Припинення житлових правовідносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет внутрішніх справ

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ПРИПИНЕННЯ ЖИТЛОВИХ ПРАВОВІДНОСИН

12.00.03 - цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

ТИЛИК Тарас Михайлович

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент Національної академії правових наук України

ДЗЕРА Олександр Васильович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

професор кафедри цивільного права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент

ГАЛЯНТИЧ Микола Костянтинович,

Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва

Національної академії правових наук України,

заступник директора;

кандидат юридичних наук, доцент

ШИМОН Світлана Іванівна,

Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова,

завідувач кафедри цивільного та кримінального права

Захист відбудеться 23 червня 2010 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.007.06 в Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом'янська, 1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом'янська, 1.

Автореферат розіслано 22 травня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.Г. Братель

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

житловий право захист цивільний

Актуальність теми. Стаття 47 Конституції України закріплює право кожного на житло, яке є однією з основних матеріальних умов існування людини. Припинення житлових правовідносин є завершальною стадією дії житлових відносин, при настанні якої права і обов'язки сторін перестають існувати. Складність припинення житлових відносин в Україні зумовлено тими численними перетвореннями, які починаючи з 1991 р. тривають в Україні. Перехід від радянської системи регулювання житлових відносин до системи ринкового обігу житла, приватизація, розвиток приватного житлового фонду, іпотечного кредитування тощо вимагають від держави вироблення чіткої політики, основою якої має стати законодавство, що регулює не тільки виникнення, функціонування, а й припинення житлових відносин.

За таких умов в Україні постало складне завдання: з одного боку здійснити правове регулювання умов реалізації права на житло, з іншого - виникає проблема дотримання житлових прав фізичних осіб при припиненні житлових правовідносин.

Способи та порядок припинення прав на житло різняться за нормативним регулюванням, що багато в чому залежить від правових підстав набуття житлових прав. Правове регулювання припинення житлових відносин здійснюється Цивільним кодексом України, житловим законодавством, зокрема, Житловим кодексом УРСР 1983 р., відповідно в юридичній науці сформувалися різні точки зору з багатьох питань і концепції їх обґрунтування. При цьому залишається невирішеною проблема щодо співвідношення житлового законодавства з цивільним, що впливає на статус учасників житлових правовідносин. Питання охорони житлових прав фізичних осіб, особливо якщо вони пов'язані із застосуванням примусових заходів, наприклад виселенням, є найбільш проблемними, як в юридичній науці, так і в правозастосовній практиці. Проблема припинення житлових правовідносин, які за своєю правовою природою є цивільно-правовими, полягає у визначенні чітких правових критеріїв, пошуку адекватних механізмів їх правового регулювання, що відповідали б інтересам людини, ринковим засадам розвитку суспільства на шляху до Європейської інтеграції. Актуальним є питання доцільності прийняття нового ЖК України, узгодження його з положеннями ЦК, чому мають сприяти наукові дослідження в цій сфері.

Чимало проблем постає при застосуванні правових норм при розгляді житлових справ у судовій практиці. Загроза бути позбавленим житла є однією з крайніх і небажаних форм втручання у право людини на її житло. Держава має створити кожній фізичній особі, гарантії ефективного правового захисту у випадку порушення її житлових прав. Все це безперечно вимагає проведення ґрунтовного наукового аналізу правових засад припинення житлових правовідносин, їх складових елементів, підстав для застосування цивільно-правових санкцій.

Дослідження цих питань ускладнюється ще й тим, що виникає багато проблем пов'язаних з невідповідністю житлового законодавства сучасним умовам, відсутністю адекватних механізмів реалізації нормативних положень у Конституції України, наявністю прогалин регулювання житлових відносин у цивільному законодавстві, що вимагає створення більш чіткої та ефективної системи регламентації прав та обов'язків учасників житлових відносин з врахуванням загальнолюдських цінностей, принципів справедливості та розумності, загальновизнаних стандартів щодо забезпечення прав і свобод людини в правовій державі.

Особливе значення за сучасних умов має вивчення механізму захисту суб'єктивних житлових прав. У дисертаційних дослідженнях розглядалися лише окремі питання припинення житлових правовідносин, зокрема, судовий захист прав та інтересів членів сім'ї власника жилого приміщення (Л.Г. Лічман, 2005), позбавлення суб'єктивного права на житло (О.Є. Аврамова, 2008).

Теоретичну основу дисертаційної роботи склали праці відомих українських та зарубіжних учених, таких як: С.С. Алексеєв, С.І. Аскназій, І.А. Бірюков, С.М. Братусь, І.Л. Брауде, В.І. Борисова, І.С. Будзилович, Т.П. Базова, М.К. Галянтич, В.С. Гопанчук, В.П. Грибанов, О.В. Дзера, М.А. Голодний, П.Н. Дятлов, І.В. Жилінкова, Ю.О. Заіка, В.А. Золотарь, П.В. Крашенінніков, Н.С. Кузнєцова, І.М. Кучеренко, В.В. Луць, В.Н. Литовкін, С.Н. Ландкоф, Т.Н. Лисниченко, В.П. Маслов, Л.Г. Лічман, Є.О. Мічурін, Н.О. Саніахметова, Г.С. Сиволобова, П.І. Седугін, М.І. Сібільов, С.О. Сліпченко, О.В. Соболєв, І.В. Спасибо-Фатєєва, А.А. Тітов, Ю.К. Толстой, А.М. Фельдман, Є.О. Харитонов, Ю.С. Червоний, В.Ф. Чигір, Я.М. Шевченко, С.І. Шимон та ін.

Усе вищенаведене свідчить про актуальність обраної теми дисертаційного дослідження і доцільність надання їй уваги в межах цієї дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з планом науково-дослідної роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу» (державний реєстраційний номер 0106U006631).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є вироблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо правового забезпечення житлових прав та інтересів фізичних осіб при припиненні житлових правовідносин, визначення сутності та змісту припинення житлових правовідносин, виявлення та теоретичне обґрунтування особливостей правового регулювання припинення житлових відносин в окремих житлових фондах, дослідження їх правової природи, а також з'ясування співвідношення цивільного законодавства із житловим, що має надати механізму припинення житлових правовідносин чіткості й послідовності, а також розроблення рекомендацій щодо узгодженого вдосконалення цивільного та житлового законодавства України з метою захисту прав громадян, особливо тих, що виселяються без надання іншого житла.

Для досягнення вказаної мети автором дисертації поставлені такі основні завдання:

визначити цивільно-правові проблеми правового регулювання припинення житлових відносин, і у зв'язку з цим - розробити теоретичні конструкції, які можуть сприяти захисту житлових прав;

з'ясувати співвідношення цивільного із житловим законодавством, виявити його особливості у регулюванні житлових відносин;

визначити сутність і зміст юридичних фактів, що обумовлюють припинення житлових правовідносин, дослідити їх правову природу;

розмежувати поняття «припинення» та «розірвання» житлових відносин;

виявити відмінності при припиненні житлових відносин залежно від підстав набуття права на житло;

проаналізувати правові форми, що опосередковують відносини припинення прав на житло;

визначити відносини щодо припинення права користування житлом;

визначити правові наслідки припинення житлових правовідносин;

запропонувати шляхи вдосконалення механізму захисту майнових прав та законних інтересів фізичних осіб при припиненні житлових відносин.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при припиненні житлових правовідносин.

Предметом дослідження є сукупність правових норм, що регулюють припинення житлових відносин, теорії та наукові позиції щодо припинення житлових відносин, а також судова практика захисту житлових прав та інтересів фізичних осіб.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання. Дослідження базується на діалектичному методі пізнання правової дійсності із системно-функціональним підходом до аналізу явищ, які досліджуються, а також з точки зору їх відповідності стану суспільних відносин. Це дозволило проаналізувати житлові правовідносини, що перебувають у процесі постійного розвитку, з моменту виникнення до їх припинення. У рамках зазначеного методологічного підходу використано формально-логічний підхід, за допомогою якого досліджувалося цивільне, житлове, сімейне законодавство та практика його застосування; проводився аналіз чинних правових норм, зокрема Цивільного та Сімейного кодексів, які визначають підстави припинення житлових правовідносин, їх критичне осмислення, виявлення суперечностей та невідповідностей у регулюванні досліджуваних питань.

В роботі використовувався також історичний метод при дослідженні розвитку інституту припинення житлових відносин в СРСР та в сучасній Україні, виявлення зв'язку сучасних правових категорій з попередніми. Порівняльно-правовий метод використовувався для з'ясування підстав припинення житлових правовідносин за чинним законодавством України та законодавством Російської Федерації. Метод прогнозування та моделювання дав змогу розробити пропозиції і рекомендації, спрямовані на удосконалення чинного законодавства.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні на дисертаційному рівні проводиться системне наукове дослідження проблем припинення житлових правовідносин, правовим наслідкам пов'язаних з розірванням житлових правовідносин та формуванням правових механізмів на засадах сучасного цивільного права України.

В дослідженні на підставі одержаних результатів на захист виносяться основні науково-практичні висновки, які мають новизну і полягають у наступному.

Вперше:

- сформульовано визначення поняття припинення житлових правовідносин в широкому значенні, як цивільно-правової категорії, під яким запропоновано розуміти припинення правового зв'язку між суб'єктами правовідносин покликаних опосередковувати житлові потреби уповноваженого суб'єкта (членів його родини, інших осіб), що виникли на підставі набуття права власності на житловий об'єкт, на підставі зобов'язального права, родинних, трудових стосунків, за наявності відповідного юридичного факту (їх сукупності) за власною волею чи на вимогу одного з них, у примусовому порядку за рішенням суду, за іншими підставами, передбаченими договором або законом;

- встановлено, що ЦК, ЖК, інші закони містять значну кількість норм щодо припинення житлових прав, які не завжди враховують їх специфіку, а відтак запропоновано уніфікувати підстави дострокового розірвання договорів найму житла та відмовитись від адміністративного порядку виселення;

- узагальнено норми законодавства, які прямо чи опосередковано передбачають випадки можливого припинення житлових прав і запропоновано їх систему залежно від підстав їх припинення;

- обґрунтовано тезу про посилення гарантій захищеності житлових прав вразливих категорій громадян (неповнолітніх, недієздатних), зокрема, шляхом: зупинення виконання на річний строк рішень про продаж з прилюдних торгів будинку, квартири у разі відсутності у них житла; скасування положень Закону України “Про іпотеку” щодо можливого позасудового звернення стягнення на житлові приміщення, які були придбані за рахунок кредиту; створення спеціального житлового фонду для тимчасового задоволення житлових потреб осіб, що примусово виселяються;

- визначено співвідношення та зміст понять “переселення” та “виселення”. Так, якщо “переселення” є способом припинення житлових правовідносин, що базується на юридичному факті добровільної відмови від належного суб'єктивного права, то “виселення” є примусовим заходом застосовуваним за наявності встановлених в законі юридичних підстав в судовому порядку;

- обґрунтовано висновок про неприпустимість автоматичної втрати права на проживання одного з подружжя на житловій площі другого з них, який є її власником, у разі припинення шлюбу;

- обґрунтовано висновок про хибність практики тих судів, які задовольняють вимоги кредиторів про визнання за ними права власності на описане (арештоване) житло, належне боржникові (позичальникові) на праві власності у разі неможливості повернення ним боргу, оскільки відповідно до ст. 346 ЦК України за зобов'язаннями власника має бути звернено стягнення на його майно;

- обґрунтовано висновок про необхідність визнання органів прокуратури України інституцією, що здійснює у передбачених законом випадках захист цивільних прав та інтересів, зокрема, шляхом здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді, принесення актів прокурорського реагування на рішення органів влади, наприклад про вилучення житла та про необхідність обов'язкової участі прокурора у судових справах, пов'язаних з можливим позбавленням права на житло малолітніх, недієздатних осіб, що доцільно було б законодавчо закріпити в ч. 2 ст. 45 ЦПК України.

Дістали подальшого розвитку:

- поняття “виселення”, яке полягає у примусовому звільненні приміщення особою, яка його займала та у забороні в подальшому користуватися цим приміщенням і поділяється за правовими наслідками, як з наданням іншого житла (якщо воно непридатне для проживання, будинок підлягає зносу, у зв'язку з капітальним ремонтом, із службових жилих приміщень, гуртожитків, при невнесенні плати за житло), так і без його надання (у випадках безгосподарного утримання житла, внаслідок систематичного використання жилого приміщення не за призначенням, піднаймачів, тимчасових мешканців, із службового житла, гуртожитків осіб, що припинили роботу або навчання, у випадку самовільного зайняття житла);

- положення, що члени сім'ї власника, наймача за договором найму набувають не лише права на проживання, а й на захист недоторканності житла та інших немайнових житлових прав;

- система принципів правового регулювання житлових відносин (у тому числі на стадії їх припинення), на які мають поширюватися як загально-цивілістичні, передбачені статтею 3 ЦК України, так і спеціальні принципи, передбачені житловим законодавством, наприклад: обов'язковості судового захисту при виселенні із житла за участю прокурора; цільового використання житла власником, іншими користувачами; заборони переведення житлового фонду у нежитловий;

- положення про суб'єктів житлових відносин відповідно правовий статус, яких визначає особливості припинення житлових відносин для власника, володільця, користувача за ступенем їх правового та родинного зв'язку і наголошується, що визнання членом сім'ї має визначатися нормами сімейного та житлового законодавства, а не нормами ЦК України;

- система підстав припинення житлових відносин, які запропоновано класифікувати: за формою вираження; за колом осіб; за часом; за юридичною значимістю; за наявністю волі та волевиявлення;

- механізм захисту житлових прав громадян у випадках конфіскації житлового будинку (квартири) за судовим вироком або звернення стягнення на таке майно за виконавчими документами, зокрема шляхом надання членам сім'ї власника переважного права на проживання в будинку (квартирі) на умовах договору найму.

На підставі науково-теоретичних результатів дослідження запропоновані рекомендації щодо внесення змін та доповнень до наступних норм:

- ч. 1 ст. 383 ЦК України про збереження права користування жилою площею за колишніми членами сім'ї власника при переході права власності (якщо при вселенні не було передбачено іншого) до іншої особи;

- ч. 1 ст. 228 ЦК України про недійсність умов договору найму житла, що суперечать суспільному порядку;

- ч. 5 ст. 362 ЦК України про переважне право членів сім'ї власника перед іншими особами при продажу ним частки у праві спільної часткової власності на житло.

Пропонується внесення змін також до ст. 379 ЦК, ч. 2 ст. 405 ЦК, ч. 2 ст. 406 ЦК, ч. 4 ст. 678 ЦК, ч. 1, 2 ст. 812 ЦК, ч. 1 ст. 817 ЦК України, ч. 1, 2 ст. 26 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», ст. 95, 109 ЖК.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використані:

- у науково-дослідній сфері - для подальшого вдосконалення наукових поглядів та ідей щодо механізмів забезпечення належного дотримання прав людини на житло, для встановлення єдиних методологічних підходів при припиненні різних за своєю правовою природою житлових правовідносин;

- у правотворчій сфері - для законотворчої діяльності, в процесі вдосконалення деяких норм цивільного та житлового законодавства України;

- у сфері практичної діяльності - для забезпечення єдності розуміння і правильного застосування норм та їх відповідного тлумачення, при захисті прав та інтересів фізичних осіб у судовому порядку при припиненні житлових правовідносин;

- у навчальному процесі - при підготовці навчальних посібників з цивільного, сімейного та житлового права.

Апробація результатів дослідження. Обговорення й рецензування дисертаційного дослідження здійснено на засіданні кафедри цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 3 від 18 грудня 2009 р.). Окремі результати проведеного дослідження апробовано на круглому столі “Механізм охорони та захисту майнових прав в Україні та ЄС” (м. Київ, 12 листопада 2008 р.); на Міжнародній науково-практичній конференції «Правові підстави припинення житлових правовідносин» (м. Одеса, 10 квітня 2009 р.); на Другій міжнародній науково-теоретичній конференції «Методологія приватного права: сучасний стан та перспективи розвитку» (м. Київ, 22-23 травня 2009 р.); на VІ Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк, 29-30 травня 2009 р.); на Міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток цивільного законодавства: посткодифікаційний період» (м. Київ, 8-9 жовтня 2009 р.).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації знайшли своє відображення у трьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, а також у трьох опублікованих тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації обумовлена об'єктом, метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що включають 6 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг роботи складає 204 сторінки, з них основного тексту - 182 сторінки. Список використаних джерел складає 222 найменування на 21 сторінці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено ступінь наукової розробленості теми, мету та завдання дослідження, методологічну та теоретичну основу, підкреслено наукову новизну та практичну значимість дисертаційного дослідження, відображено апробацію отриманих результатів, положення та пропозиції, що виносяться на захист.

Перший розділ «Визначення поняття припинення житлових правовідносин» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Поняття житлових правовідносин, структура та їх види» автор дає загальне визначення поняття «житлові правовідносини», висвітлюється питання щодо тлумачення та розуміння сутності житлових правовідносин, як виду цивільно-правових відносин.

Зазначається, що є дві концепції регулювання житлових відносин: за нормами цивільного і житлового права, що виражаються в різних правових зв'язках між уповноваженими особами і зобов'язаними носіями суб'єктивних житлових прав та обов'язків. Звертається увага на те, що права і обов'язки суб'єктів житлових відносин, визначаються як цивільним так і житловим законодавством, між якими виникають певні суперечності, які можуть бути усунені шляхом прийняття узгодженого з відповідними положеннями ЦК нового ЖК, який має включати норми приватного права з елементами публічного, а також процедурні норми, що забезпечують механізм їх реалізації, включаючи і правову відповідальність. Підкреслюється, що зміст правовідносин утворює не тільки зв'язок їх змістовних елементів, а й особливий житловий об'єкт правового регулювання.

Встановлено, що об'єктом житлових відносин є майновий об'єкт, який має відповідати певним вимогам. Особлива увага надається аналізу недійсних правочинів з дефектами об'єкта, суб'єкта, волевиявлення, правових наслідків у випадках здійснення самовільного будівництва житла, реконструкції, перебудови, що дозволило дійти висновку, що житлові правовідносини можуть бути реалізовані тільки щодо житла, яке відповідає вимогам, встановленим цивільним та житловим законодавством.

Стверджується, що житлові відносини займають відносно самостійне місце в системі цивільно-правових відносин, що зумовлено специфікою об'єкта, особливим суб'єктним складом, специфікою підстав його припинення, що спричиняють особливі правові наслідки у вигляді позбавлення права користування житлом.

Автор обстоює позицію, що правовідносини припинення житлових прав є складовою частиною загальної групи житлово-правових відносин. Робиться висновок, що житлові правовідносини неоднорідні за формою та змістом, що має враховуватися в механізмі цивільно-правової регламентації житлових відносин у тому числі в ЦК.

Пропонується визначати правову природу права на житло, як природного права кожної людини, а тому припинення житлових правовідносин у примусовому порядку, має вважатися крайнім і небажаним заходом, навіть якщо воно передбачено законом, але суперечить моральним засадам суспільства та загально-цивілістичним принципам (добросовісності, справедливості, розумності), якщо веде до втрати фізичною особою суб'єктивного права користування.

Сформульовані визначення та співвідношення понять “житлові правовідносини” та “припинення житлових правовідносин”. Пропонується поняття припинення житлових правовідносин розглядати, як цивільно-правову категорію, під якою розуміється припинення правового зв'язку між суб'єктами правовідносин покликаних опосередковувати житлові потреби уповноваженого суб'єкта (членів його родини, інших осіб), що виникли на підставі набуття права власності на житловий об'єкт, на підставі зобов'язального права, родинних, трудових стосунків, за наявності відповідного юридичного факту (їх сукупності) за власною волею чи на вимогу одного з них, у примусовому порядку за рішенням суду, за іншими підставами, передбаченими договором або законом.

Автор доходить висновку, що з припиненням житлового правовідношення припиняється існування суб'єктивних прав і обов'язків, що складають зміст житлового правовідношення, у результаті настання певних юридичних фактів, передбачених у законі, договорі, рішенні суду. Наводяться пропозиції удосконалення чинного законодавства, шляхом встановлення заборон у випадках, якщо умови договору суперечать інтересам держави, суспільства або порушують норми законодавства. Пропонується розмежовувати юридичні наслідки визнання правочину недійсним з юридичними наслідками неукладеного.

У підрозділі 1.2. «Юридичні факти як підстави припинення житлових правовідносин» провадиться аналіз юридичних фактів з огляду на їх вплив щодо припинення житлових відносин. На підставі аналізу існуючих підходів проводиться спроба об'єднати найбільш конкретні обставини, з якими норми права пов'язують припинення житлових правовідносин. Зазначається, що в усіх випадках настання того чи іншого юридичного факту, який може розцінюватися в якості правоприпиняючої обставини, сторони житлових правовідносин втрачають свої суб'єктивні права й обов'язки, якими вони були наділені. Відтак пропонується під припиненням житлового правовідношення розуміти припинення існування суб'єктивних прав і обов'язків, що складають зміст житлового правовідношення, у результаті настання певних юридичних фактів.

Підкреслюється, що відсутній вичерпний загальний перелік підстав припинення житлових прав і обов'язків та зазначається, що юридичні факти, що тягнуть припинення житлових правовідносин виникають не тільки за прямо вказаних в ЦК обставин, але й «з інших юридичних фактів», у зв'язку з чим автор пропонує додаткову їх класифікацію. Робиться висновок, що система юридичних фактів має зводитися до пріоритету законодавчо закріплених в ЦК юридичних фактів перед іншими юридичними фактами, які прямо не згадані в ЖК, та не суперечать засадам цивільного законодавства. Наголошується, що від виду житлових відносин залежить коло умов, які мають визначатися сторонами, а які - безпосередньо прямими приписами закону.

Обґрунтовується, що поняття «підстави припинення цивільних правовідносин» є ширшою категорією, порівняно з підставами припинення житлових правовідносин, оскільки останні правовідносини є лише складовою частиною загальних цивільних правовідносин. Не завжди можуть бути тотожними також поняття «припинення зобов'язальних правовідносин» та «припинення житлових правовідносин», хоча в багатьох випадках вони можуть мати спільні ознаки. Зазначається, що, як речові так і зобов'язальні житлові правовідносини припиняють свою дію внаслідок настання не тільки певних юридичних фактів, а й їх сукупностей (юридичного складу).

Проводиться конкретизація змісту юридичних фактів відповідно від галузевої приналежності, що є підставою припинення житлових правовідносин. Зазначається, що у ЦК встановлено підстави припинення: права власності та інші речові права на житло, права користування житлом на умовах комерційного найму. У ЖК визначені умови припинення прав на житло соціального призначення. У СК визначено зокрема підстави припинення житлових прав при недійсності шлюбу, способи та порядок поділу спільного житла подружжя, припинення права на житло у зв'язку з утриманням, виселення з житла батьків позбавлених батьківських прав.

Юридичні факти ґрунтуються на різних галузевих правових принципах, які не завжди забезпечують єдність у врегулюванні цих правовідносин, а відтак пропонується уніфікувати конструкцію підстав припинення житлових правовідносин.

Другий розділ «Припинення речових та зобов'язальних житлових правовідносин» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Припинення житлових правовідносин внаслідок припинення права власності на житло» висвітлюється право на житло, як особливого об'єкта права власності, що уособлює комплекс майнових прав і обов'язків, які базуються на повноваженнях власника (володіння, користування, розпорядження). Це водночас означає, що житлові права власника є первісними, а права інших мешканців житла є похідними і багато в чому також залежними від волі власника. Зазначається, що ЦК встановлює лише орієнтовний перелік підстав припинення речових житлових прав і обов'язків, що є відображенням положення, згідно з яким вони можуть припинятися не лише з підстав, що передбачені актами цивільного законодавства, але й підстав, що не передбачені такими актами.

Стверджується, що припинення житлових відносин може відбуватися за ініціативою однієї з сторін, але примусове припинення (розірвання) житлових відносин має відбуватися лише в судовому порядку. Наведена додаткова аргументація щодо припинення права власності у випадках звернення стягнення на житло за зобов'язаннями власника яке має відбуватися тільки в судовому порядку, і тільки суд може прийняти рішення про виселення фізичної особи без надання іншого житла. З цією метою пропонується доповнити ЦК переліком додаткових підстав припинення права власності, зокрема у випадку, якщо власник не вживає заходів щодо збереження, утримання житла, що загрожує життю, здоров'ю власника, іншим особам.

Виходячи з особливостей припинення спільної власності на житло доводиться, що колишні члени його сiм'ї не втрачають права користування займаним жилим приміщенням. Якщо власник будинку не згоден щоб колишні члени сiм'ї користувалися жилим приміщенням безоплатно, вони зобов'язані нести витрати на часткове утримання житла, проте це не означає, що з часу припинення сімейних стосунків з власником будинку, дані особи стають наймачами займаних ними жилих приміщень. Особи, які брали участь у будівництві жилого будинку за відсутності угоди про створення спільної власності, мають право вимагати не визнання права власності на житло, а відшкодування своїх витрат на будівництво, якщо допомогу забудовнику вони надавали платно.

Обґрунтовується точка зору про необхідність внесення доповнень до ч. 3 ст. 347 ЦК, за якою припинення права власності на житло у разі відмови від цього права наступає з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру. Однак власник може не мати бажання подавати органу державної реєстрації таку заяву, але вчиняє такі дії, які свідчать про відмову від права власності на житло. Щоб усунути таку невизначеність щодо приналежності нерухомого майна в ч. 3 ст. 347 ЦК доцільно було б встановити правило такого змісту: «Якщо особа вчинила дії, що свідчать про відмову від права власності на нерухоме майно, внесення відповідного запису до державного реєстру здійснюється на підставі рішення суду за позовом прокурора, а житло передається до комунального житлового фонду».

Пропонується встановити спеціальним законом умови і порядок відчуження житла у власника у зв'язку з реквізицією. Дисертант вважає, що при виселенні користувачів у зв'язку з реквізицією вони мають бути забезпечені іншим житлом.

У підрозділі 2.2. «Договір як підстава припинення житлових правовідносин за цивільним законодавством України» основна увага надається належному виконанню житлових зобов'язань, встановлених договором. Надається характеристика умов договорів як підстави припинення житлових правовідносин залежно від способів припинення зобов'язань.

Залежно від особливостей правових наслідків припинення договорів окремо виділяються підстави припинення речових та зобов'язальних договорів, односторонніх, двосторонніх та багатосторонніх договорів, відплатних і безвідплатних, на користь сторони договору (кредитора) і договори на користь третьої особи. Відзначається, що припинення житлових правовідносин ґрунтується на договорі, а припинення прав і обов'язків між сторонами договору залежить від характеру домовленості, і момент переходу прав пов'язаний з моментом його державної реєстрації; в таких випадках житлові правовідносини припиняються на підставі юридичного складу, елементами якого є договір і державна реєстрація, яка буде вчинятися щодо договорів з нерухомістю лише до 1 січня 2012 року, відповідно до ЗУ від 11 лютого 2010 року (№1878-VI).

Автором звернено увагу на тих нормах ЦК, які регулюють порядок продовження договору найму житла. Зазначається, що ЦК передбачає право наймача на розірвання договору найму житла у будь-який час, встановивши лише обов'язок попередження наймодавця за три місяці. Проте у випадках, коли проживання у помешканні загрожує життю та здоров'ю наймача або особам, які з ним проживають, має бути передбачено можливість негайного розірвання договору найму житла без додержання строку попередження. Пропонується розширити підстави для розірвання договору найму житла на вимогу наймодавця у випадках, коли він не має іншого житла, і займане жиле приміщення потрібно наймодавцю для власного проживання або для проживання членів його сім'ї.

Автор доводить, що розірвання договору - це дія, спрямована на припинення частково або повністю невиконаного договору, а також зобов'язань, які з нього випливають на майбутнє, що регулюються нормами загальної та особливої частини ЦК, ЖК та спеціальних законів. Адміністративний порядок має поширюватися тільки на договір найму соціального житлового фонду.

Встановлено, що підставою розірвання договору за ініціативою однієї сторони є істотні порушення договору. Проте, в ЦК не вказано, в якій формі повинна здійснюватись відмова від виконання договору. Тому доводиться, що одностороння відмова від виконання договору повинна вчинятися в тій формі, що і договір найму житла, якщо із закону, або інших правових актів чи договору не випливає інше.

Розділ 3. «Захист житлових правовідносин фізичних осіб у випадку їх припинення» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Правові наслідки припинення житлових правовідносин» визначаються основні наслідки, які наступають у зв'язку з настанням факту припинення житлового правовідношення. Логічно, що з його припиненням втрачається відповідне житлове право та настають правові наслідки, сутність яких залежить від підстав припинення житлового правовідношення. Зокрема, правовими наслідками припинення житлового права може бути переселення, а у разі застосування примусових заходів - виселення. Висвітлюються наслідки припинення житлових правовідносин для осіб, що втратили законні підстави користування конкретним жилим приміщенням; для осіб, що користуються житлом, з порушенням правил користування жилим приміщенням; для осіб, позбавлених батьківських прав, за умови, що спільне проживання таких громадян із дітьми, по відношенню яких вони позбавлені батьківських прав рішенням суду є неможливим.

Звертається увага, на те, що припинення житлових правовідносин породжує у користувача обов'язок звільнити відповідне жиле приміщення. Поняття “виселення” розглядається як примусове звільнення жилого приміщення особою, яка його займала та у забороні в подальшому користуватися цим приміщенням. Аналізуються умови виселення: 1) з наданням іншого благоустроєного приміщення; 2) з наданням іншого (не благоустроєного) жилого приміщення; 3) без надання жилого приміщення.

Серед підстав для виселення автор виділяє: 1) з наданням іншого жилого приміщення: коли жиле приміщення не придатне для проживання; будинок підлягає зносу; із житлового фонду спеціального призначення (службових житлових приміщень, гуртожитків); виселення власника і членів його сім'ї із житла у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки; 2) без надання іншого жилого приміщення у випадку: безгосподарного утримання житла, внаслідок систематичного використання житла не за призначенням; із житлового фонду спеціального призначення (у разі припинення трудового договору, строку служби або навчання тощо); виселення піднаймачів; виселення тимчасових мешканців; виселення батьків, позбавлених батьківських прав; виселення у випадку самовільного самоуправного вселення у житло. Зазначається, що при виселенні за правилами ЦК мають враховуватися санітарні та технічні вимоги, що висуваються до жилих приміщень і закріплені в ЖК.

Оскільки у багатьох випадках припинення житлових правовідносин призводить до виселення фізичних осіб без надання іншого житла, а врешті і без врахування їх потреб у житлі, існує необхідність підвищення правових стандартів дотримання конституційних гарантій житлових прав вразливих категорій населення запропоновано встановити правило, за яким: у випадку виконання рішення про продаж квартири з прилюдних торгів, суд має зупинити продаж будинку, квартири поки суду не будуть надані докази того, що неповнолітні діти і дружина, з якою діти будуть проживати, має інше місце для проживання або місце для їх тимчасового проживання у мінімальному, розмірі відповідно до існуючих санітарних норм;

У підрозділі 3.2. «Порядок захисту прав фізичних осіб при припиненні житлових правовідносин» висвітлюються питання захисту прав при припиненні житлових правовідносин, що знайшли своє закріплення в цивільному законодавстві. Правовий захист автор розглядає, як форму реалізації житлових прав і законних інтересів фізичних осіб, що спрямований на їх поновлення.

Право на захист визначається, як елемент змісту суб'єктивного цивільного права, який виявляється в момент правопору-шення, невизнання чи оспорювання охоронюваного законом суб'єктивного права. Автор висвітлює юрисдикційні форми захисту цивільних, у тому числі житлових прав, насамперед судами та іншими органами, передбаченими в статтях 17, 18 ЦК. Серед цих органів не передбачено органи прокуратури, які фактично відповідно, до Конституції України, вчиняють такі дії. Обґрунтовується доцільність визнання прокуратури юрисдикційним органом захисту цивільних прав, наданими їй повноваженнями. На думку автора неюрисдикційна форма захисту в житлових правовідносинах не є обов'язково застосовуваною, хоча і є допустимою відповідно до ст. 55 Конституції України, яка надає право кожному, будь-якими не забороненими законом засобами, захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Цілком логічно, що норми ст. 19 ЦК про самозахист мають застосовуватися також у випадках порушення житлових прав.

До способів, що безпосередньо спрямовані на захист прав особи, автор відносить витребування майна із чужого незаконного володіння, усунення перешкод у здійсненні права, повернення осіб у попередній стан, повернення безпідставно набутого іншою особою майна. Висвітлюються способи захисту шляхом визнання правочину недійсним, а також питання захисту права власності на житло осіб, визнаних безвісно відсутніми або оголошених померлими.

Проведений аналіз спорів у житловій сфері засвідчив наявність труднощів у застосуванні норм цивільного законодавства. Однією із причин є те, що цивільне законодавство, детально не регламентує правові наслідки розірвання житлових правовідносин. Для усунення суперечностей запропоновано узгодити положення спеціального і цивільного законодавства. Питання, що виникають при застосу-ванні норм ЖК, мають вирішуватися з урахуванням того, що норми спеціального законодавства застосовуються у частині, що не суперечить ЦК. Тому порядок і межі застосування конкретного способу захисту житлового права повинні залежати від його змісту і характеру правопорушення.

Обґрунтовується невідповідність Переліку майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком (Додаток до Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року) та Переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами (Додаток до ЗУ «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року) вимогам щодо гарантій забезпечення конституційних житлових прав громадян. Відповідно до першого Переліку не підлягає конфіскації жилий будинок з господарськими будівлями в сільській місцевості, якщо засуджений та його сім'я постійно в ньому проживають, але не враховуються житлові інтереси громадян, які мешкають у міській місцевості. Визнається за необхідне розробити концепцію створення нових додатків до КК України та ЗУ «Про виконавче провадження», в основу якої має бути покладено принцип соціальної справедливості. Зокрема, було б доцільно у разі конфіскації житла за судовим вироком чи звернення на нього стягнення законодавчо надати членам сім'ї засудженого чи боржника переважне право на проживання у ньому на умовах договору - найму.

ВИСНОВКИ

Проведений у дисертаційному дослідженні аналіз чинного законодавства України про припинення житлових правовідносин, практику його застосування, а також доктринальних положень, сформульованих цивілістичною, сімейно-правовою наукою, дозволив обґрунтувати та запропонувати нові чи частково нові науково-практичні висновки, основними серед яких є, зокрема наступні:

Під житловими правовідносинами пропонується розуміти у широкому значенні врегульовані норми ЦК, ЖК, СК України, нормами інших законів відносини, спрямовані на реалізацію громадянами житлових прав в різних правових формах та різних житлових фондах.

Під припиненням житлових правовідносин пропонується розуміти припинення правового зв'язку між суб'єктами правовідношення щодо житлового об'єкта, призначеного забезпечувати житлові потреби уповноваженого суб'єкта (членів його родини, інших осіб), на підставі закону чи договору.

Встановлено, що ЦК, ЖК інші закони України містять значну кількість норм щодо припинення житлових прав, які не завжди враховують їх специфіку, а відтак запропоновано уніфікувати підстави дострокового розірвання договорів найму житла та відмовитись від адміністративного порядку виселення.

Обґрунтовано необхідність при розгляді справ про припинення житлових правовідносин визначати їх правову природу та враховувати підстави набуття особою відповідних житлових прав.

Узагальнено норми законодавства, які прямо чи опосередковано передбачають випадки можливого припинення житлових правовідносин та сформульовано їх відповідну систему.

Обґрунтовано тезу про необхідність посилення гарантій захищеності житлових прав вразливих категорій громадян (неповнолітніх, недієздатних), зокрема, шляхом: зупинення виконання на річний строк рішень про продаж з прилюдних торгів будинку, квартири у разі відсутності у них іншого житла; скасування норм ЗУ «Про іпотеку» щодо можливого позасудового звернення стягнення на житлові приміщення, які були придбані за рахунок кредиту; створення спеціального житлового фонду для тимчасового задоволення житлових потреб осіб, що примусово виселяються.

Одержало подальший розвиток визначення поняття «виселення», яке пропонується розглядати як примусове звільнення житла особою, яке вона займала на відповідному праві, з наданням або без надання іншого житлового приміщення в порядку і на підставах, встановлених законом або договором.

Визначено співвідношення та зміст понять «переселення» та «виселення», адже перше є способом відносно добровільної відмови особи від суб'єктивного житлового права, друге - є примусовим заходом позбавлення житлового права у судовому порядку.

Додаткового обґрунтування одержало положення про недопустимість автоматичної втрати одним з подружжя права на проживання на житловій площі другого з них у зв'язку з припиненням шлюбу.

Обґрунтовано доцільність визнання Прокуратури України органом, що здійснює у передбачених законом випадках захист житлових прав та інтересів громадян.

Доведено необхідність обов'язкової участі прокурора у судових справах, пов'язаних з можливим позбавленням права на житло неповнолітніх, недієздатних осіб.

Дістала подальшого розвитку система підстав припинення житлових правовідносин, які запропоновано поділити: за колом осіб; за формою вираження; за часом; за юридичною значимістю; за наявністю волі та волевиявлення.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Тилик Т.М. Дотримання прав громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення. / Т.М. Тилик // Щомісячний науково-практичний господарсько-правовий журнал «Підприємництво, господарство і право» № 6 2009 (162). - С.117-120.

Тилик Т.М. Основні категорії житлових спорів, що розглядаються в судовому порядку / Т.М. Тилик // Приватне право і підприємництво. Збірник наукових праць. Вип. 8, 2009 р. / Редкол.: Крупчан О.Д. (гол. ред.) та ін. - К.: Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва Академії правових наук України, 2009.- С.123-126.

Тилик Т.М. Правові підстави припинення житлових відносин / Т.М. Тилик // Щомісячний правовий часопис «Юридична Україна» № 3 (75)/2009. - С. 46-51.

Тилик Т.М. Проблеми захисту житлових прав в Україні та ЄС. / Т.М. Тилик // Збірник матеріалів круглого столу (м. Київ, 12 листопада 2008 р.) “Механізм охорони та захисту майнових прав в Україні та ЄС” / К.: НДІ приватного права і підприємництва АПрН України, 2008. - С. 174-180.

Тилик Т.М. Правові підстави припинення житлових правовідносин / Т.М. Тилик // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (м. Одеса, 10 квітня 2009 р.) «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави».- Одеса, ОДУВС, - 2009. - С.161-163.

Тилик Т.М. Особливості захисту права на житло. / Т.М. Тилик // Збірник наукових статей за матеріалами VІ Міжнародної науково-практичної конференції (м. Луцьк, 29-30 травня 2009 р.) «Актуальні питання реформування правової системи України».- Луцьк, 2009.- С. 354-356.

АНОТАЦІЯ

Тилик Т. М. Припинення житлових правовідносин. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 -- цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. -- Київський національний університет внутрішніх справ. -- Київ, 2010.

У дисертації комплексно досліджуються правова природа суб'єктивних житлових прав громадян, їх конституційні засади, елементи житлових правовідносин, підстави та правові наслідки їх припинення.

На підставі аналізу нормативно-правових актів, наукових джерел і судової практики сформульовані теоретичні та практичні висновки з дискусійних питань і розроблені рекомендації щодо удосконалення житлового та цивільного законодавства з метою підвищення гарантій дотримання житлових прав громадян.

Сформульовані визначення поняття припинення житлових правовідносин, проведено розмежування виселення та переселення, запропоновано додаткові гарантії захисту житлових прав малолітніх та недієздатних осіб. Визнано за доцільне створити спеціальний житловий фонд для осіб, що виселяються і не мають іншого житла для проживання.

Ключові слова: житло, право на житло, припинення житлових правовідносин, виселення, житлові спори.

АННОТАЦИЯ

Тылык Т. М. Прекращение жилищных правоотношений. -- Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 -- гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. -- Киевский национальный университет внутренних дел. -- Киев, 2010.

В диссертации комплексно исследуются теоретико-правовые вопросы осуществления прекращения субъективных жилищных прав граждан, структура жилищных правоотношений основания и последствия прекращения жилищных правоотношений.

На основе выявления сущности правовых норм формулируются практические предложения и рекомендации совершенствования гражданского и жилищного законодательства с целью достижения гармонизации законодательства в исследуемой сфере.

В работе уточняется понятийный аппарат проблемы, структура механизма правовой защиты при прекращении жилищных правоотношений, условия и юридические факты, при соблюдении которых начинает действовать механизм прекращения; субъекты права на защиту при выселении без предоставления иного жилого помещения.

При исследовании проблем регулирования отношений прекращения пользования жильем посредством исполнения договора, производится сравнительный анализ норм гражданского и специального жилищного законодательства, что позволило установить особенности требований, предъявляемых к договорам пользования жильем.

Характеристика содержания договоров пользования жильем производится на основе разграничения понятий «содержание обязательства», под которым понимается совокупность прав и обязанностей участников соответствующих правоотношений и «содержание договора», которым обозначается совокупность условий, определенных по соглашению сторон, и условий, договоренность относительно которых является обязательной для определенного типа договора в соответствии с требованиями норм гражданского законодательства. В соответствии с таким определением существенных условий договора мены, ренты, пожизненного содержания, дарения жилья, в работе детально анализируются элементы содержания данных договоров.

Особое внимание уделяется нормам главы 59 ГК Украины, специфики и сущности расторжения договора найма жилья, обосновывается вывод о том, что существенными условиями договора найма жилья являются предмет договора, специальный субъектный состав договора, срок его действия и размер оплаты за пользование жильем.

На основании обоснованного в исследовании положения о целесообразности выделения «вещного» договора пользования жильем, обладающего всеми признаками гражданско-правового договора, делается вывод о том, что наличие одного лишь такого договора, заключенного надлежащим образом, является достаточным для возникновения гражданских отношений по пользованию жильем.

Подробно анализируются жилищные права и обязанности участников гражданско-правовых отношений, а также гражданско-правовые способы обеспечения их реализации. В связи с этим исследуются характерные особенности гражданско-правовой ответственности в отношениях пользования жильем, возникающих на основании гражданско-правовых договоров пользования жильем. Отмечается, что хотя гражданско-правовой ответственности, как и любой иной юридической ответственности, присущи превентивная, компенсационная, охранительная и регулятивная функции, однако в данном случае специфика гражданско-правовой ответственности состоит в выполнении, прежде всего, компенсационной функции, которая должна пониматься достаточно широко -- как восстановление нарушенных имущественных прав участников соответствующих гражданских отношений.

В работе предлагаются рекомендации по усовершенствованию законодательства, регулирующего организацию и деятельность органов, порядок и процедуру рассмотрения дела по выселению.

Анализируется порядок рассмотрения споров; рассматриваются виды правонарушений и виды юридической ответственности; формулируются практические предложения по усовершенствованию механизма ответственности за нарушения прав и законных интересов субъектов права в жилищной сфере. Сформулированы предложения по совершенствованию норм действующего гражданского законодательства и согласованию норм действующего гражданского кодекса Украины и жилищного законодательства Украины.

Ключевые слова: жилье, право на жилье, прекращение жилищных правоотношений, выселение, жилищные споры.

SUMMARY

Tylyk T. M. Cessation of the housing legal relations. - Manuscript.

Thesis for obtaining a scientific degree of Candidate of Science (Law) with a specialization in 12.00.03 - civil law, civil procedure, family law, international private law. - Kyiv National University of Internal Affairs. -- Kyiv, 2010.

The thesis researches the legal essence of subjective housing rights of citizens, their constitutional background, components of legal relations in housing law, their grounds and legal consequences of termination.

...