Правове регулювання відповідальності власника або уповноваженого ним органу за нанесення моральної шкоди

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

УДК 349.2

Спеціальність 12.00.05 - трудове право,

право соціального забезпечення

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ВЛАСНИКА АБО УПОВНОВАЖЕНОГО НИМ ОРГАНУ ЗА НАНЕСЕННЯ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ

Протопопова Яна Сергіївна

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі цивільно-правових дисциплін, господарського та трудового права Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди.

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, доцент Сприндис Сергій Іванович, Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, професор кафедри цивільно-правових дисциплін, господарського та трудового права.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, Ярошенко Олег Миколайович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, м. Харків професор кафедри трудового права;

кандидат юридичних наук, доцент Панасюк Олег Терентійович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри трудового, земельного та екологічного права.

Захист відбудеться « 7 » липня 2011 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.04 в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий « 6 » червня 2011 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради М. П. Стадник

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Правова реформа, здійснювана в Україні, є широкомасштабним і складним процесом. У результаті перетворень, які відбуваються в країні, багато положень національного законодавства приводяться у відповідність до вимог міжнародно-правових актів і Конституції України. Вихід держави на нові рубежі соціально-економічних перетворень створив об'єктивні передумови для розширення трудових прав працівників і подальшого вдосконалення правового механізму їх захисту.

Порушення трудових прав працівника роботодавцем або загроза такого в майбутньому за відсутності добровільного відновлення порушеного права вимагає застосування певних способів захисту. Одним із таких є компенсація моральної шкоди працівникові у випадках порушення його трудових прав. Наукове дослідження в цій сфері набуває особливого значення з кількох причин. По-перше, перехід до ринкової економіки, становлення і розвиток різних форм власності та господарювання спричинили зміни як у правовому становищі працівників і роботодавців, так і в змісті трудових відносин, що виникають між учасниками під час реалізації громадянами конституційного права на працю. По-друге, економічна криза, яка характеризується зростанням безробіття, скороченням чисельності або штату працівників, актуалізувала питання захисту прав працівників під час укладання, зміни умов і припинення трудового договору. По-третє, нагальною стала потреба у визначенні та конкретизації, насамперед на законодавчому рівні, категорій, які безпосередньо стосуються порядку компенсації моральної шкоди працівникові внаслідок порушення його трудових прав.

Проблема відшкодування моральної шкоди в трудовому праві частково розглядалася такими вітчизняними вченими, як: М. Й. Бару, Н. Б. Болотіна, О. В. Гаврилюк, В. В. Жернаков, П. Д. Пилипенко, О. І. Процевський, Н. М. Хуторян, В. Д. Чернадчук, О. М. Ярошенко та ін. Проте ціла низка теоретичних питань залишається дискусійною: не склалося єдиної думки щодо змісту та визначення поняття моральної шкоди; тривають суперечки щодо сфери застосування цього правового інституту, кола суб'єктів, які мають право на компенсацію; відсутня система загальних і спеціальних критеріїв визначення її розміру. Невирішеність цих та інших питань спричиняє труднощі у судовій практиці що у свою чергу призводить до недостатнього захисту трудових прав працівників.

Теоретична й практична значимість у вирішенні питання правового регулювання відповідальності роботодавця за завдання моральної шкоди, недостатня розробленість і дискусійність окремих аспектів цієї проблеми зумовили вибір теми наукового дослідження як актуальної для сучасної правової науки та юридичної практики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до комплексної цільової програми Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди на 2007-2012 роки «Проблеми удосконалення цивільного та трудового законодавства у сучасній Україні», що виконується на кафедрі цивільно-правових дисциплін, господарського і трудового права.

Мета і завдання дисертаційної роботи. Мета роботи полягає в науково-теоретичному дослідженні інституту компенсації моральної шкоди, завданої працівникові, з'ясуванні особливостей виникнення й розвитку правового регулювання зазначених відносин в умовах формування ринкової економіки в Україні, а також у внесенні конкретних пропозицій з удосконалення нормативно-правового забезпечення й правозастосовної практики.

Досягнення поставленої мети в дисертації потребувало вирішення таких дослідницьких завдань:

- з'ясувати передумови виникнення правового регулювання відшкодування роботодавцем моральної шкоди, завданої працівникові;

- установити роль і значення інституту компенсації моральної шкоди в трудовому праві України; моральний шкода працівник правовий

- сформулювати дефініції понять «шкода», «моральна шкода», «відповідальність у трудовому праві», «спосіб захисту трудового права», «компенсація моральної шкоди», дати їм правову характеристику, установити співвідношення із суміжними юридичними категоріями;

- охарактеризувати зміст і підстави виникнення обов'язку роботодавця з компенсації моральної шкоди, завданої працівникові;

- виокремити принципи компенсації моральної шкоди в трудовому праві й розкрити їх зміст;

- визначити умови реалізації права працівника на компенсацію моральної шкоди;

- узагальнити зарубіжний досвід правового регулювання відшкодування роботодавцем моральної шкоди, завданої працівникові;

- окреслити тенденції розвитку інституту компенсації моральної шкоди в трудовому праві України;

- розробити конкретні пропозиції з удосконалення нормативно-правового регулювання відповідальності роботодавця за заподіяння моральної шкоди.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері забезпечення й захисту трудових прав працівника.

Предметом дослідження є теоретичні й практичні питання правового регулювання відповідальності власника або уповноваженого ним органу за завдання моральної шкоди працівникові в умовах ринкової економіки.

Методи дослідження. Дисертаційна робота виконана із застосуванням методів наукового пізнання, що засновані на діалектичному методі, за допомогою якого поставлені завдання розглянуті в їх розвитку і взаємозв'язку (підрозділи 1.1; 3.1). Формально-логічний метод було використано при визначенні місця компенсації моральної шкоди серед способів захисту порушених трудових прав працівника (підрозділ 2.1). За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено поняттєвий апарат (підрозділи 1.1; 2.2; 2.3). Порівняльно-правовий метод став у пригоді для порівняння національного законодавства, яке регламентує відповідальність роботодавця за завдання моральної шкоди, із міжнародним та законодавством зарубіжних країн у цій сфері (підрозділи 2.3; 3.4). Історико-правовий метод застосовано при вивченні становлення й розвитку розглядуваного способу захисту трудових прав працівника (підрозділи 2.1; 3.2). Методи документального аналізу й статистично-звітний дали можливість дослідити сучасний стан правового регулювання окремих видів порушень, що спричиняють виникнення права працівника на компенсацію моральної шкоди (розділ 3). Використання зазначеного методологічного інструментарію дало змогу вирішити перелічені завдання та отримати науковий результат, новизна якого відображена в положеннях, що виносяться на захист.

Нормативне підґрунтя дисертаційної роботи становлять: Конституція України та законодавство України, нормативно-правові акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств, рішення Конституційного Суду України, міжнародно-правові акти, судова практика, законодавство з цих питань зарубіжних країн та ін.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертаційній роботі вперше у вітчизняній науці трудового права здійснено комплексне цілісне дослідження теоретичних і практичних проблем та особливостей компенсації працівникові моральної шкоди, завданої роботодавцем, з урахуванням сучасних соціально-економічних умов. Окремі проблеми порушуються в роботі вперше, інші - розглядаються з урахуванням змін у соціально-економічному житті держави. Найбільш істотні висновки та пропозиції, що відображають внесок здобувача у розв'язання відповідної проблематики та новизну дисертаційної роботи, містяться у таких положеннях, представлених для захисту:

уперше:

- сформульовано систему основних принципів інституту компенсації моральної шкоди в трудовому праві: а) принцип відшкодування моральної шкоди; б) принцип рівного права суб'єктів на компенсацію моральної шкоди; в) принцип презумпції моральної шкоди; г) принцип альтернативного порядку компенсації моральної шкоди; ґ) незалежність компенсації моральної шкоди від відшкодування майнової шкоди; д) принцип розумності та справедливості; е) принцип диспозитивності; є) принцип добросовісності;

- доведено необхідність впровадження в трудове законодавство презумпції заподіяння моральної шкоди в разі, якщо з вини роботодавця була завдана шкода життю та здоров'ю працівника;

- запропоновано законодавчо закріпити можливість відшкодування роботодавцем моральної шкоди близьким родичам працівника в разі, якщо порушення законного права працівника призвело до їх моральних страждань, утрати ними нормальних життєвих зв'язків і вимагає від них додаткових зусиль для організації життя;

- аргументовано доцільність проведення медичних і психологічних експертиз у справах стосовно компенсації моральної шкоди, спричиненої порушенням трудових прав працівника;

удосконалено:

- обґрунтування ролі та значення компенсації моральної шкоди як одного зі способів захисту трудових прав працівників;

- критерії визначення розміру компенсації моральної шкоди, завданої працівникові;

- визначення поняття «ділова репутація працівника» як правової категорії, під якою слід розуміти «уявлення роботодавця, працівника, інших пов'язаних із ними осіб про професійно важливі та особистісні якості працівника, що з'явилося та(або) сформувалося на попередньому місці роботи або навчання в результаті оцінки цих якостей, заснованої на нормативно закріплених і науково обґрунтованих методиках», а також перелік видів протиправних дій роботодавця, які можуть спричинити погіршення ділової репутації працівника;

набули подальшого розвитку:

- наукова позиція про комплексний характер інституту компенсації моральної шкоди, що ґрунтується на сукупності загальноправових і моральних чинників і покликаний захистити суб'єктів права від незаконного порушення їх прав і свобод, закріплених і гарантованих Конституцією України та нормами галузевого законодавства;

- положення про умови реалізації права працівника на компенсацію моральної шкоди;

- аргументація щодо практичного значення використання інституту компенсації моральної шкоди та його вплив на виникнення, існування та припинення трудових правовідносин.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертаційній роботі висновки та пропозиції можуть бути використані в: науково-дослідницькій роботі - при подальшому опрацюванні загальних і спеціальних питань щодо вдосконалення правового механізму реалізації права на працю та забезпечення його гарантій, а також щодо відповідальності роботодавця за шкоду, заподіяну працівникові; правотворчості - при вдосконаленні проекту Трудового кодексу України та чинного законодавства у сфері захисту прав працівників; правозастосуванні - при вирішенні конкретних справ у практичній діяльності суду, профспілок і їх об'єднань, роботодавців та ін.; навчальному процесі вищих та інших юридичних закладів освіти - під час вивчення навчальних дисциплін «Трудове право», «Теорія держави і права» (проведення семінарських і практичних занять, читання лекцій), а також при розробці науково-практичних посібників і методичних рекомендацій із трудового права.

Апробація результатів дисертації. Положення й результати наукового дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри цивільно-правових дисциплін, господарського та трудового права Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди.

Основні теоретичні положення дисертації були оприлюднені в доповідях і наукових повідомленнях на таких науково-теоретичних і науково-практичних конференціях: «Науковий потенціал світу 2004» (м. Харків, 2004); «Захист соціальних та економічних прав людини: міжнародні стандарти і законодавство України» (м. Київ, 2004); «Трудове право України в контексті європейської інтеграції» (м. Харків, 2006); «Соціально-захисна діяльність держави в умовах ринкових відносин» (м. Чернігів, 2007); «Трудове право України: сучасний стан та перспективи» (м. Сімферополь, 2008); «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених» (м. Харків, 2008); «Актуальні проблеми розвитку законодавства про працю та соціальне забезпечення» (м. Харків, 2009); «Від громадянського суспільства - до правової держави» (м. Харків, 2009); «Проблеми вдосконалення правового регулювання соціально-трудових відносин в Україні» (м. Харків, 2009); «Трудове право та проблеми соціального захисту населення в контексті правової держави» (м. Харків, 2010).

Публікації. Основні теоретичні положення й висновки дисертації відображені в 6 особистих наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визнані фаховими з юридичних наук ВАК України, та в 10 тезах доповідей і наукових повідомлень на наукових конференціях.

Структура дисертації зумовлена об'єктом, предметом, метою, завданням дослідження і складається з вступу, трьох розділів, що об'єднують 9 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 187 сторінок, з яких список використаних джерел займає 17 сторінки та охоплює 165 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено ступінь наукової розробки проблеми дослідження, охарактеризовано його науково-теоретичну основу; окреслено предмет, об'єкт, мету та завдання роботи, її нормативну й емпіричну базу та методи дослідження; визначено наукову новизну, теоретичне й практичне значення досягнутих результатів, подано відомості про апробацію положень і висновків роботи.

У розділі 1 «Загальна характеристика інституту компенсації моральної шкоди у трудовому праві» досліджено науково-теоретичні аспекти проблеми, пов'язані з інститутом компенсації моральної шкоди, проаналізовано існуючі й сформульовано авторські визначення понять «шкода», «моральна шкода», «компенсація моральної шкоди», визначено основні принципи інституту компенсації моральної шкоди й тенденції та закономірності розвитку цього правового інституту.

У підрозділі 1.1 «Поняття і юридична природа компенсації моральної шкоди в трудовому праві» на підставі аналізу наукової літератури й чинного вітчизняного й міжнародного законодавства встановлено рівень дослідженості проблеми компенсації моральної шкоди й проведено роботу щодо визначення сутності основних понять, які стосуються відповідної проблеми, та їх співвідношення, а також з'ясовано юридичну природу компенсації моральної шкоди.

Дослідження з цього питання дає підстави говорити про можливість інтерпретації поняття «шкода» в об'єктивному (широкому) й суб'єктивному значеннях. У широкому сенсі «шкода» є комплексним соціально-правовим поняттям, зміст якого складається з негативних наслідків діяння, яке зменшує, порушує або припиняє використання встановлених та охоронюваних законом благ, прав і свобод. У суб'єктивному значенні шкода розглядається як сприйняття негативних наслідків діяння конкретним потерпілим. Доцільність розмежування цих понять і виокремлення шкоди як суб'єктивного поняття очевидна з огляду на те, що ступінь фізичних і моральних страждань від одного і того самого діяння в кількох осіб може бути різним. З поняттям шкоди в суб'єктивному значенні тісно пов'язана традиційна класифікація шкоди на фізичну, моральну й матеріальну (майнову).

Запропоновано такі визначення категорій «шкода» й «збитки» в галузі трудового права: «Під шкодою в трудовому праві необхідно розуміти заподіяння майнового збитку сторонами трудового договору одна одній, здоров'ю працівника або роботодавця або спричинення зазначених наслідків у третіх осіб, відповідальність за що згідно із законом або договором несе одна зі сторін трудового договору, а також виникнення у зв'язку з цим у потерпілих осіб втрат немайнового характеру, що порушують звичайні життєві умови та стосунки особи». «Під майновим збитком слід розуміти втрату або пошкодження майна працівника, роботодавця або третіх осіб, відповідальність за що несе одна зі сторін трудового договору, а також витрати на придбання або відновлення зазначеного майна».

Порівняння змісту поняття «шкода», застосовуваного в різних галузях права, дало можливість установити, що, незважаючи на те, що категорія шкоди має міжгалузевий характер, у трудовому праві вона має певну специфіку, яка виявляється в такому: 1) окрім карної й відновлювальної функцій, у трудовому праві ця категорія виконує специфічну функцію - попереджувальну; 2) виникненню шкоди, як правило, передують договірні відносини між особою, що заподіяла шкоду, тобто роботодавцем, і потерпілим - працівником; 3) відносини з відшкодування (точніше - з приводу компенсації) шкоди в трудовому праві мають відносний, а не абсолютний характер, тобто відшкодування (компенсування негативних наслідків) можливо з урахуванням виду та ступеня шкоди, наслідків, що відбилися на змісті конкретних правовідносин; 4) заподіяння шкоди не завжди зумовлює припинення договірних правовідносин між роботодавцем і працівником; 5) законом встановлено диференційований підхід до відшкодування шкоди працівником і роботодавцем.

У підрозділі 1.2 «Принципи інституту компенсації моральної шкоди» визначено й обґрунтовано основні принципи, на яких базується компенсація моральної шкоди в різних галузях права й зокрема в трудовому. Дослідженням встановлено, що склад принципів правового регулювання трудових відносин поступово змінюється під впливом соціально-економічних і техніко-технологічних процесів, які спричиняють зміни у сфері праці, водночас самі принципи мають об'єктивний характер і виражають сутність явища та реальних процесів суспільного розвитку.

Як один із елементів правової політики держави правові принципи зумовлюють зміст правових норм, не тільки чинних, а й майбутніх, що вказує на важливість чіткості в цьому питанні. На підставі ґрунтовного вивчення наукової літератури й законодавства було встановлено, що принципам інституту компенсації моральної шкоди, як і принципам трудового права взагалі, притаманні такі риси: нормативна визначеність, стабільність, системність, цілеспрямованість. Цим вимогам відповідають, як засвідчує дослідження, такі принципи інституту компенсації моральної шкоди: законність; рівність суб'єктів; розумність; справедливість; альтернативний порядок застосування (судовий/позасудовий); вираження в грошовій та іншій матеріальній формі; незалежність від відшкодування майнової шкоди; диспозитивність.

У результаті узагальнення в дослідженні запропоновано визначення принципів інституту компенсації моральної шкоди: «Принципами компенсації моральної шкоди є правовстановлюючі положення, основні засади, відбиті в нормах трудового, цивільного, інших галузей права, що визначають логічну та виважену внутрішню побудову інституту компенсації моральної шкоди, його природу, методи досягнення цілей і закріплюються в нормах права».

У розділі 2 «Специфіка компенсації моральної шкоди внаслідок порушення трудових прав працівника» проаналізовано погляди вчених, норми чинного законодавства й дані правозастосовної практики, на підставі чого з'явилася можливість розглянути компенсацію моральної шкоди як специфічну форму відповідальності та спосіб захисту порушених прав працівника й встановити умови реалізації працівником права на компенсацію й критерії її визначення.

У підрозділі 2.1 «Компенсація моральної шкоди як самостійний вид відповідальності роботодавця в трудовому праві» охарактеризовано правовий зміст відповідальності, її механізми й розглянуто компенсацію моральної шкоди як форму й спосіб захисту порушених трудових прав працівника з боку роботодавця.

На підставі осмислення теоретичних питань, що стосуються відповідальності, установлено, що порушення будь-якою зі сторін трудового договору зобов'язань, що випливають зі змісту трудових відносин, неминуче спричиняє юридичну відповідальність правопорушника. Конкретний вид відповідальності залежить від суб'єкта правопорушення, ступеня суспільної небезпеки та шкідливості порушення. Відповідальність у трудовому праві - це владно-примусовий засіб впливу на суб'єктів правовідносин, який полягає в покаранні за порушення правових норм, прав і законних інтересів суб'єктів.

Таким чином, юридична відповідальність є одним із елементів механізму захисту суб'єктивних трудових прав, метою якого є забезпечення за допомогою послідовно організованих юридичних засобів реального гарантованого захисту суб'єктивних трудових прав. При цьому захист трудових прав - це система інституційних, нормативних, процедурно-організаційних і контрольних елементів, що взаємодіють і визначають ефективність правової захищеності особи в трудових відносинах. Захист конкретного трудового права становить собою певну, дозволену законом, юридично значущу дію. Залежно від того, яке саме трудове право особи порушене, характеру та обсягу правопорушення, волі уповноваженої особи й інших обставин, обирається конкретний спосіб захисту (поновлення). У ході дослідження цього питання окреслено й схарактеризовано основні способи захисту трудових прав працівників, з-поміж яких виділено компенсацію моральної шкоди, що постає видом матеріальної відповідальності роботодавця за шкоду, заподіяну працівникові.

Дослідження проблеми компенсації моральної шкоди засвідчило, що досить часто у наукових джерелах має місце вживання термінів «компенсація» й «відшкодування» як синонімічних. Аналіз засвідчує, що подібний слововжиток є невідповідним: з огляду на те, що природа моральної шкоди така, що її відшкодування в прямому сенсі практично неможливе, більш логічним видається визначення способу захисту за моральну шкоду за допомогою терміна «компенсація», а не «відшкодування».

Науковий пошук стосовно вказаних питань уможливив ствердження думки про те, що міжгалузевий характер категорії «моральна шкода» та легітимація цього поняття ЦК України не можуть бути безумовними підставами для кваліфікації відносин із компенсації шкоди лише як цивільно-правових. З огляду на те, що відносини, пов'язані з заподіянням моральної шкоди працівникові, виникають у зв'язку з реалізацією громадянином конституційного права на працю на ґрунті трудового договору, є всі підстави вважати їх такими, що входять до складу предмета трудового права. Віднесення зазначених відносин до сфери дії трудового права, щоправда, не є свідченням їх усебічного регулювання нормами цієї галузі. Про це, зокрема, свідчить той факт, що ст. 237 1 КЗпП України передбачає можливість відшкодування моральної шкоди тільки працівникові, що не зовсім правильно, тому що моральна шкода може завдаватися й близьким родичам працівника, наприклад, у зв'язку з його смертю внаслідок шкоди, заподіяної здоров'ю при виконанні трудових обов'язків, або у зв'язку з порушенням майнових прав, що порушили стійкий плин життя сім'ї працівника, погіршили її майновий стан взагалі.

Вважаємо, для заповнення прогалини в цьому питанні в чинному законодавстві потрібно закріпити право родичів на компенсацію моральної шкоди й визначити розмір компенсації моральної шкоди близьким родичам загиблого працівника.

Підрозділ 2.2 «Умови реалізації права працівника на компенсацію моральної шкоди» присвячено аналізу етапів і тенденцій розвитку трудового законодавства України щодо інституту моральної шкоди, внутрішнього змісту поняття «моральна шкода», що уможливило визначення й характеристику умов виникнення права на компенсацію моральної шкоди.

У роботі виділено кілька видів шкоди залежно від обставин її спричинення, зокрема: шкоду, заподіяну протиправними діями чи при зловживанні заподіювачем шкоди своїми правами; шкоду, завдану правомірними діями; шкоду, завдану бездіяльністю роботодавця. Правомірне спричинення моральної шкоди працівникові, наприклад, у зв'язку із застосуванням до нього дисциплінарних стягнень, не зумовлює обов'язку її компенсувати.

На підставі аналізу фактичних даних до найбільш типових порушень трудових прав працівників, що спричиняють виникнення права на компенсацію моральної шкоди, віднесено: неукладення трудових договорів у письмовій формі, відсутність у них указівок на обов'язкові умови праці (спеціальність, кваліфікацію, трудові функції, розмір оплати праці тощо), укладення строкових трудових договорів на виконання роботи, що має фактично постійний характер; переукладення трудових договорів із працівниками, прийнятими на невизначений термін, на строкові трудові договори; неправомірне укладення договорів цивільно-правового характеру замість трудових; установлення випробувального терміну без вираженої на те згоди працівника або встановлення випробування з перевищенням встановленого терміну; необґрунтована відмова в укладенні трудового договору, виявлення якої є особливо складним завданням; зміна без згоди працівника суттєвих умов трудового договору (в тому числі переміщення, переведення, відсторонення); безпідставне звільнення працівника; порушення порядку звільнення.

З огляду на традиційний поділ особистих прав на майнові та пов'язані з ними немайнові в роботі запропоновано відповідний поділ трудових прав працівника, при порушенні яких останньому може бути завдана моральна шкода, яка має бути компенсована. Так, до немайнових віднесено такі: право на працю; право на охорону ділової репутації, трудової честі й гідності, здоров'я, життя; право на безпечні умови праці; право на особисту й психологічну недоторканність; право на захист від сексуального домагання й психологічного терору; право на відпочинок. У свою чергу до майнових, пов'язаних із немайновими, зараховано, наприклад, право на винагороду за працю без будь-якої дискримінації. Так, якщо заробітна плата виплачувалася працівникові в меншому розмірі, ніж іншим працівникам, що виконують аналогічну трудову функцію, у зв'язку з обставинами, не пов'язаними з діловими якостями працівника, й це порушення підтверджено під час судового розгляду, то суд має право задовольнити не тільки вимогу про виплату різниці в заробітній платі, а й про компенсацію моральної шкоди, якщо така вимога заявлялася працівником. Крім зазначених порушень, моральна шкода може бути заподіяна працівникові й іншими шляхами.

У цілому проведений аналіз уможливив виділення п'яти груп підстав, які дають змогу працівникові вимагати від роботодавця компенсації моральної шкоди: 1) позбавлення або обмеження реалізації права особи на працю; 2) порушення роботодавцем умов трудового договору, не пов'язаних із майновими правами працівника; 3) порушення майнових прав працівника; 4) шкода, заподіяна життю або здоров'ю працівника при виконанні ним трудових обов'язків; 5) порушення особистих немайнових прав працівника.

У підрозділі 2.3 «Критерії визначення розміру компенсації моральної шкоди» визначено критерії, які необхідно враховувати при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди: а) загальні критерії: суть позовних вимог; форма і ступінь вини власника або уповноваженого ним органу; розумність і справедливість; ступінь та характер фізичних та моральних страждань працівника; тяжкість ушкодження його здоров'я; характер і тривалість страждань працівника; б) окремі критерії: індивідуальні особливості потерпілого; спосіб одержання працівником інформації; ступінь втрати ним працездатності; ступінь порушення нормальних життєвих зв'язків працівника; ступінь докладання ним додаткових зусиль для організації свого життя; ступінь погіршення або позбавлення можливостей реалізації працівником своїх звичок та бажань; ступінь погіршення стосунків з оточуючими; вік працівника; можливість збереження специфічних якостей; можливість продовження працівником роботи за спеціальністю; в) критерії, що зменшують розмір відшкодування: наявність вини працівника; критерій часу (в деяких випадках); добровільне відшкодування заподіяної працівникові моральної шкоди або здійснення інших дій власником або уповноваженим ним органом, спрямованих на усунення негативних наслідків заподіяної моральної шкоди; г) критерії, що збільшують розмір відшкодування: заподіяння декількох видів моральної шкоди (наявність складної моральної шкоди); особливості подолання наслідків, що мають місце внаслідок заподіяної працівникові моральної шкоди; особливе психічне сприйняття працівником факту порушення його трудових прав. Виділення цих критеріїв надало можливість автору розробити методику визначення розміру відшкодування власником підприємства, установи або організації моральної шкоди, заподіяної працівникові.

У розділі 3 «Види порушень, що спричиняють виникнення права працівника на компенсацію моральної шкоди» детально аналізуються порушення з боку роботодавця, які слугують підставами для працівника вимагати компенсації моральної шкоди.

У підрозділі 3.1 «Компенсація моральної шкоди у випадках позбавлення або обмеження реалізації права особи на працю» на ґрунті врахування позиції стосовно того, що основне соціальне призначення права на працю - забезпечення зайнятості, надання людям роботи та засобів існування та можливості самореалізації, досліджено порушення права на працю та наслідки, що спричиняються цим у сфері відповідальності роботодавця.

Відповідно до норм Конституції в Україні закріплений принцип свободи праці. Свобода праці полягає передусім у її договірному характері, забезпечує кожному можливості на рівних з іншими умовах і без будь-якої дискримінації вступати в трудові відносини, реалізовуючи свої здібності та прагнення до праці. Водночас аналіз фактів засвідчує, що на сьогодні в Україні дискримінація при прийомі на роботу стосовно жінок, молоді, працівників передпенсійного віку є явищем доволі поширеним. Особливо ж загрозливих масштабів досягла дискримінація й обмеження права на працю хворих осіб - інвалідів, які є, по суті, соціально незахищеною верствою населення. Хоча на законодавчому рівні передбачені спеціальні гарантії щодо прийому на роботу працездатних інвалідів, на практиці їхні права порушуються роботодавцями. У зв'язку з цим у роботі сформульовано низку пропозицій для на забезпечення покращення стану справ у цій сфері. Зокрема, запропоновано: внести до трудового законодавства України норми, спрямовані на захист інвалідів від дискримінації, необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу; встановити підвищені гарантії й додаткові соціальні пільги для інвалідів, звільнених з ініціативи роботодавця; розширити структуру та види громадських робіт, умови їх організації, проведення та фінансування з урахуванням залучення до них інвалідів; прийняти відповідні нормативні акти з розрахунку вартості робочих місць, що дасть реальну можливість застосовувати штрафні санкції до роботодавців, які відмовляють інвалідам у прийомі на роботу на квотовані місця; активізувати розвиток системи безперервної освіти, включаючи внутрішньовиробниче навчання інвалідів, сприяти розширенню можливостей для їх самонавчання; формувати систему, яка зможе забезпечити працевлаштування та соціально-побутову адаптацію інвалідів після закінчення спеціальних освітніх установ; запровадити систему стимулювання підприємств, що використовують переважно працю інвалідів.

Матеріальна відповідальність за шкоду у вигляді компенсації моральної шкоди, заподіяну працівникові внаслідок незаконного позбавлення його можливості працювати, передбачена у таких випадках, як: необґрунтована відмова в прийомі на роботу; незаконне відсторонення працівника від роботи, його звільнення або переведення на іншу роботу; відмова роботодавця від виконання або несвоєчасне виконання рішення органу з розгляду трудових спорів про поновлення працівника на попередній роботі; затримка роботодавцем видачі працівникові трудової книжки, внесення до неї неправильного або невідповідного законодавству формулювання причин звільнення працівника.

У роботі висловлено міркування про доцільність доповнення Трудового кодексу України нормою такого змісту: «У разі затримки роботодавцем видачі працівнику трудової книжки або внесення до трудової книжки запису про таку, що не відповідає законодавству, причину звільнення та в разі, якщо ці обставини перешкоджають прийому працівника на роботу, виникає обов'язок роботодавця з компенсації моральної шкоди».

У підрозділі 3.2 «Компенсація моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я або загибеллю працівника при виконанні трудових обов'язків» досліджено розвиток і проаналізовано сучасний стан вітчизняного законодавства про компенсацію шкоди, заподіяної здоров'ю працівника, й висунуто низку пропозицій.

Моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає у фізичному болю, фізичних і душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, і спричиняє порушення інших особистих немайнових прав працівника, таких, наприклад, як право на життя, право на охорону здоров'я тощо. З огляду на це в роботі висловлено позицію про необхідність законодавчого закріплення правила, згідно з яким роботодавець вважається винним у завданні працівникові моральної шкоди, якщо він не доведе, що його дії або бездіяльність у частині порушення правил охорони праці та безпеки виробництва не заподіяли та не могли заподіяти працівникові моральної шкоди. Крім того, у роботі обґрунтовано думку про потребу доповнення трудового законодавства положенням про презумпцію заподіяння моральної шкоди. Основним аргументом на користь цієї позиції є те, що будь-який несприятливий вплив на життя й здоров'я працівника з вини роботодавця заподіює працівникові моральну шкоду.

У дослідженні робиться висновок про те, що шкода здоров'ю, яка спричиняє виникнення моральної шкоди та право на її компенсацію, заподіюється не тільки трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, а й у тому разі, якщо роботодавець не виконує вимоги норм, передбачених законодавством про охорону праці. Тим самим порушується право працівника на роботу в умовах, що відповідають вимогам охорони праці та здоров'я. До основних доволі поширених порушень можуть бути віднесені: недотримання санітарно-гігієнічних норм; невидача індивідуальних засобів захисту; незабезпечення захисту від шкідливих впливів при виконанні роботи в шкідливих умовах та ін.

У підрозділі 3.3 «Компенсація моральної шкоди у випадку завдання шкоди діловій репутації працівника» відображено результати дослідження питання про специфіку компенсації моральної шкоди, завданої працівникові внаслідок того, що його професійна репутація зазнала нівеляції внаслідок дій або бездіяльності роботодавця.

Ділова репутація є важливим елементом трудових відносин, оскільки характеризує відображення ділових якостей особи в суспільній свідомості. У процесі трудової діяльності працівник прагне задовольнити не лише свої матеріальні, а й особисті потреби, такі як трудовий престиж, професійний авторитет, честь і гідність, визнання й належна оцінка його праці та ділової репутації керівниками та колективом. Визнання трудових успіхів працівника, підвищення думки про його професійні й особисті здібності, зміцнення довіри до нього з боку роботодавця, членів трудового колективу як до особи, ділова репутація якої високо цінується в колективі, за своїм значенням не поступаються інтересу матеріальному. Норми трудового законодавства практично не містять тлумачення терміна «ділова репутація», хоча очевидно, що остання як правовий, економічний і соціальний феномен так чи інакше присутня на всіх стадіях функціонування трудових відносин.

У ринкових умовах питання забезпечення належного захисту ділової репутації громадян набувають особливої актуальності, оскільки від суспільної думки залежить не тільки емоційний стан, а й реальне економічне благополуччя. Посягання на ділову репутацію з боку роботодавця може завдати працівникові як психічних, моральних страждань, переживань, так і майнових збитків у вигляді упущеної вигоди та додаткових витрат. У зв'язку з цим применшення ділової репутації працівника з боку роботодавця або з боку трудового колективу, громадських організацій підлягає компенсації, однак, як свідчить аналіз законодавства й правозастосовної практики, в Україні ще не сформовано як належної нормативної бази стосовно цього питання, так і чіткої громадської думки (про що свідчить доволі незначний відсоток судових справ щодо поновлення ділової репутації та компенсації моральної шкоди).

У підрозділі 3.4 «Особливості компенсації моральної шкоди внаслідок порушення права працівника на оплату праці» досліджено правові аспекти проблеми з огляду на їх актуальність у зв'язку з тим, що на сьогодні в Україні заробітна плата залишається єдиним джерелом доходу для більшості працівників і членів їхніх сімей.

Відповідно до чинного законодавства право на заробітну плату належить до основних трудових прав працівника, однак, як свідчить досвід і аналіз фактичних матеріалів, на сьогодні спостерігається чимало порушень у цій сфері. Причини цих явищ лежать частково й у площині законодавчої неврегульованості питання про компенсацію моральної шкоди внаслідок порушення права працівника на оплату праці відповідно до виконуваних ним трудових функцій.

На підставі ретельного вивчення причин порушення права на оплату праці й можливостей компенсації моральної шкоди в роботі запропоновано внести такі зміни до чинного трудового законодавства: при порушенні роботодавцем встановленого строку виплати заробітної плати, оплати відпустки, виплат при звільненні та інших виплат, що належать працівникові, роботодавець зобов'язаний виплатити їх зі сплатою відсотків у розмірі 0,3% від невиплачених у строк сум за кожний день затримки, починаючи з наступного дня після встановленого строку виплати по день фактичного розрахунку включно, що дасть змогу врахувати матеріальні та моральні втрати працівника від порушення його права та слугуватиме реальним запобіжним засобом впливу на поведінку роботодавця; передбачити окремий самостійний склад правопорушення у Кодексі України про адміністративні правопорушення: «Відповідальність власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за невиплату або затримку виплати заробітної плати»; чітко й конкретно визначити та встановити в Трудовому кодексі України мінімальні розміри компенсаційних доплат за роботу в нічний час, за роботу в особливих умовах праці, а також умови компенсації, що належатиме працівникові, у випадках порушення цих обов'язкових норм.

ВИСНОВКИ

Результатом дисертаційної роботи, виконаної на підставі аналізу чинного законодавства України та практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, є формулювання низки висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання права працівника на компенсацію моральної шкоди внаслідок порушення трудових прав. До основних висновків дослідження віднесено такі:

1. Моральна шкода - це сукупність моральних та/або фізичних страждань особи. При визначенні характеру й ступеня таких страждань потрібно виходити з індивідуальних особливостей потерпілого й сприйняття ним негативних наслідків заподіяння шкоди.

Об'єктами заподіяння моральної шкоди є нематеріальні блага особи. Вони характеризуються такими ознаками: а) мають абсолютний характер; б) нерозривно пов'язані з особистістю: в) не відчужуються і не можуть передаватися в будь-який інший спосіб; г) виникають незалежно від волевиявлення їх володаря в силу закону або народження людини; ґ) спрямовані на виявлення і розвиток індивідуальності особи; д) не мають економічного змісту, тому не піддаються чітко визначеній грошовій та іншій натуральній оцінці.

2. Компенсація моральної шкоди є одним зі способів захисту порушених прав особи, сутність якого полягає в покладенні на порушника обов'язку з виплати потерпілому грошової компенсації за фізичні або моральні страждання, які той відчуває у зв'язку з порушенням його прав.

Інститут «компенсації моральної шкоди» є комплексним, ґрунтується на сукупності загальноправових та моральних чинників і покликаний захистити суб'єктів права від незаконного порушення їх прав і свобод, закріплених і гарантованих Конституцією України та нормами галузевого законодавства.

3. До основних принципів інституту компенсації моральної шкоди в трудовому праві належать: а) принцип відшкодування моральної шкоди; б) принцип рівного права суб'єктів на компенсацію моральної шкоди; в) принцип презумпції моральної шкоди; г) принцип альтернативного порядку компенсації моральної шкоди; ґ) принцип незалежності компенсації моральної шкоди від відшкодування майнової шкоди; д) принцип розумності та справедливості; е) принцип диспозитивності; є) принцип добросовісності.

4. Стаття 237 1 КЗпП України передбачає можливість відшкодування моральної шкоди тільки працівникові, що не є правильним, тому що шкода може завдаватися й близьким родичам працівника, адже спричинення шкоди самому працівникові вносить корективи і в життя родичів, заподіюючи їх моральну шкоду, а іноді спричиняючи й фізичну шкоду (наприклад, загострення якого-небудь хронічного захворювання, що є можливим на тлі сильних душевних переживань). У зв'язку з цим доцільно законодавчо передбачити можливість компенсації моральної шкоди близьким родичам загиблого працівника та визначити її розмір.

5. Розробка і нормативне закріплення єдиного підходу до оцінки моральної шкоди працівникові внаслідок нещасного випадку на виробництві дали б змогу уніфікувати й персоніфікувати процедуру розрахунку компенсації моральної шкоди, зменшили б вплив суб'єктивних чинників при винесенні судових рішень. У зв'язку з цим видається необхідним розробити і впровадити в діяльність судових органів, а також органів, що здійснюють нагляд і контроль у сфері охорони праці і техніки безпеки, профспілкових організацій і роботодавців, спеціальну методику визначення розміру компенсації моральної шкоди у випадках загибелі працівників або втрати ними здоров'я. Крім того, з метою призначення справедливої та розумної компенсації моральної шкоди в разі загибелі працівника або заподіяння шкоди його здоров'ю в Трудовому кодексі України слід встановити мінімальний розмір компенсації моральної шкоди в цих випадках. Ця межа не має бути нижчою розміру трирічного прожиткового мінімуму з урахуванням індексації. Мінімальний розмір компенсації моральної шкоди, заподіяної смертю годувальника, повинен становити дохід загиблого за 15 років, а за наявності в загиблого працівника неповнолітніх дітей до того ж має бути врахований втрачений середньорічний дохід до досягнення дітьми повноліття. Якщо ж сім'я загиблого працівника не була забезпечена житлом, слід зобов'язати роботодавця придбати його такій сім'ї з урахування середньої норми забезпеченості, установленої законодавством.

6. Відповідальність за моральну шкоду, заподіяну працівникові внаслідок незаконного позбавлення його можливості працювати, має підстави в таких випадках: необґрунтована відмова в прийомі на роботу; незаконне переведення працівника на іншу роботу, його відсторонення або звільнення; відмова роботодавця від виконання або несвоєчасне виконання рішення органу з розгляду трудових спорів про поновлення працівника на попередній роботі; затримка роботодавцем видачі працівникові трудової книжки, внесення до трудової книжки неправильного або такого, що не відповідає вимогам законодавства, формулювання причин звільнення працівника та ін.

Загальним у всіх випадках позбавлення працівника можливості працювати є те, що він позбавляється засобів до існування: для більшості людей саме заробітна плата є основним джерелом цих засобів.

7. У трудовому законодавстві слід закріпити норму, за якою роботодавець вважається винним у спричиненні працівникові моральної шкоди, якщо він не доведе, що його дії або бездіяльність у частині порушення правил охорони праці та безпеки виробництва не заподіяли та не могли заподіяти працівникові моральної шкоди. Потрібно передбачити в трудовому законодавстві презумпцію заподіяння моральної шкоди, адже будь-який вплив на життя й здоров'я працівника з вини роботодавця заподіює працівникові моральну шкоду: по-перше, такий вплив ставить працівника перед перспективою втрати працездатності, тобто переходу до категорії незайнятого населення; по-друге, зумовлює втрату ділової репутації через втрату професійно важливих і особистісних якостей, чим створює перешкоду для подальшого його працевлаштування.

8. Під діловою репутацією працівника слід розуміти уявлення роботодавця, працівника, інших пов'язаних із ними осіб про професійно важливі й особистісні якості працівника, що з'явилося та(або) сформувалося на попередньому місці роботи або навчання в результаті оцінки цих якостей, заснованої на нормативно закріплених і науково обґрунтованих методиках.

Втрата ділової репутації працівником - це формування негативної думки роботодавця, трудового колективу або самого працівника про його професійно важливі й особисті якості, їх негативна оцінка і, як наслідок, зниження попиту на послуги цього працівника на ринку праці. Посягання на ділову репутацію з боку роботодавця може завдати працівникові як психічних, моральних страждань, переживань, так і майнових збитків у вигляді упущеної вигоди та додаткових витрат.

До протиправних дій роботодавця, які можуть спричинити погіршення ділової репутації працівника, належать такі, як: необґрунтоване застосування дисциплінарних стягнень; необ'єктивні публічні виступи, у тому числі на зборах трудового колективу; поява в засобах масової інформації відомостей, що ганьблять трудову честь і ділову репутацію працівника; незаконні звільнення з підстав, що паплюжать ділову репутацію працівника; спричинення втрати працівником здоров'я у випадках виробничої аварії.

9. Є необхідним законодавче закріплення положення про те, що при порушенні встановленого строку виплати заробітної плати, оплати відпустки, виплат при звільненні й інших виплат, що належать працівникові, роботодавець зобов'язаний виплатити їх зі сплатою відсотків у розмірі 0,3 % від невиплачених у строк сум за кожен день затримки; а також закріплення у Кодексі України про адміністративні правопорушення окремого складу правопорушення: «Відповідальність власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за невиплату або затримку виплати заробітної плати».

10. Доцільне поширити на справи щодо компенсації моральної шкоди, спричиненої порушенням трудових прав під час судового розгляду проведення медичних і психологічних експерптиз. Застосування знань психолога - один зі способів об'єктивно визначити наявність стресу в індивіда або рівень емоційних страждань працівника. Психологічна експертиза стану потерпілого внаслідок порушення його трудових прав дасть змогу найбільш достовірно розглянути справу в суді й винести законне та справедливе рішення щодо компенсації моральної шкоди. Висновки експертів, що ґрунтуються на спеціальних знаннях у галузі психології, сприятимуть об'єктивації судового рішення.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових наукових виданнях ВАК України

1. Протопопова Я. С. Відшкодування моральної шкоди здоров'ю працівників при виконанні трудових обов'язків / Я. С. Протопопова // Право і безпека. - Х., 2004. - Т. 3, № 3. - C. 133-136.

2. Протопопова Я. С. Визнання за працівником права на відшкодування моральної шкоди у трудовому законодавстві / Я. С. Протопопова // Право і безпека. - Х., 2005. - Т. 4, № 3. - С. 128-130.

3. Протопопова Я. С. Право працівника на відшкодування моральної шкоди / Я. С. Протопопова // Збірник наукових праць. Серія «Право» / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. - Х. : ХНПУ, 2005. - Вип. 5. - С. 59-63.

4. Протопопова Я. С. Історичний розвиток норми про відшкодування моральної шкоди / Я. С. Протопопова // Збірник наукових праць. Серія «Право» / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. - Х. : ХНПУ, 2006. - Вип. 6. - С. 74-83.

5. Протопопова Я. С. Значення міжнародних нормативно-правових актів про компенсацію моральної шкоди в контексті реформування трудового законодавства України / Я. С. Протопопова // Актуальні проблеми політики : зб. наук. пр. / кер. авт. кол. С. В. Козаченко. - Миколаїв : Поліграфічне підприємство СПД Румянцева Г. В., 2009. - Вип. 38. - С. 502-509.

6. Протопопова Я. С. Поняття моральної шкоди та особливості її компенсації в трудовому праві України / Я. С. Протопопова // Збірник наукових праць. Серія «Право» / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. - Х. : ХНПУ, 2009. - Вип. 12. - С. 73-80.

Тези доповідей і повідомлень на науково-практичних конференціях

7. Протопопова Я. С. Права працівника на відшкодування моральної шкоди у трудовому законодавстві / Я. С. Протопопова // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції [«Науковий потенціал світу 2004»], (Харків, 1-15 листопада 2004 р.). - Х., 2004. - С. 18-21.

8. Протопопова Я. С. Відшкодування моральної шкоди за трудовим законодавством / Я. С. Протопопова // Захист соціальних та економічних прав людини: міжнародні стандарти і законодавство України : матеріали наук.-практ. конф. (Київ, 12 березня 2004 р.) / за ред. О. Ф. Штанька, Н. Б. Болотіної. - К. : КЮІ МВС України, 2004. - Ч. 1. - С. 95-97.

9. Протопопова Я. С. Умови відшкодування за моральну (немайнову) шкоду // Трудове право України в контексті європейської інтеграції : матеріали наук.-практ. конф. - Х. : Укр. асоціація фахівців трудового права, Харк. нац. ун-т внутр. справ, 2006. - С. 344-349.

10. Протопопова Я. С. Відшкодування моральної шкоди в умовах соціального та економічного розвитку держави / Я. С. Протопопова // Соціально-захисна діяльність держави в умовах ринкових відносин : матеріали наук.- практ. конф. (Чернігів, 31 травня - 2 червня 2007 р.) / за ред. проф. В. С. Венедіктова. - Чернігів : Укр. асоціація фахівців трудового права, Чернігів. держ. ін.-т права, соц. технологій та праці, 2007. - С. 106-108.