Функції прокуратури України та Азербайджанської Республіки (порівняльно-правовий аналіз)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ

УДК 347.963

ФУНКЦІЇ ПРОКУРАТУРИ В УКРАЇНІ ТА АЗЕРБАЙДЖАНСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ (ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ)

12.00.10 - судоустрій; прокуратура та адвокатура

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

МАМЕДОВ Гюндуз Айдин огли

Київ 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Одеському національному університеті імені І. І. Мечникова.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України Васильєв Анатолій Семенович, Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, завідувач кафедри адміністративного і господарського права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент Сухонос Віктор Володимирович, Вищий навчальний заклад «Українська академія банківської справи Національного банку України», декан юридичного факультету

кандидат юридичних наук, доцент Толочко Олександр Миколайович, Національна академія прокуратури України, проректор Академії - директор Інституту підготовки кадрів

Захист відбудеться «____» _______________ 2011 р. о ___ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.730.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) юридичних наук у Національній академії прокуратури України за адресою: 04050, м. Київ, вул. Мельникова, 81б.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної академії прокуратури України за адресою: 04050, м. Київ, вул. Мельникова, 81б.

Автореферат розісланий «____» _______________ 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н. В. Лісова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Становлення і розвиток України як незалежної, демократичної і правової держави неможливі без гармонійної еволюції всіх її інститутів. Однією з головних складових сучасної української держави є прокуратура. Її ефективне функціонування - важливий чинник для досягнення законності і правопорядку в суспільстві. Від часу проголошення незалежності колишніх республік СРСР триває пошук оптимальної функціональної моделі прокуратури, яка відповідала б потребам правової держави та принципам демократичного суспільства. Адже в процесі реформування й оновлення системи прокуратури функціональна перебудова цього органу державної влади і правильне встановлення її функцій мають ключове значення.

Прийняття у 1996 році Конституції України не дало підстав для припинення дискусій щодо функцій прокуратури: у пункті 9 її Перехідних положень це питання залишилось відкритим на невизначений термін. Крім того, чинне законодавство містить ряд норм, сформульованих поспішно, недосить обґрунтовано, часом без урахування історичного досвіду, традицій та особливостей української правової системи, специфіки складного перехідного періоду. Відтак, потенціал прокуратури, її багатовіковий досвід і можливості використовуються лише частково. Недосконалість законодавства, що має наслідком неоднозначність нормативної регламентації функціональної моделі прокуратури, суперечки навколо її функцій, заклики до фактичного демонтажу цього важливого державного органу, спроби схилити законодавця відмовитись від основної функції прокуратури - прокурорського нагляду, який є однією з провідних форм державного контролю тощо, зумовлюють необхідність додаткового науково-правового і нормативно-правового забезпечення функціонального реформування прокуратури України.

Важливим напрямом дослідження функцій прокуратури є порівняльно-правове вивчення цього інституту в різних країнах. Актуальність даного аспекту дослідження в теоретичній і практичній площинах обумовлюється потребою більш повного осмислення існуючих тенденцій розвитку прокуратури, вивчення та впровадження позитивного досвіду різних держав у практику здійснення правотворчої і правозастосовної діяльності в Україні. Слід урахувати при цьому також негативний досвід інших країн, оскільки це допоможе уникнути помилок у побудові оптимальної функціональної моделі прокуратури в Україні.

З огляду на викладене особливий інтерес для України становить функціональне реформування прокуратури в державах СНД. Відомо, що їх пов'язує спільність історичного походження та шляхів еволюції. Водночас зазначені держави після ліквідації СРСР і набуття незалежності демонструють найрізноманітніші підходи до вирішення цього вкрай важливого питання. Все вищенаведене спонукає провести порівняльно-правовий аналіз досвіду вказаних країн.

Вважаємо за доцільне здійснити порівняльно-правове дослідження процесу функціонального реформування прокуратури в Україні та Азербайджанській Республіці. На нашу думку, досвід Азербайджану, де пройшли практичну перевірку багато концептуальних питань побудови функціональної моделі прокуратури, може бути корисним для України за рядом ключових пунктів, і навпаки.

По-перше, в Азербайджані відбулося різке й одномоментне скорочення функцій прокуратури, тоді як Україна обрала шлях поступового функціонального реформування цього інституту. По-друге, щодо концептуальних засад реформування прокуратури, закріплених в Конституції Азербайджанської Республіки 1995 pоку і прийнятому на її основі в 1999 році новому Законі «Про прокуратуру», також вже накопичено певний як позитивний, так і негативний досвід. По-третє, якщо врахувати, що однією із головних складових предмета дискусії (яка триває і досі) про реформування прокуратури у пострадянському просторі, в тому числі і в Україні, є перспектива функції загального нагляду прокуратури, тобто питання про її збереження або ліквідацію, а прокуратура в Азербайджані була позбавлена цього важливого завдання, то законодавчий і практичний експеримент Азербайджанської Республіки у цьому пункті може слугувати своєрідним дослідним полем для українського законодавця, який зберіг зазначену функцію нагляду лише на перехідний період, а відтак, не остаточно вирішив її долю. Отже, вважаємо, що порівняльно-правовий аналіз функцій прокуратури відповідно до чинного законодавства як України, так і Азербайджанської Республіки передусім допоможе виявити ті надбання, що виправдали себе під час вирішення питання про функції прокуратури, а також надасть можливість урахувати негативні моменти у досвіді цих держав та неефективність певних рішень.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Теоретичні та практичні аспекти проблеми, що висвітлюється в дисертації, вивчалися автором у межах виконання плану науково-дослідної роботи кафедри адміністративного і господарського права економіко-правового факультету Одеського національного університету імені І.І. Мечникова на 2005-2010 pp. «Дослідження проблем співвідношення приватноправових та публічно-правових чинників соціально-економічних відносин» (державний реєстраційний номер 01060008142).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний порівняльно-правовий аналіз шляхів становлення, розвитку і законодавчого закріплення функцій прокуратури України та прокуратури Азербайджанської Республіки, виявлення при цьому спільного та відмінного, а також внесення пропозицій щодо функціонального реформування прокуратури у цих державах.

Досягнення поставленої мети стало можливим за допомогою розв'язання таких завдань:

проаналізувати наукову літературу, в якій охарактеризовано процес становлення і розвитку функцій прокуратури України та Азербайджанської Республіки, а також з'ясовано їх стан на сучасному етапі;

розглянути ступінь дослідженості процесу становлення і розвитку функцій прокуратури України й Азербайджанської Республіки та сформулювати загальнотеоретичні основи, якими обумовлено їх виникнення;

проаналізувати розвиток прокуратури України та прокуратури Азербайджанської Республіки в частині функцій, притаманних їм на певних етапах, які проходили ці держави в конкретних історичних умовах;

виявити спільне та відмінне у законодавчому закріпленні функцій прокуратури в нинішніх Україні та Азербайджанській Республіці як на конституційному рівні, так і на рівні законів «Про прокуратуру»;

з'ясувати основні тенденції формування сучасної моделі прокуратури України та прокуратури Азербайджанської Республіки;

сформулювати поняття «функції прокуратури» і «функціональна модель прокуратури»;

запропонувати сучасні функціональні моделі прокуратур України та Азербайджанської Республіки;

розкрити у порівняльно-правовому аспекті зміст окремих функцій прокуратури цих держав;

проаналізувати концептуальні проблеми оптимальної функціональної моделі прокуратури перехідного періоду;

виробити рекомендації і пропозиції щодо функціонального реформування прокуратури й удосконалення чинного законодавства, що регулює діяльність органів прокуратури України.

Об'єктом дослідження є діяльність прокуратури як органу державної влади в Україні та Азербайджанській Республіці.

Предметом дослідження є порівняльно-правовий аналіз функцій прокуратури в Україні та Азербайджанській Республіці.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить діалектичний метод наукового пізнання соціально-правових процесів і явищ, що дає можливість розглядати їх у розвитку, і метод системного аналізу, за допомогою якого здійснюється аналіз зв'язків цих процесів та явищ. Для досягнення поставленої мети в роботі використано також спеціально-наукові (конкретно-історичний, історико-порівняльний і порівняльно-правовий) та формально-логічний методи. Конкретно-історичний метод застосовувався для розкриття генезису функцій прокуратури й точного врахування всіх ситуативних умов їх існування, історико-порівняльний метод - при дослідженні історії становлення й розвитку функцій прокуратури в зазначених державах, порівняльно-правовий - під час вивчення законодавчого закріплення функцій прокуратури в сучасній Україні та Азербайджанській Республіці та аналізу змісту окремих функцій прокуратури цих держав. За допомогою формально-логічного методу проаналізовано конкретні нормативно-правові акти та їх окремі положення, що регулюють функції прокуратур обох держав.

У дисертації використано позиції й теоретичні висновки наукових праць українських, азербайджанських і російських учених-юристів, серед яких В.Басков, І.Бородін, М.Гасанов, І.Горячева, Л.Грицаєнко, Ю.Грошевий, Л.Давиденко, В.Даєв, М.Дамірлі, В.Долежан, Ю.Дьомін, Т.Корнякова, М.Косюта, О.Литвак, В.Малюга, В.Маляренко, І.Марочкін, М.Маршунов, В.Мелкумов, Н.Мельников, О.Михайленко, М.Мичко, Г.Мурашин, В.Мурза, М.Никифорак, П.Новик, Ю.Полянський, А.Протопопов, В.Рохлін, М.Руденко, Г.Середа, В.Солодкий, С.Степанов, В.Сухонос, О.Тимощук, О.Толочко, Є.Фесенко, П.Шумський, М.Якимчук та ін.

Емпіричну базу роботи становлять Конституція і закони України та Конституція і закони Азербайджанської Республіки, міжнародно-правові документи, які стосуються предмета цього дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше після прийняття у 1996 році Конституції України на дисертаційному рівні проведено комплексне порівняльно-правове вивчення функцій прокуратури України та прокуратури Азербайджанської Республіки.

На основі дослідження сформульовано нові наукові положення, висновки і рекомендації, зокрема:

уперше: прокуратура україна реформування азербайжанський

сформульовано авторське визначення функцій прокуратури як основних напрямів її діяльності, що складаються із сукупності однорідних аспектів, виражають суть і соціальне призначення прокуратури, характеризують її як конституційно закріплену особливу форму діяльності держави й здійснюються з метою охорони законних прав та інтересів громадян і держави в цілому, реалізуються з використанням специфічних норм і методів у рамках окреслених законом повноважень;

запропоновано визначення функціональних моделей прокуратури - результату типології прокуратур на основі їх функціональних характеристик, що випливають із домінуючих функцій прокуратури або зі специфічної сукупності певних функцій;

обґрунтовано положення, що функції прокуратури як системи законоохоронних органів потрібно визначити в Основному Законі України, але передбачити можливість, не відходячи від концептуального призначення зазначених функцій, для їх розвитку в нормах законів про прокуратуру з урахуванням змін у соціально-економічному, політичному і правовому житті суспільства;

встановлено спільне та відмінне між переліками функцій прокуратур України і Азербайджану та сутнісними характеристиками окремих функцій;

запропоновано відокремити в Законі Азербайджану «Про прокуратуру» функцію державного обвинувачення від функції участі в розгляді судами кримінальних справ, оскільки така участь може бути і не пов'язана з підтриманням обвинувачення; відмовитись від норм про недопущення до підтримання обвинувачення посадової особи прокуратури, яка розслідувала кримінальну справу або брала участь у розслідуванні; відобразити в цьому Законі Азербайджану законоохоронну роль прокурора у судовому процесі за аналогією зі статтями 34-35 Закону України «Про прокуратуру»;

обґрунтовано положення про уточнення характеру окремих управлінських повноважень генеральних прокурорів Азербайджану і України, зокрема: встановити процедуру призначення заступників Генерального прокурора України в такому ж порядку, як і самого Генерального прокурора; відмовитись від погодження з парламентом Автономної Республіки Крим призначення прокурора Автономної Республіки Крим, взявши за основу правила призначення прокурора Нахічеванської Автономної Республіки Азербайджану;

удосконалено:

критерії поділу функцій прокуратур обох країн за різними ознаками на: наглядові і ненаглядові, основні та додаткові, внутрішні і зовнішні, внутрішньодержавні та міжнародні, постійні і тимчасові, передбачені в конституціях та законах про прокуратуру; властиві всім прокурорським системам (універсальні) і лише окремим державам чи групам держав;

характер висновків і пропозицій щодо відновлення в Азербайджанській Республіці й закріплення в законодавстві України елементів прокурорського нагляду за додержанням законів, спрямованих на забезпечення прав і свобод громадян та інтересів держави;

набули подальшого розвитку:

положення щодо внесення змін до законів обох країн, які полягають у тому, що серед завдань прокурора у некримінальних видах процесу було передбачено не захист інтересів, а захист прокурором в судовому порядку прав і свобод громадян, як це випливає з частини 2 статті 3 Конституції України; а також можливість заявлення прокурором позову у суді в інтересах не лише держави, але й громадянина;

пропозиції про необхідність закріплення на прикладі України права участі прокурорів Азербайджану в засіданнях колегіальних органів державної влади і органів місцевого самоврядування;

наукові позиції щодо покладення на Генерального прокурора України функції представництва прокуратури України; відновлення в законодавстві України права участі Генерального прокурора України в засіданнях Пленуму Верховного Суду України; надання Генеральному прокурору України, за прикладом Азербайджану, права законодавчої ініціативи, а також права звернення до Конституційного Суду з усіх питань, що належать до його компетенції;

пропозиції щодо вилучення статті 20 Закону Азербайджану «Про прокуратуру» із розділу ІІІ, присвяченого порядку здійснення основних функцій прокуратури, і перенесення її до глави І «Загальні положення», як в Законі України «Про прокуратуру»;

положення про удосконалення порядку розгляду і вирішення скарг та заяв громадян і юридичних осіб в органах прокуратури України та Азербайджану.

Практичне значення одержаних результатів. Викладені в дисертації положення, узагальнення та висновки можуть бути використані у:

науково-дослідницькій сфері - для подальшого вивчення функцій прокуратури України та прокуратури Азербайджанської Республіки, при написанні спільних наукових праць із проблем прокурорської діяльності та правоохоронних органів;

правотворчій діяльності - для удосконалення чинного законодавства про прокуратуру;

навчальному процесі - для підготовки лекцій і проведення семінарських занять з дисциплін «Прокурорський нагляд» та «Суд і правоохоронні органи» (за темами «Історія прокуратури» і «Функції прокуратури»); для видання навчально-методичної літератури.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися на: ІI Міжнародному науковому семінарі «Порівняльне правознавство: сучасний стан та перспективи розвитку» (м.Алушта, 25-29 квітня 2007 p.), III Міжнародній цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів (м. Одеса, квітень 2008 p.), Всеукраїнській науковій конференції «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, квітень 2008 p.), Міжнародній науково-практичній конференції «Четверті Прибузькі юридичні читання» (м. Миколаїв, 28-29 листопада 2008 p.), Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих науковців (м. Одеса, 26 березня 2010 p.), Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького та аспірантського складу «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 21-22 травня 2010 p.).

Головні тези і висновки роботи використовуються в навчальному процесі, на лекціях та семінарських заняттях з дисциплін «Прокурорський нагляд» та «Суд і правоохоронні органи», що викладаються на економіко-правовому факультеті Одеського національного університету імені І.І. Мечникова.

Публікації. За темою дисертації опубліковано шість наукових статей у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, а також тези трьох повідомлень на наукових конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, десяти підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 221 сторінку, з яких: основний текст - 189 сторінок, список використаних джерел - 32 сторінки (324 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтована актуальність теми дослідження, визначені його мета, завдання, об'єкт і предмет, охарактеризована методологічна основа, наукова новизна дисертації, її теоретична і практична цінність, надано інформацію про апробацію і публікацію основних положень та результатів дослідження.

Розділ 1 «Теоретико-методологічні основи порівняльно-правового дослідження функцій прокуратури» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Функції прокуратури: постановка і дослідження проблеми у науковій літературі» за тематичним принципом здійснено аналіз наукових праць з досліджуваної теми, визначено основні напрями проведення досліджень. Відзначено, що проблемам діяльності прокуратури в цілому і, зокрема, прокуратури України та прокуратури Азербайджану присвячена значна кількість наукових робіт. У них або спеціально досліджуються питання, яким частково присвячена дана робота, або їх проаналізовано як складову частину інших загальних проблем діяльності прокуратури. Вивчення вказаних джерел засвідчує, що розгляд у спеціальній науковій літературі окремих аспектів досліджуваної проблеми в нових умовах державно-правової розбудови не виключає необхідності проведення подальшого комплексного порівняльно-правового аналізу функцій прокуратури. Особливо якщо врахувати, що в даних роботах предметом порівняння є або проблеми діяльності прокуратури в цілому, або функції прокуратури у багатьох державах. Через методологічну дилему щодо обсягу і змісту порівняльно-правових досліджень автор не ставив за мету сконцентруватися на порівняльно-правовому аналізі функцій прокуратури, оскільки неможливо одночасно розширити обсяг досліджуваного матеріалу і зосередитися на детальному його розгляді.

У підрозділі 1.2. «Методологічні особливості порівняльно-правового дослідження функцій прокуратури» охарактеризовано адекватний предмету дослідження методологічний інструментарій та способи його проведення. Як важливі методологічні чинники виділено такі: 1) розглядати функції прокуратури в Україні і Азербайджанській Республіці необхідно спочатку в історичному аспекті, а потім - у сучасному; 2) при застосуванні в рамках даного дослідження діахронічного й синхронічного видів порівняння можна зіставляти однотипні об'єкти і явища, які перебувають не тільки на одних і тих самих, а й на різних стадіях розвитку, зокрема сучасний стан об'єкта - з його попереднім станом; 3) при дослідженні проблем функціонального реформування прокуратури необхідно аналізувати не тільки відповідні правові норми, а й позиції представників різних груп державних структур, що особливо важливо для вирішення питання про функцію загального нагляду, яка стала під час реформування прокуратури основною проблемою; при цьому слід виходити також із позиції забезпечення прав особи та інтересів державності; 4) в рамках даного дослідження поряд із нормативно-правовим необхідно застосувати й функціональний тип порівняння; залежно від завдань дослідження на його окремих етапах переважають елементи або нормативного, або функціонального порівняння; 5)важливою методологічною вимогою до порівняльно-правових досліджень, пов'язаних із принципом функціональності, є розгляд правових норм зарубіжних країн у контексті соціального і правового середовища їх застосування.

У підрозділі 1.3. «Сутнісна характеристика функцій прокуратури» представлено теоретичний аналіз базових категорій, безпосередньо пов'язаних із проблематикою дисертації, на основі якого запропоновано авторські визначення понять «функція прокуратури», «функціональна модель прокуратури».

Функції прокуратури - це основні напрями її діяльності, що складаються із сукупності однорідних аспектів, виражають суть і соціальне призначення прокуратури, характеризують її як конституційно закріплену особливу форму діяльності держави та є законодавчо закріпленими напрямами роботи, що здійснюється з метою відновлення й охорони законних прав та інтересів громадян і всієї держави, є засобом реалізації основних завдань та реалізується з використанням специфічних форм і методів у рамках чітко окреслених повноважень.

Функціональна модель прокуратури - це результат типології прокуратур на основі їх функціональних характеристик, що випливає з домінуючих функцій прокуратури або зі специфічної їх сукупності.

Розділ 2 «Основні етапи становлення і розвитку функцій прокуратури в Україні і Азербайджані» складається з трьох підрозділів. У ракурсі зіставлення висвітлюється історія виникнення і розвитку прокурорських функцій в обох країнах в різні історичні періоди. Застосування такого підходу обумовлене тим, що розглядувані функції у цих, як і в інших державах, ані раніше, ані зараз не оцінювалися однозначно, що не могло не вплинути на їх подальший розвиток і значною мірою обумовило їх сучасне співвідношення.

Автор виходить з такої періодизації: 1) виникнення й існування прокуратури до революційних подій 1917 року; 2) короткий період державної незалежності цих країн в результаті національно-демократичних революцій, що практично збігаються у часі (1917-1920 рр.); 3) радянський період (1920-
1991 рр.); 4)пострадянський період (з 1991 р. до сьогодні). У цілому розглянуто характер змін у функціях прокуратури з урахуванням трансформації соціально-економічного і політичного ладу.

У підрозділі 2.1. «Органи прокуратури України і Азербайджану в дорадянський період» висвітлено процеси виникнення прокуратури в обох країнах та її функціонування на етапах до і після судово-правової реформи у Російській Імперії 1864 року. В цей період відбулася поступова зміна функціональної моделі прокуратури, її переорієнтація від переважно наглядової діяльності до здійснення кримінального переслідування і підтримання обвинувачення в суді. Зазначені процеси проходили паралельно в Україні і Азербайджані з урахуванням того, що переважна частина України, як і частина Азербайджану, перебували у складі Російської Імперії. При цьому органи прокуратури сприяли збереженню державного абсолютизму. Лише в короткий період національно-демократичних революцій робились спроби пристосувати існуючі функції прокуратури до потреб становлення нових незалежних держав. Проте через низку внутрішніх і зовнішніх факторів ці спроби виявилися невдалими.

У підрозділі 2.2. «Функції прокуратури України і Азербайджану у радянський період» відзначено, що прокуратури радянських республік, а згодом - Союзу РСР за характером своїх функцій перетворилися на установи поліфункціонального наглядово-обвинувального типу. Спрямованість цих функцій і особливо повноважень прокуратури визначалися реаліями командно-адміністративної системи і тоталітарного режиму.

Виходячи з практики державної розбудови тих часів, можна стверджувати, що фактично однією з функцій прокуратури, особливо в 30-ті - першій половині 50-х років, були політичні репресії або потурання у здійсненні політичних репресій іншим силовим структурам. Правозахисна роль прокуратури була відсунута на останній план. Особливістю функціонального призначення прокуратури тих часів було її підпорядкування не лише і не так закону, як політиці комуністичної партії в економічній та інших сферах суспільного життя, що обумовлювало участь прокуратури в господарчих і подібних кампаніях замість виконання нею основних функцій.

У підрозділі 2.3. «Функції прокуратури України та Азербайджану у пострадянський період» зроблено висновок, що розвиток цих функцій відбувався в два етапи: передконституційний і конституційний. Визначення функцій прокуратури на першому етапі було підпорядковане передусім вирішенню першочергових завдань: зміцнення державної незалежності
й становлення економічних і політичних систем в обох країнах, що було відображено у законах про прокуратуру. Деполітизація прокуратури,
її деідеологізація і забезпечення незалежності прокурорів дали змогу в основному зберегти функції і повноваження, й раніше притаманні прокуратурі. Важливим елементом її реформування стала переорієнтація здебільшого на правозахисну діяльність. Зазначений підхід застосовувався і в процесах подальшого реформування прокуратури після прийняття конституцій України та Азербайджану, хоча у визначенні функцій прокуратури з'явилися істотні розбіжності, обумовлені певними особливостями суспільно-політичного розвитку кожної із цих країн.

В сучасних умовах прокуратура України на відміну від прокуратури Азербайджану знову перебуває на подібному до передконституційного етапі розвитку. Це стало наслідком проголошення Президентом України В.Януковичем плану проведення конституційної реформи, яким передбачено подальше реформування функцій прокуратури за сприяння структур Парламентської Асамблеї Ради Європи, передусім - Венеціанської комісії.

Розділ 3 «Шляхи оптимізації функцій прокуратури України та Азербайджанської Республіки», який складається з чотирьох підрозділів, містить порівняльний аналіз цих функцій, а також висновки та пропозиції щодо внесення до них змін і доповнень, запозичень українською прокуратурою окремих функцій із законодавства Азербайджану і навпаки.

У підрозділі 3.1. «Співвідношення нормативно-правового регулювання функцій прокуратури в Україні та Азербайджані» порівняння функцій прокуратури здійснене на основі їх поділу на три блоки: 1) кримінальне переслідування; 2) нагляд за додержанням і застосуванням законів; 3) участь у некримінальних видах судочинства. Зіставлення конституцій і законів про прокуратуру обох держав дає можливість визначити належність кожної з них до змішаної функціональної моделі. Для порівняння функцій прокуратури України та прокуратури Азербайджану використано таблиці.

Загалом з порівняльних таблиць видно, що функції щодо ролі прокуратури у забезпеченні законності можна згрупувати таким чином: 1) наявні в законах про прокуратуру обох країн та збігаються за змістом і формою підтримання обвинувачення в суді; 2) містяться в обох законах та збігаються по суті, проте відмінні за редакцією і обсягом та формами реалізації (участь у некримінальних видах судочинства, нагляд за додержанням законів в оперативно-розшуковій діяльності і розслідуванні злочинів); 3) передбачені в Законі України «Про прокуратуру», але відсутні в аналогічному Законі Азербайджану (нагляд за додержанням і застосуванням законів); 4) функції, передбачені в Законі Азербайджану «Про прокуратуру», але відсутні в аналогічному Законі України (процесуальне керівництво розслідуванням, подання протесту на рішення суду).

Функції прокуратури обох країн можна поділити на: а) основні, які безпосередньо випливають з конституцій і законів про прокуратуру, і б) додаткові, що сприяють якомога кращому виконанню прокуратурою завдань і здійсненню основних функцій.

У підрозділі 3.2. «Концептуальні проблеми визначення оптимальної функціональної моделі прокуратури» зазначено, що органи прокуратури обох країн здійснюють усі функції, закріплені у другому і третьому пунктах Рекомендацій ПАРЄ «Про роль прокуратури у системі кримінального судочинства». І в принципі це не виключає можливість наділення прокуратур окремих держав функціями, що не стосуються сфери кримінального судочинства.

При вирішенні цих питань слід враховувати потреби зміцнення законності і забезпечення правопорядку, реалії перехідного періоду, практику інших держав, рекомендації структур ПАРЄ, якщо вони відповідають державним інтересам України та Азербайджану і сприяють утвердженню принципу верховенства права; захисту прав і свобод людини і громадянина, а також забезпеченню інтересів держави.

У роботі обґрунтовується позиція, за якої функції прокуратури як законоохоронного органу слід передбачити в Основному Законі, проте сформулювати їх так, щоб було можливо, не відходячи від концептуального призначення вказаних функцій, розвивати їх у нормах законів про прокуратуру з урахуванням змін в соціально-економічному, політичному і правовому житті суспільства.

У підрозділі 3.3. «Співвідношення основних конституційних функцій України і Азербайджану» розглядаються перспективи подальшого існування і можливого розвитку основних функцій прокуратур зазначених країн.

В обох державах підтриманню прокурором державного обвинувачення в суді відведено перше місце з-поміж інших функцій прокуратури. Це обумовлено фактичним ототожненням у європейській правовій доктрині фігур прокурора і обвинувача. Проте в Україні зазначена функція в Конституції й Законі про прокуратуру визначена як самостійна, а в Азербайджані вона розглядається як частина функції участі прокурора у розгляді кримінальних справ. Такий підхід стосовно Азербайджану доцільно переглянути, адже участь прокурора у розгляді кримінальних справ не завжди може бути пов'язана з підтриманням державного обвинувачення, зокрема в апеляційному й касаційному провадженні і при розгляді справ за нововиявленими обставинами. Тому зазначену функцію слід було б виокремити. До законодавства Азербайджану доцільно запозичити положення статті 34 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої прокурор, «... додержуючи принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі»; а також положення статті 35 цього Закону, відповідно до якої прокурор зобов'язаний «... своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили». Азербайджанському законодавцеві слід було б відмовитися від заборони підтримувати обвинувачення в суді прокурорам, які були причетні до досудового слідства і нагляду за слідством.

Щодо функції представництва інтересів громадянина або держави в суді висловлено думку, що положення ч.2 ст.121 Конституції України не відповідає ч.2 ст.3 Основного Закону Азербайджану, згідно з якою головним обов'язком держави є утвердження та забезпечення прав і свобод людини. Очевидно, що прокурор повинен захищати в суді не так інтереси, як права і свободи громадян, що доцільно передбачити у майбутній Конституції України. У статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» вбачається зайвою вказівка на те, що прокурор у суді захищає права і свободи іншої особи, оскільки, захищаючи у суді свої права, він не виступає суб'єктом представництва.

В Азербайджані законодавець, передбачивши у ЦПК можливість заявлення позовів лише в інтересах держави, істотно звузив можливості прокуратури щодо захисту прав громадян. Це, з одного боку, відповідає настановам Венеціанської комісії, яка закликала обмежити прокурорське представництво лише захистом інтересів держави, а з другого, - навряд чи сприятиме вирішенню першочергових завдань правозахисту в країні в умовах перехідного періоду. Змінити такий підхід під силу законодавцеві. Крім того, прокурор може бути в Азербайджані учасником розгляду цивільних справ лише в ролі позивача, тоді як в Україні він може вступити у справу на будь-якій стадії процесу, а постановка питання про перегляд судового рішення не пов'язується з участю прокурора у розгляді справи судом першої інстанції. Оскільки зазначене суперечить принципу процесуальної рівноправності учасників процесу, то в Україні, за прикладом Азербайджану, слід також передбачити, що прокурор може виступати в некримінальних видах процесу лише як позивач.

Щодо функції нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах і при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних із обмеженням особистої свободи громадян України, то в Законі Азербайджану «Про прокуратуру» відсутнє аналогічне формулювання, а лише зазначено що прокурор «... бере участь у досягненні мети призначених судами покарань». Тому запропоновано передбачити у цьому Законі завдання і предмет нагляду. В обох законах потрібно чітко розмежувати підстави застосування повноважень прокурора, особливо висновків і постанов.

У підрозділі 3.4. «Співвідношення основних і додаткових функцій прокуратур України та Азербайджану» відповідні закони проаналізовано передусім з огляду на організаційно-управлінські та деякі інші повноваження прокурорів цих країн. Висловлено думку про доцільність призначення в Азербайджані, на прикладі України, прокурорів усіх рівнів Генеральним прокурором Азербайджану, а в Україні, як в Азербайджані, - прокурора Автономної Республіки Крим, без погодження з Верховною Радою автономії; закріпити в Законі України положення про те, що Генеральний прокурор України представляє органи прокуратури, як це прописано в Законі Азербайджану, а також відновити право Генерального прокурора України брати участь у засіданнях пленумів Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів; запозичити в Україні положення Закону Азербайджану щодо надання Генеральному прокурору права законодавчої ініціативи і звернення до Конституційного Суду з усіх питань, що належать до його компетенції.

Особливістю додаткової функції розгляду і вирішення звернень в органах прокуратури усіх рівнів є те, що на відміну від України, де вона закріплена в Загальних положеннях Закону як спеціальна норма, в Азербайджані її розглядають як окрему функцію поряд із іншими. Вважаючи це некоректним, автор думає, що відповідній нормі щодо звернень повинно бути відведено в Законі Азербайджану таке саме місце, як і в Законі України. Крім того, у Законі Азербайджану слід передбачити право прокурора брати участь у засіданнях колегіальних органів державної влади і місцевого самоврядування передусім для запобігання виданню ними незаконних актів.

ВИСНОВКИ

У роботі проведено комплексний порівняльно-правовий аналіз шляхів становлення і розвитку, а також сучасного стану функцій прокуратури в Україні та Азербайджанській Республіці, підготовлено наукове підґрунтя для взаємного використання досвіду цих держав з метою удосконалення функціональних моделей прокуратури, внесено рекомендації щодо функціональної моделі прокуратури держави перехідного типу й відповідного удосконалення чинного законодавства.

На цій основі зроблено такі висновки, узагальнення і пропозиції.

1. Функції прокуратури - це основні напрями її діяльності, що складаються із сукупності однорідних аспектів, виражають суть і соціальне призначення прокуратури, характеризують її як конституційно закріплену особливу форму діяльності держави та є законодавчо закріпленими напрямами роботи, що здійснюється з метою відновлення й охорони законних прав та інтересів громадян і всієї держави, є засобом реалізації основних завдань та реалізується з використанням специфічних форм і методів у рамках чітко окреслених повноважень.

Функціональна модель прокуратури - це результат типології прокуратур на основі їх функціональних характеристик, що випливає з домінуючих функцій прокуратури або зі специфічного їх набору.

2. Функціональне реформування прокуратури не може бути здійснене революційно. У функціях прокуратур за різних історичних епох проявляються й об'єктивуються певні особливості та закономірності розвитку, процес соціально-економічних, політичних і духовних перетворень у житті суспільства. Функції прокуратури динамічні: вони мають відповідати потребам часу, змінам у суспільному житті. Тому законодавцеві слід пам'ятати, що їх довільна зміна або ліквідація можуть спричинити не позитивний, а прямо протилежний результат.

3. У законодавчому закріпленні функцій прокуратур України та Азербайджану наявні як спільні, так і індивідуальні риси, характеристики щодо набору функцій, співвідношення й характеру елементів, з яких вони складаються. Певні особливості можуть бути взаємно використані для удосконалення функціональних моделей прокуратур.

4. На перехідному етапі українського суспільства необхідна прокуратура, яка б відповідала його реаліям, з функціями, визначеними як Конституцією, так і Законом «Про прокуратуру». Конституційне закріплення функцій прокуратури повинно мати гнучкий характер, даючи змогу у майбутньому вдосконалювати функції прокуратури за допомогою внесення змін і доповнень до Закону про прокуратуру, обумовлених змінами у соціально-економічному, політичному і правовому житті суспільства.

5. Доцільним є збереження правозахисної функції прокуратури, оскільки вона необхідна для захисту прав і свобод людини та громадянина. Правозахисна діяльність прокуратури не обмежує права громадян на судовий захист порушених інтересів. Вона не суперечить міжнародним та європейським принципам і стандартам.

6. За органами прокуратури України слід зберегти функцію розслідування певних категорій злочинів передусім у сфері державної служби, як це зроблено в Законі Азербайджану «Про прокуратуру». В Україні її потрібно вилучити з числа Перехідних положень і включити до основного тексту Конституції, виклавши в такій редакції: «Проведення досудового слідства (досудового провадження) в кримінальних справах у випадках, визначених процесуальним законом».

7. Функції координації прокуратурою діяльності правоохоронних органів з протидії злочинності та співробітництва з іншими державами у сферах кримінального переслідування тісно пов'язані з функцією прокурорського нагляду за додержанням законів при провадженні розслідування. Координаційну функцію прокуратури доцільно передбачити у Законі Азербайджану «Про прокуратуру».

8. Слід відокремити в Законі Азербайджану «Про прокуратуру» функцію державного обвинувачення від участі в розгляді судами кримінальних справ і відмовитися від заборони особам, які брали участь у розслідуванні, підтримувати державне обвинувачення в суді; відобразити законоохоронну роль прокуратури у судовому процесі подібно до того, як це зроблено у статтях 34-35 Закону України «Про прокуратуру»; самостійною функцією потрібно вважати принесення прокурором протесту на судові рішення.

9. У Законі Азербайджану «Про прокуратуру» необхідно визначити завдання і предмет прокурорського нагляду за додержанням законів у діяльності органів кримінально-виконавчої системи та інших органів, де застосовуються заходи обмеження особистої свободи громадян, у законах обох держав - домогтись чіткості визначень і порядку реалізації повноважень прокурора у цих сферах.

10. До числа додаткових функцій прокуратури, реалізація яких дає змогу ефективніше здійснювати основні, належать такі, що мають організаційно-управлінський характер.

Запропоновано на основі порівняльного аналізу законів про прокуратуру України і Азербайджану уточнити деякі функції генеральних прокурорів цих країн, зокрема при вирішенні кадрових питань, запозичити із Закону Азербайджану наділення Генерального прокурора України функцією представництва органів прокуратури у відносинах з іншими органами влади, а також надати йому право законодавчої ініціативи і звернення до Конституційного Суду України з усіх питань, що належать до його компетенції; відновити право Генерального прокурора України брати участь у засіданнях пленуму Верховного Суду України і пленумів вищих спеціалізованих судів; у Законі Азербайджану, за прикладом України, закріпити право прокурора брати участь у засіданнях колегіальних органів влади, передусім для запобігання видання ними незаконних правових актів.

11. Проведене дослідження дає підстави для загального висновку про місце і призначення прокуратури в системі державно-правових інститутів: прокуратура держави перехідного типу - це виокремлена сукупність державних органів, наділених конституційно закріпленими функціями, що докорінно відрізняються від функцій законодавчої, виконавчої і судової влади, яка не належить до жодної її гілки й активно співпрацює з іншими державними органами у справі забезпечення верховенства закону і зміцнення правопорядку.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Мамедов Г. А. Порівняльно-правове дослідження функцій прокуратури України та Азербайджанської Республіки (постановка проблеми) / Г. А. Мамедов // Актуальні проблеми політики: зб. наук. праць. Одеса: Юридична література, 2005. Вип. 25. С. 324-327.

Мамедов Г. Поняття функцій прокуратури / Г. Мамедов // Прокуратура. Людина. Держава. 2005. № 3. С. 76-81.

Мамедов Г. А. Функции прокуратуры Украины и Азербайджана по законам «О прокуратуре»: общее и особенное / Г. А. Мамедов // Митна справа. 2005. № 1. С. 44-50.

Мамедов Г. А. Спільне та особливе в конституційному закріпленні функцій прокуратур України та Азербайджанської Республіки / Г. А. Мамедов // Південноукраїнський правничий часопис. 2006. № 2. С. 78-81.

Мамедов Г. А. Щодо оптимального варіанту закріплення функцій прокуратури / Г. А. Мамедов // Вісник прокуратури. 2007. № 2. С. 67-70.

Мамедов Г. А. Функціональна модель прокуратури: поняття і різновиди / Г. А. Мамедов // Актуальні проблеми політики: зб. наук. праць. Одеса: Юридична література, 2008. Вип. 33. С. 216-218.

Мамедов Г. А. Классификация функций прокуратуры / Г. А. Мамедов // Правове життя сучасної України: тези доповідей на Всеукр. наук. конф., (Одеса, 18-19 квіт. 2008 p.). Одеса, 2008. С. 192-193.

Мамедов Г. А. Понятие функциональной модели прокуратуры / Г. А. Мамедов // Зб. тез наук. робіт учасників III Міжнар. цивілістичної наук. конф. студ. та аспірантів, (Одеса, 4-5 квіт. 2008 p.). Одеса, 2008. С. 52-54.

Мамедов Г. А. Оптимальний варіант порядку закріплення функцій прокуратури / Г. А. Мамедов // Право і держава в дослідженнях молодих науковців: матеріали III наук.-практ. конф. студ., аспірантів та молодих науковців, (Одеса, 26 берез. 2010 p.). Одеса, 2010. Т. 2. С. 77-79.

АНОТАЦІЯ

Мамедов Г. А. Функції прокуратури України та Азербайджанської Республіки (порівняльно-правовий аналіз). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.10 - судоустрій; прокуратура та адвокатура. - Національна академія прокуратури України, Київ, 2011.

Дисертацію присвячено проблемам правового регулювання функцій прокуратури України та Азербайджанської Республіки. У роботі досліджуються основні етапи становлення і розвитку функцій прокуратури, виявлено спільне та відмінне у частині законодавчого закріплення функцій прокуратури в Україні і в Азербайджанській Республіці, з'ясовано тенденції формування сучасної моделі прокуратур цих країн.

На основі комплексного порівняльно-правового аналізу чинних конституцій обох держав, їх законів про прокуратуру, процесуального законодавства та практики його застосування, законодавчого, практичного й наукового досвіду вивчено концептуальні проблеми оптимальної функціональної моделі прокуратури перехідного періоду. За результатами дослідження вироблено і внесено рекомендації та пропозиції щодо функціонального реформування прокуратури й удосконалення чинного законодавства, що регулює діяльність органів прокуратури України і Азербайджану.

Ключові слова: функції прокуратури, функціональна модель прокуратури, законодавче закріплення функцій прокуратури, кримінальне переслідування, функціональне реформування прокуратури.

АННОТАЦИЯ

Мамедов Г. А. Функции прокуратуры Украины и Азербайджанской Республики (сравнительно-правовой анализ). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.10 - судоустройство; прокуратура и адвокатура. - Национальная академия прокуратуры Украины, Киев, 2011.

Представленная на защиту диссертация является первым комплексным монографическим сравнительно-правовым исследованием функций прокуратуры Украины и Азербайджанской Республики.

Цель работы состоит в том, чтобы на основе комплексного сравнительно-правового анализа становления, развития и современного состояния функций прокуратуры в Украине и Азербайджанской Республике выявить общее и особенное в законодательном их закреплении в указанных государствах, подготовить предложения по совершенствованию функциональных моделей прокуратуры.

В рамках проведённого исследования предложена авторская дефиниция понятий «функция прокуратуры» и «функциональная модель прокуратуры».

Прослежены основные этапы ее становления и развития в рассматриваемых странах с позиции функций, возложенных на неё в разные исторические эпохи. Охарактеризованы объем и содержание функций прокуратуры в разные периоды.

Выявлено, что в законодательном закреплении функций прокуратуры в современных Украине и Азербайджанской Республике есть как общие, так и особенные черты, индивидуальные характеристики набора функций, соотношения и характера их элементов.

Показано значение опыта рассматриваемых государств; подготовлена научная почва для взаимного его использования.

Выделены и подробно проанализированы концептуальные проблемы оптимальной функциональной модели прокуратуры, касающиеся: порядка законодательного закрепления функций прокуратуры государства в переходный период, перспектив функций прокурорского надзора и предварительного следствия, аспектов деятельности прокуратуры, выделяемых в качестве её дополнительных функций. Сформулирован оптимальный вариант порядка законодательного закрепления функций прокуратуры государства переходного типа, определено соотношение закрепления функций на конституционном уровне и на уровне законов «О прокуратуре» обоих рассматриваемых государств.

В соответствии с полученными результатами обоснованы и внесены предложения относительно функциональной модели прокуратуры государства переходного типа и совершенствования действующего законодательства в этой сфере.

Ключевые слова: функции прокуратуры, функциональная модель прокуратуры, законодательное закрепление функций прокуратуры, уголовное преследование, функциональное реформирование прокуратуры.

ANNOTATION

Mamedov G. A. Prosecuting office's functions of Ukraine and Republic of Azerbaijan (comparative-law analysis). - Manuscript.

...