Правові основи формування державних електронних інформаційних ресурсів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

ПРАВОВІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНИХ ЕЛЕКТРОННИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Одеській національній юридичній академії, Міністерство освіти і науки України, м.Одеса

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор Додін Євген Васильович, Одеська національна юридична академія, завідуючий кафедрою морського та митного права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Калюжний Ростислав Андрійович, Київський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри управління в органах внутрішніх справ та спецоперацій;

кандидат юридичних наук, професор Коваль Микола Васильович, Національний університет державної податкової служби України, начальник кафедри управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету біоресурсів і природокористування України за адресою: 03041, м. Київ, вул. Героїв Оборони, 15, корп. 4 , кім. 28

Автореферат розісланий 23 лютого 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.Ю. Піддубний

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. В умовах глобалізації та формування інформаційного суспільства, інформація перетворюється на один з найважливіших ресурсів здійснення державою своїх функцій, її впливу на економічне та соціальне життя суспільства. При чому розвиток інформаційно-комунікаційних технологій обумовлює особливе значення саме електронних інформаційних ресурсів, як таких, що є найбільш зручною та ефективною, з точки зору користування, формою представлення інформації.

Державні електронні інформаційні ресурси виступають одним з ключових ресурсів, що забезпечує реалізацію завдань державної інформаційної політики, інформатизації, інформаційного забезпечення діяльності органів публічної влади та створення системи електронного уряду, задоволення інформаційних потреб держави, суспільства та окремої людини.

Завдання розвитку державних електронних інформаційних ресурсів визначено низкою законодавчих актів, зокрема Законами України «Про Національну програму інформатизації», «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» тощо.

Останнім часом набули популярності наукові дослідження в сфері інформаційного права, в рамках яких розглядалися і певні питання, пов'язані з інформаційними ресурсами. Але в більшості випадків правове регулювання інформаційних ресурсів розглядалося або в рамках загальних питань інформаційного права, або ж носило галузевий характер, орієнтований на функціонування окремих конкретних інформаційних ресурсів, приділенням надмірної уваги суто технічним аспектам.

Виключно важливим для вдосконалення правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з електронними інформаційними ресурсами, є вирішення завдання формування єдиних концептуальних засад правового регулювання державних електронних інформаційних ресурсів. А це завдання можливо вирішити лише шляхом проведення комплексного дослідження з широким використанням міжнародного та зарубіжного досвіду та практики правового регулювання, врахуванням впливу процесів глобалізації та інформатизації на зміст та характер правового регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері та пов'язану з цим трансформацію самих інформаційно-правових відносин.

Саме під таким кутом зору в дисертації аналізувалися теоретичні розробки представників вітчизняної і зарубіжної науки, серед яких слід відзначити роботи таких вітчизняних науковців, як І. Арістова, Р. Калюжний, Б. Кормич, О. Логінов, В. Мацюк, О. Олійник, О. Сировий, О. Снігірьов, російських правників - І. Бачило, А. Венгеров, Г. Гаврилов, В. Копилов, В. Лопатін, М. Рассолов, В. Северін, А. Смирнов, М. Федотов тощо. Значне місце в джерельній базі дослідження посідають праці провідних українських фахівців - адміністративістів, серед яких В. Авер'янов, Ю. Битяк, І. Голосніченко, Є. Додін, С. Ківалов, А. Комзюк, І. Коліушко, В. Колпаков, та російських - Г. Атаманчук, Д. Бахрах, Ю. Козлов, інші. Необхідність розгляду розвитку правового регулювання в контексті сучасних трансформаційних процесів обумовила використання робіт фахівців з інших галузей гуманітарних наук, зокрема, таких як Д. Гомперт, М. Кастельс, Г. Клівленд, У. Масуда, А. Тофлер тощо.

Практичною базою дослідження стало національне та міжнародне законодавство в інформаційній сфері, а також законодавство ряду зарубіжних країн, зокрема країн Європейського Союзу, Канади, Російської Федерації, США.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідницької програми Одеської національної юридичної академії на 2006 - 2010 рр. «Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті» (державний реєстраційний номер 0106U004970). Тема дисертації є складовою наукової тематики кафедри морського та митного права Одеської національної юридичної академії в аспекті дослідження інформаційного забезпечення діяльності Держмитслужби України.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в комплексному дослідженні правових основ формування державних електронних інформаційних ресурсів в контексті вирішення завдань з розбудови інформаційного суспільства та запровадження системи електронного урядування.

Відповідно до цієї мети було поставлено такі завдання дослідження:

визначення загальних тенденцій розвитку інформаційного законодавства в умовах розбудови інформаційного суспільства та пов'язаної з цим специфіки правового регулювання інформаційних відносин;

характеристика інституціонального механізму проведення державної політики в сфері електронних інформаційних ресурсів в контексті порівняння із зарубіжним досвідом;

дослідження змісту та виявлення особливостей правового режиму державних електронних інформаційних ресурсів, як однієї з форм реалізації державної політики в цій сфері;

визначення основних принципів та тенденцій розвитку правової бази системи електронного урядування, як однієї з головних сфер використання державних електронних інформаційних ресурсів.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають в процесі формування та використання державних електронних інформаційних ресурсів в умовах розбудови інформаційного суспільства.

Предметом дослідження є правова база формування державних електронних інформаційних ресурсів та визначений відповідними правовими нормами інституціональний механізм проведення державної політики в цій сфері.

Методи дослідження. У роботі використаний комплекс загальнонаукових і спеціально-наукових методів пізнання та міждисциплінарний підхід, відповідне поєднання яких обумовлене метою та завданнями дослідження. Зокрема, використання діалектико-історичного методу дозволило охарактеризувати динаміку розвитку правового регулювання інформаційного суспільства та інформаційних ресурсів; порівняльно-правовий метод застосовувався для співставлення зарубіжного досвіду з вітчизняними правовими реаліями; системний метод дозволив визначити структуру інституціонального механізму проведення державної політики в сфері електронних інформаційних ресурсів та взаємозв'язки окремих елементів цього механізму; формально-юридичний метод використовувався при аналізі суспільних відносин, їх об'єктів та суб'єктів крізь призму юридичних категорій. В усіх розділах роботи використовувалися методи формальної та змістовної логіки - аналізу та синтезу, дедукції та індукції, аналогії та узагальнення тощо.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняній правовій науці комплексним дослідженням, в якому здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі визначення правових основ формування державних електронних інформаційних ресурсів в контексті інформатизації, розбудови інформаційного суспільства та створення системи «Електронний Уряд». Наукова новизна обумовлюється самостійним авторським підходом до більшості досліджуваних проблем, переосмисленням та вдосконаленням цілої низки положень, що існували в юридичній науці.

Зокрема, наукова новизна може бути виражена в наступних положеннях, винесених на захист:

уперше:

сформульовано авторську концепцію правового режиму інформаційних ресурсів, як однієї з форм реалізації державної інформаційної політики;

визначено специфіку правового режиму державних електронних інформаційних ресурсів, яка обумовлює застосування особливих прийомів та способів правового регулювання суспільних відносин в цій сфері;

визначено авторські погляди на структуру та функції інституціонального механізму державної політики в сфері електронних інформаційних ресурсів;

здійснено комплексний аналіз правових основ формування системи електронного урядування в Україні як такої, що базується на використанні електронних інформаційних ресурсів;

удосконалено:

погляди на динаміку та напрямки формування правової бази інформаційного суспільства;

ідеї щодо взаємовпливу права та трансформаційних процесів інформатизації суспільства;

підходи до визначення понять інформація та інформаційні ресурси та впливу їх тлумачення на способи правового регулювання пов'язаних з ними суспільних відносин;

набули подальшого розвитку:

ідеї про необхідність суттєвих змін в процедурах та ідеології діяльності органів виконавчої влади у зв'язку зі створенням системи «Електронний Уряд»;

погляди на залежність функцій, що виконуються державними електронними інформаційними ресурсами, від належності органу влади, їх розпорядника до тієї або іншої гілки влади.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертаційній роботі, є певним внеском в теорію і практику інформаційного та адміністративного права і можуть використовуватися:.

в правотворчій діяльності - з метою вдосконалення існуючого законодавства та створення нових нормативно-правових актів, що регулюють питання електронних інформаційних ресурсів;

в науково-дослідницькій роботі - для подальшого вивчення проблем інформаційного права, правового режиму інформаційних ресурсів, правових проблем застосування інформаційно-комунікаційних технологій в державному управлінні;

в навчальному процесі - при викладанні курсів «Інформаційне право», «Організаційно-правові основи інформаційної безпеки», «Інформаційне забезпечення управлінської діяльності», розробці методичних рекомендацій, науково-практичних коментарів та навчальних посібників.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри морського та митного права Одеської національної юридичної академії. Результати і висновки проведеного дослідження доповідалися на ряді міжнародних науково-практичних конференцій: Всеукраїнській науковій конференції «Правове життя сучасної України (Одеса 18-19 квітня 2008 р.), Четвертих Прибузьких юридичних читаннях (Миколаїв, 28-29 листопада 2008 р.) та на 10 (62) і 11 (63) звітних наукових конференціях професорсько-викладацького і аспірантського складу ОНЮА у 2007 і 2008 роках

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені в шести наукових публікаціях, чотири з яких у виданнях, що входять до переліку, затвердженого ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків і списку використаних джерел (189 найменувань). Загальний обсяг дисертації складає 204 сторінки, з них основного тексту - 185 сторінок.

Основний зміст

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, зазначається ступінь її наукової розробленості, визначаються об'єкт, предмет, мета, завдання і методи дослідження, формулюються основні положення роботи які визначають її наукову новизну і практичне значення.

Перший розділ «Теоретико-методологічні підходи до правового регулювання інформаційних ресурсів» складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу тенденцій розвитку інформаційного законодавства в умовах розбудови інформаційного суспільства, правовому змісту категорій «інформація» та «інформаційні ресурси», створенню методологічного підґрунтя дослідження. правовий електронний інформаційний ресурс

У підрозділі 1.1. «Теоретична та правова база формування інформаційного суспільства» дається характеристика науковому доробку в галузі правового регулювання інформаційних відносин в умовах формування інформаційного суспільства, розглядаються особливості та етапи формування сучасного інформаційного законодавства.

Зокрема, зазначається, що розвиток поглядів щодо інформаційного суспільства пройшов декілька стадій визнання та легітимізації: теоретичні концепції (60-ті рр.. ХХ ст.), економічні трансформації (70-80-ті рр.. ХХ ст.), визнання на рівні державної політики (90-ті рр.. ХХ ст.), формальне закріплення у міжнародних та національних нормативно-правових актах (кінець ХХ ст.).

Нормативно-правові акти, що складають правову базу інформаційного суспільства, можна умовно поділити на дві групи. Одні з них спрямовані на фіксацію, врегулювання або створення конкретних суспільних відносин в інформаційній сфері. Інші є спробою створення передумов для досягнення певних, бажаних державою та суспільством, результатів, тому в них переважають норми-принципи, норми-визначення та норми-декларації, що дозволяє говорити про програмний характер таких нормативно-правових актів.

Розвиток правової бази інформаційного суспільства в національному законодавстві також має свою динаміку, яку можна розподілити на три основні етапи, кожен з яких має свої властиві характеристики та особливості:

1) правове забезпечення комп'ютеризації (80-ті рр. ХХ ст.), в рамках якого в основному створювалися технічні норми, що регулювали питання використання ЕОМ;

2) інформаційне законодавство, створене в рамках програм інформатизації (90-ті рр.. ХХ ст.), яке поєднує механізми реалізації прав і свобод людини в сфері інформації та правові основи розвитку нових інформаційно-комунікаційних технологій;

3) правова база державної політики розбудови інформаційного суспільства (з 2000 р.), яка визначає засади та принципи розвитку нових типів інформаційних відносин, інформаційної діяльності та послуг, реорганізацією системи державної влади.

Формування нормативно-правової бази під час двох останніх етапів відбувалося під впливом законодавства та практики розвинутих країн світу, регіональних та міжнародно-правових актів, серед яких особливе місце займає правовий досвід ЄС.

У підрозділі 1.2. «Правова характеристика поняття «інформація» здійснено порівняльний аналіз основних підходів до тлумачення терміну «інформація» та окремих її видів - даних, документованої інформації, електронної інформації тощо в національному законодавстві та законодавстві інших країн, зокрема Великобританії, Канади, Російської Федерації, США та розглядаються пов'язані з цим особливості правового регулювання суспільних відносин щодо окремих видів інформації.

В українському законодавстві існують два основі підходи до визначення терміну інформація, сформульовані в Законі України «Про інформацію» і Цивільному кодексі та Законі України «Про телекомунікації» відповідно. В першому випадку інформація трактується, як документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. В другому, більш широкому, інформація визначається, як відомості, подані у вигляді сигналів, знаків, звуків, рухомих або нерухомих зображень чи в інший спосіб.

Але в обох випадках основною характеристикою інформації, як об'єкту правових відносин, є визначена правовими нормами форма її представлення, що є придатною для використання іншими суб'єктами інформаційних відносин. Інформація в юридичному розумінні виступає певною формою поширення відомостей або знань.

Аналіз законодавства інших країн в галузі інформації засвідчує відсутність універсального визначення інформації, а галузеві визначення передбачають поширювальне («незалежно від форми та формату», «в будь-якій формі») тлумачення цього терміну.

Загальною тенденцією є виділення в законодавстві такого виду інформації, як «електронна», «комп'ютерна» або «дані», під якою розуміється інформація у формі, придатній для автоматизованої обробки її засобами обчислювальної техніки.

На цій основі інформацію можна класифікувати на таку, що може сприйматися людиною безпосередньо та таку, що вимагає застосування електронних засобів обробки інформації.

Специфіка правового регулювання інформаційних відносин обумовлюється ідеальною природою інформації, яка забезпечує практично необмежені можливості збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. В даному аспекті можна визначити певну схему в організації правового регулювання інформаційних процесів, яка базується на принципі свободи інформації, а все інше (обмеження доступу, особливий порядок надання інформації, особливі вимоги та обмеження щодо її розповсюдження) є встановленими правовими нормами виключеннями із цього загального принципу.

Єдиною ознакою інформації, що не змінюється в залежності від форми її представлення, виступає її зміст. З цієї причини змістовний бік інформації виступає важливою основою юридичної класифікації інформації на галузі та види, встановлення обмеження доступу до неї, або обмеження розповсюдження відповідної інформаційної продукції.

У підрозділі 1.3. «Інформаційні ресурси як об'єкт правого регулювання» визначаються основні підходи до правового регулювання інформаційних ресурсів та їх типологія, аналізується розвиток законодавчої бази щодо інформаційних ресурсів.

Зазначається, що в національному законодавстві можна виділити три основні підходи до визначення поняття «інформаційні ресурси».

По-перше, це узагальнюючий підхід, за якого інформаційні ресурси тлумачаться на основі етимологічного значення слова «ресурси» та розглядаються як сукупність інформації, що має певну матеріальну цінність. Як правило даний підхід використовується в різного роду програмних документах з питань розвитку інформаційної сфери.

По-друге, інформаційні ресурси можуть розглядатися як матеріалізована форма представлення інформації для окреслення просторової дії права, що регулює інформаційні відносини. Відповідно до цього підходу виділяються національні інформаційні ресурси, правові відносини щодо яких та їх правовий режим врегульовано нормами національного законодавства.

По-третє, термін інформаційні ресурси використовується для позначення конкретних цілісних утворень - масивів документів, зв'язаних інформаційними системами, які виступають специфічним об'єктом правового регулювання та мають свій власний правовий режим.

В залежності від форми представлення документів та типу інформаційної системи можна виділити електронні інформаційні ресурси, які складаються з сукупності даних та електронних документів та автоматизованих інформаційних систем, та неелектронні, які складаються з інформації на носіях, не придатних для комп'ютерної обробки та можуть бути впорядкованими як за допомогою неавтоматизованих, так і автоматизованих інформаційних систем.

Також інформаційні ресурси можна класифікувати в залежності від наявності або відсутності окремої організаційної форми їх існування у вигляді спеціалізованих установ чи структурних підрозділів.

Специфіка державних електронних інформаційних ресурсів визначається такими їх характеристиками як форма представлення інформації та форма власності цих ресурсів. Це дає автору можливість визначити державні електронні інформаційні ресурси як впорядковані масиви даних та електронних документів в інформаційно-телекомунікаційних системах, держателями або розпорядниками яких є органи державної влади, або державні підприємства, установи та організації.

На думку автора існує нагальна потреба закріплення такого поняття у національному законодавстві, зокрема в Законі України «Про інформацію», адже саме цей тип інформаційних ресурсів є основою запровадження системи електронного урядування. А це, в свою чергу, ставить вимоги щодо чіткого визначення поняття та юридичного статусу цих ресурсів.

Розділ другий «Правова база державної політики в сфері електронних інформаційних ресурсів» складається з трьох підрозділів, в яких розглядаються нормативно-правові засади, що визначають шляхи та способи реалізації державної інформаційної політики щодо електронних інформаційних ресурсів.

В підрозділі 2.1. «Правові основи інституціонального механізму державної політики в сфері електронних інформаційних ресурсів» аналізується правове регулювання компетенції та діяльності системи органів державної влади по проведенню державної інформаційної політики щодо електронних інформаційних ресурсів. При цьому здійснюється компаративний аналіз відповідного зарубіжного законодавства, зокрема США та ЄС.

Зокрема відмічається, що в Україні діяльність держави в інформаційній сфері складається із певної сукупності політик: державної інформаційної політики, державної політики інформатизації, національної політики розвитку інформаційного суспільства, політики інформаційної безпеки тощо, основні засади яких визначаються відповідними нормативно-правовими актами.

Формування і реалізація державної політики в сфері електронних інформаційних ресурсів в основному відбувається в рамках звичайних процедур діяльності органів державної влади та у відповідності до загальних принципів та правил побудови системи цих органів.

В той же час світовий досвід засвідчує, що управління інформаційними ресурсами повинно охоплювати не лише організацію та забезпечення функціонування певних масивів інформації та документів, але й управління людськими, фінансовими та технічними ресурсами, які пов'язані з відповідним інформаційним ресурсом.

Зокрема, в США та країнах ЄС на законодавчому рівні врегульовані процедурні питання управління інформаційними ресурсами, правила їх формування та функціонування. А основною стратегією проведення державної політики в галузі електронних інформаційних ресурсів є створення компетентних органів, що відповідають за координацію і встановлення єдиних стандартів в цій галузі, орієнтація на технологічне забезпечення та забезпечення якості та швидкості надання інформаційних послуг.

Структура інституціонального механізму державної політики в галузі електронних інформаційних ресурсів в Україні представлена трьома окремими групами суб'єктів, що мають інституціональну та процедурну специфіку діяльності.

Першу групу складають центральні органи державної влади, які в рамках загальної компетенції визначають основні засади державної інформаційної політики і в рамках останньої вирішують питання державних електронних інформаційних ресурсів (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України).

Друга група - це центральні органи виконавчої влади, що мають спеціальну компетенцію в інформаційній сфері і реалізація державної інформаційної політики в галузі електронних інформаційних ресурсів є одним з основних напрямків їх діяльності (Державний комітет інформатизації України, Міністерство транспорту та зв'язку України, Адміністрація державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України).

Третя група - інші органи державної влади та місцевого самоврядування, для яких реалізація державної інформаційної політики в галузі електронних інформаційних ресурсів є допоміжним видом діяльності та здійснюється в рамках інформаційного забезпечення основних напрямків своєї діяльності.

Державна політика в галузі електронних інформаційних ресурсів повинна охоплювати комплекс правових та організаційних заходів та приділяти основну увагу забезпеченню уніфікації інформаційно-комунікаційних технологій, вдосконаленню процедур інформаційної діяльності органів публічної влади, наданню якісних інформаційних послуг органам публічної влади, громадянам, суб'єктам підприємницької діяльності тощо.

Підрозділ 2.2. «Правовий режим інформаційних ресурсів як форма реалізації інформаційної політики держави» присвячено аналізу норм інформаційного права в якості однієї з форм проведення державної політики в інформаційній сфері.

Зокрема, відзначається, що інформаційному праву притаманно регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері через встановлення низки правових режимів, що відзначаються певними особливостями, але мають взаємний зв'язок. До таких правових режимів належать: правовий режим інформації, правовий режим інформаційних ресурсів та режим доступу до інформації. І, хоча формально, в національному законодавстві міститься лише визначення режиму доступу до інформації, аналіз законодавства свідчить про фактичну наявність всіх цих режимів.

Більшість правових відносин в інформаційній сфері реалізується саме в рамках трьох вищезазначених правових режимів. Встановлюючи ті або інші правила поведінки, що є частиною кожного із зазначених правових режимів, та забезпечуючи їх додержання державою реалізується вольовий вплив на суб'єктів інформаційних відносин у відповідності із цілями та завданнями державної інформаційної політики.

На нашу думку існує нагальна потреба законодавчого закріплення поняття та основних елементів правового режиму інформаційних ресурсів, який можна визначити як сукупність правил, які встановлюють порядок формування та ведення інформаційного ресурсу, як об'єкту правових відносин, та визначають правовий статус та поведінку суб'єктів, пов'язаних цими відносинами.

Правовий режим інформаційних ресурсів, як і інші правові режими властиві інформаційному праву, встановлюються виходячи із специфіки об'єкту регулювання, наявності інтересів держави у врегулюванні комплексу суспільних відносин, що виникають щодо нього, з метою реалізації цілей і завдань державної політики.

Основними цілями встановлення правового режиму інформаційних ресурсів є: включення конкретного інформаційного ресурсу до системи правових відносин, впорядкування суспільних відносин, що виникають щодо нього, забезпечення належних умов формування то розвитку інформаційних ресурсів, створення сприятливих умов для задоволення інформаційних потреб держави, фізичних та юридичних осіб тощо.

Правовий режим інформаційних ресурсів комплексно регулює суспільні відносини, які виникають щодо його об'єкту та включає норми декількох галузей права. Правовим режимом інформаційних ресурсів також визначається особливий правовий статус суб'єктів суспільних відносин, які виникають з приводу конкретного інформаційного ресурсу.

Підрозділ 2.3. «Особливості правового режиму державних електронних інформаційних ресурсів» містить аналіз впливу специфіки державних електронних інформаційних ресурсів як об'єкту правового регулювання на зміст та характеристики відповідного правового режиму.

Законодавство передбачає три види інформаційних ресурсів в залежності від форми власності: державні, комунальні, приватні. Специфіка правового режиму державних електронних інформаційних ресурсів визначається насамперед: державною формою власності та представленням інформації у вигляді електронних даних. Цим обумовлюються особливі прийоми та способи правового регулювання суспільних відносин, які виникають щодо даного виду інформаційних ресурсів.

Державна форма власності реалізується на електронний інформаційний ресурс в цілому, як масив документів в інформаційній системі. Одночасно він може включати інформацію, документи, програмне забезпечення, права власності на які належать фізичним та юридичним особам. Державна власність обумовлює здійснення діяльності щодо цих ресурсів у відповідності до встановлених законодавством процедур:

- визначення суб'єкту, який від імені держави здійснює управління інформаційним ресурсом (держателі, розпорядники);

- підконтрольність держателів та розпорядників з питань ведення таких ресурсів органам державної влади зі спеціальною компетенцією в сфері інформаційної політики;

- нормативно-правове визначення правил ведення та інформаційного наповнення конкретного електронного інформаційного ресурсу;

- обов'язки держателя або розпорядника щодо організації захисту інформації відповідно до вимог законодавства із застосуванням комплексної системи захисту інформації з підтвердженою відповідністю;

- обов'язки держателя або розпорядника щодо реєстрації такого ресурсу згідно вимог законодавства.

Електронний формат даних обумовлює використання сукупності способів здійснення діяльності суб'єктів щодо цих ресурсів, які включають:

- вимоги щодо наявності у суб'єктів технічних можливостей та інформаційної інфраструктури;

- визначення конкретних форматів представлення даних;

- застосування спеціальних процедур та способів підтвердження юридичної сили та цілісності документів.

Згідно законодавства надання юридичної сили та підтвердження цілісності документів, отриманим з автоматизованих інформаційних систем, може здійснюватися:

- шляхом створення копій на паперових носіях та засвідчення у відповідності до правил звичайного документообігу;

- за допомогою електронного цифрового підпису та інших реквізитів у відповідності до правил електронного документообігу.

Електронний цифровий підпис може розглядатися як юридична фікція, адже його прирівняння до особистого підпису або печатки здійснюється на підставі законодавства або угоди з метою забезпечення електронного документообігу та ідентифікації його суб'єктів.

На відміну від режиму доступу до конкретної інформації, доступ до інформаційного ресурсу в цілому, визначається його цільовим призначенням. Відкриті ресурси спрямовані на виконання зовнішньої інформаційної функції - задоволення інформаційних потреб третіх осіб. Ресурси з обмеженим доступом виконують внутрішню інформаційну функцію - інформаційне забезпечення функціонування апарату органу державної влади, підприємства, установи чи організації.

Розділ третій «Електронні інформаційні ресурси як основа електронного уряду» складається з двох підрозділів і присвячений аналізу правових основ використання електронних інформаційних ресурсів як одного з ресурсів забезпечення функціонування системи «Електронний Уряд».

В підрозділі 3.1. «Поняття та правові принципи системи «Електронний уряд» розглядаються основні концептуальні підходи до правового регулювання системи електронного уряду, що сформувалися в ЄС, США, Російській Федерації та в рамках ряду міжнародних організацій.

Зокрема, зазначається, що дана система виступає засобом, який забезпечує інформаційну взаємодію органів виконавчої влади між собою, з громадянами та юридичними особами на основі сучасних інформаційних технологій. Ця інформаційна взаємодія включає надання інформаційних та адміністративних послуг.

Формування системи електронного уряду передбачає реформування самої системи організацій державної влади, кардинальні зміни у структурі адміністративно-правових відносин. Наприклад, в рамках ЄС питання формування електронного уряду розглядаються як складова частина програм зі проведення адміністративної реформи, запровадження «концепції належного урядування» та створення інформаційного суспільства.

Формування системи електронного уряду передбачає створення нових адміністративних процедур, які забезпечують здійснення відносин та надання адміністративних послуг в електронному вигляді та базуються на таких принципах, як: відкритий діалог, прозорість в прийнятті рішень, зворотній зв'язок між органами державної влади та фізичними і юридичними особами, залучення останніх до процесів прийняття рішень. При чому сама по собі система Електронний Уряд не є заміною звичайному уряду, а саме засобом здійснення управлінських відносин в новому форматі.

Технічна складова - інформаційно-телекомунікаційні технології виступають лише зручним та швидким засобом для здійснення відносин між суб'єктами та об'єктами управління в рамках системи Електронний Уряд.

Система Електронного уряду складається із двох підсистем, які розрізняються за режимом доступу. Відкрита підсистема спрямована на забезпечення внутрішніх інформаційних потреб органів державної влади, підсистема з обмеженим доступом - на забезпечення інформаційних потреб об'єктів управління.

Підрозділ 3.2. «Правове регулювання розбудови електронного уряду в Україні» присвячений аналізу вітчизняного законодавства, що визначає основні засади створення та функціонування системи «Електронний Уряд».

Так, наголошується, що процес формування електронного уряду визначається трьома основними групами факторів: організаційно-правовими, ресурсними та соціальними. В Україні правова база електронного урядування почала створюватися у 2001 - 2003 рр., коли були затверджені відповідні концепції та правові основи розміщення інформації органів державної влади в мережі Інтернет, що забезпечило реалізацію першого та другого (за класифікацією ООН) етапу створення даної системи - забезпечення присутності органів публічної влади в Інтернет. А наступним важливим кроком стало створення у 2003 - 2007 рр. правових основ електронного документообігу.

Слід зазначити, що правова основа системи «Електронний Уряд» складається із сукупності інформаційно-правових та адміністративно-правових норм. При чому перші виконують допоміжну роль, забезпечуючи останніх.

З юридичної точки зору система електронного уряду представляє собою сукупність інтегрованих в адміністративні процедури інформаційно-телекомунікаційних технологій, які забезпечують надання органами державної влади інформаційних та адміністративних послуг, здійснення транзакцій та взаємодію суб'єктів адміністративно-правових відносин.

Поняття електронного урядування охоплює не лише виконавчу владу, але й законодавчу, судову та місцеве самоврядування, але специфіка застосування відповідних систем обумовлюється функціями та завданнями кожної з гілок влади.

Так, в рамках виконавчої влади, вітчизняне законодавство передбачає класифікацію послуг, що надаються за допомогою системи «Електронний Уряд».

В залежності від характеру послуги та особливостей адміністративної процедури визначаються: інформаційні послуги, інформаційні послуги загального призначення, державні (адміністративні) послуги та інші послуги.

В залежності від способу електронного подання послуги (конкретних прийомів та засобів) виділяються: інформування, одностороння взаємодія, двостороння взаємодія, проведення транзакцій.

В рамках законодавчої влади, можна виділити інформаційні системи, що забезпечують законотворчу діяльність, виконання народними депутатами своїх повноважень, внутрішньо організаційну роботу Верховної Ради, а також інформаційні системи, що забезпечують надання інформаційних послуг фізичним та юридичним особам через офіційний веб-сайт Верховної Ради.

Що стосується органів судової гілки влади, та найбільш поширеною, на сьогоднішній день, формою використання електронних інформаційних ресурсів є забезпечення доступу до судових рішень. Однак в ряді країн передбачено можливості здійснення окремих процесуальних дій в електронній формі (наприклад, повідомлення сторін, надсилання процесуальних документів тощо).

Але, нажаль, в Україні поки що дуже повільно просувається реалізація наступних етапів, пов'язаних з наданням інформаційних та адміністративних послуг та здійснення транзакцій, що мають юридично значимі наслідки. Позитивним прикладом може слугувати хіба що досвід податківців та митників (представлення податкової звітності в електронному вигляді та створення системи електронного декларування, відповідно). Разом з тим, за останні роки в Україні відбувся істотний розвиток телекомунікацій, електронних інформаційних ресурсів, зросла кількість користувачів відповідних послуг, що підвищило готовність суспільства до використання системи «Електронний Уряд».

Висновки

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі визначення правових основ формування державних електронних інформаційних ресурсів. Як наслідок, дисертантом сформульовано низку висновків.

1. Результати проведеного дослідження, насамперед, засвідчують важливу роль, яку відіграють державні електронні інформаційні ресурси, що застосовуються для вирішення таких важливих завдань державної політики в інформаційній сфері, як:

- забезпечення прав та задоволення інформаційних потреб суб'єктів інформаційних відносин;

- сприяння інформатизації та розвитку інформаційного суспільства;

- інформаційне забезпечення діяльності органів публічної влади;

- створення системи електронного урядування.

2. Виходячи з цього, розвиток правового регулювання державних електронних інформаційних ресурсів повинен розглядатися в рамках комплексу правових заходів реалізації цілей і завдань державної інформаційної політики, насамперед в сфері розбудови інформаційного суспільства.

3. Розвиток інформаційного права та формування інформаційного суспільства є взаємопов'язаними процесами, які мають взаємний вплив. Зокрема, інформаційне право, формуючи правові основи розвитку інформаційного суспільства, декларуючи його цілі та принципи, створює умови для виникнення нових типів інформаційних відносин та трансформації існуючих. Одночасно інформатизація суспільства та розвиток інформаційних відносин впливають на особливості та способи їх правого регулювання

4. Розвиток законодавства, що складає правову базу інформаційного суспільства, має свою динаміку, яку можна розподілити на три основні етапи:

1) правове забезпечення комп'ютеризації (80-ті рр. ХХ ст.), в рамках якого в основному створювалися технічні норми;

2) інформаційне законодавство, створене в рамках програм інформатизації (90-ті рр.. ХХ ст.), яке поєднує механізми реалізації прав і свобод людини в сфері інформації та правові основи розвитку нових інформаційно-комунікаційних технологій;

3) правова база державної політики розбудови інформаційного суспільства (з 2000 р.), яка визначає засади та принципи розвитку нових типів інформаційних відносин, інформаційної діяльності та послуг, реорганізацією системи державної влади.

5. Специфіка правового регулювання в інформаційній сфері обумовлюється властивостями безпосереднього об'єкту правових відносин - інформації, зокрема її ідеальною природою.

Це ставить особливі вимоги щодо визначення правовими нормами відповідної форми представлення інформації, що є придатною для використання іншими суб'єктами інформаційних відносин. В цьому аспекті важливою тенденцією є виділення в законодавстві такого виду інформації, як «електронна», «комп'ютерна» або «дані», під чим розуміється інформація у формі, придатній для автоматизованої обробки її засобами обчислювальної техніки.

6. Також ідеальна природа інформації забезпечує практично необмежені можливості збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію, тому схема організації правового регулювання інформаційних відносин базується на принципі свободи інформації, а все інше (обмеження доступу, особливий порядок надання інформації, особливі вимоги та обмеження щодо її розповсюдження) є встановленими правовими нормами виключеннями із цього загального принципу.

7. Категорія «електронні інформаційні ресурси» займає одне з центральних місць в сучасних поглядах на процеси інформатизації та розбудови інформаційного суспільтсва. Ми пропонуємо закріпити в законодавстві визначення такої категорії, згідно якого державні електронні інформаційні ресурси - це впорядковані масиви даних та електронних документів в інформаційно-телекомунікаційних системах, держателями або розпорядниками яких є органи державної влади, або державні підприємства, установи та організації.

8. Реалізація цілей і завдань держави в інформаційній сфері відбувається шляхом проведення сукупності державних політик : інформаційної політики, політики інформатизації, політики щодо розбудови інформаційного суспільства тощо, які прямо передбачені вітчизняним законодавством. Формування і реалізація державної політики в інформаційній сфері відбувається в рамках звичайних процедур та загальних принципів і правил побудови системи органів державної влади.

9. Інституціональний механізм державної політики в галузі електронних інформаційних ресурсів в Україні представлений трьома окремими групами суб'єктів, що мають інституціональну та процедурну специфіку діяльності:

- центральні органи державної влади, які в рамках загальної компетенції визначають основні засади державної інформаційної політики;

- центральні органи виконавчої влади, що мають спеціальну компетенцію в інформаційній сфері, реалізація державної інформаційної політики в галузі електронних інформаційних ресурсів є одним з основних напрямків їх діяльності (Державний комітет інформатизації України, Міністерство транспорту та зв'язку України, Адміністрація державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України).

- органи державної влади та місцевого самоврядування які реалізують державну політику в галузі електронних інформаційних ресурсів в рамках інформаційного забезпечення основних напрямків своєї діяльності.

10. Ми вважаємо за доцільне формування системи управління державними електронними інформаційними ресурсами з використанням досвіду США та ряду країн ЄС, який полягає в наявності єдиного центру з координаційними повноваженнями, запровадженням на законодавчому рівні єдиних адміністративних процедур щодо управління такими ресурсами, встановленням єдиних стандартів щодо технічного забезпечення, представлення та обміну інформацією для інформаційних ресурсів, що знаходяться у розпорядженні різних органів державної влади.

11. Однією з форм проведення державної інформаційної політики виступає інформаційне право. Характерною ознакою інформаційного права є регулювання суспільних відносин на основі сукупності правових режимів, до яких відносяться: правовий режим інформації, правовий режим інформаційних ресурсів та правовий режим доступу до інформації.

При цьому формально визначеним в українському законодавстві є лише режим доступу до інформації, хоча фактично існують всі три типи режимів. Тому ми вважаємо за необхідне закріплення поняття правовий режим інформаційних ресурсів в Законі України «Про інформацію». Цей режим на нашу думку представляє собою сукупність правил, які встановлюють порядок формування та ведення інформаційного ресурсу, як об'єкту правових відносин, та визначають правовий статус та поведінку суб'єктів цих відносин.

12. Специфіка правового режиму державних електронних інформаційних ресурсів визначається через сукупність ознак, які обумовлюють особливі прийоми та способи правового регулювання: державну форму власності та електронну форму представлення інформації у вигляді даних. Ця специфіка, зокрема включає: наявність особливих суб'єктів - держателів та розпорядників інформаційних ресурсів, нормативно-правове регулювання порядку ведення, інформаційного наповнення та доступу до таких ресурсів; особливі права та обов'язки суб'єктів правових відносин щодо цих ресурсів, особливості правового та організаційного захисту інформації.

13. Інформаційні ресурси, створені органами державної влади та місцевого самоврядування, є основою системи «Електронний уряд». На основні аналізу законодавства систему електронного уряду можна визначити як сукупність інтегрованих в адміністративні процедури інформаційно-телекомунікаційних технологій, які забезпечують надання органами державної влади інформаційних та адміністративних послуг, здійснення транзакцій та взаємодію суб'єктів адміністративно-правових відносин.

При цьому доцільним є врахування досвіду ЄС, згідно якого формування системи електронного уряду повинно базуватися на: реалізації адміністративної реформи та концепції «належного урядування», створенні нових адміністративних процедур, в які інтегровані інформаційно-телекомунікаційні технології, розширенні надання інформаційних та адміністративних послуг, забезпеченні прозорості та зворотного зв'язку між суб'єктами та об'єктами управління тощо.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Аблякимов Е.Е. Адаптація України до міжнародно-правового досвіду формування та розвитку інформаційного суспільства / Е.Е. Аблякимов // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. - Одеса: Фенікс, 2008. - Вип. 34. - С. 323 - 331.

2. Аблякимов Е.Е. Інформаційні ресурси як об'єкт правового регулювання / Е.Е. Аблякимов // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. - Одеса: Фенікс, 2008. - Вип. 35. - С. 309 - 316.

3. Аблякимов Е.Е. Електронна митниця в ЄС як складова системи Електронного уряду / Е.Е. Аблякимов // Митна справа. -2008. - № 2. - С. 35 - 38.

4. Аблякимов Е.Е. Сутність та правові засади інформаційного суспільства / Е.Е. Аблякимов // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. - К.: 2008. - Вип. 42. - С. 763 - 769.

5. Аблякимов Е. Основні тенденції формування правової бази інформаційного суспільства / Е.Е. Аблякимов // Сучасний вимір держави і права: Зб. наук. праць / За ред. В.І. Терентьєва, О.В. Козаченка. - Миколаїв: Іліон, 2008. - С. 302 - 304.

6. Аблякимов Е.Е. Правові основи створення електронної митниці в Європейському Союзі / Е.Е. Аблякимов / Правове життя сучасної України. - Одеса: Фенікс, 2008. - С. 254 - 256.

7. Аблякимов Е.Е. Правові основи формування державних електронних інформаційних ресурсів. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Національний університет біоресурсів і природокористування, Київ, 2010.

В дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукової задачі створення правових основ формування державних електронних інформаційних ресурсів в Україні. Розглянута динаміка розвитку інформаційного права в умовах розбудови інформаційного суспільства, специфіка та структура правового режиму державних електронних інформаційних ресурсів. Визначені структура та функції інституціонального механізму проведення державної політики в сфері електронних інформаційних ресурсів, правові засади та особливості використання державних електронних інформаційних ресурсів в рамках системи «Електронного уряду».

На базі порівняльного аналізу зарубіжної та національної практики визначені основні напрямки вдосконалення правового регулювання та управління державними електронними інформаційними ресурсами.

Аблякимов Э.Э. Правовые основы формирования государственных электронных информационных ресурсов. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Национальный университет биоресурсов и природопользования Украины, Киев, 2010.

В диссертации осуществлено теоретическое обобщение и предложено новое решение научной задачи создания правовых основ формирования государственных электронных информационных ресурсов в Украине. В центре исследования особенности правового регулирования общественных отношений, возникающих по поводу создания, ведения и использования государственных электронных информационных ресурсов, а также проведения государственной политики в этой сфере. При этом делается акцент на специфике развития соответствующего законодательства в контексте формирования информационного общества, создания системы «Электронное правительство».

Проанализированы теоретико-методологические основы современного правового регулирования в информационной сфере. Рассмотрена динамика развития правовой базы информационного общества, правовые формы проведения государственной информационной политики, специфика и структура правового режима государственных электронных информационных ресурсов. Определены правовые основы и особенности использования государственных электронных информационных ресурсов в рамках системы «Электронное правительство».

Определена структура и функции институционального механизма проведения государственной политики в сфере электронных информационных ресурсов. На базе сравнительного анализа зарубежной и национальной практики определены основные направления совершенствования государственного управления в этой сфере.

Уточнены, дополнены и введены в научный оборот ряд категорий и понятий, характеризующих правоотношения, возникающие по поводу государственных электронных информационных ресурсов.

Опираясь на анализ существующей правовой базы разработаны и предложены способы и формы совершенствования действующего украинского законодательства. Сформулированные рекомендации направлены как на более полную адаптацию к международно-правовым стандартам, так и на повышение эффективности использования государственных электронных информационных ресурсов.

Abljakimov E.E. The legal base for the forming the state electronic informational resources. - Manuscript.

Dissertation for the obtaining a scientific degree of the candidate of law in the specialty 12.00.07 - administrative law and process; financial law; informational law. - National university of Life and Environmental sciences, Kyiv, 2010.

This dissertation provides the theoretical generalization and the new solving of the scientific goal to create the legal base for the forming the state electronic informational resource in Ukraine. The dynamic of the development of the informational law under conditions of creation of the informational society and the specifics and the structure of the state electronic informational resources' legal order are reviewed. The structure and functions of the institutional mechanism of the state policy in the field of electronic informational resources, the legal base and specialties of the using the state electronic informational resources whiting the frameworks of the E-government system are determined.

On the base of the comparative analyses of the national and foreign practice the main directions for the optimization of the legal regulations and management of the state electronic informational resources are also defined.

Размещено на Allbest.ru

...