Зловживання правом: загальнотеоретична характеристика

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ЗЛОВЖИВАННЯ ПРАВОМ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Полянський ТАРАС ТАРАСОВИЧ

УДК 340.132 (477)

Спеціальність 12.00.01. - теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

Львів - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії та філософії права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор

Рабінович Петро Мойсейович,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

професор кафедри теорії та філософії права;

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент

Погребняк Станіслав Петрович,

Національний університет «Юридична академія України

імені Ярослава Мудрого»,

доцент кафедри теорії держави і права;

кандидат юридичних наук

ЛОБОДА Юрій Петрович,

Львівський державний університет внутрішніх справ,

доцент кафедри господарсько-правових дисциплін.

Захист відбудеться «20» травня 2011 р. о «10» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.03 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 14 (зал засідань юридичного факультету, ауд. Г-409).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий «18» квітня 2011 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради В.О. Семків

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Зловживання правом завжди було та й дотепер залишається невід'ємним «атрибутом» функціонування права. Як свідчать наукові дослідження та юридична практика, протягом останніх двох століть це явище не тільки не скоротилось, але й, як би не парадоксально це було, поряд із утвердженням праволюдинних стандартів, еволюційно-поступальним розвитком людства і зростанням його правової свідомості, набирає, так би мовити, все більших обертів. Аналіз суспільно-правової ситуації в Україні та в інших пострадянських державах, а також у країнах із розвинутою демократією дає можливість констатувати значне поширення зловживання правом.

Необхідною передумовою ефективізації боротьби зі зловживанням правом є наукові дослідження цього процесу - із подальшим впровадженням їх результатів у правотворчу, правореалізаційну та правозастосовчу практику. У дореволюційній і радянській, а також донедавна у сучасній вітчизняній та зарубіжній юридичній науці переважали галузеві дослідження зловживання правом. Зокрема у науках цивільній та цивільно-процесуальній (В. Аболонін, М. Агарков, О. Волков, В. Грибанов, В. Доманжо, В. Ємельянов, І. Покровський, С. Радченко, М. Стефанчук, А. Юдін, Я. Янєв та ін.), конституційно-правовій (Г. Гаджиєв, В. Крусс та ін.), кримінальній та кримінально-процесуальній (П. Андрушко, Н. Бобечко, Ж. Кобан, О. Костенко, М. Мельник, А. Смирнов, А. Стрижевська, М. Хавронюк та ін.), міжнародно-правовій (Г. Дмитрієва, Р. Каламкарян та ін.). Щоправда, у працях деяких зі згаданих авторів є окремі фрагменти інтерпретації зловживання правом (його окремих аспектів) і з загальнотеоретичних позицій. Однак спеціальних монографічних досліджень цього феномена саме з таких позицій поки що бракує. І хоча останніми роками з'явилося декілька загальнотеоретичних праць з цієї проблематики (Н. Дурново, С. Зайцева, А. Малиновський, О. Наумов, М. Хміль), проте існує низка проблем, що стосуються загальнотеоретичних аспектів розуміння зловживання правом, які залишаються ще невирішеними.

У зарубіжній (зокрема західноєвропейській) літературі ситуація схожа. З огляду на значне поширення зловживання конкретними правами у певних сферах суспільно-правових відносин, вчені-правознавці теж зосереджувалися переважно на дослідженні галузевих питань. З-поміж науковців, які намагалися вийти на більш високий рівень узагальнення, можна назвати Л. Жоссерана, Н. Політіса, А. Шайо, Т. Юстинського.

З огляду на викладене, пропоноване дисертаційне дослідження є спробою поглибити загальнотеоретичне осмислення явища зловживання правом, зокрема крізь призму різних типів праворозуміння - природного та позитивістського (про потребу такого дослідження вже йшлося у працях О. Волкова, В. Крусса, А. Малиновського, А. Шайо та ін.).

Зв'язок роботи з науковими планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося згідно з планами наукової роботи кафедри теорії та філософії права Львівського національного університету імені Івана Франка в межах тем «Юридичний механізм забезпечення прав людини і громадянина в сучасних правових системах» (№ держреєстрації 0105U004915) та «Загальнотеоретичні та філософські аспекти правотворення в Україні» (№ держреєстрації 0109U004354).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є уточнення загальнотеоретичних уявлень про зловживання правом.

Для досягнення цієї мети необхідно було вирішити такі завдання:

– визначити та обґрунтувати методологічні засади загальнотеоретичного дослідження зловживання правом, зокрема виявити особливості інтерпретації цього явища залежно від типу праворозуміння, покладеного в її основу;

– узагальнити та класифікувати існуючі наукові позиції стосовно інтерпретації зловживання правом;

– встановити сутність явища зловживання правом;

– сформулювати оновлене визначення загального поняття зловживання правом;

– встановити його основні ознаки, передумови і причини виникнення та поширення;

– проаналізувати загальний механізм вчинення зловживання правом;

– дослідити юридичні засоби (нормативні та індивідуальні) протидії зловживанню правом.

Об'єкт дослідження становить зловживання правом як явище правового життя та юридичні можливості протидії йому.

Предметом дослідження є загальні закономірності виникнення й еволюції зловживання правом, механізм його здійснення та ефективність юридичних засобів боротьби з ним.

Методи дослідження. У дослідженні використовувалася низка концептуальних підходів та загально- і спеціально-наукових методів. З-посеред таких підходів найширше застосовувався діалектичний (зокрема при дослідженні еволюції типів праворозуміння та однойменних різновидів права; еволюції природного і позитивістського типів праворозумінь у межах загальної теорії зловживання правом тощо).

За допомогою загальнонаукового методу логічного аналізу було виокремлено різні способи нормативно-юридичного закріплення неприпустимості зловживання правом; усі існуючі дослідження зловживання правом класифіковано за галузевою ознакою та залежно від типу праворозуміння. Метод синтезу використовувався при дослідженні природно-правового і позитивно-правового підходів у виявленні та оцінці зловживання правом, у його розумінні Європейським судом з прав людини. Метод абстрагування був застосований для вивчення практики здійснення зловживання правом, його виявлення та оцінки правозастосовчими органами. Узагальнення мало місце при встановленні суттєвих ознак практично всіх досліджуваних категорій та при формуванні висновків кожного із розділів дисертації. Окрім того, у роботі використовувалися системно-структурний підхід, основні види індукції, дедукція, моделювання, прийоми опису, а також аналіз письмових джерел.

Також використовувались такі спеціально-наукові методи як аналіз письмових джерел, тлумачення юридичних норм, метод узагальнення правозастосовчої практики тощо.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлюється тим, що дисертаційна робота є одним із перших у вітчизняному правознавстві монографічних загальнотеоретичних досліджень зловживання правом. Ця новизна знаходить прояв у таких положеннях і висновках, які виносяться на захист:

уперше:

– з огляду на тип праворозуміння, який покладено в основу оцінок певної поведінки як зловживання правом, вони (оцінки) класифіковані на а) позитивістсько-правові (коли засадничою підставою такої оцінки є позитивне право, його цілі та інтереси суб'єктів його встановлення) та б) природно-правові (коли для зазначеної оцінки у першу чергу використовуються такі критерії, як-от: справедливість, добросовісність, розумність);

– сформульовано положення про те, що однією зі закономірностей взаємозв'язку динаміки зловживання правом, з одного боку, та еволюції природного й позитивістського типів праворозуміння, з іншого, є те, що тенденції якісної та кількісної змін показників зловживання правом впливають на еволюцію і самих цих типів праворозуміння, а діалектична єдність і конкуренція останніх справляє помітний вплив і на доктрину неприпустимості зловживання правом;

– доведено, що зловживання правом може мати місце не тільки у процесі використання юридичних норм, але й також під час їх виконання, дотримання і застосування;

– виявлено, узагальнено та класифіковано найпоширеніші способи нормативно-юридичної регламентації попередження та протидії зловживанню правом; з-поміж них виокремлено такі, що сформувалися під впливом концепцій а) індивідуалістських, б) соціальних та в) комплексних;

удосконалено:

– визначення загального поняття зловживання правом; а також положення про його ознаки як специфічного різновиду правопорушення, склад та передумови і причини його виникнення й еволюції;

– розуміння загального механізму вчинення зловживання правом та кожного із основних його елементів: об'єктивного та суб'єктивного юридичного права, їхніх цілей, а також засобів здійснення цих прав і, нарешті, шкоди, заподіяної внаслідок вчинення таких діянь;

– положення про засади та способи правозастосовчого реагування на зловживання правом (за матеріалами практики Європейського суду з прав людини);

набуло подальшого розвитку:

– положення про те, що для якомога якіснішої (насамперед об'єктивної) оцінки певної поведінки як зловживання правом потрібно використовувати як природно-правовий, так і позитивістсько-правовий підходи; при цьому у разі якщо застосування останнього може призвести до несправедливого врегулювання суспільних відносин, то пріоритет слід надавати першому з них.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в результаті дисертаційного дослідження положення і висновки дисертації можуть бути використані:

по-перше, у подальших загальнотеоретичних та галузевих дослідженнях зловживання правом;

по-друге, у правотворчій діяльності - при встановленні нових та удосконаленні існуючих законодавчих формулювань принципу неприпустимості зловживання правом;

по-третє, у процесі правореалізації - для більш чіткого розуміння відповідними суб'єктами меж своїх прав;

по-четверте, у правозастосовчій діяльності - зокрема, для більш підставної і точної оцінки (кваліфікації) поведінки як зловживання правом, обґрунтованого й ефективного притягнення до юридичної відповідальності за її вчинення;

по-п'яте, при викладанні у вищих юридичних навчальних закладах курсів «Загальна теорія права і держави», «Філософія права», «Практика Європейського суду з прав людини» та при підготовці відповідних навчальних посібників і підручників.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на кафедрі теорії та філософії права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Низку її положень виголошено у доповідях на понад 10-ти наукових заходах, а саме: Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених «Традиції та новації в системі сучасного російського права» (м. Москва, 3-4 квітня 2009 р.); Міжнародній науковій конференції молодих науковців, аспірантів і студентів «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави» (м. Одеса, 26-27 листопада 2010 р.); Регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 4-5 лютого 2009 р.); Міжнародному науково-практичному форумі «Принцип верховенства права та права людини» (м. Київ, 24-26 жовтня 2008 р.); Міжнародній науковій конференції «Сьомі осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 28-29 листопада 2008 р.); Міжнародних «круглих столах» «Антропологія права: філософський та юридичний виміри» (м. Львів, 28-29 листопада 2008 р., 4-5 грудня 2009 р., 3-5 грудня 2010 р.); Міжнародній студентсько-аспірантській науковій конференції «Правова система, громадянське суспільство та держава» (м. Львів, 14-16 травня 2010 р.); Міжнародній студентсько-аспірантській науковій конференції на тему: «Актуальні проблеми розвитку права у період головування Чехії у Європейському Союзі (м. Оломоуц (Чехія), 13-15 травня 2009 р.). Тези або матеріали всіх доповідей опубліковані.

Публікації. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження оприлюднені у 16 друкованих працях, з яких: шість статей - у виданнях, що визнані ВАК України фаховими з юридичних наук, три статті - в інших наукових юридичних виданнях.

Структуру дисертації складають вступ, три розділи (які розподілені на вісім підрозділів), висновки та список використаних джерел. Обсяг основного тексту становить 180 сторінок, а список використаних джерел, який складається з 401 найменування, викладено на 40 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, зазначено про зв'язок роботи з науковими планами, охарактеризовано мету, завдання, об'єкт, предмет і методологію дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про їх апробацію й опублікування.

Перший розділ «Теоретико-методологічні засади дослідження» складається з двох підрозділів і присвячений характеристиці й аналізу існуючих загальнотеоретичних і галузевих правничих досліджень зловживання правом та висвітленню методології його дослідження.

У підрозділі 1.1. «Вихідні методологічні засади загальнотеоретичного дослідження зловживання правом» обґрунтовано структуру дисертаційної роботи, використовувані у процесі дослідження підходи й методи, з'ясовано закономірності взаємозв'язку природного й позитивістського типів праворозумінь із доктринами (теоріями) розуміння зловживання правом. Зокрема, значну увагу присвячено обґрунтуванню тез про те, що: а) кількісна та якісна зміни проявів зловживання правом на практиці справляють безпосередній та визначальний вплив на еволюцію розвитку природного і позитивістського типів праворозумінь та відповідних видів права; б) діалектика природного та позитивістського праворозумінь справила визначальний вплив і на розвиток самої доктрини неприпустимості зловживання правом.

У підрозділі 1.2. «Відображення проблематики зловживання правом в юриспруденції», на підставі здійсненої класифікації та подальшого аналізу існуючих загальнотеоретичних і галузевих досліджень феномена зловживання правом, зроблено висновок про те, що його пізнання з точки зору виключно якогось одного типу праворозуміння не дає можливості отримати достовірні результати, оскільки, по-перше, сучасна суспільно-правова реальність є такою, що у ній так чи інакше поєднуються означені типи праворозуміння та, по-друге, для кожного з останніх є характерними такі недоліки, котрі можуть бути усунуті лише при застосуванні протилежного з них. Отож, адекватне дослідження зловживання правом можливе лише через поєднання природного та позитивістського типів праворозуміння. При цьому в основі такого дослідження повинне знаходитись якраз природне праворозуміння.

Другий розділ «Зловживання правом: сутність, причини, механізм здійснення» містить три підрозділи, в яких визначено поняття зловживання правом, з'ясовано та проаналізовано його основні ознаки, склад як специфічного виду протиправної поведінки, встановлено й охарактеризовано передумови виникнення і поширення цього явища, вивчено механізм здійснення останнього.

У підрозділі 2.1. «Поняття, основні ознаки та склад зловживання правом як специфічної протиправної поведінки» подається визначення поняття зловживання правом, детально характеризуються його три основні та одна факультативна ознака; обґрунтовується, що зловживання правом є особливим видом протиправної поведінки (правопорушення). Значну увагу приділено з'ясуванню особливостей колективних суспільних утворень як суб'єктів зловживання правом, умисної форми вини при вчиненні відповідної поведінки, її об'єкта (зокрема, власне права, його цінності як об'єкта зловживання), а також специфіці об'єктивної сторони зловживання правом (для якої є характерним «маскування» зловживачем протиправної поведінки під правомірну).

У підрозділі 2.2. «Передумови і причини виникнення та поширення зловживання правом» встановлено, що існують дві групи передумов зловживання правом: конкретно-історичні та правові. Перші зумовлюються соціальними умовами, котрі впливають на кількісні й якісні показники цього явища і є основою для детальнішої характеристики та аналізу інших передумов і причин виникнення досліджуваного явища; другі ж проявляються у недосконалому (неадекватному, неналежному, помилковому тощо) нормативному правовому регулюванні суспільних відносин, тобто тоді, коли основні принципи природного права, які визначають справжні межі свободи поведінки особи, занадто абстрактно чи неадекватно закріплюються у нормах позитивного права.

Причиною зловживання правом є така оцінка індивідуальним чи колективним суб'єктом суспільно-правових відносин співвідношення власних потреб (інтересів) з потребами (інтересами) інших суб'єктів, коли перші навмисне і невиправдано ставляться вище над усіма іншими.

Констатується, що зловживання правом, як і правопорушення, неможливо повністю «викорінити» зі суспільно-правового життя. За допомогою якісного законодавства, а також належного правового виховання можна лише створити умови, за яких кількість зловживань правом дещо зменшиться. При цьому, одним із негативних («побічних», «тіньових») наслідків зростання рівня правової свідомості суспільства є - як це, на перший погляд, не парадоксально - одночасна «актуалізація», загострення проблеми зловживання правом.

У підрозділі 2.3. «Механізм здійснення зловживання правом» обґрунтовується, що зловживання правом характеризується власним механізмом здійснення, котрий відрізняється від механізму здійснення «звичайного» правопорушення, та здійснюється детальний аналіз досліджуваного механізму. Цей підрозділ складається з трьох пунктів.

У пункті 2.3.1. «Елементи механізму зловживання правом» зазначається, що до них належать: об'єктивне та суб'єктивне юридичне право, їхні цілі й засоби здійснення, заподіяна у результаті таких діянь шкода та тлумачення означених правових явищ. Взаємозв'язок цих елементів убачається в тому, що зловживання правом має місце саме тоді, коли через неадекватне тлумачення відносно визначених норм об'єктивного юридичного права суб'єкт, використовуючи прямо не заборонені засоби, досягає таких цілей, що розбалансовують індивідуальні чи суспільні та державні інтереси.

У пункті 2.3.2. «Аналіз механізму утворення зловживання правом» обґрунтовується, що означене явище формально відповідає тим нормам (або їх частинам), в яких міститься дозвіл на певну поведінку та суперечить тим нормам (або їх частинам), в яких міститься заборона певної поведінки та/чи її результатів. Відтак зловживання правом має місце тоді, коли:

– дозвільні норми права тлумачаться і здійснюються (через використання передбачених ними суб'єктивних прав) таким чином, що порушуються заборонні норми права, оскільки завдається непропорційна шкода суспільно-правовим відносинам (тобто шкода, котра є більшою, ніж та, заподіяння якої - в результаті здійснення відповідного суб'єктивного права - допускалося);

– а) відсутні відповідні заборонні норми, або їх формулювання у текстах нормативно-юридичних актів є неякісним чи помилковим (коли вони не відповідають вимогам природного права); б) ці, а також дозвільні норми й статті відповідних актів неадекватно (невідповідно до їх природно-правової сутності) тлумачаться правозастосовчими органами. У такій ситуації формально ні дозвільні, ні заборонні норми не будуть порушуватися.

– існує державно-юридична заборона зловживання правом, однак вона а) недостатньо якісно закріплена у статтях нормативно-юридичних актів (тобто сформульована так, що положення відповідних статей не відповідають природному праву і так, що вони дають можливість їх неадекватно тлумачити правозастосовчими органами) та б) тлумачиться правозастосовчими органами не у відповідності до вимог природного права. Отож, у цьому випадку заборонні норми формально будуть порушуватися, проте сутнісно ні вони, ні дозвільні норми насправді (тобто з природно-правової позиції) порушуватися не будуть.

Пункт 2.3.3. «Зловживання правом у процесі використання юридичних норм та інших форм правореалізації» присвячений аналізу проявів зловживання правом під час використання, виконання, дотримання юридичних норм та такої особливої форми їх реалізації як застосування.

Загалом у підрозділі підсумовується, що задля адекватної (тобто такої, котра ґрунтувалася би на природному праві) оцінки певної поведінки як зловживання правом, для її попередження, припинення і заборони формалізованих норм позитивного (юридичного) права є недостатньо; відтак, потрібно вивчати конкретні обставини справи, встановлюючи справжню суспільно-правову значимість розглядуваної поведінки.

Третій розділ «Юридичні засоби протидії зловживанню правом» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Нормативні засоби (способи нормативного юридичного закріплення неприпустимості зловживання правом)» здійснюється їх детальний аналіз. Відтак робиться висновок, що більшість існуючих нормативних способів заборони зловживання правом (у вітчизняному та зарубіжному законодавстві) досить невпорядковано і навіть хаотично поєднують результати різноманітних наукових досліджень цього явища, інколи навіть взаємно суперечливих підходів у його розумінні. А це часто має наслідком помилкове та непослідовне правозастосування.

У підрозділі 3.2. «Критерії правозастосувального оцінювання дотримання заборони зловживання правом» обґрунтовується, що їх умовно можна розподілити на природно-правові і позитивістсько-правові. Перші пов'язані з використанням понять «справедливість», «добросовісність», «розумність» (а точніше - понять протилежних), які виступають в ролі відповідних оціночних категорій. Позитивістсько-правові критерії найчастіше пов'язані зі «суб'єктивістською» та телеологічною концепціями. Проводиться детальний аналіз кожної з означених оціночних категорій, саме в аспекті їхнього застосування при оцінці зловживання правом; виявляються закономірності взаємозв'язків таких оцінок.

Підрозділ 3.3. «Інтерпретація зловживання правом у процесі застосування юридичних норм (за матеріалами практики Європейського суду з прав людини)» стосується одного з основних юридичних засобів протидії зловживанню правом, а саме - правозастосовчої практики, зокрема практики судових органів як суб'єктів офіційної кваліфікації досліджуваного явища. З огляду на те, що згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (2006 р.) суди в Україні зобов'язані застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, видалося доцільним проаналізувати практику інтерпретації останнім поняття такого зловживання правом. У результаті опрацювання понад 180-ти рішень цього органу встановлено особливості його бачення ознак досліджуваного у дисертації явища, суб'єктний склад і сферу його поширення, особливості зловживань окремими правами, гарантованими Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено нове вирішення наукового завдання, що полягає в уточненні загальнотеоретичних уявлень про зловживання правом. Виконане дисертаційне дослідження дає підстави зробити такі загальні висновки:

1. Зловживання правом руйнує, спотворює належну сутність позитивного права, якою має бути право природне (справедливість). Сутністю же самого зловживання правом є суперечність між формою (легалізованими засобами) і соціальним змістом відповідної поведінки: адже тут відбувається начебто поєднання «непоєднуваного» - зовні правомірного здійснення юридичних норм (форма) та водночас вчинення правопорушення (зміст).

Природний і позитивістський типи праворозуміння та відповідні різновиди права, їхня роль і еволюція у суспільному житті нерозривно взаємопов'язані з принципом і доктриною неприпустимості зловживання правом. Зокрема, загальні закономірності взаємозв'язку розвитку зловживання правом, з одного боку, та еволюції природного й позитивістського типів праворозуміння, з іншого, полягають у наступному: а) якісна та кількісна зміни показників зловживання правом справляють безпосередній та визначальний вплив на еволюцію цих типів праворозуміння й відповідних різновидів права; б) діалектична єдність і конкуренція природного та позитивістського праворозумінь відчутно впливають і на еволюцію означеної доктрини.

Тому методологічно найбільш обґрунтованим є дослідження явища зловживання правом крізь призму як природного, так і позитивістського типів праворозуміння, виходячи з пріоритету першого з них.

2. З огляду саме на той тип праворозуміння, на який спираються оцінки певної поведінки як зловживання правом, вони можуть бути класифіковані таким чином. Так, у межах позитивізму виокремлено підходи: а) легістський (він зазвичай або взагалі заперечує існування зловживання правом, або ж зводить його виключно до правопорушення, зокрема до шикани); б) суб'єктивістський (акцентування уваги на суб'єктивній стороні відповідної поведінки); в) об'єктивістський (оцінюється насамперед об'єктивна сторона досліджуваної поведінки, зокрема діяння і спричинена ним шкода) та г) той, що ґрунтується на сприйнятті зловживання правом як особливого типу правової поведінки, відмінного як від правомірної поведінки, так і від правопорушення (останній вид оцінки може вважатися, певною мірою, комплексним).

У межах же юснатуралізму виокремлюються підходи до оцінок: а) суб'єктивістський та б) об'єктивістський (у них теж акцентується увага на, відповідно, суб'єктивній або об'єктивній стороні аналізованого діяння, однак підґрунтя для оцінки є вже природно-правовим), а також в) комплексний. В означеному праворозумінні на інтерпретацію зловживання правом мали певний вплив і позитивістсько-правові теорії та уявлення (зокрема, теорія соціальних функцій, категорія «правового інтересу», телеологічна концепція). Проте, якщо згідно позитивістського підходу під цілями (призначенням) права розуміються прагнення держави чи суспільства («правоустановчих» суб'єктів), то відповідно до природно-правового підходу такі цілі ґрунтуються на дещо інших засадах (моральних, духовних тощо).

3. Зловживання правом - це така протиправна поведінка, у процесі та в результаті якої суб'єкт права, маючи на меті заподіяти шкоду іншим суб'єктам або свідомо припускаючи її настання, формально здійснює певне суб'єктивне юридичне право, зміст якого має відносно визначений характер і тому може бути витлумачений неоднозначно.

4. Специфіка (ознаки) зловживання правом полягає у тому, що воно зазвичай: 1) відбувається лише через здійснення (реалізацію) суб'єктами їхніх юридичних прав; 2) завжди є умисною поведінкою; 3) заподіює непропорційну шкоду правовим відносинам, їхнім учасникам або ж створює реальну загрозу цього.

5. Існують дві групи передумов виникнення зловживання правом: конкретно-історичні та правові. Перші пов'язані з тими соціальними факторами, умовами, котрі обумовлюють та впливають на його якісні й кількісні показники. Другі ж полягають у недосконалому (неналежному, помилковому) нормативно-правовому регулюванні суспільних відносин, тобто у занадто абстрактному чи неадекватному закріпленні у нормах позитивного права основних принципів природного права, які мали би визначати реальні межі свободи поведінки особи.

Безпосередньою причиною зловживання правом є дефектність правосвідомості суб'єкта правових відносин (індивідуального чи колективного), тобто така оцінка ним співвідношення власних інтересів (потреб) із правомірними інтересами (потребами) інших суб'єктів права, згідно якої перші навмисне та безпідставно ставляться вище від других. У цьому випадку норми права використовуються як засіб (інструмент) задоволення інтересів лише зловживача - задля його, так би мовити, «хижацького» споживання права.

6. Особливість механізму зловживання правом проявляється у такому тлумаченні та здійсненні юридичних норм (в основному - дозвільних), коли водночас сутнісно порушуються також певні заборонні норми права, оскільки спричинятиметься непропорційна шкода правовим відносинам, їхнім суб'єктам (чи створюватиметься реальна загроза її спричинення). Аналіз такого механізму дав можливість виснувати, що задля адекватної (тобто такої, котра ґрунтувалася би саме на природно-правових засадах) оцінки певної поведінки як зловживання правом, для її попередження, припинення і заборони наявність формалізованих (об'єктивованих) норм позитивного права є ще недостатньою. Відтак, потрібно виявляти справжню соціальну значимість розглядуваної поведінки, тобто її вплив на інтереси інших суб'єктів.

7. У нормативно-юридичних формулюваннях вимоги неприпустимості зловживання правом поєднуються природно-правовий та позитивістсько-правовий типи праворозуміння. Дотримуючись їх, у законодавстві конструюються різноманітні юридичні способи його попередження, виявлення, заборони та встановлення відповідальності за його вчинення.

Для виявлення й оцінки діянь, котрі мають ознаки зловживання правом, використовуються як природно-правові, так і позитивістсько-правові критерії. Перші пов'язані з використанням таких понять як «справедливість», «добросовісність», «розумність» (а точніше - понять, змістовно їм протилежних) та деяких інших, які слугують відповідними оціночними категоріями. Позитивістсько-правові ж критерії пов'язані зі «суб'єктивістською» та телеологічною концепціями, котрі в науці часто розглядаються поєднано, комплексно.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини та колишньої Європейської комісії з прав людини дав можливість установити, що в їхній інтерпретації зловживання правом - це таке використання норм та принципів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке створює можливість для держави, окремої особи чи групи осіб порушити права і свободи інших суб'єктів (або ж створити реальну загрозу такого порушення) через фактичне обмеження чи скасування прав і свобод (або ж через намір їх обмежити чи скасувати), внаслідок чого послаблюються чи руйнуються ідеали і цінності демократичного суспільства, задекларовані Конвенцією.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Полянський Т. Соціально-філософські інтерпретації феномена зла як методологічне підґрунтя дослідження зловживання правом / Тарас Полянський // Юридична Україна. - 2009. - № 3. - С. 8-13.

2. Полянський Т. Особливості зловживань окремими правами, гарантованими Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод / Тарас Полянський // Юридична Україна. - 2009. - № 8. - С. 28-33.

3. Полянський Т. Зловживання правом (загальнотеоретичний аналіз) / Т. Полянський // Право України. - 2010. - № 1. - С. 128-133.

4. Полянський Т. Заборона Євроконвенцією зловживання правом та практика її офіційного тлумачення / Т. Полянський // Право України. - 2010. - № 10. - С. 128-133.

5. Полянський Т. Зловживання правом в інтерпретації Європейського суду з прав людини / Т. Полянський // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2010. - Вип. 50. - С. 32-38.

6. Полянський Т. Способи нормативного юридичного закріплення неприпустимості зловживання правом / Т. Полянський // Право України. - 2011. - № 2. - С. 307-312.

7. Полянський Т. Зловживання правом: окремі антропологічні аспекти / Т. Полянський // Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи) : Матеріали Міжнародного «круглого столу» (м. Львів, 4-5 грудня 2009 року). - Львів: Край, 2009. - 440 с. (С. 229-237).

8. Полянський Т.Т. Порушення моралі як критерій виявлення та оцінки зловживання правом / Т.Т. Полянський // Здійснення прав людини в Україні та суспільна мораль (наукові статті й законопроектні пропозиції) / Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Національної академії правових наук України / Редкол.: П.М. Рабінович (головн. ред.) та ін. - Серія I. Дослідження та реферати. Вип. 23. - Львів : Край, 2010. - С. 60-67.

9. Полянський Т. Наукові підходи до розуміння сутності зловживання правом / Т. Полянський // Антропологія права : філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи) : Статті учасників міжнародного «круглого столу» (м. Львів, 3-5 грудня 2010 року). - Львів : Галицький друкар, 2010. - С. 518-531.

АНОТАЦІЯ

право зловживання протиправний поведінка

Полянський Т.Т. Зловживання правом: загальнотеоретична характеристика. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01. - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2011.

Дисертацію присвячено загальнотеоретичному дослідженню зловживання правом. Встановлюються особливості взаємозв'язку якісної та кількісної зміни показників зловживання правом й особливостей інтерпретації цього явища з типом праворозуміння правотворців, правокористувачів і правозастосовців; детально аналізуються передумови й причини зловживання правом, вивчається його склад як специфічної протиправної поведінки. Досліджується механізм здійснення зловживання правом та його елементи. Вивчаються нормативні та правозастосовчі засоби протидії цьому явищу.

Ключові слова: зловживання правом, природне праворозуміння, позитивістське праворозуміння, механізм зловживання правом, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод.

АННОТАЦИЯ

Полянский Т.Т. Злоупотребление правом: общетеоретическая характеристика. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01. - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко. - Львов, 2011.

Диссертация посвящена общетеоретическому исследованию злоупотребления правом. Обосновывается, что злоупотребление правом искажает надлежащую сущность позитивного права, каковой должно быть право естественное (справедливость). А сущностью самого злоупотребления правом является противоречие между формой (легализированными средствами) и социальным содержанием соответствующего поведения, поскольку здесь происходит как бы сочетание «несочетаемого» - внешне правомерного осуществления юридических норм (форма) и одновременно - совершения правонарушения (содержание).

Автор устанавливает взаимозависимость тенденций количественного и качественного изменения показателей злоупотребления правом, особенностей интерпретации этого явления от типа правопонимания правотворца, правопользователя и правоприменителя. В частности, указывается, что естественный и позитивистский типы правопонимания и соответствующие виды права, их роль и эволюция в общественной жизни неразрывно взаимосвязаны с принципом и доктриной недопустимости злоупотребления правом.

Существующие научные исследования злоупотребления правом классифицируются на а) позитивистско-правовые (когда позитивное право, его цели (предназначение) и/или интересы субъектов его установления признаются определенным критерием оценки поведения как злоупотребления правом) и б) естественно-правовые (когда для оценивания злоупотребления правом и его последствий используются такие критерии, как: справедливость, добросовестность, разумность).

Злоупотребления правом - это такое противоправное поведение, в процессе и результате которого субъект права, желая причинить вред другим субъектам или сознательно допуская его наступление, осуществляет свое субъективное юридическое право, содержание которого относительно определённо и поэтому может быть истолковано неоднозначно.

Специфика (признаки) злоупотребления правом состоит в том, что оно, как правило: 1) совершается только через осуществление (реализацию) субъектами их юридических прав; 2) является всегда умышленным поведением; 3) причиняет непропорциональный вред правовым отношениям, их участникам или же создает реальную угрозу этого.

Существуют две группы предпосылок возникновения злоупотребления правом: конкретно-исторические и правовые. Первые связаны с социальными факторами, условиями, которые обуславливают и влияют на его качественные и количественные показатели. Вторые же заключаются в несовершенном (ненадлежащем, ошибочном и т.п.) нормативно-правовом регулировании общественных отношений. Непосредственной причиной злоупотребления правом является дефектность правосознания субъекта правовых отношений (индивидуального или коллективного), то есть такая оценка им соотношения собственных интересов (потребностей) с правомерными интересами (потребностями) других субъектов права, когда первые умышленно и безосновательно ставятся выше всех остальных. В этом случае нормы права используются как средство (инструмент) удовлетворения интересов лишь злоупотребителя - ради его, так сказать, «хищнического» потребления права.

Исследован механизм осуществления злоупотребления правом, такие элементы его состава, как: объективное и субъективное юридическое право, их цели и средства осуществления, причиненный в результате таких действий вред. Анализ такого механизма привел к выводу, что для адекватной (то есть такой, которая бы основывалась именно на естественно-правовых началах) оценки определённого поведения как злоупотребления правом, для его предупреждения, прекращения и запрещения, наличия формализованных норм позитивного права недостаточно. Для этого необходимо выявлять подлинную социальную значимость рассматриваемого поведения.

Изучены нормативные и правоприменительные средства противодействия злоупотреблению правом. В первых совмещаются естественно-правовой и позитивистско-правовой типы правопонимания, опираясь на которые в законодательстве закреплены разные юридические способы его предупреждения, обнаружения, запрещения и установления ответственности за него. Вторые же анализировались на примере практики Европейского суда по правам человека и бывшей Европейской комиссии по правам человека.

Ключевые слова: злоупотребление правом, естественное правопонимание, позитивистское правопонимание, механизм злоупотребления правом, Конвенция о защите прав человека и основных свобод.

SUMMARY

Polianskyi T.T. Abuse of Law: General Theoretic Characteristics. - Manuscript.

Dissertation for obtaining the scientific degree of candidate of legal sciences. Speciality 12.00.01. - Theory and History of State and Law; History of Political and Legal Studies. - Ivan Franko National University of Lviv. - Lviv, 2011.

The dissertation is devoted to the general theoretical research of abuse of law phenomenon. The author determines connection between, on the one hand, tendencies of quantitative and qualitative changes of abuse of law realization, particularities of its interpretation, and, on the other hand, type of law thinking of lawmakers, lawusers and lawenforcers; classifies existing scientific researches of the mentioned phenomenon; makes thorough analysis of preconditions and causes of its realization, studies its composition as of specific unlawful behaviour. The mechanism of abuse of law is being researched. Normative and lawenforcement countermeans to this phenomenon are being studied.

Key-words: abuse of law, natural law thinking, positivistic law thinking, mechanism of abuse of law, the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms.

Размещено на Allbest.ru

...