Реєстрація прав на землю у країнах Європи: порівняльний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 349.418

Спеціальність: 12.00.06. - земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

РЕЄСТРАЦІЯ ПРАВ НА ЗЕМЛЮ У КРАЇНАХ ЄВРОПИ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Піфко

Олександр Олександрович

Київ

2011



ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана на кафедрі конституційного права та порівняльного правознавства юридичного факультету Ужгородського національного університету.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор

Бисага Юрій Михайлович

Ужгородський національний університет, завідувач кафедри

конституційного права та порівняльного правознавства

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент НАПрН України

Шульга Михайло Васильович,

Національна юридична академія України імені Ярослава

Мудрого, завідувач кафедри екологічного права;

кандидат юридичних наук

СТАРОСТЕНКО Діана Миколаївна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

асистент кафедри трудового, земельного та екологічного права.

Захист відбудеться " 8 " червня 2011 року о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.06 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 253 (зал засідань Вченої ради юридичного факультету).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12.

Автореферат розісланий " 6 " травня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.В. Михальнюк



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. З розвитком ринкових відносин все більшого значення набуває питання забезпечення надійності майнових відносин, виникає необхідність підвищення гарантій захисту майнових прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, а також держави, забезпечення їх достовірною та актуальною інформацією про правовий статус того чи іншого об'єкта нерухомого майна. Одним із головних правових механізмів, який забезпечує дані потреби, є державна реєстрація прав на землю.

Дискусії щодо того, яка система реєстрації прав на землю є оптимальною, точаться не тільки в наукових колах України, де її формування перебуває на початковому етапі, але і в тих країнах Європи, де система реєстрації є давно сформованою і ефективно функціонує практично без суттєвих змін протягом кількох століть.

Аналізуючи чинне українське законодавство в сфері реєстрації прав на землю та стан його реалізації, а також розглядаючи фактично існуючу на даний момент модель реєстрації прав на землю, можна констатувати, що Україна перебуває на початковій стадії становлення та розвитку даного інституту. Особливо це стає помітно при порівнянні реєстрації прав на землю в Україні з європейськими системами реєстрації. Україні ще належить сформувати ефективну національну систему реєстрації прав на землю та інше нерухоме майно.

Незважаючи на те, що жодне з положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - ЗУ "Про реєстрацію"), прийнятого в 2004 році, не було реалізоване на практиці, 11 лютого 2010 року Верховна Рада Україна ухвалила ЗУ "Про реєстрацію" в новій редакції, яка встановлює принципово іншу, в порівнянні з редакцією цього закону 2004 року, модель системи реєстрації, що вказує на непослідовність українського законодавця і відсутність у нього чіткої концепції щодо формування та розвитку в Україні системи реєстрації прав на землю та інше нерухоме майно.

Ситуація щодо формування системи реєстрації прав на землю, яка склалася на даний момент в Україні, зумовлює необхідність здійснення критичного аналізу реєстраційної системи України та її порівняння з європейськими реєстраційними системами у двох площинах: по-перше, з позиції існуючої на даний час системи реєстрації прав на землю; по-друге, з позиції задекларованої ЗУ "Про реєстрацію" єдиної системи реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Хоча останнім часом у юридичній науці України відзначається тенденція до збільшення ґрунтовних досліджень, присвячених висвітленню окремих аспектів реєстрації прав на землю та вирішення теоретичних і практичних проблем удосконалення механізму правового регулювання даного інституту, осмислюється його значення та провідна роль у правовому режимі земельних ділянок та іншого нерухомого майна, все ще гостро відчувається недостатність наукових розробок у цьому напрямку. Зокрема, в Україні на даний момент відсутні комплексні наукові дослідження реєстраційних систем країн Європи та проведення їх порівняльного аналізу.

Проведення порівняльного дослідження правого регулювання реєстрації прав на землю в Україні та країнах Європи дозволило визначити закономірності розвитку даного інституту, особливості національних реєстраційних систем, виявити схожість та розбіжності у ході вирішення окремих проблем їх функціонування, визначити їх позитивні і негативні моменти і, зрештою, виробити конкретні пропозиції щодо гармонізації та адаптації українського законодавства з нормами та стандартами ЄС, що є особливо актуальним в умовах проголошеного Україною курсу до Євроінтеграції.

Науково-теоретичною базою проведеного дослідження стали праці українських вчених: В.І. Андрейцева, Г.І. Балюк, Ю.М. Бисаги, О.Г. Боднара, А.П. Гетьмана, О.В. Глотової, С.В. Гринька, І.І. Каракаша, Д.В. Ковальського, А.В. Корецького, П.Ф. Кулинича, Т.В. Лісової, А.В. Луняченка, Н.Р. Малишевої, Р.І. Марусенка, А.М. Мірошниченка, О.С. Новоротова, В.В. Носіка, С.С. Овчарука, К.П. Пейчева, О.О. Погрібного, В.І. Семчика, В.В. Сенчука, Г.І. Шарого, Ю.С. Шемшученка, М.В. Шульги.

Використані праці зарубіжних вчених, що досліджували проблеми реєстрації прав на землю та інше нерухоме майно: В.О. Алексєєва, Т.Д. Аппака, М. Бенгеля, Г.Е. Бистрова, К. Грея, М.Р. Дзуцевої, Н.В. Діаковської, О.В. Дмітрієва, Р. Ертеля, К.А. Ємельянової, А.М. Карліна, Е.А. Кіндєєвої, А.Р. Кірсанова, М.В. Константінова, П.В. Крашеніннікова, А.В. Кузнєцова, Й. Кунце, Д. Майера, Ф.П. Mендес Гонсалеса, В.В. Михольської, М.Г. Піскунової, Й.О. Покровського, О.В. Полунєєвої, М.О. Сиродоєва, О.Ю. Скворцова, Л. Фрея, Х. Хермана, В.В. Ястребової та інших. Також у роботі використані праці представників економічної, землевпорядної, сільськогосподарської, технічної та геодезичної науки: А.С. Даниленка, А.П. Козьмука, П.Ф. Козьмука, Г.В. Костюкова, З.О. Котика, М.Г. Лихогруда, А.А. Лященка, Л.Я. Новаковського, А. Осско, Р.М. Панаса, О.Я. Панчука, А.М. Третяка, М. Черемшинського тощо.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов'язаний із комплексною тематикою науково-дослідної роботи Інституту держави і права країн Європи Ужгородського національного університету: "Державно-правове будівництво в країнах Європи". Тема дослідження пов'язана із комплексною темою "Конституційне будівництво в країнах Центральної Європи у ХХ - ХХІ ст.", а також є складовою частиною загальноуніверситетської комплексної програми, що розробляється науковцями Ужгородського національного університету та зареєстрована в державному реєстрі за № 0196U008267.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу вітчизняного і зарубіжного законодавства здійснити порівняльний аналіз правового регулювання інституту реєстрації прав на землю, сформулювати теоретичні висновки та узагальнення, а також пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства.

Для досягнення поставленої мети були поставлені наступні завдання:

- з'ясувати зміст та теоретико-правові аспекти співвідношення таких понять, як "земля" і "земельна ділянка", "реєстрація прав на землю" і "облік земельних ділянок", "реєстрація прав на землю" і "реєстрація прав на нерухоме майно";

- встановити взаємозв'язок між нормативно закріпленим правовим режимом земельних ділянок та іншого нерухомого майна, що на них розташоване, та ефективністю реєстраційної системи;

- розкрити правову природу та визначити основні завдання інституту державної реєстрації прав на землю;

- дослідити механізм правового регулювання системи реєстрації прав на землю, з'ясувати її поняття та структуру;

- встановити та проаналізувати базові принципи реєстрації прав на землю в окремих країнах Європи, проблеми їх законодавчого закріплення та реалізації;

- обґрунтувати доцільність функціонування, реєстрації прав і кадастру як двох паралельних, незалежних один від одного інститутів, між якими повинен бути налагоджений постійний інформаційний взаємоз'язок, та необхідність виведення в Україні функції реєстрації прав на землю з загальних функцій з ведення державного земельного кадастру;

- дослідити правовий статус суб'єктів реєстраційних правовідносин та з'ясувати особливості його законодавчого регулювання в окремих країнах Європи;

- обґрунтувати шляхи вдосконалення вітчизняного законодавства, що регламентує реєстрацію прав на землю.

Об'єктом дисертаційного дослідження є врегульовані нормами права суспільні відносини, які складаються в процесі реєстрації прав на землю в Україні та країнах Європи.

Предметом дисертаційного дослідження є теоретичні та методологічні проблеми правового регулювання реєстрації прав на землю, а також законодавство, що регулює реєстрацію прав на землю в Україні та окремих країнах Європи.

Методи дослідження. У дисертації були застосовані різні методи дослідження: порівняльно-правовий, діалектико-матеріалістичний, формально-юридичний, формально-логічний, історичний метод та метод системного аналізу.

Порівняльно-правовий метод використовувався при зіставленні та порівнянні як безпосередньо систем реєстрації прав на землю конкретних європейських країн, так і їх окремих елементів, законодавства, що їх регламентує, та правовзастосовчої практики, що дало можливість зробити конкретні висновки про переваги або недоліки тієї чи іншої системи реєстрації або її окремих елементів та положень. За допомогою діалектико-матеріалістичного методу досліджено зміст і правові форми реєстрації прав на землю, її взаємозв'язок з реєстрацією прав на нерухоме майно та реєстрацією (обліком) земельних ділянок та іншого нерухомого майна, а також проблеми, що виникають у процесі їх здійснення і взаємодії. Для визначення галузевої приналежності інституту реєстрації прав на землю використано метод системного аналізу. За допомогою історичного методу розглянуто основні етапи становлення і розвитку інституту реєстрації прав на землю в країнах Європи, визначено особливості його правового регулювання на відповідних етапах розвитку. З'ясування, тлумачення та пояснення правових норм, що здійснюють правове регулювання реєстрації прав на землю в європейських країнах, здійснювалось за допомогою формально-юридичного методу. Використання формально-логічного методу дозволило виявити суперечності та колізії в чинному законодавстві, що регулює реєстрацію прав на землю у різних країнах, і розробити відповідні пропозиції щодо їх усунення і удосконалення законодавства, що регулює дану сферу суспільних відносин.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що на основі аналізу чинного законодавства України та окремих країн Європи, а також наукової юридичної літератури здійснено комплексне і всебічне дослідження інституту реєстрації прав на землю.

Вперше:

- доведено, що реєстрація прав на землю, здійснювана в Україні на даний час територіальними органами Держкомзему та державним підприємством "Центр державного земельного кадастру", є суто технічною процедурою, без жодних елементів правової оцінки документів, що надходять на реєстрацію, визначення їх відповідності чинному законодавству та без зроблених на основі цих критеріїв висновків щодо можливості здійснення реєстрації державного акту на право власності на земельну ділянку, державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, договору оренди землі або відмови в її проведенні;

- визначено необхідність та доцільність прийняття Закону України "Про державний кадастр нерухомості", який, зокрема, має визначати запровадження в Україні системи ведення єдиного кадастру нерухомості, в межах якого буде вестися як облік земельних ділянок, так і облік іншого нерухомого майна та порядок взаємодії органів кадастрового обліку та органів державної реєстрації прав на землю та інше нерухоме майно в процесі здійснення державної реєстрації прав; запропоновано наукову модель Закону України "Про державний кадастр нерухомості";

- визначено поняття "система реєстрації прав на землю", під якою пропонується розуміти сукупність окремих, законодавчо закріплених елементів реєстраційних відносин, які в своїй сукупності та взаємодії визначають закріплений державою порядок реєстрації прав на землю, а також його співвідношення з поняттям "реєстраційна система";

- узагальнено та розкрито правові засади діяльності реєстратора прав на землю як самостійного суб'єкта реєстраційних правовідносин, а також особливості його правового статусу в окремих країнах Європи;

- обґрунтовано доцільність функціонування реєстрації прав і кадастру як двох паралельних, незалежних один від одного інститутів, між якими повинен бути налагоджений постійний інформаційний взаємоз'язок, а також необхідність виведення в Україні функції реєстрації прав на землю з загальних функцій щодо ведення земельного кадастру і створення єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно, відокремленої від кадастрового та інвентарного обліку;

- встановлено, що закріплення на законодавчому рівні принципів диспозитивності та обов'язковості державної реєстрації прав на землю в окремих країнах Європи призводить до виникнення колізії між нормами законодавства, тому одночасне їх закріплення на законодавчому рівні є недоцільним.

Удосконалено:

- визначення поняття "державна реєстрація прав на землю", під якою пропонується розуміти самостійну, відокремлену від функцій обліку та управління земельними ресурсами, діяльність суб'єктів реєстраційних правовідносин, спрямовану на легалізацію виникнення, зміни або припинення прав, обтяжень та обмежень щодо конкретно визначеної земельної ділянки;

- визначення поняття "облік земельних ділянок" як діяльності спеціально уповноваженого державного органу (органів), спрямованої на фіксацію, накопичення, систематизацію, зберігання та відображення в спеціальних земельно-облікових документах відомостей, які відображають кількісну та якісну характеристику земель в межах відповідної території. Облік характеризує природний та господарський режим тієї чи іншої земельної ділянки, на відміну від реєстрації, яка визначає правовий режим земельної ділянки.

одержало подальший розвиток:

- дослідження проблеми співвідношення правового режиму земельної ділянки та іншого нерухомого майна, що на ній розташоване, а саме проаналізовано правові проблеми роздільної реєстрації прав на них. Встановлено, що роздільне ведення реєстрації прав на землю та прав на інше нерухоме майно, як результат законодавчо встановленого роздільного правового режиму землі та іншого нерухомого майна, є неефективним, у порівнянні з єдиною реєстрацією прав на нерухоме майно;

- визначення поняття "земельна ділянка", під якою пропонується розуміти визначену в натурі (на місцевості) частину земної поверхні, яка зафіксована в якості земельної ділянки в державному кадастрі, відділена від суміжних земельних ділянок межовими знаками встановленого зразка, з визначеними та зареєстрованими в установленому законом порядку щодо неї правами та їх обтяженнями і обмеженнями;

- дослідження правового режиму інформації, що міститься в реєстрах прав власності на землю, та проблеми її доступності і відкритості для суспільства. Зокрема, запроповано встановити у Україні, як і в окремих країнах ЄС, на законодавчому рівні абсолютно відкритий доступ до розділу реєстру, що містить відомості про об'єкт нерухомого майна.

На підставі проведеного дослідження та зроблених дисертантом висновків сформульовано пропозицій щодо удосконалення законодавства України, а саме:

- внести зміни до ЗУ "Про реєстрацію", виключивши частину 3 ст. 4, а п. 2 ст. 26 даного Закону викласти в наступній редакції: "записи в Державному реєстрі прав скасовуються виключно за рішенням суду";

- внести зміни в ст. 193 Земельного кодексу України щодо формування визначення державного земельного кадастру, оскільки чинне нині визначення кадастру частково дублює визначення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, яке наводиться в ЗУ "Про реєстрацію". Відповідно повноваження щодо "…визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками…" належать до компетенції як Держкомзему, так і Мін'юсту, що, в свою чергу, як свідчать українські реалії практичної реалізації положень ЗУ "Про реєстрацію", може призвести до продовження міжвідомчої боротьби;

- внести зміни в ст. 30 та ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а саме: виключити з повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад облік та реєстрацію об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності, а також реєстрацію права користування землею і договорів на оренду землі, видачу документів, що посвідчують право власності і право користування землею, оскільки дані положення суперечать як нормам Земельного кодексу України, так і положенням ЗУ "Про реєстрацію";

- в ЗУ "Про реєстрацію" слід закріпити норму, що закріплює правовий статус державного реєстратора прав на нерухоме майно як державного службовця, а також конкретизувати підстави та межі відповідальності державного реєстратора прав на нерухоме майно;

- ст. 28 ЗУ "Про реєстрацію" доповнити положенням, що визначає відкритий доступ органів державної влади і місцевого самоврядування, всіх юридичних і фізичних осіб до відомостей, які містяться в першій частині розділів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (відомості про нерухоме майно);

- в Законі України "Про інформацію" закріпити чітке нормативне визначення правового статусу інформації, що міститься та надається з Державного реєстру прав;

- внести в Цивільний кодекс України і Земельний кодекс України зміни, які б передбачили встановлення єдиного правового режиму земельної ділянки та будівель, що на ній розташовані.

Практичне значення одержаних результатів. Проведене дослідження дало змогу отримати цілісне уявлення про системи реєстрації прав на землю в країнах Європи. Внесені пропозиції та сформовані висновки можуть бути застосовані при вдосконаленні системи земельного та цивільного законодавства, а також при розробці підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють реєстрацію прав на землю.

Окремі пропозиції і рекомендації, що містяться у дисертаційному дослідженні, використовуються у діяльності головного управління Держкомзему в Закарпатській області (акт впровадження № 01/01/5174 від 28 грудня 2010 року), а також знайшли відображення у викладанні навчального курсу для студентів юридичного факультету Ужгородського національного університету „Земельне право України" (акт впровадження від 14 січня 2011 року).

Теретичні положення дисертації можуть бути використані при викладанні курсів "Земельне право", "Цивільне право", "Землеустрій і кадастр", а також у діяльності органів державної реєстрації прав на землю та інше нерухоме майно та при підготовці державних реєстраторів прав на нерухоме майно. Теоретичні висновки також можуть бути використані у подальших наукових розробках.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження доповідалися: на семінарі, присвяченому актуальним питанням земельного законодавства, організованому Головним управлінням юстиції у Закарпатській області в м. Ужгороді 22 травня 2009 року (виступ на тему: "Правові проблеми реєстрації прав на землю, як складової частини земельного кадастру"); на засіданні міжнародного науково-практичного круглого столу "Україна-ЄС: правові, політичні, соціальні та економічні аспекти інтеграції", що відбувся в м. Ужгороді 26 червня 2009 року (виступ на тему: "Договір суперфіцію: поняття, істотні умови, форма та особливості укладення"); на четвертій міжнародній науково-практичній інтернет-конференції "Экономико-правовые исследования в XXI веке: практика применения Хозяйственного кодекса Украины и направления развития правового регулирования хозяйственных отношений (к 7-й годовщине принятия Хозяйственного кодекса Украины)", організованій відділом економіко-правових проблем попередження економічних правопорушень Інституту економіко-правових досліджень НАН України 23-30 березня 2010 року, м. Донецьк (доповідь на тему: "Правовий статус реєстратора прав на землю в Україні та окремих країнах Європи. Порівняльний аналіз"); на всеукраїнській науково-практичній конференції на тему: "Актуальні проблеми реформування земельних та господарських правовідносин в Україні", яка відбулася 14-15 травня 2010 року в Хмельницькому університеті управління та права (доповідь на тему: "Правові проблеми реалізації принципів диспозитивності та обов'язковості державної реєстрації прав на землю та інше нерухоме майно в Україні"); на науково-практичній конференції "Розвиток демократичних засад конституціоналізму: Україна та зарубіжний досвід", яка відбулася в м. Ужгороді (доповідь на тему: "Правове регулювання процедури державної реєстрації прав на землю в Федеративній Республіці Німеччини").

Публікації. Основні висновки та результати дисертаційного дослідження викладені в 10 наукових працях, у тому числі 5 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях ВАК України, 3 збірниках тез доповідей на науково-практичних конференціях, одному методичному збірнику постійно діючого семінару та одному збірнику матеріалів міжнародного науково-практичного круглого столу.

Структура і обсяг дисертації обумовлені метою дослідження. Дисертація складається із переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, що містять сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить 215 сторінок. Список використаних джерел містить 347 найменувань та займає 40 сторінок.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми проведеного дисертаційного дослідження, визначається об'єкт, мета та ставляться конкретні завдання дослідження, охарактеризовано методологічні засади дослідження, його наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, особистий внесок здобувача, апробація результатів дослідження, сформульовано головні положення, які виносяться на захист.

Розділ 1. "Теоретико-правові засади реєстрації прав на землю" містить два підрозділи, які присвячені загально-теоретичним проблемам прав на землю та їх реєстрації.

У підрозділі 1.1. "Правова природа реєстрації прав на землю" досліджується правова природа реєстрації прав на землю. Для більш повного вивчення правової природи реєстрації прав на землю дисертантом з'ясовується суть та теоретичні підходи до визначення таких понять, як "земля", "реєстрація" та "права на землю", згідно з українським законодавством та законодавством країн Європи. Визначено теоретико-правові аспекти співвідношення та взаємодії понять "реєстрація прав на землю" та "облік земельних ділянок". Державна реєстрація прав на землю характеризує правовий режим, встановлений відносно тієї чи іншої земельної ділянки, на відміну від обліку земельних ділянок, котрий визначає їх природний та господарський режим. У більшості країн Європи функції обліку та державної реєстрації прав на землю виконують різні органи, які або підпорядковані різним відомствам (Іспанія, Німеччина), або перебувають у підпорядкуванні одного відомства (Росія, Швеція), проте з чітким розподілом функцій та повноважень. Органи обліку займаються виключно описом об'єкта нерухомості, як об'єктивно існуючого явища, без якої-небудь правової оцінки обставин, пов'язаних з його статусом. Вирішення ж всіх правових питань процесу реєстрації належить до компетенції органу реєстрації. Запропоновано визначення понять "земельна ділянка" та "облік земельних ділянок".

Доведено, що в Україні об'єднано функції кадастру (обліку) та реєстрації прав на землю, а точніше, функцію державної реєстрації прав на землю розчинено в загальних функціях з ведення державного земельного кадастру.

Кадастр має служити інформаційною основою реєстрації прав на землю, надавати достовірну та актуальну інформацію про фактичний стан об'єкта реєстрації, місце його розташування та всі необхідні для реєстрації прав технічні характеристики. Відповідно визначено необхідність виведення в Україні функції реєстрації прав на землю з загальних функцій із ведення державного земельного кадастру, оскільки кадастр і реєстрація права використовують надбання різних наук, мають різні цілі і завдання в суспільстві.

Проведений теоретико-правовий аналіз співвідношення та взаємодії інститутів реєстрації прав на землю та прав на інше нерухоме майно дозволив встановити, що реєстрація прав на землю не може бути складовою частиною реєстрації прав на нерухоме майно, як і реєстрація прав на нерухомість не може бути складовою реєстрації прав на землю. Ці два інститути можуть функціонувати або як паралельні та незалежні один від одного (як це зараз відбувається в Україні на практиці), або бути об'єднаними в єдиний інститут реєстрації прав на нерухоме майно (як це передбачено ЗУ "Про реєстрацію").

Автор приділяє підвищену увагу дослідженню проблеми взаємозв'язку правового режиму землі та іншого нерухомого майна, що на ній розташоване, та його вплив на реєстрацію прав в окремих країнах Європи.

У підрозділі 1.2. "Поняття, завдання та становлення інституту державної реєстрації прав на землю" визначено та охарактеризовано основні історичні етапи становлення та розвитку інституту державної реєстрації прав на землю в країнах Європи та в Україні. В історичному контексті інститут реєстрації прав на землю в Україні розвивався під впливом різних правових систем, що є однією з причин наявності на сьогодні в українській системі реєстрації прав на землю елементів усіх найпоширеніших світових систем реєстрації.

Підтримується думка, що інститут реєстрації прав на землю є окремим інститутом земельного права, зі своїми завданнями, функціями та цілями, і доводиться необґрунтованість гіпотези про існування реєстраційного права як самостійної галузі права, оскільки на даний момент відсутні як законодавчі, так і теоретичні передумови для виведення інституту реєстрації прав в окрему самостійну галузь права.

Інститут реєстрації прав на землю пропонується розуміти як систему правових норм, що регулюють відносно однорідні суспільні відносини, які виникають в процесі легалізації виникнення, зміни або припинення прав, обмежень та обтяжень щодо конкретно визначеної земельної ділянки. Дисертантом виділяються такі основні завдання інституту реєстрації прав на землю: підтвердження і державна гарантія захисту зареєстрованих прав на землю; легалізація відповідних повноважень особи щодо об'єкту нерухомого майна; забезпечення законності в сфері обігу землі та іншого нерухомого майна; забезпечення власників землі та іншого нерухомого майна і інших осіб відповідно до законодавства достовірною та актуальною інформацією про зареєстровані права землю та інше нерухоме майно.

Розділ 2. "Правові засади організації та функціонування систем реєстрації прав на землю в країнах Європи: порівняльний аналіз" складається з двох підрозділів, у яких досліджуються особливості організації і функціонування різних видів систем реєстрації прав на землю та основоположні принципи державної реєстрації прав на землю.

У підрозділі 2.1. "Поняття та види систем реєстрації прав на землю" проаналізовано основні теоретичні підходи до розуміння системи реєстрації прав на землю. Основними елементами системи реєстрації прав на землю є: законодавчо встановлені підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин у сфері реєстрації прав на землю, тобто юридичні факти, з настанням яких законодавець пов'язує виникнення, зміну або припинення відповідних правовідносин; об'єкти реєстрації прав; суб'єкти реєстраційних правовідносин; законодавчо закріплені права та обов'язки суб'єктів реєстраційних правовідносин; встановлена законодавством процедура державної реєстрації прав на землю; правові наслідки проведення державної реєстрації для осіб, чиє право зареєстроване в реєстрі, а також для третіх осіб.

Проведено класифікацію видів систем реєстрації, що дало можливість більш глибокого вивчення їх суті, окреслено основні засади та принципи побудови і функціонування систем реєстрації.

Встановлено, що при всьому різноманітті факторів, за якими можна класифікувати системи реєстрації, найбільш важливою та змістовною є їх класифікація за предметом реєстрації. Перша базується на реєстрації документів (deeds registration), у другій основою є реєстрація прав або титулів (title registration); обидві з цих систем мають свої різновиди. Вивчення основоположних принципів кожної з цих систем та їх різновидів, а також дослідження практичних та статистичних матеріалів з цього питання дозволило встановити, що система реєстрації титулів є значно дешевшою для користувачів й ефективнішою з точки зору гарантування захисту прав на землю в порівнянні із системою реєстрації документів.

Проведене дослідження теоретичних основ побудови різних видів систем реєстрації прав на землю та їх структури дозволило автору сформулювати визначення поняття "система реєстрації прав на землю" та його співвідношення з поняттям "реєстраційна система". Доведено, що поняття реєстраційна система є більш широким і охоплює не тільки власне систему реєстрації прав на землю з її структурою, але і систему реєстрації прав на нерухоме майно та систему кадастрового і інвентарного обліку об'єктів нерухомого майна. Реєстраційна система включає всі реєстраційні та облікові процеси щодо нерухомого майна в межах держави. Отже, такі явища, як система реєстрації та реєстраційна система, співвідносяться як частина до цілого.

Підрозділ 2.2. "Принципи реєстрації прав на землю в країнах Європи" присвячений поглибленому вивченню базових принципів побудови та функціонування систем реєстрації прав на землю в європейських країнах. Аналізуються наукові підходи щодо значення та необхідності законодавчого закріплення тих чи інших принципів реєстрації в різних країнах Європи.

В Україні принципи реєстрації прав на землю на законодавчому рівні не закріплені, що унеможливлює розвиток правового регулювання в одному, незмінному та ефективному напрямку. Натомість отримали законодавче закріплення принципи реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. І, як випливає зі змісту ЗУ "Про реєстрацію", після створення в Україні єдиної системи реєстрації ці принципи будуть поширюватися і на реєстрацію прав на землю як основного виду нерухомості. Отже, український законодавець у побудові нової системи реєстрації не визначив якої-небудь специфіки для реєстрації прав землю, як особливого об'єкта права.

Підвищена увага приділена аналізу законодавчого закріплення та практичної реалізації принципу гласності (публічності) державної реєстрації прав на землю. Визначено, що за таким показником, як відкритість та доступність даних державного реєстру прав, Україна займає одне з останніх місць в Європі.

Встановлено, що принципи диспозитивності та обов'язковості державної реєстрації прав на землю та інше нерухоме майно є взаємовиключними, і намагання їх одночасного інтегрування в систему реєстрації прав на землю та інше нерухоме майно в окремих країнах Європи призвело до виникнення колізії між нормами законодавства. Враховуючи закріплення, в тій чи іншій формі, в законодавстві європейських країн норми, згідно з якою правочини можуть вчинятися тільки щодо того нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано (як свідчить практика, саме ця норма, а не принцип обов'язковості державної реєстрації прав, спонукає правовласників до здійснення державної реєстрації своїх прав), можна стверджувати, що закріплення на законодавчому рівні принципу обов'язковості державної реєстрації прав є недоцільним.

Проведене порівняльне дослідження принципів реєстрації прав на землю дозволило встановити, що хоча в Україні законодавчо й закріплено більшість основних принципів, необхідних для формування ефективної реєстраційної системи, проте на сьогодні відсутні механізми їх практичної реалізації. Як свідчить європейський досвід, просте декларування вказаних принципів у законі є недостатнім для їх позитивного впливу на реєстрацію прав на землю, тому, на нашу думку, необхідно вносити комплексні зміни як до земельного, так і до цивільного законодавства.

Дисертант доводить, що для формування ефективної системи реєстрації прав в Україні та підвищення державних гарантій захисту вже зареєстрованих прав на землю, а також на інше нерухоме майно, необхідне законодавче закріплення таких принципів реєстрації, як принцип безповоротності та принцип публічної достовірності.

Розділ 3. "Організаційно-правове забезпечення реєстрації прав на землю в країнах Європи" містить три підрозділи, в яких на основі порівняльного аналізу визначено специфічні особливості організації процедури реєстрації прав на землю та особливості правового статусу реєстраційних органів і реєстраторів прав на землю в окремих європейських країнах. Зроблено оцінку їх переваг і недоліків, на основі чого сформульовані пропозиції щодо вдосконалення вітчизняного законодавства та усунення в ньому колізій.

У підрозділі 3.1. "Правове регулювання процедури державної реєстрації прав на землю" проаналізовано законодавчу базу, що регламентує процедуру реєстрації прав на землю, визначено та охарактеризовано основні стадії реєстраційного процесу в окремих країнах Європи.

Ключовим елементом процедури державної реєстрації прав на землю в країнах Європи є проведення державним реєстратором правової експертизи, за результатом якої ним приймається рішення про реєстрацію відповідного заявленого права або про відмову в його реєстрації.

Визначено основні організаційно-правові проблеми, які перешкоджають формуванню єдиної, ефективної системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно в Україні.

Дисертант пропонує на законодавчому рівні детально прописати перехідний процес щодо об'єднання двох реєстрів прав, зокрема: порядок та процедуру передачі відомостей, необхідних для формування єдиного реєстру прав у складі Мін'юсту (відомості з автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, індексні кадастрові карти і кадастрові плани земельних ділянок); визначити терміни об'єднання реєстрів; встановити відповідальних осіб за належну передачу інформації; створити спільну комісію з представників Мін'юсту, Держкомзему та державного підприємства " Центр державного земельного кадастру" щодо співставлення інформації тощо.

У цьому ж підрозділі проведено критичний аналіз та оцінку ЗУ "Про реєстрацію" як основоположного нормативно-правового акту для проведення державної реєстрації прав на землю та інше нерухоме майно. Встановлено, що вказаний закон є досить недосконалим з точки зору законотворчої техніки, містить у собі багато неузгодженостей, колізій і протиріч з іншими законодавчими актами, а також багато суперечливих положень. Тому, на нашу думку, є нагальна необхідність усунення як внутрішніх неузгодженостей ЗУ "Про реєстрацію", так і протиріч, які виникають між ним та іншими законодавчими актами.

Водночас наголошується, що при формуванні нової системи реєстрації прав в Україні необхідно усвідомлювати той факт, що прийняття тільки одного ЗУ "Про реєстрацію" є недостатнім для того, щоб система реєстрації повноцінно запрацювала. Як свідчить європейська практика, необхідно вносити комплексні зміни в законодавство, яке регулює земельні, цивільні та адміністративні відносини. Відсутність єдиної системи реєстрації є не стільки наслідком недосконалості та суперечності ЗУ "Про реєстрацію", як відсутності механізму його реалізації, який мав би визначатися підзаконними нормативними актами.

У підрозділі 3.2. "Організаційна структура та повноваження органів, що здійснюють державну реєстрацію прав на землю в Європейських країнах" проаналізовано структуру органів, що здійснюють державну реєстрацію прав на землю, окреслено їх місце та роль у системі державних органів. Особливу увагу приділено питанню розподілу повноважень між органами державної реєстрації та органами кадастрового обліку земельних ділянок і іншого нерухомого майна, їх відомчого підпорядкування та взаємодії. Також висвітлено діяльність недержавних міжнародних органів та організацій, які займаються вивченням і узагальненням теоретичних та практичних проблем реєстрації прав на землю в Європі і в світі.

Правовий статус органів державної реєстрації прав на землю та інше нерухоме майно в більшості країн Європи характеризується самостійністю системи, тобто вони відділені від будь-яких органів, що здійснюють інші функції держави. Це має принципове значення, оскільки відособленість органів реєстрації прав нівелює можливість незаконного впливу та контролю із боку органів виконавчої влади і зумовлює незалежність органів реєстрації прав при здійсненні своїх повноважень. Вважаємо, що дане положення необхідно враховувати і реалізовувати в законодавстві України при формуванні єдиної системи реєстрації прав на землю та інше нерухоме майно.

Враховуючи правову природу реєстрації прав на землю та, як показала практика, неготовність органів Держкомзему до здійснення реєстрації речових прав на нерухоме майно, цілком логічною вбачається передача функцій з ведення державної реєстрації прав на все нерухоме майно в Україні саме Мін'юсту. Однак, як свідчить європейська практика та досвід побудови і ведення систем реєстрації прав, питання про визначення органів, відповідальних за здійснення реєстрації, та їх відомчого підпорядкування хоча і є принциповим, проте не визначальним для побудови ефективної системи реєстрації прав.

Дисертант поділяє точку зору науковців, які виступають за здійснення реєстрації прав на землю та реєстрації прав на інше нерухоме майно єдиним органом, оскільки на теперішньому етапі розвитку в Україні більш доцільним вбачається не розподіл між різними органами функцій реєстрації на реєстрацію прав на нерухоме майно та земельні ділянки, а об'єднання такої реєстрації в рамках повноважень одного державного органу, при цьому розподіливши між двома різними органами повноваження щодо реєстрації прав на землю та інше нерухоме майно та обліку землі і нерухомого майна. В той же час, органи реєстрації та обліку землі і нерухомого майна можуть перебувати або в одному підпорядкуванні, або бути підпорядкованими різним відомствам.

На думку дисертанта, структура та повноваження системи органів реєстрації прав обумовлені видом системи реєстрації, яка визначена в тій чи іншій країні і закріплена в національному законодавстві.

Підрозділ 3.3. "Особливості правового статусу реєстратора прав власності на землю в країнах Європи" присвячений дослідженню особливостей правового статусу реєстраторів прав на землю, тобто осіб, які безпосередньо приймають рішення про реєстрацію прав на землю, відмову в його реєстрації, виконують інші процесуальні дії, передбачені законодавством, і несуть персональну відповідальність за свої рішення. Державний реєстратор прав є одним з основних елементів будь-якої системи реєстрації, центральним і самостійним суб'єктом правовідносин, які виникають при державній реєстрації прав.

У роботі зазначається, що у країнах Європи законодавство встановлює високу правову і соціальну захищеність прав реєстратора. Законодавчо закріплено його правовий статус, кваліфікаційні вимоги, права та обов'язки, підстави та межі його цивільно-правової, дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Проведене порівняльне дослідження зазначеної проблеми дозволило встановити, що в Україні на сьогодні відсутня характерна для більшості країн Європи захищеність та законодавча визначеність правового статусу реєстраторів. Незважаючи на позитивні моменти, внесені ЗУ "Про реєстрацію", все ще недостатнім є законодавче закріплення та регламентація правового статусу державного реєстратора прав на нерухоме майно, а правовий статус осіб, які, до створення єдиної системи реєстрації речових прав, здійснюють реєстрацію прав на землю у складі територіальних органів Держкомзему та державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", взагалі не визначений ні на законодавчому, ні на підзаконному рівні.

На думку дисертанта, при Міністерстві юстиції України слід створити спеціалізований науковий заклад (умовно назвемо його "Інститут державної реєстрації при Міністерстві юстиції України"). Головними завданнями цього Інституту мають бути: підготовка та перепідготовка державних реєстраторів та інших працівників системи державної реєстрації прав на нерухоме майно і підвищення їх кваліфікації; науково-методичне забезпечення реєстрації; наукові дослідження та розробки в сфері державної реєстрації; вивчення досвіду інших країн та міжнародне співробітництво в сфері державної реєстрації; розробка пропозицій з удосконалення законодавства.

У Висновках викладені основні найбільш значимі науково-теоретичні і практичні результати роботи, отримані на основі проведеного дисертаційного дослідження реєстрації прав на землю в країнах Європи щодо: правової природи реєстрації прав на землю, її співвідношення з такими поняттями, як "реєстрація прав на нерухоме майно" та "облік земельних ділянок"; механізму правового регулювання системи реєстрації прав на землю, її поняття та структури; правової природи та основних завдань інституту реєстрації прав на землю; процедури та принципів державної реєстрації прав на землю та інше нерухоме майно; правового статусу суб'єктів реєстраційних правовідносин та його особливостей в окремих країнах Європи.



СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Піфко О. О. Перспективи формування єдиної системи реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень в Україні / О. О. Піфко // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія "Право". - Ужгород : Поліграфцентр "Ліра", 2007. - Вип. 8. - С. 220-223.

2. Піфко О.О. Реєстрація прав на нерухоме майно в Російській Федерації / О.О. Піфко // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія "Право". - Ужгород : Поліграфцентр "Ліра", 2009. - Вип. 12, ч. 1. - С. 253-257.

3. Піфко О.О. Правовий статус органів державної реєстрації прав на землю в Україні, Російській Федерації та Федеративній Республіці Німеччини. Порівняльний аналіз / О.О. Піфко // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія "Право". - Ужгород : Поліграфцентр "Ліра", 2010. - Вип. 13, ч. 2. - С. 502-506.

4. Піфко О.О. Правові проблеми законодавчого закріплення та реалізації принципу публічності державної реєстрації прав на землю в країнах Європи: порівняльний аналіз / Піфко О.О. // Міліція України. - 2010. - № 07-08. - С. 15-19.

5. Піфко О.О. Правове регулювання процедури державної реєстрації прав на землю в Україні та окремих країнах Європи: порівняльний аналіз / Піфко О.О. // Міліція України. - 2011. - № 1-2. - С. 27-28.

6. Піфко О.О. Правові проблеми реєстрації прав на землю як складової частини земельного кадастру / О.О. Піфко // Актуальні питання земельного законодавства України : Метод. зб. мат. постійно діючого семінару. - Ужгород : Поліграфцентр "Ліра", 2009. - С. 48-58.

7. Піфко О.О. Договір суперфіцію: поняття, істотні умови, форма та особливості укладення / О.О. Піфко // Україна ЄС: правові, політичні, соціальні та економічні аспекти інтеграції : мат. міжнар. науково - практичного круглого столу, 26 червня 2009 р. - Ужгород : Поліграфцентр "Ліра", 2009. - С. 173-180.

8. Піфко О.О. Правовий статус реєстратора прав на землю в Україні та окремих країнах Європи: порівняльний аналіз / О.О. Піфко // Экономико-правовые исследования в XXI веке: практика применения Хозяйственного кодекса Украины и направления развития правового регулирования хозяйственных отношений (к 7-й годовщине принятия Хозяйственного кодекса Украины) : мат. четвертой международной науч.-прак. интернет-конференции (г. Донецк, 23-30 марта 2010). - Донецк : Изд-во "Ноулидж", 2010. - С. 232-242.

9. Піфко О.О. Правові проблеми реалізації принципів диспозитивності та обов'язковості державної реєстрації прав на землю та інше нерухоме майно в Україні / О.О. Піфко // Актуальні проблеми реформування земельних та господарських правовідносин в Україні : міжнар. наук.-практ конф. (м. Хмельницький, 14-15 травня 2010) : зб. наук. праць. - Хмельницький : Вид-во Хмельницького університету управління та права, 2010. - С. 73-75.

10. Піфко О.О. Правове регулювання процедури державної реєстрації прав на землю в Федеративній Республіці Німеччини / Піфко О.О. // Розвиток демократичних засад конституціоналізму: Україна та зарубіжний досвід : мат. наук.-практ. конф. (м. Ужгород). - Ужгород : Поліграфцентр "Ліра", 2010. - С. 403-405.



АНОТАЦІЯ

Піфко О.О. Реєстрація прав на землю у країнах Європи: порівняльний аналіз. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.06. - земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2011.

У дисертації досліджується правове регулювання реєстрації прав на землю в окремих країнах Європи та її місце серед основних правових інструментів, за допомогою яких державою реалізується механізм гарантій та захисту прав власників. Аналізується та порівнюється законодавство України, Федеративної Республіки Німеччини, Російської Федерації та деяких інших країн Європи, яке регулює державну реєстрацію прав на землю та інше нерухоме майно. У дисертації досліджується стан наукової розробки проблеми правового регулювання системи реєстрації прав на землю. Висвітлено особливості правового статусу суб'єктів реєстраційних правовідносин в окремих країнах Європи. Обґрунтовано доцільність функціонування реєстрації прав на землю і кадастру як двох паралельних, незалежних один від одного інститутів, між якими повинен бути налагоджений постійний інформаційний взаємозв'язок. На підставі проведеного дослідження запропоновано пропозиції щодо вдосконалення законодавства у сфері реєстрації прав на землю.

Ключові слова: реєстрація прав на землю; реєстрація прав на нерухоме майно; права на землю; система реєстрації; державний реєстр прав на землю; процедура реєстрації прав на землю; державний реєстратор прав.



АННОТАЦИЯ

Пифко О. О. Регистрация прав на землю в странах Европы: сравнительный анализ. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.06 - земельное право; аграрное право; экологическое право; природоресурсное право. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2011.

В диссертации исследуется правовое регулирование регистрации прав на землю в странах Европы, её место среди основных правовых инструментов, с помощью которых государством реализуется механизм гарантий и защиты прав владельцев. В дисертации исследованы правовые аспекты регистрации прав на землю в некоторых странах Европы. При этом основное внимание обращено на анализ законодательства, правоприменительной практики и теоретических принципов регистрации прав на землю в таких странах, как Украина, Федеративная Республика Германия и Российская Федерация. Рассмотрены и проанализированы отдельные аспекты функционирования регистрационных систем Австрии, Франции, Швеции, Испании, Бельгии.

В ходе исследования были определены содержание и теоретико-правовые аспекты соотношения таких понятий, как "земля" и "земельный участок", "регистрация прав на землю" и "учет земельных участков", "регистрация прав на землю" и "регистрация прав на недвижимое имущество". правовий реєстрація кадастр земля

Обосновано целесообразность функционирования регистрации прав на землю и кадастра как двух параллельных, независимых друг от друга институтов, между которыми на законодательном уровне должна быть заложена постоянная информационная взаимосвязь, и необходимость выведения в Украине функции регистрации прав на землю из общих функций по ведению государственного земельного кадастра.

Доказано, что регистрация, осуществляемая в Украине на данный момент территориальными органами Госкомзема и государственным предприятием "Центр государственного земельного кадастра", является сугубо технической процедурой, без каких-либо элементов правовой оценки документов, которые поступают на регистрацию, определения их соответствия действующему законодательству и, сделанных на основе этих критериев, выводов относительно возможности осуществления регистрации государственного акта на право собственности на земельный участок, государственного акта на право постоянного пользования земельным участком, договора аренды земли или отказа в их регистрации.

Определены основные организационно-правовые проблемы, которые препятствуют формированию единой, эффективной системы государственной регистрации вещевых прав на недвижимое имущество в Украине.

На основании изучения законодательства Украины и ряда стан Европы в сфере регистрации прав на землю и их сравнительного анализа сформулированы конкретные предложения по усовершенствованию украинского национального законодательства в данной сфере.

Ключевые слова: регистрация прав на землю; регистрация прав на недвижимое имущество; права на землю; система регистрации; государственный реестр прав на землю; процедура регистрации прав на землю; государственный регистратор прав.

...