Процесуальні строки у адміністративному судочинстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Спеціальність: 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

ПРОЦЕСУАЛЬНІ СТРОКИ У АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ

ВИКОНАВ СОРОКА МИКОЛА ОЛЕКСІЙОВИЧ

Ірпінь - 2011



АНОТАЦІЯ

адміністративний судочинство правовий юрисдикція

Сорока М.О. Процесуальні строки у адміністративному судочинстві. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Національний університет державної податкової служби України. - Ірпінь, 2011.

Дисертація присвячена теоретичному узагальненню і новому вирішенню наукового завдання щодо визначення змісту темпоральних правовідносин у адміністративному судочинстві, виявленню недоліків у їх правовому регулюванні.

Зміст категорії „час” у адміністративному судочинстві розкривається у декількох аспектах:

а) у аспекті взаємозв'язку із елементами простору;

б) з соціального боку - у зв'язку із діяльністю носіїв соціального часу;

в) у культурологічному аспекті;

г) з особистісного боку. Визнання різних аспектів зв'язку часу із певними об'єктами визначає належність до елементів часу тривалості і моменту. Тривалість означає чітке визначення певного проміжку часу, протягом якого процесуальна дія може здійснюватись. Така дія є істинною, що з позицій права означає її законність. Момент виступає як межа у перебігу часу, яка дозволяє визначити, зафіксувати певний інтервал часу, а значить - і його тривалість. Встановлено, що у адміністративному судочинстві процесуальні строки виступають як:

а) темпоральна (часова) форма руху адміністративних процесуальних відносин з приводу відправлення правосуддя адміністративним судом;

б) темпоральна, правова форма дій чи подій;

в) як форма існування і розвитку суб'єктивних прав та обов'язків, які становлять зміст адміністративних процесуальних відносин у адміністративному судочинстві. Процесуальним строком в адміністративному судочинстві визнано встановлений процесуальним законом та/або судом момент або проміжок часу, які мають неминуче настати і мають юридичне значення у зв'язку із вчиненням окремої процесуальної дії, розглядом і вирішенням справи адміністративної юрисдикції. Доведено, що процесуальним строкам притаманні властивості і риси інституту права, а саме -- інституту адміністративного процесуального права.

Розумний строк визначено як найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах, перебіг якого розпочинається з дня відкриття провадження у справі, а закінчується набранням законної сили остаточним рішенням суду, а у процесі перебігу якого відсутній хоча б один з наступних фактів: нерегулярне призначення судових засідань, зволікання із початком судового розгляду, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при переданні або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів для дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів.

Ключові слова: адміністративне судочинство, процесуальний строк, часова характеристика, тривалість, розумний строк.



1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Значення процесуальних строків у адміністративному судочинстві складно переоцінити, зважаючи на закріплення у чинному законодавстві позовного провадження як процесуальної форми вирішення спорів у публічно-правовій сфері суспільних відносин за участі суб'єктів владних повноважень. Встановлення та дотримання процесуальних строків є однією з умов здійснення ефективного судового адміністративного процесу, вирішення спору по суті, уникнення фактів затягування розгляду справи адміністративної юрисдикції та й врешті, підвищення довіри до судової гілки влади, її спроможності забезпечити захист прав і свобод громадян, прав та законних інтересів юридичних осіб. Слід також враховувати практичне значення процесуальних строків. Їх існування упорядковує як самі процедури звернення до адміністративного суду, так і процесуальний порядок реалізації права на судовий захист у публічно-правових відносинах засобами адміністративного судочинства. Призначення процесуальних строків різне. Окремі встановлюються з метою визначення часу виникнення або припинення права на судовий захист, інші передбачають межі реалізації цього права, а деякі надають необхідний для захисту порушених прав строк.

Проте недотримання процесуальних строків є одним з найбільш поширених порушень при розгляді справи адміністративної юрисдикції. На це звернуто увагу у постанові Верховного Суду України від 03.04.2009 № 7 «Про стан здійснення судочинства адміністративними судами». Порушення стосувались таких строків: відкриття провадження у справі; розгляду адміністративних справ; надходження позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг до судді-доповідача; відкриття касаційних проваджень тощо. Однією з причин таких порушень є відсутність чіткості й однозначності у формулюванні норм Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якими встановлено певні процесуальні строки, що спричинило неоднозначність їх сприйняття суддями при вирішенні справи адміністративної юрисдикції.

У сучасних наукових дослідженнях з адміністративного права та процесу питання процесуальних строків розглядалося здебільшого у контексті аналізу проблем провадження у справах про адміністративні правопорушення, провадження зі звернень громадян, дисциплінарного провадження (А. В. Баб'як, Д. М. Бахрах, І. П. Голосніченко, А. Т. Комзюк та інші). Певною мірою проблема встановлення оптимальних процесуальних строків поставала у ході вивчення загальних питань формування доктрини адміністративного процесу із врахуванням новітнього адміністративного процесуального законодавства - Кодексу адміністративного судочинства України (В. К. Колпаков, О. В. Кузьменко, В. Г. Перепелюк та інші). Проблемі визначення особливостей строків на певних стадіях адміністративного судочинства присвятив науковий пошук В.А. Липа. Так, вчений аналізував питання функцій строків в адміністративному судочинстві, характеризував строки як засіб забезпечення законодавчих прав, інтересів та свобод громадян. Однак всебічне дослідження проблеми сутності процесуальних строків у адміністративному судочинстві, визначення часових характеристик судового адміністративного процесу, систематизації процесуальних строків, їх характеристики як інституту адміністративного процесуального права дотепер не здійснено, а тому очевидна актуальність дослідження проблеми сутності і змісту темпоральних правовідносин у адміністративному судочинстві. Хоча судовий адміністративний процес, на перший погляд, схожий із цивільним та господарським процесами, однак має специфіку, визначену предметом судового розгляду - спори у публічно-правових відносинах. Саме ця специфіка впливає і на наявність особливостей у обчисленні процесуальних строків та загалом у їх видах.

Таким чином, актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена як недостатнім вивченням у адміністративному праві і процесі проблеми процесуальних строків у адміністративному судочинстві, так і потребою вдосконалення чинного законодавства, норми якого регулюють відносини у сфері відправлення правосуддя адміністративними судами.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження спрямоване на виконання Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи №1179 (1999) щодо дотримання Україною зобов'язань перед Радою Європи, протоколу №14 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який змінює контрольну систему Конвенції (ратифіковано Законом N 3435-IV від 09.02.2006), постанови Верховної Ради України від 28.04.1992 р. „Про концепцію судово-правової реформи в Україні”, Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленої Указом Президента України від 10.05.2006р. №361/2006. Конкретне наукове завдання щодо дослідження проблематики визначене у планах науково-дослідної роботи кафедри управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності Національного університету державної податкової служби України - „Організаційно-правові засади правоохоронної діяльності у сфері оподаткування” (державний реєстраційний номер УкрНТІ 0105U000657).

Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Національного університету державної податкової служби України протокол № 3 від 18 грудня 2009 року та розглянута координаційним бюро відповідного відділення Національної академії правових наук України і щодо неї не було висловлено зауважень (Перелік тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (затверджених у 2009 р.).-Х.: Право,2010.-с.118).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у встановленні змісту темпоральних правовідносин у адміністративному судочинстві, виявленні недоліків у їх правовому регулюванні та обґрунтуванні на цій основі пропозицій щодо внесення змін до КАС України, спрямованих на гарантування неухильного дотримання процесуальних строків у адміністративному судочинстві.

Окреслена мета обумовила наступні завдання наукового дослідження:

- визначити сутність категорії „час” у праві та здійснити її конкретизацію у адміністративному судочинстві;

- визначити поняття „часова характеристика” у адміністративному судочинстві та визначити конкретні характеристики;

- сформулювати поняття процесуальних строків у адміністративному судочинстві та охарактеризувати їх значення;

- встановити сутність поняття „розумний строк” розгляду та вирішення справ адміністративної юрисдикції та обґрунтувати необхідність його вдосконалення;

- виявити властивості й риси процесуальних строків як інституту адміністративного процесуального права;

- виділити види процесуальних строків у адміністративному судочинстві та здійснити їх класифікацію;

- обґрунтувати критерії визначення факту затягування провадження у справі адміністративної юрисдикції;

- встановити особливості обчислення та перебігу процесуальних строків у адміністративному судочинстві;

- виявити недоліки у правовому регулюванні процесуальних строків у адміністративному судочинстві та обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення адміністративного процесуального законодавства.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері адміністративного судочинства.

Предмет дослідження становлять процесуальні строки у адміністративному судочинстві.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складає сукупність сучасних методів наукового пізнання, застосування яких ґрунтується на діалектиці та системному підході. Використання діалектики дозволяє аналізувати проблему генезису правового регулювання темпоральних відносин у адміністративному судочинстві, встановити особливості обчислення та перебігу процесуальних строків у адміністративному судочинстві. Системний підхід уможливлює вивчення проблеми правового регулювання процесуальних строків у єдності її соціального змісту і юридичної форми.

У роботі застосовано методи наукового пізнання, характерні для досліджень юридичного змісту: формально-догматичний - для аналізу та поглиблення понятійного апарату (підрозділ 2.1, розділ 3); класифікації та групування - для виділення часових характеристик у адміністративному судочинстві, видів процесуальних строків (підрозділи 1.2, 2.3); історико-правовий -- для аналізу проблеми конкретизації змісту категорії «час» у адміністративному судочинстві (підрозділ 1.1); з допомогою методів правового моделювання, компаративного та формально-догматичного методів проаналізовано правову природу інституту процесуальних строків у судовому адміністративному процесі (підрозділ 2.2) та обґрунтовано пропозиції щодо змін до КАС України, Закону України „Про виконавче провадження” (розділи 2, 3).

Науково-теоретичну базу дисертаційного дослідження складають праці вітчизняних і зарубіжних учених у галузях теорії держави і права, цивільного права і цивільного процесу, адміністративного права і процесу. Нормативною основою дисертації є Конституція України, КАС України, інші кодекси, законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти, які регулюють процесуальні строки у адміністративному судочинстві. Використано правові позиції Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищого адміністративного суду України. Інформаційну та емпіричну базу дослідження склали аналітичні результати узагальнення судової практики Вищого адміністративного суду України, Верховного Суду України (палати у адміністративних справах). Використано також багаторічний досвід роботи дисертанта в органах судової гілки влади.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним з перших у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексних досліджень, присвячених теоретичним та практичним проблемам удосконалення правового регулювання процесуальних строків у адміністративному судочинстві, відображає авторську позицію у розв'язанні конкретних правових проблем, пов'язаних із особливостями застосування темпоральних характеристик адміністративного судочинства, за результатами проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. Зокрема, до них відносяться такі:

уперше:

- сформульовано поняття „часова характеристика” у адміністративному судочинстві та визначені конкретні характеристики. Часовою характеристикою у адміністративному судочинстві названо сукупність норм КАС України, інших нормативно-правових актів, які стосуються процесуально-процедурних питань адміністративного судочинства і визначають найважливіші, прикметні особливості врегулювання часу. До часових характеристик у адміністративному судочинстві віднесено: а) процесуальні строки; б) дію нормативних актів, що регулюють процесуально-процедурні відносини у часі, просторі та за колом осіб; в) стадійність, послідовність процесуальних дій;

- доведено, що процесуальним строкам у адміністративному судочинстві притаманні властивості і риси інституту права, а саме - інституту адміністративного процесуального права;

дістали подальшого розвитку:

- підхід щодо розкриття змісту терміна „час” у адміністративному судочинстві у декількох аспектах: а) у аспекті взаємозв'язку із елементами простору; б) у соціальному аспекті - у зв'язку з діяльністю носіїв соціального часу; в) у культурологічному аспекті; г) у особистісному аспекті;

- класифікація процесуальних строків у адміністративному судочинстві, яку запропоновано здійснити за критерієм способу визначення та ролі у адміністративному судочинстві. Виділено чотири групи строків: законні (абсолютні), судові, відносні, змішані;

- положення про особливості обчислення та перебігу процесуальних строків у адміністративному судочинстві. Для встановлення процесуальних строків юридичне значення мають день або подія, з якими пов'язано початок перебігу строку, тривалість строку, закінчення терміну перебігу строку чи настання події, з якою пов'язано закінчення перебігу. Слід врахувати також застосування законодавцем різних юридичних конструкцій, завдяки яким можливе здійснення маніпуляцій із процесуальними строками (призупинення, продовження), що випливає зі ст. 102 КАС України, інших процесуальних норм;

удосконалено:

- визначення поняття „процесуальний строк” у адміністративному судочинстві. Процесуальним строком в адміністративному судочинстві визнано встановлений процесуальним законом та/або судом момент або проміжок часу, які мають неминуче настати і мають юридичне значення у зв'язку із вчиненням окремої процесуальної дії, розглядом і вирішенням справи адміністративної юрисдикції;

- визначення поняття „розумний строк” шляхом обгрунтування пропозиції щодо закріплення заборони затягування розгляду справи. Розумний строк визначено як найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах, перебіг якого розпочинається з дня відкриття провадження у справі, а закінчується набранням законної сили остаточним рішенням суду, у процесі перебігу якого відсутній хоча б один з фактів, наявність якого свідчить про затягування розгляду справи адміністративної юрисдикції;

- критерії встановлення факту затягування провадження у справі адміністративної юрисдикції:

а) нерегулярне призначення судових засідань;

б) зволікання із початком судового розгляду;

в) призначення судових засідань з великими інтервалами;

г) затягування при переданні або пересиланні справи з одного суду в інший;

д) невжиття судом заходів для дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів;

- правове регулювання відносин щодо процесуальних строків у адміністративному судочинстві шляхом внесення змін до КАС України, Закону України „Про виконавче провадження”.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані у дисертації наукові положення, висновки та пропозиції можуть бути використані у:

науково-дослідній сфері - для подальших досліджень загальнотеоретичних питань удосконалення правового регулювання відносин у сфері адміністративного судочинства;

правотворчості - для удосконалення норм адміністративного процесуального законодавства, а також інших законодавчих актів з метою поліпшення правового регулювання процесуальних строків у адміністративному судочинстві, про що свідчить акт впровадження у законотворчу діяльність Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя (№ 04-30/18-1023 від 4 квітня 2011 р.);

навчальному процесі - у ході викладання дисциплін „Адміністративне право”, „Адміністративний процес”, „Адміністративне судочинство” у вищих навчальних закладах, які готують юристів (акт впровадження у навчальний процес Національного університету державної податкової служби України від 6 квітня 2011р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, з використанням останніх досягнень правової науки. У співавторстві з Р. О. Куйбідою було підготовлено науково-практичний коментар статей 104-121 КАС України (особистий внесок дисертанта 50%). Дисертантом особисто підготовлено главу 3 розділу 5 підручника “Адміністративне судочинство України” (2009р.). Ідеї Р.О.Куйбіди, а також співавторів підручника у дисертації та публікаціях не використовувались. Сформульовані висновки і пропозиції обґрунтовано на підставі результатів особистих досліджень.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження було оприлюднено протягом 2008 - 2010 років на міжнародній науково-практичній конференції „Адміністративна реформа та проблеми вдосконалення діяльності правоохоронних органів” (11-12 грудня 2008 р., м. Сімферополь), всеукраїнській науково-практичній конференції „Національні інтереси та проблеми забезпечення безпеки України” (5-6 листопада 2009 р., м. Кіровоград), науково-практичному семінарі „Адміністративне судочинство в державному механізмі захисту прав платників податків” (9 грудня 2010 р., м. Ірпінь), засіданні „круглого столу” „Адміністративна реформа в Україні та її вплив на реалізацію програми економічних реформ 2010-2014” (23 листопада 2010 р., м. Київ).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв'язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача в їх одержання, наведено відомості щодо апробації та публікації результатів дисертаційного дослідження.

Розділ 1 „Методологічна основа визначення сутності процесуальних строків у адміністративному судочинстві” містить два підрозділи, в яких досліджуються витоки використання у адміністративному судочинстві темпоральних характеристик.

У підрозділі 1.1 „Сутність категорії „час” у праві та її конкретизація у адміністративному судочинстві” вказано про багатогранність категорії „час”, що є підставою вивчення її сутності, у першу чергу, філософами. У науковий обіг цю категорію ввів І. Кант. Близькою до юридичного сприйняття сутності категорії „час” є точка зору М. С. Кагана, Я. Ф. Аскіна, Є. О. Єлізарьєва, Г. Є. Зборовського, О. М. Лоя, В. П. Яковлєва. М. С. Каган доводив розуміння необхідності подолання філософського аналізу часу у суто його фізичній інтерпретації. Вчений формулює важливий висновок, що час не лише пізнається людиною як об'єктивно існуюча форма буття, а й усвідомлюється ціннісно. Підхід Я. Ф. Аскіна став підґрунтям застосування динамічного підходу щодо вивчення сутності цієї категорії. Є. О. Єлізарьєвим, Г. Є. Зборовським, О. М. Лоєм, В. П. Яковлєвим обґрунтовано необхідність уведення категорії „соціальний час”, що підкреслювало соціальну значимість темпоральних характеристик буття. Серед наукових робіт у галузі юриспруденції категорія „час” аналізувалась найглибше вченими - цивілістами (О. В. Андрійчук, А. В. Жгунова, О. В. Ісаєва, К. Ю. Лєбєдева, В. В. Луць, Б. Б. Черпахін та інші). В адміністративному праві науковий доробок стосувався проблеми сутності адміністративно-процесуальних строків у позасудових процесуальних відносинах (А. В. Баб'як, І. П. Голосніченко, В. Г. Перепелюк та інші). Певною мірою процесуальні строки у адміністративному судочинстві досліджувались у контексті ширшої проблеми сутності адміністративного процесу (Е. Ф. Демський, О. В. Кузьменко).

Доведення філософською та юридичною науковою думкою існування різних аспектів зв'язку часу із певними об'єктами визначає належність до елементів часу тривалості і моменту. З правової точки зору такий підхід дозволяє говорити про такі моменти як початок спливання певного часу і закінчення спливання, а також про тривалість спливання часу. Дисертантом встановлено наступне: по-перше, існують інтервали часу, які пов'язані із поняттями „буде” і „було”, по-друге, наявність зазначених понять проявляється через існування моменту часу; по-третє, інтервальність та пов'язана із ним наявність моменту часу характеризують його тривалість, по-четверте, властивостями тривалості постають: чистота у якісному аспекті; обмеженість, тобто наявність початку і кінця; спрямованість від минулого у майбутнє. Екстраполюючи зазначені положення на правову матерію, вказано про те, що тривалість у судовому адміністративному процесі означає чітке визначення певного проміжку часу, протягом якого процесуальна дія може здійснюватись. Така дія є істинною, що з позицій права означає її законність. Вона здійснюється на підставі та у порядку, встановленому у КАС України. Тривалість означає обмеженість у часі, що передбачає наявність моменту початку перебігу часу та закінчення перебігу часу на певному часовому інтервалі. Момент початку перебігу часу пов'язаний із закінченням попередньої процесуальної дії, а момент закінчення перебігу - із закінченням поточної процесуальної дії і початком наступної. Момент виступає як межа у перебігу часу, яка дозволяє визначити, зафіксувати певний інтервал часу, а значить - і його тривалість.

У підрозділі 1.2 „Класифікація часових характеристик у адміністративному судочинстві” доведено, що пріоритетне місце серед часових характеристик у адміністративному судочинстві посідає дія нормативних актів, які регулюють процесуальні та процедурні відносини у часі, просторі та за колом осіб. Встановлено, що фіксування моменту і термінів набуття чинності нормативно-правовими актами означає обов'язковість дії їх норм саме з визначених моментів і зворотної сили ці норми не мають. Зворотну силу в часі мають тільки ті закони і нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність (ст. 58 Конституції України). До часових характеристик у адміністративному судочинстві віднесено стадійність, послідовність вчинюваних дій у судовому адміністративному процесі. Стадійність характерна для усього судового адміністративного процесу, який здійснюється у адміністративних судах першої інстанції та у процесі перегляду рішень у апеляційному, касаційному порядках за наявності на це підстав. Стадійність також притаманна і процесу розгляду справи адміністративної юрисдикції у адміністративному суді відповідної інстанції - першої, апеляційної чи касаційної.

Розділ 2 „Поняття, правова природа та види процесуальних строків у адміністративному судочинстві” складається з трьох підрозділів, в яких аналізуються сутність процесуальних строків та їх значення у адміністративному судочинстві, здійснюється класифікація строків.

У підрозділі 2.1 „Поняття та значення процесуальних строків у адміністративному судочинстві” обґрунтовано віднесення категорії „час” до загальнофілософської. Вказано, що ця категорія є однією з ключових і за її допомогою здійснюються спроби формування світогляду, розуміння буття, сущого. Категорію „строк” віднесено до суто юридичної, оскільки її застосування дозволяє визначити початок чи припинення певних правовідносин, їх характер, а також здійснити юридичну кваліфікацію дій особи.

Доведено доцільність розгляду сутності процесуальних строків у адміністративному судочинстві за аналогією з роллю і місцем строків у цивільних правовідносинах. У цивільному праві строки зазвичай розглядаються за їх місцем у системі юридичних фактів цивільного права. Найчастіше їх відносять до подій, маючи на увазі закінчення часу (строку). Процесуальний строк у судовому адміністративному процесі, як і у цивільному, також обмежує дію суб'єктивних прав і обов'язків у часі. Виходячи з того, що права і обов'язки найчастіше виникають за волею їх носіїв, то строки, які обмежують їх реалізацію у часі, також мають вольовий характер. Конкретні строки, встановлені у КАС України, їх регламентація також пов'язана з державною волею законодавця. Ці конкретні, визначені законом строки обов'язкові для суб'єктів адміністративних процесуальних відносин у сфері адміністративного судочинства, адже закон їх чітко встановлює і передбачає зміну тільки за наявності відповідних підстав та у встановленому порядку. Процесуальні строки у адміністративному судочинстві хоча й носять вольовий характер, а тому містять у собі елемент суб'єктивного, однак є визначеними і можуть бути змінені тільки вольовим порядком - шляхом внесення змін до законодавства чи прийняття вольового рішення уповноваженим органом (посадовою особою) - судом (суддею).

Строк, термін є темпоральними (часовими) формами перебігу подій або здійснення дій (бездіяльності). Ці форми, враховуючи правові наслідки їх застосування, є правовими і мають вольовий характер. З іншого боку, самі будучи визначеними за допомогою волі уповноважених суб'єктів, можуть, у свою чергу, спрямовувати волю і поведінку суб'єктів та учасників адміністративного судочинства на досягнення цілей їх участі у судовому адміністративному процесі. У адміністративному судочинстві процесуальні строки виступають як темпоральна (часова) форма руху адміністративних процесуальних відносин з приводу відправлення правосуддя адміністративним судом. Їх можна розглядати також і як форму існування й розвитку суб'єктивних прав та обов'язків, які становлять зміст адміністративних процесуальних відносин у зазначеній сфері. Зміст строку пов'язаний з дією або подією як юридичними фактами і поза ними навряд може існувати.

Підрозділ 2.2 „Правова природа інституту процесуальних строків у судовому адміністративному процесі” присвячено характеристиці процесуальних строків як окремого інституту адміністративного процесуального права та визначенню його місця серед інших процесуальних інститутів.

Властивості і риси процесуальних строків охарактеризовано на основі положень теорії права щодо ознак правового інституту. Такими виступають однорідність фактичного змісту, юридична єдність, законодавча відокремленість. Наголошено, що виникнення адміністративного судочинства хоча й було об'єктивно обумовлене, однак саме це правове явище похідне від публічно-правових відносин у сфері управлінської діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб і спрямоване на гарантування законності у цій сфері, а тому його навряд чи можна назвати самостійним правовим явищем. Водночас підкреслено автономність та взаємний зв'язок сукупності правових норм і інститутів як окремих елементів адміністративного судочинства. Автономність правових норм та інститутів проявляється у відносній відокремленості правовідносин у сфері судового адміністративного процесу. Наявність взаємного зв'язку між правовими нормами та інститутами проявляється, зокрема, через структуру судового адміністративного процесу, що складають окремі провадження.

На підставі наявних властивостей процесуальних строків та їх відповідності властивостям інституту права сформульовано висновок про доцільність сприйняття процесуальних строків у адміністративному судочинстві як інституту процесуального права, а саме - адміністративного процесуального.

У підрозділі 2.3 „Види процесуальних строків та їх класифікація” підкреслено, що наявність численних процесуальних строків обумовлена необхідністю забезпечити розгляд справи протягом часу, потрібного для прийняття законного, обґрунтованого рішення. Доведено, що здійснення класифікації процесуальних строків у судовому адміністративному процесі уможливить досягнення оптимального співвідношення між оперативністю і якістю процесу прийняття судового рішення у справі адміністративної юрисдикції. Основу класифікації мають складати певні критерії (ознаки), застосування яких дозволяє виявити найбільш усталені їх види, що мають спільні, характерні риси і є однорідними. Однак класифікація є відносною і мінливою, адже із плином часу зазнають змін, розвиваються положення наукової доктрини, розробляються нові підходи до пізнання суспільних явищ і процесів. Наголошено на достатньо усталеній думці науковців про існування законних і судових строків; доведено доцільність виділення додаткової групи відносних строків та виокремлення розумного строку.

Встановлено, що у правовій доктрині поняття „розумний строк” сприймається як оціночне. При цьому визнано, що такий строк має бути встановлений, виходячи з обставин справи. Певна різниця між науковими поглядами полягає у тих критеріях, які покладені в основу визначення розумності строку. Зокрема, вказане стосується положень про визнання такого строку найкоротшим, або акцентована увага на недопущенні невиправданих зволікань. Наведені доктринальні тлумачення норми про розумний строк свідчать про те, що вчені надають перевагу дискреційним повноваженням суду при встановленні факту дотримання процесуального строку як розумного, не піддаючи сумніву відсутність факту його перевищення і тим самим не допускаючи можливості зволікання з боку суду, внаслідок чого можливе запізніле ухвалення рішення та, у зв'язку з цим, негативні наслідки для сторін. Доведено доцільність визначення поняття „розумний строк” через закріплення у ньому моментів початку і закінчення перебігу, а також критеріїв, наявність хоча би одного з яких свідчить про затягування провадження у справі.

Запропоновано до критеріїв затягування провадження у справі адміністративної юрисдикції включити не лише ті, що вказані Верховним Судом України у Листі від 25.01.2006 р. N 1-5/45 „Щодо перевищення розумних строків розгляду справ”, але й критерій зволікання з початком розгляду судового засідання, на який вказано Європейським Судом з прав людини і який визнано Верховним Судом України.

Розділ 3 „Обчислення та перебіг процесуальних строків у адміністративному судочинстві” складається з двох підрозділів, у яких розглянуто проблемні питання правового регулювання порядку обчислення та процедур перебігу процесуальних строків.

У підрозділі 3.1 „Обчислення процесуальних строків у адміністративному судочинстві, початок та закінчення їх перебігу” підкреслено, що загальна проблема обчислення процесуальних строків у адміністративному праві та процесі вже була предметом уваги вчених-адміністративістів. О. В. Кузьменко у монографії „Теоретичні засади адміністративного процесу” (2005 р.) на підставі критичного переосмислення підходів вчених (Д. М. Бахрах, О. С. Дугенець, Л. В. Коваль, І. В. Панова, В. Г. Перепелюк) формулює авторський погляд на особливості обчислення процесуальних строків у адміністративному процесі, який, одначе, доцільно розвинути, враховуючи специфіку адміністративних процесуальних відносин у сфері судового адміністративного процесу.

Юридичний аналіз особливостей обчислення процесуальних строків, початку та закінчення їх спливання здійснено на основі підходу Д. М. Бахраха про необхідність врахування чотирьох юридично важливих обставин з метою юридично грамотного вирішення питання про строки: по-перше, встановлений законом розмір строку; по-друге, коли і з якого юридичного факту він починає обчислюватись; по-третє, коли, який юридичний факт припиняє його обчислення або перериває його; по-четверте, який час закон не включає (включає) в обчислюваний строк. На першому місці зазначено про розмір строку, встановлений законом. Норми, якими встановлено розмір строку, згруповані за ознакою міри і ступеня точності вказівки на період перебігу строку: відносно визначені та чітко визначені. Відносно визначені розміри процесуальних строків встановлюються, зокрема, у випадках, коли суду надано право застосувати дискреційні повноваження із одночасним їх обмеженням певними термінами. Для осіб, які звертаються за захистом до адміністративного суду, встановлені здебільшого чітко визначені строки.

Розмір процесуального строку визначається тривалістю певного проміжку часу - годинами, днями, місяцями. У деяких випадках розмір строку не визначено, але обмежено граничним строком вчинення певної процесуальної дії чи процесуальних дій. До особливостей врегулювання процесуальних строків у судовому адміністративному процесі віднесено залежність визначення розміру їх обчислення від способу визначення. У разі визначення строків законом їх розмір обчислюється усіма трьома одиницями обчислення - годинами, днями, місяцями. Якщо надані законом дискреційні повноваження судді для визначення строків, розмір їх обчислення, як правило, не визначається. Дисертантом підкреслено, що розмір строків, які визначаються суддею, не повинен перевищувати тих строків, які визначені законом щодо вчинення певної процесуальної дії.

У підрозділі 3.2 „Пропуск процесуальних строків та його наслідки, поновлення та продовження процесуальних строків, зупинення їх перебігу” наголошено, що і початок перебігу процесуального строку, і закінчення перебігу визначається юридичним фактом - дією чи певною календарною датою. Але спрямування дій, якими закінчується перебіг процесуального строку інше, ніж дій, з якими пов'язаний початок перебігу. Крім того, закінчення перебігу процесуального строку у деяких категоріях справ адміністративної юрисдикції пов'язане із певним днем або годинами. Однак у більшості випадків закінчення перебігу процесуального строку пов'язане зі спливанням тривалості самого цього строку.

Про пропуск процесуальних строків найчастіше вказують у разі, коли визначено строки, якими обмежено у часі право вчиняти процесуальні дії. Саме у такому контексті сприймався пропуск процесуальних строків звернення до адміністративного суду у справах, пов'язаних із соціальними виплатами. Однак про пропуск процесуальних строків можна говорити і у випадку, коли не дотримані часові межі реалізації права вчиняти процесуальні дії. При цьому у останньому випадку уникнути настання факту пропуску процесуального строку складніше, зважаючи на специфіку врегулювання відносин щодо їх перебігу. Про пропуск процесуального строку доцільно вказувати саме у контексті певних юридичних наслідків відсутності реалізації обов'язку особи вчиняти процесуальні дії або у межах певного проміжку часу, або на певний момент часу чи настання події. Ознаками зупинення процесуальних строків у судовому адміністративному процесі названо: а) зупинення перебігу процесуальних строків є наслідок зупинення провадження у справі адміністративної юрисдикції; б) фактичною підставою початку зупинення перебігу процесуальних строків є настання події, внаслідок якої суд зупинив провадження у справі, а юридичною підставою -- є ухвала суду про зупинення строку; в) зупинення перебігу процесуальних строків має тимчасовий характер; г) моментом закінчення зупинення перебігу процесуальних строків є прийняття судом рішення про продовження провадження у справі адміністративної юрисдикції, постановлене у формі ухвали; д) час зупинення провадження не враховується при загальному обчисленні перебігу процесуального строку.



ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання щодо визначення змісту темпоральних правовідносин у адміністративному судочинстві, виявлення недоліків у їх правовому регулюванні, у результаті чого отримані такі найважливіші результати:

1. Виділення сутнісного серед різних наукових поглядів щодо змісту категорії „час” дозволив стверджувати про фактичне існування двох підходів: за одним час сприймається як об'єктивна категорія, що не залежить від суспільної свідомості ( М. С. Каган), а за іншим - час є суб'єктивною категорією, що не може існувати без її усвідомлення індивідами (І. Кант). Витоки зазначених підходів лежать у площині розуміння співвідношення категорій „час” і „простір” - їх взаємозв'язку або існування незалежно. Цінним із надбань філософської думки щодо змісту категорії „час” є доведення полімодальності часу - як сукупності таких головних його модальностей: природної і соціальної, усвідомленої культурою та особистістю.

2. Підтверджено взаємообумовленість соціальною сутністю двох явищ та категорій „право” і „час”. Вказане визначає сприйняття категорії „час” у взаємозв'язку із певними об'єктами. У контексті адміністративного судочинства такими об'єктами постають: а) з природного боку (аспекту, модальності) - певні елементи простору; б) з соціального - категорія „час” пов'язана із такими об'єктами, як носії соціального часу; в) в культурологічному аспекті категорія „час” пов'язана із процедурами судового розгляду справи адміністративної юрисдикції, прийняття судом рішення у справі; г) з особистісного боку зв'язок категорії „час” простежується з суб'єктами та учасниками судового адміністративного процесу.

Визнання різних аспектів зв'язку часу із певними об'єктами визначає належність до елементів часу тривалості і моменту. Тривалість означає чітке визначення певного проміжку часу, протягом якого процесуальна дія може здійснюватись. Така дія є істинною, що з позицій права означає її законність. Момент виступає як межа у перебігу часу, яка дозволяє визначити, зафіксувати певний інтервал часу, а значить - і його тривалість.

3. Встановлено наступні аспекти розгляду строків у адміністративному судочинстві: а) з позицій моменту виникнення правовідносин, що означає перехід від однієї форми регулювання публічно-правових відносин, в яких виникає спір, до іншої форми; б) як одна з умов, що визначає зміст правовідносин у сфері судового адміністративного провадження; в) як критерій оцінки правомірності поведінки суб'єктів з погляду її своєчасності.

У адміністративному судочинстві процесуальні строки виступають як: а) темпоральна (часова) форма руху адміністративних процесуальних відносин з приводу відправлення правосуддя адміністративним судом; б) темпоральна, правова форма дій чи подій; в) як форма існування і розвитку суб'єктивних прав та обов'язків, які становлять зміст адміністративних процесуальних відносин у адміністративному судочинстві.

4. У адміністративному судочинстві процесуальні строки виступають гарантією дотримання прав і свобод громадян у публічно-правових відносинах та інститутом судового захисту прав і свобод в адміністративних судах. Умовами дотримання процесуальних строків є: а) належна правова регламентація; б) режим законності; в) юридична відповідальність.

Рисами, що притаманні процесуальним строкам як інституту судового захисту в адміністративних судах, названо таке:

а) застосовуються тільки у межах реалізації судової адміністративної юрисдикції;

б) врегульовуються адміністративними процесуальними нормами;

в) предметна визначеність правового впливу встановлюється тим, що дія відповідних процесуальних норм спрямована на встановлення порядку обчислення та перебігу строків;

г) дотримання процесуальних норм, якими врегульовано процесуальні строки, є гарантією вчасного отримання правосудного рішення;

д) застосовуються для вирішення спорів, в яких однією стороною завжди виступає суб'єкт, наділений владними повноваженнями (державний орган, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа).

5. Властивостями інституту процесуальних строків є: регулятивність, предметність та галузева визначеність. Однак сутність останньої властивості потребує подальшого наукового опрацювання у межах ширшої проблеми концептуальних основ формування адміністративного процесуального права. Риси інституту процесуальних строків:

а) структурна відокремленість у Главі 8 Розділу ІІ КАС України;

б) урегулювання тільки тих адміністративних процесуальних відносин у сфері адміністративного судочинства, які стосуються часових меж учинення процесуальних дій;

в) однорідність норм щодо врегулювання процесуальних строків полягає у наявності рис, які притаманні їм як інституту судового захисту в адміністративних судах, а також похідному характері та обумовленості особливостями адміністративно-процесуальних норм;

г) юридична єдність норм полягає у їх регулятивному змісті, що виключає, у більшості випадків, застосування примусу щодо їх порушників;

д) норми, якими утворено інститут процесуальних строків, виступають як єдиний комплекс, система у сукупності з іншими інститутами адміністративного процесуального права. Такими, за ознакою формальної відокремленості, визначено інститути учасників адміністративного судочинства, доказів, провадження у суді першої інстанції тощо.

6. Притаманність адміністративному процесу ознак автономності та взаємного зв'язку сукупності правових норм і інститутів як окремих його елементів свідчить про доцільність виділення окремої галузі права -- адміністративного процесуального права. Одначе похідний характер від публічно-правових відносин у сфері управлінської діяльності процесуальних відносин у сфері адміністративного судочинства вказує на неоднозначність позиції про виокремлення адміністративного процесуального права як галузі права.

7. Виділено чотири групи процесуальних строків: законні (абсолютні), судові, відносні, змішані. Законними є строки, встановлені КАС України чи іншим законом і передбачені для чіткого визначення у часі процедур судового адміністративного процесу. Їх тривалість точно встановлена законом і є сталою, визначається певним моментом часу або залежно від процесуальної дії. Такі строки ще названі абсолютними. Момент закінчення їх спливання також визначено законом. Стосовно судових строків, підкреслено про встановлення початку і закінчення перебігу судом у загальних межах, визначених законом. Відносними названо ті строки, щодо яких можуть бути застосовані дискреційні повноваження судді (наприклад, відстрочення або розстрочення сплати судових витрат, що встановлюється судом, враховуючи майновий стан сторони та відповідно ч. 1 ст. 88 КАС України). Враховуючи, що визначення розумного строку здійснюється судом, але у межах, визначених законом, його доцільно виділити у окрему групу і назвати змішаним. Доцільність виділення ґрунтується на ключовому значенні цього строку для усього процесу розгляду і вирішення справи адміністративної юрисдикції.

8. Урегулювання розміру строку розгляду і вирішення справи адміністративної юрисдикції безпосередньо впливає на гарантування захисту прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб в адміністративних судах, а також на можливість суб'єкта владних повноважень звернутись до адміністративного суду у випадках, передбачених процесуальним законом. Саме тому найбільш важливі з процесуальної точки зору та з огляду на правові наслідки строки, встановлені законом. Дискреційні повноваження судді застосовуються з метою реалізації принципів диспозитивності та врахування усіх обставин справи. Разом з тим, відповідні строки, встановлені суддею, застосовуються у межах тих строків, які визначені законом. Удосконалення правового регулювання потребують строки розгляду справ за участі іноземного елементу та у податкових правовідносинах. Крім того, доцільним є поширення дії Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних та комерційних справах від 18 березня 1970 р. на справи адміністративної юрисдикції.

9. Початок перебігу процесуального строку у судовому адміністративному процесі законодавець пов'язує з днем або подією. Разом з тим, більшість норм КАС України, якими визначено співпадіння початку спливання процесуального строку із початком його перебігу, потребує змін з метою приведення їх у відповідність з ч. 1 ст. 103 КАС України. Виділеною нормою передбачено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

10. Пропуском процесуального строку визначено юридичний факт, що тягне за собою правові наслідки позитивного або негативного характеру залежно від причини пропуску, якою можуть бути настання подій, що перешкоджають вчасному вчиненню зобов'язаною особою процесуальних дій і які визнані судом поважними, або бездіяльність зобов'язаного суб'єкта .

Поновлення процесуальних строків - це відновлення первісного процесуального строку, наданого законом, для вчинення певної процесуальної дії, перебіг якого припиняється з моменту настання поважних причин та завершується з прийняттям судом рішення про поновлення строку.

Продовженням процесуального строку визнано факт надання судом додаткового часу для вчинення процесуальної дії, який не перериває плин процесуального строку, визначеного законом. Продовження процесуальних строків безпосередньо пов'язане із поновленням провадження у справі адміністративної юрисдикції та продовженням вчинення процесуальних дій.

Зупиненням процесуального строку названо тимчасове зупинення усіх процесуальних дій і строків внаслідок зупинення провадження у справі адміністративної юрисдикції, строк якого не враховується при обчисленні перебігу процесуального строку.

11. Пропозиції щодо змін до КАС України розроблено у таких напрямках:

- закріплення моменту виникнення правовідносин у адміністративному судочинстві;

- формулювання та закріплення поняття «термін» у адміністративному судочинстві. При цьому, на відміну від цивільного судочинства, його визначення слід робити, виходячи не із загального поняття «час», яке розглянуто у філософському контексті і є загальною категорією, а виходячи з суто правової категорії «процесуальний строк»;

- закріпити як нову редакцію поняття процесуального строку у адміністративному судочинстві та розумного строку, закріпити поняття „поновлення” та „продовження” щодо процесуальних строків;

- встановлення скорочених строків розгляду справ про затримання та примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, нелегальних мігрантів, прийнятих Україною в порядку виконання угод про реадмісію, або затриманих за незаконне перебування в Україні;

- поширити дію Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних та комерційних справах від 18 березня 1970 р. на процедури судових доручень у адміністративному судочинстві шляхом прийняття Верховною Радою України відповідного закону;

- уточнити процедури подання позовної заяви про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності;

- закріпити норму про застосування штрафних санкцій до посадових осіб уповноваженого суб'єкта владних повноважень за затягування негайного виконання постанови адміністративного суду чи відсутність звернення такої постанови до виконання.

Запропоновані відповідні редакції змін до КАС України та Закону України „Про виконавче провадження”.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Сорока М.О. До питання про визначення видів процесуальних строків у адміністративному судочинстві // Вісник Вищого адміністративного суду України. - № 4. - 2009. - С. 12-18.

2. Сорока М.О. Поняття „процесуальний строк” у адміністративному судочинстві // Актуальні проблеми державного управління: збірник наукових праць. - Х. : Магістр, 2010. - № 1 (37). - С. 229-235.

3. Сорока М.О. Сутність терміна „розумний строк” у судовому адміністративному процесі // Форум права. - 2011. - № 1. - С. 962-967

4. Сорока М.О. Провадження в адміністративних справах у касаційній інстанції / Адміністративне судочинство України: підручник / О. М. Пасенюк (кер. авт. кол.), О. Н. Панченко, В. Б. Авер'янов (та ін.); за заг. ред. О. М. Пасенюка. - К.: Юрінком Інтер, 2009. - С. 237-252.

5. Сорока М.О., Куйбіда Р. О. Науково-практичний коментар Кодексу адміністративного судочинства України / О.М. Пасенюк (кер. авт. кол.), О.Н. Панченко, В. Б. Авер'янов (та ін.); за заг. ред. О.М. Пасенюка. - К. : Юрінком Інтер, 2009. - С. 332-386.

6. Сорока М.О. Дотримання процесуальних строків у адміністративному судочинстві як гарантія прав і свобод громадян // Національні інтереси та проблеми забезпечення безпеки України: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (5-6 листопада 2009 р., м. Кіровоград). - Кіровоград : КірЮІ ХНУВС, 2010. - С. 16-19.

Размещено на Allbest.ru

...