Інститут адвокатури на західноукраїнських землях другої половини ХІХ – початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»

УДК 340.15(477.83/86)«18/19.» 347.965

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Інститут адвокатури на західноукраїнських землях другої половини хіх - початку хх століття (на матеріалах Галичини)

12.00.01 - теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

БОЙЧУК Андрій Юрійович

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна»

Науковий керівник

кандидат юридичних наук, доцент

Гіда Євген Олександрович,

Національна академія внутрішніх справ,

професор кафедри теорії держави та права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор,

академік НАПрН України

Костицький Михайло Васильович,

Національна академія внутрішніх справ,

професор кафедри філософії права та юридичної логіки;

кандидат юридичних наук, професор

Шмоткін Олексій Вікторович,

Національна академія Служби безпеки України,

завідуючий кафедри теорії та історії держави і права

Захист відбудеться 05 липня 2011 року о 10⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.139.01 у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна» (03115, м. Київ, вул. Львівська, 23)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» за адресою: 03115, м. Київ, вул. Львівська, 23

Автореферат розісланий 03 червня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради С.О. Короєд

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Загальна декларація прав людини затверджує принцип рівності людей перед законом, право людини на неупереджений і відкритий розгляд справи незалежним і справедливим судом, а також всі гарантії, що необхідні для захисту особи, яка обвинувачується у вчиненні караного діяння. Відповідно до цих положень Конституція України (ст. 59) закріплює головну соціальну функцію адвокатури, щодо забезпечення кожній особі права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах.

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства ухвалено чимало нормативно-правових актів, що закріплюють пріоритет права людини на допомогу і консультацію з адвокатом. Зокрема, проблеми функціонування інституту адвокатури, а також права і обов'язки адвокатів відображено у законі України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р., положеннях «Про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури» від 5 травня 1993 р., «Про вищу кваліфікаційну комісію адвокатури» від 5 травня 1993 р., «Про порядок реєстрації адвокатських об'єднань» від 27 квітня 1993 р., постанові Кабміну «Про порядок оплати праці адвокатів з надання громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави» від 14 травня 1999 р., а також «Правилах адвокатської етики» від 1 жовтня 1999 р. тощо.

Становлення інституту адвокатури на західноукраїнських землях відбувалося впродовж декількох століть під впливом різного роду чинників, суспільно-політичних та історичних обставин. Особливо інтенсивно він формувався в період австро-угорського панування, зокрема, це ознаменувалося ухваленням 1868 р. Постійного положення про адвокатуру, яке вперше закріпило її самоврядування й автономію.

Окремі аспекти історії становлення вітчизняної адвокатури розкриті правниками, учасниками громадсько-політичного життя Галичини на зламі ХІХ і ХХ ст. М. Волошиним, Л. Ганкевичем, М. Глушкевичем, С. Дністрянським, Р. Домбчевським, К. Левицьким, Є. Олесницьким, В. Старосольським, А. Чайковським, М. Чубатим.

Історико-правові дослідження державного устрою Австрії та Австро-Угорщини викладені у працях таких сучасних науковців, як В. Батрименко, І. Бойко, О. Кондратюк, О. Копиленко, В. Кульчицький, О. Мікула, І. Настасяк, М. Никифорак, Н. Панич, Б. Тищик, А. Чайковський, В. Чудийович та інших.

До розкриття історико-правових підвалин становлення української адвокатури долучилися сучасні дослідники, а саме: М. Аракелян, Т. Варфоломієва, І. Гловацький, В. Долежан, Н. Єфремова, Ю. Кінаш, В. Катрич, О. Кондратюк, М. Костицький, С. Ківалов, Н. Крестовська, П. Музиченко, М. Никифорак, М. Петрів, Ю. Полянський, Л. Потарикіна, О. Святоцький, А. Ткач, А. Титов, І. Усенко, О. Філонов, Ю. Шемшученко, В. Шкарупа та інші.

Тенденції становлення національно-державницької думки на українських землях представлені у наукових дослідженнях таких правників, як М. Возняк, В. Гнатюк, С. Дністрянський, К. Левицький, М. Лозинський, Ю. Охримович, В. Старосольський та інші. А також у дослідженнях сучасних вчених (І. Андрухів, Н. Аніщук, П. Арсенич, Є. Гіда, О. Добржанський, І. Жалоба, А. Коцур, І. Лісна, М. Мацькевич, О. Мироненко, І. Мищак та інші).

У персоналістичних працях науковці (Т. Андрусяк, І. Андрухів, М. Васильчук, В. Великочий, В. Возьний, О. Жерноклеєв, А. Савчак, О. Седляр, П. Стецюк, І. Чуйко та ін.) проаналізували правничу та громадсько-політичну діяльність галицьких захисників другої половини ХІХ - початку ХХ століть.

Водночас поза увагою дослідників залишилася діяльність галицьких адвокатів, спрямована на формування державно-правової думки на західноукраїнських землях за часів їх перебування у складі Австрії та Австро-Угорщини, що зумовило вибір теми наукового пошуку - “Інститут адвокатури на західноукраїнських землях другої половини ХІХ - початку ХХ ст. (на матеріалах Галичини)”.

Усі ці обставини, а також відсутність комплексних наукових досліджень даної проблеми і визначають актуальність нашого дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з програмою Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України “Актуальні проблеми будівництва демократичної соціальної правової держави відповідно до положень Конституції України”, науковими працями Національного університету “Одеська юридична академія” відповідно до загальної теми “Традиції і новації в сучасній українській державності і правовому житті” (державний реєстраційний номер 016U004970) на 2006-2010 роки.

Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною наукових праць кафедри історії держави і права Національного університету “Одеська юридична академія”, що здійснює розроблення наукової теми “Традиції і новації в правовому житті України (історичний аспект)” на 2006-2010 роки.

Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національного університету “Одеська юридична академія” (28.10.2009 р., протокол № 2). Тема схвалена відділенням теорії та історії держави і права НАПрН України (2010 р. № 101).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в комплексному розкритті впливу практичної діяльності галицьких адвокатів на становлення та розвиток інституту адвокатури на українських землях у складі Австрії та Австро-Угорщини, з'ясуванні можливості використання історичного досвіду для вдосконалення діяльності інституту адвокатури в сучасній Україні.

Для досягнення поставленої мети були визначені такі основні завдання:

- вивчити ступінь дослідженості проблеми в історико-правовій літературі;

- охарактеризувати суспільно-політичні та соціокультурні передумови становлення адвокатури в Галичині у досліджуваний період;

- проаналізувати нормативно-правове забезпечення роботи адвокатури в Австрії та Австро-Угорщині;

- виявити значення діяльності перших українських правничих товариств для становлення інституту адвокатури в Галичині другої половини ХІХ - початку ХХ ст.;

- розкрити діяльність адвокатських палат як професійних об'єднань галицьких правників та використати їх досвід для вдосконалення діяльності спілок адвокатів у сучасній Україні;

- проаналізувати вплив галицьких адвокатів на формування державно-правових традицій на західноукраїнських землях у досліджуваний період;

- на основі аналізу практичної діяльності галицьких адвокатів узагальнити та використати позитивний досвід їхньої роботи як підґрунтя для вдосконалення та розвитку чинного законодавства, що виступає нормативною основою діяльності адвокатури в Україні.

Об'єкт дослідження - загальні закономірності суспільно-політичного та соціокультурного розвитку західноукраїнських земель за часів їх знаходження під владою Австрійської та Австро-Угорської імперій у другій половині ХІХ та на початку ХХ століття.

Предметом дослідження є специфічні закономірності становлення і розвитку інституту адвокатури на західноукраїнських землях (Галичині) другої половині ХІХ - початку ХХ ст.

Хронологічні межі дисертації охоплюють період 1849-1914 рр.; нижня межа зумовлена прийняттям 16 серпня 1849 р. спеціального закону - Тимчасове положення про адвокатів. Верхня хронологічна межа збігається з початком Першої світової війни (1914 р.).

Територіальні межі дослідження охоплюють землі Східної Галичини.

Методологічну основу дослідження становлять філософські положення про закони й категорії наукового пізнання, єдність теорії з практикою, доцільність творчого використання спадщини минулого. Науковий пошук, теоретико-методологічний аналіз здійснено на основі принципів науковості, об'єктивності, історичного детермінізму, системності. Основні положення дисертаційної роботи враховують концептуальні підходи до розкриття впливу адвокатів на розвиток державно-правової думки як історико-правової проблеми. галицький адвокат правничий товариство

Методи дослідження визначаються специфікою дослідження та поставленими завданнями. З метою аналізу, синтезу, систематизації й класифікації архівних документів і юридичної літератури застосовано пошуково-бібліографічний метод (підрозділи 1.1., 1.2.). Метод єдності логічного та історичного і конкретно-істричний метод використано при аналізі архівних матеріалів і періодичної преси (підрозділ 1.1.). Хронологічний метод дозволив дослідити історію становлення і розвитку інституту адвокатури в Галичині у досліджуваний період (підрозділи 2.1., 2.2., 2.3.). Праксеологічний метод використано з метою пізнання особливостей діяльності інституту адвокатури в Галичині та визначення її ефективності (підрозділи 3.1., 3.2.). Герменевтичний метод використовувався з метою ґрунтовного аналізу правових актів, що регулювали порядок утворення та діяльності органів адвокатури у імперії загалом та в Галичині зокрема (підрозділ 3.3.).

Емпіричну базу дослідження складають документи й матеріали фондів Центрального державного історичного архіву України у м. Києві; Центрального державного історичного архіву України у м. Львові; Державного архіву Івано-Франківської області; Державного архіву Львівської області; Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського (м. Київ); Наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України (м. Львів); Івано-Франківської державної обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка. Крім того, складовою частиною джерельної бази є нормативно-правові та законодавчі акти Австрії й Австро-Угорщини, що становили підстави функціонування інституту адвокатури.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні цілісним дослідженням, у якому розкрито роль інституту адвокатури Галичини у становленні української державно-правової думки на західноукраїнських землях другої половини ХІХ - початку ХХ століть. У результаті проведеного дослідження сформульовані основні положення й висновки, які характеризуються науковою новизною:

уперше:

- виявлено, що в 1849 - 1914 рр. на території Галичини проходили історичні процеси становлення та розвитку інституту адвокатури, що мав чітку структуру та визначену компетенцію і мав визначену автономію по відношенню до судових та правоохоронних органів;

- в науковий обіг уперше введено джерела, що розкривають правовий статус адвокатури у Галичині другої половини ХІХ - початку ХХ ст., а також статистичні дані, що містяться в архівних фондах України;

- доведено, що професійні асоціації адвокатів відіграли важливу роль у створенні та забезпеченні професійних стандартів та етичних норм, захищали своїх членів від переслідувань та необґрунтованих обмежень і посягань, надавали юридичну допомогу всім, хто її потребував, кооперувалися з урядом та іншими інституціями для сприяння відправленню правосуддя і забезпеченню суспільного інтересу;

- обґрунтовано, що адвокатська діяльність у Галичині другої половини ХІХ - початку ХХ ст. мала передусім правозахисний характер і передбачала надання юридичної допомоги та представництво інтересів особи у суді. Особливості такого виду діяльності розглядаються на з'їздах адвокатів, активізація яких спостерігається в останній третині ХІХ ст.;

удосконалено:

- наявну джерельну та історіографічну базу з досліджуваної тематики, що за формою та змістом має репрезентативний характер, а її об'єктивний і ґрунтовний аналіз дає можливість створити цілісну картину функціонування інституту адвокатури на західноукраїнських землях (Галичині) другої половини ХІХ - початку ХХ ст.;

- підходи до висвітлення ролі українських адвокатів у формуванні національної та правової свідомості українського народу, їх впливу на українські державотворчі процеси, що стало початком «адвокатської доби» українського національного відродження;

- теоретичні уявлення щодо місця правничих організацій у згуртуванні українських юристів Галичини наприкінці ХІХ - поч. ХХ ст. Управлінські функції та активна діяльність у цих товариствах здійснювалася переважно адвокатами. Саме за таких обставин зародилася ідея створення самостійного адвокатського об'єднання. Боротьба за інтереси народу, відстоювання прав української мови в судових процесах лише утвердила їх прагнення до створення незалежної адвокатської організації, що була заснована лише у 1923 р. під назвою «Союз Українських Адвокатів у Львові».

набули подальшого розвитку:

- уявлення науковців щодо реалізації ідеї українського національного державотворення та доведено українські правники, більшість яких були адвокатами, наприкінці ХІХ ст. приймали активну участь у суспільно-політичних процесах. У програмних документах було обґрунтовано необхідність об'єднання усіх етнічних українців у межах однієї національної держави.

- положення стосовно виокремлення форм діяльності адвокатів, серед яких пріоритетними слід вважати: захист прав та свобод людини і громадянина, а також організацій шляхом надання консультацій з правових питань, як усних, так і письмових, виступів у суді в якості захисників по юридичних справах;

- пропозиції щодо організації самоврядування адвокатів, що передбачають створення адвокатських палат як національної професійної організації, що регламентує їх діяльність.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що положення, які обґрунтовано у дисертаційному дослідженні, поглиблять та збагатять вітчизняну історико-правову науку знаннями про становлення, діяльність та роль інституту адвокатури у Галичині за часів її знаходження під владою Австрійської та Австро-Угорської імперій. Автор пропонує врахувати позитивний досвід діяльності західноукраїнських адвокатів для розробки змін та доповнень до чинного законодавства, що виступає нормативною основою адвокатської діяльності.

Наукові висновки та пропозиції, представлені та доведені в дисертаційному дослідженні, можуть бути використані:

- у навчальному процесі - для підготовки навчально-методичних матеріалів, а також під час викладання таких навчальних курсів як «Історія держави і права України», «Історія держави і права зарубіжних країн», «Історія політичних і правових учень», «Історія адвокатури в Україні» (акт впровадження у навчальний процес № 497 від 01.06.2011 р. виданий Івано-Франківським університетом права імені Короля Данила Галицького);

- у сфері правотворчості - як теоретичний матеріал для формування, удосконалення, розвитку національного законодавства, що виступає нормативною основою адвокатської діяльності (акт впровадження в нормотворчу діяльність № 37 від 01.06.2011 р., виданий Івано-Франківською обласною колегією адвокатів);

- у правовиховній роботі серед адвокатів та населення - для підвищення рівня їх правової свідомості та правової культури, формування демократичного правового світогляду.

Особистий внесок здобувача. Наукові положення та висновки, які виносяться на захист, одержані дисертантом на підставі особистих теоретичних та історико-правових досліджень самостійно. У співавторстві опубліковано три статті, одні тези доповіді на конференції; авторська участь здобувача становить 50 відсотків і стосується обґрунтування виникнення інституту адвокатури на західноукраїнських землях другої половини ХІХ - початку ХХ століть.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження викладені й обговорені на засіданнях кафедри історії держави і права Національного університету “Одеська юридична академія”, а також доповідалися на міжнародних конференціях: “Шості юридичні читання. Правова культура, правова свідомість і право” (м. Київ, 2010), “Україна у європейському просторі. Проблеми бізнесу, політики, права” (м. Львів, 2010 р.), “Від громадянського суспільства - до правової держави” (м. Харків, 2010 р.), “Проблеми національної державності” (м. Одеса, 2010 р.), “Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави” (м. Одеса, 2010 р.), “Правова політика Української держави” (м.Івано-Франківськ, 2010 р.), “Становлення, функціонування та розвиток правових систем сучасності: проблеми науки і практики (м. Одеса, 2010 р.), “Актуальні питання сучасних державотворчих та правотворчих процесів” (м. Запоріжжя, 2010 р.); “Держава і право в умовах глобалізації: реалії та перспективи” (м. Сімферополь, 2010 р.); всеукраїнських: “Правова система держави: проблеми формування та перспективи розвитку” (м. Одеса, 2009 р.), “Вдосконалення правового захисту прав та основних свобод людини і громадянина” (м. Івано-Франківськ, 2010 р.); міжвузівській науковій конференції, присвяченій 150-річчю від дня народження Костя Левицького, громадсько-політичного діяча, адвоката, першого Голови ЗУНР (м. Івано-Франківськ, 2009).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладено у восьми статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України, і дванадцяти тезах доповідей на наукових та науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які включають вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел (314 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 207 сторінок, з яких основний текст - 171 сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її зв'язок з науковими програмами, планами, темами; визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, його методологічну основу й теоретичну базу; розкрито наукову новизну та основні положення, що виносяться на захист; встановлено практичне значення одержаних результатів та форми їх апробації.

Розділ 1 “Стан розроблення проблеми та характеристика джерел” складається з двох підрозділів, у яких здійснено ретроспективний огляд сутності понять “адвокат” і “адвокатура”; проаналізовано стан вивчення проблеми у науковій літературі; розглянуто джерельну базу дослідження.

У підрозділі 1.1. “Історіографія проблеми” проаналізовано походження слів “адвокат” і “адвокатура”. Встановлено, що у другій половині ХІХ - початку ХХ ст. галицькі правники (М. Глушкевич, Р. Домбчевський, А. Чайковський) вказували на те, що роль адвоката зводиться не лише до відстоювання інтересів конкретної особи в суді, а й передбачає участь у політичних подіях краю, захисті державницьких інтересів українського народу, боротьбу за його права. У сучасних енциклопедичних виданнях та Законі України “Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 р. під адвокатом визначено особу, котра має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України - дипломом іншої країни, стаж роботи в галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України. Таким чином сутність діяльності та кваліфікаційного призначення адвокатів Галичини у другій половині ХІХ - початку ХХ ст. розглядалася дещо ширше та більш різносторонньо, ніж у сьогоденні.

Адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.

Водночас потрібно наголосити, що галицька адвокатура досліджуваного періоду не обмежувалася вирішенням справ цивільного чи кримінального змісту, натомість вела активну боротьбу за відстоювання прав і свобод української нації краю на державному рівні. Така специфічна риса українських адвокатів найповніше висвітлює зміст адвокатської діяльності в Галичині другої половини ХІХ - початку ХХ століть.

Історіографічну основу дисертації становлять такі групи наукових досліджень: праці історичного змісту, що висвітлюють становище українських земель у складі Австрії та Австро-Угорської імперії; історико-правові дослідження про державний устрій Австрії та Австро-Угорщини; літературні джерела, що розкривають особливості становлення зарубіжної та вітчизняної адвокатури від найдавніших часів і до сьогодення; дослідження про формування національно-державницької думки на українських землях; персоналістичні праці, присвячені правничій та громадсько-політичній діяльності галицьких адвокатів.

У підрозділі 1.2. “Джерельна база дослідження” подано огляд використаних документів і матеріалів.

Слід відзначити велику наукову цінність документів Центрального державного історичного архіву України у м. Києві. Матеріали фондів розкривають громадсько-політичну і професійну діяльність українських адвокатів. Так, фонд 274 “Київська губернська жандармська управа” містить матеріали участі адвокатів у громадсько-політичному житті краю (оп. 1, т. 1, спр. 536). У фонді наявні відомості тогочасних періодичних видань, що висвітлюють деякі аспекти діяльності правників. Матеріали громадсько-політичної діяльності українських адвокатів уміщено у фонді 442 “Канцелярія київського, подільського і волинського генерал-губернатора” (оп. 827, спр 54; оп. 839, спр. 79; оп. 842, спр. 40), крім того, тут наявні документи, що відображають зв'язки українських адвокатів Галичини з громадсько-політичними діячами Наддніпрянської України.

Великий науковий інтерес із зазначеної проблематики становлять документи, що містяться у фондах Центрального державного історичного архіву України у м. Львові.

У фонді 146 “Галицьке намісництво. Президіальний відділ” знаходяться матеріали про громадську та політичну діяльність тогочасних адвокатів, їх приналежність до політичних партій, громадських організацій (оп. 4, спр. 3684). Важливими для нашого дослідження є документи фонду 180 “Головна руська рада, м. Львів”, де всебічно відображено діяльність вказаної організації та її участь у суспільно-політичних процесах у західноукраїнських землях середини ХІХ ст. (оп. 1, спр. 1; 21; 28). В окреслиних межах подаються документи фонду 196 “Руська Рада м. Львів”. Фонд, окрім документів, що висвітлюють діяльності товариства містить значну кількість інформації стосовно виборчих процесів у Галичині та участі в них українських адвокатів. Зібрані детальні відомості про вибори в австрійський парламент, протоколи засідань адвокатів та інформація про боротьбу за політичні права (оп. 1, спр. 3; 4; 20; 34; 82; 89; 115).

Практична діяльність адвокатів розкрита у фонді 309 “Наукове товариство імені Т. Г. Шевченка (НТШ) у Львові”. Документи фонду вміщують важливий матеріал про діяльність членів “кружка юристів” у Львові, урядове листування та обвинувальні акти стосовно діяльності українських адвокатів, їхні листування, виступи й судові промови (оп. 1, спр. 60; 665; 2267; 2711). Серед матеріалів представлено чимало автобіографічних даних, наукових і публіцистичних праць українських адвокатів.

У фондах Державного архіву Львівської області (фонд 285 “Товариство “Академічний гурток” у Львові”) міститься інформація про діяльність його учасників, багато з котрих були юристами, зокрема адвокатами. Протоколи засідань товариства дають чітке уявлення про участь українських правників у державотворчих процесах на західноукраїнських землях (оп. 1, спр. 1). Неабиякий дослідницький інтерес викликає фонд 298 “Товариство прихильників української літератури, науки та мистецтва”, де проілюстровано видавничу діяльність українських адвокатів, зокрема, видання ряду правничих часописів, юридичних довідників, словників та праць з питань роз'яснення чинного законодавства (оп. 1, спр. 3).

Використано чимало документів Державного архіву Івано-Франківської області. Фонд 7 “Станиславский городской магистрат (австровенгерский период) (1841-1919)” у своїй основі містить протоколи засідань та звіти про діяльність магістрату, що допомагає простежити суспільно-політичні процеси, які проходили у Станіславському повіті, та участь у них українських адвокатів (оп. 1, спр. 3; оп. 2, спр. 5). У фонді 229 “Станіславський окружний суд, м. Станіслав, Станіславського повіту” наведено деякі аспекти діяльності адвокатів у Станіславі (нині - Івано-Франківськ) та окремих повітах Галичини. Дана інформація зафіксована в постановах та рішеннях Станіславського окружного суду.

Розділ 2 “Організаційно-правові основи становлення адвокатури в Галичині у складі Австрії та Австро-Угорщині” включає три підрозділ і присвячений характеристиці суспільно-політичних передумов утворення галицької адвокатури, визначенню впливу австрійського законодавства на розвиток адвокатури Галичини, аналізу нормативно-правових засад розвитку адвокатури в Галичині другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

У підрозділі 2.1. “Суспільно-політичні передумови утворення галицької адвокатури” проаналізовано особливості перетворення багатонаціональної Австрії на державу з дуалістичною монархією, що була створена 1867 р. і складалася з двох частин - Австрії та Угорщини. Західноукраїнські землі у складі Австро-Угорщини включали Східну Галичину, Буковину й Закарпаття.

Виявлено, що інкорпорація західноукраїнських земель до складу Австро-Угорщини збіглася в часі з першою хвилею модернізаційних реформ у цій державі. Такі явища в австро-угорській імперії призвели до реформування суспільства, що охопило всі сфери життєдіяльності країни. Зміни в органах державного управління зробили центральною постаттю місцевої адміністрації державного чиновника. У той час було проведено перші статистичні переписи населення та земельних володінь, упорядковано систему обліку та контролю. Військова реформа запровадила обов'язкову військову повинність та централізований рекрутський набір. Було проведено реформи у сферах сільського господарства, релігії, освіти тощо.

У дисертаційному досліджені зроблено висновок про те, що в процесі українського державотворення окресленого періоду постало питання необхідності створення української державності не тільки в рамках слов'янської федерації, але й у формі самостійної держави. Саме таке завдання мав “Правничий гурток”, організований 1881 р. при Академічному братстві у Львівському університеті. Відтак дедалі помітним стає вплив адвокатів на державотворчі процеси в Галичині, який повною мірою реалізується в період функціонування у складі Наукового товариства ім. Т. Шевченка “Правничої комісії”, створеної 1898 року.

У підрозділі 2.2. “Вплив австрійського законодавства на розвиток адвокатури Галичини” проаналізовано тогочасне австрійське законодавство та його вплив на становлення інституту адвокатури Галичини. З 1781 р. уряд оголосив професію адвоката вільною, у зв'язку з чим спостерігалося певне зростання кількості осіб, котрі хотіли опанувати цей фах.

У дисертації доведено, що в другій половині ХІХ ст. адвокати фактично перестали залежати від судів. Весь дисциплінарний контроль над адвокатами й кандидатами в адвокатуру належав, перш за все, органам адвокатського стану. Ухвали про дисциплінарну відповідальність адвокатів уміщувались у спеціальному статуті, що був прийнятий 1 квітня 1872 року.

Вивчення австрійського законодавства свідчить про те, що для допущення до адвокатської діяльності перед кандидатами висувались наступні вимоги: австрійське підданство, повноліття, незаплямована репутація, ступінь доктора права або складання трьох державних іспитів, трирічний стаж, зокрема, один рік адвокатської практики і державний практичний іспит у комісії при апеляційному суді.

Підрозділ 2.3. “Нормативно-правові засади розвитку адвокатури в Галичині” присвячено аналізу правових норм, що були визначальними в регулюванні діяльності галицьких адвокатів. Розкрито основні положення Вислицького Статуту (1347), який визначав право на захист як природне право людини й передбачав, що кожен, хто притягався до кримінальної відповідальності, міг мати захисника.

Вимоги до особи захисника та санкції, що застосовувались до нього у разі порушень адвокатської етики, узагальнено й уміщено в Литовських статутах (1529, 1566, 1588 рр.), дія яких поширювалася на українські землі до 1842 року.

За часів Австрійської імперії розроблено “Зібрання судових прав” (1778), що містили вимоги до особи адвоката, зокрема: володіння польською та латинською мовами, знання права (публічного та цивільного; природного та римського) та історії (стаття ХІІІ).

Першим тимчасовим положенням про адвокатуру від 16 липня 1849 р. вже передбачалося створення адвокатських палат як органу самоврядної адвокатури, що займався всіма питаннями її діяльності; розглядом дисциплінарних проступків адвокатів; відстороненням від виконання адвокатських функцій.

Рух за надання адвокатурі автономії в Австрії завершився прийняттям 6 липня 1868 р. постійного положення про адвокатуру, що вперше закріпило самоврядність та автономію адвокатури.

Упродовж досліджуваного періоду ухвалено ряд законодавчих і нормативно-правових документів, а саме Адвокатський дисциплінарний статут (1 квітня 1872 р.); розпорядження міністра судівництва, яким визначався розмір гонорару адвокатів (11 грудня 1897 р.); Закон, яким змінюються й доповнюються постанови дисциплінарного статуту для адвокатів і адвокатських кандидатів (16 листопада 1906 р.) тощо.

Розділ 3 “Особливості функціонування адвокатури в Галичині (другої половини ХІХ - початку ХХ ст.)” складається з трьох підрозділів та присвячено розкриттю організації, структури, компетенції та правових засад діяльності українських правничих товариств у Галичині другої половини ХІХ - початку ХХ ст., висвітленню діяльності адвокатських палат як професійних об'єднань галицьких правників, аналізу впливу галицьких правників на формування національно-державницької ідеї автономії українського народу.

У підрозділі 3.1. “Організація, структура, компетенція та правові засади діяльності українських правничих товариств у Галичині” розкрито діяльність таких галицьких товариств, як Кружок правників, Товариство українсько-руських правників та Наукове товариство імені Т. Шевченка.

Доведено, що ці організації були першими осередками згуртування українських юристів Галичини наприкінці ХІХ - початку ХХ століть. Управлінські функції та активна діяльність у таких товариствах здійснювалася переважно адвокатами (С. Дністрянським, А. Горбачевським, К. Левицьким, Є. Олесницьким, В. Охримовичем, С. Федаком, А. Чайковським та ін.). Саме в Товаристві українсько-руських правників зародилася ідея створення самостійного адвокатського об'єднання, що не знайшла втілення через слабке становище галицьких правників та мізерне матеріальне забезпечення організацій.

Розкрито участь адвокатів Галичини в редагуванні та видавництві перших правничих часописів: “Часопись правнича. Місячник для теорії і практики” та “Часопись правнича і економічна”, де викладено наукові розробки галицьких правників.

У підрозділі 3.2. “Адвокатські палати як професійні об'єднання галицьких правників” аналізуються процеси утворення адвокатських палат як органів самоврядування адвокатури.

Встановлено, що одним з визначальних факторів, який вплинув на організацію адвокатських палат, була порівняно незначна чисельність адвокатів в окремих місцевостях, у яких за законом могла створюватися палата. Відповідно до закону від 16 серпня 1849 р. при заснуванні адвокатських палат мав обиратися голова та заступник голови палати, комісари до складу екзаменаційної комісії з прийняття адвокатських екзаменів, а також відділ як виконавчий орган палати. Тому постала необхідність у певній кількості адвокатів, щоб створити такі органи.

Правовий статус адвокатських палат до прийняття закону про адвокатуру від 6 липня 1868 р. визначався насамперед законом від 16 серпня 1849 р. та статутами кожної адвокатської палати. До компетенції палат належали: вибори голови палати, затвердження постійних комісій, розгляд апеляції стосовно тимчасово відсторонених або звільнених від обов'язків адвокатів, призначення ревізорів адвокатської діяльності.

Підрозділ 3.3. “Діяльність галицьких правників у формуванні національно-державницької ідеї” присвячено висвітленню участі адвокатів краю у відстоюванні прав і свобод українського народу в австрійському парламенті та галицькому сеймі.

Суттєвим досягненням галицьких парламентаріїв стало прийняття спільної програми діяльності, яку проголошено в палаті послів 19 липня 1907 року. Її основні положення зводяться до таких: усунути сваволю адміністративних і судових урядів; берегти й розширювати конституційні права і свободи, якими могли однаково користуватися всі верстви населення; скасувати окремі постанови виборчих законів до Державної ради, ухвалені для Галичини, якими порушена рівність виборчого права і кількісне представництво українського народу; розробити й прийняти новий виборчий закон до Галицького краєвого сейму, що ґрунтувався б на засадах загального, рівного, безпосереднього і тайного права голосування; здобути національну автономію для українського народу на теренах Галичини та Буковини; сприяти економічному поступу всіх верств населення Галичини та Буковини; забезпечити культурні запити галичан і заснувати український університет у Львові.

Національно-державницькі погляди адвокатів Галичини відображено в ряді наукових праць: С. Дністрянський “Нова держава” (1923), “Загальна наука права і політики” (1923), Р. Домбчевський “За право мови” (1934), К. Левицький “Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914 рр.” (1927), “Наша свобода або Які ми маємо права” (1888), “Про права руської мови” (1896), В. Старосольський “Теорія нації” (1921) та інші.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні наведене теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що полягає в комплексному розкритті впливу практичної діяльності галицьких адвокатів на становлення та розвиток інституту адвокатури на українських землях у складі Австрії та Австро-Угорщини, з'ясуванні можливості використання історичного досвіду для вдосконалення діяльності інституту адвокатури в сучасній Україні.

Більшість праць, що тією чи іншою мірою висвітлювали тематику інституту адвокатури на західноукраїнських землях другої половини ХІХ - початку ХХ ст. мали досить вузьку джерельну базу. Проблематика його функціонування в цей період досі не стала предметом спеціального комплексного вивчення. Наявна література містить лише опосередковані твердження та інформацію, що переважно розкриває окремі аспекти досліджуваної проблематики. Уведені до наукового обігу джерела дозволили створити цілісну картину ролі адвокатури Галичини в становленні державно-правової думки на західноукраїнських землях у другій половині ХІХ - початку ХХ століть.

Входження Галичини до складу Австрії 1772 р. та її перебування у складі австрійської та австро-угорської імперій до 1918 р. створило передумови для запровадження й діяльності на її території органів державної влади та крайового самоврядування на взірець австрійської, більш ефективної, ніж польська, системи управління. Проведення австрійським урядом у середині XIX ст. реформ у галузі адвокатури зумовило проголошення професію адвоката вільною, що сприяло об'єднанню передових адвокатів того часу та запровадженню інституту адвокатури в Галичині.

Формування інституту галицької адвокатури на початковому етапі будувалось на залежності адвокатів від міністерства юстиції в питаннях допущення до професії та апеляційних судів у дисциплінарному відношенні; мало вкрай обмежену сферу діяльності станових установ; ґрунтувалось на визначенні розміру гонорару судом. Становище покращилося із середини ХІХ ст., коли було розширене коло прав адвокатів і надано можливість кожній особі, котра має докторський диплом і трирічний стаж, займатися адвокатською діяльністю.

Після проголошення адвокатури вільною професією спостерігається зростання кількості осіб, котрі виявили бажання займатися такою діяльністю. При цьому основна функція адвокатури полягала в правовому захисті, тобто наданні юридичної допомоги та представництві в суді. Особливості цього виду діяльності розглядалися на з'їздах адвокатів, активізація яких спостерігається в останній третині ХІХ століття.

З'ясовано, що тогочасне австрійське законодавство висувало до діяльності адвокатів підвищені вимоги, починаючи з установлення диференційованих і високих цензів та завершуючи приписами щодо надання правової допомоги. Окремі критерії ставились до кандидатів в адвокатуру, котрі мали проходити практичну підготовку як нижчі чиновники при судах упродовж півтора року, а потім як помічники адвокатів. Розгляд питання про допущення до адвокатської діяльності австрійське законодавство відводить раді адвокатської камери, однак, рада зобов'язувалась ураховувати морально-етичні якості кандидатів.

Адвокатам належало виключне право ведення цивільних справ у судах з уточненням, що у сумарному процесі і маловажливих справах представниками сторін можуть бути нотаріуси, які, проте, не повинні займатися цим професійно. Адвокати отримали право виступати в австрійських судах усіх рівнів і бути професійними представниками сторін у всіх судових та позасудових публічних і приватних справах.

Однією з організацій, що заклала підвалини “адвокатської доби” став “Гурток Правників”, метою діяльності якого було надання допомоги щодо професійної освіти адвокатів шляхом аналізу юридичної літератури та друку аналітично-правових матеріалів. Організація виступала першим юридичним об'єднанням галицько-українських юристів, зокрема й адвокатів. Цінними в її діяльності була також фахова підготовка українських студентів-правників, поглиблення їх знань стосовно чинного законодавства та його застосування у процесі захисту прав українського населення.

Встановлено, що правничі організації стали першими спробами згуртування українських юристів Галичини наприкінці ХІХ - початку ХХ століть. Управлінські функції та активна діяльність у цих товариствах здійснювалася переважно адвокатами. Саме за таких обставин зародилася ідея створення самостійного адвокатського об'єднання. Боротьба за інтереси народу, відстоювання прав української мови в судових процесах лише утвердила їх прагнення до зародження незалежної адвокатської організації, засновані лише 1923 р. під назвою “Союз Українських Адвокатів” у м. Львів.

Адвокатське самоврядування активно відображене в діяльності адвокатських палат у Галичині, зокрема Львівської палати адвокатів, що була створена установчими зборами львівських адвокатів у березні 1862 року. Згодом утворено Станіславську, Тернопільську, Золочівську, Перемишльську та Самбірську палати. Проте подальшому розвитку таких професійних організацій перешкодила Перша світова війна.

Професійні асоціації адвокатів відіграли важливу роль у підтриманні професійних стандартів та етичних норм, захищали своїх членів від переслідувань та необґрунтованих обмежень і посягань, забезпечили юридичну допомогу для всіх, хто її потребував, кооперувалися з урядом та іншими державними інституціями для досягнення цілей правосуддя і суспільного інтересу.

Аналіз державно-правової діяльності українських адвокатів дозволяє вважати абсолютно аргументованим проведення з'їздів правників з метою створення власних організацій, що допомогли б вирішувати актуальні проблеми адвокатів. Пік такої діяльності припадає на останню третину ХІХ ст., а її результат - створення низки правничих товариств та організацій.

Національно-державницькі ідеали, що сформувалися в галицьких правників під впливом участі у громадському житті та адвокатській практиці, вагомо позначилися на їх політичній діяльності. Обґрунтування сутності понять “держава”, “нація”, “народ”, “національне самовизначення” завжди належали до концептуальних питань діяльності галицьких адвокатів, які доклали значних зусиль у боротьбі за права та свободи українського народу за часів його підданства Австрії та Австро-Угорщини.

Укpаїнські пpавники в сеймі та паpламенті активно обстоювали політичні, соціальні та культуpні інтеpеси укpаїнського населення Галичини. Їх тверда позиція і наполегливість сприяли тому, що австрійський уряд пішов на серйозні поступки українцям у питаннях вибоpчого закону, пpедставництва їх у паpламенті та уpядових стpуктуpах, відкpиття укpаїнського унівеpситету, pозшиpення сфеp вживання укpаїнської мови, збільшення кількості сеpедніх та початкових навчальних закладів тощо.

Дослідження інституту адвокатури на західноукраїнських землях другої половини ХІХ - початку ХХ ст. дозволяє стверджувати про наявність певного позитивного досвіду, унаслідок чого можна сформулювати ряд пропозицій щодо вдосконалення адвокатури незалежної України.

Актуальним видається врахування досвіду законодавчого забезпечення функціонування адвокатури Галичини періоду Австрії та Австро-Угорщини. У зв'язку з цим важливим бачиться реформування адвокатури шляхом унесення зміни до чинного закону з одночасним уведенням змін до інших законів, що регулюють здійснення адвокатської діяльності. У контексті цього доцільним є створення прозорого механізму набуття, зупинення та припинення статусу адвоката, підвищення вимог до осіб, котрі виявили намір набути статус адвоката, уведення обов'язкового стажування та розширення переліку видів діяльності несумісних із статусом адвоката.

Доцільним у контексті реформування української адвокатури буде також урахування досвіду практичної діяльності українських адвокатів Галичини досліджуваного періоду. Це посилюється тим, що потрібно внести зміни до процесуальних кодексів та інших законів з метою створення сприятливих умов для приєднання до адвокатури інших практикуючих юристів, надати можливість особам, котрі тривалий час здійснювали юридичну практику на підприємницьких засадах, протягом визначеного законом строку набути статус адвоката без проходження обов'язкового стажування, закріпити обов'язок адвоката з підвищення кваліфікації та постійного навчання.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Бойчук А. Іван Франко та його роль в становленні адвокатури на західноукраїнських землях (ІІ пол. ХІХ - поч. ХХ ст.) / Н. Аніщук, А. Бойчук // Митна справа. - № 6 (спеціальний випуск). - 2010. - С. 124-129.

2. Бойчук А. Правові погляди західноукраїнських адвокатів на проблеми рівноправ'я чоловіків і жінок у Галичині в другій половині ХІХ - початку ХХ століття / Н. Аніщук, А. Бойчук // Митна справа. - Одеса, 2010. - № 3. - С. 254-259.

3. Бойчук А. Становлення інституту адвокатури на західноукраїнських землях / Н. Аніщук, А. Бойчук // Науково-інформаційний вісник Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького. - Івано-Франківськ : Редакційно-видавничий відділ Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького, 2011. - Вип. 3. - С. 13-19.

4. Бойчук А. Встановлення політико-правової думки в Україні (середина ХІХ - початок ХХ століття) / А. Бойчук // Південноукраїнський правничий часопис. - № 1. - 2010. - С. 235-239.

5. Бойчук А. Політико-правові погляди Кирила Трильовського / А. Бойчук // Вісник Одеського національного університету. Правознавство. - Одеса, 2009. - Том 14. - Вип. 9. - С. 29-36.

6. Бойчук А. Формування політико-правових поглядів Євгена Олесницького / А. Бойчук // Південноукраїнський правничий часопис. - Одеса, 2009. - № 4. - С. 266-269.

7. Бойчук А. Адвокати Східної Галичини та їхня роль у процесі формування державно-правової думки на українських землях / А. Бойчук // Матеріали Міжнародної наукової конференції пам'яті доктора юридичних наук, професора Стрельцова Льва Михайловича (1918-1979) “Проблеми національної державності” (м. Одеса, 26 березня 2010 р.). - Одеса, 2010.- С. 82-84.

8. Бойчук А. Внесок Костя Левицького у розвиток інституту адвокатури Східної Галичини (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) / А. Бойчук // “Від громадянського суспільства - до правової держави” : V Міжнародна наукова конференція студентів та молодих вчених (м. Харків, 26-27 лютого 2010 р.). - Харків, 2010. - С. 13-14.

9. Бойчук А. Вплив українських адвокатів на становлення державно-правової думки в Галичині у кінці ХІХ - на початку ХХ століття / А. Бойчук // Правова держава. - Одеса, 2010. - № 12. - С. 49-55.

10. Бойчук А. Внесок Костя Левицького у розвиток інституту адвокатури на західноукраїнських землях у другій половині ХІХ - початку ХХ століття / А. Бойчук // Митна справа. - Одеса, 2011. - № 1. - С. 284-290.

11. Бойчук А. Вплив українських адвокатів на формування національно-державницької ідеї у Галичині ІІ пол. ХІХ - початку ХХ ст. / А. Бойчук // Тези VI Міжнародної науково-практичної конференції “Україна у європейському просторі. Проблеми бізнесу, політики, права” (м. Львів, 29-30 квітня 2010 р.). - Львів, 2010. - С. 96-97.

12. Бойчук А. Діяльність українських правничих товариств як передумова становлення інституту адвокатури Галичини (ІІ пол. ХІХ - поч. ХХ ст.) / А. Бойчук // Шості юридичні читання: матеріали Міжнародної наукової конференції (м. Київ, 22-23 квітня 2010 р.). - К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2010. - С. 38-39.

АНОТАЦІЯ

Бойчук А. Ю. Інститут адвокатури на західноукраїнських землях другої половини ХІХ - початку ХХ ст. (на матеріалах Галичини). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права, історія політичних і правових учень. - Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”, Київ, 2011.

У дисертації досліджено організаційно-правові основи становлення інституту адвокатури в Галичині у складі Австрії та Австро-Угорщини.

Розкрито місце та роль адвокатури в Галичині у державно-політичній системі Австрії та Австро-Угорщини. Виявлено переваги, недоліки та особливості функціонування адвокатури, зумовлені специфікою Галичини.

Проаналізовано організаційну структуру, компетенцію та правові засади українських правничих товариств у Галичині. Охарактеризовано діяльність професійних об'єднань галицьких правників та їх значення у формуванні національно-державницької ідеї.

Ключові слова: адвокат, адвокатура, правничі товариства, адвокатські палати, Галичина, Австрія, Австро-Угорщина.

АННОТАЦИЯ

Бойчук А. Ю. Институт адвокатуры на западноукраинских землях второй половины ХІХ - начала ХХ вв. (на материалах Галичины). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права, история политических и правовых учений. - Открытый международный университет развития человека “Украина”, Киев, 2011.

В диссертации на основе анализа правовых актов, архивных материалов и научной литературы исследовано организационно-правовые основы становление института адвокатуры в Галичине в составе Австрии и Австро-Венгрии. Определено место и роль адвокатуры Галичины в государственно-политической системе Австрии и Австро-Венгрии. Выявлены преимущества, недостатки и особенности функционирования адвокатуры, которые обусловленны спецификой Галичины.

В исследовании проанализированы организационная структура, компетенция и правовые основы деятельности украинских юридических обществ в Галичине. Значительное внимание уделяется профессиональным объединениям галицких юристов и их влиянию на формирование национально-государственной идеи.

Констатируется, что развитие института адвокатуры на западноукраинских землях происходило на протяжении нескольких веков под влиянием различных факторов, общественно-политических и исторических обстоятельств. Особенно интенсивно он формировался в период австро-венгерского господства, в частности это ознаменовалось принятием в 1868 году “Постоянного положения об адвокатуре”, которое впервые закрепило самоуправления и автономии адвокатуры.

...