Дисертант зазначає, що у більшості випадків криміногенні чинники, які детермінують насильницькі злочини, включають криміногенні явища широкого діапазону: від явищ, які породжуються глибинними соціально-економічними і політичними суперечностями (погіршення психологічного стану суспільства, зниження інтелектуального рівня певного прошарку населення, руйнування духовності та законності, підвищення міжособистісної та міжгрупової конфліктності, агресивності та ін.), до патологічних рис і неусвідомлених установок особи.

На основі аналізу наукової літератури робиться висновок, що залежно від сукупності криміногенних явищ, а також структури і процесів, що лежать в основі міжособистісних криміногенних конфліктів, насильницькі злочини (незалежно від форми прояву) можна поділити на чотири групи: 1) сімейно-побутові; 2) ситуаційні; 3) ті, що заздалегідь плануються; 4) патологічні.

Значну увагу слід звернути на обставини, що формують агресивну насильницьку спрямованість особи в дитинстві та підлітковому віці.

За результатами емпіричних досліджень, одними з основних причин насильства серед молоді є: а) неправильне виховання в сім'ї; б) негативний вплив засобів масової інформації; в) кризові явища в економіці (безробіття, низький рівень життя); г) неповага до норм права та моралі. Окрім того, визначаються детермінанти зґвалтувань, як форми поєднання декількох видів насильницької поведінки.

Розділ 3 «Запобігання кримінальній насильницькій поведінці особи та роль органів внутрішніх справ у зниженні її рівня» містить три підрозділи, у яких висвітлюються питання правових та організаційних особливостей запобігання кримінально караній насильницькій поведінці особи на законодавчому та правозастосовному рівнях.

У підрозділі 3.1 «Використання зарубіжного досвіду у запобіганні кримінальній насильницькій поведінці особи» узагальнено досвід використання зарубіжного законодавства щодо запобігання кримінальній насильницькій поведінці особи, і на підставі чого окреслюються теоретичні та практичні рекомендації, спрямовані на вдосконалення вітчизняного законодавства у цьому напрямі.

Визнається, що з огляду на відносно незначний період існування України у статусі незалежної, правової, демократичної держави, їй бракує досвіду у вирішенні багатьох важливих питань із різних галузей діяльності, і, зокрема, у запобіганні насильницькій поведінці особи. Тому доцільним на сьогодні є використання позитивного досвіду інших країн, що дасть змогу українським науковцям і практикам перейняти все позитивне із того, що вже розроблено, впроваджено та апробовано в цих країнах, а також утриматись від використання методів та підходів, які себе не виправдали.

Обґрунтовується позиція щодо посилення кримінальної відповідальності за злочини, які вчиняються у сфері сімейних відносин хоча б за допомогою конкретизації однієї з обставин, що обтяжують покарання, закріплених у ст. 67 Кримінального кодексу України, такою формою, як «вчинення злочину щодо члена сім'ї».

Обстоюється думка щодо доцільності створення системи контролю криміногенних сімей і соціальної допомоги їм за межами органів внутрішніх справ, наприклад, у рамках Міністерства соціального захисту (центрів комплексної - правової, соціальної, психологічної, медичної - допомоги сім'ї і жертвам сімейно-побутових злочинів, а також притулків для осіб, які зазнали насильства у сім'ї, за аналогом багатьох зарубіжних країн).

Іще одним кроком у подоланні проблеми насильства буде введення особливих видів звільнення від кримінальної відповідальності та умовного засудження у разі проходження оплачуваного за рахунок засудженої особи курсу психотерапії.

Як свідчить зарубіжний досвід, для ефективного вирішення проблеми кримінального насильства необхідні комплексні заходи: профілактика і виховання, програми соціальної, психологічної і консультаційної допомоги жертвам насильства та їхнім сім'ям, спеціальні програми просвітництва, програми психокорекції для винуватця насильства, програми координації зусиль різноманітних органів та служб (правоохоронних органів, судів, соціальних служб, кризових центрів, психоневрологічних диспансерів, суспільних правозахисних організацій, навчальних закладів); і найголовніше - удосконалення правової бази для такої діяльності.

На основі аналізу зарубіжної наукової літератури та нормативно-правових актів стверджується, що, окрім покарання, попереджувальний потенціал мають такі форми примусового кримінально-правового впливу, як, зокрема, примусові заходи виховного та медичного характеру, обмеження, що застосовуються для засуджених із випробуванням тощо; а також інститути та норми кримінального права заохочувального характеру: норми про добровільну відмову, необхідну оборону, затримання підозрюваного та умовні випадки звільнення від кримінальної відповідальності тощо.

У підрозділі 3.2 «Організаційно-правові засади запобігання кримінальній насильницькій поведінці особи» стверджується, що аспект ефективності заходів кримінального примусу загалом визначається їхньою здатністю здійснити превентивний та виховний вплив на всіх членів нашого суспільства з метою навчитись поважати закон та запобігати можливим випадкам його порушення.

На думку автора, найоптимальнішим кроком до зниження рівня насильства у суспільстві за допомогою правових заходів є комплексне поєднання сили закону та норм моралі.

Стверджується, що певний попереджувальний ефект може бути досягнутий у результаті застосування кримінально-правових норм так званої «подвійної превенції». Це норми про кримінальну відповідальність за діяння, вчинення яких створює умови і сприятливу обстановку для вчинення інших, більш тяжких злочинів. Йдеться про притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до КК України: за доведення до самогубства (ст. 120), погрозу вбивством (ст. 129), побої і мордування (ст. 126), умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122), приготування до умисного вбивства (ст.ст. 14 і 15), незаконне поводження зі зброєю (ст. 263), хуліганство (ст. 296). У зв'язку з цим обстоюється позиція, що співробітникам міліції необхідно приділяти особливу увагу повідомленням громадян стосовно проявів сімейного насильства і ретельно перевіряти їх на предмет встановлення у діях правопорушника ознак злочину. У разі виявлення складу злочину винних осіб доцільно притягувати до кримінальної відповідальності, відтак досягається запобігання вчиненню ними сімейно-побутових вбивств і тяжких тілесних ушкоджень.

Робиться висновок, що кримінально-правова політика щодо недопущення проявів насильницької поведінки - науково обґрунтований напрям діяльності органів державної влади та громадськості, що полягає у визначенні основних напрямів, цілей і засад впливу на насильницьку злочинність, регулюванні практики їх застосування, розробці й реалізації заходів, спрямованих на охорону прав і свобод людини і громадянина та попередження насильницької поведінки засобами кримінального права.

Отже, кримінальне право покликане як впливати на злочинність, так і регулювати діяльність системи кримінального судочинства. Вважаємо, що проблеми, які виникають на цьому шляху, і є основними проблемами кримінології, кримінального права та інших суміжних наук. Зауважимо, що ефективність боротьби зі злочинністю кримінальними засобами залежить від організації діяльності щодо застосування законодавства, а також від того, наскільки досконалим є застосований закон.

На нашу думку, у правозастосовній практиці необхідно звернути увагу на підвищення профілактичного потенціалу норм Особливої частини Кримінального кодексу України. Це норми про кримінальну відповідальність за діяння, вчинення яких створює умови і безпосередню обстановку для вчинення інших, більш тяжких злочинів. Йдеться саме про подвійну профілактичну дію таких норм - проти злочинів, для боротьби з якими вони безпосередньо призначені, а також проти тяжких злочинів, для яких створюється сприятливий ґрунт, якщо зазначені діяння залишаться непокараними.

Зосереджується увага на тій обставині, що кримінальне покарання, а також інші заходи кримінально-правового характеру, не є виключними та мають поєднуватися із заходами економічного, соціального, інформаційного характеру.

У підрозділі 3.3 «Форми та методи діяльності органів внутрішніх справ щодо зниження рівня кримінальної насильницької поведінки особи» обґрунтовуються та формулюються конкретні теоретичні та практичні рекомендації щодо вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ у сфері запобігання кримінальній насильницькій поведінці особи.

Зазначається, що центральним суб'єктом боротьби зі злочинністю (із насильницькими злочинами зокрема) у системі правоохоронних органів є органи внутрішніх справ, які виявляють і розслідують більшість злочинів, сприяють їхньому запобіганню, що є одним із напрямів забезпечення внутрішньої безпеки держави. Завдання полягають також у розробці та винесенні на розгляд Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади проектів концепцій та програм боротьби зі злочинністю, профілактики злочинів, планів заходів щодо запобігання вчиненню їх окремих видів. У функції ОВС входять і забезпечення виконання цих заходів, а також аналіз даних про причини та умови, які сприяли вчиненню злочинів.

Робиться висновок, що запобігання насильницьким злочинам, яке здійснюють органи внутрішніх справ, - це комплекс заходів, спрямованих на: виявлення, нейтралізацію або усунення причин насильницької поведінки, її окремих видів та форм, а також умов, що її породжують (загальна профілактика); здійснення попереджувального впливу на осіб, поведінка яких свідчить про схильність до насильницьких проявів, а також позитивного впливу на їхнє найближче оточення (індивідуальна профілактика).

Розкриваються напрями спеціально-кримінологічного, індивідуального та віктимологічного запобігання насильницькій злочинності.

Зосереджується увага на розкритті тези про те, що спеціально-кримінологічне запобігання кримінальній насильницькій поведінці - це конкретна система протидії насильству, суть якої полягає у всебічній діяльності держави та її інститутів, спрямованій на усунення основних причин і умов, що безпосередньо породжують окремі види злочинів, пов'язані з насильством, а також на недопущення їх вчинення на різних стадіях виникнення злочинної поведінки, тобто на стадіях наміру на вчинення цих злочинів і замаху на них.

Зазначається, що у більшості випадків остаточне рішення про вчинення злочину значною мірою залежить від віктимної поведінки потерпілих в умовах конфліктної взаємодії з винним. У цьому контексті слід говорити про загальносоціальне та індивідуальне запобігання віктимізації.

Враховуючи можливості підрозділів ОВС, та відповідно до приписів нормативних актів (самостійно чи за участі громадськості) визначаються основні превентивні заходи для своєчасного запобігання вчиненню насильницьких дій.

Акцентується, що програмування запобігання насильницької злочинності має виступати як вихідне положення, яким оперують суб'єкти у процесі розробки, прийняття та реалізації розглянутих рішень. Досягненню позитивних результатів у цьому напрямі може сприяти чітка та спланована співпраця з усіма службами органів внутрішніх справ. Зазначені суб'єкти взаємодії є складовими єдиної системи ОВС, що покликані вирішувати завдання боротьби зі злочинністю загалом. Необхідність взаємодії між ними визначається потребою використання наявних у розпорядженні оперативних підрозділів специфічних (властивих тільки їм) сил, засобів і методів.

Висновки

Проведене дослідження дозволило сформулювати такі основні висновки, які мають наукове та практичне значення:

1. У дисертації зроблено теоретичне узагальнення і обґрунтовано практичні рекомендації щодо вирішення комплексу проблемних питань кримінальної насильницької поведінки особи. Незважаючи на значну кількість розробок із проблематики кримінально-насильницької поведінки особи, в ході дослідження повністю підтвердилась актуальність вказаної проблеми. Зокрема, не достатньо вивченими, такими, стосовно яких у науці тривають дискусії, залишаються питання щодо: з'ясування змісту понять насильства та кримінального насильства; розуміння насильницької поведінки в аспекті узгодженості поняття кримінально-правового і кримінологічного насильства, яке визначено в Законі України «Про запобігання насильству в сім'ї»; детермінації кримінальної насильницької поведінки особи; основних причин та умов високої латентності насильницьких злочинів, удосконалення діяльності органів внутрішніх справ щодо запобігання злочинам, складовою яких є насильницька поведінка особи.

2. У роботі на основі комплексу загальнонаукових та спеціально-наукових методів, застосування яких дало можливість отримати низку теоретичних та практичних результатів, сформульовані пропозиції, які спрямовані на розвиток низки положень кримінальної та кримінологічної науки, які спрямовані на розвиток кримінології та теорії кримінального права, відкривають шляхи для подальших досліджень, мають практично-прикладне значення для юридичної освіти та подальшого вдосконалення законодавства. Ці базові положення певною мірою розкриваються, деталізуються, осмислюються у таких тезових узагальненнях:

2.1. Із кримінально-правової точки зору під насильством слід розуміти умисний, суспільно небезпечний і протиправний вплив, що здійснюється шляхом психічного або фізичного посягання особою на інших осіб, у результаті якого заподіюється шкода або створюється реальна загроза для життя, здоров'я, честі, гідності та інших прав і свобод громадян, що гарантовані Конституцією України і охороняються кримінальним законом. Це визначення є, по суті, визначенням кримінального насильства. Кримінально-правовими ознаками насильства є: насильство існує і проявляється як взаємодія соціальних суб'єктів, як відношення; насильством завжди заподіюється шкода суспільним відносинам; насильство характеризується кількісними характеристиками, винятково зовнішніми проявами, а також якісно-сутнісними характеристиками; із зовнішнього боку насильство - це умисний, суспільно небезпечний і протиправний вплив, що здійснюється через психічне або фізичне посягання особою на інших осіб; насильство як форма примусу означає не тільки найвищий ступінь інтенсивності у застосуванні психічної та фізичної мускульної сили, а також інших примусових заходів.

2.2. Кримінологічне поняття насильства ширше, ніж кримінально-правове, оскільки містить, окрім кримінального впливу на іншу особу, і передкримінальний вплив на інших осіб.

Із кримінологічної точки зору, насильство - це вплив, що здійснюється для досягнення своїх цілей особою на організм і (або) психіку іншої особи, в результаті якого заподіюється шкода (або створюється реальна загроза завдання такої шкоди): життю, здоров'ю, честі, гідності та іншим правам, свободам та інтересам іншої особи, що охороняються і (або) забезпечуються нормами права, і (або) існують відповідно до моральних вимог, звичаїв суспільства, і (або) себе.

Кримінологічними ознаками насильства є: наявність як суб'єкта впливу особи; сприяння реалізації усвідомлених або несвідомих цілей суб'єкта впливу; спрямованість на організм і (або) психіку іншої особи, самої себе; заподіяння цим впливом шкоди (створення реальної загрози заподіяння шкоди) свободам та інтересам іншої особи і здоров'ю самого посягача.

2.3. Під насильницькою злочинністю пропонується розуміти історично мінливе, соціальне та кримінально-правове явище, яке становить систему форм кримінального насильства, що існує в певний час, на певній території і має властиві їй кількісні та якісні показники.

2.4. Формою кримінального насильства є умисний злочин, який містить ознаки такого насильства або в диспозиції кримінально-правової норми, або (і) у фактичній характеристиці вчиненого діяння, і в якому насильство виступає як елемент мотивації або як спосіб досягнення мети, або який орієнтований на вчинення злочинів із застосуванням насильства (забезпечує вчинення насильства).

2.5. Обґрунтовано думку, що насильницький вчинок, насильницька поведінка та насильницька діяльність - це різновиди насильницької активності, що проявляються у формі діяння.

2.6. Доводиться, що шкода від насильства повинна зводитись до фізичного, психічного, сексуального та економічного пригнічення. Тому, залежно від об'єкта посягання, виокремлено такі види кримінального насильства, як фізичне та психічне, а також комбіновані (поєднані) види - сексуальне та економічне насильство, які можуть бути їхніми складовими;

-фізичне насильство - умисне порушення фізичного здоров'я чи посягання на життя (фізичні блага), сутність якого полягає у завданні однією особою іншій побоїв, тілесних ушкоджень, незалежно від їхньої тяжкості, позбавлення волі чи заподіяння смерті;

-термін «психічний» стосується як способу, так і предмета та об'єкта впливу, а також тих змін, які вони викликають у психіці людини. Тому під поняттям психічного насильства розуміємо умисний вплив, пов'язаний з дією однієї особи на психіку іншої шляхом інформаційного психічного впливу, яким може завдаватися або завдається шкода фізичному чи психічному здоров'ю, економічній незалежності чи сексуальним благам;

-сексуальне насильство (як вид комбінованого (поєднаного) насильства) - це насильницьке посягання однієї особи на статеву свободу, статеве здоров'я чи статеву недоторканність іншої особи, що здійснюється всупереч її волі;

-під економічним насильством (як видом комбінованого (поєднаного) насильства) пропонується розуміти умисне незаконне позбавлення чи обмеження однією особою іншої особи майнових прав, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, зумовити економічну недостатність, порушення фізичного чи психічного здоров'я. Економічне насильство пов'язане з порушенням прав та інтересів людини через незаконне позбавлення або обмеження його майнових прав. Віднесення економічного насильства до категорії кримінального обумовлене настанням певної шкоди, яка варіює від економічного пригнічення до настання смерті.

2.7. Критерії класифікації кримінальної насильницької поведінки за способом впливу на об'єкт посягання мають важливе наукове та практичне значення. Адже виокремлення її видів полегшить роботу науковців у подальшому дослідженні проявів (форм) кримінальної насильницької поведінки, що виступає динамічним явищем та постійно охоплює дедалі нові сфери суспільних відносин. У практичній площині виділення фізичного, психічного та комбінованих (поєднаних) видів - економічного та сексуального - насильства дозволить диференціювати практичним працівникам усю наявність кримінальної насильницької поведінки, а відтак, полегшить профілактичну роботу підрозділів органів внутрішніх справ та інших суб'єктів запобігання.

2.8. Здійснено кримінологічну характеристику особи, яка вчиняє насильницькі діяння. Особою, яка вчиняє насильницькі діяння, слід вважати людину із сукупністю істотних та стійких суспільних ознак і соціально зумовлених психологічних особливостей індивіда, що об'єктивно реалізуються у вчиненні насильницького посягання та надають її вчинкам характеру підвищеної суспільної небезпеки. Доведено взаємозалежність мотиву насильницького злочину і різновиду кримінально-насильницької поведінки.

2.9. Здійснено віктимологічний аналіз осіб, які є жертвами кримінальних насильницьких дій. Для жертв кримінально-насильницьких дій характерна наявність певного комплексу соціально-демографічних та морально-психологічних ознак, поява яких за певних обставин детермінує їхню типову поведінку і пов'язану з цією поведінкою більшу ймовірність, ніж в інших осіб, стати жертвою кримінально-насильницької поведінки.

Доведено, що спосіб життя жертви створює відповідні передумови для віктимізації її власної поведінки. За результатами досліджень, до об'єктивних ознак, які дають змогу з достатньо високим ступенем вірогідності визначити можливу жертву насильницьких злочинів, належать: зловживання алкоголем чи наркотиками; побутові конфлікти; ухилення від суспільно корисної праці, безцільне проведення часу; схильність до скандалів, бійок; рецидиви конфліктів із одними і тими ж особами з тенденцією до їх вирішення насильницьким способом; факти погроз застосування сили, сварок із сусідами, родичами, їх побиття; несвоєчасне реагування співробітників органів внутрішніх справ на повідомлення про конфлікти; відсутність належного обліку осіб, які через свою поведінку можуть стати жертвами насильницьких злочинів; недостатня професійна та психологічна підготовленість осіб, які здійснюють віктимологічну профілактику.

2.10. Аналіз проблеми детермінації насильницької поведінки як соціального явища сформував переконання, що оцінка одних явищ як причин, а інших - як умов, завжди матиме відносний характер.

За змістовною характеристикою усі взаємозв'язки між злочинцем та жертвою можна поділити на зв'язки родинно-побутового та професійно-випадкового характеру. Водночас вчинення насильницьких злочинів може відбуватися за відсутності будь-яких соціальних зв'язків.

2.11. Розглядаючи взаємозв'язок і взаємодію особистості з різними чинниками буття, найбільш ефективною та перспективною є класифікація причинного комплексу кримінальної насильницької поведінки за трьома взаємопов'язаними рівнями: перший рівень - соціальне середовище (макросередовище) загалом; другий - безпосередні чинники формування особистості (мікросередовище) і третій - сама особа, яка взаємодіє з конкретною життєвою ситуацією. Тобто причини й умови кримінальної насильницької поведінки слід розглядати на загальносоціальному (філософському), конкретно-соціальному та індивідуальному рівнях.

2.12. Відстоюється позиція, що виникнення умов та причин високої латентності насильницьких злочинів пов'язане з трьома групами обставин: а) обставини, безпосередньо пов'язані з характеристикою злочинного посягання і поведінкою злочинця (низький ступінь очевидності вчиненого діяння, ретельна діяльність винного щодо приховування злочинного посягання і т. ін.); б) обставини, пов'язані з поведінкою потерпілих, свідків, очевидців (з тих чи інших мотивів зазначені особи не повідомляють відповідним органам про вчинені злочини); в) обставини, пов'язані з діяльністю правоохоронних органів (відсутність належної реакції з їхнього боку на виявлену інформацію про вчинення насильства, порушення встановленого порядку ведення статистичного обліку вчинених злочинів, випадки приховування від обліку вчинених злочинних посягань, випадки помилкової кваліфікації вчиненого злочину як адміністративного, цивільно-правового і дисциплінарного впливу, низька кваліфікація працівників правоохоронних органів, недовіра населення до їх можливостей та ін.).

2.13. Обґрунтовано думку, що заходи щодо зниження проявів кримінальної насильницької поведінки стосуються різних сфер суспільного життя. За цією ознакою вони можуть бути класифіковані на такі групи: заходи у сфері виховання правосвідомості громадян; заходи у соціальній сфері; заходи у державно-політичній сфері; заходи у сфері нормотворчої діяльності; заходи у правоохоронній сфері.

2.14. Кримінально-правова політика щодо недопущення проявів насильницької поведінки - науково обґрунтований напрям діяльності органів державної влади та громадськості, що полягає у визначенні основних напрямів, цілей і засад впливу на насильницьку злочинність, у регулюванні практики їх застосування, розробці й реалізації заходів, спрямованих на охорону прав і свобод людини і громадянина та запобігання насильницькій поведінці засобами кримінального права.

Далеко не всі аспекти багатогранної діяльності суб'єктів щодо запобігання злочинам та іншим правопорушенням, що піддаються правовій регламентації, закріплені та регулюються правом. Для усунення зазначених недоліків запропоновано розробити і прийняти Закон про профілактику правопорушень (злочинів).

3. Для розвитку теорії кримінального права, подальших наукових досліджень та для юридичної освіти, зокрема під час вивчення курсу кримінології та кримінального права України, мають практично-прикладне значення такі, отримані в дисертації, результати:

3.1. Аналіз кримінального законодавства інших держав у межах проблеми кримінальної насильницької поведінки у сфері сімейно-побутових відносин дав можливість виявити певні тенденції щодо спроби комплексного вирішення цієї проблеми - диференційований підхід до покарання та притягнення до відповідальності за насильство в сім'ї: а) встановлення обтяжуючих чи пом'якшуючих обставин, що склалися у сімейних відносинах; б) виокремлення у самостійний спеціальний склад злочинів, які вчиняються проти членів сім'ї; в) встановлення нових меж покарання за ці діяння; г) розвиток ідей відновлювального правосуддя і розширення можливостей застосування альтернативних до кримінального переслідування заходів впливу на осіб, які вчинили нетяжкі злочини проти членів своєї сім'ї.

Обґрунтовується пропозиція щодо ширшого застосовування за вчинення деяких насильницьких злочинів альтернативних до кримінального покарання заходів державного примусу, наприклад, деяких видів адміністративно-караних стягнень, або внести їх до категорії «додаткових», використовуючи при цьому зарубіжний досвід.

Це може бути примусове проходження лікування за рахунок винної особи, яка має підвищений рівень агресивності та вчинила злочин насильницького характеру, спеціальних «тренувальних» курсів соціальних навичок спілкування та взаємодії з іншими громадянами тощо.

3.2. Підтримано та розвинуто пропозицію, що для підвищення ефективності реагування на інформацію про вчинення насильства в сім'ї, про хуліганські прояви у квартирах і гуртожитках, заподіяння тілесних ушкоджень, завдання побоїв, вчинення мордування та про погрози вбивства доцільно у чергових частинах органів внутрішніх справ створювати постійно діючі спеціалізовані групи. Позитивно вплинути на якість роботи із запобігання злочинності може закріплення індивідуальної відповідальності суб'єктів запобігання за її результатами. Необхідно суттєво посилити оперативну взаємодію між суб'єктами запобігання та налагодити чітку координацію їхніх дій. Доцільно започаткувати систему заохочень у правоохоронних органах за результатами попереджувальної роботи. Слід активніше залучати до такої діяльності громадськість, органи місцевого самоврядування, окремих громадян.

3.3. Запобігання насильству, що здійснюють органи внутрішніх справ, - це комплекс заходів, спрямованих на: виявлення, нейтралізацію або усунення причин насильницької поведінки, її окремих видів та форм, а також умов, що її породжують (загальна профілактика); здійснення попереджувального впливу на осіб, поведінка яких свідчить про схильність до насильницьких проявів, а також позитивного впливу на їхнє найближче оточення (індивідуальна профілактика).

Спеціально-кримінологічні заходи щодо запобігання насильницькій злочинності полягають: у виявленні й усуненні обставин, що сприяють вчиненню агресивних зазіхань на життя, здоров'я, гідність осіб; у забезпеченні ефективної діяльності підрозділів органів внутрішніх справ щодо запобігання насильницьким злочинам та їхнього припинення; в оздоровленні ситуації й обстановки в окремих мікрорайонах і соціальних групах (особи, які зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, повії), найбільш уражених асоціальними проявами; у пропаганді правових знань серед прошарку населення, схильного до вчинення насильства; у досягненні цілей системи кримінальної юстиції.

Обґрунтовано необхідність запровадження тимчасового чи постійного статистичного обліку деліктогенних і криміногенних сімей, від яких можна очікувати вчинення внутрішньосімейних злочинів насильницького характеру.

Зміст індивідуального запобігання злочинам із насильницькою спрямованістю полягає: у виявленні джерел і каналів негативного впливу на конкретних осіб, коли у них ще не відбулася суттєва деформація ціннісних орієнтацій і не сформувалися мотивації їхньої насильницької поведінки; у запобіганні негативним впливам до того, як під їх дією свідомість людини буде вражена асоціальними поглядами, і на їхній основі виникнуть та зміцняться злочинні мотиви; у здійсненні попереджувально-виховних заходів щодо осіб, у поведінці яких виявляються небезпечні тенденції до вчинення будь-яких злочинних проявів насильницького характеру.

До таких, зокрема, належать індивідуально-виховні заходи, що полягають у наданні медичної допомоги у центрах медико-соціальної реабілітації; у встановленні опіки та піклування; у направленні у загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації неповнолітніх; у застосуванні до осіб, які вчиняють правопорушення, цивільно-правових, адміністративних та примусових заходів виховного характеру; у реалізації оперативно-розшукової інформації про осіб, які готують або задумують злочин, з метою вжиття необхідних заходів для схиляння до відмови від завершення злочину та недопущення настання шкідливих наслідків; у спостереженні за поведінкою певних категорій осіб (умовно засуджених та ін.) з метою запобігання застосуванню насильства; у контролі за дотриманням особами, звільненими з місць позбавлення волі, норм, установлених із метою недопущення з їхнього боку повторних злочинів.

4. У процесі дослідження одержано також результати, спрямовані на подальше вдосконалення законодавства з метою забезпечення належної ефективності правового забезпечення боротьби з кримінально-насильницькою поведінкою особи. В роботі обґрунтовано доцільність:

4.1. У термінологічному розділі Загальної частини КК України законодавчо визначити поняття «насильство», «фізичне насильство», «психічне насильство», «сексуальне насильство», «економічне насильство» з огляду на відсутність законодавчого визначення зазначених понять, що призводить до неоднозначного і довільного їх тлумачення у диспозиціях норм Особливої частини КК України. Відповідно, зникне необхідність зазначення у ст. 1 Закону України «Про попередження насильства в сім'ї» уточнення щодо вживання цих термінів тільки «до цілей цього закону».

4.2. Внести зміни до ст. 1 Закону України «Про попередження насильства в сім'ї», який диференціює фізичне, економічне, сексуальне та психологічне насильство, шляхом доповнення наявного терміна «психологічний» терміном «психічний», і далі за текстом, а також внести відповідні зміни до інших нормативно-правових документів, що визначають один із проявів насильницької поведінки терміном «психологічний».

4.3. Посилення кримінальної відповідальності у сфері сімейних відносин за допомогою конкретизації однієї з обставин, що обтяжують покарання, закріплених у ст. 67 Кримінального кодексу України, такою формою, як «вчинення злочину щодо члена сім'ї». А саме: доповнення п. 8 ст. 67 Кримінального кодексу України «Вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винуватого» словами «є членом сім'ї».

4.4. Окреслення правових положень щодо застосування деяких форм насильства (психічного, економічного) через внесення відповідних змін до КЗпП. Зокрема, статтю 5-1 «Гарантії забезпечення права громадян на працю» доповнити пунктом «7» «Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України…» і далі за текстом … «правовий захист від порушення на виробництві гендерної рівності».

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

Монографії

1. Гумін О.М. Кримінальна насильницька поведінка проти особи: монографія / О.М. Гумін // Львівський державний університет внутрішніх справ. - Львів: ЛьвДУВС, 2009. - 360 с.

2. Мельник П.В. Взаимодействие органов милиции и населения как криминологическая проблема: монография / П.В. Мельник, А.М. Гумин, Л.В. Терещенко. - Киев-Львов, 1999. - 216 с.

Наукові статті у фахових виданнях

1. Гумин А.М. Проффесионализм как основа авторитета работников милиции / А.М. Гумин // Вісник університету внутрішніх справ. - № 8. - 1999. - Харків. - С. 259-262.

2. Гумін О.М. Прояви девіантної поведінки у процесі здійснення насильницьких дій неповнолітніми (стан та динаміка) / О.М. Гумін, В.П. Мина // Митна справа. - 2002. - № 6. - С. 108-111.

3. Гумін О.М. Напрямки вдосконалення кримінального законодавства щодо протидії торгівлі людьми / О.М. Гумін // Митна справа. - 2004. - № 2. - С. 54-58.

4. Гумін О.М. Особливості індивідуальної профілактики кримінальної насильницької поведінки особи / О.М. Гумін // Наука і правоохорона. - 2009. - № 4. - С. 77-82.

5. Гумін О.М. Особливості попередження кримінальної насильницької поведінки підрозділами ОВС / О.М. Гумін // Юридична Україна. - 2009. - № 5 (77). - С. 99-105.

6. Гумін О.М. Класифікація кримінальної насильницької поведінки та її значення у кримінології / О.М. Гумін // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України. - 2009. - № 3. - С. 286-294.

7. Гумін О.М. Насильницька та кримінальна насильницька поведінка як соціальне явище / О.М. Гумін // Митна справа. - 2009. - (частина 2). - № 4. - С. 25-31.

8. Гумін О.М. Зарубіжний досвід попередження побутового насильства / О.М. Гумін // Право. Науковий вісник Ужгородського національного університету. - 2009. - Випуск № 12. - (частина 2). - С. 355-359.

9. Гумін О.М. Проблема латентності насильницької злочинності: шляхи вирішення / О.М. Гумін // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. - 2009. - Випуск № 2. - Право-Економіка-Управління. - С. 226-231.

10. Гумін О.М. Особливості кримінологічної характеристики особи у злочинах насильницького характеру / О.М. Гумін // Юридична Україна. Щомісячний правовий часопис. - 2009. - № 11-12. - С. 102-108.

11. Гумін О.М. Деякі аспекти запобігання кримінальній насильницькій поведінці особи засобами права / О.М. Гумін // Південноукраїнський правничий часопис. Науковий журнал. - 2009. - № 3. - С. 30-33.

12. Гумін О.М. Проблеми наркотизму населення як передумови насильницької поведінки / О.М. Гумін // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: збірник наукових праць; Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. - 2009. - № 4. - С. 140-146.

13. Гумін О.М. Віктимологічна профілактика насильницької поведінки як самостійний напрям індивідуального запобігання / О.М. Гумін // Вісник Академії Управління. - 2009. - № 4. - С. 97-107.

14. Гумін О.М. Проблеми інформаційного насильства в Україні / О.М. Гумін // Право і суспільство: науковий журнал. - 2009. - № 6. - С. 84-89.

15. Гумін О.М. Особливості детермінації насильницьких злочинів / О.М. Гумін // Митна справа. Науково-аналітичний журнал. - 2009. - № 5. - С. 12-19.

16. Гумін О.М. Заходи із запобігання наркотизму як одному з основних чинників кримінальної насильницької поведінки особи / О.М. Гумін // Митна справа. Науково-аналітичний журнал. - 2009. - № 6. - С. 17-23.

17. Гумін О.М. Проблемні питання жертви насильницького злочину та її віктимності / О.М. Гумін // Митна справа. Науково-аналітичний журнал. - 2010. - № 1 (частина 2). - С. 3-8.

18. Гумін О.М. Запобігання наркотизму, як чинника кримінальної насильницької поведінки органами внутрішніх справ / О.М. Гумін // Митна справа. Науково-аналітичний журнал. - 2010. - № 2 (частина 2). - С. 88-94.

19. Гумін О.М. Дослідження кримінальної насильницької поведінки особи в історичному розрізі суспільства / О.М. Гумін // Митна справа. - 2010. - № 3. - С. 175-180.

20. Гумін О.М. Особливості кримінологічного аналізу жертв насильницьких злочинів / О.М. Гумін // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. Науково-теоретичний журнал. - 2010. - № 1. - С. 83-92.

21. Гумін О.М. Перспективи використання ЗМІ у запобіганні насильницькій поведінці особи / О.М. Гумін // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ: збірник наукових праць. - 2010. - № 1 (47). - С. 177-185.

22. Гумін О.М. До питання про використання можливості запобігання насильницькій поведінці особи ЗМІ / О.М. Гумін // Наукові записки Львівського університету бізнесу та права: збірник наукових праць в галузях економіки, правознавства, філософії, журналістики та інформатики. - 2010. - № 4. - С. 230-233.

23. Гумін О.М. Особливості спеціально-кримінологічної та індивідуальної профілактики кримінальної насильницької поведінки особи / О.М. Гумін // Митна справа. Науково-аналітичний журнал. - 2010. - № 6. - С. 24-28.

24. Гумін О.М. Спеціально-кримінологічні заходи запобігання кримінальної насильницької поведінки особи / О.М. Гумін // Вісник Харківського університету внутрішніх справ. - Харків, 2010. - С. 122-131.

Інші публікації, які додатково відображають зміст дисертації

1. Гумін О.М. Насильство у сім'ї: проблеми та шляхи їх вирішення / О.М. Гумін // Роль органів внутрішніх справ у сфері запобігання та протидії насильству в суспільстві: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (Львів, 17-18 квітня). - 2000. - С. 118-123.

2. Гумін О.М. Деякі напрямки вдосконалення кримінального законодавства щодо протидії торгівлі людьми / О.М. Гумін // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України. Додаток (матеріали науково-практичної конференції «Кримінальний кодекс України 2001 року (Проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення кримінального законодавства)» (4-5 квітня, 2003). - № 2 (1). - 2003. - С. 157-162.

3. Гумін О.М. Аналіз криміногенних факторів, що впливають на рівень насильницької поведінки особи / О.М. Гумін // Кримінальний кодекс України 2001 року (Проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення кримінального законодавства): матеріали науково-практичної конференції (6-7 квітня, 2004). - С. 116-1125.

4. Гумін О.М. Правові засади використання ЗМІ у запобіганні насильницької поведінки особи / О.М. Гумін // Тези доповідей учасників звітної науково-практичної конференції юридичного факультету Львівського державного університету внутрішніх справ, 14 травня 2007 р.

5. Гумін О.М. Напрямки удосконалення кримінально-процесуального законодавства в процесі розслідування злочинів, пов'язаних з насильством щодо неповнолітніх / О.М. Гумін // Удосконалення правового регулювання провадження досудового слідства: матеріали круглого столу. - Львівський державний університет внутрішніх справ, 22 травня 2008 р.

6. Гумін О.М. Напрямки удосконалення фахової підготовки слідчих у вищих навчальних закладах МВС України / О.М. Гумін // Фахова підготовка слідчих: актуальні проблеми та перспективи удосконалення: матеріали науково-практичної конференції. - Львівський державний університет внутрішніх справ, 6 червня 2008 р.

7. Гумін О.М. Криміналістична характеристика умисних вбивств, вчинених особами жіночої статі / О.М. Гумін // Особливості розкриття та розслідування підрозділами ОВС злочинів проти життя та здоров'я і суміжних злочинів: матеріали постійно діючого науково-практичного семінару. - Львівський державний університет внутрішніх справ, 19 листопада 2009 р.

8. Гумін О.М. Особливості методики розслідування злочинів, пов'язаних з насильством / О.М. Гумін // Особливості розкриття та розслідування підрозділами МВС України злочинів проти життя та здоров'я особи: матеріали постійно діючого науково-практичного семінару. - Львівський державний університет внутрішніх справ, 27 листопада 2009 р.

9. Гумін О.М. Кримінальна насильницька поведінка як негативне соціальне явище / О.М. Гумін // Международный научно-практический правовой журнал «Закон и жизнь». - Кишинев, 2010. - С. 37-43.

Анотація

Гумін О.М. Кримінальна насильницька поведінка особи: теоретико-прикладні аспекти. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Львівський державний університет внутрішніх справ. - Львів, 2011.

У дисертації розкрито основні теоретико-прикладні аспекти кримінальної насильницької поведінки особи, з'ясовано систему та зміст деліктних і криміногенних чинників, що обумовлюють кримінальну насильницьку поведінку. На основі проведеного комплексного вивчення та аналізу дослідження з'ясовано і обґрунтовано кримінально-правове та кримінологічне визначення поняття «насильства», виокремлено його ознаки.

Здійснено класифікацію видів кримінального насильства як фізичного та психічного, так і комбінованого (поєднаного) - сексуального та економічного насильства, які можуть бути їхніми складовими, а також запропоновані авторські визначення.

Проаналізовано окремі складові елементи кримінологічної характеристики особи, яка вчиняє насильницькі діяння, та жертви насильницьких злочинів (стан, структура, динаміка, географія, мотиви та ін.); визначено найбільш властиві риси таких осіб та узагальнено їхню характеристику.

Охарактеризовано сучасну насильницьку злочинність в об'єктивному і суб'єктивному аспектах. Звернено увагу на специфічні прояви латентної насильницької злочинності у сфері сімейно-побутових відносин. Сформульовано нові за змістом положення щодо детермінант кримінальної насильницької поведінки та сформовані на основі цього дієві шляхи діяльності ОВС щодо запобігання насильницьким злочинам.

Ключові слова: насильство, кримінальна насильницька поведінка особи, фізичне, психічне, сексуальне та економічне насильство, детермінанти, особа, яка вчиняє насильство, жертва, латентність, запобігання, органи внутрішніх справ.

Аннотация

Гумин А.М. Криминальное насильственное поведение личности: теоретико-прикладные аспекты. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Львовский государственный университет внутренних дел. - Львов, 2011.

В диссертации раскрыты основные теоретико-прикладные аспекты уголовного насильственного поведения лица, влияние деликтных и криминогенных факторов на его формирование. На основе проведенного комплексного изучения и анализа исследования раскрыто и обосновано уголовно-правовое и криминологическое определение понятия «насилия», выделены его признаки. Предлагается новое понятие насилия, которое определяется как умышленное, общественно опасное и противоправное влияние, осуществляемое путем психического или физического посягательства лицом на других лиц, в результате которого причиняется вред или создается реальная угроза жизни, здоровью, чести, достоинству и другим правам и свободам граждан, гарантированным Конституцией Украины и охраняющимися уголовным законом. Охарактеризована современная насильственная преступность в объективном и субъективном аспектах с использованием статистических показателей, а также по материалам эмпирических исследований.

Аргументировано положение о том, что насильственный поступок, насильственное поведение и насильственная деятельность - это разновидности насильственной активности; осуществлена классификация насильственного поведения: в зависимости от способа воздействия на объект посягательства; по критерию качественных различий; по критерию реализации насильственного намерения; по критерию активности действий.

Осуществлена классификация видов криминального насилия как физического и психического, а также комбинированного (совмещенного) - сексуального и экономического насилия, которые могут быть их составляющими, а также дано их определение. В частности, под сексуальным насилием следует понимать насильственное посягательство одного лица на половую свободу, половое здоровье или половую неприкосновенность другого лица, осуществляемое вопреки воле последнего; экономическое насилие представляет собой умышленное незаконное лишение или ограничение одним лицом имущественных прав другого лица, на которые пострадавший имеет предусмотренное законом право, что может привести к его смерти, вызвать экономическую зависимость, нарушение физического или психического здоровья.

Проанализированы отдельные составные элементы криминологической характеристики лица, совершающего насильственные действия, а также жертвы насильственных преступлений (состояние, структура, динамика, география, мотивы и др.); определены наиболее существенные черты таких лиц и дана их характеристика.

Обращено внимание на специфические проявления латентной насильственной преступности в сфере семейно-бытовых отношений. На основании этого внесены предложения об усовершенствовании механизма статистического учета деликтогенных и криминогенных семей, а также типичных внутрисемейных преступлений насильственного характера.

Обоснована целесообразность и необходимость создания специального государственного фонда для выплаты компенсации пострадавшим от насильственного поведения, а также создание центров по оказанию социальной помощи жертвам насилия и введение в высших учебных заведениях всех форм подчинения специальных курсов по преодолению насильственного поведения, используя международный опыт решения этой проблемы.

Утверждается, что кроме наказания, предупредительный потенциал имеют такие формы принудительного уголовно-правового воздействия, как в частности, принудительные меры воспитательного и медицинского характера, ограничения, применяемые для осужденных с испытанием и т.п.; а также институты и нормы уголовного права поощрительного характера: нормы о добровольном отказе, необходимой обороне, задержании преступника, случаи условного освобождения от уголовной ответственности и т.п. (в частности, предложено решение ряда важных вопросов путем внесения соответствующих изменений в УК, КоАП, КЗоТ Украины).

Использованы положительные тенденции в развитии уголовного зарубежного законодательства и практике профилактического воспитательного воздействия на лиц, склонных к насильственным проявлениям, в украинской законодательной и правоприменительной деятельности. Проведен всесторонний анализ места и роли органов внутренних дел в данном направлении.

Ключевые слова: насилие, уголовное насильственное поведение лица, физическое, психическое, сексуальное и экономическое насилие, детерминанты, лицо, совершающее насилие, жертва, латентность, предотвращение, органы внутренних дел.

Annotation

Gumin O.M. The Criminal Violent Conduct of Person: Teoretiko-Applied Aspects. - Manuscript.

Dissertation for the Doctor in Law degree on specialty 12.00.08 - Criminal Law and Criminology; Criminal - Executive Law. - Lviv State University of Internal Affairs. - Lviv, 2011.

In dissertation the basic are exposed teoretiko-applied, the system and maintenance of deliktnikh and kriminogennikh factors which stipulate the aspects of criminal violent conduct of person criminal violent conduct is found out. On the basis of the conducted complex study and analysis of research kriminal'no-pravove and criminology determination of concept «violences» is found out and grounded, his signs are selected. Classification is carried out of types of criminal violence as physical and psychical, and also combined (united) - sexual and economic violence, which can be their constituents, and also their determination is given.

The separate component elements of description of criminology of person, which accomplishes violent actions, and victims of crimes of violence, are analysed (state, structure, dynamics, geography, reasons, but other); certainly the most peculiar lines of such persons and their description is carried out.

Modern violent criminality is described in objective and subjective aspects. Appeal attention on the specific displays of latent violent crime in the field of domestically domestic relations. New on maintenance positions are formulated in relation to determinant of criminal violent conduct and the effective ways of activity of OVS are formed on the basis of it in relation to prevention of crimes of violence.

Key words: violence, criminal violent conduct of person, physical, psychical, sexual and economic violence, determinants, person, which accomplishes violence, victim, latentness, prevention, organs of internal affairs.

Размещено на Allbest.ru

...