Відвід (самовідвід) в адміністративно-юрисдикційному процесі: питання теорії та практики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Запорізький національний університет

УДК 347.922:342.92 (477)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Відвід (самовідвід) в адміністративно-юрисдикційному процесі: питання теорії та практики

12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Нікітенко Наталія Пантиліївна

Запоріжжя - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Запорізькому національному університеті Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України Коломоєць Тетяна Олександрівна, Запорізький національний університет, декан юридичного факультету;

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Кузьменко Оксана Володимирівна, Національна академія внутрішніх справ, начальник кафедри адміністративного права та адміністративного процесу;

кандидат юридичних наук, доцент Ващенко Сергій Володимирович, Запорізький юридичний інститут Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, начальник кафедри адміністративного права та адміністративного процесу.

Захист відбудеться «09» червня 2011 року о «1000» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.07 Запорізького національного університету за адресою: 69600, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 74, корп. 5, кім. 202-б. правовий законодавство юрисдикційний

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Запорізького національного університету (м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66-а, корп. 2, кім. 101).

Автореферат розісланий «07» травня 2011 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради П.С. Лютіков

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Перегляд постулатів вітчизняної адміністративно-процесуальної доктрини як підґрунтя для розроблення нових кодифікованих нормативно-правових актів спричиняє поглиблення уваги до дослідження всіх інститутів процесуального змісту. Адміністративно-юрисдикційний процес завжди був і залишається невід'ємною складовою адміністративного процесу в цілому. Певна модифікація змісту останнього, обумовлена реанімуванням адміністративної юстиції в Україні, набуттям чинності Кодексом адміністративного судочинства України, а, відповідно, ускладнення адміністративного процесу так званим «судочинським» елементом із притаманною йому специфікою актуалізує перегляд потенціалу адміністративно-процесуальних інститутів юрисдикційної належності, серед яких можна виділити відвід (самовідвід) учасників. У вітчизняній адміністративно-правовій літературі відводу в адміністративно-юрисдикційному процесі увага взагалі не приділялася, що є цілком логічним, оскільки в адміністративно-деліктному процесі як складовій адміністративно-юрисдикційного процесу це питання нормативно не врегульоване, на практиці особливого поширення воно також не отримало, що, у свою чергу, й істотно знизило, у подальшому й взагалі усунуло будь-яке підґрунтя для поглибленого його наукового аналізу. В адміністративному оскарженні та в дисциплінарному провадженні також як складових адміністративно-юрисдикційного процесу питання відводу окремо нормативно не врегульовані й особливого змістовного значення не набули, що, певним чином, також вплинуло на результати доктринальних досліджень. Як наслідок - прогалина у вітчизняній правовій науці та в законодавстві з питань відводу в адміністративно-юрисдикційному процесі. Щоправда, включення до змісту адміністративного, в тому числі й юрисдикційного, процесу так званого судочинського процесу, нормативне визначення засад відводу в адміністративному судочинстві й поява певних, хоча й некомплексних, доктринальних досліджень, присвячених відводу, а також активізація роботи щодо розроблення новітніх нормативних засад адміністративно-деліктного процесу, дисциплінарного провадження та провадження зі звернення громадян істотно актуалізують потребу поглибленого аналізу відводу в адміністративно-юрисдикційному процесі в цілому.

Необхідність законодавчого закріплення або вдосконалення законодавчого регулювання відводу (самовідводу) в усіх без винятку складових адміністративно-юрисдикційного процесу підтримують не лише вчені-юристи, але й практикуючі юристи. Так, за результатами соціологічного опитування 83 суддів 7 районних судів м. Запоріжжя та Запорізького окружного адміністративного суду 83 % опитаних вважають сучасні положення Кодексу адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 р. (з наступними змінами та доповненнями) відносно відводу (самовідводу) учасників провадженнями такими, що потребують подальшого вдосконалення, 97 % - підтримують тезу щодо необхідності законодавчого закріплення інституту відводу (самовідводу) в адміністративно-деліктному провадженні.

Безпосередньо проблематиці інституту відводу та самовідводу в рамках адміністративно-юрисдикційного процесу увага вчених-юристів, на жаль, не приділялася. В основному, їх зусилля концентруються на дослідженні загальних положень адміністративного процесу, його юрисдикційної складової, окремих особливостях та сутності адміністративно-деліктного процесу, дисциплінарного провадження, адміністративного оскарження та адміністративного судочинства, в розрізі вивчення яких і розкриваються досить фрагментарно окремі засади відводу (самовідводу). Незважаючи на це, фундаментальною та основоположною базою дослідження відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі є праці із загальної проблематики адміністративного процесу та його складових відомих вітчизняних та зарубіжних вчених-адміністративістів: В.Б. Авер'янова, Н.В. Александрової, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки, О.А. Банчука, Д.М. Бахраха, В.М. Бевзенка, Ю.П. Битяка, І.Л. Бородіна, А.С. Васильєва, С.В. Ващенка, І.П. Голосніченка, В.М. Горшенєва, Є.В. Додіна, С.В. Ківалова, Л.В. Коваля, Ю.М. Козлова, І.Б. Коліушка, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, О.В. Кузьменко, Р.О. Куйбіди, Д.М. Лук'янця, О.І. Миколенка, Р.С. Мельника, В.Г. Перепелюка, Г.І. Петрова, В.Г. Поліщука, Л.Л. Попова, Н.Г. Саліщевої, В.Д. Сорокіна, Ю.М. Старілова, М.Ф. Стахурського, В.С. Стефанюка, В.П. Тимощука, М.М. Тищенка, А.А. Тюріної, А.П. Шергіна та інших.

Фундаментальною базою для дослідження питань, що розглядаються, можуть слугувати наукові праці вітчизняних вчених-юристів, присвячені дослідженню окремих особливостей відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі, кримінальному, цивільному та господарських процесах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в рамках планів наукових досліджень Запорізького національного університету на 2005-2010 рр. та комплексного наукового проекту «Основні напрямки реформування законодавства України в контексті європейської інтеграції» (номер державної реєстрації 0104U004048). Крім того, тема дисертації пов'язана з підготовкою змін до адміністративно-процесуального законодавства та має безпосереднє відношення до Концепції адміністративної реформи в Україні, впровадженої Указом Президента України від 22.07.98 р. № 810. Тема дисертації затверджена науково-технічною радою Запорізького національного університету 15 квітня 2010 р. (протокол № 7).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи - на підставі аналізу наявних літературних та нормативних джерел визначити правовий потенціал інституту відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі, його особливості в окремих складових адміністративної юрисдикції, а також сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства в досліджуваній сфері і практики його застосування.

Згідно з поставленою метою, основними завданнями дослідження є:

- охарактеризувати адміністративно-юрисдикційний процес як сферу об'єктивізації інституту відводу (самовідводу) його учасників;

- проаналізувати ґенезу наукових досліджень та стан сучасної правової доктрини щодо вивчення відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі;

- визначити поняття й характерні ознаки відводу та самовідводу в адміністративно-юрисдикційному процесі;

- дослідити суб'єктів відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі;

- виявити підстави відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі;

- розглянути порядок відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі та його наслідків;

- узагальнити зарубіжний досвід нормативного визначення засад відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі та основні пріоритети його запозичення у вітчизняному законодавстві з досліджуваних питань;

- сформулювати ключові проблеми та виділити основні напрями розвитку законодавства у сфері відводу та самовідводу в адміністративно-юрисдикційному процесі.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі.

Предмет дослідження - відвід (самовідвід) в адміністративно-юрисдикційному процесі.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання як загальнонаукових (діалектичний, історичний, логічний, системний аналіз тощо), так і спеціальних (документального аналізу, порівняльно-правового тощо). Так, діалектичний метод пізнання процесів, що відбуваються під час відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі, дав змогу розглянути їх у розвитку та взаємозв'язку, виявити усталені напрями й закономірності в цілому. Системно-структурний підхід застосовувався при визначенні структури адміністративно-юрисдикційного процесу, суб'єктів відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі та зв'язків між ними, при виділенні підетапів порядку вирішення питання про відвід (самовідвід) (підрозділи 1.1, 2.1, 2.2, 2.3), логіко-семантичний підхід використовувався для формулювання відповідних дефініцій та понятійного апарату (підрозділи 1.1, 1.3, 2.1, 2.2, 2.3). Важливого значення набув також порівняльно-правовий метод, який дав змогу виявити переваги й недоліки зарубіжного досвіду в цій сфері (підрозділ 3.1), та прогностичний метод - при виявленні перспектив подальшого розвитку інституту відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі (підрозділ 3.2). Методи моделювання, аналізу та синтезу використовувалися при розробленні пропозицій щодо вдосконалення законодавства.

Нормативна основа дослідження - чинне та раніше діюче законодавство України, а також законодавство зарубіжних країн (зокрема, Болгарської Республіки, Естонської Республіки, Італійської Республіки, Королівства Нідерландів, Литовської Республіки, Польської Республіки, Португальської Республіки, Республіки Грузія, Республіки Франція, Федеративної Республіки Німеччина, Чеської Республіки тощо), перспективне законодавство.

Емпірична основа дослідження - статистичні дані, акумульовані Державним комітетом статистики України, Вищим адміністративним судом України, Верховним Судом України тощо. Використано особистий професійний досвід роботи на посаді судді Ленінського районного суду в м. Запоріжжя.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексним монографічним дослідженням, присвяченим засадам відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі. Її сутність полягає в таких результатах:

вперше:

– в результаті аналізу ґенези наукових досліджень та стану сучасної правової доктрини щодо вивчення відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі встановлено, що ґенезу нормативного закріплення засад відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі та, відповідно, його наукових досліджень можна розглядати лише умовно, починаючи з 2000 року й виділити поки що лише перший етап, який продовжується й до цього часу;

– запропоновано авторське визначення поняття «відвід (самовідвід) в адміністративно-юрисдикційному процесі». На переконання дисертанта, це гарантія законності, регламентований адміністративно-процесуальними нормами засіб забезпечення усунення від участі в розгляді та вирішенні адміністративно-юрисдикційної справи осіб («лідируючих учасників», «учасників, що сприяють розгляду справи» тощо), щодо яких є сумніви у їх об'єктивності, неупередженості, шляхом ініціювання оперативного, економного судового та позасудового з'ясування відповідних обставин і в разі наявності заміни іншими особами з відповідним процесуальним оформленням результатів;

– визначено характерні ознаки відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі: регламентований порядок; сукупність процесуальних (процедурних) дій, які здійснюються з певною метою; регламентація адміністративно-процесуальними (процедурними) нормами; юрисдикційна адміністративно-процесуальна сфера об'єктивізації; цілеспрямованість; ініціативність; розширене коло ініціаторів; виявлення сутності у з'ясуванні наявності або відсутності обставин, які слугують підставою для сумніву в об'єктивності або неупередженості лідируючого чи «сприяючого» суб'єкта в провадженні; судовий або позасудовий порядок вирішення питання; оперативність, ініціювання і розгляд питання; різновид гарантій законності; процесуальне оформлення наслідків; економність розгляду питання.

удосконалено:

— поняття адміністративно-юрисдикційного процесу, який є сферою об'єктивізації інституту відводу (самовідводу) як врегульована адміністративно-процесуальними нормами діяльність відповідних юрисдикційних органів (посадових осіб), спрямована на вирішення на принципах змагальності правового спору (конфлікту) та реалізацію норм відповідних матеріальних галузей права під час розгляду і вирішення індивідуально-визначених справ, за результатами яких приймається відповідний акт (рішення, постанова тощо), які є обов'язковими до виконання;

– науковий аналіз зарубіжного досвіду законодавчого регулювання відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі, оскільки було ґрунтовно проаналізовано адміністративно-юрисдикційне законодавство зарубіжних країн;

– положення щодо порядку відводу (самовідводу) в різних складових адміністративно-юрисдикційного процесу завдяки сформульованим пропозиціям щодо його поділу на підетапи при наданні детальної характеристики кожному з виділених підетапів, а також положення щодо наслідків відводу (самовідводу) в юрисдикційній складовій адміністративного процесу;

– визначення конкретних напрямів запозичення зарубіжного досвіду законодавчого регулювання відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі, зокрема пропонується, перш за все, при вдосконаленні нормативного закріплення інституту відводу (самовідводу) в дисциплінарному провадженні орієнтуватися на досвід грецького законодавства, в адміністративному оскарженні - на законодавство Республіки Іспанія, Австрійської Республіки, Республіки Польща, у провадженні з розгляду справ у порядку адміністративного судочинства - на законодавство Австрійської Республіки, Королівства Нідерландів, Республіки Польща, а в адміністративно-деліктному провадженні - на досвід Республіки Білорусь та Республіки Естонія;

набули подальшого розвитку:

- визначення правової дефініції «підстави відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі» як різновиду юридичних фактів, які надають ініціаторам відводу підстави висловлювати сумніви щодо об'єктивності та неупередженості ініціаторів самовідводу та які представляють собою правовідносини або інші соціальні відносини, які не врегульовані нормами права, законодавче закріплення яких здійснюється з метою забезпечення довіри до ініціаторів самовідводу, їх незацікавленості та неупередженості, оскільки їх фактичне існування породжує право ініціаторів відводу подати заяву про відвід та зобов'язує ініціаторів самовідводу його заявити, відповідно ініціювати процедуру відводу (самовідводу);

- положення щодо класифікації суб'єктів відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі, зокрема на підставі узагальнення широкого кола думок вчених-адміністративістів пропонується така класифікація вказаних суб'єктів: 1) ініціатори відводу; 2) ініціатори самовідводу; 3) лідируючі суб'єкти відводу (самовідводу); 4) допоміжні суб'єкти відводу (самовідводу);

- пропозиції щодо удосконалення законодавства, яким врегульовується порядок відводу (самовідводу) в усіх складових адміністративно-юрисдикційного процесу, зокрема запропоновані конкретні зміни з вказаних до Кодексу адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 р. та обґрунтована необхідність законодавчого закріплення інституту відводу (самовідводу) у перспективному законодавстві України, яким буде врегульовано дисциплінарне провадження, адміністративно-деліктне провадження, адміністративне оскарження.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес, і можуть бути використані у:

— у науково-дослідній діяльності - для подальшого розроблення теоретичних і прикладних проблем відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі (акт впровадження АРІУ ЗНТУ від 12 січня 2011 р., акт впровадження державного ВНЗ «НГУ» від 04 січня 2011 р., акт впровадження ЗНУ від 06 грудня 2010 р., акт впровадження ЗЮІ ДДУВС від 08 грудня 2010 р.);

— у правотворчій та правозастосовній діяльності - для удосконалення чинного законодавства, а також для підвищення ефективності практичної діяльності у сфері адміністративно-юрисдикційних проваджень (акт впровадження Ленінського районного суду у м. Запоріжжя від 05 грудня 2010);

— у навчальному процесі - результати дослідження можуть бути використані при викладанні дисципліни «Адміністративне право України», «Адміністративна відповідальність», «Адміністративний процес» (акт впровадження АРІУ ЗНТУ від 12 січня 2011 р., акт впровадження державного ВНЗ «НГУ» від 04 січня 2011 р., акт впровадження ЗНУ від 06 грудня 2010 р., акт впровадження ЗЮІ ДДУВС від 08 грудня 2010 р.).

Апробація результатів дослідження. Матеріали дослідження обговорювалися на кафедрі адміністративного та господарського права Запорізького національного університету. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження були оприлюднені на 4 науково-практичних конференціях: «Молода наука - 2010» (м. Запоріжжя, 2010 р.), «Сучасне міжнародне та вітчизняне право як регулятор суспільних відноси» (м. Одеса, 2010 р.), «Правові проблеми зміцнення української державності» (м. Одеса, 2010 р.), «Проблеми становлення і розвитку правової системи України» (м. Харків, 2010 р.)

Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено у 4 наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визначені як фахові з юридичних дисциплін, а також у 4 тезах доповідей науково-практичних конференцій.

Структура та обсяг дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які об'єднують 8 підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 238 сторінок. Список використаних джерел налічує 180 найменувань і займає 20 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв'язок з науковими планами та програмами, мету і завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, а також наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо їх апробації та опублікування.

Розділ 1. «Загальнотеоретичні та історико-правові положення про відвід (самовідвід) в адміністративно-юрисдикційному процесі» містить три підрозділи.

У підрозділі 1.1. «Адміністративно-юрисдикційний процес як сфера об'єктивізації відводу (самовідводу) його учасників» крізь призму розгляду проблематики адміністративного процесу, з'ясування його сутності, принципів та критеріїв класифікації в адміністративно-правовій літературі дисертантом розкривається зміст, ознаки та визначається поняття адміністративно-юрисдикційного процесу як сфери об'єктивізації інституту відводу (самовідводу) його учасників, наводиться власне бачення щодо структури адміністративної юрисдикції тощо. Зокрема, аналіз адміністративно-правової літератури та чинного законодавства дав змогу автору виділити такі складові адміністративно-юрисдикційного процесу: адміністративно-деліктне провадження, дисциплінарне провадження, адміністративне оскарження, розгляд адміністративних справ у порядку адміністративного судочинства, тобто «адміністративно-судочинський процес».

У підрозділі 1.2. «Історіографія дослідження відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі у вітчизняній адміністративно-правовій доктрині та закріплення його у вітчизняному законодавстві» зазначається, що аналіз різноманітних джерел свідчить про відсутність у вітчизняній адміністративно-правовій доктрині комплексних досліджень, присвячених відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі, проте спостерігається певна активізація наукового пошуку з початку XXI століття, враховуючи певні державотворчі та правотворчі процеси. При цьому має місце певна «полярність» досліджень - від фрагментарності дослідження в рамках більш комплексних питань відводу (самовідводу) в адміністративно-деліктному провадженні, більш-менш поглибленого дослідження феномену відводу (самовідводу) в адміністративному судочинстві й майже повне залишення поза увагою вчених-адміністративістів відводу (самовідводу) в адміністративному оскарженні. Наукові дослідження безпосередньо пов'язані з нормотворчими процесами і, як наслідок, відсутність регламентації засад відводу (самовідводу) в адміністративно-деліктному провадженні, адміністративному оскарженні й наявна регламентація (щоправда, із певними прогалинами) засад цього різновиду в адміністративному судочинстві й у відповідних зовнішніх нормативно-правових формах їх прояву.

Основною тенденцією, яка намітилася в сучасному вітчизняному нормотворчому процесі у відповідній сфері і яку варто зберігати і надалі, з урахуванням її комплексного характеру, слід вважати деталізацію нормативних засад відводу (самовідводу) в адміністративному судочинстві, визначення засад відповідного аналогу щодо адміністративного оскарження в єдиному кодифікованому процедурному акті з деталізацією особливостей у спеціальному законодавстві, а також оновленим підходом нормотворця до розроблення нового кодифікованого адміністративно-деліктного акту із намаганням нормативного закріплення всіх (в т. ч. і тих, які раніше були поза увагою) інститутів процесуального права. Дисертант робить висновок, що саме при збереженні такої тенденції можливе комплексне нормативне врегулювання засад інституту відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі, ефективне застосування відповідного законодавства та усунення існуючих проблемних питань.

У підрозділі 1.3. «Поняття, ознаки та мета відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі, його класифікаційний розподіл та співвідношення із процесуальними аналогами» вперше надається наукове визначення поняття «відвід (самовідвід) в адміністративно-юрисдикційному процесі». Відвід (самовідвід) в адміністративно-юрисдикційному процесі пропонується розглядати і як етап адміністративно-юрисдикційного провадження (складової частини адміністративно-юрисдикційного процесу), і як процедуру, тобто він поєднує в собі ознаки відповідного провадження і процедури (статики й динаміки), саме тому, на думку дисертанта, його можна розглядати у двох значеннях.

Дисертантом здійснюється аналіз ознак відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі, співвідношення відводу (самовідводу) із процесуальними аналогами, визначається мета та робиться класифікаційний розподіл відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі.

Розділ 2. «Характеристика складових елементів інституту відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі» складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Система суб'єктів відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі» дисертант визначає суб'єктів відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі як юридичних та фізичних осіб, які наділені загальною правосуб'єктністю та спеціальною адміністративно-процесуальною правосуб'єктністю, що дозволяє їм брати участь в адміністративно-юрисдикційному процесі, які мають право заявити відвід або зобов'язані розглядати питання про відвід (самовідвід), або наділені обов'язком заявити самовідвід та відносно яких може бути заявлений відвід, або мають право висловити свою думку при вирішенні питання про відвід (самовідвід), які набувають статусу учасників правовідносин, пов'язаних з розглядам питання про відвід (самовідвід), у разі заявлення відводу (самовідводу) суб'єктами адміністративно-юрисдикційного процесу, які мають право заявити відвід або наділені обов'язком заявити самовідвід.

Дисертант здійснює кваліфікаційний розподіл суб'єктів відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі та детальний аналіз нормативного закріплення їх правового статусу в різних провадженнях, що формують адміністративно-юрисдикційний процес.

У підрозділі 2.2. «Підстави відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі» наводиться визначення підстав відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі, виокремлюються їх ознаки, здійснюється їх класифікаційний розподіл за різноманітними критеріями.

Оскільки, на думку дисертанта, нормативне закріплення підстав відводу (самовідводу) у провадженні з розгляду адміністративних справ у порядку адміністративного судочинства є кращим зразком результативності нормотворчості, порівняно з врегулюванням підстав відводу (самовідводу) в інших трьох провадженнях, які є складовими адміністративно-юрисдикційного процесу, дисертант акцентує особливу увагу на їх дослідженні.

У підрозділі 2.3. «Порядок відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі та його наслідки» відвід (самовідвід) розглядається як факультативний етап адміністративно-юрисдикційного провадження, який дисертант поділяє на п'ять підетапів. Аналіз діючого законодавства України, яким регламентується діяльність суб'єктів адміністративно-юрисдикційних проваджень, свідчить, що лише в Кодексі адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року, яким урегульовуються провадження з розгляду адміністративних справ у порядку адміністративного судочинства, законодавчо закріплені всі виокремлені вище підетапи процедури відводу (самовідводу) у відповідному провадженні. Акцентується увага, що в інших адміністративно-юрисдикційних провадженнях порядок відводу (самовідводу) не отримав належного нормативно-правового закріплення.

Розділ 3. «Перспективи розвитку нормативних засад відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі» складається із двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Зарубіжний досвід щодо нормативного визначення засад відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі та можливі шляхи його запозичення для України» підкреслено, що запозичення зарубіжного досвіду нормативного врегулювання в тій чи іншій сфері та імплементація відповідних норм у національне законодавство України є одним із пріоритетних шляхів подальшого вдосконалення нормативного закріплення відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі. Дисертант детально аналізує нормативні засади відводу (самовідводу) у відповідних складових адміністративної юрисдикції в різних зарубіжних державах та визначає конкретні моделі запозичення такого досвіду для України.

У підрозділі 3.2. «Основні перспективи розвитку вітчизняного законодавства щодо засад відводу та самовідводу в адміністративно-юрисдикційному процесі» відзначається, що реформаційні нормотворчі процеси в адміністративно-юрисдикційній сфері обов'язково мають включати перегляд та формулювання оновлених нормативних засад адміністративно-юрисдикційного процесу. Певна увага має бути зосереджена і на визначенні новітніх процесуальних засад відводу (самовідводу) в адміністративній юрисдикції. Проаналізовано відповідні положення проекту Закону України «Про заохочення та дисциплінарну відповідальність державних службовців», проекту Закону України «Про державну службу», розроблений Головдержслужбою України, проекту Кодексу України про адміністративні проступки № 5558, розробленого робочою групою Кабінету Міністрів України на чолі із В.С. Стефанюком, проекту Кодексу України про адміністративні проступки і стягнення, розроблений представниками Центру політико-правових реформ, проекту Адміністративно-процедурного кодексу України № 2789 тощо.

Проведений аналіз проектів перспективних нормативних актів у цій сфері (у тому числі й кодифікованих) дав підстави для виокремлення певних тенденцій щодо формулювання можливих моделей нормативних засад відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі.

Висновки

У дисертації наведене теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання щодо аналізу інституту відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі, внаслідок чого отримані такі найважливіші результати:

1. Адміністративно-юрисдикційний процес - це врегульована адміністративно-процесуальними нормами діяльність відповідних юрисдикційних органів (посадових осіб), спрямована на вирішення на принципах змагальності правового спору (конфлікту) та реалізацію норм відповідних матеріальних галузей права під час розгляду і вирішення індивідуально-визначених справ, за результатами яких приймається відповідний акт (рішення, постанова тощо), які є обов'язковими до виконання.

2. У вітчизняній адміністративно-правовій науці питання відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі комплексно не досліджувалося, спостерігається певна активізація наукового пошуку з початку XXI століття, враховуючи певні державотворчі та правотворчі процеси. У сучасних умовах, із урахуванням реальних вимог часу намітилася певна спеціалізація доктринально-правових досліджень, яку цілком варто використати й щодо дослідження феномену відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі з тим, щоб передбачити в проекті Кодексу України про адміністративні проступки, проекті Адміністративно-процедурного кодексу України й вдосконалити положення ст.ст. 27-32 Кодексу адміністративного судочинства України, забезпечивши, тим самим, ґрунтовним доктринальним фундаментом нормотворчий процес. Наявною є абсолютна відсутність нормативного врегулювання засад відводу (самовідводу) в адміністративно-деліктному процесі, більш-менш детальна нормативна регламентація (при цьому на рівні кодифікованого акту) засад відводу (самовідводу) в адміністративному судочинстві, щоправда, із певними прогалинами і фрагментарне, переважно підзаконне нормативне визначення засад відводу (самовідводу) в адміністративному оскарженні.

3. Відвід (самовідвід) в адміністративно-юрисдикційному процесі - це гарантія законності, регламентований адміністративно-процесуальними нормами засіб забезпечення усунення від участі в розгляді та вирішенні адміністративно-юрисдикційної справи осіб («лідируючих учасників», «учасників, що сприяють розгляду справи» тощо), щодо яких є сумніви в їх об'єктивності, неупередженості, шляхом ініціювання оперативного, економного судового та позасудового з'ясування відповідних обставин і в разі наявності заміни іншими особами з відповідним процесуальним оформленням результатів.

4. Проведений аналіз нормативного закріплення потенційних суб'єктів відводу (самовідводу) в усіх складових адміністративно-юрисдикційного процесу свідчить, що для забезпечення можливості застосування процедури відводу (самовідводу) необхідно, щоб відповідним нормативно-правовим актом були обов'язково передбачені чотири різних групи суб'єктів відводу (самовідводу), а саме: 1) ініціатори відводу - суб'єкти, які мають право заявити відвід; 2) ініціатори самовідводу - суб'єкти, які зобов'язані заявити самовідвід та одночасно відносно яких може бути заявлений відвід; 3) лідируючі суб'єкти відводу (самовідводу) - суб'єкти, уповноважені розглядати питання про заявлений вивід (самовідвід); 4) допоміжні суб'єкти відводу (самовідводу) - суб'єкти, які мають право висловити свою думку при розгляді питання про заявлений відвід (самовідвід) та які не заявляють відвід.

5. Лідируючих суб'єктів відводу (самовідводу), які мають бути уповноважені розглядати питання про заявлений відвід (самовідвід), при їх нормативному закріпленні в адміністративно-юрисдикційному процесі варто розподіляти на дві групи. До першої групи лідируючих суб'єктів відводу (самовідводу) належать суб'єкти, які розглядають питання про відвід, заявлений допоміжному суб'єкту процесу або самовідвід, заявлений допоміжним суб'єктом процесу, окрім секретаря. До другої групи лідируючих суб'єктів відводу (самовідводу) варто віднести осіб, які безпосередньо не належать до складу учасників провадження з розгляду конкретної адміністративної справи, які залучаються до неї лише для вирішення питання про відвід (самовідвід) особи або всьому складу комісії (колегії суддів), уповноваженої розглядати справу (організатора провадження), а також секретаря. Слід зазначити, що лідируючі суб'єкти відводу (самовідводу), що належать до другої групи, повинні мати з організаторами процесу однаковий адміністративно-процесуальний статус.

6. При подальшому вдосконаленні адміністративно-процесуального законодавства необхідно чітко та повно визначити підстави відводу (самовідводу) в адміністративному оскарженні, в дисциплінарному провадженні та в адміністративно-деліктному процесі з обов'язковим їх розподілом на загальні підстави відводу (самовідводу) усіх ініціаторів самовідводу, спеціальні підстави відводу (самовідводу) лідируючих суб'єктів провадження та спеціальні підстави відводу (самовідводу) допоміжних суб'єктів провадження, що значно підвищить рівень використання потенціалу інституту відводу (самовідводу).

7. Процедура відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі складається з п'яти підетапів: 1) подання заяви про відвід (самовідвід); 2) аналізу ситуації; 3) прийняття рішення; 4) оскарження рішення; 5) виконання прийнятого рішення. Усі підетапи процедури відводу (самовідводу) потребують детального законодавчого закріплення в усіх провадженнях, що формують адміністративно-юрисдикційний процес за аналогією із їх закріпленням у провадженні з розгляду адміністративних справ у порядку адміністративного судочинства.

8. Наслідки відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі - це процесуальні дії учасників провадження, які вони зобов'язані вчинити відповідно до вимог адміністративно-юрисдикційного законодавства у зв'язку з ухваленням рішення про відвід (самовідвід) ініціатора самовідводу в рамках відповідного провадження. Доцільно на законодавчому рівні передбачити наступне: 1) у разі задоволення відводу (самовідводу) лідируючого суб'єкта провадження розгляд справи відкладається та за допомогою автоматизованої системи документообігу призначається інший лідируючий суб'єкт провадження; 2) у разі задоволення відводу (самовідводу) інших учасників провадження лідируючий суб'єкт провадження відкладає розгляд справи чи оголошує перерву для заміни цих осіб.

9. У цілому, з урахуванням окреслених недоліків, позитивний досвід держав СНД (особливу увагу варто приділити нормативному матеріалу у цій сфері Республіки Білорусь), у сфері правової регламентації засад відводу та самовідводу в адміністративно-деліктному процесі, варто запозичити і Україні, що, безумовно, значно підвищить рівень реалізації та дотримання принципів верховенства права та об'єктивності під час розгляду справи про адміністративний проступок. Адміністративно-деліктне законодавство не всіх європейських держав містить інститут відводу (наприклад, законодавство Федеративної Республіки Німеччини, Португальської Республіки, Італійської Республіки, Чеської Республіки, Болгарської Республіки та інших). При цьому, у державах так званої «молодої демократії», відносини, пов'язані із відводом та самовідводом, є предметом ґрунтовного правового регулювання (навіть незважаючи на те, що існують певні проблеми його нормативної фіксації), що свідчить в цілому про загальну спрямованість цих країн на забезпечення принципів законності та об'єктивності під час розгляду справ про адміністративні проступки.

10. В адміністративному судочинстві держав колишнього Радянського Союзу характерною є наявність однакових норм щодо підстав відводу, порядку та наслідків усунення учасників процесу від розгляду справи, однак існує і ряд специфічних рис, зумовлених національними особливостями правозастосування тієї чи іншої держави. При цьому, основним недоліком засад відводу в адміністративному судочинстві у вказаних державах є те, що заява про відвід судді або колегії суддів, розглядається, як правило, самим суддею (колегією), що суперечить принципам об'єктивності та неупередженості при розгляді справи. У ряді європейських державах (Республіка Франція, Федеративна Республіка Німеччина та інші) засади відводу в адміністративному судочинстві закріплюються лише фрагментарно, переважно із зазначенням відповідної відсилочної норми. Нормотворці інших держав (Австрійська Республіка, Королівство Нідерландів, Республіка Польща та інші) повно та системно врегульовують відповідну сферу суспільних відносин.

11. Детальний аналіз законодавства країн Європейського Союзу та інших держав про публічну (державну) службу (Республіки Франція, Федеративної Республіки Німеччина, Чеської Республіки, Польської Республіки, Литовської Республіки, Естонської Республіки, Болгарської Республіки, Грузії) дає підстави визнати, що процедура відводу (самовідводу) не є характерною складовою дисциплінарного провадження як такого на рівні закону. Разом з тим, інститут відводу детально регламентовано грецьким законодавством у цій сфері, і вказаний досвід потребує детального вивчення та запозичення. У більшості європейських держав (Республіка Іспанія, Федеративна Республіка Німеччина, Австрійська Республіка, Республіка Польща, Республіка Естонія та інші) можливість усунення учасників адміністративного оскарження від розгляду справи все ж таки закріплена на законодавчому рівні. Проте справедливим буде зазначити, що відсутні засади відводу (самовідводу) в процедурному законодавстві Королівства Нідерландів.

12. У цілому, незважаючи на певні недоліки, позитивно слід оцінити нормопроектну роботу розробників проекту Адміністративно-процедурного кодексу України, в першу чергу, в контексті уніфікації норм, які визначають засади адміністративного оскарження як для фізичних, так і для юридичних осіб, а також щодо засад відводу посадових осіб адміністративного органу та осіб, які сприяють провадженню. Крім того, заслуговують на підтримку і відповідні норми проекту Закону України «Про державну службу», розробленого Головдержслужбою України, які унормовують порядок накладання дисциплінарних стягнень на державних службовців, хоча вимагає своєї фіксації інститут відводу членів дисциплінарної комісії, яка розглядає дисциплінарну справу державного службовця, направлену на її розгляд відповідною посадовою особою. Однак, не можна визнати вдалими результати відповідної законопроектної роботи щодо інституту відводу в адміністративно-деліктному процесі, оскільки лише проект № 5558 і той із застосуванням застарілих підходів, фіксує відповідні засади відводу, а інші - взагалі не врегульовують вказані питання. Останнє зумовлює необхідність посилення та концентрації відповідних зусиль саме в цій сфері суспільних відносин з метою надійного забезпечення прав і свобод людини.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Нікітенко Н.П. Відвід (самовідвід) в адміністративно-юрисдикційному процесі: обґрунтування доцільного легалізації використання потенціалу / Н.П. Нікітенко // Вісник Запорізького національного університету (Юридичні науки). - 2010. - №1. - С. 87-90.

2. Нікітенко Н.П. Суб'єкти відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі / Н.П. Нікітенко // Вісник Запорізького національного університету (Юридичні науки). - 2010. - №2. - С. 112-117.

3. Нікітенко Н.П. Підстави відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі / Н.П. Нікітенко // Вісник Запорізького національного університету (Юридичні науки). - 2010. - №3. - С. 89-95.

4. Нікітенко Н.П. Зарубіжний досвід правового регулювання інституту відводу та самовідводу в адміністративно-деліктному процесі та орієнтири його запозичення для України (на прикладі країн СНД) / Н.П. Нікітенко // Вісник Запорізького національного університету (Юридичні науки). - 2010. - №4. - С. 147-151.

5. Нікітенко Н.П. Інститут відводу в окремих провадженнях адміністративно-юрисдикційного процесу / Н.П. Нікітенко // Збірник матеріалів університетської науково-практичної конференції студентів та молодих вчених «Молода наука - 2010» (Запоріжжя, 7-9 квітня 2010 р.). - Запоріжжя : ЗНУ, 2010 - С. 153-155.

6. Нікітенко Н.П. Внутрішні та зовнішні зв'язки системи суб'єктів відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі / Н.П. Нікітенко // Сучасне міжнародне та вітчизняне право як регулятор суспільних відносин: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Одеса, 7-8 жовтня 2010 р.) : у 3-х частинах. - Одеса : ГО «Причорноморська фундація права», 2010. - ч. 3. - С. 59-61.

7. Нікітенко Н.П. Загальні безумовні підстави відводу (самовідводу) у провадженні по розгляду справ у порядку адміністративного судочинства / Н.П. Нікітенко // Правові проблеми зміцнення української державності : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Одеса, 19-20 листопада 2010 р.) : у 2-х частинах. - Одеса : ГО «Причорноморська фундація права», 2010. - ч. 2. - С. 72-74.

8. Нікітенко Н.П. Класифікаційний розподіл суб'єктів відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі / Н.П. Нікітенко // Проблеми становлення і розвитку правової системи України : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (м. Харків, 27-28 листопада 2010 року) : у 2-х томах - Харків : - ГО «Асоціація аспірантів-юристів», 2010. - Т. 1. - С. 107.

Анотації

Нікітенко Н.П. Відвід (самовідвід) в адміністративно-юрисдикційному процесі: питання теорії та практики. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2011.

Дисертацію присвячено аналізу відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі. Охарактеризовано адміністративно-юрисдикційний процес як сферу об'єктивізації інституту відводу (самовідводу) визначено поняття та характерні ознаки відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі та співвідношення відводу (самовідводу) із процесуальними аналогами, визначено мету та здійснено класифікаційний розподіл відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі. Проаналізовано особливості нормативного закріплення суб'єктів, підстав, процедури та наслідків відводу (самовідводу) в усіх провадженнях, що формують адміністративно-юрисдикційний процес. Здійснено узагальнення зарубіжного досвіду нормативного закріплення відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі та виокремлені основні пріоритети його запозичення для України, виділено основні напрями розвитку законодавства у сфері відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі, а також розроблено пропозиції щодо вдосконалення законодавства в зазначеній сфері. Ключові слова: адміністративно-юрисдикційний процес, відвід, наслідки, підстави, провадження, процедура, самовідвід, суб'єкти.

Никитенко Н.П. Отвод (самоотвод) в административно-юрисдикционном процессе: вопросы теории и практики. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Запорожский национальный университет, Запорожье, 2011.

Диссертация посвящена анализу отвода (самоотвода) в административно-юрисдикционном процессе, его особенностям в составляющих элементах отмеченного процесса, а также формулировке предложений относительно совершенствования действующего законодательства в исследуемой сфере, теории и практики его применения.

Объект исследования - общественные отношения в сфере отвода (самоотвода) в административно-юрисдикционном процессе. Предмет исследования - отвод (самоотвод) в административно-юрисдикционном процессе. Работа является одним из первых в отечественной административно-правовой науке комплексным монографическим исследованием отвода (самоотвода) в административно-юрисдикционном процессе. В диссертации анализируется административно-юрисдикционный процесс как сфера объективизации института отвода (самоотвода), кроме того, определены понятие и характерные признаки отвода (самоотвода) в административно-юрисдикционном процессе и соотношения отвода (самоотвода) с процессуальными аналогами, определены цели и осуществлено классификационное распределение отвода (самоотвода) в административно-юрисдикционном процессе. Значительное место занимает характеристика субъектов, оснований, процедуры, последствий отвода (самоотвода) в таких составляющих административно-юрисдикционного процесса: административно-деликтный процесс, дисциплинарное производство, административное обжалование, рассмотрение административных дел в порядке административного судопроизводства.

Осуществлено обобщение зарубежного опыта нормативной регламентации отвода (самоотвода) в административно-юрисдикционном процессе и определены основные приоритеты его заимствования для Украины. Выделены основные направления развития законодательства в сфере отвода (самоотвода) в административно-юрисдикционном процессе, а также разработаны предложения по усовершенствованию действующего законодательства в указанной сфере.

Ключевые слова: административно-юрисдикционный процесс, отвод, последствия, основания, производство, процедура, самоотвод, субъекты.

Nikitenko N.P. Recusal (self-recusal) in the administrative jurisdictional proceedings: problems of theory and practice. - Manuscript.

Dissertation on the obtaining of scientific degree of Candidate of Laws by specialty 12.00.07 - administrative law and process; financial law; informational law. -Zaporizhzhya National University, Ukraine, Zaporizhzhya, 2011.

The dissertation is devoted to the analysis of recusal (self-recusal) in the administrative jurisdictional proceedings. The administrative-jurisdictional proceedings as a sphere of objectification of recusal (self-recusal) are characterized; the concept and the specific properties of recusal (self-recusal) in the administrative-jurisdictional proceedings and correlation with its procedural analogues are defined, the aim of recusal (self-recusal) is determined and its classification in the administrative-jurisdictional proceedings is made.

Features of regulatory consolidation of parties, grounds, procedure and consequences of recusal (self-recusal) in all kinds of administrative jurisdictional proceedings are analyzed.

Generalization of foreign experience in regulatory consolidation of recusal (self-recusal) in administrative jurisdictional proceedings is made and the main priorities of its adoption for Ukraine are defined; main directions of legislation development in the field of administrative jurisdictional proceedings are determined and proposals for improving legislation in this field are made.

Key words: administrative jurisdictional proceedings, recusal, consequences, grounds, proceedings, procedure, self-recusal, subjects.

Размещено на Allbest.ru