Адміністративно-правове забезпечення екологічних прав громадян

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія внутрішніх справ

УДК 342.951:351.88:351.755(477)

Адміністративно-правове забезпечення екологічних прав громадян

12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Стороженко Сергій Володимирович

Київ 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національній академії внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор Колпаков Валерій Костянтинович, Національний авіаційний університет, професор кафедри конституційного і адміністративного права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, доцент Ліпкан Володимир Анатолійович,Національна академія внутрішніх справ, професор кафедри управління в органах внутрішніх справ та спеціальних операцій

кандидат юридичних наук, доцент Параниця Сергій Павлович, Національний університет Державної податкової служби України, доцент кафедри управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності

Захист відбудеться "21" вересня 2011 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 у Національній академії внутрішніх справ за адресою: ДП-680, м. Київ, пл. Солом'янська 1

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ за адресою ДП-680, м. Київ, пл. Солом'янська 1

Автореферат розісланий "2" серпня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради А. В. Савченко

право екологічний адміністративний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах критичного ставлення суспільства до стану навколишнього природного середовища особливого значення набрали питання щодо прав людини на безпечне довкілля.

Так, за дослідницькими даними на одного українця припадає 120 кілограмів шкідливих викидів на рік, а понад шістнадцять відсотків викидів в атмосферу з промислових підприємств є канцерогенами. Найбільша частина забруднюючих речовин міститься у вихлопних газах автомобілів. У Києві, наприклад, з вихлопними газами викидається 83% всіх забруднюючих речовин. На долю автомобільного транспорту припадає 55-80% викидається оксиду вуглецю і 40-54% оксиду азоту.

З цього приводу послання Президента України до Верховної Ради України акцентує увагу на зростанні екологічних загроз у вигляді нераціонального, виснажливого використання природних ресурсів, радіоактивного, хімічного та біологічного забруднення довкілля і, як слідство, загострення проблеми створення безпечних умов життєдіяльності населення.

Зазначені обставини вимагають здійснення комплексних, системних заходів реагування, серед яких особливе місце належить адміністративно-правовому забезпеченню екологічних прав громадян.

Необхідність їх подальшого наукового осмислення зумовлена декількома чинниками: по-перше, на даний час в основному завершено оновлення відповідного законодавства і постала потреба у дослідженні екологічних прав громадян з метою виявлення ефективності їх реалізації; по-друге, виявилася доцільність у науковому обґрунтуванні рекомендацій щодо можливостей використання ринкових механізмів у сфері екології; по-третє, аналіз оновленого екологічного законодавства показує, що з деяких питань воно не завжди послідовне і потребує відповідного вдосконалення; по-четверте, порушення екологічних прав громадян не завжди супроводжуються адекватним реагуванням з боку публічної адміністрації, що свідчить про недоліки в організації їх взаємодії.

З урахуванням цього, базове підгрунття дисертації склали дослідження проблем адміністративного права, які здійснили В.Б. Авер'янов, О.Ф. Андрійко, І.В. Арістова, А.І. Берлач, Ю.П. Битяк, В.Т. Білоус, І.Л. Бородін, І.П. Голосніченко, Є.В. Додін, Р.А. Калюжний, Л.В. Коваль, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпаков, А.Т. Комзюк, О.В. Копан, О.Є. Користін, О.В. Кузьменко, В.А. Ліпкан, Д.М. Лук'янець, О.І. Миколенко, Т.П. Минка, Н.Р. Нижник, О.І. Остапенко, С.П. Параниця, В.П. Пєтков, Д.В. Приймаченко, О.П. Рябченко, А.О. Селіванов, Н.П. Тиндик, М.М. Тищенко, В.К. Шкарупа, Х.П. Ярмакі та інші. Їх здобутки містять низку системних положень і висновків, які прямо або опосередковано стосуються статусу громадянина та проблематики забезпечення його прав в публічному адмініструванні і створюють методологічні передумови для ефективного їх дослідження у нових реаліях.

Обґрунтуванню поглядів дисертанта слугували роботи, у яких екологічні права громадян (загальна характеристика, адміністративно-правові та міжнародно-правові аспекти) стали предметом дослідження. Насамперед це праці таких науковців, як: В.І. Андрейцев, Г.В. Анісімова, Г.І. Балюк, С.О. Боголюбов, М.М. Бринчук, М.І. Васильєва, О.К. Голіченков, О.С. Колбасов, С.М. Кравченко, М.В. Краснова, М.I. Малишко, В.I. Нікішин, В.В. Петров, В.К. Попов, С.В. Разметаєв, Т.М. Слінько, А.Г. Тарнавський, Ю.С. Шемшученко та ін. Однак вони досліджували екологічні права громадян в контексті розгляду іншої, як правило, більш широкої теми.

Таким чином, детальне наукове осмислення змісту, особливостей, механізмів реалізації і захисту екологічних прав громадян є новим актуальним завданням юридичної науки, вирішення якого полягає у розробці відповідної теоретичної концепції і практичних рекомендацій для суб'єктів правозастосування, що обумовлює актуальність обраної автором теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація підготовлена у відповідності до Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, (затв. Законом України від 18.03.2004 р.), Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки" (затв. Законом України від 21.09.2002 р.), Міжгалузевої комплексної програми "Здоров'я нації" на 2002-2011 роки" (затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 р. № 14), Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року" (затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2006 р. № 1001), Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 роки (затв. наказом МВС України від 05.07.2004 р. № 755), відповідає тематиці Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 роки (затв. наказом МВС України від 29.07.2010 р. № 347), планів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ та кафедри адміністративного права і процесу цього закладу.

Конкретне наукове завдання щодо підготовки дисертації за даною тематикою сформульовано у рішенні кафедри адміністративного права і процесу Київського національного університету внутрішніх справ (протокол № 8 від 03.11.2007 р.). Тема дисертації затверджена вченою радою Київського національного університету внутрішніх справ, протокол №15 від 30.09.2008 р. і схвалена Академією правових наук України (п. 467, 2009 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є, по-перше, розкриття змісту адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян; по-друге, розробка рекомендацій і пропозицій щодо вдосконалення адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян; по-третє, впровадження в сучасну практику адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян висновків і пропозицій, сформульованих за результатами дослідження. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

висвітлити сутність попередніх досліджень адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян;

довести наявність адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян;

уточнити поняття "екологічні права громадян";

встановити системність сукупності екологічних прав громадян;

обґрунтувати екологічний інститут адміністративного права;

визначити правову природу екологічних прав громадян;

визначити специфіку застосування норм адміністративного права щодо окремих екологічних прав громадян;

на підставі аналізу нормативного регулювання екологічних прав громадян виявити повноту їх відображення в законодавстві;

провести дослідження змісту відповідних екологічних прав та їх диференціацію в залежності від екологічної, соціальної та економічної значимості;

визначити правові гарантії щодо реалізації громадянами своїх екологічних прав;

узагальнити засоби адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян;

вивести критерії структуризації екологічних прав громадян;

обґрунтувати механізм адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян;

запропонувати оновлення нормативної моделі екологічного інституту адміністративного права;

надати пропозиції щодо практичного використання висновків дисертації.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають у сфері адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян.

Предмет дослідження - адміністративно-правове забезпечення екологічних прав громадян.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність загальнонаукових та спеціальних прийомів пізнання, які забезпечують системний підхід до вирішення поставлених завдань, єдність правового змісту і юридичної форми дослідницьких здобутків.

Діалектичний метод сприяв вирішенню наукового завдання в єдності його соціального змісту та юридичної форми, а також здійсненню системного аналізу адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян (пп. 1.1, 1.2). За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат, визначено загальні засади реалізації екологічних прав громадян (пп. 1.2, 2.2, 3.1, 3.3). Системно-структурний та порівняльно-правовий методи дозволили дослідити питання правового механізму реалізації екологічних прав громадян, адміністративного примусу у сфері забезпечення екологічних прав громадян, а також проблеми діяльності ОВС щодо адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян (пп. 1.4, 2.3, 3.3). Використання соціологічного та статистичного методів сприяло узагальненню юридичної практики, аналізу емпіричної інформації, пов'язаної з темою дисертаційного дослідження (пп. 2.4, 2.5, 3.2). Історико-правовий метод застосовувався для вивчення юридичної природи гарантій захисту суб'єктивних екологічних прав громадян та норм-принципів і обов'язків суб'єктів у сфері реалізації екологічних прав громадян (пп.2.2, 3.2). За допомогою формально-юридичного методу було досліджено зміст правових норм, які передбачають адміністративну відповідальність за порушення законодавства у сфері екології, сформульовано пропозиції щодо їх удосконалення (пп. 2.3, 2.4, 2.5, 3.3). Програмно-цільові методи стали підґрунтям для розробки запропонованих науково-практичних рекомендацій щодо вдосконалення адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян.

Нормативною основою роботи є Конституція України, закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, акти публічної адміністрації, які регулюють відносини у сфері екології.

Емпіричну базу дослідження становлять, по-перше, офіційні дані акумульовані Державним комітетом статистики України, а також іншими відповідними структурами публічної адміністрації; по-друге, результати анкетування 277 осіб; по-третє, нормативний матеріал, що втратив чинність, проекти нормативних актів, емпіричні данні з наукових і публіцистичних видань, соціологічних оглядів, засобів масової інформації та мережі Інтернет.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вони отримані особисто здобувачем внаслідок комплексного дослідження адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян. Їх істотне теоретичне і практичне значення підтверджується актами впровадження та відгуками на оприлюднені матеріалів і характеризується такими рисами:

вперше:

проведений комплексний теоретичний аналіз системи екологічних прав громадян України, в результаті якого зроблено висновок про наявність підстав для виокремлення в адміністративному праві нового юридичного інституту - екологічного інституту адміністративного права;

обґрунтована можливість детермінації поряд з контролем і наглядом нового засобу адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян, який отримав у дисертації назву "засіб сприяння". Зміст цього засобу полягає у патронатній підтримці (допомозі) з боку суб'єктів публічної адміністрації носіям екологічних прав;

обґрунтована доцільність розширення повноважень ОВС щодо адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян, зокрема йдеться про повноваження щодо надання зобов'язальних приписів про усунення виявлених недоліків;

запропоновано проект Закону України "Про еколого-правовий статус людини і громадянина" яким має бути врегульовано поняття еколого-правового статусу людини і громадянина, якісні критерії безпечного для життя та здоров'я довкілля, кількісні критерії щодо безпеки довкілля, право на участь у прийнятті екологічно важливих рішень, форми участі громадян України у прийнятті екологічно важливих рішень, право на екологічну освіту;

удосконалено:

підходи щодо визначення суб'єктів адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян, що повинні ґрунтуватися на засадах державної політики та її законодавчого забезпечення;

зміст гарантій адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян, якими є: а) системність норм законів і підзаконних актів, які регулюють суспільні відносини в галузі забезпечення екологічних прав громадян; б) системність організаційно-правових, процесуально-правові та стимулюючих засобів забезпечення цих прав; в) відповідальність юридичних і фізичних осіб за порушення законодавства у даній сфері;

заходи адміністративного примусу у сфері забезпечення екологічних прав громадян;

дістали подальший розвиток:

обґрунтування механізму участі громадян у прийнятті практичних екологічно значущих рішень;

підходи щодо узагальнення процесуально-процедурних форм захисту суб'єктивних екологічних прав та інтересів громадян;

питання адміністративної відповідальності у сфері забезпечення екологічних прав громадян.

Практичне значення одержаних результатів вимірюється офіційним визнанням можливості їх використання у науково-дослідній сфері, нормотворчому процесі, правозастосовній діяльності, навчальному процесі, що підтверджується актами впровадження.

Так, у науково-дослідній сфері вони мають перспективи використання для подальшого розроблення теоретичних засад адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян; у нормотворенні - висновки та пропозиції, що наводяться в дисертації, можуть слугувати методологічною і теоретичною основою розробки й удосконалення системи законодавчих, урядових та інших нормативно-правових актів; у правозастосовній діяльності - використані для удосконалення функціонування суб'єктів публічної адміністрації у відповідних сферах (акт впровадження від 12.01.2011 р.); у навчальному процесі - при викладанні дисциплін "Адміністративне право України", "Адміністративна відповідальність", "Адміністративний процес" (акт впровадження від 08.06.2010 р.).

Апробація результатів дисертації. Результати й висновки дисертації обговорювались на засіданнях кафедри адміністративного права і процесу Національної академії внутрішніх справ та отримали позитивну оцінку. Їх оприлюднено на республіканській науково-практичній конференції "Актуальні проблеми національного законодавства" (м. Кіровоград, 05.12.2008 р.); міжнародній науково-практичній конференції "Адміністративна реформа та проблеми вдосконалення діяльності правоохоронних органів" (м. Сімферополь, 11-12.12.2008 р.); круглому столі "Порівняльне правознавство: загальнотеоретичні та галузеві аспекти", (м. Львів, 22.05.2009 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації викладені в дев'яті наукових публікаціях, шість з яких - в юридичних фахових виданнях, затверджених ВАК України, три - у тезах виступів на конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що включають 12 підрозділів, висновків, сім додатків та списку використаних джерел (270 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 234 сторінки, із них 180 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; охарактеризовано ступінь її наукової розробки; визначено мету, завдання, об'єкт, предмет і методологію наукового пошуку; сформульовано новизну одержаних результатів та їх теоретичне і практичне значення; висвітлено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; наведено данні про апробацію дослідження, публікації автора, структуру та обсяг дисертації.

Розділ 1 "Поняття екологічних прав громадян" містить чотири підрозділи, у яких розглядаються питання щодо формування наукового уявлення про екологічні права громадян та існуючі механізми їх реалізації.

У підрозділі 1.1. "Історіографія дослідження екологічних прав громадян" зазначається, що питання соціальних засад і юридичного змісту екологічних прав громадян достатньо широко опрацьовані як у зарубіжній, так і вітчизняній правовій літературі.

Аналіз наукових джерел з досліджуваної теми дозволяє стверджувати, що різні автори сходяться на тому, екологічні права громадян трактуються як сукупність юридичних можливостей і засобів, що спрямовані на задоволення потреб громадян в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки.

У підрозділі 1.2 "Соціальні засади і юридичний зміст екологічних прав громадян" наголошується, що всі права людини є соціальними у тому значенні, що вони обумовлені соціумом, суспільством як за змістом, так і за засобами їх здійснення. З огляду на це, "несоціальних" прав людини (особи) взагалі існувати не може. Соціальні права знаходяться в безпосередній залежності від ступеня економічного розвитку держави, спроможності покращити життя громадян, забезпечити йому гідний рівень, задовольнити матеріальні та духовні потреби членів суспільства.

Звертається увага на ту обставину, що право на безпечне для життя і здоров'я довкілля належить до тих прав і свобод, сукупність яких дає можливість судити про становище особи у суспільстві. Цінність права жити в безпечному середовищі можна порівняти з цінністю права на працю, охорону здоров'я. Більше того, оскільки зараз від стану довкілля все більшою мірою залежить здоров'я людини, успішна реалізація цього права створить необхідні умови для здійснення усіх інших прав людини та громадянина. Відповідно забруднення довкілля може розглядатися як опосередковане порушення всіх інших прав людини. Тобто, право на безпечне довкілля відноситься до основних суб'єктивних прав людини і громадянина та задовольняє потреби, пов'язані з життям та здоров'ям людини.

У підрозділі 1.3. "Організаційно-правове забезпечення екологічних прав громадян" акцентується увага на тому, що організаційно-правовим підґрунтям екологічних прав громадян виступають закріплені на законодавчому рівні та на рівні підзаконних нормативно-правових актів процедури здійснення громадянами своїх екологічних прав. Аналіз екологічних прав громадян та чинного законодавства України у цій галузі дає можливість встановити такі процесуально-правові гарантії екологічних прав громадян: процедура надання екологічної інформації; процедура проведення громадської екологічної експертизи; процедура передачі природних ресурсів у власність та надання їх у користування; порядок участі громадян в обговоренні проектів екологічно значимих рішень; процедура легалізації екологічних об'єднань громадян; порядок реалізації права громадян на судовий захист порушених екологічних прав.

Дисертантом відзначено, що до найважливіших екологічно-значимих рішень, які функціонують в нашій державі можна віднести: закони, постанови Верховної Ради України, що регулюють екологічні правовідносини; нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та відомств, інших виконавчих органів, що регулюють екологічні відносини; нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування, що регулюють екологічні правовідносини; акти індивідуального характеру, що підтверджують, встановлюють, змінюють або скасовують юридичні права чи обов'язки окремих суб'єктів в екологічній сфері.

У підрозділі 1.4. "Правовий механізм реалізації екологічних прав громадян" констатується, що механізм прийняття екологічно значущих рішень залежить від стилю прийняття рішень, який є притаманним для даної країни. У країнах, де політичною традицією є недовірливе ставлення до уряду, громадськість може вимагати відкритого прийняття рішень. Тоді громадськості дозволяється брати участь у процесі підготовки і прийняття екологічного рішення і вона до цього заохочується. Публічні дискусії забезпечують рівний доступ до інформації всім зацікавленим сторонам та дозволяють висловити свої міркування або зауваження як тим, хто відстоює природоохоронні позиції, так і представникам промисловості. Неурядові організації та науковці, які не мають відношення до державних органів управління, є складовими частинами системи, вони вважають себе захисниками громадських інтересів і діють як незалежні спостерігачі та противага як урядовцям (які можуть відстоювати певні політичні інтереси), так і тим сторонам, інтереси яких зачіпаються безпосередньо. Таку практику прийняття рішень називають плюралістською.

Підготовка і прийняття рішень, реалізація яких впливає на довкілля, повинні засновуватися на закріплених в законодавстві принципах охорони навколишнього природного середовища, дотримання екологічних прав людини і громадянина та врахування екологічних потреб.

Розділ 2 "Засоби адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян" складається з п'яти підрозділів, у яких аналізуються суб'єкти адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян та розглядаються питання адміністративної відповідальності у цій сфері, зокрема форми адміністративного примусу.

У підрозділі 2.1. "Суб'єкти адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян" проведений аналіз суб'єктного складу права на безпечне навколишнє природне середовище має вагоме значення для дослідження його змісту, юридичних меж та особливостей реалізації. Насамперед, на наш погляд, необхідно розрізняти суб'єктів - носіїв права на безпечне довкілля і суб'єктів - учасників правових відносин у сфері здійснення й захисту цього права. Варто зауважити, що в деяких літературних джерелах ці поняття змішуються. Тим часом деякі суб'єкти досліджуваного права (наприклад, діти, які не досягли повноліття) можуть і не вступати у відповідні правовідносини і, навпаки, суб'єкти правовідносин з реалізації або захисту права на безпечне навколишнє природне середовище можуть бути носіями інших прав та обов'язків. Участь або неучасть суб'єктів зазначеного права у правовідносинах може бути також обумовлена специфікою природних об'єктів (приміром, споживання атмосферного повітря, задоволення рекреаційних, оздоровчих потреб).

Стверджується, що право громадянина на безпечне довкілля є юридичним поняттям і становить собою міру юридично можливої поведінки, спрямованої на задоволення екологічних інтересів не всякої людини, а лише тієї, яка знаходиться в стійкому правовому зв'язку з конкретною державою. Ця категорія застосовується в основному при характеристиці даного права як суб'єктивного, при встановленні державою конкретних правових можливостей для громадян в реалізації їх інтересів щодо безпечного навколишнього природного середовища.

У підрозділі 2.2. "Норми-принципи та обов'язки суб'єктів у сфері екологічних прав громадян" розглядаються такі принципи цього виду як: рівноправність, тобто рівність у правах і свободах взагалі та в екологічних правах зокрема; невід'ємність та невідчужуваність екологічних прав; гуманістична спрямованість екологічних прав і свобод; загальнодоступність екологічних прав людини; безпосередня дія екологічних прав і свобод; гарантованість екологічних прав; гарантованість заборони незаконного обмеження екологічних прав і свобод; відповідність екологічних прав міжнародно-правовим актам в екологічній сфері, що відіграють величезне значення в системі гарантій екологічних прав громадян.

Водночас, необхідно відзначити, що на сьогодні немає чіткої класифікації екологічних принципів. Це, насамперед, обумовлено відсутністю відповідного кодексу, прийняття якого більшість науковців вважають необхідною умовою подальшого вдосконалення екологічного законодавства

У підрозділі 2.3. "Адміністративний примус у сфері забезпечення екологічних прав громадян" обґрунтовується теза про те, що на сьогодні в нашій країні відсутній єдиний кодифікований акт, який би об'єднав усі нормативно-правові акти, що спрямовані на врегулювання суспільних відносин в екологічній сфері, тобто "Екологічний кодекс", ідея розробки якого і навіть обґрунтування напрямів її практичної реалізації формулювалися вченими-юристами ще в середині XX ст.

На думку автора примусові заходи в екологічному праві можна поділити на дві групи - заходи адміністративного примусу, не пов'язані з правопорушеннями (заходи адміністративного попередження, запобігання) та заходи адміністративного примусу, пов'язані з правопорушеннями (заходи адміністративного припинення та заходи відповідальності).

Водночас констатується, що наявність протиправних діянь не є обов'язковою підставою застосування примусових заходів в екологічному праві, значна їх кількість (перевірка документів, опитування природокористувачів, вилучення документів) застосовується щодо фізичних та юридичних осіб і при відсутності відповідних діянь з метою попередження останніх, протидії надзвичайним обставинам, локалізації їх наслідків, що, у свою чергу, свідчить про комплексний, поліструктурний характер мети заходів примусу в екологічному праві (попередження, припинення правопорушень, притягнення винних до відповідальності, протидія надзвичайним обставинам).

У підрозділі 2.4. "Адміністративна відповідальність у сфері забезпечення екологічних прав громадян" досліджується адміністративна відповідальність за порушення правил охорони довкілля, що займає особливе місце в системі заходів забезпечення належного додержання правових норм у галузі екології. Підкреслюється, що адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері охорони природи розглядається як структурний елемент адміністративної відповідальності загалом і як один з інститутів адміністративного права. Разом із тим, адміністративна відповідальність в галузі екології вирізняється специфічними особливостями, зумовленими в основному характером правопорушень, їх причинами, суб'єктами і порядком застосуванням до них заходів правового впливу.

Адміністративна відповідальність у галузі охорони природи передбачає застосування до правопорушників адміністративних стягнень. Ці стягнення мають загальні риси з іншими видами стягнень, що виражається у примусовій природі заходів впливу на порушників та у профілактиці правопорушень. У той же час вони мають свої, специфічні особливості. Підставою накладення адміністративних стягнень у сфері охорони довкілля є вчинення адміністративного проступку. Накладення регламентується виключно законами, у яких встановлюються склади адміністративних правопорушень, санкції, компетенція органів з розгляду справ, загальні засади механізму застосування стягнень.

У підрозділі 2.5. "Громадський контроль в галузі охорони довкілля" акцентується увага на тому, що громадський контроль у сфері охорони довкілля є одним з дієвих інструментів забезпечення екологічної безпеки. Його цінність полягає в тому, що він дозволяє виконувати превентивну функцію. Реалізація громадського контролю у кожному конкретному випадку дає можливість населенню контролювати діяльність органу влади з моменту прийняття ним екологічно важливого рішення аж до його виконання.

Необхідність дослідження громадського контролю в сфері охорони довкілля як одного з ефективних механізмів забезпечення екологічної безпеки обумовлюється, на нашу думку, певними чинниками. По-перше, тим, що за роки існування України як незалежної держави в юридичній науці теоретичні питання громадського контролю в галузі охорони довкілля не були предметом комплексного цілісного вивчення. По-друге, відсутність теоретичного підґрунтя правового регулювання питань громадського контролю в галузі охорони довкілля гальмує процес нормотворчості у відповідній сфері.

На думку автора, громадський контроль можна трактувати, як комплексну діяльність із нагляду за збереженням навколишнього природного середовища, яку здійснює громадськість на підставі й у межах, передбачених законом. Для здійснення громадського контролю в галузі охорони довкілля громадськість має досить широкі можливості, встановлені законодавством: вільного доступу до інформації про стан довкілля; розробки й пропаганди власних природоохоронних програм; участі у розгляді органами місцевого самоврядування питань охорони довкілля; проведення громадської екологічної експертизи.

Розділ 3 "Гарантії адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян" містить три підрозділи, у яких розглядається юридична природа адміністративно-правових гарантій забезпечення екологічних прав громадян, досліджуються норми-принципи та обов'язки суб'єктів у сфері реалізації екологічних прав громадян.

У підрозділі 3.1. "Поняття та види адміністративно-правових гарантій забезпечення екологічних прав громадян" показано, що гарантії реалізації екологічних прав громадян - це система юридичних засобів забезпечення здійснення екологічних прав фізичними особами в галузі екологічної безпеки, раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища.

Стверджується, що природа адміністративно-правових гарантій екологічних прав громадян найбільш повно реалізується через сукупність правомірних дій, за допомогою яких особа здійснює своє суб'єктивне право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та право на загальне і спеціальне використання природних ресурсів. Охорона даного суб'єктивного права знаходить своє відображення в організаційно-розпорядчій, контрольно-виконавчій та превентивно-обмежувальній діяльності державних органів та громадськості у сфері екології. Захист екологічних прав громадян являє собою діяльність уповноважених органів, яка полягає у поновленні порушених прав та притягненні до відповідальності винних осіб.

Гарантії екологічних прав громадян поділяються на загальні та спеціальні. До загальних гарантій відносяться економічні, політичні, ідеологічні та інші гарантії. До спеціальних (юридичних) гарантій належать загально-юридичні та спеціально-юридичні гарантії. До загально-юридичних можуть бути віднесені всі гарантуючі засоби, визначені Конституцією (обов'язок держави щодо утвердження та забезпечення прав і свобод, поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, принцип верховенства права та інші). За формою юридичного закріплення спеціально-юридичні гарантії являють собою правові норми, що містяться в законах, підзаконних та інших нормативно-правових актах, а також, відповідно до галузей права, в конституційному, екологічному, адміністративному, кримінальному, господарському та цивільному законодавстві, законодавстві про охорону здоров'я.

У підрозділі 3.2. "Юридична природа гарантій екологічних прав громадян" доводиться, що гарантії за своєю природою є сукупність юридичних обмежувачів, які дозволяють реалізувати особі потреби на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище.

Екологічні права громадян забезпечуються: а) проведенням широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища; б) обов'язком відповідних суб'єктів здійснювати технічні га інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишні природне середовище; в) участю громадських об'єднань та громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища; г) здійсненням державного та громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища; д) компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров'ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; е) невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; є) створенням та функціонуванням мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації.

У підрозділі 3.3. "Діяльність ОВС щодо адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян" аналізується зміст діяльності ОВС щодо охорони навколишнього природного середовища. Зазначається, що вона спрямована на виявлення всіх випадків порушення правил, заборон і обмежень, передбачених екологічним законодавством, а також на усунення причин та умов, які сприяють їх вчиненню. З цією метою застосовуються адміністративно-правові заходи переконання, стимулювання, примусу. Здійснюється контрольна і наглядова діяльність, а також розгляд звернень громадян. Особливу роль у забезпеченні реалізації громадянами екологічних прав відіграють засоби сприяння. Регламентовані Законом України "Про міліцію", Положенням про Міністерство внутрішніх справ України, Положенням про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України вони забезпечують дотриманням природокористувачами встановлених у сфері екології стандартів.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації містяться узагальнення дослідницької роботи та отримані особисто автором нові науково обґрунтовані результати у якісних і кількісних показниках, які у сукупності розв'язують конкретне наукове завдання щодо розробки пропозицій, спрямованих на вдосконалення адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян. Їх істотне значення для адміністративно-правової науки підтверджується актами впровадження. Систематизація отриманих результатів дозволила сформулювати низку підсумкових узагальнень, які конкретизовані у таких висновках.

1. Екологічна тематика достатньо широко опрацьована у наукових джерелах, аналіз яких свідчить про критичне накопичення на території Україні відходів (30 млрд. тонн, з яких 5 млрд. тонн - високотоксичні), прогресуючу ерозію земель (понад 50%), зростання шкідливих викидів (120 кілограмів на кожного жителя протягом року), що негативно впливає на стан здоров'я (українці живуть у середньому на 11 років менше, ніж жителі інших країн Європи) і фактично є порушенням екологічних прав громадян.

2. Екологічні права громадян поділяються на такі, що реалізуються переважно на галузевому рівні (галузеві) і такі, що реалізуються на міжгалузевому рівні (міжгалузеві). Галузевими є право громадян на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище; право на отримання повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища і його вплив на здоров'я людей; право на участь в проведенні громадської екологічної експертизи та інші. Міжгалузевими - право на участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва та реконструкції об'єктів та інші.

3. Екологічні права та система їх адміністративно-правового забезпечення формують екологічно-правовий статус людини. Він має дві складові: 1) екологічно-правовий статус в галузі використання природних ресурсів; 2) екологічно-правовий статус у природоохоронній сфері.

4. Екологічна сфера потребує спеціального регулювання за таких причин: а) сукупність її матеріальних і природних ресурсів є обмеженою; б) збільшується негативний вплив на здоров'я людей. Це підтверджено як даними офіційної статистики, так і спеціальним анкетування. Проведений комплексний теоретичний аналіз системи екологічних прав громадян України, дозволив дійти висновку про наявність підстав для виокремлення в адміністративному праві нового юридичного інституту - екологічного інституту адміністративного права.

5. Екологічні права на безпечне для життя і здоров'я довкілля є пріоритетними по відношенню до всіх інших прав людини, до такого права, як право на життя. З метою їх забезпечення використовуються (поряд з контролем і наглядом) нові адміністративно-правові засоби - засоби сприяння. Їх зміст полягає у патронатній підтримці (допомозі) з боку суб'єктів публічної адміністрації носіїв екологічних прав.

6. Гарантіями екологічних прав громадян виступають нормативно закріплені процедури здійснення громадянами своїх екологічних прав (процедура надання екологічної інформації; процедура проведення громадської екологічної експертизи та інші). Призначення гарантій у сфері адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян полягає в забезпеченні трансформації нормативних положень щодо стану природного середовища у фактичні реалії умов життєдіяльності. Гарантії адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян є самостійним елементом еколого-правового статусу громадянина України.

7. Суб'єкти адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян поділяються, по-перше, на суб'єктів - носіїв права на безпечне довкілля; по-друге, суб'єктів - учасників правових відносин у сфері здійснення й захисту цього права. В сучасних умовах виникла потреба розширення повноважень ОВС щодо адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян, зокрема йдеться про повноваження щодо надання зобов'язальних приписів про усунення виявлених недоліків.

8. Окремою категорією суб'єктів права на безпечне навколишнє природне середовище є громадяни, які в силу своєї практичної чи іншої діяльності піддаються постійному ризику негативного впливу довкілля, а саме: а) особи, які проживають або працюють у районах розміщення ядерних установок, інших екологічно небезпечних об'єктів, у тому числі призначених для радіоактивних або інших відходів, поблизу їх захоронень; б) персонал ядерних установок, працівники інших екологічно небезпечних виробництв; в) громадяни, що беруть участь у ліквідації ракетно-ядерної зброї, наслідків ядерних аварій чи випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної чи хімічної зброї; г) постраждалі в результаті аварії на Чорнобильській АЕС та інших аварій, пов'язаних з витоком радіації.

9. Екологічна правосуб'єктність громадян диференціюється залежно від їх місця проживання, стану здоров'я, віку, професії. Виокремлення груп громадян за особливостями екологічної правосуб'єктності створює умови для підвищення ефективності адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян. Удосконалення їх статусу доцільно здійснити шляхом прийняття Закону України "Про еколого-правовий статус людини і громадянина". Він має врегулювати поняття еколого-правового статусу людини і громадянина, якісні критерії безпечного для життя та здоров'я довкілля, кількісні критерії щодо безпеки довкілля, право на участь у прийнятті екологічно важливих рішень, форми участі громадян України у прийнятті екологічно важливих рішень, право на екологічну освіту.

10. З метою на вдосконалення контролю та нагляду за дотриманням природоохоронних відносин доцільно внести до Кодексу України про адміністративні правопорушення зміни наступного змісту. Стаття 85-1: у абзаці першому після слів "об'єктів тваринного або рослинного світу" додати кому та слова "електровудочок, самоловів, готових знарядь лову з сіткових матеріалів, петель тощо". Стаття 90: у абзаці першому після слів "з природного середовища," додати слова "а також самовільне вилучення, транспортування та реалізація видів тварин та рослин, занесених до Червоної книги України". Стаття 153: текст статті викласти в такій редакції: "Протиправне пошкодження чи знищення зелених насаджень або інших об'єктів озеленення тягне за собою накладення штрафу…". Стаття 154: змінити назву і текст статті, виклавши у такій редакції: "Стаття 154. Порушення правил тримання тварин. Тримання тварин у місцях, де це заборонено чинними правилами, чи понад установлену кількість, чи незареєстрованих належним чином, або приведення в громадські місця, або вигулювання без встановлених правилами засобів запобігання агресивному поводженню, чи в невідведених для цього місцях, та інші порушення правил тримання тварин". Стаття 222: частину першу, після слів "про порушення громадського порядку", доповнити словами "про порушення встановлених законодавством правил поводження з тваринами".

11. Гарантії адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян поділяються на гарантії реалізації прав і гарантії захисту прав. До перших відносяться гарантії щодо визначення меж суб'єктивних екологічних прав; встановлення юридичних фактів, з якими пов'язується їх реалізація; визначення процесуально-правових форм реалізації прав та обов'язків; заходи заохочення та пільги для стимулювання ефективної їх реалізації. До других - заходи попередження екологічних правопорушень; заходи припинення екологічних правопорушень; заходи відновлення порушеного суб'єктивного екологічного права та інтересу; заходи еколого-правової відповідальності; процесуально-процедурні форми захисту суб'єктивних екологічних прав та інтересів громадян.

12. Наявність протиправних діянь не є обов'язковою підставою застосування примусових заходів в сфері адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян. Значна їх кількість (перевірка документів, опитування, вилучення документів) застосовується щодо фізичних та юридичних осіб і при відсутності правопорушення.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Стороженко С. В. Законодавче забезпечення екологічних прав громадян / С. В. Стороженко // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. - 2008. - № 6. - С. 48-56.

2. Стороженко С. В. Суб'єкти державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища / С. В. Стороженко // Митна справа. - 2009. - № 1. - С. 60-65.

3. Стороженко С. В. Правовий механізм забезпечення екологічних прав громадян / С. В. Стороженко // Вісник прокуратури. - 2009. - № 7 (97). - С. 99-106.

4. Стороженко С. В. Правові норми у сфері охорони навколишнього природного середовища / С. В. Стороженко // Митна справа. - 2009. - № 5. - Ч. 2. - С. 103-108.

5. Стороженко С. В. Роль громадських організацій у вирішенні проблем охорони довкілля / С. В. Стороженко // Вісник прокуратури. - 2011. - № 4 (118). - С.97-104.

6. Стороженко С. В. Реалізація державою екологічної функції в сучасних умовах / С. В. Стороженко // Митна справа. - 2009. - № 4. - С. 115-121.

7. Стороженко С. В. Процесуально-правові гарантії екологічних прав громадян в законодавстві України / С. В. Стороженко // Актуальні проблеми національного законодавства : Збірник матеріалів республіканської науково-практичної конференції 5 грудня 2008 року. Випуск 11. - Кіровоград : Кіровоградський державний педагогічний університет ім. Володимира Винниченка. - 2008. - С. 37-40.

8. Стороженко С. В. До питання про визначення процесуально-правових гарантій екологічних прав громадян в законодавстві України / С. В. Стороженко // Адміністративна реформа та проблеми вдосконалення діяльності правоохоронних органів : Міжнародна науково-практична конференція (11-12 грудня 2008 р.). - Сімферополь: Кримський юридичний інститут. - 2008. - С. 39.

9. Стороженко С. В. Екологічне право як гарантія права людини на безпечне довкілля / С. В. Стороженко // Порівняльне правознавство : загальнотеоретичні та галузеві аспекти : тези доповідей учасників круглого столу (м. Львів, 22 трав. 2009 р.) / Мін-во внутр. справ, Львівський державний університет внутрішніх справ. - Львів : ЛьвДУВС. - С. 192-195.

АНОТАЦІЇ

Стороженко С.В. Адміністративно-правове забезпечення екологічних прав громадян. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Національна академія внутрішніх справ, Київ, 2011.

У дисертації проведено комплексне наукове дослідження адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян. Розкрито соціальні засади і юридичний зміст екологічних прав громадян. Проаналізовано організаційно-правове забезпечення екологічних прав через реалізацію правового механізму дотримання екологічних прав громадян. Із позиції адміністративного права розкрито засоби адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян. Показано, що суб'єктивне екологічне право громадян являє собою правову форму реалізації їх екологічних інтересів, основою виникнення і задоволення яких є їх екологічні потреби; поза цими інтересами не може бути суб'єктивного права.

Обґрунтовано поняття та види адміністративно-правових гарантій забезпечення екологічних прав громадян через дослідження норм-принципів та обов'язків суб'єктів у сфері реалізації екологічних прав громадян. Здійснено аналіз діяльності органів внутрішніх справ щодо адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян у сучасних умовах.

Ключові слова: екологічні права людини, правовий механізм, юридичний зміст екологічних прав, юридична природа гарантій, адміністративна відповідальність в екологічній сфері, адміністративний примус, громадський контроль в екологічній сфері, адміністративно-правові гарантії, адміністративно-правове забезпечення, процесуально-правові гарантії.



Стороженко С.В. Административно-правовое обеспечение экологических прав граждан. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук за специальностью 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Национальная академия внутренних дел, Киев, 2011.

В диссертации проведено комплексное научное исследование административно-правового обеспечения экологических прав граждан. Раскрыто социальные основы и юридическое содержание экологических прав граждан. Проанализировано организационно-правовое обеспечение экологических прав через реализацию правового механизма соблюдения экологических прав граждан. С позиции административного права раскрыты средства административно-правового обеспечения экологических прав граждан. Показано, что субъективное экологическое право граждан представляет собой правовую форму реализации их экологических интересов, основой возникновения и удовлетворения которых являются их экологические потребности; вне этих интересов не может быть субъективного права.

Предложено уточненное понятия и рассмотрены виды административно-правовых гарантий обеспечения экологических прав граждан. Под такими гарантиями понимается система юридических средств по обеспечению прав физических лиц в области экологической безопасности, рационального использования природных ресурсов и охраны окружающей среды.

Утверждается, что природа административно-правовых гарантий экологических прав граждан наиболее полно реализуется через совокупность правомерных действий, посредством которых лицо осуществляет свое субъективное право на безопасную для жизни и здоровья окружающую среду и право на общее и специальное использование природных ресурсов.

Охрана данного субъективного права находит свое отражение в организационно-распорядительной, контрольно-исполнительной и превентивно-ограничительной деятельности публичной администрации, и прежде всего государственных органов, во взаимодействии с общественностью в сфере экологии. Защита экологических прав граждан представляет собой активную деятельность уполномоченных органов по восстановлению нарушенных прав и привлечению к ответственности виновных лиц.

Гарантии экологических прав граждан делятся на общие и специальные. К общим относятся экономические, политические, идеологические и другие. Специальные - это гарантии юридические. Они, в свою очередь, подразделяются на а) общие юридические и б) специальные юридические гарантии. В группу общих юридических гарантий входят все гарантирующие средства определенные Конституцией (обязанность государства по утверждению и обеспечению прав и свобод, разделение государственной власти на законодательную, исполнительную и судебную, принцип верховенства права и другие).

В группу специальных юридических гарантий входят гарантирующие средства, которые содержатся в нормах законов и подзаконных актов. Они дифференцируются на гарантии административно-правового, гражданско-правового, уголовно-правового характера. Гарантии административно-правового характера содержатся в нормативном материале административного права. Они классифицируются по составляющим предмета этого права. Исходя из этого, выделяют гарантии управленческие, административно-деликтные, административной услуги, административного судопроизводства.

Особое внимание уделено исследованию субъектов административно-правового обеспечения экологических прав граждан. Они делятся, во-первых, на субъектов - носителей права на безопасную окружающую среду, во-вторых, субъектов - участников правовых отношений в сфере осуществления охраны и защиты этого права.

Отдельной категорией субъектов права на безопасную окружающую среду являются граждане, которые в силу своей практической или иной деятельности подвергаются постоянному риску негативного воздействия окружающей среды. Ими являются: а) лица, которые проживают или работают в районах размещения ядерных установок, других экологически опасных об объектов, в том числе предназначенных для радиоактивных или других отходов, вблизи их захоронений, б) персонал ядерных установок, работники других экологически опасных производств, в) граждане, участвующие в ликвидации ракетно-ядерного оружия, последствий ядерных аварий или испытаний, в военных учениях с применением ядерного или химического оружия; г) пострадавшие в результате аварии на Чернобыльской АЭС и других аварий, связанных с утечкой радиации. Исходя из этого, экологическая правосубъектность граждан дифференцируется в зависимости от их места проживания, состояния здоровья, возраста, профессии.

Выделение групп граждан по особенностям экологической правосубъектности создает условия для повышения эффективности административно-правового обеспечения экологических прав граждан. Усовершенствования их статуса целесообразно осуществить путем принятия Закона Украины "Об эколого-правовом статусе человека и гражданина". Он должен урегулировать понятие эколого-правового статуса человека и гражданина, качественные критерии безопасной для жизни и здоровья окружающей среды, количественные критерии безопасной для жизни и здоровья окружающей среды, право граждан на участие в принятии экологически значимых решений, формы участия граждан Украины в принятии экологически значимых решений, право на экологическое образование.

...