Удосконалення правового регулювання оплати праці в умовах ринкової економіки

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Демократизація суспільних процесів і становлення правової держави в Україні в умовах розвитку ринкової економіки потребують наведення належного порядку у сфері нормативного забезпечення праці. Адже саме вона служить єдиним джерелом покращання доброту людей, зміцнення могутності і розквіту держави, є одним з необхідних складників процесу виробництва, споживання й розподілу створеного продукту. Ефективність праці значною мірою визначається системою її оплати, яка є важливим засобом підвищення заінтересованості працівників у результатах своєї праці, у збільшенні обсягів виробленої продукції, в поліпшенні її якості й асортименту. В умовах переходу економіки України на ринковий механізм функціонування важливими завданнями є прискорення науково-технічного прогресу, зниження витрат живої праці, механізація трудомістких робіт, поліпшення використання трудових ресурсів, зменшення збитків робочого часу, вдосконалення правового регулювання оплати праці. У царині регулювання оплати праці існує багато проблем, що вимагають якнайшвидшого вирішення на законодавчому рівні. Такими є порушення гарантій на оплату праці, встановлених державою, дискримінація в оплаті праці працівників бюджетної сфери, численні прогалини в чинному законодавстві та ін. Практика господарювання на ринкових засадах підтверджує ту незаперечну істину, що ефективність будь-якої діяльності залежить передовсім від рівня правової регламентації, компетентності і творчої активності управлінських кадрів у цій царині, достатньо глибокого знання ними законодавчої бази й соціальних аспектів господарювання. Ефективність функціонування виробництва й соціальний захист працівників забезпечуються формуванням належних індивідуальних і колективних матеріальних стимулів, провідною формою реалізації яких є оплата праці. З огляду на це дослідження питань, пов'язаних з особливостями правового регламентування оплати плати працівників, і розроблення напрямків удосконалення такого регулювання на сьогоднішній день є досить актуальним кроком у розв'язанні порушеної проблеми. Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в обґрунтуванні особливостей правового регламентування оплати праці в умовах ринкової економіки, а також у підготовці конкретних практичних рекомендацій і наукових пропозицій з розвитку й удосконалення відповідного нормативно-правового забезпечення і правозастосовної практики, що стосуються правового регулювання оплати праці.

Для досягнення поставленої мети в дисертації були поставлені такі дослідницькі завдання:

- сформулювати дефініцію поняття "оплата праці», висвітлити його зміст, установити співвідношення із суміжними правовими категоріями;

- провести періодизацію історії розвитку інституту оплати праці в трудовому праві України;

- узагальнити міжнародний і зарубіжний досвіди правового регулювання оплати праці;

- охарактеризувати роль заробітної плати в умовах ринкової економіки України;

- уточнити структуру заробітної плати;

- розкрити сучасний стан нормативно-правового забезпечення правового регламентування оплати праці;

- визначити основні завдання правового регулювання оплати праці в умовах ринкової економіки;

- виявити принципи правового впорядкування оплати праці й розкрити їх зміст;

- охарактеризувати способи правової регламентації оплати праці в Україні й визначити їх значення в умовах ринкової економіки;

- окреслити напрямки подальшого вдосконалення правового регламентування оплати праці.

1. Соціально-правова характеристика оплати праці

Підкреслюється, що історично в підґрунтя відносин з оплати праці закладаються інтереси працівника й роботодавця. Для працівника оплата праці є доходом, і він прагне до її збільшення. Для роботодавця оплата праці - суттєвий складник витрат, і він намагається його зменшити. Але й у працівника, й у роботодавця є спільні інтереси, пов'язані з результатом виробництва, його ефективністю.

Поглиблено досліджується процес становлення інституту оплати праці на території України протягом Х - ХХІ століть, з більш детальним розкриттям розвитку оплати праці в часи незалежності. В основу дослідження покладено 2 критерії: (1) показники заробітної плати, які застосовувалися для визначення міри праці; (2) методи регулювання оплати праці на різних етапах розвитку держави.

Аналіз становлення й розвитку інституту оплати праці засвідчив, що останній необхідно радикально реформувати. Ринкова перебудова економіки України призвела до серйозних змін у сфері соціально-трудових відносин. По-перше, ринок створює певну нестабільність, невизначеність соціально-економічного стану працівника. По-друге, на відміну від централізованої системи, вирішення широкого кола питань, що раніше покладалося на державу, відійшло підприємствам, установам та організаціям. На сучасному етапі відбуваються глибокі трансформації в мотивації поведінки, в ціннісних орієнтирах працівників. Мотивація стає процесом свідомого вибору особистістю того чи іншого типу поведінки. Щоб забезпечити у працюючих ефективні мотиви до праці й заінтересувати їх у підвищенні її продуктивності, потрібно досягти тісного взаємозв'язку між зростанням добробуту й кінцевими результатами праці, суттєво підвищити роль оплати праці у формуванні життєвого рівня найманого працівника.

Наголошується, що основними ознаками заробітної плати є: (а) заробітна плата служить винагородою за роботу; (б) вона має переважно грошову форму; (в) заробітна плата, будучи об'єктом правовідносин, обумовлює щодо себе право працівника на її отримання й обов'язок роботодавця на її виплату; (г) вона, як правило, обумовлюється трудовим договором; (д) строк, порядок нарахування й виплати заробітної плати встановлюються до початку трудової діяльності; (е) вона має систематичний характер; (є) мінімальний розмір заробітної плати встановлюється на законодавчому рівні; (ж) вона має гарантований характер; (з) заробітна плата виплачується з урахуванням особистого трудового внеску працівника.

Отже, як правова категорія, заробітна плата - це обчислена переважно у грошовій формі винагорода, яку роботодавець відповідно до чинного законодавства, колективних угод і договорів повинен систематично виплачувати працівникові за роботу, зумовлену трудовим договором, з урахуванням його кваліфікації й особистого трудового внеску, не нижче розміру мінімальної заробітної плати.

Заробітна плата є головним засобом відтворення робочої сили, основним джерелом доходів населення, інструментом розподілу й перерозподілу сукупного національного доходу. Справедливий (суспільно прийнятний) розподіл і перерозподіл доходів - це, у свою чергу, передумова й запорука соціальної солідарності суспільства. Заробітна плата - фундамент гідності людини та її соціального статусу. Жодні соціальні допомоги, субсидії чи пільги не в змозі компенсувати морального приниження працездатного громадянина, неспроможного своєю працею забезпечити власній сім'ї гідний рівень життя.

Під правовим регламентуванням оплати праці розуміється діяльність уповноважених органів, спрямовану на впорядкування суспільних відносини у сфері оплати праці за допомогою норм права, його способів і засобів з метою її юридичного закріплення, охорони й розвитку.

Підкреслюється, що жодна країна у світі не в змозі обходитися без регламентації оплати праці, хоча царина, масштаби, методи і процедури останньої різноманітні. Міжнародно-правові акти, звичайно, сприяли позитивним змінам у регулюванні оплати праці в Україні. Основна суть цих змін полягає в тому, що відбулися:

(1) перехід від централізованої системи оплати праці до колективно-договірних принципів її регламентування й законодавчого закріплення державних гарантій в оплаті праці;

(2) запровадження системи укладення колективних угод і договорів з питань організації оплати праці; (3) підвищення статусу колективних договорів і посилення ролі професійних спілок як рівноправної сторони в переговорах, що стосуються встановлення розмірів та умов оплати праці; (4) визначення умов і порядку закріплення розміру мінімальної заробітної плати; (5) розширення прав підприємств у вирішенні питань організації заробітної плати, зокрема, в установленні форм, систем і розмірів оплати праці;

(6) визначення й розмежування сфер державного й колективно-договірного регулювання оплати праці; (7) втілення в життя окремих заходів щодо захисту прав працівників на своєчасне отримання заробітної плати.

Суспільні явища, що відбуваються на міжнародному рівні (глобалізація економіки, посилення конкуренції, мобільність робочої сили й капіталу) значною мірою визначають:

(а) формування вітчизняного ринкового механізму заробітної плати на принципі реальної вартості робочої сили; (б) трансформацію тарифної системи оплати праці в систему, адекватну вимогам ринкової економіки; (в) розвиток форм і систем оплати праці, які ефективно доповнюють тарифну систему. Зроблено висновок, що для вирішення зазначених завдань необхідно використовувати досвід зарубіжних країн з питань організації оплати праці в умовах ринку, а також плідно співпрацювати зі світовими організаціями.

2. “Завдання, принципи та способи правового регулювання оплати праці

Висловлюються міркування, що основними завданнями правового регламентування оплати праці є:

(а) забезпечення суттєвого підвищення рівня оплати праці;

(б) вдосконалення організації обліку оплати праці; (в) запровадження нової, прогресивної системи оплати праці, тобто якісне поєднання відрядної й погодинної системи; (г) забезпечення належного преміювання за сумлінне і якісне виконання обов'язків.

Принципи оплати праці розглядаються як основоположні засади, керівні ідеї, що визначають порядок установлення прав та обов'язків працюючих суб'єктів, гарантії захисту їх прав і законних інтересів. До основних принципів правового регулювання оплати праці належать: (а) єдність і диференціація оплати праці;

(б) рівність оплати за однакову працю; (в) гарантованість; (г) справедливість; (д) соціальне партнерство; (е) стимулювання за якісну й сумлінно виконану роботу; (є) відповідальність за невиконання обов'язків.

Правове регулювання оплати праці, зумовлене характером суспільного виробництва, виступає правовою гарантією розподілу продукту праці між працівником і роботодавцем. Для цього розподілу властиві наступні моменти. По-перше, частина продукту розподіляється відповідно до праці, витраченої працівником у процесі виробництва, що забезпечує заінтересованість трудящих в інтенсивнішому і продуктивнішому використанні свого робочого часу. По-друге, праця вищої кваліфікації оплачується вище порівняно з некваліфікованою при однакових затратах робочого часу, що спонукає працівників підвищувати свою кваліфікацію, загальноосвітній рівень і професійну майстерність. По-третє, праця у важких і шкідливих умовах заохочується матеріально у вищих розмірах порівняно з працею за звичайних (нормальних) умов.

Зазначається, що способами правого регулювання оплати праці є шляхи юридичного впливу на відносини у цій царині, що виражаються в юридичних нормах та інших елементах правової системи. Основними з них є централізоване, договірне й локальне регламентування оплати праці.

На підставі аналізу централізованого (державного) впорядкування оплати праці наголошується, що воно має ґрунтуватися на дотриманні принципів соціальної справедливості, захищеності, рівності і спрямовуватися на розвиток і функціонування ринкових відносин. Гідний і достатній рівень оплати праці, зростання купівельної спроможності населення, забезпечення соціальних пільг і гарантій допоможуть створити сприятливі передумови для подолання кризових явищ, що домінують у державі.

Державне регламентування оплати праці повинне охоплювати: а) здійснення державної політики в царині оплати праці у вітчизняній економіці загалом та в основних її галузях; б) науково-методичне забезпечення оплати й нормування праці на всіх рівнях управління; в) вдосконалення механізму індексації заробітної плати у зв'язку зі зростанням цін; г) удосконалення порядку компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати;

д) забезпечення законодавчого й методичного супроводу реалізації концептуальних засад реформування оплати праці; е) державний контроль за станом оплати праці та ін.

Договірне регламентування оплати праці здійснюється на підставі системи соціально-партнерських угод, що укладаються на державному, галузевому, регіональному й виробничому рівнях. Головною вимогою при цьому є недопущення погіршення матеріального становища працівників шляхом зниження гарантій, передбачених колективною угодою вищого рівня або законодавством.

Цей спосіб регулювання оплати праці дає можливість:

а) більше враховувати взаємопов'язані інтереси працівників і роботодавців; б) у погоджувальному порядку визначати й фіксувати в колективних договорах та угодах взаємовигідні умови оплати праці; в) враховувати специфіку виробництва й організації праці на конкретному підприємстві, а також територіальні особливості регіону й виробничі - галузі.

Визначено, що договірне регулювання в трудових відносинах, зокрема, у сфері оплати праці, - це прояв процесів децентралізації, які є новими й часом складними для правової свідомості не тільки найманих працівників, а й головним чином для роботодавців. Таке регламентування здійснюється на декількох рівнях: державному, галузевому, регіональному й виробничому. Обґрунтовується співвідношення зазначених рівнів договірної правової регламентації оплати праці та її подальше вдосконалення.

Доведено, що до функцій локального способу правового регулювання оплати праці належать: а) первинне правове впорядкування оплати праці; б) координація відносин працівників і роботодавців; в) реалізація, конкретизація, доповнення й експериментальна перевірка правових норм; г) підвищення рівня встановлених державою гарантій трудових прав працівників.

Наголошується, що перехід до ринкових відносин обумовлює потребу в перегляді самої суті заробітної плати, основних підходів до її формування, а також інструментів впливу держави на оплату праці. Законодавцеві належить це враховувати під час кодифікації трудового законодавства.

Зазначається, що існує необхідність усунення негативних чинників, які впливають на розвиток інституту оплати праці в державі. Доводиться доцільність відходу від негативної концепції заробітної плати, яка охоплює: а) занижену до мінімальної межі оплату праці; б) у переважній більшості випадків відсутність зв'язків між заробітною платою, освітою, кваліфікацією та якістю праці; в) зростання в доходах населення грошових надходжень, які не належать до оплати праці; г) зменшення доходів населення на рівні державної політики. Запропоновано новий механізм підвищення рівня оплати праці шляхом багаторазового й більш поступового підвищення мінімальної заробітної плати, а також рівня соціального забезпечення працівників.

Зроблено висновок про доцільність державного сприяння системній організації нормування праці, яке повинно включати:

(а) чітке правове регулювання питань нормування праці;

(б) орієнтацію учасників трудових відносин і соціального партнерства на постійне здійснення й удосконалення нормування праці; (в) підтримку ініціатив роботодавців і дослідників, які займаються дослідженням і розробкою матеріалів у сфері нормування праці.

Висновки

правовий заробітний трудовий

У дисертації подане теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке виявляється у вирішенні проблем правового регулювання оплати праці в умовах ринкової економіки, вдосконаленні понятійного апарату і формулюванні науково-практичних рекомендацій, які мають бути покладені в основу якісного перетворення механізму правового регулювання оплати праці.

1. Визначено основні ознаки заробітної плати: (а) вона становить собою винагороду за роботу; (б) має переважно грошову форму; (в) як об'єкт правовідносин обумовлює щодо себе право працівника на її отримання й обов'язок роботодавця на її виплату; (г) обумовлюється, як правило, трудовим договором; (д) строк, порядок нарахування й виплати встановлюються до початку трудової діяльності; (е) має систематичний характер; (є) її мінімальний розмір установлюється на законодавчому рівні; заробітна плата має гарантований характер; (ж) виплачується з урахуванням особистого трудового внеску працівника.

2. Визначено, що заробітна плата - це обчислена переважно в грошовій формі винагорода, яку роботодавець відповідно до чинного законодавства, колективних угод і договорів повинен систематично виплачувати працівникові за роботу, обумовлену трудовим договором, з урахуванням його кваліфікації й особистого трудового внеску, не нижче розміру мінімальної заробітної плати.

3. В дослідженні доведено, що функції оплати праці - це її призначення й роль як складника сфери практичної діяльності щодо узгодження й реалізації інтересів найманих працівників і роботодавців. Винятково важлива роль оплати праці в механізмі ринкової економіки зумовлена тим, що вона має виконувати такі основні функції: (а) відтворювальну - функцію джерела коштів для розширеного відтворення робочої сили; (б) стимулюючу - функцію основної ланки мотивації високоефективної праці, встановлення безпосередньої залежності заробітної плати від кількості і якості праці кожного працівника, його трудового внеску; (в) регулюючу - функцію засобу перерозподілу робочої сили з урахуванням ринкової кон'юнктури; (г) соціальну - функцію забезпечення соціальної справедливості, однакової винагороди за однакову працю; (д) узгоджувальну - функцію формування платоспроможного попиту населення, під чим розуміється форма виявлення потреб, забезпечених грошовими коштами покупців, з одного боку, й виробництва споживчих товарів - з другого. Функції оплати праці тісно взаємозв'язані між собою, і лише за їх сукупності досягається ефективна організація заробітної плати. Протиставлення й неузгодження будь-якої з них сприяють, як свідчать і світовий, і вітчизняний досвід, кризовим явищам в економіці країни.

4. До основних завдань правового регулювання оплати праці віднесено: (а) забезпечення суттєвого підвищення рівня оплати праці; (б) вдосконалення організації обліку оплати праці;

(в) запровадження нової, прогресивної системи оплати праці, тобто якісне поєднання відрядної й погодинної системи; (г) забезпечення належного матеріального заохочення за сумлінне і якісне виконання обов'язків.

5. Організація обліку оплати праці має ґрунтуватися на оптимізації тарифного регулювання заробітної плати, завданням якої є: (а) вдосконалення тарифної системи шляхом встановлення співвідношень тарифних ставок залежно від рівня кваліфікації працівників; (б) втілення в життя гнучких форм і систем оплати праці, включаючи контрактну й безтарифну; (в) розроблення внутрішньовиробничих тарифних умов оплати праці як чинників підвищення мотивувальної і стимулюючої ролі тарифних систем на підприємствах; (г) опрацювання мотиваційного механізму регулювання міжпосадових окладів, міжкваліфікаційних рівнів оплати праці; (д) вдосконалення нормування праці як засобу впорядкування міри праці та її оплати; (е) обґрунтування вибору найефективніших форм і систем оплати праці; (є) колективна регламентація заробітної плати.

6. Доведено, що державне регулювання оплати праці повинно охоплювати: (а) здійснення державної політики у сфері оплати праці у вітчизняній економіці загалом та в основних її галузях;

(б) науково-методичне забезпечення оплати й нормування праці на всіх рівнях управління; (в) запровадження механізму індексації заробітної плати у зв'язку зі зростанням цін; (г) удосконалення порядку компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати;

(д) забезпечення законодавчого й методичного супроводу реалізації концептуальних засад реформування оплати праці; (е) державний контроль за станом оплати праці.

7. Основні функції договірного регулювання оплати праці: (а) конкретизація правових норм, які встановлюються, реалізуються й забезпечуються державою; (б) кількісне збільшення гарантій і компенсацій, передбачених законодавством; (в) усунення прогалин чинного законодавства у сфері оплати праці. Цей спосіб регламентування оплати праці дає можливість: (а) більше враховувати взаємопов'язані інтереси працівників і роботодавців; у погоджувальному порядку визначати й фіксувати в колективних договорах та угодах взаємовигідні умови оплати праці;

(в) враховувати специфіку виробництва й організації праці на конкретному підприємстві, територіальні особливості регіону й виробничі - галузі.

8. Визначено функції локального способу правового регулювання оплати праці: (а) первинне правове впорядкування оплати праці; (б) координація відносин працівників і роботодавців; (в) реалізація, конкретизація, доповнення й експериментальна перевірка правових норм; (г) підвищення рівня встановлених державою гарантій трудових прав працівників.

8. Основними напрямками вдосконалення правового регулювання оплати праці в сучасних умовах є: (1) прийняття програми економічного розвитку країни на перспективу, складовою частиною якої повинен бути план реформування системи оплати праці на найближчі 3-4 роки; (2) опрацювання і здійснення комплексу заходів, спрямованих на стабілізацію рівня життя, зміцнення соціального захисту працівників, у тому числі шляхом ліквідації заборгованостей по виплаті заробітної плати, введення заборони використання натуральної оплати; (3) запровадження заходів, спрямованих на підвищення рівня оплати праці, в тому числі поступового збільшення розміру мінімальної заробітної плати з метою наближення до європейського рівня; (4) посилення нагляду й контролю за дотриманням законодавства про оплату праці, а також підвищення відповідальності роботодавців за порушення права в цій царині; (5) посилення ефективності механізму договірного регламентування оплати праці між роботодавцями й найманими працівниками через акти соціального партнерства; (6) посилення державної регламентації оплати праці на підприємствах, в установах та організаціях державної форми власності; (7) вдосконалення законодавства у сфері оподатковування заробітної плати з метою зниження податкового навантаження на неї; (8) вироблення дійового організаційно-економічного механізму стимулювання в досліджуваній царині;

(9) закріплення на законодавчому рівні сучасних систем регулювання нормування праці; (10) встановлення справедливого співвідношення між основною заробітною платою, преміями й надбавками; (11) забезпечення інкорпорації норм міжнародного трудового права в законодавчі акти України, що стосуються порушених у дисертації питань.

Література

1. Гальченко О.С. Історична основа становлення та розвитку інституту оплати праці в трудовому праві України / Оксана Сергіївна Гальченко // Актуальні проблеми права: теорія і практика. Збір. наук. праць. - Луганськ: Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. - 2010. - №15. - С. 191-197.

2. Гальченко О.С. Принципи правового регулювання оплати праці / Оксана Сергіївна Гальченко // Актуальні проблеми права: Теорія і практика. Актуальні проблеми права: теорія і практика. Збір. наук. праць. - Луганськ: Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. - 2010. - №16. - С. 236-243.

3. Гальченко О.С. Напрямки удосконалення правового регулювання оплати праці в сучасних умовах / Оксана Сергіївна Гальченко // Науковий вісник Ужгородського університету. - 2010. - випуск №13. - С. 474-477.

4. Гальченко О.С. Пріоритетні задачі правового регулювання оплати праці в Україні / Оксана Сергіївна Гальченко // Форум права. - 2010. - №2. - С. 167-172.

5. Гальченко О.С. Заробітна плата в умовах ринкової економіки / Оксана Сергіївна Гальченко // Південноукраїнський правничий часопис. - 2009. - №4. - С. 183-187.

6. Гальченко О.С.До питання заробітної плати в умовах ринкової економіки / Оксана Сергіївна Гальченко // Правові засоби забезпечення та захисту прав людини: вітчизняний та зарубіжний досвід: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції науковців, викладачів, аспірантів, студентів. Книга 1. м. Луганськ, 21-22 квітня 2010р. / За ред. проф. Л.І. Лазор. - Луганськ: Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, 2010. - С.67-71.

Размещено на Allbest.ru