Пріоритети та інструментарій державної політики зайнятості населення в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство регіонального розвитку та будівництва України

АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

ГАМАН Наталія Олександрівна

УДК 354 : 331.5

ПРІОРИТЕТИ ТА ІНСТРУМЕНТАРІЙ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ

25.00.02 - механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

КИЇВ - 2010

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана в Академії муніципального управління Міністерства регіонального розвитку та будівництва України.

Науковий керівник

доктор економічних наук, професор

Дацій Олександр Іванович,

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, головний науковий співробітник відділу інвестиційної політики та розвитку місцевого самоврядування.

Офіційні опоненти:

доктор наук з державного управління, доцент

Латинін Микола Анатолійович,

Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України,

завідувач кафедри економічної політики;

кандидат економічних наук, професор

Іванова Тамара Вікторівна,

Академія муніципального управління (м. Київ),

проректор з навчально-педагогічної роботи.

Захист відбудеться 6 жовтня 2010 р. о 14⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.129.01 в Академії муніципального управління Міністерства регіонального розвитку та будівництва України за адресою: 01042, Київ, вул. Івана Кудрі, 33, к. 220.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Академії муніципального управління Міністерства регіонального розвитку та будівництва України (01042, Київ, вул. Івана Кудрі, 33).

Автореферат розісланий 5 вересня 2010 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.П. Піддубна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Перехід до ринкової економіки, зростання ролі соціальної політики в розвитку суспільства вимагають подальшого уточнення напрямів та методичного обґрунтування шляхів регулювання зайнятості населення. Позитивні зрушення сучасного економічного процесу супроводжуються низкою негативних тенденцій на ринку праці, зокрема пов'язаних із структурним дисбалансом між попитом і пропозицією робочої сили, безробіттям, серед якого велика частина - приховане; низьким рівнем інноваційного розвитку. Зазначені проблеми потребують створення ефективного організаційно-економічного механізму регулювання зайнятості населення в Україні.

Актуальність вирішення цих питань підкреслюється необхідністю формування інноваційної моделі економічного зростання як умови переходу України до економіки знань, яка характеризується широким використанням новітніх технологій, зокрема і на ринку праці. Необхідність удосконалення механізму регулювання зайнятості населення, а також проведення раціональної інноваційної політики в цій сфері зумовлює потребу в дослідженні інноваційних методів, які використовуються суб'єктами ринку праці на макро- і мікрорівнях.

В науковій літературі знаходять своє відображення проблеми регулювання ринку праці. Особливо слід відзначити роботи з теорії ринку праці Д. Гелбрейта, Р. Джакмана, Р. Еренбурга, Д. Кейнса, К. Макконнелла, К. Маркса, А. Оукена, П. Самуельсона, а також українських вчених зі світовим ім'ям: І. Вернадського, С. Подолинського, М. Туган-Барановського. Дослідженню механізму регулювання зайнятості населення в сучасних умовах присвятили свої праці такі відомі вітчизняні вчені, як Л.І. Антошкіна, А.Є. Ачкасов, А.В. Базилюк, Д.П. Богиня, І.К. Бондар, В.С. Васильченко, О.І. Васильєва, О.А. Грішнова, О.І. Дацій, Т.А. Заяць, С.М. Злупко, Т.В. Іванова, А.М. Колот, Ю.М. Краснов, О.М. Кузнєцова, М.А. Латинін, В.М. Лич, Е.М. Лібанова, О.Ф. Новикова, О.Ю. Рудченко та ін. Значний доробок у розробку теоретичних основ регулювання зайнятості внесли науковці інших країн: Б.Д. Брєєв, Н.А. Волгін, А.З. Дадашев, А.Л. Жуков, А.М. Ілішев, Р.І. Капелюшніков, Н.М. Римашевська. Окремі аспекти інноваційних чинників зайнятості розглядали у своїх наукових працях Б.О. Баласинович, Л.С. Лісогор, В.В. Онікієнко, О.А. Попова, В.І. Чижова.

Проте, недостатньо дослідженими залишаються інноваційні процеси регулювання зайнятості населення; вимагає удосконалення механізм регулювання якісних параметрів зайнятості як чинник забезпечення інноваційного розвитку країни; потребують уточнення зміст і структура організаційно-економічного механізму регулювання зайнятості населення, а також обґрунтування пріоритетних напрямів формування політики зайнятості в Україні в процесі інноваційного розвитку. Таким чином, актуальність проблеми, необхідність її подальшої розробки визначає вибір теми наукового дослідження, його мету та перелік завдань для її досягнення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до наукової теми Академії муніципального управління “Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування” (номер державної реєстрації 0108U008164). Внесок автора полягає в розробці теоретико-методичних засад державної політики зайнятості населення.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у теоретико-методичному обґрунтуванні концептуальних засад формування ефективної державної політики зайнятості населення та розробці методичних і практичних рекомендації щодо її вдосконалення в умовах переходу до інноваційного розвитку економіки України.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення таких завдань:

- узагальнити теоретичні положення щодо визначення соціально-економічного змісту зайнятості населення як об'єкта державної політики;

- на основі теоретико-методичних підходів обґрунтувати механізм реалізації державної політики зайнятості населення в контексті інноваційного розвитку країни;

- проаналізувати сучасні пріоритети та інструментарій державної політики зайнятості населення в Україні;

- визначити інноваційні механізми, що використовуються в державній політиці зайнятості населення;

- провести аналіз впливу інноваційного розвитку на відтворення робочої сили та розробити пропозиції щодо підвищення її конкурентоспроможності;

- обґрунтувати пріоритетні напрями і розробити комплекс заходів щодо вдосконалення державної політики зайнятості населення з позицій вимог інноваційного розвитку економіки;

- уточнити методичні підходи щодо коригування професійно-кваліфікаційного балансу на ринку праці шляхом впровадження його систематичного моніторингу;

- розробити нові форми гнучкої зайнятості на основі новітніх технологій.

Об'єктом дослідження є сфера зайнятості економіки України.

Предметом дослідження є пріоритети та інструментарій державної політики зайнятості населення в Україні.

Методи дослідження. Теоретико-методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та специфічні методи наукового пізнання. Зокрема, методи наукової абстракції, поєднання аналізу та синтезу, системного підходу дали змогу здійснити комплексний аналіз теоретичних положень соціально-економічного змісту зайнятості, уточнити зміст і структуру організаційно-економічного механізму регулювання зайнятості; методи кількісного, якісного та порівняльного аналізу, статистичні методи, графічний метод дозволили оцінити стан, проблеми державного регулювання зайнятості, здійснити наочне зображення викладених положень. Для дослідження напрямів зростання ефективності регулювання зайнятості використовувалися методи причинно-наслідкових та функціональних зв'язків, а також метод системного аналізу та синтезу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

вперше:

- обґрунтовано механізм реалізації державної політики зайнятості населення в контексті інноваційного розвитку країни, який розглядається з позицій органічного поєднання державної і ринкової складових шляхом комплексного застосування інструментів та заходів правового, організаційного і соціально-економічного характеру, які проводяться в цілях підвищення рівня зайнятості й високої ефективності використання робочої сили;

удосконалено:

- комплекс заходів щодо підвищення конкурентоспроможності робочої сили - найважливішого чинника сприяння інноваційному розвитку країни, що передбачає налагодження тісної співпраці роботодавців, навчальних підрозділів і служб зайнятості; створення інтегрованих міжвузівських, науково-виробничих впроваджувальних структур; підвищення якості освіти; побудову ефективної системи професійної підготовки і перепідготовки;

- підходи до коригування професійно-кваліфікаційного балансу на ринку праці шляхом впровадження систематичного моніторингу, за якого збір і обробка інформації щодо поточного стану ринку праці здійснюються на всіх структурних рівнях, включаючи зайнятих і незайнятих громадян, роботодавців, спеціалізовані державні установи;

- форми гнучкої зайнятості, які використовуються при реалізації відповідної політики держави та полягають у розвитку телезайнятості, яка передбачає виконання роботи на відстані з використанням інформаційно-комунікаційних технологій, що підвищить продуктивність праці, ефективність виробництва та зменшить загальний рівень безробіття;

дістали подальшого розвитку:

- виділення пріоритетів державної політики зайнятості населення в Україні за умови поєднання інноваційних механізмів державного управління з ринковими регуляторами зайнятості в соціальній та виробничій сферах, зокрема: забезпечення продуктивної зайнятості; підвищення економічної активності безробітних; регулювання міграції населення; стимулювання попиту на послуги робочої сили;

- визначення соціально-економічної сутності зайнятості населення як об'єкта державної політики, яка розглядається через систему якісних і кількісних характеристик, включаючи такі її ознаки, як: продуктивність, раціональність, соціальна корисність, ефективність у контексті з іншими макроекономічними складовими економічного зростання, а також визначені функцій зайнятості населення, які на сучасному етапі розвитку економіки пов'язані, насамперед, з розширеним відтворенням робочої сили.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в дисертаційній роботі сформульовані теоретичні положення та обґрунтовані практичні рекомендації, що спрямовані на розв'язання проблем зайнятості населення в умовах інноваційного розвитку економіки. Найважливіші положення дослідження доведені до стадії конкретних рекомендацій і можуть бути використані при розробці інноваційної моделі розвитку економіки, програм зайнятості населення, програм економічного і соціального розвитку. Низка положень та висновків можуть застосовуватися у практичній діяльності Державної служби зайнятості та її регіональних центрів. Результати дисертаційного дослідження були використані в діяльності Київської обласної державної адміністрації при реалізації регуляторних заходів щодо створення необхідних економічних, організаційних та соціальних умов для забезпечення продуктивної зайнятості населення області, раціонального використання робочої сили (довідка № 11-05/482 від 12.01.2010 р.).

Запропоновані в дисертаційній роботі теоретичні положення використані в навчальному процесі Академії муніципального управління при розробці програм навчальних курсів з державного управління та державного регулювання економіки, інституціональної економіки (довідка № 331 від 25.11.2009 р.).

Особистий внесок здобувача полягає у самостійному отриманні автором наукових результатів. У дисертації розкрито авторський підхід щодо висвітлення і розв'язання проблем формування механізму регулювання зайнятості населення в умовах інноваційного розвитку.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи були викладені й отримали позитивну оцінку на міжнародних науково-практичних конференціях: „Проблеми формування нової економіки ХХІ століття” (Дніпропетровськ, 2009 р.); „Проблеми й перспективи розвитку академічної та університетської науки” (Полтава, 2009 р.); "Державне управління та місцеве самоврядування” (Харків, 2010 р.).

Публікація результатів дослідження. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 8 одноосібних наукових праць, з них 5 - у фахових виданнях. Загальний обсяг публікацій становить 3,25 друк. арк.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 214 найменувань, викладена на 180 сторінках, містить 16 таблиць, 7 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі висвітлено особливе значення формування механізмів державної політики зайнятості населення в Україні, обґрунтовано актуальність теми дисертації, її зв'язок з напрямами, програмами і темами наукових досліджень. Сформульовано мету і завдання дослідження, охарактеризовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено апробацію основних положень.

У першому розділі - ”Теоретико-методологічні засади державної політики зайнятості населення” - обґрунтовано теоретичні основи механізму зайнятості населення як об'єкта державної політики, визначені структурні елементи механізму державної політики зайнятості населення.

Визначено, що в основі державної політики зайнятості населення лежать положення кейнсіанської теорії, згідно з якою зменшення безробіття повинно досягатися за рахунок державної стимулюючої фінансової політики. Але така політика, крім позитивного впливу на економіку, виявила побічні негативні наслідки -- інфляцію. Отже, інфляція є тією ціною, яку економіка повинна сплатити за зниження безробіття. Існує тісний зв'язок між безробіттям та інфляцією. Збільшення безробіття знижує інфляцію і навпаки -- обернена залежність. Вона узагальнена у вигляді кривої Філіпса. Крива Філіпса доповнила кейнсіанську теорію державного регулювання зайнятості. Але подальші дослідження показали, що вона адекватно відтворює зв'язок між інфляцією та безробіттям лише в короткостроковому періоді. У межах великих інтервалів часу цей зв'язок має інший характер. Про це свідчить досвід багатьох країн світу в період 70-80-х років, коли в економіці відбувалося одночасне зростання інфляції та безробіття. Таке явище дістало назву стагфляція. За стагфляції крива Філіпса змішується вправо, тобто в бік збільшення безробіття. При цьому кожний відсоток збільшення інфляції супроводжується додатковим зростанням безробіття. Кейнсіанці пояснюють зміщення кривої Філіпса серією цінових шоків. Іншу точку зору щодо стагфляції мають прихильники неокласичної концепції. Згідно з нею в довгостроковому періоді крива Філіпса набуває вигляду вертикальної прямої, яка бере початок в точці природного безробіття. Тому неокласики виступають за проведення урядом політики невтручання, що дасть можливість ринковому механізму самостійно вирішувати проблеми зайнятості. Кейнсіанці закликають до активного застосування стабілізаційної політики держави, скорочення великих втрат.

В сучасних дослідженнях галузі науки „Державне управління” проблема зайнятості не зводиться лише до зниження рівня безробіття. Значна увага приділяється таким аспектам використання робочої сили, як формування його економічної активності, мотивація, галузеві й професійні структури, перерозподіл робочої сили між галузями і видами діяльності. Встановлено, що на сучасному етапі розвитку національної економіки сутність зайнятості населення як об'єкта державної політики визначається як система соціально-економічних відносин у суспільстві, які забезпечують можливості прикладання праці за допомогою купівлі-продажу робочої сили або іншим шляхом з метою отримання доходу й виконують функції, пов'язані з розширеним відтворенням робочої сили.

Із зазначеного трактування зайнятості випливають функції, які реалізує політика зайнятості - економічна і соціальна. Економічна функція зайнятості полягає у створенні передумов для задоволення особистих і суспільних потреб. Реалізація економічної функції залежить від можливостей суспільства, держави створювати економічно доцільні робочі місця, від повноти зайнятості працездатного населення на робочих місцях і ефективності використання як робочих місць, так і робочої сили. Соціальна функція зайнятості полягає в тому, що зайнятість сприяє розвитку людини і суспільства, і, навпаки, відсутність зайнятості гальмує їх розвиток. Зайнятість може бути глобальною, продуктивною, раціональною, ефективно та соціальнокорисною. Якщо раціональну зайнятість потрібно оптимізувати, то ефективну необхідно максимізувати в країні.

Підвищення рівня зайнятості й високої ефективності використання робочої сили можна досягти лише за умови, що держава візьме на себе певні регулятивні функції з підготовки, розподілу й використання працездатного населення країни. Ринок самотужки вирішити цю проблему в сучасних умовах не спроможний. Тому необхідне досягнення певного оптимуму між державним і ринковим регулюванням, за умов якого буде забезпечена висока ефективність праці та максимальна зайнятість населення. Встановлено, що механізм державної політики зайнятості населення повинен включати три основні блоки (рис. 1).

Рис. 1. Механізм державної політики зайнятості населення

Перший, організаційний, блок регулювання охоплює діяльність суб'єктів управління зайнятістю, якими виступають державні служби зайнятості, профспілки і адміністрація фірм (кадрові служби). Другий блок пов'язаний з регулюванням ринку праці: стимулювання мобільності робочої сили (географічної, галузевої, професійної); професійна підготовка, перепідготовка і консультаційні послуги. Третій блок включає соціально-економічні функції: прогнозування ситуації на ринку праці (на основі аудиту ринку праці); планування розвитку людських ресурсів; розширення форм співробітництва з роботодавцями; підбір робітників для реалізації економічних проектів; реалізація активних програм зайнятості, в тому числі адресованих найменш захищеним категоріям (молоді, інвалідам, одиноким або багатодітним батькам); участь у розробці і реалізації політики зайнятості за тісного співробітництва з представниками роботодавців та найманих робітників.

Невід'ємною складовою організаційного блоку механізму державної політики зайнятості населення є об'єкти зайнятості, якими виступає працездатне населення в цілому, окремі його групи, та органи управління зайнятістю. Важливе місце в організаційному блоці управління посідають організаційні структури. По державній лінії - це центри зайнятості на рівні району, області, держави. Економічний блок механізму включає податкові та фінансово-кредитні важелі регулювання зайнятості - проценти за кредит, ціни, а також таку вагому складову, як фінансова підтримка безробітних.

У сучасних дослідженнях механізмів державної політики зайнятості населення все частіше наголошується на необхідності їх здійснення в контексті інноваційного розвитку країни, пов'язаного із зміною структури і продуктивності праці, впливом на соціальну структуру суспільства, який веде до кількісних і якісних змін у професійно-кваліфікаційному складі робочої сили, зміною системи управління, організації виробництва й праці.

Інноваційна політика держави в сфері регулювання зайнятості включає комплекс заходів, які спрямовані на досягнення такого стану суспільного відтворення, коли зростання рівня зайнятості населення, підвищення конкурентоспроможності робочої сили та продуктивності праці досягається не у спосіб збільшення витрат ресурсів, а переважно за рахунок активного використання нових знань та їхніх матеріалізованих результатів.

У другому розділі - “Аналіз стану та особливості державної політики зайнятості населення в Україні” - досліджено державну політику в сфері регулювання зайнятості населення, визначені інноваційні процеси в системі регулювання зайнятості населення, розглянуто регулювання якісних параметрів зайнятості як фактор забезпечення інноваційного розвитку.

Визначено, що вільно вибрана зайнятість як орієнтир соціальної ринкової економіки є головним принципом, на якому повинні будуватися державна політика і механізм забезпечення продуктивної зайнятості. Передумовами реалізації цього принципу є розвиток всіх форм власності з метою розширення можливостей вибору громадянами сфер застосування праці; недопущення примушування до праці та будь-яких форм дискримінації -- за статтю, віком, національністю тощо. До цих умов треба також віднести економічну та юридичну свободу працівників і роботодавців при наймі та звільненні, свободу переміщення праці і капіталу, створення нового механізму регулювання ринку праці, розвиток системи партнерських відносин щодо розв'язання індивідуальних і колективних спорів.

Усе це означає необхідність створення таких пріоритетів державної політики зайнятості населення: соціального захисту населення у випадку безробіття, здійснення політики сприяння зайнятості та прискоренню адаптації населення до вимог ринкової економіки. Однак, складність утвердження нових пріоритетів політики зайнятості обумовлена інертністю громадської свідомості та уявленням про те, що перехід до ринкової економіки може автоматично розв'язати всі накопичені проблеми у сфері зайнятості.

Недооцінка сфери зайнятості щодо її впливу на розвиток економіки та якість життя населення призвела до того, що механізми зайнятості стали гальмом економічних реформ. Стримування процесу вивільнення робочої сили в період спаду виробництва загальмувало створення інфраструктури ринку праці, системи інформаційного забезпечення служб зайнятості, перебудови системи підготовки кадрів. Певні позитивні зрушення супроводжуються низкою негативних тенденцій на ринку праці, зокрема пов'язаних із структурним дисбалансом між попитом і пропозицією робочої сили, безробіттям, серед якого велика частина - приховане, низьким рівнем розвитком соціальної інфраструктури. Зазначені прояви потребують створення ефективної комплексної політики в сфері зайнятості з урахуванням інноваційних інструментів. Аналіз діяльності Державної служби зайнятості дозволяє визначити певні позитивні тенденції в її діяльності: зростання рівня працевлаштування населення та інших активних методів регулювання зайнятості; збільшення частки незайнятих, які звертаються до служби зайнятості. Однак рівень працевлаштування залишається невисоким, що зумовлено переважно невідповідністю між попитом і пропозицією робочої сили за всіма професійно-кваліфікаційними групами, недостатністю інформації підприємств про вакансії та обмеженістю наявних вільних робочих місць.

Структурно-інвестиційна політика в сфері зайнятості визначає пріоритетні сфери створення нових робочих місць - це малий і середній бізнес, наукомісткі галузі промисловості, споживчий сектор економіки. Характерною ознакою сучасної державної політики повинна бути орієнтація на продуктивну зайнятість, що базується на необхідності вкладень коштів у забезпечення належних умов для існування людини, зростання її добробуту. Забезпечення продуктивної зайнятості можливе лише за умови поєднання інноваційних механізмів органів державного управління з ринковими регуляторами зайнятості. Отже, в державній політиці зайнятості населення інноваційні механізми формуються в соціально-економічній сфері та в подальшому у сфері виробництва і поділяються на організаційні, економічні і демографічні (рис. 2).

Дослідження інноваційних механізмів у державній політиці зайнятості населення показало, що найпомітніше інновації впроваджуються в організаційну ланку механізму регулювання ринку праці шляхом удосконалення діяльності організаційних структур, які здійснюють регулювання зайнятості населення, системи підготовки і перепідготовки кадрів, форм організації виробництва та праці, структури управління наукою і виробництвом. Встановлено, що вплив держави на виробництво за допомогою інструментів фіскальної чи монетарної політики є основним елементом державної політики зайнятості.

державний політика зайнятість населення

.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Інноваційні механізми державної політики зайнятості населення України

Іншим її елементом є державне регулювання наслідків функціонування економіки, пов'язане з виникненням безробіття. Таке регулювання спирається на державні програми, основною метою яких є не зростання виробництва, а створення умов для працевлаштування безробітних. Програмний метод регулювання зайнятості реалізується за двома напрямами: активна політика зайнятості та створення гнучких форм зайнятості. Перший напрям передбачає розробку програм сприяння зайнятості, які охоплюють окремі категорії населення і специфічні випадки загрози безробіття. Головною метою таких програм є скорочення або запобігання зростанню чисельності безробітних. Програми сприяння зайнятості поділяються на три типи: програми суспільних робіт, професійної підготовки молоді та допомоги безробітним.

Встановлено, що програми сприяння зайнятості є інструментом активної політики зайнятості. Термін їхньої дії розрахований на період від шести місяців до двох і більше років. Більшість таких програм фінансується з державного бюджету. Окремі спеціальні програми можуть фінансуватися і через податкову систему (повернення податків). Програми сприяння зайнятості розробляються на державному, регіональному та місцевому рівнях. Контроль за їх реалізацією здійснюється органами державної влади.

Другий напрям передбачає створення умов, здатних підвищити рівень зайнятості населення. До них належать: встановлення для працездатного населення вигідних форм та режимів праці; допомога підприємствам у маневруванні робочою силою, у вирішенні проблем, пов'язаних з використанням праці жінок, людей похилого віку, іноземних працівників, іммігрантів тощо.

Одним із інструментів сприяння зайнятості з боку держави є надання субсидій підприємствам для доплат до заробітної плати працевлаштованим безробітним, на профпідготовку безробітних. Держава також активно стимулює підприємства у випадку працевлаштування та профпідготовки молоді. Однак, на сучасному етапі ефективність застосування перелічених інструментів є катастрофічно низькою.

В умовах активізації інноваційних процесів у суспільстві постає необхідність у забезпеченні систематичної перепідготовки працівників, задоволення їх потреб в освітніх послугах і підвищення кваліфікації, чого неможливо досягти без безпосередньої підтримки роботодавців. Така система безперервної освіти вже давно діє в розвинутих країнах. Важливою складовою впровадження новацій у систему професійної освіти в Україні є розробка професійних кваліфікацій та стандартів з професійної освіти. Отже, інноваційний розвиток країни тісно пов'язаний з політикою зайнятості населення. Відповідно до конкретних умов на окремих етапах формування інноваційної моделі розвитку економіки України слід передбачити необхідне кадрове забезпечення науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт та підготовку кваліфікованої робочої сили для наукомістких, високотехнологічних виробництв і сфери послуг на основі відповідного вдосконалення системи професійної освіти. Дослідження інноваційних процесів у системі регулювання зайнятості населення показало, що найпомітніше інновації впроваджуються в організаційну ланку механізму регулювання ринку праці шляхом удосконалення діяльності організаційних структур, які здійснюють регулювання зайнятості населення, системи підготовки і перепідготовки кадрів, форм організації виробництва та праці, структури управління наукою і виробництвом. Для переходу України на інноваційну модель розвитку необхідна значна трансформація структури зайнятості населення, зокрема формування інтелектуального капіталу, висококваліфікованих спеціалістів, здатних забезпечити генерування та ефективне використання науково-технічних інновацій. У даному напрямі регулювання зайнятості в Україні відбуваються певні зрушення, які включають заходи щодо підвищення рівня професійної підготовки і перепідготовки спеціалістів; використання новітніх технологій навчання; інноваційні проекти, спрямовані на зменшення дисбалансу між попитом і пропозицією робочої сили; розробляються професійні кваліфікації і стандарти з професійної освіти.

У третьому розділі - “Напрями вдосконалення державної політики зайнятості населення в Україні” - визначено пріоритетні напрями розвитку політики зайнятості в Україні, надані пропозиції щодо підвищення якості робочої сили, розроблені шляхи використання новітніх форм організації праці для підвищення рівня зайнятості в Україні.

Зроблено висновок, що регулятивний вплив держави має бути спрямований на безумовне використання певного комплексу законів і нормотворчих актів при максимальній свободі засобів досягнення поставленої мети. Необхідно створювати такі умови зайнятості, які забезпечували б розширене відтворення людського капіталу, матеріальне зацікавлення робітників, розвиток їхніх потреб, розширення інфраструктури для задоволення останніх, а також відповідність професійного рівня і професійно-кваліфікаційної структури працівників вимогам ринкових перетворень. Лише за таких умов може бути забезпечений інноваційний розвиток вітчизняної економіки. Найважливішою економічною детермінантою підвищення попиту на послуги робочої сили є стимулювання створення робочих місць. Розкриваючи перераховані напрями, зазначимо, що для суттєвого підвищення рівня зайнятості в Україні, в першу чергу, необхідно провести структурну перебудову й оновлення базових галузей промисловості, технічне переозброєння та перепрофілювання машинобудування, а на цій основі - широкомасштабне оновлення всієї економіки. Важливим напрямом підвищення попиту на послуги робочої сили виступає всебічне стимулювання товарного виробництва у вигляді прямої підтримки - прямих державних інвестицій у розробку техніки нових поколінь, - і опосередкованої - за допомогою амортизаційних пільг, пільгових кредитів тощо. Така державна підтримка є важливою передумовою інноваційної активності, структурних перетворень і виходу із соціально-економічної кризи. Конче необхідними є розробка концепції проведення селективної інноваційної політики в кожному регіоні, формування мережі національних наукових центрів і гнучких комерційних науково-інноваційних структур, які здійснювали б розробки по всьому циклу "наука - виробництво - споживання" за новітніми технологічними напрямами. Ефективним засобом для створення і збереження робочих місць може стати участь Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття в інвестиційних програмах. Кошти, які вкладені в ці програми, хоча безпосередньо і не створюють робочі місця, проте можуть дати поштовх загальному оздоровленню виробництва, забезпечуючи гарантію зайнятості не лише працівникам даного підприємства, а у випадку розширення виробництва - і додатковій робочій силі, в тому числі безробітним, які пройшли перенавчання. У будь-якому випадку участь в інвестиційній діяльності повинна мати цільовий характер і передбачати виконання умов фонду щодо розширення зайнятості. Одним з джерел інвестицій і створення нових робочих місць може стати накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку потрібно впроваджувати якомога скоріше. Отже, основними напрямами розвитку інвестиційної складової механізму регулювання зайнятості в умовах інноваційного розвитку повинні стати: субсидування перспективних науково-дослідних розробок, що виводять економічну структуру країни на передові позиції; створення необхідних умов (пільгове оподаткування, фінансування) для обмеженого переліку галузей високих технологій з метою завоювання лідируючих позицій на внутрішньому й зовнішньому ринках; інвестиції в людський капітал з метою розвитку інноваційного потенціалу і підвищення якості робочої сили; модернізація виробничої і соціальної інфраструктури; розширення напрямів внутрішнього інвестування. Важливим елементом економічної підсистеми регулювання попиту на послуги робочої сили є фінансово-кредитний механізм. Вважаємо, що основною його складовою, яка потребує вдосконалення, є податкова система - інструмент регулювання розвитку виробництва, підприємництва і ділової активності. Стимулювання створення робочих місць відбувається за рахунок надання податкових пільг роботодавцям. Необхідно подолати пасивність безробітних громадян шляхом впровадження дієвих заходів підвищення економічної активності безробітного населення. Такими заходами можуть стати: фінансове стимулювання безробітних до пошуку роботи; сприяння самостійному працевлаштуванню молоді; діяльність служб зайнятості щодо сприяння самостійному працевлаштуванню; контроль над активністю безробітних під час пошуку роботи; проведення періодичних досліджень мотиваційних чинників підвищення економічної активності безробітного населення. Одним з шляхів розв'язання проблеми нелегальної міграції є створення прозорих та законних можливостей для працевлаштування у країнах призначення. Необхідним заходом у цьому напрямі є розширення системи міждержавних двосторонніх договорів про взаємне працевлаштування громадян, а також збільшення квот для працевлаштування у тих країнах, з якими договори вже укладено. Державні органи повинні взяти на себе відповідальність за організацію легального працевлаштування.

В умовах значного дисбалансу між потребами ринку праці й підготовкою кадрів навчальними закладами необхідно здійснювати чіткий моніторинг поточних і перспективних потреб ринку праці у фахівцях певної спеціальності; здійснювати коротко- і довгострокові прогнози на попит найпоширеніших спеціальностей; посилити взаємозв'язок між структурами, які формують пропозицію освітньо-професійних послуг (вищі й професійно-технічні навчальні заклади, Міністерство освіти і науки України, Міністерство праці та соціальної політики України), та структурами, які формують попит на ринку освітньо-професійних послуг (підприємства, центри зайнятості, безробітні громадяни та ті, що працюють). Тому на сучасному етапі необхідне створення комплексної системи моніторингу ринку праці, за якою збір і обробка інформації щодо поточного стану ринку праці здійснюватимуться на всіх структурних рівнях, починаючи від працюючих і непрацюючих громадян, роботодавців, закінчуючи спеціалізованими державними установами. Програма моніторингу ринку праці включає три етапи. Під час першого етапу здійснюється збір інформації: визначаються конкретні галузі, які здатні в майбутньому забезпечити високий рівень економічного зростання країни; проводиться дослідження потреб цих галузей у спеціалістах; визначаються провідні підприємства і лідери в зазначених галузях; проводяться виконавчі форуми. Якісне виконання цього етапу є надзвичайно важливим, адже на основі зібраної інформації здійснюється майбутнє регулювання зайнятості. Другий етап передбачає дослідження та аналіз зібраної інформації. Підтверджуються і визначаються пріоритети щодо потреб у кількості і якості робочої сили; проводяться форуми щодо розвитку робочої сили; розробляються плани дій; узагальнюються зібрані дані. На цьому рівні здійснюється зворотній зв'язок, тобто проводиться аналіз працевлаштування випускників і безробітних, які знайшли роботу. На третьому етапі відбувається впровадження. Визначаються конкретні підприємства, навчальні заклади, які впроваджують програму; здійснюється їх фінансування; розповсюджується інформація щодо програми; аналізуються результати. На рівні Міністерств освіти, праці або шляхом заснування єдиного координаційного центру на основі аналізу зібраної інформації та відповідних макроекономічних показників, оцінки кон'юнктурних коливань у різних сегментах ринку здійснюється коротко- і довгострокове прогнозування потреб економіки у працівниках конкретних професій і спеціальностей.

Важливим напрямом формування ресурсного забезпечення наукової та інноваційної діяльності є об'єднання зусиль освіти, науки, виробництва і створення інтегрованих структур - міжвузівських, науково-виробничих, впроваджувальних. Основними цілями створення таких структур мають стати: розвиток інфраструктури інноваційного комплексу системи освіти; формування навчально-науково-інноваційних комплексів вищих навчальних закладів; створення системи комерціалізації результатів отриманих наукових досліджень, отримання і захист прав на об'єкти інтелектуальної власності; використання роботи викладачів, вчених для підготовки, перепідготовки спеціалістів у нових економічних умовах та посилення ролі вищих навчальних закладів як центрів інноваційної активності в регіонах. Для досягнення зазначених цілей необхідно удосконалити навчальний процес, підвищити якість освіти шляхом впровадження в неї результатів інноваційної діяльності й закріплення матеріально-технічної бази ВНЗ, використання сучасних технологій навчання, розробки сучасної навчальної техніки. Одним з пріоритетних завдань уряду повинне стати створення системи заохочення і стимулювання приватних підприємств і навчальних закладів до співпраці. Така система включає дві групи інструментів: прямі й непрямі. Останні передбачають надання учасникам проектів податкових преференцій (наприклад, повне або часткове звільнення від оподаткування коштів підприємств, які спрямовуються на фінансування освітніх проектів за договорами з освітніми закладами); забезпечення для підприємств умов отримання і повернення банківських кредитів, які використовуються для цільової підготовки кадрів; пріоритетне розміщення в інтегрованих освітньо-виробничих структурах централізованих замовлень на підготовку кваліфікованої робочої сили. Система стимулювання підприємств і навчальних закладів може мати галузеве, селективне або конкретно-індивідуальне спрямування. В умовах інтелектуалізації праці Україні необхідно створити ефективну систему професійної підготовки і перепідготовки, яка могла б задовольнити потреби ринку праці. Необхідно розробити концепцію випереджувальної освіти, яка передбачала б, що підготовка кваліфікованих кадрів повинна випереджати потреби господарської практики, особливо стосовно технічних спеціальностей. Необхідною складовою частиною цієї концепції повинно стати впровадження державної (з залученням приватного капіталу) системи підвищення кваліфікації.

Бурхливий розвиток інформаційних технологій спричинив появу нових форм гнучкої зайнятості. Згідно з програмами гнучкого робочого часу робочий день поділяється на дві частини: основний час, коли всі робітники повинні бути на своїх робочих місцях, і періоди, коли вони можуть самостійно визначати початок і закінчення роботи за умови відпрацювання необхідної кількості часу. Система гнучкої зайнятості дозволяє робітникам і службовцям ефективніше планувати робочий день і здійснювати необхідні службові контакти.

Особливого значення набуває зміна форм організації праці, пов'язана з впровадженням інформаційно-комунікаційних технологій. Однією з найбільш соціально значущих інновацій у цій сфері є робота на відстані з використанням новітніх технологій. Цей вид роботи відомий під різними назвами - “віртуальні офіси”, “віртуальні мережі”. У США поширений термін “телеком'ютинг” (telecommuting job), в Європі - “телеробота” (telework). Для розвитку телероботи в Україні необхідна підтримка як з боку держави, так і з боку роботодавців, проте на сьогоднішній день вона залишається незначною. Для повноцінного використання телезайнятих у роботі необхідним є законодавче забезпечення їх діяльності, соціальні гарантії. Потрібно внести відповідні зміни в податкове законодавство, в законодавство про працю, зокрема “Кодекс Законів про працю України”, Закон України “Про зайнятість населення”, а також прийняти закони, які захищали б права і авторство телезайнятих. Так, однією з проблем у цій сфері є захист авторства телеробітників. Оскільки вони мають здавати звітність про свою роботу так само, як і штатні працівники, то підтвердженням їх авторства, а отже, і відповідальності за помилки, має бути особистий підпис. В ЄС вже прийнято закони, що полегшують ці формальності для всіх. Зокрема, унормовано поняття “електронний підпис” - спеціальний закодований файл, який містить всю необхідну і достовірну інформацію про автора. Для того, щоб електронний підпис був цілком достовірним і не викликав сумнівів, він підлягає сертифікації. Телеробота має багато переваг: економічних (економія на витратах, зміна продуктивності праці; економія часу; отримання додаткових коштів від подовження в часі обслуговування клієнтів; широкі можливості для сезонної роботи), соціальних (зменшення соціальної напруги в регіонах з високим рівнем безробіття), екологічних (зменшення забруднення навколишнього середовища через зменшення кількості робітників, яким потрібно діставатися до роботи; пом'якшення проблеми ефективного використання землі).

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено вирішення наукового завдання, що полягає у теоретико-методичному обґрунтуванні концептуальних засад формування ефективної державної політики зайнятості населення та розробці методичних і практичних рекомендації щодо її вдосконалення в умовах переходу до інноваційного розвитку економіки України. Отримані результати дослідження підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати висновки та внести пропозиції, які мають наукове й практичне значення.

1. У процесі дослідження визначено, що на сучасному трансформаційному етапі розвитку економіки сутність зайнятості населення як об'єкта державної політики проявляється через економічний, соціальний, демографічний аспекти і визначається як система соціально-економічних відносин у суспільстві, які забезпечують можливості прикладання праці в усіх сферах національної економіки за допомогою купівлі-продажу робочої сили або іншим шляхом з метою отримання доходу й виконують функції, пов'язані з розширеним відтворенням людського капіталу. Показано, що в основі державної політики зайнятості населення лежать положення кейнсіанської і неокласичної теорій. Неокласики виступають за проведення урядом політики невтручання, кейнсіанці закликають до активного застосування стабілізаційної політики держави, скорочення великих втрат. В сучасних дослідженнях галузі науки „Державне управління” проблема зайнятості не зводиться лише до зниження рівня безробіття, розширюються межі її аналізу. Цим зумовлюється необхідність подальших досліджень з виявлення тенденцій трансформації пріоритетів та інструментарію державної політики зайнятості населення в Україні.

2. Обґрунтовано, що неспроможність ринку праці самостійно розв'язати проблеми зайнятості, які несуть у собі потенційну загрозу соціальної нестабільності й конфліктів, гальмування економічного розвитку країни, зумовлює необхідність формування дієвого механізму державної політики. В сучасних умовах цей механізм має базуватися на поєднанні ринкових важелів та методів державної політики з використанням інструментів макро- і мікроекономічного регулювання, які мають реалізовуватися в комплексі, охоплюючи різні рівні й сфери формування, розподілу і використання робочої сили. Визначено, що механізм державної політики зайнятості населення повинен реалізовуватися шляхом комплексного використання взаємопов'язаних інструментів та заходів організаційного, правового, соціально-економічного направлення з метою забезпечення розширеного відтворення і ефективнішого використання робочої сили, стимулювання попиту на її послуги, забезпечення соціального захисту населення.

3. Встановлено, що сучасні пріоритети державної політики зайнятості населення повинні бути засновані на поєднанні ринкових принципів регулювання і участі держави в побудові правил функціонування ринку праці. Такі пріоритети повинні передбачати заходи соціального захисту населення у випадку безробіття, здійснення політики сприяння зайнятості та прискоренню адаптації населення до вимог ринкової економіки. Складність утвердження нових пріоритетів політики зайнятості в Україні обумовлена інертністю громадської свідомості та уявленням про те, що перехід до ринкової економіки може автоматично розв'язати всі накопичені проблеми у сфері зайнятості. Разом з тим, рівень працевлаштування залишається невисоким, спостерігається невідповідність між попитом і пропозицією робочої сили. Структурно-інвестиційний напрям економічної складової державної політики зайнятості населення України характеризується переважно негативними тенденціями, які викликані макроекономічною розбалансованістю ринкових складових та недосконалістю організаційно-регулюючої системи створення робочих місць (інертність державної політики стимулювання створення робочих місць у напрямі розвитку підприємництва).

4. Визначено, що характерною ознакою сучасної державної політики повинна бути орієнтація на продуктивну зайнятість, що базується на необхідності вкладень коштів у забезпечення належних умов для існування людини, зростання її добробуту. Забезпечення продуктивної зайнятості можливе лише за умови поєднання інноваційних інструментів органів державного управління з ринковими регуляторами зайнятості. Отже, в державній політиці зайнятості населення інноваційні механізми формуються в соціально-економічній сфері та в подальшому у сфері виробництва і поділяються на організаційні, економічні і демографічні. Встановлено, що у соціальній сфері відбувається державне регулювання наслідків функціонування економіки, пов'язане з виникненням безробіття. Таке регулювання спирається на державні програми, основною метою яких є не зростання виробництва, а створення умов для працевлаштування безробітних. Вплив держави на виробництво відбувається за допомогою інструментів фіскальної чи монетарної політики.

5. Показано, що для переходу України на інноваційну модель розвитку необхідна суттєва трансформація структури зайнятості населення, зокрема формування інтелектуального капіталу, висококваліфікованих спеціалістів, здатних забезпечити генерування та ефективне використання науково-технічних інновацій. Необхідним є розширення заходів для підвищення рівня професійної підготовки і перепідготовки спеціалістів; використання новітніх технологій навчання, інноваційних проектів, спрямованих на зменшення дисбалансу між попитом і пропозицією робочої сили; впровадження професійних кваліфікацій і стандартів з професійної освіти. Це сприятиме підвищенню якості й конкурентоспроможності робочої сили.

6. З'ясовано, що формування дієвого механізму регулювання зайнятості населення повинне ґрунтуватися на концепції змішаного регулювання зайнятості, за якої регулятивний вплив держави має бути спрямований на безумовне використання спеціальних законів та підзаконних нормативно-правових актів при максимальній свободі застосування засобів досягнення поставленої мети. Запропоновано напрями вдосконалення державної політики зайнятості населення в умовах інноваційного розвитку економіки, серед яких: стимулювання попиту на послуги робочої сили; створення системи ефективного регулювання професійно-кваліфікаційного балансу на ринку праці; підвищення економічної активності безробітних; розв'язання проблем міграції; підвищення якості робочої сили.

7. Визначено, що чинна система прогнозування попиту на ринку праці України потребує удосконалення, насамперед, через брак інформації щодо реальних потреб ринку праці. Для цього запропоновано створення комплексної програми моніторингу ринку праці, за якою збір і обробка інформації щодо поточного стану ринку праці здійснюватимуться на всіх структурних рівнях, починаючи від працюючих і непрацюючих громадян, роботодавців, закінчуючи спеціалізованими державними установами. Програма здійснюється за три етапи, які передбачають: виявлення поточних потреб ринку праці; дослідження та аналіз зібраної інформації; впровадження програми, а також коротко- і довгострокове прогнозування потреб економіки у працівниках конкретних професій і спеціальностей.

8. Обґрунтовано доцільність застосування в Україні телезайнятості як повноправної частини соціально-економічного життя, використання якої дасть змогу вирішити низку соціально-економічних та інших проблем. Для цього запропоновано створити відповідний механізм її регулювання, включаючи законодавче забезпечення; мотивацію роботодавців до створення умов телезайнятості, яка передбачала б, зокрема, фінансові, податкові стимули; інформування працюючого населення та безробітних про можливості й переваги телероботи; систему координації телезайнятості на рівні центрів зайнятості, профспілок, кадрових агентств; створення відповідного технічного інструментарію для поширення телероботи в Україні.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Гаман Н. О. Державна політика в сфері регулювання зайнятості населення / Н. О. Гаман // Наук. вісн. Акад. муніц. упр. - К. : Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління, 2010. - Вип. 1. - С. 172-180. - (Серія “Управління”).

2. Гаман Н. О. Заходи державної підтримки використання новітніх форм організації праці для підвищення рівня зайнятості в Україні / Н. О. Гаман // Інвестиції: практика та досвід. - 2010. - № 5. - С. 64-67.

3. Гаман Н. О. Політика держави в сфері моніторингу ринку праці / Н. О. Гаман // Економіка та держава. - 2010. - № 4. - С. 120-123.

4. Гаман Н. О. Проведення ефективної політики зайнятості в Україні [Електронний ресурс] / Н. О. Гаман // Державне управління: удосконалення та розвиток. - 2009. - № 4. - Режим доступу до журналу: http: // www.dy.nayka.com.ua.

5. Гаман Н. О. Складові механізму державного регулювання зайнятості в умовах інноваційного розвитку / Н. О. Гаман // Інвестиції: практика та досвід. - 2010. - № 4. - С. 23-27.

6. Гаман Н. О. Державна політика в сфері регулювання зайнятості населення / Н. О. Гаман // Проблеми формування нової економіки ХХІ століття : міжнар. наук.-практ. конф. (25-26 грудня 2009 р.) - Дніпропетровськ : Біла К. О., : [В 5-тьох томах]. - Т. 4. - 2009. - С. 12-15.

7. Гаман Н. О. Елементи механізму регулювання зайнятості та ринку праці / Н. О. Гаман // Проблеми й перспективи розвитку академічної та університетської науки : всеукр. наук.-практ. конф. (16-18 грудня 2009 р.). - Полтава : ПолтНТУ, 2009. - С. 30-31.

8. Гаман Н. О. Структурна політика держави в сфері зайнятості / Н. О. Гаман // Державне управління та місцеве самоврядування : міжнар. наук. конгрес (26 березня 2010 р.). - Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ „Магістр”, 2010. - С. 279-280.