Державне регулювання якості людських ресурсів на регіональному рівні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Процес становлення соціально-орієнтованої економіки в Україні пов'язаний з виникненням і розв'язанням низки проблем, серед яких однією з найважливіших є формування нових якісних трудових ресурсів. Кваліфікація, вміння та мобільність робочої сили, її здатність адаптуватися до технологічних й організаційних змін є найважливішими чинниками сталого соціально-економічного розвитку регіонів. З огляду на це особливої актуальності набуває формування дієвого механізму державного регулювання якості людських ресурсів, який враховував би тенденції розвитку ринку праці й забезпечував зростання конкурентоспроможності робочої сили.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в обґрунтуванні теоретичних засад людського розвитку та розробці пропозицій щодо вдосконалення механізму державного регулювання якості людських ресурсів, що сприятиме підвищенню конкурентоспроможності економіки країни та регіонів в умовах інноваційного розвитку суспільства.

Для досягнення мети дослідження було визначено такі завдання:

- узагальнити існуючі підходи до визначення ролі людських ресурсів у соціально-економічному розвитку суспільства та систематизувати відповідний понятійно-категоріальний апарат;

- обґрунтувати значення якісної робочої сили як чинника інноваційного розвитку економіки;

- опрацювати концептуальні підходи до вдосконалення механізмів державного управління соціальною сферою в контексті формування і розвитку якості людських ресурсів регіону;

- проаналізувати сучасні умови формування якості людських ресурсів в Україні та її регіонах;

- охарактеризувати існуюче організаційно-правове забезпечення прийняття управлінських рішень у сфері державного регулювання якості людських ресурсів;

- розробити практичні рекомендації щодо підвищення результативності механізмів державного управління процесами взаємодії державних, ринкових та суспільних інститутів у сфері людського розвитку на регіональному рівні;

- запропонувати підходи до вдосконалення організаційного механізму державного регулювання якості людських ресурсів;

- визначити роль освіти у формуванні якісних характеристик людських ресурсів та розробити методичний підхід до побудови дієвого механізму взаємодії освіти з регіональними ринками праці.

1. Теоретичні основи державного регулювання якості людських ресурсів

Досліджено сутність людських ресурсів як об'єкта державного управління, проаналізовано роль якості людських ресурсів в інноваційній економіці та обґрунтовано концептуальні засади управління людськими ресурсами на регіональному рівні.

Аналіз еволюції поглядів на роль людини в соціально-економічних процесах та характеристика понятійного апарату, що відбиває розвиток наукових переконань у цій сфері, підтверджують, що працівників сьогодні розглядають уже не як робочу силу, а як людські ресурси, а їхня цінність як фактора успіху постійно зростає (табл. 1).

Таблиця 1. Розвиток понятійного апарату для характеристики ролі людських ресурсів у процесах соціально-економічного розвитку суспільства

Поступово формується система управління людськими ресурсами, яка має на меті відіграти вирішальну роль у забезпеченні умов конкурентоспроможності й довгострокового розвитку організації, регіону та країни в цілому. Ця система ґрунтується на концепції людських ресурсів, що визначає необхідність капіталовкладень в їх формування і розвиток та виправдовує економічну доцільність витрат, пов'язаних із залученням у виробництво якісної робочої сили, її безперервним навчанням, підтримкою у працездатному стані й навіть зі створенням умов для повнішого виявлення можливостей і здібностей особистості для майбутнього її розвитку.

Якість людських ресурсів слід трактувати як сукупність фізіологічних (стан здоров'я, вік), психологічних (розумові здібності, спеціальні нахили, інтереси, характер, моральність, творчий потенціал), соціальних (адаптованість, мобільність, мотивованість, інноваційність) та кваліфікаційних характеристик (професійні знання, вправність, компетентність, відповідальність, організованість, профорієнтованість, професійна придатність), які формуються до виходу працівника на ринок праці та вдосконалюються в процесі трудової діяльності й забезпечують задоволення гідного рівня життя та самореалізацію, конкурентоспроможність працівника на ринку праці, створюють можливості для зростання прибутків. З точки зору державного регулювання перші три групи характеристик не піддаються прямому державному впливу, вони є результатом природних, уроджених даних, процесу виховання в сім'ї тощо. Утім держава може створювати умови для їх розвитку через ефективну політику у сфері охорони здоров'я, екологічної безпеки, культури, освіти, сім'ї та молоді тощо. Водночас четверта група - кваліфікаційні характеристики - може стати об'єктом цілеспрямованого державного впливу.

У роботі обґрунтовується необхідність включення економічного статусу індивіда до складу властивостей, що характеризують якість трудових ресурсів, оскільки чим вище доля зайнятих у складі трудових ресурсів, тим краще використовується трудовий потенціал суспільства і, отже, вище якість ресурсу «праця». Це пов'язано з тим, що в процесі використання людських ресурсів, тобто зайнятості, відбувається збільшення людського капіталу за допомогою вдосконалення професійних якостей, підвищення кваліфікації, отримання трудових навиків і т. ін. У свою чергу, незайняті трудові ресурси в процесі невикористання своєї робочої сили погіршують свої професійні навики і, отже, величина їх людського капіталу знижується. Таким чином, зростання зайнятості означає збільшення людського капіталу суспільства і свідчить про зростання якості трудових ресурсів.

Головними наслідками інноваційного розвитку, які впливають на людські ресурси, виступають: зміна змісту, структури та продуктивності праці; кількісні та якісні зміни в соціальній структурі суспільства та професійно-кваліфікаційному складі робочої сили; зростання вимог до управління й організації економічної діяльності; своєчасна ліквідація та попередження шкідливих впливів на довкілля. Інноваційним фактором економічного розвитку і використання трудового потенціалу стає формування нового типу працівника, який досконально володіє науковими принципами виробництва і здатний забезпечити функціонування та подальший його розвиток на основі досягнень науки і техніки.

Оскільки якісний рівень людських ресурсів визначається сукупністю властивостей і рис особистості (природних і набутих), то для вирішення питань підвищення її якості й конкурентоспроможності потрібен комплексний підхід. Для надання людським ресурсам необхідних характеристик необхідно забезпечити: систему безперервної професійної підготовки та перепідготовки працівників; формування і розвиток поліпрофесіоналізму, підприємництва, самостійного господарювання, організації комерційної діяльності, маркетингу та управління; створення комплексної системи цілеспрямованої професійної орієнтації молоді відповідно до вимог ринку праці.

Державне регулювання якості людських ресурсів не можна розглядати як цілком відокремлену сферу державного впливу, а тільки в тісному взаємозв'язку з державною політикою у сферах освіти, охорони здоров'я, культури, соціального захисту та соціального забезпечення, екологічної безпеки, зайнятості тощо.

Державне регулювання якості людських ресурсів на регіональному рівні повинно стати невід'ємним елементом регіональної політики розвитку людських ресурсів. Об'єктом регіональної політики розвитку людських ресурсів має бути перш за все соціальна сфера регіону, в якій переважно здійснюється формування і розвиток людського капіталу.

Метою стратегії розвитку соціальної сфери слід вважати забезпечення соціального розвитку, створення умов для соціальної рівності всіх верств населення, економічного зростання і суспільного прогресу та формування відповідальності й ініціативи індивідуума за особисте благополуччя в умовах ринкової економіки, де конкуренція є основою розвитку і протилежна зрівняльності.

2. Якість людських ресурсів як чинник соціально-економічного розвитку регіонів

Досліджено якість людських ресурсів у регіонах України, здійснено оцінку рівня регіонального людського розвитку та проаналізовано стан організаційно-правового забезпечення державного регулювання якості людських ресурсів.

Процес формування якісних характеристик людських ресурсів в Україні відбувається в умовах кризових явищ в економіці та соціальних протиріч у суспільстві. Природна база формування трудового потенціалу характеризується демографічними особливостями його відтворення, які виявилися в 60 - 90-х рр. ХХ ст. та вплинули на зниження народжуваності й збільшення смертності, скорочення тривалості життя і загальне старіння населення. Зазначені тенденції торкнулися кількісно-якісного складу трудового потенціалу, продуктивності суспільної праці й стимулів до неї, кваліфікаційного й освітньо-культурного рівня населення, вартості робочої сили та доходів населення, спричинили проблеми безробіття, поширення нелегальної трудової діяльності, зниження національного інтелектуального та освітнього потенціалу, значного розшарування населення за рівнем доходів тощо.

В останнє десятиліття в регіонах України спостерігається процес деградації людського капіталу. Він включає цілу низку пов'язаних між собою явищ, таких як скорочення чисельності населення в працездатному віці й тривалості життя, погіршення здоров'я населення, збільшення кількості людей з алкогольною і наркотичною залежністю, наростаюча інвалідизація, відсутність у населення можливостей або бажання отримувати й підтримувати конкурентоздатний рівень освіти. Крім того, характерними рисами сучасної ситуації є невідповідність якості робочої сили потребам ринку праці, занижена ціна робочої сили, яка сформувала низький рівень доходів населення; диспропорції в розмірах заробітної плати, що зумовило надмірну диференціацію доходів працюючого населення і знизило мотивацію до високопродуктивної праці.

Для визначення регіональних особливостей людського розвитку було застосовано індекси людського розвитку, які, відповідно до вітчизняної методики, містять загальні індикатори, які характеризують основні аспекти людського розвитку - демографічного, ринку праці, матеріального добробуту населення, умов його проживання, рівня освіти, стану охорони здоров'я, соціального середовища, екологічної ситуації, аспектів фінансування. За результатами рейтингової оцінки індексу людського розвитку у 2008 р. виділено 3 групи регіонів: регіони - лідери, які за результатами розрахунків індексу людського розвитку посідають перші 4 місця; регіони основної групи, які за результатами розрахунків індексу людського розвитку мають середні значення; регіони - аутсайдери, які за інтегральними розрахунками посідають 4 останніх місця. Диференціація рівня розвитку людських ресурсів регіонів визначається відмінностями демографічних тенденцій, зайнятості населення на ринку праці, освітньо-кваліфікаційного рівня трудового потенціалу, матеріального та фінансового забезпечення населення, розвитку соціальної інфраструктури та системи забезпечення соціальними послугами.

Проведений аналіз організаційно-правового забезпечення державного впливу на стан працересурсної ситуації в Україні дозволив дійти висновку, що деформація структури трудових ресурсів за рахунок негативних демографічних процесів, зниження їх кількісних характеристик та відсутності належних умов для ефективного використання наявної робочої сили поглиблюється внаслідок відсутності дієвої державної політики, спрямованої на підвищення якості та конкурентоспроможності людських ресурсів.

Аналіз організаційного забезпечення державного регулювання трудоресурсної ситуації в Україні показав, що державні органи, зокрема Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерство охорони здоров'я України, Міністерство соціальної політики України та інші мають достатньо широке коло повноважень, утім їм бракує взаємоузгодженості дій щодо регулювання якості людських ресурсів.

Чинне нормативно-правове забезпечення державного регулювання якості людських ресурсів включає в себе низку законодавчих актів, які стосуються окремих сфер соціально-економічної діяльності, а саме закони України про освіту, охорону здоров'я, зайнятість, соціальні стандарти, соціальний захист населення, охорону праці тощо. Проте бракує законодавчого акта, який би скоординував дії державних органів з метою підвищення якості людських ресурсів.

Для врегулювання кризової ситуації, що склалася в Україні з якістю людських ресурсів, органам виконавчої влади центрального та регіонального рівня необхідно в першу чергу:

- підвищити ефективність взаємодії державних, ринкових та суспільних інститутів у процесі управління людським капіталом, у тому числі й в частині фінансування заходів регіональної політики щодо підвищення якості людських ресурсів;

- сформувати інформаційно-аналітичну базу для моніторингу трудових ресурсів й створити реєстр наявного трудового ресурсу з метою постійного відстеження стану професійно-кваліфікаційної структури, професійно-кваліфікаційного розвитку, зайнятості та ринку праці з синхронним їх зіставленням та ситуаційними оцінками;

- розробити механізм прогнозування професійних потреб економіки регіону для формування високого якісного рівня трудових ресурсів.

У третьому розділі - «Напрямки вдосконалення регіональної політики регулювання якості людських ресурсів» - обґрунтовано пропозиції щодо підвищення ефективності механізму взаємодії державних, ринкових і суспільних інститутів та інвестиційного механізму розвитку людських ресурсів, а також розроблено підходи до побудови інтеграційних моделей ринку праці та освіти в регіоні.

Для повнішої характеристики якості людських ресурсів слід використовувати поняття людського капіталу як сукупності якісних характеристик індивідів, сформованих за рахунок інвестицій в освіту, охорону здоров'я, професійний розвиток, підвищення кваліфікації тощо. Так, сферами, в яких здійснюється регулювання якості людських ресурсів і формування людського капіталу регіону, визначено: забезпечення здоров'я людини, освіта, культура, соціальний захист окремих груп населення, зниження рівня криміногенності в регіоні, стан екології.

Управління людським капіталом в регіоні є комплексним напрямом регіонального розвитку, тому змістом такого управління переважно є процес узгодження інтересів соціально-економічних інститутів, що беруть участь у створенні умов формування, розвитку й використання людського капіталу в регіоні, тобто міжсекторне соціальне партнерство.

Для забезпечення механізму взаємодії держави, бізнесу і некомерційного сектора пропонується створення Регіонального центру моніторингу людського капіталу (РЦМ) - спеціальної структури обласної державної адміністрації, що безпосередньо їй підпорядковується і відповідає за своєчасність, якість і повноту інформаційного забезпечення управління людським капіталом.

До основних завдань РЦМ відносяться: здійснення моніторингу умов формування, розвитку і використання людського капіталу в регіоні; взаємодія з науково-дослідними організаціями з метою вдосконалення методологічних і методичних інструментів для організації моніторингу; взаємодія із засобами масової інформації для інформування населення про заходи, що проводяться; взаємодія з громадськими організаціями роботодавців і громадян; своєчасне інформування галузевих комітетів адміністрації регіону про вплив підвідомчих ним організацій, установ і підприємств на процес управління людським капіталом в регіоні; підтримка громадянських ініціатив.

Уявляється необхідним створення громадсько-експертної ради, яка взаємодіятиме з РЦМ і матиме за мету: координацію дій органів регіональної влади й громадських організацій та експертизи регіональних програм шляхом підготовки рекомендацій адміністрації регіону за визначенням пріоритетів інвестицій в об'єкти, що сприяють формуванню, розвиток і використання людського капіталу; квотування робочих місць у комерційних фірмах для осіб із низькою конкурентоспроможністю (молодь, жінки, інваліди і так далі) через надання податкових та інших преференцій; розробку регіональних освітніх стандартів з урахуванням інтересів роботодавців; узгодження інтересів працівників і роботодавців, розвиток соціального діалогу між регіональною владою і бізнесом.

Доведено, що саме освіта формує якісну робочу силу, завдяки чому остання стає більш кваліфікованою і продуктивною, тому цей вид інвестицій у людський капітал є найбільш важливим, а вплив - очевидним.

Незадовільний стан прямих державних інвестицій у людський розвиток підтверджує той факт, що слід створити механізм залучення інвестицій у людський капітал з інших джерел, а саме - з недержавних суспільних фондів та організацій, міжнародних фондів та організацій, регіональних структур. Крім того, інвестування в людину повинні здійснювати освітні заклади, підприємства, сім'ї та окремі громадяни.

Аналіз моделей взаємодії вищої освіти та ринку праці дав змогу зробити висновок про те, що найбільш оптимальним варіантом взаємодії системи підготовки фахівців у вищих навчальних закладах і ринку праці для ліквідації диспропорції в попиті та пропозиції на робочу силу, визначення переліку професій і обсягів навчання, необхідних економіці країни, є взаємодія ринкових структур і органів державної влади.

Для отримання найбільшого ефекту необхідно активно залучати працедавців до участі в прогнозуванні потреб у робочій силі, що має на увазі тіснішу їх взаємодію з освітніми установами, особливо середньої професійної освіти.

Важлива роль відводиться формуванню регіональної системи регулювання структурних параметрів відтворення кадрів відповідно до потреб галузей економіки регіону.

Важливим інноваційним механізмом державного регулювання якості людських ресурсів регіону може виступати додаткова професійна освіта (бізнес-освіта) на ринку освітніх послуг, насамперед бізнес-освіта. Система додаткової освіти сприяє реалізації потенційних можливостей і здібностей особи в міру її розвитку, можливості гнучкого реагування на кон'юнктуру ринку праці й освітніх послуг.

Найбільш перспективними напрямами розвитку структури бізнес-освіти в регіоні уявляються: залучення громадських організацій виробників і вітчизняного бізнесу до співпраці з бізнес-школами у формах розробки спеціальних корпоративних програм, спрямованих на навчання представників окремих компаній і вирішення завдань, що стоять безпосередньо перед цією компанією; включення до програми предметів за вибором з урахуванням потреб представників різних напрямків бізнесу; залучення представників бізнесу як викладачів для проведення практичних занять; розробка нових програм, що враховують тенденції розвитку бізнесу; розширення кредитними організаціями послуг за поданням освітніх кредитів; необхідність посилення взаємодії крупних наукових комплексів великих міст з регіональними освітніми установами для розширення можливостей отримання бізнес-освіти.

Висновки

інноваційний робочий ринковий регіональний

У дисертації отримано нове вирішення наукового завдання побудови дієвої системи державного регулювання якості людських ресурсів на регіональному рівні, у рамках якого уточнено теоретичні засади та запропоновано напрямки вдосконалення організаційного та інвестиційного механізмів державного регулювання якості людських ресурсів, а також механізму взаємодії освіти й регіональних ринків праці в Україні. Одержані результати дозволяють запропонувати такі узагальнення, висновки та рекомендації:

1. Аналіз еволюції поглядів на роль людини в соціально-економічних процесах довів, що цінність людських ресурсів як фактора успішного розвитку країни та її регіонів постійно зростає. Необхідними й продуктивними в економіці взагалі стають гуманітарні, суспільні та особисті якості людини.

2. Особливості динаміки інноваційного розвитку економіки регіону у кризовий період визначаються переважно якісними параметрами наявних в регіоні людських ресурсів, зокрема їх структурною збалансованістю, станом здоров'я, рівнем освіти, професійної кваліфікації, трудовою і підприємницькою активністю населення, а також якістю регіонального менеджменту у сфері зайнятості. В умовах інноваційного розвитку економіки зростає значення таких якісних характеристик, як інноваційність, тобто здатність до розробки нових ідей, нових технологій і нових виробів, їх впровадження, а також розумові (або психічні) здібності, тобто здатність ефективно використовувати свій інтелект - суму загальних розумових функцій розуміння, мислення, навчання, спостереження, вирішення проблем.

3. Система регулювання якості людських ресурсів є складовою системи державного управління трудовими ресурсами. Складність державного регулювання якості людських ресурсів обумовлюється тим, що первинним носієм якості людських ресурсів є кожна окрема особистість, яка, в силу своїх індивідуальних здібностей, уподобань, бажань, може або прагнути, або ні до покращення власних якісних характеристик. Державне регулювання якості людських ресурсів не можна розглядати як цілком відокремлену сферу державного впливу, а тільки в тісному взаємозв'язку з державною політикою у сферах освіти, охорони здоров'я, культури, соціального захисту та соціального забезпечення, екологічної безпеки, зайнятості тощо.

4. Особливостями формування якості людських ресурсів в Україні та її регіонах визначено: зростаюче погіршення демографічної ситуації в країні; соціально-економічна диференціація регіонів через нерівномірну адаптацію регіонів до ринкових умов, що позначається насамперед на якості життя населення; посилення процесів міжрегіонального переливу людського капіталу; низький рівень оплати праці працівників різних галузей економіки, що провокує появу низки взаємозв'язаних негативних тенденцій; вимушена відмова від народження дітей, відсутність можливостей в отриманні якісної освіти, недостатнє і нездорове харчування, недоступність сучасної медичної допомоги, постійні стреси, ранні смерті в працездатному віці; збільшення потреби у висококваліфікованих кадрах при зниженні фінансування освітніх установ різних рівнів, якості сучасної освіти та її доступності; недостатність умов для розвитку і підтримки людського капіталу в малих містах і сільській місцевості; скорочення кількості зайнятих в економіці з початковою професійною освітою, що призводить до диспропорцій попиту та пропозиції на ринку праці; зростання питомої ваги населення, яке має вищу і середню професійну освіту, в загальній чисельності зайнятого населення; постійне зростання числа людей, які навчаються, і таких, що мають вищу професійну освіту, що є ознакою прагнення значної частки працездатного населення до розвитку людського капіталу, тощо.

5. Аналіз стану організаційного забезпечення державного регулювання трудових ресурсів показав, що державні органи мають достатньо широке коло повноважень, утім їм бракує взаємоузгодженості дій щодо регулювання якості людських ресурсів. Це підтверджується також і нормативно-правовим забезпеченням, яке в цій сфері не має комплексного і системного характеру. Сьогодні органи державного управління і органи місцевого самоврядування не мають структур, відповідальних за формування і розвиток людського капіталу як одного з визначальних чинників економічного розвитку регіону. Відсутні також дієві механізми узгодження дій різних органів територіального управління, що забезпечують умови для формування, розвитку і використання людського капіталу.

6. У системі відтворювальних сил сфера освіти займає особливе місце, що пояснюється її специфічною функцією, яка полягає в розвитку і вдосконаленні активного елемента процесу виробництва, формуванні якісних людських ресурсів. Виконання цієї функції робить сферу освіти в довготривалій перспективі ключовою ланкою відтворювальної системи, що визначає ефективність діяльності всіх інших ланок, тобто підсумковий рівень суспільної продуктивності праці. Найбільш оптимальним варіантом взаємодії системи підготовки фахівців у вищих навчальних закладах і ринку праці для ліквідації диспропорції в попиті та пропозиції на робочу силу, визначення переліку професій і обсягів навчання, необхідних економіці країни є взаємодія ринкових структур і органів державної влади. Слід більше уваги приділяти формуванню регіональної системи регулювання структурних параметрів відтворення кадрів відповідно до потреб галузей економіки регіону та розвитку системи додаткової професійної освіти.

7. З метою підвищення результативності взаємодії державних, ринкових і некомерційних структур та вдосконалення організаційного механізму державного регулювання якості людських ресурсів суспільних інститутів у сфері людського розвитку на регіональному рівні пропонується створити Регіональний центр моніторингу людського капіталу, який має на меті: здійснювати моніторинг умов формування, розвитку і використання людського капіталу в регіоні; взаємодіяти з науково-дослідними організаціями з метою вдосконалення методологічних і методичних інструментів для організації моніторингу; співпрацювати із засобами масової інформації для інформування населення про заходи, що проводяться, а також з громадськими організаціями роботодавців і громадян; інформувати галузеві комітети адміністрації регіону про вплив підвідомчих їм організацій, установ і підприємств на процес управління людським капіталом в регіоні тощо.

8. Інвестиційний механізм розвитку людських ресурсів має бути вдосконалений за рахунок стимулювання залучення інвестицій з недержавних громадських фондів та організацій, міжнародних фондів та організацій, регіональних структур. Крім того, інвестування в людину повинні здійснювати освітні заклади, підприємства, сім'ї та окремі громадяни. Формування інвестиційного механізму розвитку людських ресурсів повинно передбачати здійснення активної політики, спрямованої на збільшення людського капіталу, розподіл витрат та відповідальності за збільшення інвестування в людські ресурси, забезпечення загального доступу до постійного навчання, виділення належного фінансування та забезпечення дієвості й ефективності діяльності з покращення людського розвитку.

Література

1. Іорданов А. Класифікація територій в контексті державного стимулювання регіонального розвитку / А. Іорданов // Державне будівництво - Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ, 2008. - № 2.

2. Іорданов А. Напрямки державної регіональної політики щодо підвищення адаптивності людських ресурсів / А. Іорданов // Держава та регіони. - 2009. - №2. - С. 65-69.

3. Іорданов А. Розвиток людських ресурсів як об'єкт державного регулювання / А. Іорданов // Теорія та практика державного управління. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2009. - № 2 (24). - С. 404-409.

4. Іорданов А. Механізми взаємодії державних, суспільних та ринкових інститутів в управління людським капіталом регіону / А. Іорданов // Інвестиції: практика та досвід. - 2010. - № 8. - С. 94-96.

5. Іорданов А. Напрямки підвищення конкурентоспроможності регіонів в Україні / А. Іорданов // Актуальні проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку економіки України : матеріали наук.-практ. конф., 27 листопада 2007 р. - Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2008. - С. 92-96.

6. Іорданов А. Перспективи впровадження угод щодо регіонального розвитку / А. Іорданов // Дні науки-2008 : зб. тез доповідей: у 3 т. / Класичний приватний університет, 23-24 жовтня 2008 р.

Размещено на Allbest.ru