Адміністративно-правові засади співробітництва України та Європейського Союзу у сучасних умовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Адміністративно-правові засади співробітництва України та Європейського Союзу у сучасних умовах

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. У ході історичного розвитку людства виникає об'єктивна необхідність в об'єднанні зусиль держав з метою налагодження ефективного співробітництва у найбільш пріоритетних сферах суспільного життя та вироблення відповідного механізму співпраці шляхом узгодження, підписання та виконання усіх необхідних політико-правових документів. Логічним наслідком проведення такої політики постало, наприклад, підписання у 1992 році Маастрихтського договору про створення Європейського Союзу (далі - ЄС), що свідчило про початок нового етапу в процесі поглиблення інтеграційних процесів та створення ще більш тісного союзу народів Європи. Отже, потреба у налагодженні ефективного співробітництва різних європейських країн сприяла появі такої форми міждержавних зв'язків як міжнародні міжурядові організації.

Європейський вибір України, вперше сформульований в Основних напрямах зовнішньої політики України від 2 липня 1993 року, зумовлений усвідомленням українською спільнотою необхідності поступової європейської інтеграції як важливого чинника політичної стабільності, ефективного забезпечення національних інтересів, прискореного економічного розвитку країни і, як наслідок, соціального благополуччя в суспільстві. Зважаючи на прагнення України реалізувати курс на європейську інтеграцію та налагодити дієве співробітництво у пріоритетних сферах, що згодом має призвести до набуття статусу повноправного члена ЄС, та враховуючи відповідну підтримку з боку керівних інституцій ЄС та держав-членів ЄС європейського вибору України, особливої актуальності та важливості набувають завдання щодо якісної та вчасної реалізації основних положень спільних нормативно-правових документів, документів ЄС стосовно України та національного законодавства України щодо налагодження співробітництва з ЄС та подальшої європейської інтеграції. Активна участь України у різноманітних програмах ЄС, плідна співпраця органів державної влади України з керівними інституціями ЄС та відповідними органами його держав-членів, обґрунтоване та своєчасне втілення в життя реформ в Україні у відповідності до європейських стандартів постає важливою передумовою європейської інтеграції України до ЄС, налагодження ефективного співробітництва між Україною та ЄС у пріоритетних сферах суспільного життя. Зважаючи на наведені обставини, тема дисертаційного дослідження є своєчасною та актуальною.

Останнім часом в Україні та в країнах ЄС з'явилося багато як позитивних, так і негативних точок зору стосовно перспектив євроінтеграційних процесів в Україні та перспектив її майбутнього членства в ЄС. Усвідомлюючи той факт, що євроінтеграційний процес постає доволі складним та тривалим, а також враховуючи ті внутрішні зміни, які відбулися та продовжують відбуватися останнім часом в ЄС та Україні, вважається, що ґрунтовного наукового аналізу потребують усі напрямки цього процесу, у тому числі проблемні питання налагодження співробітництва між Україною та ЄС у пріоритетних сферах та перспективи виведення такого співробітництва на якісно новий рівень з урахуванням нових реалій сьогодення. Слід підкреслити, що спостерігається відсутність системних адміністративно-правових та організаційних досліджень основних засад співробітництва України та ЄС в сучасних умовах, особливо за умов розширення ЄС та з урахуванням реалізації адміністративної та конституційної реформ в Україні. Визнаючи вирішальний вплив усіх змін, що відбуваються в Україні та ЄС останнім часом, на ефективність співробітництва, вважаємо, що дослідження основних засад політики розширення ЄС, адміністративно-правових та організаційних засад діяльності органів державної влади України у сфері європейської інтеграції та співробітництва з ЄС, пріоритетних напрямків співробітництва України та ЄС набувають особливого значення у зв'язку з необхідністю поглиблення інтеграційних процесів та набуття Україною статусу держави-члена ЄС у майбутньому. Усе зазначене вище й обумовило вибір теми дослідження та його наукову новизну.

Науково-теоретичне підґрунтя дослідження склали наукові праці фахівців в галузі загальної теорії держави та права, теорії управління, адміністративного права, міжнародного права, інформаційного права: В.Б. Авер'янова, І.В. Арістової, О.М. Бандурки, Ю.П. Битяка, В.М. Брижка, В.К. Гіжевського, І.П. Голосніченка, В.І. Гурковського, В.С. Гуславського, В.С. Журавського, В.К. Забігала, Н.І. Золотарьової, С.М. Ілляшенка, Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, О. Ковальової, І. Б. Коліушка, Ю.М. Коломійця, В.К. Колпакова, О.В. Копана, В.В. Копійки, О.П. Коренева, В.В. Кравченка, І.С. Крилова, М.Н. Курка, В.А.Ліпкана, Л.А. Луць, Н.Р. Нижник, Д.М. Овсянка, С.В.Пєткова, К.М. Рудой, О.Е. Сімсон, О.Ф. Скакун, Ю.М. Старилова, А.Є. Тамма, В.Я. Тація, Ю.М. Тодики, В.О. Шамрая, Ю.С. Шемчушенка та ін. Нормативною та емпіричною базою дисертації стали норми Конституції України та інших законодавчих актів, нормативно-правові акти органів виконавчої влади, міжнародно-правові документи керівних інституцій ЄС, спільних органів Україна-ЄС; національна правозастосовна практика, досвід країн-членів ЄС; довідкова література, статистичні матеріали.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою частиною науково-дослідної теми Інституту міжнародних відносин Київського міжнародного університету «Міжнародно-правові, політичні та економічні засади Європейської інтеграції України» (державний реєстраційний номер 0104U003161).

Робота спрямована також на реалізацію основних положень Угоди про партнерство та співробітництво між Україною, з одного боку, і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (далі - УПС) від 16 червня 1994 р., Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу (затверджено указом Президента України від 11 червня 1998 р. №615), Плану дій Україна-ЄС, Програми інтеграції України до Європейського Союзу (затверджено указом Президента України від 14 вересня 2000 р. №1072) та Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС (затвердженої законом України від 18 березня 2004 року).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України, міжнародно-правових документів керівних інституцій ЄС, спільних органів Україна-ЄС, практики їх реалізації, а також узагальнення основних положень праць науковців визначити сутність, особливості європейської інтеграції за сучасних умов та її можливі наслідки як для України, так і для ЄС, зміст і пріоритетні напрямки співробітництва України та ЄС, адміністративно-правові та організаційні засади належної діяльності уповноважених органів державної влади України у сфері співробітництва з ЄС та спільних органів Україна-ЄС, виробити конструктивні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення правового регулювання участі органів державної влади України у реалізації спільної політики України та ЄС у пріоритетних сферах суспільного життя, організаційного трансформування зазначених органів з метою виведення співробітництва між Україною та ЄС на якісно новий рівень.

Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно було вирішити наступні основні завдання:

- визначити та проаналізувати понятійний апарат європейської інтеграції й співробітництва між Україною та ЄС;

- розкрити зміст політики ЄС стосовно його подальшого розширення, євроінтеграційних прагнень України, налагодження конструктивного політичного діалогу та ефективного співробітництва;

- визначити пріоритетні напрямки євроінтеграційного курсу України, зокрема налагодження співробітництва з ЄС;

- проаналізувати чинне національне законодавство, документи ЄС та спільні міжнародно-правові документи керівних інституцій ЄС та України;

- дослідити зміст та основні напрями трансформування органів публічної адміністрації Україні у відповідності до європейських норм та стандартів;

- з'ясувати компетенцію органів державної влади України у сфері співробітництва з ЄС з визначенням шляхів оптимізації їх організаційних структур, функцій та форм управління;

- дослідити повноваження спільних органів і форм співробітництва Україна-ЄС у забезпеченні поглиблених відносин;

- обґрунтувати необхідність розробки та підписання нової поглибленої Угоди про співпрацю між Україною та ЄС та визначення її організаційно-правового забезпечення;

- визначити та проаналізувати інституційний механізм адаптації адміністративного законодавства України до норм та стандартів ЄС, обґрунтування доцільності внесення відповідних змін до нього;

- виробити та обґрунтувати адміністративно-правові й організаційні заходи щодо реалізації співробітництва між Україною та ЄС у пріоритетних сферах та виведення цього співробітництва на якісно новий рівень;

- розробити пропозиції та рекомендації щодо удосконалення адміністративно-правових та організаційних засад діяльності органів державної влади України в напрямку узгодженої взаємодії з відповідними органами держав-членів ЄС та інституціями ЄС, а також адаптації національного законодавства до законодавства ЄС.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають у процесі співробітництва України з Європейським Союзом у пріоритетних сферах суспільного життя.

Предмет дослідження становлять теоретико-методологічні, адміністративно-правові засади та відповідні нормативно-правові акти щодо співробітництва України та Європейського Союзу у сучасних умовах, а також шляхи виведення зазначеного співробітництва на якісно новий рівень.

Методи дослідження - теоретико-методологічний арсенал, зумовлений метою й особливостями явища, що аналізується, - співробітництва України та ЄС у пріоритетних сферах в сучасних умовах сьогодення. Застосування методів і прийомів наукового пізнання спрямовується системним підходом, що дає можливість досліджувати проблемні питання європейської інтеграції України та налагодження співробітництва з ЄС в єдності з політикою ЄС стосовно України, політикою розширення ЄС, стратегією України щодо європейської інтеграції (підрозділи 1.1, 2.3). Системний метод використовувався під час дослідження системи органів державної влади України у сфері співробітництва з ЄС, системи спільних органів і форм співробітництва Україна-ЄС у забезпеченні поглиблених відносин (підрозділ 2.1, Додадок В), визначення правової бази трансформування органів публічної адміністрації України у відповідності до європейських стандартів, налагодження ефективного співробітництва між Україною та ЄС у пріоритетних сферах (підрозділи 1.2, 3.1, 3.2, 3.3, Додаток Б). Логіко-семантичний метод сприяв поглибленню понятійного апарату (підрозділ 1.1, 1.2, 2.1, 2.2, 2.3). Історико-правовий метод застосовано під час аналізу еволюції нормативно-правових засад співробітництва України та ЄС (підрозділ 1.1 та Додаток А), надання характеристики політиці ЄС в умовах його розширення (підрозділ 1.1). Завдяки порівняльно-правовому методу визначено концептуальні засади переговорного процесу між Україною та ЄС щодо розробки та підписання нової поглибленої угоди про співпрацю (підрозділ 2.2), правові проблеми налагодження дійсно ефективного співробітництва між Україною та ЄС у пріоритетних сферах та шляхи їх вирішення (розділ 3). Використання статистичного і соціологічного методів дозволило визначити ставлення як пересічних українців до європейської інтеграції та набуття Україною статусу повноправного члена ЄС, так і ставлення держав-членів ЄС до подальшого розширення цієї організації (підрозділ 1.1).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним із перших в українській юридичній науці комплексним дослідженням адміністративно-правових та організаційних засад співробітництва України з Європейським Союзом у сучасних умовах. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

вперше:

- досліджено інституційний механізм адаптації адміністративного законодавства України до Європейського адміністративного простору; запропоновано та обґрунтовано необхідність розробки механізму залучення громадськості до процесу прийняття рішень з питань адаптації українського законодавства до acquis communautaire ЄС;

- обґрунтовано доцільність формування зваженої системи органів державної влади України, компетенція яких частково або повністю пов'язана із виробленням та реалізацією державної політики у напрямку європейської інтеграції та налагодженням якісного співробітництва між Україною та ЄС у сучасних умовах; запропоновано конкретні організаційно-правові механізми інституційних перетворень у напрямку набуття Україною членства в ЄС;

- з системних позицій досліджено зміст правового та організаційного забезпечення наукового та інноваційного розвитку в Україні; визначено механізм поступової інтеграції Українського наукового простору до Європейського задля плідного співробітництва в їх рамках; обґрунтовано необхідність здійснення виваженого управління зазначеним співробітництвом;

- визначено та комплексно досліджено правові основи та організаційні форми транскордонного співробітництва України та ЄС; запропоновано низку організаційних та адміністративно-правових заходів задля належного управління транскордонним співробітництвом між Україною та ЄС;

удосконалено:

- розуміння організаційно-правових особливостей політики ЄС в умовах його сучасного розширення шляхом проведення аналізу процесів інтеграції та власне розширення, що відбувалися на різних стадіях функціонування ЄС; визначено наслідки такого розширення для України; обґрунтовано перспективи можливого подальшого розширення ЄС, яке може відбутися виключно після удосконалення інститутів ЄС, методів їх діяльності та підготовки відповідного політичного ґрунту;

- концептуальний підхід, принципи розробки нової Угоди про поглиблену співпрацю між Україною та ЄС на основі комплексного дослідження організаційно-правових засад зазначеного співробітництва та усвідомлення перспектив й інтересів обох сторін;

- категоріальний апарат європейської інтеграції шляхом розкриття змісту понять «інституційне забезпечення співробітництво України з ЄС», «адміністративно-правове забезпечення співробітництва України з ЄС» та показано роль зазначених видів забезпечення у державному забезпеченні спільної політики ЄС та України щодо налагодження якісного співробітництва;

- на основі комплексного дослідження та узагальнення, існуючу теоретичну базу адаптації адміністративного законодавства України до норм та стандартів ЄС; запропоновано на законодавчому рівні закріпити існуючі поняття у цій сфері;

дістало подальший розвиток:

- пропозиції щодо визначення пріоритетних сфер співробітництва України з ЄС, а саме включення сфери державного управління до цього переліку;

- дослідження особливостей створення та функціонування публічної адміністрації в Україні як однієї із обов'язкових умов повноправного членства в ЄС; узагальнено існуючі визначення поняття «публічна адміністрація»;

- дослідження правових засад побудови інформаційного суспільства в Україні та інтеграції його до Європейського інформаційного суспільства, що дозволило запропонувати й обґрунтувати необхідність внесення змін до законодавства України у відповідності до європейських стандартів.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:

- у науково-дослідній сфері - положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшої розробки проблем правового забезпечення інтеграції України до ЄС та налагодження якісно нового рівня співробітництва між Україною та ЄС у пріоритетних сферах;

- у правотворчості - для удосконалення чинного адміністративного законодавства та розробки нових нормативно-правових актів Верховною Радою України, у тому числі Комітетом Верховної Ради України з питань європейської інтеграції, Кабінетом Міністрів України, Міністерством юстиції України, які здійснюють адаптацію адміністративного законодавства України до норм та стандартів ЄС та налагоджують співробітництво з ЄС. Зокрема, розроблено пропозиції до проекту Закону України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», Державної програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері європейської інтеграції України на 2004-2007 рр., розробки Угоди про поглиблену співпрацю між Україною та Європейським Союзом (Акт впровадження в нормотворчу діяльність Інституту законодавства Верховної Ради України від 29 грудня 2008 року);

- у правозастосовній діяльності - використання одержаних результатів дозволить поліпшити практичну діяльність спільних органів Україна-ЄС та органів державної влади України у сфері співробітництва з ЄС з метою відповідності їх діяльності сучасним європейським стандартам;

- у навчальному процесі - матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані для написання підручників та навчальних посібників з питань налагодження ефективного співробітництва між Україною та ЄС та подальшої європейської інтеграції України, підготовки підручників та практикумів з курсу «Адміністративне право України», у викладанні зазначеної дисципліни; а також для науково-методичного забезпечення нової навчальної дисципліни «Європейська інтеграція України». Деякі із результатів дисертації вже використовуються під час проведення занять із зазначених дисциплін у Київському міжнародному університеті та враховано у навчально-методичних розробках, підготовлених за участю автора (Акт впровадження в навчальний процес Київського міжнародного університету від 29 вересня 2008 року);

- у правовиховній сфері - положення і висновки дисертації може бути використано в роботі щодо підвищення рівня правової культури населення, особливо з питань європейської інтеграції України та перспектив (у тому числі переваг та можливих недоліків) набуття повноправного членства в ЄС.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, з використанням останніх досягнень науки адміністративного права, всі сформульовані в ньому положення і висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, теоретичні та практичні висновки було оприлюднено на наукових та науково-практичних конференціях: 7-й Міжнародній міждисциплінарній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління» (м. Харків, 1-10 листопада 2007 р.); 8-й Міжнародній міждисциплінарній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми науки та освіти» (м. Харків, 28 квітня - 9 травня 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Адміністративна реформа та проблеми вдосконалення діяльності правоохоронних органів» (м. Сімферополь, 2007 р.), VІІІ Міжнародному науковому конгресі «Державне управління та місцеве самоврядування» (м. Харків, 27-28 березня 2008 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Інформаційне суспільство в Україні: інформаційно-правова культура, освіта, наука» (м. Суми, 16-17 травня 2008 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображено у восьми наукових працях, чотири з яких опубліковані у фахових виданнях з юридичних наук, що входять до переліку наукових видань, затверджених ВАК України, та тезах доповідей на чотирьох конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Відповідно до мети, предмета дослідження дисертація складається із вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел (290 найменувань) та додатків. Загальний обсяг дисертації - 285 сторінок, список використаних джерел - 28 сторінок, додатки містяться на 42 сторінках.

Основний зміст роботи

співробітництво євроінтеграційний політичний

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв'язок з науковими планами та програмами, мета й завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дослідження.

Розділ 1 «Методологічні засади співробітництва України та Європейського Союзу в сучасних умовах» складається з двох підрозділів і присвячений загальним методологічним засадам європейської інтеграції України та налагодження ефективного співробітництва між Україною та Європейським Союзом (далі - ЄС) за умов розширення ЄС та змін, що відбуваються в українському суспільстві.

У підрозділі 1.1 «Загальна характеристика політики Європейського Союзу в умовах його сучасного розширення» вперше системно досліджено проблематику сучасного розширення ЄС в органічному зв'язку з поглибленням його інтеграційних процесів. У дисертації з метою отримання більш повного уявлення про сутність та зміст європейських процесів інтеграції та розширення проведено аналіз етимології слова «інтеграція», основних засад становлення ЄС, процесу збільшення кількісного складу ЄС. Зважаючи на той факт, що у науковій літературі й досі відсутня однозначність визначення поняття «інтеграція», у дисертації інтеграція розглядається як поступове, взаємовигідне об'єднання різноманітних сфер суспільного життя у єдине ціле шляхом взаємного пристосування та розширення з чітко визначеними цілями такого об'єднання, яке відбувається у декілька стадій та проявляється у різних формах. Відстоюється позиція, що поступовий та прогресуючий процес європейської інтеграції створив передумови для територіального поглиблення європейської інтеграції, яке більш відомо під назвою «розширення ЄС». Таким чином, у роботі під «розширенням ЄС» розуміється територіальне поглиблення європейської інтеграції, що означає поступове взаємовигідне приєднання окремих країн до складу ЄС в результаті виконання усіх поставлених перед ними вимог, усунення виявлених недоліків, виключно за умов здатності ЄС до збільшення кількості країн-членів та після проведення, у разі необхідності, інституційної реформи ЄС.

Обґрунтовано необхідність надання політико-правової характеристики п'ятому етапу розширення ЄС, проаналізовано стан переговорного процесу, організаційно-правові механізми приєднання нових членів, оскільки в результаті такого розширення до ЄС приєдналися ті країни, які межують з Україною, що створює ситуацію безпрецедентного сусідства України з ЄС. Зроблено висновок, що успіх наймасштабнішого за всю історію ЄС переговорного процесу щодо його розширення зумовлений досягненням компромісу з усіх проблемних питань.

У дисертації акцентовано увагу на доцільності подальшого розширення ЄС за умов удосконалення інститутів ЄС, методів його діяльності, підготовки відповідного політичного ґрунту та за умов належного виконання потенційними країнами-кандидатами усіх вимог ЄС для набуття членства у цій європейській організації.

У підрозділі 1.2 «Зміст, основні напрями адміністративної реформи в Україні та реформування публічної адміністрації» зазначено, що набуття Україною членства в Європейському Союзу постає результатом активного запровадження в Україні європейських норм та стандартів, тобто результатом налагодження ефективного співробітництва України та ЄС. Таке співробітництво стає можливим лише завдяки розробці відповідної нормативно-правової бази. Усвідомлюючи важливість та складність ретельного дослідження становлення нормативно-правової бази співробітництва України та ЄС, а також зважаючи на обмеженість обсягу дисертаційного дослідження, у Додатку А наведено результат комплексного дослідження еволюції розвитку концептуальних засад вироблення спільної політики України та ЄС щодо співробітництва у пріоритетних сферах. Вихідна ідея роботи полягає у тому, що європейський вибір України зумовлений усвідомленням необхідності інтеграції України до ЄС та набуття статусу повноправного члена ЄС як одного із вирішальних чинників досягнення політичної стабільності, економічного, соціального й культурного розвитку країни та взаємопорозуміння в суспільстві.

Базуючись на національному законодавстві України та загальних засадах політики України щодо європейської інтеграції, досліджено інституційні перетворення в Україні, що відбуваються у зв'язку з проведенням адміністративної та конституційної реформи. Зосереджено увагу на адміністративно-правових та організаційних засадах реформування органів виконавчої влади та місцевого самоврядування (органів публічної адміністрації) як одного із пріоритетних напрямків адміністративної реформи, особливо у зв'язку з необхідністю приведення діяльності органів публічної влади у відповідність до Копенгагенських критеріїв.

Відмічаючи, що у науковій літературі, вітчизняному та європейському законодавстві відсутня узгодженість точок зору стосовно визначення поняття «публічна адміністрація», у дисертації публічна адміністрація розглядається як система органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, у тому числі підприємства, установи та організації у випадку делегування ним зазначеними органами частини своїх повноважень та будь-які інші суб'єкти, які здійснюють публічно-управлінські функції, сукупність організаційних дій та заходів, що виконуються ними у певних рамках, визначених законом, з метою досягнення публічного інтересу та надійного забезпечення прав та свобод людини і громадянина.

З'ясовано причини проведення реформування публічної адміністрації в Україні. Проведений аналіз основних адміністративно-правових та організаційних засад реформування публічної адміністрації в Україні дав підставу стверджувати, що реформування публічної адміністрації спрямовано на досягнення відповідності стандартам та принципам діяльності публічних адміністрацій європейських країн. Водночас реалізація окремих напрямків реформування публічної адміністрації постає конструктивним кроком у напрямку реформи усієї системи адміністративного права України. Дисертантом наголошено на необхідності дійсно системної організації органів виконавчої влади, зваженого розмежування повноважень між органами виконавчої влади на місцях та органами місцевого самоврядування, а також впровадження ефективного механізму забезпечення своєчасного та якісного виконання делегованих повноважень. Акцентовано увагу на важливості вироблення та реалізації процедури формування державної політики із залученням громадськості, розробки та впровадження ефективних правових механізмів захисту громадян у відносинах з органами публічної адміністрації, що постає однією із обов'язкових умов набуття Україною повноправного членства в ЄС.

Розділ 2 «Інституційне та адміністративно-правове забезпечення співробітництва України та Європейського Союзу в сучасних умовах» складається із трьох підрозділів, в яких проаналізовано стан адміністративно-правового та інституційного забезпечення діяльності відповідних органів державної влади України у сфері європейської інтеграції, спільних органів Україна-ЄС, визначено існуючі правові та інституційні проблеми співробітництва України та ЄС, вироблено конкретні пропозиції щодо їх вирішення.

У підрозділі 2.1 «Інституційне забезпечення співробітництва України та Європейського Союзу» визначено зміст інституційного та адміністративно-правового забезпечення співробітництва України та ЄС, обґрунтовано необхідність свідомого та зваженого поєднання зазначених видів забезпечення співробітництва, що у майбутньому має призвести до набуття Україною повноправного членства в ЄС та виходу відносин між Україною та ЄС на якісно новий рівень.

Автором досліджено повноваження органів державної влади України (як безпосередніх учасників адміністративно-правових відносин), основним або частковим призначенням яких постає розробка та впровадження національної політики у напрямку поглиблення відносин з ЄС. Зосереджено увагу на політичній, правовій та організаційній складових забезпечення співробітництва України та ЄС.

Запропоновано сформувати систему органів державної влади України, відповідальних за налагодження співробітництва України та ЄС на належному рівні, елементи якої мають тісно взаємодіяти між собою, узгоджувати та координувати свої дії. Зроблено висновок, що необхідно ґрунтовно та зважено підходити до створення нових органів, відповідальних саме за конкретний напрямок співробітництва. Обґрунтовано необхідність передбачення та закріплення на законодавчому рівні механізму відповідальності органів державної влади України (посадових осіб) у сфері налагодження ефективного співробітництва між Україною та ЄС за неналежне виконання окремим органом державної влади покладених на нього повноважень (або їх перевищення) у сфері, що аналізується.

Доведено необхідність дослідження основних форм політичного діалогу між Україною та ЄС, від результативності реалізації яких залежить ефективність співробітництва в усіх пріоритетних сферах; визначено перелік та системно досліджено (Додаток В) компетенцію спільних органів співробітництва України та ЄС, проаналізовано систему організаційно-правових заходів, що здійснюються ними з метою виконання покладених на них завдань щодо забезпечення поглиблених відносин між Україною та ЄС.

Обґрунтовано доцільність створення єдиної системи спільних органів управління у сфері європейської інтеграції України та налагодження якісно нового рівня співробітництва між Україною та ЄС. Необхідним напрямком діяльності усіх проаналізованих спільних інституцій Україна-ЄС слід вважати проведення постійних консультації щодо розробки та підписання нової поглибленої Угоди про співпрацю між Україною та ЄС.

У підрозділі 2.2 «Організаційно-правове забезпечення розробки Угоди про поглиблену співпрацю між Україною та ЄС» досліджено такий організаційно-правовий захід у напрямку налагодження якісного нового рівня співробітництва у пріоритетних сферах як розробка нової Угоди про поглиблену співпрацю між Україною та ЄС (далі - Угода), чинники, що впливають на переговорний процес, та вироблено конкретні пропозиції щодо змістовного наповнення зазначеної Угоди.

Проаналізовано позицію ЄС (її керівних інституцій, громадськості) та України щодо доцільності розробки та підписання нової Угоди. Зроблено висновок, що ЄС (у тому числі його держави-члени) та Україна усвідомлюють існування об'єктивних підстав для проведення конструктивного діалогу стосовно перспектив укладення Угоди про асоціацію України в ЄС у майбутньому.

Визначено, що поняття «нова поглиблена (або посилена) угода» означає не те, що відносини між Україною та ЄС будуть поглиблені до набуття Україною інституціонального членства в ЄС, а лише те, що завдяки цьому документу буде зафіксоване прагнення України та ЄС значно підвищити той рівень відносин, що зараз існує, та посилити якість співпраці відповідно до потенціалу двох сторін; розширено та поглиблено співробітництво між Україною та ЄС у пріоритетних сферах, таких як: створення зони вільної торгівлі, спрощення візового режиму, співробітництва у сфері юстиції, свободи та безпеки тощо.

Проаналізовано стан переговорного процесу між Україною та ЄС щодо розробки та підписання нової поглибленої Угоди, в результаті чого було отримано певне уявлення (через непрозорість змісту переговорного процесу для пересічних громадян) про структуру самого переговорного процесу, визначено основні змістовні частини Угоди, мету, що має бути досягнута після підписання та виконання зазначеної Угоди, та пріоритетні сфери співробітництва.

Обґрунтовано доцільність проведення українською стороною низки консультацій з тими країнами, з якими ЄС вже укладав угоду про асоціацію або про поглиблене співробітництво, та вивчення особливостей угод ЄС з цими країнами. Проаналізовано стан переговорного процесу країн Центрально-Східної Європи, що уклали з ЄС Європейські угоди про асоціацію приблизно у той час, коли Україна та ЄС підписали УПС, та визначено декілька напрямів, за яких український шлях до європейської спільноти відрізняється від їх шляху. На думку дисертанта, під час розробки поглибленої Угоди між Україною та ЄС необхідно зважено підходити до перенесення норм з аналогічних Угод ЄС з іншими країнами, що нещодавно отримали членство в ЄС, до аналізуємого документу, а також враховувати особливості сучасної ситуації в Україні.

Визначено конкретні змістовні елементи, що мають міститися у новій Угоді, а саме: принципи нормотворчої діяльності, правила нормотворчої техніки, перелік та компетенція спільних органів Україна-ЄС, органів державної влади України та посадових осіб, інституцій ЄС, відповідальних за якісне співробітництво у пріоритетних сферах. Обґрунтовано необхідність розробки та впровадження відповідних ефективних юридичних засобів й способів, які б здійснювали цілеспрямований регулюючий та координуючий вплив на діяльність зазначених органів та посадових осіб щодо налагодження якісно нового рівня співробітництва між Україною та ЄС.

У підрозділі 2.3 «Інституційний механізм адаптації адміністративного законодавства України до норм та стандартів ЄС» усвідомлено необхідність приведення (адаптації) національного адміністративного законодавства у відповідність до тих європейських нормативно-правових актів, стандартів, процедур та механізмів ЄС (тобто до Європейського адміністративного простору), що постають адміністративно-правовою основою системи державного управління в ЄС. Обґрунтовано існування нагальної потреби у включенні безпосередньо сфери державного управління до пріоритетних сфер співробітництва України та ЄС.

Дослідження показали, що на сьогодні існує значна кількість понять, під якими розуміється приведення національного (а отже і адміністративного) законодавства у відповідність до норм та стандартів ЄС, а саме: гармонізація, апроксимація, імплементація, уніфікація, адаптація, рецепція, що створює певні труднощі для належного та своєчасного забезпечення процесу наближення законодавства України до норм й стандартів ЄС та визначення його етапів. На основі узагальнення існуючих визначень зазначених понять сформовано авторську позицію з цього приводу. Запропоновано для вирішення порушеної проблеми якомога скоріше на законодавчому рівні закріпити визначення кожного поняття.

У роботі наголошено, що діяльність з адаптації національного адміністративного законодавства відповідно до вимог та стандартів ЄС з обов'язковим впровадженням адаптованого законодавства повинна бути невід'ємною складовою частиною узгодженої та скоординованої діяльності відповідних органів державної влади України, які складають інституційний механізм адаптації законодавства України до законодавства ЄС. Аналіз інституційного механізму адаптації національного адміністративного законодавства відповідно до європейських адміністративно-правових актів дозволив дійти висновку, що належне здійснення зазначеного процесу вимагає узгоджених спільних зусиль усіх органів державної влади в Україні.

Дисертантом запропоновано, з метою якісного вироблення такого напрямку державної політики України як адаптація законодавства до acquis communautaire ЄС, ефективного забезпечення процесу адаптації адміністративного законодавства України до норм та стандартів ЄС, залучення до відповідного інституційного механізму, крім органів державної влади України та спільних органів України та ЄС, також і громадськості. Обґрунтовано доцільність внесення відповідних змін до законодавства України, зокрема з питань розробки чіткого та прозорого механізму залучення громадськості, через інститути громадянського суспільства, до процесу прийняття рішень з питань адаптації українського законодавства до acquis communautaire ЄС, розробки та впровадження загальнодержавної інформаційної мережі з питань європейської інтеграції та адаптації законодавства тощо.

Розділ 3 «Адміністративно-правові й організаційні заходи щодо реалізації співробітництва між Україною та Європейським Союзом у пріоритетних сферах» складається з трьох підрозділів, в яких проаналізовано сучасний стан співробітництва України та ЄС у пріоритетних сферах, визначено систему адміністративно-правових та організаційних заходів, що реалізуються у цьому напрямку, визначено існуючі правові й організаційні проблеми співробітництва України та ЄС, вироблено конкретні пропозиції, рекомендації щодо їх вирішення.

У підрозділі 3.1 «Розбудова єдиного європейського інформаційного суспільства» у зв'язку з глобальним переходом від індустріального суспільства до інформаційного, появу якого пов`язують з розвитком новітніх інформаційних технологій та технологій зв'язку, автором запропоновано та обґрунтовано необхідність системного аналізу чинного національного законодавства, спільних міжнародно-правових документів робочих органів ЄС та України, керівних документів ЄС щодо розбудови єдиного європейського інформаційного суспільства.

Цілком доречним, на думку дисертанта, виявляється аналіз державної політики України щодо створення інформаційного суспільства в Україні, яке безпосередньо пов'язано із розвитком інформаційного простору. Обґрунтовано важливість розробки послідовної державної політики України, спрямованої на отримання якісно нового результату у сфері розбудови інформаційного суспільства, побудованого на знаннях, яке б відповідало стану та тенденціям розвитку світового інформаційного суспільства. Запропоновано розробити та впровадити низку заходів щодо реалізації державної інформаційної політики для прискорення розвитку інформаційного суспільства в Україні.

У зв'язку з намірами пріоритетної реалізації Україною стратегії становлення інформаційного суспільства, побудованого на основних принципах розбудови єдиного європейського інформаційного суспільства, визначено та проаналізовано різноманітні форми взаємовигідного співробітництва України та ЄС в інформаційній сфері. Накреслено можливі шляхи участі України у формуванні єдиного європейського інформаційного суспільства, що дозволить побудувати в Україні розвинене інформаційне середовище, конкурентоспроможну індустрію інтелектуальних інформаційних технологій, а також стати повноправним членом єдиного європейського інформаційного середовища.

Визначено підстави для активізації роботи з дослідження проблем розвитку інформаційного права України. Дослідження показали, що розробка належного законодавчого підґрунтя щодо ефективного функціонування інформаційного суспільства в Україні та його подальшого входження до єдиного європейського інформаційного суспільства потребує системного наукового супроводження цього процесу та вироблення чіткої наукової моделі створення інформаційного суспільства. Акцентовано увагу на необхідності найскорішого реформування інформаційного законодавства та його систематизації шляхом кодифікації. Внесено певні рекомендації стосовно розробки Інформаційного кодексу України.

У підрозділі 3.2 «Реалізація Україною Європейської інноваційної ініціативи науково-технічного співробітництва» досліджено основні напрямки та форми інноваційного та науково-технічного партнерства України та ЄС, визначено та проаналізовано низку адміністративно-правових та організаційних заходів щодо реалізації науково-технічного співробітництва, механізм їх застосування як в Україні, так і в ЄС, визначено існуючі проблеми у цій галузі та окреслено можливі шляхи їх вирішення. У роботі відстоюється точка зору, відповідно до якої науково-технічне співробітництво розглядається як важливий чинник удосконалення системи державного управління в Україні, адаптації її до європейських адміністративних принципів та стандартів, а також розробки й впровадження науково обґрунтованого підходу щодо переведення співробітництва України та ЄС на якісно новий рівень.

Аналіз основних засад державної політики розвитку науки та інноваційної діяльності в Україні та налагодження ефективного співробітництва у цій галузі з ЄС дозволив усвідомити необхідність активізації зусиль України щодо налагодження ефективного механізму співпраці в рамках системи органів державної влади, що формують та реалізовують державну політику розвитку науки та інноваційної діяльності; налагодження співробітництва усіх зазначених структур з відповідними інституціями ЄС; створення, у разі необхідності нових інституцій, а також спільних органів Україна-ЄС. Запропоновано зміни та доповнення до діючого національного законодавства, зокрема включення науково-технічної або інноваційної сфери до пріоритетних сфер співробітництва України та ЄС. У зв'язку з необхідністю формування науковців нової генерації та зміцнення кадрових ресурсів, автором було визначено перешкоди, що стоять у цьому напрямку, рекомендовано низку практичних заходів щодо зміцнення та поповнення наукового потенціалу України.

Визначено та проаналізовано основні програми ЄС, спрямовані на проведення спільних наукових та технологічних досліджень. Зроблено висновок, що належне їх втілення у життя дозволить реалізувати під час державного управління та регулювання науково-технологічної діяльності в Україні принцип збалансованості розвитку фундаментальних і прикладних досліджень.

Акцентовано увагу на необхідності здійснення виваженого управління науково-технічним співробітництвом, яке відображає закладену у відносини між Україною та ЄС певну системність, що складається внаслідок міжнародного розподілу праці, спеціалізації та кооперації у сфері матеріального виробництва, управління глибинними інтеграційними процесами. Запропоновано створити конструктивну організаційно-правову базу; розробити та впровадити такі управлінські механізми, які ґрунтувалися б, у першу чергу, на прозорості та відкритості сучасного міжнародного співробітництва, можливості постійно підвищувати ефективність управлінського впливу, а також організувати взаємодію його інструментів.

У підрозділі 3.3 «Транскордонне співробітництво між Україною та ЄС», виходячи із Європейської політики сусідства, Програм сусідства України з країнами-членами ЄС, Твінігових програм, основних положень Державної програми розвитку транскордонного співробітництва на 2007-2010 роки, досліджено основні напрямки транскордонного співробітництва між Україною та ЄС, запропоновано та обґрунтовано адміністративно-правові та організаційні заходи щодо створення й подальшого розвитку єврорегіонів та усунення бар'єрів, що виникають на цьому шляху. Визначено понятійний апарат та підстави для налагодження якісно нового рівня співробітництва між прикордонними регіонами України та ЄС. Розробка ефективного механізму співробітництва прикордонних регіонів розглядається як основа налагодження інших напрямів транскордонного співробітництва України та ЄС. На думку автора, реалізація Європейської політики сусідства щодо України потребує об'єднання зусиль відповідних органів державної влади країн-членів ЄС та України, спільних органів Україна-ЄС та основних інституцій ЄС.

Аналіз напрямків налагодження транскордонного співробітництва між Україною та ЄС, а ткож його форм дозволив дійти висновку щодо необхідності узгодженості механізмів співфінансування органами державної влади та спільними органами Україна-ЄС транскордонних проектів, перш за все на міждержавному та державному рівнях шляхом розробки та прийняття відповідних нормативно-правових актів. Запропоновано та обґрунтовано для підвищення ефективності транскордонного співробітництва між Україною та ЄС розробити систему організаційно-правових заходів, впровадження яких сприятиме поліпшенню державного регулювання у сфері реалізації державної регіональної політики (у тому числі транскордонного співробітництва). З'ясовано повноваження суб'єктів транскордонного співробітництва та шляхи удосконалення їх діяльності.

Акцентовано увагу на тому, що діяльність з налагодження якісно нового рівня транскордонного співробітництва між Україною та ЄС вимагає зваженого наукового підходу до організації процесу управління зазначеним співробітництвом.

Висновки

У результаті дисертаційного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на системне удосконалення адміністративно-правових й організаційних засад та напрямків співробітництва України та ЄС у пріоритетних сферах суспільного життя, а також визначення шляхів виведення зазначеного співробітництва на якісно новий рівень. Основні з них наступні:

1. Зважаючи на необхідність виведення відносин між Україною та ЄС на якісно новий рівень, у дисертації визначено адміністративно-правові та організаційні особливості сучасної політики розширення ЄС, окреслено позитивні та негативні наслідки такого розширення для України; наведено перспективи можливого подальшого розширення ЄС, яке може відбутися виключно після удосконалення керівних інституцій ЄС та підготовки відповідного політичного ґрунту.

2. Запропоновано та обґрунтовано для налагодження ефективного співробітництва між Україною та ЄС формувати та реалізовувати державну політику у сфері зазначеного співробітництва як зважений стратегічний курс держави, спрямований на створення внутрішніх передумов щодо набуття Україною членства в ЄС та всебічне співробітництво у пріоритетних сферах.

3. Обґрунтовано необхідність включення сфери державного управління до переліку пріоритетних сфер співробітництва України та ЄС. Визначено, що подальший розвиток сфери державного управління як однієї із пріоритетних сфер співробітництва Україна - ЄС та однієї із обов'язкових умов повноправного членства в ЄС передбачає необхідність створення та функціонування публічної адміністрації в Україні, основін напрямки діяльності якої визначено у роботі.

4. Базуючись на чинному національному законодавстві, документах ЄС та спільних міжнародно-правових актів керівних інституцій ЄС та України, запропоновано вирішити проблему поглиблення відносин між Україною та ЄС за умов сучасного розширення ЄС шляхом розробки та прийняття нової Угоди про поглиблену співпрацю між Україною та ЄС, концептуальний підхід і принципи якої розглянуто у роботі.

5. З метою забезпечення поглиблених відносин між Україною та ЄС, а також виведення співробітництва на якісно новий рівень визначено та досліджено адміністративно-правові та організаційні механізми розвитку діалогу Україна-ЄС, зокрема проаналізовано переговорний процес щодо розробки та підписання нової Угоди про поглиблену співпрацю між Україною та ЄС.

6. Виходячи із того, що однією із важливих та ефективних форм забезпечення державної політики співробітництва з ЄС є здійснення державного управління співробітництвом у пріоритетних сферах, запропоновано та обґрунтовано доцільність формування зваженої системи органів державної влади України, компетенція яких частково або повністю пов'язана із виробленням та реалізацією державної політики у напрямку європейської інтеграції та налагодженням якісного співробітництва між Україною та ЄС у сучасних умовах. Обгрунтовано доцільність системного утворення спільних органів співробітництва Україна-ЄС та їх взаємодії з відповідною системою органів державної влади України. Запропоновано конкретні організаційно-правові механізми інституційних перетворень у напрямку набуття Україною членства в ЄС.

7. З огляду на важливість з'ясування змісту поняття «адаптація», а також невизначеності цього терміна у національному законодавстві та у науковому обігу, у дисертації завдяки комплексному дослідженню й узагальненню основних положень теорії адаптації та дослідженню концептуальних засад політики України та ЄС визначено та розкрито сутність поняття адаптація адміністративного законодавства України до норм та стандартів ЄС.

8. Запропоновано категоріальний апарат європейської інтеграції шляхом розкриття змісту понять «інституційне забезпечення співробітництво України з ЄС», «адміністративно-правове забезпечення співробітництва України з ЄС» та показано роль зазначених видів забезпечення у державному забезпеченні спільної політики ЄС та України щодо налагодження якісного співробітництва.

9. З метою набуття нового та посиленого виміру в галузі адаптації адміністративного законодавства України до норм та стандартів ЄС запропоновано та обґрунтовано необхідність дослідження інституційного механізму адаптації адміністративного законодавства України до Європейського адміністративного простору.

10. Запропоновано вирішити проблему удосконалення правового та організаційного забезпечення наукового та інноваційного розвитку в Україні шляхом здійснення виваженого управління зазначеним співробітництвом. З цією метою визначено організаційно-правовий механізм поступової інтеграції Українського наукового простору до Європейського задля плідного співробітництва в їх рамках.

11. Відмічаючи позитивні зрушення щодо розбудови інформаційного суспільства в Україні та зважаючи на інтеграцію України до ЄС, запропоновано та обґрунтовано необхідність внесення змін до законодавства України у відповідності до європейських стандартів. Визначено основні засади побудови інформаційного суспільства в Україні та інтеграції його до Європейського інформаційного суспільства.

12. Для забезпечення ефективного транскордонного співробітництва між Україною та ЄС й виведення його на якісно новий рівень запропоновано низку організаційних та адміністративно-правових заходів задля належного управління транскордонним співробітництвом між Україною та ЄС.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Білозерська Т.О. Особливості сучасного етапу розширення Європейського Союзу: організаційно-правовий аспект/ Т.О Білозерська // Наше право. - 2007. - №3. - С. 35-42.

2. Білозерська Т.О. Реформування публічної адміністрації в Україні як крок до європейської інтеграції / Т.О Білозерська // Форум права. - 2007. - №2 - С. 11-19.

3. Білозерська Т.О. Інституційний механізм адаптації законодавства України до норм та стандартів ЄС / Т.О Білозерська // Право і безпека. - 2007. - №6'2. - С. 15-21.

4. Білозерська Т.О. Адміністративно-правові й організаційні заходи щодо реалізації Україною Європейської інноваційної ініціативи науково-технічного співробітництва / Т.О Білозерська // Правова інформатика. - 2008. - №3/19. - С. 23-27.