Уніфікація право- та дієздатності юридичних осіб у міжнародному приватному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право та цивільний процес; сімейне право;

міжнародне приватне право

Уніфікація право- та дієздатності юридичних осіб у міжнародному приватному праві

Юніна Марина Петрівна

Харків - 2011

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасні умови господарювання характеризуються як постійним збільшенням числа господарських договорів, так і різноманітністю їхніх учасників, у тому числі іноземних юридичних осіб, які розширюють свою діяльність в інших державах. Сьогодні юридична особа стає одним з основних суб'єктів міжнародних приватноправових відносин. Експортно-імпортні операції призводять до того, що підприємства, створені в одній державі, належать цілком або частково компаніям іншої держави. Діяльність транснаціональних корпорацій здійснюється взагалі у декількох країнах. У зв'язку із зазначеним питання про правовий статус юридичних осіб набуває в доктрині міжнародного приватного права все більшого значення.

Саме тому в умовах інтеграції нашої державі в європейське співтовариство є актуальним питання приведення норм вітчизняного законодавства у відповідність до нових міжнародно-економічних реалій і стандартів, зокрема адаптації законодавства України, яке забезпечує правове регулювання діяльності юридичних осіб, до законодавства країн ЄС.

Аналіз правового становища іноземних юридичних осіб в Україні, урахування світового досвіду та судової практики дозволяють визначити два шляхи розвитку національного законодавства: по-перше, надання іноземному капіталу вільного доступу до здійснення господарської діяльності на території нашої держави та, по-друге, введення протекціоністської політики з метою захисту національної економіки. Однак обидва ці шляхи повинні застосовуватись тільки одночасно, що не завжди є можливим. Таким чином, існує проблема законодавства, яке поєднує у собі свободу підприємництва та державний контроль за діяльністю таких іноземних суб'єктів.

Актуальність досліджуваної у дисертаційному дослідженні проблеми обумовлена низкою причин:

- по-перше, наявністю широкого діапазону організаційно-правових форм іноземних юридичних осіб та особистим законом кожної із них, який визнає відповідну організаційно-правову форму як суб'єкт права;

- по-друге, існуванням різних підстав визнання як особистого закону іноземної юридичної особи законодавства тієї чи іншої країни залежно від визнаної в Україні доктрини;

- по-третє, відсутністю чіткої правової регламентації становища іноземних юридичних осіб, яка охоплювала б усі відомі випадки застосування колізійних норм до правовідносин з іноземними юридичними особами та країнами, які здійснюють комерційну діяльність.

З іншого боку, постійно зростає заінтересованість українських підприємств у поширенні своєї діяльності за межами України, де вони розглядаються як іноземні юридичні особи з точки зору іноземного права.

Дослідження питань правового регулювання статусу та визначення право- та дієздатності юридичних осіб, які діють за межами національної держави, неминуче торкається ряду таких важливих питань міжнародного приватного права, як взаємодія міжнародної та національної правових систем, національність юридичної особи, доктрини її визначення. Ці питання сьогодні не знайшли однакового тлумачення у науці міжнародного приватного права, що визначає необхідність їх висвітлення.

Незважаючи на існування ґрунтовних теоретичних розробок, слід зазначити, що категорії право- та дієздатності іноземних юридичних осіб залишаються актуальними, певною мірою навіть спірними, тому дотепер відсутні загальні доктринальні підходи до тлумачення їхнього змісту.

Актуальність зазначеної проблеми підтверджується також значною кількістю вітчизняних та зарубіжних науковців, які торкались в своїх працях проблеми визначення правового статусу юридичних осіб та уніфікації законодавства щодо право- та дієздатності юридичних осіб у міжнародному приватному праві. Серед таких науковців слід відзначити Л. П. Ануфрієву, А. В. Асоскова, С. В. Бахина, Є. В. Богданова, М. М. Богуславського, С. М. Братуся, В. Г. Варнавського, Л. Л. Гервагена, А. М. Городиського, М. І. Данилькевича, Г. К. Дмитрієвої, А. С. Довгерта, В. П. Звєкова, О. С. Іоффе, В. І. Кисіля, В. М. Коссака, В. М. Кравчука, М. І. Кулагіна, А. М. Ладиженського, Л. А. Лунца, В. В. Луця, О. Л. Маковського, Б. К. Малишева, О. Ю. Мельника, О. О. Мережка, І. А. Покровського, М. С. Суворова, М. К. Сулейменова, М. Ю. Тихомирова, О. В. Щербини та інших дослідників. Серед наукових доробок останніх років, присвячених даній проблематиці, слід назвати праці таких вчених, як О. Р. Кібенко, В. А. Кройтор, М. О. Самойлов, І. В. Спасибо-Фатєєва, С. О. Погрібний, Г. С. Фединяк, Л. С. Фединяк, С. М. Хєда. Однак у більшості існуючих наукових досліджень лише тією чи іншою мірою висвітлюються питання визначення право- та дієздатності іноземних юридичних осіб.

Саме тому досліджувана у роботі проблема набуває ще більшої актуальності при відсутності цілісного монографічного дослідження, присвяченого проблемі уніфікації законодавства щодо право- та дієздатності іноземних юридичних осіб у міжнародному приватному праві.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи відповідає п.2.10 «Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років», затверджених Наказом МВС України № 755 від 05.07.2004, та п.9.1 (Проблеми цивільного права і процесу в світлі інтеграційних процесів) «Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр.», схвалених Вченою радою ХНУВС 27.12. 2005 р. (протокол № 13). Робота безпосередньо спрямована на подальшу реалізацію положень Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського союзу, затвердженої Законом України від 18 березня 2004 року № 1629-IV.

Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є комплексне вивчення правоздатності та дієздатності юридичних осіб як учасників міжнародних приватних правовідносин, аналіз законодавства, що визначає правовий статус юридичних осіб як суб'єктів міжнародного приватного права, практики його застосування, наукове осмислення правоздатності та дієздатності як самостійних категорій цивільного та міжнародного приватного права.

Для досягнення вказаної мети необхідно виконати наступні завдання:

- розглянути та визначити поняття право- та дієздатності юридичних осіб та їх структурних елементів у законодавстві України;

- визначити механізм регламентації обсягу і змісту цивільної правоздатності іноземних юридичних осіб, які діють на території різних держав;

- з'ясувати роль особистого закону і національності юридичної особи при визначенні її правоздатності і дієздатності;

- розглянути та визначити сучасні тенденції у визначенні національності юридичних осіб;

- з'ясувати колізійні питання правоздатності та дієздатності в діяльності іноземних юридичних осіб та визначити шляхи їх вирішення;

- вивчити порядок і методи уніфікації та гармонізації законодавства щодо право- та дієздатності юридичних осіб.

Об'єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, суб'єктами яких виступають іноземні юридичні особи.

Предмет дослідження складають правовідносини, які формуються у сфері реалізації право- та дієздатності іноземних юридичних осіб на території України.

Методи дослідження, використані під час написання роботи, складаються із сукупності загальнонаукових (діалектичного, історичного, системного, аналізу, синтезу, індукції, дедукції) та спеціальноюридичних (порівняльно-правового та формально-логічного) наукових методів.

Діалектичний метод, зокрема, використовувався для аналізу становлення законодавства, що регламентує участь іноземних компаній у приватноправових відносинах. Застосування системного методу дозволило визначити місце юридичної особи серед суб'єктів міжнародного приватного права. Такі методи наукового дослідження, як синтез та системний аналіз, застосовувались з метою уніфікації правових понять та категорій, що використовуються в досліджуваних країнах, а також для визначення сучасних тенденцій у розвитку законодавства провідних країн у сфері регулювання участі іноземних компаній у цивільних правовідносинах, а також для формулювання пропозицій з імплементації певних положень у законодавство України.

За допомогою формально-логічного методу, що ґрунтується на положеннях формальної логіки, шляхом тлумачення цивільно-правових норм та юридичних явищ здається можливим більш повно визначити поняття «іноземна юридична особа», «правоздатність юридичних осіб», «особистий закон юридичної особи», розкрити сутність цих понять.

Історичний метод був, головним чином, інструментом з'ясування характеру рецепції римського права в сучасних правових системах, тенденцій розвитку вчення про юридичні особи за різних часів.

За допомогою порівняльно-правового методу здійснювалося порівняння положень законодавства та науки про правове становище іноземних юридичних осіб у різні періоди часу, а також було показано еволюцію становлення та розвиток правового інституту юридичної особи, зокрема іноземної юридичної особи, що дозволяє у своїх межах виділити спільне і відмінне у правовому регулюванні правового статусу іноземних юридичних осіб у різні часи.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана дисертаційна робота є однією з перших спроб комплексного дослідження право- та дієздатності юридичних осіб як суб'єктів міжнародного приватного права на теренах законодавства незалежної України. У роботі викладені результати вивчення структурних елементів змісту право- та дієздатності юридичних осіб, визначення тенденцій розвитку законодавчого регулювання правового статусу іноземних юридичних осіб. Уперше в дослідженні були проаналізовані процеси уніфікації та гармонізації норм міжнародного приватного права України, які регламентують правовий статус іноземних юридичних осіб.

За підсумками проведеного дослідження на захист виносяться наступні положення, що визначають наукову новизну одержаних результатів:

- вперше обґрунтовано, що у міжнародному приватному праві слід розрізняти поняття «статут», як документ, яким регламентується діяльність юридичної особи, та «особистий закон», як право держави, де зареєстрована або іншим чином створена юридична особа. Пропонується для визначення права держави, до якої належить юридична особа, використовувати термін «особистий закон», а термін «особистий статут» у значенні документу, на підставі якого юридична особа здійснює свою діяльність, використовувати без слова «особистий».

- вперше запропоновано відрізняти «спеціальну» правоздатність іноземних юридичних осіб на території України від «загальної» правоздатності українських юридичних осіб. Термін «спеціальна» в даному випадку означає комплекс вилучень та обмежень, які відрізняють правовий режим діяльності іноземних юридичних осіб від режиму діяльності українських юридичних осіб;

- дістало подальшого розвитку обґрунтування того, що поділ на юридичних осіб приватного та публічного права для міжнародного приватного права має формальний характер. Законодавством встановлено загальний порядок регулювання приватноправових відносин з іноземним елементом як для юридичних осіб публічного права, так і для юридичних осіб приватного права;

- дістало подальшого обґрунтування положення про те, що питання особистого статусу юридичної особи можуть бути врегульовані не одним, а декількома правопорядками. Підтвердженням цьому є нові організаційно-правові форми юридичних осіб, створені в рамках Європейського Союзу, а також поява таких нових критеріїв визначення національності юридичних осіб, як критерій суперпозиції та вчення про диференціацію;

- дістало додаткового обґрунтування твердження про те, що у сучасних умовах жодному з наявних колізійних критеріїв визначення національності юридичних осіб не можна віддати перевагу. Класичні колізійні прив'язки поступово замінюються змішаними критеріями та декількома основними принципами для визначення права, що буде застосовуватись для з'ясування національності юридичної особи. До таких принципів можна віднести принцип знаходження найбільш тісного зв'язку правовідносин з конкретним правопорядком, знаходження найбільш сприятливого правопорядку, врахування імперативних норм країни суду;

- обґрунтовується висновок про те, що критерій осілості як спосіб визначення національності юридичних осіб, не пристосований до сучасних інтеграційних процесів, у яких Україна бере активну участь. Застосування цього критерію обмежує конкуренцію, свобода якої є одним з основних принципів європейської інтеграції, та порушує свободу вибору місця проживання і економічної діяльності. Таким чином, переважає в умовах економічної інтеграції держав критерій інкорпорації;

- дістало подальшого розвитку твердження про те, що у сучасних умовах є поширеним процес відділення особистого закону юридичної особи від її державної приналежності. Цей процес одержав доктринальне закріплення в теорії суперпозиції та вченні про диференційованість, суть яких полягає в розмежуванні питань, які регулюються на підставі особистого закону, на внутрішні та зовнішні, і, відповідно, застосування до останніх різних колізійних прив'язок;

- дістало подальшого обґрунтування твердження про те, що теорія суперпозиції повністю підходить для застосування в рамках інтеграційних об'єднань. Вона є свого роду різновидом теорії інкорпорації та виходить з того, що особистий закон юридичної особи визначається за нормами законодавства, згідно з яким юридична особа створювалася. Проте, якщо юридична особа має фактичне місцезнаходження своїх органів поза межами держави, де вона заснована, то відносно питань, які регулюються на підставі особистого закону юридичної особи, підлягають застосуванню імперативні норми держави перебування.

Практичне значення отриманих результатів. Отримані результати проведеного дослідження можуть бути використані як у теоретичному аспекті - у науці міжнародного приватного права, так і на практиці застосування цивільного законодавства України. Вони також можуть бути використані для подальшої науково-дослідної роботи та в навчальному процесі в ході підготовки навчальних видань.

З метою уніфікації українського законодавства з міжнародними правовими актами та його гармонізації з провідними світовими тенденціями у сфері регулювання участі іноземних компаній у цивільних правовідносинах сформульовані в дисертації висновки та пропозиції можуть використовуватися для вдосконалення чинного законодавства України та під час розроблення нових нормативно-правових актів у цій галузі.

Апробація результатів дослідження. Робота підготовлена на кафедрі цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ. Основні положення, що містяться у дослідженні, опубліковані у наукових статтях та тезах виступів на науково-практичних конференціях.

Публікації. Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження викладені дисертантом у чотирьох наукових статтях у збірниках, що входять до переліку фахових видань, затверджених ВАК України, та тезах виступів на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації визначена метою і завданням дослідження, а також логікою викладу матеріалу. Робота складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 190 сторінок, у тому числі 19 сторінок займає список використаних джерел, що складається із 185-ти найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

уніфікація законодавство міжнародний дієздатність

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, окреслюється мета і завдання дослідження, його об'єкт та предмет, визначається методологія роботи, формулюється наукова новизна отриманих результатів, зазначається їх практичне значення, апробація та вказуються публікації за темою дисертації.

Розділ 1 «Загальна характеристика юридичних осіб як суб'єктів міжнародних приватноправових відносин» присвячено визначенню та характеристиці юридичних осіб як суб'єктів міжнародного приватного права та окресленню загальних проблем участі іноземних юридичних осіб у цивільних правовідносинах та шляхам їх вирішення.

У підрозділі 1.1. «Сутність і значення юридичної особи як суб'єкта міжнародних приватноправових відносин» здійснюється правовий аналіз сутності та значення юридичної особи у міжнародному приватному праві, визначаються її ознаки, наводяться класифікації юридичних осіб за законодавством України та іноземних країн. При цьому робиться висновок про те, що у сучасних умовах інтернаціоналізації суспільного життя, зростання господарської діяльності юридичних осіб та її поширення поза межами однієї держави, юридична особа стає одним з основних суб'єктів не тільки внутрішньодержавних економічних відносин, а й міжнародних приватноправових відносин. Але в переважній більшості іноземних країн при чіткому та розвинутому регулюванні порядку створення та діяльності окремих соціальних утворень (корпорацій, установ, громадських об'єднань тощо) узагальнююче поняття «юридична особа» не визначається. Незважаючи на таку невизначеність, аналіз положень іноземного законодавства, судової практики та теоретичних досліджень дозволяє виявити наступні загальні ознаки, які досить повно характеризують юридичну особу як суб'єкта права: (1) незалежність існування юридичної особи від складу її учасників; (2) наявність самостійної волі, яка не збігається з волею її окремих учасників; (3) наявність майна, відокремленого від майна учасників юридичної особи; (4) самостійна відповідальність юридичної особи за своїми зобов'язаннями в межах належного їй майна; (5) можливість від свого імені укладати угоди в межах, дозволених законом; (6) право бути позивачем та відповідачем в юрисдикційних органах.

Дослідження в міжнародному приватному праві інституту юридичної особи пов'язане з вирішенням ряду проблем не лише практичного, але й теоретичного порядку. Міжнародне приватне право характеризується розподілом усіх юридичних осіб, які існують на певній території, на національних та іноземних. Ідентифікація юридичної особи як іноземного або національного суб'єкта права є підставою встановлення певного правового режиму діяльності цього суб'єкта в даній країні, меж підпорядкування його діяльності законодавчим і адміністративним актам держави, якій належить ця юридична особа, і держави, в якій вона здійснює свою діяльність.

В роботі були досліджені організаційно-правові форми юридичних осіб за законодавством країн України, Російської Федерації та країн ЄС. При цьому зроблено висновок про те, що незважаючи на різні назви організаційно-правових форм юридичних осіб, сутність кожної з цих форм приблизно однакова, хоча єдиної класифікації не існує.

Різноманітність організаційно-правових форм юридичних осіб є підставою для все більшого поширення процесу уніфікації правових норм, що регулюють правовий статус юридичних осіб.

У підрозділі 1.2. «Обсяг цивільної право- та дієздатності іноземних юридичних осіб» досліджується загальне поняття право- та дієздатності юридичних осіб та визначається їх обсяг. Зокрема, вказується, що саме категорії право- та дієздатності дозволяють розглядати певну особу не лише як абстрактного суб'єкта права, а як суб'єкта конкретних правовідносин. В роботі були розглянуті сучасні підходи до визначення правоздатності юридичних осіб. Так, сьогодні існують дві концепції правоздатності юридичних осіб: концепція загальної правоздатності та концепція спеціальної правоздатності. Загальна правоздатність передбачає наявність певних прав та обов'язків, сумісних із сутністю суб'єкта. Тобто загальна правоздатність надає юридичній особі право набувати будь-які цивільні права й нести цивільні обов'язки, за винятком таких, для яких необхідною передумовою є природні якості людини. У більшості країн ЄС, а також Україні, пануючою є концепція загальної правоздатності юридичних осіб. Прихильники концепції спеціальної правоздатності юридичної особи виходять із того, що її обсяг обмежується цілями та предметом діяльності юридичної особи. Спеціальна правоздатність означає, що юридична особа може мати лише ті права та обов'язки, які відповідають цілям і завданням її діяльності, необхідні їй для здійснення своєї діяльності та встановлені в її статуті. На підставі проведеного аналізу концепцій правоздатності юридичних осіб, дисертантом підтримується ідея відмови від концепції спеціальної правоздатності юридичної особи на користь загальної правоздатності.

Щодо право- та дієздатності іноземних юридичних осіб слід зазначити, що вони є категоріями, які, з одного боку, характеризують міру можливої участі іноземних юридичних осіб у цивільних правовідносинах в Україні, а з іншого - є необхідною якістю іноземних юридичних осіб, що розглядаються як суб'єкти цивільних правовідносин. Правоздатність іноземних юридичних осіб відрізняється від правоздатності українських юридичних осіб. Ця відмінність обумовлена наданням іноземній юридичній особі не тільки тих прав і обов'язків, що закріплені в праві України, але і тих прав і обов'язків, які надаються іноземній юридичній особі правом відповідної іноземної держави і нормами міжнародних договорів.

Саме тому обґрунтованим уявляється висновок про те, що іноземні юридичні особи мають спеціальну правоздатність, незважаючи на те, що здебільшого вони здійснюють господарську діяльність на території України, тобто є комерційними організаціями. Термін «спеціальна» в даному випадку означає комплекс вилучень та обмежень, які відрізняють правовий режим діяльності іноземних юридичних осіб від режиму діяльності українських юридичних осіб.

Розділ 2 «Поняття та значення особистого закону та національності юридичних осіб у міжнародному приватному праві» розпочинається з підрозділу 2.1. «Поняття особистого закону та національності юридичних осіб. Роль особистого закону та національності у визначенні правоздатності і дієздатності юридичних осіб», в якому детальна увага приділяється визначенню поняття особистого закону та національності юридичних осіб.

Одним із важливих питань, яке виникає в міжнародних відносинах, є визнання тієї чи іншої форми організації юридичною особою. На сьогодні загальновизнаним принципом міжнародного приватного права є автоматичне та безумовне визнання іноземних організацій юридичними особами. Згідно із наведеним іноземна організація, яка отримала статус суб'єкта права відповідно до законів однієї держави, визнається юридичною особою на території іншої країни.

Для встановлення того, чи є те або інше утворення юридичною особою, необхідно з'ясувати, до якої держави воно належить. Ця одна із найбільш важливих властивостей юридичної особи у міжнародному приватному праві визначається особистим законом юридичної особи (lex domicilii) та її національністю (lex societatis). Відповідно до ст. 26 Закону України «Про міжнародне приватне право» правосуб'єктність іноземних юридичних осіб на території України визначається особистим законом юридичної особи. Поняття «особистий закон» та «національність» юридичної особи є взаємопов'язаними - особистим законом юридичної особи є закон тієї держави, до якої належить юридична особа, тобто національність якої ця юридична особа має.

Аналізуючи різні точки зору науковців щодо визначення особистого закону та національності юридичних осіб, автор приходить до висновку, що поняття «національність» та «особистий закон» не є тотожними та мають різну сферу застосування. Так, категорія «особистий закон» використовується в науці міжнародного приватного права та стосується тільки сфери колізійно-правового регулювання. Що стосується «національності» юридичної особи, то це поняття має більш широку сферу застосування і стосується передусім публічно-правових інститутів - це державна належність юридичної особи, що дозволяє визначити межі дії публічно-правових норм законодавства певної держави. Тому оскільки поняття «національність» використовується не тільки в приватноправових відносинах, але і у сфері публічних відносин, категорія «національність юридичної особи» ширша, ніж категорія «особистий закон юридичної особи».

У підрозділі 2.2. «Основні критерії визначення національності юридичних осіб у міжнародному приватному праві» на підставі аналізу юридичної літератури автор дійшов висновку про те, що наразі у міжнародному приватному праві не вироблено єдиної загальновизнаної концепції визначення національності юридичних осіб та про те, що у науці міжнародного приватного права розроблено декілька критеріїв, на підставі яких визначається національність юридичної особи. У питанні про те, які критерії повинні бути покладені в основу визначення національності юридичних осіб, законодавство різних країн виходять з двох основних концепцій, в рамках яких і формуються різні доктрини національності юридичних осіб. Перша концепція виходить з того, що в основу повинен бути покладений той або інший формально-юридичний критерій, не пов'язаний з господарськими умовами діяльності юридичної особи, тоді як друга концепція спрямована на відшукання «господарського» критерію національності залежно від тих або інших аспектів виробничо-комерційної діяльності юридичної особи.

Першу концепцію підтримують країни, законодавство яких виходить із визначення національності юридичної особи відповідно до ознаки її реєстрації або інкорпорації. Право другої групи країн виходить з концепції, згідно з якою визнання національності юридичної особи повинно підкорятися дії двох основних систем. Найбільше поширення набула система, заснована на критерії осілості. Після другої світової війни в деяких країнах почала застосовуватися ще одна система визначення національності - з урахуванням місця фактичного здійснення особою своєї господарської діяльності.

У доктрині дискутується питання про те, чи слід визнавати ще один критерій визначення національності юридичних осіб - за їх фактичною приналежністю особам, що мають певну державну належність, і, як наслідок - доктрину контролю, згідно з якою національність юридичної особи може визначатися національною належністю осіб, що повністю або значною мірою здійснюють економічний та фінансовий контроль над діяльністю даної юридичної особи (тобто таких, що фактично здійснюють, керівництво).

Таким чином, сьогодні загальновизнаними критеріями визначення національності юридичних осіб є критерій здійснення основної діяльності, критерій місцезнаходження органів управління юридичної особи, критерій місця заснування та інші. Згідно з цими критеріями у науці міжнародного приватного права виділяють доктрину осілості (закон місця перебування органів керування юридичної особи), доктрину центру експлуатації (місця здійснення діяльності), доктрину інкорпорації (закон місця заснування юридичної особи). В роботі були розглянуті всі вказані критерії визначення національності юридичних осіб.

У підрозділі 2.3. «Сучасні тенденції визначення національності юридичних осіб у міжнародному приватному праві» встановлено, що недосконалість класичних критеріїв визначення національності іноземних юридичних осіб стала підставою для створення нових критеріїв, що дозволяють вирішити цю складну колізійну проблему. Пошуки компромісу між різними критеріями з метою адаптації їх до умов сучасних інтеграційних процесів сприяли появі нових теорій визначення національності.

У роботі аналізуються новітні теорії визначення національності юридичних осіб, зокрема, теорія суперпозиції та вчення про диференційованість. Сутність цих теорій полягає в розмежуванні питань, які регулюються на підставі особистого закону, на внутрішні та зовнішні і, відповідно, застосування до останніх різних колізійних прив'язок.

Так, згідно з вченням про диференційованість до зовнішніх та внутрішніх відносин застосовуються самостійні колізійні прив'язки. До внутрішніх відносин належать: створення юридичної особи, права та обов'язки її учасників, порядок оформлення статуту та внесення до нього змін. До зовнішніх відносин - право- та дієздатність юридичної особи, повноваження її органів, їх відповідальність та порядок формування і підтримки статутного капіталу. Для внутрішніх відносин юридичної особи діє закон держави, де дана юридична особа була створена. Для зовнішніх - закон місця здійснення діяльності або закон інкорпорації.

Теорія суперпозиції є варіантом теорії інкорпорації та є свого роду різновидом теорії інкорпорації і виходить з того, що особистий закон юридичної особи визначається відповідно до законодавства, за яким юридична особа створювалася. Проте якщо юридична особа має фактичне місцезнаходження своїх органів поза межами держави, де вона заснована, то відносно питань, які регулюються на підставі особистого закону юридичної особи, підлягають застосуванню імперативні норми держави перебування.

На підставі викладеного пропонується доповнити ст. 25 Закону України «Про міжнародне приватне право» пунктом 4, який викласти в наступній редакції: «Якщо діяльність юридичної особи, створеної за іноземним правом, здійснюється в Україні, відповідальність компанії перед третіми особами та відповідальність осіб, які діють від її імені, визначається за українським правом».

Розділ 3 «Колізійні проблеми правового статусу юридичних осіб у міжнародному приватному праві» присвячено визначенню та характеристиці колізійних проблем правового статусу юридичних осіб у міжнародному приватному праві та окресленню прийнятних шляхів їх вирішення.

У підрозділі 3.1. «Колізії правоздатності і дієздатності в діяльності іноземних юридичних осіб в Україні» розглядаються наявні колізії правоздатності і дієздатності іноземних юридичних осіб в нашій державі. Однією з таких колізійних проблем є те, що у чинному українському законодавстві відсутнє легальне визначення поняття «іноземна юридична особа». Таке визначення містилося в Декреті Кабінету Міністрів України «Про податок на прибуток підприємств і організацій» від 26 грудня 1992 р., який втратив чинність на підставі Закону України «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 14 вересня 2006 р. Однак, незважаючи на відсутність визначення, сам термін «іноземна юридична особа» є досить поширеним у законодавстві.

Наразі чинне законодавство України виходить із того, що цивільна правоздатність іноземної юридичної особи визначається за правом країни, де заснована юридична особа. Відповідно до багатосторонньої Конвенції про правову допомогу країн СНД від 22 січня 1993 р. правоздатність юридичних осіб визначається законодавством держави, за законами якої її було засновано (п. 3 ст. 23). Таким чином, критерієм віднесення юридичних осіб до іноземних є місце заснування (реєстрації) юридичної особи, тобто в України національність юридичних осіб, що діють на території держави, визначається згідно з доктриною інкорпорації. В Законі України «Про міжнародне приватне право» також послідовно закріплюється використання критерію інкорпорації для визначення державної належності юридичної особи.

Сьогодні існують певні труднощі у колізійно-правовому регулюванні питань приватноправового статусу юридичної особи. Пов'язане це, насамперед, із неможливістю знайти таку єдину колізійну прив'язку, яка влаштовувала би більшість держав і відповідала б потребам інтернаціональних економічних зв'язків, що розвиваються.

У підрозділі 3.2. «Уніфікація та гармонізація норм міжнародного приватного права щодо право- та дієздатності юридичних осіб у праві іноземних країн» аналізуючи юридичну літературу, автор дійшов висновку, що гармонізація і уніфікація - взаємопов'язані процеси. Уніфікація допускає введення в національне право різних держав однакових норм та зумовлює зближення національно-правових систем. Гармонізація - гнучкіший метод порівняно з уніфікацією. Кінцевим результатом гармонізації є створення не однакових правових норм, а зближення права, усунення суперечностей: норми різних держав можуть бути схожими, навіть такими, що словесно збігаються, але різними.

У міжнародному приватному праві наразі не існує єдиного підходу до визначення право- та дієздатності іноземних юридичних осіб. Саме це стало підставою для численних спроб уніфікації у даній сфері. Найбільше значення проблема уніфікації законодавства різних держав набула у світлі створення інтеграційних об'єднань, таких як Європейський Союз, Співдружність Незалежних Держав.

Було зроблено висновок, що основним інструментом гармонізації національного законодавства про компанії в рамках ЄС є директиви, які приймаються Радою ЄС. Разом із гармонізацією законодавства про юридичних осіб за допомогою видання директив органами Союзу здійснювалися спроби створення таких організаційно-правових форм юридичних осіб, які б сприяли співпраці компаній на рівні Союзу. Особливістю правового становища цих організаційно-правових форм юридичних осіб є, перш за все, підпорядкування їх не національним правопорядкам країн - учасниць ЄС, а правопорядку Союзу. Зокрема, це Об'єднання з економічних інтересів, правову модель якого було досліджено у даному розділі. При цьому підкреслено, що багато в чому ознаки вказаного Об'єднання збігаються з ознаками вітчизняного кооперативу. Також такими організаційно-правовими формами юридичних осіб є компанія європейського типу та компанія європейського права. Прихильники концепції компанії європейського типу запропонували створити єдиний закон відносно комерційної компанії європейського типу, який повинен бути інкорпорований у національні законодавства країн-членів ЄС. Закон співіснуватиме з національними законодавствами про компанії, але буде застосовуватись лише до тих із них, які погодяться йому підпорядковуватись, тобто передбачається його факультативність. Такі компанії мали б однакову структуру у всіх державах-членах, що сприяло б зміцненню міжнародних ділових зв'язків. При цьому компанія зберегла б національність держав-членів. Згідно з концепцією компанії європейського права під такою компанією розуміється компанія, яка створена та здійснює свою діяльність відповідно до права Союзу, тобто європейська компанія у прямому розумінні цього слова. Вона не має національності країн-учасниць та не підкоряється їхнім правопорядкам. Європейська компанія починає існувати із занесенням її статуту у створюваний для цієї мети Європейський торговий реєстр. У всіх країнах вона має однакові з національними компаніями права.

У підрозділі 3.3. «Уніфікація і гармонізація норм про особистий закон і національність юридичних осіб у Співдружності Незалежних Держав» досліджується процес уніфікації норм про особистий закон і національність юридичних осіб у межах Співдружності Незалежних Держав. На підставі аналізу міжнародних договорів та законодавчих актів держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, можна зауважити, що відносно визначення національності іноземних юридичних осіб на міждержавному рівні шляхом включення в міжнародні договори закріплений критерій інкорпорації. За винятком Грузії, всі учасники СНД, що мають чинні законодавчі акти з питань колізійного регулювання, визначають державну приналежність іноземних юридичних осіб за правом держави, де ця юридична особа заснована. Отже, можна говорити про переважання критерію інкорпорації.

Аналіз законодавчих актів держав - членів СНД дозволяє зробити наступні висновки. По-перше, більшість держав пішла шляхом використання в законодавчій практиці моделі Цивільного кодексу країн СНД, що свідчить про прагнення держав - учасниць СНД до єдиного регулювання питань статусу іноземних юридичних осіб. По-друге, переважна більшість держав - учасниць СНД визначає державну належність іноземних юридичних осіб, керуючись принципом інкорпорації.

Таким чином, можна стверджувати, що уніфікація та гармонізація норм щодо визначення державної приналежності юридичної особи ефективно здійснюється на регіональному рівні. Спроби держав досягти одноманітності в розробленні і закріпленні критеріїв кваліфікації юридичних осіб як іноземних на універсальному рівні не мають успіху. Цей факт свідчить про необхідність спрямування зусиль з боку України на досягнення згоди з цього питання на двосторонньому або регіональному рівні у відносинах з державами - членами ЄС.

Враховуючи різноманітність правовідносин, у які вступають юридичні особи, комплекс прав і обов'язків засновників, що істотно впливають на функціонування юридичної особи, закріплення єдиного критерію визначення правосуб'єктності юридичної особи (незалежно від того, буде це критерій інкорпорації або критерій осілості) уявляється і теоретично, і практично недоцільним. У зв'язку з цим виходом з ситуації, що склалася, є комбінування декількох принципів, кожен з яких повинен мати свою зону дії. Приміром, принцип інкорпорації повинен вирішувати питання правосуб'єктності, пов'язані зі створенням юридичної особи, а принцип осілості буде визначальним у податкових правовідносинах.

ВИСНОВКИ

Запропонована робота - це дослідження процесів уніфікації законодавства щодо право- та дієздатності юридичних осіб у міжнародному приватному праві. Автор проаналізував різні точки зору, різноманітні підходи по вирішенню найбільш проблематичних питань теми. Не претендуючи на вичерпність розглянутих питань, автор висловив свої міркування зі спірних питань, які є в практичній діяльності правозастосовних органів так і в юридичній літературі, запропонував своє рішення по вдосконаленню чинного законодавства.

У результаті комплексного дослідження право- та дієздатності юридичних осіб у міжнародному приватному праві України були зроблені наступні висновки:

1. Вивчення сутності і значення юридичної особи як суб'єкта міжнародних приватноправових відносин дозволяє стверджувати, що юридичними особами, які діють за межами країни, є як юридичні особи, що займаються комерційною діяльністю (підприємства, організації та об'єднання всіх видів), так і юридичні особи, основною метою яких є здійснення некомерційної діяльності (наприклад, релігійні організації). Також особливим видом юридичних осіб є транснаціональні корпорації, поширення діяльності яких на території декількох країн зумовлює виникнення проблеми визначення законодавства, яке повинне бути застосоване до врегулювання їхньої діяльності.

2. Ідентифікація юридичної особи як іноземного або національного суб'єкта права є підставою встановлення певного правового режиму діяльності цього суб'єкта в даній країні, меж підпорядкування його діяльності законодавчим і адміністративним актам держави, якій належить ця юридична особа, і держави, в якій вона здійснює свою діяльність. При визначенні правового статусу іноземних юридичних осіб у міжнародному приватному праві вирішальною є та обставина, що на них впливають, принаймні, дві регулюючі системи - система національного права держави, відповідно до права якої така юридична особа створена, та система національного права держави, на території якої вона здійснює чи планує здійснювати діяльність. У даній роботі було досліджено основні критерії визначення національності та особистого закону юридичної особи, а саме: критерій центру експлуатації, критерій осілості (місцезнаходження адміністративного центру), критерій інкорпорації, критерій контролю.

3. Проаналізувавши основні питання, пов'язані з визначенням категорії юридичної особи у міжнародному приватному праві, слід вказати, що сучасна теорія приватного права визнає наявність у юридичних осіб, так само як і у фізичних, своєї правоздатності та дієздатності. Правоздатність іноземних юридичних осіб є категорією, яка, з одного боку, характеризує міру можливої участі іноземних юридичних осіб в цивільних правовідносинах в Україні, а з іншого боку, є необхідною якістю іноземних юридичних осіб, що розглядаються як суб'єкти цивільних правовідносин. Правоздатність іноземних юридичних осіб відрізняється від правоздатності українських юридичних осіб. Ця відмінність обумовлена наданням іноземній юридичній особі не тільки прав і обов'язків, закріплених у праві України, але і тих прав та обов'язків, які надаються іноземній юридичній особі правом відповідної іноземної держави і нормами міжнародних договорів.

Саме тому обґрунтованим уявляється висновок про наявність у іноземних юридичних осіб спеціальної правоздатності, незважаючи на те, що здебільшого вони здійснюють господарську діяльність на території України, тобто є комерційними організаціями. Термін «спеціальна» в даному випадку означає комплекс вилучень та обмежень, які відрізняють правовий режим діяльності іноземних юридичних осіб від режиму діяльності українських юридичних осіб.

4. У ході розгляду підходів до визначення правового статусу іноземної юридичної особи проаналізовано співвідношення категорій «національність» та «особистий закон». З'ясовано, що у сучасних умовах є поширеним процес відділення особистого закону юридичної особи від її державної належності. Цей процес одержав доктринальне закріплення в теорії суперпозиції та вченні про диференційованість, суть яких полягає в розмежуванні питань, що регулюються на підставі особистого закону, на внутрішні та зовнішні, і, відповідно, застосування до останніх різних колізійних прив'язок.

5. Обґрунтовано, що у міжнародному приватному праві слід розрізняти поняття «статут», як документ, яким регламентується діяльність юридичної особи, та «особистий закон», як право держави, де зареєстрована або іншим чином створена юридична особа. Пропонується для визначення права держави, до якої належить юридична особа, використовувати термін «особистий закон», а термін «особистий статут» у значенні документу, на підставі якого юридична особа здійснює свою діяльність, використовувати без слова «особистий».

5. Критерій інкорпорації в сучасних умовах є найбільш прийнятним, оскільки він відрізняється чіткістю, стабільністю та формальним характером. Разом із тим, максимально захищаючи інтереси засновників, він меншою мірою забезпечує дотримання інтересів країни, на території якої дана юридична особа має місцезнаходження або здійснює свою діяльність. Таким чином, він частково сприяє обходу закону, що є дестабілізуючим фактором у сучасних міжнародних приватноправових відносинах. Виходом з цієї ситуації є широке використання принципу дії імперативних норм держави, на території якої знаходяться органи управління іноземної юридичної особи.

6. Законодавча та правозастосовна практика багатьох держав шукає «гнучкішого» вирішення проблеми шляхом відмови від «абсолютного» характеру того або іншого колізійного критерію, заміни їх змішаними критеріями. Доктринально це обґрунтовується важливістю врахування різних сторін діяльності юридичних осіб, необхідністю оцінювання тих господарських цілей, для яких визначається їх національність. При цьому нерідко використовують одночасно два або більше критерії визначення національності, використовуючи один як основний, а інший - як додатковий.

Наведене підтверджує існуючу в науковій літературі думку про те, що сучасний стан міжнародного приватного права дає підстави говорити про поступове зниження ролі численних класичних колізійних прив'язок і заміну їх невеликим числом основних принципів для визначення права, що буде застосовуватись до правовідносин. До таких принципів можна віднести діючий сьогодні принцип знаходження найбільш тісного зв'язку правовідносин з конкретним правопорядком, знаходження найбільш сприятливого правопорядку, врахування імперативних норм країни суду.

7. На сьогодні у чинному законодавстві України використовуються два критерії для визначення національності юридичних осіб. Так, у Цивільному кодексі застосовується критерій осілості, а у Законі України «Про міжнародне приватне право» - критерій інкорпорації, що є невиправданим з точки зору забезпечення стабільності цивільно-правових відносин.

8. У міжнародному приватному праві дотепер не існує єдиного підходу до визначення право- та дієздатності іноземних юридичних осіб. Саме це стало підставою для численних спроб уніфікації та гармонізації даної сфери відносин. Найбільшого значення проблема уніфікації законодавства різних держав набула у світлі створення інтеграційних об'єднань, таких як Європейський Союз, Співдружність Незалежних Держав.

Основним інструментом гармонізації національного законодавства про компанії в межах ЄС є директиви, які приймаються Радою ЄС. Ухвалення досить значної кількості директив, що гармонізували ряд важливих аспектів законодавства про юридичних осіб, дозволяє стверджувати, що розвиток законодавства про юридичних осіб у рамках ЄС має на меті сприяння одноманітному регулюванню їхньої діяльності у рамках ЄС. Разом із гармонізацією законодавства про юридичних осіб за допомогою видання директив органами Союзу здійснювалися спроби створення таких організаційно-правових форм юридичних осіб, які б сприяли співпраці компаній на рівні Союзу. Особливістю правового становища цих організаційно-правових форм юридичних осіб є, перш за все, підпорядкування їх не національним правопорядкам країн - учасниць ЄС, а правопорядку Союзу.

9. Теорія суперпозиції повністю підходить для застосування в рамках інтеграційних об'єднань. Вона є свого роду різновидом теорії інкорпорації та виходить з того, що особистий закон юридичної особи визначається відповідно до норм законодавства, за яким юридична особа створювалася. Проте якщо юридична особа має фактичне місцезнаходження своїх органів поза межами держави, де вона заснована, то щодо питань, які регулюються на підставі особистого закону юридичної особи, підлягають застосуванню імперативні норми держави перебування. На підставі викладеного пропонується доповнити ст. 25 Закону України «Про міжнародне приватне право» пунктом 4, який викласти в наступній редакції: «Якщо діяльність юридичної особи, створеної за іноземним правом, здійснюється в Україні, відповідальність компанії перед третіми особами та відповідальність осіб, які діють від її імені, визначається за українським правом».

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Зайченко М. П. Поняття та правовий статус транснаціональних корпораций / М. П. Зайченко // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 8.- С. 117 - 120.

2. Зайченко М. П. Уніфікація та гармонізація законодавства про юридичні особи у рамках Європейського союзу / М. П. Зайченко // Південноукраїнський правничий часопис. - 2006. - № 1. - С. 99 - 103.

3. Зайченко М. П. Співвідношення понять «особистий статут (закон)» та «національність юридичної особи» в міжнародному приватному праві / М. П. Зайченко // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2007. - № 1 (39). - С. 60 - 65.

4. Юніна М. П. Щодо визначення понять уніфікації та гармонізації права / М. П. Юніна // Митна справа. - 2011. - № 1. - С. 522 - 525.

5. Зайченко М. П. Теорії походження юридичних осіб у працях закордонних вчених // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених: матеріали науково-практичної конференції 23 квітня 2004 р. - Харків: Національний університет внутрішніх справ. - 2004 р. - С. 115 -118.

6. Зайченко М. П. Вчення про розвиток юридичної особи в Давньому світі // Сучасні проблеми юридичної науки в дослідженнях молодих вчених: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої пятиріччю магістратури НУВС 19 травня 2004 р. - Харків: Національний університет внутрішніх справ. - 2004 р. - С. 138 - 142.

7. Зайченко М. П. Визначення національності юридичних осіб за місцем їх заснування // Матеріали V звітної науково-практичної конференції 2007 року / За заг. ред. доктора юридичних наук, професора В.П.Пєткова. - Кіровоград: Харківський національний університет внутрішніх справ, Кіровоградський юридичний інститут, ділянка оперативного друку. - 2007. - С. 79 - 82.

8. Юніна М. П. Критерії визначення національності юридичних осіб у праві країн ЄС та праві України // Актуальні проблеми цивільного права та процесу: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 26 жовтня 2007 р. - Донецьк: Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Є.О. Дидоренка. - 2007 р. - С.234-237.

9. Юніна М. П. Нетрадиційні критерії визначення національності юридичних осіб у міжнародному приватному праві // Правова держава: сьогодення і перспективи: матеріали міжнародної науково-практичної конференції студентів та молодих учених 29 березня 2008 р. - Суми: Сумська філія ХНУВС. - 2008 р. - С. 140 - 143.

10. Юніна М. П. Колізійні питання правоздатності та дієздатності іноземних юридичних осіб в Україні // Проблеми цивільного права та процесу: матеріали науково-практичної конференції, присвяченої пам'яті професора О.А. Пушкіна 31 травня 2008 р. - Харків: Харківський нацйіональний університет внутрішніх справ. - 2008. - С. 307 - 309.

11. Юніна М. П. Щодо питання правоздатності юридичних осіб // Сучасна цивілістика: матеріали V міжнародної цивілістичної наукової конференції студентів та аспірантів 31.03. - 01.04.2010 р. - Одеса: Одеська національна юридична академія. - 2010. - С. 589 - 592.

Размещено на Allbest.ru