Роль кримінальної юстиції в протидії злочинності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія прокуратури України

УДК 343.98

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Роль кримінальної юстиції в протидії злочинності

12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

Міщенко Сергій Григорович

Київ 2011

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Сучасний етап розвитку українського суспільства характеризується широким колом радикальних перетворень та змін в усіх сферах його життєдіяльності. Їх успішне здійснення вимагає від держави надійного забезпечення охорони прав, свобод та законних інтересів людини як найвищої соціальної цінності від злочинних посягань. Це обумовлює визнання протидії злочинності однією з найважливіших функцій держави.

У системі протидії злочинності вирішальна роль належить кримінальній юстиції як специфічній державно-правовій інституції, наділеній спеціальними повноваженнями щодо здійснення кримінального судочинства. Для органів кримінальної юстиції головним завданням є протидія злочинності. Саме вони наділені повноваженнями щодо розкриття та розслідування злочинів, забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожна особа, яка вчинила злочин, була справедливо покарана і щоб жоден невинуватий не був засуджений.

Вітчизняна система кримінальної юстиції не забезпечує виконання зазначених завдань, а також належного стану правопорядку, ефективного захисту громадян, суспільства та держави від злочинних посягань. За оцінкою фахівців, легко звільнившись на початку 90-х рр. минулого століття від певних ідеологічних догм, вона ніби застигла у своєму розвитку. Численні зміни, що вносяться до кримінального та кримінально-процесуального законодавства, а також намагання оптимізувати діяльність органів кримінальної юстиції, не мають системного характеру і переважно спрямовані на задоволення відомчих інтересів. Повсякденним явищем стали корупція і зловживання владою у правоохоронних органах та в судах. Довіра суспільства до них є надзвичайно низькою, що не забезпечує їх ефективності. Отже, без сумніву, кримінальна юстиція України потребує негайних змін.

Саме тому наукова розробка проблемних аспектів визначення місця і ролі кримінальної юстиції в системі загальнодержавних та суспільних зусиль з протидії злочинності має як практичне, так й наукове значення.

Проблеми протидії злочинності засобами кримінальної юстиції знайшли широке відображення у наукових працях і вітчизняних, і зарубіжних вчених-правознавців: Г.А. Аванесова, О.І. Алєксєєва, О.М. Бандурки, Ю.В. Бауліна, В.І. Борисова, С.В. Бородіна, В.В. Голіни, В.О. Глушкова, Л.М. Давиденка, І.М. Даньшина, О.М. Джужи, В.М. Дрьоміна, А.Е. Жалінського, А.П. Закалюка, В.С. Зеленецького, А.Ф. Зелінського, О.Г. Кальмана, В.В. Коваленка, М.В. Корнієнка, О.М. Костенка, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, В.М. Куца, М.В. Косюти, О.М. Литвака, О.М. Литвинова, В.В. Лунєєва, В.Т. Маляренка, Г.М. Міньковського, О.Р. Михайленка, М.М. Михеєнка, В.М. Савицького, Г.П. Середи, М.С. Строговича, О.Я. Сухарєва, В.В. Сухоноса, В.Я. Тація, В.П. Тихого, Л.Д. Удалової, В.І. Шакуна, М.К. Якимчука, О.Н. Ярмиша й інших дослідників. Висновки, зроблені зазначеними вченими, безперечно, мають науково-пізнавальну цінність та теоретико-прикладне значення, проте вони переважно стосуються окремих аспектів функціонування кримінальної юстиції. Комплексного ж дослідження сутності, змісту, ролі та перспектив розвитку цієї інституції на монографічному рівні в Україні поки що не проводилось. Тому дослідження правових проблем функціонування кримінальної юстиції в контексті її подальшого реформування є досить актуальним для наукового забезпечення практики протидії злочинності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, плановими темами. Дисертаційне дослідження виконувалося у межах науково-дослідної роботи відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за фундаментальним напрямом наукових досліджень «Кримінальна юстиція України: актуальні проблеми розвитку» № PK 0108V004753.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення сутності та змісту кримінальної юстиції, її місця і ролі в системі протидії злочинності в умовах демократизації та гуманізації кримінально-правової політики Української держави, а також обґрунтування рекомендацій щодо вдосконалення правового забезпечення системи кримінальної юстиції.

Для досягнення поставленої мети у процесі дисертаційного дослідження вирішувалися наступні основні завдання:

- з'ясувати правову природу кримінальної юстиції;

- дослідити функціональний аспект діяльності органів кримінальної юстиції, диференціацію та інтеграцію її складових і на основі цього визначити систему органів кримінальної юстиції;

- здійснити загальну характеристику механізму протидії злочинності;

- визначити місце та роль кримінальної юстиції в загальнодержавному механізмі протидії злочинності;

- охарактеризувати основні принципи діяльності кримінальної юстиції;

- проаналізувати основні напрями правового забезпечення ефективної діяльності органів кримінальної юстиції України з протидії злочинності;

- внести відповідні пропозиції щодо вдосконалення правового забезпечення діяльності органів кримінальної юстиції.

Об'єктом дослідження є система державно-правових заходів протидії злочинності; предметом - роль кримінальної юстиції в протидії злочинності.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить цілісна система філософсько-світоглядних наукових методів, що забезпечують об'єктивний аналіз досліджуваного предмета.

Діалектичний метод наукового пізнання використовувався для визначення концептуальних засад кримінальної юстиції, її сутності та змісту; формально-логічний - для визначення і розмежування основних понять та юридичних конструкцій; використання методів аналізу і синтезу сприяло виявленню ознак, характерних для кримінальної юстиції як системи високого рівня; структурно-функціональний метод дав змогу визначити систему органів кримінальної юстиції; соціологічний метод знайшов своє застосування під час з'ясування сучасного стану злочинності; науково-догматичний - в аналізі кримінального і кримінально-процесуального законодавства; системно-структурний метод застосовано при здійсненні аналізу принципів діяльності органів кримінальної юстиції; порівняльно-правовий - у процесі аналізу співвідношення вітчизняного та зарубіжного досвіду правової регламентації функціонування кримінальної юстиції; застосування прогностичного методу сприяло дослідженню основних напрямів реформування правового забезпечення діяльності кримінальної юстиції України з протидії злочинності.

Нормативну базу дослідження становить Конституція України та національне галузеве законодавство у сфері протидії злочинності.

Емпіричну базу - узагальнення прокурорської та судової практики протидії злочинності за період незалежного поступу України, власний багаторічний досвід роботи дисертанта в органах прокуратури, а також його досвід законотворчої роботи як Народного депутата України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що автором уперше в Україні на дисертаційному рівні комплексно розглянуто інститут кримінальної юстиції у системі протидії злочинності в умовах демократизації та гуманізації чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства. Найбільш важливими положеннями, які відображають наукову новизну дисертаційного дослідження та виносяться на захист, є такі:

вперше:

- визначено поняття кримінальної юстиції як системи державних органів, створених з метою протидії злочинності шляхом правового реагування на вчинення злочинних діянь та спеціально-кримінологічного запобігання злочинним проявам у межах здійснення кримінального судочинства;

- встановлено, що зміст кримінальної юстиції становить організована за функціональним принципом процесуальна діяльність уповноважених державних органів (суб'єктів), спрямована на реалізацію публічної державної функції - протидії злочинності;

- аргументовано, що до системи кримінальної юстиції входять державні правоохоронні органи - дізнання, досудового слідства, прокуратури та суди загальної юрисдикції з розгляду кримінальних справ, організаційно не віднесені до однієї управлінської структури, проте однорідність цілей, завдань та характеру їхньої діяльності, а також процесуальна форма її здійснення об'єднує цю частину державного правоохоронного апарату в цілісну та самодостатню систему - кримінальну юстицію;

- обґрунтовано, що кримінальна юстиція як відносно самостійна соціально-правова інституція реалізації кримінально-правової політики української держави є складовою системи протидії злочинності як комплексу економічних, правових, ідеологічних та правоохоронних заходів, спрямованих на обмеження суспільно небезпечної поведінки, а також застосування засобів кримінально-правового впливу на осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння;

- запропоновано для забезпечення модернізації протидії злочинності в Україні, зокрема реформування кримінальної юстиції, утворити позавідомчу (зі статусом національної) постійно діючу (аж до закінчення реформи) як державний орган Комісію з реформування протидії злочинності в Україні з повноваженнями консультативно-експертного органу, на який покладається відповідальність за консультативно-експертне забезпечення в Україні політики у сфері протидії злочинності і кримінологічної безпеки як важливого компонента національної безпеки;

удосконалено:

- наявні пропозиції щодо змісту Конституції України в частині віднесення прокуратури до судової гілки влади;

- зміст статті 53 КПК України в процесі доповнення її положенням щодо обов'язку уповноважених осіб органів кримінальної юстиції забезпечити практичне здійснення прав особами, які беруть участь у кримінальній справі;

- положення проекту Закону України „Про прокуратуру” щодо вимог до осіб, які призначаються на посади прокурорів;

- пропозиції щодо законодавчої регламентації статусу навчального закладу зі спеціалізованої професійної підготовки прокурорів шляхом доповнення глави «Система та структура прокуратури» проекту Закону України «Про прокуратуру» статтею «Національна академія прокуратури України»;

набули подальшого розвитку:

- зміст і структура спеціальної протидії злочинності, яку пропонується розуміти як сукупність: а) правового реагування на вчинені злочини, здійснюваного переважно у формі кримінальної відповідальності; б) спеціально-кримінологічного запобігання новим злочинам у формі їх профілактики, попередження та припинення;

- положення щодо реформування кримінальної юстиції в частині того, що його необхідно здійснювати зусиллями не власне органів кримінальної юстиції, а відповідними компетентними державними інституціями з широким залученням громадськості;

Практичне значення одержаних результатів. Висунуті й обґрунтовані дисертантом положення можуть бути використані в процесі формування та удосконалення системи кримінальної юстиції, а також при підготовці відповідних законопроектів (Акт впровадження дисертаційного дослідження в законопроектні роботи Верховної Ради України від 19.12.10).

Положення дисертації використовуються при підготовці матеріалів навчально-методичного забезпечення спеціального курсу «Проблеми протидії злочинності» у Національній академії прокуратури України та під час проведення дисертантом занять з цієї навчальної дисципліни. Крім того, положення дисертації, які мають наукову новизну, використовуються в науково-дослідній роботі НДІ Національної академії прокуратури України (Акт впровадження результатів дослідження від 12.10.10).

Апробація результатів дослідження. Результати і висновки дисертаційного дослідження доповідались і обговорювались на засіданнях відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Основні положення дисертації оприлюднені на міжнародних конференціях, зокрема на Третій регіональній конференції для прокурорів країн Центральної та Східної Європи і Середньої Азії (м. Одеса, 19 жовтня 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Перспективи та пріоритети розвитку юридичної науки» (м. Запоріжжя, 14-15 жовтня 2010 р.).

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені в 4 наукових статтях у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, та 2 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації визначені метою, завданнями, предметом і логікою дослідження. Вона складається зі вступу, трьох розділів, які включають шість підрозділів, висновків (до кожного розділу та загальних до всієї роботи), списку використаних джерел (235 найменувань) та додатків. Повний обсяг рукопису дисертації становить 212 сторінок, із яких основний текст - 190 сторінок; додатки - 2 сторінки; список використаних джерел - 20 сторінок.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано його мету, завдання, об'єкт і предмет, охарактеризовано методику його здійснення, наукову новизну, теоретичне та практичне значення, а також форми апробації одержаних результатів.

Розділ 1. «Загальна характеристика кримінальної юстиції України та система її органів» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Правова природа та соціальне призначення кримінальної юстиції» спочатку висвітлюються методологічні засади з'ясування сутності та змісту кримінальної юстиції. Методологія її з'ясування об'єднує щонайменше три складові: пізнавальну, об'єктивно-ціннісну та категоріальну. Зазначені підходи застосовуються одночасно, до того ж досліджується кримінальна юстиція сучасного періоду розвитку незалежної української держави.

Найбільш загально кримінальна юстиція постає як система державних органів, діяльність якої спрямована на винесення справедливого рішення у кримінальній справі. Звідси і назва зазначеного феномену, адже юстиція, як відомо, це - справедливість.

Зміст кримінальної юстиції становить організована за функціональним принципом процесуальна діяльність уповноважених державних органів (суб'єктів), що регламентується кримінальним та кримінально-процесуальним законодавством і спрямована на реалізацію публічної державної функції - протидії злочинності. За своїм характером зазначена діяльність є сукупністю зусиль, спрямованих на протидію злочинності за двома напрямами: а) правове реагування на вчинені злочини; б) запобігання новим злочинам.

Деякі інші засоби протидії злочинності, які використовуються правоохоронними органами, наприклад оперативно-розшукова діяльність, координація правоохоронних зусиль, судово-експертна діяльність, виконання покарань тощо, виходять за межі власне кримінальної юстиції, але тісно з нею пов'язані.

Характерним для змісту діяльності органів кримінальної юстиції є те, що її здійснюють державні правоохоронні органи, організаційно не віднесені до однієї управлінської структури. Але однорідність цілей, завдань та характер вказаної сфери правоохоронної діяльності об'єднує цю частину державного правоохоронного апарату в самостійну систему. При цьому відносини між органами (суб'єктами) кримінальної юстиції регламентуються винятково кримінально-процесуальним законодавством. Цілісність зазначеної системи забезпечується не жорсткими організаційно-управлінськими відносинами, а суто функціональними і процесуальними залежностями. Такий механізм забезпечує суб'єктам кримінальної юстиції незалежність при прийнятті процесуальних рішень, їх підкорення лише закону. Отже, за характером своєї діяльності, однорідністю цілей і завдань у процесі виконання публічної функції протидії злочинності кримінально-правовими, кримінально-процесуальними та спеціально-кримінологічними засобами органи кримінальної юстиції утворюють цілісність, яка повністю відповідає основним теоретичним вимогам щодо соціальних систем.

Водночас зауважується, що деякі традиційні моделі діяльності органів вітчизняної кримінальної юстиції демонструють наявність безпідставного перерозподілу повноважень між ним. Зокрема, збереження за прокуратурою функції досудового слідства не відповідає зазначеним вище властивостям системи кримінальної юстиції, не сприяє її наближенню до сучасних міжнародних стандартів.

Дослідження соціального призначення кримінальної юстиції в дисертації пов'язується із з'ясуванням характеру сучасної злочинності та сутності і змісту протидії її проявам. Так, береться до уваги, що в Україні набули широкого розповсюдження кримінальні практики організації життєдіяльності, які деформують базові соціальні інститути та криміналізують особистість. Дисертант погоджується з висновком експертів про те, що злочинність вже не просто турбує. Вона породжує усвідомлення безконтрольності зла і його всемогутності. Сучасна вітчизняна злочинність є злочинністю кризового типу: з одного боку, вона породжена соціальною кризою в державі, а з другого, будучи її породженням, є чинником поглиблення цієї кризи. Стабілізація ситуації можлива лише за умови розірвання такого «замкненого кола». Зазначене обумовлює необхідність та важливість кримінальної юстиції для суспільства, а також дає змогу судити про відповідність чи невідповідність існуючої її моделі сучасним потребам протидії злочинності.

При дослідженні понятійно-категоріального апарату інституту кримінальної юстиції увага акцентується на функціонально-процесуальному аспекті діяльності його суб'єктів. Виходячи з цього, діяльність органів кримінальної юстиції розглядається як процесуальна діяльність системи державних органів (установ), створених з метою протидії злочинності шляхом правового реагування на вчинення злочинних діянь у межах здійснення кримінального судочинства та спеціально-кримінологічного запобігання злочинним проявам в процесі провадження у кримінальній справі.

У підсумку робиться висновок, що за своєю правовою природою кримінальна юстиція України - це активна державно-правова система спеціально-уповноважених органів та їх діяльності, яка відіграє провідну роль у забезпеченні спеціальної протидії злочинності, оскільки безпосередньо реагує на злочинні прояви кримінально-правовими, кримінально-процесуальними та спеціально-кримінологічними засобами.

Підрозділ 1.2 «Система органів кримінальної юстиції та їх функції» присвячений характеристиці складових кримінальної юстиції і функціям, які ними реалізуються.

Застосувавши метод структурно-функціонального аналізу, дисертант дійшов висновку, що система кримінальної юстиції обумовлюється характером функцій, які реалізуються в процесі діяльності органів, що її утворюють, а також наявністю кримінально-процесуальної форми їх реалізації.

Зазвичай така діяльність розпочинається з дізнання у справі, яке є функцією відповідних органів дізнання. Вони забезпечують початкову стадію досудового розслідування кримінальних справ, основним завданням якої є виконання процесуальних дій з метою виявлення ознак злочину та осіб, які його вчинили. Домінантою при визначенні органів дізнання суб'єктом кримінальної юстиції є функціональна діяльність цих органів як головний визначальний критерій. Завдання дізнання полягає в тому, щоб на першому етапі розслідування забезпечити активну, наступальну роботу з розкриття злочину з використанням усього арсеналу відповідних засобів.

Наступна складова функціонування кримінальної юстиції - досудове слідство. В Україні його здійснюють слідчі підрозділи низки відомств, які належать до різних гілок влади: прокуратури, МВС, СБУ, а також Державної податкової служби. Проте слід зауважити: відповідно до Конституції України проведення досудового слідства прокуратурою є тимчасовим - до створення завершеної системи досудового слідства і введення в дію законів, які регулюють її функціонування (п. 9 Перехідних положень).

Згідно з чинним законодавством України переважна більшість порушених кримінальних справ має проходити стадію досудового слідства. Виняток становлять лише справи приватного обвинувачення та з протокольною формою досудової підготовки матеріалів (ч. 1 ст. 27, ст. 425 КПК України), за якими досудове слідство провадиться лише у визначених випадках.

Сучасні вимоги до діяльності слідчих органів потребують нових поглядів на значну частину існуючих кримінально-процесуальних інститутів.

В дисертації досліджено найбільш важливі з них, зокрема проблеми підслідності кримінальних справ, їх порушення та строки розслідування, застосування заходів процесуального примусу, роль понятих у забезпеченні об'єктивності досудового слідства, співвідношення компетенцій слідчих органів і органів, що здійснюють нагляд за законністю досудового слідства. Відповідно, формулюються висновки та надаються певні рекомендації з приводу зазначених аспектів слідчої діяльності.

Важливою складовою функціонування кримінальної юстиції є нагляд за додержанням і виконанням законів у ході дізнання та досудового слідства, а також підтримання державного обвинувачення в суді. Вони здійснюються органами прокуратури. Хоча законом не передбачено, що прокуратура безпосередньо здійснює функцію протидії злочинності, через нагляд за додержанням законів, а також виконуючи функцію підтримання державного обвинувачення в суді та поки що досудове слідство, вона активно протидіє злочинності.

Характерною ознакою прокурорського нагляду за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства є те, що на відміну від так званого загального нагляду він здійснюється винятково у процесуальній формі.

При цьому прокурору надається право особисто проводити окремі слідчі дії або прийняти на себе розслідування справи в цілому. Останнє, на думку дисертанта, не узгоджується з висновком, що характерною системоутворюючою ознакою кримінальної юстиції є процесуальна автономія і компетентність кожного її органу, яка унеможливлює підміну один одного.

При здійсненні своїх владно-розпорядчих повноважень прокурор фактично виступає процесуальним керівником розслідування. Наголошуючи на цьому, дисертант разом із тим не погоджується з існуючою думкою, що таке керівництво слідством з боку прокурора - єдиний спосіб забезпечити законність слідчих дій органів кримінальної юстиції. Така гіперболізація ролі прокурора ставить під сумнів професійну компетентність та добропорядність слідчих. Але й з урахуванням останнього роль прокурора у здійсненні судочинства в кримінальній справі визнається беззаперечною.

Далі у підрозділі висловлюється позиція щодо низки актуальних проблем удосконалення прокурорської діяльності як складової кримінальної юстиції. Зокрема, звертається увага на те, що крім основних функцій у системі кримінальної юстиції - нагляду за законністю досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення - прокуратура в процесі протидії злочинності виконує ще дві важливі функції: кримінологічну та координаційну.

На стадії досудового слідства вона має форму нагляду за виконанням органом дізнання чи досудового слідства вимог статей 23 і 231 КПК України про з'ясування й усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину. Зміст кримінологічної діяльності прокурора на цій стадії становлять дії прокурора, пов'язані з реалізацією його повноважень, передбачених ст. 227 КПК України. Кримінологічна діяльність прокурора в суді полягає у підтвердженні обставин, що сприяли вчиненню злочину, та вжитті заходів з їх усунення. кримінальний юстиція протидія злочинність

Стосовно координаційної функції зазначається, що її законодавча регламентація залишається недосконалою. Не існує процесуально-правової норми, яка прямо передбачала б обов'язок прокурора узгоджувати, тобто координувати дії суб'єктів кримінального судочинства. Проте логічне тлумачення низки норм КПК України свідчить, що він передбачає та регламентує взаємодію слідчого й органів дізнання в розкритті злочинів. Так, відповідно до ст. 104 КПК України в разі порушення органом дізнання справи про тяжкий злочин він зобов'язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у межах строків, передбачених законом. Це є однією з форм координації прокурором зусиль суб'єктів досудового розслідування.

Далі в підрозділі зазначається, що відповідальність за результати протидії злочинності несуть і суди загальної юрисдикції всіх інстанцій, які здійснюють функцію правосуддя у кримінальних справах. Зокрема, при розгляді конкретних кримінальних справ по суті суди загальної юрисдикції виконують функцію, яка має виключно кримінально-процесуальний характер і пов'язана суто з протидією злочинності, тобто вони діють лише як органи кримінальної юстиції. Завдання суду полягають у дослідженні всіх істотних обставин справи, перевірці доказів, зібраних у ході дізнання й досудового слідства та у винесенні обвинувального вироку з призначенням або без призначення покарання чи виправдувального вироку.

Розглянуто у підрозділі низку проблемних аспектів судової діяльності з протидії злочинності. Зокрема: проблема дотримання визначених законом строків попереднього розгляду справи та розумних строків її розгляду по суті, проблемні аспекти ознайомлення сторін судового розгляду з матеріалами справи. Пропонуються варіанти розв'язання зазначених проблем.

Підсумовуючи викладене, дисертант ще раз наголошує, що належність державного правоохоронного органу до системи кримінальної юстиції визначається винятково характером його діяльності та наявністю кримінально-процесуальної форми її здійснення, а не організаційними відносинами. Така «архітектоніка» кримінальної юстиції забезпечує її суб'єктам повну незалежність при прийнятті процесуальних рішень, а в результаті - справедливість цих рішень як сутнісну основу юстиції.

Розділ 2. «Кримінальна юстиція в механізмі протидії злочинності» також складається із двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Загальна характеристика механізму протидії злочинності» спочатку наголошується на тому, що об'єктивний характер існування злочинності як вічного супутника людської життєдіяльності, постійне вдосконалення кримінальних практик зумовлюють потребу в функціонуванні широкомасштабного та складного механізму протидії їй.

Протидія злочинності за своїм характером є правоохоронною діяльністю, яка розглядається як багатофункціональне і різноаспектне поняття, що охоплює собою практично усі сфери державної діяльності.

Далі зазначається: протидія злочинності здійснюється на загальносоціальному та спеціальному рівнях. Загальносоціальна протидія злочинності є основою спеціальної протидії. Спеціальна протидія здійснюється шляхом правового реагування на вчинення злочину та спеціально-кримінологічного запобігання новим злочинам.

Процес реагування на вчинений злочин утворює самостійну систему заходів, які застосовуються у певній послідовності. Перший комплекс таких заходів найчастіше визначають терміном „виявлення” злочину. Не заперечуючи проти цього, дисертант зауважує, що, по-перше, виявленням доцільно охоплювати і так зване розкриття злочину, тобто встановлення суб'єкта його вчинення; по-друге, виявленню підлягає не лише вчинений злочин, а й каране готування до нього та замах на його вчинення; по-третє, у сфері власне кримінальної юстиції мають залишатися лише процесуально унормовані засоби виявлення злочину.

Наступним комплексом заходів реагування на вчинення злочину є притягнення до кримінальної відповідальності суб'єкта, запідозреного в цьому. Звертається увага на те, що притягнення до кримінальної відповідальності часто ототожнюється із застосуванням цієї відповідальності. Насправді ж «притягнення» є не чим іншим як процесом збору доказів винуватості суб'єкта у вчиненні злочину.

Після притягнення суб'єкта вчинення злочинного діяння до кримінальної відповідальності органами досудового розслідування під наглядом прокурора настає черга покладання такої відповідальності судом у формі винесення обвинувального вироку або відмова від цього у формі звільнення від кримінальної відповідальності.

На цьому сфера функціонування кримінальної юстиції як діяльності, спрямованої на забезпечення справедливого рішення у кримінальній справі зусиллями органів дізнання, слідства та прокуратури, а також винесення такого рішення судом, вичерпується.

Далі розпочинається реалізація кримінальної відповідальності, або реальне буття встановлених законом та визначених обвинувальним вироком суду у конкретній справі форм цієї відповідальності, головною серед яких залишається покарання. Відносити реалізацію кримінальної відповідальності у зазначеному її розумінні до сфери кримінальної юстиції у визначеному її сенсі не доцільно. По-перше, здійснюється така реалізація в межах кримінально-виконавчих правовідносин, а певна її частина навіть може скласти зміст адміністративно-правових, трудових та інших правовідносин. По-друге, реалізація кримінальної відповідальності, визначеної обвинувальним вироком суду, який набув чинності, не потребує кримінально-процесуальної форми, яка є обов'язковою ознакою кримінальної юстиції.

Друга складова спеціальної протидії злочинним проявам силами органів кримінальної юстиції - спеціально-кримінологічне запобігання вчиненню нових злочинів - розглядається як видове, об'єднуюче явище, що ним охоплюються профілактика, попередження та припинення злочинних діянь.

Дисертант не схильний до переоцінки ролі цього напряму спеціальної протидії злочинності. Більш плідним, на його погляд, є підхід, що запобігання злочинам і правове реагування на їх вчинення - рівнозначні складові спеціальної протидії злочинності. Інша справа - загальносоціальна протидія злочинності, для якої запобіжна діяльність, справді, має бути пріоритетною.

Далі характеризується кожна складова спеціально-кримінологічного запобігання злочинам. Профілактика як перший засіб запобіжної діяльності являє собою нейтралізацію криміногенних передумов можливого злочину, тобто діяльність з усунення та нейтралізації його причин і умов.

Коли профілактика виявляється недостатньо ефективною, застосовується наступний запобіжний захід - попередження суб'єкта про нераціональність вчинення злочину. Її утворюють дії, що застосовуються до конкретних осіб, які вже виявили намір вчинити злочин. З точки зору кримінального права це означає, що попередженням злочину є діяльність, спрямована на зміну цього наміру.

Якщо й це не зупиняє суб'єкта і він розпочинає підготовку до вчинення злочину, застосовується третій, останній засіб запобігання злочинного діяння - припинення розпочатого злочину на стадії готування до його вчинення. Припинення залишається у сфері запобіжної діяльності за умови, що вчинене у процесі готування діяння не є кримінально караним. За готування до злочину передбачено кримінальну відповідальність. Припинення такого готування слід розцінювати вже не як засіб запобігання злочину, а як засіб правового реагування на його вчинення. Правовим реагуванням, а не запобіганням слід вважати припинення злочину і на стадії замаху на його вчинення, адже замах визнається кримінально караним діянням.

При цьому в процесі провадження у конкретній кримінальній справі, на переконання дисертанта, здійснюються два види запобіжної діяльності. Перший - запобігання новим злочинам з боку особи, яка притягується до кримінальної відповідальності за вже вчинений злочин, тобто запобігання злочинного рецидиву (спеціальна превенція). Другий - запобігання можливим злочинам з боку інших осіб, причому як учасників кримінального провадження у справі (свідки, потерпілі та ін.), так і тих, хто не має до неї жодного відношення, але якимось чином дізнався про обставини справи (загальна превенція).

Запобігання вчиненню злочинів у викладеному вище розумінні не завжди досягає своєї мети, і об'єкт запобіжного впливу може вдатися до вчинення злочину. Зазначене знову вимагає застосування спочатку першого комплексу засобів протидії злочинності - правового реагування на нього, а потім другого - запобігання новим злочинам тощо.

У підрозділі 2.2 «Місце кримінальної юстиції в механізмі спеціальної протидії злочинності» зазначається, що кримінальна юстиція посідає визначне місце в системі протидії злочинності як особливий інститут спеціальної протидії злочинності та реалізації антикримінальної політики української держави.

Далі зауважується: оскільки поняття «кримінальна юстиція» поки що не стало загальновизнаним у професійному середовищі та серед широкого загалу, вона часто ототожнюється з діючою системою правоохоронних органів. Насправді, кримінальна юстиція за своїм змістом постає більш вузьким поняттям порівняно із системою діючих правоохоронних органів. Органи кримінальної юстиції виконують публічну державну функцію спеціальної протидії злочинності винятково у межах кримінально-процесуальної форми, на відміну від інших органів, які протидіють злочинності організаційними, оперативно-розшуковими, адміністративними та іншими засобами.

Таким чином, органи кримінальної юстиції, здійснюючи провадження у кримінальних справах, забезпечують належний правопорядок у суспільстві, а відтак - і реалізацію прав та свобод людини. Досягнення першої мети сприймається як протидія злочинності, другої - як правоохоронна діяльність.

Розділ 3. «Діяльність органів кримінальної юстиції з протидії злочинності та її правове забезпечення» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Основні принципи процесуальної діяльності органів кримінальної юстиції з протидії злочинності» з урахуванням предмета та обсягу дисертаційного дослідження розглянуто не всі з них, а лише принципи законності, публічності діяльності органів кримінальної юстиції та досягнення об'єктивної істини у справі.

Перший із них означає здійснення діяльності відповідно до Конституції України, кримінального і кримінально-процесуального законодавства. Пронизуючи собою усю діяльність органів кримінальної юстиції, принцип законності зобов'язує їх діяти винятково у законодавчих межах, підкорятися лише закону і дотримуватися його приписів. Зміст такого принципу у найбільш загальній формі визначається як обов'язок кожного із суб'єктів цієї діяльності неухильно дотримуватися усіх вимог матеріальних і процесуальних законів, у тому числі й норм, що формулюють принципи вказаної діяльності.

Найбільш загальне вираження засади публічності у кримінальному процесі отримали в ст. 4 КПК України, де зазначається, що суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані у межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку, встановити ознаки злочину, вжити всіх передбачених законом заходів із встановлення обставин злочину та винних у його вчиненні осіб та їх покарання. Проявом цього принципу є також адресована усім органам кримінальної юстиції вимога одночасно з порушенням кримінальної справи або направленням заяви (повідомлення) по підсудності вжити всіх можливих заходів із запобігання злочину (ст. 97 КПК України).

Ще одним принципом діяльності органів кримінальної юстиції є принцип досягнення об'єктивної істини. Вимога встановити істину у кожній кримінальній справі дає відповідь на два вказані нижче запитання.

На що повинні спрямовуватися зусилля органів дізнання, досудового слідства, прокурора і суддів? (У цьому сенсі вимога досягти об'єктивну істину по кожній справі є метою кримінального судочинства.) Як і яким чином досягається така мета? (У цьому аспекті вимога досягти об'єктивну істину по кожній справі може бути досягнута шляхом пізнання кожної обставини справи і всіх її обставин у сукупності.)

Вироки судів не можуть бути обґрунтовані лише на підставі відносних знань суттєвих обставин справи, перелік яких містить ст. 324 КПК України. Інше вирішення цього питання означало б, що висновки суду ґрунтуються на припущеннях, що насправді є недопустимим.

У підрозділі 3.2 «Правове забезпечення діяльності органів кримінальної юстиції з протидії злочинності» наголошується, що однією з головних причин, яка зумовлює незадовільний стан спеціальної протидії злочинним проявам, є відсутність в Україні чітко визначеної державної політики у цій сфері та її неналежне правове забезпечення. Отже, ситуація потребує негайного реформування, і передусім правового забезпечення кримінальної юстиції, починаючи з розробки відповідних концепцій і закінчуючи прийняттям нових антикримінальних законів.

Однією з перспективних сучасних концепцій у сфері протидії злочинності є концепція активної юстиції, зокрема застосування аналітичного скринінгу злочинності, а також кримінологічної експертизи не лише законодавства, а й процесу функціонування різних сфер суспільного життя: економіки, політики, медицини, освіти, будівництва, зовнішньоекономічної сфери, податкового адміністрування місцевого самоврядування, правоохоронної діяльності тощо. Така експертиза має полягати у виявленні ознак не окремих злочинів, а ознак наявності злочинної діяльності у зазначених сферах. Для впровадження подібних методів активної юстиції слід внести відповідні новели до чинного законодавства.

В Україні також має бути впроваджена державна програма формування антикримінальної культури громадян (з урахуванням, зокрема, досвіду реалізації подібних програм у Польщі, Італії, Гонконзі, Сінгапурі тощо).

Модернізація протидії злочинності має бути забезпечена і сучасною методикою підготовки та безперервним навчанням кадрів, здатних реалізувати потенціал кримінальної юстиції. Так, слід запровадити двоступеневу модель підготовки прокурорів і суддів, за якої базова юридична освіта набувається в класичному університеті, а спеціалізована професійна - у відповідному спеціалізованому навчальному закладі відомчого підпорядкування.

Для забезпечення модернізації кримінальної юстиції України доцільно утворити позавідомчу (тобто із статусом національної) постійно діючу (аж до закінчення реформи) як державний орган Комісію з реформування системи протидії злочинності в Україні. Ця комісія має бути наділена повноваженнями єдиного консультативно-експертного органу, на який буде покладено відповідальність за консультативно-експертне забезпечення в Україні політики у сфері протидії злочинності і кримінологічної безпеки як важливого компонента національної безпеки.

Важливою складовою формування загальнодержавної системи протидії злочинності, у тому числі й кримінальної юстиції, є наявність сучасного, такого, що відповідає наявному стану суспільних відносин у державі, кримінального та кримінально-процесуального законодавства.

На особливу увагу заслуговує правове забезпечення статусу та діяльності прокуратури України. Відповідно до Концепції реформування кримінальної юстиції, попри заклики до європейських стандартів, прокуратура залишається, по-перше, державним органом, якому не визначено місце у системі розподілу влади в Україні; по-друге, правоохоронним органом змішаного типу -- наглядово-обвинувальним, по-третє, органом з повноваженнями здійснення досудового слідства у кримінальних справах. Вказане обумовлює концентрацію значного обсягу повноважень у руках цієї інституції, не характерного для подібного правоохоронного органу в успішних державах Європи, а відтак - негативну реакцію європейських структур на зазначені обставини.

У підрозділі наголошується на недоцільності запровадження в Україні кримінального переслідування. Дисертант погоджується з думкою фахівців, що в демократичних державах, які називають себе правовими, ніхто нікого не повинен переслідувати. Сліпе запозичення терміна «переслідування» із деяких моделей протидії злочинності є недоречним і практично не виваженим. Функцію, про яку йдеться, можна було б назвати притягненням особи до кримінальної відповідальності, обвинуваченням у вчиненні злочину тощо.

Констатується також наявність інших проблем правового регулювання статусу та діяльності прокуратури в системі кримінальної юстиції, зокрема забезпечення незалежності прокурора. У підсумку зауважується, що реформування кримінальної юстиції необхідно розпочинати з його належного правового забезпечення, усвідомлюючи, що ця проблема комплексна і вирішити її силами самих органів кримінальної юстиції не можливо, оскільки відомчість не буде сприяти цьому.

Висновки

Зміст кримінальної юстиції становить організована за функціональним принципом процесуальна діяльність уповноважених державних органів (суб'єктів), яка регламентується кримінальним та кримінально-процесуальним законодавством і спрямована на реалізацію публічної державної функції протидії злочинності.

До системи органів кримінальної юстиції входять державні правоохоронні органи, організаційно не віднесені до однієї управлінської структури, наділені повноваженнями щодо розкриття та розслідування злочинів, нагляду за додержанням та виконанням законів у процесі їх здійснення, забезпечення справедливого та неупередженого судового розгляду справ у розумні строки з тим, щоб кожна особа, яка вчинила злочин, була справедливо покарана і жодна невинна особа не була засуджена.

Кримінальна юстиція як відносно самостійна соціально-правова інституція реалізації кримінально-правової політики української держави є складовою системи протидії злочинності в широкому сенсі розуміння поняття «протидія» як комплексу загальносоціальних та спеціально-кримінологічних заходів запобігання злочинним проявам та реагування на них.

Кримінальна юстиція, будучи найпотужнішою ланкою вітчизняної системи протидії злочинності, потребує реформування, яке необхідно здійснювати, по-перше, на основі науково обґрунтованої концепції; по-друге, комплексно та системно; по-третє, зусиллями не самих органів кримінальної юстиції, оскільки їх підвідомчість не буде сприяти об'єктивному баченню проблем, а відповідними компетентними державними інституціями з широким залученням громадськості.

Реформування кримінальної юстиції має розпочинатися з удосконалення правового забезпечення її функціонування, а саме: відповідних положень Конституції України, кримінального, адміністративного-деліктного і кримінально-процесуального законодавства та супроводжуватися впровадженням державної програми формування антикримінальної культури громадян України, яка є основою кримінологічної безпеки в суспільстві як найважливішого елемента національної безпеки і без якої реформи кримінальної юстиції не досягнуть своєї мети.

Модернізація протидії злочинності має супроводжуватися відповідною зміною моделі підготовки та підвищення кваліфікації прокурорських і суддівських кадрів. Зокрема, на законодавчому рівні слід запровадити двоступеневу підготовку прокурорських кадрів, за якої загальноправова освіта набувається в освітянському вищому навчальному закладі, а спеціальна професійна підготовка здійснюється в навчальному закладі зі спеціальним статусом, підпорядкованому Генеральній прокуратурі України. Доцільно також реалізувати схожу із зазначеною вище модель підготовки професійних суддів, передбачену Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та запровадити спеціальну державну програму стажування за кордоном, щоб працівники органів кримінальної юстиції України вивчали передовий світовий досвід протидії злочинності.

З метою законодавчого закріплення деяких із числа зазначених положень пропонується внести відповідні зміни до Конституції України та відобразити їх в оновленому кримінальному й кримінально-процесуальному законодавстві.

1. Міщенко С.Г. Кримінальна юстиція у стратегії протидії злочинності / С.Г. Міщенко // Держава і право: зб. наук. праць. Юридичні науки. - Вип. 34. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. - С. 450-453.

2. Міщенко С.Г. Поняття та зміст кримінальної юстиції / С.Г. Міщенко // Держава і право: зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. - Вип. 35. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2007. - С. 521-525.

3. Мищенко С.Г. Правоохоронні функції кримінальної юстиції у протидії злочинності / С.Г. Мищенко // Держава і право: зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. - Вип. 36. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2007. - С. 493-497.

4. Мищенко С.Г. Принципи забезпечення діяльності кримінальної юстиції у протидії злочинності / С.Г. Міщенко // Держава і право: зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. - Вип. 44. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2009. - С. 578-581.

5. Мищенко С.Г. Проблемы борьбы с организованной преступностью и коррупцией / С.Г. Мищенко // Радник юстиції. - 2007. - № 3(7). - С. 7-9.

6. Міщенко С.Г. Основні напрями забезпечення ефективної діяльності кримінальної юстиції України у протидії злочинності // перспективи та пріоритети розвитку юридичної науки: м-ли Міжнародної науково-практичної конференції (14-15 жовтня 2010 року): у 2-х ч. - Запоріжжя: Запорізька міська громадська організація «Істина», 2010. - Ч. 2. - 124 с. - С. 115- 117.

Анотація

У роботі досліджені сутність, зміст кримінальної юстиції та її роль у протидії злочинності. Доведено, що кримінальна юстиція - це система державних органів, створених з метою протидії злочинності в межах здійснення кримінального судочинства.

Зміст кримінальної юстиції становить процесуальна діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та судів, спрямована на реалізацію публічної державної функції протидії злочинності. За характером зазначена діяльність є сукупністю зусиль, спрямованих на протидію злочинності шляхом правового реагування на вчинені злочини та запобігання новим злочинам.

Належність державного правоохоронного органу до системи кримінальної юстиції визначається винятково характером та кримінально-процесуальною формою його діяльності, а не організаційно-управлінськими відносинами.

Кримінальна юстиція потребує реформування, яке необхідно здійснювати на основі науково обґрунтованої концепції зусиллями не самих органів кримінальної юстиції, а відповідними компетентними державними інституціями з широким залученням громадськості.

Ключові слова: злочинність, кримінальна юстиція, протидія злочинності, правове реагування на вчинення злочину, запобігання злочинам, реформування правового забезпечення.

Аннотация

В работе исследованы сущность и содержание уголовной юстиции, а также ее роль в противодействии преступности.

Аргументируется вывод, что уголовная юстиция - это система государственных органов, созданных с целью противодействия преступности путем правового реагирования на совершение преступных деяний и специально-криминологического предотвращения ее проявлений в процессе осуществления уголовного судопроизводства с широким применением средств процессуального принуждения.

Содержание уголовной юстиции составляет организованная по функциональному принципу процессуальная деятельность уполномоченных государственных органов, регламентированная уголовным и уголовно-процессуальным законодательством, нацеленная на реализацию публичной государственной функции противодействия преступности.

Принадлежность государственного правоохранительного либо судебного органа к системе уголовной юстиции определяется исключительно характером и уголовно-процессуальной формой его деятельности, а не организационно-управленческими отношениями. Это обеспечивает субъектам уголовной юстиции полную независимость при принятии процессуальных решений, их подчинение исключительно закону и, одновременно, исключает возможность их деятельности в условиях корпоративной замкнутости.

Круг органов уголовной юстиции составляют государственные правоохранительные органы, осуществляющие досудебное расследование по уголовным делам, надзор за законностью расследования, а также судебное рассмотрение этих дел, организационно не принадлежащие к одной управленческой структуре, но при этом объединенные однородностью целей, задач и характера деятельности в целостную, самодостаточную систему.