Юстиція як складова правових систем сучасних країн світу та України

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми дослідження. Метою правових, політичних і соціальних перетворень, які відбуваються в сучасній Україні, є побудова демократичної правової держави та розвинутого громадянського суспільства, здатних забезпечити належний рівень реалізації та захисту суспільної справедливості, верховенства права, прав і свобод громадян, інших суб'єктів соціального життя.

Як свідчить досвід розвинутих країн, одним з визначальних факторів правового розвитку суспільства є ефективність здійснення правосуддя, з яким безпосередньо пов'язується діяльність прокуратури, адвокатури, нотаріату та інших державних і недержавних інституцій, що утворюють сучасну систему юстиції як особливу правову форму забезпечення соціальної справедливості. За таких обставин все більшої значущості набувають проблеми реформування не тільки судової системи чи правоохоронних органів, які тривають в Україні, але й системи юстиції як певного цілісного функціонального утворення, спрямованого на безпосереднє здійснення правосуддя і правового забезпечення справедливості.

Слід зазначити, що юстиція як в історії світової політико-правової думки, так і в сучасності, незалежно від природи правових сімей чи правових культур і традицій, пов'язується зі справедливістю та її різноманітними проявами в праві.

Водночас аналіз сучасних публікацій, представлених у вітчизняному правознавстві, в тому числі і правознавстві радянського періоду, а також результати дослідження нормативних джерел дозволяють констатувати, що: потребують додаткового вивчення питання особливостей методології досліджень юстиції; поняття «юстиція» лише фрагментарно осмислено в контексті різних підходів до праворозуміння; поза межами теоретичних досліджень залишаються проблеми місця юстиції в правовій системі та її ролі у здійсненні права, реалізації справедливості у сфері правового регулювання; недостатньо розвинутими є й наукові уявлення щодо особливостей функціонування юстиції в країнах, правові системи яких належать до різних правових сімей тощо.

Зазначене вище зумовлює необхідність переосмислення окремих методологічних і теоретичних положень стосовно інтерпретації поняття «юстиція».

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретичної моделі вітчизняної юстиції з урахуванням своєрідності правової системи України та сучасних процесів конвергенції правових сімей, розширення впливу міжнародного права, інтеграції України у європейський правовий простір.

Досягнення поставленої мети зумовлює вирішення таких основних завдань:

- проаналізувати та систематизувати джерела наукового і нормативного характеру, в яких висвітлюються теоретичні уявлення про юстицію та визначаються практичні шляхи її побудови, удосконалення функціонування та перспективи розвитку, виокремити коло існуючих теоретичних і прагматичних проблем та методологічні шляхи їх вирішення;

- розробити теоретичну модель юстиції, що забезпечує можливість її застосування при осмисленні національних систем юстиції країн, що відносяться до різних правових сімей, а також виокремити основні системоутворюючі зв'язки юстиції;

- висвітлити властивості будови та функціонування юстиції країн романо-германської та англо-американської правових сімей, виявити їх загальні (в контексті європейської цивілізації) та особливі риси, а також своєрідність юстиції окремих країн;

- дослідити сучасні процеси розвитку світового правового простору з метою виокремлення основних тенденцій, які спостерігаються у сфері міжнародно-правових відносин, національного права країн і визначення в них місця та ролі юстиції;

- визначити відповідність основних засад та принципів функціонування вітчизняної юстиції сучасним міжнародним та європейським стандартам;

- проаналізувати та узагальнити теоретичні засади та основні напрями подальшого розвитку юстиції в Україні.

1. Теоретичні засади дослідження юстиції як складової правової системи

У результаті вивчення існуючої джерельної бази досліджень юстиції стало можливим здійснити узагальнення щодо стану розробленості наукового юридичного знання та існуючих прогалин у цій сфері, визначити перспективи подальшого формування теоретичної та методологічної бази вивчення юстиції. Зокрема, зроблено висновок, що основна увага з боку науковців, а також юристів-практиків приділена лише окремим питанням організації, функціонування, кадрового чи фінансового забезпечення окремих органів юстиції тощо. Крім того, сучасні автори розглядають юстицію, як правило, в межах окремої галузі права чи сфери державного управління, інтерпретуючи її, внаслідок цього, як ті чи інші органи (суди, прокуратуру тощо), або їх діяльність, що не відображає в повній мірі зміст цього явища.

Поряд з цим, залишається і низка прогалин у науковому пізнанні юстиції, зокрема, відсутнє теоретичне визначення поняття «юстиція», не розвинута методологія досліджень юстиції, фрагментарними є наукові уявлення щодо особливостей функціонування юстиції в різних країнах, а також особливостей організації та функціонування міністерства юстиції передусім як одного з суб'єктів забезпечення юстиційної діяльності, а не тільки центрального органу виконавчої влади.

В подальшому обґрунтовується вибір теоретичних засад і методів пізнання юстиції, серед яких виокремлюються функціональний, діяльнісний, системний та порівняльно-правовий підходи, використання яких дає можливість дослідити юстицію як правове об'єднання суб'єктів, які здійснюють юстиційну діяльність з метою забезпечення справедливості у сфері правового вирішення конфліктів, своєрідність якого зумовлена унікальністю національної правової системи, суспільного і державного устрою, а також іншими факторами.

На підставі проведеного узагальненого аналізу наукових позицій вчених здобувачем зазначається, що в науковій літературі домінуючою є точка зору, згідно з якою розуміння юстиції переважно зводиться до поняття судової системи, судочинства в різних варіантах їх інтерпретації (мирова, адміністративна, конституційна, ювенальна тощо). Проте така наукова модель юстиції є дещо вузькою і не враховує різноманітність форм її існування та проявів. Так, недостатньо вивченими залишаються загальні, особливі та унікальні властивості юстиції різних країн, їх зумовленість належністю до певних цивілізацій і правових сімей, а також особливостями взаємовпливу міжнародного та національного права.

Здобувач робить спробу довести, що дослідження поняття юстиції в різних контекстах, зокрема, у філософському, змістовно-методологічному, порівняльно-правовому та інших, дає можливість значно розширити загальне уявлення про юстицію, визначити її основні риси, властивості та залежності. Саме аналіз юстиції у порівняльно-правовому контексті дозволив виявити залежність розуміння юстиції від домінуючого у країні чи цивілізації правового світогляду та відповідної правової практики, сучасних процесів конвергенції національних правових систем, взаємозумовленості міжнародного, європейського і національного права.

Проведений аналіз та узагальнення наукових інтерпретацій юстиції дозволив запропонувати авторське визначення поняття юстиції як функціонального об'єднання суб'єктів юстиційної діяльності, а також інших спеціалізованих інституцій, призначення яких ситуативне розв'язання конфліктів шляхом безпосереднього здійснення правосуддя як втілення справедливості за допомогою правових засобів і процедур.

2. Інститут юстиції в основних правових сім'ях (системах) світу: загальне та особливе

У країнах романо-германської правової сім'ї, зокрема, у ФРН, Франції, Іспанії, Швеції, Данії, Італії та багатьох інших органи юстиції як представники виконавчої влади беруть активну участь у формуванні корпусу суддів та прокурорів, на них покладено завдання організаційного контролю за роботою загальних та спеціалізованих судів, матеріально-технічного та кадрового забезпечення судових установ. Вони здійснюють нагляд за діяльністю адвокатури, нотаріату, системи установ відбування кримінальних покарань тощо. Важливу роль у сфері забезпечення юстиції відіграють центральні органи виконавчої влади - міністерства юстиції, на які покладаються функції управління та нагляду за діяльністю відповідних органів та установ. Юстиції романо-германського типу притаманна наявність централізованої системи судочинства, в межах якої функціонує достатньо розвинута система адміністративного судочинства (зокрема, у Франції), а також наявність значної кількості квазісудових органів - вузькоспеціалізованих інституцій, наділених судовими повноваженнями з окремих категорій справ.

Загалом система юстиції романо-германського типу має достатньо широкі повноваження і відіграє важливу роль у державно-правовому розвитку. Очевидним також є те, що функціональна система юстиції не обмежується лише судочинством, а охоплює пов'язану з ним діяльність прокуратури, поліції, тюремних установ, органів реєстрації актів громадянського стану, нотаріату, експертних установ, адвокатури, приватних нотаріальних та детективних контор, мирових судів тощо.

Зазначається, що важливою рисою судових систем країн англо-американської правової сім'ї є наявність великої кількості спеціалізованих судів, які, одночасно, не об'єднані в єдину судову систему. Крім того, непрофесійному судочинству, порівняно з юстицією романо-германського типу, надається більше переваг з огляду на швидкість вирішення спорів та нижчу вартість судового процесу, а отже і кількість справ, що вирішуються непрофесійними суддями, становить значно більшу частку від загальної кількості судових справ.

Органи міністерства юстиції наділені достатньо широкими повноваженнями і виконують різноманітні функції щодо організації кримінального переслідування, здійснення розслідування та оперативно-розшукових заходів, підготовки правових висновків з питань законодавства та довідок по судових справах, участі у судових засіданнях у випадках захисту публічних інтересів, забезпечення безпеки в залах судових засідань, особистої безпеки суддів, прокурорів та присяжних, охорони свідків, потерпілих та членів їхніх сімей, контролю за переміщенням засуджених, зберігання доказів тощо.

Загалом, в країнах англо-американської правової сім'ї юстиція має значний вплив на розвиток суспільного і правового життя, формування основних напрямів державної політики. Крім того, у зазначених країнах юстиція також не обмежується лише сферою правосуддя, а включає в себе й систему органів прокуратури, адвокатури, нотаріату, коронерів, поліції та ін.

Серед основних напрямів процесу посилення міжнародного співробітництва автор визначає: активізацію діяльності органів, що забезпечують світовий правопорядок, безпеку світового суспільства; загальне підвищення ролі міжнародних правових інституцій при вирішенні національних або міжнаціональних проблем; глобальні реформації та удосконалення освітніх систем підготовки юристів; формування єдиного інформаційного простору на базі новітніх інформаційних технологій; наближення та гармонізацію національного та міжнародного права; інтеграцію та уніфікацію юридичної практики, вироблення єдиних принципів, стандартів її здійснення.

Автор визначає вплив кожної з названих тенденцій як на ефективність функціонування окремих міжнародних інституцій (Інтерпол, Міжнародна асоціація суддів, Міжнародний союз латинського нотаріату, Міжнародна поліцейська організація, Міжнародний суд ООН тощо), так і на діяльність відповідних національних органів та установ юстиції.

Крім того, у даному підрозділі наголошується на необхідності подальшого вивчення особливостей організації та функціонування міжнародної юстиції в умовах сучасних інтеграційних та глобалізаційних процесів, оскільки відповідний позитивний досвід вирішення міжнародних конфліктів не тільки втілюється у відповідні положення національних законодавств, а й використовується у якості орієнтиру для розвитку національних органів юстиції.

3. Стан та перспективи розвитку юстиції в Україні

Проаналізовано низку стандартів, які впливають на організацію та функціонування юстиції на національному і міжнародному рівні. Зокрема, виокремлено вимоги стандартів як до функціонування всіх галузей юстиції (наприклад, незалежність, гуманність, законність, справедливість тощо), так й ті, що застосовуються в окремих галузях юстиції (мінімальні стандарти відносно безпеки і захисту прокурорів і їхніх сімей, стандарти свободи здійснення професії адвоката, моральність, дотримання норм професійної етики й посилення професійної підготовки нотаріусів та ін.).

Здобувач акцентує увагу на основних проблемах, які уповільнюють, а іноді навіть і унеможливлюють приведення вітчизняної юстиції у відповідність європейським та міжнародним вимогам, серед яких: декларативність значної кількості норм національного законодавства у сфері юстиції, їх невідповідність нормам європейського та міжнародного законодавства; відсутність єдиних зведених процесуальних нормативно-правових актів (зокрема, Нотаріального процесуального кодексу); низький рівень захисту працівників сфери юстиції у випадках можливої небезпеки, пов'язаної з їх професійною діяльністю; неналежне фінансове та організаційно-технічне забезпечення органів та установ юстиції, а також неадекватне соціальне, пенсійне забезпечення її співробітників тощо; відсутність належного рівня кваліфікаційної підготовки (у тому числі і періодичної) та, відповідно, кадрового забезпечення національних органів юстиції; неможливість забезпечення відкритості та прозорості у діяльності всіх без винятку органів юстиції, їх взаємодії із засобами масової інформації; недостатній рівень взаємодії та співробітництва національних органів юстиції між собою, з органами державної влади, суспільством, а також із відповідними міжнародними інституціями та ін.

В результаті проведеного аналізу, здобувач дійшла висновку, що в Україні відсутня єдина узагальнена концепція реформування системи юстиції. Натомість існує цілий ряд пропозицій щодо організаційно-функціональних перетворень окремих її галузей (адміністративної, ювенальної, кримінальної тощо) або інституцій (зокрема, органів нотаріату, адвокатури, виконавчої служби та ін.). Водночас підкреслюється, що зазначені пропозиції не систематизовані, не узгоджені між собою і можуть лише частково допомогти вирішити існуючі проблеми.

В подальшому наголошується на необхідності вироблення єдиної комплексної стратегії реформування та розвитку вітчизняної юстиції. Пропонуються авторські пропозиції щодо удосконалення, які можуть вважатися загальними і необхідними для всіх складових вітчизняної системи юстиції, зокрема: узагальнення існуючої практики та створення єдиних інформаційних ресурсів; удосконалення системи освітньо-кваліфікаційної підготовки фахівців у сфері юстиції; чітке визначення процедури взаємодії органів юстиції і ЗМІ; протидія корупції шляхом створення дієвих антикорупційних механізмів; підвищення рівня правової свідомості громадян, розвиток правової освіти та проведення загальнодержавної інформатизації населення в Україні та ін.

Висновки

правовий юстиція міжнародний

У висновках на основі проведеного комплексного дослідження юстиції, її місця та ролі у правових системах європейської цивілізації, зокрема, в Україні, визначення основних стандартів її організації та функціонування сформульовано теоретичні положення та рекомендації, що мають наукову новизну та можуть мати значення для юридичної науки та правової практики, зокрема:

1. В результаті систематизації та аналізу філософських, історичних та інших джерел, в яких висвітлюються наукові уявлення про юстицію, а також нормативно-правових джерел можливо виокремити різні підходи до розуміння юстиції, проте вони в переважній більшості є завуженими і не відбивають реального стану її цілісного функціонування. Запропонований авторський підхід до інтерпретації юстиції прагне до комплексного її осмислення, а тому до неї віднесено не тільки судові установи, а й інші правові інститути, зокрема, нотаріат, адвокатуру, органи слідства та виконання покарань тощо, спільна діяльність яких дозволяє забезпечити реальне втілення в життя ідеалу справедливості.

2. Предмет, мета, шляхи використання результатів дослідження зумовили вибір філософських, теоретичних засад і методів вивчення юстиції. Використання функціонального, діяльнісного, системного, порівняльно-правового підходів як основних дозволило не тільки розширити коло суб'єктів юстиції, а й поєднати їх за функціональним призначенням в єдину цілісну структуру, основним завданням яких є забезпечення та реалізація соціальної справедливості. Використання таких методів наукового пізнання як історичний, інтерпретаційний, статистичний, прогностичний, спеціально-юридичний та інших дозволило повніше висвітлити особливості досліджуваного предмета та розробити теоретичну модель юстиції.

3. На підставі проведених узагальнень, а також результатів структурно-функціонального аналізу діяльності міністерств юстиції, органів суду, прокуратури, слідства тощо сформульовано та запропоновано до наукового обігу авторське визначення поняття юстиції як функціонального об'єднання суб'єктів юстиційної діяльності, а також інших спеціалізованих інституцій, призначених для розв'язання конфліктів у сфері права, безпосереднього здійснення правосуддя як втілення справедливості за допомогою правових засобів і процедур.

4. Осмислення систем національних юстицій країн, що відносяться до різних правових сімей сучасності, зокрема, романо-германської та англо-американської, дало можливість виявити їх загальні ( в контексті європейської цивілізації) та особливі риси, а також своєрідність юстиції окремих країн. Конкретна або національна побудова юстиції та здійснення юстиційної діяльності як сукупного функціонування державних і недержавних, професійних і непрофесійних, постійних і тимчасових суб'єктів, її місце та призначення в національній правовій системі залежні від багатьох факторів, домінуючим серед яких є природа правової системи. В результаті проведення порівняльного аналізу визначено, що системи юстиції країн різних правових сімей є складним, системним утворенням із розгалуженою будовою, невід'ємними елементами якого є судова система, органи прокуратури, поліції, виконання покарань, нотаріат та адвокатура, а також окремі квазісудові органи та посадові особи, які наділені судовими повноваженнями. Крім того, кожен із зазначених типів юстиції має і свої особливі риси, які обумовлені тим, що інституції юстиції функціонують в правових системах, що відносяться до різних правових сімей.

5. Сучасні інтеграційні та глобалізаційні процеси розвитку людства супроводжуються поглибленням проблем, пов'язаних із розвитком міжнародно-правових відносин, які, у свою чергу, зумовлюють посилення впливу багатьох міжнародних інституцій по врегулюванню суспільних відносин. Сучасні тенденції світового правового розвитку не лише обумовлюють відповідні напрями удосконалення діяльності міжнародної системи юстиції, а й сприяють якісним змінам і підвищенню ефективності діяльності національної юстиції.

6. До основних аспектів невідповідності системи вітчизняної юстиції міжнародним стандартам слід віднести такі: декларативність великої кількості окремих норм національного законодавства у сфері юстиції, його невідповідність міжнародним та європейським нормам; відсутність уніфікованих та кодифікованих нормативно-правових актів, що породжує певні процесуальні помилки та неузгодженість у діяльності працівників юстиції; відсутність єдиних принципів і підходів у діяльності окремих органів юстиції; можливість впливу окремих посадових осіб у діяльність органів юстиції, поширення корупції та інші.

7. Сучасні процеси конвергенції національних правових систем, їх наближення та гармонізації, глобалізації та інтеграції правового розвитку суттєво нівелюють відмінності між правовими реаліями країн європейської цивілізації. Все це зумовлює доцільність з'ясування національної своєрідності вітчизняної правової системи, системи юстиції зокрема та визначення напрямів її реформування як з урахуванням сучасних тенденцій світового і регіонального правового розвитку, так й національних правових традицій, реалій суспільного життя. Так, пропонується виокремити ті пропозиції щодо реформування вітчизняної юстиції, які можуть вважатися загальними напрямами її розвитку, зокрема: узагальнення існуючої практики та створення єдиних інформаційних ресурсів, належне організаційно-технічне забезпечення, зокрема, комп'ютеризацію та вільний доступ до інтернет-ресурсів, особливо у віддалених районах країни; удосконалення системи освітньо-кваліфікаційної підготовки фахівців у сфері юстиції в контексті загальнодержавного реформування системи вищої освіти, зокрема, юридичної підготовки; чітке визначення процедури взаємодії органів юстиції і ЗМІ з метою забезпечення відкритості та прозорості у діяльності юстиції та інші.

Література

1. Гусарєва О.С. Особливості організації адміністративної юстиції в правових системах романо-германського та англо-американського права / О.С. Гусарєва // Право і суспільство.-2009.-№2.-С.63-69.

2. Гусарєва О.С., Тихомиров О.Д. Теоретико-методологічні засади сучасного розуміння категорії «юстиція» / О.С. Гусарєва, О.Д. Тихомиров // Вісник Міністерства юстиції України. - 2010.-№3.-С.28-32.

3. Гусарєва О.С. Судова система України у світлі відповідних міжнародних та європейських стандартів / О.С. Гусарєва // Вісник Кримського юридичного інституту.-2010.- №2.- С. 65-71.

4. Гусарєва О.С. Сучасний стан та перспективи розвитку системи виконання судових рішень в Україні / О.С. Гусарєва // Право і суспільство. - 2010. - №3.-С.41-46.

5. Гусарєва О.С. Юстиція країн романо-германського типу правових систем: історичний аспект / О.С. Гусарєва // Юриспруденція - теорія і практика. - 2010. - № 4.- С.22-27.

6. Гусарєва О.С. Загальна характеристика юстиції в контексті інтеграційних та глобалізаційних тенденцій правового розвитку / О.С. Гусарєва // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. - Ужгород: Поліграф-центр «ЛІРА», 2010. - № 3.- С.72-77.

7. Гусарєва О.С. Ідеал справедливості та німецька юстиція доби Третього Рейху / О.С. Гусарєва // Четверті юридичні читання: Матеріали Міжнародної наукової конференції, 3-4 квітня 2008 р.- К.: Видавництво НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2008. - С.91-93.

8. Гусарєва О.С. Тези до питання про види юстиції / О.С. Гусарєва // //Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку: Матеріали ІХ наукової міжнародної конференції. - К.: Київський університет права, 2008.-С.123-125.

Размещено на Allbest.ru