Шляхи вдосконалення організації господарського процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Шляхи вдосконалення організації господарського процесу

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Поглиблення судової реформи в Україні і прийняття Закону «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. №2453-VІ (далі - Закон №2453-VІ) безпосередньо пов'язане з вдосконаленням процесуальних норм, в т.ч. і господарського процесу. У той же час судочинство в Україні, загалом, із року в рік отримує здебільшого негативні оцінки з боку державних, громадських діячів, фахівців, пересічних громадян країни. Воно ще не відповідає європейським стандартам. Діюче законодавство, Закон України «Про судоустрій і статус суддів», а також загальнодержавні проекти, зокрема, Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до Європейських стандартів, схвалена Указом Президента України 10.05.2006 р., не в змозі повною мірою реалізувати очікування суспільства щодо організації господарського процесу. Питанням його ефективності було присвячено низку наукових робіт, зокрема, роботи С.Ф. Демченка, О.А. Беляневич, Т.В. Боднар, М.І. Клеандрова, В.І. Тертишнікова, М.Й. Штефана та ін. У той же час, невирішеними залишаються питання щодо меж і можливості застосування автоматизованої системи документообігу суду; вдосконалення господарського процесу шляхом розробки основ теорії модельних господарських судів; визначення умов і порядку перетворення нині діючих господарських судів у модельні; посилення впливу на структуру та якісний склад господарських судів; поширення використання різних форм недержавного судочинства для позасудового вирішення спорів у справах, які виникають із господарських правовідносин тощо.

Викладене свідчить про актуальність і доцільність дослідження шляхів вдосконалення господарського процесу як важливої наукової проблеми, що потребує вирішення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень Інституту права Міжрегіональної Академії управління персоналом на 2008-2011 р.р. «Правове забезпечення управління персоналом», а також відповідно до спеціальної науково-дослідної теми кафедри цивільно-правових дисциплін Інституту права «Актуальні проблеми цивільного і господарського права та процесу».

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є пошук і обґрунтування шляхів удосконалення господарського процесу для ефективного захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання. Для досягнення цієї мети автор поставив такі основні завдання дисертаційного дослідження:

- сформулювати поняття ефективності як основної узагальненої властивості господарського процесу, визначити, класифікувати та розкрити зміст складових ефективності;

- визначити причини недостатньої ефективності господарського процесу, запропонувати шляхи їх усунення;

- проаналізувати можливості автоматизованої системи документообігу суду як інструменту вдосконалення господарського процесу та забезпечення неупередженості суддів;

- провести комплексний аналіз впливу на ефективність господарського процесу: наявних системи, структури та якісного складу господарських судів; передбачених законом правових механізмів скасування незаконних рішень, які набрали законної сили;

- обґрунтувати необхідність удосконалення господарського процесу шляхом широкого використання різних форм недержавного судочинства для позасудового вирішення спорів у справах, що виникають із господарських правовідносин, внесення змін до Закону України «Про третейські суди»;

- розробити основи теорії модельних господарських судів; запропонувати умови і порядок перетворення нині діючих господарських судів у модельні;

- узагальнити міжнародний досвід медіації як способу вирішення господарських спорів, визначити її можливий вплив на вдосконалення господарського процесу в Україні.

Об'єктом дослідження є господарсько-процесуальні відносини, що виникають у зв'язку із захистом порушених або оспорюваних прав осіб, які здійснюють господарську діяльність, а також прав і законних інтересів держави, її органів, інших осіб, шляхом справедливого судового розгляду господарських справ у встановлений законом строк незалежним і неупередженим судом.

Предметом дослідження є шляхи вдосконалення організації господарського процесу.

Методологічну базу дисертації складає комплекс різноманітних наукових методів. Зокрема, формально-юридичний метод був використаний при дослідженні перспектив реалізації вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів»; порівняльно-правовий та системно-функціональний методи застосовувались при проведенні комплексного аналізу впливу на ефективність господарського процесу: наявних системи, структури та якісного складу господарських судів, передбачених законом правових механізмів скасування незаконних рішень, які набрали законної сили; системно-структурний метод використовувався при визначенні причин недостатньої ефективності господарського процесу; статистичний метод використано в процесі аналізу можливостей автоматизованої системи документообігу суду як інструменту вдосконалення господарського процесу.

Теоретичну базу дослідження складають наукові роботи як українських, так і зарубіжних вчених, в тому числі праці Н. Абової, А. Бобкової, М. Галянтича, В. Горшенева, Ю. Грошевого, В. Джуня, О. Дзери, Ю. Заіки, Ю. Захарова, Н. Кузнецової, В. Косака, А. Колодія, В. Комарова, В. Луця, Р. Майданчика, В. Маляренка, В. Мамутова, В. Перця, І. Побірченка, Д. Притики, І. Проценко, О. Переверзєвої, Н. Саніахметової, В. Спасибо-Фатеєвої, В. Тація, С. Фурси, Є. Харитонова, В. Щербини, О. Юлдашева та інших авторів.

Нормативну основу дослідження склали: господарсько-процесуальне, господарське, цивільне законодавство, а також окремі акти з питань судочинства, процесуального законодавства зарубіжних країн, міжнародні договори.

У дисертації здійснено системний аналіз відповідних норм Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про третейські суди» та інших актів законодавства України, Конвенції про захист прав і основних свобод людини, Загальної декларації прав людини, а також узагальнено оприлюднену судову практику вирішення господарських спорів.

Наукова новизна отриманих результатів. Вона полягає в тому, що в дисертації комплексно, з урахуванням новітніх досягнень теорії господарського процесу в Україні, досліджено шляхи його подальшого вдосконалення, наведено результати аналізу ефективності функціонування господарських судів як підсистеми цілісної системи судів загальної юрисдикції.

У результаті дослідження виявлені найбільш невдалі та недосконалі сторони правового регулювання господарського процесу, фактори професійного та морального характеру, які призводять до необґрунтованих і несправедливих судових рішень, запропоновано нові наукові положення й висновки.

Уперше:

- надано нове розуміння організації господарського процесу, під якою розуміється його модель, що закріплюється у відповідних правових нормах. Розрізняється фактична (закріплена в чинних нормах права) і бажана (яка повинна бути нормативно закріплена) організація. Під вдосконаленням організації господарського процесу розуміється система змін до відповідних правових норм, необхідних і достатніх для переходу від фактичної його організації до бажаної;

- запропоновано, в рамках систематизації принципів господарського процесу, складові його ефективності, розкрито зміст кожної з них, висловлено відповідні пропозиції щодо створення організаційно-правових передумов для реалізації зазначених принципів;

- розроблено, на підставі комплексного аналізу ефективності функціонування господарських судів як підсистеми цілісної системи судів загальної юрисдикції, структуру, гіпотези і диспозиції проектів відповідних норм документу «Основні засади організації та діяльності господарських судів», що пропонується в якості окремого розділу в проекті ГПК України, який зараз обговорюється;

- доведено, що виконання функції автоматичного розподілу судових справ не є самоціллю. Комп'ютер має допомагати, а не повністю заміщати людину у здійсненні цієї функції. Сформульовано пропозицію щодо переведення функції розподілу судових справ із автоматичного режиму в автоматизований. Розроблено наступний порядок виконання функції розподілу судових справ, згідно з яким цей розподіл здійснюється ЕОМ за заздалегідь визначеними критеріями. При цьому автоматизованою системою автоматично створюється не менше двох рівноякісних варіантів розподілу судових справ. Ці варіанти фіксуються в протоколі. Але остаточний вибір судді для розгляду конкретної справи повинен залишатися за головою суду чи його заступниками. Обраний керівництвом суду варіант, непередбачений протоколом ЕОМ, повинен бути обґрунтованим.

Удосконалено:

- обґрунтування змін і доповнень до Конституції України, Закону №2453-VІ щодо добору кандидатів у судді та їх призначення на посади, яке полягає у пропозиції при визначенні рейтингу кандидатів і зарахуванні їх до резерву на заміщення вакантних посад суддів враховувати вік, як показник завершення соціального становлення молодої людини в частині її здатності відправляти правосуддя. Таким віком може бути 30 і більше років;

- діючі механізми скасування судових рішень, які набрали законної сили, шляхом запровадження в практику додаткових. Варто включити в проект ГПК України, що готується, розроблений і запропонований в дисертації окремий розділ «Перегляд у порядку судового нагляду рішень, ухвал і постанов суду, що набрали законної сили»;

- механізми реалізації конституційних, міжгалузевих та галузевих принципів судочинства при розгляді конкретної господарської справи, шляхом введення умови обов'язкового застосування статей Конституції України як норм прямої дії при вирішенні господарських спорів, згідно з яким стале застосування в судовій практиці норм права має стати обов'язковим для наступного судового розгляду аналогічного спору;

- методичні підходи до узагальнення судової практики господарських судів України, Європейського суду з прав людини, інших міжнародних судових установ та її використання при розгляді конкретних справ;

- значення місця узагальнень судової практики та їх використання в системі заходів удосконалення господарського процесу.

Набуло подальшого розвитку:

- підхід до створення модельних господарських судів. Для обґрунтування цього шляху вдосконалення господарського процесу: розроблена теорія модельних судів; сформульовані їх мета, завдання, порядок створення і діяльності;

- дослідження перспективи реалізації вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обґрунтовано, що вона сама по собі не призведе до суттєвого покращення господарського процесу. Існуюча система судів не спроможна до самовдосконалення, тому покращення господарського судочинства можливе лише в результаті «зовнішніх» впливів, передусім, організаційно-правового характеру: застосування альтернативних (конкурентних) механізмів вирішення господарських спорів; впровадження європейських стандартів у господарський процес; подальшого вдосконалення законодавства; здійснення системи заходів щодо покращення моральних і професійних якостей судді;

- формування умов конкуренції для забезпечення справедливості, професіоналізму, доступності, рівності перед законом між господарськими судами і різними формами недержавного судочинства;

- обґрунтування необхідності вдосконалити систему недержавного судочинства, стимулювати активізацію діяльності і розширення підвідомчості справ третейських судів, а також внесення змін до Закону України «Про третейські суди»; використати міжнародний досвід позасудового врегулювання господарських спорів за посередництва медіаторів; прийняти проект Закону України «Про медіацію».

Практичне значення отриманих результатів. Отримані в дисертаційній роботі результати, а також її теоретичні висновки можуть бути використані в законотворчій діяльності при розробці змін до законодавства, що регулює організацію господарського процесу.

Основні положення роботи можуть бути використані при підготовці навчальних посібників і методичних рекомендацій, а також при викладанні курсів господарського права, господарсько-процесуального права, правового забезпечення господарського процесу. Наукові положення дисертації можуть стати базою для подальших наукових досліджень проблем удосконалення господарського процесу.

Апробація результатів дослідження. Теоретичні положення, висновки, пропозиції, викладені в дисертації, були предметом доповідей та обговорень під час науково-практичних конференцій, зокрема, на міжнародній науково-практичній конференції «Медіація в Україні:практика застосування світових тенденцій» (Київ, 2010), міжнародній науково-практичній конференції «Верховенство права в глобалізованому світі» (Київ, 2011), студентській та професорсько-викладацькій науковій конференції «Актуальні проблеми цивільного та господарського права» (Київ, 2009), під час проведення круглих столів та на засіданнях кафедри цивільно-правових дисциплін Інституту права МАУП.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено в п'яти статтях, з них чотири опубліковано в наукових фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновків та додатків і становить 193 сторінки. Список використаної літератури складається з 223 найменувань і займає 18 сторінок.

Основний зміст роботи

господарський суд медіація автоматизований

У Вступі дисертації сформульовано актуальність теми, її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, мета і завдання дослідження, його об'єкт і предмет, зазначається методологічна база дослідження, викладені положення, що мають наукову новизну. Розкривається практичне значення отриманих результатів, наводяться дані про їх апробацію та публікацію.

Розділ 1 «Загальні питання удосконалення господарського процесу в Україні» включає два підрозділи.

У підрозділі 1.1. «Поняття та структура ефективності господарського процесу», на основі узагальнення статистичних, соціологічних та інших матеріалів, зазначається, що в суспільстві переважає негативна оцінка діяльності судів. Їх процесуальна діяльність не відповідає європейським стандартам і потребує подальшого реформування. У цьому аспекті особливої ролі набуває вдосконалення розгляду і вирішення господарських справ. Удосконалення господарського процесу має призвести до його покращення, передусім підвищення ефективності. Дослідивши завдання господарського процесу, місце господарських судів у розвитку економіки держави, а значить і в забезпеченні достатнього рівня життя людей, у дисертації під ефективністю господарського процесу розуміється його спроможність на підставі верховенства права забезпечити захист порушених або оспорюваних прав осіб, які здійснюють господарську діяльність, а також прав і законних інтересів держави, її органів, органів місцевого самоврядування, інших осіб, шляхом справедливого судового розгляду і вирішення господарських справ у встановлений законом строк на засадах законності, справедливості, публічності, гласності, відкритості, змагальності сторін, неупередженості, самостійності та незалежності суду.

Аналіз досліджених у процесі підготовки дисертації матеріалів свідчить, що зараз господарський процес в Україні не є ефективним. Причинами цього, як показало дослідження, є багато факторів, серед яких виділяються наступні: відсутність сталого режиму законності в суспільстві; недостатні наукова обґрунтованість та демократизм правотворчості; суперечливе та таке, що містить корупційні лазівки, законодавство; його технічна недосконалість; правова неврегульованість важливих суспільних відносин; недостатні правосвідомість і мораль у суспільстві, високий рівень корупції в державі. Значна частина факторів, що негативно впливають на ефективність господарського процесу, знаходяться в організаційній площині правосуддя.

При класифікації показників ефективності, значна увага приділяється тим із них, які визначені в законі, в тому числі: в Конституції України, Законі України «Про судоустрій і статус суддів», Господарському процесуальному кодексі, Конвенції про основоположні права та свободи. У дисертації розкривається зміст законності, обґрунтованості, справедливості судового рішення, розумного строку розгляду справи тощо. Зокрема, судове рішення буде: а) законним - коли суд виконав всі вимоги процесуального закону, всебічно перевірив обставини справи, вирішив спір на підставі Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а при відсутності закону - виходячи з конституційних принципів і загальних засад права; б) обґрунтованим - в якому повно відображені обставини, що мають значення для розглянутої справи, висновки суду про ці обставини повно і всебічно досліджені в судовому засіданні, підтверджені доказами, є зрозумілими і вичерпними.

Аналізуючи поняття доступу до суду, його самостійності, незалежності, неупередженості, в дисертації зазначається, що на практиці ці засадничі положення часто залишаються нереалізованими. У зв'язку з цим обґрунтовується необхідність передбачити в проекті нового ГПК України, який розробляється, розділ «Основні засади організації та діяльності господарських судів». Пропонується структура цього розділу, наведені гіпотези і диспозиції проектів відповідних норм.

У другому підрозділі «Автоматизована система документообігу суду» зазначається, що автоматизована система документообігу суду (АСДС) є нововведенням у системі судів щодо документообігу суду. Обґрунтовується, що принцип самостійності судів і незалежності суддів, закріплений у ст. 126 Конституції України та ст. 14 Закону України «Про судоустрій України», обумовлюється відносинами підпорядкування як між судами різних ланок, так і всередині окремих судів. АСДС розглядається, по-перше, як один із шляхів удосконалення господарського процесу, по-друге, як інструмент забезпечення об'єктивного та неупередженого розподілу справ між суддями, посилення гласності судового процесу. Функціонування АСДС сприяє покращенню управління судами, створює умови для більш оперативного узагальнення практики та виявлення по конкретних господарських справах рішень, які не відповідають вимогам закону. У той же час результати роботи автоматизованої системи щодо автоматичного розподілу справ призвели до значних проблем у роботі судів, в т.ч. і в організації господарського процесу.

На думку автора, доцільно узагальнити за результатами використання ЕОМ і прийняти рішення про вдосконалення АСДС, і перш за все, за результатами автоматичного розподілу справ. Тому, доцільно внести зміни й доповнення як у законодавчі, так і в підзаконні нормативні акти з питань функціонування АСДС.

Аналіз наукових розробок науковців різних галузей знань дозволив зробити висновок про те, що створення автоматизованих систем переслідує мету підвищити якість прийняття рішень за рахунок поєднання того, що є найкращим у людини (особи, що приймає рішення - ОПР) і ЕОМ. При цьому доведеною є думка про те, що на будь-якому етапі технічного розвитку електронний мозок ніколи ні за яких обставин не зможе повністю замінити людський. А ефективність автоматизації прийняття рішень визначається тим, наскільки саме використовуються сильні сторони ОПР та ЕОМ, зменшується вплив слабких. Саме для цього і запроваджується людино-машинна система прийняття рішень, розробляються методи, алгоритми, за допомогою яких забезпечувалося б ефективне співробітництво людей і комп'ютерного середовища при підготовці та прийнятті рішень. Такий підхід у даний час широко використовується в найрізноманітніших напрямках людської діяльності. Виконання функції розподілу судових справ не є винятком. Комп'ютер має допомагати, а не повністю заміщати людину в здійсненні цієї функції. Адже оптимальні та ефективні, з позицій інтересів суспільства, рішення можливі лише в людино-машинній системі, коли машина надає альтернативні прораховані варіанти, а остаточний вибір найкращого має залишатися за людиною. Отже, виходом з ситуації, що склалася, є переведення розподілу судових справ із автоматичного режиму у автоматизований. Цей розподіл здійснюється ЕОМ за заздалегідь визначеними критеріями. При цьому, автоматизованою системою автоматично створюється не менше двох рівноякісних варіантів розподілу судових справ. Ці варіанти фіксуються в протоколі. Але остаточний вибір судді для розгляду конкретної справи повинен залишатися за головою суду чи його заступниками. Обраний керівництвом суду варіант, непередбачений протоколом ЕОМ, повинен бути обґрунтованим.

Розділ 2 «Організаційні аспекти удосконалення господарського процесу» містить два підрозділи.

У підрозділі 2.1. «Удосконалення системи, структури та кадрового забезпечення господарських судів» розглядаються стан та шляхи вдосконалення системи, структури господарських судів і управління ними. Констатується, що з прийняттям Закону України №2453-VІ, внесенням відповідних доповнень до Господарського процесуального кодексу України система господарських судів не змінилася. Вона включає: місцеві господарські суди, апеляційні суди і суд касаційної інстанції - Вищий господарський суд України (ВГСУ).

У концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів стверджується: «Існуюча система судів загальної юрисдикції не повною мірою відповідає конституційним засадам організації правосуддя». З позицій науки управління господарське судочинство є самостійною підсистемою в системі судів загальної юрисдикції. Звідси можна сформулювати дві принципові вимоги до цієї підсистеми, тобто до господарського судочинства. Перша з них - це обов'язок і наявність у господарських судів об'єктивної можливості здійснювати захист порушених або оспорюваних прав визначених у ст. 1 ГПК України осіб шляхом справедливого судового розгляду господарських справ, не допускаючи не тільки зловживань, упередженості, але і помилок.

Для відповіді на питання, чи виконує підсистема господарських судів покладені на неї завдання, дисертант проаналізував: а) дані соціологічних досліджень, оцінки цих судів державними, громадськими діячами та фахівцями; б) статистику скасування і змін рішень судів нижчих рівнів судами вищих інстанцій; в) звернення учасників господарського судового процесу до Європейського суду з прав людини у зв'язку з прийняттям національними судами, на думку заявників, незаконних рішень. Аналіз 2008-2010 р.р. показав, що в процесуальній діяльності господарських судів дійсно мають місце порушення закону, несправедливе вирішення господарських справ.

Наявність незаконних судових рішень висуває другу принципову вимогу - існування правових і організаційних механізмів ефективного виправлення незаконних рішень. Результати дослідження засвідчили про наявність проблем у цій частині. Формально ГПК України передбачено два напрями виправлення незаконних судових рішень, які набрали законної сили. Перший напрям - це перегляд господарських справ найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції - Верховним Судом України (ВСУ). Водночас слід зазначити, що новелою Закону №2453-VІ є скасування так званої повторної касації, яку раніше здійснював ВСУ. До того ж цей Закон максимально обмежив можливість втручання Верховного Суду України у функціонування господарських, як і всіх інших спеціалізованих судів. Відповідно до ст. 111-16 ГПК, перегляд господарських справ найвищим судовим органом (ВСУ) можливий тільки у випадках: а) неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих же норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах; б) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення нашою державою міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. Питання про допуск справи до перегляду Верховним Судом України вирішує касаційна інстанція - Вищий господарський суд України (ст. 111-21 ГПК). Зазначене положення Закону має своїх прихильників і опонентів, а тому і потребує перевірки на практиці.

Другий напрям перегляду господарських справ і можливого скасування незаконних судових рішень, які набрали законної сили, - наявність нововиявлених обставин, які визначаються відповідно до ст. 112 ГПК України. Серед них особливо важливою вважаємо обставину, що полягає у встановленні Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане. У той же час аналіз судової практики свідчить, що скасування незаконних судових рішень, які набули законної сили, вкрай ускладнено і не може бути ефективним в принципі. У зв'язку з цим, пропонується включити в проект нового ГПК України, який розробляється, окремий розділ «Перегляд у порядку судового нагляду рішень, ухвал і постанов суду, що набрали законної сили». У дисертації запропоновано підстави, суб'єкти та порядок перегляду таких справ, проекти статей розділу.

У роботі наводиться аналіз причин, які гальмують нормальне функціонування підсистеми «Господарське судочинство». Вони класифіковані (структуровані) на три групи: а) соціально-економічного; б) політичного; в) правового характеру. Це недосконалість законодавства, суперечності, лазівки в ньому, правова неврегульованість багатьох важливих суспільних відносин; недосконалість організаційного характеру, яка включає недоліки в доборі кандидатів на посади суддів, невідповідність їх прав обов'язкам, прихована незалежністю, відсутність реальної відповідальності суддів за прийняття незаконних рішень, непрофесійність управління в окремо взятих судах і сфері господарського судочинства загалом. Дослідження, проведені розрахунки, моделювання певних ситуацій засвідчило, що для усунення причин, які призводять до діяльності господарських судів, визнаною в суспільстві неефективною, потрібен значний час. Тому в дисертації пропонуються такі найбільш доцільні, як це випливає із дослідження, шляхи підвищення ефективності господарського судочинства як:

1. Проаналізувати застосування Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за результатами першого року його дії, підготувати до нього зміни і доповнення.

2. Удосконалити систему, структуру та покращити кадровий склад господарських судів, якість судочинства, в т. ч. запровадженням модельних господарських судів.

3. Широко впроваджувати в життя альтернативне судочинство, яке додасть «зовнішньої» змагальності за справедливість у систему вирішення господарських спорів та сприятиме розумності строків їх вирішення тощо.

Окремо узагальнено критичні публікації та матеріали соціологічних досліджень, присвячені призначенню осіб на посади суддів. До набуття Законом №2453-VІ чинності найбільш слабкими сторонами формування суддівського корпусу були нормативні вимоги щодо: віку кандидата на посаду судді; фахової підготовки кандидата; складання кваліфікаційних іспитів; процедури призначення суддів. Частина положень, що себе не виправдали, збереглася і в новому законі.

1. Вік кандидата на посаду судді - від 25 років (ч. 3 ст. 127 Конституції). Узагальнення публікацій з цього питання, в т. ч. психологічної літератури, свідчить, що 25-річний вік кандидата на посаду судді є явно недостатнім. Потрібно враховувати і здебільшого неповні й нестабільні знання такого молодого кандидата, створення ним у цей період сім'ї та пов'язані з цим складності, зокрема щодо професійного зростання тощо. Серед негативу вікових даних судді виділяється незавершеність соціального становлення людини в 25 років з урахуванням тих вимог, які необхідні для виконання завдань правосуддя, вирішення складних питань, які часом впливають на долі людей, трудових колективів, функціонування окремих суб'єктів господарювання, а в підсумку - на виробничу і невиробничу сфери народного господарства. У зв'язку з цим, пропонується при визначенні рейтингу кандидатів і зарахуванні їх до резерву на заміщення вакантних посад суддів враховувати вік як показник завершення соціального становлення молодої людини в частині її здатності відправляти правосуддя. Таким віком може бути 30 і більше років.

2. Фахова підготовка кандидатів на посаду суддів. Частиною 4 ст. 127 Конституції України визначено, що суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають підготовку з питань юрисдикції цих судів. Тлумачення цієї норми в поєднанні зі статтями 64-82 Закону №2453-VІ, а також вивчення практики свідчать, що такою підготовкою є здобута кандидатом вища юридична освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра та спеціальна підготовка в Національній школі суддів України. Стаж роботи в галузі права для кандидата конституційною нормою не встановлений, а частиною 1 ст. 64 Закону №2453-VІ визначений у три роки. Дослідивши проблему професіоналізму, дисертант дійшов висновку, що оптимальними були б такі строки роботи в галузі права кандидата на посаду судді господарського суду: першої інстанції - не менше 8 років; апеляційного суду - не менше 13 років, в т. ч. не менше 5 років в суді першої інстанції; Вищого господарського суду України - 15 років, в т. ч. не менше 8 років в судах нижчих інстанцій.

Рекомендовані в дисертації вимоги до віку та професійного стажу роботи доцільно чітко зафіксувати в Конституції України при її затвердженні в новій редакції. Однак, на думку автора, аналіз діючих конституційних норм свідчить, що частини 4 і 5 ст. 127 Основного Закону вже зараз дають підстави для внесення відповідних змін у статтю 64 Закону №2453-VІ.

3. Кваліфікаційні іспити завжди вважалися найслабкішим місцем в системі добору суддів і формування суддівської влади. Їх пов'язували із різного роду зловживаннями. З набранням чинності Закону №2453-VІ особи, які виявили бажання стати суддею, іспити перед Вищою кваліфікаційною комісією суддів України складають двічі: перший - для виявлення загальних теоретичних знань у галузі права і можливості їх направлення для проходження спеціальної підготовки; другий - кваліфікаційний іспит для тих осіб, які пройшли спеціальну підготовку (ст. 66 Закону).

Зазначені іспити і загалом ускладнення процедури призначення на посади суддів господарських судів, як свідчить наше дослідження, може за певних умов, вплинути на поступове якісне поліпшення суддівського корпусу. Такими умовами були б рішуча боротьба з корупцією у владі, значне посилення відповідальності суддів тощо. Однак, враховуючи місце правосуддя в житті суспільства, реформування господарських судів має бути більш радикальним, а воно вимагає передачі всіх іспитів кандидатів на посади суддів вищим навчальним закладам, які б формували екзаменаційні комісії з найбільш кваліфікованих і авторитетних доцентів та професорів із забезпеченням можливості участі в них представників Вищої кваліфікованої комісії суддів, Міністерства юстиції України та Вищої ради юстиції. У зв'язку з цим, дисертант пропонує зміни та доповнення до статей 66 і 70 Закону №2453-VІ.

У підрозділі 2.2. «Система недержавного судочинства: проблеми ефективності» аналізуються види недержавного судочинства, які включають:

1). Міжнародний комерційний арбітраж, що діє на підставі Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24.02.1994 р. №40002-ХІІ. Відповідно до цього Закону, арбітраж - це «будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою». У даний час Міжнародний комерційний арбітраж (МКА) реально здійснюється Міжнародним комерційним арбітражним судом (МКАС) та Морською арбітражною комісією (МАК) при Торгово-промисловій палаті України (ТППУ). Проведений дисертантом аналіз свідчить, що МКА сприяє звільненню господарських судів від розгляду спорів, які виникають у зовнішньоекономічній діяльності, вирішення яких потребує глибокої спеціалізації. Наявність МКА дозволяє господарським судам приділяти увагу вирішенню на більш професійному рівні спорів між особами, які не здійснюють зовнішньоекономічну діяльність.

2). Третейські суди, які створюються відповідно до Закону України «Про третейські суди» від 07.02.2002 р. №1701 (далі - Закон №1701). Згідно зі ст. 7 цього Закону, в Україні без статусу юридичної особи можуть створюватися постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору (суди ad hoc). Їх завданням є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів.

Статтею 5 Закону встановлено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-якій спір, який виникає з господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. На нашу думку, зацікавленим особам вдалося останнім часом безпідставно виключити з підвідомчості третейських судів деякі категорії справ. Тому не виправдовуються сподівання фахівців, що, по-перше, на період реформування державної судової системи третейські суди візьмуть на себе певну частину справ, які сьогодні розглядають господарські суди. По-друге, що сама по собі діяльність третейських судів стане поштовхом та важливим інструментом для вдосконалення господарського процесу. Потрібно також врахувати, що третейські суди, як і недержавне судочинство загалом, менш залежні від неякісного законодавства та корупції в суспільстві, ніж державні суди. Враховуючи зазначене, дисертант на основі проведеного аналізу вносить пропозиції про виключення зі ст. 6 Закону №1701 пунктів 7, 8 і 10 щодо непідвідомчості третейським судам таких справ: з приводу нерухомого майна, включаючи земельні ділянки; про встановлення фактів, що мають юридичне значення; що виникають із корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасниками (засновниками, акціонерами) або у спорах учасників товариства між собою.

Розділ 3 «Використання міжнародного досвіду вирішення господарських спорів» також включає два підрозділи.

У підрозділі 3.1. «Модельні суди як шлях вдосконалення господарського процесу» зазначається, що в Україні були спроби створення за допомогою Офісу Уповноваженого з питань федеральних судових установ Уряду Канади модельних загальних судів у Шевченківському районі м. Києва, Мелітополі та Івано-Франківську. Обґрунтовується, що цей досвід був невдалим, паперовим. Тому важливо, щоб створення і діяльність господарських модельних судів були не для звіту, а реальними. Для цього потрібно сформулювати принципи, концептуальні ідеї, на яких має ґрунтуватися робота модельних судів.

Скориставшись інструментарієм системного аналізу, визначимо, що під моделлю розуміється система, яка надає уявлення про іншу систему, тобто об'єкт моделювання. Екстраполюючи положення системного аналізу на господарські суди, будемо їх розглядати, як «фактичну систему», що моделює існуюче становище, дає загальне уявлення та конкретну інформацію, якою насправді є підсистема господарських судів, зокрема, чи є вони доступними, самостійними, незалежними, неупередженими тощо, а в підсумку, чи виконують вони своє завдання захисту порушених або оспорюваних прав визначених законом осіб шляхом справедливого судового розгляду господарських справ у встановлений строк. Крім «фактичної», в теорії системного аналізу виділяють бажану (нормативну) модель. Вона дає уявлення, якою реально має бути бажана система, в нашому дослідженні - це господарські суди. Проблема полягає в можливості та шляхах переходу від «фактичної системи» до бажаної (нормативної) моделі. Для його обґрунтування скористаємося положеннями загальної теорії систем. В ній під бажаною системою (нормативною моделлю) розуміється сукупність елементів, які відповідають бажаним системоутворюючим властивостям. Таким чином, для створення бажаної моделі потрібно: а) визначити системоутворюючі її властивості; б) прийняти рішення про переведення наявного об'єкту з фактичного в бажаний (нормативний) стан; в) вибрати з багатьох найбільш доцільні засоби забезпечення відповідності цього об'єкту системоутворюючим властивостям.

Перенесення положень загальної теорії систем на об'єкт нашого дослідження - господарські суди дозволило зробити наступні висновки.

Фактичний стан судової системи моделюється даними статистики, а також оцінками фахівців, державних та громадських діячів, громадян. Ці оцінки здебільшого негативні. За даними більшості соціологічних опитувань у різні роки рівень довіри населення до судів, не виключаючи господарські, становить 6-10 відсотків. Наше дослідження свідчить, що власне судді, керівники господарських судів мають бажання змінити ситуацію на краще, але для цього потрібні рішення і допомога держави, в т.ч. реформування влади загалом. Серед рішень і допомоги держави, як свідчить дослідження, повинні бути і заходи щодо запровадження модельних судів. У цьому випадку залишиться, по-перше, визначити бажані системоутворюючі властивості модельних судів, по-друге, вибрати найбільш доцільні засоби формування, отримання цих властивостей. Визначити бажані системоутворюючі властивості модельних судів нескладно. Специфіка правосуддя полягає в тому, що в Конституції України, процесуальних законах чітко сформульовані основні засади, принципи судочинства, його завдання. Тому бажаною (нормативною) моделлю підсистеми «господарські суди» буде така, що здатна реалізувати зазначені засадничі положення, принципи, завдання судочинства, які, в свою чергу, є системоутворюючими властивостями модельних судів, які в дисертації класифікуються (поділяються) на дві групи: конституційно-засадничі і організаційно-правові.

Модельні суди повинні впровадити в життя:

1. Визначені ч. 3 ст. 129 Конституції України основні засади судочинства: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; доведеність вини в скоєнні правопорушення учасника господарських відносин; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду відповідно до закону; обов'язковість рішень суду.

2. Засадничі положення організації судової влади, в тому числі господарських судів: доступність правосуддя; самостійність та незалежність судів від будь-якого впливу, їх безсторонність та неупередженість; забезпечення учасникам судового процесу реалізації права на правову допомогу; відкритість господарського процесу.

Зазначені засадничі положення підлягають подальшій деталізації більш прикладними властивостями модельних судів. Складніше визначити засоби забезпечення переходу від фактичного, сучасного стану господарських судів до бажаної моделі. Дається аналіз цих питань і пропонується використати розроблені в дисертації концептуальні ідеї (концептуальну модель) використати для розроблення Положення про модельні господарські суди та Методичних рекомендацій по перетворенню фактично існуючих судів в модельні. При цьому обґрунтовується, що максимально успішна діяльність модельних господарських судів можлива при суттєвому скороченні корупції в державному апараті.

У підрозділі 3.2. «Медіація (примирення) як форма позасудового врегулювання спорів» доводиться, що від ефективності врегулювання спорів залежить збереження зв'язків між діловими партнерами в господарських правовідносинах. На сьогодні в Україні переважна більшість таких спорів здійснюється шляхом застосування процедури судочинства, де кожна сторона повинна аргументувати ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України). При цьому, судовий розгляд призводить до вирішення справи на користь однієї із сторін і незадоволення, як правило, інтересів другої сторони. Тому в Україні є зацікавленість у впровадженні в практику закордонного досвіду врегулювання спорів у сфері господарювання на основі спільного інтересу сторін, який отримав назву «медіація». ГПК України містить Розділ ІІ «Досудове врегулювання господарських спорів» (ст. ст. 5-11 ГПК України). Таке врегулювання спорів здійснюється безпосередньо сторонами шляхом направлення письмових претензій (ст. 6 ГПК України) чи пропозицій (ст. 11 ГПК України), їх розгляду та домовленостей між ними. Сторони спору, який передано на розгляд господарського суду, також можуть укласти мирову угоду, умови якої викладаються письмово в заявах, долучених до справи (ст. 78 ГПК України). Передбачені ГПК України досудове врегулювання господарських спорів та мирова угода змістовно відрізняються від медіації. Так, досудове врегулювання спору здійснюється за домовленістю сторін без залучення нейтральної особи-медіатора, яка на професійних засадах шукає взаємоприйнятні умови примирення. Процедури пред'явлення претензії, її розгляду тощо часто тільки загострюють конфлікт сторін. До того ж, досудове врегулювання спору має певні обмеження, що визначені в ч. 3 ст. 5 ГПК України. Мирова угода, передбачена ст. 78 ГПК України, затверджується ухвалою суду, яка є актом правосуддя і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін щодо предмету позову.

Інше правове значення має медіація. Вона є ефективною альтернативою судовому врегулюванню господарських спорів на основі пошуку взаємоприйнятного рішення, виходячи з балансу інтересів сторін шляхом переговорів, внесення пропозицій, узгоджень за участю незалежної особи-медіатора.

Дослідження медіації як форми врегулювання господарських спорів, дозволило обґрунтувати її переваги перед судовим розглядом справ, визначити принципи здійснення, правовий статус медіаторів, оптимальну процедуру медіації. Зокрема, принципами здійснення медіації повинні бути добросовісність, конфіденційність, правомочність сторін, їх рівність, незалежність та неупередженість медіатора. Медіація як форма вирішення господарських спорів, має такі переваги перед судовою: зберігаються, як правило, господарські зв'язки сторін спору; останні, а також держава несуть значно менші витрати в порівнянні з судовим розглядом справи; зменшується професійне навантаження на суддів господарських судів і збільшується час, який вони можуть використати для покращення якості вирішення справ, що знаходяться в їх провадженні; значно скорочуються строки розгляду спорів, підвищується ефективність та культура процесуальних дій по вирішенню справ; зберігається конфіденційність господарських взаємин сторін, не завдається шкода їх діловій репутації; практично виключаються прояви корупції. Зазначені переваги медіації у вирішенні спорів мають значення як для забезпечення конституційних основ правопорядку в сфері господарювання, так і для судочинства в цілому. Тому здобувачем розроблено і в дисертації запропоновано проект Закону України «Про медіацію».

Висновки

За результатами дослідження зроблено теоретичні та практичні узагальнення і внесено пропозиції щодо вдосконалення законодавства з метою підвищення ефективності господарського процесу. У числі висновків є наступні:

1. Аналіз статистичних даних, результатів соціологічних досліджень, оцінок фахівців, державних і громадських діячів свідчить, що господарський процес сьогодні не відповідає Європейським стандартам, а ефективність, як його узагальнююча властивість, залишається низькою.

2. Під ефективністю господарського процесу в дисертації розуміється його спроможність на підставі верховенства права забезпечити захист порушених або оспорюваних прав осіб, які здійснюють господарську діяльність, а також прав і законних інтересів держави, її органів, органів місцевого самоврядування, інших осіб, шляхом справедливого судового розгляду і вирішення господарських справ у встановлений законом строк на засадах законності, справедливості, публічності, гласності, відкритості, змагальності сторін, неупередженості, самостійності та незалежності суду.

3. Причинами неефективності господарського процесу є: високий рівень корупції в суспільстві; недостатні наукова обґрунтованість та демократизм правотворчості; суперечливе та таке, що містить корупційні лазівки, законодавство, його технічна недосконалість; правова неврегульованість важливих суспільних відносин; недостатні правосвідомість і мораль в суспільстві; недоліки організаційного характеру.

4. В основу класифікації показників ефективності господарського процесу, наповнення їх змістом, доцільно покласти положення Конституції та законів України, міжнародних правових норм. Зазначені показники можна класифікувати на засадничо-правові та організаційно-правові. Їх потрібно чітко сформулювати в окремих статтях запропонованого в дисертації окремого розділу проекту Господарського процесуального кодексу України «Основні засади організації та діяльності господарських судів».

5. Автоматизована система документообігу суду (АСДС), за належного використання та невтручання в її роботу, є інструментом удосконалення господарського процесу, зокрема, забезпечення неупередженого розподілу справ між суддями, посилення гласності розгляду спорів, покращення управління судами. Функціонування АСДС за результатами 2011 р. доцільно узагальнити та внести необхідні зміни у відповідні підзаконні нормативно-правові акти.

6. Серед організаційно-правових причин недостатньої ефективності господарського процесу варто виділити:

6.1. Майже повну відсутність можливості виправлення незаконних (помилкових) рішень господарських судів, які набули законної сили. У зв'язку із зазначеним, обґрунтовано необхідність включення до проекту нового ГПК України, що готується, запропонованого в дисертації окремого розділу «Перегляд в порядку судового нагляду рішень, ухвал і постанов суду, що набрали законної сили».

6.2. Недоліки в доборі кадрів на посади суддів; невідповідність їх прав обов'язкам та прихована незалежністю відсутність реальної відповідальності суддів за прийняття незаконних рішень; непрофесійність управління в окремо взятих судах тощо.

6.3. Вік кандидата на посаду судді потребує підвищення з 25 до 30 років, що є гарантією соціального і професійного становлення людини, її здатності відправляти правосуддя. Потребують збільшення і строки роботи в галузі права кандидата на посаду судді господарського суду: першої інстанції не менше 8 років; апеляційного суду - не менше 13 років, в т. ч. не менше 5 років в суді першої інстанції; ВГСУ - 15 років, в в. ч. не менше 8 років в судах нижчих інстанцій. Пропонується також передати проведення іспитів кандидатів на посади суддів вищим навчальним закладам.

7. Третейські суди менш, ніж державні, залежні від неякісного законодавства і стану корупції в державі. Їх діяльність повинна стати поштовхом, важливим інструментом удосконалення господарського процесу. Виникла необхідність виключення зі ст. 6 Закону України «Про третейські суди» пунктів 7, 8 і 10 щодо непідвідомчості їм деяких категорій господарських справ.

8. Україна потребує запозичення міжнародного досвіду вдосконалення господарського процесу, зокрема:

8.1. Перетворення нині діючих господарських судів у модельні. В запропонованих у дисертації основах теорії модельних судів визначені системоутворюючі властивості бажаної моделі господарських судів. Ними мають стати основні засади судочинства, зазначені в ч. 3 ст. 129 Конституції України, а також наступні принципи організації судової влади, в т. ч. господарських судів: доступність правосуддя; самостійність та незалежність суддів, їх безсторонність та неупередженість; забезпечення правової допомоги учасникам господарського процесу, його відкритість.

8.2. Застосування медіації як способу та процедури врегулювання господарського спору за допомогою незалежної фахової особи (медіатора) на основі довіри сторін, їх правомочності та рівності, конфіденційності розгляду, а також добросовісності, незалежності, неупередженості медіатора. Медіація буде сприяти попередженню корупції, забезпеченню конституційних основ правопорядку в сфері господарювання.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Саранюк В.І. Принцип верховенства права і судочинство /Саранюк В.І. Юлдашев О.Х. // Наше право. - 2011. - №1 ч. 2. - С. 70 - 76 (Особистий внесок автора полягає у визначенні принципу верховенства права як критерію ефективного функціонування судочинства).

2. Саранюк В.І. Реформування судочинства відповідно до міжнародних стандартів / Саранюк В.І. // Європейські перспективи. - 2011. №1 ч. 2 С. 58 - 62

3. Саранюк В.І. Створення модельного суду як засобу підвищення якості судових рішень / Саранюк В.І. // Підприємництво, господарство, право. - 2011. №5 С. 174 - 177

4. Саранюк В.І. Вдосконалення порядку розподілу судових справ як одне із завдань судово-правової реформи /Саранюк В.І. // Вісник господарського судочинства. - 2011. - №2. - С. 139-144

Размещено на Allbest.ru