Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний науково-дослідний інститут Міністерства внутрішніх справ України

На правах рукопису

УДК 343.81+342.9

Автореферат

Державний контроль за діяльністю установ виконання покарань в Україні

12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Макаренко Тетяна Василівна

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Національному університеті біоресурсів і природокористування України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, старший науковий співробітник Музичук Олександр Миколайович, Навчально-науковий інститут підготовки фахівців для підрозділів слідства та дізнання Харківського національного університету внутрішніх справ, начальник.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Савченко Леся Анатоліївна, Київський міжнародний університет, проректор з наукової роботи;

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Гавловський Владислав Данилович, відділ з вивчення проблем протидії злочинам у сфері інтелектуальної власності Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБО України, начальник.

Захист відбудеться 28 квітня 2011 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.732.01 в Державному науково-дослідному інституті МВС України (01011, м. Київ, пров. Кутузова, 4-А).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Державного науково-дослідного інституту МВС України (01011, м. Київ, пров. Кутузова, 4-А).

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Шопіна І.М.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. За роки незалежності в Україні здійснюється поступова гуманізація відбування кримінальних покарань, реалізується низка важливих заходів, спрямованих на удосконалення пенітенціарної системи України відповідно до міжнародних та європейських стандартів. Проте умови тримання засуджених та осіб, взятих під варту, поводження із ними не відповідають вимогам як національного законодавства, так і міжнародним та європейським нормам і стандартам забезпечення дотримання прав людини і громадянина в місцях позбавлення волі. Протягом останніх років діяльність установ виконання покарань фінансується у розмірі не більше 40 відсотків мінімально необхідної потреби. Внаслідок цього матеріально-технічна база установ виконання покарань, і, як наслідок, умови тримання засуджених та осіб, взятих під варту, не сприяють досягненню основної мети їх діяльності, якою, беззаперечно є виправлення і ресоціалізація засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Не проводиться належний моніторинг якості виконання покарань, його впливу на виправлення і профілактику асоціальної поведінки. Мають місце систематичні повідомлення про резонансні порушення прав засуджених до позбавлення волі, - з одного боку, з іншого - перешкоджання у реалізації повноважень правозахисним організаціям, спостережним комісіям та іншим суб'єктам здійснення контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань. Зазначені та інші недоліки, що мають місце у діяльності установ виконання покарань, в першу чергу, обумовлені відсутністю ефективної системи державного контролю за ними.

Слід зауважити, що проблемні питання діяльності установ виконання покарань були предметом наукових досліджень Є.Ю.Бараша, В.Д.Гавловського, А. О. Галай, С. К. Гречанюка, О. М. Джужи, В. А. Льовочкіна, О. М. Музичука, В. П. Пєткова, О. Б. Пташинського, Г. О. Радова, О. В. Романенко, Л.А.Савченко, А. Х. Степанюка, В. М. Трубникова, С. Я. Фаренюка та інших науковців. Проте у вітчизняній юридичній науці питання державного контролю за діяльністю установ виконання покарань висвітлені недостатньо, в існуючих наукових працях вони досліджувались фрагментарно або в рамках ширшої правової проблематики, без комплексного підходу, а низка правових та організаційних проблем, які сьогодні мають місце в діяльності установ виконання покарань, лише підсилюють актуальність наукового пошуку з досліджуваних питань.

Таким чином, приведення умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту, у відповідність з вимогами законодавства та європейськими нормами і стандартами, забезпечення безумовного дотримання прав людини і громадянина в місцях позбавлення волі, стабільного функціонування органів, установ виконання покарань, з одного боку, та відсутність відповідних наукових досліджень з цієї проблематики, - з іншого, обумовлюють актуальність і важливість комплексного дослідження адміністративно-правових засад здійснення державного контролю за діяльністю установ виконання покарань в Україні.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до основних положень Концепції реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженої Указом Президента України від 25 квітня 2008 року, Державної програми покращення умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту, на 2006-2010 роки, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 р. № 1090, Державної цільової програми реформування Державної кримінально-виконавчої служби на період до 2017 року, затвердженої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2008 р. № 1511-р. Робота виконана також відповідно до пріоритетних напрямів наукових досліджень Національного університету біоресурсів і природокористування України в контексті проведення у нашій державі адміністративно-правової реформи, зокрема відповідно до плану Комплексного наукового проекту «Актуальні проблеми організації і функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні» (номер державної реєстрації 0105U002565).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України та відповідних підзаконних нормативно-правових актів, узагальнення практики їх реалізації визначити сутність, особливості та систему державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, надати науково обґрунтовані пропозиції та рекомендації до нормативно-правових актів із зазначених питань.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі основні завдання:

– уточнити поняття та особливості установ виконання покарань як об'єкта державного контролю;

– з'ясувати сутність та види державного контролю за діяльністю установ виконання покарань;

– охарактеризувати сучасний стан державного контролю за діяльністю установ виконання покарань;

– визначити особливості правового регулювання державного контролю за діяльністю установ виконання покарань;

– уточнити предмет державного контролю за діяльністю установ виконання покарань;

– охарактеризувати суб'єктів, які здійснюють державний контроль за діяльністю установ виконання покарань;

– визначити форми та методи державного контролю за діяльністю установ виконання покарань;

– з'ясувати організаційні та процедурні засади здійснення державного контролю за діяльністю установ виконання покарань;

– на основі виконання цих завдань виробити конкретні пропозиції та рекомендації з досліджуваних питань.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають, змінюються і припиняються у сфері діяльності установ виконання покарань.

Предметом дослідження є державний контроль за діяльністю установ виконання покарань в Україні.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали сучасні загальні та спеціальні методи наукового пізнання. Їх застосування обумовлено системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (Розділи 1, 2). Порівняльно-правовий метод використано для визначення особливостей установ виконання покарань як об'єкта державного контролю, уточнення сутності та значення державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, характеристики сучасного стану державного контролю за діяльністю установ виконання покарань (підрозділи 1.1-1.3). Системно-структурний метод використано для уточнення предмету державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, характеристики суб'єктів, які здійснюють державний контроль за діяльністю установ виконання покарань, визначення форм та методів державного контролю за діяльністю установ виконання покарань (підрозділи 2.1-2.3). Статистичний і документальний аналіз та метод соціологічного опитування застосовувались для визначення прогалин у правовому та організаційному забезпеченні діяльності установ виконання покарань (підрозділи 1.4, 2.4).

Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці фахівців у галузі загальної теорії держави і права, теорії управління та адміністративного права, інших галузевих наук, насамперед, кримінально-виконавчого спрямування, в тому числі і зарубіжних. Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють діяльність установ виконання покарань. Інформаційну і емпіричну основу дослідження становлять узагальнення практики діяльності установ виконання покарань, політико-правова публіцистика, довідкові видання та статистичні матеріали.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є першим комплексним дослідженням державного контролю за діяльністю установ виконання покарань. В результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі.

Вперше:

– установи виконання покарань як об'єкт державного контролю визначено як систему структурних організацій кримінально-виконавчої системи, якій притаманна єдність, побудова за принципами субординації, чітко визначеної компетенції, підпорядкованості та координації, відкритості для громадськості, і які мають властиву лише їм мету утворення та діяльності, що спрямована на виконання покарань шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, яка реалізується у відповідних завданнях, функціях та повноваженнях установ виконання покарань, і персонал якої проходить службу в особливому порядку;

– визначено особливості державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, запропоновано його класифікацію за такими критеріями: залежно від правового статусу контролюючого суб'єкта; залежно від організаційного зв'язку між контролюючим суб'єктом і підконтрольним об'єктом; залежно від обсягу контрольних повноважень; за напрямками його здійснення;

– сформульовано поняття предмету державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, запропоновано його класифікацію за: суб'єктом контролю; нормативним актом, який його регламентує; видом установи виконання покарань; видом покарання; видом діяльності установ виконання покарань; характером виконуваних завдань; сферою діяльності; характером вимог; змістом норм, дотримання (виконання) яких контролюється; зв'язком із виконанням покарань.

Удосконалено:

– систему державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, до елементів якої віднесено: установи виконання покарань як об'єкт державного контролю; предмет державного контролю за діяльністю установ виконання покарань; суб'єктів, які здійснюють державний контроль за діяльністю установ виконання покарань; форми та методи державного контролю за діяльністю установ виконання покарань; організаційні та процедурні засади здійснення державного контролю за діяльністю установ виконання покарань;

– поняття «суб'єкти державного контролю», яке охарактеризовано у вузькому та широкому значенні (розумінні). Зокрема, обґрунтовано, що перше (вузьке) значення стосується лише суб'єктів, які: по-перше, мають статус державних органів; по-друге, такого статусу не мають, але наділенні державою делегованими контрольними повноваженнями. Друге (широке) розуміння суб'єктів державного контролю стосується усіх суб'єктів, що наділені контрольними повноваженнями, у зв'язку з чим мова повинна йти про міжнародних, державних, муніципальних та громадських суб'єктів контролю;

– організаційно-процедурні засади здійснення державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, у зв'язку з чим до елементів його організації віднесені: аналітична робота; прогнозування; планування; підготовка та інструктаж; забезпечення контрольної діяльності (інформаційне, документаційне, методичне, кадрове, матеріально-технічне, фінансове); взаємодія та координація; визначено стадії здійснення державного контролю за діяльністю установ виконання покарань.

Дістали подальший розвиток:

– визначення проблем та недоліків, що мають місце у сучасній діяльності установ виконання покарань, які об'єднано у такі групи: управлінські (адміністративні); правові; матеріально-технічні та фінансові; виховно-психологічного характеру; медичні та санітарно-гігієнічні; житлово-виробничі; кадрові; запропоновано заходи, які спрямованні на подолання вищенаведених груп недоліків (проблем) діяльності установ виконання покарань;

– характеристика правового регулювання державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, у зв'язку з чим визначено його особливості, надано пропозиції щодо внесення змін та доповнень до правових актів із досліджуваних питань;

– розмежування форм та методів державного контролю, у зв'язку з чим під формою контролю запропоновано розуміти зовнішній вираз контрольних дій (заходів); під методом, спосіб реалізації таких заходів, а також наголошено на тому, що метод контролю є похідним від його форми.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:

- у науково-дослідній сфері - основні положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшої розробки теоретико-правових питань державного контролю за діяльністю установ виконання покарань;

- у правотворчості - висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, може бути використано для підготовки і уточнення деяких законодавчих та підзаконних актів які регулюють діяльність установ виконання покарань;

- у правозастосовчій діяльності - використання одержаних результатів дозволить підвищити ефективність державного контролю за діяльністю установ виконання покарань;

- у навчальному процесі - матеріали дисертації доцільно використовувати при підготовці навчальної літератури з дисципліни „Адміністративне право”, вони уже використовуються у ході проведення занять із цієї дисципліни у Національному університеті біоресурсів і природокористування України.

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено дисертантом на двох науково-практичних конференціях: „Актуальні проблеми роботи з персоналом у правоохоронних органах” (Харків, 2008), „Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених” (Харків, 2009), а також на теоретичних семінарах та засіданнях кафедри адміністративного та фінансового права Національного університету біоресурсів і природокористування України.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у п'яти статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, а також у двох тезах наукових повідомлень на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів‚ поділених на вісім підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 199 сторінок. Список використаних джерел складається із 235 найменувань і займає 25 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації‚ визначаються її зв'язок з науковими планами та програмами‚ мета і завдання‚ об'єкт і предмет‚ методи дослідження‚ наукова новизна та практичне значення одержаних результатів‚ апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 „Методологічні засади державного контролю за діяльністю установ виконання покарань в Україні” присвячено уточненню поняття, видів та особливостей установ виконання покарань як об'єкта державного контролю, з'ясуванню сутності та значення державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, характеристиці сучасного стану державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, визначенню особливостей правового регулювання державного контролю за діяльністю установ виконання покарань.

У підрозділі 1.1 „Поняття, види та особливості установ виконання покарань як об'єкта державного контролю” доведено, що структуру кримінально-виконавчої системи України складають організаційні утворення трьох рівнів: 1) управлінські; 2) забезпечувальні; 3) власне установи виконання покарань, якими є: Державна виконавча служба; кримінально-виконавчі інспекції; арештні доми; кримінально-виконавчі установи (виправні центри та виправні колонії); спеціальні виховні установи (виховні колонії); слідчі ізолятори; лікувально-трудові профілакторії; військові частини, гауптвахти і дисциплінарні батальйони. Зазначений перелік установ виконання покарань більше характерний для широкого їх розуміння, в основу якого покладено їх основну ознаку - виконання ними покарань. Щодо вузького розуміння системи установ виконання покарань, то за її основу можна взяти її законодавче визначення, відповідно з яким „установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи” (ч.2 ст.11 КВК України).

Сформульовано поняття установ виконання покарань як об'єкта державного контролю, визначено їх особливості. Зокрема, установи виконання покарань як об'єкт державного контролю визначено як систему структурних організацій кримінально-виконавчої системи, якій притаманна єдність, побудова за принципами субординації, чітко визначеної компетенції, підпорядкованості та координації, відкритості для громадськості, і які мають властиву лише їм мету утворення та діяльності, що спрямована на виконання покарань шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, яка реалізується у відповідних завданнях, функціях та повноваженнях установ виконання покарань, і персонал якої проходить службу в особливому порядку. покарання правовий державний

У підрозділі 1.2 „Сутність та значення державного контролю за діяльністю установ виконання покарань” акцентується увага на тому, що дотримання законності в діяльності установ виконання покарань є необхідною умовою, режимом та правовою нормою їх функціонування, а для дотримання (забезпечення) законності, як основного принципу діяльності установ виконання покарань та запобігання будь-яким можливим порушенням прав і законних інтересів як засуджених, так і персоналу у порядку, визначеному Конституцією та законами України, здійснюється державний контроль за їх діяльністю, який є основним способом забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні.

Сформульовано поняття державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, визначено його особливості.

Запропоновано класифікацію державного контролю за діяльністю установ виконання покарань за такими критеріями: залежно від правового статусу контролюючого суб'єкта; залежно від організаційного зв'язку між контролюючим суб'єктом і підконтрольним об'єктом; залежно від обсягу контрольних повноважень; за напрямками його здійснення.

У підрозділі 1.3 „Сучасний стан державного контролю за діяльністю установ виконання покарань”, аналіз проблем та недоліків, що мають місце в діяльності установ виконання покарань, частина з яких є офіційними, оскільки оприлюднена у правових актах різних органів державної влади, дав змогу зробити такі висновки: 1) переважна більшість із названих у них проблем (недоліків) діяльності установ виконання покарань залишаються нерозв'язаними і понині; 2) їх виявлення стало можливим під час використання різних форм державного контролю за діяльністю установ виконання покарань; 3) на найбільшу кількість проблем (недоліків) в діяльності установ виконання покарань вказують громадські правозахисні організації, частина з яких заперечується посадовими особами кримінально-виконавчої системи та адміністраціями установ виконання покарань; 4) зазначені проблеми (недоліки) діяльності установ виконання покарань об'єднано у такі групи: а) управлінські (адміністративні); б) правові; в) матеріально-технічні та фінансові; г) виховно-психологічного характеру; г) медичні та санітарно-гігієнічні; д) житлово-виробничі; е) кадрові.

Запропоновано заходи, які спрямованні на подолання вищенаведених груп недоліків (проблем) діяльності установ виконання покарань.

У підрозділі 1.4 „Правове регулювання державного контролю за діяльністю установ виконання покарань”, до його особливостей віднесено такі: 1) його предметом є державний контроль за діяльністю установ виконання покарань, який є різновидом (формою) організаційних а не правових заходів, оскільки здійснення конкретних контрольних заходів не пов'язано з виданням правових актів і здійсненням юридично значущих дій; 2) здійснюється на основі відповідних методів правової регламентації (видання законів, указів, постанов, розпоряджень, наказів та інших правових актів), конкретних індивідуально-розпорядчих актів (призначення на посаду, затвердження структури, виділення коштів тощо), укладення адміністративних договорів, в яких можуть розмежовуватися контрольні повноваження, визначатися форми взаємодії між суб'єктами контролю тощо; 3) спрямоване на: закріплення системи установ виконання покарань, їх правового статусу, організаційно-штатної структури як об'єкта державного контролю; регламентацію основних та забезпечувальних напрямів діяльності установ виконання покарань, які становлять предмет державного контролю; врегулювання правового статусу суб'єктів державного контролю за діяльністю установ виконання покарань; визначення форм та методів державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, а також адміністративних процедур його здійснення; 4) має міжгалузевий характер, оскільки містить норми різних галузей законодавства (конституційного, адміністративного, кримінально-виконавчого, трудового, фінансового та ін.); 5) його джерелами є велика кількість міжнародних правових актів з питань виконання покарань, які мають найвищу юридичну силу після Конституції України.

Розділ 2 „Система державного контролю за діяльністю установ виконання покарань в Україні” присвячено уточненню предмета державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, характеристиці суб'єктів, які здійснюють державний контроль за діяльністю установ виконання покарань, визначенню форм та методів державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, з'ясуванню організаційних та процедурних засад здійснення державного контролю за діяльністю установ виконання покарань.

У підрозділі 2.1 „Предмет державного контролю за діяльністю установ виконання покарань” такий визначено як сукупність напрямів їх діяльності, які контролюються відповідними суб'єктами залежно від наданих їм повноважень.

Акцентується увага на тому, що як у чинному законодавстві, так і у науковій літературі, предмет державного контролю, зокрема і за діяльністю установ виконання покарань, визначений фрагментарно. Більше того, окремі науковці ототожнюють його із формами чи напрямами контролю, або, взагалі, не визначають його окремим елементом системи державного контролю. Найбільш часто, у науковій літературі предмет контролю ототожнюється з об'єктом контролю. Як наслідок, у сучасних дослідженнях предмет контролю згадується лише в поодиноких роботах, без належного аналізу його складників, спроби відокремити від об'єкта.

Запропоновано виділити: загальний предмет державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, яким, на думку автора, є виконання (додержання) установами виконання покарань вимог законодавчих та підзаконних актів, що регламентують їх діяльність; спеціальний предмет державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, яким є один або декілька подібних напрямів діяльності установ виконання покарань.

Запропоновано класифікацію предмету державного контролю за діяльністю установ виконання покарань за: суб'єктом контролю; нормативним актом, який його регламентує; видом установи виконання покарань; видом покарання; видом діяльності установ виконання покарань; характером виконуваних завдань; сферою діяльності; характером вимог; змістом норм, дотримання (виконання) яких контролюється; зв'язком із виконанням покарань.

У підрозділі 2.2 „Характеристика суб'єктів, які здійснюють державний контроль за діяльністю установ виконання покарань” наголошується на тому, що державний контроль за діяльністю установ виконання покарань здійснюється широким колом суб'єктів, система яких є складною і розгалуженою, оскільки такий контроль здійснюється державними органами, які належать до різних гілок державної влади (законодавчої, виконавчої та судової) та їх посадовими особами.

В дисертації використано вузьке розуміння (тлумачення) державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, у зв'язку з чим охарактеризовані суб'єкти, які: по-перше, мають статус державних органів; по-друге, такого статусу не мають, але наділенні державою делегованими контрольними повноваженнями з питань діяльності установ виконання покарань.

Виокремлено три групи суб'єктів державного контролю за діяльністю установ виконання покарань: надвідомчих, внутрівідомчих та комплексних.

У підрозділі 2.3 „Форми та методи державного контролю за діяльністю установ виконання покарань” підкреслюється, що необхідними складовими системи державного контролю за діяльністю установ виконання покарань є його форми та методи, які залежать від багатьох чинників, насамперед, від характеру та меж повноважень суб'єктів, що його здійснюють. У той же час, аналіз наукової літератури, надав змогу зробити висновок про відсутність єдиного погляду авторів на сутність та особливості форм та методів державного контролю, зокрема і за діяльністю установ виконання покарань. Крім того, досить часто форми та методи державного контролю ототожнюються або зводяться до характеристики окремих їх видів.

Під формою контролю запропоновано розуміти зовнішній вираз контрольних дій (заходів); під методом, - спосіб реалізації таких заходів. Зважаючи на таке, зроблено висновок, що метод контролю є похідним від його форми.

Визначено перелік форм та методів державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, охарактеризовано окремі їх види.

Обґрунтовано, що усі форми та методи державного контролю тісно пов'язані між собою, можуть перетинатися, доповнювати один одного, збігатися тощо. Але вони не замінюють, а лише доповнюють один одного. Натомість єдиними для них є мета та завдання їх застосування (реалізації), а саме - удосконалення діяльності установ виконання покарань, виявлення фактичного стану функціонування установ виконання покарань, як негативних, так і позитивних аспектів їх діяльності.

Наголошується на тому, що розгляд звернень засуджених є основною гарантією проти жорстокого поводження в установах виконання покарань. Засуджені повинні мати можливість звертатися зі скаргами, а також користуватися можливістю конфіденційного звернення до відповідного органу влади.

У підрозділі 2.4 „Організаційні та процедурні засади здійснення державного контролю за діяльністю установ виконання покарань” наголошується на тому, що визначити вичерпний перелік напрямів організаційної діяльності, зокрема і організаційних засад здійснення державного контролю за діяльністю установ виконання покарань неможливо, оскільки вони залежать від багатьох обставин: суб'єкту контролю, його об'єкту та предмету, форм та методів контролю, його виду, особливостей поставлених завдань, стану матеріально-ресурсного забезпечення тощо. Проте, організаційні напрями здійснення державного контролю за діяльністю установ виконання покарань можна об'єднати у певні групи, які будуть характерними для усіх видів, форм та методів контролю.

Доведено, що організація державного контролю за діяльністю установ виконання покарань включає такі елементи (напрями): аналітичну роботу; прогнозування; планування; підготовку та інструктаж; взаємодію та координацію; забезпечення контрольної діяльності (інформаційне, документаційне, методичне, кадрове, матеріально-технічне, фінансове).

Особливість контрольних процедур залежить від багатьох обставин: компетенції суб'єкту державного контролю; об'єкту та предмету державного контролю; форми та методу державного контролю; правової регламентації його стадій. Сутність та зміст контрольних процедур визначається їх стадійністю. У зв'язку з чим, визначено три альтернативні стадії здійснення державного контролю за діяльністю установ виконання покарань: підготовчу; безпосередню та заключну.

Висновки

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється в тому, що на основі аналізу чинного законодавства України та відповідних підзаконних нормативно-правових актів, узагальнення практики їх реалізації визначено сутність та особливості державного контролю за діяльністю установ виконання покарань в Україні, сформульовано ряд пропозицій і рекомендацій, спрямованих на його удосконалення.

1. Установи виконання покарань як об'єкт державного контролю визначено як систему структурних організацій кримінально-виконавчої системи, якій притаманна єдність, побудова за принципами субординації, чітко визначеної компетенції, підпорядкованості та координації, відкритості для громадськості, і які мають властиву лише їм мету утворення та діяльності, що спрямована на виконання покарань шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, яка реалізується у відповідних завданнях, функціях та повноваженнях установ виконання покарань, і персонал якої проходить службу в особливому порядку.

2. До особливостей установ виконання покарань як об'єкта державного контролю віднесено такі: 1) основною ознакою установ виконання покарань як об'єкта державного контролю є виконання ними покарань (у більшій мірі кримінальних, у меншій - окремих видів адміністративних стягнень); 2) мету їх утворення та діяльності яка полягає у забезпеченні безпеки населення, суспільства і держави шляхом ізоляції засуджених та (або) здійсненні контрольно-наглядових заходів за їх поведінкою, у виконанні покарань шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобіганні вчиненню ними правопорушень, а також у приведенні умов тримання осіб, узятих під варту, та які відбувають покарання, у відповідність із вимогами міжнародних актів; 3) загальні завдання, які вони виконують, до яких запропоновано віднести: дотримання передбаченого законодавством порядку і умов виконання та відбування покарань; захист інтересів населення, суспільства і держави шляхом ізоляції та контролю за засудженими; створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених; запобігання вчиненню злочинів і дисциплінарних проступків засудженими і особами, узятими під варту, та щодо них, їх припинення; виявлення і розкриття злочинів, учинених в установах виконання покарань, проведення дізнання у справах про такі злочини, здійснення оперативно-розшукової діяльності; 4) функції, які вони виконують, основними серед яких є такі: правоохоронна, яка полягає у забезпеченні безпеки населення, суспільства та держави від певної категорії осіб, нагляді та контролі за їх поведінкою, притягненні винних до відповідальності; правозастосовна, що полягає у виконанні норм законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів з питань виконання покарань; виконавча, що полягає у виконання судових рішень; адміністративна, яка полягає у визначені організаційно-штатної структури установ виконання покарань, їх підпорядкованості та підвідомчості; профілактична, яка полягає у запобіганні вчиненню злочинів і дисциплінарних проступків засудженими і особами, узятими під варту; оперативно-розшукова - реалізується під час оперативно-розшукової діяльності; кримінально-процесуальна - реалізується під час проведення дізнання; соціально-виховна та психологічна, яка реалізується під час соціально-виховної та психологічної роботи з особами, що утримуються в установах виконання покарань; навчально-культурна, яка реалізується під час загальноосвітнього та професійно-технічного навчання засуджених, організації їх культурно-масової роботи; виробничо-господарська, яка полягає у створенні умов для праці засуджених; медико-санітарна, яка полягає у здійсненні медичного, санітарного та епідеміологічного нагляду за станом здоров'я засуджених до позбавлення волі і осіб, узятих під варту, наданні їм медичної допомоги, а також у додержанні вимог щодо охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів; 5) властиву лише їм організаційну структуру, їх підпорядкованість та підконтрольність; 6) спеціальну компетенцію установ виконання покарань.

3. Державний контроль за діяльністю установ виконання покарань визначено як один із видів соціального контролю, що має лише йому характерну мету, завдання, об'єкт та предмет, здійснюється законодавчо передбаченим колом загальних та спеціалізованих суб'єктів, стосується усіх напрямів діяльності установ виконання покарань та їх персоналу, і зміст якого полягає у перевірці виконання (додержання) ними вимог законодавчих та підзаконних актів, що регламентують їх діяльність.

4. Державний контроль за діяльністю установ виконання покарань класифіковано за такими критеріями: 1) залежно від контролюючих суб'єктів; 2) залежно від організаційного зв'язку між контролюючим суб'єктом і підконтрольним об'єктом; 3) залежно від обсягу контрольних повноважень; 4) за напрямками його здійснення; 5) за відкритістю (гласністю).

5. До особливостей правового регулювання державного контролю за діяльністю установ виконання покарань віднесено такі: 1) його предметом є державний контроль за діяльністю установ виконання покарань, який є різновидом (формою) організаційних а не правових заходів, оскільки здійснення конкретних контрольних заходів не пов'язано з виданням правових актів і здійсненням юридично значущих дій. Він пов'язаний з правом опосередковано, оскільки безпосередньо не створює правових наслідків, а правовими актами визначаються лише загальні засади його здійснення. Натомість він є підставою для наступного здійснення відповідними органами дій юридичного характеру; 2) здійснюється на основі відповідних методів правової регламентації (видання законів, указів, постанов, розпоряджень, наказів та інших правових актів), конкретних індивідуально-розпорядчих актів (призначення на посаду, затвердження структури, виділення коштів тощо), укладення адміністративних договорів, в яких можуть розмежовуватися контрольні повноваження, визначатися форми взаємодії між суб'єктами контролю тощо; 3) спрямоване на: закріплення системи установ виконання покарань, їх правового статусу, організаційно-штатної структури як об'єкта державного контролю; регламентацію основних та забезпечувальних напрямків діяльності установ виконання покарань, які становлять предмет державного контролю; врегулювання правового статусу суб'єктів державного контролю за діяльністю установ виконання покарань; визначення форм та методів державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, а також адміністративних процедур його здійснення; 4) має міжгалузевий характер, оскільки містить норми різних галузей законодавства (конституційного, адміністративного, кримінально-виконавчого, трудового, фінансового та ін.); 5) його джерелами є велика кількість міжнародних правових актів з питань виконання покарань, які мають найвищу юридичну силу після Конституції України.

6. Обґрунтовано доцільність використання двох підходів щодо розгляду предмету державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, сутність одного з яких полягає у визначенні переліку напрямів діяльності установ виконання покарань, які одночасно є його предметом, другий у визначенні критеріїв класифікації предмету досліджуваного різновиду контролю. Вважаємо, що кожен із вищенаведених підходів є обґрунтованим та доцільним для з'ясування сутності, особливостей та різновидів предмету державного контролю за діяльністю установ виконання покарань. Крім того, можна виділити: 1) загальний предмет державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, яким, на нашу думку, є виконання (додержання) установами виконання покарань вимог законодавчих та підзаконних актів, що регламентують їх діяльність; 2) спеціальний предмет державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, яким є один або декілька подібних напрямів діяльності установ виконання покарань.

7. Виокремлено три групи суб'єктів державного контролю за діяльністю установ виконання покарань: надвідомчих, внутрівідомчих та комплексних. До перших віднесено: Верховну Раду України; Президента України; Кабінет Міністрів України; центральні та місцеві органи виконавчої влади; судові органи України. До другої: Державний департамент України з питань виконання покарань та його територіальні та локальні органи управління. Треті - комплексні суб'єкти державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, які складаються як з представників державних органів, так і з представників самоврядних та громадських органів.

8. Необхідними складовими системи державного контролю за діяльністю установ виконання покарань є його форми та методи, які залежать від багатьох чинників, насамперед, від характеру та меж повноважень суб'єктів, що його здійснюють. У той же час, аналіз наукової літератури, надав змогу зробити висновок про відсутність єдиного погляду авторів на сутність та особливості форм та методів державного контролю, зокрема і за діяльністю установ виконання покарань. Крім того, досить часто форми та методи державного контролю ототожнюються або зводяться до характеристики окремих їх видів. За основу розмежування форм та методів державного контролю запропоновано обрати наступне. Під формою контролю варто розуміти зовнішній вираз контрольних дій (заходів); під методом, - спосіб реалізації таких заходів. Обґрунтовано, що метод контролю є похідним від його форми.

9. Доведено, що організація державного контролю за діяльністю установ виконання покарань включає такі елементи (напрями): аналітичну роботу; прогнозування; планування; підготовку та інструктаж; забезпечення контрольної діяльності (інформаційне, документаційне, методичне, кадрове, матеріально-технічне, фінансове); взаємодію та координацію. Зазначається, що особливість контрольних процедур, які також мають організаційне спрямування, залежить від багатьох обставин: компетенції суб'єкту державного контролю; об'єкту та предмету державного контролю; форми та методу державного контролю; правової регламентації його стадій. Обґрунтовано, що сутність та зміст контрольних процедур визначається їх стадійністю, у зв'язку з чим, визначено три альтернативні стадії здійснення державного контролю за діяльністю установ виконання покарань: підготовчу; безпосередню та заключну.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1.Макаренко Т.В. Поняття, види та особливості установ виконання покарань як об'єкта державного контролю /Т.В.Макаренко // Актуальні проблеми права: Теорія і практика. Збірка наукових праць. - 2010. - №15. - С.377-387.

2.Макаренко Т.В. Сутність та значення державного контролю за діяльністю установ виконання покарань /Т.В.Макаренко // Актуальні проблеми права: Теорія і практика. Збірка наукових праць. - 2010. - №16. - С.379-387.

3.Макаренко Т.В. Сучасний стан державного контролю за діяльністю установ виконання покарань / Т.В.Макаренко // Актуальні проблеми права: Теорія і практика. Збірка наукових праць. - 2010. - №17. - С.275-289.

4.Макаренко Т.В. Предмет державного контролю за діяльністю установ виконання покарань /Т.В.Макаренко // Актуальні проблеми права: Теорія і практика. Збірка наукових праць. - 2011. - №20. - С.381-389.

5. Макаренко Т.В. Суб'єкти, які здійснюють державний контроль за діяльністю установ виконання покарань /Т.В.Макаренко // Форум права. - 2010. - № 1. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ejournals/1.FP/2010-1/11knjkcu.pdf.

6. Макаренко Т.В. Форми та методи державного контролю за діяльністю установ виконання покарань / Т.В.Макаренко // Держава і право: Проблеми становлення і стратегія розвитку: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 15-16 травня 2010р, м. Суми. - С.560-567.

Анотації

Макаренко Т. В. Державний контроль за діяльністю установ виконання покарань в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Державний науково-дослідний інститут МВС України, Київ, 2011.

У роботі визначається поняття, види та особливості установ виконання покарань як об'єкта державного контролю. З'ясовується сутність та значення державного контролю за діяльністю установ виконання покарань. Характеризується сучасний стан державного контролю за діяльністю установ виконання покарань. Визначаються особливості правового регулювання державного контролю за діяльністю установ виконання покарань. Уточнюється предмет державного контролю за діяльністю установ виконання покарань. Характеризуються суб'єкти, які здійснюють державний контроль за діяльністю установ виконання покарань. Визначаються форми та методи державного контролю за діяльністю установ виконання покарань. З'ясовуються організаційні та процедурні засади здійснення державного контролю за діяльністю установ виконання покарань.

Ключові слова: установи виконання покарань, державний контроль, правове регулювання, система державного контролю.

Макаренко Т. В. Государственный контроль за деятельностью учреждений исполнения наказаний в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук за специальностью 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Государственный научно-исследовательский институт МВД Украины, Киев, 2011.

Диссертация является первым комплексным исследованием государственного контроля за деятельностью учреждений исполнения наказаний. В частности, сформулировано понятие учреждений исполнения наказаний как объекта государственного контроля, определены их особенности. Определены три группы субъектов государственного контроля за деятельностью учреждений исполнения наказаний: надведомственные (Верховная Рада Украины; Президент Украины; Кабинет Министров Украины; центральные и местные органы исполнительной власти; судебные органы Украины), внутриведомственные (Государственный департамент Украины по вопросам исполнения наказаний и его территориальные и локальные органы управления); комплексные, которые состоят как из представителей государственных органов, так из представителей органов местного самоуправления и общественных организаций. Сформулировано понятия предмета государственного контроля за деятельностью учреждений исполнения наказаний, предложена его классификация по: субъекту контроля; нормативным актам, который его регламентируют; видам учреждений исполнения наказаний; видам наказания; видам деятельности учреждений исполнения наказаний; характеру выполняемых задач; сфере деятельности; характеру требований; содержанию норм, соблюдение (исполнение) которых контролируется; связи с исполнением наказаний.

Усовершенствована система учреждений исполнения наказаний, которая охарактеризована в широком и узком значении. Сформулировано понятие государственного контроля за деятельностью учреждений исполнения наказаний, под которым предложено понимать один из видов социального контроля, имеющего лишь для него характерную цель, задачи, объект и предмет, осуществляющегося законодательно предусмотренным кругом общих и специализированных субъектов, касающегося всех направлений деятельности учреждений исполнения наказаний и их персонала, и содержание которого состоит в проверке исполнения (соблюдения) ими требований законодательных и подзаконных актов, которые регламентируют их деятельность. Усовершенствована система государственного контроля за деятельностью учреждений исполнения наказаний, к элементам которой отнесены: учреждения исполнения наказаний как объект государственного контроля; предмет государственного контроля за деятельностью учреждений исполнения наказаний; субъекты, которые осуществляют государственный контроль за деятельностью учреждений исполнения наказаний; формы и методы государственного контроля за деятельностью учреждений исполнения наказаний; организационные и процедурные основы осуществления государственного контроля за деятельностью учреждений исполнения наказаний.

Охарактеризована структура уголовно-исполнительной системы Украины, в связи, с чем обосновано, что ее составляют организационные образования трех уровней: управленческие, обеспечительные и собственно учреждения исполнения наказаний.

Получила дальнейшее развитие характеристика правового регулирования государственного контроля за деятельностью учреждений исполнения наказаний, в связи с чем определены его особенности, выработаны предложения относительно внесения изменений и дополнений к правовым актам по исследуемым вопросам.

Определены основания разграничения форм и методов государственного контроля, в связи, с чем под формой контроля предложено понимать внешнее выражение контрольных действий (мероприятий); под методом, способ их реализации.

Ключевые слова: учреждения исполнения наказаний, государственный контроль, правовое регулирование, система государственного контроля.

Makarenko T.V. State Supervision of Punitive Institutions' Activity in Ukraine. - Manuscript.

Dissertation for candidate of law degree by specialty 12.00.07 - Administrative Law and Process; Financial Law; Informational Law - The National research University of Ministry of Interior Affairs of Ukraine, Kyiv 2011.

The work defines the notion, types and peculiarities of punitive institutions as an object of state supervision. The dissertation determines essence and meaning of state supervision of punitive institutions' activity. It characterizes present state of state supervision of punitive institutions' activity. The work identifies peculiarities of legal regulation of state supervision of punitive institutions' activity. It specifies the object of state supervision of punitive institutions' activity. The dissertation characterizes subjects, who exercise state supervision of punitive institutions' activity. It defines forms and methods of state supervision of punitive institutions' activity. The work ascertains organizational and procedural bases of execution of state supervision of punitive institutions' activity.

Key words: punitive institutions, state supervision, legal regulation, system of state supervision.

Размещено на Allbest.ru