Юридичний механізм взаємодії органів державної влади в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛУГАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ імені Е.О. ДІДОРЕНКА

УДК 342.5(477)

Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ЮРИДИЧНИЙ МЕХАНІЗМ ВЗАЄМОДІЇ

ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ

Матвєєв

Сергій Васильович

Луганськ

2011

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка.

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, професор

Погрібний Ігор Митрофанович,

Навчально-науковий інститут права та масових комунікацій Харківського національного університету внутрішніх справ,

професор кафедри теорії і історії права.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент Академії правових наук України

Козюбра Микола Іванович,

Національний університет "Києво-Могилянська академія",

завідувач кафедри державно-правових наук;

кандидат юридичних наук, доцент

Пашутін Вадим Володимирович,

Донецький юридичний інститут Луганського державного університету

внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка,

перший заступник начальника інституту з навчальної, методичної та наукової роботи.

Захист відбудеться "24" вересня 2011 року о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.733.01 Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка за адресою: 91493, м. Луганськ, с. Ювілейне, вул. Генерала Дідоренка, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка за адресою: 91493, м. Луганськ, с. Ювілейне, вул. Генерала Дідоренка, 4.

Автореферат розіслано "23" серпня 2011 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

Т.В. Татолі

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Проблемам сьогодення, що пов'язані з формуванням та подальшим функціонуванням державної влади в сучасній Україні, реформуванню державного механізму та вдосконаленню механізму взаємодії органів державної влади в Україні приділяється все більше уваги. Це цілком закономірно, тому що функціонування державної влади, її гілок, органів у режимі взаєморозуміння і консенсусу - це ідеальна конструкція, до якої прагне політична практика усього світу.

Саме влада, насамперед державна, що є об'єктом цього дослідження, має спроможність консолідувати суспільні і державні інститути в єдине політичне "тіло", а також несе в собі можливість переборювати девіантні прояви, регулювати міжетнічні і міжконфесійні відносини, створювати передумови для вирішення суттєвих протиріч як у суспільстві, так і в сфері відносин - суспільство і природа, особистість і суспільство.

При написанні дисертації значну увагу було приділено вивченню теоретичної бази дослідження. У цьому аспекті слід відзначити вагомий внесок, який є теоретичним підгрунтям питання про державну владу, який зробили видатні вітчизняні вчені: В. Авер'янов, Ф. Бурчак, М. Козюбра, В. Копейчиков, Л. Кривенко, А. Мацюк, Н. Нижник, М. Орзіх, В. Погорілко, Н. Прозорова, П. Рабінович, О. Скакун, В. Скрипнюк, В. Тацій, І. Тимченко, Ю. Тодика, М. Цвік, В. Шаповал, Ю. Шемшученко, Л. Юзьков та ін.

Проте питанню щодо взаємодії органів державної влади між собою та юридичного оформлення цієї взаємодії у вітчизняній науці значної уваги фактично не приділено. Разом з тим, політична криза, яка опанувала українську політичну еліту, потребує негайного подолання, що, в свою чергу, потребує нових, актуальних на цей час досліджень юридичного механізму взаємодії органів державної влади.

Таким чином, подальша розбудова Української держави вимагає ґрунтовної теоретичної розробки шляхів вирішення проблеми державної влади в сучасній Україні. Це неможливо зробити без урахування положень загальносвітового досвіду, а також ретельного вивчення власної духовної та наукової спадщини. За умов використання цих джерел можливе плідне поглиблене дослідження теорії державної влади.

Необхідність розроблення шляхів подолання проблем державної влади та механізму її фактичного здійснення з метою впровадження принципу взаємодії різних гілок влади, а не їх протистояння, особливого значення набуває на сучасному етапі державотворення при досить активному конституційному реформуванні, коли реалізація норм прямої дії, які стосуються закріплення, організації та функціонування державної влади, стає вирішальним фактором удосконалення діяльності всього державного апарату. Тому актуальним є розв'язання проблем категорій державної влади, механізму держави, механізму функціонування державної влади та юридичного механізму взаємодії органів державної влади, що дозволить більш чітко проаналізувати конституційні та законодавчі засади організації і здійснення державної влади в Україні у відповідності їх до міжнародних стандартів шляхом застосування порівняльного методу конституційно-правового дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планами науково-дослідницьких робіт, які здійснюються кафедрами теорії і історії держави та права Харківського національного університету внутрішніх справ та Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка, пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 рр., затверджених наказом МВС України від 29.07.2010 № 347.

Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження полягає у проведенні теоретико-правового аналізу державної влади, механізму державної влади та юридичного механізму взаємодії органів державної влади в Україні, розкритті особливостей складових елементів структури механізму державної влади та юридичного механізму взаємодії органів державної влади в Україні, узагальненні вже існуючих положень з цієї теми.

Досягненню вказаної мети сприяло вирішення наступних завдань:

- аналіз історіографічних досліджень проблеми державної влади та механізму її реалізації;

- розкриття публічних та політичних аспектів державної влади та їх відображення в механізмі держави;

- порівняння понять „апарат держави", „механізм держави", „механізм державної влади" та „юридичний механізм взаємодії органів державної влади в Україні";

- визначення поняття, ознак, структури та сутності юридичного механізму взаємодії органів державної влади в Україні;

- характеристика процесу функціонування державного механізму України в умовах глобалізації;

- визначення напрямків вдосконалення принципу поділу влад у механізмі взаємодії органів державної влади в Україні;

- визначення основних напрямків подальшого реформування механізму взаємодії органів державної влади в Україні.

Об'єктом дослідження є державна влада та механізм її реалізації, основні закономірності суспільних відносин, пов'язані з юридичним оформленням, організацією та здійсненням державної влади.

Предметом дослідження є юридичний механізм взаємодії органів державної влади в Україні.

Методологічною основою дисертаційного дослідження є загальнофілософські категорії (сутність і явище, форма і зміст, структура та елемент, причина і наслідок), а також система загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальних методів, які було використано.

Вибір методології дослідження зумовлено специфікою теми, аналіз якої потребує комплексного вивчення праць істориків, філософів, політологів. Обрана методологія містить у собі як загальнонаукові принципи історизму та об'єктивності розгляду, так і конкретно-наукові методи пізнання: формально-юридичний, формально-логічний, юридично-догматичний, критичний тощо. Основні методи, використані дисертантом:

- діалектичний, який передбачає розгляд явищ у їх взаємозв'язку та єдності, розвитку та взаємному впливі. Він дозволив дослідити юридичну природу та визначальну роль державної влади;

- історичний - з метою аналізу та обґрунтування теоретичного аспекту становлення та розвитку державної влади в Україні;

- порівняльно-правовий - для зіставлення юридичних понять, явищ та процесів в Україні та зарубіжних державах з метою пошуку схожості та різниці між ними для внесення пропозицій щодо покращення діяльності державного механізму України в умовах світової глобалізації у сфері державного управління;

- системно-структурний, спрямований на вивчення організаційно-структурного та організаційно-функціонального вимірів структури механізму державної влади України та аналіз його окремих елементів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним з перших комплексних досліджень юридичного механізму взаємодії органів державної влади в Україні. Крім цього, новизна обумовлюється сучасною постановкою проблеми, використанням нових ідей та тенденцій при її вирішенні, що підтверджується отриманими результатами:

уперше:

- проведено історіографічне дослідження проблеми державної влади та механізму її реалізації з оглядом на вчення про "осьові епохи" та вказано на так звану "філіацією ідей" у сучасному державознавстві;

- виділено та проаналізовано структуру юридичного механізму взаємодії органів державної влади в Україні;

- розглянуто структуру механізму державної влади з оглядом на структурно-функціональний вимір;

- висвітлено проблеми функціонування державного механізму України в умовах глобалізації та вироблено рекомендації щодо вдосконалення цього процесу;

удосконалено:

- змістовно поглиблено характеристику юридичного механізму взаємодії органів державної влади в Україні як невід'ємного елементу механізму держаної влади;

- узагальнено принципи взаємодії органів державної влади в Україні: запропоновано розрізняти принципи-імперативи, які мають категоричний, незаперечний характер, та принципи-рекомендації, що висувають більш м'які вимоги до процесу взаємодії вищих органів державної влади між собою;

- запропоновано конкретні шляхи вдосконалення ефективності юридичного механізму взаємодії органів державної влади, а саме: напрямки конституційного реформування, створення юридичного механізму підвищення політичної відповідальності вищих органів державної влади, що повинно підняти рівень співпраці та взаємодії президента, парламенту та уряду; посилення судової гілки влади та забезпечення її незалежності; вдосконалення виборчої системи України;

набули подальшого розвитку:

- загальнотеоретична концепція відображення публічних та політичних аспектів державної влади в механізмі держави;

- наукові дослідження проблем легітимності та легальності державної влади.

Практичне значення отриманих результатів полягає в реальній можливості їх застосування в процесі управління сучасною державою. Одержані автором результати дисертаційного дослідження можуть використовуватись: у правотворчій сфері - як теоретичний матеріал для вдосконалення правових норм, що регулюють діяльність та взаємодію органів державної влади в Україні; у науково-дослідній сфері - для подальшої розробки перспективних досліджень юридичного механізму взаємодії органів державної влади в Україні; у навчально-методичному процесі - при створенні підручників, навчальних посібників, курсів лекцій, методичних рекомендацій, а також при викладанні навчальних курсів з теорії держави і права, історії політичних та правових учень, конституційного права України тощо. Результати цього дослідження повинні сприяти подальшому розвитку теорії держави і права, історії політичних і правових учень.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та їх аргументація, рекомендації практичного характеру було обговорено на науково-практичній конференції "Конституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності" (24-25 вересня 1999 р., м. Дніпропетровськ), міжнародній науковій конференції пам'яті П.І. Новгородцева "Ідея правової держави: історія і сучасність" (23-24 листопада 2000 р., м. Луганськ), ІII Міжнародній науково-практичній конференції "Фундаментальные и прикладные исследования в системе образования" (1 березня 2005 р., м. Тамбов, Росія), міжнародній науковій конференції "Государство и общество: философия, экономика, культура" (14-15 квітня 2005 р., м. Москва, Росія), VII звітній науково-практичній конференції науково-педагогічних працівників, курсантів і студентів (20 травня 2005 р., м. Сімферополь), II міжнародній науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу "Правовые проблемы становления и развития гражданского общества в России" (26-27 травня 2005 р., м. Новосибірськ, Росія), IV Міжнародній научково-практичній конференції "Проблемы регионального управления, экономики, права и инновационных процессов в образовании" (8-10 вересня 2005 р., м. Таганрог, Росія), Міжнародній науково-практичній конференції "Юридическая наука: проблемы и перспективы развития (региональный аспект)" (30 вересня - 1 жовтня 2005 р., м. Великий Новгород, Росія), Міжнародній науково-практичній конференції "Роль права в обеспечении национальных интересов" (19-20 жовтня 2005 р., м. Москва, Росія), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Влада і суспільство: проблеми взаємодії" (18-19 листопада 2005 р., м. Запоріжжя), Сьомій міжвузівській науковій конференції з актуальних питань вітчизняної, всесвітньої та історії держави і права (30 травня 2009 р., м. Луганськ), Десятій міжвузівській науковій конференції з актуальних питань вітчизняної, всесвітньої та історії держави і права (20 травня 2010 р., м. Луганськ).

Публікації. Основні положення проведеного дослідження викладено у п'яти наукових статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, а також у дванадцяти тезах доповідей на науково-практичних конференціях різних рівнів.

Структура дисертації будується відповідно до її мети, завдань та предмета дослідження і складається із вступу, трьох розділів, що включають дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (205 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 195 сторінок.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність обраної теми дослідження, визначено мету і завдання останнього, його об'єкт і предмет, охарактеризовано методологічну основу дисертації, окреслено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, викладено відомості про апробацію і структуру роботи.

Перший розділ "Загальна характеристика державної влади та механізму держави" складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. "Історіографія досліджень проблеми державної влади та механізму її реалізіції" автор звертається до наукової розробки категорій "державна влада" та "механізм реалізації державної влади", враховуючи здобутки філософії, історії політичних та правових учень та загальної теорії права в дослідженні феномена державної влади. Для цього дисертантом зроблено аналіз найвагоміших доктрин і поглядів на державну владу й механізм її реалізації. Цей аналіз, на думку дисертанта, може свідчити про глибоку історичну наступність найголовніших теоретичних поглядів на державу, державну владу й механізм її реалізації та дозволяє зробити висновок про те, що основні ідеї, на яких базується побудова сучасної теорії державної влади, були сформульовані видатними мислителями ще в стародавності й розвивалися протягом розвитку людства і до теперішнього часу. Історична еволюція цих ідей залежала від конкретних історичних умов, у яких вони одержували свій розвиток і втілення.

Перелік усіх існуючих ідей, поглядів на устрій влади у рамках одного дослідження є неможливим завданням. Унаслідок цього дисертантом проведений аналіз основних положень, які вплинули на сучасні концепції державної влади та домінують в цей час у державознавстві.

На особливу увагу заслуговують ідеї, що містяться у класичних творах: "Держава" і "Закони" Платона, "Політика" Аристотеля, "Про закони" Цицерона з їх синкретичним підходом, теологічних роботах "Сума теологій" та "Про правління государів" Фоми Аквінського, "Учительне Євангеліє" Петра Могили, працях письменників-утопістів, енциклопедистів та філософів "Політичний трактат" Б. Спінози, "Про дух законів" Ш.-Л. Монтеск'є, "Про суспільний договір" Ж.Ж. Руссо, "Метафізичні начала вчення про право" І. Канта, "Основи природного права" І.Г. Фіхте, "Філософія права" Г. Гегеля тощо. Неможливо переоцінити й вклад у дослідження влади, що зробили видатні світові мислителі: Г. Гроцій, Т. Гоббс, Дж. Локк, Н. Макіавеллі, Л. Гумплович, В. Парето, Т. Парсон, М. Вебер, а також українські й російські вчені: О.С. Алексєєв, В.М. Гессен, О.Д. Градовський, О.О. Жилін, Ф.Ф. Кокошкін, М.М. Коркунов, М.І. Лазаревський, В.А. Незабитовський, К.П. Побєдоносцев, М.І. Палієнко, Ф.В. Тарановський та інші.

З метою узагальнення найбільш значущих в історії поглядів на владу та механізм її реалізації дисертантом була обрана та доопрацьована ідея мислителя ХХ століття Карла Ясперса, якій у роботі "Зміст і призначення історії" виділив два "осьових часи", або дві "осьові епохи" у розвитку відповідних ідей і вчень.

У дисертації зазначається, що дотепер відсутній детальний аналіз етапів розвитку вітчизняної теорії влади на рубежі ХІХ-ХХ ст., це веде до ігнорування напрацьованого досвіду. Спроба підмінити аналіз вітчизняної філософії влади вивченням західної традиції несе в собі ряд негативних моментів. Найбільш важливим є обмеження можливостей дослідницької практики й позбавлення української філософії влади своєї власної методологічної традиції.

У підрозділі 1.2. "Публічні та політичні аспекти державної влади, їх відображення в механізмі держави" обґрунтовано положення про те, що вчення про владу - один з найбільш складних і суперечливих розділів досліджень політичної й правової науки на всіх етапах їхнього існування. Предметом уваги цих наук в різні періоди розвитку ставали як загальні питання теорії влади, так і різні аспекти змісту, структури й співвідношення понять "політична" й "державна" влада.

Більшість дослідників вважає невід'ємною ознакою державної влади її політичний характер, який виражається в тому, що державна влада являє собою владу держави, організації політичної і функціонуючої в соціально неоднорідному суспільстві, розділеному на різні соціальні групи: класи, стани, прошарки населення тощо. Дотепер у науковій літературі не сформовано єдину точку зору на питання щодо співвідношення державної й політичної влади, цих двох схожих й, більше того, тісно взаємозалежних понять.

У роботі обґрунтовується точка зору про нетотожність державної та політичної влади. На відміну від політичної, державна влада характеризується власними специфічними ознаками. Вона має власного консолідованого суб'єкта влади, що виражає її соціальну сутність, має необмежений юридичний характер, монопольне право на правотворчу діяльність як спосіб організації суспільних відносин, правозастосовчу діяльність як спосіб регулювання й контролю. Державна влада може легально використовувати силові механізми, спираючись на спеціальний апарат примусу, має єдиний организаційно-оформлений центр прийняття управлінських рішень, використовуючи не тільки механізм примусу, але й економічні, соціально-політичні, культурно-інформаційні ресурси. Тому будь-яка державна влада має політичний характер, але не будь-яка політична влада є державною, що визначається складом суб'єктів, які володіють відповідними владними повноваженнями; державна влада може виконувати роль арбітра у відносинах між різними прошарками суспільства й пом'якшувати їх протиборство, на що не здатна політична влада; політична й державна влада мають різні механізми здійснення, різне поле для реалізації своїх повноважень і різний обсяг цих повноважень.

Ретельно проаналізовано дослідження відомого вітчизняного правознавця В. Скрипнюка, який підняв найважливіше, пов'язане з проблематикою підрозділу питання про співвідношення державної влади в політичному й управлінському вимірах й визначення ступені політизації різних галузей влади в державі.

Акцентовано увагу на різному рівні політизації гілок влади в сучасній Україні. За своїми основними функціями найбільш політизованою є законодавча влада. Через політико-правові особливості сучасного життя України за політизацією наступне місце посідає президентська влада, слідом йде виконавча. Найменший ступень політизації в демократично-орієнтованій державі повинен бути у судової та контрольно-наглядової гілок влади.

У підрозділі 1.3. „Функціональний вимір структури механізму державної влади" на основі аналізу існуючих в юридичній науці поглядів опрацьовано термінологічне визначення механізму державної влади, окреслено межі його системи та функціональний вимір його структури.

На сьогоднішній день навіть у політичній і правовій науках, котрі активно вивчають суспільно-політичний феномен влади, не існує єдиного теоретико-методологічного підходу до аналізу феномену влади, інтерпретації цього поняття, визначення його обсягу тощо.

У вітчизняній науці державна влада найчастіше розглядається однобічно. Це виражається, насамперед, у тому, що такий складний феномен, як "державна влада", аналізується, як правило, у статичному її прояві. Трактування державної влади в сучасній науковій літературі зводяться до її ототожнення з абстрактним конституційно-правовим інститутом, тобто сукупністю специфічних норм права, які регламентують певні відносини домінування або лідерства в державі або, що є пережитком вітчизняної науки радянських часів, ототожнюється з конкретними органами держави, що перетворюють державно-владні веління в життя.

Динамічну складову в цьому дослідженні забезпечує розгляд державної влади, як специфічного різновиду активних вольових правових відносин певних суб'єктів - носіїв владних повноважень і підвладних. Першорядне значення при виявленні сутності поняття "державна влада" набуває з'ясування не тільки соціальної й правової природи державної влади, але й безпосередній її прояв - втілення в державно-правовій діяльності, тобто механізм її здійснення.

У сучасній юридичній літературі існують два основні підходи до визначення поняття "механізм" - структурно-організаційний і структурно-функціональний. Відповідно до першого підходу механізм характеризується як сукупність певних складових елементів, які створюють організаційну основу певних явищ, процесів, а механізм держави - "як сукупність установ", через які здійснюється державне керівництво суспільством. Згідно з іншим підходом при визначенні механізму того або іншого державно-правового інституту (процесу, явища) увага акцентується не тільки на організаційній основі його побудови, але й на його динаміці, реальному функціонуванні.

Таким чином, у вузькому розумінні механізм державної влади - це статична єдність певних елементів, які служать інструментом організації державного регулювання певних явищ і процесів. У широкому розумінні - динамічне, реальне функціонування всієї системи елементів.

Другий розділ "Юридичний механізм взаємодії органів державної влади в Україні" складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. "Поняття та ознаки юридичного механізму взаємодії органів державної влади в Україні" обгрунтовується положення про те, що юридичний механізм взаємодії органів державної влади може бути розглянутий у двох аспектах. У вузькому розумінні - це ієрархічна піраміда взаємодіючих на правових засадах з метою досягнення єдиної мети державних органів, а в широкому - конкретні правові відносини, які являють собою процес керування державно-організованим суспільством.

Першорядне значення при виявленні сутності поняття "юридичний механізм взаємодії органів державної влади" здобуває з'ясування не тільки його соціальної й правової природи, але й безпосередній його прояв - втілення в державно-правову діяльність.

З урахуванням вказаного аспекта в дисертації виділяються і аналізуються наступні ознаки юридичного механізму взаємодії органів державної влади в Україні: динамізм; співвідношення здатності і можливості (як варіант збігу більш класичних волі та волевиявлення); легітимність і легальність; наявність чіткої й стійкої конституційно-правової, нормативної основи його діяльності; дискреційність; наявність економічних, соціально-політичних, морально-ідеологічних, інформаційно-культурних, силових ресурсів, які дозволяють йому функціонувати. Також юридичному механізму взаємодії органів державної влади притаманні й ознаки державної влади в цілому, а саме: суверенність, територіальніть, апаратність, ідеологічність.

Окремо визначається, що Конституція України 1996 року встановлює досить складну структуру суб'єктів державної влади, де й народ України, і органи місцевого самоврядування, поряд з органами державної влади, опосередковано уведені до кола суб'єктів державної влади.

Розгляд й аналіз основних ознак юридичного механізму взаємодії органів державної влади дозволяє припустити, що в демократично орієнтованій державі юридичний механізм взаємодії органів державної влади - цє динамічний специфічний різновид правових відносин, феномен соціально-політичного життя державно-організованого суспільства, що характеризує процеси організації й здійснення публічної, ієрархічної, суверенної й легітимної державної влади в межах певної території, що виражається у встановленні лідерства, домінування вповноваженими й здатними на те суб'єктами (носіями) владних повноважень, у виконанні певних ідеологічно обґрунтованих цілей, на основі регламентованих принципів і гарантій з використанням певних способів, засобів й інструментів впливу (аж до примусу), встановлених і гарантованих законодавством.

У підрозділі 2.2. "Структура юридичного механізму взаємодії органів державної влади в Україні" аналізується структура юридичного механізму взаємодії органів державної влади в Україні як конкретних правових відносин. Такий аспект іноді застосовувався й до феномену влади в цілому (У. Ленг, С. Завадський). З цієї позиції розглядаються суб'єкт вказаних правовідносин, їх об'єкт та зміст.

Інституціональна сторона як узагальнене вираження суб'єктивного складу правових відносин, у якості яких розглядається юридичний механізм взаємодії органів державної влади в Україні, являє собою складну, розгалужену систему державних органів. Побудова державного апарату в Україні формально базується на засадах, що відповідають принципам побудови державного апарату більшості європейських демократично орієнтованих держав. Ці принципи досить сильно відрізняються від принципів побудови системи державних органів, котрі існували в Радянському Союзі. У першу чергу це визначається тим, що основний принцип побудови системи державних органів за вертикаллю - ієрархічність - був істотно розбавлений принципом побудови державних органів за горизонталлю, що, безумовно, є істотним демократичним досягненням і перетворенням в Україні.

У підрозділі ретельно розглянута система вищих органів державної влади в Україні, які представляють всі гілки влади та є композиційним стрижнем всієї системи державних органів України.

Особлива увага приділяється аналізу правової основи юридичного механізму взаємодії органів державної влади в Україні, яка фактично визначає зміст правових відносин та яку становлять Конституція України, що містить норми прямої дії, які визначають загальні основи організації, структури, здійснення державної влади в Україні та взаємодії окремих гілок влади, Закони України про організацію та діяльність окремих органів державної влади, регламенти органів державної влади й галузеві нормативно-правові акти про органи державної влади.

Слід констатувати, що структура інституціональної сторони юридичного механізму взаємодії органів державної влади в Україні - складна, встановлена законодавством України, багаторівнева, ієрархічна й далеко не безперечна система державних органів. Законодавча база не забезпечує плідної взаємодії органів державної влади між собою, а іноді провокує їх протидію.

У підрозділі 2.3. „Принципи взаємодії органів державної влади в Україні" на основі проведеного аналізу теоретичних положень щодо принципів взаємодії органів державної влади в Україні дисертант виділяє наявність низки визначальних політико-правових принципів, які характеризують організацію та функціонування системи демократичної державної влади за умови запровадження в практику державного і суспільно-політичного життя концепції правової держави. При цьому наголошує на тому, що ці принципи є визначальними як для окремих гілок державної влади, так і для її системи загалом.

У сучасній вітчизняній правовій науці домінує концепція розподілу принципів організації, функціонування та взаємодії органів державної влади, яку запропонував видатний вітчизняний правознавець В.Ф. Погорілко. Він розподілив принципи за наступними ознаками: загальні, інституційні, конституційні, законодавчі, матеріальні, процесуальні, організаційні та функціональні.

Першочергове значення в дослідженні принципів взаємодії органів державної влади мають загальні принципи (основні засади) державної влади. При цьому, з оглядом на проблематику цього параграфу, вказується, що безпосередньо процес взаємодії органів державної влади повинен, перш за все, базуватися на наступних загальних принципах: принцип суверенності держави і державної влади; принцип здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову та її єдності; принцип демократизму формування і функціонування органів державної влади (виборності, гласності тощо); принцип верховенства права; принцип гуманізму органів державної влади, визнання людини найвищою соціальною цінністю; принцип системності і структурованості органів державної влади; принцип постійності і детермінованості складу і повноважень органів державної влади; принцип конституційності і законності організації і діяльності органів державної влади; принцип поєднання засад колегіальності і єдиноначальності в організації і діяльності органів державної влади; принцип поєднання в системі органів державної влади центральних, вищих, верховних і місцевих органів державної влади; принцип поєднання в системі органів державної влади органів загальної і спеціальної компетенції; принцип поєднання державної влади і безпосереднього народовладдя, безпосередньої і представницької демократії; принцип поєднання державної влади і місцевого самоврядування; принцип поєднання національного і міжнародного права у регулюванні організації і діяльності органів державної влади; принцип територіальності державної влади; принцип гарантованості організації і діяльності органів державної влади і їх відповідальності.

Розглянуті дисертантом у цьому підрозділі питання потребують подальшого наукового дослідження. Проведення нових теоретичних розробок у цій галузі правової науки сприятиме як її розвитку, так і створенню ефективної моделі організації державної влади і взаємодії органів державної влади в Україні.

Третій розділ "Система „стримувань і противаг" у механізмі взаємодії органів державної влади в Україні" складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. "Функціонування державного механізму України в умовах глобалізації" акцентується увага на тому, що історичний розвиток людства в самому найближчому майбутньому буде визначати відносно новий процес, що одержав назву "глобалізація". У цього процесу, який повинен об'єднати національні співтовариства в єдину світову систему, є як прихильники, так і супротивники. Глобалізація - явище об'єктивне, тому що на цей момент жодна держава не може існувати й при цьому активно розвиватися, не взаємодіючи з міжнародним співтовариством. Все частіше суспільні відносини, котрі донедавна вважалися внутрішніми, виходять за межі сугубо внутрішньодержавних кордонів та їхнє регулювання можливе тільки шляхом взаємодії декількох держав.

Сучасний процес глобалізації - це складне, багатопланове явище, що торкається різних сторін громадського життя: економіки, політики, культури, ідеології, і є об'єктом вивчення й дослідження багатьох наук. Не виключення щодо цього феномену й сфера влади.

Однією з найпоширеніших причин, котрі породжують антиглобалістський рух, є попрання регіональних або внутрішньодержавних інтересів великими транснаціональними корпораціями, які легко "переступають" національні кордони, коли міркування економічної вигоди підштовхують їх до розміщення своїх виробництв у слаборозвинених країнах.

У цих умовах підсилюється затребуваність місцевих держав і регіональних об'єднань країн як захисників інтересів місцевого населення та суверенітету в цілому. Це не може не позначитися на посиленні залежності їх від електорату, тобто відбувається зміцнення демократичних засад політичних режимів даних країн.

Першорядним завданням України в процесі загальної глобалізації є необхідність вирватися з путів "виключного розвитку" тобто від сповзання країни в розряд "сировинних придатків", і встати на шлях прогресивної еволюції як індустріального суспільства, що у доступному для огляду майбутньому зможе сформувати основи постіндустріальної економіки. Для цього державний механізм України повинен діяти на захист суверенітету держави й при цьому органічно вести Україну до світової спільноти розвинутих країн.

У підрозділі 3.2. "Напрямки вдосконалення принципу поділу влад в механізмі взаємодії органів державної влади в Україні" акцентується увага на тому, що розбудова незалежної української держави, перехід до демократичних форм організації суспільного життя вимагає вирішення низки проблем, серед яких - створення міцного юридичного підґрунтя громадянського суспільства і правової держави з урахуванням досвіду і вимог, вироблених свого часу розвиненими демократіями світової спільноти. Зазначається й той факт, що сучасні спроби реформування українського суспільства й держави за принципом "проб і помилок", бездумне запозичення іноземних рецептів, ігнорування власних історичних традицій, соціально-культурної спадщини й національних інтересів, радикалізм і самовпевненість реформаторів перервали еволюційний розвиток суспільства, обернулися глибокими й багатобічними негативними наслідками. Перебороти наростання деструктивних процесів можна шляхом по'єднання стратегії й тактики реформ із наукою, з науковим і відповідальним державним керуванням і правовим регулюванням. У зв'язку із цим ключового значення набуває правильний вибір стратегії подальшого розвитку державно-владних інститутів, конкретних шляхів і способів подолання властивих їм недоліків з метою створення ефективно діючого механізму державної влади. Цьому може допомогти як аналіз існуючих моделей державно-владних утворень, так і вивчення багатого історичного досвіду.

З метою вдосконалення принципу поділу влад у механізмі взаємодії органів державної влади в Україні повинно створити таку систему влади, коли її окремі елементи можуть ефективно взаємодіяти і тим самим комплексно виконувати основні функції держави. Відомий правознавець В. Шахов зазначає, що відсутніть механізмів взаємодії гілок державної влади практично завжди призводить до їх протистояння, що, в свою чергу, становить серйозну загрозу національній безпеці, оскільки порушена єдність влади; розкол між її гілками створює ситуацію політичної нестабільності в державі, призводить до загострення внутрішніх протиріч і, як наслідок, уповільнює темпи демократичних перетворень і навіть ставить під загрозу саме їх здійснення.

Тому система державної влади в Україні перш за все потребує чіткого законодавчого регламентування процедури створення, функціонування та взаємодії всіх органів державної влади. Необхідно конституційне вдосконалення дещо засторілого класичного принципу поділу влад в Україні та, відповідно, системи "стримувань та противаг". Треба законодавчо закріпити особисту політичну та дисциплінарну відповідальність всіх вищих органів державної влади в Україні за бездіяльність та змогу навмисного уникнення від взаємодії при виконанні державних функцій.

У підрозділі 3.3. "Основні напрямки подальшого реформування механізму взаємодії органів державної влади в Україні" вказується, що цій проблематиці в Україні на сьогодні приділяється все більше уваги. Процес реформування механізму взаємодії органів державної влади є об'єктивним і викликаним малою ефективністю і слабкою функціональністю цього механізму, що підтверджується сучасною політичною ситуацією. Прагнення до консенсусу між органами державної влади в сучасній Україні знаходиться не на належному рівні. У цьому винна і дискреційність державної влади, і незавершеність конституційної реформи в Україні, яка не лише не розставила всі акценти в суперечливих питаннях, наприклад, визначенні правового статусу головних посадових осіб держави, але й позначила нові проблеми в їхніх взаєминах.

У дисертації зазначається, що в сучасній Україні конституційна реформа ще не завершена, хоча й повинна мати певні межі. Процес державотворення повинен визначитися з формою державного правління, яка б найбільш відповідала потребам сучасного українського суспільства. Дисертант поділяє погляди видатного українського вченого, академіка Ю. Шемшученко, який ще у 2001 році зазначав, що саме парламент повинен відігравати ще більшу роль у суспільстві, формувати уряд і нести спільну відповідальність разом із центральними органами виконачої влади за всі зміни в нашій державі, що повинні сприяти подальшій демократизації українського суспільства.

Вкрай необхідна кардинальна зміна виборчої системи, яка повинна стати основою для якісного кадрового оновлення влади як у центрі, так і на місцях. Громадянам України має бути повернено право персоніфікованого вибору депутатів. Парламент зобов'язаний як єдиний законодавчий орган забезпечити здійснення реформи виборчої системи - перехід до відкритих виборчих списків на парламентських виборах та до мажоритарної системи на всіх місцевих виборах.

Дисертант вважає, що певну загрозу для демократії в Україні становить недосконалість та незрілість судової системи, яку сторони політичного конфлікту фактично використовують у своїх цілях, порушуючи основні принципи судочинства, підриваючи авторитет всієї системи судочинства в Україні. Тому сьогодні Україна потребує комплексної реформи, яка б забезпечила модернізацію всієї політичної системи на шляху до побудови європейської демократичної держави.



ВИСНОВКИ

У висновках підсумовано найбільш загальні та значимі результати дисертаційної роботи. Зокрема вказується, що у дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення важливої наукової проблеми, що виявляється в ґрунтовному історико-юридичному дослідженні політико-правових категорій "державна влада", "механізм державної влади", "юридичний механізм взаємодії органів державної влади в Україні", а також розкритті особливостей складових елементів структури юридичного механізму взаємодії органів державної влади в Україні. Дослідження дозволяє зробити висновки:

1. Формування різних вчень, концепцій, у тому числі про державну владу, не являє собою рівномірний, прямолінійний процес, що припускає поступове нагромадження знань. Як в історії розвитку людства, так й в історії формування поглядів бувають різні за довжиною періоди, революційні епохи.

2. Сучасне державознавство страждає так званою "філіацією ідей" - більшість поглядів на устрій державної влади та механізм взаємодії її органів уже мали місце в історії, але в сучасних умовах ці ідеї набувають нового прочитання й одержують сучасне огранювання.

3. Дотепер відсутній аналіз етапів розвитку вітчизняної теорії влади на рубежі ХІХ-ХХ ст., що веде до ігнорування напрацьованого досвіду. Спроба підмінити аналіз вітчизняної філософії влади вивченням західної традиції несе в собі ряд негативних моментів. Найбільш важливим є обмеження можливостей дослідницької практики й позбавлення української філософії влади своєї власної методологічної традиції.

4. Державна влада й влада політична - два тісно взаємозалежних і взаємодіючих поняття, що мають разом з тим специфічні ознаки, сукупність яких не дозволяє ототожнювати розглянуті поняття.

5. Рівень політизації гілок влади різний. За своїми основними функціями найбільш політизована законодавча влада, наступне місце посідає президентська влада, далі йде виконавча. Найменший ступень політизації повинні мати судова й контрольно-наглядова гілки влади.

6. Крім основного елемента, яким є державний апарат, до механізму державної влади варто віднести й елемент, що визначає правила взаємодії й поводження між всіма елементами, а саме - правові норми.

7. Структурно-функціональний підхід до розгляду структури механізму державної влади дозволяє розкрити як статику, так і динаміку механізму державної влади. Статику визначають суб'єкти й об'єкти державної влади, які становлять структурно-організаційну основу механізму державної влади, а динаміку - комплекс зв'язків і взаємодій суб'єктів й об'єктів державної влади, які здійснюються завдяки певним способам, засобам тощо.

8. Юридичний механізм взаємодії органів державної влади є структурним, композиційним і необхідним елементом механізму державної влади.

9. Слід констатувати, що структура інституціональної сторони юридичного механізму взаємодії органів державної влади в Україні - цє складна, встановлена законодавством України, багаторівнева, ієрархічна й далеко не безперечна система державних органів. Законодавча база не забезпечує плідної взаємодії органів державної влади між собою, а іноді провокує їх протидію.

10. Державний механізм України в умовах глобалізації повинен діяти на захист суверенітету держави й при цьому органічно вести Україну до світової спільноти розвинутих країн. Одним з напрямків рівноправного вливання в світову економіку може стати ставка на формування й розвиток національних фінансово-промислових груп за підтримки та стимулювання державного механізму України.

11. Система державної влади в Україні негайно потребує чіткого законодавчого регламентування процедури створення, функціонування та взаємодії всіх органів державної влади, конституційного вдосконалення дещо застарілого класичного принципу розподілу влад в Україні та законодавчого закріплення особистої політичної та дисциплінарної відповідальність всіх вищих органів державної влади в Україні за бездіяльність та змогу навмисного уникнення взаємодії при виконанні державних функцій.

12. З метою вдосконалення юридичного механізму взаємодії органів державної влади потрібен ефективний юридичний механізм підвищення політичної відповідальності вищих органів державної влади, посилення судової гілки влади та забезпечення її незалежності, вдосконалення виборчої системи України.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Матвеев С.В. Принцип разделения властей как конституционная гарантия политических прав и свобод человека в Украине: некоторые аспекты / С.В. Матвєєв // Конституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності. Матеріали науково-практичної конференції. - Дніпропетровськ, 1999. - С. 5-11.

2. Матвеев С.В. Принцип разделения властей: характеристика и некоторые аспекты воплощения в государственном управлении Украины / С.В. Матвєєв // Міжнародна наукова конференція пам'яті П.І. Новгородцева (другі Новгородцевські читання) "Ідея правової держави: історія і сучасність". - Луганськ, 2000. - С. 54-59.

3. Матвеев С.В. Принцип разделения властей в государственном управлении Украины / С.В. Матвєєв // Вісник ЛІВС МВС України "Ідея правової держави: історія і сучасність". - Луганськ, 2001. - С. 164-168.

4. Матвєєв С.В. Ефективна реалізація принципу розподілу влад - головне завдання в реформуванні державного управління в Україні / С.В. Матвєєв // Вісник ЛАВС МВС України "Нове кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство та завдання юридичної підготовки кадрів ОВС України". Спеціальний випуск. - Луганськ, 2002. - Ч. 2. - С. 178-180.

5. Матвєєв С.В. Виконавча гілка влади в Україні в аспекті проблем втілення принципу розподілу влад / С.В. Матвєєв // Збірник наукових праць "Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності". - Донецьк. - 2002. - № 3. - С. 63-67.

6. Матвєєв С.В. Конституційно-правовий статус Президента України / С.В. Матвєєв // Вісник ЛАВС МВС України "Ідея правової держави: історія і сучасність". Спеціальний випуск у 5-ти чистинах. - Луганськ. - 2004. - Ч. 4. - С. 64-72.

7. Матвеев С.В. К вопросу соотношения понятий "государственная власть" и "политическая власть"/ С.В. Матвєєв // Фундаментальные и прикладные исследования в системе образования: Материалы III Международной научно-практической конференции. - Тамбов: Изд-во ТГУ им. Г.Р. Державина, 2005. - Ч.3. - С. 270-273.

8. Матвеев С.В. К вопросу определения термина "государственная власть" / С.В. Матвєєв // Государство и общество: философия, экономика, культура. Доклады и выступления на международной научной конференции 14-15 апреля 2005 г. Под общей редакцией А.В. Бузгалина и А.И. Колганова. - М.: ЛЕНАНД, 2005. - С. 225-227.

9. Матвеев С.В. К проблеме определения круга субъектов государственной власти / С.В. Матвєєв // Проблемы регионального управления, экономики, права и инновационных процессов в образовании: IV Международная научно-практическая конференция. Том 4. Проблемы современной правовой системы. Вопросы психологии и акмеологии. - Таганрог, 2005. - С. 100-105.

10. Матвєєв С.В. До питання визначення основних функцій державної влади / С.В. Матвєєв // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції "Влада і суспільство: проблеми взаємодії". 18-19 листопада 2005 року м. Запоріжжя. - Запоріжжя: Юридичний інститут МВС України, 2005. - С. 107-109.

11. Матвеев С.В. О содержании понятия "государственная власть" / С.В. Матвєєв // Матеріали VII звітної науково-практичної конференції науково-педагогічних працівників, курсантів і студентів Кримського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ: У 2 ч. - Сімферополь: Ельіньо, 2005. - Ч. 1. - С. 206-213.

12. Матвеев С.В. Механизм государственной власти: структурно-функциональный подход / С.В. Матвєєв // Дни славянской письменности и культуры: Материалы II-го и III-го международных Форумов / Под общ. редакцией И.П. Зайцевой. - Луганск: Глобус, 2006. - С. 71-73.

13. Матвеев С.В. Идеологический характер государственной власти как неотъемлемый ее атрибут / С.В. Матвєєв // Юридическая наука: Проблемы и перспективы развития (региональный аспект): Материалы междунар. науч.-практ. конф., 30 сентября - 1 октября 2005 года: В 2 т. - Великий Новгород, 2006. - Т. 1. - С. 63-63.

14. Матвєєв С.В. Основні напрямки подальшого реформування механізму взаємодії органів державної влади в Україні / С.В. Матвєєв // Матеріали Сьомої міжвузівської наукової конференції з актуальних питань вітчизняної, всесвітньої та історії держави і права. 30 травня 2009 р. - Луганськ, 2009. - С. 43-45.

15. Матвєєв С.В. Легітимність державної влади / С.В. Матвєєв // Соціально-політичні події сучасності: правові наслідки та філософське осмислення: Вісник ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка. - Спеціальний випуск № 2. - У двох частинах. - 2010. - Ч. 2. - С. 76-82.

16. Матвєєв С.В. Розвиток державності в умовах глобалізації / С.В. Матвєєв // Матеріали Десятої міжвузівської наукової конференції з актуальних питань вітчизняної, всесвітньої та історії держави і права. 20 травня 2010 р. - Луганськ, 2010. - С. 54-56.

17. Матвєєв С.В. Історіографія досліджень феномена державної влади / С.В. Матвєєв // Правова політика і правова реальність: Вісник ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка. - 2010. - Спеціальний випуск № 7. - С. 220-230.



АНОТАЦІЯ

Матвєєв С.В. Юридичний механізм взаємодії органів державної влади в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. - Луганськ, 2011.

У дисертації на основі аналізу Конституції України 1996 року, поточного законодавства України та деяких інших країн, міжнародних правових актів, соціологічних, історичних, політологічних досліджень, наукових праць вітчизняних та зарубіжних авторів досліджено історіографічні аспекти розробки категорій "влада", "державна влада", "механізм державної влади" та "юридичний механізм взаємодії органів державної влади"; співвідношення державної та політичної влади; опрацьовано термінологічне визначення механізму державної влади, окреслено межі його системи та функціональний вимір його структури.

Визначено поняття, ознаки, структура юридичного механізму взаємодії органів державної влади та розглянуті принципи взаємодії органів державної влади між собою. глобалізація державництво політичний влада

Розлянуто визначальні аспекти функціонування державного механізму України в умовах глобалізації, визначено основні напрямки вдосконалення принципу поділу влад у механізмі взаємодії органів державної влади в Україні та подальшого реформування механізму взаємодії органів державної влади в Україні.

Ключові слова: влада, державна влада, механізм державної влади, юридичний механізм взаємодії органів державної влади, принцип поділу влад.



АННОТАЦИЯ

Матвеев С.В. Юридический механизм взаимодействия органов государственной власти в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Луганский государственный университет внутренних дел имени Э.А. Дидоренка. - Луганск, 2011.

В диссертации на основе анализа Конституции Украины 1996 года, текущего законодательства Украины и некоторых других стран, международных правовых актов, социологических, исторических, политологических исследований, научных работ отечественных и зарубежных авторов исследованы историографические аспекты разработки категорий "власть", "государственная власть", "механизм государственной власти". С этой целью диссертантом сделан анализ важнейших теоретических доктрин и взглядов на государство, государственную власть и механизм ее реализации, которые свидетельствуют об исторической наследственности современной теории государственной власти. Для обобщения наиболее значимых взглядов на власть и механизм ее реализации в диссертации доработана идея мыслителя ХХ столетия Карла Ясперса о двух "осевых эпохах" в развитии политико-правовых идей и учений.

...