Місцевий омбудсман як суб'єкт адміністративного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 342.7 - 477

МІСЦЕВИЙ ОМБУДСМАН ЯК СУБ'ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Нєдов Іван Миколайович

Запоріжжя 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному університеті біоресурсів і природокористування України Кабінету Міністрів України.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України Янчук Василь Зіновійович, Національний університет біоресурсів і природокористування України; кандидат юридичних наук

Світличний Олександр Петрович, Національний університет біоресурсів і природокористування України, в.о. завідувача кафедри цивільного та господарського права;

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент Ліпкан Володимир Анатолійович, Національна академія внутрішніх справ, професор кафедри управління в органах внутрішніх справ;

кандидат юридичних наук, Мамочка Віктор Васильович, Житомирський національний агроекологічний університет, доцент кафедри правознавства.

Захист відбудеться «08» вересня 2011 року о «10⁰⁰» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.07 Запорізького національного університету за адресою: 69600, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 74, корп. 5, кім. 202-б.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Запорізького національного університету (м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66-а, корп. 2, кім. 101).

Автореферат розісланий «05» серпня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради П.С. Лютіков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Протягом усього періоду існування незалежної Української держави перед органами державної влади, політичними та громадськими організаціями, вченими-юристами України стояло питання організації якісного захисту прав і свобод людини, які є найвищою цінністю будь-якої держави у світі. Одним із заснованих в Україні правозахисних інститутів, крім суду, прокуратури та адвокатури, в 1998 році став Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Його поява в Україні виправдала очікувані результати й позитивно відбилася на скороченні кількості порушень прав і свобод людини, які допускаються органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

При всій налагодженості роботи Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його представників на місцях досягнення повної мінімізації рівня порушень прав і свобод людини органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами повсюди на території України, як показує практика і дослідження багатьох вчених-юристів, є неможливим.

Крім того, що необхідність впровадження в Україні інституту місцевого омбудсмана демонструють дисертаційні роботи О.В. Марцеляка і Н.С. Наулік, впровадження інституту омбудсмана на місцях є доцільним, тому що даний правозахисний інститут має широке поширення в країнах-членах Європейського Союзу, до складу якого має намір увійти Україна. Вищевказаний інститут спрямований на створення додаткових можливостей реалізації конституційних прав і свобод людини та підвищення рівня ролі місцевого самоврядування в Україні, що в черговий раз буде характеризувати Україну як демократичну державу; такого роду правозахисний інститут буде сприяти підвищенню правової культури суспільства і правосвідомості посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, посадових осіб підприємств, установ та організацій на місцях.

Актуальність вивчення інституту місцевого омбудсмана зумовлена ще й тим, що в Україні до цього часу не було присвячено жодного глибокого і всебічного теоретичного дослідження статусу місцевого омбудсмана, заснованого на зарубіжному досвіді, та не був запропонований жоден законопроект, який би визначив правовий статус місцевого омбудсмана в Україні.

Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці фахівців у галузі філософії, загальної теорії держави і права, теорії управління та адміністративного права, інших галузевих правових наук, в тому числі праці зарубіжних вчених. Для розширення уявлення про адміністративно-правову природу місцевого омбудсмана та визначення його місця в державно-правовій системі використано дослідження з загальної проблематики адміністративного права, конституційного права та інших галузей права, які здійснювали такі вчені, як: С.А. Авак'ян, В.Б. Авер'янов, К.В. Арановський, І.В. Аристова, О.О. Бандурка, О.В. Батанов, Ю.П. Битяк, В.В. Бойцова, В.І. Борденюк, В.П. Васьковська, М.О. Волков, Т.М. Заворотченко, В.В. Іванюшенко, В.М. Кампо, С.В. Ківалов, А.А. Коваленко, Л.В. Коваль, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпаков, С.О. Комаров, М.І. Корнієнко, В.В. Кравченко, В.С. Куйбіда, О.В. Кузьменко, В.І. Курило, І.А. Ледях, І.Л. Литвиненко, О.А. Лукашева, О.О. Майданник, В.Я. Малиновський, В.В. Мамочка, О.В. Марцеляк, Н.І. Матузов, О.О. Миронов, В.Ф. Погорілко, О.Ф. Фріцький, М.О. Баймуратов, Н.І. Мичко, В.І. Семчик, Ц.А. Ямпольська та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота відповідає пріоритетним напрямам наукових досліджень кафедри адміністративного та фінансового права Національного університету біоресурсів і природокористування України та безпосередньо пов'язана з адміністративно-правовими аспектами наукової теми «Розробка концепції правового регулювання сталого розвитку сільських територій» (номер державної реєстрації 0109U003356). Тему дисертаційної роботи обрано з урахуванням Концепції адміністративної реформи в Україні, впровадженої Указом Президента України від 22 липня 1998 р. № 810, якою передбачено вироблення нової ідеології функціонування місцевого самоврядування з метою забезпечення реалізації прав і свобод громадян. Тема дисертації затверджена вченою радою 27 жовтня 2004 р. ННІ земельних ресурсів, правознавства та педагогіки Національного аграрного університету від (протокол № 2).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в характеристиці інституту місцевого омбудсмана, розкритті сутності інституту місцевого омбудсмана і формулюванні пропозицій з впровадження даного інституту в Україні з урахуванням зарубіжного досвіду.

Визначена мета дослідження зумовила постановку та вирішення наступних завдань:

- визначення ознак місцевого омбудсмана та формулювання поняття інституту місцевого омбудсмана;

- з'ясування історичних передумов виникнення інституту місцевого омбудсмана у світі з метою імплементації його позитивних норм у вітчизняне законодавство;

- визначення місця інституту місцевого омбудсмана серед інших інститутів омбудсмана з наведенням відповідної класифікації інституту місцевого омбудсмана; правовий інститут місцевий омбудсмен

- виявлення основних адміністративних функцій, принципів діяльності, а також прав, обов'язків та адміністративно-правових гарантій діяльності місцевого омбудсмана з метою визначення головних і другорядних елементів адміністративно-правового статусу інституту місцевого омбудсмана;

- аналіз правового статусу місцевих омбудсманів на прикладі Уповноваженого з прав дитини в місті Москва та Уповноваженого з прав людини в місті Санкт-Петербург з метою виявлення позитивних адміністративно-правових положень і недопущення негативних правових норм у випадку впровадження вітчизняного місцевого омбудсмана;

- визначення оптимальної для впровадження в Україні моделі інституту місцевого омбудсмана з метою формулювання доцільних пропозицій щодо законодавчих положень про місцевого омбудсмана.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі діяльності місцевого омбудсмана.

Предметом дослідження є місцевий омбудсман як суб'єкт адміністративного права.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є як загальнонаукові (діалектичний, системний тощо), так і спеціальні (історико-правовий, порівняльно-правовий, нормативно-юридичний, структурно-функціональний, формально-логічний тощо) методи, а також методи моделювання й прогнозування. Так, за допомогою діалектичного методу пізнання державно-правових явищ вдалося розглянути становлення та розвиток інституту місцевого омбудсмана, його взаємозв'язок з іншими елементами держави й суспільства (підрозділи 1.1, 1.3). Системний метод дозволив визначити місце місцевого омбудсмана серед інших інститутів омбудсмана (підрозділ 1.3). Завдяки історико-правовому методу досліджувалася еволюція інституту місцевого омбудсмана, основні етапи його становлення у світі (підрозділ 1.2). Порівняльно-правовий метод дав можливість навести характеристику різноманітних моделей інституту омбудсмана, порівняти їх правовий статус (підрозділи 1.3, 3.1, 3.2). Нормативно-юридичний метод допоміг з'ясувати обсяг і зміст правового регулювання досліджуваного правозахисного інституту (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3). Структурно-функціональний метод застосовувався при вивченні повноважень місцевого омбудсмана (підрозділ 2.3). Формально-логічний метод допоміг проаналізувати діяльність місцевого омбудсмана з точки зору її відповідності законам формальної логіки, закономірностям людського мислення (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3). Методи моделювання й прогнозування в дослідженні забезпечили можливість пошуку оптимальної моделі інституту місцевого омбудсмана та вироблення її схеми (підрозділ 3.3).

Нормативною базою роботи є Конституція України, закони та інші нормативно-правові акти України, галузеві нормативні акти, міжнародно-правові договори, а також законодавство Російської Федерації.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є однією з перших у сучасній юридичній науці України монографічною працею, присвяченою комплексному дослідженню місцевого омбудсмана як суб'єкта адміністративного права.

У роботі сформульовано ряд положень, що вирішують конкретне наукове завдання і характеризуються науковою новизною, а саме:

вперше:

- поняття «місцевий омбудсман» визначено як призначений місцевим органом державної влади або органом місцевого самоврядування контрольно-наглядовий, правозахисний, незалежний, політично нейтральний, одноособовий чи колегіальний орган державної влади або орган місцевого самоврядування (посадова особа), уповноважений конституцією чи законом за власною ініціативою або зверненням людини та громадянина контролювати діяльність місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з точки зору дотримання ними прав і свобод людини та громадянина, який діє неформально на власний розсуд і внаслідок такої діяльності рекомендує у формі подання правопорушникам здійснити такі дії, які спрямовані на належне забезпечення порушених прав і свобод, а у випадку виявлення недодержання наданих рекомендацій, надає цьому факту публічного характеру або ставить питання перед компетентними органами щодо притягнення правопорушників до юридичної відповідальності;

- запропоновано авторську класифікацію моделей інституту місцевого омбудсмана: залежно від місця інституту місцевого омбудсмана в державно-правовій системі (виконавчі місцеві омбудсмани; незалежні місцеві омбудсмани; представницькі місцеві омбудсмани), залежно від компетенції й обсягу наглядових функцій місцевого омбудсмана («реактивні» місцеві омбудсмани; «агресивні» місцеві омбудсмани), залежно від кількісного складу інституту місцевого омбудсмана (колегіальні місцеві омбудсмани; одноособові місцеві омбудсмани), залежно від сфери компетенції місцевого омбудсмана (місцеві омбудсмани загальної компетенції; спеціалізовані місцеві омбудсмани);

удосконалено:

- наукові положення щодо адміністративно-правового статусу місцевого омбудсмана, зокрема, поняття принципів діяльності місцевого омбудсмана та їх класифікація, поняття «права місцевого омбудсмана», «обов'язки місцевого омбудсмана», «адміністративно-правові гарантії прав та обов'язків місцевого омбудсмана» та поняття адміністративних функцій місцевого омбудсмана;

набули подальшого розвитку:

- з'ясування ознак, що властиві інституту місцевого омбудсмана, до яких належать: статус посади місцевого омбудсмана визначається спеціальним законом; інститут місцевого омбудсмана виникає, перш за все, тоді, коли існуючі інститути не здійснюють ефективного контролю у сфері державного управління і виникає потреба в додаткових механізмах захисту прав і свобод людини; інститут омбудсмана є не тільки органом державної влади (посадовою особою), а й органом у системі місцевого самоврядування (посадовою особою); інститут місцевого омбудсмана є незалежним органом; місцевий омбудсман призначається на свою посаду органом державної влади або органом місцевого самоврядування; інститут місцевого омбудсмана може бути як одноособовим, так і колегіальним органом; сферою його діяльності є відносини між фізичною особою й державним органом, органом місцевого самоврядування, організацією, установою, об'єднанням громадян, їх посадовими особами тощо; місцевий омбудсман не наділений повноваженнями приймати імперативні рішення у справі; компетенція місцевого омбудсмана поширюється в межах певної адміністративно-територіальної одиниці держави; місцевий омбудсман є органом, який сприяє виявленню та притягненню до юридичної відповідальності осіб, у чиїх діях вбачається порушення прав, свобод та законних інтересів людини;

- положення щодо класифікації адміністративних функцій місцевого омбудсмана: за способами та засобами його діяльності (контрольно-наглядова функція, правозахисна функція, функція співпраці з органами влади, установами, організаціями, правовідновлююча функція, арбітражна (третейська) функція, функція попередження порушень прав людини, консультативна функція, інформаційна функція та ін.); за сферою (об'єктами) його діяльності (політично-правова функція, громадянсько-правова функція, соціально-правова функція, економічно-правова функція, культурно-виховна функція та ін.);

- положення щодо визначення перспектив впровадження інституту місцевого омбудсмана в Україні та запропоновано проект Закону України «Про Уповноваженого міської ради з прав людини», розроблений з урахуванням зарубіжного досвіду.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дисертація спрямована на розвиток української науки, систематизацію знань і уявлень про інститут місцевого омбудсмана та вдосконалення механізму захисту прав і свобод людини та громадянина в Україні.

Висновки й пропозиції, сформульовані в роботі, можуть бути використані у:

- науково-дослідній сфері - для подальшого розроблення теорії правової природи інституту місцевого омбудсмана, досліджень його адміністративно-правового статусу;

- нормотворчій діяльності - при розробленні проектів нормативно-правових актів, що регулюють діяльність місцевих омбудсманівських служб в Україні (акт впровадження виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 01.06.2011 р.);

- правозастосовчій роботі - для поліпшення правозахисної роботи місцевих омбудсманів у випадку впровадження їх в Україні, форм та методів їх контролю за діяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадових та службових осіб щодо дотримання ними прав і свобод людини та громадянина;

- навчальному процесі - при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників з конституційного права України, адміністративного права України, муніципального права України й конституційного (державного) права зарубіжних країн; при викладанні відповідних навчальних дисциплін та спецкурсів (акт впровадження ННІ земельних ресурсів та правознавства НУБіП України від 06.01.2010 р.);

- виховній роботі - для ознайомлення населення з правозахисною діяльністю місцевого омбудсмана у випадку його впровадження в Україні, підвищення загального рівня правової культури громадян України.

Апробація результатів дисертації. Підсумки розроблення проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення та висновки були оприлюднені дисертантом на чотирьох міжнародних науково-практичних конференціях, зокрема: «Сучасні проблеми аграрного і природоресурсного права» (м. Київ, 2009 р.), «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави» (м. Львів-Одеса, 2010 р.), «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави» (м. Одеса, 2010 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено в 4 наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визначені як фахові з юридичних дисциплін, а також у 3 тезах доповідей науково-практичних конференцій.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять дев'ять підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 229 сторінок. Список використаних джерел налічує 174 найменування і займає 18 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв'язок з науковими планами та програмами, мета й завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1. «Теоретико-правові основи інституту місцевого омбудсмана» складається з трьох підрозділів, у яких досліджено поняття інституту місцевого омбудсмана, історичний аспект виникнення інституту місцевого омбудсмана та визначено місце інституту місцевого омбудсмана серед інших інститутів омбудсмана.

У підрозділі 1.1. «Поняття інституту місцевого омбудсмана» дисертантом проаналізовано етимологію слова «омбудсман», встановлено різноманітність назв інституту омбудсмана в певних країнах світу, визначено поняття інституту омбудсмана, наведено перелік ознак, притаманних інституту місцевого омбудсмана та сформульовано визначення місцевого омбудсмана.

Виходячи з наведених ознак інституту місцевого омбудсмана, автор визначив, що місцевий омбудсман є контрольно-наглядовим, правозахисним, одноособовим чи колегіальним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, уповноваженим контролювати діяльність місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з точки зору дотримання ними прав і свобод людини та громадянина.

У підрозділі 1.2. «Історичний аспект виникнення інституту місцевого омбудсмана» досліджено розвиток світового процесу утвердження інституту омбудсмана взагалі та інституту місцевого омбудсмана зокрема.

У розвитку утвердження інституту омбудсмана автором визначені три основні етапи. Перший етап був найбільш довготривалим і охоплював період з початку ХVIII століття до 30-х років ХХ століття; другий - період після Другої світової війни до кінця 80-х років ХХ століття; третій етап - з початку 90-х років ХХ століття до сьогодення.

Доведено, що виникнення місцевого омбудсмана пов'язано з другим і третім етапами конституційно-правового процесу утвердження інституту омбудсмана у світі. Зокрема, експерименти з їх запровадження почалися в 60-70 роках ХХ століття в США.

Виявлено, що значного поширення інститут місцевого омбудсмана сьогодні набув у Швейцарській Конфедерації, в Державі Ізраїль, у Федеративній Республіці Німеччина, Королівстві Данія, на Ямайці, у Королівстві Нідерландів, а також у Російській Федерації.

У підрозділі 1.3. «Місце інституту місцевого омбудсмана серед інших інститутів омбудсмана» автором наведена класифікація моделей інституту омбудсмана для того, щоб систематизувати знання про цей правозахисний інститут і якнайповніше уявити його сутність. Крім того, дисертантом визначено місце інституту місцевого омбудсмана серед перелічених моделей омбудсмана та проаналізовано більшість з існуючих світових моделей інституту омбудсмана (парламентські (представницькі), виконавчі, колегіальні, спеціалізовані, наднаціональні, національні, регіональні моделі тощо) на прикладі деяких зарубіжних країн.

Розділ 2. «Адміністративно-правовий статус місцевого омбудсмана» складається з трьох підрозділів, які присвячено визначенню адміністративних функцій та принципів діяльності місцевого омбудсмана, а також прав, обов'язків та адміністративно-правових гарантій діяльності місцевого омбудсмана.

У підрозділі 2.1. «Адміністративні функції місцевого омбудсмана» дисертантом сформульовано поняття «адміністративні функції інституту місцевого омбудсмана», що є основними напрямками діяльності омбудсмана на місцевому рівні в державі, які випливають із його завдань і визначають сутність та соціальне призначення цього інституту, а також реалізуються в передбачених чинним законодавством формах і методах.

Автором запропонована класифікація функцій місцевого омбудсмана: за способами та засобами діяльності місцевого омбудсмана (контрольно-наглядова функція; правозахисна функція; функція співпраці з органами влади, установами, організаціями; правовідновлююча функція; арбітражна (третейська) функція; функція попередження порушень прав людини; консультативна функція; інформаційна функція; аналітична функція; функція ініціювання реформ у галузі забезпечення прав людини (реформаторська функція); організаційно-управлінська функція та ін.), за сферою (об'єктами) діяльності місцевого омбудсмана (політично-правова функція; громадянсько-правова функція; соціально-правова функція; економічно-правова функція; культурно-виховна функція; екологічно-правова функція; зовнішньоправова функція).

Підрозділ 2.2. «Принципи діяльності місцевого омбудсмана» присвячений визначенню поняття “принципи діяльності місцевого омбудсмана”, виявленню видів принципів діяльності місцевого омбудсмана та доповненню переліку принципів діяльності місцевого омбудсмана такими, які зможуть удосконалити формування та функціонування цього правозахисного інституту.

Аналізуючи принципи діяльності місцевого омбудсмана, автор розглядає їх як загальні принципи та спеціальні принципи. До загальних принципів цих місцевих омбудсманів дисертантом віднесені принципи: гуманізму, законності, незалежності, справедливості, демократизму, рівності, а до спеціальних принципів - принципи: самостійності, виборності, деполітизованості та несумісності посад, об'єктивності та неупередженості, обов'язковості співпраці, відкритості і гласності, конфіденційності відомостей щодо особи у справі, професіоналізму, субсидіарності, неантагоністичного відношення, безперервності функціонування.

Виходячи з наведених принципів діяльності місцевого омбудсмана, автором сформульовано таке визначення принципів діяльності місцевого омбудсмана, як основних загальноприйнятих та спеціальних законодавчо визначених норм імперативного характеру, що виступають як вимоги, які пред'являються до формування й функціонування інституту місцевого омбудсмана.

У підрозділі 2.3. «Права, обов'язки та адміністративно-правові гарантії діяльності місцевого омбудсмана» автором доведено, що права місцевого омбудсмана, як елемент адміністративно-правового статусу, представляють собою міру його можливої поведінки, закріплену в нормативно-правовому акті, та виступають засобами реалізації завдань, що стоять перед цим правозахисним інститутом.

Дисертантом також запропоновано визначення поняття «обов'язки місцевого омбудсмана» - елемент адміністративно-правового статусу, який представляє собою міру належної, корисної, доцільної та соціально необхідної поведінки цього інституту.

Поняття «адміністративно-правові гарантії прав та обов'язків місцевого омбудсмана» дисертантом сформульовано як система матеріальних, соціальних та юридичних умов, засобів та способів забезпечення фактичної реалізації прав і обов'язків місцевого омбудсмана, а також забезпечення їх охорони та надійного захисту.

Розділ 3. «Зарубіжний досвід діяльності місцевого омбудсмана» складається із трьох підрозділів, які присвячено загальній характеристиці омбудсмана з прав дитини в місті Москва, омбудсмана з прав людини в місті Санкт-Петербург та визначенню перспектив впровадження інституту місцевого омбудсмана в Україні.

У підрозділі 3.1. «Загальна характеристика омбудсмана з прав дитини в місті Москва» досліджується історичний аспект впровадження омбудсмана з прав дитини в певних країнах світу та аналізуються основні положення Закону місті Москва «Про Уповноваженого з прав дитини міста Москва». Автором встановлено, що вперше омбудсмана з прав дитини було запроваджено в 1981 році в Королівстві Норвегія. Дістав поширення в таких країнах, як Федеративна Республіка Німеччина, Нова Зеландія, Австрійська Республіка, Держава Ізраїль, Республіка Гватемала, Республіка Колумбія, Республіка Перу, Королівство Швеція, Королівство Данія, Ісландія, Республіка Молдова, Російська Федерація.

У результаті аналізу норм Закону місті Москва «Про Уповноваженого з прав дитини міста Москва» зроблено висновок про те, що Уповноважений з прав дитини в місті Москва відповідно до його місця в державно-правовій системі належить до представницької моделі місцевого омбудсмана; залежно від компетенції та обсягу наглядових функцій - до «реактивної» моделі місцевого омбудсмана; відповідно до кількісного складу - до одноосібної моделі місцевого омбудсмана; залежно від сфери компетенції - до спеціалізованої моделі місцевого омбудсмана.

Підрозділ 3.2. «Загальна характеристика омбудсмана з прав людини в місті Санкт-Петербург» містить глибокий аналіз норм Закону міста Санкт-Петербург «Про уповноваженого з прав людини в Санкт-Петербурзі».

У результаті дослідження Закону міста Санкт-Петербург «Про уповноваженого з прав людини в Санкт-Петербурзі» зроблено висновок про те, що Уповноважений з прав людини в місті Санкт-Петербург відповідно до його місця в державно-правовій системі належить до представницької моделі місцевого омбудсмана; залежно від компетенції та обсягу наглядових функцій - до «агресивної» моделі місцевого омбудсмана; відповідно до кількісного складу - до одноосібної моделі місцевого омбудсмана; залежно від сфери компетенції - до моделі місцевого омбудсмана загальної компетенції.

У підрозділі 3.3. «Перспективи впровадження інституту місцевого омбудсмана в Україні» аргументована необхідність впровадження інституту місцевого омбудсмана на місцях: у містах, у системі місцевого самоврядування. Доводиться, що в першу чергу впровадження місцевого омбудсмана в Україні має здійснюватися на підставі відповідного закону, прийнятого Верховною Радою України, який повинен мати назву - «Про Уповноваженого міської ради з прав людини», з подальшим внесенням змін до Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та інші нормативно-правові акти.

Автор обґрунтовує доцільність включення деяких положень в запропонований проект закону «Про Уповноваженого міської ради з прав людини», який міститься в додатках дисертації, зокрема, це норми, які встановлюють: принципи діяльності Уповноваженого міської ради з прав людини; вимоги до кандидатів на посаду Уповноваженого міської ради з прав людини та порядок призначення його на посаду; випадки й порядок припинення повноважень Уповноваженого міської ради з прав людини; процедуру висловлення недовіри Уповноваженому міської ради з прав людини тощо.

Дисертантом зроблено висновок про те, що модель місцевого омбудсмана в Україні повинна відповідати представницькій, «агресивній», одноосібній моделі місцевого омбудсмана загальної компетенції.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що виявляється в комплексному дослідженні місцевого омбудсмана як суб'єкта адміністративного права. Здобувачем сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вирішення поставленого завдання. Основні з них такі:

1. Визначено, що місцевий омбудсман - це призначений місцевим органом державної влади або органом місцевого самоврядування контрольно-наглядовий, правозахисний, незалежний, політично нейтральний, одноособовий чи колегіальний орган державної влади або орган місцевого самоврядування (посадова особа), уповноважений конституцією чи законом за власною ініціативою або зверненням людини та громадянина контролювати діяльність місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з точки зору дотримання ними прав і свобод людини та громадянина, який діє неформально на власний розсуд і внаслідок такої діяльності рекомендує у формі подання правопорушникам здійснити такі дії, які спрямовані на належне забезпечення порушених прав і свобод, а у випадку виявлення недодержання наданих рекомендацій, надає цьому факту публічного характеру або ставить питання перед компетентними органами щодо притягнення правопорушників до юридичної відповідальності.

2. З'ясовано, що виникнення інституту місцевого омбудсмана пов'язане з другим етапом розвитку інституту омбудсмана в період після Другої світової війни до кінця 80-х років ХХ століття, тому він є досить «молодим», і на сьогоднішній день не настільки розвиненим порівняно з такими моделями омбудсмана, як національний та регіональний. Виникнення інституту місцевого омбудсмана в США, що є федеративною державою, багато в чому визначило його поширення в тих державах, які також належать до держав з федеративною формою державного устрою (наприклад, Російська Федерація). Такий взаємозв'язок пояснюється тим, що США і Російська Федерація є значними за територіальним масштабом державами з багатонаціональним населенням, тому ці два факти стали головною підставою для того, щоб заснувати на місцях (в містах), найбільш наближених до населення, місцевих омбудсманів, які проживали в цих же містах, знали проблеми населення та їх національні особливості й здійснювали свою діяльність за рахунок коштів бюджетів цих міст, що є матеріально вигідним для держави.

3. Обґрунтовано, що моделі інституту місцевого омбудсмана можна класифікувати таким чином: залежно від місця інституту місцевого омбудсмана в державно-правовій системі (виконавчі місцеві омбудсмани, незалежні місцеві омбудсмани, представницькі місцеві омбудсмани); відповідно до компетенції й обсягу наглядових функцій місцевого омбудсмана («реактивні» місцеві омбудсмани, «агресивні» місцеві омбудсмани); залежно від кількісного складу інституту місцевого омбудсмана (колегіальні місцеві омбудсмани, одноособові місцеві омбудсмани); відповідно до сфери компетенції місцевого омбудсмана (місцеві омбудсмани загальної компетенції, спеціалізовані місцеві омбудсмани).

4. Встановлено, що основними елементами адміністративно-правового статусу місцевого омбудсмана є його права й обов'язки, адміністративно-правові гарантії діяльності місцевого омбудсмана, адміністративні функції та принципи діяльності місцевого омбудсмана. Причому останні два елементи адміністративно-правового статусу (адміністративні функції та принципи діяльності місцевого омбудсмана) є другорядними щодо прав, обов'язків та адміністративно-правових гарантій діяльності місцевого омбудсмана.

Визначено, що адміністративні функції інституту місцевого омбудсмана - це основні напрямки діяльності омбудсмана на місцевому рівні в державі, які випливають із його завдань і визначають сутність та соціальне призначення цього інституту, а також реалізуються в передбачених чинним законодавством формах і методах.

Запропоновано розуміти «принципи діяльності місцевого омбудсмана» як основні загальноприйняті та спеціальні законодавчо визначені норми імперативного характеру, що виступають як вимоги, які пред'являються до формування й функціонування інституту місцевого омбудсмана.

5. Сформульовано поняття «права місцевого омбудсмана» як міра його можливої поведінки, закріплена в нормативно-правовому акті, яка виступає засобом реалізації завдань, що стоять перед цим правозахисним інститутом.

Поняття «обов'язки місцевого омбудсмана» визначено як міра належної, корисної, доцільної та соціально необхідної поведінки цього інституту.

6. Визначено поняття «адміністративно-правові гарантії прав та обов'язків місцевого омбудсмана» - це система матеріальних, соціальних та юридичних умов, засобів та способів забезпечення фактичної реалізації прав і обов'язків місцевого омбудсмана, а також забезпечення їх охорони та надійного захисту.

У зв'язку з різноманітністю адміністративно-правових гарантій діяльності місцевого омбудсмана вони поділяються на такі види: юридично-організаційні гарантії місцевого омбудсмана; соціально-матеріальні гарантії місцевих омбудсманів.

7. Виявлено, що позитивними положеннями в Законі міста Москва «Про Уповноваженого з прав дитини міста Москва» та Законі міста Санкт-Петербург «Про уповноваженого з прав людини в Санкт-Петербурзі» є:

- положення щодо впровадження представницької моделі місцевого омбудсмана, оскільки призначення на посаду Уповноваженого вищим органом державної влади міста Москва та міста Санкт-Петербург забезпечує економічність процедури призначення на посаду Уповноваженого, врахування інтересів населення міста згідно з тим представництвом, яке утворилося з більшості депутатів у Московській міській думі та Законодавчих зборах міста Санкт-Петербург, а також швидкість та економічність реалізації процедури призначення на посаду Уповноваженого;

- положення, що закріплюють одноосібність інституту Уповноваженого в місті Москва і місті Санкт-Петербург, оскільки це забезпечує концентрацію в руках однієї особи правозахисних повноважень, що гарантує ефективність роботи інституту, сприяє підвищенню престижу омбудсманівської влади та зростанню суспільної довіри до цієї інституції.

8. Встановлено, що відмінністю між моделями інституту омбудсмана в місті Москва і місті Санкт-Петербург є те, що:

- Уповноважений з прав дитини в місті Москва відповідає «реактивній» моделі місцевого омбудсмана, тому що має право реагування лише на повідомлення про порушення прав, свобод і законних інтересів дитини, які викладені в зверненнях (скаргах), а Уповноважений з прав людини в місті Санкт-Петербург відповідає «агресивній» моделі місцевого омбудсмана, оскільки має право реагування не тільки на повідомлення про порушення прав і свобод людини, які викладені в зверненнях (скаргах), а й з власної ініціативи, що забезпечує більше можливостей для реалізації правозахисних функцій місцевим омбудсманом;

- Уповноважений з прав дитини в місті Москва відповідає спеціалізованій моделі місцевого омбудсмана, що звужує його сферу компетенції (правозахисна діяльність суто в сфері дитинства), а Уповноважений з прав людини в місті Санкт-Петербург відповідає моделі місцевого омбудсмана загальної компетенції, що передбачає широку сферу його компетенції (діяльність спрямована на захист всіх прав і свобод без обмежень, а також всіх фізичних осіб, які тимчасово або постійно перебувають у місті Санкт-Петербург, без винятку), що, безумовно, поступається спеціалізованій моделі місцевого омбудсмана, перевага якої полягає в цілеспрямованій діяльності Уповноваженого, а, отже, професійній та якісній його роботі.

9. Обґрунтовано, що місцевий омбудсман в Україні повинен являти собою представницьку, «агресивну» (широкої наглядової компетенції), одноосібну модель місцевого омбудсмана загальної компетенції.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Нєдов І.М. Місце інституту місцевого омбудсмана серед інших інститутів омбудсмана / І.М. Нєдов // Вісник Запорізького національного університету: Збірник наукових праць. Юридичні науки. 2010. № 2. С. 49-54.

2. Нєдов І.М. Принципи діяльності місцевого омбудсмана / І.М. Нєдов // Кримський юридичний вісник. 2011. Вип. 1 (11). С. 147-155.

3. Нєдов І.М. Функції місцевого омбудсмана як головна характеристика його сутності / І.М. Нєдов // Проблеми правознавства та правоохоронна діяльність. 2011. № 1. С. 50-55.

4. Нєдов І.М. Поняття інституту місцевого омбудсмана / І.М. Нєдов // Університетські наукові записки. 2011. № 1 (37). С. 71-75.

5. Недов И.Н. Роль специализированного Уполномоченного местного совета по экологическим правам территориальной общины в правозащитной сфере / И.Н. Недов // Сучасні проблеми аграрного і природоресурсного права: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, (м. Київ, 30-31 жовтня 2009 р.). К.: ІРІДІУМ, 2009. С. 269-271.

6. Недов И. Уполномоченный местного совета как защитник прав территориальной общины / И. Недов // Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави: матеріали міжнародної щорічної наукової конференції молодих вчених, аспірантів і студентів, присвяченої пам'яті видатних вчених-юристів П.О. Недбайла, О.В. Сурілова, В.В. Копєйчикова. Львів-Одеса: Фенікс, 2010. С. 145-147.

7. Недов И. Гарантии деятельности местного омбудсмана / И. Недов // Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави: матеріали міжнародної щорічної наукової конференції молодих вчених, аспірантів і студентів, присвяченої пам'яті видатних вчених-юристів П.О. Недбайла, О.В. Сурілова, В.В. Копєйчикова. Одеса: Фенікс, 2010. С. 105-108.

АНОТАЦІЯ

Нєдов І.М. Місцевий омбудсман як суб'єкт адміністративного права. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2011.

Дисертація присвячена дослідженню місцевого омбудсмана як суб'єкта адміністративного права через визначення ознак місцевого омбудсмана, адміністративних функцій та принципів діяльності місцевого омбудсмана, прав, обов'язків та адміністративно-правових гарантій діяльності місцевого омбудсмана.

У дисертації автором формулюється визначення поняття місцевого омбудсмана. Проаналізовано розвиток світового процесу утвердження інституту омбудсмана взагалі та інституту місцевого омбудсмана зокрема. Визначена значущість класифікації моделей інституту омбудсмана та запропонована класифікація моделей інституту місцевого омбудсмана.

Досліджено зарубіжний досвід діяльності місцевого омбудсмана та сформульовані пропозиції щодо впровадження інституту місцевого омбудсмана в Україні.

Ключові слова: класифікація, місцевий омбудсман, моделі інституту омбудсмана, ознаки омбудсмана, принципи діяльності омбудсмана, функції.

АННОТАЦИЯ

Недов И.Н. Местный омбудсман как субъект административного права. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Запорожский национальный университет, Запорожье, 2011.

Диссертация посвящена разработке вопросов, связанных с местным омбудсманом как субъектом административного права, которые касаются определения теоретико-правовой основы местного омбудсмана, установления административно-правового статуса местного омбудсмана и изучения зарубежного опыта деятельности местного омбудсмана.

В диссертации проведено исследование главных признаков местного омбудсмана, на основании которых автором формулируется определение понятия местного омбудсмана: «… это назначенный местным органом государственной власти или органом местного самоуправления контрольно-надзорный, правозащитный, независимый, политически нейтральный, единоличный или коллегиальный орган государственной власти или орган местного самоуправления (должностное лицо), уполномоченный конституцией или законом по собственной инициативе или обращением человека и гражданина контролировать деятельность местных органов исполнительной власти и органов местного самоуправления, их должностных лиц с точки зрения соблюдения ими прав и свобод человека и гражданина, который действует неформально по собственному усмотрению и в результате такой деятельности рекомендует в форме представления правонарушителям осуществить такие действия, которые направлены на надлежащее обеспечение нарушенных прав и свобод, а в случае выявления несоблюдения предоставленных рекомендаций, придает этому факту публичный характер или ставит вопрос перед компетентными органами о привлечении правонарушителей к юридической ответственности».

Проанализировано развитие мирового процесса учреждения института омбудсмана вообще и института местного омбудсмана в частности. Определена значимость классификации моделей института омбудсмана и предложена классификация моделей института местного омбудсмана: в зависимости от места института местного омбудсмена в государственно-правовой системе (исполнительные местные омбудсманы, независимые местные омбудсманы, представительные местные омбудсмены); в зависимости от компетенции и объема надзорных функций местного омбудсмена («реактивные» местные омбудсманы, «агрессивные» местные омбудсманы); в зависимости от количественного состава института местного омбудсмана (коллегиальные местные омбудсманы, единоличные местные омбудсманы); в зависимости от сферы компетенции местного омбудсмана (местные омбудсманы общей компетенции, специализированные местные омбудсманы).

Установлено, что основными элементами административно-правового статуса местного омбудсмана являются его права и обязанности, административно-правовые гарантии деятельности местного омбудсмана, административные функции и принципы деятельности местного омбудсмана.

Исследован зарубежный опыт деятельности местного омбудсмана и сформулированы предложения по внедрению института местного омбудсмана в Украине, модель которого должна соответствовать представительской, «агрессивной» (широкой надзорной компетенции), единоличной модели местного омбудсмана общей компетенции.

Ключевые слова: классификация, местный омбудсман, модели института омбудсмана, признаки омбудсмана, принципы деятельности омбудсмана, функции.

SUMMARY

Nedov I.M. Local ombudsman as the subject of administrative law. - Manuscript.

Dissertation on the obtaining of scientific degree of Candidate of Laws by specialty 12.00.07 - administrative law and process; financial law; informational law. -Zaporizhzhia National University, Ukraine, Zaporizhzhia, 2011.

The thesis is devoted to the study of the local ombudsman as the subject of administrative law by defining characteristics of the local ombudsman, administrative functions and policies of the local ombudsman, rights, duties and administrative and legal guarantees of the local ombudsman.

The thesis studied the main features of the local ombudsman, on the basis of which the author formulated a definition of the local ombudsman.

Analyzed the development of the global process of establishing an ombudsman institution in general and the local ombudsman - in particular. Determine the significance of the classification models of an ombudsman and a classification of models ombudsman, as well as the classification of models of the local institution of ombudsman.

Defined administrative functions and operational principles of the local ombudsman. The analysis of the rights, obligations and legal and administrative safeguards of the local ombudsman. Studied foreign experience of the local ombudsman and makes proposals for the introduction of a local institution of ombudsman in Ukraine.

Key words: classification, local ombudsman, ombudsman institution models, characteristics of ombudsman, principles of the ombudsman, functions.

Размещено на Allbest.ru

...