Державна мовна політика в Україні: європейський контекст

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

УДК 351.85: 342.725

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

ДЕРЖАВНА МОВНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ КОНТЕКСТ

Спеціальність 25.00.01 - теорія та історія державного управління

СЕРГЄЄВА ОЛЕНА ЮРІЇВНА

Харків - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник:

КУЦ Юрій Олексійович, доктор наук з державного управління, професор, Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, завідувач кафедри регіонального управління та місцевого самоврядування.

Офіційні опоненти:

ЛОПУШИНСЬКИЙ Іван Петрович, доктор наук з державного управління, професор, заслужений працівник освіти України, Херсонський національний технічний університет, професор кафедри державного управління, педагогіки та психології;

СТРЕЛЬЦОВ Володимир Юрійович, кандидат наук з державного управління, доцент, Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, начальник управління інформатизації навчального процесу.

Захист відбудеться 20 травня 2011 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.858.01 Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 61050, м. Харків, просп. Московський, 75, зал засідань (1 поверх).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 61050, м. Харків, пр. Московський, 75.

Автореферат розісланий 11 квітня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.С. Лебець.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Реальна державність є однією з умов існування будь-якої нації, а її мова виступає важливим компонентом національної культури і розвивається разом з формуванням етносу. За останні роки мовна сфера у багатьох полінаціональних державах зазнала певних змін, не стала винятком й Україна, де ці зміни зумовлюються розбудовою державності. У цьому контексті надзвичайної ваги набуває вироблення адекватної державної мовної політики як засобу регулювання міжетнічних відносин, забезпечення міжнаціональної злагоди. Однак повноцінне розуміння та з'ясування рушійних факторів впливу на державну мовну політику в Україні стає можливим тільки з урахуванням європейського та загальносвітового досвіду. З огляду на це, поглибленого аналізу потребують питання державного регулювання мовних проблем у розвинених країнах і, перш за все, в країнах-членах Європейського Союзу (далі - ЄС) з їх багатонаціональними або поліетнічними суспільствами.

Стан наукової розробки проблеми. Значний внесок у дослідження ролі української мови в процесі державотворення зробили вітчизняні вчені, зокрема В. Андрющенко, О. Антонюк, В. Євтух, О. Картунов, І. Кресіна, О. Майборода, В. Панібудьласка, Ю. Римаренко, Л. Шкляр, О. Шуба, О. Куць та ін., які, аналізуючи проблеми міжнаціональних відносин, наголошують на винятковій ролі мови у становленні національної держави. Безпосередньо пов'язують мовне питання з політичними відносинами О. Забужко, В. Лизанчук, Л. Масенко, А. Погрібний та ін. Механізми денаціоналізації на мовному ґрунті, шляхи формування мовного світогляду й національно-патріотичного ставлення до рідної мови розкривають Ю. Гнаткевич, М. Жулинський, В. Іванишин, П. Кононенко, П. Мовчан, В. Радчук, Я. Радевич-Винницький, В. Ребкало, О. Рудакевич, М. Рябчук, Л. Танюк, О. Тараненко. Вони відзначають певну непослідовність політики української влади щодо розвитку мовної сфери, наводять факти так званого "зросійщення" українського суспільства. Перспективи вдосконалення законодавства, проблеми організаційно-правового забезпечення в Україні вимог міжнародних документів щодо мовної політики висвітлюються в публікаціях В. Колісника, Ю. Куца, І. Лопушинського, Т. Ковальової, Т. Кононенка, В. Мармазова, П. Надолішнього, В. Стрельцова, М. Стріхи. Утім, поряд із розмаїттям опублікованих праць із мовної проблематики, системне й глибоке дослідження ролі мови як основного засобу комунікації в державному управлінні ще не знайшло свого комплексного розгляду.

У національно-культурній сфері України залишається чимало нерозв'язаних питань, пов'язаних з культурно-цивілізаційними (у т. ч. мовними) проблемами, врегулювання яких має базуватися на досконалій законодавчій і нормативно-правовій базі.

За цих умов зростає попит на дослідження актуальних питань міжнаціонального спілкування в Україні, зростання ролі держави у сфері мовного регулювання і подолання мовної кризи в нашій державі з урахуванням особливостей трансформаційних процесів цього спрямування у країнах-членах ЄС. Отже, запозичення світового досвіду регулювання мовних відносин з метою зміцнення державності для України є важливим завданням.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація містить результати наукових досліджень здобувача, пов'язаних з науково-дослідними роботами "Проблеми взаємодії місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування" (державний реєстраційний номер 0106U012326), що розроблялась кафедрою регіонального управління та місцевого самоврядування Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, як складової комплексного наукового проекту "Державне управління та місцеве самоврядування" (державний реєстраційний номер 0200U004103). Особистий внесок здобувача полягає в наданні ґрунтовного аналізу проблем реалізації державної мовної політики на регіональному рівні.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є узагальнення теоретичних підходів до вдосконалення мовної політики в Україні та її реалізації з урахуванням досвіду країн-членів Європейського Союзу на загальнодержавному та регіональному рівнях.

Відповідно до мети дослідження сформульовано такі основні завдання:

- визначити категорійно-поняттєвий апарат дослідження регіональної складової мовної політики країн-членів ЄС;

- уточнити статусність державної мови, мов національних меншин на основі узагальнення європейського та вітчизняного законодавства;

- з'ясувати особливості державної мовної політики в Україні в контексті загальноєвропейського поступу та сформулювати пропозиції й рекомендації щодо вдосконалення діяльності органів влади в мовнополітичний сфері;

- розкрити діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування країн-членів ЄС у сфері мовної політики;

- уточнити сутність мовного розмаїття та механізм збереження мов національних меншин у країнах-членах ЄС;

- визначити шляхи та методи розширення сфери застосування державної мови в регіонах України;

- обґрунтувати та запропонувати до впровадження адаптивну модель вирішення мовних проблем в Україні на основі використання європейського досвіду;

- розробити практичні рекомендації щодо вдосконалення законодавства в мовній сфері України на сучасному етапі.

Об'єкт дослідження - державна мовна політика в країнах-членах ЄС та в Україні.

Предмет дослідження - європейський вимір державної мовної політики в Україні.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження базується на використанні системи загальних і спеціальних наукових методів пізнання, а саме: діалектичного - для аналізу нормативно-правової сфери регулювання мовних відносин в Україні та визначення її детермінованості умовами життя суспільства; системного - при дослідженні державного регулювання мовної ситуації на всіх рівнях державного управління та визначенні шляхів упровадження механізмів державного регулювання в мовній сфері; формально-правового - встановлення взаємозв'язку внутрішнього змісту і форм державно-правових явищ та інститутів (його застосовано при аналізі статусу мов, визначенні компетенції державних органів у мовній сфері, а також при тлумаченні норм права для з'ясування їх сутності та змісту); порівняльно-правового - для аналізу законодавства різних держав у мовній сфері та порівняння міжнародного і вітчизняного законодавства.

Використані методи дослідження дають змогу розглядати мовну політику держави як складну конструкцію, яка є важливим структурним елементом державотворення. Дослідження ґрунтується на загальнонаукових принципах об'єктивності та історизму. У роботі наголошується на необхідності використання загального та специфічного досвіду правового регулювання мовної політики в Україні на початку ХХІ ст. Для розкриття практичних аспектів теми застосовувався аналітичний метод, зокрема для аналізу повноважень органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо здійснення мовної політики як на місцях, так і в центрі, а також статусу мови в чинному законодавчому полі. При розробці пропозицій стосовно визначення шляхів, засобів і механізмів удосконалення державної мовної політики використовувалися методи моделювання та прогнозування. Теоретичні узагальнення здійснено на основі даних емпіричних досліджень, отриманих шляхом вивчення аналітичних документів, статистичних даних тощо.

Інформаційною базою дослідження стали публікації у вітчизняних та зарубіжних наукових виданнях; результати наукових досліджень в Україні і за кордоном, а також безпосередньо здобувача.

Обрана методика надала можливість здійснити комплексний аналіз поставлених завдань, зробити теоретичні узагальнення досвіду вирішення мовних проблем та запропонувати практичні рекомендації щодо визначення напрямків удосконалення мовної політики в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці теоретичних підходів до вдосконалення мовних відносин в українському суспільстві з метою забезпечення високого рівня толерантності в етнонаціональній сфері в умовах інтеграції України в Європейський Союз. Найсуттєвішими теоретичними й практичними результатами дослідження, що характеризують наукову новизну, є такі:

уперше:

- розроблено теоретичні підходи до адаптації європейського досвіду вирішення мовних питань на регіональному рівні в Україні, зокрема принципу додатковості, відповідно до якого рішення про застосування мови приймаються на рівні місцевого самоврядування в межах чинного законодавства;

- обґрунтовано статусність додаткової мови, сутність якої полягає в державній підтримці розвитку мови як засобу комунікації при задоволенні специфічних етнонаціональних потреб, коли вона не є мовою державних установ, у т. ч. в державних навчальних закладах і засобах масової інформації;

удосконалено:

- підходи до утвердження української мови на державному та регіональному рівнях як інституту державності та засобу міжнаціонального спілкування;

- форми розширення сфери застосування української мови в регіонах шляхом запровадження сучасних технологій і механізмів реалізації державної мовної політики та вдосконалення чинного законодавства;

дістало подальший розвиток:

- обґрунтування необхідності внесення змін до законів України "Про мови" та "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" від 05.11.1992 р в частині статусності міноритарних мов;

- положення про державне регулювання мовних прав національних меншин на регіональному рівні відповідно до Європейської рамкової конвенції про захист національних меншин (Страсбург, 01.02.1995 р.), а саме в частині використання мови національної меншини в органах місцевого самоврядування в місцях її компактного проживання.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки й теоретичні положення дисертаційного дослідження доведено до рівня конкретних рекомендацій для органів державного управління та органів місцевого самоврядування щодо вирішення мовних питань на регіональному рівні.

Результати дослідження (у т. ч. положення про розвиток та реалізацію мовної політики держави через законодавство, адміністративно-правову й управлінську сфери, а також про комплекс повноважень державних інститутів як складової механізмів реалізації мовної політики, про посилення взаємодії влади та етноспільнот) впроваджено Головним управлінням з питань внутрішньої політики, взаємодії з правоохоронними органами, оборонної та мобілізаційної роботи Харківської облдержадміністрації (довідка про впровадження № 05-25 від 14.01.2010 р.).

Сформульоване в дисертації положення про визначення статусу української мови як єдиної державної та як стабілізаційного чинника зміцнення єдності суспільства, ідентифікації громадян в єдиний український народ знайшло практичне втілення в роботі Управління міграційної служби у Харківській області (довідка про впровадження № 17/01-14-1 від 12.01.2010 р.).

Запропоновані в дисертаційній роботі теоретичні та організаційні підходи, висновки й рекомендації можуть також бути корисними для подальших наукових пошуків у галузі науки держаного управління, а також законодавчим, представницьким і виконавчим органам влади при розробці інституційних і нормативно-правових регуляторів мовних відносин. Результати дослідження можна використовувати при виконанні науково-дослідних робіт, викладанні спецкурсів, підготовці навчальних посібників з питань державної мовної політики у вищих навчальних закладах, оскільки вони розширюють знання про вплив мовних відносин на формування інституту державності та суспільне життя, а також для поглиблення співпраці громадських організацій національних меншин та їх лідерів з органами державного управління та органами місцевого самоврядування.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Висновки та рекомендації, в тому числі й ті, що характеризують наукову новизну, одержані здобувачем особисто. У дисертаційному дослідженні не використовувалися матеріали співавторів опублікованих статей.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та практичні висновки дисертації оприлюднено на V - IX міжнародних наукових конгресах "Державне управління та місцеве самоврядування" (м. Харків, 2005-2009 рр.), науково-практичних конференціях "Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації" (м. Одеса, 2006 р.), "Інноваційний розвиток суспільства за умов крос-культурних взаємодій" (м. Суми, 2008-2009 рр.), "Національні інтереси України: компроміс влади, бізнесу та громадянського суспільства" (м. Сімферополь, 2007 р.).

Публікації. Зміст основних положень і результатів дисертаційної роботи викладено у 10 наукових працях, 6 з яких опубліковано у виданнях, включених ВАК України до переліку фахових у галузі науки "Державне управління". Загальний обсяг публікацій становить 3,7 авт. арк.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 206 сторінок, у т. ч. 1 рисунок (на 1 сторінці), 5 додатків (на 6 сторінках). Список використаних джерел нараховує 175 найменувань (на 17 сторінках), у т. ч. 79 - іноземними мовами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається стан її наукової розробки, розкривається зв'язок дослідження з науковими проектами, програмами, темами, формулюються мета та завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, розкриваються наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться відомості про їх апробацію.

У першому розділі - "Теоретичні засади державної мовної політики" - визначається категорійно-поняттєвий апарат дослідження, подається аналіз статусності мови в державі, з'ясовується сутність, засади та функції державної мовної політики. Уточнюються базові дефініції, що використовуються при дослідженні державноуправлінських аспектів функціонування мов; застосуванні державних мов в різних сферах спілкування в країнах-членах ЄС; а також визначається відповідність положень Конституції України сучасним мовним процесам; повнота і дієвість підзаконних актів щодо функціонування української мови; відповідність державних заходів з регулювання мовної політики в Україні міжнародним стандартам.

Доведено, що одним з найвищих виявів самоутвердження нації є державний статус її мови, який законодавчо забезпечує її функціонування в усіх без винятку сферах суспільного життя. Цей статус закріплюється в Основному Законі держави і пов'язується з незалежністю країни, утвердженням її державності та суверенітету. В національній державі ототожнюються поняття держави, нації і мови (М. Сігуан, У.Ф. Маккі). Державною мовою переважно є мова корінного населення країни. У мононаціональних державних утвореннях про цей статус мови навіть не згадується, а в багатонаціональних він є однією з найскладніших суспільно-політичних проблем. Роль державної мови в цих випадках виконує мова народу, найбільшого за своєю чисельністю. 1 січня 1990 р. формально набув чинності Закон України "Про мови в Українській РСР", який утверджує державність української мови, трактуючи її як вирішальний чинник національної самобутності українського народу. Це означає, що держава бере на себе конкретні зобов'язання стосовно забезпечення всебічного розвитку та функціонування української мови. Цей закон прийнято з метою захисту української мови, яка виявилася витісненою на периферію найбільш важливих сфер життя. Декларація про державний суверенітет України (1990 р.) наголошує, що держава забезпечує функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя. У 1996 р. державна українська мова одержала конституційне закріплення, і тим самим державна мовна політика набула легітимного нормативно-правового статусу.

Мовні питання у багатонаціональних державах є частиною національної політики та являють собою сукупність ідеологічних постулатів і практичних дій щодо врегулювання мовних відносин у країні, розвитку мовної системи в певному напрямі. Втручання держави у вирішення мовних питань може мати як конструктивний, так і деструктивний характер, а регулювання мовних відносин - централізованим і нецентралізованим. Види державної мовної політики також розрізняються в залежності від типів мовних ситуацій (спосіб задоволення комунікативних потреб за допомогою однієї або кількох мов): 1) в умовах одномовної держави; 2) в умовах багатомовної держави; 3) за межами держави. У багатомовних регіонах мовні відносини характеризуються такими ознаками, як плюралізм, інтеграція, асиміляція, сегрегація. Відповідно до внутрішнього законодавства та міжнародних зобов'язань, штучна асиміляція й сегрегація в Україні не допускаються. Плюралізм виявляється у прагненні до збереження самобутності національних меншин, що досягається шляхом надання їм свободи у розв'язанні їх власних мовних питань (цей принцип закладений в Європейській хартії регіональних мов або мов меншин 1992 р.). Інтеграція - процес, спрямований на об'єднання різних груп суспільства й надання їм можливості зберегти свої відмінні риси (даний принцип закладений у рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 р.). Плюралізм й інтеграція в мовних питаннях - дві політичні лінії, які можуть проводитися одночасно, якщо державна політика концентрується на консолідації полілінгвального суспільства й стабілізації міжетнічних відносин, забезпеченні рівноправності всіх національних і мовних груп (цей принцип закладений у ст. 24 Конституції України).

Державна мовна політика характеризується протиставленням таких ознак, як її спрямованність, зміст та етнічний принцип. Аналіз мовних процесів в Європі свідчить, що ідеологічне обґрунтування низки ідентифікацій (народ, нація, мова, держава) випливає з теорії мовної єдності нації й держави. Разом з ідеологічним є й практичне обґрунтування: єдине для всієї держави адміністрування вимагає єдиної мови, за якої її завдання спрощується.

Державна мовна політика аналізується в дисертації з точки зору її умовного розподілу на декілька складових: мовне законодавство або визначення відповідної форми, яку повинна мати конкретна мова; реальна політика або відповідна класифікація конкретних мов; політика щодо іноземних мов, яка стосується їх ролі та оволодіння ними поза межами країни або регіону. Також окреслено та охарактеризовано етапи мовної політики: формування її цілей і завдань (розробка державної концепції етнополітики та мовної політики як її складової); підготовка до розв'язання визначеного завдання, тобто підготовка до впровадження обраного оптимального лінгвістичного варіанту, його узаконення (цей етап пов'язаний з так званим мовним плануванням: на державному рівні - ухвалення законів у сфері функціонування мови та приєднання до відповідних міжнародних зобов'язань; на недержавному рівні - прийняття звернень до уряду й опрацювання рекомендацій щодо проведення власних науково-дослідних і культурно-освітніх заходів; рішення влади про збереження, розширення або обмеження сфер використання тієї чи іншої мови); етап імплементації міжнародних зобов'язань, а також норм внутрішнього законодавства на практиці; мовне будівництво - дії, спрямовані на прийняття рекомендацій щодо нововведень у мовних питаннях (рекомендації можуть бути прийняті повністю, частково або зовсім не прийняті. Ступінь прийняття дозволяє оцінювати ефективність і перспективність результатів мовної політики, а також прогнозувати мовний розвиток у тій чи іншій країні, в тому чи іншому регіоні).

Аналіз мовного регулювання в різних державах дозволив класифікувати такі офіційно визнані типи статусу мови: 1) єдина офіційна мова; 2) спільна (співофіційна) офіційна мова; 3) регіональна (співофіційна) офіційна мова населення регіону, яка має статус офіційної в регіоні нарівні з державною мовою; 4) заохочувана мова, яка не має офіційного статусу, але використовується в державних установах (навчальних закладах, місцевих адміністраціях тощо); 5) терпима мова - та, що не заохочується і не забороняється владою, тобто її існування визнається, але офіційно ігнорується; 6) стримувана мова - певною мірою заборонена владою, у кращому разі позбавлена своєї автономії, у гіршому - активно утискується.

На основі аналізу законодавства європейських країн уточнено поняття статусу регіональної мови та визначено її категорії: мови, характерні для населення певного регіону, які можуть цілком або частково використовуватися в одній чи більше державах-членах ЄС; мови, якими спілкується меншість в одній державі, але які є офіційними в іншій країні-члені ЄС; нетериторіальні мови. Поняття регіональних мов і мов меншин не включає діалекти кожної з офіційних мов чи кожної з мов, якою розмовляють іммігрантські громади в країнах-членах ЄС.

Державна мовна політика стосується різноманітних сфер суспільного життя - політики, науки, освіти, засобів масової інформації, а також виробничої діяльності. При цьому одним з основних завдань регулювання державних мовних відносин є ресурсна підтримка спільного засобу комунікації у певній територіальній (державній) одиниці при одночасному забезпеченні умов щодо збереження та розвитку мов усіх народів, які населяють державу. європейський мовне регіональний етнонаціональна

Поширені у світі моделі мовної політики відрізняються одна від одної ступенем ідеологізованості, яка є основою принципів мовної політики, два з яких протистоять один одному: 1) чільність людської особистості та громадянських прав перед інтересами держави та національно-мовної спільноти; 2) чільність колективних і державних інтересів перед інтересами особистості та громадянина. У цьому зв'язку поглибленого наукового дослідження потребують питання формування та реалізації функцій держави щодо мови, зростання ролі держави в регулюванні мовних відносин на регіональному рівні, а також збереження мовного різноманіття.

У другому розділі - "Мовно-політична ситуація в ЄС та Україні" - аналізується законодавство країн-членів ЄС з питань мовної політики, розкриваються завдання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, досліджується нормативно-правове підґрунтя реалізації мовної політики в Україні.

Аналіз сучасного мовного законодавства країн-членів ЄС свідчить, що мови в окремих спільнотах на фоні багатовікової європейської історії етнічного та культурного розвитку відіграють виборну та дискримінуючу ролі. Мовне законодавство є частиною законодавства про національні меншини, яке включає також нормативні акти про освіту, закони про участь етнічних меншин в суспільному житті та управлінні. Крім того, міжнародне та внутрішньодержавне законодавство, яке регулює питання громадянства, проблеми міграції, захисту дітей без громадянства, статусу іноземців, значно розширює законодавчий контекст, що враховує проблеми етнічних меншин. В розділі аналізуються міжнародні та загальноєвропейські мовні законодавчі акти, а також політичні документи, які, завдяки їх практичній значущості, виконують нормативно-правову функцію на міжнародному рівні.

Державна мовна політика не може обійтися без опори на громадську думку щодо використання певної мови, без стимулювання широкого обговорення міжетнічних стосунків. Вона відображає спільну стратегію розвитку мови спілкування, міжетнічних стосунків, у т. ч. й проблеми національних меншин і домінуючих груп населення, а також суспільну обізнаність з питань мультикультуралізму в системі освіти.

Доведено необхідність розрізняти, принаймні, чотири сфери використання мови - в приватній та публічній сферах, у засобах масової інформації та в системі освіти. Жодна з держав не може безпосередньо втручатися у використання мови в приватній сфері. Лише мова публічної сфери може бути предметом обмежень, якщо на те є відповідні підстави. Використання мови у сфері освіти та в засобах масової інформації також може регламентуватися в конкретній ситуації, коли така регламентація є обґрунтованою. За допомогою законодавства, що наділяє окремі мови певними нормативно-правовими функціями, держава впливає на комунікативні процеси в суспільстві, покладаючись не лише на власні правові технології, але й на зарубіжний досвід. Запозичені у такий спосіб концепції і досвід можуть стати ефективним інструментом удосконалення мовного законодавства на внутрішньодержавному рівні. Але мовне законодавство пропонує лише спільні правила і підходи до визначення статусу і вживання мов в суспільстві, що є необхідною передумовою втілення конкретної мовної політики в державі. Як свідчить досвід європейських країн, мовне законодавство є "сліпим" в умовах відсутності цілеспрямованої мовної політики, отже, розробка і впровадження релевантних законів потребує такої мовної політики, на яку можна спиратися.

Певна напруженість мовної ситуації в Україні з її лінгвістичним ландшафтом зумовлена мовною політикою минулих часів, яка запроваджувалась насильницьким шляхом. Тому вдосконалення мовних відносин потребує компенсації лінгвістичних втрат, активного просування української мови державними структурами, її поширення в освітній сфері та ін.

Проблемним в Україні залишається правовий статус концепції мовної політики, який може визначатися як суто політична декларація і стосуватися лише поточних завдань уряду. Мовна політика держави має бути ретельно спланованою, довгостроковою та спиратися на законодавчий документ чи рамковий закон про мову, що покладає на виконавчі органи влади та органи місцевого самоврядування певні зобов'язання. Інша проблема стосується тлумачення мовних законів, а її вирішення регламентується професійними процедурами. Тлумачення та виконання законів є частиною повсякденної діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що повинні захищати й підтримувати право людини на використання не тільки державної мови, але й мов національних меншин, які є домінуючими на даній території (це є частиною захисту прав людини, які тісно пов'язані з мовними, освітніми та політичними правами). Тлумачення мовного законодавства є успішним, якщо цілі законодавства чітко усвідомлюються і належним чином співвідносяться з міжнародними інструментами і принципами захисту прав людини. Досвід запобігання конфліктам, особливо в рамках Організації безпеки і співробітництва в Європі, показує, що законодавчі ініціативи відносно національних меншин і мови повинні випливати з концепції сильної мовної політики, що розвивається державними структурами шляхом діалогу із зацікавленими групами населення. Найчастіше напруженість з приводу мовного законодавства спричиняється однобоким підходом або безкомпромісністю законодавців, які надають перевагу миттєвим вигодам на шкоду довготривалій політиці та широкому суспільному діалогу. Якщо мовне законодавство формується як частина узгодженої в суспільстві державної мовної політики і при цьому враховує міжнародно-правові стандарти, ризик посилення напруженості і насильницьких конфліктів помітно знижується.

Досліджено різні моделі державного регулювання мовних відносин в таких країнах, як Бельгія, Іспанія, Швейцарія, Угорщина та Фінляндія, досвід яких може стати корисним для України. Мовна політика більшості європейських країн здійснюється на основі принципу додатковості, відповідно до якого рішення приймаються на рівні етноспільнот, що забезпечує позитивні результати в розв'язанні проблем мовного спілкування на рівні органів місцевого самоврядування.

З проголошенням незалежності України виявилася низка проблем, пов'язаних із статусом та застосуванням мов у державі. Основні принципи мовних відносин в Україні відповідають меті розбудови правової держави, в якій громадяни реально мали б змогу вільно використовувати рідну мову, що надає можливість утримувати баланс між статусами державної (української) мови та мов національних меншин без надання переваг жодній з них. На сучасному етапі доцільним є розгляд різних концепцій розвитку мовної ситуації в Україні, у тому числі визнання української мови як єдиної державної та права місцевого самоврядування на введення додаткової офіційної мови (чи мов) на певній території, якщо цього бажає значна частина населення.

У третьому розділі - "Напрямки вдосконалення мовної політики України в контексті європейського досвіду" - аналізуються засоби та шляхи вирішення проблеми збереження мов національних меншин в державі, обґрунтовуються методи розширення сфери застосування української мови в регіонах, пропонуються для впровадження адаптовані до українських реалій європейські моделі державного регулювання мовних відносин на регіональному рівні.

Доведено, що наявність в країні декількох офіційних мов суттєво не впливає на підвищення рівня демократичності. У національних державах спостерігається тенденція поєднання мовних проблем з проблемами національної ідентичності, де лінгвістична багатогранність часто є наслідком об'єднання національних меншин на основі своїх мов. Тісний зв'язок між розвитком лінгвістичних теорій та політичною ситуацією свідчить про важливість мовного чинника в протистоянні регіональних національних меншин, але використання мови національної меншини виключно з метою утвердження свого етнічного надбання не є обов'язковим. Місцева мова - це інструмент, за допомогою якого можна зберегти національну меншину в державі-нації, захистити культуру. Мовна ситуація в країнах Європи є суперечною: з одного боку, спостерігається подальше витискування багатьох мов національних меншин на користь єдиної офіційної мови заради полегшення спілкування, а з іншого - збереження згасаючих мов, активізація малих мов і діалектів, що прагнуть до визнання рівних прав з титульними мовами.

Функціонування української мови в усіх сферах публічного життя є гарантією утвердження та збереження ідентичності української нації, політичної та державної єдності України. Одне з ключових завдань мовної політики - запобігти лінгвістичній сегрегації, домінуванню російської мови в окремих регіонах і виникненні соціолінгвістичного "розлому". Розширення сфери вживання української мови залежить також від формування її суспільного образу та піднесення її престижу, що значною мірою залежить від української еліти.

Принципово важливим є право і зобов'язання держави регулювати сферу офіційного та суспільного функціонування мови, яка не повинна втручатися в приватне користування мовою. Тому доцільним є створення в Україні державного органу, який би відповідав за мовну політику і був підконтрольним громадськості, взаємодіяв з органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Державна мовна політика має орієнтуватися на забезпечення права чи задоволення потреб громадян щодо використання рідної мови в публічній практиці, розглядаючи це як гуманне ставлення до людини, міру якого вона може вибирати на свій розсуд, а не як обов'язок, що випливає з гарантованого права.

Держава мусить гарантувати, що одномовний режим країни не означає ігнорування мовних прав національних меншин. Задля цього вона має, з одного боку, запровадити обов'язкову атестацію працівників органів місцевого самоврядування щодо володіння державною та відповідною мовою національної меншини, а з іншого - чітко окреслити в законах мовні права громадян і забезпечити реальну можливість їх судового захисту. Суттєвої децентралізації потребує регулювання мовних відносин, що забезпечило б можливість регіональним органам влади самим вирішувати повсякденні питання відповідно до преференцій більшості й забезпечувати права меншості не лише судовим захистом й ресурсну підтримку з центрального бюджету групових мовних потреб відповідних меншин. Мовне законодавство має передбачити механізми задоволення тих потреб, на порушення яких члени мовних груп скаржаться найчастіше. Важливо популяризувати нову мовну політику як компроміс між різними групами населення в ім'я національної єдності, а не як поступку одних сил тискові інших, що спонукав би цих останніх до ескалації своїх вимог.

ВИСНОВКИ

Результати дисертаційного дослідження в сукупності вирішують наукове завдання стосовно узагальнення й обґрунтування теоретичних підходів до вдосконалення державної мовної політики в Україні та адаптації досвіду країн-членів ЄС до вітчизняних умов України й дозволяють сформулювати такі положення, висновки та рекомендації:

1. Наявність у країні декількох офіційних мов, які приймаються на рівні місцевого самоврядування, особливо територіально розділених, часто не сприяє покращанню міжнаціонального спілкування (Бельгія, Іспанія). Країни класичної західної демократії відрізнялися жорсткістю заходів щодо впровадження єдиної державної мови (Франція, Велика Британія та ін.). Європейські держави мають загальну тенденцію пов'язувати мовні проблеми з питанням національної ідентичності, що відображається в конституції. Дебати, які мали місце в різних країнах при підписанні Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, показали значні розбіжності в розумінні відносин між державною мовою та мовами меншин. В ЄС національна держава вважається основним інститутом, який формує політику щодо національних меншин та їх мов і гарантує їм визнання й підтримку. Співвіднесеність між національною ідентичністю і національною мовою - важлива ознака політики європейських держав, яка закріплена конституційно. Отже, держава має право і зобов'язана регулювати сферу офіційного та суспільного функціонування мови, але не повинна втручатися в приватне користування мовою: вибір мови здійснюється на добровільних засадах. У сфері офіційного та публічного життя, де визначальну роль відіграють принципи соціального контракту, щодо посадовців і публічних осіб можуть легітимно застосовуватися елементи директивного регулювання мовних відносин.

2. Практика застосування положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин в Україні не повністю відповідає її змісту та вимогам (захист мов, яким загрожує зникнення, а не меншин, мови яких розвинуті й не потребують захисту), що потребує розробки законопроекту України про ратифікацію Хартії у новій редакції. Державне регулювання мовних відносин, гарантії мовних прав національних меншин в Україні мають здійснюватися згідно з Європейською рамковою конвенцією та забезпечувати державний захист мов, яким загрожує зникнення, відповідно до Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, а не підтримувати регіоналізацію мов окремих етноспільнот, що суперечить Конституції України.

3. Розробка теоретичної бази дослідження розвитку етномовної сфери в Україні здійснюється за трьома напрямками - державне управління соціально-економічними процесами, державне регулювання сфери етнонаціональних відносин, державна мовна політика, що уможливлює з'ясування сутності національної ідеї як системоутворюючого чинника державотворення, визначення ролі рідної мови у формуванні української політичної нації та громадянського суспільства, становленні правової демократичної держави-нації.

4. Доведено, що державна мовна політика може вважатись пріоритетним стратегічним напрямом діяльності управлінських структур і корегуватися на центральному та регіональному рівнях державного управління як засіб розвитку державності, формування національної самоідентифікації та соціально активної особистості.

5. Визначення статусу української мови як єдиної державної є стабілізаційним чинником у зміцненні українського суспільства, ідентифікації громадян як єдиного Українського народу, а також запорукою суверенітету та безпеки держави. Ідея конституційного закріплення в Україні двомовності на сучасному етапі позбавлена емерджентності й потенційно здатна створити суспільну напруженість. Державна мова є важливим атрибутом державності, а не тільки культурологічним чи етнокультурним явищем, і піднесення її авторитету у справі державотворення пов'язано з формуванням національно свідомої еліти.

6. Державна мовна політика має розвиватися та впроваджуватись через законодавство, сферу управління та соціальну практику. Механізми її імплементації являють собою комплекс дій з реалізації державних повноважень та адміністративних методів керівництва, забезпечення взаємодії влади з етноспільнотами, залучення відповідних ресурсів керованої й керівної систем. З огляду на стратегічний напрям інтеграції України до ЄС мовне законодавство повинно формуватися як частина узгодженої в суспільстві та чіткої мовної політики держави з урахуванням європейських правових стандартів.

7. Доведено доцільність реалізації мовної політики в Україні на засадах принципу додатковості, відповідно до якого рішення про двомовність на певних територіях приймаються на рівні етноспільнот. Цей принцип проголошує толерантність розв'язання мовних проблем на регіональному рівні та потребує свого законодавчого закріплення.

8. На сучасному етапі розбудови української державності вбачається за необхідне прискорити розгляд й ухвалення нової редакції закону України "Про мови", а також законопроектів "Про розвиток і застосування мов в Україні" (з урахуванням вимог Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, яка потребує повторної ратифікації Верховною Радою України з необхідними гарантіями прав державної мови); "Про освіту національних меншин України" та ін. У новому законі про мови доцільно чітко визначити поняття державної мови, ввести поняття додаткової офіційної мови та визначити порядок одночасного функціонування двох чи більше мов національних меншин, виходячи з принципів толерантності, взаємоповаги та взаєморозуміння, а також необхідності розв'язання суперечностей між різними частинами закону про мови та різними нормативними актами.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Сергєєва О.Ю. Регіональний інвайронменталізм як фактор сталого розвитку територіальних громад / О.Ю. Сергєєва // Сталий розвиток територіальної громади: управлінський аспект: [монографія]/ [Куц, В.В. Мамонова, О.К. Чаплигін та ін.]; за заг. ред. Ю.О. Куца, В.В. Мамонової]. - Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ "Магістр", 2008. - С. 46-48.

2. Сергєєва О.Ю. Мовна політика Європейського Союзу на сучасному етапі / О.Ю. Сергєєва // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. пр. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ "Магістр", 2005. - № 2 (25). - Ч. ІІ. - С. 74-80.

3. Сергєєва О.Ю. Мова як важливий чинник у посиленні ролі національних меншин / О.Ю. Сергєєва // Держава та регіони. - 2006. - № 3. - С. 169-174. (Серія: Державне управління).

4. Сергєєва О.Ю. Мовна позиція та роль громади в її формуванні / О.Ю. Сергєєва // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. пр. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ "Магістр", 2007. - № 2 (32). - С. 367-373.

5. Сергєєва О.Ю. Конституційно-правові засади регулювання мовних відносин в Україні (1991-2006 рр.) / О.Ю. Сергєєва // Державне будівництво: електронне наукове фахове видання. - 2007. - № 1. - Ч. 1. - Режим доступу до журн.: http://www.nbuv.ua/e-book/db/2007-1-1/doc/4/07.pdf.

6. Сергєєва О.Ю. Статус мови в країнах Європи та в Україні: порівняльний аналіз / О.Ю. Сергєєва // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. пр. - Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2007. - Вип. 3 (31). - С. 52-58.

7. Cергєєва О.Ю. Історія розвитку державного регулювання мовних відносин у Франції / О.Ю. Сергєєва // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. пр. - Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2009. - Вип. 4 (40). - С. 60-62.

8. Сергєєва О.Ю. Місце мови у соціумі та її роль у сприйнятті інформації слухачами / О.Ю. Сергєєва // Інноваційний розвиток суспільства за умов крос-культурних взаємодій: матеріали міжнар. наук. конф., м. Суми, 20-21 лютого 2008 р.: [у 6 ч.]/ Сумська ОДА, Сумський обл. ін-т післядиплом. пед. освіти, Нац. ун-т Києво-Могилянська акад. (каф. політології) [та ін.]. - Суми: РВВ СОІППО, 2008. - С. 147-149.

9. Сергєєва О.Ю. Мова: крихка спадщина та значення Європейської Хартії про регіональні мови меншин в її збереженні / О.Ю. Сергєєва // Державне управління та місцеве самоврядування: тези VII міжнар. наук. конгресу, м. Харків, 27-28 березня 2008 р. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ "Магістр", 2008. - С. 113-114.

10. Сергєєва О.Ю. Роль громади в формуванні мовної позиції / О.Ю. Сергєєва // Процес управління суспільним розвитком: виклики, реформи, досягнення: матеріали II міжнар. наук. -практ. конф., м. Суми, 28-30 травня 2009 р. - Суми: Сумський обл. ін-т післядиплом. пед. освіти, 2009. - С. 111-112.

АНОТАЦІЯ

Сергєєва О.Ю. Державна мовна політика в Україні: європейський контекст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01 - теорія та історія державного управління. - Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. - Харків, 2011.

У дисертації досліджено шляхи підвищення ефективності державного регулювання мовних відносин через розробку та впровадження нових теоретичних підходів до здійснення регіональної мовної політики. Обґрунтовано шляхи впровадження європейського досвіду вирішення мовних питань на регіональному рівні в Україні, зокрема дотримання принципу додатковості, відповідно до якого рішення приймаються на базовому рівні діяльності етноспільнот - на рівні місцевого самоврядування в рамках чинного законодавства.

Удосконалено існуючі підходи до утвердження української мови на державному та регіональному рівнях як до інституту державності, визначення напрямків розвитку технологій реалізації державної мовної політики через законодавство, адміністративно-правову й управлінську сфери та впровадження їх на регіональному рівні, концептуальні засади взаємодії влади з етноспільнотами, відповідних ресурсів і компонентів керованої й керівної систем та їх ефективність у виконанні державних повноважень і адміністративних методів керівництва.

Встановлено, що практика застосування положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин та в Україні не відповідає її змісту, що потребує прийняття нової редакції Закону України "Про ратифікацію Хартії" та імплементації положення про державне регулювання мовної політики щодо забезпечення мовних прав національних меншин на регіональному рівні у відповідності з Європейською рамковою конвенцією про захист національних меншин, визначення шляхів забезпечення державного захисту будь-яких мов відповідно до Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, а не регіоналізації мови окремої етноспільноти.

Ключові слова: теорія та історія державного управління, державна мовна політика, національна меншина, українська мова, мовне законодавство, мова, державне регулювання мовних відносин, європейський досвід.

АННОТАЦИЯ

Сергеева Е.Ю. Государственная языковая политика в Украине: европейский контекст. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата наук по государственному управлению по специальности 25.00.01 - теория и история государственного управления. - Харьковский региональный институт государственного управления Национальной академии государственного управления при Президенте Украины. - Харьков, 2011.

В диссертации исследованы пути повышения эффективности государственного регулирования языковых отношений за счет разработки и внедрения новых теоретических подходов к осуществлению региональной языковой политики. Диссертация направлена на решение важного для науки государственного управления задания - внедрение европейских стандартов в государственном регулировании языковых отношений и использование новых теоретических подходов к осуществлению языковой политики.

Обоснованы пути внедрения европейского опыта решения языковых вопросов на региональном уровне в Украине, в частности принципа дополнительности, согласно которому решения принимаются на базовом уровне етногрупп - на уровне местного самоуправления в рамках действующего законодательства. Такой принцип предусматривает компромисс, касающийся некоторых отличий в языковых режимах разных территорий, не разделяя при этом Украину на две разноязыкие части. Предлагается использовать в Украине комбинацию испанской и финляндской моделей регулирования языковых отношений, которая предполагает наличие единого государственного языка, обязательного для употребления в государственных организациях и изучения в образовательных заведениях на всей территории государства. Однако в местах компактного проживания населения, преимущественно говорящего на русском (или ином языке национальных меньшинств), этот язык должен иметь статус официального и употребляться в государственных организациях и образовательных заведениях наряду с украинским. Критерием для определения таких мест в Украине предлагается 75-процентный "порог" количества жителей, которые называют этот язык родным во время переписи населения, идентифицируя себя таким образом с этим языком и поддерживая его социальное функционирование. Такая модель является компромиссом между желаниями членов разных языковых групп и её может поддержать большинство населения почти всех регионов Украины.

Усовершенствованы существующие подходы к утверждению украинского языка на государственном и региональном уровнях как института государственности, а не только как культурологического или этнокультурного явления, за счёт повышения авторитета украинского языка и формирования национально сознательной элиты. Также предлагаются методы развития технологий реализации государственной языковой политики через законодательство, административно-правовую и управленческую сферы и внедрения их на региональном уровне: создание государственного органа, ответственного за ведение языковой политики и подконтрольного общественности, введение благоприятного налогового механизма для украиноязычной печатной продукции, создание системы таможенной защиты и т.д. Усовершенствованы теоретические подходы к адаптации европейского опыта решения языковых проблем через взаимодействие органов управления с этносообществами методами ресурсного обеспечения.

Получило дальнейшее развитие обоснование несоответствия содержания Европейской хартии региональных языков или языков меньшинств и практики ее применения в Украине с ее требованиями и необходимость новой редакции Закона Украины о ратификации Хартии, положение о государственном регулировании языковой политики по обеспечению языковых прав национальных меньшинств на региональном уровне в соответствии с Европейской Рамочной конвенцией о защите национальных меньшинств, пути обеспечения государственной защиты языков национальных меньшинств согласно Европейской хартии региональных языков или языков меньшинств, а не регионализации языка отдельной этногруппы.

Ключевые слова: теория и история государственного управления, государственная языковая политика, национальное меньшинство, украинский язык, языковое законодательство, язык, государственное регулирование языковых отношений, европейский опыт.

ANNOTATION

Sergeуeva O.Yu. National language policy in Ukraine: the European context. - Manuscript.

Dissertation for getting a scientific degree of Candidate of Science in Public Administration following the specialty 25.00.01 - theory and history of public administration. - Kharkiv Regional Institute of Public Administration of National Academy of Public Administration of Ukraine attached to the Office of the President of Ukraine. - Kharkiv, 2011.

The dissertation explores the ways of improving state regulation effectiveness of language relations by developing and introducing new theoretical approaches to regional language policy implementation.

The ways of European experience introduction of language issues resolving at the regional level in Ukraine, including the implementation of the principle of subsidiarity, whereby decisions are made at a basic level of ethnic minorities - at the level of the local government within the current legislation, are grounded.