Державне регулювання розвитку територіальних промислових комплексів з урахуванням економічної безпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Академія муніципального управління

УДК 351.824.1

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Державне регулювання розвитку територіальних промислових комплексів з урахуванням економічної безпеки

25.00.02 - механізми державного управління

Сторчеус Олег Миколайович

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України (м. Київ).

Науковий керівник:

доктор наук з державного управління, доцент, Заслужений юрист України БЕСЧАСТНИЙ Віктор Миколайович, Донецький юридичний інститут Міністерства внутрішніх справ України, начальник.

Офіційні опоненти:

доктор наук з державного управління, доцент, Заслужений економіст України КОНДРАШОВ Олександр Миколайович, Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва, начальник;

кандидат наук з державного управління, доцент, Заслужений працівник промисловості України ГОРНИК Володимир Гнатович, Міністерство промислової політики України, директор Департаменту.

Науковий керівник:

доктор наук з державного управління, доцент, Заслужений юрист України БЕСЧАСТНИЙ Віктор Миколайович, Донецький юридичний інститут Міністерства внутрішніх справ України, начальник.

Офіційні опоненти: промисловий стратегія економічний

доктор наук з державного управління, доцент, Заслужений економіст України КОНДРАШОВ Олександр Миколайович, Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва, начальник;

кандидат наук з державного управління, доцент, Заслужений працівник промисловості України ГОРНИК Володимир Гнатович, Міністерство промислової політики України, директор Департаменту.

Захист відбудеться 27 жовтня 2011 р. о 14 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.129.01 в Академії муніципального управління за адресою: 01042, Київ, вул. Івана Кудрі, 33, к. 220.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Академії муніципального управління (01042, Київ, вул. Івана Кудрі, 33).

Автореферат розісланий 25 вересня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.П. Піддубна

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дисертації. В умовах поглиблення децентралізації державного управління висока ефективність функціонування регіональної ланки управління стає головною передумовою прискорення трансформаційних перетворень в країні та зростання рівня життя населення. Зорієнтованість регіонального розвитку України на підвищення конкурентоспроможності виробничої сфери вимагає продукування нових підходів до державного регулювання промисловості, як однієї з ланок реального сектору економіки. У зв'язку з цим завдання удосконалення державного регулювання розвитку територіальних промислових комплексів з урахуванням економічної безпеки України і розроблення відповідних механізмів набуває особливої актуальності.

Методології здійснення державного управління як суспільного явища та складного процесу, в тому числі щодо розвитку регіональних соціально-економічних систем різних рівнів, присвятили свої праці О.Ю. Амосов, В.Д. Бакуменко, В.М. Бесчастний, С.О. Біла, А.О. Дєгтяр, В.Ю. Керецман, В.М. КнязєвВ.В. Мамонова, Н.Р. Нижник, О.Ю. Оболенський, Г.С. Одінцова, С.Є. Саханенко, В.В. Токовенко, В.В. Тертичка, В.В. Цвєтков, Ю.П. Шаров та інші відомі вчені.

Вагомий внесок у формування уявлення про підходи до управління регіонами країни, регіональний розвиток, засади розробки та здійснення регіональної промислової політики зробили О.І. Амоша, Г.В. Балабанов, П.Т. Бубенко, З.С. Варналій, З.В. Герасимчук, А.П. Голіков, В.Г. Горник, М.І. Долішній, , О.М. Кондрашов, О.Б. Коротич, А.Г. Мазур, С.А. Мельник, В.І. Нудельман, Н.В. Павліха, В.І. Павлов, В.А. Поповкін, С.А. Романюк, Д.М. Стеченко, Г.Ф. Столбов, В.М. Ходачек, М.Г. Чумаченко, Б.М. Штульберг та інші.

Дослідженню й розвитку загальної теорії та практики формування і функціонування механізмів державного регулювання економічної безпеки відводилось значне місце в працях багатьох відомих українських та зарубіжних учених, зокрема: В.М. Геєця, В.А. Ільяшенко, О.Ф. Новікової, В.Л. Пілюшенко, О.С. Поважного, В.Т. Шлемко. Значним внеском у розвиток науки державного регулювання й забезпечення безпеки є праці сучасних українських учених: В.Ю. Богдановича, О.С. Власюка, В.О. Косевцова, В.А. Ліпкана, Г.П. Ситника та ін. В той же час розглянуто тільки окремі аспекти теорії забезпечення національної безпеки без урахування особливостей регулювання розвитку безпеки регіонів.

Варто визнати, що не всі проблеми державного регулювання розвитку територіальних промислових комплексів з урахуванням економічної безпеки вивчені достатньо. Так, зокрема, потребують уточнення принципи та зміст регіональної промислової політики розвитку територіальних промислових комплексів. Існує необхідність удосконалення структурних елементів територіальних промислових комплексів і системи регулювання їх взаємодії. На даний час потребує розробки стратегія розвитку промислових комплексів регіону з урахуванням забезпечення економічної безпеки.

Все це зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки були отримані у межах наукових тем відділу інвестиційної політики та розвитку місцевого самоврядування Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України „Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні” (номер державної реєстрації 0107U0004762). У виконанні науково-дослідних робіт участь автора полягає в удосконаленні механізмів державного регулювання розвитку територіальних промислових комплексів з урахуванням економічної безпеки.

Мета та задачі дослідження. Мета дослідження полягає в розробці та обґрунтуванні теоретичних, методологічних та організаційних засад державного регулювання розвитку територіальних промислових комплексів з урахуванням економічної безпеки.

Реалізація мети дослідження зумовила необхідність визначення та розв'язання наступних завдань:

на підставі огляду наукових джерел узагальнити принципи промислової політики щодо розвитку територіальних промислових комплексів;

визначити основні концепти формування нової промислової стратегії на регіональному рівні;

обґрунтувати парадигму державного регулювання розвитку територіальних промислових комплексів з урахуванням економічної безпеки;

розвинути підхід до формування організаційної взаємодії у системі державного регулювання розвитку територіальних промислових комплексів з урахуванням економічної безпеки;

удосконалити механізм державного регулювання розвитку територіальних промислових комплексів;

проаналізувати ресурси і чинники розвитку промислових комплексів на регіональному рівні та розробити підхід до оцінювання рівня використання стратегічного потенціалу цих комплексів із метою застосування їх у системі державного управління;

розробити практичні рекомендації органам державної влади щодо регулювання розвитку територіальних промислових комплексів з урахуванням економічної безпеки.

Об`єктом дослідження є розвиток територіальних промислових комплексів.

Предметом дослідження є державне регулювання розвитку територіальних промислових комплексів з урахуванням економічної безпеки.

Методи дослідження. Дослідження теоретичних і методичних положень дисертаційної роботи ґрунтуються на загальнонаукових принципах проведення комплексних досліджень, роботах провідних вітчизняних і зарубіжних вчених з питань державного управління територіальними промисловими комплексами, формування економічної безпеки промислових комплексів територій.

Дослідження спиралося на системний підхід щодо формування, функціонування і розвитку територіальних промислових комплексів. У роботі використано: історичний та логічний методи - для дослідження еволюції проблеми, місця і ролі розвитку територіальних промислових комплексів в регіональній промисловій політиці; абстрактнo-лoгічний - для теоретичного узагальнення й формування висновків; eкoнoмікo-статистичний - для аналізу сучасного стану і тенденцій розвитку територіальних промислових комплексів в системі економічної безпеки; методи аналізу і синтезу, рoзрахункoвo-кoнструктивний і графічний методи - для розробки основних напрямів удосконалення державного регулювання територіальних промислових комплексів в умовах забезпечення економічної безпеки.

Інформаційну базу дисертаційного дослідження становлять вітчизняні та зарубіжні публікації, законодавчі й нормативні акти з питань державного управління, офіційні статистичні й аналітичні дані, результати власних досліджень.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у комплексній розробці на підставі аналізу існуючих управлінських концепцій нових науково-методичних засад становлення та розвитку територіальних промислових комплексів з урахуванням економічної безпеки через призму сучасної державної політики.

Вперше:

- обґрунтовано парадигму державного регулювання розвитку територіальних промислових комплексів з урахуванням економічної безпеки шляхом виділення на її базовому рівні шістьох основних взаємопов'язаних сфер, а саме: виробничо-економічної (галузеві і регіональні комплекси матеріального виробництва); фінансово-економічної (забезпечення фінансових зв'язків галузей території на основі бюджету регіону); соціально-демографічної (комплекси усіх галузей відтворення духовно-культурного розвитку населення території); регіональної (інфраструктурні комплекси, що забезпечують життєдіяльність території); природно-екологічної (де комплекси зайняті рішеннями проблем раціонального природокористування); адміністративно-правової і політичної (комплекси функціонування державних і регіональних органів влади і контролю в регіоні) та на концепціях господарсько-промислового комплексу як квазідержави, квазігалузі, квазікорпорації, регіонального квазіринку, квазісоціуму;

удосконалено:

- систему принципів промислової політики на рівні регіонів шляхом доповнення її принципами: орієнтації на задоволення потреб вітчизняного бізнесу; підтримки його активного зростання; активної, стимулюючої державної політики відносно кожного виду промислового бізнесу; коректного визначення критеріїв відбору проектів, що потребують державної підтримки (вони мають бути гранично жорсткими, прозорими, незалежними від власних інтересів чиновників);

- концептуальні основи формування нової промислової стратегії на рівні окремих територій шляхом наповнення їх такими напрямами як: орієнтація на інноваційну модель розвитку; підвищення конкурентоспроможності промисловості; стимулювання експортного виробництва; проведення ефективної інвестиційної політики;

- механізм державного регулювання розвитку територіальних промислових комплексів шляхом інтегрування в нього механізмів формування економічної безпеки (виявлення сукупності структурних елементів системи безпеки; визначення їхнього місця в системах національної безпеки, державного та регіонального управління; управління економічною безпекою; оцінка стану й можливостей державної та регіональної систем регулювання щодо забезпечення безпеки територіальних промислових комплексів) та реалізації економічної безпеки (формування комплексу організаційно-управлінських заходів щодо створення умов реалізації основних положень Стратегії національної безпеки у галузі промисловості; розробка напрямів удосконалення законодавчої, нормативно-правової бази щодо забезпечення економічної безпеки, запровадження науково обґрунтованої системи оцінювання та виміру економічної безпеки; формування ефективної державної та регіональної політики щодо скасування загроз національній безпеці, створення в регіонах механізмів саморегуляції щодо досягнення економічної безпеки);

дістали подальшого розвитку:

- підхід до формування організаційної взаємодії у системі державного регулювання розвитку територіальних промислових комплексів з урахуванням економічної безпеки шляхом розробки моделі взаємодії органів влади, бізнесу і громадянського суспільства на територіальному рівні на основі реалізації соціально-економічних інтересів; розвитку партнерських стосунків в системі технологічної, галузевої, регіональної і міжрегіональної кооперації та розвитку інтеграційних процесів;

- підхід до оцінювання рівня використання стратегічного потенціалу регіонального промислового комплексу з метою застосування його у системі державного управління, що базуються на аналітичному інструментарії декомпозиції стратегічного потенціалу за основними блоками: продуктовим (характеризує напрями діяльності регіонального промислового комплексу і їх результати у вигляді продуктів і послуг); функціональним (включає функції безпосередньо виробничого призначення і транзакційну діяльність суб'єктів регіонального промислового комплексу); ресурсним (характеризує систему якісних і кількісних показників стану матеріально-технічних, фінансових, інформаційних і трудових ресурсів економічного комплексу регіону); організаційним (охоплює характеристики організаційної структури, організаційної культури і показників технології процесів за усіма функціями і промисловими проектами); управлінським (базується на результатах комплексного аналізу процесів, функцій та стилю управління).

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані для удосконалення державного регулювання розвитком територіальних промислових комплексів з урахуванням економічної безпеки.

Результати досліджень щодо удосконалення регіональної політики використані при вдосконаленні нормативно-правої бази у сфері промисловості Комітетом Верховної Ради України з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики (довідка про впровадження від 31.06.2011 р. № 01-12/10-45).

Практичні розробки щодо реалізації концепції формування нової промислової стратегії на рівні окремих територій використані при удосконаленні державної промислової політики Міністерством промислової політики України (довідка про впровадження від 02.09.2011 р. № 01/4-3-563).

Запропоновані в дисертаційній роботі теоретичні положення використані в навчальному процесі Академії муніципального управління при викладанні дисциплін: “Державне регулювання економіки”, “Менеджмент у державному та муніципальному управлінні” (довідка № 585 від 23.02.2011 р.).

Особистий внесок здобувача. Теоретичні обґрунтування, практичні рекомендації, висновки та пропозиції, які отримані в ході проведення досліджень, розроблено здобувачем самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації пройшли апробацію на міжнародних наукових і науково-практичних конференціях, серед яких „Аспекти стабільного розвитку економіки в умовах ринкових відносин” (м. Умань, 2010 р.); „Антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку” (м. Київ, 2010 р.); „Економічна безпека України і виклики сьогодення” (м. Київ, 2010 р.); „Ринкова трансформація економіки: стан, проблеми, перспективи” (м. Харків, 2010 р.); „Методологія та практика менеджменту на порозі ХХІ століття: загальнодержавні, галузеві та регіональні аспекти” (м. Полтава, 2010 р.); „Стратегія розвитку фінансово-економічних та соціальних відносин : регіональний аспект” (м. Харків, 2010 р.).

Публікації. Основні ідеї та результати дослідження викладено у 11 наукових працях, загальним обсягом 4,2 обл.вид.арк., з них 5 статей у наукових фахових виданнях з державного управління та 6 тез доповідей на наукових конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Її викладено на 198 сторінках, з яких 13 рисунків на 10 сторінках та 16 таблиць на 12 сторінках. Список використаних джерел містить 205 найменувань на 22 сторінках.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано сутність і стан проблеми, що вирішується, актуальність теми дисертаційного дослідження, її зв'язок з науковими програмами; визначено мету, основні завдання дослідження, наукову новизну, встановлено об'єкт, предмет і методи дослідження, сформульовано практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі - «Теоретико-методологічні основи державного регулювання розвитку територіальних промислових комплексів» - проведено дослідження розвитку територіальних промислових комплексів з урахуванням формування регіональної промислової політики, узагальнено принципи регіональної промислової політики розвитку територіальних промислових комплексів та засади стратегій їх розвитку, визначено структурні складові територіальних промислових комплексів і система регулювання їх взаємодією.

В процесі теоретичних досліджень визначено, що національний характер промислової політики на регіональному рівні повинен будуватися на основі тісної взаємодії органів влади, представників бізнес-співтовариства і експертного співтовариства.

Доведено, що на рівні регіонів необхідно спиратися на три головні принципи промислової політики: по-перше, відштовхуватися не від чиновницьких пристрастей або від успішних галузей за кордоном, а від потреб вітчизняного бізнесу, допомагаючи йому активніше рости; по-друге, активна, стимулююча державна політика відносно одних видів бізнесу не повинна здійснюватися за рахунок інших; по-третє, принципово важливим є коректне визначення критеріїв відбору підтримуваних проектів (вони мають бути прозорими, незалежними від власних інтересів).

Встановлено, що основними напрямами формування нової промислової стратегії є орієнтація на інноваційну модель розвитку, підвищення конкурентоспроможності промисловості, стимулювання експортного виробництва та проведення ефективної інвестиційної політики. Така стратегія має на меті створити промисловий комплекс, в якому переважають п'ятий та шостий технологічні уклади, і передбачає створення конкурентоспроможного, високотехнологічного, інтегрованого з наукою та здатного до саморозвитку територіального промислового комплексу, структура якого відповідає ресурсному потенціалу держави, регіону і потребам ринку. Для формування конкурентного промислового комплексу мають бути задіяні механізми переорієнтації виробництва на нові технологічні уклади, модернізацію та переоснащення основних засобів на основі інновацій.

Визначено комплекс параметрів, які характеризують рівень інноваційного розвитку господарства регіону: наукоємність виробництва, якість та конкурентоспроможність продукції, техніко-економічний рівень продукції, оновлення продукції (технології), експортоспроможність продукції.

Особливу уваги необхідно приділяти формуванню та розвитку інтелектуального капіталу в сукупності промислового розвитку. Для оцінки складових інтелектуального капіталу пропонується використовувати наступні показники: людський капітал (склад людських ресурсів організації і управління ними; міра задоволеності персоналу; продажі з розрахунку на кожного зайнятого; додана вартість з розрахунку на кожного зайнятого; витрати на навчання з розрахунку на одного зайнятого; кількість робочих днів, витрачених протягом року на підвищення кваліфікації працівників; плинність кадрів), споживчий капітал (склад клієнтів, способи взаємодії з клієнтами і міра задоволення їх потреб; прибуток з розрахунку на клієнта; клієнти, що формують імідж організації; кількість клієнтів, їх «вікова структура» (як довго вони є клієнтами організації); повторюваність замовлень), організаційний капітал (застосування інформаційних систем; ефективність адміністративних систем і організаційних структур; інвестиції в нові філії і в нові методи управління; інвестиції в НДР; інвестиції в інформаційні системи, технології; стабільність організації; частка експорту високотехнологічної продукції).

Запропоновано при розгляді парадигми промислового комплексу з позиції компонентів функціональної структури (рис. 1) виділити шість основних взаємозв'язаних сфер.

Виробничо-економічна сфера	Фінансово-економічна сфера
Сфера регіонального господарства	Виробничі комплекси	Фінансово-кредитні комплекси	Соціально-демографічна сфера
	Інфраструктурні комплекси життєзабезпечення	Мета розвитку - забезпечення якості життя населення	Соціальні комплекси життєзабезпечення
	Екологічні комплекси охорони довкілля	Адміністративні та політичні комплекси
Природно-екологічна сфера	Адміністративно-правова і політична сфера

Рис. 1. Склад територіального промислового комплексу з позиції компонентів функціональної структури

Серед них визначено наступні: виробничо-економічна сфера (включає галузеві і регіональні комплекси матеріального виробництва); фінансово-економічна сфера (що забезпечує фінансові зв'язки галузей території на основі бюджету регіону); соціально-демографічна сфера (комплекси усіх галузей відтворення духовно-культурного розвитку населення території); сфера регіонального господарства (інфраструктурні комплекси, що забезпечують життєдіяльність території); природно-екологічна сфера (де комплекси зайняті рішеннями проблем раціонального природокористування); адміністративно-правова і політична сфера (що включає комплекси функціонування державних і регіональних органів влади і контролю в регіоні).

У змістовному плані парадигма господарсько-промислового комплексу в територіальному розрізі базується на п'яти концепціях: господарсько-промисловий комплекс - як квазідержава, як квазігалузь, як квазікорпорація, як регіональний квазіринок, як квазісоціум.

Організаційна взаємодія із забезпечення життєдіяльності регіональних господарських комплексів реалізується шляхом розробки моделі політики взаємодії на територіальному рівні, яка включає взаємодію органів влади, бізнесу і громадянського суспільства на основі реалізації соціально-економічних інтересів шляхом розвитку партнерських стосунків в системі технологічної, галузевої, регіональної і міжрегіональної кооперації і розвитку інтеграційних процесів.

У другому розділі - «Аналіз державного регулювання територіальних промислових комплексів в системі економічної безпеки» - проведено аналіз формування економічної безпеки в стратегії соціально-економічного розвитку регіону, механізмів формування економічної безпеки розвитку промислових комплексів територій, ресурсів та чинників розвитку промислових комплексів на регіональному рівні.

Визначено, що економічну безпеку територіальних комплексів слід розглядати як стан захищеності життєво важливих економічних інтересів особи, населення, територіального співтовариства і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз.

Запропоновано виокремити такі типи стратегій забезпечення економічної безпеки, як: недопущення переростання факторів дестабілізації в загрозу безпеки, припинення дії вже існуючих загроз; зусилля, спрямовані на відновлення безпечного стану об'єкту, тобто на компенсацію збитку, що наноситься якою-небудь загрозою. При виборі типу стратегії перевага має бути віддана стратегії першого або другого типу.

Прагнення до реалізації ефективного регулювання економічних процесів в Україні та забезпечення економічної безпеки зумовлюють здійснення послідовної, чітко структурованої діяльності органів державної влади й місцевого самоврядування, визначають високу потребу вдосконаленні та практичному впровадженні механізмів регулювання економічної безпеки.

Доведено, що механізми державного регулювання економічної безпеки регіонів об'єднують систему послідовних етапів, взаємопов'язаних структурних елементів, що взаємодіють, які визначають порядок, особливості, методи та інструменти цілеспрямованого інноваційного впливу органів державної влади й місцевого самоврядування (суб'єктів управління) на соціально-економічні процеси на рівні країни та регіонів (об'єкти управління) з метою перешкоджання виникненню, послаблення або подолання загроз економічній безпеці.

З'ясовано, що механізм державного регулювання економічної безпеки регіонів включає механізм формування та механізм реалізації економічної безпеки. Механізм формування економічної безпеки передбачає виявлення сукупності структурних елементів системи безпеки (інтересів, загроз безпеці та їх причин); визначення їхнього місця в системах національної безпеки, державного та регіонального управління; створення теоретичних засад управління економічною безпекою; оцінку стану й можливостей державного та регіонального регулювання щодо забезпечення її безпеки.

Проведений в дисертації аналіз дозволив виявити основні види внутрішніх (корупція у державних органах влади, наявність безробіття, глибоке розшарування населення, низькі темпи розвитку регіонів, високий рівень і масштабність кримінального тиску на малий і середній бізнес, швидке поширення наркоманії, алкоголізму, помилки і прорахунки в зовнішньоекономічній політиці, культ бюджетного утриманства, помилки у формуванні регіональної економічної політики) та зовнішніх (виклики глобалізації, проникнення міжнародного тероризму, контрабандне постачання, приплив робочої сили, хаотичні зміни в митній політиці) загроз розвитку регіональних промислових комплексів.

Доведено, що механізм реалізації економічної безпеки регіонів окреслює процес формування комплексу організаційно-управлінських заходів щодо створення умов реалізації основних положень Стратегії національної безпеки; передбачає розробку напрямів удосконалення концептуальної, законодавчої, нормативно-правової бази щодо забезпечення економічної безпеки, запровадження науково обґрунтованої системи оцінювання та виміру економічної безпеки; формування ефективної державної та регіональної політики щодо скасування загроз національній безпеці, створення в регіонах механізмів саморегуляції досягнення економічної безпеки.

З'ясовано, що для виміру потенціалу промислових комплексів на регіональному рівні потрібне розмежування ресурсів і чинників виробництва та умов їх розвитку.

До основних регіональних чинників відносять: економіко-географічне положення, населення і трудові ресурси, виробничий апарат, інфраструктура, локалізовані природні ресурси - енергетичні, мінерально-сировинні, біологічні, водні, транспортний чинник, науково-технічний потенціал, форми територіальної організації господарства, якість менеджменту, соціальний клімат та ін.

Терміном "ресурси" позначаються поновлювані (сонячна енергія, ліси, сільськогосподарські культури), не поновлювані (корисні копалини - нафта, газ та ін.) ресурси, а також продукція і послуги невиробничого характеру, призначені для особистого споживання.

Комплексний аналіз людських, матеріально-технічних, інституціональних, організаційних, інформаційних і фінансових ресурсів формування і розвитку регіонального промислового комплексу дозволив якнайповніше виявити резерви зростання стратегічного потенціалу, змоделювати процеси їх використання і розробити відповідні механізми впровадження цих моделей в практику управління.

Встановлено, що рівень розвитку кожного з чинників і їх ефективного комбінування у рамках виробничого процесу визначає продуктивність останнього і виражає досягнутий рівень культури людського буття. Усі регіональні чинники в умовах сучасної ринкової економіки набувають форми капіталу і тій його форми, в якій капітал визначає собою економічну організацію сучасного суспільства.

Саме капітальна форма чинників, процесів і продуктів їх взаємодії і породжує різноманітні протиріччя сучасного регіонального господарства. Доведено, що в Україні існує значний незадіяний ресурсний потенціал регіонів і його міжгалузевих комплексів, що відбиває незадовільний стан територіального відтворення у формі людського, технічного, природного, інституціонального, організаційного і інформаційного капіталу.

У третьому розділі - «Удосконалення державного регулювання територіальних промислових комплексів в умовах забезпечення економічної безпеки» - удосконалено методичні підходи до розробки стратегії розвитку промислових комплексів регіону з урахуванням забезпечення економічної безпеки, розроблено практичні рекомендації вдосконалення механізмів соціально-економічної безпеки регіону в умовах реалізації промислової політики.

Визначено, що стратегія реалізації основних напрямів забезпечення економічної безпеки регіонів повинна бути спрямована на формування передумов для трансформації регіональних соціально-економічних систем, а саме:

- реструктуризацію економіки з переважним розвитком, з одного боку, найбільш прибуткових і перспективних на даний період часу галузей, а з іншого - таких, що мають довгострокові економічні переваги в загальній системі територіального поділу праці;

- реанімацію або активізацію власних джерел розвитку;

- формування територіально-виробничих комплексів, які орієнтовані на потреби ринку і швидко реагують на кон'юнктурні зміни;

- розвиток міжрегіональних інфраструктурних систем з гідним представництвом території.

Запропоновано в умовах виробничого спаду і слаборозвиненої ринкової інфраструктури задіяти всі механізми державного регулювання розвитком промислових комплексів регіонів за такими напрямами:

по-перше, держава повинна найактивніше стимулювати підвищення конкурентоспроможності промисловості регіонів. Це передбачає інвестиції в науку й нові технології, професійну підготовку, розвиток комунікацій і інформаційних мереж, підкріплення податковими кредитами та всім комплексом заходів для стимулювання інвестиційно-інноваційної активності. Важливий напрям - державний захист інтелектуальної власності українських товаровиробників (у тому числі у формі субсидування їх витрат на патентування своїх винаходів за кордоном);

по-друге, потрібна активна участь держави в підвищенні якості та вдосконаленні структури сукупного попиту в регіонах. Найважливішими інструментами механізмів державного регулювання повинні стати: конкурсний розподіл замовлень серед підприємств і фірм на виробництво високотехнологічної продукції; установлення твердих (наближених до світових) стандартів при її прийманні; налагодження системи сертифікації виробів; постійний моніторинг технологічних інновацій у розвинутих країнах; патентна політика; надання фінансових і податкових пільг підприємствам, що інвестують у нові технології тощо;

по-третє, пряма державна підтримка конкурентоспроможних секторів регіонів через інвестиції в інфраструктуру, залучення іноземного капіталу, стимулювання найбільш ефективних фірм і підприємств.

Запропоновано технологію програмно-цільового управління економічною безпекою регіону яка здатна гнучко реагувати, на економічні, соціальні і політичні умови як зовнішнього, так і внутрішнього характеру, що постійно змінюються. Якість системи управління економічною безпекою регіону забезпечується ефективністю ухвалення управлінських рішень, що враховують систему взаємних економічних інтересів господарюючих суб'єктів і регіональних органів управління. Встановлено, що до дій із забезпечення економічної безпеки регіону потрібно віднести виявлення, класифікацію факторів дестабілізації безпеки і контролю над ними, ідентифікацію загрози, розробку заходів із подолання факторів, що вийшли з під контролю. Особливу уваги слід приділяти моніторингу загроз, який має бути результатом взаємодії усіх зацікавлених служб і повинен здійснюватися на основі принципу безперервності спостереження за станом об'єкту моніторингу з урахуванням тенденцій розвитку його потенціалу, фактичного стану, загального розвитку економіки, політичної обстановки і дії інших факторів. Для проведення моніторингу потрібне відповідне правове, методичне, організаційне, інформаційне, технічне забезпечення. Доведено, що найбільш ефективним механізмом формування економічної безпеки розвитку промислових комплексів територій є оцінка інтегрального показника рівня соціально-економічної безпеки на підставі визначення індикативних показників сфери життєдіяльності і економічної безпеки території.

Для попередження та подолання економічної небезпеки в процесі взаємодії регіональних органів управління і суб'єктів господарювання доцільно використовувати регулятори (дотації підприємствам; податкові пільги, відстрочення, розстрочки зі сплаті податків, пенні і штрафів, а також орендних платежів до бюджету; кредитування на пільгових умовах, під гарантії місцевих і регіональних органів влади) та стимулятори фінансово-господарської діяльності (безкоштовне виділення будівель і земельних ділянок; інформаційне забезпечення; розміщення регіонального (місцевого) замовлення, постачання продукції на конкурентній основі тощо). Визначено, що оцінка рівня використання стратегічного потенціалу регіонального промислового комплексу є найважливішим чинником процесу стратегічного планування у системі державного управління. В дисертації розроблено аналітичний інструментарій декомпозиції стратегічного потенціалу регіонального промислового комплексу на прості складові, що припускає виділення п'яти основних блоків з відповідним по елементним представленням кожного (рис. 2).

Продуктовий блок характеризує напрями діяльності регіонального промислового комплексу і їх результати у вигляді продуктів і послуг. Функціональний блок включає функції безпосередньо виробничого призначення і транзакційну діяльність суб'єктів регіонального промислового комплексу. Ресурсний блок характеризує систему якісних і кількісних показників стану матеріально-технічних, фінансових, інформаційних і трудових ресурсів економічного комплексу регіону.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Структура стратегічного потенціалу регіонального промислового комплексу

Організаційний блок охоплює характеристики організаційної структури, організаційної культури і показників технології процесів за усіма функціями і промисловими проектами. Оцінка стану управлінського блоку базується на результатах комплексного аналізу процесів управління (загальне, функціональне і проектне керівництво), основних функцій управління (планування, організація, мотивація, контроль і координація) і самого стилю управління (поєднання автономності і централізації, ефективність делегування повноважень).

Слід зазначити, що пропонований підхід до оцінки і виміру стратегічного потенціалу регіональних комплексів обумовлюється високою мірою складності використання формалізованих методів для підсумкової кількісної оцінки. Для цілей експрес-аналізу можуть бути використані експертні оцінки характеристики рівня стану компонентів кожного з представлених блоків.

З урахуванням багаторівневого системного характеру регіонального промислового комплексу представляється доречним виділення домінантної групи елементів, а точніше базового блоку стратегічного потенціалу регіонального промислового комплексу.

Комплексний аналіз людських, інформаційних, матеріально-технічних і інформаційних ресурсів формування і розвитку промислового комплексу регіону дозволить виявити резерви стратегічного потенціалу, змоделювати процеси їх використання і розробити відповідні організаційні схеми впровадження цих моделей у практику управління регіональним промисловим комплексом.

Висновки

У дисертації наведено вирішення важливого науково-практичного завдання, що полягає в розробці та обґрунтуванні теоретичних, методологічних та організаційних засад державного регулювання розвитку територіальних промислових комплексів з урахуванням економічної безпеки. Отримані в процесі дослідження результати дають змогу сформулювати наступні висновки.

1. Дослідження наукових джерел показало, що промислова політика на регіональному рівні має будуватися на основі тісної взаємодії органів влади, представників бізнес-співтовариства та громадянського суспільства. Виходячи з цього узагальнено систему принципів промислової політики щодо розвитку територіальних промислових комплексів, до якої віднесено такі з них: орієнтація на задоволення потреб вітчизняного бізнесу; підтримка його активного зростання; активна, стимулююча державна політика відносно кожного виду промислового бізнесу; коректне визначення критеріїв відбору проектів, що потребують державної підтримки (вони мають бути гранично жорсткими, прозорими, незалежними від власних інтересів чиновників).

2. Визначено основні концептуальні основи формування нової промислової стратегії на регіональному рівні, серед яких: орієнтація на інноваційну модель розвитку, підвищення конкурентоспроможності промисловості, стимулювання експортного виробництва та проведення ефективної інвестиційної політики. Для формування конкурентного промислового комплексу мають бути задіяні механізми переорієнтації виробництва на нові технологічні уклади, модернізація та переоснащення основних засобів на основі інновацій. Особливу уваги необхідно приділяти формуванню та розвитку інтелектуального капіталу як важливої умови промислового розвитку.

3. Обґрунтовано парадигму промислового комплексу з урахуванням економічної безпеки шляхом виділення на її базовому рівні шістьох основних взаємозв'язаних сфер, а саме: виробничо-економічної (галузеві і регіональні комплекси матеріального виробництва); фінансово-економічної (забезпечення фінансових зв'язків галузей території на основі бюджету регіону); соціально-демографічної (комплекси усіх галузей відтворення духовно-культурного розвитку населення території); регіональної (інфраструктурні комплекси, що забезпечують життєдіяльність території); природно-екологічної (де комплекси зайняті рішеннями проблем раціонального природокористування); адміністративно-правової та політичної (комплекси функціонування державних і регіональних органів влади і контролю в регіоні).

Визначено, що у змістовному плані парадигма промислового комплексу в територіальному розрізі має базується концепціях господарсько-промислового комплексу як квазідержави, квазігалузі, квазікорпорації, регіонального квазіринку, квазісоціуму.

4. Розвинуто підхід до формування організаційної взаємодії із забезпечення життєдіяльності регіональних господарських комплексів реалізуються шляхом розробки відповідної моделі політики взаємодії органів влади, бізнесу і громадянського суспільства на територіальному рівні на основі реалізації соціально-економічних інтересів, розвитку партнерських стосунків в системі технологічної, галузевої, регіональної і міжрегіональної кооперації, а також розвитку інтеграційних процесів.

5. Удосконалено механізм державного регулювання розвитку територіальних промислових комплексів шляхом інтегрування в нього механізмів формування та реалізації економічної безпеки. Механізми формування економічної безпеки передбачають: виявлення сукупності структурних елементів системи безпеки (інтересів, загроз безпеці та їх причин); визначення їхнього місця в системах національної безпеки, державного та регіонального управління; управління економічною безпекою; оцінку стану й можливостей державної та регіональної систем регулювання щодо забезпечення безпеки територіальних промислових комплексів. Механізми реалізації економічної безпеки забезпечують процес формування комплексу організаційно-управлінських заходів щодо створення умов реалізації основних положень Стратегії національної безпеки у галузі промисловості; передбачають розроблення напрямів удосконалення відповідної нормативно-правової бази, запровадження науково обґрунтованої системи оцінювання та виміру економічної безпеки; формування ефективної державної та регіональної політики щодо скасування загроз національній безпеці, створення в регіонах механізмів саморегуляції щодо досягнення економічної безпеки.

6. Проаналізовано та показано, що для виміру потенціалу промислових комплексів на регіональному рівні потрібне розмежування ресурсів і чинників виробництва та умов їх розвитку. Встановлено, що всі регіональні чинники в умовах сучасної ринкової економіки набувають форми капіталу і тій його форми, в якій він визначає економічну організацію сучасного суспільства. Саме така форма чинників, процесів і продуктів їх взаємодії породжує різноманітні протиріччя сучасного регіонального господарства. Доведено, що в Україні існує значний незадіяний ресурсний потенціал регіонів та його міжгалузевих комплексів, що відтворює незадовільний стан територіального відтворення у формі людського, технічного, природного, інституціонального, організаційного та інформаційного капіталу.

7. Запропоновано підхід до оцінювання рівня використання стратегічного потенціалу регіонального промислового комплексу з метою застосування його у системі державного управління. Цей підхід передбачає застосування аналітичного інструментарію декомпозиції стратегічного потенціалу шляхом його поділу на певні блоки. Продуктовий блок характеризує напрями діяльності регіонального промислового комплексу та їх результати у вигляді продуктів і послуг. Функціональний блок включає функції безпосередньо виробничого призначення і транзакційну діяльність суб'єктів регіонального промислового комплексу. Ресурсний блок характеризує систему якісних і кількісних показників стану матеріально-технічних, фінансових, інформаційних і трудових ресурсів економічного комплексу регіону. Організаційний блок охоплює характеристики організаційної структури, організаційної культури і показників технології процесів за усіма функціями і промисловими проектами. Оцінка стану управлінського блоку базується на результатах комплексного аналізу процесів управління (загальне, функціональне і проектне керівництво), основних функцій управління (планування, організація, мотивація, контроль і координація) та самого стилю управління (поєднання автономності і централізації, ефективність делегування повноважень).

8. Розроблено практичні рекомендації органам державної влади щодо регулювання розвитку територіальних промислових комплексів з урахуванням економічної безпеки, а саме: 1) реструктуризувати економіку з переважним розвитком, з одного боку, найбільш прибуткових і перспективних на даний період часу галузей, а з іншого - таких, що мають довгострокові економічні переваги в загальній системі територіального поділу праці; 2) реанімувати та активізувати власні джерела розвитку; 3) формувати територіально-виробничі комплекси, які орієнтовані на потреби ринку і швидко реагують на кон'юнктурні зміни; 4) розвивати міжрегіональні інфраструктурні системи з гідним представництвом території.

В умовах виробничого спаду і слаборозвиненої ринкової інфраструктури механізми державного регулювання розвитком територіальних промислових комплексів мають реалізуватися за такими напрямами: стимулювання підвищення конкурентоспроможності промисловості регіонів; пряма бюджетна підтримка підвищення якості та вдосконалення структури сукупного попиту в регіонах; непряма державна підтримка конкурентоспроможних секторів регіонів шляхом розвитку інфраструктури, залучення іноземного капіталу, стимулювання найбільш ефективних фірм і підприємств.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Сторчеус О. М. Сутність регулювання промислового комплексу регіону [Електронний ресурс] / О. М. Сторчеус // Державне управління : удосконалення та розвиток. - 2010. - № 4. - Режим доступу до журналу : http: // www.dy.nayka.com.ua.

2. Сторчеус О. М. Механізми реалізації регіональної промислової політики / О. М. Сторчеус // Інвестиції : практика та досвід. - 2010. - № 14. - С. 73-77.

3. Сторчеус О. М. Економічна безпека регіональних промислових комплексів з урахуванням інвестиційної складової / О. М. Сторчеус // Інвестиції : практика та досвід. - 2010. - № 13. - С. 36-40.

4. Сторчеус О. М. Моделювання безпечних напрямів регіональної промислової політики / О. М. Сторчеус // Економіка та держава. - 2010. - № 9. - С.126-128.

5. Сторчеус О. М. Моніторинг загроз безпеці промисловому комплексу регіонів / О. М. Сторчеус // Науковий вісник Академії муніципального управління : Серія «Управління» Вип. 4 (14). Державне управління та місцеве самоврядування / За заг. ред. В. К. Присяжнюка, В. Д. Бакуменка. - К. : ВПЦ АМУ, 2010. - С. 400-408.

6. Сторчеус О. М. Промислова політика держави як складова економічного зростання регіону / О. М. Сторчеус // Аспекти стабільного розвитку економіки в умовах ринкових відносин : міжнар. наук.-практ. конф., 20-21 травня 2010 р. : тези доп. : у 2 ч. - Умань : ПП Сочінський, 2010. - Ч. 2. - С. 146-148.

7. Сторчеус О. М. Державний контроль за розвитком тіньової економіки в промисловому комплексі / О. М. Сторчеус // Антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку : міжнар. наук.-практ. конф., 09 квітня 2010 р. : тези доп. : у 2 ч. - К. : ВПЦ АМУ, 2010. - Ч. 2. - С. 300-301.

8. Сторчеус О. М. Завдання податкового регулювання у сфері промислової політики / О. М. Сторчеус // Економічна безпека України і виклики сьогодення : міжнар. наук.-практ. конф., 28 травня 2010 р.: тези доп. : у 2 ч. - К. : УДУФМТ, 2010. - Ч. 2. - С. 134-135.

9. Сторчеус О. М. Виконання функцій щодо забезпечення економічної безпеки держави / О. М. Сторчеус // Ринкова трансформація економіки: стан, проблеми, перспективи : міжнар. форум молодих вчених, 28 травня 2010 р. : тези доп. : у 2 т.- Харків : ХНТУСГ, 2010. - Т. 2. - С. 294-296.

10. Сторчеус О. М. Організація управлінських відносин у промисловому секторі України / О. М. Сторчеус // Методологія та практика менеджменту на порозі ХХІ століття : загальнодержавні, галузеві та регіональні аспекти : міжнар. наук.-практ. конф., 13-14 травня 2010 р. : тези доп. : у 2 ч.- Полтава : РВВ ПУЕТ, 2010. - Ч. 2. - С. 323-325.

11. Сторчеус О. М. Проведення цілеспрямованої регіональної політики переходу промисловості до ринкових відносин / О. М. Сторчеус // Стратегія розвитку фінансово-економічних та соціальних відносин : регіональний аспект : ІІІ симпозіум Міністерства фінансів України: тези доп. : - Харків : ХІФ УДУФМТ, 2010. - С. 197-198.

Анотації

Сторчеус О.М. Державне регулювання розвитку територіальних промислових комплексів з урахуванням економічної безпеки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 - механізми державного управління. - Академія муніципального управління. - Київ, 2011.

Дисертацію присвячено розробці та обґрунтуванню теоретичних, методологічних та організаційних засад державного регулювання розвитку територіальних промислових комплексів з урахуванням економічної безпеки.

На підставі огляду наукових джерел узагальнено принципи промислової політики щодо розвитку територіальних промислових комплексів. Визначено концептуальні основи формування нової промислової стратегії на регіональному рівні.

Обґрунтовано парадигму державного регулювання розвитку територіальних промислових комплексів з урахуванням економічної безпеки. Розвинуто підходи до формування організаційної взаємодії у системі державного регулювання розвитку територіальних промислових комплексів з урахуванням економічної безпеки. Удосконалено механізм державного регулювання розвитку територіальних промислових комплексів. Проаналізовано ресурси і чинники розвитку промислових комплексів на регіональному рівні. Розроблено методичні підходи оцінки рівня використання стратегічного потенціалу регіонального промислового комплексу з метою застосування їх у системі державного управління. Розроблено практичні рекомендації органам державної влади щодо регулювання розвитку територіальних промислових комплексів з урахуванням економічної безпеки.

Ключові словаУ державне регулювання, територіальні промислові комплекси, економічна безпека, стратегія розвитку, промислова політика.

Сторчеус О.Н. Государственное регулирование развития территориальных промышленных комплексов с учетом экономической безопасности. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук государственного управления по специальности 25.00.02 - механизмы государственного управления. - Академия муниципального управления. - Киев, 2011.

Диссертация посвящена разработке и обоснованию теоретических, методологических и организационных основ государственного регулирования развития территориальных промышленных комплексов с учетом экономической безопасности.

Исследование научных источников показало, что характер промышленной политики на региональном уровне должен строиться на основе тесного взаимодействия органов власти, представителей бизнес-содружества и гражданского общества. Обобщены принципы промышленной политики относительно развития территориальных промышленных комплексов, а именно: ориентация на удовлетворение потребностей отечественного бизнеса, поддержка его активного роста; активная, стимулирующая государственная политика относительно каждого вида промышленного бизнеса; корректное определение критериев отбора проектов, которые нуждаются в государственной поддержке (они должны быть предельно жесткими, прозрачными, независимыми от собственных интересов чиновников). Определено, что основными концептуальными основами формирования новой промышленной стратегии на региональном уровне являются: ориентация на инновационную модель развития, повышение конкурентоспособности промышленности, стимулирование экспортного производства и проведение эффективной инвестиционной политики.

Обоснована парадигма промышленного комплекса с учетом экономической безопасности путем выделения шести основных взаимосвязанных сфер, а именно: производственно-экономическая (отраслевые и региональные комплексы материального производства); финансово-экономическая (обеспечивает финансовые связи отраслей территории на основе бюджета региона); социально-демографическая (комплексы всех отраслей воссоздания духовно-культурного развития населения территории); региональная (инфраструктурные комплексы, которые обеспечивают жизнедеятельность территории); естественно-экологическая (комплексы заняты решениями проблем рационального природопользования); административно-правовая и политическая (комплексы функционирования государственных и региональных органов власти и контроля в регионе).

Установлено, что подходы к формированию организационного взаимодействия по обеспечению жизнедеятельности региональных хозяйственных комплексов реализуются путем разработки модели взаимодействия органов власти, бизнеса и гражданского общества на территориальном уровне.

Усовершенствован механизм государственного регулирования развития территориальных промышленных комплексов путем включения механизмов формирования и реализации экономической безопасности. Механизмы формирования экономической безопасности предусматривают выявление совокупности структурных элементов системы безопасности (интересов, угроз безопасности и их причин); определения их места в системах национальной безопасности, государственного и регионального управления; управление экономической безопасностью; оценку состояния и возможностей государственной и региональной систем регуляции относительно обеспечения безопасности территориальных промышленных комплексов.

...