Державне регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України

АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

25.00.02 - механізми державного управління

Державне регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості

Мірко Наталія Вікторівна

Київ 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України (м. Київ).

Науковий керівник - доктор економічних наук, доцент Царенко Оксана Вячеславівна, Академія муніципального управління, в.о. завідуючого кафедрою обліку і аудиту.

Офіційні опоненти: доктор наук з державного управління, професор Беззубко Лариса Володимирівна, Донбаська національна академія будівництва та архітектури, професор кафедри “Менеджмент організацій”;

кандидат наук з державного управління Алексеєва Катерина Андріївна, Київський національний лінгвістичний університет, старший викладач кафедри менеджменту.

Захист відбудеться 23 червня 2011 р. о 16 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.129.01 в Академії муніципального управління за адресою: 01042, Київ, вул. Івана Кудрі, 33, к. 220.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Академії муніципального управління (01042, Київ, вул. Івана Кудрі, 33).

Автореферат розісланий 19 травня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.П. Піддубна

1. Загальна характеристика роботи

промисловий резерв державний

Актуальність теми. В умовах посилення глобальної конкуренції та транснаціоналізації, поряд із втратою значної частки внутрішніх і зовнішніх ринків, загострюється проблема відновлення діяльності національних товаровиробників. Одним з найважливіших завдань держави на сучасному етапі розвитку є регулювання розвитку промислового виробництва, зокрема внутрішнього ринку продукції легкої промисловості. Багато в чому це обумовлено наростанням невизначеності економічного, технологічного й соціального середовища. На сучасному історичному етапі саме функціонування легкої промисловості дозволяє відтворити макроекономічні виміри регіональних економічних систем як найбільш соціально орієнтована, енергоефективна й наукоємна галузь, із швидким обігом капіталу, економічною віддачею, соціальним ефектом.

Як внутрішнє, так і зовнішнє середовище легкої промисловості ставлять жорсткі умови для побудови ефективних систем державного управління. Структурні зрушення, що відбулися в економіці з початку 90-х років, привели до того, що в галузі загострилися численні економічні та соціальні проблеми. Широкий імпорт товарів сприяє витісненню з ринку продукції легкої промисловості вітчизняного виробництва. Оскільки легка промисловість представлена практично у всіх регіонах України, а на підприємствах галузі традиційно зайнята більшість населення, то негативні процеси проявилися у вигляді формування анклавів застійної бідності, що веде до дестабілізації соціально-економічних відносин.

Ґрунтовне дослідження проблем державного регулювання розвитку промисловості здійснили у своїх працях вітчизняні вчені: Л.В. Беззубко, С.О. Біла, В.М. Геєць, В.Г. Горник, А.О. Дєгтяр, О.С. Ігнатенко, О.М. Кондрашов, М.Х. Корецький, О.М. Суходоля, та закордонні вчені: М. Альберт, І. Ансофф, Р. Нельсон, М. Портер, Р. Харрод та ін. Питання, пов'язані з розвитком легкої промисловості, розглядаються у працях О.М. Алимoва, О.І. Амоші, В.Н. Амітана, І.П. Булеєва, М.П. Бутка, М.П. Войнаренка, А.П. Гречан, І.М. Грищенка, В.П. Гончарова, М.П. Денисенка, М.М. Єрмошенка, М. Полякова, В.Я. Рубана, В.Ф. Столярова, О.В. Царенко, О.Ю. Чубукової, М.Г. Чумаченка та ін.

У дослідженнях вітчизняних і закордонних авторів наведені визначення основних понять, пов'язаних з державним регулюванням економічних систем, у тому числі легкої промисловості, сформовані й обґрунтовані принципи оцінки й аналізу розвитку відповідних механізмів. Однак можливості використання підходів сценарного планування в удосконалюванні методів державного регулювання економічних систем галузей, у тому числі легкої промисловості, залишаються маловивченими як у вітчизняній, так і закордонній літературі.

Недостатній рівень розроблення теоретико-методологічних підходів щодо формування внутрішнього ринку продукції легкої промисловості в контексті соціально-економічного зростання країни свідчить про об'єктивну необхідність подальшого дослідження зазначеної наукової проблеми. Саме цим зумовлений вибір теми дисертаційної роботи та її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження розвиває й доповнює інші науково-дослідні роботи, що виконані в Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України в межах комплексних тем “Економічний простір і динаміка розвитку продуктивних сил України” (державний реєстраційний номер 0106U005191) і “Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні” (державний реєстраційний номер 0107U004762). У виконанні науково-дослідних робіт участь автора полягає в удосконаленні механізмів державної підтримки розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості в Україні.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретичне обґрунтування й розробка пропозицій щодо вдосконалення системи державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості в Україні.

Для досягнення мети дослідження було вирішено такі завдання:

сформулювати базові положення теорії формування ринкової економічної системи як ключового елемента розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості;

поглибити і конкретизувати концептуальні основи державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості України;

дослідити світовий досвід державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості та можливості його використання в Україні;

визначити економічні проблеми розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості України та резерви підвищення результативності його регулювання;

удосконалити науково-методичні підходи до оцінювання органами державної влади рівня конкуренції та конкурентних переваг на галузевому товарному ринку;

здійснити оцінку інституціонального забезпечення державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості;

запропонувати структуру і функції організаційно-економічного механізму регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості;

обґрунтувати заходи щодо формування та розвитку внутрішнього ринку товарів легкої промисловості;

розробити механізми державної підтримки інноваційного забезпечення розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості.

Об'єктом дослідження є процес розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості.

Предметом дослідження є державне регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи становлять загальнонаукові прийоми досліджень і спеціальні методи, що ґрунтуються на сучасних наукових засадах управлінської та економічної наук. У роботі використано: логічний метод - для дослідження еволюції постановки проблеми й наступності її вирішення; абстрактно-логічний - для теоретичного узагальнення й формування висновків; економіко-статистичний - для аналізу сучасного стану державного управління розвитком внутрішнього ринку продукції легкої промисловості в Україні; методи аналізу і синтезу - для розробки системи інформаційно-аналітичного забезпечення розвитку інновацій; розрахунково-конструктивний - з метою удосконалення організаційно-економічного механізму реалізації інноваційних проектів; експериментальний - для розробки системи концептуальних положень і заходів стратегії розвитку інновацій в Україні; порівняльного аналізу - для зіставлення ефективних форм і механізмів державної підтримки розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості України.

Джерельною та статистичною базою дослідження є законодавчі акти Верховної Ради України, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, Київської обласної державної адміністрації, матеріали Комітету Регіонів Європейського Союзу, теоретичні та практичні напрацювання вітчизняних і зарубіжних учених, періодичні видання, статистичні збірники, матеріали науково-практичних конференцій.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею. Конкретний особистий внесок полягає в розробці концептуальних засад реалізації державної політики для забезпечення розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості України, науково-методичних підходів до оцінювання органами державної влади рівня конкуренції та конкурентних переваг на галузевому товарному ринку; удосконаленні класифікації провідних елементів інфраструктури внутрішнього ринку продукції легкої промисловості, методичних підходів до вибору засобів реалізації механізму регіональної політики економічного зростання внутрішнього ринку продукції легкої промисловості та оцінки його інституціонального забезпечення, понятійно-категоріального апарату теорії формування внутрішнього ринку, а саме:

уперше:

– запропоновано комплексний підхід щодо активізації внутрішнього ринку продукції легкої промисловості, який визначає концептуальні основи реалізації державної політики: зростання і підтримка малих підприємств галузі, прискорення модернізації устаткування і технологій, розширення сировинної бази, поліпшення якості продукції, диверсифікації, посилення конкуренції на внутрішньому ринку, виділення пріоритетних галузей і напрямів, інновації, формування і розвиток ринкової інфраструктури;

удосконалено:

– науково-методичні підходи до оцінювання органами державної влади рівня конкуренції та конкурентних переваг на галузевому товарному ринку, що, на відміну від традиційних, враховують репрезентативну базу даних (платоспроможний попит, зовнішньоекономічний баланс, ефективність макроекономічного регулювання), пріоритети розвитку легкої промисловості та можливості зміцнення її конкурентних позицій у регіонах (підвищення якості продукції, розміщення замовлень, навчання працюючих фахівців, переозброєння підприємств, організація збуту продукції);

– класифікацію провідних елементів інфраструктури внутрішнього ринку продукції легкої промисловості за критеріями системно-функціонального призначення потенціалу державного регулювання, зокрема: організаційний, матеріальний, інформаційний, фінансово-кредитний, кадровий та нормативно-правовий;

– методичні підходи до вибору засобів реалізації механізму регіональної політики економічного зростання внутрішнього ринку продукції легкої промисловості, що, на відміну від існуючих, враховують інституціональні та інноваційні регулятори трансформацій потенціалу легкої промисловості в межах промислового комплексу країни;

дістали подальшого розвитку:

– методологічні принципи ідентифікації та формування внутрішнього ринку продукції легкої промисловості країни, відмінність яких від усталених полягає у: поєднанні структурного, поведінкового та функціонального підходів для класифікації типів конкуренції; використанні ринкового та ресурсного підходів для обґрунтування структури організаційно-економічного механізму регулювання діяльності легкої промисловості з визначенням: засобів поширення й підтримки конкурентного середовища; інфраструктурних інститутів ринку; інструментів регулювання обсягу грошової маси в обігу;

– зміст дефініції «державне регулювання розвитку внутрішнього ринку галузі» як системного механізму цілеспрямованої державної підтримки розвитку легкої промисловості з обґрунтуванням пропозицій щодо забезпечення процесу розширеного відтворення стратегічного потенціалу, в основу яких покладено сутність економічних суперечностей розвитку продуктивних сил, вдосконалення інституціональних та організаційних механізмів, загальних зв'язків, властивостей і тенденцій для подальшого збільшення ємності внутрішнього ринку продукції легкої промисловості країни;

– методичні підходи до оцінки інституціонального забезпечення державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості з виділенням таких блоків, як: невизначеність формальних процедур; викривленість неформальних правил; недосконалість системи контролювання; суб'єктивний вплив політичних організацій; адміністративні інституціональні бар'єри; нерозвиненість суспільних форм захисту підприємництва і споживачів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблені й науково обґрунтовані теоретичні положення, висновки за результатами дослідження можуть бути застосовані для удосконалення державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості.

Результати дисертаційного дослідження використані при підготовці Програм стабілізації та регіонального розвитку Київської області в напрямах: створення економічних стимулів та інституційного режиму для заохочення й ефективного використання досягнень науки в промисловості; розбудови ефективної відновлювальної системи, що об'єднує компанії, дослідні центри, університети, венчурні підприємства та інші організації в галузі; формування динамічної інформаційної інфраструктури та конкурентного інформаційного сектора промисловості (довідка № 8-1/133 від 17.02.2010 р.). Пропозиції щодо підвищення ролі науки в структурних трансформаціях та розробки інноваційної стратегії економічного розвитку легкої промисловості використані Міністерством промислової політики України (довідка № 81-720/1-5 від 15.01.2010 р.).

Запропоновані в дисертаційній роботі теоретичні положення використані в навчальному процесі Академії муніципального управління при розробці програм навчальних курсів з державного управління та державного регулювання економіки, економічної теорії, інституціональної економіки (довідка № 142 від 22.01.2010 р.).

Особистий внесок здобувача. Теоретичні обґрунтування, практичні рекомендації, висновки та пропозиції, які отримані в ході проведення досліджень, розроблено здобувачем самостійно.

Апробація результатів дослідження. Результати досліджень пройшли обговорення та знайшли схвалення на науково-практичних конференціях: “Методологія та практика менеджменту на порозі ХХІ століття: загальнодержавні, галузеві та регіональні аспекти” (м. Полтава, 2006), “Теорія та практика державного управління в умовах євроінтеграції” (м. Луцьк, 2006), “Стратегія забезпечення сталого розвитку України” (м. Київ, 2008), “Інноваційний розвиток економіки і фінансів України в умовах глобалізації” (м. Хмельницький, 2008), “Сучасні виклики для України у сфері політики, економіки та права в умовах глобалізації” (м. Ірпінь, 2010).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковано в 15 наукових працях, загальним обсягом 5,8 обл.-вид. арк., у тому числі в 7 статтях у наукових фахових виданнях з державного управління, 3 - в інших виданнях та 5 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації - 237 сторінок комп'ютерного тексту, що містить 17 рисунків, 29 таблиць. Список використаних джерел із 238 найменувань викладено на 21 сторінці, 10 додатків - на 17 сторінках.

2. Основний зміст роботи

У вступі розкрито сутність і стан питання; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну цінність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі -- “Теоретико-методологічні засади державного регулювання розвитком внутрішнього ринку продукції легкої промисловості” -- досліджено еволюцію та генезис теорії формування внутрішнього ринку, узагальнено й систематизовано її понятійно-категоріальний апарат, розкрито концептуальні основи державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості України, проаналізовано світовий досвід державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості та можливість його використання в Україні.

У розділі досліджено еволюцію теорії формування ринку на основі огляду існуючих підходів, сформованих у межах теорії конкуренції школами класичної та неокласичної політекономії, представники яких опрацювали моделі чистої монополії, досконалої, монополістичної та олігополістичної конкуренції. Показано, що сукупність цих моделей утворює теоретичний інструментарій для аналізу конкретних реальних ринків і розробки заходів щодо їх регулювання або, навпаки, дерегулювання. Виділено функції, які виконує ринок (регулююча, ціноутворювальна, стимулююча, розподільна, інформаційна, посередницька, сануюча тощо), з урахуванням яких роль ринку зводиться до знаходження оптимального вирішення проблем що, як і для кого виробляти; забезпечення рівноваги попиту та пропозиції і збалансованого розвитку економіки; диференціації товаровиробників з точки зору ефективності їх діяльності. Доведено, що принципи державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості можна визначити такі, що зумовлені потребами розвитку промислової галузі науково обґрунтовані фундаментальні положення стратегічного характеру, які відбивають специфіку соціально-економічних та юридичних особливостей механізму державного управління зазначеною галуззю. Виділені наступні принципи: підпорядкованість управління забезпеченню інтересів економічної безпеки держави, складовою якої є промислова безпека, з урахуванням стратегічного характеру цієї галузі; спрямованість управління на врахування інтересів споживачів; оптимальне поєднання прямих (адміністративних) та непрямих (економічних) методів управління; пріоритет у механізмі державного управління загальної функції регулювання та спеціальних функцій регулятивного характеру; забезпечення наближення управління галуззю до стандартів та вимог ЄС.

Завдяки 3-м домінуючим у сучасній західній економічній теорії підходам - структурного, поведінкового та функціонального, - конкуренція у ринковій економіці визначається або як процес, або як статичне явище. Вивчення генезису теорії внутрішнього ринку дозволяє визначити досягнення нею етапу інтеграції ринкового та ресурсного підходів через забезпечення стратегічного успіху підприємств легкої промисловості, який залежить, з одного боку, від вміння вчасно відстежувати релевантні зміни у конкурентному середовищі, з іншого - розвивати власні ключові компетенції адекватно до цих змін. Розглянуто сутність і визначено поняття соціально-економічної категорії “внутрішній ринок продукції легкої промисловості”, який являє собою частину національного ринку та є системою економічних відносин між виробниками-резидентами національної економіки та споживачами, що діють на економічній території країни.

Узагальнюючи наявні теоретичні здобутки, запропоновано дефініцію “державне регулювання розвитку внутрішнього ринку галузі” тлумачити як системний механізм цілеспрямованої державної підтримки розвитку легкої промисловості з обґрунтуванням пропозицій щодо забезпечення процесу розширеного відтворення стратегічного потенціалу, в основу яких покладено сутність економічних суперечностей розвитку продуктивних сил, вдосконалення інституціональних та організаційних механізмів, загальних зв'язків, властивостей і тенденцій для подальшого збільшення ємності внутрішнього ринку продукції легкої промисловості країни.

Розкрито, що інтегральною метою державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості в Україні повинно бути забезпечення ефективного розвитку легкої промисловості та економіки України в контексті забезпечення промислової безпеки держави. Обґрунтовано, що важливим стратегічним напрямом розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості є стратегія економічного протекціонізму, яка включає комплекс заходів щодо забезпечення засобами держави рівноправної конкуренції на внутрішньому ринку країни протягом перехідного періоду та передбачає реалізацію політики цілеспрямованого сприяння розвитку ефективних вітчизняних виробництв, національного капіталу, який діє в рамках чинного законодавства, зростання доходів та рівня споживання населення України, активну підтримку становлення в Україні сучасної конкурентоспроможної ринкової економічної системи.

Доведено, що державне регулювання розвитком внутрішнього ринку продукції легкої промисловості країни спрямовано на формування конкурентного ринкового середовища, що базується на наступних концептуальних положеннях: стимулюванні створення виробничою системою легкої промисловості ефективної сукупної пропозиції; стимулюванні збільшення обсягів попиту на товари кінцевого споживання; стимулюванні інвестиційного попиту та створення системи виробничого фінансування капітальних вкладень; звільнення ринку від безпрецедентного державного втручання в ринковий механізм шляхом вдосконалення низки законів, що пригнічують конкуренцію між виробниками і узаконюють знищення вітчизняного товаровиробника. Доведено, виходячи з принципу пріоритетності державних інтересів, що вирішальну роль у регулюванні внутрішнього ринку продукції легкої промисловості та подолання кризових явищ у галузі має відігравати держава шляхом реалізації засобів поширення й підтримки малого бізнесу, активізації засобів впливу і системоутворювальних регуляторів, інноваційних інфраструктурних інститутів ринку та відповідних інструментів стимулювання.

Вивчивши світовий досвід державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості інших країн, виявлено необхідність його використання для України, зокрема безконтрольна лібералізація цін привела до порушення грошового обігу, недоліку платіжних засобів. Негативна ситуація, що склалася, вимагає від Уряду України швидкого введення в економічну політику ефективного механізму регулювання цін. Наголошено, що корисним для України є закордонний досвід в сфері інвестиційної діяльності для стимулювання капітальних інвестицій. Запропоновано застосовувати переважно податкові стимули, які дозволяють компаніям витрачати більшу частину свого прибутку й амортизації на вкладення в основний капітал. У якості фінансових засобів доцільно використовувати довгострокові кредити фінансових установ, розміщення облігацій і акцій на ринках капіталу. Показано, що державної підтримки потребують заходи з реорганізації підприємств галузі, організації підготовки кадрів середньої й вищої ланки управління.

У другому розділі -- “Аналіз та оцінка результатів державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості” -- визначено економічні проблеми розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості України і резерви підвищення ефективності, проведено аналіз сучасного стану державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості України, здійснено оцінку інституціонального забезпечення державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості.

Здійснено комплексний аналіз процесів розвитку та регулювання легкої промисловості Донецького, Придніпровського, Карпатського, Подільського, Поліського економічних районів з метою виявлення резервів підвищення її конкурентних переваг. На підставі ретроспективного аналізу розвитку легкої промисловості України у цілому та її регіонах визначено, що галузь практично за минулі роки вичерпала фактори економічного зростання, коли ставки робилися на імпортозаміщення. Накопичені проблеми у галузі та відсутність системного підходу до реформування легкої промисловості регіонів спричиняє невиправдано повільний її розвиток та зумовлює глибокі диспропорції між якісними і ціновими показниками продукції легкої промисловості на внутрішньому регіональному ринку країни. Серед регіонів основними виробниками продукції легкої промисловості можуть бути Карпатський, Подільський, Поліський райони, в яких виробляється 40,1 % продукції легкої промисловості країни. Найнижчі показники має Донецький, Придніпровський райони, частка виробництва галузі якого становила 16,0% від загальнодержавного рівня (проте порівняно з 1990 р. вона знизилася у 1,3 рази). Слід відмітити, що оновлення виробничого потенціалу за регіонами здійснюється за рахунок введення нових ОВЗ при низькому коефіцієнті вибуття. Екстенсивний характер відтворювального процесу призвів до збільшення зношеності ОВЗ легкої промисловості за 1990 - 2009 рр. - з 25,1 % до 45,9 %. У підгалузевому розрізі протягом 2008 р. зношеність ОВЗ склала: у текстильному виробництві та виробництві готового одягу, хутра та виробів з хутра - 46,6 %; шкіри та шкіряного взуття - 41,1 %.

Обсяги інвестицій в основний капітал легкої промисловості протягом тривалого часу залишаються найнижчими серед галузей промисловості. Частка інвестицій у легку промисловість від загального їх обсягу знизилася з 1,2 % у 2001 р. до 0,7 % у 2008 р. Вітчизняні та іноземні інвестори у 2008 р. надавали перевагу Львівській, Хмельницькій, Закарпатській областям. Найнижча питома вага обсягу інвестицій в основний капітал легкої промисловості в структурі інвестицій переробної промисловості України у 2008 р. спостерігалася у Донецькому, Придніпровському районах. Діагностика фінансово-економічного потенціалу приводить до висновку, що кризові явища відчуваються у зв'язку з: недостатністю у досліджуємих економічних районах інтегрованих виробничих структур; відсутністю регіональних відділень центральних галузевих асоціацій. Зазначене не дає змогу виконувати функції державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції галузі в цілому, позбавляє підприємства додаткової підтримки в питаннях взаємодії з державними і місцевими органами управління промисловим зростанням.

З'ясовано, що саме для легкої промисловості регіонів характерна менш виражена територіальна спеціалізація, оскільки вона є обслуговуючою, додатковим виробництвом. Проте, у останньої зазначено падіння індексів обсягів промислової продукції, хоча вона і є найбільш енергоефективною із видів економічної діяльності, відіграє регіонально- й системоутворювальну роль при інтенсифікації процесів регенерації та поширення системно-універсальних потенціалів.

Результати оцінювання дали змогу встановити обмеження щодо використання статистичного аналізу до моніторингу рівня конкуренції. Це зумовило необхідність застосування комплексного підходу до прогнозно-аналітичної оцінки конкурентних переваг на галузевому товарному ринку та експертного методу для узагальнення даних, що стосуються предмета дослідження. У розділі вибіркову сукупність складали 64 підприємства легкої промисловості Запорізької та Івано-Франківської областей, кількісна оцінка забезпечила екстраполяцію параметричних характеристик на генеральну сукупність. Результати свідчать: абсолютний рівень конкуренції загалом по галузі невисокий; у Івано-Франківській області агреговані оцінки рівня конкуренції як з боку українських виробників, так і підприємств дальнього зарубіжжя на 10 % вище, ніж загалом по Україні. На етапі оцінювання конкурентних переваг продукції місцевого виробництва порівняно з показниками по Україні, дальнього та ближнього зарубіжжя обчислено агреговані значення конкурентних переваг (розраховані за оцінками керівників підприємств), які засвідчили сприятливу тенденцію для розвитку в Івано-Франківській області хутрово-хутряної підгалузі на місцевій сировині. За оцінками керівників підприємств галузі, репрезентативними факторами, що посилюють конкуренцію на ринках збуту, є: скорочення внутрішнього платоспроможного попиту (І місце); низькі ціни імпортних товарів; зростання обсягу імпортних товарів. Інтерпретація отриманих результатів дала змогу вказати на параметри розвинутості виробництва легкої промисловості у Запорізькій та Івано-Франківській областях з погляду самих виробників, що суттєво розширює склад і поліпшує інформативність показників. Відтак, зазначено, що обстеження товарних ринків легкої промисловості регіонів є основою для: визначення домінант загальноконкурентних стратегій державного регулювання розвитку на галузевому ринку країни; усунення недоліків у функціонуванні сучасного регіонального ринку товарів легкої промисловості; розроблення системи заходів з формування та розвитку регіонального галузевого ринку.

В умовах нарощення ризику, невизначеності та динамічності бізнес-ситуацій гармонізації внутрішнього ринку продукції легкої промисловості сприяє застосування інструментарію державного регулювання. Ефективність регіональної політики визначається цілим рядом конститутивних факторів, серед яких найбільш вагомим є інституціональний. Сьогодні можна стверджувати, що на шляху ринкового, міжгалузевого і внутрішньогалузевого руху капіталів у транзитивних економіках стоять не лише перепони територіального і монополістичного характеру, а, головним чином, перепони, що виникають через недосконалість інституціонального середовища, що призводить до різного роду викривлень у конкурентному середовищі, створює нерівні правила гри для різних суб'єктів господарювання, викликає зростання трансакційних витрат.

Основними інституціональними факторами, що негативно впливають на формування внутрішнього ринку продукції легкій промисловості країни, сьогодні залишаються адміністративні бар'єри і державна допомога певним галузям промисловості. Систематизовано існуючі проблеми інституціонального середовища у легкій промисловості регіонів Україні з виділенням таких блоків, як: надмірна нестабільність формальних правил; викривлення системи неформальних правил у бік корупції; недосконалість судової системи як системи санкцій за невиконання правил; проблеми політичних організацій, що виявляються у створенні адміністративних інституціональних бар'єрів на шляху розвитку конкуренції; нерозвиненість громадських організацій по захисту підприємців і покупців.

У третьому розділі -- “Напрями удосконалення державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості” -- запропоновано науково-методичні підходи до мобілізації резервів промислового зростання та методи державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості країни, обґрунтовано набір заходів щодо формування і розвитку внутрішнього ринку товарів легкої промисловості, розроблено механізми державної підтримки інноваційного забезпечення розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості.

Наголошено, що механізм вдосконалення державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості в сучасних умовах повинен бути заснований на створенні зовнішніх умов ефективного входження підприємств галузі в ринок та їх ефективного функціонування в умовах ринкової економіки.

Визначена структура організаційно-економічного механізму регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості, обґрунтовані його рівні, принципи реалізації дії, ресурси та інструментарій. Основними елементами цієї субструктури є: система формування і підтримки конкурентного середовища, що включає інструменти антимонопольного регулювання, розвитку малого і середнього бізнесу, антидемпінгової політики, захисту вітчизняних товаровиробників; система, яка регулює розміри грошової маси в обігу, що включає інструмент кредитно-грошової політики; система інфраструктурних інститутів ринку, що обслуговують легку промисловість регіонів (рис. 1). Для розвитку інфраструктурних інститутів ринку легкої промисловості регіонів необхідна активізація державної дії на прискорення формування регіональної ланки нормативно-правового регулювання елементів інфраструктури з участю державних органів управління у фінансуванні регіональних програм, інвестиційних проектів.

Результати дослідження дозволили обґрунтувати набір заходів щодо формування і розвитку внутрішнього ринку товарів легкої промисловості, його інфраструктури, що включає: ув'язку промислової політики з політикою розвитку галузевого товарного ринку; вдосконалення механізму господарських зв'язків торгівлі з виробництвом; розробку цільових програм розвитку галузі й розширення асортименту галузевої продукції; градацію галузевих підприємств на “стартові”, “які стійко розвиваються” та “які прогресують” для визначення доцільності й пріоритетності різних форм допомоги з боку держави і позабюджетних організацій; пропозиції щодо захисту внутрішнього ринку.

Оскільки для внутрішнього ринку продукції легкої промисловості характерним є низький рівень культури ринкових відносин, нерозробленість нормативно-правового забезпечення, значний вплив кримінальних структур, загострення проблеми збуту продукції, то нами пропонується: комплексний розвиток регіональних внутрішніх ринків і формування надійної інфраструктурної бази; класифікацію основних елементів інфраструктури ринку легкої промисловості економічних районів за комплексами потенціалів: організаційний, матеріальний, інформаційний, фінансово-кредитний, кадровий, нормативно-правовий, з їх градацією на “раніше існуючі”, “нові” та “ті, яких бракує”. Пропонована класифікація елементів інфраструктури розглянута за двома класифікаційними ознаками: функціональною та за рівнем розвитку інфраструктури. Виділення елементів інфраструктури в окрему групу “ті, яких бракує” дає змогу визначити перспективні напрями розвитку інфраструктури регіонального ринку та реалізації регіональної політики.

Розроблено механізми державної підтримки інноваційного забезпечення розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості, які включають: 1) регулятори підтримки та розвитку малого і середнього підприємництва (це стосується підприємств швейної промисловості); 2) засоби прискорення модернізації та техніко-технологічного переозброєння галузі (введення спрощеного порядку консервації незавантажених потужностей зі звільненням активів від оподаткування, зменшення ставки податку на прибуток при виведенні з експлуатації застарілого і зношеного обладнання, врахування у собівартості додаткової амортизації переоцінених ОВЗ); 3) методи організаційно-економічного характеру для формування та розвитку інфраструктури ринку обладнання, що було у використанні; сприяння підприємствам малого і середнього бізнесу в придбанні такої техніки; звільнення їх від мита та ПДВ на технологічне обладнання, що не виробляється в Україні і закуповується за її межами; 4) важелі державного регулювання економіки для створення підприємств за державної участі в лізингу обладнання для легкої промисловості регіонів з субсидованим відсотком за кредит, венчурних підприємств та використання корпоративного венчурінгу, завдяки якому з'єднуються: процес швидкого реагування на зміни ринку та упровадження прогресивних технологій, комерційний, фінансовий і технічний потенціал крупних компаній, оптимізація механізму збору та розповсюдження науково-технічної інформації шляхом трансферту технологій.

За результатами діагностики ефективності функціонування системи управління трансфертом сучасних технологій на внутрішньому ринку продукції легкої промисловості, запропоновано: а) створення галузевої міжфірмової інфраструктури: ринку консультацій, центрів демонстрацій нових видів вітчизняної і зарубіжної продукції, обміну науково-технічною інформацією щодо власних вітчизняних розробок; б) ухвалення нового проекту Закону України “Про мале підприємництво” та його домінант із: раціональним розподілом функцій між центральними, регіональними і місцевими органами державної влади; делегуванням широких повноважень на рівень адміністративно-територіальних одиниць та органів місцевого самоврядування при збереженні за центральними органами загальних координаційних функцій, що забезпечують єдність економічного простору і господарського регулювання; визначенням ієрархічної інфраструктури підтримки малого бізнесу.

Висновки

У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в обґрунтуванні вдосконалення системи державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості в Україні та розробленні відповідних практичних рекомендацій. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати наступні висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.

1. Визначено, що витоками розвитку теорії формування ринку виступають методологічні підходи, сформовані в межах теорії конкуренції школами класичної та неокласичної політекономії, представники яких опрацювали моделі ринкових структур: чистої монополії, досконалої, монополістичної та олігополістичної конкуренції. Сукупність цих моделей утворює науковий інструментарій для аналізу конкретних реальних ринків і розробки заходів щодо їх державного регулювання або, навпаки, дерегулювання. Узагальнюючи наявні теоретичні здобутки, запропоновано дефініцію “державне регулювання розвитку внутрішнього ринку галузі” тлумачити як системний механізм цілеспрямованої державної підтримки розвитку легкої промисловості з обґрунтуванням пропозицій щодо забезпечення процесу розширеного відтворення стратегічного потенціалу, в основу яких покладено сутність економічних суперечностей розвитку продуктивних сил, вдосконалення інституціональних та організаційних механізмів, загальних зв'язків, властивостей і тенденцій для подальшого збільшення ємності внутрішнього ринку продукції легкої промисловості країни.

2. Доведено, що державне регулювання розвитком внутрішнього ринку продукції легкої промисловості країни спрямоване на формування конкурентного ринкового середовища, що базується на наступних концептуальних положеннях: стимулюванні створення виробничою системою легкої промисловості ефективної сукупної пропозиції; стимулюванні збільшення обсягів попиту на товари кінцевого споживання; стимулюванні інвестиційного попиту та створення системи виробничого фінансування капітальних вкладень; звільненні ринку від безпрецедентного державного втручання в ринковий механізм шляхом вдосконалення низки законів, що пригнічують конкуренцію між виробниками і узаконюють знищення вітчизняного товаровиробника. Доведено, виходячи з принципу пріоритетності державних інтересів, що вирішальну роль у регулюванні внутрішнього ринку продукції легкої промисловості та подоланні кризових явищ у галузі має відігравати держава шляхом реалізації засобів поширення й підтримки малого бізнесу, активізації засобів впливу і системоутворювальних регуляторів, інноваційних інфраструктурних інститутів ринку та відповідних інструментів стимулювання.

3. Виявлено необхідність дослідження світового досвіду державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості інших країн та його використання для України. Негативна ситуація, що склалася, вимагає від Уряду України швидкого введення в економічну політику ефективного механізму регулювання цін. Наголошено, що корисним для України є закордонний досвід в сфері інвестиційної діяльності для стимулювання капітальних інвестицій. Запропоновано застосовувати переважно податкові стимули, які дозволяють компаніям витрачати більшу частину свого прибутку й амортизації на вкладення в основний капітал. У якості фінансових засобів доцільно використовувати довгострокові кредити фінансових установ, розміщення облігацій і акцій на ринках капіталу. Показано, що державної підтримки потребують заходи з реорганізації підприємств галузі, організації підготовки кадрів середньої й вищої ланки управління.

4. Здійснено комплексну прогнозно-аналітичну оцінку розвитку та результативності регулювання внутрішнього ринку продукції легкої промисловості країни з метою виявлення резервів промислового зростання та підвищення ефективності виробництва. Накопичені проблеми у галузі та відсутність системного підходу до реформування легкої промисловості спричиняє невиправдано повільний її розвиток та зумовлює глибокі диспропорції між якісними і ціновими показниками продукції на внутрішньому регіональному ринку країни. Виявлено найбільш суттєві чинники, що стримують ефективний розвиток внутрішнього ринку продукції легкої промисловості, серед яких такі: засилля внутрішнього ринку імпортними товарами легкої промисловості, в тому числі зі заниженою митною вартістю та товарами “секонд-хенд”; відсутність ефективного власника; відсутність сприятливих умов для закупівлі технологічного обладнання, яке не виробляється в Україні; розукрупнення швейних, трикотажних та взуттєвих підприємств на дрібні виробництва, що переходять на єдиний податок або у тіньове виробництво; низька заробітна плата працівників галузі тощо.

5. За результатами аналізу сучасного стану державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості України обґрунтована необхідність оцінювання рівня конкуренції та конкурентних переваг на галузевому товарному ринку, що базуються на методиці діагностики, яка враховує репрезентативні фактори впливу, пріоритетні напрями розвитку галузі та зміцнення її конкурентних позицій. Дослідно-експериментальна перевірка адекватності пропонованого інструментарію дозволила: отримати узагальнені дані щодо рівня конкуренції на регіональних галузевих ринках на прикладі Запорізької та Івано-Франківської областей; порівняти отримані результати з ситуацією у легкій промисловості України в цілому. Інтерпретація параметричних значень засвідчила кількісну оцінку розвиненості внутрішнього ринку продукції легкої промисловості з погляду самих виробників за фактором “конкурентні переваги”, що суттєво поліпшує інформативність бази даних для прогнозування.

6. Удосконалено методичні підходи до оцінки інституціонального забезпечення державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості з виділенням таких блоків, як: нестабільність системи формальних правил (з одного боку, у формальних правилах недостатньо визначено права власності, що призводить до зростання трансакційних витрат, з іншого - формальні правила не завжди доповнюють вже існуючі формальні та вступають у конфлікт з неформальними правилами); викривлення системи неформальних правил(з одного боку, правила професійної етики конкуренції ще не затвердилися, з іншого - серед неформальних правил чільне місце займає корупція); недосконалість системи санкцій за невиконання правил; проблеми політичних організацій з одного боку, створювані державою інституціональні адміністративні бар'єри відволікають ресурси, необхідні для повноцінного розвитку підприємництва, з іншого - державна допомога галузям промисловості призводить до порушення рівності ведення конкурентної боротьби; нерозвиненість суспільних організацій для захисту підприємців і покупців.

7. Запропоновано структуру і функції організаційно-економічного механізму регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості, обґрунтовані його рівні, принципи реалізації дії, ресурси та інструментарій. Основними елементами цієї субструктури є системи: формування і підтримки конкурентного середовища, що включає інструменти антимонопольного регулювання, розвитку малого і середнього бізнесу, антидемпінгової політики, захисту вітчизняних товаровиробників, індикативного планування, взаємодії із спорідненими та підтримуючими галузями; інфраструктурних інститутів ринку легкої промисловості, що включає інструменти економічного і нормативно-правового регулювання; регулювання розміру грошової маси в обігу, що включає інструменти кредитно-грошової політики, підтримки рівня внутрішніх цін і регулювання інфляційних процесів, створення нових організаційно-правових форм (у т.ч. корпоративні). 8. Обґрунтовано заходи щодо формування і розвитку внутрішнього ринку товарів легкої промисловості, його інфраструктури, що включає: ув'язку промислової політики з політикою розвитку галузевого товарного ринку; вдосконалення механізму господарських зв'язків торгівлі з виробництвом; розробку цільових програм розвитку галузі і розширення асортименту галузевої продукції; градацію галузевих підприємств на “стартові”, “які стійко розвиваються” та “які прогресують” для визначення доцільності і пріоритетності різних форм допомоги з боку держави і позабюджетних організацій; пропозиції щодо захисту внутрішнього ринку; встановлення пропорційності між елементами інфраструктури внутрішнього ринку продукції легкої промисловості через виділення відповідних комплексів(організаційний, матеріальний, інформаційний, фінансово-кредитний, кадровий, нормативно-правовий) з їх градацією на “раніше існуючі”, “нові” та “ті, яких бракує”; ліквідацію адміністративно-територіальних та інших бар'єрів для міжрегіонального товарообміну; становлення та розвитку інституціональної системи регулювання ринку: на державному рівні, на регіональному рівні, на локальному рівні.

9. Запропоновано склад механізмів реалізації інноваційних трансформацій у легкій промисловості регіонів та окремих її підгалузях. Він включає сукупність заходів, засобів і регуляторів організаційно-економічного впливу та ресурсно-функціонального забезпечення щодо: розвитку малого й середнього підприємництва у легкій промисловості (у т. ч. швейної); прискорення техніко-технологічного переозброєння (звільнення виробництва від обладнання, яке не використовується); інтенсифікації процесів модернізації та оновлення виробничого потенціалу; забезпечення результативності функціонування виробництва через створення підприємств за державною участю з лізингу обладнання для легкої промисловості регіонів, з субсидованим відсотком за кредит; підтримки діяльності венчурних підприємств та використання корпоративного венчурінга, трансферту технологій.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Мірко Н.В. Теоретичні засади активізації внутрішнього ринку продукції легкої промисловості / Н.В. Мірко // Інвестиції: практика та досвід. - 2010. - № 20. - С. 47-51.

2. Мірко Н.В. Державне регулювання внутрішнього ринку легкої промисловості / Н.В. Мірко // Інвестиції: практика та досвід. - 2010. - № 20. - С. 33-36.

3. Мірко Н.В. Державний механізм регулювання взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків легкої промисловості / Н.В. Мірко // Науковий вісник Академії муніципального управління: Серія «Управління». Вип. 4/2010. Державне управління та місцеве самоврядування. - К.: ВПЦ АМУ, 2010. - С. 480-492.

4. Мірко Н.В. Державний організаційно-економічний механізм регулювання та активізації розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості / Н.В. Мірко // Інвестиції: практика та досвід. - 2010. - № 21. - С. 30-33.

5. Мірко Н.В. Державна економічна політика розвитку легкої промисловості / Н.В. Мірко // Інвестиції: практика та досвід. - 2010. - № 22. - С. 13-17.

6. Мірко Н.В. Державна політика на внутрішньому ринку промислової продукції / Н.В. Мірко // Інвестиції: практика та досвід. - 2010. - № 23. - С. 30-32.

7. Мірко Н.В. Державний механізм захисту внутрішнього товарного ринку / Н.В. Мірко // Інвестиції: практика та досвід. - 2010. - № 24. - С. 23-26.

8. Мірко Н.В. Інвестиційно-інноваційний розвиток внутрішнього ринку промислової продукції / Н.В. Мірко // Вісник Хмельницького національного університету. - 2007. - №6. - Т.2. - С. 72-77.

9. Мірко Н.В. Внутрішній ринок промислової продукції як основа економічного зростання / Н.В. Мірко // Національне господарство України: теорія та практика управління: зб. наук. праць - К.: РВПС України НАН України, 2009. - С. 66-70.

10. Мірко Н.В. Оцінка стану та тенденцій розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості [Електронний ресурс] / Н.В. Мірко // Ефективна економіка. - 2010. - № 10. - Режим доступу до журналу: http: // www.dy.nayka.com.ua.

11. Мірко Н.В. Державне регулювання промисловості в період трансформації економіки / Н.В. Мірко // Теорія та практика державного управління в умовах євроінтеграціцї: міжнар. наук.-практ. конф., 8-9 черв.2006 р.: тези доп. - Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2006. - С. 191-193.

12. Мірко Н.В. Промисловий менеджмент в період трансформації форм власності / Н.В. Мірко // Методологія та практика менеджменту на порозі ХХІ століття: загальнодержавні, галузеві та регіональні аспекти: міжнар. наук.-практ. конф. : тези доп. - Полтава: ПУСКУ, 2006. -С. 100.

13. Мірко Н.В. Роль держави у становленні інноваційної моделі економіки / Н.В. Мірко // Стратегія забезпечення сталого розвитку України: міжнар. наук.-практ. конф., 20 травня 2008 р.: тези доп. - К.: РВПС України НАН України, 2008. - Ч. 3. - С. 232-236.

14. Мірко Н.В. Інноваційний розвиток економіки України в умовах глобалізації / Н.В. Мірко // Інноваційний розвиток економіки і фінансів України в умовах глобалізації : міжнар. наук.-практ. конф.: тези доп. - Хмельницький, 2008. - С. 117-123.

15. Мірко Н.В. Конкуренті відносини на внутрішньому ринку легкої промисловості / Н.В. Мірко // Сучасні виклики для України у сфері політики, економіки та права в умовах глобалізації : міжнар. наук.-практ. конф. : тези доп. - Ірпінь, 2010. - С. 345-347.

Анотація

Мірко Н.В. Державне регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 - механізми державного управління. - Академія муніципального управління, Київ, 2011.

Дисертацію присвячено теоретичному обґрунтуванню вдосконалення системи державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості в Україні та розробленню відповідних практичних рекомендацій.

Досліджено еволюцію та генезис теорії формування внутрішнього ринку, узагальнено й систематизовано її понятійно-категоріальний апарат. Розкрито концептуальні основи державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості України. Проаналізовано світовий досвід державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості та можливість його використання в Україні. Визначено економічні проблеми розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості України і резерви підвищення ефективності. Проведено аналіз сучасного стану державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості України. Здійснено оцінку інституціонального забезпечення державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості. Запропоновано науково-методичні підходи до мобілізації резервів промислового зростання та методи державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості країни. Обґрунтовано набір заходів щодо формування і розвитку внутрішнього ринку товарів легкої промисловості. Розроблено механізми державної підтримки інноваційного забезпечення розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості.