Підкреслено, що в Україні відсутній дієвий механізм інвестування масштабних змін у сфері вищої освіти. Державні освітні програми часто не забезпечують досягнення конкретних кінцевих результатів. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади не мають достатніх коштів для інноваційної трансформації галузі, а недержавні комерційні структури все ще не зацікавлені у здійсненні довгострокових проектів, які б забезпечували базові зміни.

Зроблено висновок, що довгостроковий прогресивний розвиток суспільства може здійснюватися лише у прив'язці до розвитку вищої освіти, підвищення її якості та ролі, адже інформація та знання, якими володіє людина, є джерелом зростання національного добробуту.

У підрозділі 4.2 «Адміністративно-правовий статус вищих навчальних закладів» зазначено, що термін «адміністративно-правовий статус» використовується для характеристики правового становища суб'єкта в цілому, як учасника різного роду правовідносин, це своєрідний інструмент, який систематизує права, обов'язки, відповідальність, гарантії і приводить їх у стабільний стан.

У підрозділі охарактеризовано поняття вищого навчального закладу, його мету, завдання, форми, типи діяльності. Визначено, що управління вищим навчальним закладом здійснюється на основі таких принципів: автономії та самоврядування; розмежування прав, повноважень та відповідальності власника (власників), органів управління вищою освітою, керівництва вищого навчального закладу та його структурних підрозділів; поєднання колегіальних та єдиноначальних засад; незалежності від політичних партій, громадських та релігійних організацій.

Зазначено, що правоздатність ВНЗ має абстрактний характер, тобто є узагальненою можливістю правоволодіння, яка не може бути представлена у вигляді набору або комплексу окремих суб'єктивних прав. Вона покликана визначати становище ВНЗ у системі майнових і немайнових правовідносин, які завжди будуються на засадах юридичної рівності їх учасників. Разом з тим правоздатність визначає і правові можливості ВНЗ у цих відносинах.

Запропоновано вищим навчальним закладам надати статус спеціальної (цільової) правоздатності, що обумовлюється декількома причинами. По-перше, установи створюються для досягнення мети, визначеної засновниками. Мета діяльності установи визначається в установчих документах при створенні цього суб'єкта. По-друге, освітня установа як непідприємницька організація може здійснювати підприємницьку діяльність лише в межах відповідності її статутній меті. Дана вимога зафіксована у ст. 86 ЦК України, законах України «Про освіту» (ст. 61), «Про вищу освіту» (ст. 63). По-третє, держава здійснює контроль за діяльністю освітніх установ відповідно до їх мети. Якщо діяльність ВНЗ не відповідає закріпленим у статуті та законах цілям або загрожує суспільним інтересам, то відповідний орган, який здійснює державну реєстрацію організації, може звернутися до суду з проханням про зміну мети створення установи.

Зроблено висновок, що для ефективного і оптимального врегулювання особливостей адміністративно-правового статусу вищих навчальних закладів вважаємо за необхідне: закріпити засади адміністративно-правого статусу -- конкретизоване чітке поняття вищого навчального закладу, їх види, завдання і функції, права і обов'язки, форми взаємодії з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та громадськістю Законом України «Про вищі навчальні заклади України»; розробити та прийняти типові положення по кожному виду вищих навчальних закладів; розробити та запровадити типові статути по кожному типу вищого навчального закладу відповідно до його видової класифікації; навчальний процес у ВНЗ формувати відповідно до попиту ринку праці; запровадити системи одержання вищої освіти за державними кредитами, насамперед талановитої та обдарованої молоді, для реалізації державного замовлення підготовки фахівців.

У підрозділі 4.3 «Нормативно-правове забезпечення освітньої діяльності у сфері післядипломної освіти» визначено, що післядипломна освіта -- це спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення й оновлення її професійних знань, умінь і навичок або отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду.

Зазначається, що вищі навчальні заклади не можуть забезпечити фахівця, свого випускника таким обсягом знань, якого вистачило б на усі випадки життя. У зв'язку з інтенсивним зростанням потоку інформації через кожні 5--10 років потрібно поновлювати знання, щоб відповідати сучасним вимогам життя. Жоден університет світу не може дати гарантій, що він випускає дійсно освічених людей, тобто що їх освіта остаточно завершена. Підкреслено, що ВНЗ повинні випускати людей, «схильних до навчання», тобто добре підготовлених до того, аби вчитися протягом усього життя. Зробити це набагато складніше, ніж просто дати освіту людям.

Визначено, що структура системи післядипломної освіти в Україні складається з автономних, здебільшого некорельованих гілок, у тому числі в питаннях фінансування: післядипломна освіта педагогічних кадрів, післядипломна освіта медичної галузі, післядипломна освіта державної служби, післядипломна освіта галузей промисловості, енергетики та транспорту. Всі ці галузеві навчальні заклади працюють в основному незалежно один від одного, здебільшого між ними відсутні горизонтальні зв'язки, не здійснюється моніторинг; конкурентні відносини не завжди носять рівноправний характер; вони мають різні джерела фінансування.

Зроблено висновок, що післядипломну освіту слід розглядати не тільки як систему підвищення кваліфікації та перепідготовки дипломованих спеціалістів, а і як форму освіти дорослих, виходячи з їх індивідуальних потреб у здобутті певних знань, напрацюванні навичок і умінь, особистісного і професійного зростання.

Розділ 5 «Удосконалення адміністративно-правового регулювання освітньої діяльності в Україні» присвячено питанням реформування освітньої діяльності в Україні, характеристиці особливостей фінансово-господарської діяльності та матеріально-технічної бази навчальних закладів, розгляду правових засад організації міжнародної співпраці у сфері освітньої діяльності.

У підрозділі 5.1 «Реформування освітньої діяльності в Україні» наголошується на тому, що високоякісна освіта в незалежній Україні, на жаль, поки що не стала першочерговим державним пріоритетом. Це при тому, що постійно, принаймні в освітній сфері, були намагання здійснити реформу відповідно до потреб національного державотворення. Це і відома державна програма «Освіта: Україна ХХІ століття», і «Національна освітня доктрина», і впровадження 12-бальної системи оцінювання знань учнів у середній школі та перехід до дванадцятирічної школи (зупинилися поки що на одинадцятирічці), і впровадження зовнішнього оцінювання знань учнів та прийняття низки спеціалізованих законів про середню, вищу освіту тощо. В Україні зроблені формальні кроки, аби долучитися до Болонського процесу в європейському освітньому просторі.

Зазначено, що стратегічними завданнями реформування освіти в Українській державі є: відродження і розбудова національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян Української держави, формування освіченої, творчої особистості; виведення освіти в Україні на рівень розвинених країн світу шляхом докорінного реформування її концептуальних, структурних, організаційних засад. Передбачається створення на рівноправній основі недержавних закладів освіти та глибокі демократичні перетворення у традиційних державних навчально-виховних закладах.

Визначено, що важливим напрямом реформування освіти в Україні є оновлення її змісту. В цьому відношенні найбільш перспективною тенденцією постає гуманізація, що означає, по-перше, подолання головного недоліку старої школи -- знеособлення, зневажливого ставлення до суб'єктів навчального процесу, по-друге, принципову зміну змісту освіти, відмову від технократизму, визнання пріоритету гуманітарної культури в широкому розумінні цього слова.

Зазначено, що уже декілька років працівники системи вищої освіти України очікують оновлення Закону України «Про освіту», «Про вищу освіту». Адже чинне законодавство, попри численні зміни і доповнення до нього впродовж 2002--2010 років, не відповідає сучасним потребам розвитку науково-освітньої сфери держави, що зумовлює зниження якості національної освіти та її авторитету на міжнародному рівні.

Зроблено висновок, що, незважаючи на проведення великої роботи з реформування української освітньої діяльності, вона, однак, ще не забезпечує потрібної якості освіти. Чимало випускників навчальних закладів не досягають належного рівня конкурентоспроможні на європейському ринку праці. Це зобов'язує глибше аналізувати тенденції в європейській та світовій освіті.

У підрозділі 5.2 «Фінансово-господарська діяльність та матеріально-технічна база навчальних закладів як основа забезпечення здійснення освітньої діяльності» наголошується на тому, що питання видатків на освітню діяльність в Україні наразі є однією з основних проблем, що повинна турбувати галузь. В умовах хронічної нестачі коштів не може бути й мови про серйозне реформування системи освіти та її подальший розвиток.

Розділ IV «Фінансово-господарська діяльність, матеріально-технічна база навчальних закладів» Закону України «Про освіту» встановлює, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Підкреслено, що залучення позабюджетних коштів, зокрема шляхом встановлення установами та закладами освіти платності навчання, підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації та надання додаткових освітніх платних послуг, є однією із основних передумов зміцнення фінансового стану освітніх установ.

Зазначено, що особливе місце серед форм фінансування за рахунок позабюджетних джерел посідає самофінансування і кредитування.

Перше здійснюється шляхом надання закладом платних освітніх послуг: одержання коштів з підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів згідно з укладеними договорами, отримання плати за надання додаткових освітніх послуг, отримання доходів від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, виконання різного роду наукових робіт і, найголовніше, отримання оплати за навчання. За умов самофінансування до уваги беруться розрахунки доцільності та ефективності витрачання власних коштів, форми їх мобілізації та ін.

Сутність кредитування освіти полягає в отриманні кредитів і позик для ефективного функціонування навчального закладу.

Підсумовуючи викладене можна стверджувати, що питання фінансування освіти (як бюджетне, так і позабюджетне) не слід розглядати автономно, поза зв'язком з економічним розвитком країни. Так, бюджетне фінансування освіти значною мірою залежить від обсягу державного бюджету та необхідності подолання дефіциту фахівців у стратегічно важливих для держави напрямах, а потреба бізнесу у висококваліфікованих фахівцях є підставою та стимулом для розвитку в основному позабюджетних джерел фінансування освітньої діяльності. Отже, сучасні механізми фінансування освіти мають розглядатися та розвиватися у напрямі, з одного боку, зростання обсягів бюджетного фінансування, з іншого -- розвитку взаємодії установ освіти з бізнесом, налагодження партнерських взаємозв'язків із роботодавцями.

Також наголошено на необхідності удосконалення законодавства із зазначених питань. Закони в галузі освіти, у тому числі щодо її фінансування, не містять, як правило, норм прямої дії. Результатом такої ситуації є існування в законодавчому полі численних підзаконних актів - постанов Кабінету Міністрів України, положень центральних органів виконавчої влади в галузі освіти та бюджету.

У підрозділі 5.3 «Особливості організації міжнародної співпраці у сфері освітньої діяльності» зазначається, що повноцінна діяльність освітніх закладів України можлива лише при співпраці із навчальними закладами зарубіжних країн. Адже тільки в такий спосіб можна інтегруватися в світовий освітній простір і повноправно користуватися здобутками на ниві освіти й науки. Для України Європейська інтеграція в галузі освіти є стратегічним завданням державної політики, що вже офіційно визначила українська влада з кінця 1990-х років. У сучасному світі освітня діяльність є стимулом новітніх інтеграційних тенденцій.

Підкреслено, що можливість одержати освіту в іншій країні є складовою частиною інтернаціоналізації відносин між країнами та людьми. Здобуття освіти в інших регіонах і країнах стало своєрідною відповіддю молодих людей на розуміння ними глобальних питань, проявом їхньої зацікавленості в підготовці себе до життя та роботи у взаємозалежному світі.

Зроблено висновок, що міжнародна співпраця у сфері освітньої діяльності сприяє розвитку тих радикальних змін, які відбуваються в міжнародному співтоваристві за останні десятиріччя: глобалізації професійних знань, інтернаціоналізації процесів освіти, демократизації і підвищенню автономії навчальних закладів, диверсифікації навчальних програм, технологізації процесів освіти.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми -- визначення сутності, специфіки правового регулювання та практичної діяльності щодо управління у сфері освітньої діяльності в Україні. Здійснений аналіз теоретичних засад, специфіки правового регулювання і практичної діяльності державних органів управління та освітніх установ дозволив сформулювати низку положень та висновків, які в сукупності утворюють єдину концепцію адміністративно-правового регулювання освітньої діяльності в Україні. У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення організаційно-правового, методологічного та методичного забезпечення ефективності функціонування освітньої діяльності в Україні. Основні з них наведені нижче.

Насамперед акцентовано увагу на тому, що освіті відводиться велика роль у розвитку суспільства і вирішенні його проблем. Сьогодні відбувається процес перетворення освіти в глобальний фактор розвитку людства, згідно з яким завданнями освіти є інтелектуальна підготовка до дорослого життя й уміння застосовувати наукові знання у вирішенні конкретних проблем повсякденного життя.

Визначено системно-структурну характеристику адміністративно-правового регулювання освітньої діяльності в Україні та охарактеризовано складові механізму адміністративно-правового регулювання освітньої діяльності з урахуванням завдань і функцій, які ставляться перед галуззю освіти в сучасних умовах. Зазначено, що сучасна освіта зорієнтована на людину, забезпечення її існування, розвитку, самореалізації; є цінністю світової і національної культур; допомагає людині оволодіти культурою свого народу на основі врахування зв'язків із національними культурами інших народів і світової культури загалом; сприяє адаптації людини до соціуму, що динамічно змінюється, а також до професійної діяльності; змінює статусно-рольові форми взаємодії людей; оновлює арсенал знань і способів діяльності людини, формує базис її науково-дослідної діяльності; залучає людей до інтегративної освітньо-науково-виробничої діяльності, надає досвід інтеграції навчальних, наукових, практичних знань і вмінь, відкриває значні потенційні можливості цього процесу; розкриває сутність майбутньої професії, стабілізує потребу людини в її отриманні, сприяє прояву перспективи професійного розвитку і особистісного зростання людини.

Визначено, що освітня діяльність -- це діяльність, пов'язана з наданням послуг для здобуття освіти, з видачею відповідного документа.

З'ясовано стан та рівень нормативного забезпечення адміністративно-правового регулювання освітньої діяльності в Україні та сформульовано пропозиції щодо його вдосконалення. Підкреслено, що реалії сьогодення потребують внесення змін та доповнень до діючих законодавчих актів, а саме до законів України «Про вищу освіту», «Про позашкільну освіту», «Про виховання дітей та молоді», «Про освіту осіб з обмеженими можливостями здоров`я (спеціальну освіту)». Це підтверджує і проведений 26 лютого 2010 року громадськими організаціями, Інститутом виборчого права, Товариством конституційного права України, Українською асоціацією з розвитку менеджменту та бізнес-освіти за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», представництвом Американської ради в Україні круглого столу на тему «Проблеми правового регулювання освітньої діяльності».

Висвітлено сутність та зміст правосуб'єктності навчальних закладів і визначено можливість ефективного застосування форм навчальних закладів з метою забезпечення належного виконання завдань освіти. З'ясовано сутність та структуру адміністративно-правового статусу навчальних закладів і особливості їх утворення для усіх типів і рівнів акредитації. Зазначено, що основною метою подальшого розвитку освітньої діяльності вищих навчальних закладів є переростання кількісних показників у якісні, які базуються на певних засадах. По-перше, це національна ідея вищої освіти, зміст якої полягає у збереженні і примноженні національних освітніх традицій. Вища освіта покликана виховувати справжнього громадянина України, для якого потреба у фундаментальних знаннях та у підвищенні загальноосвітньою і професійного рівня асоціюється зі зміцненням своєї держави. По-друге, розвиток вищої освіти повинен підпорядковуватись законам ринкової економіки. Вищій школі необхідно орієнтуватись не лише на ринкові спеціальності, але й наповнити зміст освіти новітніми матеріалами, запровадити сучасні технології навчання з високим рівнем інформатизації навчального процесу, вийти на творчі, ділові зв'язки із замовниками фахівця. По-третє, розвиток вищої освіти слід розглядати у контексті тенденцій розвитку світових освітніх систем, у тому числі європейських. Зокрема привести законодавчу і нормативно-правову базу вищої освіти України до світових вимог, відповідно структурувати систему вищої освіти та її складові, упорядкувати перелік спеціальностей, переглянути зміст вищої освіти, забезпечити інформатизацію навчального процесу та доступ до міжнародних інформаційних систем.

Окреслено та удосконалено адміністративно-правові засади дошкільної, загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої, післядипломної освіти. У галузі освітньої діяльності передбачається стратегічне завдання її реформування -- перехід до гнучкої, ступеневої системи підготовки фахівців для підвищення освітнього і культурного рівня суспільства, піднесення освітньої діяльності в Україні на рівень досягнень найбільш розвинених країн світу шляхом здійснення ряду міжнародних проектів та інвестицій. Проектується також подальше підвищення рівня та ефективності наукових досліджень у вищій школі.

Здійснено оцінку стану наукових розробок і визначено існуючі проблеми адміністративно-правового регулювання освітньої діяльності в Україні. Виявлено найбільш суттєві чинники впливу на ефективність адміністративно-правового регулювання освітньої діяльності в Україні і запропоновано основні заходи щодо нейтралізації негативних і сприяння розвитку позитивних чинників. Зокрема підкреслено, що освітня політика повинна бути основною складовою соціальної стратегії держави. Освіта має посідати перше місце у програмах державних реформ.

Визначено особливості економіко-правового регулювання освітньої діяльності, показано залежність стану освіти від матеріально-технічного та фінансово-господарського забезпечення. Встановлено і охарактеризовано основні принципи та джерела фінансування освітньої діяльності. Запропоновано закони у сфері освіти щодо фінансування розглядати не окремо, а у комплексі з усією системою українського законодавства, передусім у бюджетній сфері.

Механізм бюджетного фінансування галузі освіти свідчить: в Україні запроваджена багаторівнева модель фінансування освіти, яка передбачає залучення до фінансування освіти бюджетів різних рівнів; бюджетне фінансування загальної середньої та дошкільної освіти здійснюється на основі нормативів, що розраховуються виходячи з вартості навчання одного учня та його утримання в навчальному закладі; бюджетне фінансування вищої та середньої спеціальної освіти здійснюється шляхом формування та виконання державного замовлення в цій сфері; одним із напрямів бюджетного фінансування освіти є фінансування заходів, спрямованих на залучення позабюджетних джерел.

Підкреслена необхідність уточнення поділу функцій між різними рівнями державної влади у сфері освіти, зокрема в частині фінансування освіти та координування роботи щодо фінансового забезпечення освітнього простору в Україні. На думку автора, є необхідність у розробленні програми реформування фінансування освіти з бюджетів усіх рівнів.

У стратегічному плані для реальної оцінки ситуації з фінансуванням освіти необхідним вбачається визначення обсягів не тільки мінімальних, а й таких, які б забезпечували рівень фінансування, зумовлений об'єктивними потребами її функціонування і розвитку. Наявність об'єктивних нормативів дозволяє бачити перспективу розвитку фінансування освіти та дає підстави для оцінки реальної ситуації з фінансуванням освіти в державі.

Поточне бюджетне фінансування могло б здійснюватися з огляду на об'єктивні нормативи фінансування освіти та з урахуванням можливостей бюджетів усіх рівнів. З іншого боку, наявність такої інформації була б корисною для розроблення напрямів позабюджетного фінансування освіти і могла б стати стимулом для здійснення інвестицій в цю галузь, наприклад обсяги інвестицій, які не перевищують об'єктивні (а не мінімальні!) нормативи фінансування освіти, могли б мати певний пільговий режим їх реалізації.

Окреслено організаційно-правові заходи суб'єктів державного управління, органів місцевого і громадського самоврядування у сфері освіти та запропоновано нові підходи до адміністративно-правового регулювання освітньої діяльності в Україні.

Визначено особливості організації міжнародної співпраці у сфері освітньої діяльності. Вивчено позитивний досвід адміністративно-правового регулювання освітньої діяльності у зарубіжних країнах та визначено можливості його застосування в Україні. Зазначено, що Україна для реформування освітньої діяльності отримує допомогу і підтримку міжнародних фундацій і програм. На території України діють представництва ряду європейських освітніх організацій. Діяльність даних фундацій і програм відіграє не останню роль в підтримці навчальних закладів, а саме: в розвитку академічної мобільності, розробленні і впровадженні міжнародних освітніх програм на базі українських освітніх установ, встановленні довгострокових ділових контактів із зарубіжними закладами освіти. Проведений аналіз діяльності європейських фундацій на території України дозволяє зробити висновок про те, що така допомога є виправданою і відіграє роль важливого додаткового джерела фінансування навчальних закладів, спрямованого на створення мережних міжнародних освітніх структур, що в цілому сприяє поглибленню взаєморозуміння і зближенню культур і народів. Проте в цілому є необхідність у розробленні державної стратегії поліпшення мобілізації ресурсів отриманої допомоги та інтенсифікації дій для підвищення рівня фінансового менеджменту сумісних міжнародних проектів і використанні більш зручних інструментів надання допомоги відповідно до національних пріоритетів України.

Для інтеграції у світовий освітній простір та виконання Україною міжнародних домовленостей необхідно також істотно підвищити ефективність і якість міжнародної діяльності українських навчальних закладів, розширити експорт освітніх послуг, постійно запроваджувати нові спільні освітні програми.

Запропоновано вжити заходів щодо адаптації навчального процесу до норм міжнародної практики. Останнє вимагає суттєвого збільшення кількості самостійних занять порівняно з аудиторними, а також підвищення інтенсивності вивчення окремих дисциплін.

З'ясовано стан реального забезпечення конституційного права людини і громадянина на освіту в Україні.

Охарактеризовано вітчизняний і зарубіжний досвід взаємодії навчальних закладів з іншими державними і громадськими інститутами для надання якісних освітніх послуг в умовах інтеграції до Євросоюзу і розроблено пропозиції щодо ефективного впровадження і реалізації норм Болонського процесу в Україні.

Визначено напрями реформування освітньої діяльності в Україні та запропоновано шляхи їх законодавчого забезпечення. Зазначено, що головною метою реформування освіти в Україні є виховання свідомого громадянина з активною життєвою позицією, готового до трудової діяльності і творчого мислення, самовдосконалення, зі сформованою потребою у взаєминах із людьми різних національностей і культур світу.

Підкреслено, що модернізація управління освітньою діяльністю передбачає: оптимізацію організаційно-управлінських структур; зміни в технології реалізації управлінських функцій; впровадження інформативно-управлінських, комп'ютерних технологій; ефективний перерозподіл функцій і повноважень між центральними органами влади та органами місцевого самоврядування; впровадження нової етики управління -- партнерського, рівноправного стилю відносин, відмови від декларативного спілкування та дріб'язкової опіки; зміну форм і методів контролю, спрямованість на допоміжний, випереджувальний контроль, підвищення його компетенції, зміщення акцентів на остаточний результат; створення центральних і регіональних систем моніторингу якості освітніх послуг; демократизацію процесу призначення керівників навчальних закладів; удосконалення процедури ліцензування, атестації та акредитації закладів освіти; підготовку і перепідготовку управлінців усіх рівнів освіти; активне залучення до управлінської діяльності системою освіти талановитої молоді.

Зауважено, що зроблено лише перший крок у науковому аналізі сучасної освітньої діяльності в Україні. Здійснено спробу розглянути освітню діяльність як складну комплексну систему.

Отже, дисертація охоплює найважливіші питання розвитку адміністративно-правового регулювання освітньої діяльності в Україні. Однак вирішення даних проблем є дуже складним завданням, тому вимагає продовження досліджень з метою внесення нових пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення адміністративно-правового регулювання освітньої діяльності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ за темою дисертації

1. Шаповал Р. В. Освітня діяльність в Україні: адміністративно-правове дослідження : монографія / Р. В. Шаповал. -- Х. : Золота миля, 2011. -- 347 с.

2. Сидоренко О. Л. Рецензія на монографію Шаповала Р. В. «Освітня діяльність в Україні: адміністративно-правове дослідження» / О. Л. Сидоренко, О. М. Головко // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. -- 2011. -- Вип. 1 (52). -- С. 394--396.

3. Шаповал Р. В. Організаційно-правові засади освітньої діяльності в Україні: проблеми та перспективи розвитку / Р. В. Шаповал // Європейські перспективи -- 2010. -- № 4. -- С. 36--41.

4. Шаповал Р. В. Адміністративно-правове регулювання фінансово-господарської діяльності навчальних закладів України / Р. В. Шаповал // Вісник Академії управління МВС. -- 2010. -- № 36. -- С. 127--132.

5. Шаповал Р. В. Деякі аспекти правового регулювання становлення і розвитку освіти в Україні / Р. В. Шаповал // Право і суспільство. -- 2010. --№ 5. -- С. 129--135.

6. Шаповал Р. В. Реформування освітньої діяльності в Україні / Р. В. Шаповал // Право і безпека. -- 2010. -- № 3 (35). -- С. 131--136.

7. Шаповал Р. В. Повноваження органів місцевого самоврядування у галузі освіти України / Р. В. Шаповал // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. -- 2010. -- № 3. -- С. 163--171.

8. Шаповал Р. В. Адміністративно-правові особливості міжнародної співпраці у сфері освітньої діяльності / Р. В. Шаповал // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. -- 2010. --№ 2. -- С. 63--71.

9. Шаповал Р. В. Адміністративно-правове регулювання загальної середньої освіти в Україні / Р. В. Шаповал // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. -- 2011. -- № 1 (2). -- С. 124--134.

10. Шаповал Р. В. Поняття, сутність і зміст вищої освіти: адміністративно-правові засади / Р. В. Шаповал // Наше право. -- 2011. -- № 2. -- С. 43--49.

11. Шаповал Р. В. Поняття системи освіти України та її адміністративно-правове забезпечення / Р. В. Шаповал // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. -- 2011. -- № 1. -- С. 105--116.

12. Шаповал Р. В. Правове регулювання освіти в Україні / Р. В. Шаповал // Форум права. -- 2011. -- № 1. -- С. 1110--1115 [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2007-3/07pgosbu.pdf.

13. Шаповал Р. В. Система органів державного управління у галузі освіти України / Р. В. Шаповал // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. -- 2011. -- Вип.1 (52). -- С. 211--221.

14. Шаповал Р. В. Адміністративно-правове регулювання професійно-технічної освіти України / Р. В. Шаповал // Кримський юридичний вісник. -- 2011. -- № 2. Ч. 2. -- С. 219--225.

15. Шаповал Р. В. Співпраця України та ЄС в освітній галузі / Р. В. Шаповал // Європейські перспективи. -- 2011. -- № 1. -- С. 29--34.

16. Шаповал Р. В. Сучасні проблеми, перспективи та правове регулювання післядипломної освіти в Україні / Р. В. Шаповал // Європейські перспективи. -- 2011. -- № 1. Ч. 2. -- С. 33--40.

17. Шаповал Р. В. Становлення, розвиток та організаційно-правове забезпечення освіти в Україні / Р. В. Шаповал // Наше право. -- 2011. -- № 1 (1). -- С. 43--49.

18. Шаповал Р. В. Правове регулювання діяльності органів громадського самоврядування в управлінні освітою України / Р. В. Шаповал // Наше право. -- 2011. -- № 1 (2). -- С. 57--63.

19. Шаповал Р. В. Сутність освіти, її місце, значення та правова регламентація в умовах розвитку сучасної правової та соціальної держави / Р. В. Шаповал // Центральноукраїнський правничий часопис. -- 2011. -- № 1. -- С. 189--194.

20. Шаповал Р. В. Адміністративно-правовий статус вищих навчальних закладів / Р. В. Шаповал // Право і суспільство. -- 2011. --№ 1. -- С. 117--123.

21. Шаповал Р. В. Конституційне право людини і громадянина на освіту в Україні / Р. В. Шаповал // Право і безпека. -- 2011. -- № 1 (38). -- С. 29--35.

22. Шаповал Р. В. Органи місцевого самоврядування як суб'єкти управління освітньою діяльністю / Р. В. Шаповал // Наше право. -- 2010. -- № 4. Ч. 2. -- С. 74--79.

23. Шаповал Р. В. Поняття, зміст і сутність позашкільної освіти України: адміністративно-правові аспекти / Р. В. Шаповал // Європейські перспективи. -- 2011. -- № 2. -- С. 32--37.

24. Шаповал Р. В. Правове регулювання дошкільної освіти в Україні / Р. В. Шаповал // Центральноукраїнський правничий часопис. -- 2011. -- Спецвипуск. -- С. 181--184.

АНОТАЦІЇ

Шаповал Р. В. Адміністративно-правове регулювання освітньої діяльності в Україні. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук зі спеціальності 12.00.07 -- адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. -- Харківський національний університет внутрішніх справ, Харків, 2011.

Дисертацію присвячено з'ясуванню сутності адміністративно-правового регулювання освітньої діяльності в Україні, що обумовило необхідність вивчення правового забезпечення дошкільної, загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої, післядипломної освіти, уточнення особливостей системно-структурної характеристики адміністративно-правового регулювання освітньої діяльності та визначення функцій і завдань освіти в сучасних умовах, розгляду проблемних питань діяльності суб'єктів державного управління, органів місцевого і громадського самоврядування у сфері освіти, визначенню найбільш суттєвих чинників впливу на ефективність адміністративно-правового регулювання освітньої діяльності, розгляду особливостей економіко-правового регулювання освіти та характеристиці правосуб'єктності навчальних закладів, визначенню можливостей ефективного застосування форм навчальних закладів з метою забезпечення належного виконання сучасних завдань освіти. У роботі вивчається позитивний досвід адміністративно-правового регулювання освітньої діяльності у зарубіжних країнах та визначаються можливості його застосування в Україні, надаються пропозиції щодо окреслення напрямів реформування освітньої діяльності, формулюються пропозиції стосовно внесення конкретних змін і доповнень до чинного законодавства та відповідних підзаконних актів із зазначених питань.

Ключові слова: освітня діяльність, освіта, адміністративно-правове регулювання, навчальні заклади, фінансове забезпечення, якість освітніх послуг, моніторинг, право.

Шаповал Р. В. Административно-правовое регулирование образовательной деятельности в Украине. -- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.07 -- административное право и процесс; финансовое право; информационное право. -- Харьковский национальный университет внутренних дел, Украина, Харьков, 2011.

Диссертация посвящена выяснению сущности административно-правового регулирования образовательной деятельности в Украине как неотъемлемой составляющей развития духовной культуры Украинского народа, воссоздания интеллектуальных и производительных сил общества, залога общественного мира и будущих успехов в укреплении и утверждении авторитета Украины как суверенного, независимого, демократического, социального и правового государства -- полноправного члена европейского и мирового сообщества. Это обусловило необходимость изучения правового обеспечения дошкольного, общего среднего, внешкольного, профессионально-технического, высшего, последипломного образования, уточнения особенностей, системно-структурной характеристики административно-правового регулирования образовательной деятельности и определения функции и заданий образования в современных условиях, рассмотрения проблемных вопросов деятельности субъектов государственного управления, органов местного и общественного самоуправления в сфере образования, определения наиболее существенных факторов влияния на эффективность административно-правового регулирования образовательной деятельности, рассмотрения особенностей, экономико-правового регулирования образования и характеристики правосубъективности учебных заведений, определения возможностей эффективного применения форм учебных заведений с целью обеспечения надлежащего выполнения современных заданий образования.

В диссертации изучается позитивный опыт административно-правового регулирования образовательной деятельности в зарубежных странах и определены возможности его применения в Украине, формулируются предложения относительно направлений реформирования образовательной деятельности, внесения конкретных изменений и дополнений в действующее законодательство и соответствующие подзаконные акты, которые касаются указанных вопросов.

Впервые сформулированы основы общей теории административно-правового регулирования образовательной деятельности в Украине. Комплексно, с использованием современных методов познания, учетом новейших достижений правовой науки определяются проблемные правовые и организационные вопросы становления, развития и функционирования административно-правового регулирования образовательной деятельности в Украине, предложена точка зрения автора относительно путей их решения. Основные элементы системы образования охарактеризованы в связи с их целью, заданиями и функциями; субъектами и объектами; механизмом его реализации; принципами, формами, методами и источниками обеспечения; механизмом сотрудничества субъектов образовательной деятельности между собой, органами государства и общественности; механизмом оценки эффективности нормативно-правового и финансово-хозяйственного обеспечения.

Усовершенствованы правовое обеспечение, направления и формы взаимодействия учебных заведений между собой, с другими государственными учреждениями, органами местного самоуправления и общественными организациями, разработаны концепции взаимодействия данных субъектов; административно-правовые основы дошкольного, общего среднего, внешкольного, профессионально-технического, высшего, последипломного образования. Подчеркнуто, что органы образования должны внедрять современную национальную систему оценки и мониторинга качества образования, которое бы максимально совмещало в себе требования международных и государственных стандартов, практики и национальных традиций. Сформулирован ряд конкретных предложений и рекомендаций, направленных на совершенствование административно-правового регулирования образовательной деятельности в Украине, в том числе по уточнению ряда законодательных и подзаконных актов.

Ключевые слова: образовательная деятельность, образование, административно-правовое регулирование, учебные заведения, финансовое обеспечение, качество образовательных услуг, мониторинг, право.

Shapoval R. V. The administrative legal regulation of educational activity in Ukraine. -- Manuscript.

Thesis for a doctor's degree by specialty 12.00.07 -- administrative law and procedure; financial law; informational law. -- Kharkov National University of Internal Affairs, Kharkov, 2011.

Dissertation is devoted to find out the essence of the administrative legal regulation of educational activity in Ukraine, that stipulated the necessity of study the legal providing of preschool, universal middle, out-of-school professionally technical, higher, after diploma reception education, clarification of features, system structural descriptions of the Administrative legal regulation of educational activity and determination of function tasks of education in modern terms, to consideration of problem questions of activity of subjects, to determination of the most substantial factors of influence on efficiency of the administrative legal regulation of educational activity, consideration of features, economics-legal regulation of education and to description of legal personality of educational establishments, determination of possibilities of effective application of forms of educational establishments with the purpose of providing of the proper implementation of modern tasks of education. In dissertation positive experience of the administrative legal regulation of educational activity in foreign countries and certain possibilities of his application is studied in Ukraine, suggestions are given in relation to the lineation directions of reformation the educational activity, suggestions are formulated in relation to bringing of concrete changes and additions in a current legislation and proper legal acts from the noted questions.

Key words: educational activity, education, administrative legal regulation, educational establishments, financial providing, quality, educational services, monitoring, rights.

Размещено на Allbest.ru