Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет внутрішніх справ

УДК: 321.011:65.012.8

Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Теоретико-правові основи інформаційного суверенітету

Супрун Володимир Миколайович

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права Харківського національного університету внутрішніх справ.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Фандалюк Олександр Васильович, Кіровоградський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ, професор кафедри теорії та історії права.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор Мурашин Олександр Геннадійович, Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна", директор Інституту права та суспільних відносин;

- кандидат юридичних наук, доцент Самофалов Леонід Прохорович, Національний університет державної податкової служби України, завідувач кафедри теорії та історії держави і права.

Захист відбудеться "07" жовтня 2010 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.02 Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розіслано "04" вересня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.О. Серьогін.

Анотація

Супрун В.М. Теоретико-правові основи інформаційного суверенітету. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. - Харківський національний університет внутрішніх справ, Харків, 2010.

Дисертація присвячена теоретико-правовому аналізу поняття "інформаційний суверенітет". Запропоновано авторське визначення цього поняття. Проведено порівняльний аналіз із суміжними категоріями "державний суверенітет", "інформаційна безпека", "свобода інформації", "незалежність засобів масової інформації".

Уперше у юридичній науці визначені й обґрунтовані ознаки, принципи, коло суб'єктів та механізми правового регулювання інформаційного суверенітету. Систематизовані нормативні джерела , що регулюють відносини у сфері інформаційного суверенітету, та дослідження науковців з цієї проблематики. Окреслено напрямки вдосконалення нормативно-правової основи інформаційного суверенітету.

Ключові слова: суверенітет, інформація, інформаційне законодавство, інформаційний суверенітет, інформаційна безпека, свобода інформації, правове регулювання.

Аннотация

Супрун В.Н. Теоретико-правовые основы информационного суверенитета. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Харьковский национальный университет внутренних дел, Харьков, 2010.

Диссертация посвящена теоретико-правому анализу понятия "информационный суверенитет". Изучены основные аспекты возникновения и генезиса понятия "суверенитет" в политико-правовом контексте формирования общества. Существенные изменения в социально-политическом развитии человечества, происходящие в эпоху формирования информационного общества, повлекли появление в научном обороте и отображение в нормативных актах нового вида суверенитета - информационного.

Сформулированы основные направления исследований отношений в сфере информационного суверенитета. Автор обосновывает целесообразность введения понятия "информационный суверенитет" в научный оборот и предлагает собственное определение данного понятия.

Утверждается, что информационный суверенитет является относительно самостоятельной разновидностью суверенитета, что объясняется различием государственного и информационного суверенитетов по признакам, методам правового регулирования, состоянию нормативно-правового закрепления. Обосновывается, что категория "информационный суверенитет" является родовым понятием по отношению к категории "информационная безопасность". Установлено, что субъектный состав информационного суверенитета значительно уже круга субъектов, наделенных правом реализации свободы информации, а реализация информационного суверенитета в сферах средств массовой информации и Интернета имеет различия.

Впервые в юридической науке определены и обоснованы признаки, принципы, круг субъектов и механизмы правового регулирования информационного суверенитета. Выделены направления правового регулирования информационного суверенитета, факторы необходимые для должного обеспечения государством данного вида суверенитета, основные стадии механизма правового регулирования отношений в сфере информационного суверенитета. Предложены основные направления совершенствования нормативно-правовой основы информационного суверенитета, сформулированы предложения по внесению изменений и дополнений в действующее законодательство, по разработке и принятию новых нормативных актов в сфере информационного суверенитета.

Ключевые слова: суверенитет, информация, информационное законодательство, информационный суверенитет, информационная безопасность, свобода информации, правовое регулирование.

Summary

Suprun V.M. Theoretical-legal Grounds of information Sovereignty. - Manuscript.

Dissertation for obtaining the scientific degree of candidate of sciences in law on specialty 12.00.01 - Theory and history of state and law; history and political and legal studies. - Kharkiv National university of internal affairs, Kharkiv, 2010.

The dissertation is dedicated to Theoretical-legal analysis of the notion "information sovereignty". The author's definition of this notion has been introduced. The comparative analysis with adjoining categories "stat sovereignty", "information security", "freedom of information", "independence of mass media" is being suggested.

For the first time in the study of low the author has defined and substantiated features, principles, subjects and mechanisms of informational sovereignty legal regulation. The legal sources that regulate in the sphere of information sovereignty have been systematized as well as scientific research of scientist in this field. The author has suggested the nays of improvement of information sovereignty legal grounds.

Key words: sovereignty, information, informational legislature, information sovereignty, informational security, freedom of information, legal regulation.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Кінець ХХ століття - це період становлення інформаційного суспільства, що значною мірою пов'язано із розвитком інформаційних систем, глобалізацією інформаційних процесів.

У сучасних умовах активізації інтеграційних та глобалізаційних процесів у Європі все більшої значущості набувають різноманітні аспекти незалежності окремих держав, збереження їхньої особливої культури, традицій, національних надбань у багатьох сферах соціального буття. У цьому контексті проблема юридичного наукового розуміння і практично-правового втілення ідей інформаційного суверенітету набувають підвищеної актуальності. Це обумовлено інтенсифікацією процесів обігу інформації у внутрішній та зовнішній сферах соціальних та міждержавних відносин, а також станом юридичної науки та практики, який демонструє невизначеність змісту категорії "інформаційний суверенітет", конфліктність її співвідношення із сучасними юридичними поняттями та явищами "свободою інформації" та "інформаційною безпекою".

У наш час тривають дослідження щодо теоретичної розробки категорії суверенітет. Теорія суверенітету збагачується новими поняттями та концепціями. Значна частина цих досліджень має не лише теоретичне значення, а й практичне застосування, що є досить важливим в умовах розбудови України як незалежної, правової, демократичної, соціальної держави.

Теоретико-правове дослідження поняття "інформаційний суверенітет" на сьогодні є актуальним. Останнє десятиріччя виявило різні, навіть діаметрально-протилежні погляди вчених щодо доцільності введення у правовий обіг цього поняття. Наріжним каменем суперечок у проблематиці інформаційного суверенітету є з'ясування того чи виступає він окремим видом суверенітету, чи повністю підпадає під поняття державного суверенітету.

Виходячи із цього, актуальність наукового дослідження у цій сфері полягає у вирішенні таких питань як визначення поняття, ознак та принципів інформаційного суверенітету, з'ясування його видово-родових зв'язків з іншими явищами та поняттями тощо. Тому, потреба визначення поняття, змісту, правових принципів, механізмів правового регулювання відносин у сфері інформаційного суверенітету, перспектив подальшого нормативно-правового врегулювання інформаційно-правових відносин у сучасних умовах становлення інформаційного суспільства зумовила написання цієї роботи.

Філософсько-політичному з'ясуванню сутності теорії суверенітету були присвячені роботи Аристотеля, Ж. Бодена, Г. Гегеля, Т. Гоббса, Г. Ґроція, Р. Ієрінга, І. Канта, Г. Кельзена, Дж. Локка, М. Макіавеллі, Ж.П. Марата, М. Міхновського, Ш. Монтеск'є, П. Новгородцева, М.І. Палієнка, Ж-Ж. Руссо, П. Сорокіна, Л. Фейєрбаха та багатьох інших мислителів, які зробили внесок у розвиток теорії суверенітету.

Науково-теоретичним підґрунтям дослідження є положення відомих вітчизняних та зарубіжних учених-теоретиків й істориків держави і права, дослідників у галузі конституційного та міжнародного права, зокрема Г.Б. Агабекова, Н.М. Азаркіна, М.Г. Александрова, С.С. Алексєєва, А.Б. Венгерова, Л.Н. Галанзи, В.Д. Гапотія, Г.Г. Демиденка, М. Дженіса, С.Р. Кечек'ян, О.Л. Копиленка, Б.Л. Кухти, І.Д. Левіна, Р.З. Лівшица, А.З. Манфреда, А.В. Малька, О.В. Мартишина, М.І. Матузова, В.С. Нерсесянца, П.М. Рабіновича, І.В. Спасибо-Фатєєвої, О.Ф. Скакун, Г.М. Федущак-Паславської, М.І. Хавронюка, В.М. Хропанюка, М.В. Цвіка, В.М. Шаповала, Ю.С. Шемшученка, Л.С. Явича та ін. Важливий внесок у дослідження суті інформації, її ролі в сучасному суспільстві зробили В.Г. Афанасьєв, А.Б. Венгеров, Р. Вінер, Є.В. Єрмішина, Г.Т. Журавльов, Б. Петров, Г.Г. Почепцов, Е. Пудефат, В. Тронь, Ф. Цирдя, К. Шеннон тощо. У сфері інформаційних відносин окремі аспекти досліджували такі автори, як І.В. Арістова, П.Д. Біленчук, В.М. Богуш, І. Громико, О.Г. Данільян, О.П. Дзьобань, О. Жуковська, Є. Захаров, В.А. Копилов, Б.А. Кормич, Т.А. Костецька, В.К. Левін, О.В. Олійник, М.І. Панов, А.А. Письменицький, В. Речицький, В.О. Фомін, О.К. Юдін, В. Якубенко, М.В. Якушев та ін.

Робота також ґрунтується на міжнародних стандартах, нормах Конституції України та інших національних нормативно-правових актах, в яких визначаються правові основи регулювання відносин в інформаційній галузі та у сфері реалізації інформаційного суверенітету.

Зв'язок теми з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до п. 9.2, 9.3 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр., схвалених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ від 12 грудня 2005 р.

Мета і завдання дослідження - схарактеризувати правові принципи, категоріальний склад, визначити місце, особливості та перспективи законодавчого закріплення інформаційного суверенітету держави, як невід'ємної складової громадянського суспільства і правової держави, спираючись на теоретико-правові досягнення у дослідженні загального поняття "суверенітет". Водночас, метою роботи є виявлення рівня взаємозалежності інформаційного суверенітету із суміжними правовими категоріями: "державний суверенітет", "інформаційна безпека", "свобода інформації", "незалежність засобів масової інформації".

Для досягнення зазначеної мети було поставлено такі основні завдання:

- простежити ґенезу становлення багатогранної категорії "суверенітет;

- охарактеризувати рівень теоретико-правової розробленості категорії "інформація";

- з'ясувати особливості реалізації державного суверенітету в інформаційній сфері;

- установити співвідношення категорії "інформаційний суверенітет" із суміжними правовими категоріями: "державний суверенітет", "інформаційна безпека", "інформаційна свобода", "незалежність засобів масової інформації";

- сформулювати визначення дефініції "інформаційний суверенітет";

- розробити систему правових принципів інформаційного суверенітету;

- визначити основні напрямки та механізм правового регулювання відносин у сфері інформаційного суверенітету;

- сформулювати, обґрунтувати та внести авторські пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правової основи інформаційного суверенітету.

Об'єктом дослідження суверенітет як політико-правова властивість держави у всіх сферах його прояву.

Предметом дослідження інформаційний суверенітет, його ідейно-правовий та дефініційний виміри, а також механізм правового регулювання щодо його забезпечення.

Методи дослідження. Методологічними засадами цього дослідження є сукупність методів наукового пізнання, до яких відносяться загальнонаукові методи: системно-структурний, логічного аналізу, матеріалістичної діалектики; спеціальні: конкретно-історичний, техніко-юридичний, порівняльно-правовий, формально-догматичний та юридично-догматичний.

Системно-структурний метод дав змогу визначити: співвідношення суміжних з "інформаційним суверенітетом" явищ і категорій (підрозділи 1.3, 2.1-2.3); взаємовплив та взаємну обумовленість цього аспекту суверенітету і стану інформаційної безпеки держави (підрозділ 2.1) та реалізації принципу свободи інформації, що формується в умовах становлення права на інформацію в Україні (підрозділ 2.2). Метод логічного аналізу був використаний для формулювання таких понять, як інформація (підрозділ 1.2), інформаційний суверенітет (підрозділ 1.3), інформаційна безпека (підрозділ 2.1), інформаційна свобода (підрозділ 2.2). Метод матеріалістичної діалектики застосовувався для встановлення змісту й особливостей складових елементів інформаційного суверенітету та його нормативно-правової і фактичної основи (підрозділ 1.3, розділ 2, розділ 3).

Порівняльно-правовий метод надав можливість співвіднести сучасне уявлення про аспекти незалежності держави у формуванні свого інформаційного простору з іншими елементами становлення суверенітету держави (підрозділ 1.3) та порівняти загально-правовий механізм правового регулювання з механізмом правового регулювання у сфері інформаційного суверенітету (підрозділ 3.2). Конкретно-історичний метод дозволив дослідити виникнення, формування і розвиток поняття "суверенітет" як явища у різні історичні періоди (підрозділ 1.1). Техніко-юридичний - застосовувався для виявлення нормативно-правових форм закріплення особливостей понять "інформаційний суверенітет" (підрозділи 1.3, 3.3), "інформаційна безпека" (підрозділ 2.1), "свобода інформації", "доступ до інформації" (підрозділ 2.2) в законодавстві України. Формально-догматичний та юридично-догматичний методи, головним чином, реалізувалися при формуванні авторського розуміння поняття "інформаційний суверенітет" та його ознак (підрозділ 1.3), а також принципів та механізму правового регулювання у сфері інформаційного суверенітету (підрозділи 3.1, 3.2).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у дисертації здійснено комплексне, доктринальне дослідження теоретичних і практичних питань у сфері реалізації інформаційного суверенітету. На підставі цього сформульовано та обґрунтовано авторську думку щодо нормативно-правового вдосконалення цього явища.

Проведене в дисертації комплексне дослідження дозволило сформулювати низку положень, висновків, пропозицій, що характеризуються науковою новизною:

вперше:

- запропоновано авторське визначення дефініції "інформаційний суверенітет", під якою слід розуміти стан самостійності формування певних ресурсів даних, створених у результаті здійсненням державою своєї свободи, за рахунок держави або суб'єктів держави, внаслідок реалізації права на інформацію, що забезпечує рівність її у міжнародному інформаційному просторі, які вказують на її авторську належність державі, органам влади, органам місцевого самоврядування;

- сформульовано правові принципи інформаційного суверенітету. У контексті принципів права виявлено притаманність цьому явищу цілої низки як загально-правових, так і галузевих принципів, зокрема: принцип законності; принцип суверенної рівності держав; принцип невтручання у внутрішні справи держави в інформаційній сфері; принцип адекватної поінформованості держав; принцип формування системи інформаційного суверенітету, як частини загальної системи національної безпеки країни; принцип відкритості інформації про діяльність суб'єктів забезпечення інформаційного суверенітету, що не становить державну таємницю;

- виокремлено ознаки категорії "інформаційний суверенітет": пріоритетність держави в інформаційних відносинах, самостійність, рівноправ'я у зовнішніх відносинах, незалежність у зовнішніх відносинах, невідчужуваність;

- з'ясовано особливості механізму правового регулювання відносин у сфері інформаційного суверенітету;

- визначено особливості основних напрямів досліджень відносин у сфері інформаційного суверенітету;

- виділено напрями правового регулювання інформаційного суверенітету як міжгалузевої сфери суспільних відносин: закріплення нових суспільних відносин у сфері інформаційного суверенітету; заборона певних суспільних відносин у сфері інформаційного суверенітету; розвиток суспільних відносин у сфері інформаційного суверенітету; правова охорона інформаційного суверенітету в інтересах особи, суспільства та держави;

- сформульовано чинники, які є необхідною умовою для належного забезпечення державою інформаційного суверенітету: наявність повноцінного права на інформацію у всіх суб'єктів інформаційних соціальних відносин; реалізація державою інформаційного суверенітету включає забезпечення її інформаційної безпеки; реалізація інформаційного суверенітету повинна ґрунтуватися на основі інформаційної свободи та рівноправності суб'єктів інформаційних відносин; інформаційний суверенітет держави неможливий без захищеності інформаційної приватності особи в цій державі;

- встановлено, що на методологічному рівні предметні сфери інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки доцільно розглядати як єдину, структуровану за предметом дослідження і завданнями сферу, що характеризується єдиною, збалансованою терміносистемою;

- окреслено і встановлено, що суб'єктний склад інформаційного суверенітету значно вужчий від кола суб'єктів наділених державним суверенітетом та правом реалізації свободи інформації;

- здійснено класифікацію інформаційного суверенітету за сферами реалізації: а) традиційні ЗМІ, до яких належать телебачення, теле-радіомовлення, друковані засоби масової інформації; б) обіг інформації у мережі Інтернет;

удосконалено:

- положення про те, що категорія "інформація" за короткий час свого існування у науковому обігу стала предметом ґрунтовних досліджень у різних галузях науки, набула змісту від загально філософського визначення до закріплення у національному законодавстві та міжнародний стандартах; стала об'єктом правового регулювання з боку держави;

- твердження, що належне законодавче врегулювання протиріч між процесами інтеграції та національними інтересами, врахування інтересів держави, під час імплементації до національного законодавства норм міжнародного права дасть можливість більш повною мірою забезпечити права та свободи суб'єктів інформаційних відносин;

- позицію, відповідно до якої в інформаційних відносинах, де учасником виступає держава, забезпечення інформаційної безпеки та інформаційного суверенітету вище зазначені процеси мають відігравати вагому роль;

- висновок про необхідність розробки та прийняття спеціального Закону України, який би визначав правове становище держави, як суб'єкта інформаційного суверенітету, або у разі прийняття Інформаційного кодексу, включення до нього відповідних положень;

- обґрунтування щодо необхідності чіткого визначення категоріального апарату інформаційного суверенітету та теоретико-правового інструментарію регулювання відносин у цій сфері;

дістали подальшого розвитку:

- погляди про те, що розвиток понятійного ряду категорії "суверенітет" триває і дотепер. Суттєві зміни у суспільно-політичному розвитку людства, які відбуваються в епоху становлення інформаційного суспільства, спричинили появу у науковому обігу нових різновидів суверенітету, зокрема, інформаційного, що знайшло відображення у нормативних актах.

- висновки про існування реальних загроз інформаційній безпеці держави (інформаційна війна, інформаційна експансія іноземних держав, обмеження або порушення інформаційних прав та свобод громадян тощо) та потреба їх вирішення шляхом розробки та реалізації комплексної державної політики у різних сферах діяльності, основою якої має стати забезпечення власного інформаційного суверенітету та захист національного простору від руйнівного для країни вторгнення;

- пропозиції щодо перспектив розвитку нормативно-правового регулювання відносин у сфері інформаційного суверенітету, реалізація яких сприятиме входженню України у світовий інформаційний простір;

- обґрунтування про необхідність створення нової редакції Закону України "Про інформацію" і приведення у відповідність до цього інших нормативно правових актів.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації сприятимуть подальшому дослідженню теретико-правового розуміння понять "суверенітет", "інформаційний суверенітет".

Одержані результати можуть бути використані:

- у науково-дослідній сфері - основні положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшої розробки теоретико-правових питань діяльності державних органів щодо забезпечення інформаційного суверенітету; для обґрунтування доцільності введення у науковий і нормативний обіг дефініції "інформаційний суверенітет";

- у правотворчості - висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть бути використані для підготовки і уточнення низки законодавчих та підзаконних актів з питань діяльності держави в інформаційній сфері;

- у правозастосовчій діяльності - використання одержаних результатів дозволить більш детально регламентувати діяльність суб'єктів щодо забезпечення права громадян на інформацію, забезпечення національної безпеки та інформаційного суверенітету держави;

- у навчальному процесі - матеріали дисертації доцільно використовувати при підготовці підручників та навчальних посібників з дисциплін "Теорія держави і права", "Інформаційне право", "Інформаційна безпека".

Результати дисертації можуть бути враховані законодавчими та іншими нормотворчими державними органами України для вдосконалення нормативно-правової бази в інформаційній сфері.

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки були оприлюднені дисертантом на всеукраїнських та міжнародних науково-практичних конференціях: "Право на приватність: тенденції і перспективи" (м. Львів, 14 листопада 2008 р.), "Права людини у філософському, політологічному, соціологічному та правовому вимірах" (м. Харків, 19 грудня 2008 р.), "Проблеми державного будівництва та місцевого самоврядування на сучасному етапі" (м. Харків, 22 травня 2009 р.), а також на теоретичних семінарах та засіданнях кафедри.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у трьох наукових статтях у фахових юридичних виданнях України, а також у тезах доповідей на трьох науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Специфіка проблем, що стали об'єктом дослідження, зумовила його логіку і структуру. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які об'єднують дев'ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел (247 найменувань). Загальний обсяг дисертації - 212 сторінок, з яких - 186 сторінки основного тексту.

2. Основний зміст роботи

У вступі викладено положення, що обґрунтовують актуальність теми дослідження, його наукову новизну, визначено мету, завдання, методологічну та теоретичну основи, сформульовано основні положення, винесені на захист.

Розділ 1 "Теоретико-правова характеристика суверенітету держави в інформаційній сфері" містить три підрозділи, що розкривають основні етапи становлення категорій "суверенітет" та "інформація". Визначено поняття "інформаційний суверенітет", його ознаки та співвідношення з державним суверенітетом.

У підрозділі 1.1. "Теоретико-правова розробленість поняття "суверенітет" автор аналізує поняття "суверенітет", показує динаміку його розвитку в різні історичні епохи (починаючи з появи поняття "автаркія" у Стародавній Греції і до сьогодення) під впливом різних суспільно-політичних та конкретно-історичних умов. Основну увагу було присвячено вивченню концепцій мислителів, філософів та науковців, у яких розкривається поняття "суверенітет".

Аналіз розвитку категоріального наповнення змісту суверенітет дав змогу авторові зробити висновок про те, що на сьогодні процес розвитку самої категорії ще триває, і вона збагачується новими елементами та явищами.

Визначено, що процес становлення теорії суверенітету доцільно розподілити на декілька етапів, які відображають розвиток політико-правової думки та суспільно-політичних відносин: 1) введення у ХVІ ст. Ж. Боденом у обіг самого поняття "суверенітет"; 2) розвиток ідеї "народного суверенітету" у працях Ж.-Ж. Руссо, Ж. Марата, І. Канта, Т.Джефферсона тощо; 3) введення поняття національний суверенітет, як однієї з передумов права нації на політичне самовизначення (саме таке розуміння національного суверенітету у подальшому вплинуло на відокремлення останнього у новий різновид суверенітету). Аналізуючи процес становлення ідей національного суверенітету, автор акцентує увагу на політико-правових поглядах українських мислителів та науковців ХІХ - ХХІ ст. Кожен з цих етапів пояснюється суспільно-політичними змінами: якщо Ж. Боден обґрунтовував ідеї абсолютизму, то Ж.-Ж. Руссо втілював ідеї Великої Французької буржуазної революції; ідеї національного суверенітету пов'язують з розвитком права націй на самовизначення; зміни, які відбуваються у сучасному світі, зокрема, розвиток інформаційного суспільства зумовлюють появу нового різновиду суверенітету - інформаційного.

На підставі аналізу поглядів науковців та практиків у сфері інформаційного суверенітету автор визначив наявність досить суттєвих розбіжностей з цієї проблематики: від категоричного заперечення введення у теоретико-правовий та нормативний обіг поняття "інформаційний суверенітет", до спроб його подальшого теоретичного обґрунтування і подальшого закріплення у законодавстві (оскільки Закон України "Про інформацію" визначає тільки матеріальну основу інформаційного суверенітету, але формулювання цієї категорії у Законі відсутнє). Дисертантом, на основі аналізу праць, які в тій чи іншій мірі присвячені питанню інформаційного суверенітету класифіковано основні напрямки досліджень з проблематики інформаційного суверенітету.

Враховуючи те, що поняття "інформація" є складовим категорії "інформаційний суверенітет", у підрозділі 1.2 "Теоретико-правова розробленість категорії "інформація" автор проводить аналіз його загальнонаукового, філософського та юридичного розуміння. Інформація постає складною та багатогранною категорією, що має власні специфічні характеристики.

Досліджуючи різні підходи у визначенні категорії "інформація", автор пропонує виділити шість основних напрямів її розуміння в залежності від сфери її застосування.

Окрему увагу присвячено розгляду основних напрямів національної інформаційної політики в Україні та визначенню принципів її здійснення. Зроблено висновок проте, що потребує вдосконалення правове визначення поняття "інформація", та зазначено, що рівень нормативно-правового забезпечення сфери інформаційних відносин на сьогодні залишається досить низьким і не відповідає потребам суспільно-політичного та громадського життя.

Підрозділ 1.3. "Інформаційний суверенітет як елемент державного суверенітету, його особливості" присвячений аналізу понять "державний суверенітет" та "інформаційний суверенітет". Визначено, що різні підходи у тлумаченні поняття "державний суверенітет" обумовлені складністю суспільно-політичних процесів при становленні державного суверенітету в країнах світу, об'єктивними потребами державно-правового розвитку світових держав та України, зокрема, динамікою розуміння поняття "суверенітет" тощо.

Введення поняття "інформаційний суверенітет" у науковий обіг у наш час дисертант вважає досить об'єктивним, пояснюючи це низкою факторів: термін "інформаційний суверенітет" поєднує у собі поняття "інформація" та "суверенітет" (оскільки поняття інформації виникає лише у середині ХХ століття, то правове регулювання відносин об'єктом яких є інформаційні відносини відбувається значно пізніше); збільшення потоку інформації, її глобалізація, а, відповідно, збільшення загроз національній безпеці та навіть суверенітету, вимагають відповідного реагування законодавця на реалії та потреби сьогодення; нові дослідження у цій галузі спричинили введення у науковий обіг категорії "інформаційний суверенітет", яка б у повній мірі відповідала цьому виду правовідносин.

Порівняльний аналіз ознак державного та інформаційного суверенітетів дав змогу зробити висновок, що інформаційний суверенітет хоча і є видовим по відношенню до державного, однак різниться від останнього колом суб'єктів наділених цим видом суверенітету, різним станом нормативно-правового забезпечення порівнюваних категорій. Що у свою чергу дає підставу стверджувати - інформаційний суверенітет має ознаки відносно самостійного виду суверенітету.

Проведено теоретико-правовий аналіз низки визначень "інформаційного суверенітету", який дав підстави стверджувати, що більшість з них не включають у себе всіх ознак притаманних цій категорії. Визначення категорії "інформаційний суверенітет" обумовлюється певними межами, які одночасно є межами правового впливу на інформаційні соціальні відносини, а самі межі формуються під впливом доцільності та корисності правового регулювання.

Автором пропонується власне визначення інформаційного суверенітету - це стан самостійності формування певних ресурсів даних, створених в результаті здійсненням державою своєї свободи, за рахунок держави або суб'єктів держави, внаслідок реалізації права на інформацію, що забезпечує рівність її у міжнародному інформаційному просторі, які вказують на її авторську належність державі, органам влади, органам місцевого самоврядування. Такий стан нормативно забезпечується міжнародними стандартами, закріпленими у міжнародних та європейських конвенціях, до яких приєдналася Україна, а також міжнародними та міждержавними договорами, укладеними органами влади України. Забезпечення державою інформаційного суверенітету передбачає наступні чинники: реалізація інформаційного суверенітету можлива лише за наявності повноцінного права на інформацію у всіх суб'єктів інформаційних соціальних відносин; реалізація державою інформаційного суверенітету включає забезпечення її інформаційної безпеки; реалізація інформаційного суверенітету повинна ґрунтуватися на основі інформаційної свободи та рівноправності.

Розділ 2. "Співвідношення "інформаційного суверенітету" з суміжними юридичними поняттями" присвячений системно-структурному аналізу поняття "інформаційний суверенітет" з поняттями "інформаційна безпека", "свобода інформації", "незалежність засобів масової інформації" та складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. "Співвідношення "інформаційного суверенітету" з "інформаційною безпекою" здійснено аналіз понять "безпека", "національна безпека" та "інформаційна безпека", при якому були використані останні дослідження у цих сферах. Системно подано правові основи інформаційної безпеки, які складаються з міжнародних стандартів, галузевих міжнародно-правових актів та національних нормативно-правових актів. Автором сформульовано основні цілі інформаційної політики будь-якої держави, зокрема й України у сфері інформаційного суверенітету й інформаційної безпеки: захист інформаційного суверенітету держави (особливо захисту національного інформаційного простору з інформаційним ресурсом і систем формування масової суспільної свідомості); запобігання, виявлення і нейтралізація внутрішніх та зовнішніх інформаційних загроз; рівень інформаційної достатності для прийняття рішень державними органами, підприємствами і громадянами; реалізації конституційних прав і свобод громадян, суспільства і держави на інформацію; збереження, розвиток та ефективне використання об'єктів національного інформаційного простору, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.

Визначено перелік основних проблем та загроз, які стоять перед Україною на сьогодні у сфері інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки, подальше дослідження яких дасть можливість виробити ефективні механізми протидії таким загрозам.

Окрему увагу приділено проблемам інформаційної війни, інформаційних злочинів й інформаційного тероризму. Запропоновано шляхи протидії проблемам та загрозам інформаційному суверенітету та інформаційній безпеці в Україні.

Визначено, що предметну сферу інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки доцільно розглядати як єдину, структуровану за предметом дослідження і завданнями предметну сферу, що характеризується спільною терміносистемою. У ролі системоутворюючого чинника виступають інформація (знання) та інформаційні процеси у соціотехнічних системах, які є загальним об'єктом досліджень у предметній сфері інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки. Це дало підставу зробити висновок, що категорія "інформаційний суверенітет" є родовим поняттям по відношенню до категорії "інформаційна безпека". Доведено, що ці категорії взаємопов'язані та взаємодіють між собою, оскільки реалізація засад інформаційного суверенітету здійснюється за допомогою прийомів та методів інформаційної безпеки.

У підрозділі 2.2. "Співвідношення "інформаційного суверенітету" зі "свободою інформації", для більш чіткого визначення співвідношення категорій "свобода інформації" та "інформаційний суверенітет", розкривається загально-філософське та юридичне значення понять "свобода" і "свобода інформації".

Зазначено що, у здійсненні суспільного контролю за дотриманням всіх основних прав людини, закріплених міжнародними та державними правовими нормами право доступу до інформації та її розповсюдження відіграє виняткову роль.

Наголошено на необхідності формування такого рівня інформаційного суверенітету держави, інформаційного суспільства в Україні, які не применшували б і не обмежували б інформаційної приватності особи, не призводили б особу, суспільство і державу у прагненні створити інформаційно безпечні умови до інформаційної самоізоляції.

Порівнюючи та співставляючи інформаційний суверенітет та свободу інформації автор визначає, що встановлення меж свободи інформації доцільно лише у площині забезпечення державних інтересів у інформаційній сфері. Встановлено, що порівнювані категорії мають як спільні риси (сфера інформаційних відносин), так і відмінні. До найбільш характерних відмінностей інформаційного суверенітету та свободи інформації можемо віднести: 1) інформаційний суверенітет передбачає захист інформаційних ресурсів та створення режиму доступу до інформаційних ресурсів України для іноземних держав, а свобода інформації передбачає накладення обов'язку на державу (її органи) інформувати про свою діяльність та прийняті рішення, а також створення відповідних інформаційних служб або систем що забезпечували б доступ до інформації; 2) суб'єктом реалізації права інформаційного суверенітету є держава або державні органи, перелік суб'єктів права на свободу інформації набагато ширший.

Наголошено, що у співвідношенні категорій "інформаційний суверенітет" та "свобода інформації" проблемним залишається питання про те, що інформаційний суверенітет не повинен перетворюватися на самоціль, а його забезпечення не повинно впливати на звуження прав і свобод суб'єктів інформаційних відносин. Реалізація інформаційного суверенітету повинна ґрунтуватися на основі інформаційної свободи та рівноправності.

У підрозділі 2.3. "Співвідношення "інформаційного суверенітету" з "незалежністю засобів масової інформації" проаналізовано окремі аспекти сучасного стану засобів масової інформації (ЗМІ) у якості специфічної структурної одиниці єдиного інформаційного простору, а також діючого інформаційного каналу, завдяки якому реалізується значна частина інформаційних зв'язків між об'єктом та суб'єктом державного управління національною інформаційною сферою.

Відзначено, що держава встановлює гарантії інформаційної діяльності, спираючись на міжнародні стандарти у галузі прав людини. До функцій держави в інформаційній сфері входить встановлення меж реалізації конституційного права на свободу інформації для запобігання порушень інших прав громадян, забезпечення інтересів особи, суспільства та держави у сфері інформаційної безпеки, а в тому числі й реалізацію інформаційного суверенітету держави. З огляду на викладене, державі слід здійснювати виважену політику у питанні співвідношення інтересів суб'єктів інформаційних відносин, з одного боку та забезпечення інформаційного суверенітету та безпеки з іншого.

Виокремлено міжнародні та національні нормативно-правові основи діяльності ЗМІ, які створюють складний конгломерат нормативних актів різних за своєю природою та юридичною силою. У міжнародному праві регулювання їх представлено міжнародними, регіональними та міждержавними нормативними документами. На основі аналізу низки рішень Європейського суду з прав людини щодо позовів представників ЗМІ європейських держав автор дійшов висновку, що вони (рішення) виступають відносно відокремленим джерелом регулювання діяльності ЗМІ.

Окрему увагу приділено розгляду теоретико-правового аспекту впливу мережі Інтернет на інформаційний суверенітет. Враховуючи позанаціональність Інтернету та його екстериторіальність, від сучасної юридичної науки вимагається розробка нових категорій, які б відповідним чином поєднували теорію суверенітету з умовами нових комунікаційним систем.

Автором підкреслюється необхідність розподілу сфери функціонування традиційних ЗМІ (телебачення, теле-радіомовлення, друковані засоби масової інформації) і сфери обігу інформації у мережі Інтернет при забезпеченні інформаційного суверенітету України, оскільки правові механізми регуляції їхньої діяльності, за умов порушення такого різновиду суверенітету суттєво різняться.

Розділ 3. "Правове регулювання відносин у сфері інформаційного суверенітету" складається з трьох підрозділів. Досліджено принципи та механізм правового регулювання відносин у сфері інформаційного суверенітету на основі аналізу відповідних загально-правових та галузевих положень. Внесено пропозицій щодо вдосконалення нормативно-правової основи інформаційного суверенітету.

У підрозділі 3.1. "Принципи права у сфері інформаційного суверенітету" розкрито поняття, сутність категорії "принцип права". Звертається увага на вагомий внесок у розвиток концепції принципів права М.Г. Александровим, С.С. Алексєєвим, П.М. Рабіновичем, О.Ф. Скакун, М.І. Байтіним, Л.С. Явичем А.М. Колодійом тощо. Надається класифікація принципів права низки дослідників.

Встановлено, що принципи права у сфері інформаційного суверенітету являють собою сукупність особливих варіантів втілення (різновид) загальноправових принципів, внаслідок чого природним є виявлення наявності у них загальних властивостей притаманних принципам права.

На підставі аналізу правової природи інформаційного суверенітету, у контексті принципів права, автором визначено, що для сфери інформаційного суверенітету притаманні такі принципи: принцип законності; принцип суверенної рівності держав; принцип невтручання у внутрішні справи держави в інформаційній сфері; принцип адекватної поінформованості держав; принцип формування системи інформаційного суверенітету, як складової частини загальної системи національної безпеки країни; принцип відкритості інформації про діяльність суб'єктів забезпечення інформаційного суверенітету, що не становить державну таємницю.

Відзначено, що система принципів права у сфері інформаційного суверенітету повинна розвиватися одночасно з удосконаленням та уточненням норм інформаційного права. Особливе значення за умов недостатнього нормативного врегулювання інформаційного суверенітету відіграватиме система його принципів, яка дасть змогу більш чітко сформулювати напрямки розвитку цього явища.

У підрозділі 3.2. "Механізм правового регулювання у сфері інформаційного суверенітету" для більш чіткого розуміння поняття "механізм правового регулювання подається загальнотеоретичне розуміння поняття "правове регулювання", його ознаки.

Належна увага приділена питанню розмежування теоретичних понять "механізм правового регулювання" і "правовий механізм". Наголошується, що механізм правового регулювання у юридичній науці називають одним із фундаментальних правових механізмів, з яким тісно пов'язаний процес реалізації правових норм.

У межах розглянутої концепції критерієм для виокремлення основних елементів механізму правового регулювання зазвичай є структура самого процесу правового регулювання. Зазначено, що природа правового механізму і механізму правового регулювання різняться між собою.

Узагальнюючи різні підходи у визначенні напрями правового регулювання, окреслено наступні напрямки правового регулювання відносин у сфері інформаційного суверенітету: 1) закріплення нових суспільних відносин; 2) заборона певних суспільних відносин; 3) розвиток суспільних відносин; 4) охорона інформаційного суверенітету в інтересах особи, суспільства та держави.

Відповідно до напрямів правового регулювання відносин у сфері інформаційного суверенітету виокремлено декілька елементів (стадій) у механізмі правового регулювання та реалізації цього явища: 1) формування та прийняття відповідних правових норм: уведені до системи права, вони загалом спрямовують поведінку учасників суспільних відносин у сфері інформаційного суверенітету певним чином (насамперед, це стосується норм, що визначають цілі, завдання та принципи правового регулювання); 2) виникнення прав та обов'язків учасників правовідносин у сфері інформаційного суверенітету, одним з елементів якого є юридичні факти або їх сукупність; 3) реалізація норм права через правовідносини, акти безпосередньої та опосередкованої реалізації прав та обов'язків. Виражається у здійсненні дій, які дозволяються, та утриманні від заборонених дій; 4) застосування санкцій правової норми у разі неправомірної поведінки суб'єктів інформаційних відносин, порушення інформаційного суверенітету держави або у разі виникнення умов, які становлять загрозу інформаційному суверенітету, здійснення певних заходів по усунення таких загроз.

Встановлено, що сьогодні відсутні належні правові основи забезпечення інформаційного суверенітету. Механізми правового регулювання відносин у цій сфері мають суттєві недоліки. Наголошено на потребі напрацювання спеціальних прийомів та засобів у механізмі правового регулювання відносин у сфері інформаційного суверенітету.

У підрозділі 3.3. "Напрями удосконалення нормативно-правової основи інформаційного суверенітету", проаналізувавши понятійний апарат, природу інформаційного суверенітету, його співвідношення з суміжними юридичними поняттями та явищами ("державний суверенітет", "інформаційна безпека", "свобода інформації", "незалежність засобів масової інформації"), визначивши його властивості у системі ознак державного суверенітету, принципи, засади правового регулювання, а також соціальну практику у цій сфері, автор визначає напрями вдосконалення нормативно-правової основи інформаційного суверенітету: 1) чітке визначення категоріального апарату; 2) розробка та прийняття спеціального Закону України, який би визначав правове становище держави у сфері інформаційного суверенітету або у разі прийняття Інформаційного кодексу, включення до нього відповідних положень; 3) створення нової редакції Закону України "Про інформацію" та приведення у відповідність до цього інших нормативно-правових актів; 4) створення правової основи комплексного державного механізму по гарантуванню інформаційного суверенітету. державний суверенітет інформаційний правовий

Зазначено, що потребує негайного вирішення визначення змісту самого поняття "інформаційний суверенітет" і його правового режиму. Запропоновано авторське визначення поняття "інформаційний суверенітет" впровадити у національне законодавство.

Встановлено, що досить незначна кількість нормативно-правових актів регулюють питання інформаційного суверенітету в нашій державі, при цьому існує низка обставин, які гальмують процес вдосконалення правового забезпечення інформаційного суверенітету. По-перше, це невизначеність фахівців щодо напрямків реформування законодавства у сфері інформаційного суверенітету. По-друге, це неузгодженість між собою існуючих наукових концепцій з цього питання. По-третє, це небажання органів влади визнати, що створити спеціальний закон, послуговуючись при цьому радянською концепцією розуміння інформаційної безпеки (сутність якої полягала у тотальному засекречуванні інформації про діяльність органів державної влади), є досить складним завданням.

Визначено, що одним із проблемних питань правового регулювання інформаційної сфери на сьогоднішній день є те, що Закон України "Про інформацію", як базовий у сфері інформаційних відносин, потребує суттєвих змін для усунення розбіжностей з конституційними та міжнародними нормами і вдосконалення правового регулювання у цій сфері. Доведено, що існуюча в Україні організаційно-правова основа інформаційного суверенітету, як відображення державної інформаційної політики, потребує термінового перегляду, переосмислення та реформування.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення теоретико-правових проблем у сфері інформаційного суверенітету, що дозволило сформулювати низку висновків, спрямованих на досягнення поставленої в роботі мети:

1. Розвиток понятійного ряду категорії "суверенітет" триває і дотепер. Суттєві зміни у суспільно-політичному розвиткові людства, які відбуваються в епоху становлення інформаційного суспільства, спричинили появу у науковому обігу та знайшли відображення у нормативних актах нових різновидів суверенітету, зокрема інформаційного.

2. Поняття "інформаційний суверенітет" є відносно відокремленим видом державного суверенітету, оскільки ознаки державного та інформаційного суверенітетів не завжди збігаються. Це дає нам підстави стверджувати, що інформаційний суверенітет, хоча і є видовим відносно державного, однак відрізняється від останнього колом суб'єктів, наділених цим видом суверенітету, методами їх правового регулювання, різним станом нормативно-правового забезпечення порівнюваних категорій.

3. У сфері інформаційного суверенітету діють такі правові принципи: принцип законності; принцип суверенної рівності держав; принцип невтручання у внутрішні справи держави в інформаційній сфері; принцип адекватної поінформованості держав; принцип формування системи інформаційного суверенітету, як частини загальної системи національної безпеки країни; принцип відкритості інформації про діяльність суб'єктів забезпечення інформаційного суверенітету, що не становить державну таємницю.

4. Потреби держави в регулюванні відносин у сфері інформаційного суверенітету мають включати: законодавче визначення та забезпечення стратегічних напрямів розвитку і захисту національного інформаційного простору; визначення норм, засад і меж діяльності зарубіжних та міжнародних суб'єктів у національному інформаційному просторі України; формування та захист інтересів України у світовому інформаційному просторі й міжнародних інформаційних відносинах; участь у заходах, що сприяють сталому розвиткові національного інформаційного простору України та зміцненню її суверенітету; гарантування інформаційної безпеки України.

5. До чинників, які є необхідною умовою для належного забезпечення державою інформаційного суверенітету, належать: реалізація інформаційного суверенітету можлива лише за наявності повноцінного права на інформацію у всіх суб'єктів інформаційних соціальних відносин; реалізація державою інформаційного суверенітету включає забезпечення її інформаційної безпеки; реалізація інформаційного суверенітету повинна ґрунтуватися на основі інформаційної свободи та рівноправності суб'єктів інформаційних відносин; інформаційний суверенітет держави неможливий без захищеності інформаційної приватності особи в цій державі.

6. Відповідно до напрямів правового регулювання відносин у сфері інформаційного суверенітету виокремлено чотири стадії у механізмі правового регулювання та реалізації цього явища.

7. Реалізація засад інформаційного суверенітету здійснюється за допомогою прийомів та методів інформаційної безпеки. Категорія "інформаційний суверенітет" є родовим поняттям відносно категорії "інформаційна безпека".

8. Аналіз правових основ забезпечення інформаційного суверенітету свідчить про відсутність чітких та дієвих механізмів правового регулювання відносин у цій сфері, недостатність дослідження правових зв'язків із суміжними юридичними поняттями. Дієвим механізмом забезпечення інформаційного суверенітету є досягнення інформаційної безпеки України, що, у свою чергу виступає, певною колізією права, оскільки поняття "інформаційний суверенітет" є більш широким, ніж "інформаційна безпека".

9. Глобалізація інформаційних процесів ставить перед державою завдання у межах захисту інформації збереження інформаційного суверенітету держави як одного з елементів державного суверенітету та національної безпеки. Здійснений аналіз свідчить про існування реальних загроз інформаційні безпеці держави (інформаційна війна, інформаційна експансія іноземних держав; обмеження або порушення інформаційних прав та свобод громадян тощо) та потребує їх вирішення шляхом розробки та реалізації комплексної державної політики у різних сферах діяльності, основою якої має стати забезпечення власного інформаційного суверенітету та захист національного простору від руйнівного для країни вторгнення.

10. Аналіз суб'єктного складу інформаційного суверенітету та свободи інформації дає підстави зазначити, що для кожного із суб'єктів інформаційних відносин законодавством передбачено окремі міри свободи інформації у реалізації права на інформацію, враховуючи специфіку самого суб'єкта інформаційних відносин.

...