Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

УДК 342.951:351.82+35.078.32+347.772(779)

Спеціальність 12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

Актуальність теми дослідження. Торговельна марка, будучи об'єктом промислової власності, дає власнику не тільки виключне право користування, а й накладає обов'язки гарантувати споживачеві певний рівень якості товару або послуги. Виконуючи свої основні функції, такі як: ідентифікація товару і виробника; рекламування товару або послуги; полегшення запам'ятовування товару або послуги, допомагаючи споживачеві відрізнити їх від аналогічних; стимулювати гарантію якості товару або послуги і, таким чином, бажання покупця вибрати саме цей товар, торговельна марка є ефективним помічником при реалізації товару або наданні послуги, викликає природне бажання її власника мати правовий захист держави, на території якого він використовується.

Нагальна необхідність гармонізації вітчизняного законодавства у сфері охорони об'єктів інтелектуальної власності з міжнародними стандартами зумовлена також вступом України до Світової організації торгівлі (далі - СОТ). Головною умовою членства в СОТ було приєднання України до Генеральної Угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Однією з основних угод в системі ГАТТ є Угода про торгові аспекти прав інтелектуальної власності (далі - Угода TРІПС). У зв'язку з цим особливої гостроти набуває проблема вдосконалення вітчизняного законодавства у сфері інтелектуальної власності з метою приведення його у відповідність до норм Угоди TРІПС. Це вимагає великої уваги до питань, пов'язаних з державним регулюванням у цій сфері, впровадженням і удосконаленням чітких механізмів такого регулювання, в тому числі засобами адміністративного впливу на правопорушників права промислової власності.

Таким чином, ситуація, що склалася на цьому напрямку державної діяльності, вимагає активізації діяльності Державного департаменту інтелектуальної власності як спеціального органу у сфері охорони прав на торговельні марки; удосконалення діяльності Антимонопольного комітету України, який відповідно до покладених на нього завдань, контролює дотримання, розглядає справи про порушення законодавства та узагальнює практику правозастосування в сфері захисту від недобросовісної конкуренції, митних органів, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики; усунення правових колізій, що мають місце у зазначеній сфері; удосконалення інституту промислової власності в частині охорони та захисту торговельних марок, зокрема з питань набуття права на торговельну марку. Все це зумовлює актуальність теми дослідження.

Теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять, насамперед, наукові розробки щодо окремих питань взаємозв'язку сучасної науки адміністративного права з комплексом управлінських та організаційних наук, а саме: роботи В. Б. Авер'янова, О. Ф. Андрійко, О. М. Бандурки, Д. М. Бахраха, Г. П. Бондаренка, І. П. Голосніченка, В. М. Горшенєва, А. А. Дьоміна, Є. В. Додіна, А. І. Єлістратова, М. Д. Загряцкова, О. К. Застрожної, В. Л. Кобалевського, Л. В. Коваля, Ю. М. Козлова, В. К. Колпакова, О. П. Коренєва, Є.Б.Кубка, Д. М. Лук'янця, О. Є. Луньова, В.П.Нагребельного, А. Н. Одарченка, В. Г. Перепилюка, О.П. Рябченко, В. С. Стефанюка, Н. Г. Саліщевої, В. Д. Сорокіна, М. М. Тищенка, В. К. Шкарупи, Ю. С. Шемшученка, Ц. А. Ямпольської та інш.

Комплексний характер зазначеної проблематики зумовив необхідність координації адміністративно-правових досліджень із дослідженнями в інших галузях права. Тому на дисертаційну роботу певною мірою вплинули розробки, присвячені питанням правової охорони та захисту інтелектуальної власності, зокрема проблем пов'язаних з охороною та захистом об'єктів промислової власності, та авторського права і суміжних прав. Ці питання розкриваються у працях вітчизняних та зарубіжних учених, які зробили вагомий внесок в дослідження питань правової охорони та захисту об'єктів промислової власності, зокрема праці С. С. Алексєєва, Г. А. Андрощука, Ю. Л. Бошицького, М. К. Галянтича, І. І. Дахна, О. В. Дзери, Р. Дюма, В. Жарова, І. Н. Звягіної, Ю. М. Капіци, Р. А. Калюжного, Л. В. Коваля, А. М. Колодія, В. В. Копєйчикова, М. Й. Коржанського, А. Т. Комзюка, В. О. Котюка, В. І. Курила, П. І. Крайнєва, О. Е. Лейста, А. В. Міцкевича, А. Ю. Олійника, Й. Е. Маміофи, B. C. Мартем'янова, Л. О. Михайлової, М. І. Паладія, О. А. Підопригори, О. О. Підопригори, А. Д. Святоцького, В. В. Сергієнко, Р. Б. Шишки, та інших.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за темою: «Розвиток демократичних засад державного управління в Україні: проблеми адміністративно-правового забезпечення» (номер державної реєстрації 0106U008728).

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є поглиблення теоретичних засад функціонування і розвитку системи забезпечення охорони та захисту торговельних марок (знаків для товарів і послуг) і на цій основі визначення шляхів удосконалення відповідного правового інституту в умовах розвитку ринкових відносин, та вироблення практичних пропозицій і рекомендації щодо удосконалення законодавства, яке регулює організацію і діяльність органів, що забезпечують легітимацію, охорону і захист прав на торговельні марки.

Виходячи з поставленої мети, в дисертації вирішуються наступні основні завдання:

дослідити особливість суспільних відносин, що виникають в сфері забезпечення охорони та захисту торговельних марок, уточнити понятійний апарат проблеми;

провести комплексний аналіз національного та міжнародного законодавства в сфері охорони та захисту права на торговельну марку;

визначити тенденції розвитку правової охорони торговельних марок, дати аналіз функцій, які виконує знак в господарських відносинах, викласти умови надання правової охорони торговельним маркам;

уточнити систему і структуру державних органів, які забезпечують охорону та захист права власності на торговельну марку;

проаналізувати склад адміністративних правопорушень права на торговельну марку, розглянути порядок їх вирішення;

розробити практичні пропозиції і рекомендації, спрямовані на удосконалення правового забезпечення охорони та захисту торговельних марок. торговельний марка праовий забезпечення

Об'єктом дослідження є суспільні відносини врегульовані нормами адміністративного законодавства, що виникають між суб'єктами права промислової власності в процесі набуття, охорони та захисту права на торговельну марку.

Предметом дослідження є адміністративно-правові норми, що регулюють відносини, які виникають з приводу легітимації, охорони та захисту торговельних марок, повноваження та діяльність відповідних суб'єктів та практика застосування зазначених норм.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-наукових методів пізнання. Зокрема, діалектичний метод дозволив комплексно дослідити проблему адміністративно-правової охорони та захисту торговельних марок. Сучасні загальнонаукові методи пізнання - системний, формально-логічний, структурно-функціональний, дали можливість визначення теоретичних засад адміністративно-правового забезпечення в сфері охорони та захисту торговельних марок, сформулювати власні теоретичні узагальнення, висновки та пропозиції, які ґрунтуються на вимогах формальної логіки.

Для дослідження нормативно-правової бази в сфері адміністративно-правового забезпечення охорони та захисту торговельних марок та розроблення пропозицій щодо її вдосконалення, застосовувались такі спеціальні наукові методи, як формально-юридичний, порівняльно-правовий та метод правових аналогій.

Формально-юридичний метод застосовувався при визначенні системи і структури державних органів, які забезпечують адміністративно-правову охорону та захист права власності на торговельну марку. Метод правових аналогій надав можливість визначення юридичного факту - виникнення адміністративного правопорушення як підстави юридичної відповідальності за порушення права на торговельні марки. Порівняльно-правовий метод використано при аналізі сучасного стану національного та міжнародного законодавства, особливостей правового регулювання відносин у різних країнах та правових системах, а також при з'ясуванні переваг та недоліків існуючих теоретичних конструкцій в сфері адміністративно-правової охорони та захисту торговельних марок.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному дослідженні адміністративно-правових засад набуття права на торговельні марки, їх охорони та захисту в Україні.

Наукову новизну основних положень дисертації та особистий внесок автора становлять наступні висновки, положення та рекомендації:

уперше:

здійснено систематизацію положень, які сприяють створенню цілісного уявлення про торговельну марку як об'єкта промислової власності та об'єкта адміністративно-правової охорони та захисту;

доведено, що предмет права промислової власності включає, перш за все, відносини на стадії визнання та експертизи її об'єктів, зокрема і торговельних марок, які за своєю суттю є відносинами, що характеризуються правовою нерівністю сторін і тому регулюються, в першу чергу, нормами адміністративного права.

запропоновано розгорнуту класифікацію юридичних фактів, які припиняють дію права на торговельну марку: негативні правоприпиняючі юридичні факти, наслідком яких є юридичне знищення торговельної марки як об'єкта правовідносин та позитивні правоприпиняючі юридичні факти, наслідками яких є припинення суб'єктивного права на торговельну марку в однієї особи, яке є підставою виникнення чи можливістю, за передбачених законом обставин, виникнення такого права в іншої особи;

запропоновано авторське визначення поняття «легітимація права на торговельні марки» як адміністративний порядок набуття права на торговельну марку, первинний спосіб набуття права власності на торговельну марку;

удосконалено:

зміст поняття «підстави виникнення права на торговельну марку» як юридичного факту, заснованому на первинному чи похідному способі набуття права власності, що зумовлює певний законодавчо регламентований порядок набуття такого права;

характеристику поняття «механізм адміністративно-правової охорони та захисту торговельних марок» та його розуміння як важливого, чітко окресленого правового явища, що має структурні та функціональні зв'язки всіх елементів юридичної надбудови, націлених на охорону та захист торговельних марок як об'єктів промислової власності;

визначення поняття «механізм адміністративно-правової охорони торговельних марок» як систему заходів (сукупність взаємопов'язаних процедурних стадій), направлених на встановлення реєстраційної здатності торговельної марки та видачу охоронного документа;

теоретичне уявлення про відносини, що виникають у процесі адміністративно-правового захисту торговельних марок і доведено, що за своєю суттю вони є відносинами влади та управління, що впливає на зміст правового положення суб'єктів адміністративно-правового захисту;

висновок, що для охорони об'єктів промислової власності, серед яких особливе місце посідають торговельні марки, характерне позитивне застосування права, що проявляється як правомірна діяльність органів державного управління по встановленню охороноздатності торговельної марки як об'єкта промислової власності, видачі суб'єктам охоронного документа (свідоцтва на знак для товарів і послуг) та забезпеченню режиму правової охорони торговельної марки як об'єкту промислової власності;

набуло подальшого розвитку:

система наукових знань щодо з'ясування змісту правової природи торговельної марки, як об'єкта промислової власності з метою усунення термінологічних неточностей її загального визначення;

пропозиції щодо врахування вимог нормативного закріплення сучасної термінології в діючому законодавстві, що регулює відносини з приводу набуття, охорони та захисту прав на торговельні марки, а саме: вважається за доцільне замінити в назві Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» термін «знаки для товарів і послуг» на «торговельні марки» та здійснити відповідні заміни по тексту Закону у відповідних відмінках, зокрема в ст. 1 «Визначення термінів», термін «торговельна марка» привести у відповідності до зазначення його у ЦКУ;

положення щодо необхідності уточнення інституту юридичної відповідальності за правопорушення на стадії розгляду заявок та експертизи торговельних марок.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації теоретичні положення, висновки та пропозиції можуть бути використані, зокрема: у правотворчій роботі - для подальшого розроблення адміністративно-правових механізмів реформування організаційної і функціональної структури управління промисловою власністю, організаційно-реєстраційних процедур, а також для наукового забезпечення правотворчої і правозастосовчої діяльності, підвищення рівня підготовки та перепідготовки кадрів; при розробці проектів законів та вдосконаленні актів чинного законодавства у сфері інтелектуальної власності стосовно гармонізації законодавства України з нормами та правилами глобальної торгової системи, зокрема Угоди ТРІПС; прикладний аспект пов'язаний з можливістю практичного використання пропозицій в законотворчому процесі, а також у правозастосувальній практиці відповідних державних органів, дозволять вдосконалити практику застосування адміністративної відповідальності за порушення прав на торговельні марки; у науково-дослідній роботі - для поглиблення теоретичних розробок в сфері адміністративно-правового регулювання набуття, охорони та захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності, зокрема торговельні марки, напрямків та способів використання таких теоретичних розробок в законодавстві; у навчальному процесі при викладанні курсів «Право інтелектуальної власності», «Правове регулювання антимонопольної діяльності» та спецкурсів у вищих навчальних закладах, закладах підвищення кваліфікації державних службовців; при написанні підручників, навчальних посібників, довідкової та методичної літератури, монографій з проблем, пов'язаних з проведенням адміністративної реформи в Україні.

Окремі положення, сформульовані у дисертаційному дослідженні, носять дискусійний характер і можуть слугувати базою для подальшого наукового дослідження проблеми адміністративно-правової охорони та захисту торговельних марок.

Апробація результатів дослідження. Положення і висновки дисертації обговорювалися на засіданнях відділу проблем адміністративного права та державного управління Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, доповідалися на міжнародних та всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях, а саме: Міжнародній конференції «Європейська глобалізація та інтеграція. Дилеми країн Центральної та Східної Європи» (Польща, м. Слубіци, 23-24 лютого 2002 р.; тези опубліковані); Науково-практичній конференції «Проблеми соціально-економічного розвитку регіону» (м. Красноармійськ, 3 березня 2006 р.; тези опубліковані); Всеукраїнський науково-практичній конференції «Проблеми політико-правового забезпечення евро- та євроатлантичної інтеграції України» (м. Одеса, 22 листопада 2007 р.; тези опубліковані); ІХ Міжнародній конференції «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Косів Івано-Франківської області, 27-31 січня 2008 р.; тези опубліковані).

Публікації. Основні результати та висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення у дванадцяти наукових публікаціях, з яких три опубліковані у фахових виданнях України, та чотирьох опублікованих тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації обумовлена її метою та завданнями і складається із вступу, трьох розділів, що містять у собі дев'ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 222 сторінки, в тому числі список використаних джерел - 25 сторінок (294 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, аналізується сучасний стан її наукової розробленості, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету і завдання дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, форми апробації, наведено данні про структуру та обсяг дисертації.

Розділ 1. «Загально-правова характеристика торговельних марок» складається з трьох підрозділів, присвячених дослідженню визначення понять, видів та функцій притаманних торговельним маркам, генезису та специфіці понять «торговельна марка», «знак для товарів і послуг», «товарний знак», визначено коло суб'єктів правовідносин щодо набуття, охорони та захисту права на торговельні марки та особливості змісту права власності на зазначений об'єкт.

У підрозділі 1.1. «Поняття, види та функції торговельних марок» аналізується зміст поняття торговельних марок в семантичному та нормативно-правовому аспектах з метою його уточнення та конкретизації у відповідності до реалій сьогодення. Проведені дослідження надали змогу визначити види торговельних марок в залежності від критерію класифікації.

Стосовно нормативно правового аспекту пропонується замінити в назві Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» та по тексту термін «знаки для товарів і послуг» на «торговельні марки». У ст. 1 «Визначення термінів», термін «торговельна марка» визначити у відповідності до зазначення його у ЦКУ.

Обґрунтована можливість надання визначень ліцензійній та набутій торговельним маркам.

Автором аналізуються підходи українських та зарубіжних фахівців до означення поняття торговельної марки як об'єкта права промислової власності і як об'єкта авторського права та на основі проведеного аналізу пропонується надати визначення автора торговельної марки і встановити правовий режим його використання у Законі України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Це зумовлено специфікою юридичної природи торговельної марки, яка може бути водночас об'єктом права промислової власності і об'єктом авторського права.

Пропонується, ст. 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» доповнити легальним визначенням автора торговельної марки.

У підрозділі 1.2. «Становлення та розвиток правового регулювання торговельних марок» здійснено ретроспективний огляд становлення та розвитку законодавства України щодо правового регулювання торговельних марок. Окремо розглядаються міжнародні договори та конвенції в галузі промислової власності, детально проаналізовані Директиви Європейського співтовариства з питань правової охорони та захисту торговельних марок.

Автором зазначається, що витоки проблеми правової охорони торговельних марок у сучасному законодавстві можна простежити, досліджуючи шляхи історичного розвитку цього об'єкту. Наголошується, що завдяки такому аналізу можна простежити певний генезис торговельної марки у відповідності до якого може буде реалізована розробка нових положень, які сприятимуть створенню цілісного уявлення про торговельну марку як об'єкта промислової власності та об'єкта ефективної правової охорони.

Дисертант звертає увагу, що окрему групу норм законодавства в сфері правового регулювання торговельних марок складають норми, які регулюють захист прав на торговельної марки, причому відносини, що виникають до моменту отримання правової охорони, регулюються адміністративно-правовими засобами на підставі адміністративних норм, а ті, що виникають на стадії використання торговельної марки, регулюються, нормами адміністративного, цивільного, господарського, адміністративно-процесуального та господарсько-процесуального права.

У цьому ж підрозділі розкривається зміст системи законодавства, щодо правового регулювання торговельних марок.

З метою чіткого уявлення про систему діючого законодавства України, щодо правового регулювання торговельних марок дисертант пропонує чітку класифікацію нормативних актів на основі якої стверджується, що, ієрархія законодавчої бази формується на основі правової сили певних нормативних актів, відповідно до субординаційності їх юридичної сили.

У підрозділі 1.3. «Види суб'єктів права на торговельні марки та особливості змісту права власності на торговельні марки» розглядаються суб'єкти права на торговельну марку та надається їх класифікація за видами. Окремо аналізуються особливості змісту права власності на торговельні марки.

Так, до першого виду суб'єктів права на торговельну марку дисертантом віднесено юридичних та фізичних осіб. До другого - третіх осіб, як суб'єктів суміжних прав на торговельну марку. До третього виду - колективних суб'єктів права на торговельну марку. Надається аналіз кожного з запропонованих видів суб'єктів окремо.

Зазначається, що, цивільне законодавство для визначення особи як суб'єкта цивільних прав і обов'язків використовує поняття фізичної чи юридичної особи. Фізична особа-підприємець як суб'єкт права на торговельну марку - це підприємець з особливим правовим статусом. Наголошується на доцільності визначення норми, що встановлювала б необхідність спеціальної господарської правосуб'єктності громадянина-підприємця, як суб'єкта права на торговельну марку. На відміну від юридичних осіб і громадян-підприємців, як суб'єктів господарських правовідносин, треті особи, як суб'єкти суміжних прав на торговельну марку, є суб'єктами цивільних правовідносин. Наголошується на необхідності правового врегулювання статусу третіх осіб і нагальній потребі у розробці практичних рекомендацій з цього приводу. Щодо колективних суб'єктів права на торговельну марку то специфіка їх правового статусу полягає як у змісті правосуб'єктності, так і у специфіці правового режиму предмету відносин - торговельної марки. Аналізується правове положення колективних суб'єктів права на торговельну марку, підходи українських та зарубіжних фахівців щодо класифікації колективних суб'єктів права на торговельну марку. Особливий наголос робиться на тій обставині, що особливий правовий інститут «колективного знака» вводиться Паризькою конвенцією, зобов'язуючи країни-учасниці Паризького Союзу охороняти колективний знак. Вітчизняне законодавство не містить легального визначення поняття колективного знака, що є значною прогалиною.

Розділ 2. «Адміністративно-правове регулювання набуття та охорони права на торговельні марки» складається з трьох підрозділів, присвячених дослідженню адміністративно-правових механізмів набуття фізичними та юридичними особами права на торговельні марки, момент виникнення та закріплення цього права та адміністративно-правові аспекти охорони права на торговельні марки.

Підрозділ 2.1. «Підстави набуття права на торговельну марку і суб'єкти, що забезпечують його легітимацію» містить ґрунтовний розгляд правових підстав набуття права на торговельну марку та аналіз суб'єктів що забезпечують легітимацію цього права.

Так, розглядаючи підстави, способи та порядок набуття права на торговельну марку, пропонується визначення понять «об'єктивного та суб'єктивного права на торговельну марку».

Автором аналізуються юридичні факти як підстави набуття права на торговельну марку та юридичні факти, що припиняють дію права на торговельну марку. Наголошується, що юридичний факт зумовлює спосіб набуття права на торговельну марку. Під способом набуття права на торговельну марку пропонується розуміти дію чи систему дій, спрямованих на виникнення права на торговельну марку. Запропоновано визначення первинного та похідного способів набуття права власності на торговельну марку. Стверджується, що адміністративний порядок набуття права на торговельну марку є порядок яким регулюються, як правило, первинні способи набуття права власності, засновані на односторонніх юридичних актах. На підставі проведеного аналізу робиться висновок, що підставою виникнення права на торговельну марку є юридичний факт, який засновується на первинному чи похідному способі набуття права, що зумовлює певний законодавчо регламентований порядок набуття такого права.

Аналіз суб'єктів, які забезпечують легітимацію права на торговельні марки дозволив автору дійти висновку про те, що у системі державних органів управління, а саме у спеціальних органах виконавчої влади на яких покладено здійснення функцій охорони та захисту торговельних марок відсутнє чітке розмежування їх компетенції. Так, зокрема, наголошується, що надання правової охорони та забезпечення адміністративного захисту суб'єктивних прав у сфері промислової власності розглядається як основна функція Державного департаменту інтелектуальної власності. Держдепартамент є органом державного управління, що діє у складі Міністерства освіти і науки (МОН) і йому підпорядковується, тому він не має статусу центрального органу виконавчої влади, а тільки поза структурного підрозділу МОН. Державне підприємство «Український інститут промислової власності» підпорядкований МОН, а оскарження рішень, прийнятих за результатами експертизи, подається в Держдепартамент. Ці аргументи дозволили автору наголосити на нагальній необхідності надання Держдепартаменту статусу центрального органу виконавчої влади. Також обґрунтовується доцільність підпорядкування цього органу Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції України. Аргументом на користь такої підпорядкованості є необхідність вдосконалення адміністративно-правових механізмів набуття права на об'єкти промислової власності, зокрема і на торговельні марки яка зумовлена прямим зв'язком з економічними процесами в державі.

Підрозділ 2.2. «Порядок легітимації права на торговельну марку та його удосконалення» присвячений порядку набуття права на торговельні марки.

Автором зазначається, що під порядком набуття права на торговельну марку розуміється низка юридично необхідних дій, спрямованих на досягнення бажаних юридичних наслідків - отримання права на торговельну марку.

Аналізуючи підстави, способи та порядок набуття права на торговельну марку запропоноване визначення легітимації права на торговельну марку. Так, під легітимацією права на торговельну марку пропонується вважати адміністративний порядок набуття права на торговельну марку, як умова первинного способу набуття права власності.

Здійснено аналіз право чинам (стадіям) державної реєстрації. Зазначається, що Україна традиційно притримується реєстраційної системи. За загальним правилом лише з моменту офіційного визнання позначення торговельною маркою можна вести мову про нього як про самостійний об'єкт правової охорони. Законодавство не охороняє незареєстровані позначення, окрім випадків, коли вони охороняються в силу прийнятих Україною міжнародних зобов'язань. Так, відповідно до ч. 3 ст. 494 ЦК набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка визнана в установленому законом порядку добре відомою, не вимагає засвідчення свідоцтвом.

У підрозділі 2.3. «Адміністративно-правові аспекти охорони прав на торговельні марки» розглядається процес діяльності державних органів, щодо охорони прав на торговельні марки. Автор зазначає, що категорія «охорона торговельних марок» пов'язана з таким державно-правовим явищем, як «державна патентна система». Державна патентна система уявляється як процес діяльності державних органів, який складається з двох пов'язаних між собою, але самостійних стадій - це правова охорона і правовий захист об'єктів промислової власності, зокрема торговельних марок.

Наводиться узагальнення щодо правової охорони торговельних марок. В результаті дослідження такого правового явища як охорона торговельних марок автором зазначається, що для охорони об'єктів промислової власності, серед яких особливе місце посідають торговельні марки, характерне позитивне застосування права, що проявляється як правомірна діяльність органів державної виконавчої влади по встановленню охороноздатності торговельної марки, видачі суб'єктам свідоцтва на знак для товарів та послуг та підтримці режиму правової охорони торговельної марки.

Дисертантом обґрунтовується висновок про те, що предмет права промислової власності включає, перш за все, відносини на стадії визнання та експертизи її об'єктів, зокрема і торговельних марок, які за своєю суттю є відносинами, що характеризуються правовою нерівністю сторін і тому регулюються, в першу чергу, нормами адміністративного права.

Ґрунтовний аналіз стадій правової охорони та захисту торговельних марок дозволив запропонувати такі теоретичні визначення як «механізм адміністративно-правової охорони та захисту» та «механізм адміністративно-правової охорони торговельних марок».

Розділ 3. «Адміністративно-правове забезпечення захисту права на торговельні марки» складається з трьох підрозділів, присвячених дослідженню питань адміністративно-правового забезпечення захисту прав на торговельні марки.

Підрозділ 3.1. «Місце адміністративних правопорушень серед підстав юридичної відповідальності за порушення права на торговельні марки» містить теоретико-правові питання визначення місця адміністративних правопорушень серед підстав юридичної відповідальності за порушення права на торговельні марки та поглиблення теоретичних засад притаманних адміністративній відповідальності як виду юридичної відповідальності.

Зазначається, що порушенням права, що виникає із свідоцтва, є порушення виключного права власника торговельної марки. В ході проведення аналізу правопорушень у вигляді підробок, копіювання та імітації торговельних марок автор доходить до висновку, що такі порушення класифікуються як порушення прав власника торговельної марки і/або недобросовісна конкуренція.

На підставі проведеного аналізу правового становища юридичних осіб і громадян-підприємців, як суб'єктів господарювання, зазначається, що на відміну від останніх, треті особи, як суб'єкти суміжних прав на торговельну марку, є суб'єктами цивільних правовідносин, а, отже, і об'єктивна сторона правопорушення знаходиться у площині цивільних правовідносин. Об'єктом цивільного правопорушення у даному разі є немайнові права третіх осіб. Таким чином, автор дійшла висновку, що хоча порушення виключного права на об'єкт промислової власності є у відповідних випадках є цивільним і господарським деліктом, у випадках доведення Антимонопольним комітетом України факту правопорушення, що за складом відносяться до недобросовісної конкуренції призводить до адміністративно-правової відповідальності.

Щодо кримінально-правової відповідальності, автором зазначається, що вона відрізняється від цивільно-правової тим, що порушник несе відповідальність перед державою, а не безпосередньо перед автором або власником прав на торговельну марку.

Підрозділ 3.2. «Органи виконавчої влади, що здійснюють юрисдикційні повноваження щодо адміністративно-правового захисту права на торговельні марки» містить положення щодо системи адміністративно-правового захисту права на торговельні марки та висвітлює юрисдикційні повноваження органів виконавчої влади, щодо адміністративно-правового захисту торговельних марок.

Виходячи з видів і форм діяльності, щодо адміністративно-правового захисту торговельних марок до органів, що здійснюють юрисдикційні повноваження щодо зазначеного захисту автор відносить Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, Укрпатент, Апеляційну палату, Антимонопольний комітет України, державний митний орган. Вони розглядають конкретні справи, що виникають з правовідносин у сфері створення та використання торговельних марок, застосовують до правопорушників відповідні санкції.

Звертається увага на особливість правового положення зазначених органів виконавчої влади та зазначається, що всі ці органи та посадові особи хоча і наділені юрисдикційними повноваженнями, але їх роль у процесі порушення провадження у справах з адміністративно-правового захисту торговельних марок є пасивною. Це означає, що процес розпочинається з ініціативи іншої заінтересованої особи за її скаргою. В цьому порядку така особа реалізує надане їй право на захист. Функція захисту, що покладена на відповідні державні органи, спрямована на визнання або поновлення прав, а також усунення перешкод реалізації прав та законних інтересів суб'єктів права, може реалізовуватись завдяки використанню різного за своєю правовою природою юридичного інструментарію. Так, визнання відповідного права може здійснюватися, як із застосуванням цивільно-правових методів, так і адміністративно-правових. Поновлення порушених прав та застосування юридичних санкцій - шляхом застосування методів не лише цивільно-правового впливу, а й методів адміністративно-правового та кримінально-правового примусу. Робиться висновок, про те, що під правовим захистом прав на торговельні марки можна розуміти юрисдикційну діяльність органів державної виконавчої та судової влади в сфері промислової власності, врегульовану матеріальними та процесуальними нормами адміністративного, цивільного, господарського, кримінального права.

В цьому ж підрозділі представлені теоретичні узагальнення щодо захисту торговельних марок в об'єктивному і суб'єктивному значенні, аналізується співвідношення між категоріями «охорона» та «захист». Особлива увага приділяється характеристиці механізму правового захисту торговельних марок.

У підрозділі 3.3. «Види адміністративних санкцій за порушення права на торговельні марки» аналізуються види адміністративних санкцій за порушення права на торговельні марки.

Характеризуючи існуючі визначення адміністративної відповідальності в науці адміністративного права, автор зазначає, що адміністративна відповідальність має свою специфіку, що відрізняє її від інших видів юридичної відповідальності. Зокрема, вона відрізняється її підставою - адміністративним правопорушенням (проступком), під яким згідно ст. 9 КУпАП визнається протиправне, винне діяння (дія чи бездіяльність), що посягає на державний чи громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, за яке законодавством передбачена адміністративна відповідальність.

Юридичним фактом для порушення процедури захисту прав на торговельні марки є вчинення правопорушення і тоді застосовуються державний примус у вигляді правових санкцій. Автор зауважує на важливу особливість адміністративного примусу і зазначає, що на відміну від інших видів державного примусу, які завжди є реакцією на протиправні діяння суб'єктів, заходи адміністративного примусу в сфері інтелектуальної власності, можуть використовуватися з потрійною метою. По-перше, для запобігання, профілактики порушень прав на об'єкти інтелектуальної власності. Необхідність їх використання пояснюється тим, що існує реальна загроза правам на об'єкти інтелектуальної власності, заподіяння їм шкоди, хоча самого порушення ще немає. У цьому випадку державні органи, вимушені застосувати примусові заходи щодо осіб які не порушили норми права, та у встановлених законом випадках обмежують їх права. По-друге, для припинення реально існуючих порушень прав на об'єкти інтелектуальної власності. По-третє, для притягнення до адміністративної відповідальності осіб, винних у вчиненні протиправних дій.

Адміністративні стягнення накладаються компетентними органами і посадовими особами шляхом видання спеціальних індивідуальних актів управління, що мають примусовий характер.

У випадку, коли використані всі засоби захисту прав на торговельні марки, або вони не охоплюються правовою охороною, то починають діяти норми, що передбачають захист від недобросовісної конкуренції.

Адміністративна відповідальність за порушення прав на торговельні марки, передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення, застосовується, зокрема, при: порушенні прав інтелектуальної власності; здійсненні дій, що становлять акти недобросовісної конкуренції. Відповідно до ст. 24 КУпАП захист прав здійснюється шляхом проведення адміністративних процедур, таких як вилучення або конфіскація контрафактної продукції та обладнання, що використовується для її виготовлення, виправні роботи, адміністративний арешт або накладання адміністративних штрафів.

За порушення правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання також можуть бути застосовані уповноваженими державними органами адміністративні санкції. Так, Антимонопольний комітет України відповідно до Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» накладає штрафи на суб'єктів господарювання за вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція. До таких дій належать:

неправомірне використання торговельних марок;

введення в обіг під своїм позначенням товарів іншого виробника;

відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб'єкта господарювання та введення його у господарський обіг;

інші протиправні дії.

Відзначається, що Антимонопольний комітет України розглядає скарги щодо дій, які здійснені після вводу торговельних марок до господарського обігу.

Типовими видами адміністративних стягнень можуть бути: попередження, штраф, виправні роботи, адміністративний арешт тощо.

Автором наголошується на необхідності розробки на державному рівні комплексного організаційно-правового механізму захисту прав та законних інтересів суб'єктів суспільних відносин, що виникають у процесі створення та використання торговельних марок.

У Висновках сформульовані найбільш суттєві результати та положення дисертаційного дослідження, наведенні теоретичні узагальнення й нове вирішення наукового завдання щодо адміністративно-правового регулювання набуття, охорони та захисту права на торговельні марки.

1. В Україні створена сучасна нормативно-правова база в сфері набуття охорони та захисту права на торговельні марки, яка, в цілому, відповідає вимогам європейського законодавства і правовідносинам, що склалися у цій сфері. Проте існує низка питань, для розв'язання яких необхідне подальше удосконалення і внесення відповідних змін до нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері адміністративно-правової охорони та захисту прав на торговельні марки.

2. На підставі аналізу нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері набуття, охорони та захисту права на торговельні марки запропоновано у чинне законодавство України внести наступні зміни: вважається за доцільне замінити в назві Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» термін «знаки для товарів і послуг» на «торговельні марки» та здійснити відповідні заміні по тексту Закону у відповідних відмінках. У ст. 1 «Визначення термінів», термін «торговельна марка» визначити у відповідності до зазначення його у ЦКУ; визначається доцільність визнання торговельної марки як об'єкта права промислової власності і як об'єкта авторського права та розвести межі зіткнення цих двох понять. Торговельна марка як об'єкт права промислової власності, - це знак (символ), який індивідуалізує однорідні товари і послуги. Торговельна марка як об'єкт авторського права, - це створене творчою працею розробника позначення, яке може бути виражено у будь-якій матеріальній формі, і з моменту його створення об'єктом авторського права. У даному випадку об'єкт авторського права і матеріальний об'єкт, в якому він існує - торговельна марка - не повинні ототожнюватися. Вважається, що, поширюючи поняття авторства і авторського права на торговельну марку, на рівні закону необхідно визначити і обсяг цих прав; пропонується доповнити ст. 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» легальним визначенням автора торговельної марки: - «Автор торговельної марки - це особа, творчою працею якої було розроблено позначення, яке стало основою зареєстрованої торговельної марки». А також доповнити зазначений закон окремою статтею «Права і обов'язки авторів торговельних марок», яку пропонується викласти у такій редакції: - «Автор торговельної марки має майнові і немайнові права на розроблене ним позначення, включаючи його елементи».

3. В результаті дослідження питань адміністративно-правового регулювання набуття та охорони права на торговельні марки під «правом на торговельну марку» пропонується розуміти право власності, а також право, яке виникає внаслідок делегування певних повноважень власника іншій особі на договірній основі та на підставі інших правочинів; під порядком набуття права на торговельну марку пропонується розуміти як низку юридично необхідних дій, спрямованих на досягнення бажаних юридичних наслідків - отримання права на торговельну марку.

4. У ході аналізу підстав, способів та порядку набуття права на торговельну марку пропонується визначення «легітимація права на торговельні марки» під якою запропоновано вважати адміністративний порядок набуття права на торговельну марку, як первинного способу набуття права власності; аналіз діяльності суб'єктів, щодо забезпечення легітимації права на торговельні марки дозволив дійти висновку, що головною причиною негативних процесів, явищ та тенденцій у сфері промислової власності є відсутність належної координації та регуляторного впливу в системі державного управління. Пропонується надання Держдепартаменту статусу центрального органу виконавчої влади та обґрунтовано доцільність підпорядкування цього органу Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції України.

5. У результаті дослідження адміністративно-правових аспектів охорони прав на торговельні марки під правовою охороною пропонується вважати діяльність органів державної виконавчої влади, урегульовану нормами права та спрямовану на ідентифікацію, визнання, реєстрацію та видачу охоронного документу на торговельну марку, а також забезпечення організаційно правового режиму його правомірного використання; вищезазначене дозволило запропонувати визначення терміну «механізм адміністративно-правової охорони торговельних марок» як системи заходів, направлених на встановлення їх реєстраційної здатності, видачу охоронного документа, що здійснюють уповноважені державні органи. Він охоплює сукупність взаємопов'язаних процедурних стадій, що ґрунтуються на нормах матеріального права.