Гармонізація кримінального права України з практикою Європейського суду з прав людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМ. В.М. КОРЕЦЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ГАРМОНІЗАЦІЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ З ПРАКТИКОЮ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

Спеціальність Кримінальне право та кримінологія

Хім'як Юрій Богданович

Київ, 2011 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Конституція України проголосила, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в нашій державі найвищою соціальною цінністю, а відповідно до ст. 30 Конституції України утвердження і забезпечення основних прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Встановлення юридичної (у тому числі кримінальної) відповідальності у випадку порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина є однією з правових гарантій їх охорони. Основні права та свободи людини захищаються як на національному, так і на міжнародному рівні. Виходячи з міжнародних зобов'язань України, законодавство про кримінальну відповідальність має бути приведене у відповідність до міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України. Серед них чільне місце займає Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (у подальшому - Конвенція), яка закріплює механізм контролю за дотриманням конвенційних вимог та є основою європейської системи колективних гарантій прав людини. Особливість Конвенції як міжнародного договору полягає у наявності постійно діючого міжнародного судового органу - Європейського суду з прав людини (у подальшому - ЄСПЛ), що здійснює тлумачення норм, які у ній закріплені. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права, що накладає обов'язок на законодавця та правозастосовувача враховувати практику ЄСПЛ у своїй діяльності.

У зв'язку з цим особливої актуальності набувають наукові дослідження, присвячені питанням відповідності правових норм, що встановлюють кримінальну відповідальність за порушення прав людини, вимогам Конвенції та практики ЄСПЛ. Додаткової актуальності цій тематиці надає та обставина, що Україна посідає одне з перших місць за кількістю поданих скарг громадянами до ЄСПЛ, що свідчить про наявність системних порушень прав людини через недосконалість національного законодавства, у тому числі кримінального. Незважаючи на всю актуальність та важливість цієї проблеми, спеціальні дисертаційні дослідження в України у цьому напрямку не здійснювалися. Лише в окремих публікаціях ставилися питання про вплив практики ЄСПЛ на кримінальне право України, шляхи використання практики ЄСПЛ у ході кримінально-правової кваліфікації, удосконалення окремих складів злочинів на основі практики ЄСПЛ.

Все вище викладене зумовлює необхідність проведення комплексного дослідження проблеми гармонізації кримінального права України з положеннями Конвенції та практики ЄСПЛ.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі кримінального права та процесу Київського університету права НАН України згідно з планом науково-дослідної роботи університету «Актуальні проблеми правотворення в сучасній Україні (реєстраційний №РК 010U010270, 2009-2010 рр.), «Правова система України в умовах сучасних національних та міжнародних тенденцій розбудови державності» (реєстраційний №РК 0111U000006, 2011 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретичних засад гармонізації окремих положень кримінального права України з практикою Європейського суду з прав людини та формулювання пропозицій щодо удосконалення чинного кримінального законодавства і практики його застосування.

Для досягнення цієї мети були сформульовані такі основні завдання дисертаційного дослідження:

- проаналізувати стан дослідження проблем гармонізації кримінального права України з практикою ЄСПЛ у кримінально-правовій доктрині;

- визначити поняття та сутність джерел права, охарактеризувати їх види;

- охарактеризувати види джерел кримінального права України;

- розглянути Конвенцію та рішення ЄСПЛ як джерела кримінального права України;

- з'ясувати перспективи існування оціночних понять у КК України (принцип передбачуваності закону та «ніякого покарання без закону» ст. 7 Конвенції та рішень ЄСПЛ);

- визначити обсяг та форми конфіскації майна (Протокол №1 до Конвенції);

- проаналізувати відповідність захисту права на життя у кримінальному праві України практиці ЄСПЛ (ст. 2 Конвенції);

- визначити відповідність захисту права на заборону катувань у кримінальному праві України практиці ЄСПЛ (ст. 3 Конвенції);

- з'ясувати відповідність захисту права на заборону рабства і примусової праці у кримінальному праві України практиці ЄСПЛ (ст. 4 Конвенції);

- проаналізувати відповідність захисту права на повагу до приватного і сімейного життя у кримінальному праві України практиці ЄСПЛ (ст. 8 Конвенції);

- здійснити порівняльно-правовий аналіз кримінального законодавства окремих зарубіжних держав у частині, що стосується відповідальності за порушення прав людини;

- внести пропозиції щодо вдосконалення законодавства України про кримінальну відповідальність та практики його застосування.

Об'єктом дослідження є відповідність кримінального права та законодавства України про кримінальну відповідальність практиці Європейського суду з прав людини.

Предметом дослідження є гармонізація кримінального права України з практикою Європейського суду з прав людини.

Методи дослідження. У процесі дослідження використані загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. При вирішенні поставлених завдань застосовувалися, зокрема, такі методи: формально-догматичний (застосовувався при тлумаченні кримінально-правових норм та окремих термінів і термінологічних зворотів), формально-логічний (слугував виявленню суперечностей понятійного апарату КК України щодо відповідальності за порушення прав та свобод людини практиці ЄСПЛ), метод системно-структурного аналізу (дозволив з'ясувати функціональні характеристики елементів системи КК України та практики ЄСПЛ, встановлення механізму гармонізації та її можливих результатів), порівняльний (використовувався при аналізі кримінального законодавства окремих зарубіжних держав, які передбачають відповідальність за порушення особистих прав та свобод людини, відповідних положень міжнародно-правових документів, а також практики ЄСПЛ), методи індукції та дедукції (застосовувався для аналізу практики ЄСПЛ і визначення змісту міжнародно-правових понять, конструювання певних висновків на основі загальних положень міжнародних актів), аналізу та синтезу (слугував для виділення конститутивних ознак складів злочинів, визначення можливих способів гармонізації), методи моделювання та прогнозування (використовувалися при обґрунтуванні необхідності врахування практики ЄСПЛ у кримінальному праві України, розробці рекомендацій теоретичного та прикладного характеру) статистичний (застосовувався при узагальненні матеріалів практики застосування судами України статей 69, 126, 127, 162, 163 КК України у процесі вирішення цього завдання використовувалися різноманітні формально-логічні процедури), соціологічний (слугував виявленню позиції суддів, працівників прокуратури, науково-педагогічних працівників щодо окремих питань гармонізації кримінального права України з практикою ЄСПЛ та їх ставлення до вдосконалення законодавства про кримінальну відповідальність у цій частині).

Дисертаційне дослідження враховує положення загальної теорії права, науки конституційного, міжнародного, цивільного, житлового права, філософії, лінгвістики, логіки та деяких інших наук. Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять результати соціологічного дослідження, у ході якого було проведене анкетування 200 осіб, з них 70 суддів, 110 працівників прокуратури, 20 науково - педагогічних працівників, проаналізовані матеріали кримінальних справ, які розглядали суди Львівської, Київської, Кіровоградської, Рівненської та Тернопільської областей, Автономної Республіки Крим, а також Верховний Суд України у порядку касаційного провадження протягом 2006-2011 років. Загалом вивчені матеріали 50 кримінальних справ.

Наукова новизна одержаних результатів полягає насамперед у тому, що дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням проблеми гармонізації кримінального права України з практикою Європейського суду з прав людини.

Дисертант сформулював низку положень, висновків і пропозицій, нових у концептуальному плані і важливих для юридичної практики. До положень, що мають наукову новизну, належать, зокрема, такі...

Уперше:

- обґрунтовано, що джерелом кримінального права України є така структурна частина рішення Європейського суду з прав людини як «правова позиція», що містить усталене тлумачення конвенційної норми;

- доведено, що «правова позиція» Європейського суду з прав людини застосовується при визначенні відповідності кримінального законодавства основоположним принципам міжнародного права, зокрема принципу верховенства права, у ході кримінально-правової кваліфікації (у такому випадку вона виступає додатковою нормативною (юридичною) підставою кваліфікації), при тлумаченні окремих кримінально-правових понять, для визначення меж кримінально-правової заборони щодо окремих складів злочинів;

- запропоновано спосіб подолання суперечностей у тлумаченні кримінально-правових понять, які мають автономне значення у практиці Європейського суду з прав людини, що відрізняється від відповідного національного тлумачення. Обґрунтовано, що у диспозиціях статей Особливої частини КК України, що забезпечують кримінально-правовий захист основоположних прав людини, має використовуватися понятійний апарат Конвенції. Правові позиції Європейського суду з прав людини щодо тлумачення автономних понять Конвенції є обов'язковими для врахування при з'ясуванні змісту таких понять у нормах КК України;

- аргументується доцільність внесення змін до ч. 1 ст. 3 КК України та формулювання її у такій редакції: «законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України, загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Норми чинного Кримінального Кодексу України застосовуються з урахуванням правових позицій Європейського Суду з прав людини».

Удосконалено:

- диспозицію ч. 1 ст. 126 КК України, яку дисертант пропонує доповнити такими злочинними наслідками як спричинення сильних моральних страждань, що дозволить провести термінологічну гармонізацію ч. 1 ст. 126 КК України з практикою Європейського суду з прав людини за ст. 3 Конвенції;

- дефініцію поняття «катування», під яким дисертант пропонує розуміти заподіяння тяжкого фізичного чи морального страждання, що дозволить здійснити термінологічну гармонізацію ч. 1 ст. 127 КК України з практикою Європейського суду з прав людини за ст. 3 Конвенції.

Набули подальшого розвитку:

- наукові погляди про множинність джерел кримінального права України. Констатовано, що джерелами кримінального права України потрібно визнавати Конституцію України, міжнародні договори, рішення Конституційного Суду України, нормативно-правові акти інших галузей права, практику Європейського суду з прав людини;

- положення про доцільність використання оціночних понять у кримінально-правових нормах лише у випадку неможливості конструювання таких норм за допомогою формально визначених понять, що відповідає принципу правової визначеності закону у практиці Європейського суду з прав людини, однак, необхідно намагатися виробляти його стандарт (еталон) тлумачення у правозастосовній практиці;

- пропозиція про необхідність виключення спеціальної конфіскації майна з санкцій статей Особливої частини КК України, що відповідає Конвенції та правовій позиції Європейського суду з прав людини;

- положення про необхідність передбачення у КК України такого привілейованого виду умисного вбивства, як убивство невиліковно хворого на його прохання, вчинене медичним працівником зі співчуття з метою позбавлення хворого болісних фізичних страждань, що викликані його невиліковною хворобою, доповнивши КК України ст. 1161;

- доцільність розширення змісту поняття «житло» шляхом віднесення до нього тих об'єктів, які визнаються житлом у рішеннях Європейського суду з прав людини (приміщення особи, яке пов'язане з її професійною діяльністю, житло фізичної особи, яке водночас є офісом очолюваної нею компанії, офіційний офіс кампанії, її філій або службових приміщень, офіс нотаріуса);

- наукові погляди щодо вдосконалення назви та диспозиції ст. 163 КК України, запропоновано викласти її у новій редакції з урахуванням таких положень: виключення з диспозиції ч. 1 цієї статті відкритого переліку при формулюванні предмета злочину та використання узагальнюючого терміна «таємниця кореспонденції», вказівка на її будь-який спосіб передачі, визначення поняття «кореспонденція» у примітці ст. 163 КК України;

- дефініція поняття «кореспонденція», під яким дисертант розуміє відомості конфіденційного характеру, які охороняються нормативно-правовими актами України та передаються шляхом використання будь-якого технічного способу передачі інформації.

Практичне значення одержаних результатів.

Сформульовані у роботі висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані: у законотворчості - у процесі вдосконалення законодавства про кримінальну відповідальність шляхом внесення змін та доповнень в окремі статті Загальної та Особливої частини КК України з метою гармонізації з практикою ЄСПЛ (лист Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України від 31 березня 2011 року №04-19/14-605 про впровадження результатів дисертаційного дослідження), у науково-дослідницькій діяльності - для подальшого вивчення питань, пов'язаних із процесом гармонізації кримінального права України з практикою ЄСПЛ, у практичній діяльності правоохоронних органів - як рекомендації щодо кваліфікації окремих злочинів (довідка про впровадження результатів дисертаційного дослідження у діяльність Апеляційного суду Львівської області), у навчальному процесі - при викладанні навчальної дисципліни «Кримінальне право», окремих спеціальних курсів акт впровадження у навчальний процес кафедри кримінального права та процесу Київського університету права НАН України від 02 червня 2011 року, акт впровадження у навчальний процес кафедри Інституту підвищення кваліфікації кадрів прокуратури Національної академії прокуратури України від 22 червня 2011 року, довідка про впровадження результатів дисертаційного дослідження Інституту інноваційних технологій і змісту освіти МОН молодь спорту, при підготовці відповідних розділів науково-практичних коментарів, підручників, навчальних та методичних посібників. Серед результатів дисертаційного дослідження - пропозиції про внесення змін та доповнень до КК України і проект Закону про внесення таких змін та доповнень.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на дев'ятьох науково-практичних конференціях: «Правова система України в світлі Європейського вибору» (м. Київ, 13 червня 2008 року), «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Косів, Івано-Франківської обл., 27-31 січня 2008 року), «Актуальні проблеми право творення в сучасній Україні» (м. Київ, 28 квітня 2011 року), «Актуальні проблеми право творення в сучасній Україні» (м. Алушта АРК, 29 квітня -1 травня 2010 року), «Проблеми та стан дотримання захисту прав людини в Україні» (м. Київ, 8 грудня 2010 року), «Сучасні проблеми правової системи України» (м. Київ, 28 жовтня 2010 року), «Кримінальна юстиція в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку» (м. Луганськ, 14 травня 2010 року), «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (Закарпаття, Міжгірський район, с. Верхній Студений, 28 січня-1 лютого 2010 року), «Теоретичні та прикладні проблеми кримінального права України» (м. Луганськ, 20-21 травня 2011 року).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 15 праць, 1 з яких є підрозділом колективної монографії, 5 з них - наукові статті у виданнях, визнаних фаховими ВАК України, і тези дев'яти доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, що включають десять підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 268 сторінок, з них додатки на 44 сторінках, список використаних джерел із 447 найменувань на 48 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність і новизна теми дисертаційного дослідження, виокремлюються предмет і об'єкт дослідження, окреслені методи дослідження.

Окрім цього, поставлено мету дослідження, на підставі якої виділені завдання, сформульовані положення, що становлять наукову новизну, висвітлюється практичне значення роботи, апробація отриманих результатів, кількість публікацій за темою дисертації.

Розділ 1 - «Місце Конвенції та практики ЄСПЛ у системі джерел кримінального права України» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 - «Стан дослідження проблем гармонізації кримінального права України з практикою ЄСПЛ у науці кримінального права» автор проаналізував науковий стан розробки проблем гармонізації кримінального права України з практикою ЄСПЛ у кримінально-правовій доктрині. На підставі проведеного аналізу виявлена ціла низка питань, вирішення яких у межах дисертації має важливе значення. До них, зокрема, належить: встановлення кількості джерел кримінального права України, коло рішень ЄСПЛ, які мають обов'язковий характер для України, співвідношення «автономних понять» ЄСПЛ з відповідними поняттями у національному праві України, нормативне значення правових позицій ЄСПЛ для кримінально-правової кваліфікації, можливість використовуватися у ході кваліфікації «автономних понять». На думку дисертанта, з'ясування окреслених питань дозволить визначити місце практики ЄСПЛ у національній правовій системі, їх значення для правотворення та правозастосування у галузі кримінального права України.

У підрозділі 1.2 - «Поняття та сутність джерел права» аналізуються теоретичні підходи до визначення поняття «джерело права», співвідношення понять «джерело права» та «форма права». На думку дисертанта, поняття «джерело права» є ширшим від поняття «форма права». Проаналізовані погляди науковців на формальні та матеріальні джерела права. Констатовано, що формальні джерела права є зовнішнім виразом правових норм та збігаються з поняттям «форма права», а матеріальні джерела - характеризують зміст правових норм. Визначено, що матеріальні джерела права стають формою права (формальним джерелом права) у випадку надання йому державою юридичної обов'язковості. Зроблений висновок, що практика ЄСПЛ - це матеріальне джерело права, вона повинна відображатися у формально-юридичних джерелах права.

Підрозділ 1.3 - «Види джерел кримінального права України» присвячений визначенню видів джерел кримінального права України. Враховуючи співвідношення джерел кримінального права та законодавства про кримінальну відповідальність, дисертант обґрунтовує висновок про множинний характер джерел кримінального права України, до яких віднесений не лише КК України, а й Конституція України, міжнародні договори, рішення Конституційного суду України, нормативно-правові акти інших галузей права, практика ЄСПЛ.

У підрозділі 1.4 - «Європейська Конвенція про захист прав та основоположних свобод людини та рішення Європейського Суду з прав людини як джерела кримінального права України» досліджується питання щодо можливості визнання Конвенції та практики ЄСПЛ джерелами кримінального права України. Встановлено, що Конвенція має як прямий, так і опосередкований вплив на кримінальне право України, що проявляється в урахуванні як тексту самої Конвенції, так і правових позицій ЄСПЛ як органу, який здійснює офіційне тлумачення конвенційних норм. Використання правових позицій ЄСПЛ при тлумаченні Конвенції та протоколів до неї є обов'язковим відповідно до підпункту b п. 3 ст. 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів.

Для визначення процедури врахування правових позицій ЄСПЛ у кримінальному праві України дисертант обрав термін «гармонізація» з-поміж інших термінів, які використовуються у теорії права («імплементація», «уніфікація», «адаптація», «апроксимація» тощо).

На підставі аналізу наукових поглядів, законодавства України констатовано, що рішення ЄСПЛ, винесені щодо України є обов'язковими до виконання. Одним із способів виконання рішення ЄСПЛ є здійснення заходів загального характеру, тобто, внесення змін у чинне законодавство, у тому числі і законодавство про кримінальну відповідальність. На думку дисертанта, рішення ЄСПЛ, винесені щодо інших держав - учасниць Конвенції, визнаються джерелом права та обов'язкові для України лише у частині врахування правових позицій ЄСПЛ. Обґрунтований висновок про те, що у випадку наявності таких рішень Україна має перевіряти національне законодавство щодо відповідності Конвенції та рішенням ЄСПЛ для запобігання аналогічним порушенням. Дисертант встановив, що ЄСПЛ у конкретній справі тлумачить норми Конвенції і створює особливу норму - норму тлумачення, яка вміщує «правову позицію» ЄСПЛ.

Автор наголошує на необхідності гармонізації термінології чинного КК України з понятійним апаратом Конвенції. Такий крок буде мати також важливе значення, оскільки дозволить тлумачити відповідні кримінально-правові поняття з урахуванням правових позицій ЄСПЛ.

Дисертант зробив висновок про те, що «правова позиція» ЄСПЛ застосовується при визначенні відповідності законодавства про кримінальну відповідальність основоположним принципам міжнародного права, зокрема, принципу верховенства права, у ході кримінально-правової кваліфікації (у такому випадку вона виступає додатковою нормативною (юридичною) підставою кваліфікації), при тлумаченні окремих кримінально-правових понять, для визначення меж кримінально-правової заборони щодо окремих складів злочинів.

Розділ 2 - «Окремі питання гармонізації інститутів загальної частини кримінального права України з практикою ЄСПЛ» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 - «Оціночні поняття та принцип правової визначеності закону у ст. 7 Конвенції та рішеннях Європейського суду з прав людини» дисертант розглядає проблему перспективи існування оціночних понять у КК України. Автор аналізує різні точки зору щодо дефініцій цих понять у теорії права загалом та у кримінально-правовій доктрині зокрема. Констатовано, що зміст оціночних понять, по-перше, невизначений у законі і, по-друге, конкретизується у ході правозастосування з урахуванням конкретних матеріалів справи. Проаналізовані точки зору науковців щодо доцільності існування оціночних понять у КК України.

Автор розглядає проблему існування оціночних понять у КК України крізь призму принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, що застосовує ЄСПЛ при розгляді конкретних справ. Визначено, що у рішеннях ЄСПЛ висуваються такі основні вимоги до якості закону, які забезпечують його правову визначеність:

1) доступність закону;

2) визначеність, конкретність його приписів;

3) передбачуваність закону.

На підставі аналізу рішень ЄСПЛ констатовано, що він висуває чіткі вимоги щодо визначеності і щодо національного кримінального законодавства. Так, у справі «Лійвік проти Естонії» зазначено, що суд цієї держави неправомірно засудив заявника за зловживання посадовим становищем (ст. 161 КК Естонії), оскільки у законодавстві цієї держави не визначено чітких критеріїв значної шкоди як суспільно небезпечного наслідку цього злочину.

Разом з цим, у багатьох рішеннях (зокрема, «Санді Таймс проти Сполученого Королівства», «Скоппола проти Італії» тощо) зазначається, що прагнення до абсолютної визначеності національних законів зумовлює їх негнучкість, а інтерпретація законів залежить від практики. У справі «Коккінакіс проти Греції» підкреслюється, що принципу правової визначеності відповідають такі закони, зміст яких є невизначеним, однак його можна встановити за допомогою судового тлумачення. При цьому відповідне судове рішення має бути кінцевим, не ставитися під сумнів (справа «Брумареску проти Румунії»), а саме судове тлумачення - достатньо чітким у переважній більшості справ, які розглядали національні органи (справа «Гавенда проти Польщі»).

Дисертант робить висновок, що оціночні поняття повинні використовуватися у тексті КК України лише у випадку неможливості конструювання кримінально-правової норми за допомогою формально визначених понять. Якщо оціночні поняття не мають достатньої конкретизації ні у законодавстві, ні у судовій практиці (особливо за наявності різних підходів до визначення їх змісту), то вони повинні виключатися з «термінологічного поля» КК України. Аргументується, що оціночні поняття не можуть використовуватися при конструюванні основних (простих) складів злочинів або бути підставою звільнення від кримінальної відповідальності. За наявності оціночних понять у КК України необхідно намагатися виробляти його стандарт (еталон) тлумачення, що унеможливить визнання положень КК України такими, що не відповідають принципу правової визначеності закону. При цьому важливо визначити шляхи юридичного оформлення правових стандартів тлумачення оціночних понять.

У підрозділі 2.2 - «Автономне поняття «майно» та конфіскація майна у світлі вимог Протоколу №1 до Конвенції та практикою Європейського суду з прав людини» автор проаналізував ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції, в якій закріплене право на мирне володіння майном то його можливі обмеження. Визначено, що поняття «майно», яке використовується у ст. 1 цього протоколу у практиці ЄСПЛ має автономне значення і може не збігатися з національним тлумаченням цього поняття. Зроблений висновок, що «майно» у рішеннях ЄСПЛ наділяється такими ознаками:

1) економічна цінність;

2) реальність (тобто, майно повинно бути наявним).

При цьому до майна були віднесені: усе майно особи, що може входити до складу спадщини та яке можна заповісти, тобто «наявне» майно (справа «Маркс проти Бельгії»), нерухомість (справа «Колишній Король Греції та інші проти Греції»), земельна ділянка та будинки (справа «Спорронг і Льоннрот проти Швеції»), прибутки, пов'язані з власністю, зокрема, рента (справа Мелахер проти Австрії»), рухоме майно (справа «Беєлер проти Італії», «Новоселецький проти України»), банківські внески (справа «Гайдук та інші проти України»), частка у пенсійному фонді (справа «Мюллер проти Австрії»), кошти (присуджені суми), належні до виплати на підставі остаточного і обов'язкового судового рішення (справа «Бурдов проти Росії»), активи, які можуть виникнути, зокрема на підстві позову про відшкодування шкоди (справа «Прессос Компанія Нав'єра С.А. та інші проти Бельгії»), правомірні очікування (законні сподівання) здійснювати певні дії відповідно до виданого державного органу дозволу (справа «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії»), майнові права, приватновласницькі інтереси (справа «Беєлер проти Італії»), акції компанії (справа «Совтрансавто - Холдинг проти України»), патенти, «гудвіл», тобто накопичені нематеріальні активи підприємства, інше майно, що становить економічну цінність. Запропоновано закріпити визначення поняття «майно» у примітці ст. 185 КК України, поширивши його на всі випадки використання цього терміна у КК України. Дисертант також аналізує практику ЄСПЛ щодо правомірності застосування спеціальної конфіскації майна. Її аналіз дозволив зробити висновок, що правова позиція ЄСПЛ щодо цього полягає у тому, що конфіскації підлягає лише те майно, яке є власністю винного та придбане ним злочинним шляхом (справа «Батлер проти Сполученого Королівства»). У зв'язку з вище викладеним запропоновано виключити вказівку на спеціальну конфіскацію майна з санкцій кримінально-правових норм.

Розділ 3 - «Гармонізація особливої частини кримінального права України з практикою ЄСПЛ» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 - «Захист права на життя у кримінальному праві України та практиці ЄСПЛ (ст. 2 Конвенції)» аналізується відповідність кримінально-правового захисту життя правовим позиціям ЄСПЛ. Визначено, що у його рішеннях, як правило, не визначається початковий та кінцевий моменти життя. Лише Європейська комісія з прав людини у рішенні по справі «Н. проти Норвегії» зазначила, що право на життя не належить дитині, яка ще повинна народитися. Однак, для держав-учасниць була залишена можливість визначати початковий момент життя людини у національному законодавстві. На підставі аналізу наукової літератури, законодавства України підтримана точка зору про те, що початковим моментом життя потрібно визнавати момент появи з організму матері частини тіла новонародженого за умови наявності у нього серцебиття.

Констатовано, що у рішеннях ЄСПЛ момент закінчення життя людини розглядається у контексті права людини на евтаназію. Доведено, що ЄСПЛ у своїй прецедентній практиці фактично визнав право людини на пасивну евтаназію. У справі «Претті проти Сполученого Королівства» зазначив, що право людини на життя не може включати право на смерть. Підтримана точка зору з приводу передбачення у КК України такого привілейованого виду умисного вбивства, як убивство невиліковно хворого на його прохання, вчинене медичним працівником зі співчуття з метою позбавлення хворого болісних фізичних страждань, що викликані його невиліковною хворобою. Запропоновано передбачити у санкції цієї статті покарання у виді обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Підрозділ 3.2 - «Захист права на заборону катувань у кримінальному праві України та практиці ЄСПЛ. (ст. 3 Конвенції)» присвячений аналізу правових позицій ЄСПЛ щодо визначення поняття «катування» та його відмежування від суміжних понять. Дисертант обґрунтовує, що при порівнянні визначення катування у КК України та практиці ЄСПЛ спостерігаються певні термінологічні невідповідності. Зокрема, ЄСПЛ вважає, що катування має супроводжуватися заподіянням тяжкого фізичного чи морального страждання. Водночас спричинення нетяжких фізичних чи моральних страждань не досягають катувань за рівнем тяжкості. У зв'язку з вище викладеними правовими позиціями ЄСПЛ вважаємо, що заподіяння потерпілому тяжких фізичних чи моральних страждань повинно визнаватися ознакою катування, а фізичних чи моральних страждань (нетяжких) - насильницьких дій, відповідальність за які передбачена у ст. 126 КК України «Побої та мордування».

У підрозділі 3.3 - «Захист права на заборону рабства і примусової праці у кримінальному праві України та практиці ЄСПЛ (ст. 4 Конвенції)» дисертант проаналізував відповідність кримінально-правового захисту права на заборону рабства та примусової праці у чинному КК України практиці ЄСПЛ. Обґрунтовано, що для запобігання можливим порушенням прав людини по ст. 4 Конвенції необхідно враховувати правові позиції ЄСПЛ та визначити, що такі поняття як рабство та підневільний стан, які використовуються як альтернативні види експлуатації людини у примітці 1 ст. 149 КК України «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини» тлумачаться та застосовуються при кримінально-правовій кваліфікації з урахуванням правових позицій ЄСПЛ. При цьому поняття, що закріплені у примітці 1 ст. 149 КК України як форми експлуатації людини (рабство, звичаї схожі з рабством, підневільний стан) містяться у ст. 4 Конвенції, що дозволяє говорити про відсутність термінологічних перепон для тлумачення цих понять при кримінально-правовій кваліфікації з урахуванням правових позицій ЄСПЛ.

Підрозділ 3.4 - «Захист права на повагу до приватного і сімейного життя у кримінальному праві України та практиці ЄСПЛ (ст. 8 Конвенції)» присвячений аналізу правових позицій ЄСПЛ щодо ст. 8 Конвенції. У ході дослідження встановлено, що у рішеннях ЄСПЛ поняття «житло» тлумачиться ширше, ніж у кримінальному праві України та включає житлове приміщення (окремі квартири та житлові будинки), в якому проживає заявник (справи «Прокопович проти Російської Федерації», «Бук проти Німеччини»), будинок, який належить іншій особі, якщо людина проживає в них протягом значного періоду або на щорічній основі (справа «Ментеш та інші проти Туреччини»), місце, де особа переважно мешкає, навіть якщо воно облаштоване особою під житло з порушенням національного законодавства (справа «Баклі проти Сполученого Королівства»), літні будинки та будинки для проведення відпустки (справа «Дімейдс проти Туреччини»), конкретне місце проживання, щодо якого особа мала достатньо тривалі зв'язки, навіть якщо заявник не проживав у ньому протягом тривалого часу (справи «Новоселецький проти України» «Гіллоу проти Сполученого Королівства», приміщення особи, яке пов'язане з її професійною діяльністю (діловий офіс типу адвокатського) (справа «Німітц проти Німеччини»), житло фізичної особи, яке водночас є офісом очолюваної нею компанії (справа «Чеппел проти Сполученого Королівства»), офіційний офіс кампанії, її філій або службових приміщень (справа «Кола Ест проти Франції»). Враховуючи таке широке тлумачення поняття «житло» у практиці ЄСПЛ, запропоновано розширити його зміст у кримінальному праві України. Констатовано, що втручанням органів держави у здійснення права на повагу до житла ЄСПЛ визнав: проникнення (входження) у той чи інший спосіб у нього людини (справи «Функе проти Франції», «Чепмен проти Сполученого Королівства», «Німітц проти Німеччини», «Мюррей проти Сполученого Королівства»), знищення житла (справа «Акдівар та інші проти Туреччини»), створення перепон ним користуватися: вигнання з житла (або видворення з держави) та заборона до нього (неї) повертатися (справи «Доган проти Туреччини», «Сливенко проти Латвії»), відмова у дозволі проживати в будинку (справа «Гіллоу проти Сполученого Королівства»), відмова в розміщенні будинку на певній території (справи «Чепмен проти Сполученого Королівства», «Баклі проти Сполученого Королівства»), створення незручностей ним користуватися: погіршення екологічної обстановки поблизу житла (справа «Лопез Остра проти Іспанії»), порушення тишини та спокою, бездіяльність державних органів щодо захисту права на повагу до житла. Дисертант обґрунтовує висновок, що таємниця кореспонденції характеризується такими істотними ознаками (з урахуванням ЄСПЛ):

1) це конфіденційна інформація особистого характеру, яка перебуває у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних осіб і поширюється за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов;

2) така конфіденційна інформація особистого характеру передається між фізичними особами, а також між фізичними особами і юридичними особами публічного та приватного права;

3) до таємниці кореспонденції, належать і матеріальні носії, і зміст такої інформації, що у них вміщений;

4) інформація, що міститься у кореспонденції охороняється нормативно правовими актами України;

5) конфіденційна інформація особистого характеру є предметом злочину, передбаченого ст. 163 КК України, незалежно від способу її передачі. На основі виокремлених ознак дисертант робить висновок, що «кореспонденція» - це відомості конфіденційного характеру, які охороняються нормативно-правовими актами України та передаються шляхом використання будь-якого технічного способу передачі інформації.

У практиці ЄСПЛ до способів порушення права на повагу до таємниці кореспонденції віднесені: прослуховування телефонних переговорів (справа «Класс проти ФРН», справа «Гювіг проти Франції»), перехоплення кореспонденції заявника до свого адвоката (справа «Фокслі Проти Сполученого Королівства»), цензура кореспонденції ув'язнених («справа Деміртепе проти Франції»), порушення кримінального провадження проти заявника на підставі прослуховування іншої особи (справа «Крюслен проти Франції»), порушення права на нецензуровану кореспонденцію із адвокатом чи з судовим органом (справи «Кемпбел проти Сполученого Королівства», «Доменічіні проти Італії», «Калогеро Діана проти Італії», «Кламецький проти Польщі», «А.В. проти Нідерландів», «Шоненбергер і Дурмац проти Швейцарії»), відсутність у національному праві належного захисту від зловживань у сфері перехоплення телефонних розмов (справа «Йордачі та інші проти Молдови»), незаконний перегляд кореспонденції заявників, чиє житло знаходилося на території виправної колонії та автоматично переглядалося з усією іншою вхідною кореспонденцією («Михайлюк та Петров проти України»). Проаналізовано, що з кожним роком ЄСПЛ у своїх рішеннях розширює перелік способів порушення права на повагу до таємниці кореспонденції. На підставі вище викладеного запропоновані відповідні зміни у КК України.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове рішення наукової проблеми, що виявилося у дослідженні гармонізації кримінального права України з практикою Європейського суду з прав людини. Основні висновки дисертаційного дослідження полягають у наступному:

1. Встановлено, що при розмежуванні поняття «право» та «закон» джерела права та джерела законодавства між собою різняться. При цьому до джерелами права є не лише нормативно-правові акти, а й інші суспільні регулятори, до яких належать прецедент, звичай, доктрина тощо;

2. Аргументовано, що джерела кримінального права мають множинний характер, тому КК України є не єдиним джерелом кримінального права. До джерел кримінального права України крім КК України належать міжнародні договори, Конституція України, Рішення Конституційного Суду України, загальновизнані принципи і норми міжнародного права, нормативно-правові акти інших галузей права; кримінальний право злочинний

3. Обґрунтовано, що Конвенція та практика ЄСПЛ є джерелом кримінального права України. З аналізу юридичної природи практики ЄСПЛ встановлено, що джерелом кримінального права України є правова позиція ЄСПЛ як структурна частина рішення ЄСПЛ, що містить загальні положення щодо тлумачення конвенційної норми. Доведено, що обов'язковими для врахування у кримінальному праві є правові позиції ЄСПЛ як у справах проти України, так і проти інших держав-учасниць Конвенції;

4. Запропоновано законодавчо визначити, що норми чинного Кримінального Кодексу України застосовуються з урахуванням правових позицій Європейського Суду з прав людини»;

5. Обґрунтовано, що правові позиції як складова рішень ЄСПЛ враховуються у кримінальному праві України у такий спосіб: визначають відповідність законодавства про кримінальну відповідальність основоположним принципам міжнародного права, зокрема принципу верховенства права, у ході кримінально-правової кваліфікації, при тлумаченні окремих кримінально-правових понять, визначення меж кримінально-правової заборони та внесення змін та доповнень до КК України;

6. Аргументовано необхідність гармонізації термінології КК України та Конвенції. Такий крок буде мати також велике практичне значення, оскільки дозволить тлумачити відповідні кримінально-правові поняття з урахуванням правових позицій ЄСПЛ;

7. Запропоновано доповнити КК України ст. 1161 такого змісту «Стаття 1161. Евтаназія»: Вбивство невиліковно хворого на його прохання, вчинене медичним працівником з мотивів співчуття з метою позбавлення хворого болісних фізичних страждань, які викликані його невиліковною хворобою». - карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого;

8. Запропоновано диспозицію ч. 1 статті 126 КК України викласти у такій редакції: «1. Умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичні страждання і не спричинили тілесних ушкоджень, або спричинили сильні моральні страждання»;

9. Запропоновано диспозицію ч. 1 ст. 127 КК України викласти у такій редакції: «Катування, тобто заподіяння тяжкого фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, або з метою покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також з метою залякування чи дискримінації його або інших осіб»;

10. Запропоновано викласти назву та ч. 1 ст. 163 КК України у такій редакції: «Стаття 163. Порушення таємниці кореспонденції особи». Умисне порушення таємниці кореспонденції особи, вчинене будь-яким способом, - карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі до трьох років.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Хім'як Ю.Б. Окремі питання впливу Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини на кримінальне право України / Ю.Б. Хім'як // Держава і право: зб. наук.пр. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2009. - Вип. 45. - С. 477-481.

2. Хім'як Ю.Б. Захист права на життя у практиці Європейського Суду з прав людини / Ю.Б. Хім'як // Науковий Вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. - 2009. - №4. - С. 336-344.

3. Хім'як Ю.Б. Оціночні кримінально-правові поняття та вимога визначеності закону у рішеннях Європейського суду з прав людини / Ю.Б. Хім'як // Вісник Національної академії прокуратури України. - 2011. - №2. - С. 65-70.

4. Хім'як Ю.Б. Захист права на повагу до житла у практиці Європейського Суду з прав людини (кримінально-правовий аспект) / Ю.Б. Хім'як // Часопис Київського університету права. 2010. - №3. - С. 261-265.

5. Хім'як Ю.Б. Гармонізація Кримінального кодексу України та практики Європейського Суду з прав людини / Ю.Б. Хім'як // Вісник Прокуратури. - 2011. - №6. - С. 65-71.

6. Хім'як Ю.Б. Вплив рішень Європейського Суду з прав людини на правотворення в галузі кримінального права / Ю.Б. Хім'як / Правоутворення в Україні: теоретико-методологічні та прикладні аспекти. - (Монографія). - За заг. ред. проф. Бошицького Ю.Л.: Київський університет права НАН України. - К.: вид-во Європейського ун-ту, 2010. - С. 579-591.

7. Хім'як Ю.Б. Спеціальна конфіскація майна та практика Європейського Суду з прав людини / Ю.Б. Хім'як // Проблеми та стан дотримання захисту прав людини в Україні: зб. матеріалів міжвуз. наук. практ. конф. у рамках проведення Всеукраїнського тижня права: до відзначення 90-річчя Національної академії внутрішніх справ, (м. Київ, 8 грудня 2010 року). - К.: НАВСУ, 2010. - С. 120-121.

8. Хім'як Ю.Б. Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, практика Європейського суду з прав людини в системі джерел кримінального права / Ю.Б. Хім'як // Теоретичні та прикладні проблеми кримінального права України: матер. міжнар. наук. практ. конф.: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка. - Луганськ, 2011. - С. 546-551.

9. Хім'як Ю.Б. Автономне поняття «майно» у практиці Європейського Суду з прав людини та в кримінальному праві України / Ю.Б. Хім'як // Актуальні проблеми право творення в сучасній Україні: зб. матеріалів Всеукр. наук. практ. конф., 29 квітня - 1 травня 2010, м. Алушта (АРК). - Київ, 2010. - С. 395-397.

10. Хім'як Ю.Б. З'ясування поняття «житло» у практиці Європейського Суду з прав людини та його врахування в кримінальному праві України / Ю.Б. Хім'як // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку: зб. матеріалів ХІ Міжнар. наук. практ. конф., (28 січня - 1 лютого 2010 р., Закарпаття, Міжгірський р-н, С. Верхній Студений) / (ред. кол. Ю.С. Шемшученко, Ю.Л. Бошицький та ін.). - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2010. - С. 574-577.

11. Хім'як Ю.Б. Судова практика як джерело кримінального права України: матеріали Всеукр. наук. практ. конф. молодих вчених «Правова система України в світлі Європейського вибору» 13 червня 2008 р / Ю.Б.Хім'як. - К.: Юридична думка. - 2008. - С. 434-437.

12. Хім'як Ю.Б. Захист права на заборону катувань у кримінальному праві України та практики Європейського суду з прав людини / Ю.Б. Хім'як // Актуальні проблеми право творення в сучасній Україні: зб. матеріалів ІІ Всеукр. наук. практ. конф., 28 квітня 2011. - Київ, 2011. - С. 195-196.

13. Хім'як Ю.Б. Покарання у виді конфіскації майна та практика Європейського суду з прав людини / Ю.Б. Хім'як // Сучасні проблеми правової системи України: зб. матеріалів ІІ Міжнар. наук. практ. конф., 28 жовтня 2010, м. Київ. / Київський ун-т права НАН України, - Випуск 2. - К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2010. - С. 288-289.

14. Хім'як Ю.Б. Рішення Європейського суду з прав людини як джерело кримінального права України / Ю.Б. Хім'як // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку: зб. матеріалів ІХ Міжнар. наук. практ. конф., (27.01-31.01.2008 р., м. Косів, Івано-Франківської обл.). - К.: Київ. ун-т права НАН України, 2008. - Вип. 9. - С. 411-413.

15. Хім'як Ю.Б. Питання гармонізації поняття «кореспонденція» у практиці Європейського суду з прав людини з кримінальним правом України / Ю.Б. Хім'як // Кримінальна юстиція в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку. Спеціальний випуск №6: у 3 ч. / Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка. - Луганськ, 2010. - ч. 1. - С. 249-251.

Размещено на Allbest.ru