Співвідношення міжнародного публічного і міжнародного комерційного арбітражів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

МАМОН Зоя Володимирівна

УДК 341.63

Співвідношення міжнародного ПУБЛІЧНОГО і міжнародного комерційного арбітражів

12.00.11 - міжнародне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2011

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана у відділі європейського права та міжнародної інтеграції Інституту законодавства Верховної Ради України

Науковий керівник:

доктор юридичних наук, професор,

Заслужений діяч науки і техніки України

ВИСОЦЬКИЙ Олександр Федорович,

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, провідний науковий співробітник відділу міжнародного права та порівняльного правознавства

доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент НАПрН України,

Заслужений юрист України

ЗАЙЧУК Олег Володимирович,

Інститут законодавства Верховної Ради України, перший заступник директора

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор,

академік НАПрН України,

Заслужений юрист України

МАЛИШЕВА Наталія Рафаелівна,

Міжнародний центр космічного права НАН України, заступник директора

кандидат юридичних наук

ВОРОБЙОВ Володимир Петрович,

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, молодший науковий співробітник

Захист відбудеться «12» квітня 2011 р. о 14⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.867.01 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

Автореферат розісланий «11» березня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.М. Биков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Характерною ознакою сучасного міжнародного публічного права та міжнародних відносин є постійно зростаюча кількість їх учасників, причому не тільки в кількісному, а й у якісному вимірюванні (держави, державні інституції, міжнародні організації, фізичні та юридичні особи), які з метою задоволення своїх потреб набувають права та несуть обов'язки у найрізноманітніших сферах суспільного життя.

Безумовно, що процесуальна взаємодія суб'єктів міжнародного права та міжнародних відносин не завжди закінчується тим результатом, на який вони розраховують. Внаслідок суб'єктивних чи об'єктивних чинників їх взаємодія може призводити до конфліктних ситуацій, з яких самостійно вони вийти не мають змоги. У таких випадках сторони спору наділені можливістю скористатися напрацьованою міжнародним публічним правом системою способів вирішення міжнародно-правових конфліктів. До таких способів належать: переговори, добрі послуги, посередництво, узгоджувальні процедури, міжнародний арбітраж, судовий розгляд.

В останні декілька десятиліть міжнародний арбітраж став найпопулярнішим способом вирішення міжнародних спорів. Обумовлено це тими реальними перевагами, які арбітраж зміг продемонструвати міжнародним контрагентам. Це, по-перше, демократичність процесу розгляду спорів - обрання суду та суддів за згодою сторін, вплив останніх на формування правил розгляду спорів; по-друге, спрощена процедура розгляду спорів, оперативність їх вирішення та економічність; по-третє, остаточність та обов'язковість рішень міжнародного арбітражу.

У науковій літературі, як засвідчує аналіз, переважають дослідження питань функціонування або міжнародного комерційного арбітражу (питання досліджувалися у працях Т. С. Кисельової, Д.М. Притики, Ю. Д. Притики, В. В. Комарова, І. Г. Побірченка, А. В. Цират, Г. А. Цират та ін.) або міжнародного публічного арбітражу (питання досліджувалися у працях С. Л. Лазарєва, Л. А. Камаровського, П. Бібікова, А. Н. Стоянова, Є. А. Коровіна, М. А. Таубе, Н. Н. Голубєва та ін.).

Однак комплексного, з єдиних теоретичних та методологічних позицій, дослідження співвідношення міжнародного публічного і міжнародного комерційного арбітражів не проводилося. Між тим, сучасний етап розвитку міжнародного права, як публічного, так й приватного, характеризується великою кількістю спорів, у яких сторонами є одночасно держави, фізичні та юридичні особи.

Враховуючи зазначене, можна вважати, що обрана тема даного дослідження є актуальною як з точки зору загального міжнародного права, так і з позицій об'єктивації необхідності вироблення рекомендацій щодо поступового зближення інститутів міжнародного публічного та міжнародного комерційного арбітражів.

Теоретичним підґрунтям висновків, сформульованих у дослідженні, є наукові праці вчених-юристів: М. Авдюкова, В. Анурова, М. Баймуратова, А. Бєлова, М. Богуславського, Є. Борисової, Г. Борна, Є. Брунцевой, А. Ван ден Берга, Є. Виноградової, Л. Винокурової, А. Волкова, В. Воробйова, Е. Гайларда, Б. Голдмана, М. Гурвича, Р. Давида, В. Денисова, Г. Дмитрієвої, Т. Добровольської, О. Дрижчаної, М. Дубровиної, Л. Завадської, О. Зайчука, Т. Захарченко, Н. Зейдер, Г. Знаменського, Б. Карабельникова, А. Кейліна, В. Кисіля, Н. Кичкиної, А. Комарова, В. Комарова, О. Копиленка, В. Крейга, П. Куфтирєва, С. Лазарєва, П. Лалі, С. Лебедєва, Л. Лунца, Дж. Лью, І. Маришевої, О. Мінакова, Л. Містеліса, Ю. Монастирського, А. Муранова, Т. Нешатаєвої, Н. Оніщенко, Дж. Паулсона, І. Побірченка, Д. Полумордвінова, Ю. Притики, Є. Пушкаря, А. Редферна, М. Розенберга, П. Сандерса, Дж. Сауссер-Холла, Б. Сегліна, Т. Сліпачук, Л. Тимченка, Н. Ткачова, М. Треушнікова, П. Трубнікова, Ф. Фушара, М. Хантера, Б. Ханото, В. Хахуліна, Г. Цірата, Н. Чечіної, Д. Чечота, М. Штефана, К. Юдельсона, В. Яркова.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках комплексної науково-дослідної теми Інституту законодавства Верховної Ради України «Правові механізми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» (номер державної реєстрації 0104Y007245).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у здійсненні системного, комплексного наукового аналізу міжнародного публічного і міжнародного комерційного арбітражу шляхом застосування компаративного методу в якості одного з основних методів дослідження.

Наведена мета зумовила постановку і вирішення таких наукових завдань:

– визначити поняття міжнародного публічного і міжнародного комерційного арбітражу, а також виявити їх характерні ознаки;

– розглянути загальні напрями та особливості еволюції міжнародного публічного та міжнародного комерційного арбітражу;

– виявити сучасні тенденції розвитку міжнародного публічного і міжнародного комерційного арбітражу на основі системного аналізу міжнародних конвенцій, договорів, національного законодавства держав та досвіду їх діяльності;

– виділити видові характеристики міжнародного публічного і міжнародного комерційного арбітражу;

– розкрити використання загальних принципів міжнародного права при здійсненні арбітражного розгляду спорів;

– проаналізувати спільні та відмінні характеристики в організації та діяльності міжнародного публічного і міжнародного комерційного арбітражів;

– розробити пропозиції та рекомендації щодо удосконалення інституту міжнародного арбітражу.

Об'єктом дослідження є міжнародні відносини у сфері вирішення спорів за участю держав, міжнародних організацій, а також фізичних та юридичних осіб, які наділені міжнародною правосуб'єктністю у визначених відносинах.

Предметом дослідження є різні аспекти теорії та практики міжнародного арбітражу, включаючи положення міжнародних конвенцій, договорів, національних нормативно-правових актів та практики їх застосування, наукові погляди, ідеї, концепції щодо розвитку, діяльності та співвідношення міжнародного публічного (далі - МПА) і міжнародного комерційного арбітражів (далі - МКА).

Методи дослідження. Методами дослідження виступають загальнонаукові й спеціальні методи наукового пізнання: історичний, діалектичний, формально-логічний, формально-юридичний, порівняльно-правовий. Використання історичного та діалектичного методів дозволило визначити основні закономірності розвитку інститутів міжнародного публічного і міжнародного комерційного арбітражів. Формально-логічний метод був використаний при формулюванні висновків щодо природи арбітражного судочинства. Органічне використання спеціальних наукових методів дало змогу реалізувати такі постулати наукового дослідження, як повнота, логічна несуперечливість та об'єктивність. Зокрема, за допомогою формально-юридичного, порівняльно-правового методів був здійснений компаративний аналіз МПА і МКА через призму норм, які визначають принципи та порядок здійснення розгляду спорів зазначеними арбітражами, винесення ними рішень та виконання останніх сторонами спору; а також доктринальних позицій вчених, поглядів практиків на актуальні питання міжнародного арбітражу.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше комплексно, на підставі аналізу історії виникнення, правового регулювання, сутнісних ознак, принципів діяльності досліджено співвідношення МПА і МКА. Новизна роботи конкретизується в науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, найважливішими з яких є наступні.

Вперше:

– визначено, що одна з основних відмінностей між МПА та МКА полягає у відсутності в МПА процедур оскарження рішень та звернення щодо їх виконання;

– аргументується доцільність на рівні міжнародних актів закріпити положення, згідно з яким МПА буде наділений правом у випадках ескалації спору між сторонами та з метою попередження негативних наслідків такої ескалації застосовувати охоронні заходи на вимогу однієї із сторін спору або на власний розсуд;

– обґрунтовується необхідність виключення з арбітражного законодавства (ст. 5 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10.06.1958 року, що ратифікована Україною 22.08.1960 року) положення про те, що держава може відмовитись визнати арбітражне рішення, мотивуючи це нормами внутрішнього законодавства, оскільки, у випадку згоди держави на здійснення міжнародного арбітражу на її території, вона тим самим визнає право арбітражного суду виносити самостійні рішення.

Удосконалено:

– поняття «міжнародний комерційний арбітраж», під яким слід розуміти не тільки недержавний орган змішаної правової природи, але й власне спосіб розгляду спорів з договірних та інших цивільно-правових відносин, ускладнених іноземним елементом, за угодою сторін та за процедурою, яка визначена ними;

– положення, згідно з яким принцип міжнародного приватного права «автономії волі», який притаманний вирішенню спорів МКА, поширюється і на МПА. Зокрема, доведено, що цей принцип поширюється на ту частину МПА, яка передбачає право сторін самостійно визначити можливість використання норм міжнародного права чи вирішення спору на основі принципу ex aequo et bono;

– класифікацію міжнародних арбітражів, зокрема, запропоновано постійно діючі суди додатково класифікувати за юрисдикцією (загальної юрисдикції, корпоративні та спеціалізовані суди) та за національним чи міжнародним характером спорів (виключно міжнародні (зовнішні) та змішані);

– періодизацію розвитку МКА та МПА.

Знайшло подальший розвиток:

– положення про те, що міжнародне публічне і міжнародне приватне право мають єдині основні принципи. Зокрема доведено, що такі принципи застосовуються як в публічному, так і в комерційному арбітражах;

– обґрунтування однакових для МПА і МКА процесуальних, процесуально-організаційних та процесуально-правових стадійних характеристик на принципових засад: етапів третейського розгляду, передумов для розгляду справ, порядку формування складу арбітражу, остаточність і обов'язковість рішень для сторін.

Висунуто та аргументовано:

– пропозиції щодо розроблення нового багатостороннього міжнародно-правового документу під егідою ООН, положення якого усунуть існуючі недоліки інституту МПА;

– доктринальне положення про поєднання змішаним міжнародним арбітражем у собі властивостей як МПА так і МКА, що пов'язано, у першу чергу, з тим, що спори у ньому вирішуються на підставі національного, міжнародного приватного і міжнародного публічного права.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Положення дисертації можуть бути використані у подальших дослідженнях проблем МПА і МКА. Теоретичні концепції автора можуть бути використані в науковій та навчально-педагогічній діяльності, у навчальному процесі при підготовці та викладенні таких нормативних курсів як «Цивільний процес», «Міжнародне публічне право», «Міжнародне приватне право» та спеціальних дисциплін як «Міжнародний комерційний арбітраж», «Альтернативні способи вирішення спорів», «Третейський суд», а також при підготовці підручників та посібників з цих дисциплін.

Результати дослідження можуть бути також використані законодавцем в процесі підготовки нових законодавчих актів та ратифікації міжнародних договорів профільного характеру, а також фахівцями-юристами під час роботи на конференціях та круглих столах, присвячених проблемам функціонування міжнародних арбітражів та подальшої уніфікації процедурних правил їх діяльності.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції по вдосконаленню законодавства України обговорювались на засіданнях відділу європейського права та міжнародної інтеграції Інституту законодавства Верховної Ради України та були оприлюднені на трьох науково-практичних конференціях: VI Міжнародній науково-практичній конференції Української академії зовнішньої торгівлі (УАЗТ), м. Київ, 2003 р.; VIІ Міжнародній науково-практичній конференція УАЗТ, м. Київ, 2004 р.; Міжнародній науково-практичній конференції молодих науковців «IV Осінні юридичні читання», м. Хмельницький, 2005р.

Публікації. За темою дисертації опубліковано: п'ять статей в журналах та збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань, затвердженого ВАК України, а також тези трьох доповідей на міжнародних науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 186 сторінок, в тому числі 16 сторінок списку використаних джерел, який охоплює 155 позицій.

міжнародний публічний комерційний арбітраж

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження дисертації, розкривається стан її наукової розробки, дається характеристика об'єкта, предмета та методологічної основи дослідження, визначається мета і задачі дослідження, формулюється наукова новизна та викладаються основні положення, які виносяться на захист, висвітлюється практичне значення й апробація результатів дослідження.

У розділі першому «Поняття та основні характеристики міжнародного публічного арбітражу» досліджується виникнення та розвиток інституту МПА, розкриваються його поняття, види, а також проаналізовано основні міжнародні конвенції у цій сфері.

У підрозділі 1.1. «Гносеологія міжнародного публічного арбітражу» автор на підставі дослідження наукових джерел робить висновок, що арбітраж як суспільно-правове явище виник у сфері комерційного обороту та використовувався для розгляду і вирішення спорів, пов'язаних з торгівельною діяльністю; зазначає, що зручність та ефективність такого способу вирішення спорів призвели до поширення його застосування і при вирішенні міжнародних спорів. Дисертант характеризує конкретні приклади використання арбітражу для вирішення міжнародних спорів у добу Стародавніх Риму та Греції, епохи середньовіччя, нового часу.

На підставі аналізу розвитку теорії і практики МПА та доктринальних джерел автор обґрунтовує виділення чотирьох основних етапів його розвитку: IV тисячоліття до н.е. - кінець I тисячоліття н.е. - використання арбітражної процедури для вирішення міждержавних спорів державами Стародавнього Сходу, Древньої Греції і Риму; XI - XVIII століття - арбітражне вирішення спорів у Середньовіччі та у період абсолютизму; кінець XVII століття - кінець XIX століття - обумовлений становленням та розвитком буржуазних держав; 1899 рік - до нашого часу - період розробки та впровадження міжнародних конвенцій про мирне вирішення міжнародних спорів, що має велике наукове та практичне значення.

Дисертантом також звернута увага на те, що в останні роки у практиці міжнародного спілкування і співробітництва зростає значення спеціалізованих арбітражів, які створюються для розгляду спорів у певних галузях міжнародного співробітництва на основі угод про повітряне сполучення, захист інвестицій, економічне співробітництво, торгові відносини тощо.

У підрозділі 1.2. «Поняття міжнародного публічного арбітражу та його види» розкривається дефінітивне поняття МПА як процедури третейського судового врегулювання спорів за участю держав, міжнародних організацій, а також у визначених випадках за участю фізичних чи юридичних осіб, яка завершується остаточним та обов'язковим рішенням по справі, а також як органу (арбітражний суд), який створюється договірними сторонами для вирішення конкретного спору (ad hoc), спорів визначеної категорії або будь-яких спорів, що виникають між ними (інституційний арбітраж).

На підставі виділених критеріїв дисертант відмежовує МПА від інших мирних засобів вирішення міжнародних спорів. Так, від таких способів врегулювання спорів, як процедура встановлення фактів та примирення він відрізняється тим, що завданням перших є надання допомоги у вирішенні спорів за допомогою встановлення будь-яких обставин, що мають значення для справи та у розробці конкретних заходів щодо врегулювання спору, а не у винесенні остаточного та обов'язкового для сторін рішення.

Звертає увагу автор і на відмежування МПА від постійних міжнародних судових установ. Зокрема, зазначається, що останні характеризуються жорсткою організацією і сталим складом суддів, на обрання яких сторони фактично впливати не можуть, також сторони на момент передачі спору в постійний міжнародний суд позбавлені можливості впливати на встановлену його робочими документами судову процедуру. Відмічається, що постійні міжнародні суди за кількістю суддів, як правило, переважають арбітражні суди.

Поруч із традиційним поділом міжнародного арбітражу на інституційний або постійний арбітраж та ad hoc, запропоновано, залежно від предмету спору, виділяти загальний арбітраж, спеціальний арбітраж та спеціалізований арбітраж. Компетенція загальних арбітражів охоплює спори з політичною складовою (спори щодо кордону, території, дипломатичних відносин). Спеціальний арбітраж призначений для вирішення спорів у спеціальних і технічних сферах відносин між державами (спеціальний арбітраж передбачений у Конвенції ООН з морського права 1982 року). Сфера дії спеціалізованих арбітражів охоплює вузьку направленість співробітництва держав: угоди про повітряне сполучення, захист інвестицій, в торговельній та економічній сферах.

Розглядаючи питання компетенції міжнародних арбітражів, дисертант під юрисдикцією судів пропонує розуміти можливість судом розглядати та вирішувати певне коло спорів, які передбачені законом (чи іншим актом, наприклад, статутом, договором) та зазначає, що компетенція міжнародних арбітражів визначається не лише і не стільки нормативним актом, а сторонами спору. Запропоновано наділити міжнародні арбітражі правом застосовувати тимчасові охоронні заходи з метою попередження негативних наслідків, які можуть мати місце внаслідок існуючого конфлікту між сторонами.

У підрозділі 1.3. «Міжнародні конвенції у сфері міжнародного публічного арбітражу» аналізуються міжнародні конвенції, які у той чи інший історичний період регулювали порядок діяльності міжнародних публічних арбітражів та процедури розгляду справ.

З'ясовано, що першим кодифікованим актом у сфері міжнародного арбітражу є Кодекс арбітражної процедури 1875 року, прийнятий Інститутом міжнародного права. Він містив рекомендовані для застосування положення про порядок створення арбітражних судів, укладання та тлумачення компромісів, стадії арбітражного судочинства, винесення арбітражних рішень та визнання їх недійсними. Гаазькі конвенції 1899 і 1907 років систематизували норми міжнародної арбітражної процедури та розвинули її. Зокрема, було зафіксовано положення, відповідно до якого у юридичних питаннях і переважно в питаннях тлумачення та застосування міжнародних договорів третейський суд є найбільш дієвим і, разом з тим, справедливим засобом вирішення спорів недипломатичним шляхом.

Дисертант наголошує, що Гаазькі конвенції про мирне вирішення міжнародних спорів 1899 і 1907 років містили лише основні положення про арбітражні суди та арбітражний процес. Так, не було передбачено врегулювання наступних ситуацій: відмови однієї з сторін від призначення арбітрів при створенні арбітражного суду, неявка однієї з сторін чи її неучасть у розгляді справи арбітражним судом тощо. Істотним недоліком арбітражних положень Гаазьких конвенцій також є відсутність вказівки на право, яке застосовується при вирішенні спорів, а також неможливість вирішувати спір на основі принципу ex aequo et bono у випадку згоди на те сторін.

Наступним кроком на шляху прийняття норм арбітражного процесу став Загальний акт про мирне вирішення міжнародних спорів від 28 вересня 1928 року. З його прийняттям пов'язане впровадження в міжнародну договірну практику обов'язкового арбітражу.

Шляхом дослідження зразкових правил арбітражного процесу 1958 року, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН, встановлено, що їх позитивними моментами є врегулювання можливості перегляду арбітражного рішення, визнання обов'язкової юрисдикції арбітражного суду, яка поширюється на усі похідні вимоги, невіддільні від предмету спору, а головним недоліком є обмеження права держав у створенні арбітражного суду, у визначенні його компетенції та порядку дій.

У розділі другому «Поняття та правова природа міжнародного комерційного арбітражу» досліджується виникнення та розвиток інституту МКА у західноєвропейській правовій традиції та Україні, характеризуються види МКА та його міжнародно-правова регламентація.

У підрозділі 2.1. «Поняття і класифікація міжнародного комерційного арбітражу» проводиться детальний аналіз окремих понять, що входять до назви «міжнародний комерційний арбітраж» Вказується на те, що інститут МКА має свої відмінності у різних правових системах, що обумовлює різне розуміння поняття «арбітраж» (національний, міжнародний).

На підставі проведеного аналізу автор визначає, що як особливому методу вирішення спорів арбітражу притаманні наступні ознаки: спір вирішується третіми неупередженими особами (особою), арбітрами, які не є представниками сторін та/або судової влади відповідної держави; повноваження арбітрів випливають з угоди сторін; внаслідок укладання арбітражної угоди виключається компетенція державних судів у справі; спори, передані на розгляд арбітражу, можуть бути фактичного, правового або змішаного характеру; розгляд спору здійснюється на основі права і завершується винесенням арбітражного рішення, яке є остаточним і обов'язковим для сторін.

Проаналізовано «моністський» та «дуалістичний» підходи до регулювання арбітражу, а також переваги та недоліки кожного з них. Так, обґрунтовано, що розробка єдиного закону для двох форм арбітражу (національного та міжнародного) неминуче призводить до встановлення винятків із загального правила на користь міжнародного арбітражу, що продиктовано потребами міжнародної торгівлі.

Дисертантом досліджено різні критерії, які використовуються у національному законодавстві для визначення міжнародного характеру арбітражу. Виявлено, що розробниками Типового закону ЮНСІТРАЛ основним критерієм було визначено місце розташування комерційних юридичних осіб сторін, а альтернативними критеріями: місце арбітражу; місце, де повинна бути виконана істотна частина зобов'язань; а також місце, з яким предмет спору має найтісніший зв'язок.

Звертається увага, що як і у випадку з терміном «міжнародний», у кожній правовій системі термін «комерційний» може трактуватися по-різному. Так, Типовий закон ЮНСІТРАЛ виходить з максимально широкого розуміння даного терміну з метою запобігання його невиправдано вузького тлумачення судами різних країн, які використовують Типовий закон як модель для їх арбітражного законодавства. У зв'язку з цим автор пропонує термін «торговий» тлумачити широко для того, щоб він охоплював питання, що випливають із усіх відносин торгового характеру, як договірних, так і не договірних.

Автор на підставі дослідження існуючих у світі міжнародних комерційних арбітражів пропонує їх наступну класифікацію: а) за терміном дії: постійно діючі (інституційні) суди, суди обмеженого строку дії, суди «ad hoc» (ізольовані); б) за юрисдикцією: загальної юрисдикції, корпоративні та спеціалізовані суди; в) за способом створення: створені вольовим розпорядженням засновників як структурний підрозділ підприємства, установи, організації тощо; г) за порядком створення: арбітражі, створені державою; самостійні та самоврядні арбітражі; г') за способом формування складу арбітрів: арбітраж за відповідачем; арбітраж за позивачем; арбітраж, що передбачає звернення за сприянням до спеціального органу; арбітраж, що контролюється згідно арбітражної процедури МТП; арбітраж без зазначення порядку його формування; арбітраж, що передбачає вирішення спорів представниками урядів; д) за засадами вирішення спорів: арбітражі, що діють на основі дружнього посередництва (amicable composition); арбітражі, що вирішують спір відповідно до норм права; ж) за ступенем обов'язковості для сторін арбітражного розгляду: обов'язкові та добровільні міжнародні комерційні арбітражі; з) за національним чи міжнародним характером спорів, які вирішуються: міжнародні (зовнішні), змішані.

У підрозділі 2.2. «Історія розвитку міжнародного комерційного арбітражу» досліджено історію розвитку МКА починаючи з часів стародавнього Сходу та Греції та закінчуючи сьогоденням.

Автором визначається, що передумовами розвитку МКА в Європі у наступні періоди є:

- ІІІ-ІІ ст. до н. е., період розквіту Риму, розвиток основних форм правосуддя, у тому числі третейського розгляду; суд рекуператорів;

- І ст. до н. е., період імперської епохи та зловживань; зменшення кількості третейських судів;

- I-XI ст., відродження в Європі інституту третейських судів;

- XII-XVII ст., період перетворення третейських судів у форму особливого привілею феодалів;

- XVIII-XІX ст., період становлення ринкових відносин, підприємництва, розвитку і вдосконалення інституту третейських судів разом з іншими альтернативними способами вирішення суперечок;

- кінець ХХ ст. діяльність органів ООН у сфері уніфікації правил арбітражної процедури; розробка Економічною комісією ООН Типового арбітражного регламенту для Європи.

Дисертант обґрунтовано доводить, що зародження та детальну регламентацію процедура арбітражного розгляду одержала у праві Стародавнього Риму, однак з розвитком імператорського режиму і зміцненням абсолютної влади цезарів інститут третейського суду, заснований на вільних відносинах, занепав.

У період феодалізму арбітражні суди трансформувалися у форму особливого привілею, який полягав у наданні права приватним особам вирішувати спори сторін, які не перебували з ними у відносинах підлеглості. Торгівля приморського населення Європи (Італії, Франції, Іспанії) зумовила появу комерційних арбітражних судів, необхідних для вирішення торгових спорів.

Автором виявлено, що ключовим моментом розвитку МКА у минулому столітті стало створення Міжнародної торговельної палати (МТП) у Парижі після Першої світової війни, оскільки з перших днів існування Палата основну увагу зосередила на створенні умов для «швидкого, недорогого та остаточного» вирішення спорів між суб'єктами комерційної діяльності. Встановлено, що історія формування МКА в Європі демонструє його залежність від суспільно-політичного ладу країн, їх економічного укладу. Досліджуючи історію вітчизняних МКА дисертант вважає, що їй притаманна своєрідність етапів і форм розвитку, однак в цілому вона повторює шлях європейських країн. Так, зокрема, поява третейських судів Київської Русі як форми договірного розв'язання спорів була спричинена роздробленням феодальної Русі, а перші згадки про них відносяться до початку XII століття.

Не дивлячись на відсутність впливу римського права, форма договірного розв'язання спорів шляхом третейського суду на Русі була найбільш поширеною. Розвиток арбітражу у радянський період залежав, в першу чергу, від політичних чинників та відповідності комуністичній ідеї. Натомість перша половина XIX ст. характеризувалася створенням комерційних арбітражів, що повністю відповідало європейським тенденціям.

У підрозділі 2.3. «Міжнародні конвенції у сфері міжнародного комерційного арбітражу» проведено аналіз багатосторонніх конвенцій, які є основою для законодавця конкретної держави при розроблені нормативних актів, що регламентуватимуть інститут МКА.

Встановлено, що Протокол про арбітражні застереження, підписаний 1923 року в Женеві - Женевський протокол) є першим міжнародним актом конвенційного характеру у сфері МКА. Держави, що підписали його, зобов'язались визнавати дійсність арбітражної угоди між сторонами.

Аналіз Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року дозволив дисертанту зробити висновок, що предметом її регулювання є не лише процедура визнання і виконання іноземних арбітражних рішень, але й окремі аспекти, що стосуються арбітражної угоди. Це було пов'язано з тим, що не всі держави-учасниці Нью-Йоркської конвенції підписали Женевський протокол, а тому Нью-Йоркська конвенція містить положення, відповідно до якого арбітражна угоди є підставою для здійснення надалі арбітражного розгляду і винесення рішення.

У дисертації відзначено, що не менш важливе значення для розвитку інституту МКА України мають угоди держав-учасників СНД та двосторонні договори України. Зокрема, Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, підписана урядами держав-учасників СНД 20 березня 1992 року в Києві, визначає порядок вирішення спорів, які виникають з договірних та інших цивільно-правових відносин між суб'єктами господарювання, між ними і державними та іншими організаціями, а також порядок виконання рішень у таких справах.

У розділі третьому «Окремі аспекти співвідношення міжнародного публічного і міжнародного комерційного арбітражів» досліджуються спільні та відмінні характеристики в організації та діяльності МПА і МКА, можливість використання загальних принципів міжнародного права при здійсненні арбітражного розгляду спорів, а також правова природа змішаного міжнародного арбітражу.

У підрозділі 3.1. «Особливості дії загальних принципів міжнародного права в міжнародному публічному і комерційному арбітражах» детально досліджуються особливості дії загальновизнаних принципів міжнародного права (суверенної рівності, заборони застосування сили, невтручання у внутрішні справи, поваги до прав і свобод людини, рівність народів та їх право на самовизначення та інші) у МПА і МКА.

Обґрунтовано, що принцип суверенітету держав має безпосереднє відношення до інституту МКА, оскільки держава, яка уклала зовнішньоекономічний договір з іноземним партнером та обумовила можливість арбітражного розгляду справи, не може використовувати імунітет при розгляді справи арбітражем.

Висловлюється думка, що принцип заборони застосування сили набуває певних особливих рис у міжнародному приватному праві, оскільки його дія розповсюджується на відносини в основному юридичних і фізичних осіб. Особливого значення набуває заборона використовувати економічний тиск щодо суб'єктів права. Якщо у міжнародному публічному праві заходами економічного тиску є економічна блокада, ембарго, затримання (арешт) морських судів, то у міжнародному приватному праві це будь-який примус (до укладення угоди, партнерства, вступу у шлюб, вирішення спору шляхом арбітражу тощо).

Розкриваючи принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань, автор звертає увагу, що мова йде лише про добросовісне дотримання правомірних міжнародних зобов'язань, тобто таких, які відповідають загальновизнаним принципам міжнародного права, мають імперативний характер.

Автором підтримана висловлена у літературі думка про пріоритетність принципу міжнародної співпраці у діяльності міжнародного арбітражу; з метою реалізації вказаного принципу обґрунтовано необхідність проведення міжнародних симпозіумів та конференцій з актуальних питань арбітражної практики в Україні.

У підрозділі 3.2. «Загальні і відмінні риси третейського розгляду в міжнародному публічному і комерційному арбітражах» досліджуються основні характеристики міжнародного арбітражного розгляду: арбітражна угода, предмет спору, формування складу арбітражу, правила процедури та видатки, апеляція та виконання арбітражних рішень. Автор на підставі співвідношення основних положень МПА і МКА робить висновок, що основна відмінність між ними полягає у відсутності в МПА процедури оскарження третейських рішень та їх примусового виконання. У той же час необхідність оскарження арбітражного рішення з причин недійсності арбітражної угоди, перевищення судом своїх повноважень, корупції третейського судді та неправильного формування складу суду не викликає сумнівів.

У підрозділі 3.3. «Змішаний міжнародний арбітраж. Міжнародний Центр з врегулювання Інвестиційних Спорів (ICSID)» в аспекті співвідношення МПА та МКА автор детально характеризує змішаний міжнародний арбітраж (на прикладі Міжнародного центру з врегулювання інвестиційних спорів), який використовується для вирішення спорів між державами, з одного боку, і іноземними фізичними або юридичними особами, з іншого боку.

Досліджуючи правову природу Міжнародного центру з врегулювання інвестиційних спорів (ICSID) автор доходить висновку, що він має всі ознаки міжнародної міжурядової організації з наступних підстав Установчим актом ICSID є багатостороння конвенція 1965 року. Ця ознака визначає юридичну природу міжнародної організації. Суб'єктами міжнародної конвенції 1965 року є держави, це свідчить про міждержавний характер ICSID. Він має у своїй організаційній структурі постійно діючий орган - секретаріат, який забезпечує механізм співробітництва держав з вирішення спорів. Створення ICSID мало визначену мету, а саме вирішення за допомогою примирення та арбітражу інвестиційних спорів між державами та іноземними особами. ICSID має самостійні права та обов'язки, відмінні від прав і обов'язків держав-учасників Конвенції 1965 року.

ВИСНОВКИ

На основі комплексного дослідження та аналізу співвідношення МПА та МКА здійснено теоретичне та практичне узагальнення, спрямоване на вирішення поставлених наукових завдань. Основні результати дослідження можуть бути зведені до наступних висновків:

1. Розвиток сучасного МПА пов'язаний із розвитком англо-американських відносин, зокрема, з укладенням «Договору Джея» 1794 року, яким було запроваджено досить прогресивну систему вирішення спорів і який дозволив оцінити переваги та ефективність арбітражного способу вирішення міжнародних спорів порівняно з іншими формами вирішення.

2. МПА - це процедура третейського судового врегулювання спорів за участю держав, міжнародних організацій та, у визначених випадках, за участю фізичних чи юридичних осіб, яка завершується остаточним та обов'язковим рішенням по справі, а також орган (арбітражний суд), який створюється договірними сторонами для вирішення конкретного спору (ad hoc), спорів визначеної категорії або будь-яких спорів, що виникають між ними (інституційний арбітраж).

3. Міжнародний арбітраж є інститутом міжнародного публічного права, який займає самостійне місце поруч з іншими формами мирного вирішення міжнародних спорів. Він має низку беззаперечних переваг порівняно з дипломатичними заходами та міжнародною судовою і примирювальною процедурами, а тому є одним з найбільш дієвих способів врегулювання міжнародних конфліктів.

4. Враховуючи сучасні тенденції розвитку МПА можна виділити три його види: загальний арбітраж (охоплює спори з політичною складовою), спеціальний арбітраж (призначений для вирішення спорів у спеціальних і технічних сферах відносин між державами) та спеціалізований (направлений на вирішення спорів щодо конкретних сфер співробітництва держав).

5. Поділ спорів на юридичні та політичні, визначений у Загальному акті про мирне вирішення міжнародних спорів 1928 року та низці інших міжнародно-правових документах, слід визнати штучним, оскільки у доктрині міжнародного права є відсутніми чіткі критерії для проведення такого розмежування. Окрім цього у будь-якому міждержавному спорі присутні як правові, так і політичні аспекти. Вважаємо, такий підхід дозволить використовувати принцип ex aequo et bono, який є частиною міжнародного права, при вирішенні будь-яких міжнародно-правових спорів.

6. Є необхідним на рівні міжнародних актів закріпити положення, згідно з яким МПА буде наділений правом у випадках ескалації спору між сторонами та з метою попередження негативних наслідків такої ескалації застосовувати охоронні заходи на вимогу однієї із сторін спору. Це дозволить не лише призупинити процес поглиблення конфліктних відносин між державами, але й відновити, на скільки це можливо, стан, що існував до виникнення спору.

7. Необхідно розробити новий багатосторонній міжнародно-правовий документ під егідою ООН, положення якого усунуть існуючі недоліки МПА. Таким міжнародно-правовим документом повинен бути договір (конвенція) про мирне вирішення міжнародних спорів. Необхідність прийняття подібного договору неодноразово підкреслювалась вченими юристами-міжнародниками та різними науковими організаціями з питань міжнародного права. Основою для нового багатостороннього документу з мирного вирішення міжнародних спорів може стати проект Конвенції з арбітражної процедури, що був підготовлений Комісією міжнародного права у 1953 році.

8. У сучасному законодавстві європейських країн існують різні підходи до визначення міжнародного характеру арбітражу; їх ретельний аналіз було проведено при розробці Типового закону ЮНСІТРАЛ. Закон України про міжнародний комерційний арбітраж, заснований на Типовому законі ЮНСІТРАЛ, виходить з більш широкого тлумачення терміну “міжнародний”, адже до МКА, крім передбачених у Типовому законі, можуть передаватися спори підприємств з іноземними інвестиціями, створених на території України, між собою; спори між їх учасниками; а також їх спори з іншими суб'єктами права України.

9. Сьогодні термін “міжнародний комерційний арбітраж” використовується: для визначення механізму розгляду комерційних спорів у цілому; а також органу (установи, організації), створеного для розгляду таких спорів; конкретного складу арбітрів, які розглядають конкретний спір. У зв'язку з цим під МКА пропонуємо розуміти недержавний орган змішаної правової природи, а також власне спосіб розгляду спорів з договірних та інших цивільно-правових відносин, ускладнених іноземним елементом, за угодою сторін та за процедурою, яка визначена ними.

10. Мета МКА полягає у встановленні стабільності та порядку серед усіх учасників міжнародної комерційної діяльності. Цей вид арбітражу залежить не лише від волі сторін спору, яка відображається у контрактах чи інших правових документах, але й від законодавства конкретної держави. Він є частиною національної правової системи, а тому окремі аспекти його діяльності регламентуються на рівні національних правових актів.

11. З огляду на велику різноманітність МКА, що функціонують у світі, їх прийнято класифікувати за терміном дії, за юрисдикцією, за характером спорів, що вирішуються, за ступенем обов'язковості для сторін арбітражного розгляду, за засадами вирішення спорів, за способом створення арбітражів, за способом формування складу арбітрів тощо. Найважливішою, зважаючи на відмінності у правовому становищі міжнародних комерційних арбітражів, є їх класифікація за терміном дії. Арбітражі різного терміну дії відрізняються, насамперед, за способами закріплення компетенції судів, способами формування складу арбітрів, процедурами вирішення спорів. Виділяють постійно діючі (інституційні) суди, суди обмеженого строку дії та суди «ad hoc» (ізольовані), які створюються спеціально для вирішення конкретного спору. Постійно діючі суди додатково класифікуються за юрисдикцією (загальної юрисдикції, корпоративні та спеціалізовані суди), за національним чи міжнародним характером спорів (виключно міжнародні (зовнішні) та змішані).

12. Відповідно до Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року, однією з підстав відмови у визнанні і виконанні арбітражного рішення є посилання держави на те, що ухвалене рішення суперечить її публічному порядку. Проте, у більшості національних правових систем визначення змісту поняття «публічний порядок» взагалі відсутнє. З огляду на це необхідно розробити новий міжнародно-правовий акт, який би якомога глибше розкрив понятійний апарат у сфері МКА, і, зокрема, зміст поняття «публічний порядок».

13. Міжнародне публічне і міжнародне приватне право мають єдині основні принципи, вимоги яких однаково обов'язкові для усіх учасників міжнародних відносин та застосовуються як в публічному (міждержавному), так і в комерційному арбітражах.

14. Незважаючи на те, що за допомогою класичного МПА вирішуються спори за участю держав і міжнародних організацій, на підставі норм міжнародного публічного права, а МКА розглядає спори, які ускладнені іноземним елементом у сфері торгівельних, економічних та науково-технічних відносин між фізичними і юридичними особами різних держав, для МПА і МКА є характерними одні і ті ж етапи третейського розгляду, передумовою обох арбітражів є укладення сторонами арбітражної угоди (компромісу) або включення до договору арбітражного застереження. Сторони, як правило, самостійно формують склад арбітражу, а арбітри ухвалюють рішення, які вважається остаточним і обов'язковим для сторін.

15. Відомий міжнародному приватному праву принцип «автономії волі», притаманний вирішенню спорів МКА, поширюється також і на МПА, зокрема ту його частину, яка передбачає право сторін самостійно визначити можливість використання норм міжнародного права чи вирішення спору на основі принципу ex aequo et bono. А принцип невтручання у внутрішні справи покладає на держави обов'язок без крайньої потреби не поширювати свій контроль на діяльність арбітражних судів.

16. Аналіз міжнародних конвенцій у сфері МПА і МКА дозволяє зробити висновок, що основна відмінність між ними полягає у відсутності у МПА процедур оскарження рішень та звернення щодо їх виконання. У той же час можливість та необхідність оскарження рішення МКА на підставі недійсності арбітражної угоди, перевищення судом своїх повноважень, корупції третейського судді і неправильного формування складу суду не може викликати жодних сумнівів.

17. Проблемні питання в науці міжнародного права найчастіше виникають при визначення правової природи арбітражу між державами та іноземними фізичними чи юридичними особами. Такий арбітраж одержав назву змішаний міжнародний арбітраж. Його виникнення пов'язане з тими випадками, коли у міжнародному публічному спорі особливо відчутні інтереси приватних осіб.

18. Основною характерною рисою змішаного арбітражу є те, що він надає приватним особам право прямого доступу до міжнародного арбітражного (судового) процесу. Він поєднує у собі властивості як міжнародного публічного так і міжнародного комерційного арбітражу, а спори у ньому вирішуються на підставі національного, міжнародного приватного і міжнародного публічного права.

19. Виконання рішень змішаних міжнародних арбітражів зазвичай гарантується не тільки законодавством про виконавче провадження країни, де рішення підлягає виконанню, але й можливістю застосування міжнародних публічно-правових засобів і важелів (на випадок, коли держава, на території якої воно підлягає виконанню, відмовляється визнати і виконати його).

Актуальність подальшого дослідження теми очевидна, адже сучасний етап розвитку міжнародного права характеризується зростанням активності фізичних і юридичних осіб у міжнародних правовідносинах. Процедура розгляду спорів у МКА носить більш детальний характер і може бути широко застосована в МПА. Крім того, успішна практика розгляду в МКА міждержавних спорів свідчить про необхідність її глибокого вивчення та вдосконалення задля подальшого взаємопроникнення міжнародного публічного та міжнародного приватного права, а також дотримання законності і покращення правової свідомості громадян.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Мамон З.В. Поняття, правові основи та проблеми сучасного міжнародного комерційного арбітражу / З.В. Мамон // Зовнішня торгівля, право та економіка - 2004. - №2 (14). - С. 28-32.

2. Мамон З.В. Проблеми визначення права, що підлягає застосуванню при вирішенні суперечок міжнародними комерційними арбітражами/ З.В. Мамон // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - №8. - С.32-35.

3. Мамон З.В. Гносеологія міжнародного публічного арбітражу / З.В. Мамон // Теорія і практика інтелектуальної власності. - 2006. - №5(31). - С.69-74.

4. Мамон З.В. Змішаний арбітраж в контексті співвідношення міжнародного публічного і міжнародного комерційного арбітражів / З.В. Мамон // Арбітражний механізм ICSID. Теорія і практика інтелектуальної власності. - 2007. - №4(36). - С.30-41.

5. Мамон З.В. Міжнародний арбітраж як засіб мирного вирішення міжнародних спорів / З.В. Мамон // Теорія і практика інтелектуальної власності. - 2010. - №___( ). - С.3-9.

6. Мамон З.В. Закон України «Про третейські суди». Ст. 16 - 24 / З.В. Мамон // Науково-практичний коментар / За заг. редакцією Білоусова Ю.В., Куфтирєва П.В // Правова єдність. - К., 2008. - С. 86 - 105.

7. Кисельова З.В. МКА: поняття, загальна характеристика, класифікація, джерела компетенції / З.В. Кисельова //. Актуальні правові та економічні проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Збірник матеріалів VI Міжнародної науково-практичної конференції УАЗТ. - К., 2003. - С.285.

8. Мамон З.В. Загальні аспекти виконання рішень МКА / З.В. Мамон // Міжнародно-правове та економічне регулювання торгівлі: проблеми теорії і практики. Збірник матеріалів VIІ Міжнародної науково-практичної конференції УАЗТ. - К., 2004. - С.239.

9. Мамон З.В. Еволюція міжнародного публічного арбітражу / З.В. Мамон //. Збірник тез Міжнародної науково-практичної конференції молодих науковців «IV Осінні юридичні читання». - Хмельницький, 2005. - С.188.

АНОТАЦІЯ

Мамон З.В. Співвідношення міжнародного публічного і міжнародного комерційного арбітражів. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 - міжнародне право. -- Інститут законодавства Верховної Ради України, Київ, 2011.

Дисертацію присвячено дослідженню актуальних проблем співвідношення міжнародного публічного і міжнародного комерційного арбітражів. Досліджується правова природа зазначених видів арбітражів, розглянуто загальні напрями та особливості їх еволюції. Аналізуються положення міжнародних конвенцій у сфері зазначених видів арбітражів, а також досліджуються особливості дії загальновизнаних принципів міжнародного права при здійсненні арбітражного розгляду справ.

Значну увагу в дисертаційному дослідженні приділено питанням визначення спільних та відмінних характеристик в організації та діяльності міжнародного публічного і міжнародного комерційного арбітражів.

Ключові слова: альтернативні способи вирішення спорів, міжнародний публічний арбітраж, міжнародний комерційний арбітраж, принципи міжнародного права, третейська угода.

АННОТАЦИЯ

Мамон З.В. Соотношение международного публичного и международного коммерческого арбитражей. -- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11 - международное право. -- Институт законодательства Верховной Рады Украины, Киев, 2011.

Диссертация посвящена исследованию актуальных проблем соотношения международного публичного и международного коммерческого арбитражей.

Исследуется возникновение и развитие института международного публичного арбитража, раскрываются его понятия, виды, а также проанализированы основные международные конвенции в этой сфере. На основании исследования научных источников показан его генезис - арбитраж как общественно-правовое явление возник в сфере коммерческого оборота и использовался для рассмотрения и разрешения споров, связанных с торговой деятельностью. Отмечается, что удобство и эффективность такого способа разрешения споров привели к его распространению и при разрешении международных споров. Раскрывается дефинитивное понятие международного публичного арбитража как процедуры третейского судебного урегулирования споров при участии государств, международных организаций, а также в определенных случаях при участии физических или юридических лиц, которая завершается окончательным и обязательным решениям по делу, а также как органа (арбитражный суд), который создается договорными сторонами для решения конкретного спора (ad hoc), споров определенной категории или любых споров, которые возникают между ними (институционный арбитраж). Анализируются международные конвенции, которые в тот или иной исторический период регулировали порядок деятельности международных публичных арбитражей и процедуры рассмотрения дел.

Исследуется возникновение и развитие института международного коммерческого арбитража в западноевропейской правовой традиции и в Украине, характеризуются его виды и международно-правовая регламентация. Проводится детальный анализ отдельных понятий, которые входят в название «международный коммерческий арбитраж». Указывается, что институт МКА имеет свои отличия в разных правовых системах, которые, в свою очередь, обусловливают разное понимание термина «арбитраж» (национальный, международный). Исследована история развития международного коммерческого арбитража, начиная со времен древнего Востока и Греции до настоящего времени. Проведен анализ многосторонних конвенций, которые являются основой для законодателя конкретного государства при разработке нормативных актов, которые будут регламентировать этот институт.

...