Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ

МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОСТАНОВЛЕННЯ СУДДЕЮ (СУДДЯМИ) ЗАВІДОМО НЕПРАВОСУДНОГО ВИРОКУ, РІШЕННЯ, УХВАЛИ АБО ПОСТАНОВИ В УКРАЇНІ (КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ТА КРИМІНОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)

Квасневська Наталя Дмитрівна

Київ - 2009

Автореферат

Квасневська Н.Д. Відповідальність за постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови в Україні (кримінально-правове та кримінологічне дослідження). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Державний науково-дослідний інститут Міністерства внутрішніх справ України. - Київ, 2009.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню інституту кримінальної відповідальності суддів за постановлення завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови та обумовлена необхідністю теоретичного осмислення напрямів забезпечення справедливого судочинства, яке, в свою чергу є показником реалізації конституційного права на судовий захист. Розглянуті історичні, порівняльно-правові аспекти відповідальності суддів за умисне постановлення несправедливого, незаконного судового рішення; проаналізовано ознаки складу злочину, передбаченого ст. 375 КК України; уточнено розуміння поняття неправосудного судового рішення; досліджено питання доцільності запровадження кримінальної відповідальності за постановлення суддею неправосудного акту через необережність. Виявлено чинники детермінації постановлення завідомо неправосудних актів судової влади та сформульовано рекомендації щодо удосконалення кримінального закону в частині оптимізації правозостосовчої діяльності.

Ключові слова: кримінальна відповідальність, суддя, завідомість, неправосудне рішення, постановлення, запобігання.

кримінальний суддя злочин правовий

Квасневская Н.Д. Ответственность за вынесение судьей (судьями) заведомо неправосудного приговора, решения, определения, постановления в Украине (уголовно-правовое и криминологическое исследование). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Государственный научно-исследовательский институт МВД Украины. - Киев, 2009.

Диссертация посвящена комплексному исследованию института уголовной ответственности судей за вынесение заведомо неправосудного приговора, решения, определения, постановления и обусловлена необходимостью теоретического осмысления путей обеспечения справедливого судопроизводства, которое, в свою очередь, является показателем реализации конституционного права человека на судебную защиту. Рассмотрены исторические, сравнительные, криминологические аспекты ответственности судей за вынесение заведомо несправедливого, незаконного судебного решения.

Установлено, что впервые ответственность судей за неправосудные решения упоминается в Уложении о наказаниях уголовных и исправительных в 1845 г.

Выяснено, что нормы уголовного законодательства стран Европы об уголовной ответственности судьи за неправосудие разделяются на две группы: те, которые содержат специальную норму и те, которые не содержат такую норму, но рассматривают вынесение судьей неправосудного решения как разновидность должностного (служебного) преступления.

Проанализированы обязательные признаки состава преступления, предусмотренного ст. 375 УК Украины, к которым относятся: объект и предмет преступления, общественно опасное действие, способ, время и обстановка совершения преступления, специальный субъект преступления, умышленная форма вины, мотив и цель; а также факультативные признаки: последствия, причинная связь между действием и последствиями.

Обращено внимание на то, что обязательным признаком объекта состава преступления, предусмотренного ст. 375 КК Украины, является предмет, под которым автор понимает волевой акт правосудия, принятый судом именем Украины в установленном законом порядке в результате осуществления правоприменительной деятельности, который содержит подтверждение наличия или отсутствия правоотношений, направленных на охрану и защиту прав, свобод и законных интересов субъектов права, и, вследствие которого возникают, изменяются или прекращаются процессуальные и материальные отношения.

Исследуя криминологические показатели состава вынесения судьей заведомо неправосудного приговора, решения, определения или постановления автор утверждает о принадлежности преступления, предусмотренного ст. 375 КК Украины, к корупционным преступлениям с высоким показателем латентности.

По мнению автора, индикатором принципа недопустимости злоупотребления правом в правосудии (его соблюдение или нарушение) являются качественные характеристики личности судьи. В связи с этим, доказано, что ведомственный правовой нигилизм является источником судейского своеволия, который в свою очередь приводит к вседозволенности и бесправию во всех сферах общественной жизни.

Доказано, что к субъективным характеристикам процесса латентизации принадлежат: невозможность законодательно регламентировать процесс формирования мыслей, представлений, чувств и впечатлений судьи, которые в своей совокупности непосредственно формируют вывод, который отображается в судебном акте; корпоративные интересы судебных органов, несоблюдения принципа недопустимости злоупотребления правом.

В результате исследования сформулированы теоретические выводы и предложения по совершенствованию уголовного закона, а также мер предупреждения преступления, предусмотренного ст. 375 УК Украины.

Ключевые слова: уголовная ответственность, судья, заведомость, неправосудное решение, вынесение, предупреждение.

Kvasnevska N.D. Responsibility for delivery of a deliberately wrongful verdict, judgment, resolution or order by a judge (judges) in Ukraine (criminal law and criminology research). - Manuscript.

PhD in law thesis in specialty 12.00.08 - Criminal Law and Criminology, Criminal Executive Law. - State Research Institute of Ukraine's Ministry of Interior, Kyiv, 2009.

This thesis is dedicated to comprehensive research of criminal responsibility of judges for delivering a deliberately wrongful verdict, judgment, resolution or order and is stipulated by necessity of theoretic learning of ways of implementation of just judicial procedure which in its turn is a standard of realization of constitutional right for judicial defense. This work deals with historical, comparative legal aspects of judges' responsibility for deliberate delivery of unjust, unlawful judicial award, analyses material elements of offence provided for in Article 375 of Ukrainian Criminal Code, specifies understanding of notion of wrongful judicial award, studies the issue of practicability of implementation of criminal responsibility for delivery by a judge of unlawful act by negligence. This work explores the factors of determination of delivery of deliberately wrongful acts by judicial power and formulates recommendations with regard to improvement of criminal law in terms of optimization of law enforcement activity.

Key words: criminal responsibility, judge, deliberation, unlawful award, resolution, prevention.

1. Характеристика роботи

Актуальність теми. Одним із ключових завдань правової політики України на сучасному етапі розвитку є пошук шляхів підвищення ефективності правосуддя з метою забезпечення справедливого судочинства, яке, в свою чергу є показником реалізації конституційного права на судовий захист (ст. 55 Конституції України).

Право на справедливий судовий розгляд також відображено у статті 6 Європейської конвенції з прав людини: “ кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом”.

Найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та дотримання принципу верховенства права є судове рішення (вирок, рішення, постанова, ухвала), а єдиними суб'єктами прийняття таких рішень є носії судової влади - судді (ст. 127 Конституції України).

Будь-які неправосудні судові рішення є надзвичайно небезпечними для суспільства та держави, оскільки, завдаючи шкоду безпосередньо суб'єктам правовідносин, сприяють девальвації у суспільній свідомості права і законності, ігноруванню законів, недооцінці їх регулятивної соціальної ролі.

Тому, протидія злочинам, які вчиняються суддею у сфері правосуддя є пріоритетним завданням кримінально-правової політики, зокрема, щодо запобігання постановленню суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали та постанови.

Незважаючи на високі законодавчі вимоги щодо справедливого, законного вирішення судових справ, спостерігається чимало порушень у сфері судочинства.

Так, за результатами соціологічних досліджень несправедливість судової системи вважають серйозною проблемою для України 79,3% респондентів; судова система України з-поміж усіх державних органів користується найменшою довірою населення (10%).

А лише за січень 2008 р. прокуратурою порушено 6 кримінальних справ стосовно суддів.

Проте, жодні кількісні показники фактів неправосудності не применшують суспільної значимості і небезпечності кожного з них, разом з тим, не відповідають суспільному уявленню про їх масовість через латентність.

У цілому відповідальність судді за постановлення завідомо неправосудних актів у вітчизняній кримінології та кримінальному праві, комплексно досліджена не була.

Окремі питання кримінальної відповідальності суддів за злочини проти правосуддя досліджували: П.П. Андрушко, Р.В. Вереша, А.П. Закалюк, О.М. Костенко, М.Й. Коржанський, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, А.А. Музика, В.В. Мульченко, В.О. Навроцький, О.С. Новаков, А.В. Савченко, В.Я. Тацій, В.П. Тихий, Є.В. Фесенко, П.Л. Фріс, М.І. Хавронюк, Н.М. Ярмиш та інші науковці.

До розгляду економічних, правових, організаційно-управлінських та соціально-психологічних аспектів запобігання злочинам проти правосуддя зверталися у своїх дослідженнях: І.М. Даньшин, О.М. Джужа, О.Г. Кальман, В.В. Коваленко, О.М. Литвак, О.М. Литвинов, О.А. Мартиненко, І.Б. Медицький, Є.В. Невмержицький, В.Ф. Оболенцев, В.П. Пєтков, В.М. Попович, В.І. Шакун.

Проблеми формування корпусу професійних суддів, обґрунтування рішень суддею, незалежності суддів займають вагоме місце у науці кримінального процесу і досліджувались: Н.В. Глинською, В.В. Гордовенком, Ю.М. Грошевим, В.Т. Маляренком, П.В. Прилуцьким, М. Є. Шуми лом.

Безпосередньо питанням відповідальності суддів присвячена робота Виноградової Л.Є. “Юридична відповідальність суддів загальних судів”, у якій детально проаналізовано лише дисциплінарну відповідальність судді.

Опубліковані праці використано автором як вихідні науково-теоретичні основи дослідження обраної теми. Безсумнівно, названі автори внесли чимало нового в теорію і практику кваліфікації та попередження злочинів проти правосуддя, створили значне наукове підґрунтя для подальших досліджень.

Разом з тим, на сучасному етапі розвитку науки відсутні спеціальні комплексні дослідження інституту кримінальної відповідальності суддів за постановлення за відомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови.

Зокрема, залишаються дискусійними і потребують вирішення питання: щодо розуміння поняття неправосудного судового рішення, щодо доцільності запровадження кримінальної відповідальності за постановлення суддею неправосудного акту через необережність тощо. Крім того, існує нагальна потреба розробки запобіжних заходів щодо недопустимості поширення випадків постановлення неправосудних актів судової влади, що і обумовлює актуальність теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи Київського міжнародного університету на 2008 - 2010 рр. та Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2005 - 2010 рр., рекомендованих відділенням кримінально-правових наук Академії правових наук України, затверджених Загальними зборами Академії правових наук України 9 квітня 2004 року, у межах Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007 - 2009 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767 та Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008.

Робота є частиною науково-дослідної теми Юридичного інституту Київського міжнародного університету “Захист прав людини: міжнародні та національні аспекти” (державний реєстраційний номер 0104U003159), де автор є одним із виконавців.

Мета і завдання дослідження. У дисертації поставлено за мету комплексно дослідити кримінально-правові та кримінологічні аспекти відповідальності судді (суддів) за постановлення завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови і розробити науково обґрунтовані рекомендації щодо запобігання досліджуваного злочину.

Досягнення поставленої мети передбачало вирішення таких основних завдань:

– з'ясувати історичні аспекти розвитку законодавства про кримінальну відповідальність судді за неправосудні рішення;

– охарактеризувати законодавство окремих країн континентальної Європи про кримінальну відповідальність судді за неправосудні рішення;

– розкрити зміст філософсько-правового поняття неправосудності судового рішення;

– дослідити основний та додатковий об'єкти складу злочину, передбаченого ст. 375 КК України;

– дослідити предмет цього злочину;

– проаналізувати обов'язкові і факультативні ознаки об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 375 КК України та визначити момент закінчення цього злочину;

– розкрити зміст ознак, які характеризують суб'єкта та суб'єктивну сторону складу злочину, передбаченого ст. 375 КК України і визначити доцільність запровадження кримінальної відповідальності за постановлення суддею неправосудного акту через необережність;

– виявити фактори, які впливають на латентизацію постановлення суддею неправосудних рішень;

– встановити основні чинники детермінації постановлення суддею завідомо неправосудного судового акту;

– сформулювати пропозиції щодо запобігання постановленню суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови;

– сформулювати рекомендації щодо удосконалення кримінального закону в частині оптимізації правозастосовної діяльності.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають у зв'язку з постановленням суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови як кримінально-правове явище.

Предмет дослідження - відповідальність судді (суддів) за постановлення завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження склали положення діалектики як загальнонаукового методу пізнання явищ об'єктивної дійсності, інші загальнонаукові та спеціальні методи, а саме: історико-правовий, формально-логічний, компаративний, статистичні та соціологічні (анкетування, групування, зведення, узагальнення матеріалів практики). Їх застосування визначається системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту та юридичної форми, здійснювати аналіз елементів складу злочину, передбаченого ст. 375 КК України.

Так, історико-правовий метод застосовувався в аналітичному огляді історичних передумов виникнення інституту кримінальної відповідальності суддів в Україні; формально-логічний - при аналізі поняття неправосудного судового рішення, аналізі ознак складу злочину, передбаченого ст. 375 КК України; порівняльний - у процесі аналітичного огляду основних засад кримінальної відповідальності судді за неправосуддя в Україні та деяких зарубіжних країнах, що дало можливість сформулювати рекомендації щодо удосконалення норм національного законодавства; статистичний і соціологічний - при опрацюванні даних соціологічних досліджень, судової статистики, анкетуванні та зведенні матеріалів опитування.

Науково-теоретичну основу дисертації становлять наукові праці вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі філософії, теорії держави і права, кримінології, кримінального права та процесу, соціології, психології, теорії управління, статистики.

Правовою базою дисертаційного дослідження є положення міжнародних правових актів, Конституції України, чинних законодавчих та інших нормативно-правових актів, які визначають правові засади діяльності органів судової влади.

Інформаційною й емпіричною основою дослідження стали: аналіз практичної діяльності судів, органів прокуратури у 2004 - 2009 роках (за даними Державної судової адміністрації України, Генеральної прокуратури України); практика Європейського Суду з прав людини; результати опитування 420 випускників вищих навчальних закладів ІV рівня акредитації спеціальності “Правознавство” в м. Києві (Київський національний університет імені Тараса Шевченка), м. Львові (Львівський національний університет імені Івана Франка), м. Харкові (Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого), м. Одесі (Одеська національна юридична академія); матеріали судової статистики.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером розглянутих питань дисертація є новим за змістом комплексним кримінально-правовим та кримінологічним дослідженням відповідальності судді за постановлення завідомо неправосудних актів, в якому сформульовано важливі для правозастосовчої практики положення і висновки, запропоновані особисто здобувачем. Найбільш значущими з них є такі:

вперше:

– досліджено розвиток законодавства про кримінальну відповідальність судді за неправосудні рішення та з'ясовано, що норми, які передбачають відповідальність судді за “неправосудні” рішення вперше об'єднано в окрему главу в Уложенні про покарання кримінальне і виправне (1845 р.), а родовий об'єкт злочинів у сфері правосуддя вперше виділено у Особливій частині Кримінального кодексу УРСР 1960 року у главі VІІІ;

– на підставі філософсько-правового аналізу сформульоване авторське поняття “неправосудності судового рішення” та виділено його ознаки;

– обґрунтовано необхідність виділення природного права на справедливий судовий розгляд як обов'язкового додаткового безпосереднього об'єкта злочину, передбаченого ст. 375 КК;

– з метою забезпечення юридичної визначеності предмета злочину та однаковості правозастосовної практики запропоновано у ст. 375 КК України використовувати узагальнююче поняття “акт судової влади”;

– виявлено етапність постановлення суддею завідомо неправосудного акта та обґрунтовано можливість вчинення замаху на злочин на етапі складання тексту, підписання рішення, а також проголошення вступної і мотивувальної частини;

– запропоновано моментом закінчення злочину, передбаченого ст. 375 КК України вважати проголошення суддею резолютивної частини судового акта;

удосконалено:

– визначення поняття предмета злочину, під яким слід розуміти вольовий акт правосуддя, ухвалений судом іменем України в установленому законом порядку в результаті здійснення правозастосовної діяльності, який містить підтвердження наявності або відсутності правовідносин, спрямований на охорону та захист прав, свобод і законних інтересів суб'єктів права і має наслідком виникнення, зміну або припинення процесуальних й матеріальних правовідносин;

– теоретичні положення про те, що умисні порушення вимог процесуального та матеріального закону в ході судового розгляду, які полягають в усуненні перешкод, у створенні умов для постановлення завідомо неправосудного акта, є свідченням завідомості і можуть кваліфікуватися як готування до злочину;

набули подальшого розвитку:

– пропозиції щодо удосконалення норм Кримінального кодексу України шляхом доповнення ст. 375 КК Приміткою із роз'ясненням поняття акта судової влади;

– положення про об'єкт злочину, передбаченого ст. 375 КК України - правосуддя, як порядок відносин між людьми, що базується на законах природи та регламентується нормами права, орієнтований на утвердження верховенства права через ухвалення правосудного рішення;

– характеристика способу як обов'язкової ознаки аналізованого складу злочину, що підлягає обов'язковому встановленню в ході кримінально-правової кваліфікації, оскільки виконати дії, що утворюють об'єктивну сторону можна лише шляхом порушення норм матеріального чи / і процесуального права;

- положення про недоцільність запровадження кримінальної відповідальності за необережне постановлення неправосудного акта через неможливість законодавчо регламентувати процес формування думки, уявлень, почуттів і вражень судді та з огляду на наявність ст. 367 КК України, відповідно до якої необережне постановлення суддею неправосудного акта може кваліфікуватись як службова недбалість.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні положення, узагальнення та висновки можуть бути використані:

– у науково-дослідницькій сфері - як основа для подальшої розробки концепції запобігання злочинам у судових органах як самостійного напряму у кримінології та для подальшого вивчення теоретичних проблем кваліфікації аналізованого злочину;

– у навчальному процесі - при викладання курсів „Кримінальне право”, „Кримінологія” та окремих спецкурсів;

– у правоохоронній сфері - як рекомендації для удосконалення організаційних та методичних основ запобіжної діяльності судових та правоохоронних органів;

– у сфері правотворчості - для уточнення низки законодавчих актів, що в подальшому сприятиме удосконаленню правового регулювання інституту відповідальності суддів.

Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі кримінального права та процесу Київського міжнародного університету і обговорена на засіданні міжкафедрального семінару (протокол № 4 від 11 червня 2009 року), схвалена і рекомендована до захисту. Основні положення дисертації, теоретичні та практичні висновки і рекомендації оприлюднені в доповідях і повідомленнях на: Міжнародній науково-практичній конференції “Україна в інтеграційних процесах: політико-правові та економічні аспекти” (14 листопада 2008 р., м. Київ), Всеукраїнській науковій конференції “Правові засади підвищення ефективності боротьби зі злочинністю в Україні” (15 травня 2008 р., м. Харків), Десятій міжнародній науково-практичній конференції „Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (27-31 січня 2009 року, м. Косів Івано-Франківської області); Міжнародній науково-практичній конференції “Социально-экономические и правовые проблемы инновационного развития России” (4 лютого 2009 р., м. Саратов, РФ), Міжнародній науково-практичній конференції “Правові реформи в Україні” (31 березня 2009 р., м. Київ), Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених ” (23 - 24 квітня 2009 р., м. Київ), а також на засіданні Міжнародного круглого столу з нагоди 63-ї річниці ООН „Співробітництво України з органами та спеціалізованими структурами ООН: актуальні питання” (22 жовтня 2008 р., м. Київ), міжнародного круглого столу “Всі рівні - всі різні. Протидія проявам нетерпимості, расизму та ксенофобії” (19 листопада 2008 р., м. Київ), круглого столу з нагоди 60-річчя Загальної декларації прав людини “Права людини: міжнародні стандарти та національний вимір” (9 грудня 2008 р., м. Київ).

Матеріали дисертаційного дослідження використані у ході виконання науково-дослідної теми Київського міжнародного університету (акт впровадження № 169/12-08 від 3 грудня 2008 року) та впроваджені у навчальний процес кафедрою кримінального права та процесу Юридичного інституту Київського міжнародного університету при викладанні курсів „Кримінальне право”, „Кримінологія” (акт впровадження № 271 від 3 червня 2009 року);

Окремі положення, сформульовані у дослідженні, реалізовані при обговоренні законопроектів, що подавалися на розгляд Верховної Ради України, та враховані у Законі України “Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів щодо гуманізації кримінальної відповідальності” (акт впровадження № 04-19/14-1672 від 9 червня 2009 року).

Публікації. Основні положення і висновки проведеного дослідження відображені у 5 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та тезах доповідей на 5 науково-практичних конференціях.

Структура роботи зумовлена предметом дослідження, метою і завданнями. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять 9 підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 209 сторінок, з яких 185 - основний текст, додатки - на 3 сторінках, список використаних джерел (216 найменувань) - на 21 сторінці.

1. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, ступінь її наукової розробленості та науково-теоретична основа; зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначається об'єкт, предмет, мета, завдання та методи дослідження; його основні нормативно-правові джерела; висвітлюється наукова новизна, емпірична база, методологічна основа і практичне значення отриманих результатів, а також форми їх апробації.

Розділ 1 “Кримінальна відповідальність за неправосудне судове рішення (історичний та порівняльний аспекти)” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1.“Історія запровадження кримінальної відповідальності за посягання на правосуддя” досліджуються історичні аспекти розвитку норм кримінального права про посягання на правосуддя, взагалі, та про кримінальну відповідальність суддів, зокрема, в контексті дослідження історії становлення суду як органу держави.

Підкреслюється, що дослідження історичних пам'яток права дає можливість зрозуміти сучасні процеси, які відбуваються в суспільстві.

Уперше відповідальність суддів за неправосудні рішення встановлюється у правових пам'ятках ХІХ століття, зокрема, в Уложенні про покарання кримінальні і виправні 1845 р., норми якого (п'ять статей) передбачали відповідальність суддів за неправосудність (в тому числі і за судові помилки ).

Невизначеність родового об'єкта злочинів, які посягали на суспільні відносини у сфері правосуддя і, як наслідок значне їх розпорошення у кримінальному законі, що зумовлювало додаткові труднощі на практиці та негативно впливало на загальний рівень законності обумовили необхідність об'єднання злочинів проти правосуддя у межах однієї глави. Уперше родовий об'єкт посягань виділено у Кримінальному кодексі УРСР 1960 року у главі VІІІ.

Зроблено висновок, що становлення та розвиток законодавства про кримінальну відповідальність судді за неправосудні рішення безпосередньо пов'язаний з певними історичними етапами розвитку державності, формуванням національної правової культури та правової системи держави.

У підрозділі 1.2. “Законодавство країн Європи про кримінальну відповідальність судді за неправосудне рішення” аналізуються норми кримінального законодавства окремих пострадянських країн та держав традиційного континентального права. Зокрема, Росії, Білорусії, Литви, Молдови, Албанії, Бельгії, Нідерландів, Данії, Польщі, Франції, ФРН, Іспанії, Італії, тощо.

Пізнавальним, з точки зору можливого запозичення, видається законодавче визначення та конструкція глави VII КК Іспанії, яка має назву “Обструкція правосуддю та порушення професійного обов'язку”.

Підсумовано, що кримінальне законодавство ряду країн Європи досить детально регламентує кримінальну відповідальність судді за неправосудні рішення та характеризується певними особливостями: злочинні діяння судді визначаються як посадові (службові ) злочини; криміналізовано значно ширше коло неправосудних діянь судді; окремо виділено такі ознаки складу злочину як мета, спосіб та наслідки неправосудного рішення.

У підрозділі 1.3.”Філософсько-правове поняття неправосудності судового рішення” розглядаються існуючі погляди на соціальну справедливість, взагалі, та справедливість правосуддя, зокрема, у контексті розуміння поняття неправосудності судового рішення.

Дисертант зауважує, що питання справедливості правосуддя значною мірою відображені у міжнародно-правових нормативних актах: Загальній декларації прав людини (1948 р.), Європейській конвенції з прав людини (1950 р.), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (1966 р.).

Автор стверджує, що в сучасних умовах судової реформи, необхідно, щоб вимоги принципу єдності справедливості та законності перетворилися у внутрішні детермінанти свідомості, поведінки і діяльності суддів. На думку автора, єдиним способом неправосудності є неправильне застосування суддею норм матеріального або (і) процесуального права.

Некомпетентність передбачає відсутність у судді необхідних знань для правильного вирішення юридичного конфлікту; результатом неправосудності є невідповідність судового акту (вироку, рішення, ухвали, постанови) не лише фактичним обставинам справи, але й існуючим в суспільстві уявленням про справедливість і законність. Неправильна, викривлена оцінка фактичних обставин справи неминуче призводить до несправедливого, незаконного рішення.

Розділ 2 “Кримінально - правовий аналіз постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови” складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Об'єкт постановлення завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови” аналізуються існуючі у теорії кримінального права концепції об'єкта злочину.

Залишаючись осторонь дискусії про найбільш вдале визначення родового об'єкта злочинів проти правосуддя, автор вважає за доцільне зауважити: законодавець і теорія кримінального права виходять з того, що всі склади злочинів даного розділу спрямовані на охорону правосуддя, яке, будучи функцією судової влади, відображає її сутність.

У підрозділі доведено, що право на справедливий судовий розгляд, будучи природним правом, обумовлює обов'язок судді “вершити справедливий суд”, тобто дотримуватись вимог міжнародних та національних правових актів щодо справедливого судового розгляду незалежно від різновиду і суті правового конфлікту, статусу його учасників, характеру порушеного чи оспорюваного права тощо. Саме тому, при постановленні судом завідомо неправосудного вироку, рішення, постанови, ухвали, крім правосуддя, шкоди зазнає право на справедливий суд, що дає підстави для визнання його додатковим обов'язковим об'єктом злочину, передбаченого ст. 375 Кримінального кодексу України.

Автор аналізує обов'язкову ознаку об'єкта складу злочину, передбаченого ст. 375 КК України предмет злочину, під яким розуміє акт судової влади, який містить в собі підтвердження наявності або відсутності правовідносин, спрямований на охорону та захист прав, свобод і законних інтересів суб'єктів права і який має наслідком виникнення, зміну або припинення процесуальних і матеріальних правовідносин.

З огляду на різнорідний характер вироку, висновку, постанови, ухвали, рішення суду, предметом злочину, передбаченого ст. 375 КК України можуть бути лише ті з них, які вирішують по-суті, питання, у зв'язку з якими і виникла судова справа.

Завершується підрозділ обґрунтуванням пропозиції про необхідність заміни у назві та тексті ст. 375 КК України слова “вироку, рішення, ухвали або постанови” словосполученням “акту судової влади”, а також доповнення статті 375 КК “Приміткою” з роз'ясненням поняття “акт судової влади”.

У підрозділі 2.2 “Обов'язкові та факультативні ознаки об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 375 КК України” проаналізовано ознаки, які визначають суспільну небезпечність злочину, дають можливість встановити об'єкт, якому злочином заподіюється шкода, відповідну форму вини, мотив, мету злочину, які не завжди називаються в диспозиціях статей Особливої частини КК.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 375 КК України, є суспільно небезпечне діяння у формі дії - активної поведінки суб'єкта постановлення неправосудного акту судової влади.

Дисертант вважає, що законодавчі вимоги щодо структури та змісту рішення, порядку постановлення, підстав перегляду акту судової влади дають підстави для виділення етапів постановлення судового рішення. А саме: складання тексту акту в нарадчій кімнаті (голосування суддями у випадку колегіального розгляду справи); підпис суддею (суддями); публічне проголошення іменем України.

Моментом закінчення злочину, передбаченого ст. 375 КК України, автор пропонує вважати постановлення неправосудного акту судової влади, яке полягає у виконанні послідовних дій: складання тексту, підпис суддею (суддями); публічне проголошення іменем України.

У роботі підкреслено, що для встановлення в діях особи ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України, оцінюванню підлягають ті наслідки, які фактично настали в результаті дій судді (суд встановлює тяжкість наслідків у кожному конкретному випадку, залежно від обставин справи) і, тому, законодавчо закріпити перелік всіх ймовірних тяжких наслідків, які є результатом постановлення неправосудного акту судової влади видається неможливим і недоцільним.

Автор вважає, що спосіб є обов'язковою ознакою аналізованого складу злочину, оскільки, бажаючи постановити неправосудне рішення по справі суддя обов'язково порушить норми процесуального закону чи матеріальні норми. Виконати дії, що утворюють об'єктивну сторону складу злочину, передбаченого ст. 375 КК України, можливо лише шляхом порушення норм матеріального чи (і) процесуального права.

Встановлено, що постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови є спеціальним видом перевищення влади або службових повноважень. Іншими словами, має місце конкуренція загальної (ст. 365) і спеціальної норми (ст. 375). Кваліфікація дій судді здійснюється за правилами вирішення конкурентних ситуацій (конкуренції загальної і спеціальної норми).

Завершується підрозділ переліком обов'язкових та факультативних ознак об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 375 КК України.

У підрозділі 2.3. “Суб'єкт та суб'єктивна сторона постановлення завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови” досліджено ознаки суб'єкта і суб'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 375 КК України.

Суб'єктом постановлення завідомо неправосудного акту є фізична, осудна особа, наділена в установленому законом порядку повноваженнями судді при вирішенні конкретного юридичного конфлікту по суті.

З огляду на існуюче право судді на окрему думку у ст. 375 КК України передбачено відповідальність за співучасть спеціальних суб'єктів, яка має місце у випадку колегіального постановлення завідомо неправосудного судового акту декількома суддями (в тому числі за участю народних засідателів), кожен з яких безпосередньо виконує об'єктивну сторону складу злочину.

Автором зауважено, що з огляду на процесуальну вимогу незмінності складу суду, суб'єктом постановлення завідомо неправосудного акту може бути не будь-який суддя чи народний засідатель, а лише той, хто безпосередньо розглядав справу та уповноважений вирішити конкретний юридичний конфлікт.

У законодавчій конструкції складу злочину, передбаченого ст. 375 КК України поняття “завідомо” кореспондується зі словом “неправосудного” і визначає інтелектуальний момент умислу щодо акту, який постановляє суддя, тобто вказує, що суб'єкт не помиляється, а усвідомлює незаконність, необґрунтованість (неправосудність) прийнятого рішення по справі.

Вольовий момент припускає бажання, тобто переслідування мети, постановити неправосудний акт. Винний повинен усвідомлювати, що постановлене ним рішення є неправосудним.

На думку дисертанта, свідченням завідомості (прямого умислу) судді можуть бути порушення вимог процесуального та матеріального закону в ході судового розгляду, які полягають в усуненні перешкод, у створенні умов для постановлення завідомо неправосудного акту, тобто по суті є готуванням до злочину.

Умисна форма вини є обов'язковою ознакою складу злочину, передбаченого ст. 375 КК України. Відсутність умислу у діях судді свідчить про відсутність складу злочину, а отже і підстав кримінальної відповідальності за постановлення завідомо неправосудного акту судової влади. Неправильне тлумачення суддею правової норми завжди виключає вину у формі умислу (якщо не було встановлено, що мала місце завідомість), проте не виключає при цьому вини в формі необережності, та може свідчити про службову недбалість (за наявності ознак описаних у ст. 367 КК України ).

Завершуються підрозділ обґрунтуванням недоцільності запровадження кримінальної відповідальності судді за необережне постановлення неправосудного акту.

Розділ 3 “Кримінологічні аспекти постановлення завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови” складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Латентизація постановлення завідомо неправосудних актів судової влади” наголошено на фактичній відсутності в Україні офіційної статистики щодо постановлених судами завідомо неправосудних актів, а також судової практики розгляду кримінальних справ за ст.375 КК України, що не дає змоги об'єктивно оцінити масштаби цього явища.

За результатами вивчення показників офіційної статистики, результатів соціологічних досліджень, повідомлення інформаційних ресурсів, дисертант стверджує про латентність постановлення завідомо неправосудних актів судової влади.

Встановлено взаємозв'язок латентизації з об'єктивними і суб'єктивними ознаками складу злочину, передбаченого ст. 375 КК України.

Постановлення завідомо неправосудного рішення виключає некомпетентність судді, оскільки вчиняється лише з прямим умислом: суддя достовірно знає, переконаний в тому, що діє всупереч вимогам закону і справедливості. А постановлення неправосудного рішення з необережності у кожному разі є проявом некомпетентності судді, а, отже підставою притягнення до дисциплінарної відповідальності або до кримінальної відповідальності (службова недбалість).

Якісні характеристики особи судді є індикатором принципу недопустимості зловживання правом у правосудді (його дотримання чи порушення).

Автор зауважує, що на стан зловживання правом, а отже і на процес латентизації постановлення неправосудних рішень, суттєвий вплив має правосвідомість громадян України, які звертаються до суду.

Завершується підрозділ переліком об'єктивних та суб'єктивних характеристик процесу злочинного посягання, які впливають на латентизацію аналізованого злочину.

У підрозділі 3.2. “Чинники детермінації постановлення суддею завідомо неправосудного судового акту” визначено криміногенні фактори, які виступають у ролі причин і умов постановлення завідомо неправосудного акту судової влади.

На думку автора, визначальний вплив на якість правозастосовчої діяльності в цілому має правосвідомість судді, як система його світоглядних і моральних принципів, та вказує на занепад юридичної освіти й правового виховання.

Підкреслено, що деформації професійної правосвідомості суддів стрімко поширюються на фоні існуючого в суспільстві правового нігілізму. На рівні судової системи дисертант виділяє відомчий правовий нігілізм, що проявляється у невиконанні суддями законів та інших нормативно-правових актів, які тим самим ігнорують суб'єктивні права учасників правовідносин, зневажаючи кожного, кого ці закони стосуються.

Автор вважає, що недоліки законодавчого регулювання відповідальності суддів (кримінальної, дисциплінарної) не є визначальними чинниками детермінації постановлення завідомо неправосудних актів судової влади.

Встановлено, що дефіцит моральності в діяльності судів - як в поведінці суддів, так і сторін - зумовлений зниженням рівня морального потенціалу у відносинах між людьми в умовах економічної та соціальної нестабільності.

За результатами проведеного автором дослідження встановлено, що негативна корпоративність юристів щодо девіантної поведінки колег формується на стадії навчання.

Завершується підрозділ переліком визначальних чинників детермінації постановлення суддею завідомо неправосудного судового акту.

У підрозділі 3.3. “Запобігання постановленню суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови” зазначено, що запобігання злочинним (неправосудним) діям суддів, які в силу займаної посади мають бути уособленням справедливості і законності в суспільстві становить особливу складність.

На думку автора визначальне місце у превентивній діяльності держави належить загальносоціальним заходам запобігання, які послаблюють дію факторів, що обумовлюють постановлення суддями завідомо неправосудних актів судової влади і створюють передумови для їх зменшення.

Підкреслено, що якісний відбір кандидатів на посаду судді є основним заходом запобігання постановленню завідомо неправосудних актів судової влади.

Запропоновано наділити суддю, який розглядав справу в складі колегії чи одноосібно, а також суддю контролюючої інстанції повноваженнями (правом і обов'язком) при виявленні ознак постановлення завідомо неправосудного акту повідомляти про це прокурора для вирішення питання про кримінальне переслідування винних, а також внести певні корективи у законодавство про судоустрій та статус суддів з організаційних питань судочинства.

Завершується підрозділ переліком проблем, які підлягають вирішенню з метою запобігання постановленню суддями завідомо неправосудних актів.

Висновки

У висновках за предметом дослідження, згідно з визначеними завданнями, обґрунтовані і висвітлені основні положення і рекомендації, спрямовані на удосконалення відповідальності судді за завідомо неправосудні рішення. До основних належать:

1. Відповідальність суддів за неправосудні рішення уперше встановлюється у правових пам'ятках ХІХІ століття зокрема, в Уложенні про покарання кримінальні і виправні 1845 р. Родовий об'єкт злочинів проти правосуддя уперше виділено у Кримінальному кодексі УРСР 1960 року у главі VІІІ (Особлива частина).

2. Законодавство ряду країн континентальної Європи характеризується особливостями: злочинні діяння судді при здійсненні правосуддя переважно визначаються як посадові (службові ) злочини (Литва Естонія, Албанія, Франція, Іспанія, ФРН, Нідерланди, Данія, Італія); криміналізовано досить широке коло неправосудних діянь судді: за постановлення неправосудного рішення у формі грубої необережності (Іспанія, Данія, Німеччина); за проявлення несправедливості при вирішенні чи розгляді справ (Данія); за отримання суддею хабара (Албанія, Франція, Німеччина, Італія); незаконне звільнення від кримінальної відповідальності (Німеччина, Росія, Білорусія); за розголошення таємниці судового розгляду (Німеччина); за відмову судді здійснити правосуддя (Данія, Франція); за злісне затягування правосуддя (Іспанія); за збудження неповаги або ганьблення установ, законів чи дій влади, вихваляння дій, що суперечать законам, розпорядженням влади чи обов'язкам служби (Італія); за фальсифікацію доказів (Росія, Латвія, Білорусія, Польща).

3. Філософсько-правове поняття неправосудності судового рішення означає виражену у неправильному застосуванні некомпетентним або (і) упередженим суддею, норм матеріального і (або) процесуального права невідповідність судового акту (вироку, рішення, ухвали, постанови), фактичним обставинам юридичного конфлікту та існуючим в суспільстві уявленням про справедливість і законність.

Виділено ознаки неправосудності судового рішення:

1) єдиним способом є неправильне застосування суддею норм матеріального або (і) процесуального права. Суддя застосовує ті норми, які не відповідають змісту юридичного конфлікту і тому не в змозі його правильно вирішити;

2) причинами є некомпетентність (відсутність у судді необхідних знань для правильного вирішення юридичного конфлікту), або (і) упередженість судді (будь-яка заінтересованість у неправильному вирішенні справи);

3) результатом є невідповідність судового акту (вироку, рішення, ухвали, постанови) не лише фактичним обставинам справи, але й існуючим у суспільстві уявленням про справедливість і законність.

4. Правосуддя, як порядок відносин між людьми, що базується на законах природи та регламентується нормами права, орієнтований на утвердження верховенства права через ухвалення правосудного рішення, розглядається як безпосередній об'єкт постановлення завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови.

Додатковим обов'язковим об'єктом є право на справедливий судовий розгляд, яке будучи природним правом, обумовлює обов'язок судді дотримуватись вимог міжнародних та національних правових актів щодо справедливого судового розгляду.

5. З метою забезпечення юридичної визначеності та однаковості правозастосовчої практики доцільно у назві та тексті ст. 375 КК України слова “вироку, рішення, ухвали або постанови” замінити словосполученням “акту судової влади”, та доповнити статтю 375 КК Приміткою такого змісту:

“Під актом судової влади слід розуміти ухвалений судом іменем України у встановленому законом порядку в результаті здійснення правозастосовчої діяльності акт, який містить в собі підтвердження наявності або відсутності правовідносин, спрямований на охорону та захист прав, свобод і законних інтересів суб'єктів права і який має наслідком виникнення, зміну або припинення процесуальних і матеріальних правовідносин”

6. Обов'язковими ознаками об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 375 КК України, є суспільно небезпечне діяння у формі дії - постановлення неправосудного акту судової влади, спосіб, час, обстановка вчинення злочину.

Постановлення судового рішення характеризується етапами: складання тексту акту в нарадчій кімнаті (голосування суддями у випадку колегіального розгляду справи); підпис суддею ( суддями ); публічне проголошення іменем України.

Моментом закінчення злочину, передбаченого ст. 375 КК України є проголошення суддею резолютивної частини судового акту.

Спосіб є обов'язковою ознакою аналізованого складу злочину і підлягає обов'язковому встановленню в ході кримінально-правової кваліфікації, оскільки виконати дії, що утворюють об'єктивну сторону, можливо лише шляхом порушення норм матеріального чи (і) процесуального права.

Часом вчинення злочину, передбаченого ст. 375 КК України, є часовий період, протягом якого відбувається постановлення неправосудного акту судової влади, що полягає у виконанні послідовних дій: складання тексту, підпис суддею (суддями ); публічне проголошення іменем України.

Обстановкою вчинення злочину, передбаченого ст. 375 КК України, є розгляд конкретної справи судом, у формі судового засідання, який завершується постановленням акту.

До факультативних ознак об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 375 КК України, належать: наслідки, причинний зв'язок між дією і наслідками, місце вчинення злочину.

7. Суб'єктом постановлення завідомо неправосудного акту є фізична, осудна особа, наділена в установленому законом порядку повноваженнями судді (професійний суддя, народний засідатель) при вирішенні конкретного юридичного конфлікту по суті.

Імунітет судді поширюється лише на такі примусові процесуальні заходи як затримання (ст.ст. 106, 106-1 КПК України) та взяття під варту (ст.155 КПК України), що означає відсутність особливого порядку притягнення судді до кримінальної відповідальності.

8. Суб'єктивна сторона складу злочину, передбаченого ст. 375 КК України, характеризується умисною формою вини, мотивом та метою, які є обов'язковими його ознаками. Постановлення суддею завідомо неправосудного акту без мети виключає прямий умисел.

9. Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови є різновидом перевищення влади або службових повноважень і тому ст. 375 КК України являється спеціальною нормою стосовно ст. 365 КК України.

10. Постановлення неправосудного рішення з необережності у кожному разі є проявом некомпетентності судді, а, отже, підставою притягнення до дисциплінарної відповідальності чи кримінальної відповідальності за службову недбалість.

Запровадження кримінальної відповідальності за необережне постановлення неправосудного акту є недоцільним, оскільки: неможливо законодавчо регламентувати процес формування думки, уявлень, почуттів і вражень судді, які у своїй сукупності безпосередньо створюють підсумовуючий висновок, який потім відображається у судовому акті; чинне законодавство вже містить норму - ст. 367 КК України, відповідно до якої необережне постановлення суддею неправосудного акту може кваліфікуватись як службова недбалість.

11. Результати проведеного аналізу ознак складу постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови, дають підстави стверджувати про приналежність злочину, передбаченого ст. 375 КК України, до числа корупційних (єдиних за своєю суттю) злочинів з високим показником латентності.

До суб'єктивної характеристики процесу латентизації належать: неможливість законодавчо регламентувати процес формування думки, уявлень, почуттів і вражень судді, які у своїй сукупності безпосередньо створюють підсумовуючий висновок, що потім відображається у судовому акті; корпоративні інтереси судових органів (небажання ”виносити сміття з хати”), недотримання принципу неприпустимості зловживання правом.

12. Визначальними чинниками детермінації постановлення суддею завідомо неправосудного судового акту є: відомчий правовий нігілізм; низький рівень правової культури та професійна деформація; дефіцит моральності в діяльності судів; корпоративізм судової системи.

13. З метою запобігання постановленню суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови необхідно: запровадити систему державного і міжнародного моніторингу за дотриманням законності у сфері правосуддя із залученням громадського та відомчого контролю; підвищити якість системи добору кандидатів на посаду судді, в тому числі шляхом спеціалізації юридичної освіти та визначити систему показників, за якими має оцінюватися діяльність суддів; удосконалити інститут дисциплінарної відповідальності суддів за судові помилки (дати розширене законодавче тлумачення поняття “порушення присяги”); підвищити якість підготовки кадрів прокуратури, як органу якому підслідні кримінальні справи про злочини проти правосуддя; пропагувати ідеї добра, справедливості, нетерпимості до корупції та хабарництва з метою морального оздоровлення суспільства та подолання правового нігілізму; залучати до антикорупційної діяльності громадськість, зокрема шляхом запровадження телефонів довіри в органах судового контролю.

...