Правові основи співробітництва Китайської Народної Республіки і Європейського Союзу

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Спеціальність 12.00.11 - Міжнародне право

Правові основи співробітництва Китайської Народної Республіки і Європейського Союзу

Лі Юхао

Київ 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі порівняльного і європейського права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Муравйов Віктор Іванович, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри порівняльного і європейського права.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Дмитрієв Анатолій Іванович, Горлівський регіональний інститут Університету «Україна», проректор з наукової роботи, завідувач кафедри правознавства;

кандидат юридичних наук, доцент Фалалєєва Людмила Григорівна, Академія адвокатури України, доцент кафедри прав людини, міжнародного та європейського права.

Захист відбудеться «15» березня 2011 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.10 в залі Вченої ради Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 12.

Автореферат розісланий «15» лютого 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради М.О. Медведєва

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Роль Китайської Народної Республіки (далі - КНР або Китай) у світі дедалі більше зростає. Розширення зв'язків із цією країною в політичній, економічній, культурній та інших сферах є одним із важливих напрямів спільної зовнішньої політики Європейського Союзу (далі - ЄС). З 1985 року правові засади співробітництва КНР і ЄС зафіксовані в рамковій Угоді про торгівлю та співробітництво, а також у більш ніж 20 секторальних договорах у пріоритетних сферах. Базову угоду буде замінено новою Угодою про партнерство та співробітництво, переговори щодо укладення якої розпочато в січні 2007 року.

Для Китаю розгляд правових механізмів співпраці з Євросоюзом є важливим з погляду вироблення ефективних та оптимальних форм такої співпраці в різних сферах суспільного життя. Вивчення даного питання набуває особливої актуальності в контексті необхідності приведення законодавства КНР у відповідність до права ЄС.

Незважаючи на те, що проблема європейсько-китайських відносин викликає значний інтерес науковців, політиків і громадськості, вона поки що залишається маловивченою. Це викликає необхідність поглибленого дослідження найрізноманітніших напрямів регулювання відносин КНР і ЄС. Розробка даної проблеми допоможе зрозуміти основні тенденції розвитку взаємозв'язків між КНР і ЄС, надасть можливість запропонувати рекомендації щодо здійснення всебічної співпраці.

Українська наука міжнародного права лише з 90-х років минулого століття почала досліджувати правові проблеми, пов'язані з функціонуванням європейських інтеграційних об'єднань, у тому числі ЄС. З-поміж робіт українських науковців, які досліджували особливості правового регулювання європейської інтеграції, слід виділити праці І. Березовської, М. Буроменського, В. Буткевича, В. Василенка, В. Денисова, А. Дмитрієва, В. Євінтова, Л. Луць, М. Микієвича, В. Муравйова, Л. Фалалєєвої, Р. Петрова, К. Смирнової, О. Шпакович та ін. Роботи цих авторів торкаються питань відносин ЄС з третіми країнами і проблем співвідношення права Євросоюзу з внутрішнім правом держав-членів, питань наднаціонального характеру ЄС, гармонізації законодавства тощо.

Водночас динамічний розвиток Євросоюзу спричинив появу нових правових інструментів співпраці з третіми країнами, що доповнюють договірні механізми. Співпраця сторін у цьому контексті ґрунтується на цілій низці правових інструментів, у тому числі механізмах політик ЄС щодо КНР, секторальних угодах, планах дій, що спонукають Китай до поглиблення співпраці з Євросоюзом.

Наукові розробки, присвячені дослідженню нових правових інструментів співробітництва КНР з ЄС, відсутні. Поза межами наукових досліджень залишилися також питання ролі актів двостороннього співробітництва в процесі співпраці КНР з ЄС, висвітлення нових форм співпраці тощо.

У роботі використано також низку праць іноземних авторів, а саме - Л. Оппенгейма, С. МакКаффрі, Л. Кафліша, С. Богдановича, Ч. Боурна, Дж. Деллапенни, П. Воутерс, Д. Лазервіца, П. Глейха, П. Бемонта, Г. Екштайна, С. М. А. Салмана, Л. де Шазурна, Р. Пейслі, А. Танці, Д. Селігмана, Т. Упреті, К. Спігель, К. Мехлем, Ф. Лурес та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах наукової теми «Україна в євроінтеграційних правових процесах», що є частиною планової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Інтеграція України у європейські правові, політичні та економічні системи» № 06БФ048-01, яка, в свою чергу, є складовою частиною комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми сталого державного розвитку України».

Об'єктом дисертаційного дослідження є система міжнародно-правових відносин між ЄС і КНР.

Предметом дослідження обрано основні акти, що регулюють європейсько-китайські відносини та співробітництво у правовій, дипломатичній, економічній, науково-технічній і гуманітарній сферах та діяльність державних установ, що сприяють розвиткові двосторонньої співпраці.

Мета дослідження полягає в аналізі стану і тенденцій розвитку європейсько-китайських відносин. Для досягнення цієї мети дисертант ставить такі основні дослідницькі завдання:

- дослідити Європейський Союз як суб'єкт міжнародного права sui generis;

- розглянути форми участі ЄС у зовнішніх зносинах;

- визначити економічні та політико-правові передумови співпраці між КНР і ЄС;

- дослідити договірний механізм співробітництва між КНР і ЄС;

- визначити основні форми співробітництва між КНР і ЄС;

- проаналізувати шляхи впливу права ЄС на правопорядок КНР;

- дослідити особливості правового регулювання відносин КНР і ЄС у сфері торгівлі;

- розкрити питання щодо правового регулювання відносин КНР і ЄС в інвестиційній сфері;

- дослідити особливості регулювання відносин КНР і ЄС у сфері антидемпінгу.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження здійснено за допомогою сукупності методів: історичного - для з'ясування історичних, економічних та політико-правових передумов розвитку співробітництва КНР і ЄС; логічного - для визначення правової природи Європейського Союзу як суб'єкта міжнародного права sui generis; порівняльно-правового (компаративістського) - для аналізу права ЄС на правопорядок КНР; структурно-функціонального - для виявлення договірного та інституційного механізму співробітництва між КНР і ЄС; формально-юридичного - для аналізу форм участі ЄС у зовнішніх зносинах; діалектичного - для вивчення принципів правового регулювання відносин КНР і ЄС у сфері торгівлі, інвестицій, антидемпінгу.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що дисертація є одним із перших в українській юридичній науці комплексним дослідженням правових основ співробітництва Китайської Народної Республіки з Європейським Союзом у сучасних умовах. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

вперше:

- з системних позицій проаналізовано зміст правового та організаційного забезпечення форм участі ЄС у зовнішніх зносинах для співробітництва з КНР. Зокрема доведено, що за останні десять років інтеграційні процеси в Європі привели до якісних змін у системі управління Європейським Союзом як унікальним політико-територіальним утворенням, що у процесі розширення і включення до свого складу нових держав поступово набувало рис державності;

- визначено та комплексно досліджено економіко-правові передумови співробітництва КНР і ЄС. Доведено, що у той момент, коли КНР і ЄС стоять перед численними глобальними викликами, зокрема, переживають глобальну фінансову кризу, найважливішим спільним інтересом сторін стало надання один одному найбільшої взаємної підтримки. Завдяки спільним зусиллям Китаю і ЄС спостерігається тенденція безперервного розширення двостороннього співробітництва, що проявляється у підписанні угод про співробітництво в енергетичній, науково-технічної галузях і в сфері середнього й малого бізнесу;

- досліджено інституційний механізм співробітництва КНР і ЄС, основою розвитку якого є Угода про торговельне й економічне співробітництво 1985 року, створений у 2008 році економічний і торговий механізм співробітництва, що забезпечує зв'язки між Комісією ЄС і Держрадою Китаю та який за формою та змістом діяльності доцільно порівнювати з Трансатлантичною економічною радою ЄС - США, а також секторальні діалоги, до участі в яких залучені офіційні особи, політики, бізнесмени, приватні компанії та механізм дії яких охоплює понад двадцять сфер співробітництва;

- запропоновано та обґрунтовано необхідність розробки сучасної договірної основи функціонування механізму співробітництва між КНР і ЄС, зокрема, підписання нової базової Угоди про партнерство й співробітництво;

- обґрунтовано доцільність створення і функціонування системи органів державної влади КНР, компетенція яких частково або повністю пов'язана з виробленням та реалізацією державної політики в напрямку європейського співробітництва та налагодженням якісного співробітництва між КНР і ЄС у сучасних умовах; запропоновано конкретні організаційно-правові механізми інституційних перетворень у напрямку співробітництва КНР з ЄС;

- доведено, що основним напрямком державної політики Китаю, метою якої є поглиблення співпраці з Європейським Союзом, повинна стати не тільки апроксимація (адаптація) законодавства, а реформування всієї правової системи, враховуючи європейський досвід, який відзеркалений у документах ОБСЄ, Ради Європи та Європейського Союзу, а також із врахуванням національної правової практики держав-членів ЄС. Запорукою успішності цього процесу повинно стати чітке розуміння структури європейського правового простору, ролі та місця його компонентів у формуванні єдиного європейського права;

удосконалено:

- розуміння організаційно-правових особливостей політики ЄС в умовах його сучасного розширення; визначено наслідки такого розширення шляхом проведення аналізу процесів інтеграції та власне розширення, що відбувалися на різних стадіях функціонування ЄС; визначено наслідки такого розширення для КНР;

- концептуальний підхід, принципи розробки нової Угоди про партнерство і співробітництво між КНР і ЄС на основі комплексного дослідження організаційно-правових засад зазначеного співробітництва й усвідомлення перспектив та інтересів обох сторін;

- на основі комплексного дослідження та узагальнення існуючу теоретичну базу щодо впливу права ЄС на правопорядок КНР;

дістали подальший розвиток:

- пропозиції щодо визначення пріоритетних сфер співробітництва КНР і ЄС, а саме - включення сфери торгівлі, інвестицій та антидемпінгу до цього переліку;

- дослідження особливостей правового регулювання відносин КНР і ЄС у сфері торгівлі, зокрема визначено наявність системи правових інструментів, що забезпечують реалізацію співробітництва КНР і ЄС у сфері торгівлі, та виокремлено особливості правового забезпечення функціонування цієї системи, у яких провідна роль належить міжнародним договорам, що підтверджено аналізом нормативно-правових актів, які регламентують взаємовідносини Китаю з Євросоюзом у сфері торгівлі. Проаналізовано етапи становлення та розвитку двостороннього співробітництва між КНР і ЄС, досліджено ефективність процесу співробітництва, розглянуто систему інституцій, що забезпечують цей процес;

- аналіз особливостей правового регулювання співробітництва КНР і ЄС в інвестиційній сфері, яке визначає перспективу поглиблення економіко-правових відносин між обома партнерами. Досліджено наявну в КНР відповідну правову базу, яка забезпечує реалізацію європейсько-китайських відносин у сфері інвестицій;

- вивчення питань, пов'язаних з обґрунтуванням необхідності та значущості антидемпінгового регулювання для економічного розвитку, що характеризує результати правового співробітництва КНР і ЄС; досліджено також правове забезпечення антидемпінгового регулювання в доктрині та практиці європейського права, проаналізовано вплив антидемпінгового регулювання в ЄС на право КНР.

Практичне значення одержаних результатів. В науковому плані результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для поглиблення наукових знань та створення необхідної теоретичної бази в питанні відносин Європейського Союзу з третіми країнами, зокрема з КНР, а також для подальшого розвитку вітчизняних досліджень даної проблематики.

У практичному плані результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для вдосконалення існуючих та розробки нових механізмів співпраці КНР з ЄС, що визначено пріоритетом їх зовнішньополітичної діяльності. Результати дослідження можуть бути корисними для урядових делегацій, які залучені до переговорного процесу з метою укладання угод про двостороннє співробітництво. Основні результати дисертаційного дослідження також можуть бути використані для вдосконалення старих і розробки нових актів (міжнародних і національних) в сфері двостороннього співробітництва України з ЄС, інтеграція до якого визначена стратегічним курсом зовнішньої політики України.

Матеріали даної дисертації та висновки, сформульовані у ній, можуть бути використані при викладанні курсів та спецкурсів міжнародного права у вищих навчальних закладах (наприклад, з міжнародного публічного права, права Європейського Союзу), а також при підготовці відповідних навчальних і навчально-методичних посібників та курсів лекцій.

Апробацію результатів дисертації було здійснено у виступах на науковій конференції «Сучасні проблеми правової системи України», м. Алушта (АРК), 29 жовтня - 1 листопада 2009 року (тези опубліковано) та конференції молодих вчених «Актуальні проблеми міжнародних відносин» 22 жовтня 2009 року в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (тези опубліковано).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено в трьох наукових статтях, які було опубліковано у фахових виданнях ВАК України.

Структура дисертації. Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що включають дев'ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 196 сторінок, з яких бібліографію викладено на 10 сторінках (обсяг - 144 джерел, у тому числі іноземних джерел - 81).

2. Основний зміст

У Вступі автор обґрунтовує актуальність теми дисертації, показує ступінь її наукового розроблення, розкриває предмет, об'єкт та методи дослідження, визначає мету, завдання, а також зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, їх наукову новизну, апробацію результатів дослідження, структуру роботи та її обсяг.

Перший розділ - «Політико-правові засади відносин КНР і ЄС» - складається з трьох підрозділів і присвячений розглядові загальних питань щодо визначення політико-правових засад відносин КНР і ЄС.

У першому підрозділі - «Європейський Союз як суб'єкт міжнародного права sui generis» - автор доводить, що на сучасному етапі свого розвитку Євросоюз є міждержавним інтеграційним об'єднанням наднаціонального характеру, яке поєднує риси міжнародної організації з рисами державоподібного утворення та еволюціонує в бік здійснення його компетенції на федеративній основі. ЄС є унікальним європейським регіональним утворенням sui generis, яке помітно впливає не лише на європейські, а й на світові інтеграційні процеси. Євросоюз породжує проблему вироблення адекватних наукових понять для позначення його правової природи і віддзеркалення особливого характеру його правової системи. Ключовим моментом дискусій серед юристів-міжнародників є питання про правову природу ЄС, яке слід розглядати під кутом зору співвідношення суверенітету держав-членів і компетенції Євросоюзу, а також характеру повноважень його інституційних органів, передусім - виконавчих. китайський європейський правовий співробітництво

У другому підрозділі - «Форми участі ЄС у зовнішніх зносинах» - автором визначено, що особливості структури Європейського Союзу, його юридичної природи та права відображені в правових формах його участі в міжнародних відносинах. Оскільки Євросоюз є суб'єктом міжнародного права, його завдання полягає в забезпеченні узгодженості всіх напрямів співпраці держав-членів. Використання конкретної правової форми участі ЄС у міжнародних відносинах багато в чому залежить від того, у рамках якого з цих напрямів здійснюється така діяльність. Так, хоча проведення спільної зовнішньої політики та політики безпеки й здійснюється з частковим використанням спільних інститутів європейських співтовариств, цей напрям діяльності поки що перебуває за межами компетенції самого Євросоюзу і головним способом її реалізації є колективні дії держав-членів. Це відображено, наприклад, у колективних зовнішньополітичних заявах держав - членів ЄС. Основною правовою формою співпраці держав-членів у згаданих сферах є міжнародна угода.

Водночас на практиці буває дуже важко чітко розподілити сфери компетенції, що належать тому чи іншому компоненту в структурі Європейського Союзу. Так, запровадження економічних санкцій проти третіх країн як підпадає під компетенцію ЄС, який відповідає за спільну торговельну політику, так і входить до спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Водночас еволюція співпраці у сфері юстиції та внутрішніх справ зумовила підпорядкування цього напряму діяльності ЄС у межах створення простору свободи, безпеки і юстиції.

Згідно з установчими договорами ЄС є правоздатним у сферах, що охоплюють: підтримку відносин з міжнародними організаціями (ООН, ОЕСР, ГАТТ/СОТ та ін.), укладення міжнародних угод, встановлення та розвиток дипломатичних відносин із третіми країнами тощо.

У відносинах з міжнародними організаціями Євросоюз використовує як традиційні форми, притаманні практиці інших міжурядових об'єднань, так і більш характерні для відносин держав із міжнародними організаціями. Прикладом останнього є членство ЄС у деяких впливових міжнародних організаціях, таких як ГАТТ/СОТ, ФАО.

Автором виділено іншу особливість, що стосується форм реалізації Євросоюзом своєї міжнародної правосуб'єктності, пов'язану з посольським правом. На відміну від інших міжнародних організацій, ЄС заснував у багатьох країнах світу, зокрема - і в КНР, свої дипломатичні представництва, що мають назву «делегації Комісії ЄС». Водночас КНР має свою дипломатичну місію при ЄС.

Дуже широкою є договірна практика Євросоюзу. Через міжнародні угоди, укладені з іншими країнами, здійснюється розширення дії права ЄС на відносини з іншими суб'єктами міжнародного права, оскільки такі угоди можуть включати правові положення, запозичені з первинного та вторинного права ЄС, або мати посилання на необхідність приведення національного права третіх країн у відповідність до положень окремих галузей права ЄС.

Компетенція Євросоюзу у сфері укладення міжнародних угод може бути виключною та спільною з компетенцією останніх.

Спеціальна договірна правоздатність дає змогу ЄС укладати міжнародні угоди з питань, пов'язаних із функціонуванням системи обмінних курсів, проведенням науково-дослідних робіт, охороною навколишнього середовища тощо. Як правило, такі угоди регулюють якусь вузьку галузь співпраці з третіми країнами.

Автором відзначено, що водночас дедалі більшого поширення в практиці Євросоюзу набуває укладення широкомасштабних договорів з третіми країнами, які охоплюють велике коло напрямів співпраці в рамках торгівлі та співробітництва, співробітництва заради співпраці, асоціації та приєднання.

У третьому підрозділі - «Економічні та політико-правові передумови співпраці між КНР і ЄС» - дістали подальшого розвитку питання про систему угод Європейського Союзу про асоціацію, угод про співробітництво і торговельних угод, у яких беруть участь країни практично всіх регіонів світу, починаючи з найближчих сусідів ЄС у Європі і закінчуючи найбільш далекими партнерами з Азії і Тихоокеанського регіону. Для врегулювання цих відносин ЄС постійно проводить зі своїми основними партнерами зустрічі на вищому рівні або на рівні міністрів. Найбільш інтенсивні відносини Євросоюз встановив із Китайською Народною Республікою.

Перед Китаєм і Євросоюзом постає багато завдань і проблем, що насамперед пов'язані з економікою. Економічний розвиток КНР за останні роки був вражаючим. Але швидке зростання завжди породжує нестабільність, яку Китай має звести до мінімуму та перебороти. У міру своєї інтеграції у світову економіку Китай повинен намагатися зберегти стійке економічне зростання, дбаючи при цьому про охорону навколишнього середовища та вирішуючи проблеми бідності й нерівності. Це дуже складні завдання, і КНР не може впоратися з ними сам на сам.

Автор приходить до висновку, що прийшов час замінити Угоду про співробітництво між КНР і ЄС, підписану ще 1985 року. Відносини між Китаєм і Євросоюзом почалися з переважно економічної основи й розвинулися до співпраці в боротьбі з тероризмом, піратством, організованою злочинністю, а також у багатьох інших питаннях. Структурний діалог, що включає приватний сектор, який відіграє найважливішу роль в економічному розвиткові Китаю, необхідний у питаннях, що стосуються енергоресурсів, стійкого розвитку та охорони навколишнього середовища.

Протягом кількох років відбуваються переговори щодо укладення всеосяжної угоди про партнерство і співробітництво КНР з ЄС. Нова широка домовленість охопить 22 галузі співпраці, у тому числі - енергетику, навколишнє середовище, сільське господарство, транспорт, науку і технології.

Євросоюз ставить цілу низку умов щодо співробітництва з КНР. Деякі з них не підлягають обговоренню, тому що є стовпами європейської моделі. До них належать демократія та верховенство закону, повага до прав людини й охорона навколишнього середовища, нерозповсюдження зброї масового знищення та засобів його доставки, а також кампанія проти тероризму.

Політичні відносини між КНР і ЄС почали динамічно розвиватися ще 1998 року. Саме тоді було встановлено механізм проведення самітів для врегулювання та розвитку політичного співробітництва між Китаєм і ЄС. Однак певні суперечності у відносинах між сторонами залишаються. До числа невирішених моментів у цих відносинах можна віднести різні підходи до поняття прав людини у Китаї та Євросоюзі, а також те, що політичні реформи в КНР не завжди позитивно оцінюються у Європі, що, у свою чергу, призвело до ембарго на продаж зброї до Китаю.

Проте, загалом динаміка відносин КНР з ЄС є позитивною. Китай уже сьогодні є провідним актором в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Вочевидь така роль державу не задовольняє - КНР претендує на закріплення як впливового гравця світового масштабу.

Другий розділ - «Договірний та інституційний механізми регулювання відносин між КНР і ЄС» - складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі - «Договірний механізм співробітництва між КНР і ЄС» - автор зазначає, що відносини Китаю та ЄС було встановлено ще 1975 року, коли було запроваджено механізм проведення зустрічей посадовців для врегулювання та розвитку економічних відносин між КНР і ЄС. Слід зазначити, що до 1975 року торгівля між КНР і ЄС здійснювалася лише через окремі держави - члени ЄС.

ЄС ініціював розвиток торговельних відносин з КНР. Так, він розробив низку документів, що були спрямовані на регулювання загальної торговельної політики щодо Китаю, починаючи з 1975 року: 1978-го КНР і ЄC підписали торговельну угоду, щоб посилити та легалізувати свої економічні й торговельні відносини, і створили Міжвідомчу комісію з торговельної кооперації. Ця двостороння торговельна угода стала значним кроком вперед у торговельних відносинах сторін. Однак у зв'язку зі збільшенням обсягу торговельно-економічних відносин між КНР і ЄС виникла потреба в розробці та підписанні розширеного документа, який більш детально регламентував би відносини між сторонами. Таким документом стала Угода про торговельне й економічне співробітництво 1985 року, що створила правову основу двосторонніх відносин. Ця Угода регламентує питання торговельної кооперації, економічної кооперації, роботи Міжвідомчої комісії тощо.

У червні 2007 року Змішаний комітет з економіки й торгівлі ЄС - Китай офіційно оголосив про початок переговорів щодо перегляду Угоди 1985 року. Ці переговори поводяться і можуть тривати кілька років.

Переговори за базовою згодою надають Євросоюзові можливість посилити стратегію щодо Китаю. ЄС сподівається змусити КНР підписати стандартні статті (англ. - casuals) з міграції, захисту інтелектуальної власності й «загальних цінностей». Автор вважає, що Євросоюз може пов'язувати свої можливості впливу на Китай з вимогами до останнього. Наприклад, якщо Китай чекає від ЄС допомоги в енергозбереженні та зменшенні забруднення, Євросоюз має обумовити її надання більш активною участю Китаю у переговорах щодо зміни клімату. Якщо Китай прагне зняття ембарго на поставки озброєнь, він має докласти зусиль у сфері захисту прав людини (ембарго на поставки зброї Китаю було введене 1989 року після розгону демонстрації на площі Тяньаньмень); крім того, Китай має сам посилити контроль над експортом військових технологій. Якщо Пекін шукає підтримки в Брюсселя щодо програм регіонального розвитку, він має приділяти більше уваги нелегальній міграції й торгівлі людьми.

У тому, що стосується стратегічного партнерства, головним вбачається створення механізму, здатного, з одного боку, ставити довгострокові цілі співробітництва, а з другого - вже зараз передбачати виникнення нових проблем. Наприклад, сприяти вирішенню питання про зняття ембарго на поставки зброї або можливих проблем у торгівлі текстилем.

З моменту вступу Китаю до Світової організації торгівлі у 2001 році Пекін докладав значних зусиль, щоб адаптувати національне законодавство стосовно захисту інтелектуальної власності до Угоди ТРІПС - одного з центральних елементів правової бази СОТ. Комісія ЄС (далі - КЄС) фінансує програму технічного співробітництва в галузі прав інтелектуальної власності, що підтримується правоохоронними органами Китаю. 30 жовтня 2003 року КНР і Єврокомісія дійшли згоди щодо цього діалогу, його структури, змісту й частоти проведення. Угоду було укладено між Директоратом з торгівлі КЄС і Міністерством торгівлі КНР.

Діалог структурований за горизонтальним і секторальним аспектами. У рамках горизонтальної співпраці між Директоратом з торгівлі КЄС і Міністерством торгівлі КНР обговорюються кілька блоків питань. Вони підрозділяються на:

a) обмін досвідом між Китаєм і ЄС щодо захисту прав інтелектуальної власності через координацію роботи відповідних агентств;

б) обмін законодавчим досвідом;

в) обмін досвідом роботи митних служб, поліції, адміністративних і судових органів із захисту прав інтелектуальної власності;

г) забезпечення поінформованості суспільства стосовно прав споживачів та правовласників.

Діалог проводиться щороку в Брюсселі або Пекіні. Загальну координацію здійснюють профільний директорат Європейської Комісії та Міністерство торгівлі КНР. Учасники діалогу доповідають про стан справ Робочій групі з економіки й торгівлі.

Даний діалог підтримується також Проектом ЄС - Китай з поліпшення дотримання прав інтелектуальної власності в КНР. Проект із бюджетом у 10,85 млн євро (внесок ЄС) і 5,425 млн євро (внесок КНР) був розпочатий 26 листопада 2007 року. На практиці це співробітництво, розраховане на 4 роки, реалізується у формі проведення конференцій, семінарів, програм підготовки кадрів з низки ключових галузей:

- удосконалення законодавства Китаю у сфері кримінального, патентного, торговельного, авторського права;

- підготовка фахівців у галузі захисту прав інтелектуальної власності;

- удосконалення самого механізму захисту прав інтелектуальної власності.

Процедура проведення діалогів має досить гнучкий характер. Як організаційні форми використовуються спеціально створені комітети й робочі групи. Скликаються конференції, проводяться щорічні формальні зустрічі або організуються неформальні обміни.

Секторальні угоди - це стабілізуючий елемент відносин, що допомагає збалансувати інші, більш важливі, питання: права людини, міграція, переговори з торгівлі.

Результатом функціонування секторальних діалогів стало застосування Китаєм стандартів Міжнародної організації праці, бухгалтерської звітності, турбота про охорону навколишнього середовища. КНР прийняла закон про конкуренцію, що має створити однакові умови гри для всіх компаній: і китайських, і європейських.

У другому підрозділі - «Інституційний механізм співробітництва між КНР і ЄС» - дисертант довів, що співробітництво Європейського Союзу з країнами Азійсько-Тихоокеанського регіону в цілому характеризується певною послідовністю і має вагоме значення.

Співробітництво відбувається у формі проведення діалогів, зустрічей, самітів, підписання рамкових угод, реалізації нових програм партнерства та миру тощо.

Основою розвитку двосторонніх економічних відносин, як уже згадувалося, є Угода про торговельне й економічне співробітництво 1985 року. Засідання Спільного комітету, створеного на її основі, відбуваються раз на рік на рівні міністрів, старших посадових осіб і в рамках Економічної і торговельної робочої групи. У квітні 2008 року був створений економічний і торговельний механізм високого рівня. Він забезпечує зв'язки між Комісією ЄС і Держрадою Китаю. Механізм функціонує на рівні віце-прем'єра КНР, який опікується питаннями захисту прав інтелектуальної власності, торгівлі, інвестицій та економічного співробітництва. За своїм форматом він схожий із Трансатлантичною економічною радою ЄС - США. Головним його завданням є усунення дисбалансу в торгівлі між Китаєм і Євросоюзом і ліквідація торговельних бар'єрів. На думку багатьох аналітиків, якщо не буде вирішено проблему торгівлі у відносинах з Китаєм, то істотних втрат зазнають двосторонні відносини, а також стратегічне партнерство.

Наповнення відносин Китай - ЄС забезпечують секторальні діалоги. У цей формат залучене широке коло учасників: офіційні особи, політики, бізнесмени, приватні компанії.

Механізм секторальних діалогів охоплює понад 20 сфер співробітництва. До їхнього числа належать: сільське господарство, цивільна авіація, конкурентна політика, санітарні й фітосанітарні стандарти, митне співробітництво, освіта і культура, зайнятість і соціальні справи. Далі йдуть питання енергетики, навколишнє середовище, служба супутникової навігації ГАЛІЛЕО, розвиток інформаційного суспільства, макроекономіка і фінансові послуги, водний транспорт, збалансований регіональний розвиток, промислова політика, наука і технології, торгівля, співробітництво в галузі космосу, туризм, торгівля текстильними товарами.

Автор приходить до висновку, що усі складнощі взаємин між КНР і ЄС віддзеркалюються в діалозі щодо захисту прав інтелектуальної власності. Цій сфері, поряд із торгівлею, в дисертації приділяється основна увага.

Сучасні двосторонні економічні відносини Європейського Союзу і Китаю є достатньо різновекторними й складними, що вимагає здійснення постійного моніторингу з метою визначення реальних перспектив їх подальшого розвитку і вдосконалення в цьому контексті правової складової економічної політики обох стратегічних партнерів. Зокрема:

- основними сферами, у яких КНР і ЄС здійснюють активну співпрацю, є політична, економічна, науково-технічна та культурна;

- у політичній сфері можна виділити дві форми співпраці між КНР і ЄС: міждержавні зв'язки та контакти на міжрегіональному рівні;

- відносини Китаю і Євросоюзу в економічній сфері характеризуються поступовим розширенням зв'язків у торгівлі та в галузі інвестиційного співробітництва; перспективи розвитку залежать від таких факторів, як темпи та характер економічних реформ у КНР, збільшення її експортних можливостей (розширення переліку експортних товарів), зростання зацікавленості фінансових кіл Китаю в інвестиційному співробітництві з ЄС та розвиток науково-технічної співпраці між ними;

- співробітництво між КНР і ЄС у науково-технічній та гуманітарній сферах здійснюється у формі спільних проектів між науково-дослідними установами, обміну інформацією та делегаціями, навчання китайських студентів у європейських вищих навчальних закладах, організації мистецьких виставок та ознайомлення громадськості з культурною спадщиною тощо;

- відсутність розгалуженої інфраструктури представництва європейських підприємств у Китаї, значна відстань між ними створюють об'єктивні перешкоди на шляху розбудови двостороннього співробітництва. Проте і суб'єктивні чинники - відсутність належної ініціативи, слабка координація діяльності різних відомств, невизначеність порядку імплементації Угоди у розбудові відносин з Китаєм - відіграють не менш негативну роль, значно звужують можливості ЄС щодо розвитку взаємовигідного співробітництва з КНР.

Проведене в третьому підрозділі - «Шляхи впливу права ЄС на правопорядок КНР» - дослідження показало, що динамічний розвиток правових систем КНР і ЄС на сучасному етапі, розширення простору взаємодії національних правових систем між собою та з міжнародними системами потребують ефективного правового механізму, який враховував би узгоджені способи такої взаємодії, сприяв би гармонійному функціонуванню згаданих систем у єдиному правовому просторі. Для забезпечення такого стану сьогодні особлива увага має приділятися створенню конституційно-правового механізму взаємодії міжнародного і національного права.

Основним шляхом конституціалізації міжнародного права та зовнішньої політики на сьогодні є внесення відповідних норм до національної Конституції і законів або видання спеціального акта, згідно з яким норми міжнародного права набувають юридичної сили в межах національного права.

Особливим моментом, що заслуговує на увагу, є вплив права ЄС на правопорядок КНР. Таке твердження має рацію з огляду на природу права ЄС, оригінальні риси його еволюції та сучасного функціонування.

Якщо говорити про вплив права ЄС на право КНР, слід зауважити, що характерною особливістю правового регулювання європейської інтеграції, здійснюваної в рамках Євросоюзу, є намагання європейських інтеграційних організацій поширити свою правову політику на взаємовідносини з третіми країнами та іншими міжнародними організаціями. При цьому право Євросоюзу перетворюється на інструмент ефективного захисту інтересів європейських інтеграційних організацій та їх держав-членів у взаємовідносинах з іншими суб'єктами міжнародного права.

Як свідчить аналіз практики правового регулювання співробітництва ЄС із третіми країнами та міжнародними організаціями, це забезпечується насамперед за рахунок того, що права Євросоюзу автономізуються і дії його норм поширюються за межі території ЄС, змушуючи треті країни пристосовувати своє національне право до правової системи Євросоюзу. Тим самим треті країни поступово залучаються до процесів правової інтеграції в рамках європейських інтеграційних організацій.

Третій розділ - «Основні напрями співробітництва КНР і ЄС» - складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі - «Правове регулювання відносин КНР і ЄС у сфері торгівлі» - автор показує, що відносини Китай - Євросоюз і надалі визначаються економікою. Відтоді як двостороння торгівля зазнала швидкого піднесення і європейські компанії вклали мільярди доларів у швидко зростаючу китайську економіку, ЄС прагнув побудувати більш злагоджену політичну структуру для економічних відносин.

Варто зазначити, що в той момент, коли КНР і ЄС стоять перед численними глобальними викликами, зокрема переживають глобальну фінансову кризу, найважливішим спільним інтересом сторін стало надання одне одному взаємної підтримки. Китай є «ключовим» партнером Євросоюзу в боротьбі з численними глобальними викликами. Виклики одночасно надають і нові можливості, тому на фоні глобальної фінансової кризи об'єднання зусиль КНР і ЄС сприятиме розвиткові двосторонніх відносин.

Завдяки спільним зусиллям Китаю і ЄС спостерігається тенденція безперервного розширення двосторонньої співпраці. Останнім часом сторони підписали угоди про співробітництво в енергетичній, науково-технічній галузях і у сфері середнього та малого бізнесу. На початку 2010 року Китай направив у Європу делегацію для закупівлі європейських товарів. Це конкретний крок КНР, спрямований на боротьбу з торговельним та інвестиційним протекціонізмом, і цим кроком Китай демонструє свою рішучість разом із європейським партнером протистояти глобальній фінансовій кризі.

Автор звертає увагу на наявність системи правових інструментів, що забезпечують реалізацію співробітництва КНР і ЄС у сфері торгівлі, та виокремлює особливості правового забезпечення функціонування цієї системи, провідна роль у якій належить міжнародним договорам. Зокрема, це підтверджено аналізом нормативно-правових актів, що регламентують взаємовідносини Китаю і Європейського Союзу у сфері торгівлі.

У підрозділі проаналізовано також етапи становлення та розвитку двостороннього співробітництва між КНР і ЄС у сфері торгівлі, досліджено ефективність процесу співпраці, розглянуто систему інституцій, що забезпечують цей процес, оскільки з ним пов'язане не тільки створення правової бази для співробітництва КНР і ЄС, а й досягнення інших важливих для обох суб'єктів співпраці цілей.

У другому підрозділі - «Правове регулювання відносин КНР і ЄС в інвестиційній сфері» - автор зазначає, що ускладнений доступ суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності до ринку Євросоюзу зумовлює об'єктивну необхідність і практичну доцільність інтенсифікації співробітництва ЄС із контрагентами КНР як лідера Азійсько-Тихоокеанського регіону за темпами економічного зростання. Саме Азійсько-Тихоокеанський регіон є одним з основних центрів сучасного глобального розвитку, який концентрує близько половини обсягу світової торгівлі, що залишається основною формою транскордонних комерційних відносин.

Китай доклав чимало зусиль для забезпечення економічних зв'язків із найбільш розвиненими країнами світу. Членство в СОТ, яке КНР виборола у 2001 році, позитивно позначилося на закріпленні цих зв'язків та убезпечило Китай від дискримінаційних заходів з боку світових економічних гігантів. Не менш важливою для становлення китайської економіки була й підтримка з боку китайської діаспори. Адже зовнішня економічна політика КНР може бути охарактеризована як економічна інтервенція у Південно-Східну Азію. Китайська діаспора контролює економіку Індонезії мало не на 90%, Таїланду - на 75%, Малайзії - на 50-60%. Понад те, дедалі більше розгортаються економічні контакти КНР і ЄС.

Між темпами економічного зростання і динамікою надходження іноземних інвестицій до КНР можна простежити безпосередній зв'язок і визначити його як «інвестиційно-економічне резонансне коло», оскільки надходження інвестицій зумовлює прискорення економічного зростання країни, яке, у свою чергу, стає новим імпульсом для подальшого приросту іноземних інвестиційних ресурсів.

Першоосновою в системі законодавчого регулювання відносин з іноземного інвестування в Китаї виступає ст. 18 Конституції КНР, якою передбачено, що Китайська Народна Республіка дозволяє іноземним підприємствам, іншим іноземним економічним організаціям та іноземцям здійснювати інвестиції до Китаю та вступати в різні форми економічного співробітництва з китайськими підприємствами та іншими економічними організаціями відповідно до законодавства КНР.

Наведена конституційна норма дістала подальший розвиток у нормативних актах, предметом колізійного та матеріально-правового регулювання яких є питання визначення зобов'язального статусу інвестиційних установчих договорів підприємств з іноземними інвестиціями, а також створення та функціонування таких підприємств у чітко визначених організаційно-правових формах. Поняття «підприємство з іноземними інвестиціями» є родовим й охоплює такі види суб'єктів, як спільне підприємство китайсько-іноземного капіталу, спільне контрактне китайсько-іноземне підприємство та підприємство іноземного капіталу, що визнаються в Китаї найбільш поширеними формами здійснення прямих іноземних інвестицій.

Автор наголошує, що правове регулювання співробітництва КНР і ЄС в інвестиційній сфері визначає перспективу поглиблення економіко-правових відносин між партнерами.

У Китаї на сьогодні є відповідна правова база, яка забезпечує реалізацію китайсько- європейських відносин у сфері інвестицій. У роботі аналізуються основні нормативно-правові акти, що застосовуються для регулювання партнерства КНР і ЄС. Про це, зокрема, свідчить аналіз зовнішньополітичного документа «Політика КНР щодо Європейського Союзу», у якому йдеться про те, що Китай готовий створити правову основу для довгострокових і стабільних відносин з ЄС у сфері інвестицій і сподівається, що Євросоюз стане найбільшим економічним партнером та інвестором КНР.

У третьому підрозділі - «Регулювання відносин КНР і ЄС у сфері антидемпінгу» - дисертант дослідив особливості правових проблем регулювання антидемпінгу у Євросоюзі із запозиченням досвіду ЄС у цій сфері Китаєм. У підрозділі розглядаються питання, пов'язані з обґрунтуванням необхідності та значущості антидемпінгового регулювання для економічного розвитку, що характеризує результати правового співробітництва КНР і ЄС. Досліджується також правове забезпечення антидемпінгового регулювання в доктрині і практиці європейського права, аналізується вплив антидемпінгового регулювання в ЄС на право КНР.

У роботі зазначається, що в останні десятиліття антидемпінг набуває значного поширення і стає чи не найбільш популярниим та дієвим інструментом захисту внутрішнього ринку від несправедливої торговельної практики. Теорія вільної торгівлі у ЄС говорить про те, що вільна торгівля забезпечує реалізацію правила про природні конкурентні переваги держави і, отже, сприяє досягненню загального добробуту. Але вона не забороняє застосування спеціальних обмежувальних інструментів для захисту внутрішнього ринку від несправедливої торговельної практики. Тому вважається, що антидемпінг являє собою законний інструмент, що застосовується відповідно до правил та принципів Євросоюзу. Хоча Китай є для ЄС провідним торговельним партнером, спори між ними останнім часом посилюються. Зокрема, Євросоюз проводить антидемпінгові розслідування проти низки китайських промислових галузей, починаючи від свічкової індустрії і закінчуючи виробниками болтів і гайок.

У листопаді 2007 року Європейський Союз розпочав антидемпінгове розслідування щодо експортованих з Китаю кріпильних матеріалів і в листопаді 2008-го виніс остаточне рішення в цій справі. ЄС є головним ринком збуту кріпильних матеріалів, що експортуються до Європи. Прийняття антидемпінгових заходів щодо китайських кріпильних матеріалів матиме негативний вплив на діяльність китайських підприємств. КНР вважає, що під час процесу антидемпінгового розслідування стосовно експортованих з Китаю кріпильних матеріалів були зафіксовані дії, які суперечать нормам СОТ і антидемпінговому закону ЄС. Результати розслідування за відсутності законності і справедливості порушують права та інтереси китайських підприємств, що виробляють кріпильні матеріали. Китай вивчає та оцінює результати розслідування в цій справі, щоб мати право направити запит до СОТ.

Висновки

У висновках викладені найбільш вагомі наукові і практичні результати дисертаційного дослідження, у якому запропоновано нове вирішення наукового завдання щодо правового регулювання співпраці між Китайською Народною Республікою і Європейським Союзом.

1. За останні 10 років інтеграційні процеси у Європі привели до якісних змін у системі управління Європейським Союзом як унікальним політико-територіальним утворенням, що в процесі розширення і включення до свого складу нових держав (у 2003 і 2007 роках) поступово набувало рис державності. Найвищим досягненням на цьому етапі європейської інтеграції стало введення в дію у 2009 Лісабонських договорів (Договору про Європейсьний Союз та Договору про заснування Європейського Співтовариства), які визначили межі політичного компромісу між керівництвом Євросоюзу і державами, реформуючи систему управління і підвищуючи ефективність ухвалення політичних і правових рішень.

2. Основою розвитку двосторонніх економічних відносин є Угода про торговельне й економічне співробітництво 1985 року, якою створено договірний та інституційний механізми взаємодії та співпраці. У квітні 2008 року створено економічний і торговельний механізм співробітництва. Він забезпечує зв'язки між Комісією ЄС і Держрадою Китаю. Механізм функціонує на рівні віце-прем'єра, що опікується питаннями захисту прав інтелектуальної власності, торгівлі, інвестицій та економічного співробітництва. За формою та змістом діяльності його доцільно порівнювати з Трансатлантичною економічною радою ЄС - США.

3. Вагомою частиною механізму співпраці між КНР і ЄС є секторальні діалоги, які відбуваються на рівні офіційних осіб та бізнесу і проходять щорічно в Брюсселі або в Пекіні. З боку ЄС діалогами керує директорат Європейської Комісії, а з боку Китаю - Міністерство торгівлі КНР. Ними були створені комітети, робочі групи. Також скликаються коференції, проводяться формальні зустрічі на рівні міністрів та здійснюються неформальні контакти. Це забезпечує гнучний характер процедур співпраці.

4. Діалоги сприяли укладанню двадцяти угод у таких сферах: сільське господарство, цивільна авіація, конкурентна політика, санітарні й фітосанітарні стандарти, митне співробітництво, освіта й культура, зайнятість і соціальні справи, енергетика, навколишнє середовище, служба супутникової навігації ГАЛІЛЕО, розвиток інформаційного суспільства, макроекономіка й фінансові послуги, водний транспорт, збалансований регіональний розвиток, промислова політика, наука й технології, торгівля, співробітництво в галузі космосу, туризм, торгівля текстильними товарами. Укладання цих угод забезпечило стабілізацію відносин між сторонами і створило баланс для віришення таких питань, як права людини, міграція, надання КНР статусу країни з ринковою економікою, переговори з питань торгівлі. Проведення секторальних діалогів також сприяло застосуванню Китаєм стандартів МОП, запровадженню бухгалтерської звітності, охороні навколишнього середовища, ухваленню закону про конкуренцію, що створив однакові умови для діяльності всіх компаній: і китайських, і європейських. Поки що невіришеними залишаються питання захисту прав людини, інтелектуальна власність, антидемпінг.

5. Торгівля між Китаєм і ЄС є важливою сферою двосторонніх відносин. До правових інструментів, які забезпечують реалізацію співробітництва у сфері торгівлі між КНР і Європейським Союзом, можна віднести Угоду про торгівлю та співробітництво 1985 року, а також Заяву уряду про політику КНР щодо Європейського Союзу від 13 жовтня 2003 року. Особливостями правового забезпечення функціонування системи торгівельних відносин є: підвищення ролі механізму змішаних торговельно-економічних комісій; розширення взаємодії та співробітництва між сторонами в процесі нового раунду переговорів у рамках СОТ; зміцнення діалогу з питань інвестицій і створення організацій зі стимулювання інвестицій; посилення з боку ЄС підтримки КНР, зокрема в галузях охорони навколишнього середовища, охорони здоров'я та освіти; розвиток співробітництва у сфері контролю над якістю продукції, у вирішенні питань про надходження товарів КНР і ЄС на ринки обох сторін на основі забезпечення безпеки, санітарних умов та екологічної чистоти; розширення співробітництва в митній сфері. Визнання Євросоюзом статусу Китаю як країни з ринковою економікою, пом'якшення обмежень на експорт до КНР продукції високих технологій і зняття ембарго на поставки військової продукції до Китаю сприятимуть зростанню та зміцненню торговельно-економічної співпраці, а також розширенню сфер співробітництва між сторонами, що піде на користь китайсько-європейським відносинам.

6. Правова природа інвестиційних відносин передбачає, що норми міжнародного права виступають як координаційний чинник у єдиному комплексному правовому механізмі регулювання іноземних інвестицій. Правове підґрунтя для надходження прямих іноземних інвестицій створює положення Конституції КНР (ст. 18), яке дозволяє іноземним підприємствам, іншим іноземним економічним організаціям та іноземцям здійснювати інвестиції до Китаю та вступати в різні форми економічного співробітництва з китайськими підприємствами та іншими економічними організаціями відповідно до законодавства КНР. Ця норма дістала подальший розвиток у нормативних актах, предметом колізійного та матеріально-правового регулювання яких є питання визначення зобов'язального статуту інвестиційних установчих договорів підприємств з іноземними інвестиціями, а також створення та функціонування таких підприємств у чітко визначених організаційно-правових формах. Розширення співробітництва між сторонами в інвестиційній сфері пов'язане з ліквідацією нераціональних обмежень і бар'єрів технічного характеру відповідно до правил СОТ, зменшення обмежень у сфері експорту високих технологій з ЄС, надання КНР «статусу країни з повною ринковою економікою», скорочення й ліквідації антидемпінгових акцій та інших дискримінаційних заходів і дій щодо КНР.

7. В антидемпінговій сфері в Китаї діє Положення про антидемпінг від 25 березня 1997 року, в якому розмежовуються функції підрозділів Міністерства комерції й інших державних структур. Основні органи антидемпінгових розслідувань включають Управління справедливої торгівлі й Управління розслідувань галузевого збитку Міністерства комерції, Митне управління, Комітет з митно-податкової політики при Державній раді КНР. Управління справедливої торгівлі Міністерства комерції є основною структурою антидемпінгового контролю КНР. Воно приймає заяви щодо демпінгу, заводить справи, досліджує демпінгові ціни, пропонує до розгляду заходи проти демпінгу тощо. Антидемпінгове законодавство КНР було гармонізовано до законодавства ЄС у цій сфері. Найбільших змін зазнали сфера антидемпінгових розслідувань, надання субсидій, контроль за експортом товарів, антидемпінгова процедура.

...