Цивільно-правова відповідальність за порушення договору

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМ. В.М. КОРЕЦЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Цивільно-правова відповідальність за порушення договору

Виконав Верховець Анатолій Анатолійович

Київ - 2010

АНОТАЦІЯ

договірний правовій законодавство судовий

Верховець А.А. Цивільно-правова відповідальність за порушення договору. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - Київ, 2010.

Дисертація містить комплексний науковий аналіз сучасних теоретичних і практичних правових проблем договірної цивільно-правової відповідальності. Зокрема, у роботі досліджено зміст, принципи, функції, підстави, види і форми договірної відповідальності. Встановлено та проаналізовано критерії розмежування цивільно-правових санкцій та санкцій договірної відповідальності. Здійснено порівняльний аналіз підходів до вирішення проблем правового регулювання відповідальності за порушення договору у зарубіжних країнах. Значна увага приділена аналізу сучасної судової практики щодо відповідальності у договірних відносинах. Сформульовані пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства України.

Ключові слова: договір, відповідальність, вина, шкода, відшкодування збитків, моральна шкода, неустойка, завдаток, компенсація.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми зумовлена змінами договірних відносин в перехідних до ринкових умовах, новими сучасними підходами до цивільно-правового регулювання цих відносин, що потребують досконалого нормативного закріплення, зокрема, відносин договірної відповідальності, правове регулювання яких здійснюється на основі закону, договору, принципів цивільного права і звичаїв ділового обороту. З розширенням дії принципу свободи договору виникла низка питань щодо співвідношення положень договору про відповідальність сторін у разі його порушення та норм закону, що регулюють договірну відповідальність, щодо співвідношення санкцій, визначених договором і законом, щодо застосування принципів договірної відповідальності на практиці, щодо застосування запозичених із зарубіжної практики підходів до обрахунку розміру збитків та визначення обсягу договірної відповідальності з врахуванням відповідних положень міжнародних угод.

Вважається, що цивільно-правова відповідальність, як договірна, так і недоговірна, достатньо досліджені наукою цивільного права та належно врегульовані Цивільним кодексом України і спеціальними законами. Але судова практика, практика виконання договірних зобов'язань свідчать про недосконалість законодавства, неоднозначне розуміння окремих понять, норм закону і його застосування (наприклад, стосовно моральної шкоди у договірних відносинах, щодо 3 % річних від простроченої суми грошового зобов'язання та ін.). Колізії породжують і неоднозначні підходи ЦК України і ГК України до визначення обсягу договірної відповідальності та специфіки застосування її санкцій.

Для забезпечення виконання компенсаційної функції цивільно-правової відповідальності практикою породжуються нові види санкцій, що потребують вивчення.

Нова судова практика незалежної України створює підґрунтя для вдосконалення законодавства про договірну відповідальність та правильного його тлумачення і застосування, дозволяє прогнозувати певною мірою подальший розвиток договірних цивільно-правових відносин, допомагає удосконалювати цивілістичний понятійний апарат. Цей досвід покладено в основу дисертаційного дослідження.

Актуальність дослідження викликана і тим, що донині відсутня єдина концепція розуміння договірної відповідальності як системи чітко визначених санкцій, оскільки ні законодавець, ні правники не визначились, які саме санкції слід відносити до санкцій договірної відповідальності.

Теоретичну основу даної роботи складають праці С.С. Алексєєва, Ю.Г Басіна, Т.В. Боднар, С.М. Бервено, В.І. Борисової, М.І. Брагінського, С.М. Братуся, В.В. Вітрянського, В.П. Грибанова, О.С. Іоффе, О.В. Дзери, О.В. Дмитрієвої, В.М. Коссака, Н.С. Кузнєцової, І.М. Кучеренко, В.В. Луця, Р.А. Майданика, Г.К. Матвєєва, О.О. Мережка, П.Е. Недбайла, О.А. Підопригори, В.В. Ровного, Н.А. Саніахметової, М.М. Сібільова, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Р.О. Стефанчука, М.К. Сулейменова, Є.О. Суханова, В.О. Тархова, Є.О. Харитонова, Р.О. Халфіної, Я.М. Шевченко, Р.Б. Шишки та ін.

Все вищевказане свідчить про актуальність і важливість даного дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до наукової теми відділу проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького «Суб'єкти цивільного права України» (номер державної реєстрації РК 0106U012117) та пов'язане з розробкою основних проблем договірного права.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження - сформувати комплексний підхід до розуміння цивільно-правової відповідальності за порушення договору, встановити її особливості та розробити пропозиції, спрямовані на вдосконалення правового регулювання договірної відповідальності. Відповідно до мети поставлені завдання, вирішення яких склало зміст роботи:

- проаналізувати види та форми договірної цивільно-правової відповідальності в сучасних умовах;

- виявити сутність та значення принципів договірної відповідальності;

- встановити розмежування санкцій договірної відповідальності від суміжних правових категорій;

- проаналізувати умови цивільно-правової відповідальності за порушення договору;

- обґрунтувати склад цивільного правопорушення як підставу договірної відповідальності;

- виявити основні відмінності цивільно-правової відповідальності за порушення договірних зобов'язань від цивільно-правової відповідальності за порушення недоговірних зобов'язань;

- з'ясувати співвідношення договірних форм (санкцій) цивільно-правової відповідальності та довести їх самостійність;

- сформулювати пропозиції по вдосконаленню чинного законодавства, що регулює договірну відповідальність;

Об'єктом дослідження виступають цивільні правовідносини, пов'язані з цивільно-правовою відповідальністю в системі сучасного українського договірного права.

Предметом дослідження є проблеми правового регулювання договірної відповідальності.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність наукових прийомів і методів дослідження явищ і процесів, що включають порівняльно-правовий, конкретно-історичний, формально-юридичний, структурно-функціональний, логічний, а також інші методи. Методологічний апарат дисертаційного дослідження побудований на єдності емпіричного і логічного у правових явищах (тобто у центрі уваги знаходиться проблема відповідності норм права і наукових підходів до їх тлумачення і застосування потребам юридичної практики).

Діалектичний метод надав можливість проаналізувати наукові позиції щодо змісту договірної відповідальності та розвитку нових підходів і уявлень про неї. Структурно-функціональний метод використовувався для дослідження санкцій договірної відповідальності та її видів, складу правопорушення. За допомогою порівняльно-правового методу і конкретно-історичного досліджувались принципи договірної відповідальності, з'ясовувались їх роль і значення, а також умови договірної відповідальності. Порівняльно-правовий метод застосовувався і для порівняння та вивчення досвіду інших держав стосовно вироблених ними підходів до регулювання договірної відповідальності. Логічний та формально-юридичний методи використані для визначення понять, формулювання пропозицій по вдосконаленню законодавства.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в незалежній Україні після прийняття ЦК і ГК здійснено комплексне дослідження відносин цивільно-правової відповідальності за порушення договору, у результаті якого виносяться на захист такі основні положення:

вперше:

- обґрунтовано, що компенсація як разове грошове стягнення замість відшкодування збитків або стягнення доходу є самостійною формою цивільно-правової відповідальності і договірної, зокрема, а не способом відшкодування шкоди і не законною неустойкою;

- аргументовано і доведено доцільність і значимість поширення таких форм відповідальності, як відшкодування моральної шкоди та разового грошового стягнення (компенсації) у сфері договірних відносин;

- обґрунтовано необхідність внесення доповнення у ст. 611 ЦК, де пропонується зазначити серед правових наслідків порушення зобов'язання втрату завдатку і компенсацію як разове грошове стягнення;

- запропоновано відповідно до міжнародних угод і міжнародної практики законодавчо визначити види збитків (абстрактні, конкретні, прямі, супутні, непрямі, передбачувані, непередбачувані), їх зміст та підходи до обрахунку;

- обґрунтовано і доведено, що 3% річних, передбачені як форма відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання у ст. 625 ЦК, за своєю правовою природою є неустойкою-пенею;

- запропоновано змінити назву ст. 858 ЦК, оскільки в ній йдеться, окрім відповідальності, і про інші правові наслідки, на таку: «Правові наслідки у разі порушення вимог щодо належної якості роботи»;

- обґрунтовано необхідність внесення доповнення до абз.2 ч. 1 ст. 614 ЦК щодо доведення невинуватості особи. Критерій вжиття всіх залежних від боржника заходів непридатний для визначення вини чи невинуватості. Критерій належної дбайливості для цих цілей цілком застосовний. Доцільно абзац 2 ч. 1 ст. 614 ЦК сформулювати як: «Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів, відповідних тому ступеню дбайливості і обачності, який вимагався від неї згідно з характером зобов'язання та умовами обороту».

удосконалено:

- критерії розмежування форм цивільно-правової відповідальності, мір спонукання до належного виконання зобов'язання та засобів оперативного впливу на порушника. Міри спонуки доцільно вирізняти за критерієм повторного виконання боржником на вимогу кредитора дій, що відносяться до предмета зобов'язання, або усунення недоліків виконання. Для засобів оперативного впливу, навпаки, визначальними є конкретні дії (заходи) кредитора по запобіганню порушенню боржником зобов'язання чи його припиненню;

- концепцію про систему принципів договірної відповідальності. До них віднесено принцип законності, відповідальності за наявності вини, повного відшкодування, свободи договору, справедливості, добросовісності та розумності. Додатково аргументовано, що принцип відповідальності за наявності вини залишається основним принципом договірної цивільно-правової відповідальності.

дістало подальшого розвитку:

- обґрунтування, що договірну відповідальність, як і цивільно-правову відповідальність в цілому, найбільш доцільно розглядати як санкцію, у якій покладається на боржника новий, додатковий до основного, обов'язок, що є для нього додатковим майновим обтяженням;

- положення про зменшення значення в ринкових умовах принципу реального виконання зобов'язання у порівнянні з його значенням у плановій економіці та доведено, що цей принцип не є принципом договірної відповідальності;

- наукове обґрунтування основних форм договірної відповідальності. На підставі аналізу форм цивільно-правової відповідальності до основних форм договірної відповідальності віднесено відшкодування збитків та моральної шкоди, неустойку, втрату завдатку, разову грошову компенсацію.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження визначається проведеним узагальненням проблемних питань застосування цивільно-правової відповідальності за порушення договору, а також можливістю використовувати висновки і результати дисертації у законотворчій діяльності у процесі вдосконалення цивільного та господарського законодавства, у практичній діяльності суб'єктів цивільних та господарських відносин, у навчальному процесі при вивченні цивільного права та відповідних спецкурсів.

Апробація результатів дисертації була здійснена на Міжнародній науково-практичній конференції «Права і свободи людини і громадянина: проблеми судового захисту» (м. Київ, 23-24 листопада 2007 р.), Всеукраїнській науковій конференції «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 18-19 квітня 2008 р.).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми та ступінь її дослідження, визначено мету роботи і основні завдання, наукову новизну дисертації та її практичне значення, вказано методи дослідження та відомості про апробацію результатів роботи.

Розділ 1 «Загальна характеристика договірної цивільно-правової відповідальності» складається з трьох підрозділів, у яких розкрито поняття, зміст, функції, принципи, види договірної відповідальності.

У підрозділі 1.1 «Поняття договірної відповідальності як виду цивільно-правової відповідальності» приділена увага різним поглядам науковців на юридичну природу цивільно-правової та договірної відповідальності. Цивільно-правову відповідальність розуміють і як правовідношення, і як обов'язок, і як санкцію, і як реалізацію санкції. Підтримано думку О.С. Іоффе про розуміння цивільно-правової і, зокрема, договірної відповідальності як санкції за вчинене правопорушення. Договірна відповідальність - це така санкція за порушення зобов'язання, заснованого на договорі, яка породжує для порушника негативні наслідки у вигляді покладення на нього нових чи додаткових цивільно-правових обов'язків, що створюють для нього майнове обтяження. Дана відповідальність виникає незалежно від того, договором чи законом вона встановлена. Слід розрізняти підстави договірної відповідальності, відповідальність як сформульовану (встановлену) санкцію і реалізацію відповідальності.

Проблемою сучасної практики є розмежування договірної і позадоговірної відповідальності. Це значимо з огляду на те, що розмір відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язань за договором, може бути обмеженим, а при відшкодуванні позадоговірної шкоди, остання підлягає стягненню в повному обсязі (ст. 1166 ЦК України).

Договірна відповідальність є різновидом цивільно-правової відповідальності і має всі її ознаки. Але оскільки вона потрапляє під регулятивний вплив договору, то ним можуть бути визначені і межі відповідальності сторін, види санкцій, підстави звільнення від відповідальності (наприклад, форс-мажор), розподіл ризиків і т.п.

До функцій договірної відповідальності віднесено превентивну, каральну, компенсаційну, сигнальну, стимулюючу. Елемент караності, на думку автора, притаманний договірній відповідальності. Це доказується тим, що порушник позбавляється певних майнових благ, тим, що чинний ЦК передбачає можливість відповідальності у розмірі більшому від реально заподіяної шкоди (як приклад, штрафна неустойка). Автор дійшов висновку, що провідною для договірної відповідальності є компенсаційна функція.

У підрозділі 1.2 «Принципи договірної відповідальності» проаналізовано принципи, на яких будується інститут договірної цивільно-правової відповідальності, розкрито їх зміст та значення. Обґрунтовано, що принципи законності, повної відповідальності, відповідальності за наявності вини, свободи договору, добросовісності, розумності, справедливості знаходяться у взаємозв'язку і становлять певну систему. Три останніх із вказаних принципів є оціночними поняттями. Проаналізовано різні погляди правників щодо розуміння їх змісту. Критерії і підходи для встановлення змісту добросовісності, розумності, справедливості має виробити практика, оскільки у кожному конкретному випадку тлумачитимуться вони по-різному з врахуванням обставин.

Доведено, що принцип виконання зобов'язання в натурі не є принципом договірної відповідальності. Виконання зобов'язання в натурі залишається основним обов'язком боржника, не створюючи нового додаткового обов'язку, а отже ніякого відношення до відповідальності він не має.

Для реалізації принципу повного відшкодування важлива роль відводиться страхуванню відповідальності. Підтримано пропозицію про розширення відповідальності підприємця за порушення договірних зобов'язань до меж непереборної сили, оскільки така відповідальність законодавцем вже встановлена в спеціальних нормах, які регулюють окремі види договірних зобов'язань (ст.906 ЦК, ч.2 ст. 950 ЦК, ст. 1043 ЦК України).

У підрозділі 1.3 «Види договірної відповідальності» висвітлено особливості договірної відповідальності за її видами. Як основу для поділу договірної відповідальності на види використано такі критерії: характер завданої шкоди, характер розподілу відповідальності між декількома порушниками, обсяг відповідальності, наявність права зворотної вимоги. За характером розподілу відповідальності домінуючою у договірній відповідальності є солідарна, і вона найбільшою мірою задовольняє інтереси кредитора.

Встановлено, що в договірних відносинах субсидіарний відповідач несе відповідальність без вини, а в позадоговірних відносинах необхідна вина субсидіарного відповідача.

Обмеження відповідальності може встановлюватися і законом, і договором, якщо цього не забороняє імперативна норма закону. Підвищена відповідальність також може бути встановлена як законом, так і договором. Наголошено, що обмежену відповідальність боржника слід відрізняти від змішаної відповідальності боржника і кредитора, для якої характерна вина обох сторін.

Розділ 2 «Умови і форми договірної відповідальності» складається з двох підрозділів, у яких приділена увага найбільш поширеним науковим трактуванням складу цивільного договірного правопорушення та обґрунтована необхідність застосування додаткової до складу правопорушення конструкції - умов цивільно-правової відповідальності. Також проаналізовано основні форми (санкції) договірної відповідальності.

У підрозділі 2.1 «Умови відповідальності за порушення договірних зобов'язань» обґрунтована необхідність збереження такої правової моделі, як склад правопорушення, за допомогою якої вирішується питання про покладання відповідальності на суб'єкта чи її відсутність. Поділяємо думку більшості науковців про необхідність виокремлення умов цивільно-правової відповідальності (протиправність поведінки суб'єкта правопорушення, його вину, причинний зв'язок, шкоду (збитки)) чи у поєднанні із складом правопорушення чи і без такого поєднання, що дозволяє конкретизувати особливості кожного цивільного правопорушення.

Зауважено, що у договірному правопорушенні: по-перше, протиправною є як дія, яка порушує закон, так і дія, яка порушує умови договору; по-друге, нерідко протиправною є саме бездіяльність (на відміну від делікту).

Негативний наслідок договірного правопорушення - шкода. З аналізу ЦК випливає, що майнова шкода у разі порушення договірних зобов'язань відшкодовується як збитки. Шкода і збитки не тотожні поняття. Шкодою є всяке зменшення особистих чи майнових благ. Збитки змістовно не охоплюють всіх благ. Їх склад визначено у ЦК та ГК по-різному, що призводить до неоднакового обрахування. Підтримано пропозицію про приведення у відповідність норм щодо збитків в обох кодексах.

Причинний зв'язок розглядається як об'єктивне явище. З аналізу досліджених у дисертації основних теорій причинного зв'язку випливає, що всі теорії можуть бути застосовані в тих чи інших випадках для встановлення причинного зв'язку, оскільки мають в собі елементи раціонального і доповнюють одна одну.

Обґрунтована думка про вину як основну умову договірної відповідальності, хоча не в усіх випадках договірних правопорушень ця умова відповідальності необхідна. Сучасна практика показує, що у договірних правопорушеннях в основному має місце саме проста необережність. Для договірної відповідальності вина у формі умислу рідкісна.

Зроблено висновок, що законодавець у ст. 614 ЦК поєднав поведінкову і психологічну концепції вини. Адже збережено правило про відповідальність за наявності вини в одній з її форм (психологічна концепція) та встановлено вимогу щодо поведінки зобов'язаної особи - вжити всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання, інакша поведінка вважається винною (поведінкова концепція). Такий підхід надає можливість встановити вину і юридичної, і фізичної особи, а також він дозволяє врахувати особливості як договірних, так і деліктних зобов'язань.

Для поведінкової концепції вини важливого значення набуває категорія належної дбайливості, за допомогою якої визначається вина суб'єкта договірних відносин. Критерій вжиття всіх залежних від боржника заходів непридатний для визначення вини чи невинуватості, оскільки просто формальне застосування заходів ще не означає, що боржник виконав усе належно. У європейських державах у договірних відносинах домінує поведінкова концепція вини: від боржника вимагається прояв турботливості, яка відповідає звичаям обороту чи властива хорошому господарю, або прояв турботливості «порядного комерсанта». Тому пропонується уточнити ч.1 ст. 614 ЦК: «Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів, відповідних тому ступеню дбайливості і обачності, який вимагався від неї згідно з характером зобов'язання та умовами обороту».

У підрозділі 2.2 «Форми договірної відповідальності» проаналізовано полеміку правників щодо форм договірної відповідальності та визначено основні з них, досліджено сучасну практику застосування санкцій за договірні порушення та виявлено її проблеми.

Констатовано, що способами впливу на боржника і засобами захисту прав охоплюється широке коло санкцій, але не всі вони є санкціями відповідальності. Важливо правильно їх розмежувати. Характерно, що засоби оперативного впливу застосовуються і на стадії виконання зобов'язання, і у разі невиконання зобов'язання.

Міри спонуки до належного виконання передбачають повторне вчинення порушником на вимогу кредитора дій, що відносяться до предмета зобов'язання та були виконані з недоліками. Отже, міри спонуки можна розуміти як вимогу кредитора до боржника виконати повторно неналежно виконане або усунути недоліки виконання. Ці критерії (повторне виконання неналежно виконаного чи усунення недоліків виконання) нами пропонуються вперше для чіткого відмежування мір спонуки від засобів оперативного впливу.

Аргументовано, що санкції відповідальності і засоби (види) забезпечення виконання зобов'язання суттєво відрізняються. Засоби забезпечення виконання зобов'язань спрямовані на попереднє забезпечення майнових інтересів кредитора і з моменту укладення договору створюють акцесорне зобов'язання, залежне від основного. Санкція відповідальності хоч розглядається як додатковий обов'язок до основного, але такий, що «не супроводжує» основне зобов'язання і виникає не з моменту укладення договору, а внаслідок порушення договірного зобов'язання.

Основною ознакою санкції договірної відповідальності є те, що вона завжди створює додаткове до основного, передбаченого договором, зобов'язання-обтяження майнового характеру.

Окремі санкції, що застосовуються у разі невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань, помилково в деяких випадках іменуються в ЦК України відповідальністю. Прикладом є ст. 858 ЦК України «Відповідальність підрядника за неналежну якість роботи», нормами якої передбачена можливість замовнику відмовитися від договору (відмова від договору не є санкцією відповідальності) або вимагати від підрядника безоплатного усунення недоліків у роботі (а це міра спонуки до належного виконання) і ін. Тому її доцільно перейменувати на «Правові наслідки у разі порушення вимог щодо належної якості роботи».

Єдиного і прийнятного для всіх погляду щодо форм відповідальності донині немає. Доцільно виділити п'ять основних форм договірної відповідальності: відшкодування збитків, відшкодування моральної шкоди, сплату неустойки, втрату завдатку і виплату компенсації (разового грошового стягнення замість відшкодування збитків - ст.432 ЦК, ст.52 Закону України «Про авторське право і суміжні права», ст. 55 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин»).

Відшкодування збитків - основний спосіб відшкодування майнової шкоди у договірних зобов'язаннях. Але не слід виключати можливості відшкодування шкоди в інший спосіб, адже, по-перше, відшкодування шкоди - універсальна санкція, по-друге, законодавець в окремих випадках прямо передбачає відшкодування шкоди у договірних зобов'язаннях відповідно до глави 82 ЦК.

Окреслено проблему застосування наперед визначених збитків, якщо у договорі передбачалися і неустойка, і наперед визначені збитки. Виявлено, що єдина суттєва відмінність між ними полягає у підставах виникнення права на стягнення: для стягнення наперед погоджених збитків необхідне таке порушення договору, яким завдано певних майнових втрат.

Важливо розмежовувати наперед визначені збитки від передання відступного. Спільне у них те, що в обох випадках передбачається фіксована сума, яку сплачує боржник у разі невиконання ним зобов'язання. Відмінне те, що після передачі відступного правовідносини між сторонами припиняються, а у випадку відшкодування збитків тривають, оскільки боржник має виконати зобов'язання.

Виявлено, що ні ЦК, ні ГК не оперують поняттями прямі, непрямі, побічні, конкретні, абстрактні, номінальні, передбачувані збитки. Але у вітчизняному законодавстві використовуються ці терміни. Вони запозичені із законодавств інших держав та з міжнародних угод, до яких приєдналась Україна. На основі аналізу відшкодування збитків у континентальній та англо-американській системах права автором з'ясовано зміст і призначення різних видів збитків. Прямі збитки визначаються як такі, що дійсно виникли внаслідок порушення договору. Непрямі збитки розуміються як особливі, такі, що відшкодовуються за умови, якщо мало місце їх дійсне чи можливе передбачення сторонами. Супутні збитки пов'язують із розумними витратами, що виникли внаслідок порушення договору.

Конкретні збитки - це фактично понесені кредитором витрати у зв'язку з невиконанням зобов'язань боржником. Абстрактні збитки стосуються випадків, коли предмет договору має біржову чи ринкову вартість і вираховуються без спеціальних доказів як різниця між договірною і ринковою вартістю. Номінальні збитки присуджуються тоді, коли потерпіла сторона, маючи право на відшкодування збитків, здійснила добросовісні наміри, але не змогла доказати розмір реальних збитків, а тому їх встановлює суд.

Згідно з Принципами УНІДРУА та Віденською конвенцією відшкодовуються передбачувані збитки - ті, що сторони передбачали чи могли передбачити на момент укладення договору. Від передбачуваності чи непередбачуваності збитків залежить визначення меж відповідальності боржника.

Пропонується на законодавчому рівні визначити основні види збитків, що застосовуються відповідно до міжнародних угод, їх зміст і порядок обрахунку та відшкодування.

Обґрунтовано прикладами з практики, що відшкодування моральної шкоди є і формою договірної відповідальності. Проте законодавець обмежив її застосування нормою ст. 611 ЦК, яка відсилає при відшкодуванні моральної шкоди у договірних зобов'язаннях до спеціальних законів. Відсутній і критерій, за яким у разі порушення одних видів договірних зобов'язань законом передбачається відшкодування моральної шкоди, а інших - ні. Заслуговує уваги такий критерій розмежування обов'язкових випадків відшкодування моральної шкоди у разі порушення договірних зобов'язань: якщо порушено немайнове благо і завдана моральна шкода - вона завжди відшкодовується, а якщо порушенням майнових прав завдана моральна шкода - вона відшкодовується у випадках, передбачених законом.

Зроблено висновок, що розмір моральної шкоди сторони можуть визначити у договорі в тих випадках, коли її настання, (обсяг, характер) хоча б умовно можна передбачити.

Обґрунтовано самостійність такої форми договірної відповідальності, як компенсація (разове грошове стягнення). Наголошено на її спеціальному характері і відмінностях від відшкодування збитків та неустойки: застосовується у передбачених законом випадках, на відміну від відшкодування збитків як універсальної санкції; її межі визначені законом: нижня межа не може зменшуватись, верхня межа не може збільшуватись; для її застосування не вимагається розрахунок і доказування обсягу збитків; вона не слугує меті повного відшкодування збитків; застосовується за вибором кредитора замість відшкодування збитків або стягнення доходу; її застосування не залежить від сплати неустойки; розмір компенсації встановлюється судом з врахуванням обсягу порушення, намірів відповідача та інших істотних обставин; на відміну від неустойки застосовується в договірних і недоговірних відносинах; на неї не поширюється скорочений строк позовної давності.

Суто договірною формою відповідальності є неустойка. Автор вважає за доцільне визначити у ЦК як основну залікову неустойку, оскільки саме вона відображає компенсаційний характер цивільно-правової відповідальності.

Запропоновано вирішити колізію ст. 551 ЦК, ст.231 ГК та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», оскільки ЦК дозволяє збільшувати законну неустойку в договорі, а ГК не передбачає можливості зміни розміру неустойки, якщо вона встановлена законом щодо певного виду зобов'язань.

Доведено, що 3% річних від простроченої суми грошового зобов'язання є неустойкою-пенею. Цій санкції притаманні всі ознаки законної неустойки. Проте вона специфічна, бо: застосовується лише за прострочення грошового зобов'язання; для її застосування достатньо наявності факту прострочення грошового зобов'язання; якщо від сплати неустойки боржник може бути звільнений за форс-мажору чи непереборної сили, то сплата 3% річних за прострочену суму зобов'язання під обставини, що звільняють від відповідальності, не підпадає; 3% річних не стягуються, якщо договором чи законом передбачено інший розмір процентів. Виходячи з природи 3% річних як неустойки, сума 3% річних, належна до сплати, може підлягати зменшенню за рішенням суду.

Підтримано думку В.В. Луця, що індекс інфляції є одним із видів збитків, що виникли у кредитора за час прострочення виконання боржником грошового зобов'язання. Зроблено висновок, що індекс інфляції нараховується незалежно від вини боржника у порушенні грошового зобов'язання, тому що відповідає боржник згідно з ч.1 ст. 625 ЦК і в разі неможливості виконання грошового зобов'язання.

Доведено, що неправильно ототожнювати неустойку і завдаток. У них є спільні ознаки, але все ж вони різняться за змістом, метою, специфікою застосування у договірних відносинах. До початку виконання умов договору завдаток є видом забезпечення виконання зобов'язання, а після порушення договірного зобов'язання він є санкцією відповідальності. Зауважено, що завдаток як санкція застосовується не у всіх випадках порушення договору, а лише при невиконанні договірного зобов'язання (за умови, що воно двостороннє).

ВИСНОВКИ

У дисертації проведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, яке виявляється у розробці підходів до розуміння цивільно-правової відповідальності за порушення договору та запропоновано нове, відповідне сучасним реаліям, обґрунтування її особливостей і форм, висунуто пропозиції по вдосконаленню законодавства про договірну відповідальність. Основними результатами дослідження є такі:

1. Договірна відповідальність є санкцією, яка застосовується до боржника за вчинене договірне порушення і породжує негативні наслідки у вигляді покладення нового чи додаткового до основного обов'язку, що є майновим обтяженням для боржника.

2. Підставою договірної відповідальності є наявність складу правопорушення. Будь-які наукові обґрунтування відмови від складу правопорушення не переконливі.

3. Основними формами договірної відповідальності є: відшкодування збитків, відшкодування моральної шкоди, сплата неустойки, втрата завдатку і виплата компенсації (разового грошового стягнення).

4. Моральну шкоду у договірних відносинах доцільно визначити як втрати немайнового характеру, що виникли через фізичний біль та страждання, душевні страждання, приниження честі, гідності, ділової репутації фізичної особи, приниження ділової репутації юридичної особи внаслідок порушення договірного зобов'язання. У запропонованому визначенні збережено такі ознаки, як фізичний біль та страждання, тому що, хоч і в обмежених випадках, але вони можуть мати вияв у договірних відносинах при заподіянні моральної шкоди фізичній особі.

5. Компенсація застосовна лише за умови, якщо вона і її розмір визначені спеціальним законом у сфері інтелектуальної власності.

6. Пропонуються такі зміни та доповнення у законодавство України:

- у ст. 614 ЦК України потрібно внести таке уточнення щодо невинуватості особи: «Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів, відповідних тому ступеню дбайливості і обачності, який вимагався від неї згідно з характером зобов'язання та умовами обороту»;

- на законодавчому рівні слід визначити основні види збитків, що застосовуються відповідно до міжнародних угод (прямі, непрямі, супутні, передбачувані, абстрактні і конкретні), їх зміст і порядок чи підходи до обрахунку та відшкодування;

- необхідно доповнити ст. 611 ЦК внесенням запису про такі правові наслідки порушення зобов'язання, як втрата завдатку та виплата компенсації;

- змінити назву ст. 858 ЦК на таку: «Правові наслідки у разі порушення вимог щодо належної якості роботи»;

- у розвиток положень ст. 432 ЦК законодавцю слід передбачити у всіх спеціальних законах, що регулюють відносини щодо конкретних об'єктів інтелектуальної власності, можливість стягнення компенсації та її розмір.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Верховець А.А. Про сплату процентів за ст. 625 ЦК України / А.А. Верховець // Вісник господарського судочинства. - 2005. - № 2. - С. 30-34.

2. Верховець А.А. Форми вини в сучасній вітчизняній цивілістиці / А.А. Верховець // Вісник господарського судочинства. - 2005. - № 3. - С. 214-219.

3. Верховець А.А. Співвідношення цивільно-правових заходів оперативного впливу із заходами цивільно-правової відповідальності / А.А. Верховець // Вісник господарського судочинства. - 2006. - № 1. - С. 125-130.

4. Верховець А.А. До питання про обсяг цивільно-правової відповідальності / А.А. Верховець // Зб. наук. праць Міжнародної науково-практичної конференції «Права і свободи людини і громадянина: проблеми судового захисту» (м. Київ, 23-24 листопада 2007 р.). - К.: ВГЛ «Обрії», 2008. - С. 15-17.

Размещено на Allbest.ru