Кримінальна відповідальність за втручання в діяльність осіб, які здійснюють правосуддя

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМ. В.М. КОРЕЦЬКОГО

УДК 343.36

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВТРУЧАННЯ В ДІЯЛЬНІСТЬ ОСІБ, ЯКІ ЗДІЙСНЮЮТЬ ПРАВОСУДДЯ

Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

МАРТІРОСЯН АРТУР ГАГІКОВИЧ

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Волинському національному університеті імені Лесі Українки Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник:

КВАША Оксана Олександрівна, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, старший науковий співробітник відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою.

Офіційні опоненти:

МУЗИКА Анатолій Ананійович, доктор юридичних наук, професор, Державний науково-дослідний інститут митної справи, заступник директора з наукової роботи;

ТРОСТЮК Зоя Аполлінаріївна, кандидат юридичних наук, доцент, Київський університет права НАН України, завідувач кафедри кримінального права та процесу.

Захист дисертації відбудеться "8" червня 2011 р. о 15⁰⁰ год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розіслано " 6 " травня 2011 р.

В. о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради, доктор юридичних наук О.М. Костенко.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Суспільно-політичні та соціально-економічні реформи, що відбуваються в Україні, формують принципово нову державну структуру й громадянське суспільство. Однією з важливих функцій такої держави є здійснення справедливого правосуддя. Відповідно до Конституції правосуддя в Україні здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі й присяжні. На конституційному рівні закріплені гарантії незалежності та недоторканості суддів. Вони є важливою умовою розбудови демократичного суспільства, оскільки ефективність правосуддя багато в чому залежить від того, наскільки надійно захищені особи, які здійснюють правосуддя, від будь-якого впливу.

У засобах масової інформації доволі часто з'являється інформація про порушення принципу незалежності суддів із боку інших гілок державної влади та зацікавлених осіб. Також Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року запровадив у державі низку нововведень щодо організації судової влади й забезпечення незалежності суддів. Тому питання незалежності суддів (судової гілки влади), їх кримінально-правового захисту надзвичайно актуальне не лише для суспільного життя України, а й для сучасної юридичної науки.

Один з ефективних засобів забезпечення невтручання в здійснення правосуддя - установлення кримінальної відповідальності за посягання на незалежність суддів, авторитет судової влади та інтереси правосуддя.

Питання кримінально-правової охорони правосуддя розглядались у працях Ю.В. Александрова, М.І. Бажанова, О.М. Бандурка, Ю.В. Бауліна, Є.М. Блажівського, В.І. Борисова, І.С. Власова, П.А. Вороб'я, А.В. Галахової, Л.Д. Гаухмана, В.О. Глушкова, М.С. Голоднюк, С.Є. Дідика, І.А. Дришлюк, І.М. Залялової, В.А. Клименка, О.О. Кваші, М.Й. Коржанського, О.М. Костенка, Я.М. Кульберга, В.В. Кудрявцева, О.М. Литвака, А.А. Музики, В.О. Навроцького, А.В. Наумова, В.І. Осадчого, О.Я. Свєтлова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, З.А. Тростюк, С.І. Тихенко, В.П. Тихого, М.І. Тяжкової, В.І. Тютюгіна, Є.В. Фесенка, П.Л. Фріса, С.Д. Шапченка, С.С. Яценка й ін. Водночас, незважаючи на значну кількість наукових праць як вітчизняних, так і зарубіжних учених із проблем кримінально-правової охорони правосуддя, окремого дослідження кримінальної відповідальності за втручання в діяльність осіб, які здійснюють правосуддя, не було проведено.

Прийнятий 5 квітня 2001 року Кримінальний кодекс України (далі - КК України) запровадив у правовий вжиток низку нововведень, у тому числі таких, що стосуються відповідальності за втручання в діяльність осіб, які здійснюють правосуддя. Використання понять і термінів інших галузей права під час формулювання диспозицій статей та існуючий процес судової реформи зумовлюють труднощі в процесі кваліфікації таких злочинів, а відповідно - відсутність реальної практики застосування цих норм.

Усе вищезазначене обумовлює актуальність обраної теми й необхідність дослідження питань кримінальної відповідальності за втручання в діяльність осіб, які здійснюють правосуддя.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах теми науково-дослідної роботи кафедри кримінального права та процесу юридичного факультету Волинського національного університету імені Лесі Українки "Кримінально-правова охорона правосуддя", затвердженої вченою радою університету (протокол № 9 від 26.04.2007 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка теоретичних засад кримінальної відповідальності за втручання в діяльність осіб, які здійснюють правосуддя; вироблення на цій основі пропозицій щодо вдосконалення чинного КК України в частині охорони правосуддя від втручання в діяльність осіб, котрі його здійснюють.

Відповідно до поставленої мети сформульовано такі завдання:

- проаналізувати міжнародно-правові та національно-правові основи забезпечення незалежності судової влади;

- дослідити історію розвитку кримінально-правового забезпечення охорони незалежності судової влади в Україні;

- визначити засади кримінально-правової охорони незалежності судової влади;

? здійснити кримінально-правовий аналіз втручання в діяльність судових органів (ст. 376 КК України);

? визначити об'єктивні й суб'єктивні ознаки різних форм втручання в діяльність осіб, які здійснюють правосуддя (ст. 377?379 КК України);

- проаналізувати санкції, що встановлюють види та межі покарання за різні форми втручання в діяльність осіб, які здійснюють правосуддя;

- на підставі результатів проведеного дослідження підготувати теоретичні висновки й розробити пропозиції щодо вдосконалення норм Кримінального кодексу України, визначити найбільш ефективні шляхи подолання недоліків і прогалин законодавства в цій сфері.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що порушуються внаслідок втручання в діяльність осіб, які здійснюють правосуддя.

Предмет дослідження - норми Кримінального кодексу України, що встановлюють відповідальність за втручання в діяльність осіб, які здійснюють правосуддя (ст. 376, 377, 378, 379 КК України); міжнародні та вітчизняні правові акти, положення яких забезпечують незалежність осіб, котрі здійснюють правосуддя.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети й вирішення завдань дисертаційного дослідження з урахуванням специфіки предмета та об'єкта дослідження використано такі методи: історичний під час аналізу процесів становлення й розвитку кримінально-правової охорони незалежності судової діяльності в Україні); формально-юридичний зумовив застосування правил формальної логіки під час аналізу юридичної конструкції складів злочинів, передбачених ст. 376, 377, 378, 379 КК України, а також інших норм національного законодавства та міжнародно-правових актів, що регламентують охорону незалежності осіб, котрі здійснюють правосуддя; системного аналізу - для характеристики елементів і ознак складів злочину, передбачених ст. 376, 377, 378, 379 КК України; математично-статистичного аналізу для встановлення й аналізу даних про злочини, що вчинялися щодо осіб, які здійснюють правосуддя протягом 2005-2010 років, а також під час узагальнення результатів анкетування суддів (120 осіб), народних засідателів (75 осіб) та адвокатів (200 осіб).

У процесі проведення дослідження вивчено й проаналізовано практику Апеляційного суду Волинської області за 2005-2010 роки, вибірково - практику судів України за Єдиним державним реєстром судових рішень України, узагальнені дані практики діяльності органів прокуратури України та дані Державної судової адміністрації України за 2005-2010 роки.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим комплексним дослідженням кримінально-правової охорони правосуддя від незаконних втручань у діяльність осіб, які здійснюють правосуддя. До положень, що мають наукову новизну, належать такі:

уперше:

- обґрунтовано положення, що видовим об'єктом злочинів, передбачених ст. 376, 377, 378, 379 КК України, є порядок суспільних відносин, що забезпечує незалежність судді, народного засідателя чи присяжного шляхом охорони їх професійної діяльності, життя, здоров'я, майна, а також життя, здоров'я, майна їхніх близьких родичів як необхідної умови для належного здійснення правосуддя;

- визначено співвідношення між термінами "втручання" та "перешкоджання" як загальне й часткове (рід і вид). Відповідно, констатовано, що перешкоджання - це діяння, у результаті здійснення якого настають наслідки у вигляді недопущення належного здійснення правосуддя, а втручання не потребує встановлення настання таких наслідків. Тому в процес правосуддя можна втрутитися, але це не буде перешкоджанням здійсненню правосуддя;

удосконалено:

- визначення поняття "незалежність судової влади", під яким потрібно розуміти умови, що забезпечуються державою та гарантують належний порядок здійснення правосуддя, самостійність судової влади, яка вільна від будь-якого зовнішнього й внутрішнього впливу з боку інших органів державної влади, фізичних і юридичних осіб;

набули подальшого розвитку:

- обґрунтування створення самостійного розділу КК України "Значення окремих термінів Кодексу", де слід визначити поняття "близькі особи", яким доцільно замінити в диспозиціях ст. 377-379 КК України поняття "близькі родичі". Близькими особами слід вважати тих, які пов'язані між собою біологічними або соціальними зв'язками;

- положення про необхідність перейменування розділу ХVІІІ Особливої частини КК України "Злочини проти правосуддя" на "Злочини проти правосуддя та діяльності державних органів і осіб, які сприяють його здійсненню", оскільки правосуддя - виключна компетенція суду, однак забезпечується шляхом нормальної діяльності окремих правоохоронних органів (зокрема органів дізнання й досудового слідства, прокуратури, виконання покарань тощо);

- обґрунтування, що погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна судді, народного засідателя чи присяжного, а також щодо їхніх близьких осіб може сприйматися як виявлення наміру або різновид психічного насильства;

- висновок про доцільність унесення змін у диспозиції статей 377-379 КК України шляхом заміни формулювання "у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя" на таке: "з метою недопущення діяльності щодо здійснення правосуддя, перешкоджання їй або помсти за її здійснення";

? аргументація, що лише законна діяльність осіб, які здійснюють правосуддя, охороняється законом про кримінальну відповідальність. Втручання в незаконну діяльність судових органів не утворює складу злочину, передбаченого статтями 376, 377, 378, 379 КК України;

? обґрунтування необхідності заміни в диспозиції ч. 1 ст. 376 КК України терміну "втручання" на "протиправний вплив", оскільки втручання в законну діяльність судових органів може вчинятися лише шляхом протиправного впливу на свідомість і волю осіб, які здійснюють правосуддя, а ч. 2 вказаної статті доповнити такою кваліфікуючою ознакою злочину, як спричинення тяжких наслідків;

- аргументація щодо необхідності виділення кваліфікованого складу злочину в ст. 379 КК України залежно від наслідків умисного посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного або їхніх близьких осіб, що забезпечить дотримання принципів справедливості й індивідуалізації відповідальності та покарання;

- положення, що з метою забезпечення належного здійснення правосуддя, віднесення певних осіб до кола тих, чиє життя вимагає посиленої кримінально-правової охорони, повинно здійснюватися не тільки з урахуванням їх службового становища та функцій, які вони виконують, але й ступеня потенційної небезпеки для таких осіб, брати участь в судовому процесі.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в роботі висновки, пропозиції й рекомендації можуть бути використані в законотворчій діяльності для подальшого вдосконалення законодавства України, спрямованого на кримінально-правову охорону правосуддя; у практичній діяльності суддів, органів прокуратури та внутрішніх справ (довідка з Апеляційного суду Волинської області про впровадження та апробацію результатів дисертаційного дослідження від 27.10.2010 р. № 1.7/514); у науково-дослідницькій діяльності з метою подальшого здійснення теоретичних розробок і досліджень проблем кримінально-правової охорони правосуддя; у навчальному процесі під час викладання навчальної дисципліни "Кримінальне право" на юридичному факультеті Волинського національного університету імені Лесі Українки (довідка про впровадження та апробацію результатів дисертаційного дослідження від 21.10. 2010 р.), а також у процесі підготовки відповідних розділів науково-практичних коментарів закону України про кримінальну відповідальність, підручників, навчальних і методичних посібників.

Особистий внесок здобувача в опублікованій дисертантом у співавторстві статті складають власні теоретичні розробки, які втілились у визначенні особливостей становлення й розвитку кримінально-правового забезпечення незалежності суддів в Україні на основі аналізу історичних джерел.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідалися та обговорювалися на ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні питання реформування правової системи України" (м. Луцьк, 2-3 червня 2006 р.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції аспірантів і студентів "Волинь очима молодих науковців: минуле, сучасне, майбутнє" (м. Луцьк, 16-17 квітня 2008 р.); V Міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні питання реформування правової системи України" (м. Луцьк, 30-31 травня 2008 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених "Правова система України у світлі Європейського вибору" (м. Київ, 13 червня 2008 р.), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції аспірантів і студентів "Волинь очима молодих науковців: минуле, сучасне, майбутнє" (м. Луцьк, 13-14 травня 2009 р.), VІ Міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні питання реформування правової системи України" (м. Луцьк, 29-30 травня 2009 р.), Х Міжнародній науковій конференції молодих учених "Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку" (м. Косів, 27-31 січня 2009 р.), VІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні питання реформування правової системи України" (м. Луцьк, 4-5 червня 2010 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення й висновки дисертації знайшли відображення в чотирьох статтях, надрукованих у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, та восьми тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 211 сторінок, у тому числі додатки - 16 сторінок, список використаних джерел (250 найменувань) - 23 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження; виокремлено предмет та об'єкт дослідження; визначено методи, мету й завдання роботи; сформульовано положення, що становлять наукову новизну; висвітлено практичне значення роботи, апробацію отриманих результатів, кількість публікацій за темою дисертації.

Розділ 1. "Незалежність суду і судової діяльності у міжнародному та національному праві" складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 "Незалежність суддів як загальновизнаний міжнародно-правовий принцип" проаналізовано низку важливих документів міжнародно-правового характеру, які є інструментами забезпечення незалежності судових органів (Загальна декларація прав людини 1948 року, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Основні принципи незалежності судових органів 1985 року, Європейська хартія про закон "Про статус суддів" 1998 року, Загальна хартія судді 1999 року та ін.).

Дисертант звертає увагу, що принцип незалежності суддів (суду) - це загальновизнаний міжнародно-правовий принцип, який є джерелом міжнародного права. Згідно з міжнародно-правовими договорами й документами міжнародних організацій суддя зобов'язаний здійснювати свої суддівські функції незалежно, на основі власної оцінки фактів та відповідно до усвідомленого розуміння права, вільно від будь-якого зовнішнього впливу, спокус, тиску, погроз чи втручання, прямого або непрямого, із будь-якого боку чи будь-якої причини. Він має бути незалежним від суспільства загалом і від конкретних сторін спору, від виконавчої й законодавчої гілок влади або впливу з їхнього боку. Здійснюючи функцію правосуддя, суддя повинен бути незалежним від інших суддів щодо рішень, які він зобов'язаний приймати самостійно. Із міжнародних документів випливає, що суддя мусить виявляти та пропагувати високі стандарти суддівської поведінки, щоб підвищувати рівень довіри громадськості до суду, яка є головною умовою для підтримання незалежності суддів.

Автором зроблено висновок, що згідно з міжнародними договорами й документами міжнародних організацій незалежність судових органів - це невід'ємна ознака, складова частина демократичної держави. Міжнародно-правові норми у сфері незалежності судових органів є нормативною моделлю, яка повинна бути відображена в законодавстві України з урахуванням національних особливостей.

У підрозділі 1.2 "Конституційні принципи незалежності суду й судової діяльності в Україні" проводиться аналіз норм Конституції та законів України у сфері забезпечення незалежності судових органів. Незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією й законами України. Зокрема, у ст. 129 Конституції України визначено, що під час здійснення правосуддя судді незалежні та підкоряються тільки закону. Це положення знайшло своє продовження в ст. 6, 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" й іншому законодавстві. Додатково аргументовано, що однією з важливих умов реалізації принципу незалежності судової діяльності є встановлення кримінальної відповідальності за втручання в діяльність осіб, які здійснюють правосуддя.

Дисертант звертає увагу, що незалежність суддів проявляється на двох рівнях - інституційному та індивідуальному. На інституційному рівні її необхідно розглядати як незалежність судової влади, тобто спроможність здійснювати правосуддя, не піддаючись будь-якому впливу, насамперед із боку інших гілок влади. Незалежність суддів на індивідуальному рівні проявляється в тому, що судді вирішують судові справи самостійно, відповідно до їхньої власної оцінки доказів, права й справедливості, без примусу, підкупу, втручання, погроз із боку влади або окремих громадян.

Автор робить висновок, що принципи організації та діяльності судів в Україні утворюють єдину систему. Лише чітке дотримання всієї системи цих принципів може забезпечити незалежність суддів, повний усебічний та об'єктивний розгляд кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних й інших справ.

Наведено додаткові аргументи, що вирішення проблеми незалежності суддів і підкорення їх тільки закону вимагає комплексного підходу та не може обмежуватися лише відповідними законами, які б забезпечували цю важливу умову функціонування судової влади.

У підрозділі 1.3 "Еволюція кримінально-правового забезпечення незалежності суду і судової діяльності в Україні" досліджуються правові джерела, які існували в Україні з часів ранньофеодальної держави. Обґрунтовано, що становлення кримінально-правових норм, що передбачали охорону незалежності судових органів, було складним і суперечливим. Запропоновано розрізняти такі етапи становлення й розвитку законодавства, що регламентувало кримінально-правову охорону незалежності судів та судової діяльності.

Перший етап (ХІ-ХVІІ століття) - зародження кримінально-правової охорони незалежності суду й судової діяльності. Дослідження правових джерел цього періоду свідчить, що з часів виникнення ранньофеодальної держави (ХІ-ХV століття) існувала тенденція охорони правосуддя від різних посягань. Судова влада мала кримінально-правовий захист лише як частина верховної та, по суті, необмеженої влади. У цей період з'являються прообрази норм, що встановлюють покарання за діяння, які в наш час належать до злочинів проти правосуддя.

Другий етап (ХVІІ-ХІХ століття) - становлення кримінально-правової охорони незалежності суду й судової діяльності. У цей період існували положення, що встановлювали відповідальність за неповагу та перешкоджання діяльності суддів. Для формулювання цих норм уперше використано термін "перешкоджання" (Артикул воїнський 1715 року). Також законодавець цього періоду із метою забезпечення незалежності суду конкретизує ознаки дій, які вважає перешкоджанням здійсненню правосуддя (Уложення про покарання кримінальні і виправні 1845 року, Устав про покарання, що накладаються мировими суддями, 1864 року). Відповідальність за злочини проти правосуддя починає виокремлюватись у самостійні групи. кримінальна відповідальність втручання правосуддя

Третій етап (початок ХХ століття - до цього часу) - сучасний період кримінально-правової охорони незалежності суду й судової діяльності. Уперше правосуддя взяте під охорону як самостійний об'єкт кримінально-правової охорони (КК УРСР 1960 року). З'являється система норм, що регламентують відповідальність за посягання на незалежність осіб, які здійснюють правосуддя. Такі тенденції сприйнято чинним Кримінальним кодексом України 2001 року, у якому відповідальність за вчинення цих злочинів регламентується в розділі ХVІІІ "Злочини проти правосуддя".

Розділ 2. "Кримінально-правова характеристика втручання в діяльність судових органів" складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 "Поняття правосуддя як родового об'єкта злочинів, передбачених статтями 376, 377, 378, 379 КК України" проаналізовано особливості об'єкта злочинів, відповідальність за які передбачена в розділі ХVІІІ "Злочини проти правосуддя" КК України.

На основі аналізу дефініцій поняття "правосуддя" та норм Конституції й законів України зроблено висновок, що правосуддя - це нормативно врегульована діяльність суду зі здійснення судової влади, зміст якої полягає в розгляді та вирішенні по суті за встановленою процесуальною формою підвідомчих суду справ за допомогою цивільного, господарського, кримінального, адміністративного або іншого судочинства.

Доведено, що назва розділу "Злочини проти правосуддя" є вужчою, ніж зміст норм, які тут розміщені. Тому слід змінити назву розділу на "Злочини проти правосуддя та діяльності державних органів і осіб, які сприяють його здійсненню". У роботі підтримано концепцію об'єкта злочину як охоронюваного кримінальним законом порядку відносин між людьми, що виникають у суспільстві з приводу матеріальних і нематеріальних предметів. Дисертант додатково обґрунтовує важливість чотирьохчленної класифікації об'єкта злочину "за вертикаллю", а саме: загальний, родовий, видовий, безпосередній.

Передбачені ст. 376, 377, 378, 379 КК України злочини посягають на конституційні принципи здійснення правосуддя у сфері незалежності й недоторканності суддів. Автором обґрунтовано, що ці норми утворюють підсистему взаємопов'язаних кримінально караних посягань, яким властивий спільний видовий об'єкт ? порядок суспільних відносин, що забезпечує незалежність судді, народного засідателя чи присяжного шляхом охорони їхньої професійної діяльності, життя, здоров'я, майна, а також життя, здоров'я, майна їхніх близьких родичів як необхідної умови для належного здійснення правосуддя.

У підрозділі 2.2 "Об'єктивні ознаки складу злочину, передбаченого статтею 376 КК України" досліджуються ознаки об'єктивної сторони складу злочину, що передбачає відповідальність за втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або домогтися винесення неправосудного рішення.

У роботі визначено, що безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 376 КК України, є порядок суспільних відносин, який забезпечує незалежність суддів шляхом охорони їх службової діяльності, що є необхідною умовою для належного здійснення правосуддя.

Дисертант звертає увагу, що об'єктивна сторона злочину може проявлятися лише в активній поведінці - втручанні будь-яким способом у діяльність осіб, які здійснюють правосуддя. Для встановлення того чи іншого способу втручання потрібно зважати на те, що винний повинен учиняти дії незаконним способом, які, на його думку, можуть перешкодити здійсненню правосуддя. Критика, скарги, публікації в засобах масової інформації та інші діяння, учинення яких прямо не заборонено законом, не можуть визнаватись втручанням у контексті ст. 376 КК України. Також не можна вважати втручанням, про яке йдеться в аналізованій нормі, вплив, мета якого - прийняття законного рішення.

Проведений автором аналіз поняття "втручання" дає підставу зробити висновок, що втручання здійснюється шляхом впливу на свідомість і волю осіб, які здійснюють правосуддя. Злочинним є лише таке втручання, що здійснюється шляхом протиправного впливу. Одночасно діяльність, на яку здійснюється вплив, повинна бути законною. У зв'язку з цим запропоновано нову редакцію диспозиції ст. 376 КК України.

У підрозділі 2.3 "Суб'єктивні ознаки складу злочину, передбаченого статтею 376 КК України" досліджено суб'єктивну сторону складу злочину, що передбачає відповідальність за втручання в діяльність судді. Форма вини під час втручання в діяльність судді з метою перешкодити здійсненню правосуддя характеризується лише прямим умислом. Злочинець повинен усвідомлювати, що він втручається в діяльність судді щодо здійснення правосуддя та бажає перешкодити його здійсненню. До наслідків втручання винний може ставитися як умисно, так і з необережності.

Проведений автором аналіз терміну "перешкоджання" дав підставу зробити висновок, що його потрібно розуміти як закінчене діяння, у результаті здійснення якого наступають наслідки, зокрема у вигляді недопущення здійснення правосуддя.

Дисертант обґрунтовує, що в процес правосуддя можна втрутитися, але це не буде перешкоджанням здійсненню правосуддя. Тому для кваліфікації діяння за ст. 376 КК України потрібно встановити, чого особа бажала й була переконана, що її втручання перешкодить виконання суддею службових обов'язків чи спричинить винесення неправосудного рішення.

Необхідно розрізняти мету перешкоджання здійсненню правосуддя від намагання зупинити незаконні дії осіб, які здійснюють правосуддя. Особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності лише за наявності двох умов: якщо винний, зневажаючи на встановлений законом порядок, незаконно впливає на потерпілого, безпідставно думаючи, що діє правомірно; якщо він має на меті перешкодити здійсненню правосуддя. Не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за ст. 376 КК України той, хто помиляється стосовно правомірності тих чи інших рішень суду, але діє в межах процесуального закону.

Розділ 3. "Форми протиправного втручання в діяльність осіб, які здійснюють правосуддя" складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 "Погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного (стаття 377 КК України)" досліджено особливості об'єктивної та суб'єктивної сторін погрози або насильства щодо осіб, які здійснюють правосуддя, а також стосовно їхніх близьких родичів.

У результаті аналізу погрози або насильства щодо судді, народного засідателя чи присяжного зроблено висновок, що основним безпосереднім об'єктом цього злочину є порядок суспільних відносин, що забезпечує незалежність судді, народного засідателя чи присяжного.

У результаті дослідження поняття "погроза" дисертант аргументує, що в контексті ст. 377 КК України вона може проявлятися як різновид психічного насильства або як виявлення наміру. Для кваліфікації діяння за ст. 377 КК України погроза не обов'язково повинна бути реальною, оскільки практично неможливо довести наявність цієї ознаки, а також відмежувати її від готування чи замаху на вчинення іншого злочину. Обґрунтовано, що цей злочин є закінченим у момент висловлення погрози або з моменту доведення погрози до відома потерпілого.

На думку дисертанта, обмежуючи кримінальний закон рамками поняття "близькі родичі", український законодавець залишив за межами його охорони широке коло соціальних зв'язків людини, окремі з яких можуть виявитися для нього більш важливими, ніж відносини близького споріднення. Додатково обґрунтовано необхідність заміни в диспозиціях ст. 377-379 КК України терміну "близькі родичі" на ширше поняття ? "близькі особи", оскільки часто не родинна близькість, а глибокі особисті стосунки з такими особами стають "вразливим місцем" тих, хто здійснює правосуддя. Визначення близьких осіб доцільно викласти в окремому розділі КК України, який міг би мати назву "Значення окремих термінів Кодексу". У такому розділі поняття "близькі особи" зайняло б відповідне місце серед інших термінів КК, які потребують тлумачення та уніфікованого застосування на практиці.

Установлено, що термінологічний зворот "у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя" не має чіткого змісту та є неконкретизованим. Він охоплює випадки, коли злочин учиняється до її виконання ? із метою недопущення її; у процесі її виконання ? із метою перешкоджання їй; після її виконання ? із мотивів помсти за таку діяльність. Тому пропонується конкретизувати мету погрози безпосередньо у ст. 377 КК України шляхом внесення відповідних змін.

У підрозділі 3.2 "Умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного (стаття 378 КК України)" досліджено особливості об'єктивної й суб'єктивної сторін злочину, передбаченого ст. 387 КК України. Зроблено висновок, що основним безпосереднім об'єктом досліджуваного злочину є порядок суспільних відносин, що забезпечує незалежність судді, народного засідателя чи присяжного шляхом охорони їхнього майна, а також майна їхніх близьких родичів як необхідної умови для належного здійснення правосуддя.

Відповідальність за ст. 378 КК України настає лише за умови, якщо діяльність потерпілого щодо здійснення правосуддя мала законний характер. Злочин потрібно вважати закінченим із моменту знищення чи пошкодження майна, що спричинило майнову шкоду потерпілому. У випадку загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків злочин вважається закінченим із моменту настання таких наслідків. Мотив і мета не є обов'язковими ознаками цього злочину, але їх установлення важливе для його відмежування від інших злочинів, учинення яких може супроводжуватися знищенням чи пошкодженням чужого майна. Автор наголошує, що при кваліфікації діяння за ст. 378 КК України потрібно враховувати не тільки вартість чи розмір знищеного майна в натуральній формі (вага, обсяг, кількість), але і значимість його для потерпілого.

У підрозділі 3.3 "Посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (стаття 379 КК України)" досліджено об'єктивні та суб'єктивні ознаки вбивства або замаху на вбивство судді, народного засідателя чи присяжного або їхніх близьких родичів.

Посяганню на життя осіб, які здійснюють правосуддя, властива підвищена суспільна небезпечність, оскільки таке діяння посягає не тільки на порядок суспільних відносин у сфері незалежності судових органів, але й на життя осіб, діяльність яких пов'язана із здійсненням правосуддя, або їхніх близьких родичів. Позбавлення потерпілого життя чи замах на нього є не основним, а проміжним результатом злочинного втручання, за допомогою якого винний прагне вплинути на законну діяльності осіб, котрі здійснюють правосуддя. Посилення відповідальності за посягання на життя судді, народного засідателя, присяжного або їхніх близьких родичів виявляється і в способі конструювання законодавцем складу посягання на життя вказаних осіб, а саме як "усіченого".

Проведений дисертантом аналіз поняття "посягання на життя" підтверджує, що під ним потрібно розуміти вбивство чи замах на вбивство. Зважаючи на диференційований підхід до призначення покарання за незакінчений і закінчений злочини, підтримуємо пропозицію науковців щодо внесення змін у ст. 379 КК України з метою дотримання принципу індивідуалізації відповідальності й покарання шляхом закріплення відповідальності за закінчене вбивство та замах на вбивство в окремих частинах статті. Також необхідно конкретизувати мету в аналізованому складі злочину й розширити коло потерпілих від нього.

У разі скоєння замаху на вбивство посягання визнається закінченим із моменту вчинення винним діяння, безпосередньо спрямованого на позбавлення життя потерпілого незалежно від того, чи був такий замах закінченим або незакінченим. Убивство може бути вчинене як із прямим, так і з непрямим умислом, оскільки винний може вчиняти вбивство не тільки з метою протидії законній діяльності потерпілого, а й із мотивів помсти за неї, коли настання наслідку у вигляді смерті він може і не бажати, а лише свідомо припускати. У зміст вини входить усвідомлення винним того, що він: а) посягає на життя судді, народного засідателя, присяжного чи їхніх родичів; б) учиняє посягання у зв'язку з їхньою діяльністю щодо здійснення правосуддя.

У підрозділі 3.4 "Кримінально-правові санкції за різні форми протиправного втручання в діяльність осіб, які здійснюють правосуддя" проаналізовано санкції, передбачені КК України за втручання в діяльність судових органів, та здійснено їх порівняльний аналіз із санкціями суміжних злочинів. Окремі санкції за втручання в діяльність судових органів є менш суворими, ніж санкції за втручання в діяльність працівника правоохоронного органу й захисника чи представника особи. Часто санкції спеціальних норм погіршують рівень захищеності суддів, народних засідателів і присяжних порівняно із загальними нормами, що суперечить меті введення спеціальних норм. Такий підхід не відповідає європейським стандартам кримінально-правової охорони життя носіїв судової влади та є неадекватним характеру й тяжкості вчиненого злочину. Відповідно, автор дійшов висновку про неузгодженість санкцій досліджуваних норм КК України між собою та із санкціями щодо тотожних посягань стосовно інших потерпілих. Щоб уникнути суперечностей, запропоновано узгодити санкції статей, які передбачають відповідальність за суміжні посягання.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми, що виявилось у розробці теоретичних засад кримінальної відповідальності за втручання в діяльність осіб, які здійснюють правосуддя. Сформульовано рекомендації, що можуть мати значення для розвитку вітчизняної кримінально-правової науки, законодавчої діяльності та правозастосовної практики.

Незалежність суду й осіб, які здійснюють правосуддя, є основоположним принципом правосуддя як у міжнародному, так і в національному праві. Одна із гарантій реалізації цього принципу - встановлення кримінальної відповідальності за втручання в діяльність суддів, які здійснюють правосуддя.

Запропоновано визначення родового об'єкта злочинів проти правосуддя та діяльності державних органів і осіб, які сприяють його здійсненню; аргументовано необхідність виділення видового об'єкта злочинів проти незалежності осіб, які здійснюють правосуддя.

За результатами дослідження сформульовано пропозиції щодо вдосконалення законодавства про кримінальну відповідальність:

1. Обґрунтовано доцільність створення розділу КК України "Значення окремих термінів Кодексу", у якому нарівні з іншими термінами КК, які потребують тлумачення, слід розкрити зміст поняття "близькі особи", до яких віднести певні категорії: 1) близькі родичі: батьки, дружина/чоловік, діти, рідні брати та сестри, дід, баба, внуки; 2) споріднені особи: двоюрідні брати й сестри, тітка, дядько, племінник та ін.; 3) інші близькі особи: жінка (чоловік), які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі; наречені, зять, невістка, теща, свекор, друзі, куми, похресники, а також особи, життя, здоров'я та благополуччя яких завідомо для винного дорогі потерпілому внаслідок сформованих особистих стосунків.

2. Запропоновано нові редакції диспозицій статей 376, 377, 378 КК України:

– ст. 376 КК України: "1. Протиправний вплив у будь-якій формі на законну діяльність судді, народного засідателя чи присяжного з метою перешкодити виконанню ними службових обов'язків або домогтися винесення неправосудного рішення. 2. Ті самі дії, якщо вони перешкодили запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, або вчинені особою з використанням свого службового становища, або такі, що спричинили тяжкі наслідки";

– ст. 377 КК України: "1. Погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо судді, народного засідателя або присяжного чи їхніх близьких осіб із метою недопущення діяльності щодо здійснення правосуддя, перешкоджання їй або помсти за її здійснення. 2. Умисне заподіяння судді, народному засідателю чи присяжному або їхнім близьким особам побоїв, легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень із метою недопущення діяльності щодо здійснення правосуддя, перешкоджання їй або помсти за її здійснення. 3. Умисне заподіяння судді, народному засідателю чи присяжному або їхнім близьким особам тяжкого тілесного ушкодження з метою недопущення діяльності щодо здійснення правосуддя, перешкоджання їй або помсти за її здійснення";

– ч. 1 ст. 378 КК України: "1. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить судді, народному засідателю чи присяжному або їхнім близьким особам, із метою недопущення діяльності щодо здійснення правосуддя, перешкоджання їй чи помсти за її здійснення".

3. Запропоновано нову редакцію статті 379 КК України:

1. Посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного або їхніх близьких осіб із метою недопущення діяльності щодо здійснення правосуддя, перешкоджання їй або помсти за її здійснення карається позбавленням волі на строк від восьми до одинадцяти років.

2. Те саме діяння, яке призвело до смерті потерпілого, карається позбавленням волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі".

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Мартіросян А.Г. Проблеми нормативного забезпечення незалежності осіб, які здійснюють правосуддя / А.Г. Мартіросян // Держава і право. Юридичні і політичні науки: зб. наук. праць. - К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2008. - Вип. 41. - С. 567-573.

2. Мартіросян А.Г. Проблема визначення правосуддя як родового об'єкта злочинів, передбачених статтями 376-379 КК України / А.Г. Мартіросян // Часопис Київського університету права. - 2009. - № 1. - С. 267-274.

3. Мартіросян А.Г. Погроза щодо судді, народного засідателя чи присяжного як форма протиправного втручання у діяльність осіб, що здійснюють правосуддя / А.Г. Мартіросян // Держава і право: зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. - К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2010. - Вип. 48. - С. 488-493.

4. Мартіросян А.Г. Історія становлення кримінально-правового забезпечення незалежності суддів в Україні / О.О. Кваша, А.Г. Мартіросян // Південноукраїнський правничий часопис. - 2009. - № 1. - С. 239-243.

5. Мартіросян А.Г. Проблеми запровадження інституту присяжних у національну систему судоустрою / А.Г. Мартіросян // Збірник наукових статей за матеріалами ІІІ Міжнародної наук.-практ. конф. ["Актуальні питання реформування правової системи України"], (м. Луцьк, 2-3 червня 2006 р.) : у 2 т. / уклад.: Т.Д. Климчик, І.М. Якушев. - Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2006. - Т. 2. - С. 201-103.

6. Мартіросян А.Г. Незалежність осіб, що здійснюють правосуддя - важливий напрям реформування сучасної судової системи / А.Г. Мартіросян // Матеріали ІІ Міжнародної наук.-практ. конф. аспірантів і студентів ["Волинь очима молодих науковців: минуле, сучасне, майбутнє"], (м. Луцьк, 16-17 квітня 2008 р.) : у 2 т. - Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2008. - Т. 1. - С. 68-70.

7. Мартіросян А.Г. Незалежність суддів як загальновизнаний міжнародно-правовий принцип / А.Г. Мартіросян // Збірник наукових стататей за матеріалами V Міжнародної наук.-практ. конф. ["Актуальні питання реформування правової системи України"], (м. Луцьк, 30-31 травня 2008 р.) / уклад. Т.Д. Климчик. - Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2008. - С. 525-529.

8. Мартіросян А.Г. Конституційні засади здійснення правосуддя в сучасній Україні / А.Г. Мартіросян // Матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конф. молодих вчених ["Правова система України у світлі Європейського вибору"], (м. Київ, 13 червня 2008 р.). - К. : Вид-во "Юридична думка", 2008. - С. 414-419.

9. Мартіросян А.Г. Сучасні підходи до визначення поняття "правосуддя" / А.Г. Мартіросян // Матеріали ІІІ Міжнародної наук.-практ. конф. аспірантів і студентів ["Волинь очима молодих науковців: минуле, сучасне, майбутнє"], (м. Луцьк, 13-14 травня 2009 р.) : у 3 т. - Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2009. - Т. 1. - С. 198-200.

10. Мартіросян А.Г. Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого статтею 376 Кримінального кодексу України / А.Г. Мартіросян // Збірник наукових статей за матеріалами VІ Міжнародної наук.-практ. конф. ["Актуальні питання реформування правової системи України"], (м. Луцьк, 29-30 травня 2009 р.) / уклад. Т.Д. Климчик. - Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2009. - С. 589-592.

11. Мартіросян А.Г. Щодо доцільності перейменування розділу ХVІІІ Особливої частини Кримінального Кодексу України "Злочини проти правосуддя" / А.Г. Мартіросян // Збірник матеріалів Х Міжнародної наук. конф. молодих учених ["Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку"], (м. Косів Івано-Франківської області, 27-31 січня 2009 р.). - К. : Вид-во Київського ун-ту права НАН України, 2009. - Вип. 10. - С. 428-430.

12. Мартіросян А.Г. Визначення поняття об'єкту злочину, передбаченого статтею 377 КК України / А.Г. Мартіросян // Збірник наукових статей за матеріалами VІІ Міжнародної наук.-практ. конф. ["Актуальні питання реформування правової системи України"], (м. Луцьк, 4-5 червня 2010 р.) / уклад.: Н.І. Вознюк, Т.Д. Климчик. - Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2010. - С. 620-622.

АНОТАЦІЇ

Мартіросян А.Г. Кримінальна відповідальність за втручання в діяльність осіб, які здійснюють правосуддя. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - Київ, 2011.

Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою, одним із перших у юридичній науці України комплексних досліджень кримінальної відповідальності за різні форми втручання в діяльність осіб, які здійснюють правосуддя. Аргументовано важливість забезпечення незалежності судової діяльності на міжнародному й національному рівнях. Визначено особливості конструкції та елементів складу злочину, що передбачають відповідальність за втручання в діяльність судових органів.

Обґрунтовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства про кримінальну відповідальність та запропоновано нові редакції статей, що встановлюють відповідальність за втручання в діяльність осіб, які здійснюють правосуддя.

Ключові слова: правосуддя, незалежність, суддя, народний засідатель, присяжний, близькі особи, втручання, перешкоджання, вплив, погроза.

Мартиросян А.Г. Уголовная ответственность за вмешательство в деятельность лиц, осуществляющих правосудие. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины. - Киев, 2011.

Диссертация является самостоятельной, завершенной научной работой, посвящённой анализу уголовной ответственности за вмешательство в деятельность судебных органов. Формулируются новые теоретические положения, уточняется содержание отдельных понятий, которые имеют значение для науки, практики, а также для усовершенствования законодательства Украины.

Анализируется значение независимости судебной деятельности на международном и национальном уровнях. Независимость судебной власти является основополагающим принципом осуществления правосудия. Одной из гарантий реализации этого принципа есть установление уголовной ответственности за вмешательство в деятельность лиц, осуществляющих правосудие. Также проведено исследование эволюции уголовно-правового обеспечения независимости суда и судебной деятельности в Украине. Выделены основные этапы становления и развития уголовно-правовой охраны такой деятельности в Украине.

Установлено, что в разделе ХVIII "Преступления против правосудия" УК Украины поставлен под уголовно-правовую охрану не только порядок осуществления правосудия, а также и порядок деятельности государственных органов, которые содействуют его осуществлению. Обосновываются вывод о необходимости в рамках раздела ХVIII "Преступления против правосудия" УК Украины выделить группу норм, предусмотренных ст. 376, 377, 378, 379 УК Украины, которые осуществляют охрану независимости судебной деятельности. Видовой объект этой группы преступлений определён как порядок общественных отношений, которые обеспечивают независимость судей, народных заседателей или присяжных путём охраны их профессиональной деятельности, жизни, здоровья, имущества, а также жизни, здоровья, имущества их близких родственников как необходимого условия для надлежащего осуществления правосудия.

Определено, что независимость судебной власти - это обеспеченные государством условия, которые гарантируют надлежащий порядок осуществления правосудия, самостоятельность судебной власти, свободной от любого внешнего или внутреннего влияния со стороны иных органов государственной власти, физических и юридических лиц. Проведен анализ угрозы убийством, насилием, уничтожением или повреждением имущества судьи, народного заседателя или присяжного, а также относительно их близких лиц. Сделан вывод, что такие угрозы могут проявляться как выявление намерения или разновидность психического насилия.

Обосновывается необходимость законодательной регламентации квалифицированного состава преступления, предусмотренного ст. 379 УК Украины в зависимости от последствий преднамеренного посягательства на жизнь судьи, народного заседателя, присяжного или близких им лиц. Аргументируется, что такие изменения будут способствовать справедливости и индивидуализации ответственности и наказания за посягательство на жизнь указанных лиц.

По результатам исследования сформулированы предложения относительно совершенствования отечественного законодательства об уголовной ответственности в сфере уголовно-правовой охраны независимости лиц, осуществляющих правосудие. Предлагается внести изменения в диспозиции ст. 377-379 УК Украины путём замены положения "в связи с их деятельностью, связанной с осуществлением правосудия" следующим положением: "с целью недопущения деятельности по осуществлению правосудия, препятствия ей или мести за её осуществление", а также замены понятия "близкие родственники" на более широкое - "близкие лица". Предложено в диспозиции ст. 376 УК Украины понятие "вмешательство" заменить на "противоправное влияние", поскольку вмешательство в законную деятельность судебных органов совершается путём противоправного влияния на сознание и волю лиц, которые осуществляют правосудие.

Ключевые слова: правосудие, независимость, судья, народный заседатель, присяжный, близкие лица, вмешательство, препятствование, влияние, угроза.

Martirosyan A.H. Criminal responsibility for the interference with the functioning of a court. - Manuscript.

Dissertation on the receipt scientific degree of candidate of legal sciences, specialty 12.00.08 - criminal law and criminology; criminal enforcement law. - V. Koretsky Institute of State and Law of the National Academy of Science of Ukraine. - Kyiv, 2011.

The dissertation is an individual completed scientific study, one of the first complex research in the juridical science of Ukraine dedicated to criminal responsibility for the different forms of the interference with the functioning of a court. The thesis gives the argumentation of importance to secure the independence of the adjudicative power on the international and national levels. The study contains the analysis of the peculiarities of the construction and elements of the body of a crime which anticipate responsibility for the interference with the functioning of a court.

The thesis gives the argumentation of the proposals of improvement of the effective legislation on criminal responsibility and proposes new versions of the articles that anticipate responsibility for the interference with the functioning of a court.

...