Актуальність теми. В Україні проблеми попередження і протидії корупції продовжують залишатися одними з найактуальніших, оскільки масштаби її поширення становлять реальну загрозу національній безпеці. Боротьба з корупцією вже вийшла за формальні межі і стала предметом пильної уваги інститутів держави, громадських організацій, засобів масової інформації, пересічних громадян.

Аналіз публікацій з антикорупційної тематики засвідчує наявність двох крайніх позицій, які видаються однаково шкідливими в контексті запровадження ефективних підходів до подолання цього явища: з одного боку, представники органів публічної влади, спираючись на офіційні дані про стан злочинності, доходять висновку про відсутність підстав для занепокоєння; а з іншого, - складно говорити про високий рівень корупції в органах публічної влади, коли до відповідальності за корупційні дії щорічно притягується не більше 1% посадовців. З питань боротьби з корупцією в Україні прийнято понад 70 нормативних документів. Активізація антикорупційних зусиль держави, пошук адекватних сучасним вимогам форм протидії корупції в Україні, в т. ч. й урахування зарубіжного нормотворчого досвіду, посилення профілактики протиправних вчинків державними службовцями потребують оновлення законодавчої бази у цій сфері, визначення пріоритетів у боротьбі з корупцією, об'єднання зусиль органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

У галузі державного управління проблема корупції здебільшого досліджується в контексті аналізу нормативно-правового регулювання механізмів функціонування органів влади (В.Б. Авер'янов, В.Д. Бакуменко, С.Д. Дубенко, М.І. Мельник, В.М. Мартиненко, Т.В. Мотренко, Н.Р. Нижник, В.М. Олуйко, О.Я. Прохоренко, М.П. Стрельбицький та ін.), ефективності професійної діяльності посадовців (Н.А. Липовська, С.М. Серьогін), невідворотності покарань (О.Г. Кальман, М.А. Погорецький, М.О. Потебенько, Б.В. Романюк, Є.Д. Скулиш, В.Ю. Захарченко та ін.), впливу корупції на соціально-політичні процеси (М.І. Камлик, О.Д. Маркеєва, Є.В. Невмержицький).

Дослідження проблеми корупції в Україні охоплюють різні напрямки - інституціонально-правовий (досконалість законодавчих і нормативних засобів і методів протидії корупції), організаційно-управлінський (функціональність у розподілі владних повноважень і контроль за їх використанням посадовими особами), аксіологічний (ціннісні орієнтири державних службовців), етико-культурний (моральний стан соціально-професійного середовища управлінців). Однак науковцями недостатньо висвітлюється специфіка корупції в системі публічної влади, зумовлена соціально-психологічним ґрунтом поширення корупційних відносин і протиправних дій, її дезорганізаційним та реорганізаційним впливом на суспільство, недооцінкою ролі громадянського суспільства у протидії корупційній практиці. Актуальність дослідження посилюється потребою наукового обґрунтування та розробки механізмів попередження та протидії корупції в органах публічної влади України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах наукових досліджень кафедри державного управління та місцевого самоврядування Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за темами,, Створення організаційно-правових засад кадрової ротації як одного із дієвих елементів підготовки кадрів та попередження можливих корупційних проявів у державних органах'' (державний реєстраційний № 0108U003403), а також,, Кадрова політика у сфері державної служби в умовах інтеграційних та глобалізаційних процесів'' (державний реєстраційний № 0109U000469). Здобувачем обґрунтовано теоретико-методологічні підходи до формування та запровадження механізмів запобігання та протидії корупції. Проблематика дисертаційного дослідження відповідає Цілям розвитку тисячоліття ООН (2000 р.), завданням Державної цільової програми № 321,, Програма розвитку державної служби на 2005 - 2010 рр. '' (Постанова КМ України від 8 червня 2004 р. № 746), Концепції подолання корупції в Україні,, На шляху до доброчесності'' (Указ Президента України № 742/2006).

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка підходів до удосконалення механізмів попередження та протидії корупції в органах публічної влади. Для досягнення мети були визначені такі завдання:

проаналізувати рівень наукових досліджень проблеми вітчизняними і іноземними науковцями, визначити методологію теоретичного та емпіричного пошуку в контексті предмета дослідження;

уточнити термінологічне визначення понять,, корупція в органах публічної влади'',,, корупційність'',,, корупціогенність'',,, корумпатор'',,, корумпант'',,, механізми попередження та протидії корупції'',,, корупційна свідомість'',,, корупційний імунітет'' та розкрити основні форми корупції в органах публічної влади;

виявити та класифікувати причини, фактори, наслідки поширення корупції в органах публічної влади в Україні;

порівняти рівні сприйняття корупції посадовими особами й населенням, з'ясувати специфіку їх корупційної поведінки, на основі чого оцінити дезорганізаційний та реорганізаційний вплив корупції на суспільство;

визначити засоби удосконалення механізмів подолання корупції в Україні, державної стратегії протидії корупції та посилення антикорупційного впливу інститутів громадянського суспільства на владу.

Об'єкт дослідження - корупція як суспільне явище.

Предмет дослідження - механізми попередження та протидії корупції в органах публічної влади України.

Методи дослідження. Реалізація мети та завдань дослідження здійснювалася шляхом поєднання загальнонаукових і спеціальних методів: ідентифікації, екстраполяції - при вивченні можливостей імплементації зарубіжного досвіду протидії корупції в систему державного управління України; порівняльного аналізу та математичної статистики - для характеристики корупційної свідомості посадовців і пересічних громадян; системно-аналітичного - для з'ясування сутності ключових понять проблеми дослідження; функціонального аналізу - для з'ясування дезорганізаційного та реорганізаційного впливу корупції; порівняльно-історичного - при аналізі форм корупції і хабарництва в різні часи; емпіричних (спостереження, опитування, експертних оцінок, статистичного та контент-аналізу, моделювання) - при вивченні громадської думки щодо корупційних дій в органах публічної влади та ін.

Теоретико-методологічною основою дисертації стали фундаментальні положення теорії державного управління, базові концепції українських і іноземних науковців і практиків щодо організації антикорупційної діяльності інститутів держави. Нормативно-правовою базою дослідження є Конституція України та закони України, укази Президента України, постанови та розпорядження КМ України; джерелами - аналітичні та статистичні матеріали, звіти органів державного управління, міжнародних організацій, дані Держкомстату України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що:

уперше:

обґрунтовано класифікацію причин та факторів корупції, які можуть поділятися на загальні і локальні: економічні (макро - та мікроекономічні), інституційні (правові, організаційні, кадрові), політичні, соціальні (соціокультурні, соціально-психологічні, соціально-громадянські, соціально-структурні);

обґрунтовано підходи до удосконалення механізмів попередження та протидії корупції в органах публічної влади, що сприяє мінімізації причин та обмеженню корупціогенних факторів;

корупція публічна влада україна

описано форми впливу корупції на українське суспільство: дезорганізаційний (проявляється у деформуванні державно-суспільних відносин), реорганізаційний (формування квазідержавних структур);

систематизовано міфи щодо,, виправдання" корупційної практики, що базуються на схваленні частиною суспільства корупційних дій та корупційної поведінки;

удосконалено:

наукові підходи до визначення теоретико-методологічних положень щодо оцінювання рівня корупції в органах публічної влади;

дістали подальший розвиток:

з'ясування сутності таких понять науки державного управління, як:,, корупція в органах публічної влади'',,, корупціогенність'',,, механізми попередження та протидії корупції'' та ін.;

визначення специфічних проявів та наслідків поширення корупції в Україні.

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що основні теоретичні положення і висновки дисертації відкривають шлях для запровадження ефективних заходів щодо запобігання корупції в органах публічної влади в Україні та можуть бути корисними для органів державного управління при формуванні та реалізації антикорупційних програм діяльності, ухваленні управлінських рішень, а також для удосконалення нормативно-правових актів з питань формування антикорупційної свідомості громадян та посадових осіб органів публічної влади.

Результати дисертаційного дослідження впроваджено в практику діяльності органів державного управління та навчальних закладів, що підтверджується відповідними довідками Управління державної служби Головного управління державної служби України в Дніпропетровській області (довідка № 593/09-6 від 02.09.2009 р.), Академії митної служби України (довідка №11/1813 від 13.10.2009 р.), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (довідка № 21/1 - 1502 від 22.09.2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Основні результати дисертаційного дослідження отримані здобувачем самостійно. У роботі не використовувались ідеї та рекомендації І.В. Письменного та С.М. Серьогіна, у співавторстві з якими підготовлено окремі наукові публікації.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, висновки і рекомендації дисертаційного дослідження оприлюднено на численних науково - комунікативних заходах регіонального і міжнародного рівнів, у т. ч.: на науково-практичних конференціях,, Державна служба: теорія і практика'' (м. Дніпропетровськ, 2008 р.),,, Актуальні проблеми економічної безпеки та митної політики України'' (м. Дніпропетровськ, 2008 р.),,, Демократичне врядування в контексті глобальних викликів та кризових ситуацій'' (м. Львів, квітень 2009 р.),,,Розвиток публічного адміністрування на засадах менеджменту: європейський контекст'' (м. Дніпропетровськ, травень 2009 р.);,, Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України'' (м. Дніпропетровськ, травень 2009 р.),,, Демократичне врядування: наука, освіта, практика'' (м. Київ, травень 2009 р.), на ІХ міжнародному науковому конгресі,, Державне управління та місцеве самоврядування'' (м. Харків, березень 2009 р.),

Публікації результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у 14 наукових працях, серед яких одна колективна монографія, чотири статті, опубліковані у наукових фахових виданнях з державного управління.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 249 сторінок, у тому числі 3 рисунки (на 2 сторінках), 12 таблиць (на 7 сторінках), 6 додатків (на 11 сторінках). Список використаних літературних джерел складається з 337 найменувань (на 36 сторінках), з них 23 - іноземними мовами.

Основний зміст роботи

У вступі розкрито сутність і стан наукової проблеми, що досліджується, обґрунтовано актуальність теми, вказано на зв'язок дисертації з науковими програмами, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, охарактеризовано методологічну базу, наукову новизну та практичну значущість одержаних результатів, наведено дані щодо апробації та опублікування результатів дослідження.

У першому розділі - ,, Теоретико-методологічні та правові аспекти дослідження корупції в органах публічної влади" - системно досліджено вітчизняну та зарубіжну наукову літературу з питань боротьби з корупцією в органах влади, всебічно проаналізовано історичні, соціально-політичні, психологічні, організаційно-правові підходи до інтерпретації цього явища.

Сучасна наукова думка ще не має єдиного розуміння сутності антикорупційних дій держави, місця та ролі державного управління в процесах попередження та протидії корупції. З'ясовано, що термін,, корупція'' у його соціальному значенні вживався ще за античних часів, проте і дотепер ще не існує його єдиного визначення. Різноманіття вкладених змістів за відсутності єдиного формулювання корупції свідчить, перш за все, про складність сприйняття її в суспільній свідомості. Водночас проблема протидії корупції з боку держави не стала предметом окремого наукового дослідження в галузі державного управління, а отже, рівень теоретико-методологічного забезпечення формування механізмів попередження та протидії корупції в органах публічної влади в Україні не відповідає сучасним вимогам, що висуваються до системи державного управління в контексті його демократизації.

Порівняльний аналіз законодавства України та нормативно-правових актів деяких країн показав, що в Україні відповідальність державних службовців класифікують не як особливу відповідальність діячів держави, а як відповідальність пересічних громадян. Таке різночитання випливає з того, що у нормативно-правовій базі України традиційно використовується відмінний від європейського термінологічний апарат, де термін,, корупція'' є співзвучним іншим синонімам, які випадають із сфери правового впливу.

На підставі дослідження базових категорій теорії державного управління, корупція в дисертації визначається як соціальне явище, що полягає в порушенні правових і моральних норм заради отримання особистого нелегітимного доходу особами, яким доручено виконання обов'язків у сфері публічного управління. Залежно від точки зору на проблему, поняття корупції може трактуватися в широкому смислі як загальний результат негативних проявів у сфері державної влади, і вузькому смислі - як одна з форм одержання особистої вигоди у сфері професійної управлінської діяльності.

В роботі пропонується таке визначення сутності поняття: корупція в органах публічної влади - це зловживання державною владою посадових осіб, керівників чи службовців комерційних та інших організацій своїми управлінськими повноваженнями з метою одержання будь-яких незаконних вигод.

Поряд з цим розроблено загальну схему теоретико-методологічного аналізу корупції в органах публічної влади, що передбачає дослідження організаційно-правових засад державного управління, механізму та реалізації державної антикорупційної політики На основі дослідження та узагальнення теоретико-методологічних підходів до визначення особливостей протидії та попередження корупції в органах публічної влади розкрито сутність, структуру, розроблено загальну класифікацію механізмів запобігання корупції в органах публічної влади.

У другому розділі - ,, Фактори поширення корупції в органах публічної влади" - охарактеризовано причинно-факторний комплекс виникнення та поширення корупції, проаналізовано дезорганізаційний та реорганізаційний впливи корупції в суспільстві, з'ясовано особливості суспільної рефлексії корупції в органах публічної влади. В роботі виокремлено такі групи безпосередніх причин та умов поширення корупції:

? політичні (замкнутість системи управління, її уповільнений розвиток, брак цілеспрямованого формування патріотичного почуття та високих моральних якостей, недосконалість антикорупційної політики, безініціативність громадських формувань, незалежних недержавних структур у боротьбі з корупцією);

? економічні (несприятливий режим діяльності підприємств, відсутність прозорості багатьох економічних процесів і т.п.);

? правові (відсутність цілісної системи антикорупційних заходів, невизначеність відповідальності за корупційні діяння, формальний характер системи декларування доходів, неповне визначення суб'єктів корупційних діянь);

? організаційно-управлінські (відсутність чіткої регламентації діяльності посадових осіб, поширення діяльності в органах публічної влади практики заміщення посад через знайомство, відсутність механізмів запобігання проникненню в органи влади лідерів і членів злочинних угруповань);

? соціально-психологічні (нерозвиненість громадянської свідомості, корислива спрямованість діяльності державних службовців, професійна та моральна деформація поведінки частини керівників, що виявляється у поблажливому ставленні до фактів корупції).

У розділі наголошується на тому, що корупція породжує низку таких загроз, як руйнування держави, викривлення й гальмування економічних реформ, криміналізація економічних відносин, обмеження конституційних прав і свобод громадян, погіршення морально-психологічного клімату в суспільстві. За таких умов значна частина громадян змушена при прийнятті тих чи інших рішень керуватися не правовими й моральними нормами, а винятково міркуваннями особистої нелегітимної вигоди, що спричиняє роздвоєння ціннісних орієнтирів особистості, коли вона діє всупереч їм. Відтак соціально-деструктивна функція корупції руйнує процес формування образу соціальної реальності сучасної України.

Встановлено, що реорганізаційний вплив корупції на соціальну дійсність сучасного українського суспільства проявляється в посиленні процесів,, деформалізації правил'' соціального й економічного життя, внаслідок чого корупційна практика в умовах транзитивного суспільства стає нормою життя, соціальною реальністю.

Завдання побудови сучасної системи державної служби, яка б відповідала всім вимогам й ідеальним уявленням про сучасного чиновника, є пріоритетним для більшості пострадянських держав, але поки що недосяжним. Легітимізація соціально-конструктивної функції корупції відбувалася й буде відбуватися за допомогою тиражованої мас-медіа соціальної міфології про неминучість цього зла як плати за недосконалість державного устрою.

Поширення в Україні корупції підтверджується результатами соціологічного дослідження. Переважна більшість респондентів упевнена в її наявності, вважаючи найбільш корумпованими органи центральної влади. Але в суспільстві немає повної згоди щодо запровадження жорсткої правової відповідальності за корупційні дії, хоча в цілому суспільство схиляється до необхідності застосування каральних заходів для подолання корупції. На думку опитаних, для ефективної протидії корупції необхідна наявність сучасного ефективного антикорупційного законодавства, усвідомлення органами публічної влади невідворотності покарання, широке висвітлення антикорупційної діяльності в засобах масової інформації. Як превентивні заходи протидії корупції, респонденти вбачають становлення високих соціальних гарантій для працівників органів публічної влади, а також проведення незалежних експертиз законопроектів щодо боротьби з корупцією.

Опитування підтвердили, що ефективність механізмів протидії корупції забезпечується прозорістю влади та залученням громадськості до прийняття відповідних рішень органами державного управління.

У третьому розділі - ,, Механізми формування державної стратегії боротьби з корупцією'' - визначено та обґрунтовано основні напрями запобігання та обмеження корупції в органах публічної влади, розкрито зміст, структуру, особливості формування механізмів боротьби з нею.

Обґрунтовано теоретичну модель удосконалення механізмів попередження та протидії корупції в органах публічної влади (рис.1), що передбачає залучення до антикорупційної діяльності інститутів держави і громадянського суспільства, а також конкретизовано функції та завдання органів державного управління, які здійснюють антикорупційну діяльність на національному, регіональному й місцевому рівнях; визначено комплекс форм, засобів, інструментів антикорупційної роботи.

Рис. 1. Структура моделі удосконалення механізмів попередження та протидії корупції в органах публічної влади

У дослідженні доведена доцільність виокремлення державних механізмів протидії (боротьби, обмеження) та попередження корупції в органах публічної влади, які мають бути спрямовані на усунення причин та посилення впливу корупціогенних чинників і мають винятково низхідний характер. Виокремлено такі механізми попередження та протидії корупції: державно-політичні, державно-правові, соціально-економічні, суспільно-громадянські, соціокультурні (вони поділяються на загальні та спеціальні, базуються на запровадженні заходів стратегічного і тактичного характеру).

Антикорупційна політика має стати невід'ємною частиною стратегії розбудови держави, розгорнутої у різних напрямах - державно-політичному, соціально-економічному, державно-правовому, суспільно-громадянському, соціокультурному.

Встановлено, що в процесі подолання корупції як явища важливого значення набувають механізми її запобігання, які обумовлюються відродженням духовно-моральних основ українського суспільства, широким запровадженням соціальних технологій, участю засобів масової інформації, культури, мистецтва, літератури у формуванні антикорупційного імунітету.

У розділі визначено систему принципів, на яких мають базуватися антикорупційні заходи, зокрема: законності, гуманізму, демократизму, соціальної доцільності, наукової обґрунтованості, системності й узгодженості, децентралізації й субсидіарності, соціального діалогу та партнерства, інтеграції тощо. Одним з найефективніших заходів запобігання корупції в органах публічної влади є деміфологізація корупційної свідомості. Виокремлено та спростовано найпоширеніші міфи щодо корупції, які базуються на хибних твердженнях про неминучість, невикореність, обов'язковість, історичну, культурну, ментальну, економічну обумовленість корупційних проявів і неможливість їх подолання. Показано, що деміфологізація корупційної свідомості є обов'язковим елементом формування антикорупційної свідомості в суспільстві.

Викладено пропозиції щодо удосконалення організаційно-функціональної структури державного регулювання антикорупційної діяльності, у зв'язку з чим пропонується створити координуючу структуру - уповноважений центральний орган виконавчої влади, що відповідає за реалізацію державної антикорупційної політики.

Висновки

У дисертаційній роботі наведено нове вирішення важливого науково-прикладного завдання, що полягає в обґрунтуванні шляхів удосконалення механізмів попередження та протидії корупції в органах публічної влади. Основні результати та висновки дослідження можна узагальнити у таких положеннях:

1. Поширення корупції в органах публічної влади є одним із чинників, що істотно впливає на викривлення державно-управлінських процесів і характер розвитку суспільства в цілому. Вона деморалізує громадян, руйнує їх довіру до влади, формуючи так звану,, парадержаву''. Незважаючи на значний масив праць вітчизняних і іноземних науковців, у яких висвітлюються історичні, прикладні, економічні, правові, політичні аспекти боротьби з корупцією, запровадження антикорупційних процедур в органах публічної влади, питання викорінення цього явища досліджені недостатньо. Ця проблема не стала предметом окремого системного комплексного вивчення наукою,, Державне управління''.

2. У вітчизняній науковій літературі термін,, корупція'' трактується досить неоднозначно, що супроводжується нечіткими, неконкретними формулюваннями, які суперечать одне одному, а також віднесенням до суб'єктів корупційних дій лише осіб, наділених владними повноваженнями. До уваги часто не береться середовище, що породжує корупційні дії (недосконалість нормативно-правової бази, неоднозначність службових обов'язків посадовців, дублювання повноважень у сфері публічного управління тощо).

На підставі розгляду корупції як двостороннього процесу, запропоновано уточнене визначення термінів:,, корумпатор'',,, корупціонер'',,, корупціогенний фактор'',,, корупційність суспільства'',,, корупціогенність'',,, корупційний злочин'',,, корупційна свідомість'',,, корупційний імунітет'',,, механізми попередження та протидії корупції''.

3. Виявлена закономірність зростання масштабів корупції внаслідок розширення державної дозвільної системи, що створює сприятливе середовище для зростання кількості контролюючих органів з каральними функціями, нейтралізації механізмів боротьби з корупцією. Запропоновано методику причинно-факторного аналізу поширення корупції, що базується на класифікації чинників, які обумовлюють підвищення рівня корупційності.

Встановлено, що прогнозованими наслідками поширення корупції в Україні можуть бути підрив соціальної довіри й верховенства права, руйнація соціальної моралі та ідеалів справедливості у населення, деформація системи розподілу матеріальних благ, посилення соціальної напруженості в регіонах, зневіра громадян в ефективності державної політики.

4. Доведено, що дезорганізаційний вплив корупції на суспільні відносини виявляється в небезпеці руйнування держави і формування тіньової,, парадержави'', викривленні й гальмуванні економічних реформ, криміналізації економічних відносин, обмеженні конституційних прав і свобод людини й громадянина, погіршенні морально-психологічного клімату в суспільстві. Реорганізаційний вплив необхідно розглядати в контексті переваги в країні процесів,, деформалізації правил'' соціального й економічного життя. В умовах трансформаційного суспільства корупційна практика перетворюються в норму повсякденного життя.

5. Запропоновано шляхи удосконалення механізмів протидії та попередження корупції в органах публічної влади, що передбачає ліквідацію причин корупційних дій з боку як державних органів, так і пересічних громадян. Механізми попередження базуються на тісній взаємодії держави та інституцій громадянського суспільства і спрямовані на викорінення передумов корупції. Політичні, інституціональні, економічні, соціальні механізми протидії та попередження корупції поділяються на загальні та спеціальні і базуються на запровадженні організаційних заходів стратегічного і тактичного спрямування.

6. Основні напрямки й завдання боротьби з корупцією в органах публічної влади України доцільно об'єднати в систему заходів державно-правового, соціально-економічного, організаційного, виховного характеру, запровадження яких передбачає профілактику корупційних дій посадовців, розвиток загальної культури владних відносин в українському суспільстві.

7. У сучасних умовах виняткове значення мають питання оновлення моральності суспільства, що потребує формування таких ціннісних орієнтирів й імперативів, які б запобігали розвитку негативних процесів у суспільстві в цілому й в окремих соціально-професійних категоріях службовців-потенційних суб'єктів корупційних дій, насамперед, керівних кадрів вищої ланки державного управління.

8. Визначено такі напрями подолання корупції в Україні, як розробка Національної стратегії та Плану боротьби з корупцією, створення Національного бюро розслідувань резонансних справ та корупційних дій, посилення боротьби з корупцією як засобу забезпечення економічної та національної безпеки країни, проведення судової реформи, мінімізації корупційних проявів в економіці, правова державна підтримка приватної власності, формування соціально відповідального підприємницького середовища, розбудова партнерства держави з бізнесом, перенесення акцентів з боротьби з корупцією на її попередження, запровадження антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів.

9. Головними пріоритетами боротьби з корупцією в Україні є такі: удосконалення правового поля у сфері боротьби з корупцією відповідно до міжнародних стандартів; мінімізація втручання держави у справи ринку, вирішення існуючих економічних проблем ринковими методами; виховання у громадян, підприємців відповідальності перед державою та суспільством, забезпечення прозорості процесів приватизації та транспарентності використання виручених від реалізації державного майна коштів, створення умов для виведення основної маси активів з тіньового обігу, у легальні сектори користування, посилення контролю у сфері відомчої кадрової політики органів державної влади.

Список опублікованих праць за темою дисертації