Кримінальна відповідальність за групові злочини

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ГРУПОВІ ЗЛОЧИНИ

Спеціальність: Кримінально-виконавче право

Біла Юлія Вікторівна

Дніпропетровськ, 2009 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Законодавчі новели Кримінального кодексу України стосовно визначення, розкриття сутності та ознак видів спільної злочинної діяльності не вирішили дискусійні питання в науці кримінального права щодо кримінальної відповідальності за групові злочини, чим обумовили необхідність комплексного дослідження окресленої проблематики. Злочинна діяльність групи осіб становить підвищену суспільну небезпеку, адже вона об'єднує зусилля декількох осіб і спрямовує їх на досягнення злочинних наслідків, які є більш істотними, ніж ті, що могли бути спричинені діями однієї особи за таких обставин. Зазначене вище зумовлено тим, що співучасники, діючи в умовах ризику, усвідомлюють підтримку один одного й розраховують на неї. Це дає їм змогу наважитися вчинити більш небезпечне посягання. Саме в групі найбільш інтенсивно відбувається процес передачі злочинного досвіду. Крім того, у злочинній групі значно більшою є можливість щодо приховування злочину та його слідів, так само, як і рівень захищеності її учасників від викриття та притягнення до відповідальності.

За даними Департаменту інформаційних технологій МВС України, останнім часом (з 2004 по 2008 рр.) рівень групової злочинності в країні має тенденцію до зниження, проте він все ж таки залишається вагомим. В Україні значна частина тяжких та особливо тяжких злочинів вчинені групою осіб. Зокрема, у 2004 р. кількість цих злочинів становила 15,3%, 2005 - 14,5%, 2006 - 11,5%, 2007 - 10,5%, 2008 р. - 9,5%. Тому кримінально-правові норми щодо відповідальності за групові злочини становлять не тільки науковий, але й практичний інтерес. За таких умов особливо важливого значення для успішної протидії проявам групової злочинності набуває правильність застосування заходів кримінально-правового впливу до співучасників та осіб, причетних до злочину. Поряд із цим у правозастосовчій діяльності судових та правоохоронних органів виникають проблемні питання щодо визначення та правильності розуміння змісту різних форм співучасті у злочині. Про складність кваліфікації злочинів, вчинених у формі співучасті, яка відповідно до ст. 28 КК України є більш суспільно небезпечною порівняно з тією, що передбачена як кваліфікуюча чи особливо кваліфікуюча ознака в статті Особливої частини, зазначають 23,5% опитаних працівників ОВС та суду, вчинених групою осіб із розподілом ролей між співучасниками - 14,5%, організованою групою - 37,5%, злочинною організацією - 24,5%. Узагальнені результати вивчення 300 кримінальних справ про групові злочини, що розглянуті судами України в 2001-2009 рр., підтверджують, що в правозастосовчій діяльності не знаходять однозначного вирішення питання щодо кваліфікації групових злочинів, а також призначення покарання їх учасникам за різних форм та видів співучасті.

Результати наукових досліджень щодо загальних питань співучасті та окремих проблем кваліфікації групових злочинів містять багато значущих теоретичних положень. Разом з цим, вони не вирішують всю складну проблему, а скоріше створюють підґрунтя для подальшого її дослідження. Адже чимало з праць зазначених вчених стосувалися радянського кримінального законодавства, базувалися на емпіричних даних минулих десятиліть, не враховували змін у сучасній кримінально-правовій доктрині й законодавстві, а також тенденцій у кримінально-правовій політиці держави. Крім того, проблемними у кримінально-правовому аспекті залишаються такі питання: недосконалість законодавчих конструкцій видів групового злочину, неоднозначність тлумачення окремих нормативних термінів і понять, неврахування історичного та зарубіжного кримінально-правового досвіду щодо конкретизації покарання кожному зі співучасників у залежності від форми та виду співучасті.

Ці та інші питання потребують ретельного науково-теоретичного розроблення на рівні дисертаційного дослідження. Таким чином, теорія кримінального права потребує вирішення наукового завдання, що полягає у комплексному теоретичному дослідженні кримінальної відповідальності за групові злочини. Зазначені обставини обумовили вибір теми дослідження та свідчать про її актуальність із теоретичної та практичної точок зору.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №1767 від 20.12.2006 р., наказу МВС України “Про затвердження пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр.” від 05.07.2004 р. (п. п. 2.3, 2.6, 2.8).

Мета та завдання дослідження. Мета роботи полягає у розв'язанні комплексного наукового завдання з позицій сучасних досягнень науки кримінального права щодо конкретизації положень про кримінальну відповідальність за групові злочини, а також у розробці на цій основі пропозицій для вдосконалення відповідних норм законодавства України про кримінальну відповідальність та практики його застосування.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:

- розкрити зміст та конкретизувати ознаки видів групових злочинів, закріплених у Кримінальному кодексі України;

- з'ясувати кримінально-правову сутність опосередкованого виконання злочину;

- проаналізувати відповідність розміру покарання за масові заворушення суспільній небезпечності дій його учасників в залежності від виконуваних ними кримінально значимих ролей;

- з'ясувати особливості кримінальної відповідальності за активну участь у масових заворушеннях;

- дослідити особливості індивідуалізації кримінальної відповідальності учасників групового злочину в залежності від виду співучасників;

- проаналізувати особливості звільнення від кримінальної відповідальності при добровільній відмові співучасників злочину;

- дослідити кримінально-правову природу систематичного приховування, а також придбання чи збуту предметів, здобутих злочинним шляхом;

- розробити теоретичну модель, спрямовану на вирішення питання про призначення покарання учаснику групового злочину в залежності від виду співучасті;

- висвітлити зарубіжний досвід застосування відновного правосуддя у справах про групові злочини;

- сформулювати пропозиції, спрямовані на вдосконалення відповідних норм законодавства України про кримінальну відповідальність в частині визначення форм співучасті у злочині в межах поняття групового злочину, а також призначення покарання співучасникам.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, пов'язані із застосуванням кримінально-правових норм про відповідальність за злочини, вчинені у співучасті.

Предмет дослідження - кримінальна відповідальність за групові злочини.

Методи дослідження. За методологічну основу дослідження взято основні положення філософії, загальної теорії права. Застосування методу структурно-системного аналізу дозволило провести наскрізне комплексне дослідження законодавства про кримінальну відповідальність України за групові злочини.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших в Україні монографічним дослідженням, що стосується комплексного вивчення кримінальної відповідальності за групові злочини. У роботі пропонується низка нових концептуальних у теоретичному та прикладному аспектах положень і висновків, зокрема:

Вперше:

- здійснено наукове обґрунтування доцільності закріплення в ст. 28 Кримінального кодексу України положення про те, що під злочином, вчиненим групою осіб (груповим злочином), слід розуміти злочин, вчинений групою осіб за попередньою змовою, без попередньої змови, організованою групою чи злочинною організацією, якщо інше не передбачено в статті (частині статті) Особливої частини;

- доведено, що кримінально-правова сутність опосередкованого виконання злочину не узгоджується з інститутом співучасті та виходить за його межі. Запропоновано відокремити з ч. 2 ст. 27 КК України зазначені положення та закріпити поняття опосередкованого виконання злочину в новій, окремій статті розділу IV «Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)» Загальної частини КК України;

- обґрунтовано, що:

а) існує потреба у нормативному закріпленні в ст. 294 КК України диференційованого підходу до визначення міри покарання за організацію масових заворушень та участь у них;

б) кримінально-правове визначення діянь учасників масових заворушень має неконкретизований характер та потребує уточнення шляхом заміни оціночної ознаки «активність» на конкретний перелік видів такої діяльності, що відповідає вимогам нормативної чіткості.

Удосконалено:

- дефініції, закріплені у ст. 28 КК України, а саме: злочину, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, без попередньої змови, організованою групою та злочинною організацією, з точки зору конкретизації у тексті відповідних кримінально-правових норм термінів «співвиконавці» та «особи» відповідно до суб'єктивних ознак співучасті;

- теоретичний підхід щодо визнання злочину вчиненим за попередньою змовою групою осіб як у випадку співвиконавства, так і розподілу кримінально значущих ролей між співучасниками;

- положення про визначення поняття злочину, вчиненого організованою групою, а також злочинною організацією, з точки зору розкриття та смислового роз'яснення кримінально-правових ознак організованих злочинних угруповань на підставі історичного та порівняльно-правового аналізу національного та зарубіжного кримінального законодавства, а також практики судових та правоохоронних органів України в справах про такі злочини.

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження були викладені у чотирьох наукових статтях, опублікованих у виданнях, визначених ВАК України як фахові з юридичних наук, та п'яти тезах доповідей.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, які об'єднують вісім підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 240 сторінок, з яких основний текст - 185 сторінок, додатки - 33 сторінки, список використаних джерел (241 найменування) - 22 сторінки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, вказується на зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета, завдання дослідження, його об'єкт, предмет, використані методи, нормативна та емпірична основи, формулюються основні теоретичні положення, які обумовлюють наукову новизну, визначається практичне значення одержаних результатів та їх апробація.

Розділ 1. “Поняття та соціальна обумовленість встановлення кримінальної відповідальності за групові злочини” складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 1.1 “Вчинення злочину групою осіб без попередньої змови” розглянуто кількісні та якісні ознаки групи осіб без попередньої змови, з'ясовано їхній зміст та окреслено напрями удосконалення нормативного визначення цієї групи.

Зокрема, доведено, що:

а) поняття співучасті у злочині, закріплене в ст. 26 КК України, унеможливлює кваліфікацію злочину як вчиненого групою осіб у випадках, коли лише одна особа наділена ознаками суб'єкта та підлягає кримінальній відповідальності, а тому у ч. 1 ст. 28 КК України слід застосовувати термін «суб'єкти» при визначенні вимог, яким повинні відповідати учасники такої групи;

б) визначення співвиконавцем злочину особи, яка безпосередньо не вчиняла його, а для реалізації свого злочинного наміру використала інших осіб, що відповідно до законну не підлягають кримінальній відповідальності за вчинене, призводить до колізії з кримінально-правовими нормами про співучасть.

Проаналізувавши думку вчених щодо напрямів вирішення питання нормативного визначення поняття виконавця (співвиконавця) злочину в кримінальному законодавстві України, а також деяких зарубіжних країн, дисертант викладає власну позицію щодо необхідності виділення в окрему кримінально-правову норму положення про опосередковане виконання злочину. Обґрунтовано необхідність доповнення розділу IV Загальної частини КК України нормою «опосередковане виконання злочину», в якій слід надати таке його визначення: «особа, яка безпосередньо не вчиняла злочин, а для реалізації свого злочинного наміру використала інших осіб, що відповідно до кримінального законодавства не підлягають відповідальності за вчинене, несе кримінальну відповідальність за злочин». Оскільки йдеться про вчинення злочину поза співучастю, то особа, яка вчиняє таке посягання, є не виконавцем (співвиконавцем), а особою, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єктом злочину). Акцентовано увагу на тому, що факт вчинення злочину групою осіб без попередньої змови у випадках, коли це спеціально не передбачено статтею Особливої частини КК України, залишився поза увагою законодавця в ст. 67 цього ж Кодексу, на відміну від злочину, вчиненого за попередньою змовою групою осіб. Доведено, що на практиці мають місце випадки вчинення групою осіб без попередньої змови злочинів, кваліфікуючі ознаки яких не передбачені у відповідних статтях, а тому запропоновано визнати вчинення злочину групою осіб обставиною, що обтяжує покарання.

У підрозділі 1.2 “Вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою” проаналізовано законодавче визначення цієї форми співучасті в КК України, а також у кримінальному законодавстві деяких зарубіжних країн. Доведено, що на практиці мають місце випадки вчинення за попередньою змовою групою осіб злочинів, в статях про які, за відсутності відповідної кваліфікуючої ознаки, передбачено його вчинення у менш суспільно небезпечній формі співучасті - групі без попередньої змови. Обґрунтовано, що згідно з чинним законодавством України про кримінальну відповідальність формулювання кваліфікації таких злочинних діянь, як «вчинення злочину групою осіб», не може ані охоплювати поняття «вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб», ані представляти їх в Особливій частині КК України. Тому запропоновано надати роз'яснення терміна «група осіб» в Загальній частині КК України як ознаки, що характеризує вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою або без такої, якщо інше не передбачено в статті Особливої частини цього Кодексу. Зокрема, автор пропонує доповнити ст. 28 КК України приміткою, в якій слід надати визначення терміна «група осіб».

У підрозділі 1.3 “Організована злочинна група” досліджено визначення цієї дефініції з точки зору історичного та порівняльного аналізу ознак злочину, вчиненого організованою групою, в законодавстві про кримінальну відповідальність України та окремих зарубіжних країн, а також зважаючи на результати вибіркового вивчення матеріалів кримінальних справ про злочини цієї категорії. У результаті порівняльного аналізу визначення поняття організованої групи в ч. 3 ст. 28 КК України та п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 23.12.2005 р. «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» виокремлено додаткові ознаки зазначеної форми співучасті, які стосуються, по-перше, особливостей вчинення самого злочину, а по-друге - змісту поняття «організована група». Акцентовано увагу на тому, що визначення ознаки організованої групи «стійкість» має оціночний характер і тому не відповідає вимозі нормативної чіткості. Доведено та додатково аргументовано, що:

а) саме загальна мета у нерозривному зв'язку з об'єктивними можливостями групи дозволяє їй набувати організованості та забезпечує реальну можливість проводити довготривалу злочинну діяльність;

б) не завжди всі учасники організованої групи обізнані з планом вчинення злочинів, а тому запропоновано відмовитися від зазначених вище ознак у законодавчому визначенні поняття злочину, вчиненого організованою злочинною групою.

На підставі проведеного аналізу наукової літератури, матеріалів кримінальних справ, законодавства України про кримінальну відповідальність, а також низки зарубіжних країн в частині визначення поняття організованої групи запропоновано вважати злочин вчиненим організованою групою, якщо в його підготовці або вчиненні брали участь декілька суб'єктів злочину, які попередньо домовилися про спільне вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом, із розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану.

У підрозділі 1.4 “Злочинна організація” висвітлено історію виникнення, формування та подальшого розвитку норм про кримінальну відповідальність за злочини, вчинені злочинними організаціями, у вітчизняному кримінальному законодавстві, а також деяких зарубіжних країн, розглянуто кількісні та якісні ознаки злочинної організації, з'ясовано їхній зміст. Проаналізовано правозастосовчу практику судових та правоохоронних органів України.

У підрозділі 1.5 “Злочинні дії натовпу” на підставі історичного дослідження законодавства України про кримінальну відповідальність за масові заворушення, практики його застосування, а також порівняльного аналізу кодексів деяких зарубіжних країн розкрито сучасне розуміння сутності та ознак злочинних дій натовпу, а також визначено напрями удосконалення кримінально-правових норм про відповідальність за масові заворушення. Зокрема, доведено, що:

а) підвищену суспільну небезпечність ролі організатора масових заворушень, порівняно з учасниками, слід враховувати при законодавчому визначенні для них розміру покарання шляхом виділення з ч. 1 ст. 294 КК України положення про криміналізацію дій його учасників в окрему кримінально-правову норму, в санкції якої варто перебачити нижчу межу розміру покарання;

б) у кримінально-правовій характеристиці діяння учасника масових заворушень слід відмовитися від ознаки «активна», запропоновано нормативно визначити участь у масових заворушеннях як безпосереднє вчинення насильства над особою, погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель або споруд, насильницького виселення громадян, опору представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, що використовуються як зброя. Цю пропозицію підтримало 62,5% опитаних працівників органів внутрішніх справ і суду.

Розділ 2. “Особливості кримінальної відповідальності за групові злочини” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 “Кримінальна відповідальність співучасників” проведено дослідження історії виникнення, формування та подальшого розвитку норм про кримінальну відповідальність за групові злочини, що дозволило пояснити причини їх сучасного стану, констатувати джерело їхньої прогресивності, а також оцінити існуючі теорії кримінального права щодо питання, яке розглядається, та запропонувати нові підходи до його вирішення. Зокрема, обґрунтовано пропозицію враховувати історичний досвід індивідуалізації відповідальності учасників групового злочину в залежності від виду співучасті при розробленні сучасної моделі визначення виду та розміру покарання для співучасників.

Проаналізовано межі кримінальної відповідальності співучасників у випадку добровільної відмови будь-кого з них від доведення злочину до кінця згідно з чинним КК України, кримінальним законодавством низки зарубіжних країн. Досліджено теорії умовного та безумовного звільнення від кримінальної відповідальності, представлені в науці кримінального права, з яких найбільш обґрунтованою, на думку дисертанта, є визнання добровільної відмови від доведення злочину до кінця самостійною підставою звільнення від відповідальності. Акцентовано увагу на тому, що при добровільній відмові співучасників слід враховувати особливості групового злочину та передбачити додаткові умови звільнення суб'єкта такого злочину від кримінальної відповідальності.

Доведено, що основним критерієм при визначенні достатності підстав для звільнення організатора та підбурювача від кримінальної відповідальності повинно бути не тільки своєчасне повідомлення про злочин, а саме прагнення відвернути наслідки своєї діяльності, яке знайшло своє підтвердження. Проаналізувавши форми пособництва за ознакою інтелектуального сприяння, автор дійшов висновку про те, що така діяльність, знаходячи свій вираз у психічному впливі на свідомість і волю виконавця, значною мірою є схожою з діями організатора та підбурювача, а тому інтелектуальний пособник повинен відвернути злочин, щоб нейтралізувати результат своїх зусиль щодо зміцнення умислу виконавця.

Звертається увага на те, що дії, які належать до фізичного пособництва, сприяють виконанню об'єктивної сторони злочину, а тому ненадання пособником засобів чи знарядь злочину або відсутність усунення перешкод вчиненню злочину нівелюють причинний зв'язок між діями виконавця та попередньою діяльністю фізичного пособника, якщо посягання все ж таки було доведено до кінця без допомоги останнього.

В подальшому це дало можливість обґрунтувати положення про те, що умови звільнення від кримінальної відповідальності при добровільній відмові фізичного та інтелектуального пособника слід розмежувати, вказавши на те, що для останнього відвернення злочину є обов'язковою умовою звільнення від відповідальності.

Підрозділ 2.2 “Кримінальна відповідальність за причетність до злочину” присвячено дослідженню кримінально-правової сутності причетності як приєднання до злочинної діяльності виконавця після вчинення ним злочинного діяння, а також практики органів внутрішніх справ і судів у справах про злочини, передбачені ст. ст. 198 та 396 КК України. Вивчення історичних аспектів національного кримінального законодавства та зарубіжного кримінально-правового досвіду, дослідження практики застосування законодавства України про кримінальну відповідальність за причетність до злочину дозволило обґрунтувати пропозицію про віднесення такого приєднання до співучасті у злочині у випадках, коли воно сприяє його вчиненню, зокрема, у разі систематичного приховування одного й того самого злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збуту таких предметів особою, яка усвідомлювала, що це надає можливість виконавцю злочину розраховувати й надалі на таке сприяння, причому злочинець розраховував на таке сприяння. Це положення підтримали 48,7% опитаних працівників органів внутрішніх справ і суду.

У підрозділі 2.3 “Покарання за групові злочини” розглядається судова практика застосування положень законодавства України про кримінальну відповідальність, які регламентують призначення покарання за злочини, вчинені у співучасті, а також аналогічні норми зарубіжного законодавства. Обґрунтовано положення про те, що є потреба в єдиній законодавчій моделі щодо вирішення питання про розмір покарання, що призначається співучасникам. Так, запропоновано при призначенні покарання співучасникам злочину виходити з суспільної небезпечності видів співучасті. Автор науково обґрунтовує необхідність законодавчо визначити, що:

а) мінімальна пропорція розміру основного покарання, котру може бути призначено організатору злочину, встановлюється на рівні 3/4 від найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною статтею (частиною статті) Особливої частини КК України;

б) пособнику злочину призначається більш м'яке покарання, ніж його виконавцю. Проаналізувавши сучасні тенденції розвитку вітчизняного та зарубіжного кримінального законодавства в умовах поступового інституціонального запровадження відновного правосуддя, аргументовано необхідність змін правових норм, що стосуються умов надзвичайного пом'якшення покарання для співучасників злочину.

З огляду на викладене, доведено неприпустимість призначення більш м'якого покарання, ніж передбачене відповідною статтею Особливої частини КК України для організатора, а також акцентовано увагу на потребі у створенні нових обов'язкових умов для застосування надзвичайного пом'якшення покарання стосовно інших співучасників.

Зокрема, запропоновано включити до їх переліку в ст. 69 КК України такі, як добровільне та ефективне сприяння розкриттю та розслідуванню злочину, вчиненого групою осіб, а також укладання та виконання договору про примирення. Проаналізувавши матеріали кримінальних справ про злочини, вчинені організованими групами та злочинними організаціями, а також дослідивши думку вчених щодо значимості застосування щодо їх учасників покарання у виді конфіскації майна, запропоновано закріпити в законодавстві України про кримінальну відповідальність можливість призначати покарання у виді конфіскації майна у разі вчинення організованою групою чи злочинною організацією будь-яких тяжких та особливо тяжких злочинів.

ВИСНОВКИ

У дисертації сформульовано низку теоретичних узагальнень та здійснено нове вирішення наукового завдання щодо комплексного дослідження кримінальної відповідальності за групові злочини, на підставі чого отримано нові науково обґрунтовані висновки, до основних із яких належать такі:

1. На основі комплексного аналізу стану наукової розробленості проблеми групового злочину в теорії кримінального права визначено його поняття, яке запропоновано закріпити в ст. 28 КК України. Так, під груповим злочином слід розуміти злочин, вчинений групою осіб без попередньої змови, за попередньою змовою, організованою групою чи злочинною організацією, якщо інше не передбачено в статті (частині статті) Особливої частини цього кодексу. Це надасть можливість у межах кваліфікуючої ознаки «вчинення злочину групою осіб» охопити вчинення злочину у будь-якій формі співучасті. Крім того, враховуючи, що поняття співучасті у злочині є родовим для всіх її форм, дисертантом запропоновано змінити назву ст. 28 КК України на нову, а саме: «вчинення злочину групою осіб (форми співучасті)»; кримінальний злочин співучасник

2. Досліджено зміст та ознаки видів групового злочину, передбачені в ст. 28 КК України. Удосконалено визначення поняття злочину, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, без попередньої змови, організованою групою та злочинною організацією, завдяки конкретизації в тексті відповідних частин цієї статті термінів «співвиконавці» та «особи», а також розкриттю та смисловому роз'ясненню кримінально-правових ознак організованих злочинних угруповань. Крім того, обґрунтовано теоретичний підхід щодо визнання груповим злочину, вчиненого за попередньою змовою з розподілом між співучасниками кримінально значущих ролей.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Біла Ю.В. Соціально-психологічний аспект особистості в злочинній групі / Ю.В. Біла // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - №2. - С. 88-90.

2. Молчанова Ю.В. Нагальні питання кримінальної відповідальності при добровільній відмові одного зі співучасників злочину / Ю.В. Молчанова // Міліція України. - 2007. - №2 (116). - С. 11-15.

3. Молчанова Ю.В. Нагальні питання нормативного визначення виконавця (співвиконавця) злочину за кримінальним законодавством України / Ю.В. Молчанова // Міліція України. - 2007. - №3 (117). - С. 13-16.

4. Біла Ю.В. Проблемні питання кваліфікації злочинів, вчинених групою осіб за попередньою змовою / Ю.В. Біла // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ: зб. наук. праць. - 2009. - №4. - С. 166-174.

5. Біла Ю.В. Проблемні питання нормативного визначення умов звільнення від кримінальної відповідальності при добровільній відмові одного зі співучасників злочину / Ю.В. Біла // Актуальні проблеми юридичної науки: зб. тез міжн. наук. практ. конф. «Шості осінні читання», 26-27 жовт. 2007 р. - Хмельницький, 2007. - С. 115-118.

6. Біла Ю.В. Проблемні питання нормативного визначення посереднього вчинення злочину за кримінальним законодавством України / Ю.В. Біла // Визначальні тенденції генезу державності і права: зб. тез міжн. наук. практ. конф. «Треті Прибузькі юридичні читання», 23-24 лист. 2007 р. - Миколаїв, 2007. - С. 356-359.

7. Біла Ю.В. Проблемні питання застосування кримінального законодавства при кваліфікації злочинів, вчинених організованими злочинними групами / Ю.В. Біла // Сучасний вимір держави та права: зб. тез міжн. наук. практ. конф. «Четверті Прибузькі юридичні читання», 28-29 лист. 2008 р. - Миколаїв, 2008. - С. 225-227.

8. Біла Ю.В. Проблемні питання кримінальної відповідальності за активну участь у масових заворушеннях за законодавством України / Ю.В. Біла // Запобігання злочинам та адміністративним правопорушенням в умовах проведення фінальної частини Чемпіонату Європи з футболу: міжн. наук. практ. конф., 20 лист. 2009 р.: тези доп. - Львів, 2009. - С. 46-50.

9. Біла Ю.В. Нагальні питання кваліфікації злочинів, вчинених групою осіб / Ю.В. Біла // Проблеми теорії і практики застосування норм права у кримінальному судочинстві: міжвуз. наук. практ. конф. 25 трав. 2008 р.: тези доп. - Херсон, 2008. - С. 25-26.

Размещено на Allbest.ru