Аліментні правовідносини

Законом України «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо збільшення розміру аліментів на дітей» від 22 вересня 2005 року частину другу статті 182 викладено в такій редакції:

1. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу".

2. Статтю 184 доповнити частиною третьою такого змісту: 3. Якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, менше мінімального розміру, передбаченого частиною другою статті 182 цього Кодексу, то дитині призначається відповідно до закону державна допомога в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і 30 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

4.Статтю 188 доповнено частиною другою такого змісту: Батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.

5. Частину другу статті 192 доповнити словами "за заявою батьків, уповноваженого територіальної громади, юридичної особи, на утриманні якої перебуває дитина, та за згодою органу опіки і піклування".

6. Друге речення частини другої статті 272 викладено в такій редакції: "При цьому сукупний розмір аліментів, що підлягає стягненню, не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку" [10, повний текст]. У відповідності до Листа Департамента державної виконавчої служби Міністертсва Юстиції України від 13 липня 2006 N 25-4/458/7 «Щодо виключення випадків порушення державними виконавцями норм чинного законодавства при виконанні рішень про стягнення аліментів» з метою виключення випадків порушення державними виконавцями норм чинного законодавства при виконанні рішень про стягнення аліментів Департаментом державної виконавчої служби роз'ясняється наступне.

Згідно частини другої статті 51 Конституції України та статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства"

кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

У статті 181 Сімейного кодексу України визначені способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину, а саме:

- за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі;

- за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

У пункті третьому розділу I згаданого Закону зазначено, якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, менше мінімального розміру, передбаченого частиною другою статті 182 цього Кодексу , то дитині призначається відповідно до закону державна допомога в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і 30 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову (стаття 191 Сімейного кодексу України). Умови і порядок виконання рішення судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження". Згідно статті 5 вказаного Закону державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом [22, п.п.3-7]. Таким чином, даним листом державним виконавцям було дано вказівку про заборону зміни розміру аліментів ними самостійно на підставі прийнятих до СК змін. Для проведення такої зімни стягувач має звернутись до суду повторно.

Оновленим у СК України є судовий порядок визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері (батька). Якщо раніше на законодавчому рівні було встановлено мінімальний та максимальний розмір, який міг стягуватися із заробітку платника аліментів і залежав від кількості утримуваних дітей, то нове законодавство пішло іншим шляхом для врегулювання цього складного питання.

Так, СК України передбачає, що частка від заробітку (доходу) матері, батька, яка стягуватиметься як аліменти на дитину, визначається судом. Логічно, що при визначенні такої частки суддя керуватиметься не тільки своїм внутрішнім переконанням, а й обставинами, що вказані у СК України і до яких належать: стан здоров'я та матеріальне становище дитини [7, ст.182].

Тут мається таке:

- чи потребує дитина постійного медичного догляду й лікування, або ж вона отримує самостійний заробіток, що дозволяє їй самостійно утримувати себе;

- стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів. Погане здоров';я останнього або ж його важкий матеріальний стан може призвести до зменшення такої частки, і навпаки;

- наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина (у випадку, якщо за законодавством він також має їх утримувати);

- інші обставин, що мають істотне значення [32, ст.138].

Деякі юристи вважають, що на практиці судді навряд чи відступатимуть від вже усталеної практики і встановлюватимуть інші ставки, ніж 1/4 заробітку (доходу) на одну дитину, 1/3 на двох і 1/2 на трьох і більше дітей. У відповідності до ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Та з іншого боку не можна погодитися з продовженням нині існуючої практики призначення аліментів, оскільки вищевказані ставки не відповідають принципу справедливості, а в деяких випадках навіть принижують становище дитини [53, с.21]. Неможливо погодитися і з СК України, який вказує, що якщо стягуються аліменти на двох або більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка стягуватиметься до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Закріплюючи цю норму, законодавці пішли найпростішим шляхом вирішення проблеми утримання двох і більше дітей, вказуючи на обов'язок суду призначити єдину частку й не надаючи суду повноважень у деяких випадках відійти від цього загального правила. Недосконалість указаної вище статті простежується і в її останній частині, де зазначено, що якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.

Поряд з цим, якщо місце проживання батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога, яка не може бути меншою ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Виплата тимчасової державної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина п'ята статті 181 Сімейного кодексу України). Порядок призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.2006р. № 189 . Дуже позитивним є встановлення суворої відповідальності за ухилення від сплати аліментів, особливо - аліментів на утрмання дітей.

Згідно Листа Департаменту державної виконавчої служби Міністерства Юстиції України від 09.06.2006 N 25/7-33-4272 «Щодо оптимізації виконання рішень судів про стягнення аліментів» умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" [12]. Порядок стягнення аліментів визначено статтею 74 Закону. У разі наявності ознак злочину у діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи іншим чином порушує вимоги законодавства про виконавче провадження, державний виконавець складає акт про порушення і надсилає до відповідних правоохоронних органів подання про притягнення винної особи до кримінальної відповідальності (частина друга статті 88 Закону) [22, п.25-27].

Зазначена норма кореспондується із статтею 164 Кримінального кодеку України, якою передбачено притягнення особи до відповідальності за злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), про що судом приймається відповідне рішення. Судовою палатою у кримінальних справах Верховного Суду України у листі від 1 січня 2003 узагальнено судову практику у справах про злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дітей. Зокрема, у даному листі зазначено, що розглядаючи справи про злочини, покарання за які передбачені статтею 164 КК, суди стикаються з труднощами у застосуванні цієї статті. Передусім це стосується визначення такої обов'язкової ознаки злочину, як злісний характер ухилення від сплати аліментів на утримання дітей. Поширеними є випадки, коли суди, засуджуючи осіб за статтею 164 КК, не зазначають, у чому саме полягає злісний характер ухилення від сплати аліментів. З цього приводу суди висловлюють пропозиції щодо визначення предмета дослідження при розгляді справ про злочини, покарання за які передбачено статтею 164 КК. Зокрема, суди пропонують з'ясовувати такі питання, як час, з якого особа почала ухилятись від сплати аліментів; спосіб життя, який вона вела протягом цього часу; наявність тимчасових грошових доходів; чи зверталась особа, яка має сплачувати аліменти, у центр зайнятості населення, коли тимчасово була безробітною [6, ст.164].

Іншими обставинами, що підлягають з'ясуванню, можуть бути й такі: чи має особа підсобне господарство; чи надавала вона іншу (не грошову) допомогу на утримання дитини (наприклад, продукти харчування); чи отримувала доходи від земельного та майнового паю (у разі наявності останніх) тощо. Крім того, свідченнями про злісне ухилення особою від сплати аліментів на утримання дитини можуть бути й ігнорування нею викликів та попереджень державного виконавця, неявка до нього без поважних причин, приховування від нього отриманих доходів, а також приховування у разі працевлаштування даних про наявність обов'язку зі сплати аліментів від адміністрації підприємства тощо. Проблема ухилення від сплати аліментів у зв'язку із своєї вадливістю вирішується і на рівні Конвенції про стягнення аліментів за кордоном. Остання була ратифікована згідно Закону №15-V від 20.07.2006р.[2]. Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. №1203 «Про затвердження Порядку стягнення аліментів на дитину (дітей) у разі виїзду одного з батьків для постійного проживання в іноземній державі, з якою не укладено договір про подання правової допомоги» у разі виїзду одного з батьків, який є громадянином України, для постійного проживання в іноземній державі, з якою Україна не має договору про подання правової допомоги, він повинен виконати аліментні зобов'язання з утримання дитини (дітей) до досягнення нею повноліття (далі - аліментні зобов'язання), які оформляються договором між цією особою та одним з батьків, з яким залишається дитина (діти), або її опікуном, піклувальником (далі - одержувач аліментів), або договором про припинення права на аліменти для дитини (дітей) у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо).

Якщо аліментні зобов'язання не були виконані особою, що виїжджає, стягнення аліментів провадиться за рішенням суду. З метою запобігання ухиленню батьків від утримання дітей до їх повноліття шляхом сплати аліментів особа, що виїжджає для постійного проживання за кордоном, разом із заявою про видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон або оформлення відповідної сторінки у паспорті (далі - паспорт) подає до паспортної служби органу внутрішніх справ за місцем постійного проживання в Україні у разі наявності дитини (дітей), що залишається в Україні, договір про виплату аліментів, або нотаріально засвідчену заяву про відсутність у одержувача аліментів вимог щодо стягнення аліментних платежів, або копію рішення суду про виплату аліментів. До моменту одержання паспорта зазначена особа повинна подати до відповідного органу внутрішніх справ за місцем постійного проживання в Україні документ, що підтверджує виконання аліментних зобов'язань, - нотаріально засвідчену заяву про відсутність у одержувачів аліментів вимог щодо стягнення аліментних платежів (якщо така заява не подавалася згідно з абзацом першим пункту 2 цього Порядку) або нотаріально засвідчену копію постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження (якщо стягнення аліментів проводилося за рішенням суду). У разі невиконання аліментних зобов'язань на момент одержання паспорта до особи, що виїжджає для постійного проживання за кордоном, застосовуються обмеження, передбачені законодавством [18, п.16-20].

3.3 Договір батьків про сплату аліментів на дітей

Слід зупинитися на нормах ст.189 СК, якою передбачена можливість батьків укласти між собою договір про сплату аліментів на дитину. У цьому договорі батьки фіксують розмір аліментів на дитину (дітей), причому він може складати або тверду фіксовану суму, або відсоток від доходу одного з батьків. Якщо у договорі фіксується розмір проценту, то слід обов'язково вказати, що саме є доходом, із якого він вираховується, тобто необхідно перерахувати усі види заробітку, від суми яких буде братися даний відсоток. Окрім розміру аліментів батьки у договорі вказують також строки сплати аліментів. Тут теж немає будь-яких особливих вимог: це можуть бути щомісячні, щоквартальні, щорічні або інші виплати. Сума аліментів може бути сплаченою одноразово, але у цьому випадку доцільно б було розписати, виходячи з якої базової суми (наприклад, щомісячного розміру аліментів) виходили батьки, встановлюючи загальну суму одноразової сплати аліментів. Розрахунок, як правило, робиться за весь період виплати до досягнення дитиною повноліття. Доречно - зафіксувати у договорі не тільки розмір аліментів і строки їх сплати, але й спосіб сплати (готівкою, у безготівковій формі чи в інший спосіб), хоча цю вимогу СК не передбачає. Батьки можуть включити у договір й інші умови, які вони вважатимуть це необхідним. СК у даному контексті висуває лише одну вимогу: умови договору не можуть порушувати права дитини, що встановлюються СК. Щодо форми договору про аліменти, то він укладається виключно у письмовій формі і обов'язково посвідчується нотаріусом. І це є правильним, оскільки нотаріус як спеціаліст права допоможе скласти текст договору, виходячи із конкретної життєвої ситуації батьків, а якщо проект договору був підготовлений батьками, нотаріус зможе перевірити його на предмет відповідності нормам СК [40, с.97]. До того ж, не слід забувати, що завжди існує ризик невиконання стороною умов договору. Договір про аліменти не є виключенням. У разі порушення одним із батьків умов договору його примусове виконання буде набагато легшим, якщо текст договору буде максимально чітким, ясним і недвозначним. Нотаріальне посвідчення договору про аліменти має ще одну позитивну сторону: у разі невиконання одним із батьків свого обов'язку аліменти з нього можуть стягуватися відповідно до цього договору на підставі виконавчого напису нотаріуса без звернення до суду (що традиційно віднімає багато часу, нервів і сил) [46, с.17]. Договір про аліменти є договором майнового характеру, тому державне мито при нотаріальному посвідченні сплачується, як із будь-якого іншого майнового договору (1% від суми). У договорі про аліменти батьки можуть вказати призначення та цільове використання коштів. Як правило, у цьому зацікавлений той із батьків, хто сплачує аліменти, оскільки відповідно до СК аліменти, одержані на дитину, є власністю того із батьків, на чиє ім'я вони виплачуються [46, с.15]. Слід зазначити, що аліменти є не єдиними коштами, які сплачує один із батьків на утримання дитини. Згідно із ст. 185 СК той із батьків, хто сплачує аліменти, є зобов'язаним брати участь у додаткових витратах на дитину, які викликаються особливими обставинами (розвитком здібностей, її хворобою, каліцтвом тощо).

Положення про те, що сплата аліментів за договором не звільняє одного з батьків від несення інших витрат на дитину у випадках, передбачених СК, можна зафіксувати у договорі про аліменти. Зауважимо, що зробити це саме «можна», а не «потрібно», оскільки навіть за відсутності цього положення у договорі норма ст. 185 СК буде діяти. Утім рекомендуємо внести цей пункт в договір про аліменти із метою конкретизації і посилення визначеності. Як бачимо, законодавець надає батькам при укладанні такого договору досить велику свободу, не ставлячи при цьому багато вимог, обов'язкових для виконання. Така лаконічність викладення ст. 189 СК має як позитивні, так і негативні сторони. Позитивним є те, що, враховуючи велику багатогранність сімейних відносин (і аліментних, зокрема), свобода в укладенні договору про сплату аліментів дозволяє батькам зафіксувати саме ті положення, які найбільше відповідають їхній життєвій ситуації. Але ця ж сама свобода і майже повна відсутність обов'язкових вимог до тексту договору можуть призвести до небажаних ускладнень при практичному застосуванні вказаної статті СК приводить ситуацію з власного досвіду. Коли автору даної публікації необхідно було укласти подібний договір, проблеми почалися із укладання тексту договору, виходячи із специфіки конкретної сімейної ситуації. Як виявилося, у нотаріусів, до яких звертався автор, будь-який зразок договору про сплату аліментів був відсутнім. Слід зауважити, що автор звертався до нотаріусів у грудні 2004 року, коли СК діяв уже майже рік. Довелося складати текст договору самостійно [46, с.17]. Відразу виникла інша проблема: нотаріуси, будучи людьми досить консервативними, відмовлялися посвідчувати не ними складений договір. Мотив відмови був простим: даний вид договору є новим, зразків цього договору немає, посвідчувати зовсім новий і нетиповий договір не дуже хочеться, оскільки невідомо, як прореагують працівники органів юстиції на нього при перевірці. Причому відмову можна було почути навіть від нотаріусів, які працюють роками і мають великий досвід роботи [40, с.97].

Подібні ситуації із укладанням договору про сплату аліментів, на жаль, не є позитивним явищем. Важливо, що такий договір є набагато більш цивілізованим інструментом вирішення питання сплати коштів на утримання дитини, ніж призначення аліментів відповідно до заяви одного із батьків через суд.

Шкода, що цей вид договору ще не отримав широкого розповсюдження у нашому суспільстві, а наміри та спроби його укласти зустрічають чимало перешкод.

3.4 Аліментні обов'язки фактичних вихователів і вихованців

Нікого не можна зобов'язати виховувати та утримувати чужу дитину. Водночас неповнолітні діти можуть бути позбавлені батьківської турботи внаслідок різних обставин: смерті батьків, позбавлення батьківських прав, засудження батьків до позбавлення волі, їх тяжкої хвороби, ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов'язків тощо. В цьому випадку дитина буде позбавлена коштів до існування.

Виникнення аліментних зобов'язань по утриманню дітей не завжди пов'язано із родинними відносинами. Такий обов'язок може бути покладено і на зовсім сторонніх осіб. У тих випадках, коли дитина протягом певного строку виховується у осіб, які не є її родичами, але добровільно утримують і виховують її, а потім відмовляються від подальшого виховання і утримання, то за певних обставин суд може зобов'язати таких осіб утримувати дитину.

Походження цього обов'язку обумовлено історією розвитку країни. Після кривавої громадянської війни та інтервенції в Країні Рад у 1922 р. налічувалося 935 482 бездоглядних дітей. Мільйон обірваних, голодних вуличних дітлахів - без даху над головою, без занять, без мети. Держава не мала можливості забезпечити їх засобами до існування. В такій ситуації доцільно було в примусовому порядку покладати обов'язки щодо виховання і утримання дитини на будь-яку особу, яка почала його здійснювати. Тому в ст. 32-11 Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР 1926 р. було зазначено, що "особи, які взяли до себе дітей на постійне виховання з утриманням, в разі відмови від виховання зобов'язані сплачувати аліменти неповнолітнім або непрацездатним повнолітнім дітям"[3, ст. 32-11].

Відносини, коли одна особа без оформлення опіки чи піклування бере на себе добровільно обов'язок по вихованню і утриманню чужої дитини, традиційно в юридичній літературі називаються фактичним вихованням, а особу, яка взяла дитину на виховання і утримання - фактичним вихователем, дитину - вихованцем. Фактичним виховання називається тому, що не пов'язане з якимось юридичним оформленням. Для застосування ст. 269 СК не має значення, хто є фактичним вихователем - родич, особа, яка є батьком дитини, але в установленому порядку батьком не визнана, зовсім стороння особа. Головними обставинами є те, що:

а) вихователь певний час виховував дитину як члена своєї сім'ї, тобто вони спільно проживали і були пов'язані спільним побутом;

б) у дитини немає родичів, які за законом повинні її утримувати (батьки, брати, сестри, баба, дід);

в) вихователь має можливість надавати матеріальну допомогу [29, с. 292 ].

У кожному конкретному випадку суд із врахуванням часу проживання дитини в сім'ї, обставин, які цьому передували, намірів вихователя визначає, чи дійсно вихованець виховувався як член сім'ї і чи дійсно у вихователя були серйозні наміри взяти дитину до себе в сім'ю. Якщо дитина перебувала на вихованні протягом місяця у далекого родича в зв'язку з тим, що батьки перебували у лікарні, у закордонному відрядженні, були відсутні за характером роботи (моряк торгівельного флоту), то навряд чи можна в цьому випадку вести мову про наявність відносин фактичного виховання і виховання дитини як члена сім'ї.

Обов'язки щодо аліментування дитини фактичними вихователями виникають лише у тому випадку, коли у дитини немає батьків, інших осіб, які за законом зобов'язані її утримувати. Тобто ці особи - невідомі, померли, у встановленому порядку оголошені померлими чи визнані безвісно відсутніми. Цей факт повинен існувати не на момент взяття дитини в сім'ю вихователем, а на момент звернення з позовом до суду про стягнення аліментів на її утримання. Та обставина, що родичі дитини не мають можливості утримувати дитину, не є підставою для покладання обов'язку щодо утримання дитини на фактичних вихователів.

Обов'язок вихованців утримувати своїх фактичних вихователів. Чинне законодавство передбачає взаємні права і обов'язки фактичних вихователів і вихованців. Якщо дитина до досягнення повноліття проживала з родичами або іншими особами однією сім'єю, вона зобов'язана утримувати непрацездатних родичів та інших осіб, з якими проживала не менш як п'ять років, за умови, що вона може надавати матеріальну допомогу, а у особи, яка цієї допомоги потребує, немає дружини, чоловіка, повнолітніх дітей, братів, сестер або вони з поважних причин не можуть надавати матеріальну допомогу.

Підставою виникнення аліментних зобов'язань у такому випадку є не наявність родинних зв'язків (вони можуть бути взагалі відсутні) чи свояцтва, а юридичний факт - проживання дитини з такими особами однією сім'єю. Для задоволення позову про стягнення аліментів суд повинен встановити наступні факти:

а) особа, яка звернулася з позовом, є непрацездатною;

б) у позивача немає осіб, які зобов'язані чи можуть його утримувати (відсутні - чоловік, дружина, повнолітні діти, брати та сестри або ці особи з поважних причин не можуть надавати йому матеріальну допомогу);

в) відповідач дійсно проживав з позивачем однією сім'єю;

г) відповідач проживав однією сім'єю з позивачем до свого повноліття;

д) відповідач проживав однією сім'єю з позивачем не менше п'яти років;

е) відповідач за своїм матеріальним становищем може надати таку допомогу.

При покладанні на вихованця обов'язку щодо утримання іншого члена сім'ї необхідно з'ясувати, що дійсно між такими особами виникли та існували саме сімейні стосунки не менше п'яти років. Право на стягнення аліментів у судовому порядку інші члени сім'ї та родичі зберігають за собою протягом усього часу, поки існує це право, незалежно від того, скільки часу пройшло з моменту його виникнення. Так, право на аліменти неповнолітньої особи існує до досягнення нею повноліття, тому законні представники дитини можуть у будь-який час звернутися до зобов'язаної особи з позовом про стягнення протягом цього строку [29, с. 292 ].

Аліментні відносини існують досить тривалий час. Звичайно, що протягом такого часу може змінюватися як матеріальне становище платника аліментів, так і одержувача. Ось чому законодавець надає можливість суду в разі, коли матеріальне становище чи сімейний стан особи, яка сплачує чи одержує аліменти, змінилися, змінити встановлений розмір аліментів або взагалі звільнити від їх сплати [27, с.178 ].

В якості висновку до цього розділу слід зазначити наступне.

1. Батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей, а а також повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати. При цьому факт пзбавлення батьківських прав на цей обовязок ніяк не впливає.

2. Повнолітні діти зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Проте не виникає обов'язок утримувати матір, батька у дітйе, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав.

3. У статті 181 СК України визначені способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину, а саме:

- за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі;

- за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

4. Оновленим у СК України є судовий порядок визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері (батька). СК України не встановлює конкретного розміру такої частки, а визначає обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів, серед яких: стан здоров'я та матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

5. Слід зупинитися на нормах ст.189 СК, якою передбачена можливість батьків укласти між собою договір про сплату аліментів на дитину. Умови договору щодо розміру аліментів або порядку його вираховування, порядку їх сплати визначаються сторонами вільно. Єдина вимога СК до таких умов - вони не можуть порушувати права дитини, що встановлюються СК.

6. У тих випадках, коли дитина протягом певного строку виховується у осіб, які не є її родичами, але добровільно утримують і виховують її, а потім відмовляються від подальшого виховання і утримання, то за певних обставин суд може зобов'язати таких осіб утримувати дитину. Вказане положення на нашу думку не відповідає вимогам сьогодення, адже особа, яка з моральних міркувань вирішила допомогти чужій дитині (надала їй харчування, одяг, місце для проживання) може відмовитись від благого наміру передбачаючи, що через це вона може бути примушена піклуватися про таку дитину до досягнення нею повноліття.

7. Чинне законодавство передбачає і обов'язок вихованців утримувати своїх фактичних вихователів, якщо дитина до досягнення повноліття проживала з родичами або іншими особами однією сім'єю, не менш як п'ять років, за умови, що вона може надавати матеріальну допомогу, а у особи, яка цієї допомоги потребує, немає родичів або вони з поважних причин не можуть надавати матеріальну допомогу.



Розділ IV. Загальні питання стягнення аліментів

4.1 Порядок сплати аліментів

Щодо порядку сплати аліментів, то СК України встановлює такі способи:

- особиста сплата платником аліментів;

- сплата аліментів за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії;

- примусове стягнення виконавчою службою за виконавчим написом нотаріуса.

Особливу увагу слід приділити порядку відрахування аліментів на дитину за місцем роботи (місцем виплати пенсії, стипендії). Керівники відділу кадрів сприймають новели, які введені з приводу вказаного способу сплати аліментів, як головний біль, що підсилюється відсутністю практики.

Що ж нового з'явилося, що так турбує керівників?

Отже, якщо раніше був відомий тільки один спосіб стягнення аліментів за місцем роботи - за рішенням суду, то зараз з'являється й інша можливість.

Так, СК України передбачає, що платник може подати заяву за місцем роботи про відрахування аліментів на дитину з його заробітної плати в розмірі й на строк, які визначені в цій заяві [7, ст.187].

Та головне тут не сплутати цю заяву з письмовим договором про сплату аліментів. У першому випадку, якщо такі відрахування не здійснюватимуться, жодних юридичних наслідків не настане, принаймні, вони не передбачені законом.

Цікавою є також стаття СК України, що регулює порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими в частці від заробітку (доходу).

Така заборгованість визначається, виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення. У випадку, якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості, але працює на час визначення її розміру, заборгованість визначається із заробітку (доходу), який він одержує. Якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості й не працює на час визначення її розміру, вона обчислюється виходячи із середньої заробітної плати працівника відповідної кваліфікації або некваліфікованого працівника для даної місцевості.

Останній спосіб є найскладнішим, оскільки потребує отримання додаткових відомостей про величину середнього заробітку. Оскільки розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом, напевно, саме ці суб'єкти і звертатимуться за такими даними до органів статистики конкретної місцевості [7, ст.195].

Новацією в законодавстві є встановлення строку сплати заборгованості, за яким суд з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами.

За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Суд може звільнити платника аліментів від сплати заборгованості, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред'явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти.

4.2 Доходи, що враховуються при стягненні аліментів

Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб є додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. N 146 зі змінами від 02.12.2009р.

Згідно вказаного переліку, утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом, в тому числі з:

1) основної заробітної плати за посадовим окладом, тарифною ставкою, відрядними розцінками тощо;

2) усіх видів доплат і надбавок до заробітної плати;

3) грошових і натуральних премій;

4) оплати за надурочну роботу, за роботу в святкові, неробочі та вихідні дні;

5) заробітної плати, що зберігається під час відпустки, а також з одержуваної при звільненні компенсації за невикористану протягом кількох років відпустку;

6) заробітної плати, що зберігається під час виконання державних і громадських обов'язків, та в інших випадках збереження середньої заробітної плати;

7)винагороди за загальні річні підсумки роботи підприємств та організацій;

8) винагороди, що виплачується штатним літературним працівникам газет, журналів, агентств друку, радіо, телебачення із фонду літературного гонорару, а також нештатним літературним працівникам, що підлягають державному соціальному страхуванню;

9) одноразової винагороди (відсоткових надбавок) за вислугу років;

10) допомоги по державному соціальному страхуванню, а також з допомоги по тимчасовій непрацездатності, що встановлені в колективних сільськогосподарських підприємствах;

11) доплат до допомоги по державному соціальному страхуванню, виплачуваних за рахунок підприємств, установ, організацій;

12) сум, виплачуваних для відшкодування збитків у зв'язку з втратою працездатності внаслідок каліцтва або іншого пошкодження здоров'я, за винятком сум для відшкодування витрат на догляд за ними, на додаткове харчування, санаторно-курортне лікування (включаючи оплату проїзду) і протезування потерпілих;

13) допомоги по безробіттю;

14) одержуваної пенсії, за винятком надбавок до пенсії, що виплачуються інвалідам першої групи на догляд за ними;

15) стипендій, виплачуваних студентам в період навчання у вищих навчальних закладах, учням професійних навчально-виховних закладів та слухачам навчальних закладів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів;

16) доходів від підприємницької діяльності, селянських (фермерських) господарств, кооперативів, об'єднань громадян, а також доходів, що припадають на частку платника аліментів від присадибної ділянки або підсобного господарства;

17) усіх видів заробітку, одержуваного адвокатами за роботу в юридичних консультаціях;

18) плати, отриманої за передачу в оренду земельної ділянки або земельної частки (паю);

19) інших видів заробітку.

З членів колективних сільськогосподарських підприємств утримання аліментів має провадитися з сум, одержуваних за роботу в цих господарствах (включаючи вартість натуральних видач).

З письменників, композиторів, художників та інших творчих працівників утримання аліментів провадиться з сум авторського гонорару і винагороди, одержуваної за публічне виконання творів, а з тих, що одержують заробітну плату, - із заробітної плати.

З позаштатних лекторів - з оплати, одержуваної за читання лекцій.

З членів кооперативів, спільних підприємств утримання аліментів провадиться з усіх видів заробітку, одержуваного за роботу в кооперативі чи спільному підприємстві (в тому числі із заробітку у валюті).

З фермерів та осіб, які працюють у сільському господарстві за сімейним підрядом, утримання аліментів провадиться після реалізації продукції з власного господарства в кінці року.

З осіб, що відбувають покарання на виправних роботах, аліменти утримуються із загальної суми заробітку без врахування утримань, передбачених вироком або постановою суду.

До всієї заробітної суми, з якої відраховуються аліменти з осіб, що відбувають покарання в установах виконання покарання, а також з осіб, що перебувають у наркологічних відділеннях психіатричних диспансерів, лікарень та на підприємствах, включається та частина суми, що стягується для покриття витрат на утримання цих осіб у вказаній установі.

З військовослужбовців Збройних Сил України та інших військ, осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів внутрішніх справ, Держспецзв'язку та Державної кримінально-виконавчої служби утримання аліментів провадиться з усіх видів грошового забезпечення, що надається щомісячно (оклад за штатною посадою, оклад за військове або спеціальне звання, відсоткова надбавка за вислугу років, вчене звання і науковий ступінь, кваліфікацію та умови служби).

Особи, які працюють в установах України за кордоном, виплачують аліменти на користь осіб, які проживають в Україні, з подвійного заробітку з установленими надбавками, одержуваного в Україні у національній валюті.

З осіб, які працюють за контрактами в іноземних компаніях і одержують заробітну плату тільки за кордоном, аліменти утримуються із 100 відсотків заробітної плати, яку платник аліментів одержував до укладення контракту, або виходячи із його заробітної плати за останній місяць роботи на момент від'їзду, або з п'ятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на час проведення розрахунків.

Аліменти з осіб, що одержують заробітну плату як у гривнях, так і у валюті на підприємствах, в установах, організаціях, розташованих на території України, утримуються бухгалтеріями (розрахунковими відділами) за місцем роботи у розмірах, встановлених рішеннями судів, як із гривень, так і з валюти.

Утримання аліментів не провадиться з:

1) вихідної допомоги при звільненні і сум неоподаткованого розміру матеріальної допомоги;

2) компенсації працівникові за невикористану відпустку, крім випадків, коли особа при звільненні одержує компенсацію за відпустку, не використану протягом кількох років;

3) допомоги на лікування;

4) допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами;

5) компенсаційних виплат при відрядженнях і переведенні на роботу в іншу місцевість;

6) польового забезпечення, надбавок до заробітної плати й інших сум, які виплачуються замість добових і квартирних;

7) компенсаційних сум, які виплачуються за амортизацію інструментів і зношеність одягу;

8) матеріальної допомоги осіб, які втратили право на допомогу по безробіттю;

9) вартості безкоштовного надання квартир та комунальних послуг;

10) одноразової допомоги при народженні дитини;

11) державної допомоги на поховання;

12) допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

13) допомоги на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;

14) допомоги малозабезпеченим сім'ям з дітьми;

15) соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям;

16) соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям інвалідам;

17) допомоги по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворою дитиною віком до 14 років;

18) тимчасової державної допомоги, якщо місце проживання батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину;

19) субсидій готівкою для відшкодування витрат на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива;

20) щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на територіях радіоактивного забруднення;

21) вартості речового, продовольчого забезпечення або його грошової компенсації;

22) дотацій на обіди, вартості путівок до санаторіїв і будинків відпочинку, що надаються за рахунок коштів підприємств та організацій.

З військовослужбовців, а також осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Держспецзв'язку та Державної кримінально-виконавчої служби утримання аліментів не провадиться з вихідної допомоги при звільненні з військової служби і з органів внутрішніх справ, Держспецзв'язку та Державної кримінально-виконавчої служби, а Утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків [19, повний текст].

Доставка стягувачу грошових переказів утриманих аліментів через відділення зв'язку провадиться за рахунок платника аліментів. Перелік видів доходів Листом Міністерство юстиції України «Щодо утримання аліментів з доходів військовослужбовців» від 18.10.2004 №19-5-115 окремо вирішено питання про стягнення аліментів на користь дитини. Відповідно до частини третьої статті 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття (стаття 183 цього Кодексу).

Згідно із статтею 184 Сімейного кодексу України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.

Розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них. Розмір аліментів може бути зменшено, якщо дитина перебуває на утриманні держави, територіальної громади або юридичної особи (стаття 192 зазначеного Кодексу.

Виходячи зі змісту розділу треба наголосити на такому.

1. Справедливим є встановлення в кодексі відповідальності за прострочення аліментів, яка полягає в застосуванні до винної особи неустойки (пені) в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Та ця неустойка може стягуватися тільки у випадку, якщо розмір аліментів був визначений судом.

2. Новацією в законодавстві є встановлення строку сплати заборгованості, за яким суд з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами.

3. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Суд може звільнити платника аліментів від сплати заборгованості, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред'явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти.



Висновки

З викладеного можна дійти висновку, що нове сімейне законодавство, зокрема щодо порядку сплати аліментів, вийшло на новий рівень регулювання сімейних правовідносин. Воно пішло по шляху відмови від старих принципів, що встановлювалися радянським законодавством, і спрямовує свій погляд на міжнародну практику.

Позитивною новелою є введення поняття сім'ї. Разом з тим, воно потребує вдосконалення щодо кола членів сім'ї, а саме: необхідно доповнити підстави створення сім'ї такими як свояцтво, інші (крім усиновлення) форми прийняття дітей на виховання.

Виходячи з законодавчого визначення поняття "сім'я" можна співвіднести коло членів сім'ї та суб'єктів аліментних правовідносин. Оскільки в Сімейному кодексі під сім'єю розуміється певна спільність, а не коло осіб, пов'язаних сімейними правами й обов'язками, аліментні правовідносини можуть існувати як між членами сім'ї, так і між особами, які не складають сім'ю. Можна виділити: аліментні зобов'язання подружжя; аліментні зобов'язання батьків та дітей; аліментні зобов'язання свояків та інших родичів; аліментні зобов'язання фактичних вихователів (вихованців).

Аліментами слід розглядати всяку матеріальну допомогу, що надається в силу закону одному з подружжя, родичам, своякам, фактичному вихователю (вихованцю). Слід особливо наголосити, що рішення суду про присудження аліментів не слід включати до складу правопороджуючих фактів, оскільки воно спрямоване на захист уже існуючого суб'єктивного права.

Аліментні правовідносини характеризуються певними особливостями: підстави їх виникнення визначені лише законом; аліментні зобов'язання є безоплатними, тобто вони не можуть бути витребувані назад, навіть якщо стягнуті помилково, за винятком випадків, коли їх стягнення було засноване на неправдивих відомостях; аліментні зобов'язання мають особистий характер, їх сплачують особи, на яких вказує закон.

В переважній кількості випадків основною причиною, що призводить до обов'язку сплачувати аліменти на утримання дитини є розірвання шлюбу подружжя. Існують дві найбільш важливих аспекти цього питання: по-перше, це проблема пов'язана з визначенням розміру аліментів, по-друге, несплата призначених аліментів.

Заходи, що допоможуть усунути і вирішити вказані проблеми це: укладення між подружжям шлюбного договору, що регулюватиме правовідносини у випадку розлучення; припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (такі можливості є новелами СК); обов'язкова участь у засіданнях про призначення аліментів та про розірвання шлюбу народних засідателів (це пропозиція щодо регулювання сімейних відносин).

Щодо аліментних правовідносин подружжя існують такі проблемні і спірні моменти.

1. Визначення підстав для стягнення. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Один з подружжя потребує допомоги, є непрацездатним за віком чи станом здоров'я. Настання юридичної непрацездатності законодавець пов'язував з: а) iнвалiднiстю; б) пенсійним віком, що обумовлював вiдсутнiсть у особи обов'язку працювати. Фактична непрацездатнiсть пов'язана iз станом здоров'я i полягає у вiдcутностi у особи реальної можливостi працювати.

Пняття юридичної i фактичної непрацездат-ності в кожному конкретному випадку не завжди співпадають за змiстом. Право на утримання виникає лише у разi юридичної непра-цездатностi.

3аконодавець прямо не заперечує можливості виникнення аліментних зобов'язань у рази тимчасової втрати працездатності. Проте, на нашу думку, з огляду на складність процедури стягнення, право на аліменти реалізовувати недоцільно, оскільки фак-тичне надання такої допомоги матиме місце після одужання i поновлення працездатності.

Подружжя - позивач потребує матеріальної допомоги. Проте, згідно СІК України, це не обов'язкова умова. Так, наприклад існує можливість стягнення алiментiв на утримання того з подружжя, який доглядає малолітню дитину. Стягнення алiментiв в такій ситуації не залежить вiд того, чи працює дружина в цей час та яке її матеріальне становище, а пов'язане лише з двома умовами: 1) дружина має проживати з малолітньою дитиною; 2) чоловік повинен мати можливicть надавати дружинi допомогу.

На нашу думку стягнення алiментiв на користь особи, яка не потребує матерiальної допомоги, суперечить по-няттю i змicту аліментних зобов'язань. І не зрозумiло, якими критерiями буде керуватися суд, визначаючи розмiр алiментiв на користь особи, яка матерiально забезпечена i не потребує допомоги.

Новелою СК України є існтитут утримання осiб, якi перебувають у фактичниx шлюбниx вiдносинах. Такий iнститут не відомий ні росiйському ні колишньому радянському законодавству.

Умовами набуття утримання є: а) проживання однiєю сiм'єю, тобто особи мають проживати спiльно та бути пов'язаними спiльним побутом; б) проживания однiєю сiм'єю протягом тривалого часу. Для встановлення таких фактів ЦПК України передбачена спеціальна процедура.

Наведена новели вимагає досить обережного ставлення до неї на практицi, оскiльки якщо питания щодо алiментування таких осiб не буде погоджено сторонами добровiльно, то дока-зовою базою для суду стануть, перш за все, показания свідків, що не може не обумовити появу безпiдставних позовiв, судову тяганину та виникнения спорiв, якi важко розв'язати.

Більшого того, напевне, була якась причина для неоформлення офіційного шлюбу при трималому проживанні. Як варіант, таке оформлення не відбулося саме тому, що двоє осіб свідомо бажали пожити разом не створюючи жодних правових наслідків.

Важливою новелою є право подружжя укласти договір про надання утримання одному з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати аліментів. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Подружжя в договорi про утримання може передбачити виникнення зобов'язань щодо утримання i за відсутноcтi такої умови, як непрацездатність.

СК України передбачає можливість уреґулювати аліментні зобов'язання подружжя як у шлюбному договорі (ст. 99 СК), так і в договорі про надання утримання (ст. 78 СК).

У разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором про надання утримання аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса, а це швидко і зручно.

Пропонується передбачити в СК України, що наявність угоди про надання утримання (аліментів) перешкоджає зверненню до суду з позовними вимогами про визначення розміру аліментів.

Встановлення можливості натуральної форми утримання дитини відповідає сучасному етапу розвитку української економіки, коли в деяких регіонах держави виплата заробітної плати фактично здійснюється в натуральній формі, або у випадку, коли платник аліментів займається сільським господарством, в якому кінцевий продукт (товар) має натуральну форму.

Для обрання однієї з указаних форм утримання дитини необхідна єдина умова - обов'язкова згода на це обох батьків. Відсутність інших умов дає підстави вважати, що обрання будь-якої форми утримання дитини має не тільки ряд переваг, а й деякі недоліки.

Можна припустити ситуацію, що батьки домовилися про утримання дитини, і відповідно до цієї домовленості батько має щомісячно виплачувати певну суму коштів або забезпечити дитину продуктами та одягом. Небезпека полягає в тому, що інша сторона подружжя може пред'явити до суду позовну заяву, в якій проситиме призначити аліменти на утримання дитини, при цьому стягнути їх з іншої сторони за останні три роки.

В такій ситуації припускається, що особі, яка передавала гроші (продукти, одяг) із рук в руки іншому з подружжя, важко буде довести, що вона протягом тривалого строку сумлінно виконувала свій обов'язок з утримання. Ніхто не може гарантувати позитивного результату доведення існування такого факту.

Тож у даному випадку, незважаючи на форму утримання (грошову чи натуральну), батьку (матері) варто укласти письмовий договір про сплату аліментів на дитину. При цьому в такому договорі слід зазначити форму й порядок утримання дитини, розмір та строки виплати аліментів.

Щодо розміру та порядок нарахування алiментiв на утримання дітей неможливо погодитися і з ч.2 статті СК України, яка вказує, що якщо стягуються аліменти на двох або більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка стягуватиметься до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

...