Покарання, що обмежують майнові права засуджених

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

ПОКАРАННЯ, ЩО ОБМЕЖУЮТЬ МАЙНОВІ ПРАВА ЗАСУДЖЕНИХ

Виконав Пироженко Олександр Сергійович

Харків - 2011

АНОТАЦІЯ

майновий право кримінальний засуджений

Пироженко О.С. Покарання, що обмежують майнові права засуджених. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Харківський національний університет внутрішніх справ. - Харків, 2011.

Дисертація присвячена актуальним проблемам покарань, що обмежують майнові права засуджених. Досліджено поняття й види покарань, що входять у вказану систему. Визначені особливості історії становлення штрафу, виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців і конфіскації майна. Проведено порівняльний аналіз вітчизняного й зарубіжного законодавства з питань правового регулювання покарань, що обмежують майнові права засуджених. Проаналізовано кримінально-правові проблеми встановлення і призначення названих видів покарання. Сформульовані й обґрунтовані пропозиції з удосконалення чинного кримінального й кримінально-виконавчого законодавства, а також практики їх застосування.

Ключові слова: покарання, система покарань, штраф, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, конфіскація майна, встановлення і призначення покарання.



1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Інтеграція України до світової спільноти вимагає запровадження нових підходів до формування кримінально-правової політики, пошуку сучасних, а також удосконалення існуючих засобів впливу на негативні для суспільства явища.

Загальновідомо, що в системі заходів протидії злочинності значне місце відводиться кримінальному покаранню, правильне застосування якого з урахуванням принципу економії кримінально-правової репресії вважається ефективним і дійовим заходом запобігання злочинним проявам. Значну роль у цьому процесі відіграють покарання, що обмежують майнові права засуджених (штраф, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, конфіскація майна), про що свідчать і сучасні тенденції гуманізації вітчизняного кримінального законодавства, і судова статистика. Незважаючи на щорічне зменшення загальної чисельності засуджених, починаючи з 2005 р. спостерігається зростання частки осіб, до яких були застосовані покарання, обмежуючі майнові права засуджених. Так, у 2005 р. питома вага осіб, яким призначені такі покарання, що обмежують майнові права засуджених, складала 10,9% від загальної чисельності останніх (19,3 тис.), у 2006 р. - 13,3% (21,4 тис.), у 2007 р. - 15,0% (23 тис.), у 2008 р. - 18,9% (27,8 тис.), у 2009 р. - 18,8% (27,5 тис.).

Однак навіть загальне зростання частки застосування вказаних покарань до осіб, визнаних винними у вчиненні злочинів, не вказує на раціональне розвантаження системи кримінальної юстиції, оскільки практика призначення кожного з їх видів має суттєві відмінності. Так, якщо питома вага осіб, до яких застосовано штраф, у загальній структурі засуджених зросла з 3,1% (6254 осіб) у 2001 р. до 14,7% (21487 осіб) у 2009 р., то чисельність осіб, яким призначено виправні роботи, поступово зменшилася з 10346 (5,1%) до 1052 (0,7%) осіб за той самий період часу. З моменту введення до законодавства про кримінальну відповідальність покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців майже втричі зросло число осіб, до яких його застосовано (з 44 у 2002 р. до 118 у 2009 р.), однак частка таких осіб у загальній структурі засуджених залишається невеликою (0,08% у 2009 р.). Лише застосування конфіскації майна свідчить про відносно стабільну практику її призначення (в період з 2002 по 2009 рр. в середньому - до 33,5% осіб, засуджених за злочини, в санкціях яких передбачено даний вид покарання). Зазначене вказує на наявність проблем правової регламентації покарань, що обмежують майнові права засуджених, а також практичного їх застосування, які не дозволяють повною мірою реалізувати весь їх каральний, виправний і попереджувальний потенціал.

Покаранням, що обмежують майнові права засуджених, приділено значну увагу й у науці кримінального права. Проблеми нормативного врегулювання і практичного застосування окремих їх видів, а також загальні питання вчення про покарання, що безпосередньо стосуються останніх, порушувалися в роботах В.В. Антипова, П.П. Андрушка, Л.В. Багрія-Шахматова, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, В.І. Борисова, І.М. Гальперіна, В.К. Грищука, Н.О. Гуторової, Т.А. Денисової, В.К. Дуюнова, В.П. Ємельянова, І.І. Карпеця, І.Я. Козаченка, Н.Ф. Кузнецової, О.М. Литвака, В.Т. Маляренка, О.С. Михліна, А.А. Музики, Й.С. Ноя, Ю.А. Пономаренка, А.В. Савченка, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, В.М. Трубникова, В.І. Тютюгіна, О.Г. Фролової, М.І. Хавронюка, М.Д. Шаргородського, С.С. Яценка та ін. Окремі їх аспекти в дореволюційний період розглядалися в працях С.В. Познишева, М.С. Таганцева, І.Я. Фойницького та ін.

Після реформування кримінального законодавства у 2001 р. деякі проблеми нормативного регулювання окремих видів покарань, що обмежують майнові права засуджених, були предметом дисертаційних досліджень В.П. Козирєвої („Кримінальні покарання майнового характеру за законодавством України”, м. Київ, 2007 р.), В.О. Попраса („Штраф як вид покарання за кримінальним правом України”, м. Харків, 2008 р.), Г.М. Собко („Конфіскація за кримінальним законодавством України”, м. Київ, 2008 р.), Н.В.Марченко („Додаткові покарання та особливості їх призначення”, м. Запоріжжя, 2009 р.). Проте в названих роботах поза увагою залишилася низка проблем законодавчої регламентації штрафу, виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, конфіскації майна, а також практики призначення вказаних покарань. До того ж, окремі з розглянутих питань було вирішено дисертантами далеко не безспірно.

Викладене свідчить про потребу подальшої теоретичної розробки юридичної природи покарань, що обмежують майнові права засуджених, їх системи й видів, змісту й особливостей призначення. Названі проблеми не знаходять однозначного вирішення й у судовій практиці, що вказує на потребу їх подальшого осмислення з урахуванням сучасних досягнень кримінально-правової думки. Вельми актуальною є проблема ефективності даних кримінально-правових заходів в умовах теперішньої соціально-економічної ситуації. Усе це визначає значущість теми дослідження, оскільки необхідність заповнення прогалин у доктрині кримінального права зумовлюється потребами не тільки науково-дослідницької, але й правотворчої і правозастосовної діяльності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2011-2014 рр. (п. 2.1). Обрана тематика відповідає Пріоритетним напрямам наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 рр. (додаток 2, п. 7), затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України № 347 від 29 липня 2010 р., спрямована на подальшу реалізацію положень розділу 2 Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 р. № 311/2008. Тема дисертації затверджена вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 24 лютого 2006 р. (протокол № 2) й уточнена 27 грудня 2010 р. (протокол № 10).

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є наукова розробка проблем і формулювання теоретично й практично обґрунтованих висновків щодо правової природи, законодавчого закріплення й практики застосування покарань, що обмежують майнові права засуджених.

З урахуванням визначеної мети поставлені наступні завдання:

- розкрити зміст поняття „покарання, що обмежують майнові права засуджених”, визначити види покарань, що входять до цієї групи, та їх місце в системі покарань за чинним законодавством України про кримінальну відповідальність;

- дослідити розвиток вітчизняного кримінального законодавства про покарання, що обмежують майнові права засуджених;

- виявити особливості регламентації цих видів покарань у зарубіжному законодавстві, виділити їх позитивні риси й порівняти з вітчизняним законом про кримінальну відповідальність;

- проаналізувати проблеми встановлення покарань, що обмежують майнові права засуджених;

- з'ясувати юридичну природу, систему, види, мету й основний зміст цих покарань;

- визначити особливості дотримання принципів і загальних засад призначення покарання при застосуванні його досліджуваних видів;

- узагальнити та проаналізувати практику застосування покарань, що обмежують майнові права засуджених.

- сформулювати на підставі здійсненого дослідження рекомендації з удосконалення відповідних положень кримінального законодавства і практики його застосування.

Об'єктом дослідження виступають кримінально-правові відносини, що виникають у зв'язку з установленням і застосуванням кримінальних покарань.

Предметом дослідження є покарання, що обмежують майнові права засуджених, за кримінальним правом України.

Методи дослідження обрано з урахуванням поставлених мети й завдань, об'єкта і предмета дослідження, в процесі якого використовувалися загальнонаукові й спеціальнонаукові методи. Діалектичний обумовив розгляд поняття „покарання, що обмежують майнові права засуджених”, мети, проблем їх застосування через вивчення більш загальних категорій - покарання, його цілей, принципів і засад призначення (підрозділи 1.1; 2.2; 3.2; 4.2). Порівняльно-правовий задіяно для порівняння відповідних положень національного законодавства із зарубіжним (підрозділ 1.3), історичний і порівняльно-історичний - для дослідження різних етапів та особливостей закріплення покарань, що обмежують майнові права засуджених, у вітчизняному законодавстві, тенденцій їх розвитку (підрозділ 1.2). За допомогою формально-логічного (догматичного) методу проаналізовано зміст законодавчих положень про штраф, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, конфіскацію майна як види покарання (в усіх розділах дисертації). Системно-структурний став у нагоді при з'ясуванні місця останніх в системі покарань та інших заходів кримінально-правового характеру (підрозділи 1.1; 2.1; 3.1; 4.1). Методи статистичного аналізу допомогли проаналізувати судову практику щодо застосування покарань, що обмежують майнові права засуджених (підрозділи 2.2; 3.2; 4.2).

Науково-теоретичним підґрунтям цієї наукової роботи послужили праці як вітчизняних, так і зарубіжних правознавців. Досліджено кримінальне законодавство низки зарубіжних країн, вітчизняне кримінальне законодавство минулих років, постанови Пленуму Верховного Суду України.

Нормативні підвалини дисертації склали Конституція України, чинне кримінальне законодавство України, нормативні акти інших галузей права.

Емпіричну базу дослідження становлять дані проаналізованих автором 510 кримінальних справ, розглянутих місцевими й апеляційними судами у 2002-2009 рр., узагальнення судової практики Верховного Суду України за 2001-2009 рр., матеріали опублікованої судової статистики.

Наукова новизна одержаних результатів. Проведене дослідження дозволило сформулювати низку наукових положень, висновків та рекомендацій, які, на думку автора, є новими для науки кримінального права в теоретичному й практичному аспектах:

уперше:

- аргументовано, що тенденції історичного розвитку на території України покарань, що обмежують майнові права засуджених, відбивають тісний взаємозв'язок їх законодавчої регламентації з конкретними умовами, епохою, суспільно-політичним ладом держави, правовими поглядами, звичаями, а також з ідеологічними стереотипами, що склалися в тогочасному суспільстві;

- сформульовано авторське тлумачення досліджуваних покарань як заходів державного примусу, які застосовуються за вироком суду до особи, визнаної винною у вчинені злочину, полягають у передбачених кримінальним законом обмеженнях прав засудженого на володіння, користування й розпорядження належним йому майном шляхом його стягнення (відрахування, вилучення) в доход держави і тягнуть судимість;

- обґрунтовано необхідність конкретизації кримінальним законодавством періодів, протягом яких мають бути сплачені певні частки штрафу в разі призначення його з розстрочкою виплати;

- доведено потребу закріпити в кримінальному законі приписів про обов'язковість урахування майнового стану засудженого при призначенні виправних робіт і службових обмежень для військовослужбовців;

удосконалено:

- поняття окремих видів покарань, що обмежують майнові права засуджених;

- погляд на зміст мети покарання і шляхи її досягнення при застосуванні штрафу, виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців і конфіскації майна;

- точку зору про обов'язковість урахування майнового становища засудженого при призначенні штрафу;

- положення про кримінальну відповідальність за ухилення від відбування покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців;

отримали подальший розвиток:

- положення про можливість віднесення штрафу, виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців і конфіскації майна до покарань, що обмежують майнові права засуджених, оскільки законодавцем у диспозиціях статей 53, 57-59 КК прямо встановлені обмеження майнових прав винного;

- позиція щодо визначення розміру штрафу за окремі види злочинів у сумі, кратній розміру заподіяної шкоди;

- наукова позиція про потребу закріплення в кримінальному законі правообмежень, які становлять зміст виправних робіт, і запропоновано шляхи її вирішення;

- твердження про існування щонайменше 2-х шляхів відмови від загальної конфіскації майна; зокрема, наведено аргументи на користь збільшення кількості санкцій, які передбачали б штраф як додаткове покарання, й обґрунтовано необхідність урегулювати нормами кримінального закону меж і підстав застосування так званої спеціальної конфіскації майна.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки, пропозиції й рекомендації, сформульовані в дисертаційному дослідженні, можуть бути використані:

- у науково-дослідницькій роботі - для подальшої розробки теоретичних проблем вивчення видів покарання та специфіки призначення покарань, що обмежують майнові права засуджених;

- у правотворчості - в процесі подальшого вдосконалення КК України, зокрема, для розробки проектів законів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності (лист Першого заступника Голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності № 154 від 2 лютого 2011 р.);

- у правозастосовній діяльності - при застосуванні судами України норм КК, що регламентують умови, підстави й порядок призначення штрафу, виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців і конфіскації майна як видів покарання та при звільненні від їх відбування (Акт упровадження результатів дисертаційного дослідження в діяльність судів Черкаської області від 29 грудня 2010 р.);

- у навчальному процесі - при викладанні навчальних дисциплін „Кримінальне право України” та „Кримінально-виконавче право України” у вищих навчальних закладах; при підготовці навчальної, науково-практичної й методичної літератури (Акт упровадження в навчальний процес Харківського національного університету внутрішніх справ від 31 січня 2011 р.).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, розкрито стан її наукової розробленості, вказано на зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, сформулювало положення, які складають наукову новизну, висвітлено емпіричну базу, методологічну основу і практичне значення одержаних результатів, а також форми їх апробації.

Розділ 1. „Загальна характеристика покарань, що обмежують майнові права засуджених” складається з 3-х підрозділів.

У підрозділі 1.1. „Поняття, система й мета покарань, що обмежують майнові права засуджених” у контексті загальної теорії покарання вивчаються ті з них, що обмежують майнові права засуджених. На підставі узагальнення ознак, властивих всім видам кримінальних покарань, автор дійшов висновку, що покарання, які є предметом дослідження, відрізняються від інших видів покарання тим, що кримінальним законом прямо передбачено обмеження майнових прав засуджених при їх застосуванні (штраф - це грошове стягнення; під час відбування виправних робіт і службових обмежень для військовослужбовців відраховується в доход держави певний відсоток заробітку (грошового утримання); конфіскація полягає у вилученні в доход держави майна, що є власністю винного).

Сутність даного правообмеження полягає в тому, що внаслідок застосування названих покарань засуджений позбавляється можливості реалізації свого права володіння, користування й розпорядження належною йому певною часткою майна, яка згідно із законом підлягає стягненню (відрахуванню, вилученню) в доход держави.

Обмеження майнових прав тягнуть за собою погіршення матеріального становища засудженого. При цьому аналізовані покарання відрізняються між собою обсягом і характером обмежень, передбачених відповідними статтями КК. Це дало можливість згрупувати вищевказані види покарання в окрему систему, здійснити їх класифікацію й окреслити шляхи досягнення передбаченої у ст. 50 КК мети при застосування штрафу, виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців і конфіскації майна.

Підрозділ 1.2. „Покарання, що обмежують майнові права засуджених, у вітчизняному законодавстві: історико-правовий аспект” присвячено вивченню історичних аспектів формування положень про штраф, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців і конфіскацію майна. На підставі аналізу основних історичних пам'яток законодавства дисертант відмічає основну тенденцію розвитку вказаних покарань у вітчизняному кримінальному праві. Зокрема, деякі покарання, які є предметом дослідження, мали найбільш широке застосування в період появи перших письмових джерел права (русько-візантійські договори, „Руська Правда” у 3-х редакціях). Відзначається, що їх розмір диференціювався пропорційно сумі заподіяного збитку. Однак із часів Литовсько-Руської держави й козацької доби відбувається поступове звуження сфери застосування покарань, що обмежують майнові права засуджених, шляхом заміни їх більш жорстокими, спрямованими на ізоляцію від суспільства й заподіяння фізичних страждань. Лише з прийняттям КК у 2001 р. спостерігається тенденція розширення сфери застосування розглядуваних покарань.

У підрозділі 1.3. „Покарання, що обмежують майнові права засуджених, у кримінальному законодавстві інших держав” здійснено порівняльний аналіз правового регулювання покарань, що обмежують майнові права засуджених, у зарубіжних країнах різних правових систем.

Відмічається, що найбільш поширеним покаранням, що обмежує майнові права засуджених, яке передбачено в кримінальному законодавстві інших держав, є штраф. Способи його закріплення й обчислення в різних країнах об'єднано в 4 групи: а) штраф у фіксованому розмірі; б) закріплення його в умовних одиницях; в) установлення штрафу в базових величинах; г) закріплення його в загальних нормах без указівки на нього в санкціях статей за злочини (при цьому суд визначає розмір штрафу з урахуванням обставин справи, особи винного, його майнового становища тощо). Кожна з досліджених систем має певні переваги й недоліки.

У процесі дослідження з'ясовано, що покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців і загальної конфіскації майна не є характерними для кримінального законодавства більшості зарубіжних держав (окрім країн СНД), де передбачено в основному застосування так званої спеціальної конфіскації майна як заходу кримінально-правого характеру. Зазначене підтверджує доцільність внесення змін до правового регулювання конфіскації майна в чинному КК щодо її підстав, умов застосування і форм реалізації.

Розділ 2. „Штраф як вид покарання” містить 2 підрозділи.

У підрозділі 2.1. „Проблеми встановлення штрафу як кримінального покарання” послідовно досліджується сутність штрафу, ефективність його застосування, недоліки правового регулювання цього виду покарання. Наголошується на необхідності уточнення такої обставини, як майновий стан винного, яка обов'язково має враховуватися судами при обранні покарання у виді штрафу й визначенні розміру та строків його сплати.

Особлива увага звертається на відмову законодавця від широкого встановлення штрафу як додаткового покарання. Зокрема, автор приєднується до позиції тих науковців, які підкреслюють потребу встановлення штрафу як додаткового покарання в санкціях статей, якими передбачена відповідальність за вчинення умисних злочинів середньої тяжкості, а також тяжких та особливо тяжких поряд з основним покаранням у виді арешту, обмеження чи позбавлення волі. Указується на можливість заміни штрафом такого додаткового покарання, як конфіскація майна.

Здобувач поділяє думку вчених і наводить додаткові аргументи про необхідність передбачення штрафу за вчинення ненасильницьких злочинів, які заподіюють значні матеріальні збитки, не лише в абсолютних величинах, а й у сумі, кратній розміру заподіяної матеріальної шкоди. На підставі викладеного пропонується вдосконалити відповідні норми чинного законодавства.

У підрозділі 2.2. „Кримінально-правові проблеми призначення штрафу” аналізується практика застосування штрафу через призму дотримання судами принципів і загальних засад призначення покарання. Підкреслюється, що з прийняттям КК 2001 р., незважаючи на позитивні прогнози науковців, практика застосування штрафу не була суттєво розширена, що зумовлено низкою соціально-економічних причин.

Наголошується, що досягнення мети штрафу як кримінального покарання можливе лише у випадку, коли призначене покарання буде виконано, тобто штраф сплачено повністю. Для здійснення зазначеного треба мати певні гарантії. Основною передумовою виконання штрафу є матеріальне становище засудженого, яке реально дозволяє йому сплатити всю суму штрафу.

У процесі дослідження з'ясовано, що норма про розстрочку штрафу (ч. 4 ст. 53 КК), набравши чинності з 1 січня 2009 р., не призвела до значного розширення практики застосування судами цього покарання, що відбулося, очевидно, через брак деталізованої законодавчої регламентації строків розстрочки. У зв'язку із цим запропоновано внести відповідні зміни до КК.

Розділ 3. „Виправні роботи і службові обмеження для військовослужбовців як види покарань” складається з 2-х підрозділів.

У підрозділі 3.1. „Проблеми встановлення виправних робіт і службових обмежень для військовослужбовців як кримінальних покарань” розглядається сутність покарань у виді виправних робіт і службових обмежень для військовослужбовців, їх законодавче регулювання, відмінність від інших видів покарань, які є предметом дослідження. Проведений аналіз змісту виправних робіт і службових обмежень для військовослужбовців надав можливості стверджувати, що основним (головним) каральним елементом, передбаченим кримінальним законом, є обмеження майнових прав засуджених у виді відрахування в доход держави певного відсотку їх заробітку (грошового утримання). Інші правообмеження (трудового й особистого характеру) виступають як засоби забезпечення здійснення обмежень майнових прав.

Доводиться, що виправлення засудженого до виправних робіт крім іншого законодавець пов'язує також з невідворотністю відповідальності за вчинений злочин. Інакше кажучи, відбування повного строку покарання можливе тільки в процесі активної праці засудженого, до якої він і повинен залучатися згідно з вимогами закону і завдяки якій досягається мета виправлення.

Аналіз положень ст. 58 КК і ст. 47 КВК дозволив авторові погодитися з думкою, що засуджений до службових обмежень для військовослужбовців має відбувати покарання за місцем його служби. Проте зі змісту закону ніяк не випливає, що він не може звільнитися зі служби за власним бажанням (навіть під час відбування покарання).

Поряд із цим доведено, що цей вид покарання є більш суворим, ніж виправні роботи, оскільки в КК поруч з основним, передбачено й інші каральні елементи, що обмежують майнові права засудженого військовослужбовця (зокрема, заборона підвищення за посадою й у військовому званні, незарахування строку покарання до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання).

У підрозділі 3.2. „Кримінально-правові проблеми призначення виправних робіт і службових обмежень для військовослужбовців” узагальнюється судова практика застосування виправних робіт і службових обмежень для військовослужбовців у контексті принципів та загальних засад призначення покарання. Наголошується, що суди все менше призначають виправні роботи. Починаючи з 2001 р., коли це покарання було призначено 10346 особам (5,1 % від загальної чисельності засуджених), частка засуджених до виправних робіт значно зменшилась (у 2009 р. цей вид покарання призначено 1052 особам).

Установлено, що в судовій практиці нерідко трапляються випадки застосування окремих положень про виправні роботи з недотриманням загальних засад призначення покарання, а саме: а) у вироку бракує вказівки на розмір відрахувань із заробітку засудженого; б) покарання призначено на строк, не передбачений законом; в) виправні роботи застосовано до осіб, яким воно не може бути призначене (до безробітних або тих, хто вчинив злочини, пов'язані з використанням службових чи професійних обов'язків). Дисертант підтримує критичну оцінку можливості застосування даного виду покарання щодо осіб, які обіймають посади, несумісні із судимістю, до так званих самозайнятих осіб, а також до тих, які постійно не проживають на території України.

Здійснений аналіз положень, закріплених у ч. 2 ст. 58 КК, свідчить, що, призначаючи службові обмеження для військовослужбовців, суд повинен вказати певний розмір відрахувань з грошового забезпечення засудженого. Проте критерії його установлення відсутні. Робиться висновок, що при визначенні зазначеного розміру суду належить керуватися тими ж положеннями, що використовуються при призначенні штрафу й виправних робіт.

Розділ 4. „Конфіскація майна як вид покарання” містить 2 підрозділи.

У підрозділі 4.1. „Проблеми встановлення конфіскації майна як кримінального покарання” досліджуються проблеми соціально-правової зумовленості й техніко-юридичного викладення норм про конфіскацію майна в чинному законодавстві. Підтримується висновок, що конфіскація майна - один з найбільш проблематичних видів покарання, оскільки серед науковців доволі тривалий час немає одностайної думки про доцільність збереження (або скасування) цього виду покарання в цілому чи окремих його різновидів. Вивчення й узагальнення точок зору фахівців дозволило згрупувати їх погляди на 4 позиції:

а) слід зберегти конфіскацію майна в системі покарань, але удосконалити чинну регламентацію;

б) варто залишити цей вид покарання, проте законодавчого розширити можливості його застосування;

в) конфіскації майна в системі покарань не місце;

г) із системи покарань необхідно виключити загальну конфіскацію майна, розширивши при цьому межі застосування спеціальної. Здобувач приєднується до останньої думки.

Підкреслюється, що загальна конфіскація майна є найбільш суворим видом покарання серед тих, що обмежують майнові права засуджених, оскільки вона призводить до значно більших майнових обмежень порівняно з іншими видами досліджуваних покарань.

Констатується, що на сучасному етапі розвитку кримінально-правової науки переважає позиція, що спеціальна конфіскація не є видом кримінального покарання. Зважаючи на це, а також на відсутність належного її регулювання нормами матеріального кримінального права дисертант стверджує, що за своєю правовою природою вона відноситься до інших заходів кримінально-правого характеру.

У підрозділі 4.2. „Кримінально-правові проблеми призначення конфіскації майна” аналізується практика призначення судами України конфіскації майна як додаткового покарання. Її дослідження дозволяє зробити висновок, що з прийняттям КК 2001 р. сфера застосування цього виду покарання значно звузилась (якщо у 2001 р. його застосовано до 33,9 тис. засуджених, то у 2009 р. - лише до 4,8 тис., тобто всемеро менше). Таку динаміку в бік зменшення чисельності засуджених осіб, яким призначено конфіскацію майна, можна пояснити значною гуманізацією закону про кримінальну відповідальність.

Стверджується, що застосування загальної конфіскації майна не відповідає принципу індивідуалізації покарання, оскільки ступінь її карального впливу (а в окремих випадках і наявність цього впливу взагалі) визначається виключно майновим становищем засудженого й не залежить від тяжкості злочину, обставин його вчинення чи особи винного.

Наголошено, за результатами вивчення змісту, підстав та умов призначення конфіскації майна, на потребах вдосконалення її нормативно-правової регламентації й правил застосування. Урахувавши зарубіжний досвід і напрацювання вітчизняних дослідників, автор вважає за необхідне відмовитися від застосування загальної конфіскації майна. Натомість підтримується позиція про доповнення чинного КК розділом, який об'єднував би заходи кримінально-правого характеру, які не є кримінальним покаранням, із включенням до його складу норм, що регламентують так звану спеціальну конфіскацію.



ВИСНОВКИ

У дисертації вирішено наукове завдання, яке полягає в обґрунтуванні правової природи, законодавчого врегулювання і практики застосування покарань, що обмежують майнові права засуджених, за кримінальним правом України. Проведене дослідження дозволяє сформулювати висновки й рекомендації, що мають теоретичне і прикладне значення.

1. На сучасному етапі розбудови правової держави в Україні у протидії злочинності вагому роль відіграють покарання, що обмежують майнові права засуджених. Вони визначаються як заходи державного примусу, що застосовуються за вироком суду до особи, визнаної винною у вчинені злочину, і полягають у передбачених кримінальним законом обмеженнях прав засудженого на володіння, користування й розпорядження належним йому майном шляхом його стягнення (відрахування, вилучення) в доход держави, а також тягнуть судимість. Основним каральним елементом розглядуваних покарань є обмеження майнових прав, що прямо встановлено кримінальним законом. До таких покарань слід віднести штраф, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців і конфіскацію майна.

2. Покарання, які виступають предметом вивчення, відрізняються від інших видів тим, що кримінальним законом у статтях 53, 57-59 КК прямо передбачено обмеження майнових прав засудженого при їх застосуванні. Між собою аналізовані покарання різняться обсягом і характером обмежень майнових прав, які у певний для штрафу, виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців і конфіскації майна спосіб дозволяють досягти визначених ст. 50 КК цілей покарання.

3. Історико-правовий аналіз покарань, що обмежують майнові права засуджених, у вітчизняному законодавстві від часів Київської Русі до сьогодення свідчить, що вони існували ще з часів створення права і мали характер грошових штрафів і конфіскацій. Характерною ознакою правового регулювання досліджуваних покарань є диференціація їх розміру пропорційно сумі заподіяного збитку.

4. Штраф, як вид покарання, полягає в передбаченому законом обмеженні майнових прав засудженого шляхом стягнення певної суми грошових коштів у доход держави. При його призначенні слід враховувати диференціацію суспільства за майновою ознакою, оскільки існує потреба прогнозувати можливість реального його виконання. Штраф, як додаткове покарання, є більш ефективним щодо осіб, які вчиняють злочини з використанням свого службового становища або з використанням наданих службових повноважень.

5. Такий вид покарання, як виправні роботи, полягає в залученні засудженого до праці за місцем роботи й застосуванні таких обмежень: а) майнових - шляхом відрахування в доход держави певного відсотку заробітку; б) трудових - через заборону звільнятися з попереднього місця роботи за власним бажанням без дозволу контролюючого органу; в) особистих - шляхом заборони виїжджати за межі держави без дозволу контролюючого органу й необхідності періодично з'являтися на реєстрацію.

6. Службові обмеження для військовослужбовців полягають у застосуванні обмежень майнового та трудового характеру у виді відрахування частини його грошового утримання в доход держави, забороні бути підвищеним у посаді й у військовому званні. Цей спеціальний вид покарання є підвидом виправних робіт, що застосовується до обмеженого кола суб'єктів злочину - до військовослужбовців.

7. Існування в подальшому у вітчизняному кримінальному законодавстві такого виду покарання, як загальна конфіскація майна, вважаємо недоцільним, тому що за своєю сутністю він не відповідає окремим положенням Основного Закону (зокрема, принципам рівності громадян перед законом і вини).

8. Установлено щонайменше 2 шляхи відмови від загальної конфіскації майна: а) розширення меж законодавчого закріплення додаткового покарання у виді штрафу; б) врегулювання нормами загальної частини КК положень про так звану спеціальну конфіскацію майна.

9. З метою вдосконалення законодавчої регламентації покарань, що обмежують майнові права засуджених, пропонується внести до КК та інших законодавчих актів такі зміни й доповнення:

а) частину 4 ст. 53 КК викласти в такій редакції:

„4. З урахуванням майнового стану особи суд може призначити штраф з розстрочкою виплати певними частинами строком до трьох років. Інтервали часу, протягом яких повинні бути сплачені встановлені судом частини, складають два тижні або один чи два місяці і встановлюються з урахування періодичності отримання доходів засудженим”;

б) в редакцію ст. 57 КК внести такі зміни:

- частину 1 статті викласти в такій редакції:

„1. Покарання у виді виправних робіт полягає в залученні засудженого до праці за місцем роботи, з якої заборонено звільнятися за власним бажанням без дозволу контролюючого органу, та встановлюється на строк від шести місяців до двох років. З урахуванням майнового стану винного із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків”;

- частину 2 статті доповнити словами „…а також до інших осіб, які обіймають посади, що відповідно до закону несумісні із судимістю”;

- доповнити статтю частиною третьою такого змісту:

„3. Виправні роботи не призначаються особам, які вчинили злочини, пов'язані з використанням ними службових чи професійних обов'язків, якщо винний продовжує працювати на тій самій посаді або роботі”. У зв'язку із цим частину третю вважати частиною четвертою;

в) перше речення в ч. 2 ст. 58 КК викласти в такій редакції:

„2. З урахуванням майнового стану винного із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадяться відрахування в доход держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків… (далі за текстом)”;

г) викласти ст. 77 КК у такій редакції:

„1. У разі звільнення особи від відбування покарання з випробуванням їй можуть бути призначені додаткові покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

2. Покарання у виді штрафу може бути призначено за умови, якщо його передбачено як додаткове покарання в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, за якою засуджується особа”;

д) частину 2 ст. 389 КК викласти в наступній редакції:

„Ухилення від відбування громадських чи виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців особою, засудженою до цього покарання, - карається… (далі за текстом)”;

10. Подальше вдосконалення правового регулювання покарань, що обмежують майнові права засуджених, шляхом внесення змін до КК та інших законодавчих актів повинно бути спрямовано на:

а) розширення кількості санкцій, які передбачали б штраф як додаткове покарання;

б) установлення розміру штрафу як додаткового покарання за тяжкі й особливо тяжкі злочини в межах від п'ятиста до тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян або в сумі, кратній розміру заподіяної шкоди;

в) визначення конкретного строку відбування громадських робіт при заміні цим покаранням штрафу, оскільки чинна редакція статті цей строк ніяким чином не обмежує;

г) виключення виправних робіт із санкцій статей Особливої частини КК, суб'єктам вчинення яких вони не можуть бути призначені згідно з обмеженнями, встановленими ч. 2 ст. 57 КК;

д) зафіксування в кримінальному законі заборони на звільнення військовослужбовця зі служби за власним бажанням під час відбування ним покарання у виді службових обмежень;

е) закріплення в КПК положень щодо забезпечення виконання можливого штрафу шляхом накладення арешту на майно обвинуваченого;

ж) установлення в КВК й Законі України „Про виконавче провадження” детальної процедури виконання штрафу з розстрочкою виплати.

11. З метою вдосконалення практики застосування покарань, що обмежують майнові права засуджених, у відповідних рекомендаціях, які на підставі узагальнення практики призначення кримінальних покарань надаватиме Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, пропонуємо викласти наступні роз'яснення:

а) „Призначаючи покарання у виді штрафу, виправних робіт чи службових обмежень для військовослужбовців і визначаючи їх розмір, межі та строки, суди мають враховувати майновий стан підсудного та його сім'ї: можливість отримання доходу у виді заробітної плати; наявність на утриманні неповнолітніх дітей, батьків похилого віку та інших непрацездатних осіб; отримання доходу від незабороненої законом діяльності (доходи від присадибної ділянки, від цінних паперів, відсотки по банківським вкладам, орендна плата за здане майно); наявність домоволодіння, інших будівель; витрати підсудного на забезпечення власної життєдіяльності та членів своєї сім'ї (витрати на комунальні послуги, плата за навчання, лікування тощо); існування інших зобов'язань матеріального характеру (аліменти, виконавчі листи, банківські кредити та ін.)”;

б) „Суди не повинні призначати службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58 КК) особам, у яких під час відбування покарання закінчується строк проходження військової служби (добігає кінця строк дії контракту, досягнення особою граничного віку проходження служби тощо)”.



СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Пироженко О.С. Позбавлення волі та альтернативні йому види покарання у вітчизняному кримінальному праві (друга половина XVII ст. - початок ХХ ст.) / О.С. Пироженко // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2006. - № 35. - С. 112-119.

2. Пироженко О.С. Соціально-правові проблеми досягнення мети покарання при позбавленні волі на певний строк / О.С. Пироженко // Проблеми законності : респ. міжвід. наук. зб. / відп. ред. В. Я. Тацій. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2008. - Вип. 93. - С. 159-167.

3. Пироженко О.С. До проблеми законодавчої регламентації виправних робіт як виду кримінального покарання / О.С. Пироженко // Форум права. - 2011. - № 1. - С. 771-778

4. Пироженко О.С. Кримінальне покарання у виді штрафу: проблеми призначення та виконання / О.С. Пироженко // Південноукраїнський правничий часопис. - 2010. - № 4. - С. 35-38.

5. Пироженко О.С. До проблем призначення й виконання штрафу як кримінального покарання / О.С. Пироженко // Проблеми законності : акад. зб. наук. пр. / відп. ред. В. Я. Тацій. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2011. - Вип. 114. - С. 250-253.

6. Пироженко О.С. Деякі проблеми застосування альтернативних позбавленню волі видів покарання / О.С. Пироженко // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених : матер. наук.-практ. конф., Харків, 12 травня 2006 р. - Х.: Вид-во ХНУВС, 2006. - С. 25-28.

7. Пироженко О.С. Покарання, не пов'язані з позбавленням волі, за законодавством країн Західної Європи / О.С. Пироженко // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених : матер. наук.-практ. конф., Харків, 25 травня 2007 р. - Х.: Вид-во ХНУВС, 2007. - С. 66-68.

8. Пироженко О.С. Про деякі проблеми встановлення кримінального покарання у виді штрафу / О.С. Пироженко // Від громадянського суспільства - до правової держави : тези доповідей на V між нар. наук.-практ. конф., Харків, 23 квітня 2010 р. - Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2010. - С. 162-165.

9. Пироженко А. С. Наказания, ограничивающие имущественные права осужденных: сравнительный анализ / А. С. Пироженко // Научные труды. Российская академия юридических наук. Вып. 10 : в 3-х т. - М.: Юрист, 2010. - Т. 3. - С. 614-619.

Размещено на Allbest.ru

...