Судові акти в господарському процесі України

Размещено на http://allbest.ru

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Судові акти в господарському процесі України

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

судовий акт господарський

Актуальність теми. Проведення «великої» судової реформи в Україні в умовах становлення ринкових відносин вимагає суттєвого оновлення господарського процесуального законодавства шляхом прийняття нового процесуального закону, покликаного забезпечити високий рівень здійснення правосуддя господарськими судами у формі господарського судочинства і захист майнових прав та інтересів учасників господарських відносин.

Було б перебільшенням стверджувати, що на всі питання стосовно вимог, що пред'являються до судових актів у господарському процесі, вже є відповіді в господарському процесуальному чи цивільному процесуальному праві, а тому потреба в подальших дослідженнях їх правового режиму відпала. Стосовно одних і тих самих питань існують різні відповіді, що зумовлено різними концептуальними підходами і поглядами, їх дискусійним характером, відсутністю загальної концепції щодо правомірності судових актів. У процесуальному законі відсутній також чіткий перелік вимог, що пред'являються до судових актів, зокрема, щодо судового рішення, існують суперечності у визначенні поняття і змісту таких вимог, як повнота, визначеність, безумовність судового акта, а також вимоги щодо судового акта як процесуального документа стосовно його правової культури і мови викладення.

Зазначена обставина обумовлює актуальність проведення поглиблених теоретичних досліджень різних правових інститутів господарського процесуального права, серед яких помітне місце посідає інститут судових актів. За своїм предметом і поставленими завданнями дисертаційна робота спрямована на розв'язання існуючих у цій сфері проблем і є необхідною і своєчасною як для науки господарського процесуального права, так і для законодавчої та правозастосовної судової практики.

Судові акти виносяться на різних стадіях господарського процесу: вони завершують певні стадії розгляду справи, супроводжують діяльність суду щодо здійснення правосуддя в господарських відносинах, починаючи з порушення провадження у справі і завершуючи винесенням заключного судового акту. Незважаючи на певні розбіжності судові акти (рішення, ухвали, постанови) мають багато спільних рис, що зумовлює потребу у їх комплексному дослідженні.

У науці господарсько-процесуального права України відсутні комплексні наукові дослідження, що стосуються судових актів у господарському судочинстві. Винятком є дисертація Григор'євої В.В. «Правовий режим судового рішення у господарському процесі» (Донецьк, 2009 р.), проте в ній не досліджуються питання щодо поняття, видів та правової природи судових актів господарського суду, а також щодо правового режиму постанов та ухвал господарського суду.

Дисертаційне дослідження ґрунтується на загальних досягненнях юридичної науки, в тому числі - на результатах досліджень відомих вітчизняних та зарубіжних учених-процесуалістів. Його теоретичну основу склали, зокрема, роботи Абової Т.Є., Авдюкова М.Г., Беляневича В.Е., Бобкової А.Г., Григор'євої В.В., Гурвича М.А., Демченка С.Д., Загайнової С.К., Зейдера М.Б., Каллістратової Р.Ф., Князєва О.О., Лебедя К.О., Логінова П.В., Осетинського А.Й., Притики Д.М., Рожкової М.О., Степанової Т.В., Щербини В.С., Яркова В.В. та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України (протокол №7 від 15 липня 2009 р.). Робота виконана відповідно до наукової теми «Проблеми правового забезпечення державного регулювання та управління в сфері підприємницької діяльності» (номер державної реєстрації 0108U000491), внесена до плану роботи Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Національної академії правових наук України.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у визначенні правового режиму судових актів у господарському процесі.

Відповідно до поставленої мети основними завданнями дисертаційного дослідження є:

визначення поняття та видів судових актів в господарському процесі, а також критеріїв віднесення судових документів до судових актів;

з'ясування правової природи судових актів у господарському процесі і їх місця в системі актів державних органів;

уточнення поняття та змісту (елементів) правового режиму судових актів у господарському процесі;

з'ясування правового режиму рішення господарського суду і його відповідності вимогам законодавства;

з'ясування правового режиму постанов апеляційної та касаційної інстанцій, а також постанов Верховного Суду України у господарських справах;

з'ясування правового режиму ухвал господарського суду;

уточнення переліку властивостей законної сили судових актів в господарському процесі та меж її (законної сили) дії;

розробка та наукове обґрунтування пропозицій, спрямованих на удосконалення господарського процесуального законодавства.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються при здійсненні правосуддя у формі господарського судочинства.

Предметом дослідження є правовий режим судових актів у господарському процесі України.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження ґрунтується на використанні загальнонаукових та спеціальних методів юридичної науки. Діалектичний метод дозволив проаналізувати чинне господарське процесуальне законодавство і практику його застосування; системний - з'ясувати проблеми визначення правового режиму судових актів у господарському процесі; історико-правовий метод використано при дослідженні становлення і формування інституту судових актів у господарському процесі; порівняльно-правовий - при порівняльному аналізі відповідних норм господарського процесуального, цивільного процесуального та адміністративного процесуального законодавства, а також законодавства про судоустрій; формально-юридичний метод застосовано при формулюванні пропозицій щодо створення нових правових норм і вдосконалення чинних положень нормативно-правових актів. Застосування цих та інших методів дозволило здійснити комплексне дослідження правового режиму судових актів у господарському процесі, сформулювати науково-теоретичні висновки і положення та практичні рекомендації, що мають ознаки наукової новизни.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням правового режиму судових актів (рішень, ухвал, постанов тощо) у господарському процесі.

Наукова новизна конкретизується в науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, основними з яких є такі:

Вперше:

сформульовано доктринальне визначення поняття судових актів у господарському процесі. Це встановлені законом документи, що виносяться господарськими судами, а також Верховним Судом України у межах їх компетенції при розгляді справ задля фіксації процедури розгляду справ (ухвали) і оформлення його правових наслідків (рішення, постанови або ухвали), а також при виконанні поза процесуальних повноважень, покладених законом на господарський суд;

обґрунтовано висновок щодо поділу судових актів господарського суду за їх правовою природою на процесуальні (акти, що виносяться господарським судом при розгляді справ задля фіксації процесуальних дій (ухвали, протоколи) і оформлення його (розгляду) правових наслідків (рішення, постанови або ухвали) і позапроцесуальні (рекомендаційні роз'яснення ВГСУ, інформаційні та оглядові листи) документи, що приймаються господарським судом у межах його компетенції;

обґрунтовано пропозицію щодо законодавчого закріплення права Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів, зокрема ВГСУ, давати спільні роз'яснення щодо практики застосування законодавства;

обґрунтовано доцільність відмови від такого виду виконавчого документа, як наказ господарського суду, і, натомість, запровадження в господарській юрисдикції єдиного для інших судів загальної юрисдикції (загальних і адміністративних) виконавчого документа, яким є виконавчий лист;

визначено перелік і класифіковано вимоги, яким має відповідати рішення господарського суду, як: а) акт органу судової влади; б) акт правозастосування; в) процесуальний документ;

обґрунтовано необхідність закріплення в процесуальному законі права господарського суду у разі відсутності матеріального законодавства, що регулює спірні відносини за участю суб'єктів господарювання України, застосувати аналогію закону або аналогію права;

на підставі аналізу міжнародно-правових актів та актів національного законодавства обґрунтовано висновок про те, що мовою господарського судочинства є українська мова. Це означає, що і судовий процес, і діловодство в господарських судах (у тому числі підготовка процесуальних документів) мають здійснюватися українською мовою;

обґрунтовано, що ухвала господарського суду є юридичним фактом, на підставі якого виникають, змінюються і припиняють господарські процесуальні права та обов'язки, а у передбачених законом випадках - їх права та обов'язки матеріального характеру, і з урахуванням цього запропоновано внести відповідні зміни до ч. 1 ст. 86 ГПК України;

обґрунтовано некоректність застосування при визначенні меж дії законної сили судових актів не лише у господарському процесі, але і в цивільному та адміністративному процесі, термінів «об'єктивний» і «суб'єктивний», і запропоновано вживати відповідно терміни «об'єктний» - для характеристики певних фактів і правовідносин (об'єктів) і «суб'єктний» - для окреслення кола осіб (суб'єктів), для яких судові акти є обов'язковими.

Удосконалено:

положення щодо поняття і змісту правового режиму судових актів у господарському процесі. Під правовим режимом судових актів пропонується розуміти сукупність встановлених господарським процесуальним законом ознак (елементів), що характеризують судовий акт як акт правосуддя у господарських правовідносинах. Зміст правового режиму судових актів складають такі встановлені господарським процесуальним законодавством елементи: а) поняття і види судових актів; б) форма, зміст та інші вимоги щодо певних видів судових актів; в) порядок і місце прийняття судових актів; г) порядок оголошення та момент набрання законної сили судовими актами; ґ) правові наслідки набрання законної сили судовими актами, властивості (компоненти) законної сили судових актів та об'єктні і суб'єктні межі її дії; д) порядок усунення недоліків судових актів судами, що винесли ці акти; е) підстави та порядок оскарження і подання заяв про перегляд судових актів до судів вищих інстанцій; є) межі втручання судів вищих інстанцій у зміст судових актів, що переглядаються; ж) процедура виконання судових актів органами Державної виконавчої служби.

Дістали подальшого розвитку:

класифікація судових актів у господарському процесі, згідно з якою всі судові акти залежно від виконуваних ними функцій запропоновано поділяти на: 1) акти правосуддя, до яких, на думку дисертанта, відносяться рішення і ухвали господарського суду першої інстанції, постанови і ухвали судів апеляційної і касаційної інстанцій; 2) інтерпретаційні судові акти (акти тлумачення права) - ухвали про роз'яснення рішення (ухвали), що виносяться господарським судом, а також рекомендаційні роз'яснення Вищого господарського суду та постанови Пленуму Верховного Суду України з питань застосування судами законодавства при вирішенні справ господарської юрисдикції; 3) інформаційні судові акти - інформаційні і оглядові листи та листи Вищого господарського суду України; 4) забезпечувальні судові акти - протокол судового засідання і протокол огляду та дослідження письмових і речових доказів у місці їх знаходження;

класифікація ухвал господарського суду за такими критеріями як: суб'єкти винесення, правові наслідки винесення, можливість оскарження, спосіб оформлення, час винесення;

положення щодо визнання судових актів Верховного Суду України, прийнятих за наслідками перегляду судових рішень господарських судів, правовими регуляторами суспільних відносин у сфері господарювання, а отже і джерелами права;

положення щодо переліку властивостей законної сили судових актів і обґрунтовано, що обов'язковість знаходить свій вияв у виконуваності і преюдиційності. Відтак, властивості обов'язковості, виконуваності і преюдиційності не можуть розглядатися як однопорядкові.

За наслідками проведеного дослідження дисертантом науково обґрунтовано і сформульовано низку пропозицій щодо внесення змін і доповнень до актів чинного законодавства (Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Господарського процесуального кодексу України, Господарського кодексу України та ін.) та до рекомендаційних роз'яснень Вищого господарського суду України, спрямованих на підвищення якості судових актів, що виносяться господарським судом.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дисертація містить низку нових теоретичних висновків і положень, спрямованих на вдосконалення інституту судових актів у господарському процесі. Ідеї, висновки і пропозиції, сформульовані в дисертації, можуть бути використані: а) при подальшому дослідженні правового режиму судових актів як в господарському, так і в інших формах судочинства (адміністративному, кримінальному, цивільному); б) у правозастосовчій діяльності господарських судів; в) у нормотворчій діяльності при удосконаленні господарського процесуального законодавства (зокрема, при прийнятті нового Господарського процесуального кодексу України); г) при викладанні курсу «Господарське процесуальне право» та при підготовці навчально-методичних матеріалів з нього.

Особистий внесок здобувача. У дисертації викладено наукові результати, отримані особисто здобувачем за наслідками проведення науково-дослідних робіт. Всі сформульовані в дисертації теоретичні положення і висновки, пропозиції і рекомендації, обґрунтовано на основі власних досліджень та практичного досвіду здобувача.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи доповідалися і обговорювалися на засіданнях відділу правових проблем підприємництва та Вченої ради Науково-дослідного інституту приватного права та підприємництва НАПрН України, а також на Міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток цивільного законодавства: посткодифікаційний період» (8-9 жовтня 2009 р., м. Київ), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми реформування земельних, екологічних, аграрних та господарських правовідносин в Україні» (м. Хмельницький, 14-15 травня 2010 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Становлення, функціонування та розвиток правових систем сучасності: проблеми науки і практики» (м. Одеса, 23 квітня 2010 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Дев'яті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 12-13 листопада 2010 р.), науково-практичній конференції «Становлення господарської юрисдикції в Україні - 20 років досвіду. Проблеми і перспективи» (м. Одеса, 24-26 травня 2011 р.).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 5 наукових статтей, 4 з яких - у наукових фахових виданнях, а також тези доповідей на 5 науково-практичних конференціях.

Структура дисертації обумовлена предметом, метою і завданнями дослідження. Робота складається із вступу, 3 розділів, що охоплюють 10 підрозділів, та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 213 сторінок, з яких 20 сторінок займає список використаних джерел, що налічує 190 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, зазначено на її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначено мету та завдання дослідження, його об'єкт і предмет, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведені відомості щодо їх апробації та публікації.

Розділ 1 «Поняття, види та правова природа судових актів у господарському процесі» складається з чотирьох підрозділів, у яких досліджуються поняття судових актів та їх правовий режим у господарському процесі, види та правова природа судових актів, а також історія становлення і формування інституту судових актів у господарському процесі.

У підрозділі 1.1. «Поняття судових актів у господарському процесі та їх правовий режим» на підставі аналізу змісту нормативно-правових актів зроблено висновок про те, що в процесуальному законодавстві України і в юридичній літературі відсутній єдиний термін, яким позначаються акти, що виносяться господарським судом. У зв'язку з цим пропонується у Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень замінити термін «судове рішення» терміном «судовий акт», що дозволить уніфікувати визначення родового поняття всіх актів органів судової влади незалежно від форми судочинства (конституційного, адміністративного, господарського, цивільного чи кримінального), і надалі іменувати Єдиний державний реєстр судових рішень Єдиним державним реєстром судових актів.

Дослідження поняття судового акту дозволяє стверджувати, що в матеріальному розумінні судовий акт - це акт правозастосування, що є формою вираження судом своєї волі, безпосередньо спрямованої на забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. У процесуальному розумінні під судовим актом слід розуміти встановлену процесуальним законом письмову форму фіксації процедури розгляду справи судом і її правових наслідків.

Таким чином, судові акти в господарському процесі - це встановлені господарським процесуальним законом документи, що виносяться господарським судом у межах його компетенції при розгляді справ задля фіксації процедури розгляду справ (ухвали) і оформлення його правових наслідків (рішення, постанови або ухвали).

Проведене дисертантом дослідження поняття та змісту (елементів) правового режиму судових актів дало підстави для висновку про те, що правовий режим судових актів у господарському процесі - це сукупність встановлених господарським процесуальним законом ознак (елементів), що характеризують судовий акт як акт правосуддя у господарських правовідносинах.

На думку дисертанта, правовий режим судових актів охоплює такі встановлені господарським процесуальним законодавством елементи: а) поняття і види судових актів; б) форму, зміст та інші вимоги щодо певних видів судових актів; в) порядок і місце прийняття судових актів; г) порядок оголошення та момент набрання законної сили судовими актами; ґ) правові наслідки набрання законної сили судовими актами, властивості (компоненти) законної сили судових актів та об'єктні і суб'єктні межі її дії; д) порядок усунення недоліків судових актів судами, що винесли ці акти; е) підстави та порядок оскарження і подання заяв про перегляд судових актів до судів вищих інстанцій; є) межі втручання судів вищих інстанцій у зміст судових актів, що переглядаються; ж) процедуру виконання судових актів органами Державної виконавчої служби.

Зазначені елементи правового режиму судових актів дозволяють характеризувати їх найбільш повно і всебічно, враховуючи при цьому особливості правового режиму судових рішень і ухвал суду першої інстанції, а також постанов і ухвал судів апеляційної і касаційної інстанцій.

У підрозділі 1.2. «Види судових актів у господарському процесі» обґрунтовується доцільність і правомірність виокремлення з-поміж судових актів так званих актів правосуддя, до яких, на думку дисертанта, відносяться рішення і ухвали господарського суду першої інстанції, постанови і ухвали судів апеляційної і касаційної інстанцій.

Важливу групу судових актів у господарському процесі складають судові інтерпретаційні акти, тобто акти офіційного тлумачення, що приймаються особливими державними органами - органами правосуддя (господарськими судами). До цих актів дисертант відносить:

а) ухвали про роз'яснення рішення (ухвали), що виносяться господарським судом відповідно до ст. 89 ГПК України;

б) рекомендаційні роз'яснення Вищого господарського суду України спеціалізованим судам нижчого рівня з питань застосування законодавства щодо вирішення справ господарської юрисдикції;

в) роз'яснення рекомендаційного характеру, які дає Пленум Вищого господарського суду України за результатами узагальнення судової практики з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції;

г) прийняті раніше постанови Пленуму Верховного Суду України.

Дисертант вважає за доцільне закріпити в ст. 38 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» як завдання і повноваження Верховного Суду України його право давати спеціалізованим судам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики цих судів, а також встановити в зазначеному Законі право Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів, зокрема ВГСУ, давати спільні роз'яснення щодо практики застосування законодавства.

Дисертант зазначає, що інформаційні листи, оглядові листи та листи Вищого господарського суду України не можна розглядати як правозастосовчі або інтерпретаційні (акти судового тлумачення) акти, і пропонує інформаційні і оглядові листи (листи) об'єднати в одну групу і іменувати їх інформаційними судовими актами.

З метою уніфікації виконавчих документів органів правосуддя запропоновано відмовитися від такого виду виконавчого документа, як наказ господарського суду, і, натомість, запровадити в господарській юрисдикції єдиний для інших судів загальної юрисдикції (загальних і адміністративних) виконавчий документ, яким є виконавчий лист.

Здійснений аналіз положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ГПК України дав підстави для висновку щодо визнання судових актів Верховного Суду України, прийнятих за наслідками перегляду судових рішень господарських судів, правовими регуляторами суспільних відносин у сфері господарювання, а отже і джерелами права.

У підрозділі 1.3. «Правова природа судових актів у господарському процесі» дисертант, погоджуючись з тим, що судові акти у господарському процесі мають загальні (спільні) ознаки, які притаманні судовим актам, як і всім іншим актам застосування права, і специфічні ознаки, які притаманні лише судовим актам, як актам правозастосування, вбачає відмінність судових актів у господарському процесі від інших актів правозастосування в тому, що вони: а) виносяться органами, що виключно здійснюють функцію правосуддя в державі; б) виносяться в порядку, встановленому процесуальним законом, і в рамках встановленої процесуальної форми; в) виносяться з дотриманням встановлених законом їх реквізитів (структури, змісту) та вимог, яким мають відповідати судові акти; г) є юридичними фактами, на підставі яких виникають як господарсько-процесуальні, так і матеріальні (господарські, цивільні) правовідносини; д) мають особливий порядок перегляду і скасування; е) вступають в законну силу; є) мають особливий порядок їх виконання.

У підрозділі 1.4. «Становлення і формування інституту судових актів у господарському процесі (історичний аспект)» досліджено історію становлення і формування інституту судових актів у господарському процесі в період створення і діяльності арбітражних комісій (1922-1931 р.р.), органів державного арбітражу (1931-1990 р.р.), арбітражних судів (1990-2001 р.р.). Аналіз правового режиму цих актів показав, що процесуальні документи органів держарбітражу за багатьма елементами правового режиму (порядком прийняття, формою, змістом, порядком виконання і оскарження тощо) з плином часу і змінами у законодавстві все більше наближалися до судових актів. Зі створенням арбітражних судів і прийняттям Арбітражного процесуального кодексу України процесуальні документи арбітражних судів набули характеру судових актів (актів правосуддя, інтерпретаційних і забезпечувальних актів).

Розділ 2. «Особливості правового режиму окремих видів судових актів у господарському процесі», що складається з трьох підрозділів, присвячено розкриттю особливостей правового режиму рішень господарського суду першої інстанції, постанов господарських судів апеляційної та касаційної інстанцій, а також постанов Верховного Суду України, ухвал (у тому числі - окремих ухвал) господарських судів різних інстанцій.

У підрозділі 2.1. «Рішення суду в господарському процесі» стверджується, що судове рішення в господарському процесі можна розглядати як: а) акт державного органу - органу судової влади, яким є господарський суд; б) акт захисту порушеного права - акт правозастосування; в) процесуальний акт-документ, який приймається у встановленій формі і встановленого змісту (встановлені реквізити).

Значення судового рішення в господарському процесі дисертант вбачає у тому у тому, що: 1) рішенням господарського суду у справі, що виникла із спору у сфері господарської (підприємницької діяльності), припиняється спір про право у зв'язку з з його вирішенням судом по суті і завершується провадження у цій справі в суді першої інстанції; 2) відновлюється законність, яка була порушена однією з сторін спору, і здійснюється захист суб'єктивного права особи/осіб, на користь якої/яких було прийняте рішення; 3) виконується попереджувальна і виховна функції правосуддя в господарських відносинах, тобто судове рішення виховує учасників господарських відносин у дусі поваги до права, до закону.

Аналіз чинного господарського процесуального законодавства і висловлених в теорії господарського/арбітражного і цивільного процесуального права поглядів дозволили дисертанту диференціювати вимоги, яким має відповідати рішення господарського суду і класифікувати їх таким чином: а) вимоги до судового рішення як до акту органу судової влади (прийняття рішення з дотримання правил підвідомчості і підсудності; прийняття рішення законним складом колегії суддів; прийняття рішення тими суддями, які входили до складу колегії, що розглядала справу; підписання рішення тими суддями, які зазначені у рішенні); б) вимоги до судового рішення як до акту правозастосування (законність, обґрунтованість, однозначність, повнота, безумовність); в) вимоги до судового рішення-документа (місце і порядок винесення; письмова форма судового рішення; зміст судового рішення; стиль і мова викладення, відповідність вимогам правової культури). Зазначені вимоги до рішення господарського суду, на думку дисертанта, доцільно було б закріпити у нових рекомендаційних роз'ясненнях Вищого господарського суду України про судове рішення з дотриманням диференційованого підходу у їх викладенні та з розкриттям змісту кожної з вимог, що сприяло б забезпеченню єдиної практики у застосуванні господарськими судами положень матеріального і процесуального законодавства при прийнятті судових рішень та інших судових актів.

Забезпеченню вимоги щодо законності рішення господарського суду сприяло б, на думку дисертанта, доповнення ст. 4 ГПК України частиною 6 такого змісту: «У разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за участю суб'єктів господарювання України, господарський суд може застосувати аналогію закону або аналогію права», вважаючи нинішні частини 6 і 7 цієї статті відповідно частинами 7 і 8.

Реалізація цієї пропозиції створить також можливість для застосування норми, закріпленої в ч. 7 ст. 4 ГПК України: «забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини».

Дисертантом також науково обґрунтовано і сформульовано низку пропозицій щодо внесення змін і доповнень до ст. 84 ГПК України, зокрема, щодо: а) виключення з п. 1 ст. 84 норми про розгляд справи на підприємстві, в організації; б) визначення в мотивувальній частині рішення причин виникнення правопорушення, а не причин господарського спору; в) приведення положень резолютивної частини рішення про застосування заходів майнової відповідальності у відповідність до положень ЦК і ГК України про майнову відповідальність та застосування інших санкцій, встановлених законом, зокрема, адміністративно-господарських санкцій; г) включення витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу до судових витрат і заміни терміну «господарські витрати» терміном «судові витрати»; ґ) усунення термінологічних розбіжностей між ЦК, ГК та ГПК України в частині визнання господарським судом договору недійсним.

На підставі порівняльного аналізу норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і Закону України від 15 травня 2003 р. «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» дисертант дійшов висновку про те, що мовою господарського судочинства є українська мова, і з огляду на це запропоновано викласти ст. 3 ГПК України в такій редакції:

«Стаття 3. Мова судочинства і діловодства в господарських судах

Судочинство і діловодство в господарських судах України провадиться державною мовою.

Учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, у порядку, встановленому цим Кодексом, мають право робити заяви, давати пояснення і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача».

У підрозділі 2.2. «Постанови суду в господарському процесі» проведене дослідження правового режиму постанов суду в господарському процесі. Воно показало недосконалість відповідних правових норм ГПК України, їх неузгодженість як між собою, так і з нормами інших законів. За результатами дослідження науково обґрунтовані і сформульовані пропозиції до законодавства, зокрема, щодо: а) закріплення в ч. 2 ст. 105 ГПК України поділу постанови господарського суду апеляційної інстанції, яка, по-суті, не повинна за своєю структурою відрізнятися від рішення суду першої інстанції, на 4 частини - вступну, описову, мотивувальну і резолютивну; б) приведення положень ч. 4 ст. 105 ГПК України стосовно кола осіб, яким надсилається постанова апеляційної інстанції, у відповідність до ч. 1 ст. 91 ГПК України. Аналогічного корегування потребує і ч. 4 ст. 1111-11 ГПК України стосовно надсилання постанови суду касаційної інстанції; в) встановлення в статтях 111-25 і 111-26 ГПК України триденного строку з дня прийняття відповідної постанови, протягом якого справа після розгляду її Верховним Судом України має бути направлена до відповідного суду; г) закріплення в статтях 105 і 111-11 ГПК України права судді, незгодного з рішенням більшості складу колегії, висловити окрему думку при прийнятті постанов судами апеляційної і касаційної інстанцій; ґ) приведення норми ч. 1 ст. 111-28 ГПК України стосовно кола осіб, для яких рішення Верховного Суду України є обов'язковим, у відповідність до норми ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Дослідженням також встановлено, що в тексті ст. 111-27 ГПК України ні про які «повідомлення про ухвалення рішення» (про них йдеться в назві цієї статті) мова не йде, тому ст. 111-27 ГПК України запропоновано викласти в такій редакції:

«Стаття 111-27. Надсилання постанови Верховного Суду України

Постанова Верховного Суду України надсилається особам, які беруть участь у справі, не пізніше п'яти днів з дня закінчення розгляду справи».

Ознайомлення з текстами відповідних статтей ЦПК України та КАС України показало, що подібні зміни доцільно внести і до цих кодексів.

У підрозділі 2.3. «Ухвали суду в господарському процесі» досліджено правовий режим ухвал у господарському процесі, що, зокрема, дало підстави для висновку про те, що ухвала господарського суду є юридичним фактом, на підставі якого виникають, змінюються і припиняють господарські процесуальні права та обов'язки. З урахуванням цього запропоновано ч. 1 ст. 86 ГПК України викласти в такій редакції:

«Для вирішення питань, пов'язаних з розглядом справи, у випадках, передбачених цим Кодексом (порушення провадження у справі, відмова у прийнятті позовної заяви, відкладення розгляду справи тощо), а також у разі, якщо господарський спір не вирішується по суті (припинення провадження у справі, залишення позову без розгляду), господарський суд виносить ухвалу.»

Зважаючи на значення ухвали суду, дисертант пропонує законодавчо встановити вимоги законності і обґрунтованості до ухвал господарського суду, для чого доповнити ст. 86 ГПК України частиною 2 такого змісту: «Ухвала господарського суду має бути законною і обґрунтованою», а частину 2 зазначеної статті вважати відповідно частиною 3.

У новому Господарському процесуальному кодексі України доцільно розширити коло випадків, у яких господарський суд виносить ухвалу, а також передбачити можливість винесення протокольних ухвал з фіксацією їх у протоколі (журналі) судового засідання.

В роботі науково обґрунтовано доцільність внесення змін у визначення правового режиму окремої ухвали і, зокрема, запропоновано встановити у новому ГПК України таке положення: «У разі виявлення під час розгляду справи грубих чи неодноразових порушень вимог законів або інших нормативно-правових актів у діяльності суб'єктів господарювання та інших учасників відносин у сфері господарювання, посадових осіб державного органу, органу місцевого самоврядування або їх посадових осіб господарський суд може винести окрему ухвалу».

У Розділі 3. «Законна сила судових актів у господарському процесі», що складається з трьох розділів, досліджено деякі аспекти законної сили судових актів у господарському процесі, у тому числі, поняття, властивості та межі дії їх законної сили.

У підрозділі 3.1. «Поняття законної сили судових актів у господарському процесі» дисертант доходить висновку про те, що, виходячи зі змісту ч. 3 ст. 105 та ч. 3 ст. 111-11 ГПК України, в яких містяться норми щодо моменту набрання законної сили постановами апеляційної і касаційної інстанцій, є всі підстави говорити про законну силу не лише судового рішення, а й інших судових актів - постанов апеляційної та касаційної інстанцій,

Дисертант поділяє думку більшості дослідників, які сходяться на тому, що законна сила є вираженням правової визначеності судового рішення, і у цьому розумінні законна сила є атрибутом судового рішення як акта правосуддя, а її сутність розкривається через наслідки (властивості, компоненти) законної сили.

У підрозділі 3.2. «Властивості законної сили судових актів у господарському процесі», дисертант, поділяючи думку про те, що законну силу рішення складають такі компоненти як обов'язковість, преюдиційність, виконуваність і виключність, вважає, що інші характеристики, що їх окремі дослідники відносять до властивостей (елементів) судових актів, є похідними від зазначених компонентів і лише тим або іншим боком їх доповнюють чи конкретизують.

Так, аналіз змісту норм ГПК України, що визначають правовий режим судових актів, дозволив дисертанту виділити такі властивості (компоненти) їх законної сили: 1) обов'язковість, що знаходить свій вияв у виконуваності і преюдиційності. Відтак, властивості обов'язковості, виконуваності і преюдиційності не можуть розглядатися як однопорядкові; 2) виключність.

Стверджується, що незмінність і неспростовність не можуть бути визнані властивостями законної сили судового акта, оскільки, рішення суду, що набрало законної сили, по-перше, може бути змінене внаслідок прийняття додаткового рішення (ст. 88 ГПК України); по-друге, може бути змінене або скасоване за результатами розгляду касаційної скарги касаційною інстанцією (ст. 111-9 ГПК України); по-третє, може бути скасоване у разі задоволення заяви Верховним Судом України (ст. 111-25 ГПК України); по-четверте, може бути змінене або скасоване за результатами перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами (ст. 114 ГПК України).

У підрозділі 3.3. «Межі дії законної сили судових актів у господарському процесі» проведений дисертантом аналіз як змісту норм, що окреслюють межі дії законної сили судових актів у господарському процесі, так і результатів теоретичних досліджень, засвідчив некоректність застосування при визначенні меж дії законної сили судових актів термінів «об'єктивний» і «суб'єктивний», оскільки перший термін, зазвичай, означає «який існує поза людською свідомістю і незалежно від неї; незалежний від волі бажань людини», а другий - «такий, що відбиває думки, переживання і т. ін. тільки даного суб'єкта; особистий, індивідуальний».

Більш адекватним і коректним для характеристики меж законної сили судових актів є, на думку дисертанта, вживання відповідно термінів «об'єктний» - для характеристики певних фактів і правовідносин (об'єктів) і «суб'єктний» - для окреслення кола осіб (суб'єктів), для яких судові акти є обов'язковими.

Оскільки в Конституції України, в інших актах законодавства України йдеться про об'єднання громадян, а така конструкція, як «об'єднання фізичних осіб», для позначення певного суб'єкта права в національному законодавстві не вживається, її застосування в Законі України «Про судоустрій і статус суддів», на думку дисертанта, є безпідставним, так само, як безпідставним є вживання терміну «фізична особа» в ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і в ч. 1 ст. 255 КАС України, а також терміну «юридична особа» в ч. 2 ст. 13 Закону «Про судоустрій і статус суддів», як у нормативно-правових актах, покликаних регулювати публічно-правові за своїм характером (адміністративно-процесуальні, цивільно-процесуальні та господарсько-процесуальні) відносини. На думку дисертанта, застосування термінів «фізична особа» та «юридична особа» в тих випадках, коли йдеться про особу, яка не є учасником цивільних правовідносин, є юридично некоректним.

Тому, у тих випадках, коли йдеться про межі дії законної сили судових актів за суб'єктним складом, доцільно застосовувати термін «громадянин», оскільки саме цей термін вживається в Конституції України, зокрема, в ч. 1 ст. 55, яка встановлює, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а термін «юридична особа» замінити конструкцією «підприємство, установа, організація», яка вживається, зокрема, в ч. 2 ст. 46, в ст. 86, в ч. 2 ст. 142 Конституції України.

ВИСНОВКИ

У дисертації проведено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукового завдання, що полягає в науковому обґрунтуванні напрямів удосконалення правового режиму судових актів в господарському процесі України, формулюванні науково-теоретичних положень і висновків, а також пропозицій щодо вдосконалення законодавства про судоустрій, господарського процесуального законодавства і практики його застосування судами господарської юрисдикції з метою забезпечення законності і обґрунтованості судових актів, що виносяться господарськими судами, однакового застосування ними матеріального і процесуального законодавства при здійсненні правосуддя в господарських відносинах.

Виходячи з цього, в дисертації сформульовано низку висновків, серед яких, такі:

1. До переліку судових актів, який пропонується встановити у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» шляхом доповнення його окремою статтею «Судові акти», положення якої доцільно продублювати у відповідних процесуальних кодексах, можна було б віднести рішення, що набрали законної сили, ухвали (у тому числі окремі ухвали), постанови та інші акти правосуддя. Після прийняття цієї норми відповідні зміни доцільно внести до Єдиного державного реєстру судових актів.

2. Як окремі види судових актів доцільно було б виділити інтерпретаційні акти, що приймаються вищими спеціалізованими судами не в порядку здійснення правосуддя по конкретній адміністративній, господарській, кримінальній чи цивільній справі, а в порядку забезпечення єдності судової практики, а також інформаційні і забезпечувальні акти.

3. Позбавлення Верховного Суду України функції забезпечення однакового застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції, перетворення його із своєрідного «координатора» застосування матеріального і процесуального законодавства спеціалізованими судами в «спостерігача» за практикою застосування ними законодавства може негативно позначитися на захисті прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

4. Інформаційні листи, оглядові листи та листи Вищого господарського суду України, судячи не лише з їх назви, але й зі змісту, не можна розглядати як правозастосовчі або інтерпретаційні (акти судового тлумачення) акти, оскільки вони лише містять інформацію щодо правових позицій судових органів (господарських судів) при застосуванні тих або інших положень матеріального чи процесуального законодавства, і, таким чином, до певної міри слугують відповідним орієнтиром як господарським судам, так і учасникам господарських відносин.

5. З розширенням кола процесуальних форм здійснення правосуддя в господарських відносинах відповідно зростатиме і коло актів правосуддя. Так, у разі запровадження наказового провадження в господарське судочинство підсумковим документом може стати судовий наказ, що (з метою недопущення ототожнення наказу господарського суду і судового наказу) слугує додатковим аргументом доцільності запровадження виконавчого листа, як виконавчого документа в господарському судочинстві.

6. З урахуванням наслідків порівняльно-правового аналізу рішень господарського суду і третейського суду можна говорити про істотну різницю між цими двома видами судових рішень, що зумовлено юридичною природою рішення господарського суду, як акту державного органу, покликаного здійснювати правосуддя у господарських відносинах.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кот О.В. Рішення господарського суду: проблеми викладення змісту / Кот О.В. // Вісник господарського судочинства - 2009. - № 5 - С. 96-100.

2. Кот О.В. Судові акти в господарському процесі: поняття та види / Кот О.В. // Підприємництво, господарство і право. - 2010. - № 1 (169).- С. 96-99.

3. Кот О.В. Ухвали суду в господарському процесі / Кот О.В. // Юридична Україна. - 2010. - № 2 - С. 97-101.

4. Кот О.В. До питання щодо законної сили судових актів у господарському процесі / Кот О.В. // Право України. - 2010. - № 4 - С. 299-305.

5. Кот О.В. Правовий режим постанов суду в господарському процесі / Кот О.В. // Українське комерційне право. - 2011. - № 11. - С. 36-42.

6. Кот О.В. Мова та мовна культура судових актів у господарському судочинстві / Кот О.В. // Актуальні проблеми юридичної науки: Збірник тез Міжнародної наукової конференції "Дев'яті осінні юридичні читання" (м. Хмельницький, 12-13 листопада 2010 р.): У 4-х частинах. - Частина третя: "Цивільне право. Сімейне право. Міжнародне приватне право. Цивільний, господарський та адміністративний процес". - Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2010. - С. 326-327.

7. Кот О.В. Поняття та зміст правового режиму судових актів у господарському процесі / Кот О.В. // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Становлення, функціонування та розвиток правових систем сучасності: проблеми науки і практики", присвяченої 145-й річниці створення Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, м. Одеса, 23 квітня 2010 р. - Одеса: "Астропринт", 2010. - С. 378-380.

8. Кот О.В. Судові інтерпретаційні акти в господарському процесі: проблеми взаємоузгодження / Кот О.В. // Збірник наукових праць за результатами Міжнародної науково-практичної конференції "Актуальні проблеми реформування земельних, екологічних, аграрних та господарських правовідносин в Україні" (м. Хмельницький, 14-15 травня 2010 р.) - Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2010. - С. 366-369.

9. Кот О.В. Судові акти господарського суду як акти правозастосування / Кот О.В. // Розвиток цивільного законодавства: посткодифікаційний період. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 175-річчю Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - К.: Освіта, 2010. - С. 54.

10. Кот О.В. Поняття та зміст правового режиму судових актів у господарському процесі / Кот О.В. // Матеріали науково-практичної конференції "Становлення господарської юрисдикції в Україні - 20 років досвіду. Проблеми і перспективи", м. Одеса, 24-25 квітня 2011 р. - Одеса: "Астропринт", 2011. - С. 201-203.

Размещено на Allbest.ru