Кримінально-правова характеристика захоплення заручників за законодавством України
Історичні, міжнародно-правові та порівняльно-правові аспекти захоплення заручників. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки складу злочину захоплення заручників. Аналіз шляхів реалізації звільнення від кримінальної відповідальності за захоплення заручників.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 24.08.2015 |
| Размер файла | 45,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
АКІМОВ Михайло Олександрович
УДК 343.432+343.712.3
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАХОПЛЕННЯ ЗАРУЧНИКІВ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ
Спеціальність 12.00.08 -
кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Київ - 2009
ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС
Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України
Науковий керівник
доктор юридичний наук, професор, заслужений юрист України Глушков Валерій Олександрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету
Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор Ємельянов В'ячеслав Павлович, Східноєвропейський університет економіки і менеджменту, завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін Юридичного інституту
кандидат юридичних наук, доцент Скулиш Євген Деонізійович, Служба безпеки України, радник Голови
Захист відбудеться 05.06.2009 року о 13-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.05 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 60
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58
Автореферат розісланий 05.05. 2009 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Н.П. Сиза
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Розбудова незалежної Української держави на основі ліберально-демократичних ідей захисту прав людини обумовила докорінний перегляд існуючої системи соціальних цінностей. Згідно ст. 3 Конституції України найвищими з них визнаються людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека, а утвердження і забезпечення її прав і свобод є головним обов'язком держави. Серед правових гарантій здійснення цього обов'язку особливе місце посідає кримінальне законодавство.
Сучасна держава, що будується на ліберальних цінностях, створює систему протидії основним загрозам, у якій провідну роль відіграють кримінально-правові заходи. З-поміж глобальних загроз на сучасному етапі є і суспільно-політичне явище особливого роду - тероризм. Будь-які акти насильства, що супроводжуються застосуванням зброї, вчиненням вибухів, підпалів і т.ін., якщо вони вчинені з метою порушення безпеки суспільства, задля впливу на прийняття рішень органами державної влади чи місцевого самоврядування або для провокації міжнародного ускладнення, створюють серйозну небезпеку життю і здоров'ю невизначено великої кількості людей.
Одним із злочинів терористичного характеру є захоплення заручників. За даними Департаменту інформаційних технологій МВС України, протягом 1991-2006 років зареєстровано 113 випадків його вчинення. Кримінальний кодекс (далі - КК) України був доповнений нормою про відповідальність за захоплення заручників ще у 1987 році. Проте досвід її застосування засвідчив недостатню ефективність кримінально-правової протидії цьому посяганню.
Обумовлює цю ситуацію зокрема те, що відповідна норма досі не вивчалась на монографічному рівні, хоча у науково-практичних коментарях КК, підручниках та публікаціях ознаки складу захоплення заручників і були проаналізовані. Міжнародно-правові питання даного злочину розробляв Є.Б. Тітов, але кримінально-правові проблеми ним в цілому не розглянуті. Певну увагу захопленню заручників приділили у своїх дослідженнях О.О. Володіна та А.С. Політова, однак лише у частині його відмежування від суміжних діянь. Деякі кримінально-правові аспекти захоплення заручників висвітлені у працях В.Ф. Антипенка, В.О. Глушкова, С.О. Допілки, В.П. Ємельянова, Ю.А. Іванова, В.В. Крутова, В.А. Ліпкана, С.М. Мохончука, Л.В. Новікової, І.М. Рижова тощо. Проте, незважаючи на наявні напрацювання, склад даного злочину вивчений ще недостатньо, що й викликає необхідність його ґрунтовної поглибленої комплексної розробки.
Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до Комплексної програми профілактики злочинності на 2007-2009 роки (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1767) та Тематики пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років (затверджена наказом МВС України від 05.07.2004 № 755). Тема дисертації (номер реєстрації Академії правових наук України - 926) включена до плану НДДКР Київського національного університету внутрішніх справ та плану наукових досліджень кафедри кримінального права Київського національного університету внутрішніх справ.
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є комплексне вирішення проблем кримінально-правової характеристики захоплення заручників, а також розробка пропозицій з удосконалення чинного КК у цій частині. Для цього поставлені наступні завдання:
дослідити історію виникнення та розвитку захоплення заручників як явища і злочину, а також питання регламентації та імплементації кримінальної відповідальності за його вчинення;
здійснити порівняльний аналіз кримінально-правових норм іноземних держав, що передбачають відповідальність за даний злочин;
проаналізувати об'єктивні та суб'єктивні ознаки складу злочину захоплення заручників;
розкрити зміст кваліфікуючих ознак захоплення заручників, вивчити можливість зміни і доповнення їх переліку;
встановити співвідношення захоплення заручників із суміжними злочинами, а також ознаки, за якими можливе їх відмежування;
виявити недоліки, прогалини, суперечності чинного вітчизняного КК у частині регламентації відповідальності за захоплення заручників та запропонувати шляхи їх усунення.
Об'єкт дослідження - суспільні відносини у сфері застосування кримінальної відповідальності за захоплення заручників.
Предмет дослідження - кримінально-правова характеристика захоплення заручників за законодавством України.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становлять положення теорії пізнання та загальної теорії кримінального права. Використання історичного методу дозволило проаналізувати аспекти виникнення і розвитку захоплення заручників як суспільного явища та як суспільно небезпечного діяння, а також специфіку правової регламентації кримінальної відповідальності за його вчинення (підрозділ 1.1). За допомогою юридичного (догматичного) та порівняльно-правового методів ґрунтовно опрацьовані положення міжнародно-правових, закордонних та вітчизняних законів і підзаконних актів (розділ I). Із застосуванням філософського (діалектичного) методу розкриті природа та зміст понять, вказаних у диспозиції кримінально-правової норми, їх взаємозв'язок та істотно важливі характерні риси (розділи II, III, IV). Формально-логічний та системно-структурний методи обумовили докладне вивчення об'єктивних і суб'єктивних ознак складу даного злочину та сприяли виявленню існуючих недоліків чинного вітчизняного кримінального законодавства у цій частині і формулюванню пропозицій з його удосконалення (розділи II, III, IV). За допомогою статистичного та соціологічного методів отримано підтвердження положень дослідження даними правової статистики, судової практики та результатами опитування практичних працівників органів внутрішніх справ (розділи II, III, IV).
Теоретичною базою роботи є праці провідних вітчизняних та іноземних науковців у галузі кримінального права: В.І. Антипова, Ю.М. Антоняна, М.І. Бажанова, О.Ф. Бантишева, Л.Д. Гаухмана, В.К. Глістіна, В.С. Комісарова, М.Й. Коржанського, В.М. Кудрявцева, Н.М. Лапупіної, О.Г. Лоскутова, П.С. Матишевського, Б.С. Нікіфорова, Г.В. Овчиннікової, М.І. Панова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, В.П. Тихого, Н.В. Шепелєвої, С.С. Яценка та ін.
Емпіричну базу дослідження складають матеріали 25 кримінальних справ, порушених за ознаками ст. 123-1 КК України 1960 р. та ст. 147 КК України 2001 р. у період із 1993 р. до 2004 р. у Автономній республіці Крим, 12 областях, містах Києві та Севастополі. Крім цього, проанкетовано 228 практичних працівників органів внутрішніх справ щодо кримінально-правових проблем захоплення заручників і питань удосконалення відповідної норми КК України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням кримінально-правової характеристики захоплення заручників. На підставі всебічного аналізу об'єктивних та суб'єктивних ознак складу даного злочину розроблено низку концептуально нових висновків та сформульовано пропозиції з удосконалення чинного кримінального законодавства у цій частині. Зокрема,
вперше:
аргументована пропозиція змінити назву статті КК про відповідальність за захоплення заручників для усунення неузгодженості її назви та диспозиції;
обґрунтовано нове визначення родового, безпосередніх основного, додаткового та факультативного об'єктів захоплення заручників. Доведено, що родовим об'єктом даного злочину є суспільні відносини громадської безпеки (відтак запропоновано норму про відповідальність за захоплення заручників перенести до кола норм про злочини проти громадської безпеки). Визначено, що основним безпосереднім об'єктом захоплення заручників виступають відносини загальної безпеки, додатковим безпосереднім обов'язковим об'єктом - відносини свободи та особистої безпеки особи. Додатковим безпосереднім факультативним об'єктом цього злочину можуть бути відносини життя, здоров'я, власності, порядку управління, громадського порядку;
обґрунтовано і доведено, що об'єктивна сторона даного злочину полягає у захопленні або триманні особи як заручника, поєднаному із спонуканням визначених у диспозиції норми адресатів вимог до вчинення чи утримання від вчинення певної дії як умови звільнення заручника (тому посягання слід вважати закінченим з моменту завершення спонукання хоча б одного з адресатів). Для закріплення зазначеного та для спрощення відмежування даного діяння від суміжних при кваліфікації злочинів запропоновано редакційно змінити формулювання диспозиції норми. Наведено додаткові аргументи стосовно того, що захоплення заручників - триваючий злочин. Наголошується на тому, що форма передачі, факт і ступінь виконання або невиконання вимог на кваліфікацію вчиненого не впливають;
запропоновано і аргументовано доцільність введення особливо кваліфікуючих обставин вчинення даного злочину - “щодо малолітнього”, “організованою групою”, а також визнання обставини “що спричинило тяжкі наслідки” особливо кваліфікуючою, а не кваліфікуючою;
для стимулювання позитивної посткримінальної поведінки, припинення злочинної діяльності та звільнення заручників розроблено і запропоновано ввести (у якості другої примітки до відповідної статті КК) заохочувальну норму про звільнення винної особи (за певних умов) від кримінальної відповідальності за захоплення заручників.
Удосконалено:
· визначення поняття “заручник”, що сформульоване у авторській редакції та пропонується ввести в якості першої примітки до відповідної статті КК;
· перелік адресатів вимог при захопленні заручників. Висловлена та аргументована пропозиція викласти його наступним чином: “Інша фізична особа, юридична особа, група осіб, держава, міжнародна організація” (замість “родичі затриманого, державна або інша установа, підприємство чи організація, фізична або службова особа”);
· кваліфікуючі обставини захоплення заручників. Зокрема, запропоновано розширити їх перелік шляхом доповнення обставинами “щодо двох чи більше осіб”, “щодо неповнолітнього”, “щодо державного, громадського діяча, представника влади, працівника правоохоронного органу чи їх близьких родичів”, “за попередньою змовою групою осіб”, “із застосуванням насильства, яке є небезпечним для життя чи здоров'я, або з погрозою застосування такого насильства”, “протягом тривалого часу”. Одночасно доведено доцільність виключення кваліфікуючої обставини “поєднане з погрозою знищення людей”, а також ст. 349 КК України “Захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника”.
Дістало подальший розвиток:
· визначення потерпілого при захопленні заручників, під яким розуміється не тільки фізична особа, захоплена як заручник, а і будь-яка інша фізична особа, якій цим злочином завдано фізичну, моральну чи матеріальну шкоду (перш за все особа, вказана у диспозиції норми як адресат вимог чи та, якій завдана шкода при захопленні, триманні чи звільненні заручників);
· ст. 444 КК “Злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист”. Запропоновано доповнити ч. 1 даної статті посиланням на таку форму вчинення злочину як захоплення заручників, ч. 2 (погрозу вчиненням зазначеного злочину) вважати ч. 3, а у ч. 2 передбачити низку його кваліфікуючих обставин, а також по-іншому визначити мету посягання.
На підставі проведеного дослідження розроблено нову редакцію статті вітчизняного КК про відповідальність за захоплення заручників.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні положення, узагальнення та висновки, що містяться у дисертації, можуть бути використані при проведенні подальших досліджень кримінально-правових проблем захоплення заручників та суміжних із ним злочинів, у тому числі у:
· навчально-методичній роботі - при викладанні курсів кримінального права України, кваліфікації злочинів, підслідних органам внутрішніх справ, та при підготовці навчальних і методичних видань. Окремі пропозиції дисертанта використані у матеріалах для проведення семінарських і практичних занять у КНУВС (акт впровадження від 18.03.2008);
· науково-дослідній роботі - як основа для подальшої розробки кримінально-правових проблем захоплення заручників та пов'язаних із ним злочинів;
· практичній діяльності - як рекомендації органам досудового слідства, прокуратури та суду з удосконалення правозастосування;
· правотворчості - при підготовці пропозицій з удосконалення чинного вітчизняного кримінального законодавства. Підготовлений на основі отриманих результатів законопроект прийнятий до розгляду Верховною Радою України (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження від 14.05.2008 № 04-19/14-1120).
Особистий внесок здобувача. Дослідження виконано здобувачем особисто, отримані при цьому результати є його власними напрацюваннями. З-поміж положень, викладених у статті, підготовленій у співавторстві, у дисертації використані лише ті, що є результатом одноосібної розробки дисертанта.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати роботи оприлюднені на десяти наукових і науково-практичних конференціях: “Тероризм і національна безпека України” (м. Київ, квітень 2002 р.); “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (м. Хмельницький, квітень 2002 р.); “Нові Цивільний і Кримінальний кодекси України - важливий етап кодифікації законодавства України” (м. Івано-Франківськ, жовтень 2002 р.); “Перші Всеукраїнські осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, листопад 2002 р.); “Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення кримінального законодавства” (м. Львів, квітень 2003 р.); “Другі осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, листопад 2003 р.); “Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів” (м. Київ, квітень 2004 р.); “Проблеми формування правосвідомості молоді в сучасних умовах розвитку української державності” (м. Львів, жовтень 2004 р.); “Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення” (м. Львів, квітень 2006 р. та квітень 2007 р.).
Публікації. Основні положення дисертації відображені у сімнадцяти публікаціях, у тому числі семи наукових статтях (з яких шість - одноосібні), що вийшли друком у виданнях, визнаних ВАК України фаховими з юридичних наук, та десяти тезах виступів на науково-практичних конференціях.
Структура роботи обумовлена метою та предметом дослідження. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, що містять шість підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 209 сторінок, з них основного тексту - 174 сторінки, додатків (трьох) - 12 сторінок, списку використаних джерел (218 найменувань) - 23 сторінки.
основний зміст
У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, аналізується стан її наукової розробки, визначаються мета і завдання дослідження, його наукова, правова та емпірична база, формулюються основні положення, що виносяться на захист, розкривається наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, наводяться відомості про їх апробацію.
Розділ 1 “Історичні, міжнародно-правові та порівняльно-правові аспекти захоплення заручників” складається з двох підрозділів, присвячених розгляду історичних, міжнародно-правових та порівняльно-правових проблем захоплення заручників.
У підрозділі 1.1 “Захоплення заручників як явище та злочин: виникнення, розвиток, відповідальність за міжнародним гуманітарним, міжнародним кримінальним правом та за кримінальним законодавством України” зазначається, що захоплення заручників відоме ще з первісних часів. Майже одночасно виникли взяття заручників (у мирний час), захоплення заручників (під час воєнних дій) і позбавлення людини волі з метою отримання викупу або для обміну. Лише ця остання форма, як встановлено дослідженням, визнавалася злочином за правом рабовласницьких, а згодом і феодальних держав.
Автор вказує, що у XVII-XVIII столітті взяття заручників вийшло з вжитку у зовнішньополітичній діяльності. Проте у внутрішній політиці (як спосіб здійснення терору) воно використовувалось з часів Великої Французької революції (тоді ж з'явилися і перші правові акти з цього питання).
Захоплення ж заручників під час воєнних дій вважалося припустимим і використовувалось аж до XX століття. Лише під впливом міжнародного руху за гуманізацію війн воно було спочатку обмежене Гаазькою конвенцією 1907 р., а потім остаточно заборонене Женевськими конвенціями 1949 р. та Додатковими протоколами 1977 р. до них.
Захоплення заручників у мирний час особливо поширилося у другій половині XX століття як спосіб діяльності терористичних груп та організацій. Для протидії актам захоплення заручників як проявам міжнародного тероризму були розроблені та прийняті декілька міжнародно-правових актів, що забороняли діяння, під ознаки яких підпадало і захоплення заручників. Остаточно захоплення заручників у мирний час було заборонене Міжнародною конвенцію про боротьбу із захопленням заручників 1979 р. Вказана Конвенція визначає зміст злочину, закріплює основні засади міжнародного співробітництва протидії йому (у тому числі принцип aut dedere aut judicare) тощо. Саме після приєднання України до цієї Конвенції у 1987 році чинний КК Української РСР 1960 р. і був доповнений ст. 123-1 “Захоплення заложників”.
Дисертант доходить висновку, що захоплення заручників пройшло шлях від одного із засобів здійснення політики до діяння, що визнається воєнним злочином за міжнародним гуманітарним правом, злочином міжнародного характеру за міжнародним кримінальним правом і є кримінально караним у більшості країн світу.
У підрозділі 1.2. “Особливості відповідальності за захоплення заручників за кримінальним законодавством іноземних держав” проаналізовано відповідні кримінально-правові норми двадцяти іноземних держав.
У деяких з них дії, що фактично є захопленням заручників, розглядаються як кваліфікований або особливо кваліфікований склад незаконного позбавлення волі чи викрадення людини. Проте у більшості країн це діяння є окремим деліктом.
Проведеним порівняльним аналізом КК іноземних держав, що набули чинності протягом останніх 10-15 років, виявлені наступні спільні тенденції правового регулювання відповідальності за захоплення заручників:
1. Цей злочин віднесений до кола посягань проти громадської безпеки, тобто саме ця сфера суспільних відносин визнана родовим об'єктом посягання.
2. Встановлений знижений (порівняно із загальним) вік настання кримінальної відповідальності за даний злочин.
3. Кількість кваліфікуючих обставин істотно збільшена, а іноді передбачені і особливо кваліфікуючі обставини.
4. Передбачена заохочувальна норма про звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання за даний злочин за певних умов.
Автор висловлює думку про необхідність урахування сучасних тенденцій розвитку міжнародного кримінального права та кримінального права іноземних держав при удосконаленні вітчизняного КК у частині регламентації відповідальності за захоплення заручників.
Розділ 2 “Об'єктивні ознаки складу злочину захоплення заручників” складається з двох підрозділів, у яких розглядаються об'єкт і об'єктивна сторона цього посягання.
У підрозділі 2.1 “Об'єкт захоплення заручників” дисертант, розглянувши відомі концепції об'єкта злочину, приєднується до точки зору про те, що ним є суспільні відносини.
Норма про відповідальність за захоплення заручників знаходиться у розділі III “Злочини проти волі, честі та гідності особи” Особливої частини чинного КК. Отже, родовим об'єктом даного злочину визнані суспільні відносини свободи особи (автор підтримує О.В. Володіну у тому, що конституційне поняття “свобода” та кримінально-правове “воля” - як родовий об'єкт деяких злочинів - не є однаковими. Згідно ст. 8 Конституції України інші закони повинні прийматися на її основі і відповідати їй. Тому дисертант, ураховуючи необхідність приведення термінології КК у відповідність з Основним законом, використовує у роботі конституційне поняття “свобода”).
Автор висловлює та аргументує думку про доцільність зміни місця норми про відповідальність за захоплення заручників у Особливій частині чинного КК.
Проведеним дослідженням доведено, що родовим об'єктом даного злочину насправді є суспільні відносини громадської безпеки. Злочини проти громадської безпеки об'єктивно шкідливі для невизначено великої кількості людей та невизначено широкого кола відносин (життя і здоров'я людини, її права та свободи, порядок діяльності підприємств, установ, організацій і т.ін. зазнають шкоди опосередковано - через порушення відносин, що регламентують безпечні умови їх життя чи функціонування). Саме на завдання шкоди перерахованим відносинам і спрямоване захоплення заручників (внаслідок спонукання винною особою третіх осіб до вчинення чи утримання від вчинення певної дії як умови звільнення потерпілих). При цьому шкода основному об'єкту (громадській безпеці) спричиняється через посягання на додатковий (свободу особи). Відтак норму про відповідальність за даний злочин слід перенести до розділу IX “Злочини проти громадської безпеки” Особливої частини КК, після ст. 258-4 “Сприяння вчиненню терористичного акту”, під номером 258-5.
Основним безпосереднім об'єктом посягання слід визнати відносини загальної безпеки. Додатковим безпосереднім обов'язковим об'єктом злочину виступатимуть відносини свободи та особистої безпеки особи, додатковим безпосереднім факультативним об'єктом можуть бути відносини життя, здоров'я, власності, порядку управління, громадського порядку.
Потерпілим від злочину є фізична особа, яка захоплена або утримується як заручник, та будь-яка інша фізична особа, якій посяганням завдано фізичну, моральну чи матеріальну шкоду (особа є адресатом вимог і вимоги були до неї звернені; шкода завдана їй при захопленні, триманні чи при звільненні заручників). На підставі аналізу поняття “заручник” запропоновано нове його визначення (як перша примітка до відповідної статті КК).
Дисертант вважає за доцільне змінити назву статті чинного КК (“Захоплення заручника” замість “Захоплення заручників”) для приведення її у відповідність із диспозицією з точки зору юридичної техніки. Перелік кваліфікуючих ознак вчинення злочину за колом потерпілих має бути розширений (двоє чи більше осіб; неповнолітній; державний, громадський діяч, представник влади, працівник правоохоронного органу чи їх близькі родичі); слід також ввести особливо кваліфікуючу ознаку (щодо малолітнього). Пропонується також виключити з чинного КК ст. 349 “Захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника”.
Розглядаються питання відмежування захоплення заручників від суміжних суспільно небезпечних діянь за ознаками об'єкта.
У підрозділі 2.2. “Об'єктивна сторона захоплення заручників” розкривається зміст діяння при даному злочині. Доводиться, що захоплення - це протиправна активна поведінка, що полягає у заволодінні іншою фізичною особою всупереч її волі із застосуванням чи погрозою застосування насильства; тримання - це протиправна активна або пасивна поведінка, що полягає у перешкоджанні іншій фізичній особі змінити її місцезнаходження і може супроводжуватись застосуванням чи погрозою застосування насильства.
Автор підтримує точку зору про захоплення заручників як про злочин з формальним складом; крім цього, даний злочин є триваючим. Водночас стверджується, що спонукання винною особою адресатів вимог до вчинення чи утримання від вчинення якихось дій іманентно притаманне захопленню заручників, виражає його сутність і має бути визнано обов'язковою складовою його об'єктивної сторони (лише після здійснення такого спонукання захоплення заручників є закінченим злочином). Тому формулювання диспозиції слід змінити (“…поєднане з спонуканням…” замість “…з метою спонукання…”).
Проаналізувавши перелік адресатів вимог, дисертант вважає за необхідне уточнити і доповнити його, виклавши наступним чином - “інша фізична чи юридична особа, група осіб, держава, міжнародна організація”. Зазначається, що форма та спосіб передачі вимог, факт і ступінь їх виконання (невиконання) на кваліфікацію вчиненого не впливають. Що ж до змісту вимоги, то слід визначити її як вимогу про вчинення чи утримання від вчинення “певної дії” (а не “будь-якої”) з огляду на її певний (конкретний) характер.
Дослідженням кваліфікуючих ознак даного злочину, пов'язаних з його об'єктивною стороною, доведена доцільність розширення їх переліку. На думку автора, слід додатково ввести ознаки “із застосуванням насильства, яке є небезпечним для життя чи здоров'я, або з погрозою застосування такого насильства” та “вчинюване протягом тривалого часу”, а ознаку “поєднане з погрозою знищення людей” виключити. Аналізується зміст тяжких наслідків при захопленні заручників; пропонується визнати ознаку “що спричинило тяжкі наслідки” особливо кваліфікуючою (а не кваліфікуючою, як у чинному КК).
Розглядаються також питання відмежування захоплення заручників від суміжних посягань за ознаками об'єктивної сторони.
Розділ 3 “Суб'єктивні ознаки складу злочину захоплення заручників” складається з двох підрозділів, у яких досліджуються суб'єкт та суб'єктивна сторона діяння.
У підрозділі 3.1 “Суб'єкт захоплення заручників” вказується, що суб'єктом даного злочину є будь-яка фізична осудна особа, яка на момент його вчинення досягла 14-річного віку. Дисертант вважає цілком слушним рішення законодавця про зниження віку настання кримінальної відповідальності за цей злочин, адже у сучасних умовах особа вже у цьому віці здатна усвідомлювати суспільну небезпеку вчинюваного, керувати своїми діями і нести за них передбачену КК відповідальність.
Аналіз кримінальних справ свідчить, що у 68 % випадків захоплення заручників було вчинено у співучасті, але тільки у 24 % справ факт вчинення злочину організованою групою підтверджений вироком суду. Отже, захоплення заручників, вчинене у співучасті, не знаходить належної кримінально-правової оцінки. Відтак пропонується ввести до відповідної статті КК кваліфікуючу ознаку вчинення злочину “групою осіб за попередньою змовою”, а вчинення його “організованою групою” визнати особливо кваліфікуючою ознакою.
У підрозділі 3.2. “Суб'єктивна сторона захоплення заручників” наголошується, що даний злочин може бути вчинений лише з прямим умислом.
Інтелектуальна ознака прямого умислу при даному злочині характеризується усвідомленням винною особою суспільної небезпеки захоплення або тримання заручника, поєднаного з спонуканням адресатів вимог до вчинення чи утримання від вчинення певної дії як умови його звільнення. Вольова ж ознака полягає у тому, що винна особа бажає захопити або утримувати фізичну особу як заручника і спонукати адресатів вимог до вчинення чи утримання від вчинення певної дії як умови звільнення захопленої або утримуваної особи.
Дисертант додатково аргументує точку зору про те, що мета захоплення заручників полягає у спонуканні визначеного законом кола третіх осіб (чи однієї особи) до вчинення чи утримання від вчинення певної дії (або дій) як умови звільнення заручника (заручників). Мотив даного злочину переважно корисливий (при вивченні кримінальних справ виявлений у 88 % випадків вчинення даного злочину), на кваліфікацію вчиненого не впливає, але може бути урахований при призначенні покарання.
Ставлення винної особи до тяжких наслідків захоплення заручників може бути як умисним, так і необережним і відповідним чином впливає на кримінально-правову оцінку вчиненого.
Розділ 4 “Звільнення від кримінальної відповідальності за захоплення заручників: шляхи реалізації” присвячений перспективному напряму розвитку кримінального законодавства - стимулюванню припинення винною особою даного злочину шляхом доповнення відповідної статті КК нормою про звільнення від кримінальної відповідальності. З метою заохочення особи, в діях якої містяться ознаки закінченого злочину захоплення заручників, до добровільного припинення посягання і звільнення захоплених або утримуваних нею осіб дисертант пропонує сформулювати у відповідній статті чинного КК в якості другої примітки норму про звільнення від кримінальної відповідальності.
Подібне звільнення має бути обов'язковим, безумовним та повним, застосовуватись за умови наявності у діях особи закінченого складу даного злочину, здійснюватись на підставі самостійного звільнення заручника (усіх заручників) особою, яка їх захопила або утримує, і відмови цієї особи від реалізації висунутих вимог (вимоги).
Мотиви винної особи можуть бути різними (каяття, почуття жалю до заручників, страх загинути тощо) і на застосування заохочувальної норми не впливатимуть. Водночас, вважає автор, не буде добровільним звільнення заручника винною особою після виконання висунутих нею вимог. Відсутня добровільність і при звільненні заручника за неможливістю подальшого його тримання. Не буде обґрунтованим і звільнення від кримінальної відповідальності у випадку, якщо злочин був вчинений щодо малолітнього, або організованою групою, або спричинив тяжкі наслідки.
Що ж до відмови винної особи від реалізації висунутих вимог, то вона, припускає автор, може виражатись у висловленні відповідного побажання, поверненні отриманих коштів чи цінностей і т.ін.
У висновках узагальнені проблемні питання кримінально-правової характеристики захоплення заручників, запропоновані шляхи практичного їх розв'язання та удосконалення чинного вітчизняного КК у цій частині. Найважливішими вбачаються наступні результати проведеного дослідження:
1. Захоплення заручників - це суспільне явище, відоме ще з первісних часів і таке, що не завжди визнавалося протиправним. Проте внаслідок складної, тривалої еволюції воно було визнане злочином за міжнародним правом (залежно від обставин вчинення - воєнним злочином або злочином міжнародного характеру). Як прояв тероризму, зокрема міжнародного, воно не може бути виправдано за жодних обставин. Кримінальна відповідальність за захоплення заручників встановлена в Україні, як і у більшості держав світу, на виконання зобов'язань, прийнятих на себе при приєднанні до Міжнародної конвенції про боротьбу із захопленням заручників 1979 року.
2. У чинному КК відсутнє визначення поняття “заручник”, а закріплене у Законі України “Про боротьбу з тероризмом” потребує удосконалення. Доцільно ввести це поняття до відповідної кримінально-правової норми в якості першої примітки у наступній редакції: “Заручник - фізична особа, яка захоплена або утримується іншою фізичною особою з метою спонукання третьої особи (фізичної, юридичної, групи осіб, держави, міжнародної організації) до вчинення чи утримання від вчинення певної дії як умови звільнення захопленої або утримуваної особи”. Водночас визначення, наведене у ст. 1 Закону України “Про боротьбу з тероризмом”, слід виключити.
3. Назва та диспозиція ст. 147 КК України у чинній редакції не відповідають одне одному за кількістю потерпілих (згідно назви відповідальність настає за захоплення заручників, тобто декількох осіб, а за диспозицією злочин є посяганням на заручника - одну особу). Цю розбіжність слід усунути шляхом зміни назви статті на “Захоплення заручника”.
4. Родовим об'єктом захоплення заручників є відносини громадської безпеки (тому відповідна стаття має міститись у розділі IX “Злочини проти громадської безпеки” Особливої частини чинного КК, після ст. 258-4 “Сприяння вчиненню терористичного акту”, під номером 258-5). Основним безпосереднім об'єктом є відносини загальної безпеки; додатковим безпосереднім обов'язковим - відносини свободи та особистої безпеки особи; додатковим безпосереднім факультативним - відносини життя, здоров'я, власності, порядку управління, громадського порядку.
5. Потерпілий при захопленні заручників - це фізична особа, захоплена як заручник, а також інша фізична особа, якій цим злочином завдано фізичну, моральну чи матеріальну шкоду (зокрема, при захопленні, триманні чи при звільненні заручників або через звернення до неї вимог винної особи).
6. Об'єктивна сторона даного злочину - захоплення або тримання особи як заручника, поєднане з спонуканням третьої особи (осіб) до вчинення чи утримання від вчинення певної дії (дій) як умови звільнення заручника. Відтак формулювання диспозиції слід змінити (“…поєднане із спонуканням…” замість “…з метою спонукання…”). Вимога винної особи завжди є певною, тому її слід визначити як вимогу про вчинення чи утримання від вчинення “певної дії” (а не “будь-якої”). Форма передачі, факт і ступінь виконання (невиконання) вимоги (вимог) на кваліфікацію вчиненого не впливають. Адресатами вимог при захопленні заручників мають бути “інша фізична особа” (замість “фізичної особи”), “юридична особа”, “група осіб”, “держава”, “міжнародна організація” (замість “державної або іншої установи, підприємства чи організації”). Адресатів “родичі затриманого” і “службова особа” слід виключити.
7. Суб'єктивна сторона захоплення заручників характеризується виною у формі прямого умислу та метою, що полягає у спонуканні третіх осіб (чи особи) до вчинення чи утримання від вчинення певної дії (дій) як умови звільнення заручника (заручників). Мотив злочину на кваліфікацію діяння не впливає, проте може бути врахований при призначенні покарання.
8. Перелік кваліфікуючих обставин пропонується доповнити обставинами “щодо двох чи більше осіб”, “щодо неповнолітнього”, “щодо державного, громадського діяча, представника влади, працівника правоохоронного органу чи їх близьких родичів”, “за попередньою змовою групою осіб”, “з застосуванням насильства, яке є небезпечним для життя чи здоров'я, або з погрозою застосування такого насильства”, “протягом тривалого часу”. При цьому кваліфікуючу обставину “поєднане з погрозою знищення людей”, а також ст. 349 КК України “Захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника” доцільно виключити. Слід також передбачити особливо кваліфікуючі ознаки посягання - “щодо малолітнього”, “організованою групою”, “що спричинило тяжкі наслідки”.
9. З метою заохочення позитивної поведінки особи на етапі закінченого триваючого злочину, стимулювання припинення нею злочинної діяльності і звільнення заручників слід доповнити відповідну статтю КК другою приміткою наступного змісту: “Особа звільняється від кримінальної відповідальності за вчинення вперше злочину, передбаченого частиною першою або другою цієї статті, якщо вона самостійно (добровільно або на вимогу органів державної влади) звільнить захопленого (захоплених) або утримуваного (утримуваних) нею заручника (заручників) і відмовиться від реалізації висунутих вимог”.
З урахуванням викладеного пропонується наступна редакція статті КК України про відповідальність за захоплення заручників:
“Стаття 258-5. Захоплення заручника
1. Захоплення або тримання особи як заручника, поєднане з спонуканням іншої фізичної чи юридичної особи, групи осіб, держави, міжнародної організації до вчинення чи утримання від вчинення певної дії як умови звільнення заручника - карається …
2. Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене щодо двох чи більше осіб, або щодо неповнолітнього, або щодо державного, громадського діяча, представника влади, працівника правоохоронного органу чи їх близьких родичів, або за попередньою змовою групою осіб, або із застосуванням насильства, яке є небезпечним для життя чи здоров'я, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинюване протягом тривалого часу - карається …
3. Діяння, передбачене частиною першою або другою цієї статті, вчинене щодо малолітнього, або організованою групою, або таке, що спричинило тяжкі наслідки, - карається …
Примітка.
1. Заручник - фізична особа, яка захоплена або утримується іншою фізичною особою з метою спонукання третьої особи (фізичної, юридичної, групи осіб, держави, міжнародної організації) до вчинення чи утримання від чинення певної дії як умови звільнення захопленої або утримуваної особи.
2. Особа звільняється від кримінальної відповідальності за вчинення вперше злочину, передбаченого частиною першою або другою цієї статті, якщо вона самостійно (добровільно або на вимогу органів державної влади) звільнить захопленого (захоплених) або утримуваного (утримуваних) нею заручника (заручників) і відмовиться від реалізації висунутих вимог”.
захоплення звільнення заручник
Список опублікованих праць за темою дисертації
Акімов М. Відмежування захоплення заручників від незаконного позбавлення волі та викрадення людини / Михайло Акімов // Вісник прокуратури. - 2002. - № 2. - С. 33-37.
Акімов М. Кримінальна відповідальність за захоплення заручників: історичний аспект / Михайло Акімов // Право України. - 2002. - № 3. - С. 150-154.
Акімов М. Звільнення від кримінальної відповідальності за захоплення заручників: обґрунтування необхідності введення заохочувальної норми / Михайло Акімов // Вісник прокуратури. - 2002. - № 5. - С. 50-54.
Акімов М. О. Відповідальність за захоплення заручників: міжнародно-правове регулювання, імплементація норми до КК України / М. О. Акімов // Держава і право. Спецвипуск. - К., 2003. - С. 15-19.
Акімов М. Порівняльний аналіз відповідальності за захоплення заручників за кримінальним законодавством деяких країн / Михайло Акімов // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 6. - С. 75-78.
Акімов М. До питання про об'єкт злочину захоплення заручників / Михайло Акімов // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 6. - С. 127-129.
Акімов М. О. Настання смерті як ознака тяжких наслідків злочинів, передбачених ст. 146, 147 та 149 КК України / Н. В. Шепелєва, М. О. Акімов // Науковий вісник КНУВС. - 2006. - № 4. - С. 86-92.
Акімов М. О. Захоплення заручників - терористичний злочин проти громадської безпеки / М. О. Акімов // Тероризм і національна безпека України : матер. міжнар. конф. 11 квітня 2002 р. : тези доп. - К., 2003. - С. 128-133.
Акімов М. Міжнародно-правова регламентація боротьби із захопленням заручників / Михайло Акімов // Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених : матер. міжнар. наук. конф. 29-30 квітня 2002 р. : тези доп. - Хмельницький, 2002. - С. 272-273.
Акімов М. О. Про співвідношення терористичного акту та захоплення заручників / М. О. Акімов // Нові Цивільний і Кримінальний кодекси - важливий етап кодифікації законодавства України : матер. наук.-практ. конф. 3-4 жовтня 2002 р. : тези доп. - Івано-Франківськ, 2002. - С. 156-159.
Акімов М. О. Захоплення заручників: проблеми кримінально-правової норми / М. О. Акімов // Перші Всеукраїнські осінні юридичні читання 10-11 листопада 2002 р. : тези доп. - Хмельницький, 2002. - С. 229-231.
Акімов М. О. Захоплення заручників: деякі питання об'єктивної сторони складу злочину / М. О. Акімов // Кримінальний кодекс України 2001 р. (проблеми, перспективи, шляхи вдосконалення) : матер. міжнар. наук.-практ. конф. 4-5 квітня 2003 р. : тези доп. - Львів, 2003. - С. 141-144.
Акімов М. О. Характеристика суб'єктивної сторони захоплення заручників / М. О. Акімов // Другі осінні юридичні читання 11-12 листопада 2003 р. : тези доп. - Хмельницький, 2003. - С. 227-228.
Акімов М. О. Захоплення заручників як воєнний злочин та відповідальність за нього у міжнародному гуманітарному праві та кримінальному праві України / М. О. Акімов // Реформування правової системи України у контексті європейських інтеграційних процесів : матер. міжнар. наук.-практ. конф. 28-29 квітня 2004 р. : тези доп. Част. 2. - К., 2004. - С. 552-556.
Акімов М. О. До питання про вік настання кримінальної відповідальності за захоплення заручників / М. О. Акімов // Проблеми формування правосвідомості молоді в сучасних умовах розвитку української державності : матер. курсант.-студент. наук. конф. 22 жовтня 2004 р. : тези доп. - Львів, 2004. - с. 163-166.
Акімов М. О. До питання про удосконалення відповідальності за злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист / М. О. Акімов // Кримінальний кодекс 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення : матер. міжнар. наук.-практ. конф. 7-8 квітня 2006 р. : тези доп. Част. 2. - Львів, 2006. - С. 246-248.
Акімов М. О. До питання про визначення поняття “заручник” у кримінальному праві України / М. О. Акімов // Кримінальний кодекс 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення : матер. міжнар. наук.-практ. конф. 13-15 квітня 2007 р. : тези доп. Част. 2. - Львів, 2007. - С. 6-9.
АНОТАЦІЯ
Акімов М.О. Кримінально-правова характеристика захоплення заручників за законодавством України. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально- виконавче право. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2009.
Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням кримінально-правової характеристики захоплення заручників. Проаналізовано виникнення та історичний розвиток захоплення заручників і відповідальності за нього у міжнародному праві та за кримінальним законодавством України. Розкриті особливості відповідальності за захоплення заручників за кримінальним законодавством іноземних держав. Розглянуті місце відповідної норми в Особливій частині КК України, об'єктивні та суб'єктивні ознаки складу злочину, кваліфікуючі ознаки, питання відмежування від суміжних діянь. Сформульовані пропозиції з удосконалення кримінального законодавства у цій частині (зокрема, щодо значення спонукання, уточнення переліку адресатів вимог тощо). Запропоновано нову редакцію статті чинного КК про відповідальність за даний злочин.
Ключові слова: захоплення заручників, заручник, адресат вимог, спонукання, кримінально-правова характеристика.
АННОТАЦИЯ
Акимов М.А. Уголовно-правовая характеристика захвата заложников по законодательству Украины. - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2009.
Диссертация является первым в Украине комплексным монографическим исследованием уголовно-правовой характеристики захвата заложников. Проведен анализ возникновения и исторического развития захвата заложников как явления и как преступления, а также его правового регулирования в международном гуманитарном праве, международном уголовном праве и уголовном законодательстве Украины. Рассмотрены отдельные аспекты регламентации ответственности за данное преступление в уголовном законодательстве ряда иностранных государств; при этом выявлены некоторые общие тенденции, которые могут быть (по мнению автора) учтены при совершенствовании отечественного законодательства. Исследованы родовой, непосредственные основной, дополнительный обязательный и дополнительный факультативный объекты захвата заложников. Высказана и обоснована точка зрения про необходимость уточнения места исследуемой уголовно-правовой нормы в Особенной части Уголовного кодекса Украины и отнесения захвата заложников к числу преступлений против общественной безопасности. Указывается, что потерпевший является обязательным признаком объекта захвата заложников. На основе проведенного анализа сформулировано определение понятия “заложник”, которое предложено включить в качестве первого примечания в соответствующую статью Уголовного кодекса Украины.
Определено, что объективная сторона исследуемого деяния включает захват или удержание лица в качестве заложника, соединенный с понуждением указанных в законе третьих лиц (либо одного лица) - адресатов (адресата) требований - к совершению либо несовершению определенных действий как условия освобождения заложника. Проанализирован перечень адресатов требований при захвате заложников, внесены предложения по его уточнению и дополнению. Рассматривается субъект данного преступления - физическое вменяемое лицо, достигшее 14-летнего возраста, - а также вопросы соучастия в преступлении и квалификации неоконченной преступной деятельности. При исследовании субъективной стороны указывается, что захват заложников возможен только с прямым умыслом; главной отличительной чертой этого посягательства является цель; мотив на квалификацию содеянного не влияет, но учитывается при назначении наказания. Изучены квалифицирующие обстоятельства захвата заложников; предложено расширить их перечень, а также ввести особо квалифицирующие обстоятельства. Исследованы вопросы отграничения исследуемого деяния от смежных посягательств. Учитывая особенности захвата заложников, а также современные тенденции развития уголовного права, предложено дополнить соответствующую статью Уголовного кодекса Украины поощрительной нормой об освобождении (при определенных условиях) от уголовной ответственности за захват заложников. На основании проведенного исследования предложена новая редакция статьи Уголовного кодекса Украины об ответственности за захват заложников.
...Подобные документы
Об’єктивні і суб'єктивні ознаки складу злочину. Розмежування захоплення заручників від незаконного позбавлення волі чи викрадення людини. Вчинення цього злочину організованою групою. Погроза знищення людей та спричинення тяжких наслідків, внаслідок цього.
курсовая работа [38,5 K], добавлен 01.05.2011Рейдерські групи в сучасній Україні. Основні засоби рейдерського захоплення підприємства або бізнесу. "Білі" рейдери и методи корпоративного шантажу в рамках чинного законодавства. Діяльність "чорних" рейдерів. Опис основних способів захоплення банків.
презентация [5,8 M], добавлен 14.03.2016Правові основи інституту кримінального права України - звільнення від кримінальної відповідальності. Правові наслідки і види звільнення від кримінальної відповідальності. Підстави й умови загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності.
курсовая работа [137,3 K], добавлен 06.12.2008Загальна характеристика злочинів проти волі, честі і гідності особи. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини. Кваліфікований склад злочинів: захоплення заручників, торгівля людьми та експлуатація дітей. Незаконне поміщення в психіатричний заклад.
курсовая работа [31,0 K], добавлен 13.03.2010Проблема боротьби з організованою злочинністю. Загальна характеристика кримінальної відповідальності за створення злочинної організації. Поняття та ознаки злочинної організації. Об'єктивні та суб'єктивні ознаки складу злочину, методика його розкриття.
курсовая работа [88,7 K], добавлен 17.03.2015Міжнародно-правові, історичні та соціально-правові підстави встановлення законодавством кримінальної відповідальності за підкуп особи, яка надає публічні послуги. Характеристика об’єктивних, суб’єктивних та кваліфікуючих ознак складу цього злочину.
автореферат [54,3 K], добавлен 23.03.2019Кримінологічна та кримінально-правова характеристика злочину. Кваліфікуючі ознаки, об'єктивні та суб'єктивні ознаки отримання хабара. Корупція як одна з форм зловживання владою, розмежування отримання хабара від суміжних складів злочинів, види покарання.
курсовая работа [60,3 K], добавлен 18.09.2010Кримінально-правова характеристика. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки злочину. Кваліфікація злочину. Киміналістична характеристика проституції. Особливості розслідування проституції, або примушування чи втягнення до заняття проституцією.
дипломная работа [129,6 K], добавлен 05.05.2007Поняття звільнення від кримінальної відповідальності, класифікація підстав для їх реалізації,нормативно-правове обґрунтування. Звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у результаті зміни обстановки, актом амністії, засоби виховної дії.
курсовая работа [49,4 K], добавлен 17.05.2015Поняття складу злочину у кримінальному праві, функціональне навантаження й законодавче регулювання у кримінально-правових традиціях різних країн. Порівняльно-правове пізнання складу злочину за законодавством Великобританії та Сполучених Штатів Америки.
статья [25,3 K], добавлен 17.08.2017Принципи кримінальної відповідальності за злочини, що вчиняються декількома суб’єктами. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки, які притаманні всім випадкам вчинення злочинів шляхом поєднання зусиль декількох осіб. Критерії поділу співучасників на види.
презентация [277,5 K], добавлен 03.06.2014Життя як одне з основних та невід’ємних прав людини. Злочини проти життя людини: загальна характеристика та види. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки злочинів проти життя. Досвід кримінально-правового регулювання позбавлення людини життя за її згодою.
курсовая работа [43,1 K], добавлен 05.01.2014Поняття звільнення від кримінальної відповідальності в Україні. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку: з дійовим каяттям; з примиренням винного з потерпілим; з передачею особи на поруки; зміною обстановки; закінченням строків давності.
курсовая работа [41,1 K], добавлен 11.02.2008Об’єктивні та суб'єктивні ознаки складу злочину, передбаченого статтею 121 Особової частини Кримінального кодексу "Умисне тяжке тілесне ушкодження". Аналіз судових засідань та визначення міри і виду покарання за нанесення тяжкого тілесного ушкодження.
курсовая работа [128,3 K], добавлен 18.03.2015Поняття стану сильного душевного хвилювання та його співвідношення із фізіологічним афектом. Загальні кримінально-правові характеристики умисного вбивства. Суб'єктивні та об'єктивні ознаки вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання.
курсовая работа [40,1 K], добавлен 10.06.2014Аналіз та визначення діянь, що містять ознаки кримінальних злочинів, об'єктом яких є відносини, що складаються у зв'язку із застосуванням режиму комерційної таємниці. Відповідальність за її розголошення. Суб'єктивні та об'єктивні ознаки злочину.
курсовая работа [94,9 K], добавлен 13.09.2012Нанесення умисних тяжких тілесних ушкоджень. Спричинення дорожньо-транспортної пригоди та порушення Правил безпеки дорожнього руху. Класифікація розкрадань за розміром спричинених збитків. Кримінальні злочини проти статевої свободи та здоров’я особи.
контрольная работа [16,6 K], добавлен 28.01.2012Наукове визначення і розкриття змісту кримінально-правових ознак хуліганства (ст. 296 КК), з'ясування особливостей конструкції юридичних складів цього злочину. Історичні аспекти генезису кримінальної відповідальності за хуліганство на теренах України.
автореферат [28,6 K], добавлен 11.04.2009Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Юридична некоректність визнання особи винною у вчиненні злочину у випадку звільнення її від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.
статья [27,9 K], добавлен 18.08.2017Становлення і розвиток законодавства про погрозу або насильство щодо захисника чи представника особи на теренах сучасної України. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки погрози або насильства. Відмежування погрози або насильства від суміжних складів злочинів.
диссертация [964,3 K], добавлен 23.03.2019
