Кримінально-виконавча характеристика покарання у виді виправних робіт

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

12.00.08 - кримінальне право та кримінологія

Кримінально-виконавча характеристика покарання у виді виправних робіт

Селезньов Максим Олександрович

Дніпропетровськ 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України.

Науковий керівник -доктор юридичних наук, професор Богатирьов Іван Григорович, Поліцейська фінансово-правова академія (м. Бровари) ректор.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Трубников Василь Михайлович, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін, заступник декана юридичного факультету з наукової роботи;

кандидат юридичних наук Поліщук Геннадій Сергійович, Київський національний університет внутрішніх справ, доцент кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради С.М. Школа.

Анотація

кримінальний покарання засуджений

Селезньов М.О. Кримінально-виконавча характеристика покарання у виді виправних робіт. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, Дніпропетровськ, 2010.

У дисертації міститься комплексне дослідження кримінально-виконавчої характеристики виконання і відбування покарання у виді виправних робіт. Досліджено кримінально-виконавчу характеристику у структурі правового регулювання виконання та відбування покарання у виді виправних робіт, визначено суб'єкти виконання даного виду покарання, проведено ґрунтовний порівняльний аналіз виконання покарання у виді виправних робіт у зарубіжних країнах, розкрито права та обов'язки засуджених до покарання у виді виправних робіт, визначено порядок застосування засобів виправлення і ресоціалізації до засуджених, які відбувають покарання у виді виправних робіт, та розкрито шляхи удосконалення нормативно-правових актів у зазначеній сфері.

Ключові слова: кримінально-виконавча характеристика, покарання, виправні роботи, кримінально-виконавча інспекція, виправлення та ресоціалізація, особа засудженого, правовий статус.

Аннотация

Селезнев М.А. Уголовно-исполнительная характеристика наказания в виде исправительных работ. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Днепропетровский государственный университет внутренних дел, Днепропетровск, 2010.

В диссертации осуществлено теоретическое обобщение и предложено новое решение проблемных вопросов исполнения и отбывания наказания в виде исправительных работ. Констатируется, что уголовно-исполнительная теория вместе со смежными правовыми и социальными науками должна комплексно исследовать проблему деятельности уголовно-исполнительной инспекции в отношении такого наказания, как исправительные работы.

На основании определения сущности данного наказания, содержательного наполнения выведено понятие уголовно-исполнительной характеристики наказания в виде исправительных работ. Определено её значение для применения основных средств исправления и ресоциализации осуждённых, которые состоят на учете в уголовно-исполнительной инспекции. Исследовано зарождение и формирование уголовно-исполнительной характеристики осуждённых к наказанию в виде исправительных работ.

Для достижения целей диссертации и решения, поставленных в ней задач рассмотрены место и роль наказания в виде исправительных работ в системе уголовных наказаний. Изучен порядок исполнения и условия отбывания уголовных наказаний в виде исправительных работ, что позволило сформулировать соответствующие предложения по усовершенствованию норм уголовно-исполнительного законодательства. В работе раскрыты роль и значение субъектов исполнения наказания в виде исправительных работ, определены пути их взаимодействия, формы и методы работы с осужденными. На основании сравнительного анализа исполнения наказаний в зарубежных государствах диссертант делает вывод о внедрении в деятельность уголовно-исполнительной инспекции Украины положительных форм и методов работы с осужденными к наказанию в виде исправительных работ. Рассмотрены существующие права и обязанности, осуждённых отбывающих наказание в виде исправительных работ, а также изучены их социально-демографические особенности в контексте уголовно-исполнительной характеристики.

Исследована уголовно-исполнительная характеристика наказания в виде исправительных работ в структуре основных средств исправления и ресоциализации осуждённых, что позволило оценить эффективность его применения персоналом уголовно-исполнительной инспекции. На основании полученных результатов исследования предложено усовершенствовать нормы уголовного, уголовно-исполнительного законодательства, нормативно-правовые акты государственной уголовно-исполнительной службы Украины, которые регулируют исполнение и отбывание наказания в виде исправительных работ. Сформулирован ряд выводов, предложений, рекомендаций, направленных на совершенствование уголовно-исполнительной характеристики исполнения и отбывания наказания в виде исправительных работ.

Ключевые слова: уголовно-исполнительная характеристика, наказание, исправительные работы, уголовно-исполнительная инспекция, исправление и ресоциализация, личность осуждённого, правовой статус.

Annotation

Selezniov M.O. Criminal and executive characteristic of punishment with corrective work. - Manuscript.

Thesis for a Candidate Degree in Science of Law, speciality 12.00.08 - criminal law and criminology; criminal and executive law. - Dnipropetrovsk State University of Internal Affairs. - Dnipropetrovsk, 2010.

The dissertation is dedicated to an investigation of a criminal and executive characteristic of execution and serving of a punishment with corrective work. Criminal and executive characteristics in the structure of legal regulation of execution of a punishment with corrective work are studied, subjects of execution of this type of punishment are ascertained, a thorough comparative analysis of execution of a punishment with corrective work in foreign countries is accomplished, the right and duties of persons convicted to punishment with corrective work are clarified, the order of enforcement of correction and resocialization facilities to convicted persons, who serve their punishment with corrective work is designated, the ways of improvement within the specified sphere are specified.

Key words: criminal and executive characteristics, punishment, corrective work, criminal and executive inspectorate, correction and resocialization, a convicted person, legal status.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Створення ефективної систем покарань, яка б дозволила максимально індивідуалізувати кримінальну відповідальність з урахуванням принципів економії репресій, є актуальною проблемою для всіх країн світу. Не є виключенням і Україна, де сучасний стан державної політики у сфері виконання і відбування покарання характеризується як проблемний. Особливе місце в реалізації державної політики у зазначеній сфері належить Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - ДКВС України), в структурі якої, згідно зі ст. 11 КВК України, є органи і установи, метою яких є забезпечення дотримання прав і свобод засуджених, їх виправлення і ресоціалізації, запобігання вчиненню засудженими повторних злочинів, повернення їх у суспільство законослухняними громадянами. Століттями правники ведуть дискусію про те, які саме види покарань слід застосовувати до осіб, що вчиняють злочини. Окреслена проблема викликана наявністю соціальних, економічних, політичних та інших чинників. Із прийняттям в Україні у 2001 р. нового КК України система покарань набула дещо іншого формату як кількісно, так і якісно. Однак покарання у виді виправних робіт залишилося, хоча і зазнало деяких змін, а всі дискусії щодо виключення його із системи покарань виявилися передчасними.

Покарання у виді виправних робіт являє собою один із видів кримінально-правового примусу і є альтернативним покаранням у виді позбавлення волі, арешту, обмеження волі. Крім того, виправні роботи розглядаються нами як ефективний превентивний захід, якому не властиві негативні якості, притаманні позбавленню волі. Виконують цей вид покарання, згідно зі ст. ст. 13 і 41 КВК України, кримінально-виконавчі інспекції (далі - КВІ). За офіційними даними управління кримінально-виконавчої інспекції ДКВС України (далі - УКВІ), протягом останніх п'яти років простежується тенденція до зростання призначення покарання у виді виправних робіт (по відношенню до інших видів покарань, які виконує цей орган). Так, якщо у 2004 р. на обліку перебувало 4220 осіб, то вже у 2007 р. - 4507, 2008 р. - 4722, 2009 р. - 4934 осіб, а на 1 березня 2010 р. - 904 особи. Тому є всі підстави прогнозувати, що у 2010 р. ці показники можуть суттєво збільшитися, що є позитивним кроком держави в реалізації кримінально-правової політики щодо зменшення питомої ваги покарань у виді позбавлення волі.

Питання порядку та умов виконання і відбування покарання у виді виправних робіт не є новими для юридичної науки, проте цілісного дослідження кримінально-виконавчої характеристики покарання у виді виправних робіт на сьогодні здійснено не було. Науково-теоретичне підґрунтя розробок у цьому напрямку становлять праці вчених у галузі кримінального та кримінально-виконавчого права, інших галузевих наук: Л.В. Багрія-Шахматова, О.М. Бандурки, Ю.В. Бауліна, М.І. Бажанова, В.А. Бадири, О.В. Беци, І.Г. Богатирьова, М.Г. Вербенського, Н.О Гуторової, В.К. Грищука, В.В. Голіни, О.М. Джужи, Т.А. Денисової, В.П. Ємельянова, Р.А. Калюжного, О.М. Костенка, В.Г. Павленка, М.П. Мелентьєва, В.О. Меркулової, В.А. Мисливого, В.І. Осадчого, А.Х. Степанюка, В.І. Тютюгіна, В.П. Тихого, В.М. Трубникова, В.О. Уткіна, С.Я. Фаренюка, П.Л. Фріса, С.С. Яценка та ін.

Слід зазначити, що дослідженням покарання у виді виправних робіт у різні часи тією чи іншою мірою займалися також Є.М. Бодюл, О.І. Богатирьова, І.А. Вартилецька О.В. Ткачова, С.В. Черкасов, С.І. Халимон та зарубіжні вчені А.П. Коваленко, В.П. Марков, В.М. Орлов, Ю.І. Савельєв, С.В. Чубраков.

Визнаючи досягнення цих вчених, підкреслимо, що їхні роботи, безсумнівно, збагатили наукову думку щодо проблем становлення та розвитку покарання у виді виправних робіт і на сьогодні становлять значну прикладну цінність. Відзначимо, що проведений нами аналіз праць вищезгаданих вчених дозволив засвідчити рівень сучасних досліджень у цій сфері та виробити напрямки їх подальшого розроблення і вдосконалення. Таким чином, наукову розробку кримінально-виконавчої характеристики покарання у виді виправних робіт не можна визнати достатньою, а тим більше завершеною в науці кримінально-виконавчого права. А отже, зазначені вище обставини свідчать про актуальність обраної теми дисертації, її теоретичне й практичне значення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дослідження відповідає положенням Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 20 грудня 2006 р., та положенням Концепції реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, схваленої Указом Президента України № 401/2008 від 25 квітня 2008 р., тематиці пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення та впровадження в практичну діяльність органів і установ виконання покарань на період 2006-2010 рр., затверджених Науково-методичною Радою ДДУПВП 17 лютого 2006 р. (протокол № 1). Тему дослідження включено до плану науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ на 2007-2008 рр. Тема затверджена Вченою радою Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ 24 квітня 2008 р. (протокол № 4).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є створення, на основі комплексного аналізу кримінально-виконавчої характеристики покарання у виді виправних робіт, науково обґрунтованих положень і рекомендацій, спрямованих на удосконалення законодавства та практики його застосування, щодо підвищення ефективності виправлення і ресоціалізації засуджених.

Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:

проаналізувати витоки становлення і розвитку сучасної наукової розробки порушеної проблеми в кримінально-виконавчій науці;

розглянути місце та роль покарання у виді виправних робіт у межах кримінально-виконавчої характеристики;

визначити поняття кримінально-виконавчої характеристики покарання у виді виправних робіт;

визначити суб'єкти виконання покарання у виді виправних робіт і проаналізувати їх взаємодію;

здійснити порівняльний аналіз зарубіжного досвіду виконання і відбування покарання у виді виправних робіт у країнах СНД та запропонувати його використання у роботі кримінально-виконавчої інспекції;

надати характеристику виконання покарання у виді виправних робіт;

надати характеристику осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт;

провести аналіз прав та обов'язків засуджених до покарання у виді виправних робіт і запропонувати визначення їх правового статусу;

дослідити засоби виправлення і ресоціалізації засуджених у виді виправних робіт;

розробити пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення системи нормативно-правового регулювання виконання і відбування покарання у виді виправних робіт.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при виконанні і відбуванні покарання у виді виправних робіт.

Предметом дослідження є кримінально-виконавча характеристика покарання у виді виправних робіт.

Методи дослідження визначаються специфікою роботи та поставленими завданнями. Загальним методом у роботі є діалектичний метод пізнання, який дозволив дослідити найбільш загальні питання кримінально-виконавчої характеристики покарання у виді виправних робіт. Для вивчення витоків становлення і розвитку виконання покарання у виді виправних робіт застосовувався історико-правовий метод (підрозділ 1.1). Для аналізу місця і ролі виправних робіт у системі кримінальних покарань - порівняльно-правовий метод (підрозділи 2.2). Формально-логічний метод використовувався як універсальний спосіб аргументування (підрозділи 1.3, 3.2). За допомогою формально-юридичного методу досліджувалися норми чинного кримінального і кримінально-виконавчого законодавства у сфері виконання і відбування покарання виправних робіт (підрозділи 2.3, 3.2). Соціологічний метод використовувався для обробки офіційної державної і власноруч сформованої статистичної інформації як одного з джерел надходження відомостей про предмет дослідження (підрозділи 1.2, 2.1, 2.3, 3.1, 3.3).

Емпіричну базу дослідження складають: узагальнення практичної діяльності КВІ у Дніпропетровській, Одеській, Сумській, Чернігівській областях; результати анкетування 312 осіб засуджених до покарання у виді виправних робіт та вивчення їх особових справ; результати анкетування 171 працівника КВІ та вивчення 150 постанов місцевих судів про заміну невідбутої частини покарання виправними роботами (ст. 82 КК України). Також у роботі використано статистичні дані УКВІ ДКВС України, судову статистику, інші дані та документи за темою дослідження. Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших у вітчизняній науці комплексних наукових досліджень кримінально-виконавчої характеристики покарання у виді виправних робіт, за результатами якого дисертантом отримано нові наукові положення і висновки, а саме:

вперше:

? визначено поняття кримінально-виконавчої характеристики покарання у виді виправних робіт як систему діалектичного взаємозв'язку між її складовими елементами, мета яких - забезпечити суб'єктів кримінально-виконавчих відносин порядком і умовами виправлення і ресоціалізації засуджених та запобігти вчиненню ними нових злочинів;

- обґрунтовано зміст складових елементів кримінально-виконавчої характеристики покарання у виді виправних робіт, зокрема: місце та роль виконання покарання; суб'єкти виконання покарання; правовий статус засуджених; умови відбування покарання; взаємодія суб'єктів кримінально-виконавчих відносин; ставлення засудженого до суспільно корисної праці; ступінь виправлення засудженого;

? на основі соціально-демографічної та кримінально-правової характеристики розроблено узагальнений портрет засудженого до покарання у виді виправних робіт;

? сформульовано пропозиції до законодавчих та галузевих нормативно-правових актів, які регламентують порядок та умови виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарання у виді виправних робіт;

удосконалено:

? норми ч. 1 ст. 41 КВК України, де визначено, що покарання у виді виправних робіт відбувається на підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності за основним місцем роботи і його метою є обмеження трудової і майнової сфери засудженого у виді стягнення певного відсотка із заробітку в дохід держави, заборони працювати в іншому місці, звільнятися за власним бажанням, а також загальногромадянських прав і свобод людини - свободи пересування. Таке визначення автор обґрунтовує виходячи із ступеня суспільної небезпеки досліджених складів злочинів, за які було призначено покарання у виді виправних робіт: невеликої тяжкості - 55,9 %; середньої тяжкості - 45,1 %.

- форми взаємодії кримінально-виконавчої інспекції з підприємствами, установами, організаціями різних форм власності щодо виконання покарання у виді виправних робіт, зокрема: обов'язкова участь її у нарадах із питань відбування покарання засудженими; реалізація спільних проектів із питань ресоціалізації засуджених, обмін інформацією щодо засуджених тощо;

дістало подальшого розвитку:

? удосконалення форм і методів профілактично-виховної роботи суб'єктами кримінально-виконавчих правовідносин щодо осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт;

? визначення правового статусу засуджених до покарання у виді виправних робіт - це закріплені нормами різних галузей права умови, які виражені через сукупність прав, свобод, законних інтересів, обов'язків та виняткових обмежень засуджених для їх виправлення і ресоціалізації, забезпечення соціальної і правової захищеності та особистої безпеки;

? аргументація щодо розширення кількості санкцій, які передбачають виправні роботи як основне покарання, та запропоновано відповідні зміни до чинного законодавства.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дисертація являє собою науково-прикладну розробку, висновки, пропозиції та рекомендації, які мають як теоретичне, так і практичне значення; і можуть бути використані в різних сферах діяльності, зокрема у:

? науково-дослідній діяльності - сформульовані та викладені положення, узагальнення, висновки і рекомендації мають як загальнотеоретичне, так і прикладне значення для науки кримінального, кримінально-виконавчого права (Акт впровадження ДДУВС від 07 грудня 2009 р.);

? правотворчості ? висновки та пропозиції, сформульовані у дисертації, були використані як вихідні положення при підготовці галузевих нормативно-правових актів ДКВС України та при розробці загальнодержавних регіональних програм (Акт впровадження УКВІ ДДУПВП України від 02 квітня 2009 р.);

? практичній діяльності ? розроблено і впроваджено у практику кримінально-виконавчої інспекції і органів місцевого самоврядування методичні рекомендації щодо виконання покарання у виді виправних робіт (Акт впровадження Управління ДКВС України у Дніпропетровській області від 11 листопада 2009 р.);

? навчально-методичній роботі - узагальнені і викладені в дисертації положення використовуються в навчальному процесі Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ при викладанні дисципліни „Кримінально-виконавче право”, а також при підготовці навчальних посібників і методичних рекомендацій (Акт впровадження ДДУВС від 10 грудня 2009 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на кафедрі кримінального права та кримінології Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. Результати дослідження були оприлюднені та доповідалися на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях і семінарах: „Актуальні проблеми відбування покарання в Україні” (м. Кіровоград, 2007), „Державна політика у сфері кримінальної юстиції та забезпечення правопорядку в Україні” (м. Дніпропетровськ, 2008), „Наука-2009: теоретичні та прикладні дослідження” (м. Черкаси, 2009).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 4 статті у виданнях, затверджених ВАК України як фахові з юридичних наук, 3 тези доповідей на науково-практичних конференціях і семінарах та методичні рекомендації.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, що включають 9 підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 218 сторінок, з яких: основного тексту - 184 сторінки, додатків - 14 сторінок, списку використаних джерел - 20 сторінок (180 найменувань).

2. Основний зміст

У вступі обґрунтовується актуальність і ступінь наукової розробленості питань кримінально-виконавчої характеристики покарання у виді виправних робіт, визначаються зв'язок дослідження з науковими планами та програмами, мета і завдання, емпірична база, наукова новизна, наводяться дані про практичне значення, апробацію та публікацію результатів дослідження.

Розділ 1. „Загальна характеристика виконання і відбування покарання у виді виправних робіт” складається з трьох підрозділів, у яких розкрито становлення та розвиток виконання і відбування покарання у виді виправних робіт, окреслено науково-практичне значення кримінально-виконавчої характеристики цього виду покарання, обґрунтовано його поняття та зміст у контексті кримінально-правової та кримінально-виконавчої характеристики.

У підрозділі 1.1 „Витоки становлення та розвитку виконання і відбування покарання у виді виправних робіт” розглянуті точки зору різних вчених у різні історичні періоди щодо проблемних питань порядку і умов виконання та відбування покарання у виді виправних робіт з метою простеження сучасних підходів до реалізації їх вирішення. На основі цього дисертантом об'єктивно оцінюється стан дослідження кримінально-виконавчої характеристики зазначеного виду покарання, формулюється власне ставлення до цієї проблематики. У дисертації доводиться, що досі не вирішеними у кримінально-виконавчій науці залишаються такі прогалини: по-перше, недосконалість поняття покарання у виді виправних робіт у КВК України; по-друге, відсутність наукового обґрунтування визначення кримінально-виконавчої характеристики покарання у виді виправних робіт; по-третє, недосконалість механізму здійснення кримінально-виконавчою інспекцією контролю і нагляду за особами, засудженими до даного виду покарання; по-четверте, відсутність дієвого механізму взаємодії між суб'єктами виконання покарання у виді виправних робіт тощо. За висновком здобувача, саме в цьому полягає головна роль кримінально-виконавчого законодавства у сфері виконання і відбування покарання у виді виправних робіт.

У підрозділі 1.2 „Науково-практичне значення кримінально-виконавчої характеристики покарання у виді виправних робіт” зазначається, що кримінально-виконавча характеристика, як продукт науково-практичного аналізу, включає в себе систему відомостей, взаємозв'язків, що структурно поділені на певні елементи порядку та умов виконання і відбування покарання у виді виправних робіт. З цієї причини дисертант надає зазначеній характеристиці першочергового значення - вона розробляється на основі виокремлення складових елементів та закономірних зв'язків між ними, які характерні для виправлення і ресоціалізації осіб, засуджених до покарання у виді виправних робіт. До складових елементів кримінально-виконавчої характеристики покарання у виді виправних робіт автор відносить: місце виконання покарання; суб'єкти виконання покарання; правовий статус засуджених; умови відбування покарання; взаємодію суб'єктів кримінально-виконавчих відносин; ставлення засудженого до суспільно корисної праці; ступінь виправлення засудженого.

Кримінально-виконавча характеристика покарання у виді виправних робіт визначається дисертантом на підставі узагальнення емпіричного матеріалу (результатів анкетування працівників КВІ, вивчення особових справ засуджених та їх опитування), аналіз якого дозволив: визначити основні заходи профілактично-виховного впливу; змоделювати поведінку засудженої особи під час відбування цього виду покарання; запропонувати шляхи законодавчого і галузевого удосконалення виконання і відбування покарання у виді виправних робіт. У роботі робиться висновок, що кримінально-виконавча характеристика покарання у виді виправних робіт набуває особливої актуальності для формування висновків і рекомендацій соціального, правового та виховного характеру, які допоможуть розкрити кримінально-виконавчі відносини, притаманні процесу виправлення і ресоціалізації засуджених, які відбувають покарання у виді виправних робіт.

У підрозділі 1.3 „Поняття та зміст покарання у виді виправних робіт в контексті кримінально-правової та кримінально-виконавчої характеристик” визначено, що виправні роботи як вид кримінального покарання у системі покарань належать до основних і мають багаторічну практику застосування ще за радянської доби. Стверджується, що покарання у виді виправних робіт значною мірою має ґрунтуватися на міжнародних стандартах, нормах чинного законодавства, галузевих нормативно-правових актах, у розробці яких важливу роль відіграє кримінально-виконавча інспекція ДКВС України. З'ясовано позицію персоналу кримінально-виконавчої інспекції щодо виключення виправних робіт із системи кримінальних покарань як такого, що не може досягти мети покарання. На жаль, 96 (56,1 %) проанкетованих підтримують таку пропозицію, 75 (43,9 %) - висловились проти. У дисертації обґрунтовується каральна сторона покарання у виді виправних робіт, яка, зокрема: обмежує трудову і майнову сфери засудженого у виді стягнення певного відсотка із заробітку в дохід держави; забороняє засудженому працювати в іншому місці або звільнятися за власним бажанням, від'їжджати за межі країни без дозволу КВІ і, на думку здобувача, не порушує права і свободи людини.

Порівняно з положеннями раніше діючого кримінального та виправно-трудового законодавства наведені обмеження нині мають менший обсяг, ніж раніше, і полягають лише у стягненні із заробітку певної грошової суми, розмір якої визначається судом, та в забороні звільнення з роботи за власним бажанням без погодження цього питання з кримінально-виконавчою інспекцією. Дисертантом доводиться, що важливим принципом реалізації виконання і відбування покарання у виді виправних робіт є необхідність збереження еквівалентного обсягу каральних елементів як за кримінальним, так і за кримінально-виконавчим законодавством. Автором встановлено, що сутність виправних робіт складає сукупність матеріальних, трудових та інших обмежень прав та свобод засуджених, які реалізуються в процесі участі їх у суспільно корисній праці без ізоляції від суспільства. На підставі викладеного запропоновано удосконалити ч. 1 ст. 41 КВК України.

Розділ 2. „Характеристика виконання покарання у виді виправних робіт” містить два підрозділи, у яких розкриваються порядок і умови виконання покарання у виді виправних робіт і визначається використання зарубіжного досвіду у цій сфері. У підрозділі 2.1 „Порядок і умови виконання покарання у виді виправних робіт” розглянуто нормативно-правові засади, які регламентують порядок і умови виконання кримінально-виконавчою інспекцією, адміністрацію підприємств, установ, організацій різних форм власності покарання у виді виправних робіт, та проаналізовано процеси покращення цієї кримінально-виконавчої діяльності.

Дисертант доходить висновку про те, що ефективність виконання покарання у виді виправних робіт значною мірою залежить від його організації, невід'ємними частинами якої є його порядок та умови. Доводиться, що виконання покарання у виді виправних робіт у суворій відповідності з вироком суду є найважливішою стадією протидії злочинності, на якій реалізуються ті можливості та засоби, що містить у собі дане покарання. Тому цей вид покарання призначається як повнолітнім, так і неповнолітнім злочинцям. Поряд із цим дослідження засвідчило, що в судовій практиці до неповнолітніх виправні роботи застосовуються осіб не часто, оскільки чинне законодавство передбачає певні обмеження щодо їх працевлаштування, умов праці тощо. Це підтверджується даними УКВІ: найчастіше виправні роботи призначаються повнолітнім чоловікам (99,7 % із загальної кількості засуджених до покарання у виді виправних робіт).

У процесі дослідження з'ясовано, що виправні роботи застосовуються судами, як правило, за злочини, що не є тяжкими і не становлять значної суспільної небезпеки й тому не потребують ізоляції засудженої особи від суспільства. Зазначено, що новелою у кримінально-виконавчому законодавстві є можливість засудженого відбувати покарання у виді виправних робіт на підприємстві, в установі, організації будь-якої форми власності, але за місцем його роботи. Як висновок стверджується, що дана новела фактично зрівняла статус підприємств, установ, організацій усіх форм власності як суб'єктів процесу виконання покарання у виді виправних робіт. Поряд із цим здобувачем встановлено, що удосконалення такого процесу потребують у першу чергу підприємства приватної форми власності. Особлива увага приділена проблемним питанням виконання цього виду покарання, перш за все, відсутності налагодженого механізму взаємодії між кримінально-виконавчими інспекціями, адміністрацією підприємств, установ, організацій, органів місцевого самоврядування. Для їх розв'язання необхідно забезпечити відповідні нормативно-правові засади цієї взаємодії у формі договору про співпрацю та запровадити його реалізацію в практичну діяльність КВІ, адже на сьогодні 92 % проанкетованих працівників КВІ висловили думку про відсутність такого досвіду на практиці.

У підрозділі 2.2 „Виконання покарання у виді виправних робіт в державах - членах Співдружності Незалежних Держав: порівняльний аналіз” дисертантом проаналізовано правове регулювання виконання покарання у виді виправних робіт в країнах СНД. Встановлено, що у законодавстві цих держав щодо покарання у виді виправних робіт є багато конструктивних рішень, перевірених практикою, зокрема: тривалість відпустки засуджених до виправних робіт (Республіки Казахстан, Республіка Білорусь, Азербайджанська Республіка), заборона залишати місце проживання в певний час доби; заборона залишати місце проживання у вихідні дні, а також у період відпустки; заборона перебування в певних місцях району міста; обов'язок з'являтися до інспекції виправних справ на реєстрацію до 2-х разів на місяць (Республіка Таджикистан). Дисертант на підставі порівняльного аналізу чинного законодавства України з законодавством країн СНД дістає висновку, що закордонний досвід виконання покарання у виді виправних робіт є позитивним кроком щодо удосконалення виконання даного покарання в Україні. Поряд з цим не можна без наукового і практичного обґрунтування механічно переносити цей досвід у вітчизняну науку кримінального, кримінально-виконавчого права.

Зроблено висновок, що дослідження покарання у виді виправних робіт у порівняльно-правовому полі дозволяє, з одного боку, врахувати позитивний досвід зарубіжної правотворчості, а з іншого - адекватно відобразити сучасний стан і перспективи цього виду покарання в українському законодавстві і за необхідності його удосконалити.

Розділ 3. „Характеристика відбування покарання у виді виправних робіт” складається із трьох підрозділів, у яких на основі узагальнюючого аналізу надаються соціально-демографічна і кримінально-правова характеристики засуджених осіб до покарання у виді виправних робіт, визначаються їх права і обов'язки, засоби виправлення і ресоціалізації та напрямки удосконалення виконання й відбування даного виду покарання. У підрозділі 3.1 „Характеристика засуджених осіб до покарання у виді виправних робіт” зазначається, що дана характеристика залишається однією з важливих та значущих як у теорії кримінально-виконавчого права, так і в практиці виконання покарання у виді виправних робіт КВІ. Ця теза обґрунтовується дисертантом на основі аналізу наукових джерел, вивчення 312 особових справ засуджених у Дніпропетровській, Одеській, Сумській та Чернігівській областях та вивченні 150 постанов місцевих судів про заміну невідбутої частини покарання виправними роботами (ст. 82 КК України). В основу характеристики засуджених осіб до покарання у виді виправних робіт покладено ознаки соціально-демографічної, кримінально-правової характеристик. У пункті 3.1.1.

„Соціально-демографічна характеристика засуджених до покарання у виді виправних робіт” здобувач зазначає, що 94,9 % засуджених цієї категорії становлять особи чоловічої статі і тільки 5,1 % - жіночої. Це пояснюється різними соціальними ролями чоловіка і жінки, а також об'єктивними показниками нижчого рівня злочинності серед жінок. Віковий склад засуджених до покарання у виді виправних робіт становить: 16-18 років - 1,65 %, 18-24 років - 16,95 %, 25-29 - 19,9 %, 30-50 років ? 47,4 %, 50 і більше років ? 14,1 %. За національністю: болгари - 5,8 %, молдавани - 1,3 %, татари - 1,3 %, росіяни - 1,9 %.

За освітнім рівнем - 10,2 % засуджених мають базову середню освіту, 46,1 % ? загальну повну середню освіту, 37,2 % ? середню професійну освіту, 4,5 % ? незакінчену вищу освіту, 1,3 % ? вищу освіту. Соціальний стан засуджених має таку характеристику: 89,7 % засуджених - робітники, 1,3 % - аграрії, 0,6 % - державні службовці, 7 % - співробітники комерційних підприємств, 1,9 % - займались підприємницькою діяльністю, 2,6 % - на момент вивчення були безробітними і перебували на обліку в центрі зайнятості, 1,3 % - без визначеного роду занять. На підставі вищевикладеного робиться висновок, що особи, які відбувають покарання у виді виправних робіт, ? це чоловіки, середній вік яких - від 30 до 50 років, більшість із них мають середню професійну освіту, за соціальним станом робітники, на момент вчинення злочину працювали. У пункті 3.1.2. „Кримінально-правова характеристика засуджених до виправних робіт” дисертант зазначає, що вона включає в себе групу відомостей, необхідних працівнику кримінально-виконавчої інспекції для роботи із засудженим. Це, зокрема, вирок суду і прийняття його до виконання, дані, за якою статтею КК України конкретна особа засуджена, чи була вона раніше судима чи ні, строк призначення покарання, розмір відрахувань у доход держави, підстава постановки на облік.

Вивчення особових справ засуджених дозволяє констатувати, що лише у 7 % засуджених вирок прийнятий до виконання у строк, визначений законом, а в решти (93 %) - строк пропущений, це відображено і у приписах прокуратури під час перевірки КВІ. Зроблено висновок, що основною причиною такого положення є запізнення надходження із суду вироку або рішення - до кримінально-виконавчої інспекції. На підставі цього пропонується працівникам інспекції щоквартально робити огляд таких особових справ і направляти його в прокуратуру та суд за місцем дислокації КВІ для повідомлення й реагування.

Серед злочинів, вчинених засудженими до покарання у виді виправних робіт, найбільший показник склали: злочини проти життя та здоров'я, які вчинили 56 осіб (ст. ст. 122, 129, 128, 125, 119, 142 КК України); злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина ? 48 осіб (ст. ст. 165, 173, 177 КК України); злочини проти власності - 58 осіб (ст. ст. 185, 186 КК України); злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я - 12 осіб (ст. ст. 307, 309, 315 КК України). Досить значна кількість вивчених осіб відбували покарання у порядку ст. 82 КК України (21,8 %) та ст. 85 КК України (0,6 %). Взагалі несудимими були 74,4 % вивчених осіб, раніше судимими - 25,6 %. Майже 9 % вивчених осіб мали 2 і більше судимостей; 51,1 % - мали судимості у минулому за злочини невеликої тяжкості; 18,9 % - за злочини середньої тяжкості; 20 % - за тяжкі злочини і 10 % - за вчинення особливо тяжких злочинів. Щодо строку, на який було призначено покарання у виді виправних робіт, то, за результатами вивчення особових справ засуджених, було встановлено, що 50 % із них відбували виправні роботи протягом 12-18 місяців, 31,4 % - 6-12 місяців - переважно це засуджені, яким у порядку ст. 82 КК України невідбута частина покарання була замінена на більш м'яке покарання, тобто виправні роботи; 18,6 % засудженим виправні роботи призначені на строк від 18 до 24 місяців.

Серед показників утримання із заробітку засудженого у доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, слід виділити, що у 44,2 % засуджених відрахування визначено у розмірі 10 %, у 12,8 % ? 15 %, 43 % ? 20 %, що підтверджує індивідуальний підхід суддів щодо прийняття такого рішення. Загалом із заробітку засуджених протягом 2008-2009 рр. із заробітку засуджених утримано та перераховано до державного бюджету 8 млн 760 тис. грн. Середня сума грошових коштів, відрахованих із заробітку засуджених у доход держави протягом 2008-2009 рр., складає 2042 грн. Наведені показники дозволяють дійти висновку, що покарання у виді виправних робіт є економічно вигідним для держави і суспільства, одним із потужних альтернатив позбавленню волі і в той же час дієвим механізмом адаптації засуджених осіб до умов суспільного життя.

У підрозділі 3.2 „Права та обов'язки засуджених до покарання у виді виправних робіт” констатується, що відповідно до ст. 21 Основного Закону України усі люди є вільними і рівними у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Це важливе конституційне положення дозволяє реалізовувати права і свободи людини і громадянина, що безпосередньо діють без будь-якої додаткової регламентації у чинному законодавстві. Згідно зі ст. 7 КВК України особи, що потрапляють у сферу регулювання суспільних відносин, які виникають протягом відбування покарання, мають певний правовий статус. Дисертантом обґрунтовується висновок, що правовий статус засуджених до виправних робіт визначається не тільки законами України, а і КВК України, виходячи із порядку і умов виконання та відбування покарання у виді виправних робіт. У дослідженні підтримано та аргументовано думку про те, що право засуджених до виправних робіт на отримання інформації про свої права і обов'язки, про порядок і умови відбування призначеного судом покарання, на жаль, працівниками кримінально-виконавчих інспекцій в повному обсязі не виконується. Доцільними визнаються розробка і прийняття кодексу про права і обов'язків засуджених взагалі і тих, хто відбуває покарання у виді виправних робіт, зокрема. Дисертантом запропоновано власне визначення правового статусу осіб, які засуджені до покарання у виді виправних робіт.

У підрозділі 3.3 „Застосування засобів виправлення і ресоціалізації до засуджених, які відбувають покарання у виді виправних робіт” зазначено, що засоби виправлення і ресоціалізації засуджених до покарання у виді виправних робіт випливають із аналізу: встановленого порядку виконання та відбування покарання (режиму); суспільно-корисної праці, соціально-виховної роботи; загальноосвітнього і професійно-технічного навчання; громадського впливу. Режим ? це встановлений нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання у виді виправних робіт, мета якого - забезпечити суб'єктами кримінально-виконавчих відносин контролю і нагляду за неухильним додержанням засудженими умов відбування покарання.

У підрозділі акцентується увага на ролі таких засобів при виконанні працівниками кримінально-виконавчої інспекції покарання у виді виправних робіт і обставини, які суттєво впливають на їх реалізацію. Серед них дисертант визначає:

1) режим, на жаль, не забезпечує проведення працівниками КВІ профілактичних бесід із засудженими; дотримання засудженими умов відбування покарання; проведення початкових розшукових заходів щодо засуджених осіб, місцезнаходження яких невідоме; складання актів перевірки відбування засудженими покарання протягом визначеного судом строку.

Пропонується працівникам КВІ більш звертати увагу на направлення запитів до органів внутрішніх справ з метою отримання інформації про притягнення засудженої особи до адміністративної відповідальності; направлення запитів до підрозділів інформаційних технологій, управлінь МВС України в областях, місті Севастополі та на транспорті з метою з'ясування випадків вчинення засудженими особами нових злочинів; на правильність і своєчасність відрахувань із заробітку засуджених і перерахування відрахованих сум у доход держави;

2) суспільно-корисна праця, пов'язана з виробництвом матеріальних цінностей, повинна мати реальні показники і включати трудову та соціальну діяльність засудженого, що дозволяє особистості всебічно розвивати свої здібності, встановлено, що переважна більшість засуджених (67 %) відбувають покарання на підприємствах (приватної, колективної) форм власності і лише 33 % - на підприємствах державної форми власності; враховувати, що у випадку переривання роботи, у зв'язку з хворобою засудженого, вагітністю виховний вплив суспільно-корисної праці переривається. Пропонуємо працівникам КВІ виявляти випадки залучення засуджених до примусової праці адміністрацією підприємств, установ, організацій і реагувати на них;

3) соціально-виховна робота має примусовий характер, у 70 % засуджених в особових справах відсутня дисциплінарна практика заохочень і стягнень, застосованих інспекторами КВІ; до 40 % засуджених застосовувались заходи заохочення, як правило, у виді умовно-дострокового звільнення, а також зарахування часу щорічної відпустки у строк відбування покарання. Основними формами виховної роботи інспектора КВІ можуть бути: індивідуальні і групові бесіди із засудженими; вивчення способу життя, дозвілля; вивчення оцінки вчиненого злочину; відвідування його за місцем проживання, роботи, навчання; застосування заходів заохочення і стягнення. Пропонується з метою покращення стану соціально-виховної роботи серед засуджених, що перебувають на обліку в КВІ, ввести посаду психолога;

4) загальноосвітнє і професійно-технічне навчання - спостерігається відсутність у засудженого необхідної професійної кваліфікації; бажання змінити кваліфікацію у зв'язку з відсутністю роботи; отримання професійно-технічної освіти засудженими; неможливість за станом здоров'я виконувати роботу за попередньою професією; максимально використовувати процес навчання з метою його виправлення і ресоціалізації.

Пропонується працівникам КВІ регулярно проводити бесіди із педагогами освітніх закладів з питань координації виховної роботи із засудженими, які навчаються, і враховувати результати успішності при розгляді питань про їх виправлення;

5) громадський контроль передбачає належну нормативно-правову базу, яка б чітко регулювала цю діяльність. Зміна соціальних і моральних принципів у напрямку відмови від колективізму і, як наслідок, перехід до індивідуалізму; небажання працювати із засудженими у зв'язку з відсутністю у працівників кримінально-виконавчої інспекції форм матеріального стимулювання; необґрунтованість із боку законодавця вилучення із чинного законодавства норм, які регулювали громадський вплив на засуджених (діяльність народні дружини, інститут наставництва; товариські суди тощо).

У підрозділі 3.4 „Шляхи удосконалення виконання і відбування покарання у виді виправних робіт” наголошується, насамперед, на удосконаленні правового регулювання виконання і відбування покарання у виді виправних робіт. Запропоновано внести такі зміни та доповнення до нормативно-правових актів, які регулюють окреслену сферу: ч. 1 ст. 57 КК України - після слова „відбувається” доповнити словом „за основним” і далі по тексту; ч.1 ст. 41 КВК України викласти у такій редакції: Покарання у виді виправних робіт відбувається на підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності за основним місцем роботи, метою якого є обмеження трудової і майнової сфери засудженого у виді стягнення певного відсотка із заробітку в доход держави, заборона працювати в іншому місці, звільнятися за власним бажанням, загальногромадянських прав і свобод людини - свободи пересування; ч. 5 ст. 41 КВК України доповнити реченням: „Кримінально-виконавча інспекція веде облік засуджених, проводить індивідуально-профілактичну роботу із засудженими ...”, далі по тексту; ч. 1 ст. 44 КВК України доповнити реченням: „Призначення працівника, який буде проводити із засудженим індивідуально-профілактичну роботу, контролювати виконання визначених для нього робіт та поведінку засудженого”; ч 4 ст.46 КВК України після слова „відповідальність” доповнити реченням: „зобов'язати засудженого не відвідувати певні місця і в певний час без дозволу працівника кримінально-виконавчої інспекції”; п. 2.4 Інструкції „Про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань” викласти в такій редакції: „Організовують виховну роботу із засудженими особами, проводять індивідуальні бесіди з ними, використовують методи психолого-педагогічного впливу, залучають до процесу виправлення засуджених їх родичів, колег, представників громадських, релігійних організацій, громадських інспекторів (волонтерів), осіб, які можуть позитивно впливати на засуджених, надають допомогу засудженим у психологічній переорієнтації у створенні психологічно сприятливого мікроклімату у виробничій діяльності, сфері освіти тощо, використовують діагностику особистості, визначають цільові настанови в житті, прогнозують поведінку засуджених у період відбування покарання і після його відбуття, вивчають спосіб життя, дозвілля, оцінку вчиненого злочину, відвідують за місцем проживання, роботи, навчання”.

Висновки

У висновках дисертації наведені теоретичні узагальнення та нове вирішення наукового завдання, яке полягає у розробці наукових і практичних пропозицій щодо вдосконалення порядку і умов виконання і відбування покарання у виді виправних робіт. Найбільш важливими є такі висновки:

У результаті історико-правового дослідження кримінально-виконавчої характеристики покарання у виді виправних робіт визначено періодизацію становлення і розвитку наукових поглядів на сутність і значення даної проблеми. Перший - це радянський період, другий - період здобуття Україною своєї незалежності і третій ? сучасний період.

Встановлено, що каральну сторону покарання у виді виправних робіт становить комплекс обмежень у сфері трудових правовідносин, через обмеження трудових прав, порівняно з положеннями раніше діючого кримінального та виправно-трудового законодавства, зазначені обмеження нині мають менший обсяг, ніж раніше, і полягають лише у стягненні із заробітку певної грошової суми, розмір якої визначається судом, і в забороні звільнення з роботи за власним бажанням без погодження цього питання з кримінально-виконавчою інспекцією.

Визначено, що будь-яких інших матеріальних збитків або трудових обмежень у зарахуванні стажу, вислуги, наданні чергових відпусток засуджений не несе. На підставі цього робиться висновок, що на сучасному етапі виконання і відбування покарання у виді виправних робіт є необхідність збереження еквівалентного обсягу каральних елементів як за кримінальним, так і за кримінально-виконавчим законодавством - про це зазначили і 92 респонденти. У дисертаційному досліджені обґрунтовано положення про те, що зміст покарання у виді виправних робіт як засіб державного примусу повинен забезпечуватися насамперед вироком суду або постановою, тривалістю покарання в межах від двох місяців до двох років; полягає в утриманні частини заробітної платні в доход держави в розмірі від п'яти до двадцяти відсотків; у забороні звільнятися за власним бажанням, у наданні щорічної оплачуваної відпустки засудженому; у встановленні обов'язків і заборон; у наявності стану судимості протягом одного року після відбуття покарання, є економічно вигідним для держави і суспільства, одним із альтернатив позбавленню волі і становить дієвий механізм адаптації засуджених осіб до умов суспільного життя.

Проведений дисертантом порівняльний аналіз вітчизняного кримінально-виконавчого законодавства із аналогічним законодавством зарубіжних країн дозволив встановити, що в законодавстві зарубіжних країн при виконанні покарання у виді виправних робіт є новели, які перевірені практикою, і запропонувати їх врахування при розробці відповідних нормативно-правових актів у вітчизняному законодавстві. Поряд з цим звертається увага науковців і практичних працівників КВІ на те, що закордонний досвід виконання покарання у виді виправних робіт не може бути механічно перенесений у вітчизняну науку кримінального, кримінально-виконавчого права, його слід впроваджувати через моніторинг теоретичного і практичного обґрунтування.

Запропоновано з метою забезпечення належного виконання кримінально-виконавчою інспекцією вироку суду протягом всього строку відбування засудженою особою покарання у виді виправних робіт законодавчо закріпити у ч. 3 ст. 13 КВК України за кримінально-виконавчою інспекцією функцію складання її працівниками кримінально-виконавчої характеристики, що надасть змогу визначити ступінь виправлення і ресоціалізації засуджених та своєчасно реагувати на зміни їхньої поведінки під час відбування покарання.

Визначено, що стійкі відносини взаємодії щодо виконання покарання у виді виправних робіт між кримінально-виконавчою інспекцією, адміністрацією підприємств, установ та організацій різних форм власності залежить від вибору форм, напрямків та методів такої взаємодії. Сьогодні серед найбільш пріоритетних форм такої взаємодії дисертант виділяє роботу з громадськістю, проведення спільних рейдів з дільничними працівниками міліції, розробку спільних проектів щодо ресоціалізації засуджених тощо. На основі проведеного дослідження запропоновано виділити таку нову форму взаємодії, як співпраця. Взаємодія між КВІ і адміністрацією, де працюють засуджені, на основі співпраці дозволить спільно вирішувати нагальні проблеми виправлення і ресоціалізації засуджених до покарання у виді виправних робіт. Дослідження засвідчило, що переважна більшість засуджених (67 %) відбувають покарання на підприємствах приватної та колективної форм власності і лише 33 % - на підприємствах державної форми власності. Автор поділяє думки науковців, які вважають найбільш ефективною у цьому відношенні державну форму власності.