Конституційно-правові аспекти формування професійного суддівського корпусу в Україні: сутність, механізм реалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут законодавства Верховної ради України

УДК 342.565:347.962(477)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Конституційно-правові аспекти формування професійного суддівського корпусу в Україні: сутність, механізм реалізації

12.00.02 - конституційне право; муніципальне право

Скомороха Людмила Вікторівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України.

Науковий керівник:доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, Заслужений юрист України КОПИЛЕНКО Олександр Любимович, Інститут законодавства Верховної Ради України, директор

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України, Заслужений юрист України ПРИТИКА Дмитро Микитович, Верховна Рада України, народний депутат України

кандидат юридичних наук ЛАЗУР Ярослав Володимирович, Ужгородський національний університет, заступник декана юридичного факультету

Захист відбудеться 22.04.2010 р. о _12_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.867.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) юридичних наук в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

Автореферат розіслано 19.03. 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник О.М.Биков

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Упродовж періоду незалежності України судова система держави зазнала суттєвих змін. Конституцією України закріплено нові принципи побудови судової влади, було сформовано Конституційний Суд України та спеціалізовані суди (господарський, адміністративний). Також було створено Державну судову адміністрацію України для організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та інших органів і установ судової системи.

Аналіз існуючої нормативної бази, що регламентує процес формування суддівського корпусу в Україні, свідчить про необхідність нормативного врегулювання правової основи, яка визначає систему, спрямованість, зміст і строки підготовки, призначення суддів на посади, як необхідної умови створення чіткого, законодавчо визначеного підґрунтя існування міцної судової влади в державі.

Відповідно до чинного національного законодавства обов'язкової підготовки кандидатів на посади суддів не передбачено, за винятком визначеної в Законі України «Про судоустрій України», підготовки в Академії суддів України, яка є державним органом, що здійснює підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації суддів і працівників апарату судів та підготовку кадрів на посади суддів із числа осіб, які мають вищу юридичну освіту та відповідають вимогам, встановленим законом, до кандидатів на посади суддів. Однак, законодавчо встановлені кваліфікаційні вимоги до кандидатів у судді не передбачають перед призначенням їх на суддівську посаду такої обов'язкової умови, як проходження навчання у вказаній установі чи будь-якому іншому навчальному закладі.

Також вітчизняний законодавець не встановив такої умови для зайняття посади судді, як стажування, хоча аналіз міжнародного досвіду дозволяє зробити висновок про доцільність та ефективність проходження такої процедури перед призначенням особи на посаду судді. Отже, у відповідності з чинним законодавством України спеціальної підготовки претендентів на посади суддів не існує, а рівень професійних знань і навичок практично зводиться до з'ясування наявності у кандидата необхідного стажу роботи в галузі права.

Відсутність чіткого визначення критеріїв добору претендентів, кваліфікаційних вимог та здійснення заходів щодо порядку проведення перевірок кандидатів на посади суддів, відсутність законодавчої регламентації обсягу, строків та суб'єкта проведення перевірок кандидатів у судді призводять до затягування процесу призначення особи на посаду судді. Практика здійснення таких заходів стосовно одного кандидата може становити близько двох років.

Актуальність дослідження теми дисертації підтверджується тим, що на Дев'ятому з'їзді суддів (13-14 листопада 2008 р.) було обговорено заходи, вжиття яких пов'язано з внесенням змін до Конституції України з метою визначення ідеологічних пріоритетів судоустрою і судочинства. Зокрема, наголошувалась увага на тому, що формування складу Вищої ради юстиції слід здійснювати на засадах, котрі відповідають міжнародним рекомендаціям з питань незалежності судової влади, згідно з якими більшість її складу має обиратися (призначатися) суддями. До першочергових віднесені заходи, які можна реалізувати без внесення змін до Основного Закону, що спрямовані на подолання кризових явищ і негативних тенденцій у правосудді. Так, потребує вдосконалення законодавство, яке регулює добір і навчання суддів, призначення та обрання їх на посади.

Враховуючи викладене, дослідження змісту конституційно-правових аспектів формування професійного суддівського корпусу в Україні, сутності та механізму їх реалізації в сучасних умовах, видається актуальною науковою проблемою.

В останні роки в Україні здійснено ряд дисертаційних та монографічних досліджень, у яких розглядаються окремі аспекти формування суддівського корпусу. Водночас комплексних загальнотеоретичних досліджень із зазначеної проблеми не провадилось, що й зумовило вибір теми дисертації.

Науково-теоретичною основою дослідження стали теоретичні розробки праць вітчизняних вчених та практиків, роботи яких присвячені проблематиці та практичній діяльності в процесі формування суддівського корпусу, механізму забезпечення та додержання законодавчо закріплених норм добору, підготовки та навчання суддів, зокрема: В. Авєр`янова, В. Бойка, М. Василевича, А. Георгіци, В. Городовенка, Ю. Грошевого, А. Зайця, О. Зайчука, А. Закалюка, М. Козюбри, С. Ківалова, В. Копєйчикова, О. Копиленка, І. Марочкіна, В. Медведчука, М. Мельника, Л. Москвич, І. Назарова, Н. Нижник, В. Онопенка, С. Прилуцького, Д. Притики, П. Рабіновича, А. Селіванова, М. Селіванова, В. Скоморохи, В. Стефанюка, В. Тація, В. Тихого, Ю. Тодики, Ю. Шемшученка, В. Шишкіна.

У роботі використовувались також праці зарубіжних вчених, практиків та мислителів: Е. Абросимової, С. Алексєєва, І. Альошиної, С. Афанасьєвої, М. Баглая, В. Вишнякова, А. Гамбаряна, С. Гришина, Р. Давида, К. Жоффре-Спінозі, І. Канта, М. Клєандрова, В. Кузнецова, М. Марченка, Б. Мирбобоєва, І. Михайловської, Ш. Монтеск'є, Е. Мурадьян, В. Нерсесянца, В. Пейсикова, І. Петрухіна, В. Туманова, Б. Футея, В. Чиркіна.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано як складова загального плану науково-дослідної роботи Інституту законодавства Верховної Ради України за темою «Стратегія розвитку законодавства України» (державний реєстр. № 0103U007975).

Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є науково-правовий та системний аналізи чинного законодавства, яке регулює порядок призначення суддів і вивчення міжнародного досвіду з метою формування нових законодавчих норм, які б сприяли підвищенню ефективності та професійності існуючого суддівського корпусу та удосконаленню і чіткому законодавчому визначенню процесу добору і професійної підготовки кандидата на посаду судді.

Для досягнення мети дослідження у дисертації зосереджено увагу на вирішенні таких завдань:

- визначення сутності конституційно-правових аспектів формування професійного суддівського корпусу в Україні;

- дослідження механізму формування професійного суддівського корпусу (конституційно-правові аспекти);

- формування засобів забезпечення дотримання конституційно-правових вимог щодо добору професійних суддів в Україні;

- дослідження порядку та організації процесу формування суддівського корпусу в Україні з використанням міжнародного досвіду;

- аналіз правових засад організації процесу формування суддівського корпусу в Україні, кваліфікаційних вимог, які висуваються до кандидатів на посади суддів;

- на основі розгляду національного законодавства та міжнародної практики визначення шляхів удосконалення процесу підвищення кваліфікації професійних суддів в Україні.

Об'єктом дослідження є конституційно-правові відносини, пов'язані з проблемами реалізації норм Конституції та законодавства України в результаті практичного їх застосування при формуванні суддівського корпусу, підготовки і підвищення кваліфікації діючих суддів в Україні.

Предметом дослідження є конституційно-правове забезпечення процесу формування професійного суддівського корпусу в Україні.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять як загальнонаукові (діалектичний, системний тощо), так і спеціальні (порівняльно-правовий, науковий аналіз, історично-правовий, аналітичний, формально-юридичний, статистичний) методи. Так, за допомогою діалектичного методу досліджується формування суддівського корпусу з огляду на існуючі конституційно-правові норми в Україні та в порівнянні з іншими країнами.

На основі порівняльно-правового та аналітичного методу проведено аналіз положень національного та міжнародного законодавства.

За допомогою формально-юридичного методу було встановлено формулювання визначень наукових тез, піддано аналізу позиції дослідників, зміст юридичних норм.

Системний метод дозволив комплексно розглянути процес формування суддівського корпусу та встановити його проблемні аспекти.

Статистичний метод дав змогу проаналізувати процес формування суддівського корпусу в динаміці з урахуванням кваліфікаційних вимог, які висуваються до кандидатів у судді, зокрема, пріоритетність закладів освіти, що готують фахівців - юристів, певного напрямку роботи у галузі права, що передує призначенню особи на посаду судді.

Комплекс наукових методів дослідження дав можливість проаналізувати питання, які розглядаються, в порівнянні з міжнародним досвідом щодо формування високопрофесійного суддівського корпусу через призму добору, підготовки кандидатів на посади суддів, призначення та перепідготовки і підвищення кваліфікації суддів в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів у даному дослідженні полягає як у самій постановці проблеми, так і у запропонованих автором варіантах розв'язання конкретних проблем в умовах зміни суспільно-політичного та економічного ладу держави і у зв'язку з цим кардинального реформування судової системи, що стало підґрунтям для проведення наукових досліджень проблем організаційних і правових шляхів формування професійного суддівського корпусу в Україні.

За результатами проведеного дослідження сформульовано такі наукові положення та висновки:

вперше:

визначено сутність конституційно-правових аспектів формування професійного суддівського корпусу, як сукупності взаємопов'язаних принципів та засобів, встановлених нормами Основного Закону та іншими актами національного законодавства, спрямованих на забезпечення процесу призначення суддів на посади;

обґрунтовано, що механізм реалізації формування професійного суддівського корпусу в Україні включає законодавчо встановлені форми, засоби, умови добору, підготовки кандидатів у судді, призначення та перепідготовки і підвищення кваліфікації суддів;

дано авторське визначення понять «зарахування кандидатом у судді» і «кандидат на посаду судді», якими пропонується кваліфікувати правовий статус особи, яка виявила бажання, зайняти посаду судді, з визначенням її прав та обов'язків і запропоновано їх введення у законодавство як правової дефініції;

проаналізовано проблеми щодо забезпечення в Україні професійної підготовки суддівських кадрів і запропоновано запровадження додаткових кваліфікаційних вимог для кандидата на посаду судді (спеціалізована підготовка, стажування на посаді судді під наглядом судді - куратора, визначення порядку оплати праці стажиста, конкретизація обчислення терміну проживання на території України перед призначенням на суддівську посаду, обмеження роботи у одному суді осіб, які є близькими родичами, а також обмеження щодо територіального призначення осіб, родичі яких мають там бізнесові інтереси);

досліджено та піддано юридичній кваліфікації вимоги до фахової підготовки кандидатів у судді, які можуть бути призначеними до спеціалізованих судів, і сформульовано пропозиції щодо внесення відповідних змін до законодавства із зазначенням конкретних напрямків, за якими кандидат має здобути вищу освіту;

удосконалено:

визначення відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня вищої освіти, здобуття якого дасть можливість отримати достатній обсяг знань, вмінь та навичок для зайняття посади судді та запропоновано законодавчо закріпити такий освітній рівень;

концептуальні підходи щодо удосконалення вимог до кандидатів на посади суддів: стосовно осілості, проведення спеціальної перевірки стосовно кандидатів у судді, розширення у законодавстві переліку обмежень для зайняття посади судді;

доктринальні положення щодо напрямів законодавчого регулювання механізму формування суддівського корпусу в частині приведення положень Закону України «Про Вищу раду юстиції» у відповідність до європейських стандартів;

дістало подальший розвиток:

теоретична конструкція щодо збалансування повноважень органів, на які покладено завдання по формуванню суддівського корпусу;

концепція вдосконалення чинного законодавства України щодо порядку та ефективності формування суддівського корпусу шляхом приведення у відповідність до міжнародних стандартів;

на основі науково-теоретично обґрунтованих і практично вивірених висновків дисертантом зроблено ряд пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства стосовно формування суддівського корпусу в Україні, а саме: запровадити у законодавстві перелік посад, які можуть зараховуватися до стажу роботи у галузі права особам, що виявили бажання зайняти посаду судді; визначити перелік захворювань, що унеможливлюють призначення або перебування особи на посаді судді; передбачити, що суддя, якого відсторонено від посади, поновлюється на посаді, якщо відпали обставини, які були підставою для прийняття рішення про усунення його з посади, відсторонення від посади тягне за собою призупинення виплат судді, при поновленні на посаді йому повністю виплачуються всі види матеріального і соціального забезпечення.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що окремі положення дисертації сприяють визначенню критеріїв добору і навчання суддів в Україні, вдосконаленню галузевого законодавства та запровадженню нових методів і напрямків правового та організаційного аспектів формування суддівського корпусу. В той же час, головні результати дисертаційного дослідження можуть бути використані:

1) у законотворчій діяльності щодо визначення сутності та значення конституційно-правових аспектів формування професійного суддівського корпусу;

2) правозастосуванні для вдосконалення форм і методів порядку та організації процесу формування суддівського корпусу в Україні з використанням міжнародного досвіду;

3) навчальному процесі для підготовки кандидатів у судді та підвищення кваліфікації діючих суддів на основі аналізу національного законодавства та міжнародної практики.

Висновки і пропозиції дисертанта сприятимуть ефективній реалізації судової реформи в Україні шляхом вдосконалення процедури добору, підготовки суддів та підвищення їх кваліфікації.

Особистий внесок здобувача. Основні положення і висновки дисертації розроблені автором особисто і викладені в одноосібних наукових працях та застосовані в практичній діяльності.

Апробація результатів дисертації здійснювалася на засіданнях відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України. Матеріали дисертаційного дослідження були використані під час семінарських та практичних занять на юридичному факультеті Міжнародного Соломонового університету в процесі викладання дисципліни «Проблеми судового права України».

Окремі положення, висвітлені в дисертації, обговорювалися на міжнародних семінарах, які відбувались за участю Проекту «Україна: верховенство права», що проводились на території України: 21-22 лютого 2008 року в м. Одеса // Журнал «Юрист», 3 (63) березня 2008. - С. 22; 12-13 червня 2008 року в смт. Гаспра Автономної Республіки Крим // (Матеріали зустрічі); 30 червня 2009 року у місті Київ // (Матеріали зустрічі); 6-9 липня 2009 року в місті Севастополь (Матеріали зустрічі); 27-28 серпня 2009 року в місті Одеса // (Матеріали семінару). Інформаційний вісник Вищої кваліфікаційної комісії суддів України - 2009. - № 3(11). - С. 2-3.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 9-ти публікаціях, з яких - 7 у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Структура дисертації зумовлена метою та завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які включають вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 216 сторінок, із них обсяг основного тексту - 195 сторінок, список використаних джерел - 21 сторінка (214 найменувань).

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження визначено наукову новизну, мету, завдання дослідження, вказані предмет і об'єкт дослідження, основні форми апробації та їх практичне значення.

Розділ I. «Загальна характеристика конституційно-правових аспектів формування професійного суддівського корпусу в Україні» складається з двох підрозділів та висновків до розділу і присвячений питанням становлення і розвитку законодавства, що регламентує формування суддівського корпусу в Україні, та аналізу міжнародного законодавства з зазначеного питання.

У підрозділі 1.1. «Сутність та значення конституційно-правових аспектів формування професійного суддівського корпусу в Україні» визначено, що однією з ознак демократичного суспільства є наявність у держави незалежної судової гілки влади. Встановлено, що реалізація принципу самостійності судової гілки влади передусім пов'язана з вирішенням проблеми формування суддівського корпусу, у тому числі, і процедурою заміщення суддівських посад.

Незалежність судової гілки влади та неупередженість суддів при здійсненні правосуддя, перш за все, може гарантуватися порядком призначення та звільнення з посади суддів, умовами та порядком фінансування, соціального захисту, забезпечення безпеки суддів, тобто тією необхідною кількістю гарантій, яка повинна надаватися державою кожному судді.

Особливістю судової влади є наявність спеціальних органів, які вирішують питання їх призначення, відсторонення, переміщення, накладення стягнень.

У роботі визначено сутність конституційно-правових аспектів формування професійного суддівського корпусу як сукупності взаємопов'язаних принципів та засобів, встановлених нормами Основного Закону та інших актів національного законодавства, спрямованих на забезпечення законодавчо встановлених форм, засобів, умов добору, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації суддів.

Сутність і значення конституційно-правових аспектів формування професійного суддівського корпусу в Україні в дисертації аналізуються, як на прикладі законодавства європейських, азіатських і далекосхідних держав, так і наукових праць вчених України.

У підрозділі 1.2. «Засоби забезпечення дотримання конституційно-правових вимог щодо добору професійних суддів в Україні» наголошується на тому, що судова влада, судова система і окремі суди, що її формують, не існують і не функціонують поза суспільною, політичною і іншою сферою. Піддаючись постійному прямому і непрямому впливу з боку суспільства через систему соціально-політичних, економічних і багатьох інших факторів, судова влада в особі різних судових органів, в свою чергу, здійснює зворотній зв'язок на суспільство включаючи те, що називають «виховним».

В засобах забезпечення дотримання конституційно-правових вимог щодо добору професійних суддів можна виділити два основних аспекти - «зовнішній», або «загальний» і «внутрішній». Під зовнішнім (загальним) розуміємо чітке дотримання законодавчо встановлених норм, які регулюють порядок призначення суддів всіма учасниками цього процесу, починаючи від самого кандидата на суддівську посаду, закінчуючи органом, до повноважень якого віднесено видання кінцевого акту про призначення (Президент України) чи обрання (Верховна Рада України) претендента на посаду судді. До внутрішнього аспекту можна віднести правосвідомість самого кандидата на суддівську посаду.

Розділ II. «Порядок та організація процесу формування суддівського корпусу в Україні та використання міжнародного досвіду» складається з чотирьох підрозділів, в яких досліджуються правові засади організації процесу формування суддівського корпусу в Україні, кваліфікаційні вимоги, які висуваються до кандидатів на посади суддів, організаційно-правові засоби та законодавчо-встановлені шляхи формування суддівського корпусу.

У підрозділі 2.1. «Правові засади організації процесу формування суддівського корпусу в Україні» проаналізовано правові засади організації процесу формування суддівського корпусу в Україні, які полягають у чіткому законодавчо визначеному дотриманні порядку формування професійного суддівського корпусу відповідними державними органами та посадовими особами, поетапного дотримання процедури призначення особи на посаду судді.

На даний час законодавець визначає коло суб'єктів, які мають безпосереднє відношення до порядку призначення суддів в Україні, проте в дисертації на підставі аналізу їх роботи, зроблена спроба визначити конкретні шляхи, методи та засоби, які мають поліпшити порядок формування суддівського корпусу. На підставі чинного законодавства дисертантом з'ясовано, що існуючий порядок призначення суддів потребує уніфікації. професійний суддя міжнародний

В Україні має відбутися стандартизація кваліфікаційних вимог, відповідно до міжнародних норм та національної судової системи. Порядок призначення суддів повинен регламентуватись відповідними законодавчими актами, які мають силу закону, породження неймовірної кількості відомчих і міжвідомчих актів призводить до неузгодженості в діях відповідних органів та окремих посадових осіб, які повинні забезпечувати прозорість та неупередженість процедури формування суддівського корпусу.

Дисертантом запропоновано авторське визначення механізму реалізації формування суддівського корпусу, а також удосконалення процедури призначення суддів на посади в Україні шляхом законодавчого врегулювання фактично існуючих окремих етапів в процесі призначення суддів та введення додаткових, на сьогоднішній день невстановлених діючим законодавством, шляхів формування суддівського корпусу, зокрема, внесення доповнень до Законів України «Про статус суддів» та «Про судоустрій України» окремих правових норм, які законодавчо закріплять положення особи ще на початковому етапі, при виявленні нею бажання зайняти посаду судді, а саме: - «Зарахування кандидатом у судді» та передбачення окремого статусу - «кандидат на посаду судді».

У підрозділі 2.2. «Кваліфікаційні вимоги, які висуваються до кандидатів на посади суддів» дисертантом запропоновано удосконалення існуючих вимог до претендентів на посади суддів. Особа, яка виявила бажання зайняти посаду судді, повинна не тільки усвідомлювати яку відповідальність на неї буде покладено, а і реально розуміти, який обсяг та навантаження ляжуть на її плечі. На погляд дисертанта, можливо шляхом законодавчого закріплення такої умови перед призначенням на посаду судді, як стажування на посаді судді під наглядом судді-куратора. Стажування повинно проводитись, у суді тієї юрисдикції, в якому бажає працювати майбутній суддя. Оплата праці кандидата, який проходить стажування, має відбуватися за рахунок коштів фонду заробітної плати, що передбачені для оплати праці відсутнього судді.

Законодавець встановив в частині 3 статті 59 Закону України «Про судоустрій України», що кандидатами на посади суддів спеціалізованих судів, крім тих, які відповідають вимогам, встановленим ст. 127 Конституції України та ст. 7 Закону України «Про статус суддів», а також суддями спеціалізованих судів, можуть бути особи, що мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. У цьому випадку на посаду судді спеціалізованого суду може бути рекомендований відповідною кваліфікаційною комісією суддів, зокрема, громадянин України, який має вищу освіту у галузі знань, що охоплюються межами юрисдикції відповідного спеціалізованого суду, та стаж роботи за спеціальністю не менше п'яти років. Ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегії суддів.

У результаті аналізу з'ясовано, що в законодавстві не встановлено вимог та критеріїв до фахової підготовки, отже є невизначеним, яка саме освіта може вважатися фаховою підготовкою та який освітньо-кваліфікаційний рівень є достатнім для призначення на посаду судді спеціалізованого суду. Для цього необхідно було б внести відповідні зміни до Закону України «Про судоустрій України» із зазначенням конкретних напрямків, за якими кандидат має здобути вищу освіту: економічну, фахівця з банківської справи, або банкрутства, питань державної служби.

На погляд дисертанта, є неефективним призначення на посаду судді особи, яка не володіє навіть елементарними азами юриспруденції. В підтвердження цієї тези може виступати те, що з 2002 року, з часу набуття чинності, діючого, на сьогодні, Закону України «Про судоустрій України», де закладена така неоднозначна позиція, суддею спеціалізованого суду не було призначено жодного кандидата, який би міг відповідати таким специфічним вимогам, щодо зайняття посади судді не юристом і це свідчить про існування так званої «мертвої» норми в Законі.

Крім того, потребує уточнення і саме положення щодо вищої юридичної освіти, яка є необхідною для призначення на посаду судді. Виходячи з вимог освітянського законодавства, в Україні існують освітньо-кваліфікаційні рівні та спеціальності, за якими здійснюється освітня діяльність з присвоєнням відповідної кваліфікації.

Отже, виходячи з викладеного, доцільно в Закони України «Про статус суддів» та «Про судоустрій України» внести зміни та вказати, що на посаду судді може бути призначена особа, яка має вищу юридичну освіту, здобуту нею за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста чи магістра за спеціальністю «правознавство» з кваліфікацією - юрист.

Потребує уточнення і питання щодо терміну проживання громадянина на території України перед призначенням його на посаду судді, на погляд дисертанта, вказане положення треба викласти в такій редакції «безперервне проживання в Україні не менш як десять років, перед зайняттям посади судді».

Також є достатньо складним питання щодо стажу роботи у галузі права, який є необхідним для зайняття посади судді, у зв'язку з цим, доцільно вказати у Законі перелік посад, які можуть зараховуватися до роботи у галузі права особам, що виявили бажання претендувати на посаду судді. Стаж роботи у галузі права має визначатися на підставі записів у трудовій книжці та інших відповідних документах, які підтверджують трудову діяльність, обчислення стажу проводиться після здобуття кандидатом вищої юридичної освіти у вищому навчальному закладі третього або четвертого рівня акредитації.

У підрозділі 2.3. «Організаційно-правові засоби забезпечення формування професійного корпусу суддів висококваліфікованими фахівцями у галузі права» вивчено міжнародний досвід з вказаного питання і зазначено, що доцільно в українському законодавстві виокремити складову етапу призначення суддів - проведення спеціальної перевірки кандидатів на посади суддів так звана, «фільтрація» контингенту осіб, які виявили бажання працювати суддею, а також який орган повинен здійснювати заходи щодо проведення спеціальної перевірки кандидатів на суддівські посади.

Положення Закону мають містити чіткий перелік обмежень, щодо зайняття посади судді, таким чином, доцільно частину 4 статті 59 Закону України «Про судоустрій України» розширити додатковими умовами та внести зміни у нині існуючі положення: не можуть бути суддями в одному суді члени подружжя та родини, у яких родинні стосунки або шлюбні відносини, виникли до або після призначення на посаду, такі обставини передбачають необхідність офіційного переводу одного з суддів до іншого суду; які раніше були засудженні за скоєння злочину (незалежно від погашеної чи знятої судимості), щодо яких провадиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи; особа, яка нездатна за станом здоров`я виконувати обов'язки судді, що підтверджується медичним висновком; особа, яка визнана обмежено дієздатною або недієздатною рішенням суду, що вступило в законну силу; неможливість територіального призначення на посади суддів громадян, близькі родичі яких мають не зняту чи непогашену судимість у судах апеляційного округу, межі якого встановлюються відповідно до статті 25 Закону України «Про судоустрій України»; (особливо, якщо особа йде працювати суддею до суду, де було розглянуто судову справу щодо засудження родича претендента), неможливо призначення кандидатів, родичі яких мають власний бізнес чи обіймають керівні посади в органах державної влади відповідної територіальної одиниці (щоб унеможливити випадки, коли суддя при вирішенні справи може мати певну зацікавленість при розгляді судових справ стосовно осіб, які є партнерами чи конкурентами по бізнесу чи входити до ділових кіл його родичів).

Щодо органів, які повинні проводити таку перевірку, то це питання доцільно здійснювати на початковому етапі призначення кандидатів, тобто при рекомендації на посаду судді кваліфікаційними комісіями шляхом направлення запитів до органів МВС, СБУ, ДПА України за винятком уточнення інформації стосовно притягнення до кримінальної відповідальності. З'ясування питань щодо порушення кримінальної справи має здійснюватися безпосередньо на момент призначення на посаду судді.

Визначити перелік захворювань, які унеможливлюють призначення або перебування особи на посаді судді, шляхом внесення доповнень в існуючі підзаконні нормативні акти, які регулюють ці питання, а також доповнити їх такими суб'єктами, як «кандидат на посаду судді» та «суддя».

За наслідками з'ясування спроможності кандидата бути призначеним на посаду судді, кваліфікаційна комісія суддів повинна визначити одного претендента на конкретну вакантну суддівську посаду. Це має відбуватися шляхом проведення конкурсу, положення щодо якого мають бути відображені в Законі України «Про судоустрій України».

Дисертант зазначає про доцільність законодавчого закріплення питання, коли суддя, якого відсторонено від посади, поновлюється на посаді (вважається таким, що приступив до виконання обов'язків судді), якщо відпали обставини, які були підставою для прийняття рішення про усунення його з посади. Відсторонення від посади судді тягне за собою призупинення йому виплат заробітної плати та інших видів матеріального і соціального забезпечення. У випадку поновлення на посаді, судді повністю виплачується належна йому заробітна плата та інші види матеріального і соціального забезпечення.

Аналогічний механізм має застосовуватися і до суддів, які більше місяця перебувають без повноважень внаслідок неприйняття Верховною Радою України рішення про обрання їх безстроково, після закінчення п'ятирічного строку перебування їх на посаді судді. Якщо суддю обрано безстроково, то йому компенсуються всі види матеріального і соціального забезпечення, а в разі необрання суддею безстроково, компенсація не здійснюється і моментом припинення є останній день п'ятирічного строку перебування на посаді судді. Також доцільно законодавчо розділити підстави звільнення з посади судді на - звільнення з посади та припинення повноважень судді.

У підрозділі 2.4. «Законодавчо встановлені шляхи формування суддівського корпусу» звернуто увагу на те, що створення, прийняття, удосконалення законодавства, яке має регламентувати положення судді і суду в державі повинно базуватися на принципі незалежності, оскільки саме незалежність суддів є запорукою справедливого правосуддя. Використання міжнародного досвіду та європейських стандартів в цій площині дасть Україні можливість гідно представляти державу на міжнародному рівні.

З метою приведення складу Вищої ради юстиції до вимог європейських стандартів, доцільно передбачити формування складу Ради з числа суддів, при умові, що їх кількість буде складати більше половини від загальної кількості членів Ради. Призначення членів Ради від судової гілки влади має проводитись із дотриманням існуючого принципу спеціалізації судів відповідно до вимог чинного законодавства. Крім того, вказана інституція має діяти на засадах постійно діючого органу, завдяки чому члени Ради зможуть повною мірою реалізовувати свої повноваження. Функції, надані на сьогоднішній день Державній судовій адміністрації України (щодо матеріально-технічного, фінансового забезпечення суддів та судів, тощо), передати Вищій раді юстиції, таким чином реформувати існуючий орган і створити дійсно дієвий механізм здатний в повній мірі вирішувати всі існуючі проблеми судової гілки влади.

Крім того, було б за доцільне внесення змін до Закону України «Про Вищу раду юстиції», якими слід передбачити можливість залучення до участі в засіданнях Вищої ради юстиції фахівців з різних галузей знань (освіти, медицини і таке інше) та наділення їх правом дорадчого голосу при прийнятті рішення про внесення подання Президенту України про призначення на посади суддів.

На погляд дисертанта, є можливим законодавче запровадження переведення судді, який пропрацював в одному суді більше десяти років. Це положення можна розцінювати, як унеможливлювання вчинення корупційних дій з боку судді. А також переведення має відбуватися у випадку, коли члени подружжя та родини не можуть одночасно бути суддями в одному суді. Родинні стосунки або шлюбні відносини, які виникли після призначення, передбачають необхідність офіційного переведення одного із суддів до іншого суду.

Дисертантом пропонується законодавчо запровадити механізм, за яким до свого призначення кандидат повинен пройти перевірку на оцінку його схильності до аналізу, визначення його інтелектуального рівня і психологічний та психофізіологічний тести. Важливо, щоб на посаду судді призначались не випадкові люди, а такі, що за своїми психологічними якостями могли б виконувати покладені на них функції.

Розділ III. «Підвищення кваліфікації професійних суддів в Україні» складається з двох підрозділів, в яких досліджуються порядок та умови підвищення кваліфікації суддів та органи відповідальні за процес підвищення професійного рівня суддів, а також проаналізовано міжнародний досвід існуючих форм і методів організації підвищення професійного рівня суддів.

У підрозділі 3.1. «Порядок та умови підвищення кваліфікації професійних суддів» дисертантом запропоновано удосконалити існуючий в державі процес підвищення кваліфікації суддів шляхом законодавчого закріплення обов'язкового проходження навчання діючих суддів, період і строки якого мають бути визначеними, з врахуванням, стажу роботи на посаді судді.

На думку дисертанта, при організації процесу підвищення кваліфікації діючих судів, навчальний процес має забезпечуватися шляхом залучення до викладацької діяльності не тільки фахівців теоретиків, а і практичних працівників, що мають відношення до судової системи.

З метою постійної підтримки і підвищення професійного рівня суддів, дисертантом пропонується внести зміни до діючого законодавства щодо запровадження обов'язкового підвищення професійного рівня шляхом проходження суддями навчання за програмами, які мають містити, як виклад теоретичних курсів так і практичні заняття, моделювання ситуативних подій, з врахуванням положень процесуального законодавства в різних галузях права.

Необхідно законодавчо запровадити обов'язкове проходження навчання для суддів, які мають на меті змінити спеціалізацію, або перейти на роботу судді до суду вищого рівня.

У підрозділі 3.2. «Органи, відповідальні за процес підвищення професійного рівня суддів» дисертантом досліджено історичний аспект підвищення професійного рівня суддів починаючи з Української РСР до сьогодення.

Виходячи з необхідності існування систематичного та доступного процесу підвищення кваліфікації професійних суддів дисертантом пропонується проведення заходів щодо навчання покласти на існуючі вищі навчальні заклади, які у своїй структурі мають відповідні спеціалізовані підрозділи: Факультет підготовки професійних суддів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого та Інститут підготовки професійних суддів Одеської національної юридичної академії.

Розробка, затвердження навчальних планів та програм мають забезпечуватись Академією суддів України, а їх порядок і тематика узгоджуватись з діючими суддями з метою з'ясування питань, які є цікавими для них або складними. Погодження навчальних програм для суддів має здійснюватися Радою суддів України.

З урахуванням того, що окремі процесуальні аспекти вимагають фахового підходу, дисертант вважає за доцільне залучення до викладання діючих суддів та юристів-практиків, а також запрошення до викладацької діяльності суддів, які перебувають у відставці.

Як вважає дисертант, є можливим використання наукової бази провідних вищих навчальних закладів країни у Києві, Харкові, Одесі та Львові для забезпечення регіональних відділень Академії суддів України науково-методичними матеріалами.

Для навчання працюючих суддів необхідно змінити систему навчального процесу, запровадити сучасні технічні засоби, а саме ввести дистанційне навчання суддів без їх виїзду з місця проживання.

Створити навчально-практичне відео судових процесів, лекцій і семінарів з проблемних питань, які мають виявлятися за наслідками проведених аналізів та узагальнень роботи суддів. Ці завдання має виконувати Академія суддів України.

Висновки

1. Проведено дослідження конституційно-правових, організаційних, історичних аспектів формування суддівського корпусу в Україні, а також розглянуто міжнародний досвід і в цій царині, що дозволяє зробити деякі висновки щодо існуючої проблематики в процесі добору, підготовки кандидатів у судді, призначення, перепідготовки і підвищення кваліфікації суддів. Проаналізовано правове положення судової влади шляхом співставлення норм національного і міжнародного законодавства, зроблено висновок про необхідність внесення змін до діючого законодавства, розробки та впровадження правових положень, які б зумовили існування дієвого та незалежного суддівського корпусу. У даному дослідженні наукова новизна полягає як у самій постановці проблеми, окресленою темою, так і у запропонованих автором варіантах розв'язання конкретних проблем в умовах зміни суспільно-політичного та економічного ладу держави і у зв'язку з цим кардинального реформування судової системи, що стало підґрунтям для проведення наукових досліджень проблем організаційних і правових шляхів формування професійного суддівського корпусу в Укаїні.

У роботі обґрунтовано та дано авторське визначення механізму реалізації формування професійного суддівського корпусу в Україні, який включає законодавчо встановлені форми, засоби, умови добору, підготовки кандидатів у судді, призначення та перепідготовки і підвищення кваліфікації суддів, сутності конституційно-правових аспектів формування професійного суддівського корпусу, яка полягає у сукупності взаємопов'язаних принципів та засобів, що мають своє відображення у нормах як Основного Закону, так і всього законодавчого масиву держави, направленого на ствердження демократичних принципів існування незалежної, сильної та дієвої судової влади в країні, яка має формуватися шляхом чіткого дотримання законодавчо встановлених приписів щодо порядку зайняття посади судді.

2. Досліджено існуючий в Україні порядок призначення суддів на посади та сформульовано пропозиції щодо удосконалення та приведення його у відповідність до міжнародних стандартів.

Зроблено висновок, що кваліфікаційні комісії суддів повинні визначити одного претендента на конкретну вакантну суддівську посаду, що має відбуватися шляхом проведення конкурсу, положення щодо якого мають бути відображені в Законі України «Про судоустрій України». Обґрунтовується необхідність законодавчого визначення правового статусу «Зарахування кандидатом у судді» та «Кандидат на посаду судді» та дається їх авторське визначення.

3. На основі аналізу умов професійної підготовки кандидата на посаду судді в Україні пропонується запровадження додаткової спеціалізованої підготовки кандидатів на посади суддів, що має бути врегульовано на законодавчому рівні, а саме: шляхом внесення відповідних змін до Законів України «Про статус суддів» та «Про судоустрій України».

4. Встановлено необхідність законодавчого закріплення такої умови перед призначенням суддею, як стажування на посаді судді під наглядом судді - куратора, причому стажування має проходити, у суді тієї юрисдикції, в якому має бажання працювати майбутній суддя. Висновок судді - куратора, що буде носити рекомендаційний характер для кваліфікаційних комісій про здатність претендента до роботи суддею має бути затверджений на загальних зборах професійних суддів, в якому стажувався претендент. Дисертант вважає, що оплата праці кандидата, який проходить стажування, має відбуватися за рахунок коштів фонду заробітної плати, які передбачені для оплати праці вакантної посади судді.

5. Досліджено кваліфікаційні вимоги та критерії, як конституційно-правові умови формування професійного суддівського корпусу та встановлено, зокрема, що у частині 3 статті 59 Закону України «Про судоустрій України», не визначено конкретні кваліфікаційні вимоги та критерії, які є достатніми для призначення на посаду судді спеціалізованого суду, а тому є необхідність внесення змін до Конституції України, Закону України «Про судоустрій України» із зазначенням конкретних напрямків освіти, за якими кандидат має здобути вищу освіту: економічну, фахівця з банківської справи, фінансову, питань державної служби.

6. На підставі узагальненого аналізу доводиться необхідність доповнення і конкретизації вимог, які висуваються до кандидатів, що потребують кваліфікаційно-правової регламентації щодо освітньо-кваліфікаційного рівня, який має бути достатнім для зайняття посади судді (спеціаліст чи магістр за спеціальністю «правознавство» з кваліфікацією - юрист) та збільшення вікового цензу кандидата до 30 років.

7. За результатами вивчення міжнародного досвіду дисертантом запропоновано вдосконалити порядок формування Вищої ради юстиції відповідно до вимог європейських стандартів, як умов забезпечення підвищення ефективності та професійності суддівського корпусу в Україні, а саме доцільно передбачити формування складу Ради з числа суддів різних спеціалізацій, при умові, що їх кількість буде складати більше половини від загальної кількості членів, причому вказана установа має діяти на постійній основі.

Доведено доцільність функції, які надані Державній судовій адміністрації України, (матеріально-технічне, фінансове забезпечення суддів та судів, тощо) передати Вищій раді юстиції, таким чином реформувати існуючий орган і створити дійсно дієвий механізм, здатний в повній мірі вирішувати всі нагальні проблеми судової гілки влади.

Обґрунтовується необхідність внесення змін до Конституції України, Закону України «Про Вищу раду юстиції», якими слід передбачити можливість залучення до участі в засіданнях Вищої ради юстиції фахівців з різних галузей знань (освіти, медицини і таке інше) та наділення їх правом дорадчого голосу при прийнятті рішення про внесення подання Президенту України про призначення на посади суддів.

8. Удосконалено підходи щодо критерію осілості, як конституційно-правової вимоги для зайняття посади, зокрема, пропонується уточнення питання щодо терміну проживання громадянина на території України перед призначенням його на посаду судді, на погляд дисертанта, вказане положення треба викласти в такій редакції «безперервне проживання в Україні не менш як десять років, перед зайняттям посади судді».

9. Видається доцільним законодавчо визначити перелік посад, які можуть зараховуватися до роботи у галузі права особам, що виявили бажання претендувати на посаду судді.

10. Обґрунтовується доцільність проведення спеціальної перевірки кандидатів на посади суддів і визначення органу, який має здійснювати цю процедуру.

Удосконалено підходи щодо запровадження обмежень для зайняття посади судді шляхом розширення законодавчо встановленого переліку додатковими умовами та внесення змін у нині існуючі положення, за якими не можуть бути суддями в одному суді члени подружжя та родини, де родинні стосунки або шлюбні відносини, виникли до або після призначення на посаду, такі обставини передбачають необхідність офіційного переводу одного з суддів до іншого суду; які раніше були засудженні за скоєння злочину (незалежно від погашеної чи знятої судимості), щодо яких провадиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи; які нездатні за станом здоров`я виконувати обов'язки судді, що підтверджується медичним висновком; неможливість територіального призначення на посади суддів громадян, близькі родичі яких мають не зняту чи непогашену судимість у судах апеляційного округу, межі якого встановлюються відповідно до статті 25 Закону України «Про судоустрій України»; неможливо призначення кандидатів, родичі яких мають власний бізнес чи обіймають керівні посади в органах державної влади відповідної територіальної одиниці (щоб унеможливити випадки, коли суддя при вирішенні справи може мати певну зацікавленість при розгляді судових справ стосовно осіб, які є партнерами чи конкурентами по бізнесу чи входити до ділових кіл його родичів).

11. Пропонується закріпити в законі перелік тих ганебних вчинків, за скоєння яких діючий суддя повинен бути відсторонений від посади, а кандидат не допущений до неї. До таких вчинків можливо віднести скоєння кандидатом злочину або суспільно небезпечного діяння, за яке його було засуджено або звільнено від кримінальної відповідальності або покарання з нереабілітуючих підстав.

12. Щодо органів, які мають здійснювати спеціальну перевірку, то це питання доцільно проводити на початковому етапі призначення кандидатів на посаду судді, тобто при рекомендації їх кваліфікаційними комісіями, шляхом направлення запитів до органів МВС, СБУ, ДПА України крім уточнення інформації щодо притягнення до кримінальної відповідальності. З'ясування питань щодо порушення кримінальної справи має відбуватися безпосередньо на момент призначення кандидата на посаду судді.

13. Обґрунтовано необхідність внесення змін до нормативних актів, які визначають перелік захворювань, що унеможливлюють призначення або перебування особи на посаді судді, такими суб'єктами, як «кандидат на посаду судді» та «суддя».

14. Потребує законодавчого запровадження переведення судді, який пропрацював в одному суді більше десяти років. Це положення можна розцінювати, як унеможливлення вчинення корупційних дій з боку судді. А також переведення має відбуватися у випадку, коли члени подружжя та родини не можуть одночасно бути суддями в одному суді. Родинні стосунки або шлюбні відносини, які виникли після призначення, передбачають необхідність офіційного переведення одного із суддів до іншого суду.

15. За наслідками визначення спроможності кандидата бути призначеним на посаду судді, кваліфікаційна комісія суддів повинна визначити одного претендента на конкретну вакантну суддівську посаду, це має відбуватися шляхом проведення конкурсу, положення щодо проведення якого мають бути відображені в Законі України «Про судоустрій України».

16. Доведено необхідність законодавчого визначення такої процедури, як відсторонення судді від посади, що тягне за собою призупинення виплат судді заробітної плати та інших видів матеріальних і соціальних забезпечень.

Аналогічний механізм має застосовуватися і до суддів, які більше місяця перебувають без повноважень внаслідок неприйняття Верховною Радою України рішення про обрання їх безстроково, після закінчення п'ятирічного строку перебування їх на посаді судді. Якщо суддю обрано безстроково, то йому компенсуються всі види матеріального і соціального забезпечення, а в разі необрання суддею безстроково, компенсація не здійснюється і моментом припинення є останній день п'ятирічного строку перебування на посаді судді.

17. Обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення механізму, за яким кандидат на посаду судді має пройти психологічний та психофізіологічний тести на визначення його інтелектуального рівня, що дасть можливість захистити самого кандидата від непосильної за психоемоційними та психофізіологічними параметрами діяльності так і суспільство від негативних наслідків його професійної невідповідності.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Скомороха Л.В. Шлях до суддівського крісла. /Л.В.Скомороха // Право України. - 2006. - № 8. - С. 69-74.

2. Скомороха Л.В. Через терни до посади судді, або правове сито / Л.В.Скомороха // Право України. - 2008. - № 2. - С. 74-78.

3. Скомороха Л.В. Окремі аспекти кадрового резерву на посади суддів у сучасних умовах. / Л.В.Скомороха // Право України. - 2008. - № 4. - С. 59-64.

4. Скомороха Л.В. Необхідність законодавчого врегулювання кваліфікаційних вимог, які висуваються до кандидатів на посади суддів в Україні, або хто «сидить» у кріслі судді / Л.В. Скомороха // Право України. - 2008. - № 8. - С. 135-144.

5. Скомороха Л.В. Проблематика процесу призначення суддів в Україні у сучасних умовах. / Л.В. Скомороха // Інформаційний вісник Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. - 2008. - № 1(5). - С. 6-12.

6. Скомороха Л.В. Формування високопрофесійного суддівського корпусу в Україні: проблеми та шляхи їх подолання / Л.В.Скомороха // Судова апеляція. - 2008. - № 3. - С. 112-120.

7. Скомороха Л.В. Конкурсний добір кандидатів на посади суддів, міжнародний досвід і вітчизняні реалії / Л.В.Скомороха // Право України. - 2009. - № 4. - С. 70-78.

...