Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Адміністративно-правові засади роботи міліції з маргінальними групами населення

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Адміністративна реформа, що здійснюється в Україні, спрямована на всебічну та комплексну перебудову існуючої правоохоронної системи держави. Реалізація її основоположних завдань повинна проходити в умовах чіткого спрямування та координації діяльності органів виконавчої влади всіх рівнів на забезпечення прав, свобод та інтересів людини і громадянина. Важлива роль у цьому процесі належить органам внутрішніх справ.

Прагнення держави запровадити в життя основні принципи цілеспрямованого розвитку й функціонування суспільства, гарантом яких виступає Конституція України, розбивається об численні проблеми сучасного суспільства, у якому знайшли своє відображення усі державні перетворення 1991-2009 років, наслідком чого стало посилення процесів масової десоціалізації, соціальне розшарування та зміна ціннісних орієнтації громадян. Зниження стандартів життя суспільства слугують підставою для поширення маргінальності серед населення України у правовій, культурній і соціальній сферах. З'явилися правові маргінали - особи зі зміненою правовою свідомістю. Їх крайній індивідуалізм, нормативно-правова невизначеність і внутрішня відмова від виконання норм права свідчить про те, що це особливі групи осіб, які перебувають на межі соціально схвальної поведінки. Вони не є маргіналами в соціологічному (традиційному) розумінні даного терміну, проте, тільки зовнішнє підпорядкування правилам поведінки, що встановлені суспільством, не дозволяє повною мірою віднести цю категорію людей до правослухняних.

Виникнення конфліктів у сучасному суспільстві приводить до руйнування системи соціальних цінностей, а це, у свою чергу, до поширення маргінальності громадян. У зв'язку із цим існує необхідність вивчення правових аспектів маргінальності, її впливу на правосвідомість, поведінку громадян і рівень правопорушень у суспільстві, а також діяльності органів внутрішніх справ щодо протидії маргіналізації населення. Незважаючи на актуальність питання, у вітчизняній правовій науці недостатньо уваги приділяється питанням існування маргінальності, визначанню кола осіб, які відносяться до маргінальних груп населення, умовам, що сприяють маргіналізації населення, а також наслідкам, які вона спричиняє.

Разом з тим, нинішня система ОВС неповною мірою відповідає реаліям сьогодення. Пояснюється це тим, що попереджувальна діяльність міліції має інертний характер, вона не реагує на наслідки маргіналізації населення. Нові ж умови потребують дій на випередження, тобто спрямовану попереджувальну роботу з маргінальними групами населення щодо попередження протиправних дій. Відчутними перешкодами на шляху ефективного та взаємовигідного співробітництва міліції з населенням щодо попередження маргінальності залишається відсутність належної нормативно-правової бази, організаційна та інформаційна неготовність міліції до ефективної взаємодії з іншими правоохоронними органами, недержавними структурами, громадськими організаціями та окремими громадянами (у тому числі на договірних засадах), та сформовані ще за радянських часів психологічні бар'єри щодо ефективної співпраці між ними. Саме тому одним із перспективних шляхів поліпшення діяльності системи ОВС у роботі з маргінальними групами населення є оновлення статусу служб і підрозділів, що безпосередньо працюють з населенням, більш чітке визначення їх компетенції, форм і методів проведення попереджувальної діяльності, а також взаємодії з іншими правоохоронними органами та громадськістю.

У юридичній літературі проблема маргінальності як соціального феномена практично не вивчена. Основоположником теорії маргінальності є Р.Э. Парк, який вперше вжив даний термін стосовно до мігрантів (культурна маргінальність). Надалі дослідження маргінальності продовжили А. Антоновскі, М. Вуд, Р. Глас, М. Гордон. Поступово маргінальність вийшла за межі культурного конфлікту й стала розглядатися як невизначеність соціальної ідентифікації, а також як продукт соціальної нестабільності. Цим проблемам присвячені роботи Я. Краусса, В. Манчині, Т. Уіттермана, Т. Шибутані, Е. Хьюгза.

Питання правового регулювання організації та діяльності органів влади в галузі забезпечення громадського порядку, запобігання правопорушень та роботі з маргінальними групами населення у різні часи досліджували вітчизняні та зарубіжні вчені. Окремі теоретичні дослідження у даній сфері проводили В.Б. Авер'янов, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурка, Д.М. Бахрах, О.К. Безсмертний, К.С. Бєльський, В.Т. Білоус, Ю.П. Битяк, І.Л. Бородін, І.І. Веремеєнко, П.А. Воробей, І.П. Голоснiченко, С.Т. Гончарук, О.М. Джужа, Є.В. Додiн, М.М. Дорогих, М.І. Єропкiн, А.П. Закалюк, Д.Д. Iльїн, Р.А. Калюжний, А.П. Клюшніченко, М.В. Коваль, Л.М. Колодкiн, Ф.Є. Колонтаєвський, В.К. Колпаков, А.Т. Комзюк, Я.Ю. Кондратьєв, В.В. Конопльов, В.В. Копєйчиков, О.П. Коренєв, М.В. Корнієнко, Є.Б. Кубко, О.В. Кузьменко, В.В. Лазарєв, О.І. Луньов, М.І. Мельник, В.І. Олефір, В.П. Пєтков, Л.Л. Попов, Ю.І. Римаренко, А.О. Селіванов, В.Д. Сорокін, В.Д. Сущенко, Ю.О. Тихомиров, В.І. Шакун, М.Я. Швець, А.П. Шергiн, В.К. Шкарупа та ряд інших вчених.

Безсумнівно, вказані автори внесли чимало нового в теорію і практику попереджувальної діяльності міліції, в тому числі, у сфері протидії маргінальності, створили значне наукове підґрунтя для подальших досліджень. Але варто звернути увагу, що в наукових працях названих авторів зазначена проблема розглядалася за окремими напрямами. При цьому деякі публікації об'єктивно не враховують змін у законодавстві та сучасної ситуації у державі. Відсутність відповідної монографічної літератури свідчить як про складність цих проблем, так і про недостатню увагу до них з боку вчених-правознавців. Беззаперечна наукова значущість теоретичного розроблення проблематики в цій сфері та її актуальність зумовлюють потребу в проведенні поглибленого дослідження комплексу проблем адміністративно-правового регулювання діяльності міліції як суб'єкта попереджувальної діяльності щодо маргіналізації населення в умовах реформування як МВС України, так і правоохоронної системи в цілому.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження пов'язана з Концепцією адміністративної реформи в Україні (Указ Президента України від 22.07.1998 №810/98), Комплексною програмою профілактики правопорушень на 2007-2009 роки (постанова Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 №1767). Дисертація виконана відповідно до пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень МВС України, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність ОВС України на період 2004-2009 років (наказ МВС України від 05.07.2004 №755), Основних напрямів наукових досліджень та річних планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ. Робота спрямована на подальшу реалізацію положень Концепції розвитку ОВС у XXI столітті, Стратегії реформування МВС України, Програми МВС України «Народ і міліція - партнери».

Мета і завдання дослідження. Метою наукового пошуку є формування науково обґрунтованих засад удосконалення чинного законодавства на основі комплексного теоретичного аналізу маргінальності, її впливу на правосвідомість особи, її значення в регулюванні правової поведінки особи, з'ясування особливостей організаційного та правового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ щодо роботи з маргінальними групами населення, протидії маргіналізації суспільства.

Виходячи з поставленої мети, в дисертації основну увагу зосереджено на вирішенні таких завдань:

- комплексно дослідити поняття «маргінал», «маргінальність», «маргінальні групи населення», дати їм авторське визначення;

- вивчити та проаналізувати наукові джерела, емпіричний матеріал по даній проблемі;

- визначити види маргінальності у сучасному суспільстві й установлення суб'єктів маргінальності у сфері адміністративної діяльності міліції;

- проаналізувати та визначити нормативну базу України, яка дозволяє проводити попереджувальну роботу міліції з маргінальними групами населення;

- проаналізувати економічні, соціальні, державно-правові перетворення в Україні та їх вплив на процеси маргіналізації;

- вивчити вплив маргінальності на свідомість і правову поведінку громадян;

- виявити причини, умови і наслідки маргіналізації суспільства;

- визначити перелік підрозділів та посадових осіб міліції, які працюють з маргінальними групами населення;

- окреслити особливості попереджувальної діяльності міліції щодо маргінальних груп населення;

- виявити особливості взаємодії міліції з іншими державними та недержавними органами, установами та організаціями щодо роботи з маргінальними групами населення;

- з урахуванням міжнародного досвіду та розвитку вітчизняної правової доктрини сформулювати науково обґрунтовані пропозиції та рекомендації щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства з питань протидії маргіналізації населення, організації роботі міліції з маргінальними групами населення.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини у сфері роботи міліції з маргінальними групами населення щодо попередження правопорушень.

Предмет дослідження - адміністративно-правові засади роботи міліції з маргінальними групами населення.

Методи дослідження. Відповідно до поставленої мети та завдань, в роботі використано сукупність як загальних, так і спеціальних методів і прийомів наукового пізнання, застосування яких дозволило всебічно дослідити об'єкт дослідження, а саме: діалектичний метод, за допомогою якого поглиблено понятійний апарат, визначено сутність і зміст маргінальності в суспільстві в сучасних умовах (розділи 1-2); аналіз і синтез, за допомогою яких з'ясовано місце підрозділів міліції громадської безпеки в системі органів внутрішніх справ щодо попередження маргінальності, розкрито сутність форм та методів її діяльності щодо роботи з маргінальними групами населення (підрозділи 3.1., 3.2., 4.1, 4.2.); системний підхід застосовувався з метою досягнення принципової єдності теоретико-пізнавальної основи розуміння структурно-функціональної характеристики міліції як цілісної системи запобігання маргінальності (підрозділ 3.1., 3.2., 4.2.); формально-логічний метод дозволив з'ясувати логіко-методологічні засади побудови основних дефініцій (розділи 1, 2); формально-юридичний метод, що в комплексі з методом логічного аналізу дозволив всебічно вивчити існуючу систему правових норм, що впливають на маргіналізація населення та регулюють діяльність міліції, а також окреслити напрями удосконалення законодавства в цій сфері відповідно до сучасних суспільно-економічних умов (розділи 2-4); методи класифікації та групування використовувалися при дослідженні наукових підходів до визначення маргінальності, її основних ознак, причин, форм і впливу на громадський порядок, а також при аналізі нормативних актів, що регулюють діяльність міліції при запобіганні маргінальності та роботі з маргінальними групами населення (розділи 1-4); порівняльно-правовий метод дозволив провести більш глибоке дослідження міжнародних стандартів у сфері охорони громадського порядку, а також визначити напрями можливого запозичення зарубіжного досвіду в процесі удосконалення форм і методів адміністративної діяльності підрозділів міліції в сучасних умовах щодо роботи з маргінальними групами населення та протидії маргіналізації (підрозділи 4.1., 4.2.); метод аналізу документів використовувався при вивченні нормативних актів, що впливають на маргіналізація населення та регулюють запобіжну діяльність міліції, їх співставленні, виявленні на цій основі недоліків, прогалин, суперечностей та прорахунків, а також розробці шляхів їх усунення (підрозділи 1.3., 2.2., 3.2., 3.3., 4.2.); статистичні методи використовувалися при характеристиці якості роботи підрозділів міліції (розділи 3, 4); соціологічні методи використовувалися при з'ясуванні наявних у досліджуваній сфері проблем на основі проведення анкетувань (розділ 1-3).

Емпіричну основу дослідження становлять систематизовані матеріали офіційної статистичної звітності, зведені дані соціологічного вивчення 125 справ про адміністративні правопорушення за різними категоріями проступків, 152 матеріали профілактичних обліків осіб, що ведуться дільничними інспекторами міліції, узагальнені результати анкетних опитувань 527 працівників міліції (зокрема, 232 дільничних інспекторів міліції, 158 співробітників патрульної служби, 45 співробітників КМСД), використані огляди адміністративної практики, офіційні звіти та довідки, а також інші аналітичні матеріали з проблем дослідження, зібрані в підрозділах МВС України, органах державної виконавчої влади, публіцистичні та довідкові видання тощо.

Наукова новизна одержаних результатів визначається постановкою обраної теми та підходами до її вирішення. На підставі проведеного дослідження сформульовано низку категорій, положень, пропозицій і висновків щодо детермінації понять маргінала, маргінальності, співвідношення маргінальної та правової поведінки людини, причин, умов і наслідків маргіналізації населення, а також удосконалення попереджувальної діяльності міліції у даній сфері, зокрема:

уперше:

- сформульовано авторське визначення понять:

«маргінал» - це особа, яка із об'єктивних чи суб'єктивних причин знаходиться на межі певної соціальної групи та від якої можна чекати вчинення протиправних дій;

«маргінальність» - це стан особи, коли вона під впливом обставин може вчинити протиправні дії;

«правова маргінальність» як один з видів деформації правосвідомості, що представляє собою нормативно-правову невизначеність, засновану на негативному відношенні особи до діючого права, правового явища в житті суспільства;

- запропоновано власну класифікацію маргінальності у залежності від мотивів, стабільності в країні та суспільних відносин;

- встановлено, що суб'єктами маргінальності у сфері адміністративного права є: неповнолітні правопорушники; особи без певного місця проживання; хронічні алкоголіки; наркомани; особи, які займаються проституцією; особи, що одержали відмову в наданні статусу біженця; особи, що звільнилися з місць позбавлення волі;

- визначено місце структурних підрозділів міліції у загальній структурі суб'єктів попередження правопорушень серед маргінальних груп населення;

удосконалено:

- організаційно-правове регулювання здійснення окремих попереджувальних заходів щодо маргінальних груп населення підрозділами міліції через упровадження розробок дисертанта у практичну діяльність;

- шляхи підвищення ефективності взаємодії міліції з іншими державними та громадськими установами й організаціями у сфері виявлення та усунення окремих правопорушень щодо маргінальних груп населення;

дістали подальшого розвитку:

- напрями попереджувальної діяльності міліції з урахуванням світових стандартів, положень програмних документів щодо налагодження партнерських відносин міліції з населенням щодо протидії маргіналізації населення;

- дослідження змісту діяльності підрозділів міліції як суб'єктів індивідуальної та загальної попереджувальної діяльності щодо осіб-маргіналів.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертантом внесені науково обґрунтовані пропозиції у рамках розробки цільовими робочими групами МВС України проектів організаційних рішень і програм з питань подальшого реформування органів внутрішніх справ в частині оптимізації структури і штатної чисельності міліції громадської безпеки, розробки методики попереджувальної діяльності служб міліції по роботі з маргінальними групами населення тощо.

Матеріали дослідження впроваджено у навчальний процес Київського національного університету внутрішніх справ - при викладанні дисциплін «Адміністративна діяльність», «Діяльність міліції громадської безпеки» (акт впровадження від 12.02.2009); у практичну діяльність ГУ МВС України у Черкаській області (акт впровадження від 24.12.2007), ГУ МВС України в Одеській області (акт впровадження від 14.05.2009), ГУ МВС України в Харківській області (акт впровадження від 17.06.2009)

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації були оприлюднені на науково-практичних конференціях: «Адміністративне право і процес: шляхи вдосконалення законодавства і практики» (Київ, 2006); «Проблеми систематизації законодавства України про адміністративні правопорушення» (Сімферополь-Ялта, 2006); «Забезпечення громадської безпеки - головне завдання правоохоронних органів держави» (Донецьк, 2007).

Публікації. Основний зміст дослідження відображено у п'яти наукових публікаціях, у тому числі три - у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України, дві - у тезах конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, що включають десять підрозділів, висновків, п'яти додатків на п'яти сторінках, списку використаних джерел (278 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 232 сторінки, з них загальний обсяг тексту - 209 сторінки.

Основний зміст

маргінальність міліція адміністративний правовий

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації; визначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено дані про їх апробацію та впровадження, а також щодо публікацій, структури й обсягу роботи.

Розділ 1 «Поняття й суб'єкти маргінальності» присвячений розгляду загальних питань маргінальності, визначення маргінальних груп населення та складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Поняття, види й суб'єкти маргінальності» на підставі опрацювання досліджень вчених сформульовано авторське визначення понять «маргінал», «маргінальність», «правова маргінальність». Запропоновано власну класифікацію маргінальності: а) залежно від мотивів можна виділити маргінальність, засновану на: страхові притягнення до юридичної відповідальності; на корисливих, егоїстичних мотивах; на дотриманні особистих моральних і моральних цінностей; б) залежно від стабільності: постійна правова маргінальність; ситуативна правова маргінальність; в) залежно від впливу на розвиток суспільних відносин: позитивна правова маргінальність; негативна правова маргінальність.

Встановлено, що суб'єктами маргінальності у сфері адміністративного права є: неповнолітні правопорушники; особи без певного місця проживання; хронічні алкоголіки; наркомани; особи, які займаються проституцією; особи, що одержали відмову в наданні статусу біженця, особи, що звільнилися з місць позбавлення волі.

У підрозділі 1.2. «Правомірна та маргінальна поведінка, їх співвідношення» на підставі опрацювання досліджень вчених робиться висновок, що в основі правомірної поведінки лежить конформістське розуміння права, коли громадяни дотримуються приписів права через те, що так чинить більша частина суспільства. Також громадяни можуть дотримуватися норм права із внутрішніх міркувань. Саме на підставі мотивів дотримання правових норм розрізняють наступні види правомірної поведінки: заснованої на сприйнятті правових норм як найбільш доцільних орієнтирів поведінки; заснованої на конформістському підпорядкуванні правовим вимогам; заснованої на страху покарання за неправомірні варіанти поведінки (маргінальне).

На погляд автора, маргінальність є свого роду «кризою» правомірної поведінки, з якої під впливом соціальних обставин є два виходи: або особа стає правопорушником, або правомірна поведінка ґрунтується на пріоритеті права як основного регулятора поведінки. Суспільна небезпека маргінальної поведінки полягає у тому, що існує імовірність того, що така особа, при наявності можливості уникнути покарання, вчинить правопорушення. Відсутність внутрішніх стримуючих мотивів і регуляторів поведінки приводить до того, що як тільки страх перед покаранням зникає, або є можливість уникнути юридичної відповідальності, людину більше нічого не зупиняє перед вчиненням правопорушенням. Починає переважати прагнення особи поліпшити матеріальне становище, навіть якщо для цього необхідно порушити правові приписи.

У підрозділі 1.3. «Вплив чинного законодавства на рівень маргінальності в сучасному суспільстві» на основі норм чинного законодавства робиться висновок, що порушення прав громадян, що є слідством недоліків законодавства, які тягнуть за собою негативні для їх свідомості наслідки, через відсутність належної роботи правоохоронних і судових органів ведуть до маргіналізації свідомості громадян. Проведене дослідження показує, що міліції не виконує своїх функцій у повній мірі. Суспільство не довіряє органам влади, вважаючи їх корумпованими (72,3% опитаних уважає, що міліція корумпована у високій мірі). Держава, зводячи певні норми в ранг правових, повинна усунути можливість їх різного тлумачення, тому що це провокує подальші порушення. Якщо особа тривалий час виконує правові приписи в силу об'єктивних обставин, то із часом правомірна поведінка стане звичкою й буде ґрунтуватися й на внутрішньому усвідомленні необхідності підпорядкування правовим приписам. Непрацюючі ж закони дають зворотній ефект.

Розділ 2 «Причини, умови, наслідки маргінальності та її вплив на громадський порядок» складається із двох підрозділів та присвячений огляду причин та наслідків маргінальності.

У підрозділі 2.1. «Причини, умови виникнення й розвитку маргінальності» на підставі опрацювання наукових праць та матеріалів практичної діяльності міліції дисертантом доводиться, що причиною правової маргінальності є зниження ролі правових приписів, засноване на зміні ціннісних орієнтації особи. Умови правової маргінальності формують причину, впливаючи на неї в більшій або меншій мірі. До них відносяться негативні обставини громадського життя, до яких можна віднести: недоліки законодавства, порушення прав, свобод і законних інтересів громадян, розшарування суспільства, безробіття, криза моралі тощо. Негативні соціальні обставини, по-перше, впливають на свідомість громадян, приводячи до зміни ієрархії пріоритетів особи, та, по-друге, сприяють формуванню інших, ніж правові, правил поведінки, що приведе до виникнення й розвитку правової маргінальності особи.

Вивчивши об'єктивні явища громадського життя, автор виділяє наступні умови сприяння правовій маргінальності: економічні, соціальні та політичні.

Труднощі, що виникають, спонукають громадян вирішувати самостійно як їм діяти. Індивідуалізм свідомості став основою споживчої ідеології, який приділяється все більше уваги з боку населення. Зусилля громадян направляються на задоволення власних потреб. Негативні соціальні обставини приводять до того, що більшість громадян змушена пристосовуватися до навколишньої дійсності, тобто міняти свої принципи й ієрархію цінностей, що є підставою для їх маргінальності та вчинення протиправних дій.

У підрозділі 2.2. «Наслідки маргінальності суспільства та їх вплив на громадський порядок» узагальнюються результати умов життя, що впливають на маргіналізацію громадян. Наслідком цього є порушення соціальних пріоритетів громадян зі стійкою правомірною поведінкою та її модифікація в протиправну.

Значні групи населення не можуть задовольнити належним чином свої потреби, не почувають себе в безпеці, не вважають за потрібне беззаперечно дотримуватися законів. Це призводить до порушення основних прав та свобод громадян; норм і цінностей в суспільстві. Через недоліки законодавства, корупцію, латентність більшості правопорушень, нездатності правоохоронних органів виконати в повному обсязі покладені на них функції, у свідомості громадян міняються основні цінності: свобода особи поступається місцем безпеці, а матеріальне благополуччя стає одним з основних цінностей громадян.

Як наслідки маргінальності можна розглядати наступні негативні процеси і явища: руйнування внутрішніх регуляторів суспільно-корисної поведінки; ріст числа правопорушень; збільшення числа хворих алкоголізмом, наркоманією, осіб без певного місця проживання; поява конфліктних ситуацій між групами, верствами населення тощо.

• Розділ 3 «Організація діяльності підрозділів міліції у протидії маргінальності» складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Загальна характеристика запобігання щодо маргіналізації населення» здобувач розглядає попереджувальну функцію як засіб попередження порушення прав людини. Запобіжні заходи застосовуються з метою зміни як пріоритетів, так і особистісних якостей суб'єкта правопорушення. Дисертант розглядає профілактичну функцію держави у взаємозв'язку із діяльністю правоохоронних органів та громадських організацій з використанням економічних та ідеологічних методів впливу на населення. Досліджуються загальносоціальна та спеціальна попереджувальна діяльність з метою з'ясування ролі, яку відіграють служби міліції у загальнодержавній системі попередження маргінальності. Дисертант дотримується думки, що попереджувальна діяльність міліії складається із двох блоків - загально соціальна та спеціальна. При розгляді загальносоціального блоку, здійснено аналіз органів, організацій, що здійснюють попередження правопорушень, та елементів, з яких вона складається. Узагальнюючи діяльність цих органів, здобувач доходить висновку, що служби блоку міліції громадської безпеки є безпосередніми і основними суб'єктами здійснення загальносоціальної профілактичної функції держави.

Спеціальна попереджувальна діяльність розглядається як сукупність заходів, спрямованих на усунення або запобігання чинникам, які сприяють маргіналізації населення та вчиненню правопорушень, а також впливу на осіб, які вже вчинили протиправні дії, або можуть їх вчинити. Автор доходить висновку, що до спеціальної попереджувальної діяльності належать такі заходи, як попередження загальної спрямованості, запобігання окремим видам правопорушень та індивідуальне попередження щодо осіб, схильних до вчинення правопорушень.

У підрозділі 3.2. «Загально-попереджувальна робота міліції щодо маргінальних груп населення» здобувач детально наводить характеристику організаційних і правових засад загальної попереджувальної діяльності міліції щодо маргінальних груп населення. Дослідження показало, що загальне попередження правопорушень спрямоване на усунення причин і умов, які сприяють вчиненню правопорушень загалом (65%), а не стосовно конкретної особи (21%). Відповідно до чинного законодавства, міліція у межах своєї компетенції здійснюють охорону громадського порядку на закріпленій території; виявляють причини й умови, що сприяють правопорушенням та маргіналізації населення, та вживають заходів щодо їх усунення; здійснюють правову просвітницьку діяльність серед громадян та надають їм допомогу в межах своєї компетенції; взаємодіють з державними органами, службами, громадськими формуваннями, населенням з метою забезпечення громадського порядку та протидії маргіналізації населення.

Досліджуючи загально-попереджувальну діяльність дільничних інспекторів міліції, автор аналізує чинники, що впливають на: громадський порядок; громадську безпеку; ефективність діяльності міліції та надає відповідні пропозиції.

У підрозділі 3.3. «Індивідуально-попереджувальна робота міліції щодо маргінальних груп населення» обґрунтовується, що індивідуальна попередження, яку здійснюють міліція з маргінальними групами населення, складається з низки поєднаних елементів, а саме: збору інформації про маргіналів, схильних до вчинення протиправних дій, відслідковування їх дій та поведінки, за необхідності, проведення профілактичних бесід тощо. У подальшому автор детально зупиняється на розгляді кожної складової. Здійснивши аналіз нормативної бази України, що стосується здійснення міліцією профілактичних функцій, а також результатів емпіричних досліджень, дисертант дійшов висновку, що вичерпного переліку осіб, стосовно яких повинен здійснюватися індивідуальний профілактичний вплив, не існує. Це ускладнює роботу міліції. При спробах здійснення профілактичних бесід громадяни все частіше категорично відмовляються від співпраці. Дещо інше становище з категорією осіб, яких ставлять на профілактичний облік. Оскільки взяття на профілактичний облік певним чином має ознаки примусової міри, пропонується законодавчо закріпити перелік категорій громадян-маргіналів щодо яких він здійснюється.

Розділ 4 «Міжнародний досвід та напрями вдосконалення попереджувальної діяльності міліції щодо запобігання маргінальності» складається із двох підрозділів, в яких розглядається міжнародний досвід роботи поліцейських органів і підрозділів, що виконують функції, властиві попереджувальній діяльності міліції, які, з урахуванням позитивних аспектів, розглядаються як напрями її удосконалення.

У підрозділі 4.1. «Діяльність правоохоронних органів зарубіжних країн, які виконують попереджувальні функції щодо маргінальних груп населення» досліджуються питання функціонування підрозділів поліції, які виконують функції запобігання адміністративним правопорушенням, проводять роботу з маргінальними групами населення.

На основні дослідження поліцейських систем зарубіжних країн автор дійшов висновку, що загальною рисою попереджувальної роботи з маргінальними групами населення є поділ на два рівня - загальнодержавний (федеральний) та місцевий (муніципальний). На загальнодержавному рівні, як правило, здійснюється загальносоціальне попередження, централізація роботи, узагальнення позитивного досвіду регіонів. На місцевому рівні виконується завдання щодо здійснення спеціального та індивідуального попередження, проводиться робота з громадськими формуваннями, громадянами, особами, схильними до маргіналізації. Найбільш наближеними за функціями до служб міліції України є поліцейські системи США та Російської Федерації, але відмінність полягає в тому, що посадові особи в Україні є значно обділеними у своєму правовому статусі, порівняно зі своїми зарубіжними колегами. Останнім часом збільшується обсяг повноважень поліцейських щодо охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки. Також, важливим чинником у роботі поліцейських є те, що їх показання у суді мають переважне значення перед показаннями порушника. І найбільш важливим чинником у роботі поліції зарубіжних країн є стовідсоткове фінансування державою їх потреб, що розглядаються як державні потреби.

У підрозділі 4.2. «Напрями вдосконалення організаційно-методичного забезпечення попереджувальної діяльності міліції у запобіганні маргінальності» досліджуються питання вдосконалення організаційно-правового та методичного забезпечення попереджувальної діяльності міліції з маргінальними групами населення на місцях як основного представника міліції на закріпленій території.

Внаслідок проведених у дисертації комплексних досліджень особливостей організаційно-правового забезпечення попереджувальної діяльності служб міліції як суб'єктів попередження та припинення правопорушень, дисертантом окреслено пріоритетні напрями удосконалення її діяльності, виходячи із загальних тенденцій реформування МВС України, з формулювання чітких пропозицій по кожному з напрямів, а саме удосконалення законодавчого врегулювання попереджувальної діяльності міліції щодо маргінальних груп населення та організаційно-управлінської структури служб міліції громадської безпеки; покращення відбору, навчання та виховання кадрів; надання додаткових повноважень щодо розгляду на місці вчинення дрібних правопорушень з метою забезпечення реалізації принципу невідворотності покарання та відповідного реагування; підвищення ефективності взаємодії служб міліції громадської безпеки з підрозділами міліції на закріпленій території, іншими правоохоронними органами, недержавними організаціями та громадянами; пріоритетами діяльності міліції з маргінальними групами населення є партнерська робота з населенням, попередження порушень громадського порядку, насильства в сім'ї, правопорушень серед неповнолітніх, втягування їх у наркоманію, немедичне вживання сильнодіючих лікарських препаратів, зокрема трамадолу, проституцію, а також невідкладне реагування на всі заяви громадян про вчинені, або такі, що готуються, злочини чи адміністративні правопорушення.

Висновки

На основі проведеного комплексного, системного дослідження маргінальності, її впливу на правосвідомість особи, значення в регулюванні правової поведінки особи, з'ясуванні особливостей організаційного та правового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ щодо роботи з маргінальними групами населення у протидії маргіналізації суспільства вирішено наукове завдання, яке полягає у визначенні правових, організаційних засад та наданні науково обґрунтованих пропозицій щодо попереджувальної діяльності міліції по запобіганню маргіналізації населення та роботі з маргіналами.

Відповідно сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, що підтверджують наукову новизну, мають значення для науки та правоохоронної практики, зокрема:

Незважаючи на те, що поняття «маргінальності» відомо досить давно, воно не розглядалося в якості однієї з можливих умов модифікації правосвідомості, правової поведінки особи, збільшення кількості правопорушень у контексті, що був обраний нами. Крім того, більшість напрацювань по даній проблемі у своїй основі мають соціологічне тлумачення даного поняття, його характеристику й ознаки. Нами ж були розділені правові й соціальні аспекти маргінальності, що дозволило виявити наявність у суспільстві правової маргінальності, яка представляє собою нормативно-правову невизначеність, засновану на негативному відношенні особи до діючого права. Її суб'єктом можна вважати особу, яка втягнута в конфлікт цінностей різних нормативних систем. Якщо правові й моральні норми суспільства пропонують різну поведінку, перевага буде віддано нормам, що мають більший авторитет або надають певну вигоду. Низька правова культура й відсутність необхідної поваги до права сприяють нормативній невизначеності особи. У цей час значна кількість громадян віддає перевагу іншим, чим правові, правилам поведінки або приймають рішення в їхній сукупності. Детермінація правопорушень у цьому випадку пов'язана з тим, що правові приписи не є основним орієнтиром поведінки особи і при відсутності зовнішнього впливу на правові вчинки громадян вибір протиправних способів задоволення потреб буде більше розповсюдженим.

Сформульовано авторське визначення понять:

«маргінал» - це особа, яка із об'єктивних чи суб'єктивних причин знаходиться на межі певної соціальної групи та від якої можна чекати вчинення протиправних дій;

«маргінальність» - це стан особи, коли вона під впливом обставин може вчинити протиправні дії;

«правова маргінальність» як один з видів деформації правосвідомості, який представляє собою нормативно-правову невизначеність, засновану на негативному відношенні особи до діючого права, правового явища в житті суспільства.

У цей час до суб'єктів маргінальності, з погляду права, можна віднести такі категорії осіб: особи, які зловживають алкогольними напоями, наркотичними засобами, особи, які займаються бродяжництвом, особи, які втратили роботу та не знайшли нової, осіб, що одержали статус біженця, або відмову в наданні такого статусу, осіб без певного місця проживання; осіб, що звільнилися з місць позбавлення волі, безпритульників, неповнолітніх. У цьому випадку, маргінальність заснована на відсутності або недосконалості законодавчого регулювання правового статусу даних категорій громадян. Відсутність доступу до здійснення прав і законних інтересів є підставою для втрати соціально-корисних зв'язків, формується власна система цінностей, що, як правило, глибоко індивідуалізована й не відповідає соціальним норма суспільства. Змінюється поведінка особи, формується готовність до вчинення правопорушень.

Причиною правової маргінальності особи є зниження ролі правових приписів, засноване на зміні ціннісних орієнтації особи. На дану причину впливають певні умови, у якості яких виступають негативні умови навколишньої дійсності, такі як відсутність можливості доцільного здійснення прав і свобод, порушення прав громадян, різке розшарування сучасного суспільства, безробіття, криза моралі тощо.

Обрання політики заперечення необхідності надання допомоги маргіналам веде лише до поширення маргінальності серед громадян. Вона стає явищем більш розповсюдженим внаслідок того, що окремі категорії громадян починають зараховуватися до небажаних елементів суспільства. Однієї із причин цього є низька толерантність громадян, що приймає останнім часом гострі форми расизму. Крім того, соціальна допомога незахищеним верствам населення в цей час зв'язана зі значними фізичними й моральними витратами її одержувачів, а також з тим, що вона не здатна виконати своїх основних функцій (стимулюючої й компенсаційної).

Однією з основних умов правової маргінальності є недосконалість законодавчої бази України. Покликаний регулювати найбільш важливі суспільні відносини, закон не повинен містити в собі суперечностей. Недосконалість нормативно-правових актів створює перешкоди для здійснення громадянами належних їм прав, коли їх порушення, спричиняють почуття несправедливості, безкарності. Правові приписи перестають розглядатися в якості першочергових, що в сукупності з недосконалістю інституту юридичної відповідальності сприяє руйнуванню стійкої правомірної поведінки.

До наслідків маргінальності варто віднести: руйнування внутрішніх регуляторів необхідності суспільно корисної поведінки; ріст числа правопорушень; збільшення кількості хворих алкоголізмом, наркоманією, осіб без певного місця проживання, бродяг, самогубств; поява конфліктних ситуацій між групами, верствами населення.

Тільки неухильне дотримання прав громадян державою буде основою для дотримання приписів держави з боку громадян.

Служби ДІМ, ДАІ, ППСМ, Державна міграційна служба, Кримінальна міліція у справах дітей як суб'єкти попереджувальної діяльності посідають провідне місце у здійсненні попереджувальної роботи серед маргінальних груп населення в системі МВС України, адже, відповідно до Закону України «Про міліцію» та відомчих нормативних актів МВС України, попереджувальна діяльність є пріоритетним завданням міліції.

Загальнопопереджувальна діяльність міліції щодо маргінальних груп населення - це сукупність заходів, спрямованих на виявлення причин і умов, що сприяють маргіналізації населення, а також вжиття, у межах компетенції, заходів щодо їх усунення.

Індивідуально-попереджувальна діяльність міліції щодо маргінальних груп населення - це систематична робота з певними категоріями осіб, які перебувають на профілактичних обліках міліції, або з особами, які ще не вчинили протиправних діянь, але від них можна чекати вчинення таких дій, а також ті, які ведуть антигромадський спосіб життя, вчиняють правопорушення, вчинили замах на злочин, але не довели його до кінця, звільнилися з місць позбавлення волі, або ж умовно-достроково звільненими, а також з особами, які засуджені до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та до яких не встановлено адміністративний нагляд.

До пріоритетних заходів індивідуально-попереджувальної роботи міліції з маргінальними групами населення належать: збір інформації щодо маргіналів, профілактованих осіб, профілактичні бесіди, залучення до попереджувальної діяльності фахівців інших галузей знань (психологів, медиків, кримінологів, соціологів), подання інформації про антигромадський спосіб життя до адміністрації підприємства, установи та організації за місцем роботи або навчання, залучення до попереджувальної роботи громадських об'єднань, попередження про взяття на профілактичний облік, постановка на профілактичний облік, офіційне попередження, захисний припис, адміністративний нагляд тощо.

До функцій міліції як суб'єкта попередження маргінальності належать: прийом громадян та реагування на заяви і повідомлення; розробка попереджувальних заходів; ведення статистичних обліків щодо правопорушень, учинених на території обслуговування, та їх систематичний аналіз; прогнозування криміногенної ситуації; визначення заходів, необхідних для ефективного запобігання правопорушень; реалізація комплексних і цільових програм та інших попереджувальних заходів із запобігання правопорушень; аналіз передового досвіду попереджувальної діяльності та впровадження його у власну попереджувальну роботу; роз'яснення, в межах своєї компетенції, серед населення чинного законодавства; інформування населення про стан запобігання правопорушень; пропаганда здорового способу життя та вжиття заходів щодо відвернення громадян від наркоманії та алкоголізму.

Метою попереджувальної діяльності міліції з маргінальними групами населення є: забезпечення громадського порядку та громадської безпеки; усунення або обмеження дії негативних чинників у суспільстві, які сприяють маргіналізації населення, вчиненню правопорушень, як загалом, так і на окремих осіб; недопущення протиправних дій особами, які схильні до вчинення правопорушень; усунення загрози порушення законних прав та інтересів громадян на дільниці.

Робота міліції з маргінальними групами населення має здійснюватися на засадах: законності, гуманізму, демократизму, гласності, комплексності, прогнозованості, індивідуалізації, взаємодії та координації дій з іншими суб'єктами попереджувальної діяльності; адекватності, поваги до особи, своєчасності, індивідуалізації, об'єктивності, достатності, верховенства права та віддання переваги методам переконання міліції проводять попереджувальну діяльність щодо маргінальних груп населення разом з органами державної влади, місцевого самоврядування, закладами освіти, охорони здоров'я, соціального захисту населення, іншими правоохоронними органами (прокуратура, кримінально-виконавча система), судами, громадськими організаціями.

Шляхами вдосконалення попереджувальної діяльності міліції з маргінальними групами населення є: удосконалення нормативного регулювання попереджувальної діяльності, зокрема, періодичне проведення підвищення кваліфікації за напрямами запобігання, або за категоріями маргіналів; нормативне врегулювання взаємодії з фахівцями інших служб та галузей знань при проведенні роботи з окремими категоріями громадян, наприклад, психічно хворими тощо; у нормативному документі; на законодавчому рівні закріплення заходів заохочення громадян, які надають допомогу міліції у роботі з маргінальними групами населення;

Аналіз діяльності підрозділів поліції зарубіжних країн, які виконують попереджувальні функції у роботі з маргінальними групами населення, показав, що найбільш цінним досвідом діяльності є робота поліції Великобританії, Німеччини, США, Франції, міліції Російської Федерації.

Діяльність міліції у роботі із маргінальними групами населення є частиною політики держави з національної безпеки і має на меті: сприяння створенню і зміцненню в суспільстві атмосфери спокою і стабільності; обмеження дії негативних соціальних явищ та процесів, які не лежать в сфері адміністративної деліктності, але взаємопов'язані з нею; усунення або взагалі нейтралізація причин маргіналізації населення та умов, що їм сприяють; нейтралізація негативного впливу мікросередовища особи, яке формує антисуспільну установку особи, та оказує вплив на мотивацію її поведінки; вплив на особу, яка за своїми морально психологічними якостями здатна вчинити адміністративний проступок чи продовжувати протиправну діяльність; усунення погрози правам, свободам і законним інтересам членів суспільства і держави, що виникає в зв'язку з можливістю переходу особи на шлях вчинення правопорушень; забезпечення виправлення осіб, які втягуються у сферу попереджувального впливу, і їх ресоціалізації.

Роботу з маргінальними групами населення разом з міліції проводять: діючі в межах своєї компетенції органи державної влади; органи місцевого самоврядування і підлеглі їм установи, організації, служби; інші правоохоронні органи і суд; органи охорони здоров'я, освіти, соціального захисту населення, зайнятості населення, у компетенцію яких відповідно до закону входять питання, пов'язані з попередженням виникнення, обмеженням і усуненням обставин, що впливають на появу груп соціального і кримінального ризику, а також здійснення запобіжних заходів по відповідним напрямкам. У положеннях про названих суб'єктів попередження адміністративних проступків повинні виділятися розділи (норми) про компетенцію і завдання у сфері запобігання адміністративних проступків; інші учасники профілактики, у тому числі організації, підприємства, установи, що беруть участь у запобіганні адміністративних проступків за дорученням державних органів чи органів місцевого самоврядування або за власною ініціативою в межах і формах, обумовлених законодавством України. Держава підтримує і заохочує діяльність названих організацій, установ і підприємств у запобіганні адміністративних проступків.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Скорик В.О. Маргінали та маргінальність: адміністративно-правова суть / В.О. Скорик // Право і суспільство. - 2007. - №2 - С. 17-19.

2. Скорик В.О. Маргінальність як форма адаптації населення до умов життя / В.О. Скорик // Право і суспільство. - 2008. - №5. - С. 151-155.

3. Скорик В.О. Протидія наркотизації та алкоголізації як один із напрямів подолання маргіналізації населення / В.О. Скорик // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. - 2009. - №2 (43). - С. 178-184.

4. Скорик В.О. Заходи протидії сексуальній експлуатації жінок / В.О. Скорик // Адміністративне право і процес: шляхи вдосконалення законодавства і практики: Збірник матер. наук.-практ. конф. - Київ: Київський національний університет внутрішніх справ, 2006. - С. 229-231.

5. Скорик В.О. Розмежування адміністративних і кримінальних проступків у світлі адміністративної реформи / В.О. Скорик // Проблеми систематизації законодавства України про адміністративні правопорушення: матер. міжн. наук.-практ. конф. - Сімферополь: Кримський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ, 2006. - С. 295-301.

Размещено на Allbest.ru