Діяльність адвоката у кримінальному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

АВТОРЕФЕРАТ

ДІЯЛЬНІСТЬ АДВОКАТА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національній академії внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України Удалова Лариса Давидівна, Національна академія внутрішніх справ, начальник кафедри кримінального процесу

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України Цимбал Петро Васильович, Національний університет Державної податкової служби України, завідувач кафедри кримінального права, процесу та криміналістики

кандидат юридичних наук, доцент Бояров Віктор Іванович, Академія адвокатури України, професор кафедри кримінального процесу та криміналістики

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ: ДП-680, м. Київ, Солом'янська площа, 1

Автореферат розісланий «15» вересня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.Є. Користін

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Права і свободи людини і їх гарантії визначають зміст та напрямок діяльності держави. Конституція України, проголосивши право громадян на судовий захист, істотно зміцнила і розширила як право підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, так і інших осіб, які втягуються в орбіту кримінального судочинства, на одержання кваліфікованої правової допомоги.

Демократичні перетворення, пов'язані з прийняттям Конституції України, удосконалення кримінально-процесуального законодавства істотно відбилися на процесуальному положенні адвоката в кримінальному судочинстві. Зазнали змін багато повноважень адвоката, що вважалися раніше традиційними. Нові цілі і завдання кримінального судочинства, визначені ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України), ставлять і нові цілі перед захисником, представником, надаючи для їх досягнення нові процесуальні можливості.

Важливість теоретичного вивчення проблем адвокатської діяльності у кримінальному судочинстві зумовлена потребами реформування національного законодавства, узгодження його зі світовими та європейськими стандартами. Укази Президента України «Про План заходів із виконання обов'язків та зобов'язань України, що випливають з її членства в Раді Європи» від 20.01.2006 р. № 39 та «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» від 10.05.2006 р. № 361/2006 спрямовані на забезпечення дії демократичних інститутів, становлення в Україні судівництва, що функціонує на засадах верховенства права і гарантує доступність судочинства та право особи на захист конституційних прав й свобод.

Законом України від 01.07.2010 р. до КПК України були внесені зміни, що стосуються права свідка на захисника та іншу правову допомогу (відповідними положеннями були доповнені статті 44, 48, 61, 69¹, 167, 303). Передумовою прийняття цього закону стало Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 у справі за конституційним зверненням громадянина Голованя Ігоря Володимировича щодо офіційного тлумачення положень ст. 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу).

Водночас, недостатня законодавча урегульованість участі адвоката в кримінальному судочинстві для надання правової допомоги свідку, зокрема, у питаннях порядку допуску адвоката до участі в кримінальній справі, його повноважень, обумовлюють необхідність подальших наукових досліджень у цьому напрямку з метою формулювання пропозицій і рекомендацій законотворчого та правозастосовного характеру.

Проблеми, що стосуються практичної діяльності адвоката, його ролі в здійсненні завдань кримінального судочинства, а також охорони прав і свобод у кримінальному процесі були предметом дослідження в працях С. А. Альперта, О.В. Бауліна, В.Д. Бринцева, Л.О. Богословської, О.Я. Баєва, А.М. Бірюкової, В.В. Боярова, Т.В. Варфоломеєвої, Ю.М. Грошевого, Т.С. Гавриш, В.І. Галагана, М.М. Гродзинського, М.О. Громова, В.С. Зеленецького, Я.П. Зейкана, А.Ф. Коні, В.О. Коновалової, О.В. Капліної, С.А. Курушина, Ю.В. Кореневського, О.М. Ларіна, Ю.П. Лубшева, Є.Д. Лук'янчикова, П.А. Лупинської, В.Т. Маляренка, В.І. Мариніва, М.М. Михеєнка, Г.М. Омельяненко, М.А. Погорецького, М.М. Полянського, Д.П. Письменного, В.О. Попелюшка, А.Л. Ривліна, О.П. Рижакова, С.М. Стахівського, Ю.І. Стецовського, М.С. Строговича, А.Р. Туманянц, І.Я. Фойницького, В.Д. Фінька, Д.В. Філіна, Ю.В. Хоматова, П.В. Цимбала, Л.Д. Удалової, В.Ю. Шепітька, О.Г. Шило, Ю.П. Яновича, О.Г. Яновської та інших.

Незважаючи на значну кількість опублікованих робіт, невирішеними залишаються проблеми, що стосуються нормативного змісту конституційного принципу забезпечення підозрюваному, обвинуваченому і підсудному права на захист та його забезпечення на різних етапах кримінального процесу; визначення процесуального статусу адвоката-захисника, адвоката-представника, адвоката при наданні правової допомоги свідку та особі, яка надає пояснення, і ступеня його процесуальної самостійності; надання безкоштовної правової допомоги малозабезпеченим громадянам, а також законодавчого закріплення права на правову допомогу, що надається іншим особам, не притягнутим до кримінальної відповідальності.

Наведені проблеми та необхідність їх дослідження з формулюванням науково-обгрунтованих пропозицій щодо ефективного їх вирішення й втілення в життя свідчать про актуальність теми дисертаційної роботи, що і обумовило її вибір.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до «Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років» (затв. наказом МВС України від 05.07.2004 р. № 755).

Дисертаційне дослідження ґрунтується на основних положеннях Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів (затв. Указом Президента України від 10.05.2006 р. № 361/2006) та Концепції реформування кримінальної юстиції України (затв. Указом Президента України від 08.04.2008 р. № 311/2008), є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України, включено до планів науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ і кафедри кримінального процесу цього закладу.

Тема роботи включена до планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ на 2009-2011 рр. та затверджена відділенням кримінально-правових наук АПрН України (п.1332, 2009р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є вдосконалення теорії кримінального процесу з питань, що розглядаються, вироблення на цій основі пропозицій щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства, а також обґрунтування необхідності удосконалення форм надання адвокатами правової допомоги учасникам кримінального процесу.

Для досягнення зазначеної мети передбачається вирішення таких завдань:

- розкриття та узагальнення поняття «захист», «представництво», «право на правову допомогу»;

- визначення основних напрямків діяльності адвоката в кримінальному процесі;

- розкриття процесуального статусу фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, та інших осіб як захисників;

- з'ясування проблемних питань етичного характеру в процесуальній діяльності захисника;

- розкриття механізму представництва адвокатом інтересів потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача;

- розкриття механізму надання адвокатом правової допомоги свідку та особі, яка надає пояснення;

- співставлення національного та іноземного кримінально-процесуального законодавства в частині розглядуваних питань;

- розроблення пропозицій щодо вдосконалення кримінально-процесуального закону в частині розглядуваних питань.

Об'єкт дослідження - кримінально-процесуальні відносини у сфері діяльності адвоката в кримінальному судочинстві.

Предмет дослідження - діяльність адвоката в кримінальному процесі.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять положення діалектики про співвідношення загального, окремого та особливого, про взаємозв'язок і взаємообумовленість соціальних процесів.

Для досягнення поставленої мети, з урахуванням об'єкта та предмета дослідження, у роботі були використані загальнонаукові і спеціальні методи. Діалектичний метод як загальний метод наукового пізнання та історичний метод дозволили розглянути усі питання теми в динаміці, виявити їх взаємозв'язок і взаємообумовленість, дослідити поняття, сутність і значення захисту, представництва, надання правової допомоги в кримінальному судочинстві (п.п. 1.1, 2.1, розділ 3). Метод системного аналізу, а також системно-структурний та формально-логічний методи дали можливість з'ясувати основні напрямки діяльності адвоката в кримінальному процесі; розкрити процесуальний статус фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, та інших осіб як захисників при провадженні досудового розслідування, механізм представництва адвокатом інтересів потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, надання адвокатом правової допомоги свідку та особі, яка дає пояснення, а також дослідити наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених щодо розглядуваних питань (п.п. 1.2, розділ 2, 3). За допомогою формально-юридичного методу досліджувалися правові норми Конституції України, чинного КПК України та його проектів, інших законів України, з'ясовувалися зміст і значення використаних у них понять і термінів, обґрунтовувалися висновки і пропозиції щодо їх зміни та доповнення (розділ 1-3). Метод порівняльного правознавства було покладено в основу аналізу та співставлення національного та іноземного кримінально-процесуального законодавства в частині розглядуваних питань (п.п. 2.1). За допомогою соціологічного методу (анкетування) було з'ясовано позиції і думки юристів практиків щодо сучасного стану правового регулювання і проблемних питань правозастосування у сфері діяльності адвоката в кримінальному судочинстві, а статистичний метод дозволив їх узагальнити поряд з результатами вивчення матеріалів кримінальних справ.

Обґрунтованість і достовірність сформульованих у дисертації наукових положень, висновків і рекомендацій визначається і забезпечується емпіричною базою дослідження, яку становлять дані, отримані в результаті вивчення 105 кримінальних справ, порушених протягом 2007-2010 рр.; аналітичні і статистичні матеріали Верховного Суду України за 2008-2010 рр.; дані опитування 93 практичних працівників.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що ця робота є одним із перших в Україні комплексних досліджень теоретичних і практичних аспектів усіх форм діяльності адвоката в кримінальному процесі.

У дослідженні сформульовано ряд нових положень і висновків, які мають істотне значення для теорії кримінального процесу та юридичної практики.

До найбільш суттєвих із них слід віднести такі:

вперше:

- з'ясовано співвідношення поняття захисту як функції кримінального процесу і поняття захисту прав і свобод людини в кримінально-процесуальній діяльності як завдання кримінального процесу. Наведено розгорнуту аргументацію поняття функції захисту як одного з видів реалізації права на правову допомогу;

- запропоновано створення певних умов допуску до участі у справі інших фахівців у галузі права, а також пропозиція про внесення до КПК України доповнень, пов'язаних із допуском і участю у справі в якості захисників, адвокатів, які не є членами адвокатських об'єднань України, одержали статус адвоката відповідно до законодавства інших держав і склали іспит на знання вітчизняного законодавства;

- визначено, що адвокат, запрошений свідком на підставі п. 4¹ ч. 1 ст. 69¹ КПК України, не є ні захисником, ні представником, ні спеціалістом. Його слід вважати самостійним суб'єктом кримінального процесу;

удосконалено:

- механізм процесуального порядку допуску захисника до участі в справі;

- висновок про те, що етичні норми є основою діяльності захисника. При цьому досліджується питання про можливість для захисника розголосити конфіденційну інформацію у зв'язку з клопотанням про це підзахисного та представлена аргументація, що у цьому випадку захисник виступатиме як свідок, заздалегідь заявивши відмову від участі у справі в якості захисника;

дістало подальшого розвитку:

- наукова позиція, що у ст. 59 Конституції України, яка має загальний характер, і стосується усіх видів судочинства, термін «захисник» вживається не у значенні найменування суб'єкта процесу, а для позначення тієї функції і ролі, яку покликана виконувати особа, що надає правову допомогу;

- обґрунтування необхідності у разі волевиявлення потерпілого, позивача або відповідача здійснювати захист своїх прав та законних інтересів за допомогою адвоката, але не маючи можливості платити за його послуги в зв'язку з малозабезпеченістю, органами досудового розслідування та судом призначення їм адвоката-представника за рахунок держави.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані і аргументовані у дисертації теоретичні положення, висновки і пропозиції використані:

у законотворчій діяльності - при внесенні змін і доповнень до чинного КПК України, Закону України «Про адвокатуру», а також при доопрацюванні проекту нового КПК України, при прийнятті відомчих нормативних актів з відповідних процесуальних питань (лист до Комітету ВРУ з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності №50ВР від 10.12.2010р.);

у практичній діяльності - при розслідуванні злочинів (акт Головного слідчого управління МВС України № 1311/1570 від 10.12.2010 р.);

у навчальному процесі - при написанні окремих розділів (глав) підручників і навчальних посібників з курсу «Кримінальний процес», «Адвокатура в Україні», при підготовці лекцій і проведенні занять за відповідними темами (акт впровадження НАВС від 15.12.2010 р.; акт впровадження Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка від 28.12.2010 р.; акт впровадження Поліцейської фінансово-правової академії від 14.12.2010 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації доповідалися автором і були обговорені на науково-практичних конференціях «Імперативи розвитку юридичної та безпекової науки» (м. Київ, 15 квітня та 24 серпня 2010 р.) та круглому столі «Проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства України на сучасному етапі» (м. Київ, 25 травня 2011р.).

Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано шість статей, у тому числі три наукові статті у фахових юридичних виданнях України а також три - тези доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації визначається її метою, завданнями та предметом дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, що містять шість підрозділів, висновків, чотирьох додатків та списку використаних джерел (284 найменування). Повний обсяг дисертації становить 205 сторінок, з них загальний обсяг тексту - 162 сторінки.

Основний зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; визначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, головні завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено дані про їх апробацію та впровадження, а також щодо публікацій, структури й обсягу роботи.

Розділ 1 «Адвокат-захисник у кримінальному процесі» складається з чотирьох підрозділів і присвячений висвітленню теоретичних і законодавчих аспектів реалізації конституційного принципу забезпечення права на правову допомогу, дослідженню стану наукової розробленості теми, окремих проблемних питань участі адвоката-захисника в кримінальному судочинстві.

У підрозділі 1.1. «Конституційний принцип забезпечення права на правову допомогу та окремі спірні питання процесуального статусу захисника» шляхом аналізу норм, що регулювали інститут захисту від обвинувачення та надання правової допомоги в різні історичні періоди висвітлюється ґенеза становлення і розвитку вітчизняного конституційного принципу забезпечення права на правову допомогу.

Це дало можливість автору виділити наступні періоди розвитку правових механізмів захисту прав особи від обвинувачення: а) першим кроком у формуванні даного інституту права та підставою для організації професійних захисників було судове представництво, що склалось у часи Київської Русі, у тому числі активна допомога у цьому процесі родичів «сутяжников» і їх «сусідів», «миру»; б) обмеження для іноземців виступати в якості адвокатів, що були введені Литовським статутом 1529 р., та які стали визначальними у правовій регламентації діяльності осіб, що захищали інтереси сторін у кримінальному судочинстві; в) закріплення вперше у нормах права поняття «адвокат» («Права, за якими судиться малоросійський народ» (XVIII ст.), що створило умови для виникнення адвокатури; г) детальна та чітка регламентація стадій кримінального процесу в загальних судах, що стало результатом принципових змін, затверджене у Статуті кримінального судочинства (1864 р.), та запровадження адвокатури як самостійного правового інституту; ґ) період здійснення спроб створення національної адвокатури (1917-1921 рр.); д) радянська епоха функціонування інституту адвокатури (1922-1990 рр.), характерною ознакою якої було одержавлення адвокатури та обмеження їх професійних прав; е) сучасний період розвитку української адвокатури (з 1991р. по сьогодні), який характеризується подальшим вдосконаленням та приведенням його до міжнародних стандартів і правових актів, ратифікованих Верховною Радою України.

Автор дійшов до висновку про те, що розглядуваний принцип є системним елементом вихідних положень кримінального процесу, тобто передбачає не лише права особи на захист, але й обов'язки щодо забезпечення його захисту. Це витікає з природи принципів кримінального процесу, під цим дисертант розуміє правові положення, що виражають зміст і спрямованість кримінального судочинства та встановлюють загальні риси правового становища його суб'єктів.

Незважаючи на те, що право на захист від обвинувачення є конституційним принципом кримінального судочинства, а також закріплене у міжнародно-правових актах і в КПК України, здобувач переконаний, що його не можна ототожнювати з правом на правову допомогу, яке у кримінальному судочинстві є вужчим поняттям, ніж право на захист, що логічно витікає з юридичного змісту однойменного принципу. Право на захист - це перш за все сукупність процесуальних прав, наданих підозрюваному, обвинуваченому та підсудному для захисту від обвинувачення як особисто, так і за допомогою захисника. Проте дане право необхідне також для захисту інших прав та інтересів цих суб'єктів, що охороняються законом (майнових, трудових та ін), а тому є більш об'ємним за змістом, ніж право на правову допомогу.

Крім цього, дисертант вважає, що необхідною ознакою права на захист є єдність прав і обов'язків підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. При цьому класифікацію прав цих суб'єктів автор здійснив за цільовим призначенням та звів їх у чотири групи: 1) права, що є гарантіями інших прав підозрюваного; 2) права, що дозволяють захищатися від підозри, спростовувати її й одночасно брати участь у процесі доказування; 3) права, що сприяють повному, всебічному й об'єктивному розслідуванню справи, яка порушена щодо нього; 4) права, що дозволяють домагатися відновлення порушених прав і законних інтересів.

У підрозділі 1.2. «Участь адвоката як захисника за вибором підозрюваного та обвинуваченого» досліджується зміст права підозрюваного, обвинуваченого на вільний вибір захисника.

Автор, в залежності від особливостей правової регламентації процесуального стану суб'єктів захисту, поділив їх на чотири групи: 1) адвокати; 2) захисники; 3) інші фахівці в галузі права; 4) інші особи (близькі родичі, опікуни і піклувальники). В основі такої класифікації лежить відмінність понять «адвокат» і «захисник», де перше характеризує професійну належність особи, а друге - її процесуальний стан у певній справі.

Здобувач погоджується з твердженням тих науковців, які вважають, що у тексті ст. 44 КПК закладено внутрішню суперечність. З одного боку, захисником є особа, уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого. З іншого, адвокат допускається до участі у справі на будь-якій стадії процесу. Але, очевидно, що з моменту порушення кримінальної справи щодо певної особи і до моменту набуття статусу підозрюваного чи визнання її обвинуваченим адвокат не буде допущений на тій підставі, що немає ще суб'єкта захисту.

На думку дисертанта, будь-які процесуальні чи слідчі дії, що обмежують чи можуть обмежити права і свободи людини, повинні виконуватися лише після роз'яснення і забезпечення можливості реалізувати право на захист.

Докази, отримані без участі захисника, у випадках, коли його участь є обов'язковою, у будь якому разі не можуть бути покладені в основу процесуальних рішень. Так само, у випадках, коли внаслідок відсутності відповіді на запит порушуються права підозрюваного, обвинуваченого, це повинно розглядатися як порушення права на захист і винна особа повинна нести кримінальну відповідальність.

З метою створення реальних гарантій реалізації цього права пропонується доповнити КК України ст. 374¹ «Невиконання законних вимог адвоката-захисника».

У підрозділі 1.3. «Процесуальний статус фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, та участь інших осіб як захисників при провадженні досудового розслідування» розглядається рішення Конституційного Суду України від 16.11.2001 р. (справа про право вільного вибору захисника), що дозволило зробити висновок про те, що суд неправомірно розширив перелік суб'єктів, які мають право на захист особи від обвинувачення, а також увів новий термін «фахівець у галузі права», не давши йому визначення, що зменшує на даний час ефективність правових механізмів захисту, які визначені у чинному КПК України.

Автор роботи обґрунтовує необхідність доповнення ст. 48 КПК України нормою про гарантії забезпечення процесуальних прав та обов'язків інших осіб, які допущені до захисту від обвинувачення (за аналогією адвокатів, чий статус та гарантії визначені Законом України «Про адвокатуру»). Це обумовлено зокрема тим, що якість роботи адвоката та скарги на його дії (бездіяльність) можуть бути перевірені дисциплінарною палатою кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, яка може притягнути його до дисциплінарної відповідальності (до анулювання свідоцтва включно). Щодо фахівця таких процедур законом не встановлено.

Досліджено специфіку кримінально-процесуальної діяльності близьких родичів обвинуваченого та підсудного по захисту прав представлених осіб та визначені проблемні моменти у цьому напрямку.

На думку дисертанта, участь у кримінальному судочинстві як захисника будь-якої особи за вільним вибором обвинуваченого не суперечить вимогам міжнародно-правових актів та законодавству України. Разом з тим, у законі слід чітко зазначити обмеження щодо виконання обов'язків захисника для таких осіб (зокрема, наявність душевної хвороби), а також розрізняти професійний захист від захисту, що здійснюють інші особи, визначивши в КПК випадки, коли участь професійного захисника є обов'язковою та надати право слідчому та суду призначати таких захисників.

Дисертант пропонує доповнити КПК України ст. 438, у якій зазначити права і обов'язки законних представників.

Для забезпечення гарантій реалізації правового статусу неповнолітніх або недієздатних осіб автор роботи обґрунтовує необхідність доповнення ст. 47 КПК України положенням про те, що обвинувачений може взяти собі в захисники одного із своїх близьких родичів, опікуна чи піклувальника.

Підрозділ 1.4. «Проблеми етики в процесуальній діяльності захисника» присвячений дослідженню етичних норм, у діяльності адвоката-захисника, оскільки кримінальне судочинство регламентується не лише правовими нормами, але й нормами етичними, що обумовлюють належну реалізацію адвокатом-захисником своїх процесуальних прав і обов'язків.

Етичні норми являють собою елемент механізму процесуального регулювання діяльності захисника.

У контексті аналізу правил адвокатської етики досліджуються проблемні питання забезпечення адвокатом-захисником адвокатської таємниці.

Встановлено, що збереження конфіденційності будь-якої інформації, отриманої адвокатом-захисником від клієнта, а також про клієнта або інших осіб у процесі здійснення адвокатської діяльності, є правом адвоката у відносинах з усіма суб'єктами права, що можуть вимагати розголошення такої інформації, і обов'язком стосовно клієнта та інших осіб, яких ця інформація стосується.

Розділ 2 «Адвокат-представник у кримінальному процесі» складається з двох підрозділів, в яких розглядаються особливості діяльності адвоката, що представляє інтереси потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача у кримінальному процесі.

У підрозділі 2.1. «Представництво адвокатом інтересів потерпілого» розглянуто характер кримінально-процесуальної діяльності адвоката як представника законних інтересів потерпілого.

Аналіз історичних етапів становлення і розвитку інституту представництва прав і законних інтересів потерпілого в кримінальному процесі дозволив дійти висновку про те, що загалом, на процесуальне становище потерпілого, як і інших учасників кримінального процесу, у той чи інший період розвитку держави та права безпосередній вплив здійснювала процесуальна форма, тобто прийнятий порядок провадження, а в кінцевому рахунку, співвідношення публічних і приватних начал у кримінальному судочинстві. І якщо кримінальний процес ранніх історичних форм мав приватно-позовний характер і від волі та розсуду потерпілого (позивача) повною мірою залежав його перебіг, то з укріпленням державності, а значить і певного підпорядкування їй особи, виникає і розвивається інквізиційний (розшуковий) процес, в якому потерпілий хоча і продовжує іменуватись позивачем, однак реально втрачає будь-які можливості впливати на його перебіг.

Дослідження правозастосовної практики доводить, що адвокати надто рідко представляють законні інтереси потерпілих. На думку дисертанта, це пояснюється, з одного боку, тим, що потерпілі елементарно не обізнані із своїм правом запросити адвоката як представника своїх прав та інтересів, а з іншого - тим, що, на жаль, далеко не всі потерпілі в змозі оплатити його участь у справі. У зв'язку з цим актуальною є проблема обов'язкової участі адвоката як представника потерпілого при провадженні досудового розслідування та розгляді кримінальної справи в суді.

Автор пропонує доповнити КПК України положенням щодо обов'язкової участі адвоката-представника потерпілого у справі, коли: 1) потерпілий не володіє мовою, якою ведеться судочинство; 2) адвокат представляє інтереси цивільного відповідача; 3) сталася смерть потерпілого, у якого немає близьких родичів; 4) прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення, а потерпілий вимагає продовження розгляду справи; 5) прокурор змінив обвинувачення в суді, а потерпілий хоче підтримувати обвинувачення у раніше заявленому обсязі.

У підрозділі 2.2. «Представництво адвокатом інтересів цивільного позивача та цивільного відповідача» здійснюється характеристика правового статусу адвоката як представника законних інтересів цивільного позивача та цивільного відповідача.

Автор зазначає, що будь-яка особа не зможе брати участь у кримінальному процесі, якщо вона не буде в установленому законом порядку визнана позивачем або притягнена до участі у справі як відповідач. Тим більше, без визнання її позивачем чи притягнення до участі як відповідача, особа не матиме можливості реалізувати всі права, які надані їй законом, у тому числі, право мати представника своїх інтересів. При цьому, здобувач погоджується з думкою В.П. Шибіки про те, що правовий статус необхідно розглядати як сукупність п'яти елементів: правосуб'єктності (право- і дієздатності) учасника кримінального процесу, його прав, законних інтересів і обов'язків, юридичних гарантій здійснення прав і законних інтересів і виконання ним своїх обов'язків в процесі.

Найбільш проблемним питанням, що стосується правового статусу позивача та відповідача, є питання виникнення правоздатності та дієздатності зазначених осіб, за допомогою якого законодавства необхідно регулювати виникнення право- та дієздатності.

Забезпечення захисту прав та законних інтересів позивача та відповідача випливає з завдань, закріплених в ст. 2 КПК України. Але закріплення права на захист прав та законних інтересів лише як норми є недостатнім, бо реалізація прав і захист законних інтересів учасників судочинства не виникає і не може бути здійснено механічно. Серед іншого позивач та відповідач можуть захищати свої права та законні інтереси особисто та за допомогою представника, а також розраховувати на виконання покладеного на органи розслідування, прокуратури та суду обов'язку по захисту суб'єктивних прав позивача та відповідача.

Автор приєднується до думки тих учених (М.М. Михеєнка, В.П. Шибіки), які пропонують доповнити КПК України статтею «Забезпечення потерпілому, позивачу, відповідачу права на захист їх законних інтересів» та пропонує авторську редакцією цієї статті.

Дисертант констатує, що у разі волевиявлення позивача або відповідача здійснювати захист своїх прав та законних інтересів за допомогою адвоката, за відсутності у цих осіб можливості оплатити за його послуги в зв'язку з малозабезпеченістю, органи досудового слідства та суду повинні призначити їм адвоката-представника. У цьому разі оплата праці адвоката повинна здійснюватись за рахунок держави.

У розділі 3 «Надання адвокатом правової допомоги свідку та особі, яка дає пояснення» проаналізовано відносно новий для вітчизняного кримінального судочинства напрям діяльності адвоката - надання правової допомоги свідку та особі, яка дає пояснення.

Законом України №2395-У1 (2395-17) від 01.07.2010 р. до КПК України були внесені зміни, що стосуються права свідка на захисника та іншу правову допомогу (відповідними положеннями були доповнені статті 44, 48, 61, 69¹, 167, 303). Передумовою прийняття цього Закону стало Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 у справі за конституційним зверненням громадянина Голованя Ігоря Володимировича щодо офіційного тлумачення положень ст. 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу).

Автором зроблено висновок про те, що аналіз відповідних положень КПК України доводить, що термін «захисник», який вживається стосовно свідка, за змістом не відповідає терміну «захисник», що вживається в інших нормах КПК України та Конституції України.

Так, логічне тлумачення ст. 59 Конституції України, яка має загальний характер, і стосується усіх видів судочинства, дозволяє зробити висновок, що термін «захисник» вживається в ній не у значенні найменування суб'єкта процесу, а для позначення тієї функції і ролі, яку покликана виконувати особа, що надає правову допомогу. Саме таке розуміння цього терміну надає Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 16.11.2000 р. № 13-рп/2000 (справа про право вільного вибору захисника) та від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 (справа про право на правову допомогу).

Свідок, як і особа, що надає пояснення, не є представником жодної з сторін в кримінальному процесі, не має власного інтересу в кримінальній справі. Як учасник кримінального судочинства він є незамінним, оскільки тільки він може повідомити відомі йому фактичні дані, що мають значення для вирішення справи. кримінальний процесуальний законодавство

Метою представництва, виходячи з аналізу ст. 52 КПК України, є захист прав і законних інтересів потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, а також надання їм необхідної правової допомоги. Метою участі адвоката, запрошеного свідком, відповідно до ч. 6 ст. 44 КПК України є виключно надання правової допомоги під час допиту та проведення інших слідчих дій за участю свідка.

Таким чином, між адвокатом-представником і адвокатом, який надає правову допомогу свідку та особі, яка дає пояснення, знак рівняння ставити не можна.

На думку дисертанта, адвокат, запрошений свідком на підставі п. 4¹ ч. 1 ст. 69¹ КПК України, не є ні захисником, ні представником, ні спеціалістом. Його слід вважати самостійним суб'єктом кримінального процесу.

Висновки

У висновках дисертації сформульовано основні результати та пропозиції, які мають теоретичне і практичне значення, і полягають у наступному.

1. Досліджено зміст принципу забезпечення права кожного, хто бере участь у кримінальному судочинстві, на кваліфіковану правову допомогу. Запропоновано доповнити КПК України статтею «Забезпечення права кожного учасника кримінального процесу на отримання кваліфікованої правової допомоги».

2. З'ясовано співвідношення поняття захисту як функції кримінального процесу і поняття захисту прав і свобод людини в кримінально-процесуальній діяльності як завдання кримінального процесу. Наведено розгорнуту аргументацію поняття функції захисту як одного з видів реалізації права на правову допомогу.

3. Виявлена специфіка процесуального статусу захисника та розроблені пропозиції по удосконаленню нормативного регулювання його діяльності. Вноситься пропозиція про створення певних умов допуску до участі у справі інших фахівців у галузі права, а також пропозиція про внесення до КПК України доповнень, пов'язаних із допуском та участю у справі в якості захисників, тих адвокатів, які не є членами адвокатських об'єднань України, одержали статус адвоката відповідно до законодавства інших держав і склали іспит на знання вітчизняного законодавства. Близькі родичі, опікуни, піклувальники обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого у силу непрофесіоналізму, а також можливої заінтересованості у результаті справи не повинні допускатися в кримінальному судочинстві як захисники.

4. Досліджується механізм процесуального порядку допуску захисника до участі в справі; пропонується уточнити цей процесуальний порядок, який буде свідчити про забезпечення права на захист з боку суб'єкта, що веде процес.

5. Обґрунтовується висновок про те, що етичні норми є основою діяльності захисника. Досліджується питання про можливість для захисника розголосити конфіденційну інформацію у зв'язку з клопотанням про це підзахисного та представлена аргументація, що у такому випадку захисник виступатиме як свідок, заздалегідь заявивши відмову від участі у справі в якості захисника.

6. У разі волевиявлення позивача або відповідача здійснювати захист своїх прав та законних інтересів за допомогою адвоката, але не маючи можливості платити за його послуги в зв'язку з малозабезпеченістю, органи досудового слідства та суд повинні призначити їм адвоката-представника. В цьому разі оплата праці адвоката повинна оплачуватись за рахунок держави.

7. Моментом початку процесу забезпечення прав і законних інтересів потерпілого або позивача буде момент роз'яснення потерпілому права пред'явити позов про відшкодування шкоди заподіяної злочином та у випадку, якщо позов буде заявлений, органами досудового слідства та суду повинна бути винесена постанова про визнання особи позивачем. Початком процесу забезпечення прав та законних інтересів відповідача є винесення органами досудового слідства постанови про притягнення до участі у справі особи в якості відповідача.

8. Притягнення особи до участі у справі як відповідача можливе лише після того, якщо у справі є обвинувачений і пред'явлена вимога про відшкодування заподіяної шкоди.

9. Логічне тлумачення ст. 59 Конституції України, яка має загальний характер і стосується усіх видів судочинства, дозволяє зробити висновок, що термін «захисник» вживається в ній не у значенні найменування суб'єкта процесу, а для позначення тієї функції і ролі, яку покликана виконувати особа, що надає правову допомогу.

10. Адвокат, запрошений свідком на підставі п. 4¹ ч. 1 ст. 69¹ КПК України, не є ні захисником, ні представником, ні спеціалістом. Його слід вважати самостійним суб'єктом кримінального процесу.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Кучевський П. В. Конституційний принцип забезпечення права на правову допомогу - основа участі адвоката у захисті прав і законних інтересів учасників кримінального процесу / П. В. Кучевський // Підприємництво, господарство і право. - 2010. - №11. - С. 138-141.

2. Кучевський П. В. Процесуальне становище потерпілого і його представника в історії кримінального судочинства / П. В. Кучевський // Підприємництво, господарство і право. - 2010. - №12. - С. 138-140.

3. Кучевський П. В. Надання адвокатом правової допомоги свідку / П. В. Кучевський //Підприємництво, господарство і право. - 2010. - №1. - С. 169-173

4.Кучевський П. В. Підстави участі адвоката у стадії порушення кримінальної справи / П. В. Кучевський // Імперативи розвитку юридичної та безпекової науки : матеріали науково-практичної конф. (Київ, 15 квітня 2010 р.). - К. : ФОП Ліпкан О. С., 2010. - С. 77-78.

5. Кучевський П. В. Процесуальне становище потерпілого і його представника за Уставом кримінального судочинства 1864 року / П. В. Кучевський // Актуальні питання зміцнення державності і національної єдності України : матеріали науково-практичної конф. (Київ, 24 серпня 2010 р.). - К. : ФОП Ліпкан О. С., 2010. - С. 23-25.

6. Кучевський П. В. Проблеми етики в процесуальній діяльності захисника / П. В. Кучевський // Проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства України на сучасному етапі : матеріали круглого столу (м. Київ, 25 травня 2011 р.). - К. : ФО П Ліпкан О.С., 2011. - С. 204-205.

Анотація

Кучевський П.В. Діяльність адвоката у кримінальному процесі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність. - Національна академія внутрішніх справ, Київ, 2011.

Дисертація присвячена дослідженню теоретичних та практичних проблем, пов'язаних з діяльністю адвоката в кримінальному процесі, а також удосконаленню законодавства України з відповідних питань.

Досліджено становлення та розвиток інституту захисту та надання правової допомоги у кримінальному процесі України, з'ясовано юридичний зміст принципу забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги, вивчені особливості здійснення адвокатами захисту, представництва та надання правової допомоги свідку та особі, яка дає пояснення.

Запропоновано науково обґрунтовані зміни і доповнення до чинного кримінально-процесуального законодавства України.

Аннотация

Кучевский П.В. Деятельность адвоката в уголовном процессе. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 - уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность. - Национальная академия внутренних дел, Киев, 2011.

Диссертационное исследование посвящено актуальным вопросам, которые возникают в теории и практике производства по уголовным делам с участием адвоката, а также усовершенствованию законодательства по этим вопросам.

В работе раскрывается становление института защиты и предоставления правовой помощи в уголовном судопроизводстве, анализируются исторические документы возникновения права Украины, на основании чего делается вывод о том, что институт защиты и предоставления правовой помощи в праве Украины известен со времен Киевской Руси, однако профессиональная адвокатура была сформирована в польско-литовский период. Раскрывая правовую природу и содержание права на защиту, отмечается, что данное право - конституционный принцип уголовного процесса, содержанием которого является совокупность процессуальных прав, предоставляемых подозреваемому, обвиняемому для защиты от обвинения как лично, так и с помощью выбранного защитника.

Рассмотрев круг субъектов, которые в соответствии с УПК Украины имеют право осуществлять защиту, автор делает вывод о необходимости различать профессиональную и непрофессиональную защиту. К числу профессиональных защитников относятся адвокаты, которые и должны обеспечивать защиту в случаях обязательного участия защитника. Кроме адвокатов защиту могут осуществлять и иные субъекты (непрофессиональная защита) с наделением их соответствующим процессуальным статусом.

Обосновывается необходимость предоставления адвоката с оплатой его услуг государством потерпевшему, гражданскому истцу и гражданскому ответчику в случаях, определенных в диссертации.

В результате диссертационного исследования сформулирован ряд предложений, направленных на усовершенствование действующего уголовно-процессуального законодательства Украины с целью эффективного участия адвоката в уголовном процессе.

Summary

Kuchevsky P.V. Dejatelnost of the lawyer in criminal trial. - Manuscript.

The dissertation on competition of a scientific degree of the candidate of jurisprudence on a speciality 12.00.09 - criminal trial and criminalistics; judicial examination; operatively-search activity. - National academy of internal affairs, Kiev, 2011.

Dissertational research is devoted pressing questions which arise in the theory and manufacture practice on criminal cases with participation of the lawyer.

Opening the legal nature and the maintenance of the right to protection, it is noticed that the granted right - the constitutional principle of the criminal trial which maintenance is set of the procedural rights given to the suspect, accused for protection against charge as personally, and by means of the chosen defender.

As a result of dissertational research a number of the offers directed on improvement of the operating criminally-remedial legislation of Ukraine for the purpose of effective participation of the lawyer in criminal trial is formulated.

Размещено на Allbest.ru

...