Сім’я як суб’єкт запобігання злочинності неповнолітніх

Размещено на http://www.allbest.ru/

10

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ГРАДЕЦЬКА НАТАЛІЯ МИКОЛАЇВНА

УДК 343.97

СІМ'я як суб'єкт запобігання злочинності неповнолітніх

12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Запоріжжя - 2010

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана в Класичному приватному університеті.

Науковий керівник

кандидат юридичних наук,

старший науковий співробітник

ЖЕНУНТІЙ Володимир Іванович,

Київський регіональний центр Національної Академії правових наук України, головний науковий співробітник

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор,

академік Національної Академії правових наук України

ГУТОРОВА Наталія Олександрівна,

Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого,

директор Кримського юридичного інституту; заслужений юрист України;

кандидат юридичних наук, доцент

ВІТВІЦЬКА Вікторія В'ячеславівна,

Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка,

доцент кафедри кримінального права та кримінології.

Захист відбудеться “03” листопада 2010 р. о “11⁰⁰” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.127.07 в Класичному приватному університеті за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд. 124.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Класичного приватного університету за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд. 114.

Автореферат розісланий “1” жовтня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.О. Армаш

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сімейні відносини є фундаментом морального розвитку дитини. Відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу України, сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Саме вона створює необхідні умови для виховання дітей, а формування особистості неповнолітнього безпосередньо пов'язано з атмосферою, що панує в сім'ї.

Позитивний особистий приклад батьків, їх переконання, ідеали, ставлення до людей, праці, освіти, відповідальність за свої дії, високі моральні якості є чинниками успішного виховного процесу.

Водночас наявність злочинності серед неповнолітніх свідчить про певні проблеми у вихованні дітей. Більше того, доведено, що одним з визначальних чинників злочинної поведінки неповнолітніх є негативний вплив соціального середовища, насамперед сім'ї.

Згідно зі статистичними даними, більше ніж 40% дітей, які вчинили злочини, виховувались у неблагополучних сім'ях. Отже, виникає необхідність дослідження сім'ї як соціального середовища, в якому відбувається формування і становлення неповнолітніх порушників закону.

Кримінологи визнають загальний взаємозв'язок злочинності дітей та дисфункції соціального інституту сім'ї, проте потребує дослідження механізм такого взаємозв'язку й запобігання криміногенним наслідкам сімейного неблагополуччя в умовах існуючої трансформації основних параметрів життєдіяльності сім'ї в Україні. Необхідно проаналізувати складні сучасні процеси, визначити роль сім'ї в соціокультурній ситуації, адже саме в сім'ї закладається фундамент духовної культури людини. У зв'язку із цим зростає актуальність проблем, пов'язаних зі зміцненням і стабілізацією морального та духовного статусу сім'ї як вихідного соціального інституту, оскільки її стан визначає стан суспільства в цілому, а також динаміку його подальшого розвитку.

Вплив реформ в державі із середини ХХ ст. на сім'ю є неоднозначним. Найбільш вагомими, з кримінологічного погляду, негативними наслідками соціального реформування в цій сфері суспільства стали: зростання кількості малозабезпечених сімей, підвищення конфліктності в міжособистісних відносинах, нестабільність шлюбів, послаблення ролі сім'ї в соціалізації дітей, зниження її контролюючих можливостей, зростання кількості бездоглядних дітей, руйнування морально-етичних норм і традицій сім'ї.

Ці наслідки свідчать про широкомасштабне порушення основоположного права дитини на життя й виховання в сім'ї, на гідні та сприятливі для всебічного розвитку умови життя, що набуває особливої значущості в кримінології, враховуючи, що в більшості випадків злочинної поведінки неповнолітніх виявляється прямий зв'язок з несприятливими умовами формування особистості в сім'ї. Діяльність держави має бути спрямована на забезпечення благополуччя сім'ї, а також створення умов для гідного життя й розвитку дитини в суспільстві, здобуття освіти і, зрештою, виключення можливості вчинювати злочини та правопорушення.

Таким чином, назріла потреба в активізації наукового пошуку оптимальних шляхів і засобів запобігання злочинності неповнолітніх, яка зумовлена сімейним неблагополуччям і яка в сучасних умовах залишається однією з найбільш гострих соціально-правових проблем в Україні.

Питання взаємозв'язку умов сімейного виховання й злочинності неповнолітніх розглядалися в працях Ю.М. Антоняна, О.М. Бандурки, В.В. Вітвіцької, В.К. Грищука, В.В. Голіни, Н.О. Гуторової, І.М. Даньшина, В.М. Дрьоміна, О.М. Джужи, В.І. Женунтія, А.П. Закалюка, О.В. Ігнатова, О.Г. Кальмана, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнецової, В.Г. Лукашевича, В.О. Меркулової, Г.М. Міньковського, А.А. Музики, Ю.Є. Пудовочкіна, А.В. Савченка, А.П. Тузова, В.І. Шакуна, Д.А. Шестакова, Н.С. Юзікової та ін. Проте не можна сказати, що в них вирішені всі проблеми, що виникають у цій сфері, є потреба в розробці засобів запобігання сімейному неблагополуччю, адекватних сучасним умовам.

У кримінології наявна відчутна прогалина в науковому осмисленні теоретичних і прикладних проблем взаємозв'язку сімейного неблагополуччя й злочинності неповнолітніх, реалізації сім'єю запобіжної функції щодо злочинності неповнолітніх. Усе вищезазначене зумовлює актуальність обраної теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в межах науково-дослідної теми кафедри кримінального права Інституту права ім. Володимира Сташиса Класичного приватного університету “Кримінально-правова охорона суспільних відносин та запобіжний вплив на злочинність” (державний реєстраційний номер 0105U002568).

Особисто здобувачем встановлено детермінанти злочинності неповнолітніх в Україні, проаналізовано криміногенний вплив сім'ї на девіантну поведінку дітей, розроблено пропозиції щодо вдосконалення заходів запобігання злочинності неповнолітніх.

Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є розроблення науково обґрунтованих пропозицій щодо підвищення соціальної ролі й значення сім'ї як суб'єкта запобігання злочинності неповнолітніх.

Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання:

дослідити сім'ю як соціальний інститут, сформулювати її визначення й завдання;

проаналізувати роль сім'ї в суспільстві, визначити її пріоритети у формуванні особистості дитини;

дати кримінологічну характеристику злочинності неповнолітніх в Україні;

встановити місце сімейного неблагополуччя серед криміногенних чинників злочинності неповнолітніх дітей;

дати диференційований аналіз впливу різних типів неблагополучних сімей на формування особистості неповнолітнього правопорушника;

проаналізувати загальнодержавні заходи щодо сприяння сім'ї у виконанні своїх соціальних функцій;

розглянути взаємодію соціальних органів та установ і громадськості в забезпеченні нормального сімейного розвитку й виховання неповнолітніх;

визначити шляхи підвищення профілактичного потенціалу загальносоціальних заходів та ефективності спеціально-кримінологічних заходів профілактики сімейного неблагополуччя;

розробити пропозиції щодо вдосконалення законодавства в частині запобігання сімейному неблагополуччю й пов'язаної з ним злочинної поведінки неповнолітніх.

Об'єкт дослідження - сукупність суспільних відносин, що виникають у процесі сімейного виховання та детермінують злочинність неповнолітніх.

Предмет дослідження - криміногенні та антикриміногенні чинники сімейного виховання, особливості сім'ї як суб'єкта запобігання злочинності неповнолітніх.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становлять діалектичний метод пізнання, система загальнонаукових та спеціально-наукових методів, застосування яких забезпечило достовірність отриманих результатів. Метод діалектичного пізнання використано для дослідження причин та умов злочинності неповнолітніх, визначення концептуальних основ формування системи запобігання злочинності неповнолітніх (підрозділи 2.1, 2.2, розділ 3); історико-правовий - для розкриття історичної генези становлення сімейного виховання, виявлення змін у розвитку сім'ї, а також розгляду сімейного колективу як провідного запобіжного фактора криміногенного впливу на особистість (підрозділи 1.1, 1.2, 3.1); системно-структурний та функціональний - для розкриття ролі та місця відповідних суб'єктів профілактики в роботі із запобігання злочинності, з'ясування їх функціональної специфіки, а також визначення основних напрямів і методів удосконалення системи профілактики злочинності неповнолітніх (підрозділи 3.1, 3.2), аналізу характеристики особистості неповнолітніх, що вчинили злочин (підрозділ 2.1), встановлення причин та умов сімейного неблагополуччя (підрозділи 2.2, 2.3); формально-юридичний - для досліджень чинного сімейного, адміністративного, кримінального законодавства, що встановлює відповідальність за ухилення батьків від утримання неповнолітніх (підрозділи 2.3, 3.3); конкретно-соціологічні - під час опитування неповнолітніх, які вчинили злочин, та фахівців для з'ясування ситуації в діяльності правоохоронних органів щодо ефективності запобігання злочинності неповнолітніх (підрозділи 2.1, 3.1); юридичного аналізу - при вивченні та формулюванні пропозицій щодо внесення змін і доповнень до чинного кримінального законодавства та іншого нормативно-правового забезпечення для вдосконалення процесу запобігання злочинності неповнолітніх (підрозділи 3.1, 3.2, 3.3).

Нормативну базу дослідження становлять Конституція України, сімейне, кримінальне та адміністративне законодавство, Закони України “Про основи системи профілактики бездоглядності і правопорушень неповнолітніх”, “Про міліцію” та інші законодавчі й нормативні акти.

Науково-теоретичним підґрунтям дисертації є міжнародно-правові акти, наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених у галузі філософії і теорії права, сімейного права, кримінології. Крім того, використано наукові праці із цивільного та житлового права, психології, соціології, а також енциклопедично-довідкову літературу.

Емпіричну базу дослідження становлять матеріали 230 кримінальних справ про злочини неповнолітніх, розглянутих судами м. Запоріжжя та Запорізької області в 2005-2006 рр.; статистичні матеріали Держкомстату України щодо злочинності неповнолітніх за 2004-2009 рр. Соціально-психологічні аспекти теми вивчені на основі проведеного соціологічного дослідження, в якому взяли участь 190 неповнолітніх, котрі вчинили злочини. Пропозиції щодо вдосконалення правових основ та практики запобігання сімейному неблагополуччю складено з урахуванням думки 247 опитаних юристів-практиків.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є одним з перших в Україні монографічних досліджень ролі сім'ї в запобіганні злочинності неповнолітніх, комплексу проблем теорії й сучасної практики запобігання сімейному неблагополуччю, виконаним з урахуванням нових соціально-правових умов, зокрема:

уперше:

встановлено типологічні ознаки сімейного неблагополуччя як об'єкта запобіжного впливу; проаналізовано криміногенний вплив цих ознак (порушення структури сім'ї, збитковість моральної позиції її членів, відсутність необхідних педагогічних знань у батьків, аморальна поведінка дорослих членів сім'ї тощо) на вчинення неповнолітніми різних видів злочину;

сформульовано й обґрунтовано основні положення та особливості запобіжних заходів щодо неблагополучних сімей з урахуванням ступеня їхньої суспільної небезпечності й характеру криміногенного впливу на неповнолітніх;

обґрунтовано нормативно-правові пропозиції щодо запобігання сімейному неблагополуччю, зокрема проект нової редакції ст. 166 КК України; запропоновано доповнити ст. 166 КК України встановленням кримінальної відповідальності за невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками визначених законом обов'язків з виховання, що спричинило вчинення неповнолітнім злочину;

удосконалено:

поняття інституту сім'ї з урахуванням позитивних змін, яких він зазнав за час свого розвитку, ролі й значення в сучасному суспільстві;

визначення поняття “сімейне неблагополуччя”, що акцентує увагу на його системному криміногенному й віктимогенному значенні в процесі формування особистості неповнолітнього члена сім'ї;

типологізацію неблагополучних сімей, виходячи зі ступеня активності сім'ї в криміногенному комплексі злочинності неповнолітніх, що дає змогу диференційовано підійти до розробки запобіжних заходів стосовно сімейного неблагополуччя та злочинності неповнолітніх;

дістали подальшого розвитку:

наукові погляди щодо визначення сімейного неблагополуччя як головного криміногенного чинника злочинності неповнолітніх, механізму криміногенного впливу структурного та функціонального неблагополуччя;

пропозиції щодо вдосконалення практики діагностики сімейного неблагополуччя, запобігання йому за допомогою соціальних, кримінологічних та загальнодержавних заходів, координації діяльності суб'єктів запобігання злочинності;

рекомендації щодо підвищення ефективності запобігання сім'єю злочинній поведінці неповнолітніх; створення реабілітаційного простору, тобто територіальної системи відомств, служб, установ, суспільних ініціатив, які здійснюватимуть у взаємодії з населенням пошук і реабілітацію неблагополучних сімей та неповнолітніх, які входять до групи ризику.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані та викладені в дисертації теоретичні положення можуть бути використані в:

законотворчій діяльності - при підготовці проектів законів про внесення змін та доповнень до КК України;

правозастосовній практиці - при подальшій розробці загальних і соціальних питань запобігання сімейному неблагополуччю;

науково-дослідній роботі - як методологічна база при подальшому вивченні кримінально-правових проблем, пов'язаних із порушенням прав дитини в сім'ї; подальшій розробці теоретичних та практичних проблем, пов'язаних зі здійсненням профілактичної діяльності щодо неблагополучних сімей, у тому числі при написанні окремих розділів підручників та навчальних посібників;

навчальному процесі - при проведенні лекцій, семінарських і практичних занять з курсу кримінології та інших дисциплін у вищих юридичних навчальних закладах і на юридичних факультетах (акт впровадження від 4 лютого 2010 р. № 12/07, акт впровадження від 15 лютого 2010 р. № 23/41).

Апробація одержаних результатів дисертації. Результати дослідження обговорювались на міжнародних та регіональних науково-практичних конференціях, “круглих столах” і семінарах: “Реформування законодавства з питань протидії злочинності в контексті євроінтеграційних прагнень України” (м. Запоріжжя, 2006); “Молодь і право” (м. Донецьк, 2007); “Від громадянського суспільства - до правової держави” (м. Харків, 2007); “Проблеми якості інформації про злочинність” (м. Луганськ, 2008); “Свобода особистості: філософсько-правове розуміння та механізм забезпечення” (м. Запоріжжя, 2008); “Сучасний розвиток державотворення та правотворення в Україні: проблеми теорії та практики” (м. Маріуполь, 2008); “Сучасна кримінологія: проблеми розвитку та протидії злочинності” (м. Запоріжжя, 2009); “Проблеми та перспективи розвитку вітчизняного права” (м. Дніпропетровськ, 2010).

Публікації. Основні положення дисертації висвітлено в чотирнадцяти публікаціях, з яких: вісім - статті в наукових фахових виданнях, дві - статті в інших виданнях; чотири - тези доповідей на конференціях. Загальний обсяг публікацій - 4,98 авт. арк.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, що включають дев'ять підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації - 224 сторінки, з них: основний текст - 172 сторінки, додатки - 21 сторінка, список використаних джерел - 31 сторінка (310 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

сімейний неблагополуччя неповнолітній

У вступі обґрунтовано актуальність теми; висвітлено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження; розкрито новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено дані про їх апробацію.

Розділ 1 - “Сім'я - основний осередок суспільства й прийнятне середовище для виховання та благополуччя дітей: теоретичний аспект” - складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Сім'я як соціальний інститут: поняття, функції й завдання” розглянуто феномен сучасного інституту сім'ї з урахуванням його позитивних змін упродовж свого розвитку, ролі й значення в сучасному суспільстві. Обґрунтовано, що сім'я посідає одне із чільних місць серед визначних досягнень людства, виступаючи одночасно істотною ознакою його цивілізації.

Подано характеристику основних тенденцій розвитку сучасної української сім'ї, виділено основні аспекти дослідження сім'ї; проаналізовано погляди вітчизняних правників - фахівців у сфері сімейного права на інститут сім'ї.

Визначено й досліджено функції сім'ї. Доведено, що вони корелюють з умовами життєдіяльності суспільства в цілому, тому їхній характер, ієрархія, пріоритетність, змістове наповнення можуть змінюватися залежно від стану суспільства, розвитку його окремих сфер, потреб та національних особливостей. Обґрунтовано, що особливе значення має виховна функція сім'ї. Вона пов'язана з усіма іншими функціями, оскільки передача соціальних норм, цінностей, досвіду стосується всіх сфер життя як сім'ї, так і суспільства в цілому. Саме тому важливим є також аналіз взаємодії сім'ї з іншими соціальними інститутами, які виконують виховні функції або забезпечують складові виховання.

У підрозділі 1.2. “Сім'я як головний компонент морального здоров'я суспільства та її пріоритети у формуванні особистості дитини” розкрито пріоритетну роль сім'ї у вихованні дітей.

Виконуючи виховну функцію, сім'я забезпечує первинну соціалізацію особистості, завдяки чому відбувається різнобічне пізнання нею соціальної дійсності, оволодіння навичками індивідуальної й колективної роботи, взаєморозуміння та співіснування з іншими людьми, залучення до національної й загальнолюдської культури.

Розглянуто еволюцію поглядів на проблеми сімейного виховання та запобігання злочинності серед неповнолітніх у вітчизняній і зарубіжній науці, проаналізовано різні за характером і змістом джерела, філософські трактати І. Канта, Дж. Локка, суспільно-політичні документи, педагогічні твори Я.А. Коменського, М.В. Шелгунова, А.П. Куніцина, І.Ф. Богдановича, що відображають розвиток наукових уявлень про роль сім'ї й сімейного виховання у запобіганні злочинності. Визначено пріоритети та умови успішного сімейного виховання, які повинні зменшити ризик негативного впливу на неповнолітніх та засвоєння ними антисуспільної поведінки.

Здійснено аналіз поняття сім'ї як головного компонента суспільства, вивчено її роль, функції та механізм взаємодії з іншими соціальними інститутами; розглянуто вплив потреб суспільства на характер сімейних відносин і спосіб життя сім'ї; встановлено типи сімей, які повинні вважатися дисфункціональними щодо суспільних вимог; трансформацію сімейних норм і цінностей за певних соціально-економічних, політичних умов, у різних культурах, чим зумовлена успішність функціонування сім'ї.

Констатовано, що досконалість суспільства багато в чому залежить від досконалості інституту сім'ї. У зв'язку із цим постає нагальна потреба в розробці системи сімейного виховання, визнанні пріоритету формування гармонійної, високоморальної, творчої особистості, готової до майбутнього трудового, суспільного й сімейного життя, створення механізму протидії злочинності неповнолітніх через і завдяки сім'ї, зокрема через батьків.

Підрозділ 1.3. “Сучасна соціально неблагополучна сім'я та її кримінологічний контекст” містить аналіз виховного потенціалу сім'ї в запобіганні злочинності неповнолітніх, який передбачає вивчення таких аспектів: особливості потенціалу різних типів сімей у запобіганні злочинності неповнолітніх залежно від їх структури, характеру відносин, матеріального рівня, умов проживання, соціального середовища сім'ї, індивідуального попереднього досвіду; організація управління сім'єю, розподіл ролей, система влади в сім'ї, тип стосунків між батьками, спільне дозвілля членів сім'ї, особливості національної культури, релігійні погляди тощо. Зазначено, що, маючи великий виховний потенціал, сучасна українська сім'я не в змозі реалізувати його повною мірою для запобігання злочинності неповнолітніх, що пояснюється як суб'єктивними, так і об'єктивними обставинами, дією чинників суспільного, насамперед економічного, життя, позначених як позитивними, так і негативними тенденціями.

Підтримано позиції дослідників, які зазначають, що об'єктивні умови виховання не завжди залежать від сім'ї, батьків, а є фоном для реалізації виховної функції. В свою чергу, суб'єктивні можливості членів сім'ї, які формують її мікроклімат, виховне середовище та потенціал, спроможні протидіяти злочинності неповнолітніх. Такий підхід дає змогу виділити кожну сім'ю і як підсистему суспільства, залежну від різних соціально-економічних умов держави та її політики щодо сім'ї й дитинства, і як окрему педагогічну систему, компонентами якої є батьки та діти.

Такі особливості сім'ї зумовлюють необхідність детального аналізу можливостей та обмежень щодо реалізації виховного потенціалу української сім'ї й забезпечення розвитку особистості неповнолітньої дитини в сучасних умовах, спрямованого на виключення її антигромадської поведінки. Вивчення соціально-економічної та кримінологічної ситуації в процесі реалізації сім'єю своїх соціальних функцій в умовах сьогодення має стати підґрунтям для подальшого формування й розвитку державної політики у сфері виховання підлітків.

Розділ 2 - “Сімейне неблагополуччя неповнолітніх як об'єкт кримінологічного дослідження” - складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Кримінологічна характеристика сучасної злочинності неповнолітніх в Україні” обґрунтовано, що злочинність неповнолітніх зумовлює рівень показників злочинності майбутнього, а на підставі даних сьогоднішньої злочинності неповнолітніх можна з великою часткою ймовірності передбачити загальну злочинність завтрашнього дня.

Встановлено, що, за статистикою, майже половина дітей, які вчинили злочини, зростали в проблемних сім'ях, кожний третій неповнолітній - з неповної сім'ї, у 14% - батьки є алкоголіками, у 10% - родичі відбувають кримінальне покарання, у 4% - рідні ведуть аморальний спосіб життя.

Підкреслено, що неповнолітні злочинці мають недостатній, а у 26% низький загальноосвітній, культурний та правовий рівні. На основі аналізу наукових позицій В.М. Бурдіна, В.В. Вітвіцької, В.В. Голіни, І.М. Даньшина, С.Ф. Денисова, Н.С. Юзікової, до яких приєднується автор, підтверджено висновок про те, що неповнолітні характеризуються підвищеною кримінальною активністю. Разом з тим, вони - це майбутнє будь-якої країни, від їх поведінки, способу життя, особистісних якостей залежить доля суспільства, держави.

Злочинність неповнолітніх є високолатентною, оскільки численні їх дії сприймаються як пустощі, викликані недостатньою соціальною зрілістю (крадіжки в сім'ї, у сусідів, у навчальному закладі, хуліганські бійки, вимагання грошей у молодших учнів тощо). Спостерігається тенденція “омолоджування” злочинності неповнолітніх, підвищення кримінальної активності дітей молодшого віку. За останні десятиріччя кількість 14-15-річних підлітків серед учасників злочинів зросла більше ніж на 50%.

Має місце зростання злочинів, вчинених неповнолітніми як чоловічої, так і жіночої статі на ґрунті пияцтва й наркоманії. Констатовано, що кожен п'ятий злочин вчинюється неповнолітніми в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння. Проблема наркоманії серед молоді набуває дедалі більших масштабів і стає однією з першопричин вчення злочинів.

У структурі злочинності неповнолітніх дві третини становлять корисливі й корисливо-насильницькі злочини, що вчинюються шляхом крадіжки, грабежу або розбою. Причому, на відміну від подій десятирічної давності, сьогодні вказані злочини характеризуються більшою агресивністю й жорстокістю, темпи їх зростання залишаються високими та випереджають темпи приросту загальної злочинності неповнолітніх.

Несприятливі тенденції зберігаються і в насильницькій злочинності неповнолітніх. Серед насильницьких злочинів, що вчинюються неповнолітніми, виділяють хуліганство, вбивство, нанесення тяжких тілесних ушкоджень, зґвалтування. У 2005 р. питома вага цих злочинів у загальній структурі злочинності неповнолітніх становила: умисні вбивства - 0,6%, тяжкі тілесні ушкодження - 0,9%, зґвалтування - 0,8%, хуліганство - 7,5%. Особливе місце в структурі злочинності неповнолітніх посідає хуліганство. Переважна більшість неповнолітніх, засуджених за хуліганство, - це особи, які вчинили злісне хуліганство, тобто дії, що характеризуються особливою зухвалістю й цинізмом.

Згідно зі статистичними даними, у загальній масі неповнолітніх, які вчинили злочини, на осіб чоловічої статі припадає приблизно 90%, жіночої - близько 10%. Останніми роками спостерігається розширення кола й збільшення злочинів, які вчиняють неповнолітні дівчата. Це не випадково, як і те, що зросла кількість підлітків жіночої статі, які займаються проституцією, вживають алкоголь, ведуть аморальний спосіб життя, неминучим наслідком чого є злочинна поведінка. Причому дівчата не тільки вчиняють “традиційні” злочини (крадіжки, шахрайство), а й усе частіше стають учасницями стійких груп хуліганської та корисливо-насильницької спрямованості.

Важливими для характеристики неповнолітніх злочинців є особливості їх правової свідомості. У цілому для них характерні глибокі дефекти правосвідомості, що певною мірою пояснюється двома чинниками: загальною правовою неграмотністю як усього населення в цілому, так і неповнолітніх; негативним соціальним досвідом самих неповнолітніх. Дефекти правової свідомості в неповнолітніх правопорушників виражаються в негативному ставленні до норм права, небажанні дотримуватись їх.

У структурі злочинності неповнолітніх спостерігається суттєве збільшення кількості підлітків, залучених у сферу організованої злочинності, які втягуються у вчинення корисливо-насильницьких злочинів. Так, тільки за останні три роки близько 2 тис. неповнолітніх було притягнуто до кримінальної відповідальності за участь в організованих злочинних формуваннях, у тому числі зареєстровано понад 3,5 тис. випадків вчинення ними злочинів щодо приватної власності (крадіжки, грабіж тощо).

При аналізі структури злочинності неповнолітніх потрібно зупинитися на такому важливому показнику, як групова злочинність або вчинення злочинів у групі. Більшість злочинів неповнолітніх (близько 62%) вчинено у групі.

Вчинення неповнолітніми злочинів відображає недоліки виховання внаслідок невиконання сім'єю свого морального та правового обов'язку, невикористання учасниками виховного процесу всіх виховних “потужностей”.

У підрозділі 2.2. “Сімейне неблагополуччя як специфічна ознака кримінологічної характеристики неповнолітніх злочинців” показано, що важливу роль у пізнанні механізму детермінації злочинності, у тому числі неповнолітніх, відіграє дослідження процесу формування особистості злочинця.

Криміналізація особи здійснюється в процесі тісної взаємодії її з навколишнім соціальним середовищем, насамперед, з мікросередовищем - з найближчим соціальним оточенням. Через це вплив сімейного оточення на формування криміногенних властивостей неповнолітньої особи викликає особливий науковий і практичний інтерес.

На основі аналізу матеріалів кримінальних справ і наукової літератури можна виділити два основні механізми впливу сімейного неблагополуччя на злочинну поведінку неповнолітнього: по-перше, це пряме, активне залучення підлітків до вчинення злочину; по-друге, пасивний приклад антигромадської поведінки батьків, створення об'єктивних умов для самостійної злочинної діяльності неповнолітніх, зокрема шляхом “виштовхування” їх на вулицю. Зазначено, що саме відсутність належного контролю за поведінкою дитини з боку батьків і осіб, які їх замінюють, - одна з головних детермінант злочинної поведінки неповнолітнього.

Сімейне формування того чи іншого типу злочинної поведінки визначається різновидом сімейного неблагополуччя й набором криміногенних чинників у конкретній сім'ї. Емпіричні дослідження дають змогу виділити загальні чинники та специфічні. До загальних належать структурні порушення, алкоголізація членів сім'ї, низький культурний рівень. Специфічні чинники характерні для детермінації конкретної асоціальної спрямованості. Насильницьки злочини формуються під впливом взаємної агресивності членів сім'ї, частих конфліктів. У сім'ї корисливого злочинця формуються такі якості, як користолюбство, заздрість до матеріального успіху інших, превалювання матеріальних запитів над духовними.

Аналіз особливостей формування особистості дитини в неблагополучній сім'ї засвідчив, що життя в умовах сімейного неблагополуччя акумулює в свідомості дитини комплекс соціально негативних властивостей, унаслідок чого вона стає на злочинний шлях.

Сім'я є моделлю відносин індивіда із суспільством, вона виконує функцію соціалізації, тобто пристосування дитини до життя в суспільстві. Відповідно до сімейного законодавства (статті 180, 150, 151 СК України), батьки повинні виконувати свої безпосередні обов'язки з утримання та виховання дітей. Зроблено висновок, що всякий умисний злочин свідчить про те, що сім'я злочинця якщо не сприяла тому, що трапилося, то принаймні не чинила цьому належного опору.

У підрозділі 2.3. “Сімейне неблагополуччя як криміногенний фактор злочинності неповнолітніх” розглянуто сімейне неблагополуччя; виявлено механізм його впливу на злочинну поведінку неповнолітніх; подано типологізацію неблагополучних сімей.

Зазначено, що сімейне неблагополуччя можна визначити як чинник, що детермінує злочинність неповнолітніх.

У результаті дослідження з'ясовано, що неблагополуччя виявляє себе як у структурі, так і у функціях сім'ї. Виходячи із цього, є підстави для виділення структурного неблагополуччя й функціонального неблагополуччя сім'ї; при цьому в останньому випадку неблагополуччям може характеризуватися будь-яка із сімейних функцій: економічна, правова, виховна, емоційної підтримки, соціальної регуляції, контролю та опіки. Так, неблагополуччя виховної функції може набути вираження або в змісті, або в методах виховання; неблагополуччя функції емоційної підтримки може варіювати від емоційної холодності (неприйняття) до жорстокості й насильства; неблагополуччя соціально-регулятивної та контрольної функції може виявлятися в повній відсутності контролю за поведінкою неповнолітнього або, навпаки, в його гіперопікуванні чи жорстокій регламентації поведінки.

Ухилення від правового виховання сприяє розвитку правового нігілізму, а відсутність правової культури може призвести до антигромадської поведінки неповнолітніх та вчинення ними правопорушень. Разом з тим констатовано, що в Україні практично відсутня відповідальність батьків за ст. 184 КУпАП “Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей” (менше ніж 9%).

Очевидно, що названі види неблагополуччя мають далеко не рівноцінне за силою й механізмом впливу криміногенне значення.

Обґрунтовано, що сімейним неблагополуччям треба визнавати будь-яке порушення в структурі і (або) у функціях сім'ї, яке, негативно позначаючись на процесі засвоєння неповнолітнім соціального досвіду, сприяє розвитку його антигромадської (у тому числі злочинної) поведінки та віктимізації.

Зазначено, що з огляду на криміногенний аспект сімейного неблагополуччя, критеріями класифікації неблагополучних сімей можуть слугувати також їх місце та роль у розвитку злочинної діяльності неповнолітніх. При такому підході, виходячи зі ступеня активності сім'ї в детермінації злочинності неповнолітніх, можна виділити дві групи:

1) сім'ї, що активно залучають підлітків до злочину. Вивчити особливості цих сімей дає змогу кримінально-правова характеристика залучення неповнолітніх до вчинення злочину. Способами залучення можуть виступати пропозиції про вчинення злочину, переконання, шантаж, погрози або застосування насилля. Якщо розглядати роль сім'ї в злочині неповнолітнього у вчиненні злочину з позиції вчення про співучасть, то члени сім'ї (наприклад, один чи обидва батьки) можуть виступати в ролі організатора або підбурювача до злочинної діяльності (частини 3, 4 ст. 27 КК України);

2) сім'ї, що створюють умови для самостійної злочинної діяльності неповнолітніх. У таких має місце нехтування інтересами дитини, формування соціально не схвалюваних властивостей особистості, незадоволення її потреб (не тільки матеріальних), відсутність належного соціального контролю за її поведінкою, що, зрештою, зумовлює вчинення неповнолітнім злочину.

Розділ 3 - “Діяльність державних органів та громадських організацій у подоланні протиправного сімейного неблагополуччя неповнолітніх” - складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Загальнодержавні заходи щодо сприяння сім'ї у виконанні своїх основних соціальних функцій” зазначено, що держава повинна забезпечити умови для всебічного розвитку сім'ї, сприяти їй у реалізації своїх функцій; поліпшення життєвого рівня, а також підвищення ролі сім'ї як основи суспільства.

Враховуючи кризовий стан сучасної сім'ї, необхідно розробити загальнодержавні заходи з подальшого її розвитку та забезпечення успішного функціонування. Це потребує визначення позиції сім'ї не тільки як об'єкта соціальної підтримки та допомоги, а і як суб'єкта взаємодії з державою, громадськістю.

Для реалізації основних напрямів державної сімейної політики доцільно: 1) розробити механізм нормативно-правового забезпечення функціонування сім'ї та механізм стабільного фінансування державної сімейної політики; 2) проаналізувати й упорядкувати загальнодержавні та регіональні цільові програми із соціально-правового захисту сім'ї, що роз'яснюють права сім'ї і її членів на державну підтримку в різних сферах життєдіяльності; 3) розробити та реалізувати програми правової освіти сім'ї; 4) забезпечити державну підтримку діяльності громадських організацій, благодійних фондів, що займаються вирішенням проблем сім'ї; 5) організувати постійний моніторинг становища українських сімей з метою виявлення причин і умов сімейного неблагополуччя, яке детермінує злочинність неповнолітніх; 6) створити у складі державних органів виконавчої влади спеціальні підрозділи соціально-правового спрямування; 7) забезпечити підготовку й перепідготовку наукових і викладацьких кадрів, а також фахівців різного профілю з роботи із сім'єю: юристів, соціальних працівників, педагогів, демографів, медиків, психологів, соціологів тощо.

Особливу увагу при реалізації державної сімейної політики треба приділяти заходам всебічної підтримки й допомоги молодим сім'ям, найбільш ефективними з них є такі: розширення мережі дитячих дошкільних установ; збільшення розмірів грошової допомоги малозабезпеченим сім'ям шляхом зміни критерію малозабезпеченості сімей відповідно до прожиткового мінімуму й збільшення віку дітей, на яких виплачується допомога; збільшення тривалості оплачуваної відпустки по догляду за дитиною; підвищення оплати відпустки по догляду за дитиною; збільшення витрат на утримання дітей у дитячих дошкільних установах; зменшення тривалості робочого дня й робочого тижня, встановлення права на додаткову відпустку для одного з батьків малолітніх дітей; створення умов для швидкого задоволення потреб молодих сімей в отриманні житла; удосконалення системи підготовки молоді до шлюбу. Зазначено, що вказані заходи сприятимуть запобіганню злочинності неповнолітніх. Стратегічна мета загальнодержавних заходів повинна полягати в зміцненні інституту сім'ї, розвитку сімейного способу життя, забезпеченні соціально-економічних, у тому числі й правових, основ сімейних цінностей, необхідних умов для реалізації сім'єю її функцій, насамперед виховної та запобіжної. Сімейна політика має стати окремим самостійним напрямом політики держави.

У підрозділі 3.2. “Спеціально-кримінологічні заходи щодо подолання протиправного сімейного неблагополуччя неповнолітніх” обґрунтовано, що запобігання сімейному неблагополуччю треба розглядати в контексті заходів ранньої індивідуальної профілактики злочинності неповнолітніх.

Профілактика сімейного неблагополуччя посідає особливе місце в системі запобігання злочинності, поєднуючи в собі риси загальносоціальної та спеціально-кримінологічної дії на злочинність. Розглядаючи другу з вказаних складових, варто виходити із загальновизнаного розуміння того, що заходи спеціально-кримінологічні, як основне ядро системи профілактики злочинності, спеціально призначені для запобігання окремим її видам або проявам. Враховуючи взаємозв'язок сімейного неблагополуччя зі злочинністю неповнолітніх, цілком виправданим буде аналіз профілактики сімейного неблагополуччя як відносно самостійного спеціально-кримінологічного напряму запобігання злочинності неповнолітніх.

Профілактику сімейного неблагополуччя треба розглядати в контексті заходів ранньої індивідуальної профілактики злочинності неповнолітніх. Встановлено, що рання профілактика є сукупністю заходів, здійснюваних державними органами й громадськими організаціями, які спрямовані на “оздоровлення” умов життя та виховання неповнолітніх; припинення й усунення джерел негативного впливу на них; корекцію особистості неповнолітніх з девіантною поведінкою. Враховуючи це, органи й установи системи профілактики бездоглядності та правопорушень дітей мають проводити індивідуальну профілактичну роботу з батьками або іншими законними представниками неповнолітніх, якщо вони не виконують своїх обов'язків з їх виховання, навчання і (або) утримання і (або) негативно впливають на їх поведінку або жорстоко поводяться з ними.

Всі спеціально-кримінологічні заходи щодо запобігання сімейному неблагополуччю і його наслідкам можуть бути класифіковані на заходи, спрямовані на збереження сім'ї, і заходи, спрямовані на її роз'єднування. Наголошено, що останні треба розглядати як крайні, екстраординарні. Це можливо в ситуації, коли на дітей впливають безпосередньо криміногенні, протиправні або аморальні дії з боку батьків. У подібних випадках позбавлення батьківських прав, вилучення дитини із сім'ї без позбавлення батьківських прав або розлучення батьків можуть дати позитивний профілактичний ефект, необхідний для запобігання злочину. Із цією метою обґрунтовано необхідність обов'язкового супроводу процедури роз'єднування сім'ї комплексом соціально-реабілітаційних заходів.

Діяльність із запобігання злочинності неповнолітніх повинна ґрунтуватися на принципах законності, гуманного поводження з неповнолітніми; на підтримці сім'ї і взаємодії з нею; на принципах індивідуального підходу до неповнолітніх з дотриманням конфіденційності отриманої інформації, державної підтримки діяльності органів місцевого самоврядування й громадських об'єднань з профілактики бездоглядності та правопорушень неповнолітніх, забезпечення відповідальності посадовців і громадян за порушення прав та законних інтересів неповнолітніх.

У підрозділі 3.3. “Взаємодія соціальних органів та установ і громадськості в забезпеченні нормального сімейного розвитку та виховання неповнолітніх” проаналізовано результативність дій соціальних органів, установ і громадськості із забезпечення нормального сімейного розвитку й виховання неповнолітніх; запропоновано напрями вдосконалення їх діяльності з метою запобігання злочинності та правопорушенням.

Напрями запобігання злочинності неповнолітніх безпосередньо випливають з причин і умов її формування, тенденцій її розвитку. У зв'язку із цим акцентується увага на проведенні цілеспрямованої роботи з усунення недоліків у сфері сімейного, шкільного виховання дітей, особливо у правовій сфері, організації їх дозвілля, з метою протидії антигромадському способу життя, а також підвищення ефективності діяльності органів, діяльність яких спрямована на запобігання злочинності.

Зазначено, що для вирішення проблем профілактики бездоглядності й безпритульності неповнолітніх необхідно створення недержавних громадських закладів: соціальних притулків, дитячих кризових центрів, центрів для членів неблагополучних сімей, які потребують термінової допомоги, пунктів термінової соціальної допомоги “дітям вулиці”, соціально-реабілітаційних центрів, соціальних готелів для бездомних дітей, соціальних поліклінік, денних центрів для бездоглядних дітей тощо. Водночас необхідно вирішити питання щодо їх підтримки та фінансування, оскільки це є запорукою успішного функціонування вказаних закладів. Узгодження зусиль представників державних органів і недержавних установ дасть змогу вдосконалити роботу із соціального захисту сімей і неповнолітніх та запобігти вчиненню злочинів неповнолітніми. Обґрунтовано, що вирішення питань профілактики сімейного неблагополуччя й злочинності неповнолітніх практично неможливе без об'єднання зусиль працівників правоохоронних органів, системи освіти, медиків, соціальних працівників, соціальних педагогів, представників органів культури та дозвілля, спорту, молодіжних об'єднань тощо.

Важливу роль у профілактичній роботі відіграють громадські організації, що діють у сфері сприяння гармонійному розвитку дітей, залучення їх до культури й мистецтва. Ці громадські об'єднання покликані виявляти дітей групи ризику, про що невідкладно повідомляти батьків та співробітників відповідних підрозділів правоохоронних органів. З метою протидії їх деструктивній поведінці, відвернення від вчинення антигромадських дій та злочинів, розвивати позитивні здібності неповнолітніх, залучати до розумових форм проведення вільного часу, знайомити з кращими зразками літератури, музики, живопису й архітектури, з пам'ятками історії, культури та релігії, враховуючи патріотичні і правові заходи виховання, враховуючи особливості вікового сприйняття. Істотний внесок у моральне-правове виховання можуть зробити церкви різних конфесій.

Таким чином, потенційно ефективними механізмами координації діяльності суб'єктів профілактики сімейного неблагополуччя й злочинності неповнолітніх є: формування органами і службами у справах дітей відповідно районних та обласних банків даних неблагополучних сімей і дітей; розробка та реалізація цільових міжвідомчих угод про взаємодію, що затверджуються відомчими розпорядженнями учасників угоди; обмін інформацією про стан правопорушень і злочинності неповнолітніх, спільні аналізи стану й динаміки злочинності та інших форм соціальних відхилень у регіоні; спільне планування профілактичних заходів з фіксацією завдань кожного органу й установи; встановлення відповідальності кожного суб'єкта профілактики за виконання своєї частини роботи з реалізації затвердженого комісією у справах сім'ї, дітей та молоді індивідуального плану реабілітації конкретної сім'ї або дитини.

ВИСНОВКИ

У висновках викладено найважливіші результати проведеного дослідження, зокрема, теоретичне узагальнення поняття сімейного неблагополуччя, його вплив на поведінку неповнолітнього, а також вказано загальносоціальні та спеціально-кримінологічні засоби профілактики сімейного неблагополуччя й злочинів неповнолітніх. Серед висновків найбільш значущі полягають у такому:

1. На основі аналізу поглядів вітчизняних правників на інститут сім'ї подано його визначення та розкрито теоретичний аспект функцій, завдань і ролі сім'ї в життєдіяльності суспільства, основні напрями її діяльності щодо запобігання злочинності, забезпечення нормального фізичного, морального, інтелектуального розвитку дитини як повноцінного члена суспільства. Доведено особливе значення виховної функції сім'ї, яка передбачає формування комплексу запобіжних заходів, що протистоять антигромадській поведінці неповнолітнього та вчиненню ним злочинів. Встановлено, що зміст виховної функції залежить від соціального прошарку, до якого належать члени сім'ї, а також від рівня дотримання правомірної поведінки всіма членами сім'ї, в першу чергу, батьків.

2. Висвітлено основні чинники формування неблагополучних сімей. Встановлено, що у протидії злочинності неповнолітніх основну роль відіграють об'єктивні та суб'єктивні умови виховання. Зазначено, що об'єктивні умови напряму не залежать від сім'ї, батьків, а є фоном для реалізації виховної функції. Суб'єктивні можливості членів сім'ї впливають на формування як позитивної, так і негативної поведінки неповнолітнього, оскільки формують мікроклімат сім'ї, виховне середовище та потенціал, спроможний протидіяти злочинності неповнолітніх. Виділено сім'ю не тільки як підсистему суспільства, а і як окрему внутрішню систему, компонентами якої є батьки та діти.

3. Зазначено, що на формування неблагополучних сімей впливають негативні соціальні процеси демографічного й економічного характеру, які супроводжують перетворення, проведені в країні. Ці процеси істотно послабили батьківську родину як соціальний інститут, яка раніше найбільш послідовно й надійно захищала життя та здоров'я дітей, забезпечувала їх інтелектуальний і моральний розвиток. Особливо істотно погіршилися умови сімейного виховання неповнолітніх у зв'язку з інтенсивним процесом безпосереднього руйнування подружньої сім'ї, у результаті чого з кожним роком збільшується кількість дітей, що виховуються одним з батьків. Найчастіше розпадаються сім'ї у великих містах і розриваються молоді шлюби (30% до чотирьох років подружнього життя). Через розлучення близько трьох мільйонів дітей залишилися без одного з батьків. Крім того, поза зареєстрованим шлюбом щорічно народжується приблизно 19,6% від усіх немовлят, більшість з яких виховується, як правило, тільки матір'ю.

4. Розглянуто кримінологічну характеристику злочинності неповнолітніх, на основі якої встановлено, що, маючи великий виховний потенціал, сучасна українська сім'я не в змозі реалізувати його повною мірою для запобігання злочинності неповнолітніх. Такий висновок зроблено на основі показників, які вказують на високу кримінальну активність неповнолітніх, зростання кількості вчинених ними злочинів, особливо корисливо-насильницької спрямованості; розповсюдження агресії та насильства. Встановлено інші характерні особливості та тенденції, що спостерігаються в злочинності неповнолітніх у сучасних умовах: дедалі більшою мірою злочинність неповнолітніх орієнтується на організовану та групову злочинність; певне збільшення питомої ваги дівчат серед злочинців, їх участь у тяжких злочинах (розбійницьких нападах, зґвалтуваннях і навіть вбивствах); зниження порогу мотивації при вчиненні злочинів - вчинення вбивств, нанесення тяжких тілесних ушкоджень через невагомий привід, а то й узагалі без приводу, виключна жорстокість окремих злочинів, цинізм; поява “нетрадиційних” злочинів (ритуальних вбивств, самозахоплень, вандалізму тощо); кількісне і якісне збільшення так званих фонових проявів (вживання наркотиків, пияцтво, токсикоманія, проституція, небажання займатися суспільно корисною діяльністю, поширення венеричних хвороб і СНІДу); збільшення кількості неповнолітніх з психічними відхиленнями від норми, які перебувають у пограничному з неосудністю стані (обмежена осудність); дедалі частіше об'єднання неповнолітніх з дорослими злочинцями, які стають керівниками, порадниками та навіть співвиконавцями злочинів.

5. Встановлено, що формування делінквентних якостей у неповнолітніх залежно від їх вікових характеристик та особливостей функціонування неблагополучних сімей призводить до зростання латентної злочинності в суспільстві. Латентна злочинність неповнолітніх характеризується раціональністю протиправних дій, які набувають усіх рис прихованої готовності до порушення правових норм. Через неблагополуччя сім'ї неповнолітній стає запрограмованим на злочин, а його поведінка в сім'ї знаходить виправдання, а у певних випадках і схвалення (якщо батьки раніше судимі, займаються жебрацтвом, не працюють, вживають алкоголь чи наркотики тощо). Злочинність серед неповнолітніх “омолоджується”, а підлітки, у свою чергу, пов'язують із злочинною субкультурою певні ціннісні перспективи.

6. Визначено криміногенні чинники неблагополучних сімей, серед яких основними є такі: 1) виховання дітей в умовах неповної сім'ї, одним з батьків; 2) наявність у сім'ї судимих родичів (батьків, братів, сестер, бабусь, дідусів тощо); 3) зловживання спиртними напоями дорослими членами сім'ї, скандали, бійки, сексуальна розбещеність; 4) важке матеріальне становище сім'ї (погані житлові умови сім'ї, відсутність окремої кімнати для дітей, потреба в харчуванні, одязі тощо); 5) низький рівень правової культури, правовий нігілізм батьків та інших дорослих членів сім'ї; 6) грубість, жорстокість, насильство в сім'ї, виховання дітей в умовах емоційного голоду.

7. Наведено типологічні ознаки сімейного неблагополуччя як об'єкта запобіжного впливу та уточнено типологізацію неблагополучних сімей. Існуючі в науці критерії типологізації неблагополучних сімей можуть бути доповнені такими: 1) внутрішні властивості неблагополучної сім'ї, їх зовнішній прояв, відповідно до якого неблагополучні сім'ї можна поділити на дві великі групи: з явною (відкритою) формою неблагополуччя і з прихованою; 2) ступінь активності сім'ї в детермінації злочинності неповнолітніх, виходячи з якого, неблагополучні сім'ї можуть бути представлені як ті, що активно залучають дітей до злочину або створюють умови для їхньої самостійної злочинної діяльності. Запропонований у роботі погляд на поняття й типологію сімейного неблагополуччя дає змогу більш повно оцінити його соціальні наслідки, детально охарактеризувати вплив сімейного неблагополуччя на формування особистості неповнолітнього злочинця, глибше розкрити механізм впливу на вчинення злочинів.

8. Вдосконалено заходи профілактики сімейного неблагополуччя в напрямі: оптимізації інформаційного забезпечення профілактики, поліпшення координації діяльності численних суб'єктів профілактики за рахунок підвищення статусу комісій у справах сім'ї, дітей та молоді і захисту їх прав; розвитку системи соціально-економічної, правової, психологічної, матеріальної допомоги сім'ї. Обґрунтовано, що діяльність суб'єктів з подолання сімейного неблагополуччя й злочинності неповнолітніх повинна мати системний характер (як за комплексом заходів, так і за колом суб'єктів) і бути спрямованою, з одного боку, на всебічний розвиток антикриміногенних сторін інституту сім'ї в цілому, з іншого - на недопущення виникнення, усунення, послаблення або нейтралізацію негативних компонентів сімейного виховання, що детермінують злочинну поведінку.

...