Конституційно-правові засади захисту суспільної моралі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

УДК 342.723

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Конституційно-правові засади захисту суспільної моралі

Спеціальність 12.00.02 - конституційне право;муніципальне право

Припхан Ірина Ігорівна

Київ 2011

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Конституція визначає Україну як демократичну, правову державу, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою цінністю, а права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права, як основоположний принцип конституційного права України, покликаний забезпечити охорону прав і свобод людини й громадянина, їх моральні і духовні цінності.

У перехідний період з властивими йому кризами та соціально-структурними змінами деформуються звичні культурні механізми функціонування регулятивної системи суспільства. З усієї маси суперечностей, антагонізмів, ситуації дистонії та аномії, які вкрай важко піддаються юридичному опрацюванню, утворюється новий громадянський і правовий порядок, але в умовах соціальної диференціації суспільства, свободи підприємницької діяльності та некерованої демократії існує реальна небезпека втрати багатьох історично сформованих цінностей, і в першу чергу моральних, які були і є іманентною основою права. Суспільство, щоб вийти з кризового стану, змушене запроваджувати систему відносин, які вимагають від індивідів готовності до компромісів, терпимості, взаємної відповідальності та солідарності.

Особливості становлення та подальшого розвитку українського суспільства поставили на порядок денний необхідність захисту моральних норм за допомогою державних механізмів, зокрема й засобами правового захисту. 21 листопада 2003 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про захист суспільної моралі», що зумовлено: специфікою пострадянської моральної свідомості; залежністю моральних цінностей суспільства від домінуючих соціально-економічних чинників; наявністю нових елементів суспільних відносин, що потребують регулювання з боку держави; поширенням не найкращих взірців масової культури; нехтуванням громадянами етичними нормами, традиційними моральними та духовними цінностями, що історично сформувалися в суспільстві; недостатньою реакцією влади на соціальний запит суспільства щодо посилення регулятивної ролі держави у сфері захисту суспільної моралі.

Проблема правового захисту суспільної моралі й раніше привертала до себе увагу, але у сучасних умовах вона набуває ще більшої актуальності і вимагає цілеспрямованого концептуального вивчення. З прийняттям Закону України «Про захист суспільної моралі» та дискусіями щодо функцій Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі потреба у дослідженні конституційно-правових засад захисту суспільної моралі не тільки не зменшилася, а навпаки, зросла. Чинна редакція Закону через низку недоліків, зокрема недосконалість понятійного апарату, зосередженості виключно на продукції сексуального чи еротичного характеру, неконтрольованості сучасних інформаційних потоків, відсутності механізму притягнення до юридичної відповідальності за порушення норм суспільної моралі, вимагає його системної перебудови, що й зумовило вибір теми та логіку даного дисертаційного дослідження. Комплексний аналіз конституційно-правових засад захисту суспільної моралі дасть можливість усунути чимало суперечностей в правовому регулюванні, а відтак, і в правовому захисті моральних основ суспільства.

Науково-теоретичним підґрунтям дослідження конституційно-правових засад захисту суспільної моралі є праці провідних вчених-правознавців. Значну увагу проблемам правового захисту суспільної моралі у своїх працях приділяють сучасні вітчизняні правознавці: В.Д. Бабкін, І.А. Гетьман-П'ятковська, С.Ф. Денисов, О.В. Зайчук, В.І. Кафарський, А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, В.В. Костицький, А.Р. Крусян, Г. А. Миронова, В. О. Морозова, Н.М. Оніщенко, В.Ф. Опришко, М.П. Орзіх, М.І. Панов, Г.А. Піскорська, П.М. Рабінович, М.В. Савчин, О.Ф. Скакун, О.В. Скрипнюк, Т.І. Тарахонич, Ю.С. Шемшученко; сучасні російські правознавці: О.К. Абросимова, В.О. Басов, В.М. Ведяхін, Н.В. Григорьева, Г.Д. Дмитрієва, А.Н. Ігнатов, Н.В. Колотова, О.Е. Кутафин, О.А. Лукашева, А.В. Малько, Г.В. Мальцев, Н.І. Матузов, М. П. Полянская; зарубіжні правознавці: Ж-Л. Бержель, Г.Дж. Берман, Д. Велх, Р. Дворкін, К. Еберт, Г. Маршал, Лон Л. Фуллер, Л.А. Харт, Т. Хартлі, Я. Шапп та ін.

Нормативну базу дослідження складають відповідні конституційно-правові акти України: Конституція України, законодавчі акти у сфері захисту суспільної моралі, серед яких Закон України «Про захист суспільної моралі», укази Президента України, постанови Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, рішення Конституційного Суду України. Емпіричну базу дослідження становлять дані про практику застосування законодавства у сфері захисту суспільної моралі в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося в рамках планової науково-дослідної теми відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України «Конституційно-правові відносини в Україні» (номер державної реєстрації 0106U004754).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є системний аналіз конституційно-правових засад, змісту, форм і механізмів правового захисту суспільної моралі в Україні.

Для досягнення мети визначені такі дослідницькі завдання:

- визначити зміст «суспільної моралі» як конституційно-правової категорії та запропонувати законодавче визначення цього поняття;

- сформувати методологію дослідження конституційно-правових засад захисту суспільної моралі;

- здійснити аналіз Конституції та законів України як правової основи захисту суспільної моралі;

-визначити підстави та межі конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина з метою захисту суспільної моралі;

-дослідити сутність та структуру конституційно-правового механізму захисту суспільної моралі;

-здійснити комплексне дослідження нормативно-правової бази державного та громадського контролю у сфері захисту суспільної моралі;

- проаналізувати підстави, елементний склад, механізм реалізації та особливості юридичної відповідальності за порушення законодавства у сфері захисту суспільної моралі;

-узагальнити практичну діяльність органів державної влади по застосуванню законодавства у сфері захисту суспільної моралі;

- виробити рекомендації щодо вдосконалення правового захисту суспільної моралі в Україні.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються у сфері правового захисту моральних основ життєдіяльності суспільства.

Предмет дослідження складають конституційно-правові засади захисту суспільної моралі.

Методи дослідження зумовлені метою дисертаційної роботи, системою філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-наукових концепцій щодо дослідження конституційно-правових засад захисту суспільної моралі, а саме:

- діалектичного методу, який застосовувався в процесі аналізу взаємодії права і моралі в сучасних суспільних відносинах, що дало змогу розкрити єдність і суперечливість захисту суспільної моралі правовими засобами;

- системного методу, що забезпечив дослідження правової системи як способу функціонування суспільної моралі;

- історико-правого методу як засобу дослідження процесу виникнення суспільної моралі та її залежності від рівня розвитку суспільних відносин;

- порівняльного методу, що використовувався для дослідження законодавчої регламентації захисту суспільної моралі в законодавстві зарубіжних країн;

- формально-логічного методу, що дав можливість при аналізі норм Конституції та інших нормативно-правових актів визначити зміст юридичних термінів, що вживаються в них;

- структурно-функціонального методу, який використаний в процесі дослідження правових норм, що регулюють захист суспільної моралі як елемента правової системи;

- аналізу, що застосовувався для виокремлення складових правового захисту суспільної моралі та синтезу, результатом якого стали достовірні відомості про зв'язки ознак та характерних рис суспільної моралі, пізнання цієї категорії загалом;

- синергетики, що дала можливість систематизувати теоретико-методологічні ідеї представників різних теорій до проблеми сутності, виникнення та розуміння правового захисту суспільної моралі.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше у вітчизняній науці конституційного права здійснено комплексне системне дослідження конституційно-правових засад захисту суспільної моралі, в ході якого сформульовано низку теоретичних висновків та практичних рекомендацій, а саме:

уперше:

- проаналізовано стан та особливості правового захисту суспільної моралі в умовах соціальної диференціації суспільства, різноманіття субкультур та неконтрольованості засобів масової інформації, яка набуває специфічних форм і неоднозначно впливає на суспільні відносини та формування громадянського суспільства в Україні;

- здійснено структурно-функціональний та формально-юридичний аналіз Конституції та законів України як правової основи захисту суспільної моралі; доведено, що зміст норм національного законодавства у сфері захисту суспільної моралі необхідно розуміти як переосмислення соціальних поглядів законодавця і суспільства в цілому, що слід сприймати як відображення домінуюючих на даному етапі суспільного розвитку моральних і духовних цінностей;

- визначено зміст та особливості юридичної відповідальності за порушення законодавства у сфері захисту суспільної моралі, яка виступає як комплексна конституційна відповідальність, що поєднується з відповідальністю, передбаченою іншими галузями права (цивільно-правовою, дисциплінарною, адміністративною, кримінальною);

-доведено, що механізм реалізації юридичної відповідальності за порушення законодавства у сфері захисту суспільної моралі є сукупністю взаємопов'язаних нормативних, інституційних, функціональних та аксіологічних елементів, за допомогою яких забезпечується право на вільний і всебічний розвиток особистості, право на інформаційний простір, вільний від продукції, що становить загрозу морально-психологічному стану суспільства, право на вільне вираження своїх поглядів і переконань, а в разі порушення норм суспільної моралі, вчинених фізичними чи юридичними особами-- право на застосування правових санкцій з метою забезпечення конституційного правопорядку та законності;

-проаналізовано стан національної системи правового захисту суспільної моралі, вироблені рекомендації щодо її подальшого вдосконалення, що дістало відображення у законодавчій практиці.

удосконалено:

- зміст законодавчого визначення поняття «суспільна мораль», в якому зроблено акцент на позитивному аспекті його складових, що характеризуються нормативно-ціннісним змістом, оскільки уявлення про зло, несправедливість і безчестя, які несуть негативне навантаження, не можуть бути основою суспільної моралі, яку слід розуміти як систему національних та загальнолюдських етичних цінностей, правил і норм поведінки, що склалися у суспільстві на основі багатовікових духовних і культурних надбань, уявлень про добро, совість, свободу, честь, гідність, відповідальність, громадський обов'язок, толерантність, які визначають сутність вимог суспільства до індивіда, його поведінки та діяльності;

- систему ознак та властивостей суспільної моралі як форми суспільної свідомості та об'єкта правового захисту, серед яких основна увага звертається на її всезагальність, об'єктивність, універсальність, нормативність, авторитетність, імперативність, інституціональність;

- теоретичні обгрунтування необхідності конституційного обмеження окремих прав і свобод людини й громадянина з метою захисту суспільної моралі, під яким варто розуміти встановлені законодавством межі (границі) реалізації (здійснення) людиною (громадянином) прав і свобод, що виражаються у відповідальності, обов'язках та заборонах, зміст яких детермінований необхідністю захисту суспільної моралі, а саме, забезпечення необхідного балансу між інтересами особистості, суспільства й держави;

– зміст пріоритетних напрямків подальшого розвитку законодавства України у сфері захисту суспільної моралі.

отримали подальший розвиток:

– основні принципи та напрямки діяльності органів державної влади в Україні, що спрямовані на збереження національної самобутності, розвиток національної культури, врахування релігійної ситуації та забезпечення реального права громадян на захист суспільної моралі; відродження таких категорій, як суспільна свідомість, віра, духовність, моральність, що є рушійною силою становлення й розвитку громадянського суспільства та правової держави;

- висновки щодо функцій державного контролю у сфері захисту суспільної моралі, які здійснюються всіма органами державної влади в різних обсягах та формах, оскільки в межах своєї компетенції вони контролюють виконання прийнятих рішень, дотримання законодавства в діяльності всієї системи, окремої галузі чи структурної управлінської ланки; доведено, що контроль у сфері захисту суспільної моралі може бути основною діяльністю органу чи посадової особи, або ж виступати складовою такої діяльності відповідних державних органів;

- положення щодо надання державою своїм громадянам права вибору будь-якої позитивної моделі поведінки, водночас залишаючи за собою право обмежувати в окремих випадках права й свободи громадян законом з погляду суспільної моралі; щодо необхідності встановлення Конституцією й законами меж здійснення прав і свобод громадян не як обмежень, а як історично й соціально упорядкованого користування цими правами і свободами в інтересах суспільства, з метою конституційно-правового захисту соціальних цінностей;

- теоретичні положення щодо українського суспільства як суспільства традиційного, у якому культурні цінності, звичаї, традиції та світоглядні стереотипи визначають особливості українського менталітету та висновки про те, що критичне переосмислення досвіду народу, закладеного в його звичаях і традиціях, може й повинно впливати на розвиток правової культури і створення законодавчої бази у сфері захисту суспільної моралі.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертація спрямована на подальший розвиток конституційного права України, поглиблення знань про правовий захист суспільної моралі, вдосконалення законодавства у сфері захисту суспільної моралі. Практичне значення результатів полягає у можливості їх використання у науково-дослідній сфері для подальших досліджень правового захисту суспільної моралі; в навчальній сфері -- у процесі викладання нормативних дисциплін з конституційного права, теорії держави і права, філософії права та при підготовці навчальних підручників, посібників та методичних рекомендацій; у правотворчій та правореалізаційній діяльності -- у виробленні методології створення правових норм, що визначають правові основи захисту суспільної моралі; у правовиховній роботі серед населення -- для підвищення правової культури громадян України, формування в них демократичного світогляду на основі цінностей суспільної моралі.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним дослідженням авторки. Висновки, пропозиції та рекомендації, у тому числі ті, що характеризують наукову новизну, одержані особисто. У співавторстві опубліковано навчальний посібник «Громадянська культура студентської молоді», 2010 р. (здобувачем здійснено аналіз законодавчої регламентації громадянської культури студентської молоді, а також висвітлено проблематику, пов'язану із суспільною та індивідуальною мораллю як основою формування особистісної культури студентської молоді, систематизовано й обґрунтовано здобуті результати).

Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, обговорена та рекомендована до захисту на засіданні відділу конституційного права та місцевого самоврядування.

Результати роботи доповідалися на міжнародних та українських конференціях, семінарах: Міжнародній науковій конференції «Демократія та право: проблеми взаємовпливу і взаємозалежності» (26 жовтня 2007 р., м. Київ, тези опубліковано); Міжнародній науковій конференції «Четверті юридичні читання» (3-4 квітня 2008 р., м. Київ, тези опубліковано); Міжнародній науковій конференції «Громадянське суспільство в Україні: проблеми забезпечення правотворчої діяльності» (7 квітня 2008 р., м. Київ, тези опубліковано); Всеукраїнських наукових конференціях «Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні» (11 квітня 2008 р., м. Івано-Франківськ, тези опубліковано); Науково-практичній конференції до 60-річчя Загальної декларації прав людини «Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні» (28 листопада 2008 р., м. Івано-Франківськ, тези опубліковано); Міжнародній науково-практичній конференції «Теоретичні засади та практика реалізації безпосередньої демократії в Україні» (19-21 лютого 2009 р., Тернопіль-Яремче, тези опубліковано); «Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні» (23-24 квітня 2009 р., м. Івано-Франківськ, тези опубліковано); Міжнародній науковій конференції «Восьмі осінні юридичні читання» (13-14 листопада 2009 р., м. Хмельницький, тези опубліковано); Міжрегіональній науково-практичній конференції, присвяченої проголошенню Загальної декларації прав людини «Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні» (8 грудня 2009 р., м. Івано-Франківськ, тези опубліковано); Міжнародних науково-практичних конференціях «Актуальні питання сучасних державотворчих і правотворчих процесів» (28 квітня 2010 р., м. Запоріжжя, тези опубліковано); «Правове регулювання суспільних відносин: актуальні проблеми та вимоги сьогодення» (27-28 травня 2010 р., м. Запоріжжя, тези опубліковано); «Верховенство права та права людини» (11-12 серпня 2010 р., м. Запоріжжя, тези опубліковано); І міжнародній науково-практичній конференції «Теорія і практика сучасного права» (29 жовтня 2010 р., м. Херсон, тези опубліковано); Міжнародній науково-практичній конференції «Моральні основи права» (16 грудня 2010 р., м. Івано-Франківськ, тези опубліковано).

Наукові розробки дисертанта використані Комітетом з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної Ради України при підготовці законопроектів в частині, що стосується прав людини в контексті захисту суспільної моралі (Довідка Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної Ради України № 04-28/14-196{4491}).

Положення і висновки дисертаційного дослідження були апробовані автором під час розробки і викладання у Прикарпатському юридичному інституті Львівського державного університету внутрішніх справ курсів «Конституційне право України», «Конституційне право зарубіжних країн», «Державне будівництво та місцеве самоврядування», спецкурсу «Моральні основи права».

Публікації. Основні теоретичні положення, висновки й пропозиції дослідження викладені в 22 опублікованих працях дисертантки, в тому числі у 1 навчальному посібнику, 7 статтях у фахових наукових виданнях та 14 тезах виступів на наукових конференціях.

Структура дисертації. Специфіка проблем, що стали об'єктом дисертаційного дослідження, зумовили її логіку та структуру. Робота складається із вступу, трьох розділів, які в цілому містять сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел (312 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 221 сторінку, із них основного тексту - 186 сторінок, списку використаних джерел - 35 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, характеризується ступінь її наукової розробки і зв'язок з науковими програмами, планами, темами; визначено мету й основні завдання, об'єкт, предмет і методологічні засади дослідження; сформульовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів і особистий внесок здобувача в розробку цієї проблеми, наведено відомості про апробацію та опублікування результатів дослідження, його структуру та обсяг.

Перший розділ «Теорія і методологія дослідження конституційно-правових засад захисту суспільної моралі» складається з двох підрозділів та присвячений аналізу доктринальних підходів до дослідження конституційно-правових засад захисту суспільної моралі.

У підрозділі 1.1 «Категорія «суспільна мораль» в конституційно-правовій науці» автор підкреслює, що суспільна мораль як наукова категорія визначає моральні уявлення суспільства, що формувалися та видозмінювалися на кожному етапі його історичного розвитку. Історично завжди існували певні моральні норми, які були спільними для різних соціальних верств суспільства, що дає нам підстави вести мову про існування певних національних та загальнолюдських моральних поглядів, які є незмінними незалежно від часово-просторових рамок та структуризації суспільства, супроводжують людство на протязі усієї історії цивілізації. При цьому, головна відмінність тлумачення суспільної моралі в праві від її розуміння в етиці, психології, соціології і філософії полягає в тому, що в праві вона розглядається не як різновид суспільної свідомості, а як регулятор суспільних відносин та об'єкт правового захисту.

Дисертантка пропонує таку дефініцію досліджуваної категорії: суспільна мораль--це система національних і загальнолюдських етичних цінностей, правил і норм поведінки, що склалися у суспільстві на основі його багатовікових духовних і культурних надбань, уявлень про добро, совість, гідність, свободу, відповідальність, громадський обов'язок, які й визначають сутність вимог до індивіда зі сторони суспільства. Право на захист суспільної моралі, робить висновок автор, варто розглядати як можливість людини, держави і суспільства вільно, всіма законними способами захищати моральні засади суспільства, запобігати зазіханням на дане право з боку фізичних та юридичних осіб, держави, а якщо порушення права відбулося - то вжити всіх заходів, щоб його усунути і компенсувати завдану шкоду. Це дало підстави уточнити поняття «захист суспільної моралі», сутність якого полягає у здійсненні органами державної влади, місцевого самоврядування та громадськими організаціями діяльності, спрямованої на реалізацію заходів профілактичного і просвітницького характеру, відродження та популяризацію загальнолюдських цінностей, духовних і культурних надбань українського суспільства, попередження і недопущення розповсюдження продукції та показу видовищних заходів, які завдають шкоди суспільній моралі. Конституційно-правові засади захисту суспільної моралі, які є предметом дисертаційного дослідження, утворюють собою систему конституційно-правових норм, що в майбутньому можуть утворити самостійний конституційно-правовий субінститут комплексного характеру. В свою чергу, систему законодавства України про захист суспільної моралі варто розглядати як систему джерел, що складають Конституція України, закони України, зокрема Закон України «Про захист суспільної моралі», укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та інші нормативно-правові акти, що регулюють відносини в сфері захисту суспільної моралі.

Підрозділ 1.2 «Методологія дослідження конституційно-правових засад захисту суспільної моралі» містить змістовно-структурну характеристику методології дослідження конституційно-правових засад захисту суспільної моралі. Автор звертає увагу, що конституційно-правові засади захисту суспільної моралі є відносно новим напрямом наукових досліджень, проте, незважаючи на це, юридична наука заклала фундаментальну теоретичну базу для вивчення конституційно-правових відносин, об'єктом яких, поряд з іншими, виступає суспільна мораль. У дисертації наголошується, що від методологічних підходів до вирішення цих питань залежить подальший розвиток національної правової системи у напрямку захисту моральних засад суспільства, а тому, в процесі дослідження слід опиратися на філософсько-світоглядальні, загальнонаукові та спеціальні юридичні методи, чинну систему права, національне законодавство, досягнення юридичної та інших суспільних наук.

Синтез методологічних підходів дозволив сформувати систему дослідження конституційно-правових засад захисту суспільної моралі. За допомогою сукупності методів дослідження (порівняльно-правового, логіко-теоретичного, системного, структурно-функціонального, формально-юридичного або нормативно-догматичного, конкретно-історичного, конкретно-соціологічного, статистичного, методу правового моделювання тощо) проаналізовано зміст категорії «суспільна мораль» та основні підходи до її дослідження у сучасній конституційно-правовій науці. Автор робить висновок, що дослідження конституційно-правових засад захисту суспільної моралі в Україні має ґрунтуватися, перш за все, на осмисленні взаємозв'язку та взаємодії моралі та права як нормативно-регулятивних систем, системному аналізі меж нормативно-правового регулювання співвідношення морально-правових заборон та можливостей захисту моральних засад суспільства правовими засобами.

Другий розділ «Конституційно-правове регулювання відносин у сфері захисту суспільної моралі» складається із двох підрозділів та присвячений аналізу законодавчого забезпечення захисту суспільної моралі в Україні,.

У підрозділі 2.1 «Конституція та закони України як правова основа захисту суспільної моралі» акцентується на необхідності говорити про цивілізаційний вимір цінностей, які визначають конституційну матрицю конкретного типу суспільства. Конституційні цінності розглядаються в якості орієнтиру поведінки людей і у наш час набувають характеру певних універсалій, на основі яких формується власне структура конституційної системи конкретної країни. Конституція України закріплює в своїх нормах систему вищих загальнолюдських цінностей, до яких безумовно відноситься й суспільна мораль.

Правовою основою захисту суспільної моралі в Україні є Конституція України, Закон України «Про захист суспільної моралі» та інші Закони України, зокрема «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про видавничу справу», «Про телебачення і радіомовлення» «Про рекламу», «Про охорону дитинства» та інші. Спеціальним нормативно-правовим актом у сфері захисту суспільної моралі в Україні є Закон України «Про захист суспільної моралі». З метою покращення правового захисту суспільної моралі в Україні у вищезазначений Закон запропоновано внести низку змін та доповнень, зокрема приділити увагу узгодженню термінології Закону України «Про захист суспільної моралі» із термінологією інших законів, розширити сферу дії Закону та перелік видів продукції, що може завдати шкоду суспільній моралі, визначити принципи державної політики у сфері захисту суспільної моралі, розширити напрями державної політики у сфері захисту суспільної моралі, більш детально регламентувати підстави та порядок проведення експертизи інформаційної продукції, що може завдати шкоди суспільній моралі, усунути із Закону норми, що суперечать нормам інших законів, або ж дублюють їх. Проблему становить і те, що на сьогодні не визначено механізмів виконання Закону України «Про захист суспільної моралі», не розроблено рекомендацій для органів державної влади та місцевого самоврядування по правовому регулюванню процесів та тенденцій, що відбуваються у сфері захисту суспільної моралі, до сьогодні в країні відсутня відповідна загальнодержавна програма (або Концепція) розвитку державної політики у сфері захисту суспільної моралі.

Значною проблемою є відсутність нормативно закріплених критеріїв віднесення інформаційної продукції до такої, що завдає шкоди суспільній моралі. На переконання дисертантки такі критерії повинні розроблятися спільно представниками Академії наук України, Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України та, обов'язково, за участю громадськості. При цьому, немає сумніву, що нормативне закріплення критеріїв віднесення інформаційної продукції до такої, що завдає шкоди суспільній моралі, сприятиме ефективному виявленню та документуванню правопорушень, пов'язаних із створенням, виготовленням, збутом, ввезенням, пересиланням матеріалів та продукції і допоможе своєчасному притягненню винних до відповідальності, протидії злочинам у сфері суспільної моралі.

У підрозділі 2.2 «Конституційні обмеження прав і свобод людини з метою захисту суспільної моралі» розглядаються обмеження прав і свобод людини як правовий засіб, що дає можливість реалізувати інструментальний характер механізму правового регулювання, задовольняти інтереси суб'єктів права, не порушуючи при цьому конституційних прав людини і громадянина.

Обмеження прав і свобод з метою захисту суспільної моралі--це встановлені законодавством межі (границі) реалізації (здійснення) людиною (громадянином) прав і свобод, що виражаються в заборонах, обов'язках, відповідальності, існування яких детерміновано (визначено) необхідністю захисту конституційно визнаних цінностей суспільної моралі, призначенням яких є забезпечення необхідного балансу між інтересами особистості, суспільства й держави. Обмеження прав і свобод людини з метою захисту суспільної моралі необхідно розуміти як функціональний інститут права, як правовідносини щодо обмеження прав і свобод людини та як суб'єктивний обов'язок щодо утримання від вчинення певних дій, які можуть порушити норми суспільної моралі.

Для дотримання послідовності в побудові конституційних норм доцільно на конституційному рівні закріпити можливість і допустимість обмежень прав і свобод людини й громадянина з метою захисту суспільної моралі, а також визначити критерії таких обмежень. Під критеріями варто розуміти сукупність елементів, що відіграють роль необхідного й достатнього набору ознак правомірних обмежень прав і свобод людини й громадянина. Обмеження прав і свобод людини з метою захисту суспільної моралі повинні задовольняти наступним вимогам - умовам правомірності: 1) бути прийнятими у визначеній Конституцією правовій формі, а саме, - встановлені законом; 2) бути конституційно обґрунтованими, тобто встановленими тільки з метою, зазначеною у Конституції України, а саме з метою дотримання інтересів національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини; 3) бути співмірними конституційно значимим цілям і відповідним загрозам, яким піддаються захищені законом права й інтереси; 4) відповідати демократичним принципам Української держави, політичній і правовій системі в цілому; 5) бути сформульованими з достатнім ступенем визначеності (ясності й точності), що дозволяє: однозначно встановити й зрозуміти їхній зміст, користуючись при необхідності роз'ясненнями фахівців; спрогнозувати з достатнім ступенем ясності несприятливі юридичні наслідки, які може потягти за собою порушення (недотримання, невиконання) обмеження прав і свобод людини і громадянина; погоджувати свої дії зі встановленими обмеженнями; 6) не суперечити міжнародним договорам України.

Третій розділ «Конституційно-правовий механізм захисту суспільної моралі в Україні» складається із трьох підрозділів, в яких досліджується система державного і громадського контролю у сфері захисту суспільної моралі, а також юридична відповідальність за порушення законодавства у цій сфері.

У підрозділі 3.1 «Державний контроль щодо захисту суспільної моралі» обгрунтовується, що практичне здійснення контролю у сфері захисту суспільної моралі ускладнюється багатьма чинниками, серед яких: 1) у законодавстві України не чітко визначено перелік органів, уповноважених здійснювати державну політику у сфері захисту суспільної моралі; 2) повноваження органів державної влади щодо здійснення контролю у сфері захисту суспільної моралі сформульовані надто узагальнено; 3) відсутність дієвих механізмів громадського контролю у сфері захисту суспільної моралі, що зведені до отримання інформації, проведення наукових досліджень, громадської експертизи законодавства та права звернення зі своїми пропозиціями через суб'єктів законодавчої ініціативи.

Головною метою державного контролю у сфері захисту суспільної моралі є підвищення ефективності діяльності органів державної влади і управління стосовно захисту інтересів суспільства, шляхом посилення відповідальності цих органів і їхніх посадових осіб за виконання покладених на них обов'язків по захисту суспільної моралі. В ході дослідження аналізуються правові колізії у сфері здійснення державного контролю щодо захисту суспільної моралі, визначаються шляхи їх усунення, зокрема необхідно: законодавчо відмежувати контроль від інших близьких за формами та цілями видів діяльності (прокурорського нагляду, оперативно-розшукової діяльності тощо); переглянути систему контролюючих органів, закріпити їхній вичерпний перелік, визначити правовий статус та усунути дублювання в їх діяльності; розробити механізм взаємодії контролюючих органів між собою та з правоохоронними органами; вирішити питання щодо контрольних повноважень, правил оформлення результатів контролю, можливості використання в ході контролю технічних та інших спеціальних засобів; встановити відповідальність контролюючої структури перед підконтрольною за достовірність результатів контролю та прийняте рішення; відпрацювати механізм захисту своїх прав об'єктами контролю.

У підрозділі 3.2 «Громадський контроль у сфері захисту суспільної моралі» акцентується увага на тому, що впровадження громадського контролю в систему правового захисту суспільної моралі в Україні сприятиме не лише протидії службовим зловживанням у цій галузі, а й становленню громадянського суспільства та правової держави. Громадський контроль у сфері захисту суспільної моралі визначається як спосіб публічної перевірки громадянським суспільством, недержавними суб'єктами (як індивідуальними, так і колективними)) відповідності діяльності держави, її органів та посадових осіб проголошеним ними цілям та завданням по захисту основ суспільної моралі, коригування цієї діяльності і самих цілей, підпорядкування політики держави, діяльності її органів і посадових осіб інтересам суспільства, а також нагляд громадянського суспільства за дотриманням, забезпеченням і захистом прав, свобод та законних інтересів людини.

Визначаються мета, завдання, функції, об'єкти та суб'єкти громадського контролю у сфері захисту суспільної моралі. Метою громадського контролю у сфері захисту суспільної моралі є забезпечення збереження та подальшого розвитку суспільної моралі; завданням громадського контролю у сфері захисту суспільної моралі є контрольна діяльність усіх його суб'єктів щодо додержання вимог законодавства у сфері захисту суспільної моралі підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, державними органами, їх посадовими особами, а також громадянами; функцією громадського контролю у сфері захисту суспільної моралі є врегульована правовими нормами діяльність щодо перевірки дотримання державними органами, органами місцевого самоврядування, фізичними і юридичними особами вимог законодавства про захист суспільної моралі; об'єктом громадського контролю у сфері захисту суспільної моралі є дії та бездіяльність підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, державних органів, їх посадових осіб, а також громадян, які впливають або можуть вплинути в майбутньому на стан моральності в суспільстві, а суб'єктом громадського контролю у сфері захисту суспільної моралі є громадськість, в першу чергу--громадські ради, громадські організації, окремі громадяни чи їх групи, зацікавлені у захисті суспільної моралі. конституційний захист суспільний мораль

Дисертанткою робиться висновок, що для зміцнення громадського контролю в сфері захисту суспільної моралі в Україні, перш за все, необхідні: кількісне та якісне зростання громадських організацій, які б опікувалися моральним станом суспільства, підвищення їхньої компетентності, інституційної і ресурсної спроможності, покращення комунікацій, пошук і використання нових технологій контролю тощо.

У підрозділі 3.3 «Юридична відповідальність за порушення законодавства у сфері захисту суспільної моралі» зазначено, що дієвим правовим механізмом захисту прав і свобод громадян, в тому числі у сфері суспільної моралі, є юридична відповідальність. Зміна ціннісних орієнтирів значної частини сьогочасного суспільства негативно впливає на формування моральних цінностей громадян, особливо представників молодого покоління, що в свою чергу зумовлює необхідність встановлення юридичної відповідальності за порушення законодавства у сфері захисту суспільної моралі.

Механізм реалізації юридичної відповідальності за порушення законодавства у сфері захисту суспільної моралі у межах конституційного права спрямований на забезпечення свідомого використання громадянами своїх прав, виконання обов'язків, що обумовлює реалізацію у першу чергу позитивної (перспективної) конституційної відповідальності. У разі порушення законодавства у сфері захисту суспільної моралі, він націлює на втілення негативної (ретроспективної) відповідальності у формі правових санкцій.

Відповідальність за порушення законодавства у сфері захисту суспільної моралі у конституційному праві охоплює усі види юридичної відповідальності. Однак, це не означає, що конституційна відповідальність за порушення законодавства у сфері захисту суспільної моралі відсутня. В даному випадку конституційна відповідальність існує в специфічній формі -- у формі проголошення принципу відповідальності.

У Висновках зазначені найсуттєвіші результати дисертаційного дослідження, наведено теоретичні узагальнення та нове вирішення наукового завдання, пов'язаного із становленням та розвитком конституційно-правових засад захисту суспільної моралі.

1. При всій відносності моральних цінностей та плюралізмі моральних оцінок, державно-організоване суспільство завжди опиралося на особливий офіційно визнаний й закріплений в нормах права мінімум соціально стійкої моралі. В перехідний період держава не має можливості захищати й впроваджувати в життя всі різновиди існуючої в суспільстві субморалі, але вона зобов'язана виразити в праві і юридично захистити основний стрижень морального життя, представлений у вигляді соціально вивіреного й необхідного мінімуму моральних вимог (суспільної моралі), і таким чином домогтися, щоб мораль і право працювали в унісон, у єдиному ключі соціального регулювання суспільних відносин.

2. З огляду на те, що в Україні демократична система державно-політичного владарювання, як і громадянське суспільство ще не сформовані, необхідно рельєфніше окреслити нормативно-правові засади захисту суспільної моралі. Потребує уточнення законодавче розуміння поняття «суспільна мораль», що міститься у Законі України «Про захист суспільної моралі», в якому не враховано той факт, що суспільна мораль є явищем багатогранним і не обмежується системою норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей. Суспільна мораль має розглядатися не тільки як ідеальне відображення об`єктивної дійсності у формі суспільної свідомості чи регулятор суспільних відносин, але й як об'єкт правового захисту. Тому, визначення поняття «суспільна мораль» в Законі доцільно викласти у такій редакції: «суспільна мораль - це система національних і загальнолюдських етичних цінностей, правил і норм поведінки, що склалися у суспільстві на основі його багатовікових духовних і культурних надбань, уявлень про добро, совість, гідність, свободу, справедливість, відповідальність, громадський обов'язок, які визначають сутність вимог до індивіда зі сторони суспільства».

Необхідно розширити сферу дії Закону, оскільки суспільна мораль, яка є явищем багатогранним, заснованим на традиційних духовних і культурних цінностях народу, не може бути повністю захищеною виключно шляхом державного регулювання і контролю за обігом продукції сексуального чи еротичного характеру. На нашу думку, доцільно у ст. 4 розширити сферу дії Закону і викласти її в такій редакції: «Дія Закону поширюється на діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування у частині державного регулювання і контролю за обігом продукції та видовищних заходів, які завдають шкоди суспільній моралі, на діяльність установ та організацій усіх форм власності, юридичних осіб та громадян у сфері обігу відповідної продукції на території України, а також за її межами, якщо суб'єктами правовідносин є громадяни України та юридичні особи, зареєстровані відповідно до чинного законодавства України».

3. З метою запобігання суб'єктивному оцінюванню інформаційної продукції на предмет виявлення порушень законодавства у сфері захисту суспільної моралі, потрібно розробити та нормативно закріпити критерії віднесення продукції до такої, що завдає шкоди суспільній моралі. Рекомендації щодо визначення ознак віднесення друкованої, аудіовізуальної, електронної та іншої продукції до такої, що завдає шкоди суспільній моралі слід викласти у двох розділах: в першому розділі-- зафіксувати основні критерії, у другому--додаткові. До основних критеріїв доцільно віднести ті із них, які були б спільними для будь-якого виду продукції, що завдає шкоди суспільній моралі: 1) відтворення та демонстрація в інформаційній продукції відвертої зневаги до норм та принципів суспільної моралі; 2) присутність прямих закликів до вчинення дій, що завдають шкоди суспільній моралі; 3) зображення (відтворення) порушень суспільної моралі подається в ракурсі позитивного ставлення до нього, що спонукає до його наслідування, а не осуду; 4) демонстрація в інформаційній продукції порушень норм суспільної моралі, яка не має художньої цінності, та не створена з науковою чи учбовою ціллю. Особливо кваліфікуючим критерієм варто вважати створення продукції, що завдає шкоди суспільній моралі, якщо до цього процесу були залучені діти. Варто нормативно закріпити положення про те, що продукція, в якій висвітлюється теми і проблеми, з відтворенням навколишньої дійсності в усій її складності (жанри: трагедія, драма, трагікомедія, публіцистичні передачі, тощо), навіть якщо це передбачає демонстрацію порушення норм і принципів суспільної моралі, але водночас такі дії засуджуються, не визнається такою, що порушує норми суспільної моралі.

У другому розділі доцільно визначити окремі ознаки, які дозволяють віднести конкретну продукцію до такої, що пропагує війну, національну чи релігійну ворожнечу, фашизм та неофашизм, принижує або ображає націю чи особистість за національною ознакою, посилює неповагу до національних і релігійних святинь, принижує особистість, є проявом знущання з приводу фізичних вад (каліцтва), з душевнохворих, літніх людей, заохочує каліцтво, самогубство, позитивно оцінює насильство, пропагує наркоманію, токсикоманію, алкоголізм, тютюнопаління та інші шкідливі звички, або є продукцією сексуального та порнографічного характеру тощо;

4. Забезпечення справжньої свободи особи можливе лише при повній, чіткій і послідовній реалізації конституційних обмежень прав і свобод людини й громадянина. Під обмеженням прав і свобод з метою захисту суспільної моралі варто розуміти встановлені законодавством межі (границі) реалізації (здійснення) людиною (громадянином) прав і свобод, що виражаються в заборонах, обов'язках, відповідальності, зміст яких детермінований необхідністю захисту суспільної моралі, а саме, забезпечення балансу між інтересами особистості, суспільства й держави;

5. На конституційному рівні необхідно закріпити можливість і допустимість обмежень прав і свобод людини й громадянина з метою захисту суспільної моралі, а також визначити критерії таких обмежень. Під критеріями варто розуміти сукупність елементів, що відіграють роль необхідного й достатнього набору ознак правомірних обмежень прав і свобод людини й громадянина. Критерії є свого роду «індикаторами», мірилом правомірності обмежень прав і свобод.

Пропонуємо викласти ч.1 ст.64 Конституції України в такій редакції: «Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, коли це необхідно в демократичному суспільстві для захисту національної безпеки та конституційного ладу, охорони громадського порядку, захисту суспільної моралі, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб».

6. Конституційно-правовий механізм захисту суспільної моралі--це система правових засобів, за допомогою яких усуваються негативні чинники, що можуть завдати шкоди суспільній моралі та відновлюється правове становище у випадку порушення законодавства про захист суспільної моралі.

У конституційно- правовому механізмі захисту суспільної моралі слід виділити такі елементи:

1) нормативний, що складається з двох піделементів: а) нормативно-матеріального - право на захист суспільної моралі, право на інформаційний простір, вільний від матеріалів, що можуть завдати шкоди суспільній моралі; б) нормативно-процесуального -деталізованої процедури захисту суспільної моралі, що визначається нормами процесуального права, закріпленими в приписах законодавчих актів;

2) інституційний елемент- система державних органів, які офіційно наділені повноваженнями охороняти і захищати (в разі порушення) суспільну мораль.

7. Державний та громадський контроль у сфері захисту суспільної моралі є організаційно-правовими механізмами захисту суспільної моралі, що впливають на органи державної влади та місцевого самоврядування та скеровують її дії на виконання відповідних функцій. Законодавче закріплення правових засад здійснення державного та громадського контролю у сфері захисту суспільної моралі повинно, перш за все, здійснюватися у напрямку визначення кола питань, що підлягають контролю, системи державних органів та громадських інститутів, які здійснюють контроль, особливостей контрольного процесу, відповідальності контролюючих органів та їх посадових осіб і відповідальності посадових осіб органів, щодо яких здійснюється контроль, за невиконання рішень (актів) контролюючих органів. Необхідно сформувати легальне (нормативно-правове) визначення контролю, окреслити характерні особливості, які відмежовують його від нагляду. Дану правову прогалину пропонуємо врегулювати шляхом ухвалення законів України «Про державний контроль», «Про громадський контроль», або ж узагальнюючого закону, наприклад, «Про контроль в Україні», а також внесення змін та доповнень до діючих нормативно-правових актів у сфері захисту суспільної моралі.

8. Юридична відповідальність за порушення законодавства у сфері захисту суспільної моралі може бути як перспективна, так і ретроспективна. Перспективна (позитивна) відповідальність передбачає свідоме, відповідальне ставлення індивідів до своїх обов'язків та вчинків, яка виключає порушення правових приписів, спрямованих на захист суспільної моралі. Ретроспективна відповідальність за порушення законодавства у сфері захисту суспільної моралі--це відповідальність за вже скоєне протиправне діяння у сфері суспільної моралі.

9. Механізм реалізації юридичної відповідальності за порушення законодавства у сфері захисту суспільної моралі--це сукупність пов'язаних між собою нормативних, інституційних, функціональних та аксіологічних елементів, за допомогою яких забезпечується право на всебічний розвиток особистості, право на захист суспільної моралі, а в разі вчинення фізичними чи юридичними особами правопорушення - застосування правових санкцій з метою забезпечення конституційного правопорядку та законності.

До складу механізму конституційної відповідальності за порушення норм суспільної моралі слід віднести наступні елементи: 1) сукупність правових норм, що визначають конституційно-правові засади захисту суспільної моралі (серед них особливе місце посідають норми, які встановлюють межі правового захисту суспільної моралі, невиконання яких є підставою для застосування санкцій); 2) правові норми, які визначають форми протиправної діяльності у сфері суспільної моралі; 3) органи державної влади та громадські інституції, які здійснюють контроль за дотриманням норм суспільної моралі фізичними та юридичними особами з метою своєчасного реагування на протиправні дії останніх; 4) нормативно визначена процесуальна форма розгляду справ про відповідальність за порушення конституційно-правових засад суспільної моралі; 5) органи правосуддя, до компетенції яких входить розгляд справ за фактом порушення норм суспільної моралі і винесення по них рішень.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Припхан І. І. Суспільна мораль в cистемі правового регулювання суспільних відносин / І. І. Припхан // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки.--2008.-- Випуск 39.--С. 256-262.

2. Припхан І. І. Конституційний вимір суспільної моралі / І. І. Припхан // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки.--2008.-- Випуск 41.--С. 267-271

3. Припхан І. І. Теоретичні дослідження суспільної моралі у сучасній філософсько-правовій науці / І. І. Припхан // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки.--2008.-- Випуск 42.--С. 271-277.

4. Припхан І. І. Моральні основи сучасного українського законодавства / І. І. Припхан // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки.--2009.-- Випуск 46.--С. 195-200.

5. Припхан І. І. Суспільна мораль як категорія юридичної науки законодавства / І. І. Припхан // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична.--2010.--№1.--С.494-501.

6. Припхан І. І. Право на приватність персоніфікованої інформації та захист суспільної моралі / І. І. Припхан // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права.--2010.--№1.--С .26-31.

7. Припхан І. І. Юридична відповідальність за порушення конституційно-правових засад суспільної моралі / І. І. Припхан // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки.--2010.-- Випуск 50.--С. 189-196.

8. Припхан І. І. Суспільна мораль в контексті сучасних правовідносин / І. І. Припхан // Демократія та право: проблеми взаємовпливу і взаємозалежності: Матеріали міжнар. наук. конф. ( 26 жовт. 2007 р., м. Київ) / За ред. акад. АПрН України О.В. Скрипнюка.--Х.: Право, 2008.--С. 268-270.

9. Припхан І. І. Правовий захист суспільної моралі -- дієвого механізму формування громадянського суспільства / І. І. Припхан // Громадянське суспільство в Україні : проблеми забезпечення правотворчої діяльності : матеріали міжнародної наукової конференції (Київ, 7 квітня 2008 року) / за ред. О.В. Скрипнюка - К. : НДІ приватного права і підприємництва., 2008. - С. 239-247.