Підвищення ефективності державного регулювання сільського господарства України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

25.00.02 - механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління

ЗАСТРОЖНІКОВА Ірина Володимирівна

УДК 351.131.7:631.15

КИЇВ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Академії муніципального управління Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (м. Київ).

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор,

Заслужений працівник освіти України

ДАЦІЙ Олександр Іванович,

Академія муніципального управління,

професор кафедри державного управління та місцевого самоврядування.

Офіційні опоненти: доктор наук з державного управління, доцент

ІВАНИЦЬКА Ольга Михайлівна

ДННУ „Академія фінансового управління”

Міністерства фінансів України,

завідувач відділу фінансових ринків;

кандидат наук з державного управління, доцент

УЛЬЯНЧЕНКО Юрій Олександрович,

Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України,

доцент кафедри економічної політики.

Захист відбудеться 6 жовтня 2011 р. о 14 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.129.01 в Академії муніципального управління за адресою: 01042, Київ, вул. Івана Кудрі, 33, к. 220.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Академії муніципального управління (01042, Київ, вул. Івана Кудрі, 33).

Автореферат розісланий 5 вересня 2011 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.П. Піддубна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Підвищення ефективності державного регулювання сільського господарства має особливо важливе значення, що зумовлено, насамперед, необхідністю забезпечення продовольчої безпеки країни. Загострення світової продовольчої кризи та формування негативних для споживачів прогнозів щодо подальшої цінової динаміки на ринку агропродукції актуалізують питання забезпечення продовольчої безпеки для переважної більшості країн світу. В Україні ситуацію загострюють періодичне «ручне» втручання держави в функціонування аграрного сектора, недореформованість земельного ринку, екстенсивний шлях нарощування виробництва.

Водночас сприятливі природно-кліматичні умови для вирощування переважної більшості сільськогосподарських культур і потужний людський потенціал дозволяють Україні не лише забезпечити власну продовольчу безпеку, а й стати активними гравцем на світовому ринку продовольства. Відтак, необхідно прискорити процеси реформування аграрного сектора України, що потребує суттєвої модернізації в напрямі розвитку підприємницької діяльності на селі, впровадження інноваційних технологій у виробництво, забезпечення дохідності товаровиробників, а також розбудови соціальної інфраструктури та розвитку сільських територій.

Питанням державного регулювання аграрного сектора економіки приділяли увагу вітчизняні та зарубіжні учені. Серед українських авторів слід виділити О. Амосова, Г. Андрусенка, Л. Анічина, О. Дація, А. Дєгтяря, О. Іваницької, М. Корецького, М. Кропивка, М. Латиніна, П. Макаренка, М. Маліка, В. Месель-Веселяка, Г. Мостового, О. Мордвінова, П. Саблука, Ю. Ульянченка. Серед зарубіжних можна назвати І. Алтухова, Ю. Баландіна, М. Бакетта, Д. Ваніна, І. Крячкова, О. Чаянова та інших.

Проте, незважаючи на великий інтерес дослідників до зазначених питань, значна частина їх вивчена не достатньо. Не вирішені численні питання методологічного й концептуального характеру, пов'язані з дослідженням ефективної діяльності держави та критеріїв регулювання розвитку сільського господарства. Не визначеними залишилися системні чинники гальмування реформування сільського господарства, недостатньо обґрунтовано підходи щодо використання у державному управлінні світових тенденцій розвитку та підвищення ефективності вітчизняного сільського господарства. Це визначило вибір теми дослідження, структуру та зміст дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до наукової теми Академії муніципального управління “Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування” (номер державної реєстрації 0108U008164). Роль автора полягає у розробці концептуальних підходів до вдосконалення системи державного управління сільськогосподарським комплексом.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка теоретико-методологічних засад та практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності державного регулювання сільського господарства України.

Для досягнення мети дослідження окреслені такі завдання:

- визначити роль та систематизувати критерії ефективності державного регулювання сільського господарства;

- доповнити систему принципів та функції державного регулювання сільського господарства;

- узагальнити, розробити та охарактеризувати етапи реалізації концептуальних положень державного регулювання сільського господарства;

- провести аналіз основних показників економічної діяльності аграрного виробництва та визначити системні чинники гальмування реформування сільського господарства;

- обґрунтувати необхідність врахування у державному управлінні світових тенденцій та поширених методів щодо розвитку та підвищення ефективності вітчизняного сільського господарства;

- узагальнити світовий досвід та розробити стратегію екологізації сільськогосподарського виробництва;

- розробити заходи-рекомендації щодо підвищення ефективності сільського господарства України.

Об'єктом дослідження є державне регулювання сільського господарства України.

Предмет дослідження - підвищення ефективності державного регулювання сільського господарства України.

Методи дослідження базуються на загальнонаукових засадах і фундаментальних положеннях науки «Державне управління». Методологічною основою дослідження є принципи, методи та засоби наукового пізнання, застосування яких дозволяє підвищити достовірність результатів та досягнення його мети.

Для вирішення поставлених завдань застосовувалися такі методи: діалектичний, монографічний, абстрактно-логічний - для обґрунтування необхідності та розкриття сутності державного регулювання сільського господарства; розрахунково-конструктивний, кореляційний, графічний, економічного аналізу - для визначення стану та тенденцій розвитку сільського господарства; системного узагальнення - для визначення оптимального варіанта розвитку сільського господарства.

Емпіричною базою дослідження є матеріали Державного комітету статистики України, головного управління статистики Запорізької області, обласних державних адміністрацій, публікації наукових установ, урядові видання, законодавчі документи у сфері сільського господарства.

Теоретичною базою дисертаційного дослідження є праці вітчизняних і зарубіжних учених у сфері державного регулювання сільського господарства.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що розроблені в дисертації наукові положення сприяють удосконаленню теоретичних засад та розробці практичних рекомендацій з підвищення ефективності державного регулювання сільського господарства як основи забезпечення населення України продуктами харчування належної якості та в достатній кількості.

Наукова новизна результатів дослідження розкривається в таких положеннях:

вперше доведено необхідність використання в державному управлінні світових тенденцій щодо наростання дефіциту продовольства та зростання цін як потужного виклику для розвитку вітчизняного сільського господарства, активного стимулу підвищення його ефективності як джерела додаткових фінансових ресурсів для розвитку та капіталізації аграрного сектора, підґрунтя для розкриття вітчизняного аграрного потенціалу, основи забезпечення продовольчої безпеки держави, задоволення населення продуктами харчування в достатній кількості та різного асортименту;

удосконалено:

- систематизацію критеріїв ефективності державного регулювання сільського господарства за пріоритетністю, а саме: критерії самозабезпеченості продуктами харчування (рівень забезпеченості населення країни, що визначає продовольчу безпеку); критерії, пов'язані з сільськогосподарськими доходами (цінове регулювання, стимулювання експорту); критерії, пов'язані з розвитком соціальної сфери (підтримка розвитку українського села, особливо депресивних територій); екологічні критерії (регулювання впливу негативних зовнішніх та внутрішніх ефектів);

- систему державного регулювання сільського господарства шляхом її доповнення принципами: аграрного протекціонізму, взаємоузгодженості економічних, екологічних та соціальних цілей, програмно-цільового регулювання, поєднання індикативності та директивності; а також функціями: програмно-цільовою, стимулюючою, регламентуючою, коригуючою, соціальною, економічною, управлінською, контролюючою.

дістали подальшого розвитку:

- система державного планування розвитку сільського господарства на основі гнучкої організаційної структури з використанням програмно-цільового методу управління та формування служби управління програмами, координаційно-узгоджувального методу управління та делегування частини функцій органам громадського управління: кооперативним об'єднанням сільськогосподарських товаровиробників, професійним і міжпрофесійним об'єднанням операторів ринків продовольства і ресурсів;

- концептуальні положення державного регулювання ефективного розвитку сільського господарства у відповідності до вимог СОТ за етапами: перший етап - зміцнення конкурентоспроможності галузі; посилення соціальної спрямованості ринкових трансформацій у галузі; стимулювання експорту продуктів переробки сільськогосподарської сировини; сприяння розвитку вертикальної інтеграції в АПК; запровадження державної системи моніторингу аграрного ринку; другий етап - подальша адаптація аграрного законодавства України до законодавства ЄС; удосконалення механізмів регулювання та підтримки аграрного ринку згідно з вимогами ЄС; зміцнення позицій України у світовій агропродовольчий системі;

- методичні підходи до розробки стратегії екологізації сільськогосподарського виробництва шляхом врахування принципу забезпечення екологічних, економічних та соціальних ефектів, що виявляється у збереженні стану навколишнього природного середовища, підвищенні потреби у трудових ресурсах на сільських територіях.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що рекомендації автора щодо можливості використання основних положень дисертації, які пов'язані з розробкою механізму розподілу бюджетних коштів у сільське господарство, прийняті до впровадження Запорізькою обласною державною адміністрацією (довідка № 567-05 від 02.09.2010 р.).

Проведені дослідження та висновки є основою для поглибленого наукового вивчення теорії державного управління розвитком сільського господарства України. Результати досліджень використані: Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України у процесі запровадження моделі розвитку регіонального сільськогосподарського комплексу (довідка № 18-93/9 від 20.02.2011 р.).

Запропоновані в дисертаційній роботі теоретичні положення використані в навчальному процесі Академії муніципального управління при викладанні дисциплін: “Державне регулювання економіки”, “Менеджмент у державному та муніципальному управлінні” (довідка № 581 від 18.02.2011 р.)

Особистий внесок здобувача. Теоретичні обґрунтування, практичні рекомендації, висновки та пропозиції, які отримані в ході досліджень, розроблені автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дисертації оприлюднені на науково-практичних конференціях, конгресах і семінарах, зокрема: “Актуальні проблеми теорії і практики менеджменту в умовах трансформації економіки” (м. Рівне, 2010 р.), “Антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку” (м. Київ, 2010 р.), „Методологія та практика менеджменту на порозі ХХІ століття: загальнодержавні, галузеві та регіональні аспекти” (м. Полтава, 2010 р.), “Проблеми та шляхи вдосконалення економічного механізму підприємницької діяльності” (м. Дніпропетровськ, 2010 р.), „Сучасна економічна теорія та пошук ефективних механізмів господарювання” (м. Сімферополь, 2010 р.).

Публікації. Результати проведених досліджень, теоретичні та методологічні положення викладені у 10 наукових роботах загальним обсягом 3,3 обл. вид. арк., які належить особисто автору, серед них 5 статей у наукових фахових виданнях з державного управління.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Робота викладена на 187 сторінках. Робота містить 22 таблиці на 20 сторінках, 6 рисунків на 4 сторінках. Список використаних джерел містить 233 найменування на 23 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано сутність і стан питання, що вирішується, актуальність теми дисертаційного дослідження, її зв'язок з науковими програмами; визначено мету, основні завдання дослідження, наукову новизну, встановлено об'єкт, предмет і методи дослідження, сформульовано практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі - «Теоретичні основи ефективності державного регулювання сільського господарства» - визначено сутність та критерії ефективного державного регулювання сільського господарства, досліджено принципи та функції державного регулювання сільського господарства в ринкових умовах, обґрунтовано концептуальні положення державного регулювання ефективного розвитку сільського господарства.

У процесі теоретичних досліджень визначено, що соціально-економічна реконструкція економіки, що не покладається на спонтанність виникнення і функціонування ринку, вимагає активної діяльності держави. Встановлено, що в умовах ринку лише інститути держави, такі як система представницької та виконавчої влади, можуть забезпечити економічний та соціальний порядок і здійснити політичні, соціальні та економічні реформи на селі. Доведено, що зміцнення інститутів державної влади, як практичне завдання щодо регулювання сільського господарства, повинне виводитися не з тих або інших економічних доктрин, а з об'єктивних положень розвитку та орієнтуватися на критерії економічної і соціальної ефективності.

Встановлено, що держава в умовах сучасного ринкового господарства повинна виконувати важливі функції стимулювання зростання сільськогосподарського виробництва і соціального захисту населення, підвищення якості життя. Доведено, що пріоритетна роль державного регулювання сільського господарства ні в якому разі не знижує значення ринкового саморегулювання. Механізми державної дії мають орієнтуватися на підтримку приватних ініціатив, спрямованих на освоєння нових технологій, що стимулюють інноваційну активність на селі.

Зроблено висновок про ефективність державного регулювання сільського господарства в умовах ринку. Більшість критеріїв ефективності формувалися протягом всієї історії української державності. За пріоритетністю вони об'єднані в такі види: самозабезпеченості продуктами харчування; пов'язані з сільськогосподарськими доходами; пов'язані з розвитком соціальної сфери; екологічні (рис. 1).

Відповідно до цієї класифікації розглянуто кожну з названих груп критеріїв. Перший критерій стосуються визначення рівня забезпеченості населення країни продуктами харчування. Коефіцієнт самозабезпеченості визначається як відношення сукупних обсягів внутрішнього виробництва продовольства до обсягів його внутрішнього споживання.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Критерії ефективності державного регулювання сільського господарства

Держава з метою підтримки суверенітету має знижувати залежність від імпортних продуктів харчування, особливо це стосується тих продуктів, які можна виробити на її території. Цей же критерій ефективності державного регулювання сільського господарства має етичний характер: країна, яка має необхідні ресурси для виробництва продовольчих товарів, повинна їх виробляти, навіть не звертаючи уваги на витрати, через те, що в світі зростає проблема голоду.

Наступний критерій враховує тенденцію зниження темпів зростання доходів сільськогосподарських підприємств відносно інших секторів економіки. Тому це також є одним з критеріїв на користь підтримки сільськогосподарського виробництва з боку держави. Вивчаючи досвід розвинених ринкових країн, необхідно відзначити, що державне регулювання тут направлено на підтримку існуючого рівня цін, стимулювання експорту.

Критерії, що пов'язані з розвитком соціальної сфери, враховують тенденцію зниження частки аграрного сектора в національних економіках розвинутих країн і зокрема України. Це проявляється у зникненні цілих сел, сільських громад з їх традиціями і звичаями, традиційних сільських ландшафтів. Це є одним з критеріїв, що вказує на необхідність державної підтримки українського села, адже це дозволяє зберегти сільський уклад життя.

Екологічні критерії є також одними з найважливіших на користь державного втручання у розвиток села. Сільське господарство відчутно забруднює навколишнє середовище: мінеральні та органічні добрива, отрутохімікати, гербіциди, відходи тваринництва, надзвичайно високий рівень розораності земель та інші шкідливі для атмосфери, ґрунтів та водоймищ фактори стають все більш помітними чинниками погіршення екологічної ситуації. Вони не тільки забруднюють навколишнє природне середовище, але й скорочують ареали розповсюдження дикої флори і фауни. Це класичний приклад негативних зовнішніх ефектів, регулювати які має держава.

З метою вироблення цілісної системи державного регулювання сільського господарства доповнено її основні принципи та функції. Так, зокрема, до основних принципів державного регулювання сільського господарства віднесено: аграрний протекціонізм, взаємоузгодженість економічних, екологічних та соціальних цілей, програмно-цільове регулювання, поєднання індикативності та директивності.

Встановлено, що аграрний протекціонізм є одним із важливіших принципів державного регулювання у цивілізованих країнах. В основі аграрного протекціонізму лежать кілька принципів: збереження продовольчої безпеки країни; підтримка зовнішнього торгівельного балансу з обмеженням імпорту та субсидіюванням експорту; збереження та розвиток вітчизняного сільського господарства як однієї з важливіших галузей економіки в цілому.

Принцип єдності економічних, екологічних та соціальних цілей передбачає орієнтацію заходів державного регулювання на рішення економічних завдань з урахуванням моделі поведінки різних груп сільського населення, його сформовані цінності, соціально-психологічні та національні особливості.

Принцип програмно-цільового регулювання здійснюється через методи впливу на конкуренцію, стримуючи негативні наслідки, які дозволяють узгоджувати інтереси, механізми та інструменти регулювання.

При розробці принципу поєднання індикативності та директивності передбачено, що директивні методи регулювання в умовах ринкової економіки поширюються, здебільшого, на підприємства державного сектора. В умовах ринкової економіки значний акцент необхідно робити на застосування нових принципів та відмову від неадекватних йому методів. Так, система директивного планування повинна перейти на програмно-цільовий метод регулювання, який означає поєднання механізмів саморегулювання сільськогосподарського ринку та розвитку сільського господарства.

Узагальнено склад функцій державного регулювання сільського господарства. Головними визначено такі з них: програмно-цільова, яка полягає у визначенні цілей, пріоритетів та основних напрямів соціально-економічного розвитку сільського господарства; стимулююча, яка передбачає формування таких важелів і регуляторів, що здатні ефективно впливати на діяльність суб'єктів господарювання; регламентуюча, що здатна з допомогою нормативно-правової бази визначити певні правила діяльності для суб'єктів господарювання, сформувати відповідний правовий простір; коригуюча, яка зводиться до внесення певних змін у хід реалізації економічної політики з метою усунення негативних екстремалій; соціальна, яка передбачає регулювання державою соціальних відносин, перерозподіл доходів, соціальний захист і соціальні гарантії; економічна, що пов'язана зі створенням державою фінансових чи матеріальних стимулів, здатних впливати на економічні інтереси суб'єктів господарювання й зумовити їхню поведінку; безпосереднього управління, регулювання державного сектора у галузі, створення суспільних товарів і благ; контролююча, яка означає державний нагляд і контроль за виконанням і дотриманням нормативно-правових актів, норм і стандартів.

Встановлено, що визначення етапів реалізації основних концептуальних положень ефективного розвитку сільського господарства має передбачати реалізацію завдань державного регулювання галузі на кожному з етапів, які повинні забезпечити: формування ефективного власника в сільському господарстві; створення сприятливих економічних умов для діяльності суб'єктів господарювання на аграрному ринку; зростання обсягів виробництва аграрної продукції та підвищення його ефективності.

Отже, необхідно наблизити періоди реалізації основних концептуальних положень державного регулювання сільського господарства до офіційно визначених календарних періодів загальнодержавного рівня. Щодо першого етапу, то вже є результат, мова йде про набуття нашою державою членства в СОТ, тобто у 2008 р. Україна увійшла в глобальну агропродовольчу систему. Наступним кроком є здійснення економічної інтеграції та розвиток торговельних відносин з ЄС на рівні асоційованого статусу і створення внутрішніх передумов для повноправного членства в ЄС (2009 - 2015 рр.).

Україна вже здійснює певні заходи першого етапу (2009 - 2011 рр.). Для його завершення необхідно забезпечити зміцнення конкурентоспроможності галузі; посилити соціальну спрямованість ринкових трансформацій у галузі; розробити механізм стимулювання експорту продуктів переробки сільськогосподарської сировини; сприяти розвитку вертикальної інтеграції в АПК; запровадити державну систему моніторингу аграрного ринку.

Завданнями другого етапу (2012 - 2015 рр.) мають бути: подальша адаптація аграрного законодавства України до законодавства ЄС; удосконалення механізмів регулювання та підтримки аграрного ринку згідно з вимогами ЄС; зміцнення позицій України у світовій агропродовольчий системі.

Виходячи з основних завдань державного регулювання сільського господарства на довгострокову перспективу, можна вважати, що загалом має бути орієнтація на економічне зростання системи АПК, тобто забезпечення збалансованого нарощування продовольчого потенціалу у довгостроковому періоді.

У другому розділі - «Аналіз стану та рівня державного регулювання сільського господарства» - проведено аналіз ефективності сільськогосподарського виробництва, визначено системні чинники зниження ефективності сільського господарства в Україні, оцінено загрози та встановлено індикатори продовольчої безпеки держави.

Аналіз основних показників економічної діяльності аграрного виробництва за 1990 - 2010 рр. свідчить, що за роки незалежності цей вид економічної діяльності не набув нових якісних стимулів для зростання. Виробництво валової продукції сільського господарства, у порівняних цінах 2005 р., за 1990 - 2010 рр. знизилось на 45,5 млрд грн. Структура виробництва сільськогосподарської продукції з початку земельної реформи значно змістилася у бік особистих селянських господарств. Останні вирощують майже 90 % овочів та картоплі від загального обсягу їх виробництва, утримують 66 % поголів'я великої рогатої худоби та 55 % поголів'я свиней. Поки що не виправдала себе фермерська форма господарювання. Її частка у загальній кількості сільгосппідприємств становить майже 74 %, але фермери виробляють незначну частку валової продукції, особливо у тваринництві.

Забезпеченість сільського господарства України основними засобами є незадовільною, про що свідчить зменшення їх вартості у 2009 р. відносно 1996 р. на 88,9 % (тоді як в економіці України в цілому зменшення вартості основних засобів за цей період становило 30,9 %). Основними чинниками, які негативно впливають на забезпеченість сільськогосподарських підприємств основними засобами, є повільне введення в дію нових потужностей для тваринницької галузі, зниження обсягів виробництва техніки у вітчизняному сільськогосподарському машинобудуванні у 2009 р. через фінансово-економічну кризу, зменшення обсягів внесення органічних добрив під сільгоспкультури. В Україні гостро постають екологічні проблеми землекористування. Значна площа сільгоспугідь піддається впливу вітрової і водної ерозії. Близько 1,7 млн га сільгоспугідь піддані вітровій ерозії (дефляції).

Системними чинниками гальмування реформування сільського господарства є недостатня реалізація природно-кліматичного та трудового потенціалу в Україні; нерозвиненість інфраструктури заготівлі та збуту сільгосппродукції; низька економічна ефективність використання сільгоспугідь; зменшення засівів орних земель; збільшення собівартості як вирощування, так і реалізації сільськогосподарської продукції: низький рівень матеріально-технічного забезпечення аграрних підприємств, їх низька капіталоозброєність та капіталооснащеність; високий рівень процентних ставок за кредитами банків; недостатній рівень організаційного та фінансового забезпечення державних закупівель життєво важливих продуктів харчування; кризові явища у тваринництві; відсутність цілісного прозорого ринку сільгосппродукції; парцеляція земель сільськогосподарського призначення; низький рівень інвестування сільськогосподарської галузі; невідповідність вітчизняної продукції сільського господарства міжнародним стандартам якості та санітарним нормам; високе техногенне та антропогенне навантаження на ґрунти, яке посилюється дією природних факторів; високий рівень освоєності сільгоспугідь; незавершеність реформування земельних відносин.

Встановлено, що ефективне аграрне виробництво є основою забезпечення продовольчої безпеки держави, задоволення населення продуктами харчування в достатній кількості та різного асортименту. Загрозами для продовольчої безпеки України на сучасному етапі є: недостатнє споживання продуктів харчування населенням; низький рівень споживання продуктів тваринного походження в енергетичному раціоні населення; висока частка витрат домогосподарств на продукти харчування у структурі їх загальних витрат; висока диференціація вартості харчування за соціальними групами; низька ємність внутрішнього ринку за окремими видами продуктів харчування; імпортозалежність країни за окремим продуктом; сировинний характер експорту сільськогосподарської продукції; зростання цін на сільськогосподарську продукцію на внутрішньому ринку; повільне впровадження міжнародних стандартів та систем якості продуктів харчування; відсутність контролю за безпечністю продуктів харчування. Як результат реалізації екстенсивної моделі розвитку аграрного сектора, більшість показників продовольчої безпеки України знаходиться за межами порогових значень.

Визначено, що загальносвітові тенденції розвитку аграрного сектора формуватимуть низку викликів для України у середньостроковій перспективі: наростання ресурсних дисбалансів у світі, зокрема дефіцит продовольства, стимулюватимуть зростання цін на продукцію аграрної галузі; актуальна на сьогодні модель захисту внутрішнього ринку України від цінових коливань (адміністративне регулювання цін, заборона або обмеження експорту тощо) не лише є неефективною в умовах відкритої ринкової економіки, але й де мотивує аграрне виробництво як таке; висока інвестиційна привабливість аграрного виробництва сприятиме збільшенню конкуренції між країнами, що мають аналогічний Україні значний аграрний потенціал; має задовольнятися потреба в технологізації аграрного виробництва; нерівномірність світового розвитку аграрного виробництва; глобалізація переробної промисловості та трансфер виробництв (особливо в трудомістких галузях) з розвинених країн в країни, що розвиваються.

В умовах відкритості національної економіки останні світові тенденції щодо наростання дефіциту продовольства і зростання цін можуть розглядатися як потужний виклик для українського аграрного виробництва. Ці тенденції можуть стати активним стимулом пожвавлення сільгоспвиробництва та експорту сільгосппродукції, джерелом додаткових фінансових ресурсів для розвитку та капіталізації сектора, підґрунтям для розкриття вітчизняного аграрного потенціалу як важливої та поки що недостатнім чином розкритої національної конкурентної переваги.

У третьому розділі - «Напрями підвищення ефективності державного регулювання сільського господарства України» - визначено напрями використання інноваційних методів у регулюванні розвитку сільського господарства, розроблено шляхи гармонізації стандартів якості та безпеки сільськогосподарської продукції до світових та європейських вимог, обґрунтовано напрями екологізації сільськогосподарського виробництва.

Визначено, що державне планування розвитку сільського господарства повинно мати індикативний характер і орієнтувати господарські структури й сільські громади на саморозвиток в узгодженні з державною аграрною політикою. Основним методом державного управління має стати програмно-цільовий. Для організації та контролю за виконанням програм, персоніфікації відповідальності за їх виконанням доцільно формувати служби управління програмами.

Обмежені фінанси державного і місцевих бюджетів мають виділятися не на утримання управлінських, виробничих та обслуговуючих структур сільського господарства, а на фінансування (часткове або повне) програм розвитку сільського господарства та регулювання ринків продовольства і продуктів його переробки, матеріально-технічних ресурсів і послуг для села. Тобто необхідною умовою виділення й освоєння коштів державного і місцевих бюджетів на розвиток сільського господарства є розробка і затвердження програм, у фінансовій частині яких через передбачені прозорі механізми здійснення інвестицій у розвиток господарюючих суб'єктів сільського господарства, на підтримку діяльності виробничих об'єднань сільгоспвиробників і переробників, інших учасників агропромислового виробництва, фінансування наукових, освітніх та інформаційно-консультаційних програм, у т.ч. й утримання служб управління програмами. Другою обов'язковою умовою державного фінансування програм є участь у них сільськогосподарських товаровиробників і переробників, їхніх кооперативних та інтеграційних об'єднань. Їм як головним виконавцям програм, на основі прозорих критеріїв розподілу (на 1 га, на 1 голову тощо) або на конкурсних засадах, з укладанням контрактних зобов'язань, виділяються цільові пільгові кредити, субсидії, дотації на ведення інвестиційної й операційної діяльності, впровадження нової техніки і технологій, підвищення кваліфікації тощо.

У частині регулювання аграрного ринку основним має бути координаційно-узгоджувальний метод управління та делегування частини функцій органам громадського управління: кооперативним об'єднанням сільськогосподарських товаровиробників, професійним і міжпрофесійним об'єднанням операторів ринків продовольства і ресурсів тощо. Необхідно також створити розгалужену інфраструктуру кооперативних формувань - від угод сусідської взаємодопомоги до обслуговуючих кооперативів і їх об'єднань.

Враховуючи недостатній розвиток кооперативного руху та органів громадського самоуправління ринками продовольства, ресурсів й агротехнічних послуг для села, на нинішньому етапі доцільне також створення напівдержавних (створених за участю держави) госпрозрахункових агентств: з регулювання ринків продовольства та ресурсних ринків і ринку агротехнічних послуг; з розвитку рибного господарства та ринку рибопродукції; із землеустрою та ринку земельних ресурсів.

За результатами досліджень щодо необхідності подальшої адаптації національної системи стандартизації до міжнародної та європейської, поступовості переходу від обов'язкової сертифікації до оцінки відповідності за вимогами технічних регламентів, узагальнено основні проблеми, що гальмують цей процес:

- чинний порядок державного контролю та нагляду за виробництвом сільськогосподарської продукції на підтвердження її відповідності встановленим вимогам діє за старою схемою, залишається складним та обтяжливим для товаровиробника і не сприяє впровадженню прогресивних технологій в сільському господарстві;

- оновлення нормативних документів відбувається повільно (на рівні однієї сотні стандартів на рік), через що застарілі технічні умови та стандарти стримують виробництво якісної та екологічно безпечної продукції;

- більшість чинних національних стандартів на сільськогосподарську продукцію не гармонізовано з вимогами міжнародних нормативних документів, що не забезпечує вітчизняній продукції вільний доступ на світові ринки, стримує участь українських товаровиробників у виробничій кооперації та залученні іноземних інвестицій;

- велику кількість методик визначення конкретних показників безпеки не стандартизовано, внаслідок чого існує їх істотна невідповідність з вимогами до сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів на зовнішньому ринку;

- неузгодженість дій і підходів до сертифікації сільськогосподарської та харчової продукції між Держспоживстандартом, МОЗ і Міністерством аграрної політики та продовольства України веде до порушення законодавства щодо наявної системи контролю, яка на сьогодні убезпечує споживача від неякісної та небезпечної продукції;

- у чинному законодавстві відсутня система контролю за використанням ГМО;

- структура фінансування робіт з гармонізації національної системи стандартів є недосконалою, зорієнтованою тільки на державний бюджет, без урахування інших джерел фінансування.

Визначено, що розв'язання окреслених проблем ускладнюється тим, що, як правило, в системі забезпечення якості відсутні власна ініціатива сільськогосподарських підприємств, професійний менеджмент, стабільне фінансове становище, що, врешті-решт, максимізує ризик недоотримання запланованого результату. При приведенні національних стандартів якості у відповідність до вимог Продовольчого кодексу (Codex Alimentarius) обов'язковим заходом визначено роботу з упорядкування та систематизації вітчизняної законодавчої системи, що складається із законів, технічних регламентів, стандартів та інших нормативно-правових актів у цій галузі, з наступним визначенням пріоритетів, обсягів робіт та основних виконавців. Це сприятиме мінімізації ризиків, які імовірно виникатимуть у процесі адаптації до законодавчої бази (директив та регламентів) ЄС.

Посиленню ролі безпосередніх виробників сільськогосподарської та харчової продукції у забезпеченні її якості та безпеки сприятиме обов'язкове запровадження НАССР (через надання пільгових кредитів на запровадження НАССР і цільових субсидій, встановлення податкових пільг тощо).

У якості довгострокової перспективи з урахуванням особливостей європейської моделі сільського розвитку, в якій сільському господарству відведено багатофункціональну роль, розроблено стратегію екологізації сільськогосподарського виробництва, що наведена на рис. 2.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Стратегія екологізації сільського господарства

Відповідно до неї повинна формуватися система державного управління, яка сприяла б розвиткові ринку екологічно чистої продукції шляхом підтримки наукових розробок, узгодження стандартів і навчання специфічних особливостей ведення такого виду господарювання.

В основу розробки такої стратегії в авторському варіанті покладено принцип забезпечення соціальних та екологічних ефектів у результаті екологізації сільськогосподарського виробництва, що проявляється у збереженні стану навколишнього природного середовища, підвищенні потреби у трудових ресурсах на сільських територіях. Вибір моделі екологізації на основі розробленої стратегії повинен визначатися балансом між економічними та екологічними аргументами. Водночас екологічні обмеження мають бути більш жорсткими.

Таким чином, без створення ринку вітчизняного ринку екологічно чистої продукції, який був би інтегрований у європейський та світовий і гарантував споживачам особливу якість сільськогосподарської продукції, а товаровиробникам - її надійний збут, неможливо забезпечити велике широке поширення екологічного сільського господарства в Україні.

Висновки

У дисертаційній роботі запропоновано нове вирішення важливого науково-прикладного завдання формування ефективної системи державного регулювання розвитку сільського господарства України. Отримані у процесі дослідження результати дають можливість сформулювати наступні висновки.

1. Встановлено, що в сучасних наукових дослідженнях практичне завдання державного регулювання сільського господарства виводиться не з тих або інших економічних доктрин, а з об'єктивних положень розвитку та орієнтування на критерії економічної та соціальної ефективності. Визначено, що соціально-економічна реконструкція економіки, яка не покладається на спонтанність виникнення та функціонування ринку, вимагає ефективної діяльності держави.

Критерії ефективності державного регулювання сільського господарства за пріоритетністю систематизовано наступним чином: критерії самозабезпеченості продуктами харчування (рівень забезпеченості населення країни, що визначає продовольчу безпеку); критерії, пов'язані з сільськогосподарськими доходами (цінове регулювання, стимулювання експорту); критерії, пов'язані з розвитком соціальної сфери (підтримка розвитку українського села, особливо депресивних територій); екологічні критерії (регулювання впливу негативних зовнішніх і внутрішніх ефектів).

2. З метою вироблення цілісної системи державного регулювання сільського господарства доповнено систему її основних принципів та враховано функції. Так, зокрема, до основних принципів державного регулювання сільського господарства віднесено: аграрний протекціонізм, взаємоузгодженість економічних, екологічних та соціальних цілей, програмно-цільове регулювання, поєднання індикативності та директивності.

Узагальнено склад функцій державного регулювання сільського господарства, а саме: програмно-цільова, стимулююча, регламентуюча, коригуюча, соціальна, економічна, управління, контролююча.

3. Розроблено етапи реалізації основних концептуальних положень державного регулювання сільського господарства. Для завершення першого етапу після набуття Україною членства в СОТ необхідно забезпечити зміцнення конкурентоспроможності галузі; посилити соціальну спрямованість ринкових трансформацій у галузі; розробити механізм стимулювання експорту продуктів переробки сільськогосподарської сировини; сприяти розвитку вертикальної інтеграції в АПК; запровадити державну систему моніторингу аграрного ринку.

Завданнями другого етапу мають бути: подальша адаптація аграрного законодавства України до законодавства ЄС; удосконалення механізмів регулювання та підтримки аграрного ринку згідно з вимогами ЄС; зміцнення позицій України у світовій агропродовольчий системі.

4. На підставі проведеного аналізу основних показників економічної діяльності аграрного виробництва за 1990 - 2010 рр. зроблено висновок, що за роки незалежності цей вид економічної діяльності не набув нових якісних стимулів для зростання. Системними чинниками гальмування реформування сільського господарства визначені наступні: недостатня реалізація природно-кліматичного та трудового потенціалу в Україні; нерозвиненість інфраструктури заготівлі та збуту сільгосппродукції; низька економічна ефективність використання сільгоспугідь; зменшення засівів орних земель; збільшення собівартості як вирощування, так і реалізації сільськогосподарської продукції: низький рівень матеріально-технічного забезпечення аграрних підприємств, їх низька капіталоозброєність та капіталооснащеність; високий рівень процентних ставок за кредитами банків; недостатній рівень організаційного та фінансового забезпечення державних закупівель життєво важливих продуктів харчування; кризові явища у тваринництві; відсутність цілісного прозорого ринку сільгосппродукції; парцеляція земель сільськогосподарського призначення; низький рівень інвестування сільськогосподарської галузі; невідповідність вітчизняної продукції сільського господарства міжнародним стандартам якості та санітарним нормам; високе техногенне та антропогенне навантаження на ґрунти, яке посилюється дією природних факторів; високий рівень освоєності сільгоспугідь; незавершеність реформування земельних відносин.

5. Встановлено, що ефективне аграрне виробництво є основою забезпечення продовольчої безпеки держави, задоволення населення продуктами харчування в достатній кількості та різного асортименту. Доведено, що за результатами реалізації екстенсивної моделі розвитку аграрного сектора, більшість показників продовольчої безпеки України знаходиться за межами порогових значень.

Обґрунтовано, що в умовах відкритості національної економіки сучасні світові тенденції щодо наростання дефіциту продовольства та зростання цін можуть розглядатися як потужний виклик для вітчизняного сільського господарства. Ці тенденції можуть стати активним стимулом пожвавлення сільгоспвиробництва та експорту сільгосппродукції, джерелом додаткових фінансових ресурсів для розвитку та капіталізації сектора, підґрунтям для розкриття вітчизняного аграрного потенціалу як важливої та поки що недостатнім чином розкритої національної конкурентної переваги.

Визначено, що державне планування розвитку сільського господарства повинно мати індикативний характер та орієнтувати господарські структури й сільські громади на саморозвиток, узгоджений з державною аграрною політикою. Основним методом державного управління має стати програмно-цільовий. Для організації та контролю за виконанням програм, персоніфікації відповідальності за їх виконанням доцільно формувати служби управління програмами.

У частині регулювання аграрного ринку основним визначено координаційно-узгоджувальний метод управління та делегування частини функцій органам громадського управління: кооперативним об'єднанням сільськогосподарських товаровиробників, професійним і міжпрофесійним об'єднанням операторів ринків продовольства і ресурсів тощо.

6. Встановлено необхідність подальшої адаптації національної системи до вимог міжнародної та європейської стандартизації сільськогосподарської продукції. Розроблено стратегію екологізації сільськогосподарського виробництва, відповідно до якої формується система державного управління, що сприяє розвиткові ринку екологічно чистої продукції шляхом підтримки наукових розробок, узгодження стандартів і навчання специфічних особливостей ведення такого виду господарювання. В основу розробки такої стратегії покладено принцип забезпечення екологічних, економічних та соціальних ефектів у результаті екологізації сільськогосподарського виробництва, що виявляється у збереженні стану навколишнього природного середовища, підвищенні потреби у трудових ресурсах на сільських територіях.

7. Встановлено, що загальносвітові та національні тенденції розвитку ринків сільгосппродукції зумовлюють необхідність прискорення процесів підвищення ефективності сільського господарства України, цілеспрямованих заходів державної політики, спрямованих на стабільність власного продовольчого ринку та використання потенційних вигод від зростання присутності України на світових ринках продовольства.

З цією метою необхідно здійснити низку заходів, а саме: забезпечити ефективність внутрішнього ринку та цінового регулювання; сприяти підвищенню ефективності та конкурентоспроможності агровиробництва, захисту інтересів вітчизняних товаровиробників на зовнішніх ринках; забезпечити цільове спрямування коштів від продажу сільгосппродукції на розвиток аграрного сектора економіки; активізувати інвестиційну діяльність у сільськогосподарському виробництві; оновити матеріально-технічну базу аграрних підприємств; реформувати земельні відносини; підвищувати якість продуктів харчування та забезпечувати їх відповідність міжнародним стандартам; здійснювати охорону земель.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Застрожнікова І. В. Ефективне управління в ієрархічних системах аграрної сфери / І. В. Застрожнікова // Науковий вісник Академії муніципального управління : Серія «Управління». Вип. 2/2010. Державне управління та місцеве самоврядування. - К. : ВПЦ АМУ, 2010. - С. 273-283.

2. Застрожнікова І. В. Засади формування механізмів державного регулювання сільського господарства / І. В. Застрожнікова // Інвестиції: практика та досвід. - 2010. - № 7. - С. 87-90.

3. Застрожнікова І. В. Інституціональні основи формування аграрної політики / І. В. Застрожнікова // Інвестиції : практика та досвід. - 2010. - № 9. - С. 96-99.

4. Застрожнікова І. В. Обґрунтування пріоритетів державної аграрної політики / І. В. Застрожнікова // Економіка та держава. - 2010. - № 6. - С. 33-34.

5. Застрожнікова І. В. Формування понятійного апарату державного управління аграрним сектором [Електронний ресурс] / І. В. Застрожнікова // Державне управління : удосконалення та розвиток. - 2010. - № 2. - Режим доступу до журналу : http: // www.dy.nayka.com.ua

6. Застрожнікова І. В. Державне регулювання в умовах дії ринкових саморегуляторів в аграрному секторі / І. В. Застрожнікова // Актуальні проблеми теорії і практики менеджменту в умовах трансформації економіки : всеукр. міжвуз. наук.-практ. конф., 22-23 квітня 2010 р. : зб. наук. пр. - Рівне : НУВГП, 2010. - С. 192-194.

7. Застрожнікова І. В. Організація державного процесу інституціональних змін аграрної політики / І. В. Застрожнікова // Антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку : міжнар. наук.-практ. конф., 9 квітня 2010 р. : тези доп. : у 2 ч. - К. : ВПЦ АМУ, 2010. - Ч. 2. - С. 252-254.

8. Застрожнікова І. В. Структурні елементи державної аграрної політики / І. В. Застрожнікова // Методологія та практика менеджменту на порозі ХХІ століття: загальнодержавні, галузеві та регіональні аспекти : міжнар. наук.-практ. конф., 13-14 травня 2010 р. : тези доп. : у 2 ч. - Полтава : РВВ ПУЕТ, 2010. - Ч. 2. - С. 326-328.

9. Застрожнікова І. В. Удосконалення системи управління агропромисловим виробництвом / І. В. Застрожнікова // Проблеми та шляхи вдосконалення економічного механізму підприємницької діяльності : міжнар. наук.-практ. конф., 18-19 берез. 2010 р. : Зб. наук. пр. : в 4 т.- Дніпропетровськ : Біла К.О., 2010. - Т 2. - С. 50-52.

10. Застрожнікова І. В. Формування регіональної аграрної / І. В. Застрожнікова // Сучасна економічна теорія та пошук ефективних механізмів господарювання : міжнар. наук.-практ. конф., 11-12 березня 2010 р. : тези доп. - Сімферополь, 2010. - С. 237-240.

АНОТАЦІЇ

Застрожнікова І.В. Підвищення ефективності державного регулювання сільського господарства України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 - механізми державного управління. - Академія муніципального управління. - Київ, 2011.

Дисертація присвячена обґрунтуванню теоретичних засад та розробці практичних пропозицій щодо підвищення ефективності державного регулювання сільського господарства України.

Проведено теоретичні дослідження ефективної діяльності держави та критеріїв регулювання розвитку сільського господарства. Узагальнено принципи та функції державного регулювання сільського господарства. Обґрунтовано концептуальні положення державного регулювання ефективного розвитку сільського господарства відповідно до вимог СОТ. Проведено аналіз основних показників економічної діяльності аграрного виробництва та визначено системні чинники гальмування реформування сільського господарства. Обґрунтовано необхідність використання у державному управлінні світових тенденцій щодо розвитку та підвищення ефективності вітчизняного сільського господарства. Удосконалено методичні підходи до розробки стратегії екологізації сільськогосподарського виробництва. Розроблено практичні рекомендації органам державної влади щодо підвищення ефективності сільського господарства України.

Ключові словаУ державне регулювання, критерії, механізми управління, підвищення ефективності, сільське господарство.

державний регулювання сільськогосподарський реформування

Застрожникова И.В. Повышение эффективности государственного регулирования сельского хозяйства Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук государственного управления по специальности 25.00.02 - механизмы государственного управления. - Академия муниципального управления. - Киев, 2011.

Диссертация посвящена обоснованию теоретических основ и разработке практических предложений относительно повышения эффективности государственного регулирования сельского хозяйства Украины.

В процессе теоретических исследований определено, что практическое задание государственного регулирования сельского хозяйства выводится не из тех или других экономических доктрин, а из объективных положений развития и ориентирования на критерии экономической и социальной эффективности. Критерии эффективности государственного регулирования сельского хозяйства распределены за приоритетностью. С целью выработки целостной системы государственного регулирования сельского хозяйства дополнены его основные принципы и функции. В частности, к основным принципам государственного регулирования сельского хозяйства отнесены: аграрный протекционизм, взаимосогласованность экономических, экологических и социальных целей, программно-целевое регулирование, сочетание индикативности и директивности. Обобщен состав функций государственного регулирования сельского хозяйства.

Разработаны этапы реализации основных концептуальных положений государственного регулирования сельского хозяйства. Для завершения первого этапа после приобретения Украиной членства в ВТО необходимо обеспечить укрепление конкурентоспособности отрасли; усилить социальную направленность рыночных трансформаций в отрасли; разработать механизм стимулирования экспорта продуктов переработки сельскохозяйственного сырья; содействовать развитию вертикальной интеграции в АПК; внедрить государственную систему мониторинга аграрного рынка.

На основании проведенного анализа основных показателей экономической деятельности аграрного производства за 1990-2010 гг. сделан вывод, что за годы независимости этот вид экономической деятельности не имел новых качественных стимулов для роста. Определены системные факторы торможения реформирования сельского хозяйства.

Установлено, что эффективное аграрное производство является основой обеспечения продовольственной безопасности государства, удовлетворения населения продуктами питания в достаточном количестве и разного ассортимента. Доведено, что по результатам реализации экстенсивной модели развития аграрного сектора большинство показателей продовольственной безопасности Украины находится за пределами пороговых значений.

...