Злочини і покарання в праві української гетьманської держави 1648-1657 років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія внутрішніх справ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Злочини і покарання в праві української гетьманської держави 1648-1657 років

Макаренко О.В.

12.00.01 - теорія та історія держави і права

Київ - 2011

Вступ

Актуальність теми. В сучасних умовах розвитку правової держави у вітчизняних науковців зростає зацікавленість до поглибленого вивчення процесів державотворення і правотворення на українських землях. Одним із яскравих прикладів державотворення є формування української держави періоду Національно-визвольної війни українського народу 1648-1657 рр. під проводом Богдана Хмельницького. У цей період була сформована українська держава з усіма притаманними їй державно-правовими інституціями, в тому числі й судовою системою. Крім того, в період правління гетьмана новостворена українська держава рішуче заявила про себе на європейській арені як самостійне державне утворення, здійснюючи ні від кого незалежну внутрішню та зовнішню політику. Все це загалом дає підстави виділити період з 1648 по 1657 роки в окремий етап становлення та розвитку української держави, з притаманними саме йому як політичними, так і державно-правовими процесами.

Зазначимо, що на середину XVII століття були сформовані основи для становлення правої системи. Важливу роль при цьому відігравав розвиток кримінального права, відбулись певні зміни у встановленні злочинів та застосуванні покарань. Але варто зауважити, що на сьогоднішній час види злочинів та покарань 1648-1657 рр. Гетьманщини ще не піддавались окремому дослідженню, а це б сприяло розвитку вітчизняної історико-правової науки. Аналіз праць вчених доводить, що ними досліджувались причини та наслідки Національно-визвольної війни українського народу 1648-1657 рр., судова система, закономірності, особливості та тенденції розвитку кримінального права, окремі джерела права Гетьманщини. Зокрема, зазначеною проблематикою займались такі історики, правознавці: В. Антонович, Д. Багалій, М. Грушевський, О. Гуржій, С. Дністрянський, О. Кістяківський, А. Козаченко, І. Крип'якевич, С. Кудін, Р. Лащенко, О. Левицький, Д. Любченко, В. Мєсяц, С. Наріжний, Я. Падох, В. Сердюк, Н. Сиза, В. Смолій, О. Сокальська, В. Степанков, Б. Стецюк, І. Теличенко, А. Ткач, С. Томашівський, М. Чубатий, В. Щербак, Д. Яворницький, А. Яковлів та ін. Їх праці переконують у тому, що період визвольної війни привертає увагу та цікавий багатьом науковцям. Проте системного дослідження щодо встановлення видів злочинів та покарань 1648-1657 рр. не проводилось, що дозволяє нам заповнити прогалину історико-правової науки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена вченою радою Київського національного університету внутрішніх справ (протокол № 4 від 28 грудня 2006 р.) Робота відповідає тематиці Пріоритетних напрямів розвитку правової науки в Україні на 2005-2010 роки, затверджених Постановою загальних зборів Академії правових наук України від 18 червня 2004 р. № 2/04-2; Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, що потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 роки, затверджених наказом МВС України від 5 липня 2004 року № 755; Основним напрямкам наукових досліджень та річних планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ на 2008-2010 роки. Дисертація є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України та відповідає: п. 68 додатку 6 Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 роки (затверджено наказом МВС України від 29.07.2010 р. № 347).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу попередніх досліджень з даної теми, законодавчих актів, а також використовуючи нові матеріали, дослідити джерела права Гетьманщини стосовно видів злочинів і покарань й на основі цього виокремити види злочинів, детально розглянути покарання в Українській Гетьманській державі 1648-1657 рр.

Досягнення мети передбачає вирішення наступних завдань:

- проаналізувати та узагальнити наявні історико-правові дослідження з даної теми, визначити рівень і повноту джерельної бази досліджуваної проблеми;

- виявити соціально-економічні та суспільно-політичні передумови становлення українського права Гетьманщини;

- встановити основні джерела права, що застосовувались судами Гетьманщини 1648-1657 рр. під час здійснення правосуддя;

- на підставі джерел права Гетьманської держави розкрити генезу поняття «злочин»;

- здійснити класифікацію злочинів та покарань за джерелами права Гетьманщини;

- з'ясувати основні риси судового процесу Гетьманщини, його мету та принципи;

- визначити мету, завдання, принципи покарань у Гетьманській державі;

- розкрити генезу та показати диференціацію кримінальних покарань за правом Гетьманщини.

Об'єкт дослідження - кримінально-правове регулювання відносин у правовій системі України періоду Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького.

Предмет дослідження - злочини і покарання у праві Української Гетьманської держави.

Методи дослідження. При підготовці дисертації були застосовані загальні, загальнонаукові, часткові (спеціальні) методи пізнання, використання яких забезпечило достовірність знань і можливість вирішення поставлених перед дисертантом мети і завдань. Зокрема, діалектичний метод дозволив розглянути Національно-визвольну війну українського народу 1648-1657 рр. об'єктивно, всебічно і конкретно, а також встановити її причини та наслідки (підрозділ 2.1). За допомогою методу аналізу вдалося дослідити склад злочину (об'єкт, суб'єкт, об'єктивна сторона, суб'єктивна сторона), виявити його особливості у досліджуваний період, встановити види злочинів та покарань за джерелами права Гетьманщини (Литовський статут, звичаєве право, гетьманські універсали тощо) (підрозділи 2.3, 3.3). Метод синтезу дозволив розглянути джерела права Гетьманщини у сукупності, виявити характерні риси права стосовно злочинів і покарань досліджуваного періоду (підрозділ 2.2). Історичний метод використовується в дослідженні як метод оцінки розвитку права, судового процесу Гетьманщини через призму існуючих на той час історичних умов, що дало дисертанту можливість зробити висновок про високий рівень їх розвитку в досліджуваний період (розділи 2, 3). Логічний метод у поєднанні з історичним надав можливість всебічно дослідити закономірності розвитку злочинів та покарань Гетьманщини. Історико-джерелознавчий метод застосовано при аналізі широкої джерельної бази дослідження (підрозділ 1.1, 1.2). Порівняльно-правовий метод дозволяє порівняти поняття, інститути права Гетьманщини другої половини ХVІІ ст., що сприяє встановленню їх спільних та відмінних рис (підрозділ 2.3). За допомогою спеціально-юридичного методу вдалося встановити сутність понять і термінів, зазначених у джерелах права Гетьманщини, здійснити аналіз судової практики досліджуваного періоду (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.3). Методи узагальнення та систематизації фактів використовувалися при підготовці висновків до кожного з розділів і підрозділів, формулюванні висновків по даному дисертаційному дослідженню.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у дисертаційній роботі вперше комплексно, із залученням джерел права досліджено види злочинів та покарань Гетьманщини середини ХVІІ ст., простежено їх поширення із Запорожжя на всю територію Гетьманщини у зазначений період. У роботі обґрунтовано низку концептуальних положень, узагальнень та висновків, які відповідають критеріям наукової новизни, а саме:

вперше:

- досліджено генезу поняття «злочину» за джерелами права Української Гетьманської держави досліджуваного періоду. У Литовському статуті 1588 року при визначенні даного поняття на перший план виходить його протизаконність, гріховність, небезпечність і суспільна значимість. У роки визвольної війни таке поняття злочину як «кривда» не ігнорувалося законодавцем, але поволі відходить на другий план у зв'язку з усвідомленням суспільної небезпеки останнього. Поняття «злочин» досліджуваного періоду було забарвлене релігійними нормами. Злочин ототожнювався з гріхом;

- проаналізовано особливості складу злочину за джерелами права Гетьманщини. Зокрема, доведено, що злочин характеризувався як обов'язковими (суспільно-небезпечний наслідок діяння, причинний зв'язок між діянням та наслідком), так і факультативними (час, місце, спосіб, засіб вчинення злочину) ознаками об'єктивної сторони складу злочину. Суб'єктивна сторона складу злочину виокремлювала злочини, скоєні з умислу та необережності, а ознаками умислу були усвідомлення протиправності діяння, бажання досягти злочинного результату, мета та мотив вчинення злочину;

- запропоновано класифікацію злочинів та покарань Української Гетьманської держави 1648-1657 рр. за критеріями предмету правового регулювання;

удосконалено:

- знання щодо соціально-економічних та суспільно-політичних умов становлення української державності та їх вплив на розвиток права періоду Визвольної війни 1648-1657 рр. Зокрема, з'ясовано, що з 30-40-х рр. XVII ст. все чіткіше проявлялися негативні тенденції в соціально-економічному та політичному житті Речі Посполитої, спостерігалося значне гальмування розвитку міст, посилення експлуатації селян, зростання політичного впливу магнатства, виродження сейму. Зменшився розвиток мануфактурного виробництва. Згубні наслідки для міст і сіл мали здача їх в оренду, напади шляхти, свавілля адміністрації. Утисків зазнавала українська шляхта, козацтво, православна церква;

- положення про те, що при розслідуванні та вирішенні кримінальних справ у середині ХVІІ ст. суди Гетьманщини застосовували переважно процесуальні норми звичаєвого права, яке у роки війни значно поширилось на територію всіх регіонів України, де було ліквідовано панування польських магнатів і шляхти, однак при цьому зберігала свою чинність значна частина правових норм, що містились у Литовському статуті та збірниках магдебурзького права «Саксон» і «Порядок», які застосовувались відповідно до нових умов;

дістало подальшого розвитку:

- положення щодо принципів судового процесу Гетьманщини, заснованого на демократичних засадах змагальності, диспозитивності, виборності суддів, гласного й відкритого судового розгляду, колегіального вирішення справ та доступності судових засобів;

- характеристика суб'єкта злочину за Литовським статутом 1588 р., звичаєвим правом та гетьманським законодавством, відповідно до якої встановлено відмінності між суб'єктом злочину за джерелами права, а саме: згідно Cтатуту 1588 р. покаранню підлягала особа, якій виповнилось 16 років; гетьманські універсали не містили вказівки на вік, з настанням якого особа могла притягуватись до відповідальності. Покарання призначались усім мешканцям Гетьманщини: козакам, міщанам, селянам; суб'єктом злочину за звичаєвим правом виступали козаки - представники чоловічої статі.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення, висновки, викладені в дисертації, можуть бути використані в подальших наукових дослідженнях питань державно-правового розвитку Гетьманщини; при підготовці навчальних посібників та підручників, навчально-методичних розробок з історії держави та права України, кримінального права, написанні монографій, при викладанні курсів та спецкурсів з кримінального права, історії держави та права України.

Сформульовані в дисертаційному дослідженні теоретичні положення, висновки і рекомендації були використані у практичній діяльності - під час опрацювання інформаційних юридичних матеріалів, підготовки рішень судом, про що свідчить акт впровадження Конституційного Суду України від 25 березня 2011 р.

Апробація результатів дисертації. Положення дисертації обговорювались на засіданнях кафедри історії і теорії держави та права Національної академії внутрішніх справ. Результати роботи доповідались на міжнародних, всеукраїнських і регіональних науково-практичних конференціях, круглих столах, а саме: 1) «Сучасні проблеми правової системи України» (Київ, 28 жовтня 2010 р.); 2) «Проблеми та перспективи розвитку української науки на початку третього тисячоліття» (Переяслав-Хмельницький, 14-16 грудня 2010 р.); 3) «Україна наукова» (Київ, 20-22 грудня 2010 р.); 4) «Стратегія забезпечення сталого розвитку правової системи України» (Одеса, 21-22 грудня 2010 р.); 5) «Соціум. Наука. Культура» (Київ, 22-24 січня 2011 р.); 6) «Теорія і практика застосування чинного вітчизняного та міжнародного законодавства в сучасних умовах» (Одеса, 12-13 лютого 2011 р.). Тези й матеріали виступів опубліковані.

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки, що були сформульовані у дисертаційному дослідженні, знайшли відображення в чотирьох статтях у фахових наукових виданнях та шести тезах наукових конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які охоплюють вісім підрозділів, висновків, додатку, списку використаних джерел (234 позиції). Повний обсяг дисертації становить 219 сторінок, з них 197 сторінок основного тексту.

1. Основний зміст

У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми, висвітлюється ступінь її наукової розробки, окреслюється мета, завдання дослідження та його зв'язок із науковими програмами, планами, темами, визначається наукова новизна одержаних результатів та їх практичне значення.

Розділ 1 «Історіографія та джерельна база дослідження» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Стан наукової розробки теми» проаналізовано історіографічний доробок попередників за історико-хронологічним та проблемно-тематичним принципами.

З'ясовано, що питання суду, судочинства та права України - Гетьманщини у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. були предметом дослідження істориків та правознавців - В. Антоновича, О. Андрієвського, М. Грушевського, М. Владимирського-Буданова, М. Іванишева, О. Кістяківського, Д. Міллера, Д. Яворницького та ін. Як писав Л. Окиншевич, вони «започаткували виучування права Гетьманської України як періоду, який ані польська, ані російська історично-юридична наука не вважали за свій».

Особливе місце серед них займають праці Д. Яворницького. Його тритомник «Історія запорозьких козаків» є найбільш повним і всебічним дослідженням даної теми. У першому томі є розділ «Суди, покарання і страти у запорізьких козаків», де автор показує процес судочинства на Запорозькій Січі, основні види злочинів та покарань.

Серед робіт цього періоду, присвячених звичаєвому праву, судочинству та системі покарань запорожців, можна виділити роботи О. Андрієвського (А. Д-ського), А. Скальковського та Д. Міллера.

У 20-х роках ХХ ст. в українській державно-правовій науці сформувалися три наукові осередки, в яких велась дослідницька робота по вивченню історії української державності та права.

Один з цих центрів знаходився на території Галичини, яка тоді входила до складу Польщі. Представниками цього осередку були Я. Падох, Р. Лащенко, І. Крип'якевич, М. Чубатий та ін. Другий центр був у Празі (Чехословаччина), куди після поразки у національно-визвольних змаганнях переїхали відомі політичні діячі та науковці - С. Дністрянський, А. Яковлів, С. Наріжний, пізніше до них приєднався і Р. Лащенко. На жаль, всі вони не мали доступу до українських архівів і це позначилось на їх роботах.

Третім, найбільшим центром стала створена у 1920 році при Академії наук УРСР у м. Києві Комісія по вивченню історії українського права. До її складу входили такі відомі науковці, як: С. Борисенюк, В. Барвінський, М. Василенко, В. Гришко, Н. Мірза-Авакянц, О. Левицький, Л. Окиншевич, М. Слабченко, І. Черкаський та ін. У результаті роботи Комісії було випущено 8 томів «Праць комісії для виучування історії українського права», які містять ряд цікавих наукових розвідок по досліджуваній проблематиці. Однак, незважаючи на суттєвий внесок названих дослідників у вивчення видів злочинів і покарань, здійснення судочинства у період 1648-1657 рр., правові інститути Гетьманщини так і не були досконало висвітлені, оскільки дослідники акцентували свою увагу переважно на описуванні тих чи інших подій. На початку 30-х років дослідження Гетьманщини в УРСР припинилось. Наукові центри були ліквідовані; академіки М. Василенко, М. Грушевський та О. Левицький померли, а професори - М. Слабченко, Н. Мірза-Авакянц, І. Черкаський та ін. - репресовані.

У 1954 р. в Радянському Союзі відзначалось 300-річчя возз'єднання України з Росією. Це викликало інтерес науковців до доби Гетьманщини. Незабаром розпочалася хрущовська «відлига» і зменшився ідеологічний тиск на вітчизняних істориків, які в кінці 40-х років пережили черговий погром. Розпочалося активне дослідження історії України ХVІІ - ХVІІІ ст. та окремих її аспектів. На ті роки припадає другий етап творчості І. Крип'якевича, який у 1954 р. видав капітальну монографію «Богдан Хмельницький», де значну увагу приділено формуванню української державності, розкрито історичну роль Б. Хмельницького, а Хмельниччину показано як масштабне історичне явище. Джерельну основу монографії становили документи з центральних архівів у Києві, Львові та Москві, архіву Чарторийських у Кракові, а також рукописних відділів бібліотек України, Росії, Польщі, Австрії, Німеччини та Франції. Слід зазначити, що І. Крип'якевич, як історик-документаліст, завжди прагнув дослідити автентичність виявлених документів. Він показав, що найпростішою формою підробки є заміна деяких слів у документі. І. Крип'якевич довів підробку листів Б. Хмельницького польському комісару Шемберку, коронному гетьману М. Калиновському, кримському хану та запорожцям відомим козацьким літописцем С. Величком, який сам склав їх від імені гетьмана.

У той же час питаннями кодифікації права України займалися В. Мєсяц та А. Ткач, в центрі уваги яких були проблеми правових джерел українського судочинства та практичного використання останніх. Особливий науковий інтерес становить дослідження ними звичаєвого права, що застосовувались українськими судами.

Визвольну війну українського народу і козацтво досліджували у 70-80-ті рр. XX ст. історики О. Апанович, В. Голобуцький, О. Компан.

Після проголошення незалежності України вивченням історії формування української державності займаються відомі дослідники козацтва академік В. Смолій, професори О. Гуржій, В. Степанков, В. Щербак та ін. З'явилися підручники та навчальні посібники з історії держави і права України, підготовлені, зокрема, колективами авторів під керівництвом професора А. Рогожина, професора А. Чайковcького, а також авторські - професорів О. Кузьминця і В. Калиновського, «Історія українського права», написаний колективом авторів під керівництвом професора О. Шевченка.

Сучасні науковці досліджують також розвиток окремих понять та інститутів кримінального права за Литовським статутом. Прикладом можуть стати праці С. Денисова, С. Кудіна, Ю. Придибайлової та ін.

Проблемами розвитку судів та кримінального права в період визвольної війни під проводом Б. Хмельницького займаються: І. Бойко, О. Биркович, С. Кудін, А. Козаченко, В. Сердюк, Б. Стецюк, А. Козаченко, Д. Любченко, О. Сокальська, Н. Сиза, М. Яцишин та ін.

У дисертації Д. Любченка досліджені норми та інститути кримінального права Гетьманщини другої половини ХVІІ - першої чверті ХVІІІ ст. за джерелами права цієї доби, визначені характерні риси кримінального права Гетьманщини в окремі історичні періоди. У працях Н. Сизої аналізуються суди і кримінальне судочинство України в добу Гетьманщини періоду 1648-1783 рр.

Особливий інтерес викликають праці А. Козаченка, де показано, що кримінальне право в часи становлення української держави найбільше, порівняно з іншими галузями права, зберегло національну самобутність.

Однак, аналіз історіографії проблеми свідчить про те, що на даний час не з'явилася спеціальна праця про види злочинів та покарання в Українській Гетьманській державі 1648-1657 рр., хоч необхідність у цьому назріла.

Підрозділ 1.2 «Джерельна база дослідження» містить аналіз і класифікацію джерел. Вона включає в себе як опубліковані та введені до наукового обігу матеріали, так і архівні документи, а саме: законодавчі акти (Литовські статути, збірники Магдебурзького права, російське законодавство), королівські грамоти, універсали і грамоти українських посадовців - гетьманів та полковників, козацькі реєстри, документи органів судочинства, офіційне і приватне листування, літописи, хроніки, мемуари.

Зазначимо, що збирання та публікацію документів про Хмельниччину розпочала ще Тимчасова комісія по збору древніх актів, утворена у 1843 р. при Київському генерал-губернаторі. У той час точилися постійні наукові дискусії між польськими та українськими вченими про Визвольну війну українського народу. В 1845 р. вийшов перший том збірника документів під назвою «Памятники, изданные Временною комиссиею для разбора древних актов». Він складався з трьох відділів, третій з яких містив документи Хмельниччини (86 документів, з яких 9 належали перу самого гетьмана). В 1846 р. вийшов другий том «Памятников», у 1852 р. - третій, у 1859 р. - четвертий. З цього року Комісія почала видавати свої збірники під назвою «Архив Юго-Западной России». За 1859-1914 рр. видано 35 томів. Було введено до наукового обігу величезну кількість документів, частину з яких ми використали для написання даної дисертації.

Нами також були використані збірники документів, видані в радянський період. Перш за все, це «Документи Богдана Хмельницького 1648-1657», видані АН УРСР у 1961 р. Всього у цьому збірнику вміщено 475 документів Б. Хмельницького з архівів України, Росії, Польщі, Угорщини та Швеції.

Для аналізу політики царської влади автором дисертації залучались законодавчі акти, вміщені у «Своде законов Российской империи» та «Полном собрании законов Российской империи». «Свод» почали видавати у 1833 р. До нього увійшли усі законодавчі акти, починаючи від «Соборного Уложения» 1649 р. по 1 січня 1832 р., поділені за галузевим принципом на 8 головних книг чи розрядів.

«Полное собрание законов Российской империи» вийшло трьома виданнями і містило розміщені в хронологічному порядку законодавчі акти за період з 1649 по 1913 р. Нас цікавило перше видання, яке нараховує 45 томів у 48 книгах, до якого увійшли закони з 1649 р. («Соборное Уложение» Олексія Михайловича) й до 1825 р., тобто до кінця царювання Олександра І.

Важливим джерелом для написання даної дисертації послужили козацькі літописи - Самовидця, Г. Грабянка, С. Величка, які описують події Визвольної війни. Ми використали також свідчення іноземців, які побували в Україні у досліджуваний період, зокрема, мемуари французького військового інженера Г.Л. де Боплана, який прожив серед українців 17 років. У своєму «Описі України» він показав життя та побут українського народу і, перш за все, запорозького козацтва. Цікаві відомості вмістив у «Щоденнику» Еріх Лясота, який наприкінці ХVІ ст. за дорученням імператора Рудольфа ІІ відвідав Запорозьку Січ. Він описав звичаї запорожців, у тому числі і пов'язані з призначенням покарань.

Французький мандрівник Ж.-Б. Шерер видав у Парижі «Літопис Малоросії, або історія козаків-запорожців та козаків України, або Малоросії», в якому описав устрій та побут козацтва.

Із неопублікованих документів для написання даної дисертації були використані архівні матеріали, що зберігаються в Центральному державному історичному архіві України у Києві у фондах Житомирського гродського суду (ф. 11), Луцького гродського суду (ф. 25), Охтирської полкової канцелярії (ф. 27), Дубенського магістрату (ф. 33), Каменецького гродського суду (ф. 38), Конотопської сотенної канцелярії (ф. 137), а також Колекції фотокопій документів про Визвольну війну українського народу (ф. 1230) і Колекції грамот російських царів та універсалів українських гетьманів (ф. 1407).

Отже, джерельна база дослідження є досить різноманітною та достатньою для всебічного і об'єктивного розкриття зазначеної теми.

Розділ ІІ «Характеристика права Української Гетьманської держави» складається з трьох підрозділів і висновків, у яких проаналізовано передумови становлення української державності, їх вплив на розвиток права досліджуваного періоду, досліджено джерела права Гетьманщини середини ХVІІ ст. та види злочинів.

У підрозділі 2.1. «Соціально-економічні та суспільно-політичні передумови становлення української державності та їх вплив на розвиток права періоду Визвольної війни 1648-1657 рр.» аналізуються чинники, що впливали на становлення української державності та розвиток права в період війни під проводом Б. Хмельницького.

У 30-40-х роках XVII ст. все чіткіше проявлялися негативні тенденції в соціально-економічному та суспільно-політичному житті Речі Посполитої. Спостерігалося значне уповільнення розвитку міст, посилення експлуатації селян, зростання політичного впливу магнатства, виродження сейму. Зменшився розвиток мануфактурного виробництва, що зароджувалося у багатьох галузях промисловості. Згубні наслідки для міст мали здача їх в оренду, напади шляхти, свавілля адміністрації. Фільварково-панщинна система гальмувала самостійність селянських господарств, перетворювала їх на додаток до шляхетської садиби, обмежувала особисту свободу селян, які часто ставали предметом купівлі-продажу. Зазнавали нападів на свої володіння українська шляхта та козацька старшина. Православні священики переслідувались, а православні церкви перетворювали на уніатські або ж на католицькі костьоли. Відбувався наступ на права козацтва. У 1638 р. була прийнята «Ординація війська Запорізького», за якою всі керівні посади вище сотника у реєстровому війську могли займати лише поляки. Така ситуація викликала всенародне обурення.

Після поразки польського війська під Жовтими Водами та Корсунем у травні 1648 р. польські посадовці і шляхта, боячись за своє життя, залишили українські землі. На звільненій території почала формуватися українська держава. Зразком державного устрою стала Запорозька Січ.

Зазначається, що з самого початку формування українська держава мала основні її ознаки: органи публічної влади, які виконували свої функції; територію, яку охоплювала державна організація та населення, що на ній проживало; податки, які збиралися на утримання органів публічної влади; правові норми, як регулятор суспільних відносин. Гетьман був правителем, главою України; він наділявся широкими державними повноваженнями для виконання політичних, військових, фінансових і судових функцій. Відбуваються зміни у кримінальних злочинах і покараннях, у першу чергу тих, що були пов'язані з державним устроєм та порядком управління Речі Посполитої.

У підрозділі 2.2. «Джерела права Гетьманщини середини ХVІІ ст.» показано, що джерелами кримінального та кримінально-процесуального права даного часу були: звичаєве право, церковне право, Магдебурзьке право, Литовські статути, гетьманське законодавство, російське право.

Важливим джерелом, із зазначених, залишалось звичаєве право, якому серед інших джерел права на українських землях у XIV-XVIII ст. належало помітне місце. Норми звичаєвого права виникали та формувалися в процесі еволюції господарсько-побутових відносин та спиралися на загальноприйняті «давні» норми поведінки, що були вироблені протягом століть.

Козацьке звичаєве право являло собою систему звичаєвих норм, переважна більшість яких сформувалась на Запорозькій Січі, на її основі базувалась структура й діяльність військово-адміністративних і судових органів, регулювались питання земельних, майнових, особистих відносин. Норми звичаєвого права діяли аж до першої половини XIX ст. Аналіз документів свідчить, що козацьке право було корпоративним правом, яке захищало військово-політичну організацію запорозького козацтва.

За змістом звичаєве право Запорозької Січі поділялося на публічне і приватне. Публічне право козаків - це певний військовий статут, що регулював найважливіші суспільні відносини запорозької громади, а саме: військово-адміністративний устрій (порядок виборів, функціонування органів влади та управління), військові справи, порядок володіння й користування землею, угіддями, спільним нерухомим і рухомим майном, порядок судочинства, встановлював відповідальність за злочини. Приватне право регулювало відносини цивільно-правового характеру: право власності на особисте рухоме і нерухоме майно, різноманітні угоди, відповідальність за спричинення шкоди тощо.

Важливим джерелом права Гетьманщини було Магдебурзьке право. На думку А. Зайця, німецьке право внесло в міста не дріб'язкову регламентацію їх життя, а певну його організацію, складовими елементами якої були особиста свобода, впорядкування повинностей, міське самоврядування.

Діяли також такі джерела російського права, як: царські грамоти, укази, акти вищих органів царської влади тощо. Так, наприклад, царською грамотою від 27 березня 1654 року надавалося право українцям судитися «по своїм прежним правам». Царськими грамотами також підтверджувалося або надавалося магдебурзьке право українським містам. Згодом російські закони використовувалися в Україні у судових справах, в яких сторонами виступали росіяни. Крім того, розглядаючи справи проти «царських людей», вже в другій половині XVII ст. царські воєводи керувалися російськими законами.

Джерелами права Гетьманщини були Литовські статути 1529, 1566 та 1588 рр. Згідно з привілеєм Люблінської унії 1569 р., Другий Литовський статут зберігав силу чинного законодавства на від'єднаних від Великого князівства Литовського та інкорпорованих до Корони Польської українських землях, отримав напівофіційну назву Волинського статуту (або «волинського права»). Однак, усупереч сеймовим постановам 1647-1667 рр., цей Статут жодного разу не був надрукований і поширювався лише в рукописних копіях.

Важливим джерелом права української держави були нормативні акти гетьманської влади, які видавалися у формі універсалів, ордерів, листів, інструкцій, декретів і грамот. Відомі також і універсали полковників.

За юридичною силою та обсягом дії розрізняють три види гетьманських універсалів: 1) загальні нормативні акти, що поширювали чинність на всю територію держави і на всі суспільні стани; 2) локальні нормативні акти, що поширювали чинність на окремі суспільні стани (козаків, міщан, селян) або на окремі адміністративно-територіальні одиниці (полки, сотні, міста); 3) індивідуальні акти застосування норм права - визначали права і обов'язки тих осіб, котрим були адресовані. З юридичної точки зору за галузями правового регулювання універсали умовно поділяють на три групи: адміністративно-правові, цивільно-правові і кримінально-правові. Деякі універсали містять декілька правових норм, що належать до різних галузей права. Більшість універсалів, незалежно від свого основного змісту, містили опис правопорушення та покарання за нього.

У підрозділі 2.3. «Види злочинів» аналізуються види злочинів згідно кримінального права Гетьманщини періоду 1648-1657 рр., на становлення якого по-своєму вплинули вище проаналізовані нами джерела права. На нашу думку, у досліджуваний період існували такі види злочинів:

- державні (зрада, тобто перехід на бік ворога, змова проти гетьмана та замах на його життя, антигетьманські повстання, вбивство іноземного посла);

- військові (невиконання наказів військових начальників, гайдамацтво, дезертирство, вживання спиртних напоїв під час військових походів);

- службові (зловживання владою, невиконання старшиною своїх обов'язків, відмова посадовою особою здійснювати правосуддя чи виконувати розпорядження гетьмана адміністративно-правового змісту);

- злочини проти православної віри, церкви та духовенства (богохульство, перехід в іншу віру, пограбування церков і монастирів, убивство священиків);

- майнові та господарські (посягання на приватну власність козаків, шляхти, міщан; незаконний продаж горілки, ухилення від сплати податків);

- злочини проти особи (убивство, нанесення побоїв, зґвалтування) та моралі.

Злочини поділялися на умисні, по необережності та випадкові, але чітких критеріїв визначення форми вини злочинця не існувало. Суб'єктами злочину вважалися особи, які досягли 16 років, хоч повнолітніми хлопці вважались лише після досягнення 18 років.

Розділ 3 «Судовий процес та кримінальні покарання за правом Гетьманщини» складається з трьох підрозділів і висновків, в яких розглядаються судовий процес, мета і принципи покарання, їх генеза та диференціація за правом Гетьманщини.

У підрозділі 3.1 «Судовий процес» висвітлені особливості тогочасної судової системи, де поєднувалися адміністративні й судові функції. На території Гетьманської держави не було чіткого розмежування на адміністративну і судову владу, тому судовий процес провадила переважно старшинська адміністрація. Суди мали різноманітні правові функції і були основною інстанцією, що виконувала кримінально-процесуальні дії. Відзначимо, що, як вбачається із джерел права того часу, під терміном «суд» розуміли не лише судовий орган, що здійснював розправу, а й судову дію, тобто процес.

Кількість судових інстанцій не була чітко визначена та законодавчо унормована. Система судоустрою Гетьманщини у досліджуваний період була доволі складною, бо включала більше двадцяти різновидностей судових органів і це обумовлювалось процесом створення української державності в умовах постійних військових дій, внутрішньої політичної нестабільності, складністю соціальної структури суспільства.

У ході Визвольної війни 1648-1657 рр. створювались козацькі суди - суд Гетьмана, суд Ради генеральної старшини, Генеральний військовий суд, полкові та сотенні суди. Для сільського населення діяли копні та сільські суди, а також частково збереглися домініальні суди панів щодо своїх підданих; для міщан - магістратські та ратушні. Окрім того, судова система Гетьманщини включала також спеціалізовані суди (церковні, цехові, ярмаркові, митні, третейські), існування яких доводить, що тогочасне українське суспільство мало становий характер.

Аналізуючи судовий процес доби Гетьманщини, зазначимо, що він був побудований за певними демократичними принципами, які, значною мірою, характерні і для судового процесу сучасної України. Основними з них були принципи демократичності, відкритості, прозорості, змагальності, рівності усіх учасників судового процесу, колегіальності.

У підрозділі 3.2. «Мета, завдання і принципи покарання» зазначається, що мета покарання характеризує кінцевий результат, який держава прагне досягнути засобами кримінально-правового впливу. Вона завжди відображала світогляд суспільства, рівень його правої культури, стан розвитку кримінального права, відношення держави до прав і свобод особи.

Релігія та канонічні норми мали велике значення у житті Української Гетьманської держави. Злочин у ній ототожнювався з гріхом, тому метою покарання було спокутування гріха винним у вчиненні злочину. Вважаємо, що можна стверджувати про наявність на Січі такої мети покарання як виправлення засудженого. В той же час аналіз гетьманських універсалів та інших джерельних матеріалів другої половини ХVІІ ст., що не містять вказівок про застосування до винних кваліфікованої смертної кари або калічницьких покарань, свідчить про відсутність залякування як мети покарання у кримінальному праві Гетьманщини досліджуваного періоду.

Така мета покарання, як попередження вчинення злочинів, що була відображена у Литовському статуті 1588 р., встановлювалась і гетьманськими універсалами, де злочинні діяння застерігалися погрозою покарання. Іншою метою покарання на українських землях періоду 1648-1657 рр. було відшкодування завданих збитків потерпілому або козацькому товариству, що підтверджують гетьманські універсали. Зазначимо, що у звичаєвому праві Запорозької Січі не існувало різниці між кримінальним і цивільним правопорушенням, тому серед покарань зустрічались і майнові покарання винного на користь потерпілого. Разом з тим в Українській Гетьманській державі метою покарання було і поповнення державної скарбниці, що досягалось шляхом сплати на користь держави різноманітних штрафів, а також конфіскацією майна засудженого. Простежується й така мета покарання як звільнення держави від злочинця. Аналіз джерел підтверджує, що Гетьманська держава позбавлялась від злочинців шляхом призначення їм смертної кари.

Кримінальному праву Української Гетьманської держави досліджуваного періоду були притаманні певні принципи, за допомогою яких вирішувалися завдання кримінально-правового регулювання, а саме: на їх основі призначалися покарання уповноваженими на те особами за вчинений злочин. Серед них виділяємо принципи законності, особистої відповідальності за вчинений злочин, врахування тяжкості скоєного, принцип невідворотності покарання. Принцип індивідуалізації покарання простежується в універсалах та у звичаєвому праві Січі. Він полягає в обов'язковому урахуванні індивідуальних особливостей конкретної справи, головним чином, особи засудженого і тісно пов'язаний з принципом суворості призначення покарань. Однак, найважливішими принципами призначення покарань досліджуваного періоду були принципи гуманності та демократизму покарання. Основною метою, що ставилася при призначенні покарання, був захист усіх членів суспільства від суспільно-небезпечних діянь. Усі зазначені принципи існували не ізольовано, а утворювали певну систему, перебуваючи у взаємозв'язку. Їх дослідження дозволяє нам провести паралелі із принципами призначення покарань в сучасній Україні.

У підрозділі 3.3. «Генеза та диференціація кримінальних покарань за правом Гетьманщини» зазначається, що Визвольна війна українського народу сприяла демократизації права, гуманізації системи покарань, послабленню впливу у карній системі залякуючих видів покарань. У ході війни втратили чинність ті правові норми, що передбачали покарання за злочини проти королівської влади та Речі Посполитої. У зв'язку із зазначеним, види покарань значно спростилися, ставали дещо м'якішими і поблажливішими. На думку О. Гуржія, значною мірою це обумовлювалося дорожнечею робочих рук (адже у війні загинули десятки тисяч людей) і порівняно великою вартістю грошей. Особу, що скоїла злочин, але щиро розкаялася, нерідко взагалі прощали і звільняли від покарання. Особливістю виконання покарань у Гетьманщині було те, що, навіть, найбільш суворі покарання, наприклад, страта, виконувались досить швидко, що обумовлювалось головним чином невідкладними вимогами військового становища, а то й просто гарячністю «козацького духу». Однак, з кінця XVII ст. все більше відбувався процес поширення на українських землях російських правових норм, що вплинуло на подальший розвиток системи покарань, які відзначалися своєю суворістю і, навіть, жорстокістю.

У звичаєвому праві Гетьманщини існували також майнові покарання, хоча вони і не набули широкого використання. Конфіскація майна передбачалася за вчинення військових та державних злочинів. А за вчинення особливо небезпечних злочинів винний мав понести найсуворіше покарання, що виражалось у позбавленні його життя і честі, а також додаткове покарання - конфіскацію майна. Особливістю кримінального права Гетьманщини було те, що воно не відзначалось жорстокістю покарань. Це підтверджується відсутністю в гетьманських універсалах призначення покарань у вигляді кваліфікованої смертної кари, хоча смертна кара у Запорозькому війську вживалась дуже широко. Смертну кару призначали за такі покарання, як: вбивство козака козаком, крадіжка, її рецидив, грабування, розбої тощо. Серед видів кваліфікованої смертної кари на Запорожжі найбільше відомостей є про забиття киями біля стовпа. Такий вид кари застосовували за крадіжку, її рецидив, порушення норм моралі. Калічницькі покарання в Гетьманщині не застосовувались. Покараннями, спрямованими на приниження честі, були: приковування до гармати, ганебного стовпа, побиття під шибеницею киями тощо. Кримінальному праву Гетьманщини досліджуваного періоду притаманний такий вид покарання як позбавлення посади. Воно застосовувалось лише до старшин за вчинення ними службових злочинів. Діяли також кари церковні, у вигляді публічного каяття або заслання на каяття до монастиря.

злочин український гетьманщина судовий

Висновки

У висновках дисертації викладені найважливіші історико-теоретичні і практичні результати дисертаційного дослідження, отримані в результаті комплексного аналізу видів злочинів і покарань у праві Української Гетьманської держави часів Визвольної війни середини ХVІІ ст., які зводяться до наступного:

1. Аналіз наявних історико-правових досліджень свідчить, що на сьогодні в історико-правовій науці відсутнє комплексне дослідження видів злочинів та покарань періоду Визвольної війни 1648-1657 рр.

Джерельна база дослідження, яка включає в себе як опубліковані та введені до наукового обігу матеріали, так і архівні документи, а саме: законодавчі акти (Литовські статути, збірники Магдебурзького права, російське законодавство), королівські грамоти, універсали і грамоти українських посадовців - гетьманів та полковників, козацькі реєстри, документи органів судочинства, офіційне і приватне листування, літописи, хроніки, мемуари, і є досить різноманітною та достатньою для всебічного та об'єктивного розкриття зазначеної теми.

2. У результаті проведеного дослідження автор прийшла до висновку, що Визвольна війна українського народу 1648-1657 рр. під проводом Б. Хмельницького була результатом соціально-економічних, суспільно-політичних та національно-релігійних протиріч, що склалися на українських землях, які входили до складу Речі Посполитої. У ній брали участь усі соціальні версти тогочасного українського суспільства. Війна призвела до суттєвих соціальних і політичних змін усередині самого українського суспільства, що вплинуло на зміну правової свідомості населення, системи судоустрою та судочинства. Відбуваються зміни у системі кримінальних злочинів і покарань, у першу чергу тих, що були пов'язані з державним устроєм та порядком управління Речі Посполитої.

3. Джерелами кримінального та кримінально-процесуального права Гетьманщини досліджуваного періоду були: Литовські статути, Магдебурзьке право, звичаєве право, церковне звичаєве право, гетьманське законодавство, почало проникати російське право. Домінуючим було козацьке звичаєве право, яке представляло собою систему звичаєвих норм, сформованих на Запорозькій Січі, на основі якої базувалась структура та діяльність військово-адміністративних і судових органів, регулювались питання господарських та цивільно-правових відносин. Характерними рисами козацького звичаєвого права були: корпоративність, консерватизм, переважання публічного права, демократизм, усна форма вираження, відсутність поділу на галузі, суворість покарань. Важливим джерелом права української держави були і нормативні акти гетьманської влади, що видавались у формі універсалів, грамот, ордерів, листів, декретів.

4. Дослідивши генезу поняття «злочин», дисертантка прийшла до таких висновків:

- У Литовському статуті при визначенні поняття «злочину» на перший план виходило його протизаконність, небезпечність, суспільна значимість. Поняття злочину було пов'язане з релігійними нормами: злочин ототожнювався з гріхом. Поняття злочину як «кривда» поволі відходило на другий план. Проведене дослідження свідчить про існування відмінностей між розумінням злочинів за різними джерелами права, перш за все за найбільш поширеними - Литовськими статутами і звичаєвим правом. Ці відмінності стосуються державних, військових, релігійних злочинів та злочинів проти моралі. Це пояснюється тим, що об'єкти злочинного посягання визначаються політичними, економічними, соціальними, культурними чинниками розвитку кожної держави.

5. Дослідивши кримінальне право Гетьманщини періоду 1648-1657 рр., дисертантка відзначає наявність таких видів злочинів, як: державні, військові, службові, майнові та господарські, злочини проти православної віри, церкви та духовенства, злочини проти особи та моралі. Злочини поділялися на умисні, по необережності, але чітких критеріїв визначення вини злочинця не існувало.

6. Встановлено, що в Українській Гетьманській державі 1648-1657 рр. не було розмежування влади на адміністративну, військову і судову. Тому у більшості випадків судовий процес проводили представники козацької старшини, які зосереджували у своїх руках усю повноту влади. Як вбачається з тогочасних джерел, під терміном «суд» розуміли не лише судовий орган, що здійснював розправу, а й судову дію, тобто процес.

Система судоустрою Гетьманщини у досліджуваний період була досить складною. Вона включала в себе козацькі суди (суд гетьмана, Генеральний військовий суд, полкові та сотенні суди); для міщан - магістратські та ратушні суди; для селян - копні та сільські суди, а також домініальний суд пана щодо своїх підданих. Крім того, існувала система спеціальних судів - церковні, цехові, митні, ярмаркові, третейські. Аналізуючи судовий процес Гетьманщини, зазначимо, що він базувався на принципах демократичності, відкритості, змагальності, рівності усіх учасників судового процесу, колегіальності.

7. Мета покарання характеризує кінцевий результат, якого держава прагне досягнути засобами кримінально-правового впливу. Вона відображає ситуацію в країні, рівень загальної і правової культури суспільства, стан розвитку кримінального права, ставлення держави до прав і свобод особи. Основною метою, що ставилася при призначенні покарання, був захист суспільства від суспільно-небезпечних діянь. Простежується й така мета покарання як звільнення держави від злочинця, яка реалізовувалась шляхом засудження його до смертної кари. Враховуючи, що релігія мала велике значення в Гетьманщині, злочин у ній ототожнювався з гріхом. Тому метою покарання було спокутування гріха винним у скоєнні злочину. У зв'язку з тим, що у козацькому звичаєвому праві не було різниці між кримінальними і цивільними правопорушеннями, серед покарань зустрічались і майнові покарання у вигляді відшкодування збитків потерпілому або козацькому товариству. Така мета покарання, як попередження вчинення злочинів, що була відображена у Литовському статуті, зустрічається і в гетьманських універсалах, у яких злочинні дії застерігалися погрозою покарання.

8. Дисертантка відзначає, що Визвольна війна сприяла гуманізації системи покарань, послабленню впливу у карній системі залякуючих видів покарань. У ході війни втратили чинність ті правові норми, що передбачали покарання за злочини проти короля та Речі Посполитої. У зв'язку з постійними військовими діями види покарань значно спростилися, ставали дещо м'якішими і поблажливішими. Особу, що скоїла злочин, але щиро розкаялася, нерідко взагалі прощали і звільняли від покарання. Гарантом подальшої належної поведінки порушників могла виступати громада, представники місцевого духовенства, інші члени суспільства.

Однак, у другій половині XVII ст. норми звичаєвого права почали витіснятися нормами місцевої військово-адміністративної влади, а далі все більше відбувався процес поширення на українських землях російських правових норм, що вплинуло на подальший розвиток покарань, які відзначалися своєю суворістю і, навіть, жорстокістю. Особливістю виконання покарань в Гетьманщині було те, що суворі покарання, наприклад, страта, виконувались досить швидко, що обумовлювалось головним чином невідкладними вимогами військового становища.

У системі покарань України середини XVII ст. мали місце як майнові покарання (штрафи, конфіскація майна), так і немайнові (позбавлення прав, честі, звільнення з посади), а також жорстокі покарання - смертна кара тощо. Зазначені покарання виступали як основними, так і додатковими. Калічницькі покарання не застосовувались. У Запорозькому війську також існували кари церковні у вигляді публічного каяття або заслання на каяття до монастиря.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Макаренко О. В. Державне правління Б. Хмельницького та його вплив на формування джерел права / О. В. Макаренко // Науковий вісник Академії праці та соціальних відносин. - 2010. - № 4 (56). - С. 47-50.

2. Макаренко О. В. Магдебурзьке право як основа самоврядування міст Гетьманщини / О. В. Макаренко // Юридичний вісник «Повітряне і космічне право». - 2010. - № 3 (16). - С. 57-59.

3. Макаренко О. В. Види злочинів за Литовським Статутом 1588 року / О. В. Макаренко // Науковий вісник Академії праці та соціальних відносин. - 2011. - № 2. - С. 30-34.

4. Макаренко О.В. Поняття та склад злочину за джерелами права Гетьманщини / О. В. Макаренко // Право і суспільство. - 2011. - № 1. - С. 47-51.

5. Макаренко О. В. Роль Б. Хмельницького у формуванні джерел права Гетьманщини 1648-1657 рр. / О. В. Макаренко // Сучасні проблеми правової системи України : матеріали II Міжнар. наук.-практ. конф., (Київ, 28 жовт. 2010 р.). - К. : Вид-во Європейського ун-ту, 2010. - С. 131.

6. Макаренко О. В. Становлення українського права за доби Гетьманщини / О. В. Макаренко // Проблеми та перспективи розвитку української науки на початку третього тисячоліття : матеріали II Всеукр. наук.-практ. конф., (Переяслав-Хмельницький, 14-16 груд. 2010 р.). - Переяслав-Хмельницький, 2010. - С. 94-97.

7. Макаренко О. В. Звичаєве право Запорозької Січі / О. В. Макаренко // Україна наукова: матеріали VII Всеукраїнської наук. - практ. конф., (Київ, 20-22 груд. 2010 р.). - К., 2010. - С. 63-64.

8. Макаренко О. В. Принципи судочинства Гетьманщини другої половини XVII ст. / О. В. Макаренко // Стратегія забезпечення сталого розвитку правової системи України : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., (Одеса, 21-22 груд. 2010 р.). - Одеса : ГО «Причорноморська фундація права», 2010. - Ч. 1. - С. 20-22.

9. Макаренко О. В. Генеза кримінальних покарань Гетьманщини кінця XVII ст. / О. В. Макаренко // Соціум. Наука. Культура : матеріали VII Всеукр. наук.-практ. конф., (Київ, 22-24 січ. 2011 р.). - К., 2011. - Ч. 3. - С. 14-15.

10. Макаренко О. В. Формування судової компетенції Богдана Хмельницького / О. В. Макаренко // Теорія і практика застосування чинного вітчизняного та міжнародного законодавства в сучасних умовах : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., (Одеса, 12-13 лют. 2011 р.). - Одеса, 2011. - С. 32-34.

Размещено на Allbest.ru