Режим виконання і відбування кримінального покарання у виді позбавлення волі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

РЕЖИМ ВИКОНАННЯ І ВІДБУВАННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

Саленков Іван Володимирович

Харків - 2011

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

покарання позбавлення воля засуджений

Актуальність теми. Соціальна, політична, економічна та ідеологічна криза суспільства, несприятлива криміногенна обстановка неминуче відбилися в найбільш гострій формі на функціонуванні кримінально-виконавчої служби, діяльність якої і раніше була далекою від ідеалу та постійно отримувала негативні оцінки з боку державних і громадських структур. Певною мірою саме за станом цієї системи, ставленням суспільства до людей, що тримаються в місцях позбавлення волі, умов їх тримання і життя світова спільнота оцінює рівень цивілізованості держави, демократії і гуманізму в ньому.

Побудова в нашій країні правової держави повинна супроводжуватися гуманізацією всіх соціально-економічних і політичних процесів, що відбуваються в суспільстві. Це стосується й організації та діяльності установ виконання покарання. Виправлення правопорушників і запобігання вчиненню ними або іншими особами нових злочинів - це мета та результат, на досягнення яких має бути спрямована діяльність правоохоронних органів і установ кримінально-виконавчої служби України.

Основне завдання - виправлення і ресоціалізація засуджених - вже багато років виконується незадовільно, а матеріальний і побутовий стан установ кримінально-виконавчої служби не відповідає елементарним вимогам, не говорячи вже про міжнародні стандарти. Криза кримінально-виконавчої служби торкнулася як законодавчої, так і організаційної сфер за всіма її основними напрямами - виховним, режимним, побутовим, кадровим та ін. Існуючі складнощі в місцях позбавлення волі у певній мірі доповнюються відсутністю визначення ролі режиму в процесі виконання позбавлення волі, засобів його забезпечення, а також його ефективності у досягненні загальної мети покарання, - виправлення і ресоціалізації засуджених, яка не має в собі матеріальної основи, стосується внутрішнього, духовного світу людини, передбачає зміну її психічного стану.

Режим як комплексна соціально-правова категорія та правовий інститут є виразником суттєвості кримінального покарання у виді позбавлення волі, яке до сьогодні залишається основним і найбільш ефективним засобом боротьби зі злочинами.

Постановка проблеми, що аналізується, спирається на результати наукових досліджень у різних сферах юридичного дискурсу. Проблеми режиму виконання та відбування позбавлення волі у різні часи досліджувалися як окремо, так і в комплексі з іншими питаннями діяльності установ виконання покарань. Вагомий вплив на визначення теоретико-методологічних підходів дослідження справили праці Л. В. Багрія-Шахматова, М. О. Беляєва, А. І. Зубкова, А. С. Міхліна, М. П. Мелентьєва, А. Е. Наташева, А. Л. Ременсона, М. О. Стручкова, Ю. М. Ткачевського, В. М. Трубникова, І. В. Шмарова, І. Г. Богатирьова, О. М. Джужи, Т. А. Денисової, В. П. Пєткова, А. Х. Степанюка, О. І. Шинальского та інших вчених.

Водночас, проблема режиму виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі, незважаючи на її значущість і актуальність, є ще недостатньо теоретично розробленою в науці кримінально-виконавчого права. Після прийняття нового Кримінально-виконавчого кодексу України режим як центральний, основний засіб виправлення і ресоціалізації засуджених було розглянуто, в основному, в науково-практичних коментарях та підручниках. Тому багато основних питань режиму виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі залишаються невирішеними.

Актуальність окресленої проблематики зумовлена, насамперед, теоретичною невизначеністю та епізодичністю досліджень режиму виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі. Наявність значної кількості проблемних питань, що виникають при кримінально-виконавчому аналізі вказаного основного засобу виправлення і ресоціалізації, а також необхідність з'ясування їх змісту з метою вироблення науково обґрунтованих пропозицій щодо їх удосконалення та застосування визначили вибір теми та напрям дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає основним напрямам наукової діяльності кафедри кримінально-правових дисциплін юридичного факультету Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, ґрунтується на положеннях Концепції Комплексної програми профілактики правопорушень на 2006-2008 рр., схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 березня 2006 р. № 116-р, Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767.

Тема дисертації затверджена Вченою радою Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди 24 грудня 2009 р. (протокол № 5).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексне теоретико-методологічне осмислення проблематики режиму виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі, а також розробка на цій основі науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо подальшого вдосконалення чинного законодавства. Досягнення цієї мети забезпечується шляхом розв'язання таких завдань:

- дослідити та узагальнити в історико-правовому контексті концептуальні підходи щодо виникнення та генезису режиму виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі;

- розглянути та систематизувати вітчизняне і зарубіжне законодавство, яким врегульовано режим виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі в компаративно-правовому вимірі;

- проаналізувати режим виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі як спеціальну соціально-правову категорію і як різновид правового інституту, продемонструвати його роль у виправленні й ресоціалізації засуджених, попередженні рецидивної злочинності та з'ясувати його правову природу;

- провести комплексний аналіз чинного законодавства України, наукових досліджень, спрямованих на визначення змісту та цілей режиму в теорії і практиці виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі;

- визначити поняття, місце і роль режиму як основного засобу виправлення і ресоціалізації засуджених в установах виконання покарання;

- вирішити організаційно-правові проблеми, що перешкоджають реалізації вимог режиму в процесі виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі;

- сформулювати пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинного кримінально-виконавчого законодавства України.

Об'єктом дослідження є сукупність суспільних відносин, що регулює оптимальну діяльність кримінально-виконавчої служби з виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі.

Предметом дослідження виступає режим виконання і відбування кримінального покарання у виді позбавлення волі.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження стало поєднання загальнонаукових та спеціальних методів, що використовуються в юридичній науці. Діалектичний метод використовувався при розгляді режиму виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі крізь призму аналізу більш загальних явищ: особливостей кримінально-виконавчої політики і діяльності кримінально-виконавчої служби. Використання історико-правового методу дозволило виявити генезис кримінального та кримінально-виконавчого законодавства України стосовно виникнення режиму виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі та окреслити прогностичні стратегії його розвитку (підрозділ 1.1.). За допомогою компаративно-правового методу проведено порівняння вітчизняного кримінально-виконавчого законодавства з законодавством інших країн, що передбачає правове регулювання режиму виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі, а також порівняння різноманітних точок зору з цього питання та підходів до вдосконалення вказаного правового інституту (підрозділи 1.1., 1.2.). Формально-логічний (догматичний) метод використовувався при аналізі режиму виконання і відбування покарання у контексті дотримання основних функцій режиму, конструювання структурних елементів системи засобів його забезпечення, сприяння виявленню недоліків та формулювання пропозицій щодо їх усунення (розділ 2). За допомогою статистичного методу опрацьовано статистичні дані та проведено аналіз матеріалів анкетування.

Науково-теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження стали фундаментальні праці відомих вітчизняних і зарубіжних науковців, присвячені проблемам кримінально-виконавчого права, кримінологї, кримінального права та інших галузей права.

Нормативну базу дослідження складають Конституція України, Кримінальний кодекс України, Кримінально-виконавчий кодекс України (далі - КВК України), міжнародно-правові акти. Складовою частиною дослідження є також постанови Пленуму Верховного Суду України.

Емпіричну базу дослідження складають офіційні статистичні дані Державної кримінально-виконавчої служби України, статистичні звіти про діяльність установ виконання покарань засуджених до позбавлення волі, дані, отримані внаслідок вивчення 190 вироків та архівних кримінальних справ, розглянутих судами Харківської, Луганської, Донецької та Дніпропетровської областей України.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна одержаних результатів полягає насамперед у тому, що в дисертаційному дослідженні вперше розроблена оригінальна концепція, в якій системно розкриті теоретичні та прикладні аспекти проблематики режиму виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі. Найбільш важливими теоретичними висновками і практичними положеннями, які відображають новизну роботу, є такі:

вперше:

- визначено основні напрями історичного розвитку вітчизняного законодавства на підставі узагальнення ретроспективного огляду концептуальних підходів, в межах якого аналіз фокусувався на детермінантах режиму виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі в Україні;

- запропоновано визначати оперативно-розшукову діяльність (далі - ОРД) в кримінально-виконавчій системі як особливий вид державної правоохоронної діяльності, здійснюваної на основі законів і підзаконних нормативно-правових актів шляхом використання підрозділами ОРД гласних і негласних сил, засобів і методів з метою забезпечення правопорядку, законності і режиму в установах кримінально-виконавчої системи;

удосконалено:

- законодавче визначення режиму в установах кримінально-виконавчої системи - це встановлений законом і відповідними закону іншими нормативно-правовими актами порядок і умови виконання і відбування покарання, що забезпечує охорону та ізоляцію засуджених, постійний нагляд за ними, виконання покладених на них обов'язків, реалізацію їх прав, свобод і законних інтересів, безпеку засуджених і персоналу, роздільне тримання різних категорій засуджених, різні умови тримання залежно від установи кримінально-виконавчої системи, призначеної судом, зміну умов тримання засуджених;

- положення щодо спеціальних ознак режиму, для яких характерно те, що вимоги режиму носять імперативний характер та їх дотримання забезпечується можливістю застосування санкцій і таким чином режим забезпечує внутрішній зміст покарання;

- положення про те, що проблема кримінальної відповідальності не тільки соціальна, але й індивідуально-психологічна і вона матиме відповідний ефект тільки тоді, коли засуджений буде сприймати покарання як плотське віддзеркалення й переживання, як явище, зухвале страждання і тільки тоді можна «підключити» механізм самовиховання і самодисципліни до процесу виправлення і ресоціалізації засудженого;

дістали подальшого розвитку:

- аргументи щодо значущості ефективності режиму виконання і відбування покарання, що об'єктивно визначається ресоціалізацією засуджених та їх соціальною адаптацією після звільнення, як тривалий процес, що має в своїй основі складний комплекс психолого-педагогічних, економічних, медичних, юридичних і організаційних заходів, спрямованих на формування у кожного засудженого здібності і готовності до включення після відбуття покарання в звичайні умови життя суспільства, припускає засвоєння елементарних норм, цінностей і знань, необхідних і достатніх для того, щоб бути включеними в життя суспільства;

- позиція щодо необхідності виділяти спеціальні функції та імперативні вимоги режиму, специфіка яких детермінована експлікацією категорії даного основного засобу виправлення і ресоціалізації засуджених;

- обґрунтування того, що головними передумовами успішного виправлення і ресоціалізації є готовність і добра воля самих засуджених і ефективне співробітництво між установою та вільним суспільством, щоб після надходження до установи якомога швидше провадилася оцінка засуджених з огляду на те, чи становлять вони загрозу для безпеки інших ув'язнених або персоналу чи відвідувачів цих установ, та чи є ймовірність того, що вони самі можуть заподіяти собі шкоду, і розроблені процедури, які забезпечують безпеку ув'язнених, персоналу пенітенціарної установи та всіх відвідувачів, та які зменшують до мінімуму ризик насильства та інших подій, які несуть загрозу безпеці.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дослідженні висновки та пропозиції можуть використовуватися:

- у науково-дослідницькій сфері - для подальшої розробки теоретичних і прикладних питань підвищення ефективності режиму виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі, виправлення і ресоціалізації засуджених, попередження рецидивної злочинності та соціальної адаптації осіб, звільнених від відбування покарання;

- у правотворчій сфері - при опрацюванні пропозицій щодо змін та доповнень до КВК України з приводу вдосконалення правових і організаційних основ забезпечення режиму в установах виконання покарання;

- у правозастосовній діяльності - при реалізації елементів режиму виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі у практичній діяльності установ виконання покарання;

- у навчальному процесі - при викладанні курсу Загальної та Особливої частин кримінально-виконавчого права України, при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників та методичних рекомендацій та комплексів (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в навчальний процес юридичного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна від 17 березня 2011 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження розглядалися і обговорювалися на теоретико-методологічних семінарах кафедри кримінально-правових дисциплін юридичного факультету Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, а також були використані в навчальному процесі. Висновки, основні положення та пропозиції доповідалися автором на науково-практичних конференціях та семінарах, у тому числі міжнародних: «Державна політика у сфері кримінальної юстиції та забезпечення правопорядку в Україні» (м. Дніпропетровськ, 28 лютого 2008 року), «Проблеми протидії злочинності в Росії і Україні» (м. Бєлгород, 23 травня 2008 р.), «Від громадянського суспільства - до правової держави» (м. Харків, 24 квітня 2009 р.).

Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано три наукові статті у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, та три тези доповідей.

Структура дисертації. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел (всього 296 найменувань). Повний обсяг роботи становить 215 сторінок, з яких основний текст - 168 сторінок. Додатки обіймають 15 сторінок, список літератури - 32 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі подається загальна характеристика роботи, обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається його зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначається мета та завдання дослідження, об'єкт і предмет, методологічна база, розкривається наукова новизна, формулюються теоретичне і практичне значення основних положень дисертації, наводяться відомості про апробацію результатів дослідження та публікації, дані про структуру дисертації.

Розділ 1 «Загальна характеристика та поняття режиму як комплексної соціально-правової категорії у сфері виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі» містить три підрозділи.

У підрозділі 1.1. «Історичний розвиток кримінально-виконавчого законодавства і права та кримінально-виконавчої системи України» здійснено історичний екскурс у розвиток законодавства і права та кримінально-виконавчої системи, що допомогло виявити сукупність тих змін, які відобразилися на режимі виконання (відбування) покарання у виді позбавлення волі, формах і методах діяльності установ виконання покарань. Указано, що кримінально-виконавча система як і будь-яка відкрита штучно детермінована система має безліч проблем, від вирішення яких залежить успіх і ефективність її функціонування. Історія розвитку кримінально-виконавчого законодавства і права розглядається в такі періоди: перший - характеризується повною байдужістю уряду і суспільства до засуджених; другий, починаючи з Д. Говарда, - активна діяльність приватних осіб філантропічного характеру, які співчували засудженим; третій - перехід «тюремного» питання на політичне підґрунтя, прагнення зробити тюрму активною учасницею загальнополітичної діяльності держави, спрямованої на боротьбу із злочинністю як соціальною хворобою.

У підрозділі 1.2. «Порівняльно-правовий аналіз режиму виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі» автор підкреслює, що на сучасному етапі застосування режиму виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі в цивілізованих державах методологічно правильно розглядати його з урахуванням загальновизнаних і універсальних міжнародних пенітенціарних стандартів. Сучасне українське законодавство прагне якнайповнішого обліку міжнародних стандартів при виконанні та відбуванні покарання у виді позбавлення волі. Автор, розглядаючи питання співвідношення національного кримінально-виконавчого законодавства і міжнародно-правових актів, робить висновок, що не міжнародне право в цілому, а тільки загальновизнані світовою спільнотою принципи взаємостосунків держав, а також міжнародні договори, що ратифіковані Верховною Радою України, є частиною української кримінально-виконавчої системи. У той же час, при застосуванні міжнародних нормативно-правових актів, ратифікованих Верховною Радою, коли виникає питання, які ж положення цих актів повинні бути застосовані в обов'язковому порядку, в якому об'ємі як керівні настанови для вітчизняної кримінально-виконавчої системи, то слід враховувати, що у всіх без виключення випадках, зберігається пріоритет Конституції України над усіма нормативно-правовими актами, у тому числі і міжнародними.

У підрозділі 1.3. «Поняття режиму, його каральне і виховне значення» розглядаються позиції науковців щодо визначення поняття режиму, а також критично аналізуються положення ст. 102 КВК України, де вказано поняття режиму, що дало змогу авторові висловити зауваження і свої пропозиції щодо вдосконалення як його поняття так і його основних вимог. Режим виконання і відбування покарання у вигляді позбавлення волі слід розглядати у вузькому і широкому значеннях.

У вузькому значенні режим можна визначити як врегульований нормами кримінально-виконавчого права порядок виконання і відбування покарання у вигляді позбавлення волі, в якому виражається кара, що забезпечує виправлення і ресоціалізацію, виховну і попереджувальну дію на засуджених і яка створює умови для застосування карально-виховних заходів впливу.

У широкому значенні режим у виправних і виховних колоніях - це врегульований нормами кримінально-виконавчого законодавства України порядок виконання і відбування покарання у вигляді позбавлення волі з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави від злочинних посягань, створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, забезпечення ізоляції засуджених, постійного нагляду за ними, виконання покладених на них обов'язків, реалізацію їх прав і законних інтересів, безпеки засуджених і персоналу, застосування прогресивної системи відбування покарання.

Основним у режимі слід визнавати те, що режим є порядок, заснований на кримінально-виконавчому законодавстві і відомчих нормативних актах; режим в місцях позбавлення волі встановлюється законом та іншими нормативно-правовими актами, визначальні елементи якого повинні відповідати КВК України. Виділяється три основні групи засобів і методів підтримки і відновлення правопорядку. Є неправильним розчленовування порядку виконання і відбування покарання від умов виконання і відбування покарання. Режим забезпечує не тільки ізоляцію, але й охорону засуджених. Він реалізує права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує різні умови тримання залежно від виду установи кримінально-виконавчої системи, призначеної судом, забезпечує зміну умов тримання засуджених.

Розділ 2 «Режим у колоніях та засоби його забезпечення» складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Режим у колоніях та його основні вимоги» здійснено аналіз чинного кримінально-виконавчого законодавства, що дозволило встановити правила поведінки засуджених до позбавлення волі, в яких і розкривається зміст режиму цього покарання, його конкретні елементи (розпорядок дня, порядок проведення побачень, листування, користування грошима і т.ін.). Зміст позбавлення волі знаходить своє втілення саме в ізоляції осіб, що вчинили злочин, та були засуджені до позбавлення волі, від середовища до якого вони звикли, від близьких людей, тощо. Фізична ізоляція зумовлює обмеження можливості вільного пересування, можливості спілкування, вибору місця проживання, вибору характеру й роду занять, права вільно обирати свій спосіб життя, право розпорядження своїм часом. Автором зазначається, що головним змістом покарання у виді позбавлення волі, основним його каральним елементом виступає саме ізоляція засудженого від соціального оточення - сім'ї, близьких, друзів, знайомих, колективу, в якому він працював, - у спеціальній закритій установі, а не лише обмеження прав на пересування та вибір місця проживання.

Правила відбування покарання засудженими поділяються на правила, що забезпечують реалізацію наданих їм прав, і виконання покладених на них обов'язків, визначаючі застосування до них заходів виправного впливу та забезпечуючи соціальний захист засуджених.

Крім основних вимог режиму (розпорядок дня, ізоляція засуджених, постійний нагляд за ними, точне і неухильне виконання засудженими своїх обов'язків), викладено правила, що забезпечують реалізацію цих вимог (елементи режиму). Сукупність основних вимог і елементів режиму становить його зміст. Елементи режиму регламентують розпорядок дня, визначають правила і порядок проведення побачень засуджених з родичами та іншими особами, одержання засудженими посилок, передач та бандеролей, порядок здійснення права на придбання продуктів харчування та предметів першої необхідності, встановлюють правила застосування до засуджених заходів заохочення та стягнення, заходів безпеки тощо. Автором зроблено висновок, що режим позбавлення волі займає центральне місце у кримінально-виконавчій системі, є відправною точкою цієї системи.

У підрозділі 2.2. «Технічні засоби нагляду і контролю» автором зазначається, що ст. 103 КВК України вперше визначає правові підстави використання у виправних установах технічних засобів нагляду і контролю. Метою їх застосування є попередження втеч, вчинення злочинів, порушень встановленого порядку відбування покарання, а також отримання необхідної інформації про поведінку засуджених. За характером призначення, технічні засоби, що використовуються у виправних установах поділяються на засоби спостереження, пошуку і виявлення, сповіщення (сигналізації), зв'язку, активної (пасивної) протидії спробам вчинення засудженими протиправних діянь.

Технічні засоби нагляду і контролю, які використовуються у виправній установі, об'єднуються в єдиний комплекс, загальне управління яким здійснює чергова частина установи. Адміністрація виправної установи неправомочна використовувати в цілях нагляду і контролю за засудженими будь-які технічні засоби на свій розсуд. Коло технічних засобів, що використовувалися раніше, значно розширилося, проте правові підстави їх застосування було врегульовані законом вперше. Зокрема, відповідно до статті 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» Державний департамент України з питань виконання покарань входить до складу основних суб'єктів, які здійснюють боротьбу з тероризмом.

У підрозділі 2.3. «Оперативно-розшукова діяльність в колоніях» розглядається роль і значення ОРД у функціонуванні кримінально-виконавчої служби. Важливість ОРД також полягає у тому, що завдяки багатоплановості КВС, разом із структурами, які безпосередньо пов'язані з організацією виконання і відбування покарання, в її складі є підрозділи, які в тій чи іншій мірі забезпечують нормальне функціонування КВС. Серед них діють оперативно-розшукові підрозділи, поряд з медичними установами, комунально-побутовими службами, вищими і середніми спеціальними освітніми установами, що здійснюють підготовку кадрів для КВС, установи зв'язку, транспорту тощо.

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», структура, штати територіальних органів управління, підрозділів кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охороні здоров'я та положення про них затверджуються центральним органом виконавчої владі з питань виконання покарань, які можуть входити в цю систему. Виходячи з таких міркувань автор робить висновок про те, що КВС можна трактувати як у вузькому, так і в широкому сенсі.

Поняття КВС у вузькому сенсі означає сукупність органів і установ, які безпосередньо пов'язані з виконанням покарання: установи виконання покарання, кримінально-виконавча інспекція, слідчі ізолятори, апарати управління.

У широкому значенні в поняття КВС включаються також і структури, що в тій чи іншій мірі забезпечують її нормальне функціонування, у тому числі й оперативно-розшукові підрозділи. Тому в повній мірі, як на КВС в цілому, так і на оперативно-розшукові підрозділи поширюються завдання, які покладаються Концепцією реформування Державної кримінально-виконавчої служби України щодо реформування кримінально-виконавчої служби: суттєвий перегляд державної політики у сфері виконання кримінальних покарань відповідно до нової соціально-політичної та економічної ситуації в державі, зміни у практиці винесення вироків судами, до світового досвіду виконання кримінальних покарань і здійснювати узгоджено, в поєднанні з реформуванням інших державних та соціальних інститутів, зокрема, прискоренням судової реформи.

Аналіз нормативно-правових актів, що регламентують ОРД, формулюють її визначення, а також керуючись своїм власним досвідом, дисертантом надається авторське визначення поняття ОРД як особливого виду державної правоохоронної діяльності здійснюваної гласними і негласними методами на підставі закону і відповідних закону нормативно-правових актів, керуючись принципами законності, гуманності, справедливості і виконання вимог режиму в установах кримінально-виконавчої системи.

У підрозділі 2.4. «Режим особливих умов у колоніях» показано, що розглянуті положення про режим стосуються, як правило, функціонування виправних установ в звичайній обстановці, в умовах їх нормальної діяльності. Разом з тим у разі виникнення стихійних лих, введення в районі розташування місць позбавлення волі надзвичайного, особливого або військового положення, а також при масових заворушеннях або груповій непокорі засуджених в установах, виконуючих покарання, виникають підстави для введення режиму особливих умов, підстави і порядок застосування яких встановлені в ч. 1 ст. 105 КВК України. Режим особливих умов - крайній захід, покликаний створити умови для стабілізації обстановки в підрозділі або відновлення правопорядку силовими засобами дії.

Перелік підстав введення режиму, передбачений ч. 1 ст. 105 КВК України, є вичерпним. Аналізуючи зміст передбачених законом підстав, робиться висновок, що вони можуть бути поділені на зовнішні і внутрішні, за характером - на об'єктивні і суб'єктивні, за функціональним типом - на природні катаклізми, техногенні чинники, недбале відношення господарюючих суб'єктів до санітарно-епідеміологічних, екологічних правил, діяльність злочинних співтовариств і груп, протиправні дії фізичних осіб тощо. Зовнішніми підставами є стихійне лихо, епідемії, аварії важливих для життєзабезпечення систем, реальна загроза збройного нападу на колонію, введення надзвичайного чи воєнного стану в районі розташування колонії. До внутрішніх причин слід віднести масові заворушення, прояви групової непокори засуджених. Автором доведено, що застосування перерахованих обмежень і заходів при введенні режиму особливих умов спрямовано, перш за все, на забезпечення передбаченого законом порядку виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі, на відновлення нормальної діяльності колонії.

У підрозділі 2.5. «Підстави застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї» аналізуються підстави і перераховуються категорії засуджених, до яких згідно чинного законодавства, якщо вони чинять фізичний опір персоналу колонії, злісно не виконують їх законні вимоги, проявляють буйство, беруть участь у масових заворушеннях, захопленні заручників або чинять інші насильницькі дії, а також у разі втечі з-під варти з метою припинення вказаних протиправних дій, а також запобігання заподіянню цими особами шкоди оточенню або самим собі, застосовуються фізична сила, спеціальні засоби, гамівна сорочка та зброя. Застосуванню заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї має передувати попередження про намір використання вказаних заходів і засобів, якщо дозволяють обставини. Без попередження вказані заходи, засоби і зброя можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров'ю персоналу колонії чи інших осіб. Якщо застосування заходів фізичного впливу уникнути неможливо, вони не повинні перевищувати межі, необхідні для виконання покладених на адміністрацію колонії обов'язків, і мають зводитися до завдання найменшої шкоди здоров'ю правопорушників. У разі необхідності адміністрація колонії зобов'язана негайно надати допомогу потерпілим.

Автором доводиться, що технічні засоби нагляду і контролю, оперативно-розшукова діяльність, режим особливих умов у колоніях, застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї, об'єднані в єдиний комплекс і забезпечують режим і правопорядок в установах виконання покарання.

Розділ 3 «Умови відбування покарання в колоніях» складається з шести підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Права і обов'язки засуджених до позбавлення волі» автор наголошує на тому, що точне і неухильне дотримання прав, свобод і законних інтересів засуджених є підставою успішного здійснення всіх вимог режиму виконання і відбуття покарання і зрештою досягненню мети покарання. Обов'язки і обмеження, що накладаються згідно закону на засуджених, входять в систему спеціальних правових засобів попередження повторної злочинності і здійснення на них виховного впливу.

Автор звертає увагу на те, що положення чинного кримінально-виконавчого законодавства свідчать про зміну політики України щодо виконання кримінальних покарань і поводження із засудженими в плані наближення даної сфери державної діяльності до світових стандартів. Сьогодні правовий статус засуджених, їх основні права і обов'язки закріплені законом, а не на рівні відомчих нормативних правових актів. Ця обставина має виключно важливе значення, в тому числі і в аспекті неухильного дотримання законності.

Законні інтереси засуджених автором розуміються як закріплені в нормативно-правових актах, і перш за все у статтях Кримінально-виконавчого кодексу України, прагнення засуджених до володіння тими чи іншими благами, які задовольняються, як правило, за результатом оцінки посадовими особами органів виконання покарань чи адміністрацією установ виконання покарань, прокуратурою, судом поведінки засудженого під час відбування покарання. Тому, завдаючи карального впливу на винного, держава не має права обмежувати інтереси цих суб'єктів, які не пов'язані з вчиненим злочином. Такого правила повинні дотримуватися і в практичній діяльності адміністрації колоній.

Автором констатується, що у ст. 7 і 8 КВК України не закріплене положення, відповідно до якого засуджений повинен визнаватися суб'єктом правовідносин у сфері виконання покарань. На погляд автора, це було б доцільно зробити, виходячи зі ст. 6 Загальної декларації прав людини, яка проголошує, що кожна людина, де б вона не знаходилася, має право на визнання її правосуб'єктності.

Підрозділ 3.2. «Елементи режиму відбування покарання» присвячений критичному аналізу законодавчого забезпечення елементів режиму. Автором звертається увага на перенасиченість КВК України різними термінами: «ресоціалізація», «соціальна адаптація», «реінтеграція», «соціальна реабілітація», «діагностика», «заходи психотерапевтичного, психокорегуючого характеру», «локальне проживання» та ін. На погляд автора, вживання подібної термінології не сприяє чіткості і ясності правового регулювання процесу виконання-відбування покарань, застосування державного примусу, спрямованого на обмеження прав і свобод засуджених, де повинні бути виключені будь-які непорозуміння.

Автор критикує положення, що регламентували діяльність кримінально-виконавчих установ до кінця 2003 р.: їх поділ за змістом режиму і виправних колоній за рівнем безпеки. Якщо колишні кримінально-виконавчі установи різних видів режиму відрізнялися між собою за категоріями осіб, що відбувають у них покарання, і елементами режиму (сума грошей, яку засуджені можуть використовувати на придбання продуктів харчування і предметів першої необхідності, кількості посилок (передач)), то колонії різних рівнів безпеки відрізняються майже за тими ж показниками. Незрозумілим є впровадження трьох рівнів безпеки замість звичних чотирьох режимів. Режим тримання - це не просто безпека в межах зовнішніх меж установи, але також і ступінь свободи пересування ув'язнених.

Автор не погоджується з необхідністю заміни терміну «режим» терміном «рівнем безпеки», адже за змістом вони не відрізняються. Крім того, законодавець України взагалі відмовився від згадування такої установи, як тюрма, пропонуючи для відбування покарання у виді позбавлення волі лише колонії, що повинні відрізнятися за «рівнем безпеки».

У підрозділі 3.3. «Матеріально-побутове і медико-санітарне забезпечення засуджених до позбавлення волі» автором звертається увага на те, що розробники КВК України декларують його відповідність міжнародним стандартам поводження із засудженими. Однак те, що в ст. 115 КВК України встановлено, що норма житлової площі на одного засудженого у виправних колоніях не може бути меншою, ніж три квадратних метри, за умови, що засуджені розміщуються в житлових приміщеннях типу гуртожитку з локальним спільним проживанням не відповідає рекомендаціям ст. 9 Мінімальних стандартних правил поводження з ув'язненими, де вказано, що «кожен позбавлений волі повинен мати окрему камеру чи кімнату». При цьому Європейський комітет із запобігання катуванням і такого, що принижує гідність, поводження або покарання вказав, що житлова площа менше 7 м² на ув'язненого перетворює умови його тримання на катування.

Однією з найважливіших умов успішного виконання завдань, що стоять перед адміністрацією установ виконання покарань, є належне забезпечення потреб засуджених в їжі, одязі, житлі, медичному обслуговуванні і т.ін. Однак, за підсумками чотирьох інспекційних поїздок в Україну експертів Комітету проти катувань Ради Європи, що відбулися в 1998, 1999, 2000 і 2002 рр., було зроблено висновок, що харчування засуджених та ув'язнених в Україні не є достатнім для підтримання їх здоров'я, а отже є порушенням прав людини.

Автором підкреслюється, що вперше на законодавчому рівні закріплено право засуджених на перегляд кінофільмів і телепередач, а також прослуховування радіопередач. Згідно з п. 72 Правил внутрішнього розпорядку в установах виконання покарань проводиться безкоштовна демонстрація художніх відео- та кінофільмів, які мають виховне значення. Закон також не містить будь-яких обмежень придбання літератури і підписки на періодичні видання відносно будь-яких категорій засуджених.

Автор вказує і на позитивні зміни у законодавстві: ст. 116 КВК України більш детально, ніж раніше діюча ст. 76 ВТК України регламентує медико-санітарне забезпечення засуджених до позбавлення волі. У місцях позбавлення волі організовуються необхідні лікувально-профілактичні заклади, а для лікування засуджених, які хворіють на активну форму туберкульозу, - заклади на правах лікувальних. Для спостереження та лікування хворих на інфекційні захворювання в медичних частинах колоній створюються інфекційні ізолятори. Лікувально-профілактична і санітарно-протиепідемічна робота в місцях позбавлення волі організовується і проводиться відповідно до законодавства про охорону здоров'я. Засуджений має право звертатися за консультацією і лікуванням до установ, що надають платні медичні послуги. Оплата таких послуг і придбання необхідних ліків здійснюються засудженими або їх родичами за рахунок власних коштів. Консультування і лікування в таких випадках здійснюються в медичних частинах колоній за місцем відбування покарання під наглядом персоналу медичної частини.

У підрозділі 3.4. «Виконання примусового лікування» на підставі аналізу чинного законодавства автором вказується на те, що згідно ч. 1 ст. 96 КК України примусове лікування застосовується незалежно від призначеного покарання, воно здійснюється разом з призначеним покаранням. Застосування такого лікування «незалежно від призначеного покарання» означає, що цей захід може бути застосований у разі засудження особи до будь-якого виду покарання. Однак, у КК України не конкретизовано перелік осіб, щодо яких може бути застосоване примусове лікування. Але при цьому в ч. 1 ст. 96 КК України вживається узагальнене поняття - «особи, що вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб». Відсутність будь-якого з критеріїв, що належать як до підстави, так і до умов застосування примусового лікування, унеможливлює його застосування.

Автор вказує, що КК України не містить положень і щодо продовження і припинення примусового лікувального процесу. Частково ці питання вирішує лише ст. 411-1 КПК - і лише щодо алкоголіків і наркоманів. Кримінальне законодавство, на відміну від адміністративного, традиційно не встановлює термінів примусового лікування алкоголіків і наркоманів. Можна зробити висновок, що ці терміни мають бути однаковими, тобто вони не можуть перевищувати дванадцяти місяців (з урахуванням продовження терміну примусового лікування).

На погляд автора, примусове лікування - це кримінально-правовий захід державного примусу, що застосовується судом разом з призначеним покаранням до осіб, що вчинили злочини і мають хворобу, яка представляє небезпеку для здоров'я інших осіб, з метою лікування їх від соціально небезпечного захворювання, профілактики цієї хвороби, а також попередження здійснення ними суспільно небезпечних діянь.

Спірним питанням є визнання законодавцем алкоголізму і наркоманії хворобами, що становлять небезпеку для здоров'я інших осіб. Так, у п. 5 ч. 1 ст. 76 КК України алкоголізм та наркоманія не віднесено до захворювань, що становлять небезпеку для здоров'я інших осіб (вони розглядаються як окремі, самостійні, хвороби). Це положення дає змогу зробити висновок, що алкоголізм і наркоманія (вони є психічними розладами) не належать до захворювань, що становлять небезпеку для здоров'я інших осіб.

У підрозділі 3.5. «Міжнародні стандарти виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі» аналіз стандартів дає змогу зробити висновок, що розглядаючи управління процесом виконання покарання у виді позбавлення волі є досить складним процесом, на погляд автора, потрібний загальний набір чинників, зібраних воєдино, сприяючих ефективній діяльності установ, але самі по собі ці чинники не є достатніми, їх здійснення повинне базуватися на чіткому та повному наборі принципів, прийнятих в міжнародному співтоваристві.

У підрозділі 3.6. «Наукове і законодавче удосконалення режиму виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі» розглядаючи напрями наукового і законодавчого вдосконалення режиму виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі, автор підкреслює необхідність глибоких і серйозних змін в кримінально-виконавчому законодавстві та практиці діяльності установ виконання покарання. Концепції та разові реформи не призводять до бажаного результату, у зв'язку з чим автором запропоновано нові редакції окремих норм КВК України.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано вирішення наукового завдання, що полягає у всебічному дослідженні проблематики режиму виконання і відбування кримінального покарання у виді позбавлення волі. На підставі проведеного аналізу чинного кримінально-виконавчого законодавства, практики діяльності установ виконання покарань, міжнародно-правових стандартів, ознайомлення з практикою діяльності зарубіжних в'язниць отримано науково обґрунтовані висновки та пропозиції щодо відповідних положень КВК України та практики його застосування, зокрема:

1. Запропоновано авторську редакцію ч. 1 ст. 1 КВК України «Мета і завдання кримінально-виконавчого законодавства України»: «Кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для здійснення кари й створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими».

2. Поняття режиму в ч. 1 ст. 102 КВК України слід визначити таким чином: «Режим в установах кримінально-виконавчої системи - це встановлений законом і відповідними закону іншими нормативно-правовими актами порядок і умови виконання і відбування покарання, що забезпечує охорону і ізоляцію засуджених, постійний нагляд за ними, виконання покладених на них обов'язків, реалізацію їх прав, свобод і законних інтересів, безпеку засуджених і персоналу, роздільне тримання різних категорій засуджених, різні умови тримання залежно від установи кримінально-виконавчої системи, призначеної судом, зміну умов тримання засуджених».

3. У ч. 6 ст. 102 КВК України після положення сформульованого словами «які знаходяться на території колонії» необхідно додати «і на прилеглих до неї територіях, на яких встановлені режимні вимоги».

4. Запропоновано ч. 1 ст. 111 КВК України доповнити положенням, що виїзди повинні надаватися засудженим особам, які в установленому порядку залишені в слідчих ізоляторах чи направлені до колоній максимального рівня безпеки засуджених до позбавлення волі для роботи з господарського обслуговування.

5. Слід розширити повноваження громадського контролю - без спецдозволів допускати на території установ виконання покарань членів Європейського Комітету із запобігання катувань чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводженню чи покаранню та голів і членів спостережних комісій, служб у справах дітей, Міністра юстиції України, а також за його дорученням посадових осіб Міністерства юстиції України та його територіальних підрозділів.

6. Вказується на необхідність скасування тримання жінок у дільницях посиленого контролю, доцільність передбачення в законі, що засуджені можуть отримувати правову допомогу також і від близьких родичів, приведення розміру мінімальної жилої площі на засудженого у відповідність до європейських стандартів (4 кв. м., проти діючих за КВК 3 кв. м.), збільшити кількість телефонних розмов (встановити розмови без обмежень), зняти обмеження на всіх видах режиму щодо отримання посилок (передач), кореспонденції.

7. Необхідно виключити вимоги щодо обов'язковості праці засудженого, пом'якшити умови відбування покарання неповнолітніми, змінити умови тримання для засуджених до довічного позбавлення волі, а також щодо звільнення від відбування покарання.

8. Доцільно завершити процес підпорядкування Департаменту Міністерству юстиції, як про це йдеться в черговій Резолюції ПАРЄ № 1466 (2005).

9. Пропонується законодавчо обмежити терміни перебування під вартою на всіх стадіях досудового слідства і судового процесу, зокрема, знизити максимальний термін попереднього ув'язнення з 18 до 9 місяців і обмежити сумарний термін перебування під вартою у період слідства і суду до двох років, після чого перебування під вартою повинно бути замінено на інший запобіжний захід, який не пов'язано із позбавленням волі.

10 Слід негайно створити в декількох СІЗО спеціальні дільниці для утримування обвинувачених, хворих на туберкульоз, і відповідно змінити спільний наказ Департаменту з питань виконання покарань і Міністерства охорони здоров'я України № 3/6 від 18 січня 2000 р., наказ Департаменту № 192-2000 і вказівку Департаменту № 24/44 від 3 січня 2003 р.

11. Потрібно ввести до програми професійної підготовки співробітників кримінально-виконавчої системи курс прав людини, і зокрема, вивчення документів про катування і жорстоке поводження.

12. Доцільно поширити на засуджених до позбавлення волі під час відбування ними покарання в повному обсязі норми трудового законодавства, норми законодавства про охорону здоров'я, медичного обслуговування, а також у якості експерименту надати засудженим до позбавлення волі право на одержання відпустки, дозволити носити свої одяг і взуття, дозволити самим готувати їжу.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Саленков І. В. Поняття режиму позбавлення волі у кримінально-виконавчому праві України / І. В. Саленков // Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Серія Право. - 2007. - Вип. 9. - С. 140-145.

2. Саленков І. В. Шляхи розвитку пенітенціарної системи України / І. В. Саленков // Право і безпека. - 2007. - № 6'2. - С. 183-185.

3. Саленков І. В. Оперативно-розшукова діяльність як засіб забезпечення режиму в колоніях / І. В. Саленков // Державна політика у сфері кримінальної юстиції та забезпечення правопорядку в Україні: Матеріали науково-практичного семінару (Дніпропетровськ, 28 лютого 2008 року). - Д. : Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2008. - С. 196-198.

4. Саленков І. В. Порівняльно-правовий аналіз режиму виконання і відбування покарання у вигляді позбавлення волі / І. В. Саленков // Вісник Харківського національного університету внутрішні справ. - 2008. - Вип. 41. - С. 62-68.

5. Саленков І. В. Оперативно-розшукова діяльність в колоніях / І. В. Саленков // Від громадянського суспільства - до правової держави : Тези доповідей ІV Міжнародної науково-практичної конференції (Харків, 24 квітня 2009 р.). - Х. : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2009. - С. 372-375.

6. Саленков И. В. Основания применения мер физического воздействия, специальных средств и оружия к осужденным, отбывающим лишение свободы / І. В. Саленков // Проблемы противодействия преступности в России и Украине: сб. материалов Международного круглого стола к 15-летию принятия Конституции РФ 1993 г. и 15-летию основания юридического факультета (Белгород, 23 мая 2008 г.) / отв. ред. Н. И. Архипцев. - Белгород : Изд-во БелГУ, 2009. - С. 98-102.

АНОТАЦІЇ

Саленков І. В. Режим виконання і відбування кримінального покарання у виді позбавлення волі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Харківський національний університет внутрішніх справ, Харків, 2011.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню актуальних проблем режиму виконання та відбування покарання у виді позбавлення волі.

Досліджено історію розвитку кримінально-виконавчого законодавства і права та кримінально-виконавчої системи України, проведено порівняльно-правовий аналіз режиму виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі, визначено поняття режиму, його каральне і виховне значення, проаналізовано режим у колоніях та його основні вимоги, технічні засоби нагляду і контролю, оперативно-розшукова діяльність в колоніях, режим особливих умов у колоніях, підстави застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї.

Досліджено правовий статус засуджених до позбавлення волі, елементи режиму відбування покарання, матеріально-побутове і медико-санітарне забезпечення засуджених до позбавлення волі, виконання примусового лікування. Розглянуті міжнародні стандарти виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі. Обґрунтоване наукове і законодавче удосконалення режиму виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі, сформульовані зміни і доповнення до чинного законодавства України.

Ключові слова: позбавлення волі, адміністрація установи виконання покарання, виправна колонія, оперативно-розшукова діяльність, примусове лікування, режим.

Саленков И.В. Режим исполнения и отбывания уголовного наказания в виде лишения свободы. - Рукопись.