Державне управління геоінвестиційними процесами в Україні

КУЛІКОВ АНДРІЙ ІГОРОВИЧ

Запоріжжя - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник - доктор наук з державного управління, професор РОЗПУТЕНКО Іван Васильович, Національна академія державного управління при Президентові України, завідувач кафедри економічної політики.

Офіційні опоненти: доктор наук з державного управління, професор МЕРЗЛЯК Анжела Віталіївна, Класичний приватний університет, проректор з науково-педагогічної роботи - директор Інституту управління;

доктор наук з державного управління, доцент МИКОЛАЙЧУК Микола Миколайович, Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, професор кафедри економічної та фінансової політики.

Захист відбудеться «18» квітня 2011 р. об 1100 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 17.127.03 у Класичному приватному університеті за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд. 125.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Класичного приватного університету за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд. 114.

Автореферат розісланий «18» березня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Є.О. Коваленко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Державне управління, як сфера наукової діяльності, на відміну від економічної теорії, нагромадила незначний досвід у цих питаннях. Симбіоз останніх (інвестиційна діяльність і транскордонне співробітництво) складає серцевину поняття геоінвестиційної політики.

Реальні умови державотворення спонукають до активізації пошуку внутрішніх резервів розвитку, які потенційно знаходяться в геоінвестиційній сфері. Весь попередній цикл державного будівництва засвідчив, що питання розвитку і взаємодії регіонів, взаємовідносин регіональних і центральних органів влади є надзвичайно актуальними для України як з політичної, ідеологічної, наукової, так і практичної сторони. Адже відсутність обґрунтованої геоекономічної політики розвитку держави на попередньому етапі призвела не лише до зростання диспропорцій та загострення економічних і соціальних проблем, але й до суттєвої економічної та суспільно-політичної дезінтеграції держави.

Динаміка економічного розвитку регіонів протягом останніх років визначалася станом та тенденціями макроекономічних процесів у країні, зокрема тривалим періодом економічного спаду, труднощами ринкових трансформаційних процесів, кардинальною зміною відносин власності, трансформаціями системи державного управління тощо.

Аналіз економічної літератури з проблем прикордонних та міжтериторіальних зв`язків засвідчив про недостатнє теоретичне обґрунтування категоріального апарату транскордонного співробітництва, його особливостей, відсутність методичного забезпечення оцінювання результатів ТКС, невизначеність концептуальних засад розвитку співробітництва прикордонних адміністративно-територіальних одиниць України та наукове осмислення діяльності єврорегіонів (ЄР) за участю територій нашої держави.

Державна регіональна політика покликана забезпечити трансформацію регіональних господарських структур у рамках структурних змін в економіці держави головним чином за допомогою економічних механізмів. Останні повинні бути спрямовані на створення сприятливих умов для широкого розвитку підприємництва, більш активне управління інвестиційними та інноваційними процесами, створення передумов для формування регіональних ринків та розбудови ринкової інфраструктури.

З позицій державного управління інвестиційними, регіональними, транскордонними процесами зазначені тенденції в різних аспектах (від організаційно-інституційного до причинно-наслідкового) знайшли наукове й практичне відображення в опублікованих працях та захищених докторських і кандидатських дисертаціях з державного управління (В. Бакуменко, С. Біла, М. Білинська, В. Воротін, В. Горник, А. Дєгтяр, О. Іваницька, Л. Ільченко-Сюйва, О. Кілієвич, Ю. Ковбасюк, О. Лазор, О. Лебединська, Н. Малиш, В. Мартиненко, А. Мерзляк, О. Мордвінов, А. Монаєнко, В. Огаренко, В. Рижих, І. Розпутенко, Є. Ромат, В. Юрчишин та інші).

Питання транскордонного співробітництва в теоретичному плані вивчалося зарубіжними та вітчизняними науковцями. Зокрема, проблемам транскордонної співпраці присвячені праці П. Бєлєнького, В. Будкіна, О. Вишнякова, М. Долішнього, О. Кушніренка, Ю. Макогона, С. Максименка, Н. Мікули, Т. Терещенко та інших, у яких досліджено основні тенденції регіонального розвитку, узагальнено досвід діяльності транскордонних об`єднань країн Західної Європи, вивчено вітчизняну практику участі прикордонних регіонів у ТКС.

Проблеми зміцнення державності України і ефективного господарювання в регіонах вимагає створення єдиного господарського комплексу з ефективним використанням місцевих ресурсів, переваг територіального поділу праці та запобігання ускладнень на політичному, економічному, міжетнічному підґрунті, що повинна забезпечити геоінвестиційна політика як складова загальнодержавної політики. Визначення стратегічних (довготривалих) і тактичних (короткострокових) завдань геоінвестиційної політики, прийняття ефективних управлінських рішень з питань її реалізації потребує аналізу стану та тенденцій економічного і соціального розвитку регіонів.

Все це зумовлює як науково-практичний, так і політико-ідеологічний інтерес до проблематики державного управління геоінвестиційними процесами в контексті підтримки транскордонного співробітництва.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилося в Національній академії державного управління при Президентові України в межах комплексного наукового проекту «Державне управління та місцеве самоврядування» за науково-дослідною темою кафедри економічної політики «Геоекономічна політика України» (державний реєстраційний номер 0109U003018), у розробці яких автор брав безпосередню участь як виконавець. Внесок автора у виконання цих тем полягав у дослідженні теоретичних засад геоінвестиційної політики України.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є наукове обґрунтування теоретичних засад, методичних та концептуальних підходів до забезпечення розвитку транскордонного співробітництва за участю прикордонних регіонів України. Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:

- з'ясувати складові елементи механізму державного управління розвитком геоінвестиційних процесів в умовах транскордонного співробітництва;

- охарактеризувати рівень державного управління соціально-економічним розвитком адміністративно-територіальних одиниць у контексті загально-європейського процесу транскордонного співробітництва;

- запропонувати теоретичне розуміння державного управління геоінвестиційним розвитком України;

- сформувати стратегічні напрями вдосконалення управління геоінвестиційною діяльністю в умовах транскордонного співробітництва.

Об'єкт дослідження - сукупність економіко-інвестиційних відносин, що формуються і реалізуються в транскордонних умовах.

Предмет дослідження - державне управління геоінвестиційними процесами в контексті транскордонного співробітництва.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети було використано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження: системний аналіз - для вивчення тенденцій розвитку геоекономіки; факторний аналіз - для вивчення чинників, що впливають на привабливість територій; для систематизації складових розвитку транскордонної співпраці; економіко-статистичний - для опрацювання нових форм, методів управління геоінвестиційними процесами, математичні та експертний методи
дослідження - для оцінювання інвестиційної привабливості територій; порівняльний, ретроспективний аналіз - при узагальненні європейського та вітчизняного досвіду транскордонного співробітництва, а також методи спостереження, синтезу та логічного моделювання - при визначенні основних результатів і проблем діяльності єврорегіонів у державах ЄС та Україні тощо.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять праці вітчизняних та зарубіжних науковців і практиків, а також нормативно-правова база України, яка стосується управління геоінвестиційними процесами, процесами розвитку транскордонного співробітництва.

Теоретичним і методологічним підґрунтям дослідження є діалектичний метод пізнання економічних явищ у їхньому взаєморозвитку, методи теоретико-емпіричного дослідження, критичний та порівняльний аналіз праць вітчизняних і зарубіжних авторів.

Інформаційною базою виступають офіційні матеріали Держкомстату України, Міністерства економіки України, статистичні дані інформаційно-аналітичних видань, поточна звітність обласних державних адміністрацій. Також у роботі використані вітчизняні та зарубіжні розробки з проблем функціонування спеціальних економічних зон, статистичні матеріали та результати безпосередніх спостережень і практичних розробок автора.

Наукова новизна одержаних результатів. До основних наукових результатів, які становлять особистий здобуток дисертанта й виносяться на захист, належать такі:

уперше:

- на основі аналізу геоекономічних, геоінвестиційних процесів, розміщення експортного потенціалу України визначено стратегічну потребу в спрямованості і посиленні транскордонного співробітництва на сході України;

- запропоновано нову парадигму інтеграції периферійних зон, що структуровано містить у частині прийняття ефективного управлінського рішення складові елементи регіональної політики; транскордонного співробітництва; геоінвестиційної політики; інноваційного впровадження;

удосконалено:

- методологічні засади формування інвестиційної привабливості східних прикордонних зон шляхом вироблення пріоритетів соціально-економічного розвитку регіонів;

дістали подальшого розвитку:

- поняття інвестицій, яке охоплює, крім фінансових коштів, матеріальних, технологічних, ще й інтелектуальні цінності та цінності історично-морального, національно-традиційного змісту, що вкладаються в будь-які види діяльності та спрямовані на одержання прибутку чи соціального ефекту;

- поняття «територія пріоритетного розвитку» як території, на якій загострилися соціально-економічні, екологічні проблеми через моногалузеву структуру виробництва, низьку економічну ефективність, соціальне напруження і на якій запроваджується спеціальний режим інвестиційної діяльності, що передбачає механізми подолання депресивності;

- визначення регіональної інвестиційної політики, яка розуміється як процес, явище, дія, переважно суб'єктивного характеру, що сукупно визначають територіальні особливості регіону. На практиці вона являє собою дії державних і місцевих органів влади та управління щодо розвитку інвестиційного процесу в регіоні, пов'язані з удосконаленням нормативно-правової бази, наданням преференцій для найбільш ефективних і значущих для регіону інвестиційних проектів, розвитком інфраструктури з обслуговування суб'єктів інвестиційної діяльності, гарантуванням безпеки діяльності підприємницьких структур;

- методичні підходи до оцінювання стану геоінвестиційних процесів за рахунок комплексного поєднання факторного аналізу впливу чинників (соціальних, інноваційних) і прогнозування негативних та позитивних наслідків транскордонної кооперації.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні і практичні здобутки і висновки дисертанта можуть бути використані при визначенні стратегічних напрямів розвитку інноваційно-інвестиційної політики, політики транскордонного співробітництва, дадуть змогу забезпечити єдиний науково-методичний підхід до системної зміни державного управління України. Зокрема, важливе значення має практичне застосування результатів дослідження органами державної влади і місцевого самоврядування у сфері транскордонного співробітництва.

Запропоновані в роботі наукові підходи і практичні рекомендації щодо впровадження результатів дослідження можуть бути використані: центральними органами виконавчої влади з метою розробки та виконання державних програм щодо інноваційно-інвестиційної політики; органами місцевого самоврядування під час розробки та реалізації регіональних програм розвитку транскордонних територій.

Результати та практичні рекомендації дисертаційного дослідження використано: Куйбишевською районною в м. Донецьк радою (акт впровадження від 07.08.2010 р. № 0912/1343); ТОВ «Шляхове будівництво «АЛЬТКОМ» (довідка про впровадження від 15.08.2010 р. № 213-14).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою автора. Висновки та рекомендації, у тому числі й ті, що характеризують наукову новизну, отримані автором особисто. У дисертації не використовувалися ідеї і розробки, що належать співавторам, разом з якими були опубліковані наукові праці. Конкретний внесок здобувача в ці праці зазначено в списку публікацій за темою дисертації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційної роботи обговорювалися, були оприлюднені та схвалені на міжнародних науково-практичних конференціях, круглих столах, симпозіумах, конгресах: «Розвиток публічного адміністрування на засадах менеджменту: європейський контекст», (м. Дніпропетровськ, 2009 р.); «Демократичне врядування: наука, освіта, практика», (м. Київ, 2009 р.); «Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації» (м. Одеса, 2009 р.); «Галузь науки «Державне управління»: історія, теорія, впровадження» (м. Київ, 2010 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладені в 11 публікаціях, з них 7 - у наукових фахових виданнях загальним обсягом 4,5 обл.-вид.арк.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Вона викладена на 207 сторінках і містить 4 рисунки, 15 таблиць, список використаних джерел (285 найменувань) на 28 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено стан наукової розробки питань дослідження, з'ясовано його зв'язок з науковими програмами, які виконуються Інститутом, розкрито мету, завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження, наукову новизну отриманих результатів та їх практичне значення, наведено відомості про апробацію отриманих результатів, їх оприлюднення, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі - “Формування теоретико-методологічних засад державного управління геоінвестиційними процесами” - розглянуто теоретичні основи державного управління геоінвестиційними процесами, з'ясовано сутність транскордонного співробітництва, сформульовано парадигму транскордонного співробітництва, окреслено основні шляхи реалізації держвавного управління геоінвестиційними процесами.

Сучасний період (2008-2010 рр.) розвитку українського суспільства і його економічної складової характеризується згортанням інвестиційної діяльності практично всіма суб'єктами господарювання. Рівень інвестиційної активності в економіці та діяльності її суб'єктів великою мірою визначають темпи економічного зростання/падіння, конкурентоспроможність підприємств, рівень розвитку країни в цілому. Без внутрішнього/зовнішнього інвестування як умови відновлення і нормалізації відтворювального процесу неможливе подолання довготривалих чинників макроекономічного розбалансування економічної системи.

Об'єктивна складність трансформації України до принципово іншої моделі державного управління з одночасним існуванням у країні перманентної кризи потребують вирішення комплексу проблем, насамперед пов'язаних з активізацією інвестиційної діяльності та транскордонного співробітництва. Периферійний характер економіки України відносно інтеграційних об'єднань у Європі (ЄС) і Євразії (ЄЕП) продукує в собі потенційні можливості до самореалізації як держави шляхом активізації внутрішніх периферійних зон, що знаходяться як на заході України, так і на її сході.

Варто зазначити, що інвестиційна діяльність як в окремих сферах (соціальна, гуманітарна), галузях (вугільна, металургійна, машинобудівна, аграрна тощо), так і в економіці в цілому стали предметом дослідження багатьох інститутів та науковців. Зокрема теоретичні, методологічні, методичні питання формування інвестиційного клімату, залучення зарубіжних інвестицій економіці розглядаються в працях В. Базилевича, Ю. Бажала, М. Бланка, В. Бодрова, О. Гаврилюка, А. Гойка, Б. Губського, В. Геєця, Б. Кваснюка, О. Колосова, О. Мертенса, Б. Панасюка, А. Пересади, І. Родіонової, І. Сала, В. Шевчука, М. Чумаченка, А. Чухна та інших.

На жаль, наслідуючи позитивні напрацювання зарубіжних вчених-економістів (Дж.К. Гелбрейта, Дж. Коммонса, Дж.М. Кейнса, А. Лаффера, Р. Льюкеса, А. Пігу, П. Самуельсона, М. Фрідмена, Е. Хансена, Р. Хоутрі, Дж. Хікса, Й. Шумпетера та інших), які в економічній теорії вивчали проблеми інвестування в умовах еволюційно сформованого ринкового середовища, українські науковці, за рідким винятком, намагаються без критично-позитивного аналізу перенести теоретичні напрацювання на українське тло. Відтак, пропозиції та рекомендації дослідників здебільшого виступають неадекватними умовам розвитку національної системи державного управління в Україні. За умов різновекторного (теоретико-економічного, з одного боку, й державно-управлінського, з іншого) бачення розвитку запропоновані економістами теорії і концепції інвестування можуть і повинні використовуватися з певними обмеженнями і доповненнями, враховуючи можливі варіанти їх адаптації до реальних обставин державотворення в Україні.

Слід відзначити, що входження України в європейську систему господарювання вимагає вивчення досвіду та безпосереднього дослідження європейських інтеграційних процесів, серед яких вагому роль відіграє регіональна інтеграція - транскордонне співробітництво. Цей процес відбувається на фоні значних темпів економічних, політичних та правових перетворень, інформатизації, а у випадку України ще й в умовах безперервної адміністративної реформи, перебудови системи загальнодержавного та регіонального управління. Значний вплив на державне управління на регіональному рівні здійснює глобальна економічна криза, вихід з якої є можливим тільки за умов гармонійного поєднання інтересів регіонів та держави в цілому. Транскордонне співробітництво може виступати як модель нового управління, модель поєднання зазначених інтересів.

Транскордонне співробітництво, як правило, розглядається в контексті так званих «єврорегіонів». Єврорегіони виступили як полігон для випробування експериментальних проектів для вивчення практичних рішень щодо ефективної співпраці. Відтак, у сьогоднішніх умовах транскордонне співробітництво виступає як «лабораторія» або експериментальний майданчик європейської інтеграції.

Скажімо, існує ряд програм транскордонного співробітництва (Південно-Східна Фінляндія - Росія; Естонія - Латвія - Росія; Литва - Польща - Росія; Польща - Білорусь - Україна), але немає жодної регіональної програми, яка б передбачала регіональне співробітництво по порубіжних зонах України і Росії. Очевидно, що мета транскордонного співробітництва, яка реалізується через систему взаємопов'язаних завдань, за якими стоять питання зростання й зайнятості населення, соціальної солідарності, сталого навколишнього середовища, відповідає цивілізаційним викликам.

У роботі зазначається, що з теоретико-методологічної точки зору сутністю транскордонного співробітництва є не тільки підвищення соціально-економічного розвитку регіонів, сприяння співробітництву прикордонних регіонів по обидва боки кордону, а й також і зменшення, нівелювання бар'єрного характеру кордонів. Безперечно, що розбудова і вдосконалення прямих міжнародних взаємозв'язків регіонів розширює повноваження як самих регіонів, так і сприяє децентралізації, реалізації принципу субсидіарності. Принципово важливим вважаємо підкреслити, що принцип субсидіарності є базовим принципом взаємодії між різними рівнями регіонів, він є одним з основоположних принципів Європейського Союзу, що спрямований на забезпечення дії такого механізму прийняття рішень, який би був якомога ближче до потреб громадян і передбачав постійний моніторинг обґрунтованості дій Співтовариства з погляду можливостей, що існують на національному, регіональному та місцевому рівнях.

Під парадигмою транскордонного співробітництва розуміється сукупність стійких і загальнозначущих норм, теорій, методів, схем наукової діяльності, яка спирається на єдність у витлумаченні євроінтеграційної теорії, в організації емпіричних досліджень та інтерпретації наукових досліджень. Євроінтеграційні теорії являють собою ту основу, на якій і завдяки якій досягається єдність усіх етапів і вимірів конкретно-наукових досліджень. Ми називатимемо парадигмою ту позицію, що претендує на аксіоматичність своїх вихідних положень і на яку спираються інші теорії та дослідження.

На етапі виникнення транскордонного співробітництва мотиви країн-учасниць цього процесу мали системний характер. Можна констатувати, що чинники розгортання регіональної інтеграції стосувались як історичних традицій, так і актуального геополітичного становища, економічних, політичних та соціокультурних інтересів народів Європейського континенту. Зрештою, транскордонне співробітництво є важливим чинником з точки зору цивілізаційної ідентифікації кожного з регіонів-учасників.

Відтак, сучасні процеси глобалізації та регіоналізації детермінують розширення ролі регіонального чинника, відповідно до транскордонного, міжрегіонального співробітництва в Європі. Конкретно-історичний аналіз транскордонного співробітництва регіонів України дає змогу зробити деякі принципові узагальнення теоретико-методологічного, концептуального характеру. Насамперед, транскордонне співробітництво регіонів України є підсистемою міжнародних відносин на регіональному та міжрегіональному рівнях. По-друге, транскордонне співробітництво регіонів України є безпосередньою формою участі громад, органів самоврядування прикордонних регіонів України в загальній системі європейської інтеграції, формою реальної співпраці регіонів України та Європейського Союзу. По-третє, геоінвестиційна політика в умовах транскордонного співробітництва є потужним чинником - рушієм структурних соціально-економічних змін у регіоні.

У процесах залучення іноземних інвестицій, як зазначається в роботі, прикордонність, на жаль, не є визначальним фактором для східних областей. Як засвідчило дослідження, основний обсяг інвестицій ці регіони отримують з інших країн світу, інвестиційні надходження з прикордонних країн не перевищують 30 % загального обсягу іноземних інвестицій до жодної з цих областей.

Серед принципів геоінвестування є ряд таких, котрі можуть бути найбільш ефективно реалізовані саме у прикордонних регіонах. До цих принципів відносяться: наявність надійної інфраструктури, кваліфікованої робочої сили та близькість здійснення міжринкових операцій. Тобто у прикордонних регіонах можуть бути забезпечені інтереси іноземних інвесторів, що позитивно вплине на розвиток цих регіонів та інтенсивність їх співпраці із сусідніми країнами.

У другому розділі - “Оцінка реалізації геоінвестиційної політики” - розкрито сучасний вплив держави на інвестиційний клімат в Україні, охарактеризовано стан і тенденції розвитку інвестиційного ринку України, особливості його розвитку, перспективи залучення прямих іноземних інвестицій, розглянуто та оцінено інвестиційну привабливість східних регіонів України, здійснено оцінювання стану реалізації геоінвестиційної політики на прикладі пограничних українсько-російських відносин.

У дисертації аргументовано доводиться, що інвестиційна діяльність нерозривно пов'язана з розвитком інституційної структури інвестиційного ринку, який має конкретні географічні виміри. На сьогодні склад учасників інвестиційного ринку України можна узагальнено окреслити таким чином:

- українські підприємства, на виробничій базі яких реалізуються інвестиційні проекти. Вони вкладають свої фінансові кошти в основні фонди;

- інвестори - українські та зарубіжні банки та інші фінансові організації, що здійснюють кредитування проекту та взаєморозрахунки між його учасниками;

- зарубіжні компанії, що надають технології та обладнання, свої збутові мережі на світовому ринку, управлінський досвід, досвід підготовки та перепідготовки персоналу;

- проектні та будівельні організації, що забезпечують виконання проектних та будівельно-монтажних робіт;

- адміністрація - державна, регіональна, галузева, місцева, що створює певні умови для учасників геоінвестиційного процесу;

- інвестори - фізичні та юридичні особи, у тому числі інституційні інвестори (інвестиційні фонди, пенсійні фонди, довірчі товариства, страхові компанії та ін.), що мають вільні кошти;

- посередники - юридичні особи, діяльність яких тісно пов'язана з наданням професійних послуг з опосередкування діяльності на інвестиційному (фондовому) ринку емітентів та інвесторів;

- держава, яка шляхом прийняття законодавчих актів та відповідних державних органів визначає умови правового регулювання діяльності фондового ринку з метою підтримання його ефективного функціонування та захисту його учасників;

- учасники фондового ринку, які на добровільних засадах можуть об'єднуватися в організації, що саморегулюються, та набувають статусу саморегульованих в умовах державної реєстрації;

- організації, що саморегулюються, самостійно визначають умови діяльності своїх учасників шляхом встановлення мінімальних стандартів поведінки та етики, стандартів по операціях на фондовому ринку. Держава сприяє створенню таких організацій - учасників фондового ринку.

Кожен з перелічених учасників інвестиційного ринку відіграє певну роль в інвестиційній діяльності, привносячи в неї свій досвід та засоби (природно-географічні, людські, виробничі, інтелектуальні, організаційно-управлінські можливості, фінансові ресурси). Використання цих можливостей вимагає усвідомлення їх ролі в інвестиційному процесі.

На сьогодні масштаби міжнародного економічного співробітництва, розміри іноземних інвестицій залишаються недостатніми і не відповідають потребам економіки України.

Для виправлення ситуації необхідно, крім ефективного задіяння традиційних підходів реалізації інвестиційної політики, ще й специфічні підходи, пов'язані з активізацією глобальних і регіональних змін у геоекономіці. Такими підходами є інтенсифікація прикордонного співробітництва та проведення спільних заходів з вирішення економічних проблем, вжиття запобіжних заходів щодо появи екологічних і техногенних катастроф на всіх рівнях співробітництва з партнерами із сусідніх країн. Прикордонні території вимагають особливого підходу до свого економічного розвитку не лише як периферійні утворення, а й як найважливіша ланка реалізації євроінтеграційного курсу України в нових геоекономічних умовах.

У роботі доведено, що при правильній мотивації і відповідному державному контролі геоінвестиції можуть відігравати центральну роль в економічному процесі, забезпечуючи динамічне зростання обсягів виробництва та послуг. У сучасних умовах найактуальнішим для України є розв'язання проблеми масштабів ресурсів і структури інвестиційної діяльності.

За умов, що склалися в першій декаді ХХІ ст., зарубіжна фінансова, банківська експансія справляє значний вплив на геоінвестиційну політику Української держави, загрожуючи існуванню останньої своїми наслідками.

Наголошується, що вкрай несприятливою для проведення послідовної науково-технічної та інноваційної політики є постійна реорганізація органів державного управління науковою діяльністю.

Органам державного управління доцільно впроваджувати пільгові кредити для організацій, що розробляють нову техніку, а для підприємств, які впроваджують нововведення, ввести шкалу оподаткування тієї суми прибутку, котра витрачається на купівлю нової техніки, ресурсоощадних технологій.

У третьому розділі - “Форми реалізації державного управління геоінвестиційними процесами” - обґрунтовано необхідність удосконалення нормативно-законодавчої бази управління спеціальним режимом інвестиційної діяльності, розглянуто шляхом визначення проблем (недоліків) і перспектив (позитивні аспекти) функціонування у східних регіонах спеціальних (вільних) економічних зон.

У дисертаційній роботі підкреслюється, що одним із засобів інтегрування країни до міжнародного поділу праці та інструментом активізації зовнішньоекономічної діяльності є створення вільних економічних зон. Проведений аналіз показав, що створені у прикордонному поясі центральноєвропейських країн вільні економічні зони мають дві характерні особливості. По-перше, з моменту їх створення центральні органи влади не залучені до процесу їх організації, до мінімуму скорочуються бюджетні програми та бюрократичне втручання. По-друге, основними іноземними компаніями, на які робиться ставка при створенні цих зон, є фірми саме Європейського Союзу.

Очевидно, доречним є відновлення практики створення вільних економічних зон, зон із спеціальним режимом інвестування на сході України. Створення вільних економічних зон на прикордонних територіях характеризується зростанням виробничої та соціальної інфраструктури, дає змогу отримувати більші прибутки від експортно-імпортного руху товарів, нові технології та методи управління, забезпечує відповідну підготовку кадрів та створення нових робочих місць, стимулює розвиток виробництва та соціальної сфери у регіоні, науково-технічний розвиток, забезпечує вивільнення коштів на покращення екологічної ситуації в цих регіонах.

Максимальні позитивні результати діяльності ВЕЗ при мінімумі витрат забезпечуються створенням зовнішньоторговельних зон різної спеціалізації. Особливо ефективним, враховуючи наявні трудові ресурси, їх кваліфікацію та спеціалізацію, розвинуту транспортну інфраструктуру, є формування в східних прикордонних областях промислово-торговельних та експортно-промислових зон.

Під поняттям «спеціальний режим інвестиційної діяльності» автор розуміє правовий режим, який передбачає надання податкових та митних пільг, передбачених чинним законодавством, для суб'єктів господарювання, які реалізують на території пріоритетного розвитку інвестиційні проекти у пріоритетних видах економічної діяльності.

Спеціальний режим інвестиційної діяльності регулює відносини інвесторів і держави. Розглядаючи інвестиційну діяльність як процес моделювання, можна сказати, що ця діяльність реалізується за обумовленими схемами взаємодії елементів, необхідних для одержання результатів, що виникають унаслідок організації цього процесу.

Спеціальний інвестиційний режим упроваджується для значного збільшення припливу інвестиційних капіталів на території пріоритетного розвитку регіону з метою організації збалансованої взаємодії й розвитку елементів економічної моделі регіону і стійкого функціонування її в умовах впливу на неї навколишнього економічного середовища. Особливий статус цього режиму і великий обсяг взаємозв'язків, що виникають при його реалізації у виробничих відносинах суб'єктів - учасників цього процесу, вимагає спеціалізованої системи управління, що регулює взаємодію суб'єктів, які впроваджують інвестиційні капітали в регіоні з метою їхнього подальшого використання, й органічно взаємодіє з органами державного управління, що регулюють різні аспекти взаємодії суб'єктів господарювання і держави.

У дисертації з'ясовано, що конкретизація геоінвестиційної спрямованості регіонального розвитку повинна спиратися передусім на розробку концепції або програми залучення інвестицій в економіку регіону (міста) з чітким визначенням коротко- та довготермінових цілей реалізації базової програми інвестування, характеристики прогнозних напрямів і обсягів залучення інвестицій, а також визначення форм освоєння інвестиційних надходжень.

Автор обстоює думку, що в умовах підвищення самостійності регіонів великого значення набуває визначення регіональних потреб в інвестиціях на продуктивний розвиток суб'єктів господарювання і можливостей цих суб'єктів освоїти очікувані інвестиції. Фактично постає питання про спроможність регіональної інфраструктури ефективно використовувати залучені та запозичені кошти для покриття потреб регіонів.

Відтак, зазначається, що розробка та реалізація інвестиційної стратегії і тактики має базуватися на всебічно відпрацьованих економіко-математичних моделях і сценаріях, які мають важливе значення як на державному, так і на регіональному рівнях. Звичайно, ефективність регіональної інвестиційної політики багато в чому залежить від поліпшення інвестиційного клімату в державі в цілому. Щодо наближення інтересів держави і регіонів, то важливо проводити розрахунки балансових моделей ресурсного забезпечення регіонального розвитку, особливо на рівні міжрегіональних зв'язків. Це дасть можливість підвищити інтегрованість регіонів України. Тому проблеми перепрофілювання, диверсифікації виробництва, кооперації на регіональному рівні повинні стати предметом досліджень державно-управлінської науки.

У заключному розділі автор доходить ряду висновків, серед яких підкреслюється, що геоінвестиційний процес в Україні стримується через те, що у країні закрита інноваційна ніша. Безперечно, комплекс складних соціально-політичних проблем також справляє свій вплив, але в цей роботі розглядається лише інноваційний аспект. Для відкриття інноваційної ніші необхідно, щоб ринок сформував певні умови. Серед них особливо важливі нова структура відносних цін, нагромадження необхідної кількості вільних капіталів і зниження ставки відсотка тощо. Усі ці умови перекриваються одним - виникненням додатної різниці між вартістю випуску продукції та вартістю витрат на неї.

Для досягнення помітних позитивних структурних зрушень в економіці регіонів слід забезпечити комплексний підхід до інвестиційної діяльності, підтримку пріоритетних напрямів науково-технологічного розвитку, який передбачає використання бюджетних коштів переважно в соціальних та стратегічних базових сферах, а коштів суб'єктів підприємницької діяльності - в інших, прибутково більш привабливих сферах.

Регіональна політика має бути спрямована не тільки на залучення іноземних інвесторів, а й діяти в різних напрямах і залучати будь-які інвестиції, в тому числі і внутрішні від суб'єктів підприємницької діяльності, державні інвестиції, кредитні кошти Світового банку, а також брати участь у проектах міжнародної технічної допомоги тощо.

У роботі наголошується, що важливим методологічним підходом в оцінювані стану геоінвестиційного ринку є положення щодо єдності функцій державного управління, коли функція контролю тісно переплітається з функцією аналітичною. Це дає структурі управління зіставляти змогу досягнуті результати, прогнозувати ситуації, що виникають стандартно і заважають ефективній роботі. На основі проведеного аналізу можна робити висновки про правильність обраного шляху, виявляти недоліки, виходити з пропозиціями щодо вдосконалення до вищих органів державної влади.

транскордонний співробітництво державний геоінвестиційний

ВИСНОВКИ

На основі проведеного дослідження можна зробити низку висновків стосовно державного управління геоінвестиційними процесами в умовах транскордонного співробітництва та сформулювати ряд пропозицій щодо поліпшення функціонування механізмів. Результати проведеного дослідження та їх узагальнення свідчать про досягнення поставленої мети, вирішення завдань, що дає підстави зробити такі висновки:

1. Ряд об'єктивних чинників розвитку сучасної геоекономіки зумовлює особливе місце геоінвестиційної діяльності в системі міжнародних та міжрегіональних економічних відносин. У сучасних умовах актуалізуються теоретичні і прикладні проблеми дослідження державного управління геоінвестиційною діяльністю через крізь призму іноземних інвестицій та породжених ними процесів у країні. У результаті вивчення, аналізу та узагальнення національного і зарубіжного досвіду з'ясовано, що в сучасній світогосподарській практиці реалізуються правові, адміністративні, економічні, соціально-психологічні методи безпосереднього впливу, явного регулювання геоінвестиційної діяльності, які застосовуються на міжнародних, національних, регіональних і галузевих рівнях. Ключовим моментом прямого впливу (управління) на процес прийняття рішень господарюючим суб'єктом є методи пільг і обмежень: факторні (субсидування підприємств, надання гарантованих і пільгових позик, диференційоване за величиною і часом звільнення від податків, часткове повернення податків, прискорені амортизаційні нормативи); товарні (тарифних і нетарифних імпортних бар'єрів); інші (надання результатів НДІКР, підготовка кадрів, інфраструктурні, в тому числі інформаційні послуги, страхування, гарантії від неполітичних ризиків).

2. У більшості країн світу простежується загальна тенденція до лібералізації політики в галузі прямого іноземного інвестування, але вона не гарантує транснаціональним компаніям безперешкодного проникнення у всі сфери діяльності в країнах, що приймають. Висновок для України: лібералізація як необхідна передумова не є достатньою для залучення значних обсягів прямих іноземних інвестицій. У перманентно кризових умовах України має активніше відбуватися поповнення арсеналу нових форм, методів, способів, інструментів державного регулювання геоінвестицій та приділятися більше уваги використанню заходів геоекономічного впливу. Найефективнішими, як показує досвід багатьох зарубіжних країн, є заходи фінансового і геофінансового впливу, тоді як фактори фіскального характеру набирають тактичної значущості і деякою мірою втрачають свою попередню вагомість.

3. Охарактеризовано соціально-економічний розвиток адміністративно-територіальних одиниць, який у перспективі має бути зумовлений пріоритетними напрямами регіональної політики в Україні. Цей процес у сучасних умовах виходить поза межі внутрішньої державної політики і його треба розглядати в контексті загальноєвропейського процесу транскордонного співробітництва, спрямованого на формування нових ефективних господарсько-територіальних утворень. Наявність суттєвого регіонального дисбалансу соціально-економічного та культурного розвитку ускладнює проведення єдиної політики соціально-економічних перетворень, формування загальнодержавного ринку товарів і послуг, збільшує загрозу регіональних криз, дезінтеграцію національної економіки. Регіональні диспропорції гальмують забезпечення високих темпів економічного зростання на всій території держави.

4. Дезінтеграційні тенденції в соціально-економічному розвитку регіонів (схід-захід) становлять безпосередню загрозу економічній безпеці і територіальній цілісності держави. У цьому напрямі актуальним виступає налагодження міжрегіонального співробітництва областей, посилення вертикального і горизонтального технологічного кооперування підприємств, обміну кадрами, інноваційними розробками тощо, у чому держава повинна відігравати роль активного посередника.

5. Самоусуненість держави в перші роки незалежності України від регулювання ринкових відносин (у тому числі інвестиційних) призвела до значних економічних втрат при формуванні ринку. Ситуація, за якої функції державних органів виконавчої влади для реалізації державної інвестиційної політики дублювались (свого часу інвестиційною політикою займались Міністерство економіки, Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі, Фонд державного майна, Національне агентство з реконструкції та розвитку тощо) та існувала безвідповідальність у формуванні інвестиційної політики, створила загрозу втратити контроль над процесом іноземного інвестування.

6. Запропоновано теоретичне розуміння державного управління геоінвестиційним розвитком України в сучасних умовах, що здійснюється в умовах транснаціоналізації світової економіки, яка створює нове оточуюче середовище і може суттєво вплинути як на внутрішні економічні процеси в Україні, так і на її місце в міжнародному та регіональному поділі праці. За таких умов одним з елементів динамізації економічного розвитку України та максимального використання її порівняльних переваг є активізація нових форм транскордонного співробітництва: для стимулювання припливу геоінвестицій необхідно, передусім, виходячи з парадигми, розробити чітку концепцію та програму залучення іноземних інвестицій у прикордонні зони; враховуючи структуру та особливості транскордонного співробітництва, необхідно робити наголос на стимулюванні малого та середнього бізнесу, оскільки розраховувати на значний приплив капіталу з боку великих ТНК поки що не доводиться; пов'язувати стимулювання діяльності іноземних компаній з певними вимогами (наприклад, питома вага експорту продукції, питома вага місцевого компонента в доданій вартості продукції).

7. Геоінвестиційна політика насамперед повинна бути зорієнтована на відновлення виробництва. Акцент необхідно робити на підтримці конкретних виробництв, підприємств, проектів, які орієнтуються на випуск високотехнологічної продукції, яка може стати конкурентоспроможною в рамках транскордонного співробітництва. Необхідно створити інституційну базу для покращення інформаційного та консультативного сприяння іноземним інвесторам. Розробляти і реалізовувати програми, спрямовані на більше інформування іноземних інвесторів щодо досягнень України в ринкових перетвореннях і її інвестиційних можливостях.

8. Запропоновано стратегічні напрями вдосконалення державного управління геоінвестиційною діяльністю в умовах транскордонного співробітництва. Держава в цьому процесі відіграватиме роль центру, що координується направляє, запобігаючи економічній відокремленості регіонів. За таких умов регіональний і державний потенціал отримає необхідні інвестиційні нагромадження для економічного оновлення та зростання. Необхідна чітка стратегія інвестиційного розвитку стосовно регіонів, яка б визначала пріоритети інвестування на основі врахування їх економічного ефекту, але не сьогоденного й одноразового, а перспективного і стабільного.

9. За результатами дослідження запропоновано: внесення доповнень до Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про місцеві державні адміністрації" стосовно надання повноважень з розробки основних напрямів інвестиційної політики на території регіону щодо залучення коштів під перспективні інвестиційні проекти, визначення основних пріоритетів інвестування регіону, координації інвестиційних проектів; розробка й ухвалення законодавчого акта про роль центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування в підвищенні інвестиційної привабливості територій; розробити законодавчі акти щодо врегулювання розвитку пенсійної системи в напрямі збільшення інвестиційних ресурсів на фінансовому ринку України (через створення недержавних пенсійних фондів), розвитку іпотечного кредитування, удосконалення механізмів амортизаційної політики; підвищити правовий статус Ради інвесторів щодо сприяння ефективній взаємодії органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і суб'єктів господарської діяльності у сфері інвестиційної діяльності; здійснити додаткові заходи, що мають забезпечити необхідну орієнтацію промислово-фінансових груп на нагромадження капіталу та його інвестування в реальну економіку (розробка та внесення відповідних змін до Закону України “Про промислово-фінансові групи в Україні”); створення регіональних банків сприяння розвитку малого та середнього бізнесу; створення під конкретні регіональні інвестиційні проекти банківських консорціумів; розробка схеми розвитку в Україні вільних економічних зон; розгортання мережі інвестиційних фондів і компаній, у тому числі й державних, як необхідного фактора підвищення інвестиційної привабливості економіки України; створення в Україні спільних інвестиційних венчурних фондів і компаній.

10. Розширення співробітництва органів місцевої влади із громадськими організаціями та підприємствами регіонів можливо за допомогою сприяння розвитку ринкової інфраструктури (консалтингових груп, юридичних, аудиторських фірм, маркетингових компаній); проведення тренінгів для службовців місцевого рівня, зокрема, з приводу створення формування інвестиційного портрету регіону; надання консультативної допомоги підприємствам у розробці інвестиційних проектів; проведення опитування керівників компаній з метою виявлення їх інвестиційних уподобань; здійснення рекламно-інформаційної підтримки внутрішнього ринку, активного рекламування і пропагування природно-ресурсного та економічного потенціалів території.

11. Розвиток і поглиблення державного управління геоінвестиційними процесами в контексті транскордонного співробітництва матиме відповідний вплив не лише на прикордонні регіони, а й на державу в цілому, оскільки сприятиме формуванню її позитивного іміджу на міжнародній арені, посиленню зовнішніх економічних та гуманітарних зв`язків, оптимізації територіального (міжнародного, міжрегіонального) поділу праці, зменшенню міжрегіональних диспропорцій, що опосередковано сприятиме повноцінній інтеграції України у європейську і світову економіку.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Куліков А.І. Механізми активізації транскордонного співробітництва в умовах реалізації регіональної політики України / І.А. Карнаков, А.І. Куліков Управління сучасним містом. - 2009. - № 1-12 (33-36). - С. 112-115. (особистий внесок: визначено територіальні особливості регіону).

2. Куліков А.І. Російсько-українські геоінвестиційні відносини в контексті євроінтеграції / І.В. Розпутенко., А.І. Куліков // Економіка та держава, 2009. - № 7. - С. 73-75. (особистий внесок: визначено стратегічну потребу в спрямованості і посиленні транскордонного співробітництва на сході України).

3. Куліков А.І. Геоінвестиційний ринок України та його учасники / А.І. Куліков // Інвестиції: практика і досвід. - 2009. - № 21. - С. 70-73.

4. Куліков А.І. Проблеми залучення інвестицій: геоекономічний контекст / А.І. Куліков // Держава та регіони. -2010. - № 1. - С. 58-62.

5. Куліков А.І. Державне управління залученням прямих іноземних інвестицій в економіку України / А.І. Куліков// Держава та регіони. -2010. - № 4. - С. 58-62.

6. Куліков А.І. Державне управління інноваційно-інвестиційними зрушеннями в Україні в сучасних умовах / А.І. Куліков // Інвестиції: практика і досвід. - 2010. - № 11. - С. 20-24.

7. Куліков А.І. Сучасні тенденції формування економічних моделей розвитку регіонів / А.І. Куліков // Інституційні зміни системи державного управління в умовах суспільних трансформаційних перетворень в Україні. -Запоріжжя, 2009. - С. 181-183.

8. Куліков А.І. Особливості геоінвестиційного трозвитку України в сучасних умовах / А.І. Куліков // Демократичне врядування: наука, освіта, практика: матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, у 4 т. Київ, 29 травня 2009 р. / за заг. ред. В.П. Приходька, С.В. Загороднюка. - К. : НАДУ, 2009. - Т. 3. - С. 277-279.

9. Куліков А.І. Транскордонне співробітництво України в контексті геоекономіної політики / А.І. Куліков // Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації : матеріали підсумкової наук.-практ. конф. за міжнародною участю. 30 жовтня 2009 р.- Одеса. 2009. - Т. 2. - С. 63-65.

10. Куліков А.І. Вплив трансфертної політики на геоекономічні зміни в Україні / А.І. Куліков // Галузь науки «Державне управління»: історія, теорія, впровадження : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю : у 2 т. м. Київ, 28 травня 2010 р. / за заг. ред. Ю.В. Ковбасюка, В.П. Трощинського, С.В. Загороднюка. - К. : НАДУ, 2010. - Т. 1. - С. 394-395.

АНОТАЦІЯ

Куліков А.І. Державне управління геоінвестиційними процесами в Україні. - Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 - механізми державного управління. - Класичний приватний університет. - Запоріжжя, 2011.

Дисертаційна робота є комплексним дослідженням у науковій галузі державного управління, у процесі якого отримано нові наукові результати, які в сукупності концептуально обґрунтовують стратегію багатопланової інтеграції України шляхом активізації форм транскордонного співробітництва.

Дисертацію присвячено дослідженню теоретичних та практичних проблем державного управління геоінвестиційними процесами в Україні. Запропоновано парадигму транскордонного співробітництва.

Проаналізовано законодавчо-нормативну базу у сфері транскордонного співробітництва. Визначено місце і функцію спеціальних (вільних) економічних зон у контексті євроінтеграційних процесів.

У роботі відображені особливості управління спеціальним режимом інвестиційної діяльності в окремо взятому регіоні.

За результатами дослідження отримано сукупність наукових і практичних результатів, спрямованих на вдосконалення механізмів державного управління геоінвестиційною сферою, що мають на меті підвищення ефективності використання фінансових ресурсів у регіонах.

Ключові слова: державне управління, геоекономіка, геоінвестиційна політика, інвестиції, транскордонне співробітництво, регіон.

АННОТАЦИЯ

Куликов А.И. Государственное управление геоинвестицийнимы процессами в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук государственного управления по специальности 25.00.02 - механизмы государственного управления. - Классический приватный университет. - Запорожье, 2011.

Диссертационная работа является комплексным исследованием в научной сфере государственного управления, в процессе которого получены новые научные результаты, в совокупности концептуально обосновывают стратегию многоплановой интеграции Украины путем активизации форм трансграничного сотрудничества.

Диссертация посвящена исследованию теоретических и практических проблем государственного управления геоинвестицийными процессами в Украине. Предложено парадигму трансграничного сотрудничества.

Анализ мирового и отечественного опыта государственного управления геоэкономическими и геоинвестиционными процессами свидетельствует, что эта проблема до последнего времени не была предметом специального исследования. Научные работы по данной проблеме в Украине касались лишь отдельных (правовых, организационных) ее аспектов и имеют фрагментарный характер. Это дало основание утверждать, что состояние научной разработки проблемы государственного управления геоинвестиционными процессами в контексте трансграничного сотрудничества нельзя считать удовлетворительным, в связи с чем необходимы дальнейшие комплексные научные исследования по данной проблеме.